13

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В. СТЕФАНИКА

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Види та форми зайнятості населення»

Виконав:

Перевірив:

м. Калуш - 2010 р.

Поняття, види та форми зайнятості населення

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

* працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

* громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

* вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

* громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

* особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

* зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

* працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Згідно з одним із уявлень, яке можна знайти в нашій економічній літературі, форми зайнятостi являють собою органiзацiйно-правовi способи та умови використання людської працi й розрізняються мiж собою:

- нормами правового регулювання тривалостi та режимiв працi, згідно з якими робочий день може бути повним або неповним, а режими працi та вiдпочинку -- жорсткими або гнучкими;

- регулярнiстю трудової дiяльностi, яка може бути постiйною, тимчасовою, сезонною або епiзодичною;

- мiсцем виконання роботи -- на пiдприємствi або вдома;

- статусом дiяльностi, вiдповiдно до якої прийнято видiляти основну, додаткову, вторинну та спецiальну зайнятiсть (Шевченко Л. С. Занятость в рыночной экономике // Бизнес-информ. --2005. -- № 1., С. 23).

Згідно з іншим уявленням, класифiкація зайнятості за ознакою регулярностi трудової дiяльностi розрізняє зайнятiсть на постiйному робочому мiсцi та оперативну, яка включає тимчасову, сезонну, випадкову та епiзодичну. Проаналiзувавши постiйну зайнятість з позицiй правових норм регулювання тривалостi та режимiв працi, робимо висновок, що вона подiляється на повну та неповну, спричинену тимчасовими виробничими негараздами, наприклад з постачанням сировиною та матерiалами.

На наш погляд, потрібно розрізняти види та форми зайнятостi. Види зайнятості характеризують розподiл активної частини трудових ресурсiв за сферами використання працi професiями, спецiальностями i т. п. Загалом, види зайнятостi можна класифікувати за такими ознаками:

¦ за характером дiяльностi: робота на пiдприємствах усiх видiв, у органiзацiях, установах i т. п.; робота за кордоном, на спiльних пiдприємствах; виконання державних i громадських обов'язкiв; служба в армiї; iндивiдуальна трудова дiяльнiсть; навчання в денних загальноосвiтнiх школах, середнiх спецiальних i вищих закладах освіти; iншi види денного навчання; ведення домашнього господарства; виховання дiтей в сiм'ї; догляд за хворими, iнвалiдами та людьми похилого вiку; iншi види дiяльностi, встановленi законодавством. Зайнятість населення України за характером діяльності характеризують дані разового обстеження економічної активності населення України в жовтні 2008 р., наведені в табл. 3.1 і 3.2.;

Таблиця 3.1. Обстежене населення за рівнем економічної активності та місцем проживання у 2008 році, у %

Розраховано за даними: Економічна активність населення України в 2008 році.: Стат. збірник. -- К.: Держкомстат України, 2009. -- С. 36.

¦ за соцiальною належнiстю: робiтники; службовцi; управлiнський персонал (менеджери); фермери; пiдприємцi (особи, якi в iнтересах рiзних пiдприємств, органiзацiй i в своїх власних iнтересах вишукують можливості найкращого використання господарських ресурсiв, органiзують виробництво та обмiн, здобувають вигоду та несуть економічну й iншу вiдповiдальнiсть за свої дiї);

¦ за галузевою належнiстю: зайнятi в матерiальному виробництвi; невиробничiй сферi; окремих великих галузях народного господарства (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, побутове обслуговування i т. п.); пiдгалузях (машинобудування, приладобудування, верстатобудування, швейна промисловiсть i т. п.).

