Політика зайнятості населення в Україні

У широкому контексті механізм регулювання охоплює цілий спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Воно здійснюється через систему працевлаштування, державні програми допомоги в набутті професійних знань і працевлаштуванні незайнятому, але бажаючому працювати населенню та ін.

Перехід до ринкової економіки загострює проблему зайнятості і додає до неї нові, пов'язані з структурною перебудовою нашого народного господарства і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності.

Згідно з Законом України "Про зайнятість" від 01. 03. 1991 p., держава у разі неможливості надати відповідну роботу безробітному, може запропонувати пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію [1,с.23]. Розроблено основні принципи державної політики зайнятості населення. Держава сприяє також незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм різні види компенсацій.

Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території України створюються біржі праці або служби чи центри зайнятості.

Що стосується біржі праці, то це установа, яка здійснює посередництво між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити місце роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні на ринку праці. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю. Для цього узагальнюється інформація про наявність робочих місць, організовується підготовка спеціалістів тощо.

Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Цей Закон визначає правові економічні й організаційні основи зайнятості населення України, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Реалізують цю програму і контролюють хід виконання цього законодавства служби зайнятості, створені в їх складі інспекції та комерційні центри, що мають відповідний дозвіл.

Державна служба зайнятості виконує такі функції:

· аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

· консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до неї, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії тощо;

· веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

· організовує, за потребою, професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх для навчання, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні курсів навчання та підвищення кваліфікації (Закон України "Про зайнятість населення", ст.19).

Фінансування заходів з реалізації державної програми зайнятості здійснюється через Державний фонд сприяння зайнятості населення, який є самостійною фінансовою системою, утворюється на державному та місцевому рівнях і формується за рахунок:

· асигнувань у розмірі не менше 3 % від обсягів державного і місцевого бюджетів;

· обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займаються комерційною діяльністю), кооператорів;

· добровільних внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

· коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та організаціям.

Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є Державна служба зайнятості.

Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється державними адміністраціями, інспекціями служби зайнятості та професійними спілками.

З метою поліпшення державної політики зайнятості, суб'єкти ринку праці повинні займатися вирішенням проблем, пов'язаних з прогнозуванням сукупної робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин власності, цін, політики доходів, а також заходів державного регулювання розвитку виробничих галузей та сфери, що обслуговує населення, особливо охорони здоров'я, освіти, науки і наукового обслуговування. Все це разом взяте дозволить інститутам ринку праці оцінити очікувані зміни, спрогнозувати демографічну і міграційну поведінку, економічну активність населення, і тим самим впливати на рівень безробітних [5,с.206].

Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють на активні та пасивні.

До активних заходів належать:

· створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для само зайнятості населення тощо;

· профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

· організація громадських робіт;

· посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

· розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать:

· виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Через удосконалення системи інформації та підвищення її ефективності можливе входження комп'ютерної системи державної служби зайнятості до простору “INTERNET” [5, с. 87].

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.).

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40% рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку -- непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Напрями збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць.

Економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла.

Основні напрями реформування оплати праці.

Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів.

Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

Отже, біржа праці - це організація, що спеціалізується на посередництві між робітниками і підприємцями з метою купівлі-продажу робочої сили. Не усуваючи безробіття в цілому, біржі праці дозволяють упорядкувати наймання підприємствами робочої сили і скоротити громадянам час пошуку місця роботи. При існуванні системи страхування від безробіття біржі праці виконують також функції контролю за встановленням права на отримання допомоги безробітними і за її втратою. Біржі праці можуть мати різні форми: бюро, контори, товариства і т.п. Залежно від форм власності виділяються наступні їх основні види: приватні, що функціонують на комерційній основі: філантропічні, громадські і державні. Біржі праці, крім працевлаштування безробітних, звичайно надають послуги особам, охочим змінити місце роботи, вивчають попит і пропозицію робочої сили, збирають і поширюють інформацію про рівень зайнятості в розрізі професій і територій. До компетенції бірж праці входить також професійна орієнтація молоді, направлення молодих людей на курси для надбання професії. Важливе місце займає організація перенавчання і працевлаштування інвалідів. Направлення бірж праці не обов'язкові для підприємців, що можуть відмовити в прийомі на роботу. З іншого боку, відмова безробітного від направлення на роботу, як правило, спричиняє втрату права на допомогу по безробіттю. Діяльність бірж праці отримала міжнародно-правову регламентацію у ряді конвенцій МОП. В цілому конкретні заходи діяльності бірж праці можна розбити на наступні групи: діяльність бірж як органу захисту інтересів торгівлі на ринку праці; створення центрального ринку; виявлення стану ринку і цін; сприяння розвитку вищих форм торгівлі трудовими ресурсами.

