Основні засади функціонування підприємництва в Україні

Погоджуючись на контроль франчайзера з багатьох питань організації ведення бізнесу, підприємець отримує певні переваги, оскільки завдяки цьому у нього з'являється можливість отримати користь з чужої багаторічної практики, набути досвіду в цих найважливіших сферах.

Велике значення у веденні успішного бізнесу має реклама. За звичайних умов організація широкої реклами в пресі і на телебаченні кожної франшизи окремо є досить дорогою справою. Проте в системі франчайзингу цілком можливе об'єднання підприємців, і при внесенні частки кожним з них відповідно до обсягу діяльності така організація в цілому може проводити широку рекламу в пресі для зміцнення репутації фірми. До того ж кожен франчайзі може згодом спрямувати зусилля на просування товарів на своїй території в межах угоди про франшизу.

При державному регулюванні господарської діяльності шляхом ліцензування і оподаткування серйозне значення має організація управління бізнесом. Під час укладенні франчайзингової угоди надаються поради з управління, інформація про податки й інші аспекти діяльності компанії. Підприємцеві - франчайзі передаються ті управлінські рішення, що добре зарекомендували себе і зорієнтовані на успіх, а також забезпечують його процвітання.

Ключ до успішного розвитку франчайзингової системи - співпраця між франчайзером і франчайзі. Франшиза, яка була продана тільки з метою отримання коштів, зазнає невдачі. Франчайзери, які не залишать для франчайзі надії на отримання достатнього прибутку, також зазнають невдачі. У франчайзингу немає місця пройдисвітам і шахраям, і їх не повинно бути. Дійсно, більшість відомих у світі франчайзерів на сьогодні створюють надійні бізнеси для себе і своїх франчайзі. Правильна робоча філософія -- це не те, „скільки капіталу я можу отримати від франчайзі для розширення мого бізнесу", а „як мені зробити франчайзинг таким, щоб він був хорошою можливістю для процвітання бізнесу і щоб його хотіли отримати високопрофесійні потенційні франчайзі".

Франчайзинг дає змогу підприємцю розвиватися швидше, ніж будь-яка інша система, в цьому його значний привілей. Франчайзинг-- перевірена система розвитку, і ніяка інша система не може з нею змагатися щодо ефективності. .

До того ж франчайзинг надає можливість використовувати енергію, таланти та амбіції людей, які не виконували б роботу за традиційних умов найму в чужому бізнесі.

Переваги для франчайзера.

Франчайзер -- це людина, яка змогла створити процвітаючий бізнес, що приносить йому хороший прибуток. Така модель бізнесу повинна легко та успішно повторюватися. Це означає, що можна відкривати ще більше підприємств, робота яких будувалася б за такою самою моделлю, як і бізнес франчайзера. Бізнес франчайзера завжди має певний перевірений ринок споживачів і цінну репутацію.

Франчайзинг приносить додаткові гроші для розповсюдження бізнесу.

Якщо компанія прагне до розвитку на регіональному, національному або міжнародному рівні, то будуть потрібні додаткові вкладення в програму розвитку. Ці фонди можна створити за допомогою франчайзі. Франчайзі роблять первинний внесок і отримують повний франчайзинговий пакет. Підписавши додатково кілька франчайзингових договорів з франчайзі, франчайзер зможе продавати їм інші послуги з управління (менеджменту), такі як особлива підтримка -- з консалтингу і маркетингу. Обидві операції (первинний продаж франшизи і продаж спеціальних послуг) є додатковим джерелом прибутку для франчайзера.

Франчайзі роблять додаткові виплати на підтримку послуг, що надаються франчайзером. Усі працюючі франчайзі щомісяця платять франчайзеру за надання послуг. Частина цих грошей іде на надання послуг з підтримки франчайзі цієї системи (навчання персоналу, консультанти тощо).

Франчайзинг відкриває можливості швидкого розширення на новому ринку і зміцнення своєї репутації на існуючому ринку. Збільшення кількості виплачуваних внесків надає франчайзеру можливість швидко й ефективно розвиватися на ринку. Саме франчайзі приносять на новий ринок ім'я франшизи. Кожен окремий франчайзер отримує величезні переваги на всьому ринку, тому що франчайзі, швидко розширюючись на новому ринку і вкладаючи інвестиції в розвиток цього бізнесу в нових містах, створюють широку мережу бізнесу, на розвиток якої у франчайзера ніколи не вистачило б грошей.

Із відкриттям нових підприємств споживачі більше дізнаються про продукт і послуги. Це дуже важливо, оскільки нова франшиза пізнається на ринку. Численні франчайзингові підприємства на специфічному ринку відкривають економний доступ до реклами в засобах масової інформації, що робить франчайзинг відомим серед великої кількості споживачів. Використання реклами приводить до збільшення продажів і прибутку в кожному підприємстві франчайзингової системи.

Успіх франчайзингової системи під час створення нових бізнес -- концепцій.

Успіх франчайзингової компанії багато в чому залежить від стабільності і прибутковості бізнес -- концепції. Франчайзер розвиває свою концепцію бізнесу і доводить її прибутковість на прикладі своїх власних магазинів. Франчайзер ділиться своїм досвідом зі всіма франчайзі -- системами, надаючи їм можливість вести свій бізнес так само успішно. Тому, якщо компанія хоче дізнатися, чи можна перетворити свій бізнес на успішну франшизу, керівництво має просто подивитися, наскільки успішно пройшло таке перетворення в іншому бізнесі.

Переваги для франчайзі. Всі кошти та досвід, що надаються франчайзерами індивідуальним франчайзі, призначені для підтримки і посилення значущості франшизи. У списку таких переваг можна було б перерахувати: матеріали, навчання і консалтинг. Але якщо дивитися ширше, то найбільшою перевагою є відносини між франчайзером і франчайзі.