Наші дослідження за період з 2002 по 2008 р. засвідчили значні зміни в структурі зайнятості. Так, у 2002 р. частка промисловості (за кількістю робітників і службовців) становила 35,7 %, сільського господарства -- 7,0 %, транспорту -- 7,5 %, будівництва -- 9,6 %, охорони здоров'я -- 6,4 %, науки і наукового обслуговування -- 2,8 %. За п'ять років співвідношення змінилось. У 2007 р. частка промисловості становила 32,8 %, сільського господарства -- 5,7, транспорту -- 7,3, будівництва -- 7,3, охорони здоров'я -- 8,4, науки -- 1,8. До того ж варто зауважити, що чисельнiсть трудових ресурсiв в Українi залишається майже стабiльною (2002 -- 29,7; 2003 -- 29,8; 2004 -- 29,5; 2005 -- 29,7; 2006 -- 29,6; 2007 -- 29,7 млн чол.).

Для порівняння наведемо дані про зайнятість у трьох крупних галузях економіки в зарубіжних країнах та Україні:

за територiальною ознакою: зайнятi в окремих регiонах, економiчних районах, адмiнiстративно-господарських одиницях;

за рiвнем урбанiзацiї: зайнятi в мiськiй та сiльськiй мiсцевостi;

за професiйно-квалiфiкацiйною ознакою;

за статево-вiковою ознакою: чоловiки та жiнки; молодь, особи середнього та похилого вiку; зайнятi на початку трудової дiяльностi, в перiоди створення сiм'ї, набуття професiї, в перiод активної трудової дiяльностi, пiдготовки до пенсiї i т. п.;

за видами власностi: зайнятi на пiдприємствах i в органiзацiях рiзних форм власностi: державної, приватної або змiшаної. Данi про динамiку середньорiчної чисельностi та структури працiвникiв, зайнятих на пiдприємствах рiзних форм власностi за галузями народного господарства України (матерiальне виробництво).

У межах кожного з наведених вище видiв зайнятостi органiзацiя працi людей може розрiзнятися рiзноманітними органiзацiйно-правовими формами i нормами регулювання тривалостi та режимiв робочого дня, а саме: регулярнiстю та стабiльнiстю трудової дiяльностi; мiсцем виконання роботи; статусом дiяльностi. З огляду на цю обставину виокремлюються форми зайнятостi, якi, на наш погляд, класифiкуються за такими ознаками (мал. 3.1).

Мал. 3.1. Класифікація форм зайнятості населення

За формами органiзацiї робочого часу розрiзняють повну та неповну зайнятiсть. Повна зайнятiсть -- це зайнятiсть протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних для даного регiону розмiрах. Неповна зайнятiсть -- це зайнятiсть певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективнiстю. Виокремлюють видиму та невидиму неповну зайнятiсть. Видима неповна зайнятiсть -- це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо вимiряти за допомогою даних про заробiтну плату, вiдпрацьований час або шляхом спецiальних вибiркових обстежень. Невидима неповна зайнятiсть -- переважно аналiтичне поняття, яке вiдбиває фундаментальне порушення рiвноваги мiж робочою силою та iншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятостi можуть бути низькi доходи, неповне використання професiйної компетентностi або низька продуктивнiсть працi.

Виходячи з причин зайнятостi на режимах неповного робочого часу, виокремлюють «вимушену» та «добровiльну» неповну зайнятiсть.

Вимушеною називається неповна зайнятiсть, зумовлена економiчними причинами: скороченням обсягiв виробництва, реконструкцiєю пiдприємства, циклiчним характером розвитку ринкової економіки.

Мiжнародною органiзацiєю працi примусова зайнятiсть зі скороченням заробiтної плати внаслідок зниження дiлової активностi пiдприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробiття. Тривалiсть робочого тижня значно нижча за нормальну, коли за цим режимом працюють на постiйнiй i добровiльнiй основi, вважається неповним робочим тижнем.

Загальний пiдхiд до визначення вимушеної неповної зайнятостi та часткового безробiття грунтується на положеннях 44-ї, 166-ї та 168-ї Конвенцiй МОП. У цих конвенцiях, зокрема, вiдзначається:

«У разі часткового безробiття вiдшкодування або допомога виплачується особам, зайнятiсть яких скорочено в межах, передбачених законодавством країни» (Конвенцiя 44).