Серед переваг, які представляють біржові контракти, можна виділити:

1. поліпшення планування питань пропорційного рішення кадрових питань;

2. вигода;

3. надійність;

4. конфіденційність;

5. швидкість;

6. гнучкість;

7. ліквідність;

8. можливість арбітражу.

Біржа праці може:

1. знаходити зацікавлені організації кожен місяць або кожного кварталу, що дають замовлення на ті чи інші вакантні місця;

2. виконувати всю кількість замовлень організації, яка робить кадровий запит;

3.звернутися до традиційних ринків праці, скориставшись механізмом трудової підготовки на необхідні в даній місцевості потреби.

Біржа праці - це місце, куди звертаються безробітні, щоб знайти роботу і одержати допомогу з безробіття, поки ця робота не знайдена. Служби зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону "Про зайнятість населення" і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення". Слід зазначити, що діяльність бірж праці не робить істотного впливу на стан ринку праці. Направлення, що видаються біржами праці, не є обов'язковими для підприємців. Багато підприємців наймають працівників безпосередньо через відділи кадрів своїх підприємств, що дозволяє особливо кваліфікованим працівникам не користуватися послугами бірж праці, а зв'язуватися безпосередньо з підприємством.



3. Основні тенденції формування розподілу і використання трудових ресурсів в Україні

Вироблення державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.

Трудові ресурси -- це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і послуг. Проте залежно від соціальних, психологічних якостей людей, статі, віку, освіти, здоров'я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби неоднакові.

Поняття «трудові ресурси» є ринковою категорією, має широку інформативність і дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Трудові ресурси -- це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Вихідною базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів слугує чисельність населення [2, c.73].

Щоб зрозуміти сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

· осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

· осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки -- від 16 до 54 років, чоловіки -- від 16 до 59 років включно);

· осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки -- з 55, чоловіки -- з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці -- це інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці -- це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

· населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

· працюючі особи пенсійного віку;

· працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Зауважимо, що в Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодшого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення -- це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

До економічно активного населення належать особи у віці 15--70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві -- не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення -- це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

· учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

· особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

· особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;

· особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

· особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

· інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а саме: фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання. Фаза формування характеризується:

-- природним відтворенням, тобто народженням людей, та досягненням ними працездатного віку;

-- відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв'язок тощо);

-- одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу й перерозподілу трудових ресурсів характеризується розподілом їх за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. Розподіл трудових ресурсів здійснюється також відповідно до статі, віку, рівня освіти і здоров'я. Великого значення в умовах ринку набуває структура трудових ресурсів за віком, оскільки успіх економічних перетворень вирішальною мірою залежить від молодого покоління.

Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Велике значення має формування і використання трудових ресурсів по території країни з урахуванням регіональних особливостей, що пов'язані з впливом демографічних і соціально-економічних факторів.

Демографічними факторами формування трудових ресурсів регіону є інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності, оскільки чим вищий цей рівень, тим швидше зростають трудові ресурси, а також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від'їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси. Вплив демографічних факторів на використання трудових ресурсів виявляється насамперед через вікову структуру населення, яка в різних регіонах неоднакова і в зв'язку з цим різний розподіл осіб працездатного віку на працюючу і непрацюючу частини.

На формування і використання трудових ресурсів у регіонах впливають такі важливі соціально-економічні фактори, як особливості структури виробництва, а також економічної кон'юнктури (зростання, стабілізація або спад виробництва). Від цих факторів залежить чисельність працюючих, підлітків і пенсіонерів, чисельність безробітних, розподіл працівників за галузями, професіями, професійною підготовкою робочої сили.