Франчайзинг означає, що у вас є власний бізнес, але ви не залишаєтеся наодинці зі всіма проблемами і ризиками. Коли франчайзі дає свою згоду вкладати гроші у франчайзингове підприємство, він однак залишається незалежним власником бізнесу. Ця незалежність означає, що його ніколи не звільнять із цієї роботи. Франчайзі отримує професійну підтримку від франчайзера. Така підтримка допомагає йому уникнути тих помилок, які зазвичай роблять інші підприємці. Франчайзер застерігає франчайзі від ухвалення неправильних рішень, які могли б зашкодити або взагалі зруйнувати його підприємство.

Франчайзинг--це швидкий та ефективний початок бізнесу. Франчайзингова система надає інформацію, що допомагає франчайзі знайти відповідне місце для підприємства, зробити його дизайн і переконається в тому, що бізнес правильно функціонує. Франчайзі не потрібно турбуватися про проблеми, які виникають на початковій стадії, тому що він має досвід свого франчайзера.

Франчайзинг дає підтримку франчайзі в період перед відкриттям бізнесу. Франчайзі завжди має можливість стати фахівцем у новому бізнесі, не витрачаючи роки на навчання в школі бізнесу або просто працюючи в цій галузі. Ці знання приходять безпосередньо зі спеціальними програмами навчання і програми з розвитку системи управління, які франчайзер передає всім новим франчайзі та працівникам.

Після відкриття франчайзингового бізнесу франчайзі продовжує отримувати професійні послуги від франчайзера з питань щоденного ведення бізнесу і маркетингу. Якщо виникають проблеми, то їхнім першим завданням буде перевірити всі надані матеріали та допомогу. Проте можуть виникати і специфічні проблеми. В цьому разі франчайзі може зателефонувати франчайзеру і звернутися за допомогою.

Франчайзинг дає можливість використовувати репутацію і товарний знак франчайзера. Під час виконання франчайзингового договору франчайзі отримує повноваження від франчайзера на використання торгового знака франчайзера. Тільки франчайзі, які працюють у системі даної франшизи, мають ексклюзивне право використовувати товарний знак франчайзера. Франчайзі купує собі репутацію разом з придбанням франшизи. Індивідуальний підприємець ніколи не матиме доступу до відомого всьому світу імені, а франчайзі відразу користується ім'ям свого франчайзера, який уже отримав загальне визнання.

Влади франчайзингу. Як бізнес -- концепція франчайзинг завжди пропонує багато переваг і для франчайзі, і для франчайзера. Але є й вади. Для франчайзера це: неможливість завершити стосунки з франчайзі, який не дотримується правил системи. Франчайзинговий договір визначає природу відносин між франчайзером і франчайзі. Франчайзинговий договір передбачає ряд положень, які захищають франчайзі.

Франчайзі не є працівниками франчайзера. Франчайзі є незалежними власниками бізнесу. Навіть за наявності франчайзингового договору можуть виникати труднощі під час контролю операцій, що здійснюються франчайзі у своєму бізнесі.

Багато споживачів сприймають кожне франчайзингове підприємство як частину одного з підприємств мережі, що працюють під одним товарним знаком. І якщо який-небудь франчайзі погано веде свій бізнес, то це погано вплине на всю франчайзингову систему.

Недоплата або виплата внесків із запізненням. Франчайзери встановлюють структуру виплат за наданий сервіс, приймаючи за основу відсоток від загальної суми продажів на кожному підприємстві. Франчайзі зобов'язані робити звіт про загальну суму продажів франчайзеру для того, щоб визначити суму оплати за сервіс. Франчайзі може спробувати приховати суму продажів і надати неповний звіт для того, щоб занизити внесок своєму франчайзеру.

Труднощі збереження конфіденційності комерційної таємниці. Робота будь-якої франчайзингової системи заснована на принципах і стандартах, що є інтелектуальною власністю франчайзера. Ці принципи бізнесу є комерційною таємницею і служать основою успіху франчайзингової системи. Франчайзі дістає доступ до комерційних секретів, проходячи навчання за програмою франчайзера. І хоча франчайзинговий договір забороняє франчайзі розголошувати подібну інформацію, однак це трапляється. Франчайзеру складно з цим боротися, тому, якщо йому не вдається вжити ефективних заходів, то вся франчайзингова система може сильно постраждати.

Вихід із франчайзингової системи успішно працюючих франчайзі. Франчайзі може вважати, що франчайзингові стосунки накладають на нього дуже великі обмеження і в результаті втратити інтерес до цього бізнесу. Розірвавши контракт з франчайзером він, можливо, захоче відкрити свій власний бізнес, який створить пряму конкуренцію франчайзеру.

Для того, щоб уникнути таких ситуацій, франчайзери повинні дуже ретельно відбирати підприємців, яким вони хочуть продавати франшизи. Франчайзер повинен провести інтерв'ю з кожним кандидатом, метою якого буде визначити у франчайзі наявність якостей, необхідних для успішного ведення справи. Після того, як франчайзі стане частиною системи, франчайзер повинен спостерігати за його справами. Він повинен уміти швидко визначати назріваючі проблеми і негайно ухвалювати рішення. Також підтримувати безперервний зв'язок з франчайзі й дізнаватися від нього про нові ідеї і розв'язання вже існуючих проблем. Працюючи разом з франчайзі, франчайзери можуть уникнути проблем, які могли б нанести серйозну втрату всій системі.

Недоліки для франчайзі. Невиконання контракту за франчайзинговим договором. Франчайзі повинен дотримуватися правил франчайзингової системи. Ці правила сформульовані у франчайзинговому договорі. їх повинні дотримуватися всі франчайзі без винятку. Франчайзі можуть вносити свої пропозиції, але вони не можуть міняти систему.

Погляд на франчайзингову систему як таку, що обмежує ініціативу франчайзі.

На додаток до франчайзингового договору франчайзі повинен дотримуватися спеціальних правил, що стосуються щоденних операцій у бізнесі і використання товарного знака франшизи. Це все описано в програмі навчання франчайзера. Такі обмеження можуть стосуватися робочого часу, меж території, асортименту продукту і послуг, що пропонуються споживачеві. Франчайзі повинен дати згоду на ухвалення цих обмежень до початку дії франчайзингового договору.