«Якщо вважається, що тимчасове скорочення нормальної тривалостi робочого часу може запобiгти звiльненням через тимчасові економiчні труднощі або звести їх кiлькiсть до мiнiмуму, то потрібно розглянути можливiсть часткової компенсацiї втрат у заробiтнiй платi за невiдпрацьованi нормальнi години робочого часу, що фiнансується згiдно з нацiональним законодавством та практикою» (Конвенцiя 166).

У Конвенцiї 168 вказується на необхiднiсть розробки прiоритетної полiтики на ринку працi, що сприятиме досягненню всiлякими засобами повної, продуктивної та вiльно обраної зайнятостi. Конвенцiя мiстить перелiк правових норм, соцiальних гарантiй на випадок безробiття, які потрібно враховувати та на якi слiд орiєнтуватись державам при розробцi законодавства. Зокрема, система подання допомоги по безробiттю може охоплювати й осiб, що працюють неповний робочий час, але фактично шукають роботу на повний робочий день.

В Українi вимушена неповна зайнятiсть поки що не регламентована законом, i тому об'єктивно та неминуче це призводить до порушення мiжнародних норм. Так, у Законi України «Про зайнятiсть населення» працюючих в умовах повного i неповного робочого часу вiднесено до однiєї категорiї зайнятого населення. У Законi вiдсутнє поняття «часткове безробiття». Тобто вiдсутнi законодавчi норми, що визнають безробiтними або такими, що потребують соцiального захисту, працiвникiв, якi фактично є безробiтними, але в той же час перебувають у трудових вiдносинах зі своїми пiдприємствами. Урегулювання цiєї проблеми вимагає: внесення вiдповiдних змiн до нацiонального законодавства, встановлення нормативу робочого часу i законодавче визнання категорiї частково безробiтного вiдповiдно до мiжнародних норм; подання державою та пiдприємствами допомоги частково безробiтним; запровадження страхування на випадок часткового безробiття.

Вимушена неповна зайнятiсть в Українi набула загрозливих розмiрiв. Так, ще у першому пiврiччi 2003 р. нормальна зайнятiсть працiвникiв через вимушені невиходи на роботу або вимушені вiдпустки з причин вiдсутностi матерiалiв, сировини та обсягу робiт зменшилась на 3,4 млн людино-днiв з вiдповiдним зменшенням заробiтку. Оскiльки в цьому показнику враховано працiвників, що вимушенi були працювати вiд кiлькох днiв до кiлькох мiсяцiв, то в перерахунку загальна кiлькiсть частково безробiтних протягом календарного мiсяця становила 1,6 млн осiб.

Найбiльша питома вага вимушених невиходiв на роботу із зазначених причин припадала на промисловiсть (61,8 % їх загального обсягу), транспорт (11,3 %), будiвництво (10,9 %) i сiльське господарство (10,5 %). У промисловостi найвищий обсяг вимушених невиходiв на роботу (у середньому на одного працiвника) спостерiгався в легкiй промисловостi (9,7 дня), а також кольоровiй металургiї (4,88 дня), харчовiй i нафтопереробнiй промисловостi (вiдповiдно 4,41 і 4,1 дня) [14, с. 45].

Таблиця 3.6. Кількість працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості з ініціативи адміністрації, в галузях економіки регіонів у 2008 р.

Джерело: Праця в Україні в 2008 р. Стат. збірник / Мін-во статистики. -- К., 2009. -- С. 29.

В умовах вимушеної неповної зайнятостi працiвники використовуються нижче своїх можливостей, здiбностей, знань, квалiфiкацiї, наслідком чого є низька продуктивнiсть працi. Крiм працiвникiв, якi зайнятi неповний робочий час i отримують вiдповiдну заробiтну плату, зайвих працiвникiв, якi одержують повну заробiтну плату, осiб, якi перебувають у вiдпустках зі збереженням або з частковим збереженням заробiтної плати, до прихованих безробiтних вiдносять також тих, хто формально не має роботи, але не зареєстрований офiцiйно службою зайнятостi. Останнє виникає за умов низького рiвня розмiрiв допомоги по безробiттю, невисоких шансiв отримати роботу через державнi служби зайнятостi, існування можливостi одержання доходiв вiд «нерегламентованої» (незареєстрованої) зайнятостi населення. Вибiрковi соцiологiчнi обстеження чисельностi та складу незайнятого працездатного населення, прихованого безробiття на пiдприємствах показують, що в сферi нерегламентованої зайнятостi основнi доходи одержує не менше третини працездатного населення. З них близько половини офiцiйно не мають роботи, а iншi беруть участь у нiй на засадах вторинної зайнятостi. Частка осiб, якi мають додатковi заробiтки та активно їх шукають, вiдносно стабiльна i становить 30 -- 35 % працюючих [53, с. 29 -- 30].