Усі фази органічно пов'язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості. Це -- зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене -- перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення -- відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівняє числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення -- не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення -- депопуляція), що пов'язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також від величини дитячої смертності [14, c. 31].

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини, про що свідчить Додаток А.

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва та праці.

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів.

До системи балансів трудових ресурсів належать:

· зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);

· баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках, професіоналах, фахівцях і технічних службовцях та джерел їх забезпечення;

· балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;

· балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і розподіл її після завершення навчання;

· балансові розрахунки потреби у професіоналах, фахівцях; міжгалузевий баланс затрат праці;

· баланс робочого часу.

Система балансів і балансових розрахунків розробляється по окремих регіонах і в цілому по державі. При цьому необхідно враховувати кон'юнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді, зміну демографічної структури населення, напрямки та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи підвищення продуктивності праці тощо.

Баланс трудових ресурсів являє собою систему взаємозв'язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів.

Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів).

У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

Ефективність використання трудових ресурсів як ресурсу економіки значною мірою залежить від складу трудових ресурсів за статтю, віком, освітою, професіоналізмом, станом здоров'я тощо. Трудові ресурси, які розглядаються з урахуванням таких параметрів, являють собою трудовий потенціал.

Таким чином, трудовий потенціал -- це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактивного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин. Природною основою цих характеристик трудового потенціалу є населення, яке оцінюється залежно від демографічного відтворення, життєвого потенціалу, здоров'я різних категорій і вікових груп, міграційних переміщень. Трудовий потенціал може скорочуватися або зростати під впливом демографічних процесів. Окрім того, у процесі життєвого циклу людини кількісні і якісні елементи трудового потенціалу мають різне значення.

У загальному вигляді трудовий потенціал характеризує певні можливості, які можуть бути використані для досягнення конкретної цілі. У ринкових умовах трудовий потенціал як економічна форма втілення людського фактора виробництва, реалізується в різних формах власності. Якщо поєднання робочої сили із засобами виробництва здійснюється на державних підприємствах, то трудовий потенціал є власністю держави. Якщо це поєднання здійснюється на приватному підприємстві -- реалізується приватна форма власності. У тих випадках, коли особи ведуть індивідуальну трудову діяльність, вони є одночасно власниками речових і особистих факторів виробництва.

У процесі формування ринку праці та існування безробіття зростає величина нереалізованого трудового потенціалу суспільства. У зв'язку з цим суспільство несе непродуктивні витрати щодо забезпечення життєдіяльності працюючих, необхідності оплачувати набуття ними нових трудових навичок відповідно до потреб ринку. Трудовий потенціал працівника -- це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці. У процесі практичної діяльності потенційні можливості не завжди використовуються повною мірою. На окремому підприємстві трудовий потенціал являє собою сукупну трудову дієздатність його колективу, ресурсні можливості у сфері праці всіх працівників підприємства, виходячи з їхнього віку, фізичних можливостей, знань і професійно-кваліфікаційних навичок.

Таким чином, трудовий потенціал виражає, з одного боку, можливості участі працівника або всіх членів колективу підприємства в суспільно корисній діяльності як специфічного виробничого ресурсу, з іншого -- характеристику якостей працівників, що відображають рівень розвитку їхніх здібностей, придатності і підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, ставлення до праці, можливостей і готовності працювати з повною віддачею сил і здібностей [15,c. 203].

Можна виділити параметри трудового потенціалу колективу підприємства:

1) параметри виробничих складових трудового потенціалу:

· чисельність персоналу;

· кількість робочого часу, який можливо відпрацювати за нормального рівня інтенсивності праці;

· професійно-кваліфікаційна структура;

· підвищення та оновлення професійного рівня;

· творча активність.

2) параметри, що характеризують соціально-демографічні складові трудового потенціалу:

· статевовікова структура;

· рівень освіти;

· сімейна структура;

· стан здоров'я тощо.

Якісна характеристика передбачає оцінювання:

-- фізичного і психологічного потенціалу працівників (здатність і схильність працівника до праці, стан здоров'я, фізичного розвитку тощо);

-- обсягу загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, що обумовлюють здатність до праці певної якості (освітній, кваліфікаційний рівні тощо);

-- якість членів колективу як суб'єктів господарської діяльності (відповідальність, співпричетність до економічної діяльності підприємства тощо).