Встановлення необхідної співпраці серед усіх франчайзі системи. Хоча франчайзі є незалежним власником свого бізнесу, він - важлива сполучна ланка в мережі власників франшизи. Кожен окремий франчайзі є товаришем по бізнесу. Хоч франчайзі випускають на ринок однаковий продукт і послуги, вони не є конкурентами.

Відсутність підтримки франчайзера. Потенційний франчайзі повинен уважно ознайомитися з роботою франчайзингової системи, щоб визначити, чи надає франчайзер необхідну підтримку з менеджменту або ведення робіт. Підтримка франчайзера є найважливішим аспектом у франчайзингових стосунках. Франчайзі повинен визначити рівень підтримки до того, як почне діяти контракт. Недостатня підтримка франчайзера підриває силу франчайзингової системи.

Визначення фінансової потужності франчайзера.

Потенційні франчайзі повинні вивчити доступну інформацію про фінансове становище франчайзера. Може трапитися так, що франчайзер оголосить про банкрутство, яке може призвести до продажу франшизи або її анулювання.

До початку приведення у дію франчайзингового договору потенційний франчайзі повинен дуже ретельно ознайомитися з наданими матеріалами та франчайзером. Потенційному франчайзі слід зустрітися з іншими франчайзі цієї системи і визначити, як франчайзер виконує свої обіцянки щодо надання послуг. Франчайзі повинен дізнатися, чи є франчайзер членом місцевої асоціації франчайзингу. Якщо так, то франчайзер має виконувати вимоги Етичного кодексу асоціації. Також слід відвідати місцеву Асоціацію франчайзингу, щоб більше дізнатися про франчайзера.

Переваги для споживача:

* У більшості випадків товари і послуги, що реалізуються під одним товарним знаком, мають однакову якість та інфраструктуру наданих послуг;

* якщо закривається якась певна торгова точка, можна звернутися в головну компанію;

* за рахунок контролю якості франчайзером франчайзингові фірми зазвичай надають виший рівень обслуговування;

* франчайзі як власники надають споживачеві послуги з більшим ступенем особистої участі.

Недоліки для споживача:

* франчайзинг може обмежувати конкуренцію і, як наслідок, обмежує вибір товарів і послуг;

* франчайзі може бути недостатньо кваліфікованим.

Можна навести чимало прикладів успішної діяльності малих фірм у системі франчайзингу. Так, фірма «Зінгер» франчайзирує право на продаж своїх виробів на території США. Компанія «General motors» у 1898 р., не маючи грошей на відкриття магазину, почала продаж парових двигунів через дилерів. Ця система донині залишається основним способом продажу автомобілів. Найвищий підйом у розвитку франчайзингу припадає на кінець 80-х років. У 1984 р. майже третина обсягу продажу у всіх магазинах США (близько 500 млрд. доларів) - була реалізована через франчайзингові фірми.

Франчайзинг створює 13 % національного багатства у валовому національному продукті США - це в три рази більше, ніж торгівля автомобілям. Так роботодавець-франчайзинг надає понад 7 млн. робочих місць, причому дуже багато з них для некваліфікованих, котрі не мали іншої можливості знайти роботу.

У Росії Володимир Довгань і Тольятінська науково-виробнича фірма «Дока» стали піонерами франчайзингу при реалізації широкомасштабних програм «Дока-піца» і «Дока-хліб».

В Україні та у Криму франчайзинговий бізнес тільки починає розвиватися. З'явилася мережа спеціалізованих магазинів із продажу (і з суміжного сервісного обслуговування) комп'ютерів, телевізорів, відео- і множинної техніки відомих фірм; підприємств з обробки і реалізації фотоматеріалів «Кодак», сервісного обслуговування автомобілів іноземних марок; ряд стоматологічних поліклінік «Cabot». До типових підприємств, що працюють на основі франчайзингу, відносяться підприємства з виготовлення і реалізації безалкогольних напоїв «Кока-кола» і «Пепсі-кола», косметичний центр «Пані Анеле», що використовує технології, устаткування і препарати знаменитої іспанської школи «Lady Annl», київська фірма «Денді-Ескім» пропонує на основі франчайзингу рентабельні проекти «Бар-морозиво» і «Бар-піцерія». До масштабних проектів франчайзингового бізнесу в Україні відноситься створення мережі ресторанів «Мак Дональдс» і розвиток виробництва і збуту кока-коли компаній «Coca-cola Amatil Ukraine Ltd».

В ході маркетингового дослідження «Ринок франчайзингу: підсумки 2010 р., прогноз 2011 р», проведеного Neoanalytics з'ясувалося, що франчайзинг при мінімальних витратах власних ресурсів франчайзера здатний забезпечити швидкий розвиток мережевих торгівельних точок. Крім того, франчайзинг сприяє швидкому виведенню нових продуктів на споживчі ринки, і дозволяє торгівельним маркам і продукції, що продається під ними, успішно закріпитися на нових територіях.

Результати маркетингового дослідження показали, що сьогодні франчайзинг використовується в більш ніж 75-ти сферах бізнесу - від фаст-фудов і ресторанів до операцій з нерухомістю і юридичних послуг. У 2010 р., як і в 2009 р. найбільша затребуваність франчайзингових схем ведення бізнесу спостерігалася у сфері швидкого харчування. У ній працювало 20% франчайзерів від загальної кількості в світі. До п'ятірки лідерів також увійшли сфери роздрібної торгівлі (включаючи продукти харчування) - 15%, побутового обслуговування (13%), автомобільні перевезення і обслуговування (8%), будівництво (7%).

У Топ-5 світових франшиз входять лише бренди мереж швидкого харчування, такі як Subway, KFC, Mcdonald''s, Dunkin''donuts, Domino''s Pizza.

Венчурна фірма - це комерційна організація, що займається розробкою наукових досліджень, фінансує і консультує компанії, які займаються нововведеннями. Венчурне підприємство зародилося в США після другої світової війни. Нині венчурні фірми створюються і в Україні, однак не отримали поширення, як і малий бізнес в цілому [5, 371].