Добровiльною називається неповна зайнятiсть, зумовлена соцiальними причинами: необхiднiстю пiдвищення квалiфiкацiї, набуттям професiї, станом здоров'я, вихованням дiтей, необхiднiстю змiни професiї та iншими соцiальними потребами.

Нормативно встановленого порогу тривалостi робочого тижня, вiд якого роблять вiдлiк при визначеннi неповної зайнятостi, в бiльшостi розвинених країн немає. У деяких країнах зайнятiсть вважається неповною, якщо тривалість робочого часу менша від нормативної. В iнших країнах встановлено точну тривалiсть робочого часу, нижче якого починається неповна зайнятiсть. У деяких країнах неповнiстю зайнятими вважаються тi, хто сам заявив, що працює неповний робочий час.

Неповна зайнятiсть має двi суттєвi ознаки: по-перше, зайнятiсть може стосуватися лише осiб найманої працi, по-друге, неповнiстю зайнятими вважаються особи, якi регулярно, постiйно зайнятi протягом певної кiлькостi годин, рiдше -- кожного мiсяця.

Саме тому до неповнiстю зайнятих не належать тимчасовi, сезоннi та випадковi працiвники, хоча тривалість їхнього робочого часу, як правило, менша від нормативної. Це правило не стосується тимчасових працiвникiв на пiдприємствах Японiї. Це пояснюється тим, що такi працiвники в статусi «тимчасових» на японських пiдприємствах можуть працювати все своє трудове життя. Тому такi працiвники, якщо тривалiсть робочого перiоду нижча від нормативної, належать до неповнiстю зайнятих.

За статусом дiяльностi розрiзняють:

первинну зайнятiсть, тобто основну зайнятiсть на основному мiсцi роботи. Вона є основним джерелом доходiв для працiвника;

вторинну зайнятiсть, тобто добровiльну додаткову постiйну або тимчасову трудову дiяльнiсть осiб, якi вже мають основну роботу або навчаються очно; трудову дiяльнiсть осiб, якi старшi або молодшi працездатного вiку; додаткову трудову дiяльнiсть осiб, якi зайнятi в домашньому або особистому пiдсобному господарствi. Ця зайнятiсть приносить додатковий дохід i називається сумiсництвом. Найбiльший ефект вона приносить, якщо мiсце її застосування збiгається з основним.

За стабiльнiстю трудової дiяльностi розрiзняють:

постiйну зайнятiсть, яка вiдзначається вiдносною стабiльнiстю мiсця роботи;

тимчасову зайнятiсть, яка пов'язана з тимчасовим, епiзодичним або сезонним характером роботи.

За характером органiзацiї робочих мiсць та робочого часу розрiзняють:

стандартну зайнятiсть, яка характеризується роботою у виробничому примiщеннi роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявнiстю стабiльного робочого мiсця; чiтко визначеним часом початку та закiнчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалiстю робочого дня (тижня, року). Вiдсутнiсть однiєї з цих рис дає змогу говорити про альтернативнi (нестандартнi) форми зайнятостi;

нестандартну альтернативну зайнятiсть, тобто трудову дiяльнiсть працiвникiв певної класифiкацiйної групи, яка не вiдповiдає стандартним (типовим) правилам i потребує спецiального правового регулювання та органiзацiйно-економiчного забезпечення. До альтернативних форм зайнятостi можна вiднести надомну працю та форми зайнятостi на умовах гнучкого робочого часу в межах робочого дня, тижня, всього перiоду трудової активностi людини (часткова зайнятiсть або вiдпрацювання неповного робочого часу, стиснений робочий тиждень, сумiсництво, тимчасова та епiзодична зайнятiсть i т. п.).