Оцінити деякі якісні характеристики можна з використанням кількісних показників. Наприклад, для оцінювання стану здоров'я застосовують показники частоти і важкості захворювань на 100 працівників, для оцінювання рівня кваліфікації -- показник середнього розряду робітників, рівня професійної підготовки -- показник частки осіб, які закінчили ПТУ, кількість місяців професійної підготовки тощо.

Аналіз статевовікової структури населення України свідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення. Серед міських жителів перевищення кількості жінок над кількістю чоловіків має місце з 17-річного віку, а серед сільських лише після 42 років. Населення Західного регіону України належить до категорії старого. Причому вікова структура жінок старіша, ніж чоловіків, бо молодші вікові групи серед жінок складають меншу питому вагу, ніж серед чоловіків, а серед старших вікових груп жінок значно більше.

Вважаючи, що активним агентом зайнятості є населення працездатного віку, є цікавим відстеження змін щодо регіональних співвідношень між віковими групами в регіонах. Ці пропорції в цілому по Україні в 2009р. становили: група молодша від працездатного віку до загальної чисельності населення становила 22,2%, частка населення працездатного віку - 55,6%, а старша від працездатного віку - 22,2%. За регіонами ці пропорції коливались відповідно від 19,8, 51,0, 29,2% у Чернігівській області до максимального рівня в м. Києві, де вони становили 21,4, 62,4 та 16,2%. По-вікова структура населення формує певну структуру трудових ресурсів, що можна прослідкувати на регіональному рівні. Регіональні пропорції в трудових ресурсах мають розбіжності, які відрізняють одну область від іншої у 5-8 і більше разів. Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких у загальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%. Найменшу частку трудових ресурсів мають Житомирська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Частка кожної з них становить від 1,8 до 3% загальної чисельності трудових ресурсів [7, c. 72].

Регіональний розподіл населення, зайнятого в народному господарстві областей характеризується такими особливостями. Майже 11% загальної чисельності зайнятих у народному господарстві України припадає на Донецьку область. Друге місце посідає Дніпропетровська, частка якої становить 8%. Коливання областей та регіонів за часткою зайнятих у народному господарстві України становить 1:7,2. Певні особливості в регіональному розрізі мають такі показники, як частка зайнятих працездатного віку у народному господарстві. Найвища частка зайнятих у народному господарстві осіб працездатного віку має місце у Київській області (без м. Києва), де цей показник становить 76,5%. Друге місце займає Черкаська область - 72,1%. Від 70 до 73% мають Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Полтавська. Найменший рівень за цим показником займає Закарпатська область, де він становить 51,7%.

Серед областей з високим рівнем працюючих пенсіонерів та підлітків (понад 4% від загальної чисельності по Україні) - Вінницька та Хмельницька області. Найменша частка працюючих пенсіонерів та підлітків у Волинській області - до 1,1% [7, с. 76].

Звісно, в Україні є проблеми формування трудових ресурсів. Освіта в Україні потерпає не лише від економічних проблем, що не дозволяють забезпечити високу якість та рівний доступ кожного до навчання . Рівень освіти та професійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв , які характеризують сукупний людський капітал (трудові ресурси). Цей критерій дає змогу виявити типологічні кваліфікаційні особливості сукупної робочої сили і визначити її роль як чинника економічного зростання [9, с. 89].

Ми маємо можливості використати багатий досвід досягнення життєвого успіху, що накопили поколіннями американці, німці, японці. Засвоїти цей досвід , на жаль, досить непросто. Адже, щоб добитися успіху, одних знань недостатньо. Слід володіти широким спектром особистих якостей: упевненість в собі, цілеспрямованість, енергійністю, сміливістю, умінням пристосовуватись до певних ситуацій і ризикувати, працелюбністю, комунікабельністю і т.п. Формування і удосконалення таких якостей - головний фактор вирішення соціальних, економічних, правових, організаційних і інших схожих проблем нашого суспільства.

В зв'язку з низкою економічних проблем, працездатне населення України виїжджає за кордон, особливо на Захід, де рівень економічного життя є набагато вищим.