Англійське слово «venture» означає ризик, отже, венчурний капітал - це «ризикований капітал». Часто засновники малого підприємства, маючи цікаву ідею, не мають у своєму розпорядженні засобів для її реалізації. У цьому випадку засновники повинні знайти фізичну чи юридичну особу, що володіє необхідними засобами, які можна вкласти в цей проект. У такій ситуації дуже важливо зацікавити венчурного капіталіста, переконати його, що має справу з надійним партнером, і що віддача його інвестицій буде досить високою.

Використання венчурного капіталу одержало поширення в США. До середини 80-х тут діяло більше 650 венчурних фірм. У 1987 р. загальний обсяг інвестицій із усіх джерел венчурного капіталу становив приблизно 4,5 млрд. доларів. Досвід цієї країни показує, що 30 % річних і більше вкладеного венчурного капіталу - нерідке явище. Власники звичайних акцій, нічим особливо не ризикуючи, одержують річний дохід від вкладених коштів у розмірі 10-15 %. Природно, чим більше ризикує власник капіталу, тим на більший відсоток доходів від своїх засобів він повинен розраховувати.

Середній бізнес відіграє менш помітну роль, оскільки йому доводиться конкурувати як з великими, так і з малими фірмами. В результаті він переростає або у великий бізнес, або перестає існувати. Виняток становлять лише ті фірми, які виступають монополістами у випуску певної специфічної продукції, що має свого постійного споживача (зубопротезне обладнання, виробництво інвалідної техніки, спеціального взуття, туристичного обладнання тощо).

Великий бізнес відрізняється більшою стійкістю, ніж середній чи малий. Тенденція до зростання розмірів підприємств була характерною для першої половини XX ст. Вона пов'язана з розвитком продуктивних сил, концентрацією виробництва. Причому концентрацію виробництва слід розглядати у двох вимірах - збільшенні розмірів підприємств і зростанні частки великих підприємств в тій чи іншій галузі.

Концентрація виробництва на рівні підприємства дає можливість виявити його оптимальний розмір, який визначається мінімальними витратами виробництва і реалізації на одиницю продукції (рентабельністю). Якщо масштаби підприємства перевищують оптимальний розмір, це супроводжується зростанням витрат, а отже, зниженням рентабельності виробництва.

Концентрація виробництва сформувала основу для великого підприємництва, що займає провідні позиції у ринковій економіці. Наприклад, у США в економіці домінуюча роль належить 500 найбільшим промисловим корпораціям, на підприємствах яких зосереджено близько 20 % усіх зайнятих на виробництві і 3/5 усіх отримуваних прибутків. У ФРН налічується близько 3600 великих підприємств, в Японії кількість великих підприємств не перевищує 10 % їх загальної кількості.

Великі підприємства виготовляють сталий асортимент масової продукції. Це дає можливість значно зменшити витрати на вироблювану продукцію, знизити ціну на неї і зробити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування розробок науково-технічних проектів, що сприяє розвитку національного потенціалу країни.

Аргументом на користь великих підприємств є також те, що на них виробляється продукція найновіших наукоємних галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Тому в перехідний період там, де це доцільно, не слід дрібнити великі підприємства. Тільки соціально-економічна ефективність є критерієм для трансформації великих підприємств.

Історія розвитку підприємництва на Заході показує, що воно виросло з малого бізнесу. Він і нині сприяє поширенню підприємницької діяльності, без якої не може існувати ринкова система. Про розвиток малого та середнього бізнесу в розвинених країнах світу може дати приблизне уявлення кількість малих і середніх фірм в окремих країнах (з чисельністю до 500 зайнятих): в США їх налічується до 8 млн., в Японії - 5,4, Франції - 3,1, ФРН -1,9, Великій Британії - 1,3, Нідерландах - 1,2, Канаді - 0,6 млн. За останнє десятиріччя значні темпи у розвитку малого і середнього підприємництва спостерігалися в Польщі, Угорщині, Чехії та Словенії. Так, у Польщі кількість таких фірм нині перевищує 2 млн., в Угорщині їх частка у загальній кількості підприємств більша ніж 70 %. Малі та середні підприємства в розвинених зарубіжних країнах - це юридично самостійні структури, спеціалізовані на галузях виробництва. Вони належать до сфери ризикового бізнесу. Нерідко їх очолюють вчені, інженери, винахідники, які прагнуть найшвидше впровадити свої ідеї, розробки або винаходи. Водночас малий бізнес дає можливість вирішити і ряд гострих соціальних проблем, що виникають в умовах ринкового господарства, наприклад проблеми зайнятості (безробіття), збільшення доходів, активізації творчого потенціалу окремої особи або групи людей, об'єднаних загальним інтересом [5, 373].

За даними зарубіжних досліджень, в економіці розвинених країн на малий та середній бізнес припадає понад 90 % усіх підприємств, до 40-60 % виробництва валового національного продукту. Із приблизно 20 млн. підприємств у США до малих належать понад 17 млн., у Великій Британії та Італії понад 96 % підприємств є малими і середніми. В Україні нині малих структур підприємств налічується близько 90 % загальної чисельності підприємств, проте вони виробляють лише 10 % валової продукції. Водночас у Польщі таких підприємств близько 2 млн. Вони виробляють понад ЗО % ВВП. Частка працюючих у малому бізнесі України на початку 2004 р. становила приблизно 12 %, тоді як у розвинених країнах світу - близько 60 %.

Отже, сучасне підприємництво - це синтез великого і малого виробництва. Якщо велике виробництво є «становим хребтом» усієї виробничої та ринкової системи, то малі й середні підприємства (фірми) - «м'які і гнучкі тканини», без яких велике виробництво в сучасних ринкових умовах існувати не може. Нині стає очевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні не зможе набрати інтенсивного імпульсу та рухатися безхибним шляхом без узагальнення світового досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинених країн.