Альтернативнi форми зайнятостi розкривають додатковi можливостi бiльш повного та результативного використання трудових ресурсiв, залучення до працi тих груп населення, для яких традицiйнi форми зайнятостi неприйнятнi або незручнi.

Наведенi нестандартнi форми зайнятостi, які постiйно урізноманітнюються, перетинаються зі стандартною зайнятiстю. Однак навiть у разі значного поширення цих форм стандартна зайнятiсть все одно лишається основною. Не пiдлягає сумнiву, що потреба виробництва в тимчасових i часткових працiвниках буде помiтно поступатись потребам у тих, хто працює постiйно i повний робочий час. Можна орiєнтовно припустити, що потреба економiки i населення в рiзних формах зайнятостi задовольниться, якщо їхнє спiввiдношення становитиме приблизно 75 + 15 + 10 (75 % -- постiйно та повнiстю зайнятi, 15 % -- тимчасовi працiвники, 10 % -- частково зайнятi).

За формами правового регулювання використання робочої сили розрiзняють:

регламентовану (легальну) зайнятiсть; нерегламентовану (нелегальну) зайнятiсть (дикий ринок працi), тобто нерегламентовану жодними державними документами дiяльнiсть громадян, вилучену зi сфери соцiально-трудових норм i вiдносин. Це така дiяльнiсть, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, нерiдко перебуває на межi кримiналу без сплати податкiв. Нерегламентована зайнятiсть може мати вигляд самозайнятостi та зайнятостi найманою працею. На зайнятих найманою працею не поширюються вимоги Кодексу законiв про працю; вони, як правило, отримують заробiтну плату меншу, нiж працiвники на аналогiчнiй роботi в умовах регламентованої зайнятостi. Нелегальна зайнятiсть найманою працею завжди є дискримiнацiйною щодо працiвника i не обмежується вiком.

Розглянутi поняття мають суттєве значення в сферi формування робочої сили. По-перше, вони визначають бiльш точно трудовий потенцiал суспiльства з точки зору створення нацiонального доходу, зважаючи на те, що участь або неучасть у суспiльно кориснiй працi визначається не тiльки економiчними факторами, а й потребами самої людини, її прiоритетами в сферi зайнятостi та можливостями їхньої реалiзацiї. По-друге, вони дають змогу бiльш точно прогнозувати обсяги трудового потенцiалу та їх використання як у масштабах держави, так i в регiонах з урахуванням їхнього економiчного розвитку. По-третє, з'являється можливiсть бiльш диференцiйовано розробляти соцiальну полiтику, обирати прiоритети, розробляти соцiальнi програми, визначати джерела їх фiнансування та умови реалiзацiї [27, с. 29 -- 30].

Звернемо також увагу на те, що з двох типiв зайнятостi -- продуктивної та корисної -- в цьому розділі ми розглядаємо саме продуктивну, пов'язану з найманою працею. При цьому зауважимо, що зайнятiсть у формi найманої працi в Українi базується на економiчному примушеннi iндивiда до працi та виражається у взаємному примушеннi найманих працiвникiв до спiльної працi в умовах конкуренцiї за найсприятливiші умови продажу iндивiдуальної робочої сили. Саме конкуренцiя власникiв iндивiдуальних робочих сил за робоче мiсце та система трудових вiдносин мiж роботодавцями та найманими працiвниками складають соцiально-економiчний механiзм економiчного примусу до працi.

Література

1. Шевченко Л.С. Занятость в рыночной экономике // Бизнес-информ. --2005. -- № 1.

2. Праця в Україні в 2008 р. Стат. збірник / Мін-во статистики. -- К., 2009.

3. Стат. збірник. -- К.: Держкомстат України, 2009.