Висновок

Таким чином написавши курсову роботу, ми можемо зробити, такі висновки:

1.Зайнятість - це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

2.Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

3.Безробітними, згідно з Законом України „ Про зайнятість населення ”, вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

4.Добровільне безробіття - робітники відмовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших ся працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших причин не хочуть шукати роботу.

5.Вимушене безробіття - коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин (не може знайти роботу, бо немає вільних робочих місць).

6.Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

7.Розрізняють такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

8.Державні соціальні гарантії -- встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

9.Прожитковий мінімум -- вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

10.Соціальні норми і нормативи -- показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

11.Біржа праці - це організація, що спеціалізується на посередництві між робітниками і підприємцями з метою купівлі-продажу робочої сили. Не усуваючи безробіття в цілому, біржі праці дозволяють упорядкувати наймання підприємствами робочої сили і скоротити громадянам час пошуку місця роботи.

12.Трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє здібностями і можливостями приймати участь в процесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним досвідом, професійною підготовкою.

13.Суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй.

14.НТП, сім'я, суспільство, школа, вільний час, престиж впливають на формування освіти - суб'єкту формування трудових ресурсів.

15.Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни. Висока професіональна майстерність, уміння приймати самостійні рішення, навики колективної співпраці, відповідальність за якість готової продукції, знання техніки і організації виробництва, творчі навики спрощують працю і знецінюють вартість робочої сили.

16.Створення ефективної економіки в Україні самим безпосереднім чином залежить від формування трьох основних сфер організації сучасного суспільства - політичної, економічної та культурної.

Список літератури

1.Закон України "Про зайнятість населення"[Текст] // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 72.

2.Буряк П.Ю., Карпінсткий Б.А., Григор'єва М.І. Економіка праці й соціальні відносини [Текст] : навч. посіб. -Київ :Центр навчальної літератури , 2004.- 440 с. ISBN 966 -85668 -14-1

3.Владимирова, Л. П. Экономика труда [Текст] : учеб. пособие / Л.П. Владимирова. - М. : Издательский дом «Дашков и Ко», 2002. - 300 с. - ISBN 5-8316-0023-8.

4.Власенко І.С. Трудові ресурси // Україна: аспекти праці. 2009.-175.Саратьов А.Л. Формування трудових ресурсів і зайнятості.// Економіст. - 2009. - №10. - с.72-77.

5.Волкова О.В. Ринок праці [Текст] : Навч. посіб. - К.:Центр учбової літератури, 2007.-624 с.- ISBN 978-966-364-448-6

6.Генкин, Б. М. Экономика и социология труда [Текст] : учеб. пособие / Б. М. Генкин. - М.: Издательство НОРМА, 2002. - 416 с. - ISBN 5-89123-619-5.

7.Гришнова, О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : навч. посіб. / О.А. Гришнова. - К. : Знання., 2004. - 535 с. - ISBN 966-346-001-6.

8.Гришнова, О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : навч. посіб. / О.А. Гришнова. - К. : Знання., 2006. - 559 с. - ISBN 966-346-195-0.

9.Гришнова, О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : підручник / О.А. Гришнова. -4-те вид.,оновлене. -К.: Знання, 2009. - 390 с. - ISBN 978-346-546-3.

11.Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка(аспект эффективности ): Учеб.-метод. Пособие. -2-е изд.,испр. и доп.- К.: МАУП, 2000.-300с.-Библиогр.:с 295-298. ISBN 5-86926-073-6.

12.Пащенко І.Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : навч. посіб. - Львів: «Магнолія 2006», 2009. - 260 с. - ISBN 966-8340-78-7.

13.Приймак, В.Н. Регіональні особливості безробіття в Україні [Текст] / В.Н. Приймак // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 4. - С. 8-13.

14.Червінська Л.П. Економіка праці : [Текст]: навч. посіб. - К:Центр учбової літератури ,2010.-288 с. ISBN 978-01-0100-4

15.Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : навч. посіб. / Є.П. Качан, О.П. Дяків, В.М. Островерхов та ін.; за ред. Є.П. Качана. - К.: Знання, 2008. - 407 с. - ISBN 978-966-346-492-3.



Додатки

Додаток А

Рисунок А.1.- Зміна чисельності населення України 1990-2010р.



Додаток Б

Таблиця Б.1.-Сфера соціального сектору

Размещено на Allbest.ru