підприємництво правовий україна діяльність

2.2 Організаційно-правові форми підприємництва в Україні

Підприємницька діяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сфери діяльності, фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційної форми. Важливе значення має аналіз чинного законодавства. У межах українського юридичного поля діють Закони України «Про власність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва». Вони визначають умови, напрями формування альтернативних форм господарювання.

Підприємницька діяльність в Україні здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах: без використання найманої праці; з використанням найманої праці; без створення юридичної особи; зі створенням юридичної особи.

Статус підприємницької структури в Україні оформлюється державною реєстрацією у порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожний суб'єкт підприємництва заноситься до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється ідентифікаційний код.

Підприємницька діяльність, що здійснюється зі створенням юридичної особи, реєструється як підприємство (фірма). Підприємницька діяльність, здійснювана без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво.

В Україні за формами власності та організацією виділяють такі основні види підприємницьких господарств (фірм):

- індивідуальне - засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (ремісники, фермери, що не застосовують постійно найману працю);

- сімейне - грунтується на приватній власності громадян - членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

- приватне або партнерське - зі створенням юридичної особи з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

- акціонерне - засноване на власності акціонерів (власників цінних паперів);

- орендне - береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право розпоряджатися майном та бути власником результатів праці, доходів;

- колективне (народне) - засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію й доходи;

- інноваційне - грунтується на інтелектуальній власності;

- спільне - створюється об'єднанням майна різних власників.

Згідно зі ст. 79 Господарського Кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

У загальному вигляді правова характеристика окремих видів господарських товариств представлена в табл.2.

Таблиця 1 Порівняльна характеристика організаційно-правових форм господарських товариств

Характеристика	АТ	ТОВ	ТДВ	ПТ	КТ
Початковий капітал	статутний фонд, розділений на частки рівної номінальної вартості (акції)	статутний фонд, розділений на частки, будь-які за розміром	статутний фонд, розділений на частки, будь-які за розміром	капітал з виділенням часток, будь-яких за розміром	капітал з виділенням часток, будь-яких за розміром
Розмір статутного фонду (капіталу)	1250 мінімальних заробітних плат	1 мінімальна заробітна плата	1 мінімальна заробітна плата	не встановлений	не встановлений
Частка статутного фонду (капіталу), яку потрібно внести до реєстрації	50% - ЗАТ, 30% - ВАТ	30%	30%	не встановлена	кожний з вкладників - не менш 25% свого внеску
Види внесків	грошові або майнові	будь-які	будь-які	будь-які	повні товариші - будь-які внески, вкладники - тільки грошові чи матеріальні внески
Установчі документи	установчий договір і статут	установчий договір і статут	установчий договір і статут	установчий договір	установчий договір
Відповідальність учасників	обмежена: в межах суми, сплаченої за акції	обмежена: в межах внеску в статутний фонд	додаткова: учасники несуть додаткову відповідальність належним їм майном у межах, визначених установчими документами	повна: учасники відповідають по боргам товариства всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення	є дві категорії учасників: учасники з повною відповідальністю і вкладники, які несуть відповідальність у межах внеску в статутний фонд
Керівні органи	загальні збори акціонерів, спостережна рада, правління, ревізійна комісія	збори учасників, дирекція (директор), ревізійна комісія	збори учасників, дирекція (директор), ревізійна комісія	керування здійснюється самими учасниками	керування здійснюється самими учасниками
Корпоративні права	акції	частки у статутному фонді	частки у статутному фонді	частки в капіталі	частки в капіталі
Характер відносин між учасниками	об'єднання капіталів	об'єднання капіталів + особовий елемент	об'єднання капіталів + особовий елемент	об'єднання осіб	об'єднання осіб + капіталістичний елемент

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує статутний фонд, розподіляє доходи тощо. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об'єднання майна.

Отже, підприємництво - це багатогранна творча діяльність, необхідна для ведення бізнесу. Впродовж багатьох років люди в Україні, котрі мають схильність до ділової активності, не могли стати підприємцями, оскільки така діяльність не заохочувалася і взагалі вважалася суспільно недоцільною. Це стало однією з причин, які призвели до занепаду економіки, її значного відставання від рівня багатьох західних країн. В Україні, яка обрала шлях ринкових реформ, необхідно створити умови для відродження і широкого розвитку підприємництва.

2.3 Державне регулювання підприємницької діяльності

Необхідність державного регулювання ринкової економіки беззаперечна. В усіх країнах світу держава «втручається» в економіку більшою чи меншою мірою як розширенням державного сектору економіки, так і регулюванням її підприємницького сектору. Як свідчить досвід економічних реформ у промислово розвинених країнах, це регулювання здійснюється у широких межах і являє собою надзвичайно складний та професійний механізм, який ґрунтується на синтезі економічних та адміністративних методів впливу.

У науковій літературі традиційно виділяють чотири основні внутрішні функції держави - економічну, соціальну, політичну та ідеологічну, а іноді додають ще дві: екологічну та правоохоронну. Як правило, економічну функцію трактують як встановлення державою умов та порядку економічної діяльності у регулюванні економіки.

У сучасних умовах суть економічної функції перебуває у процесі далеко не безболісної трансформації від тотального управління до виправлення «недоліків» ринку, яке в ідеалі повинно не порушувати природні ринкові механізми саморегуляції. На практиці це має вираз у конкретних організаційно-правових заходах.

Наприклад, заборона провадити певні види господарської діяльності приватному бізнесу (ст. 4 Закону України «Про підприємництво»); обмеження недобросовісної конкуренції (Закон України «Про захист економічної конкуренції»); організаційно-правові засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій (Закон України «Про природні монополії»); основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів (Закон України «Про ціни і ціноутворення»); прогнозування та планування соціально-економічного розвитку країни (Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»); приватизація державної власності (Закон України «Про державну програму приватизації»); регулювання інвестиційної діяльності (Закони України «Про інвестиційну діяльність» та «Про захист іноземних інвестицій в Україні»); загальні організаційно-правові засади лізингу (Закон України «Про лізинг»); регулювання зовнішньоекономічної діяльності (Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»); організаційно-правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків (Закон України «Про банки і банківську діяльність»); про цінні папери і фондову біржу (Закони України «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»); захист прав споживачів (Закон України «Про захист прав споживачів») тощо [16, 125].

Отже, організаційно-правовий вплив держави має дуже різноманітний характер і здійснюється у багатьох формах та різними засобами.

Ґрунтуючись на чинному законодавстві, центральні й місцеві органи держави здійснюють безпосередню діяльність з державного регулювання у межах їх компетенції. Державне регулювання підприємництва дістало своє законодавче закріплення у ст. 15 Закону України «Про підприємництво».

Російський економіст Б. Райзберг поділяє управління економікою на макро- та мікроекономічне. До макроекономічного вчений відносить управління такими великомасштабними об'єктами, як економіка країни, господарство найбільших територій (регіонів), економіка галузей і сфер народного господарства. Макроекономічне управління поширює свою дію на процеси, які охоплюють широкі інтереси, поля діяльності, зв'язки та відношення, що стосуються всього населення чи значної його частини. На відміну від макроекономічного, мікроекономічне управління поширює свою дію на окремі, відносно маломасштабні господарські одиниці, на організації, підприємства, компанії, фірми, на господарство невеликих територій, на ринки [15, 536].

Слід підкреслити, що державний сектор економіки є необхідним сегментом будь-якої економічної системи, оскільки є специфічні сфери господарювання, у яких приватна ініціатива або неможлива, або неефективна з огляду на ті чи інші причини (слід зауважити, що в Україні коло цих причин значно ширше, а іноді вони кардинально відрізняються від аналогічних у так званих промислово розвинених країнах).

Перехідний етап до ринку в Україні зумовлює наявність у регулюванні залишків від колишньої командно-адміністративної системи, з одного боку, та правовий вакуум у певних аспектах регулювання підприємницької діяльності, що стосуються функціонування власне ринкового механізму, - з іншого [16, 127].

На підтвердження цієї думки можна навести положення ст. 15 Закону України «Про підприємництво»: «Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається...»; «державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції...»; «не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності»; «збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами».

Такі норми закону віддзеркалюють реальний етап розвитку державного регулювання в Україні, оскільки є специфічними для законодавства пострадянського простору, хоча, поза сумнівом, є необхідними і мають бути конкретизовані з точки зору посилення відповідальності посадових і службових осіб з метою захисту прав та законних інтересів підприємців у подальших нормативно-правових актах.

На мій погляд, вітчизняну специфіку визначають певні чинники, які неможливо не враховувати при здійсненні реформ і які, безумовно, матимуть вплив на концепцію державного регулювання, а саме:

економічні реформи здійснюються під політичним тиском, а звідси непослідовність, полярно протилежні рішення, непрофесіоналізм;

недієвий апарат державної служби, визначальними рисами якого є некомпетентність та корумпованість (Україна станом на серпень 2005 р. входить до двадцяти найбільш корумпованих країн світу);

припинення інвестицій у реальну економіку як внутрішніх, так і зовнішніх, що є наслідком непевної врегульованості питань власності, а також нестимулюючої податкової політики;

значний зовнішній борг України, що збільшує її залежність від світової співдружності; внутрішній борг уряду перед населенням, що викликає негативне ставлення населення до здійснюваних економічних перетворень;

вкрай важкими є психологічні наслідки здійснення реформ, на що не завжди звертають увагу, а це відіграє велику негативну роль. Зубожіння населення досягає моменту, коли люди «звикають» бути бідними і їх економічна поведінка стає пасивною. Це негативно впливає на розвиток малого та середнього бізнесу, який є рушійною силою економічних реформ у будь-якій країні та головним чинником зайнятості населення.

з огляду на те, що відсутня цілісна, методологічно обґрунтована концепція державного регулювання підприємницької діяльності, воно розвивається спонтанно, зміни у законодавстві в основному спрямовані на надшвидке «латання дірок» шляхом видання підзаконних нормативно правових актів, а також існують випадки державного управління, більш схожі на відомче чи кланове лобіювання тих чи інших інтересів.

На жаль, без надійної та якісної нормативно-правової бази, передусім публічно-правового спрямування, вирішення існуючих системних проблем видається нереальним. Полярно протилежні економічні рішення, які визначали економічну політику України в кінці 80-х - на початку 90-х років, викликали необхідність їх правового обґрунтування, надання їм, так би мовити, легітимності, що зумовило появу все нових і нових нормативно правових актів, переважно підзаконних. Але законодавець фактично ігнорує розробку та прийняття таких важливих документів з позицій розбудови громадянського суспільства, як Господарський та Податковий кодекси України, а ці кодифіковані акти могли б стати правовою базою для економічного зростання країни та поліпшення добробуту людей - основної мети економічної політики держави.

Форми, способи та масштаби впливу держави на конкурентний підприємницький сектор економіки залежать як від економічних чинників (рівень індустріального розвитку економіки, рівень економічної активності тощо), так і від національної специфіки (традиційна роль держави у суспільстві, соціальний менталітет тощо). Державне регулювання підприємництва у перехідний період має бути спрямованим на:

економічне зростання, підвищення економічної ефективності;

появу нових робочих місць;

збільшення самозайнятості населення;

поліпшення добробуту людей.

Лише ці показники є інтегральними критеріями ефективності та доцільності державного регулювання приватного бізнесу. Хоча, поза сумнівом, інші критерії (суспільна безпека, ті чи інші пріоритети державної економічної та соціальної політики на конкретному етапі розвитку тощо) є важливими. Проте на відміну від економічного зростання вони мають змінний та динамічний характер, оскільки тактичні пріоритети соціально-економічного розвитку, поняття суспільної безпеки не є усталеними і можуть змінюватися залежно від тієї чи іншої ситуації в суспільстві.

Основним завданням держави, на мій погляд, вбачається:

створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи;

компенсація негативного впливу дезінтеграційно-руйнівних процесів у сфері господарювання, а також відсутності усталених ринкових механізмів саморегуляції.

Мале підприємництво розвивається переважно у сфері надання послуг, торгівлі та громадському харчуванні, матеріальному виробництві.

Оскільки в Україні ще не сформовано визначеного та усталеного механізму контролю за діями державних службовців, це може являти певну загрозу для нормального функціонування підприємницького середовища. Це стосується насамперед економічної свободи суб'єктів підприємництва та конкретизується у нестримному зростанні чиновницького апарату, пріоритетом силових відомств, розширенням та посиленням владно-імперативних засад у житті суспільства, тенденціями до домінування командно-адміністративного управління, а звідси - із укоріненням бюрократичних сторін функціонування державної служби, намаганнями до чиновницького всевладдя, подальшими пориваннями до втручання у все і вся та, як показує життєва практика, із зловживаннями владою, корупцією, хабарництвом. Тому в першу чергу треба сформувати владу, яка б піклувалася про інтереси народу і прагнула покращити його добробут.

3. Загальна характеристика та аналіз господарської діяльності ПП «Гроно»

3.1 Загальна характеристика підприємства

Наменування : Приватне підприємство «Гроно»

Юридична адреса : м. Київ, вул. Академіка Морозова, 19.

Форма власності : приватна.

Генеральний директор: Стегней Вікторія Федорівна

Засновник : Прокоп Андрій Андрійович

Сьогодні ПП «Гроно» відомий усім на заході завод мінеральних вод, історія якого почалася з 1994 року. За досить короткий строк він здобув популярності на Заході та в Україні.

Саме члени цього товариства, володіючи майстерністю ремісників, купців і далекоглядністю ділових людей, заклали основи сучасного виробництва. Скоро західні мінеральні води стали дуже популярним.

Колектив заводу в середині 1994 року перейшов на оренду. Через два роки вони викупили підприємство, отримали свідоцтво Фонду державного майна № 1. Значить, одним з перших на Україні почали роботу по-новому. З червня 1994 року називається Приватне підприємство.

Види діяльності ПП «Гроно»:

· виробництво мінеральних вод

· виробництво безалкогольних напоїв

· оптова торгівля напоями

· роздрібна торгівля напоями

ПП «Гроно» порівняно нове підприємство, випуск продукції розпочав у 1994 році, річна потужність заводу по пиву - всього 1,5 млн. пл.

Площа території заводу складає 1,1 га.

На заводі однозмінний режим роботи. При однозмінному режимі роботи працюють такі підрозділи ПП «Гроно» : РМЦ, РБД, дільниця по благоустрою території, будівельно-монтажна дільниця, ПЕТ, центральний матеріальний склад, склад сировини, тарна дільниця, відділи заводоуправління, медпункт, їдальня, дільниця нової техніки.

3.2 Аналіз фінансово-економічного стану ПП «Гроно»

В організації управління ПП «Гроно» спостерігається розподіл функціональних обов'язків між керівними особами приватного підприємства за такими посадами:

Структурні підрозділи:

1. Головний інженер.

2. Директори:

· по виробництву;

· з економічних питань;

· з комерційних питань;

· по будівництву

· по кадрах,побуту і соціальних питань - начальник відділу кадрів.

3. Головний бухгалтер.

4. Директор з зовнішніх питань.

5. Директор виробничо-торгівельної бази (Красилів).

6. Начальник ВТК.

7. Юрисконсульт.

8. Начальник штабу ЦО.

9. Канцелярія.

10.Консультант генерального директора з технологічних питань.

Головним акцентом діяльності ПП «Гроно» є не просто продаж продукції, а задоволення потреб споживачів. З цією метою відкрито 15 оптово-торгівельних баз в промислових містах України. Відділ продажу, розвитку кетової програми, маркетингу та реклами роблять все можливе, щоб вивчити попит , донести до споживачів інформацію і задовольни ти їхні потреби великим асортиментом пива, мінеральної води, безалкогольної продукції.

За вище наданої інформації можна зробити висновок, що організаційна структура ПП «Гроно» має риси лінійної та функціональної структури управління. Як відомо. Цей вид організаційної структури має свої недоліки та переваги, але виходячи з того, що ПП «Гроно»працює стабільно та має значні масштаби та висококваліфікованих спеціалістів і вдається нейтралізовувати всі недоліки лінійно-функціональної структури управління.

Для аналізу організації менеджменту ПП «Гроно» розглянемо структуру на ПП «Гроно», розглянемо детально поділ на рівні управління та функціональні обов'язки представників різних рівнів управління та іншим.

Органи управління та контролю ПП «Гроно»: Загальні збори, Рада Товариства, Генеральний директор, Ревізійна комісія підприємства. Загальні є вищим органом товариства. Вони є правочинними, якщо в них приймає участь 60% голосів власників акцій. Загальні збори бувають черговими та позачерговими. Чергові збори скликаються виконавчим органом не рідше 1 разу на рік. Позачергові збори скликаються виконавчими органами на вимогу Ради Товариства, Ревізійної комісії чи Акціонерів,які разом мають 10% голосів, для вирішення термінових питань, що виникають в процесі діяльності товариства і виходять за межі компетенції виконавчого органу та Ради товариства.

Компетенція Загальних Зборів: Внесення змін до статуту; прийняття рішень про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; створення, реорганізація, ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; затвердження річних результатів діяльності товариства, порядок розподілу прибутків, строку та порядку виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків; обрання (відкликання) Президента, членів Ради Товариства та членів Ревізійної комісії; прийняття рішення щодо передачі ведення реєстру власників іменних цінних паперів; прийняття рішення щодо збільшення розмірів статутного фонду. Рішення Загальних зборів, що приймаються трьома четвертими голосів:

§ зміни статуту;

§ прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

§ створення та припинення діяльності дочірніх підприємств.

Решта рішень приймається простою більшістю голосів.

Рада Товариства є постійно діючим органом, який представляє інтереси акціонерів в перерві між Загальними Зборами.. Рада товариства контролює та регулює діяльність виконавчого органу товариства.

Виконавчим органом товариства є Генеральний директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Радою Товариства за погодженням президента товариства. Повноваження генерального директора:

- керує поточними справами товариства;

- самостійно вирішує всі питання діяльності товариства за винятком віднесених до компетенції управлінських органів товариства;

- втілює в життя положення Статуту та локальних нормативних актів;

- виконує рішення та запроваджує політику Загальних Зборів та ради Товариства;

- затверджує штатний розклад та посадові оклади персоналу;

- встановлює показники , розміри та норми преміювання персоналу;

- встановлює відпускні ціни на товари та тарифи на послуги;

- видає накази обов'язкові для персоналу підприємства;

- затверджує інструкції, видає довіреності та інші акти щодо діяльності підприємства;

- приймає та звільняє з роботи працівників;

- організує ведення бухгалтерського обліку та звітності;

- встановлює розміри комерційної таємниці т а порядок користування нею;

- розглядає матеріали перевірок та ревізій.

Ревізійна комісія здійснює поточний контроль за фінансовою та господарською діяльністю товариства. Ревізійна комісія обирається з числа акціонерів на термін 4 роки у складі голови та 6 членів. Ревізія господарської діяльності проводить один раз на рік. Ревізійна комісія надає акціонерам звіт після чого затверджується баланс товариства. Результати роботи Ревізійної комісії оформлюються у вигляді протоколу. Проведення позачергових ревізій здійснюється на вимогу акціонерів. Які володіють в сукупності більш як 10% голосів або за власною ініціативою. Ревізійна комісії зобов'язана вимагати скликання позачергових Загальних зборів в разі виявлення порушень в діяльності товариства. Генеральний директор забезпечує надання в розпорядження Ревізійної комісії всіх необхідних матеріалів.

На даному підприємстві Загальні збори акціонерів проводяться раз на рік. За 45 днів до їх початку вивішується скринька, куди кладуться заявки, що потім обов'язково розглядаються на раді ЗАТ «Оболонь», або виносять на розгляд Зборів, якщо цього вимагає Статут ЗАТ «Оболонь». В основу роботи з партнерами покладена індивідуальна робота. З 1993 року два рази на рік генеральний директор зустрічається з партнерами. Керівники виїжджають до дистриб'юторів на місця. Проходять збори вагомих клієнтів-суб'єктів спільної діяльності для інформування та вирішення питань стратегічного характеру по збутових проблемах Залежно від рівня проблем. Залежно від рівня проблем, що склалися у клієнтів, керівників систем збуту, генеральний директор вирішують ці проблеми, виходячи з позиції інтересів сторін. Частіше за все, більша частина проблем вирішується начальником відділу збуту та його заступником. Проблеми оперативного характеру вирішуються директором з комерційних питань, а проблеми стратегічного характеру вирішуються генеральним директором.

Зараз на підприємстві немає жодного цеху, де не проводилась би модернізація чи реконструкція. Важливим кроком вперед стало відкриття у 2008 році нової лінії розливу пива, потужністю 110 пляшок за годину. За останні 10 років випуск продукції ПП «Гроно» жодного разу не зазнавав падіння і збільшився у десять разів. Позиція компанії дуже жорстка: річний приріст продукції має складати не менше 20%. Основні виробничі потужності дозволяють на протязі найближчих 3-х років забезпечити збереження лідируючих позицій на ринку України та проводити активну експортну політику з урахуванням динаміки обсягів споживання.

Пиво, що випускається заводом, виготовляється за оригінальними рецептами із натуральної високоякісної сировини та за спеціальною технологією, що включає передові досягнення науки і традиції старих пивоварів. Використовується вода із спеціально розвіданих заводських артезіанських свердловин, глибина яких 295 метрів. Жоден з сортів пива заводу ПП «Гроно» не містить консервантів, містить цінні для здоров'я вітаміни, мінеральні речовини та мікроелементи.

Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємств. Це стосується виручки від продажу як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконання робіт, наданих послуг, а також товарів, придбаних з метою реалізації.

На підприємствах сфери виробництва основну частину обсягу виручки від реалізації становлять надходження від реалізації продукції. Своєчасне і повне надходження виручки від реалізації продукції повинно бути предметом постійної уваги відповідних функціональних підрозділів підприємства.

Таким чином, з метою аналізу операційної діяльності підприємства необхідно визначити зміну у обсягах випуску продукції (табл.3).

Таблиця 3

Обсяги виробництва продукції ПП «Гроно» у 2009-2010 р.р

Показники	Один. вимір.	2009 рік	2010 рік	Відхилення,+/-	Темп росту,%
Безалкогольні напої	тис.дал	6585,3	7676,2	1090,9	116,6
В ПЕТ пляшках		5807,2	6490,1	682,9	111,8
В скло пляшках		352,4	207,3	-145,1	58,8
В банках		420,7	973,7	553,0	231,4
В кегах		5,0	5,1	+0,1	102,0
Мінеральна вода	тис.дал	4431,8	4700,5	268,7	106,1
Слабоалкогольні напої	тис.дал	4312,9	4118,5	-194,4	95,5
В скло пляшках		3749,0	3422,8	-326,2	91,3
В банках		0,0	45,6	45,6
В ПЕТ пляшках		563,9	650,1	86,2	115,3
Поліетил. ящики	тис. шт.	147,5	240,8	93,3	163,3
Вуглекислота	тонн	4633,8	6515,3	1881,5	140,6
Солод виробничий

Подобные документы

• Підприємництво: суть, види, роль у ринковій економіці

  Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування. Види підприємницької діяльності, її організаційно-правові форми та державне регулювання в Україні. Роль підприємництва у ринковій економіці та основні засади його функціонування.
  
  курсовая работа [71,9 K], добавлен 30.05.2010
  

• Підприємство як суб'єкт ринку

  Мікроекономічна модель підприємства. Сутність підприємництва, його функції та умови існування. Види і форми організації підприємницької діяльності. Організаціно-правові форми підприємництва в Україні. Виробничі відносини та функції на мікрорівні.
  
  курсовая работа [66,7 K], добавлен 19.02.2011
  

• Державне регулювання підприємницької діяльності

  Механізм державного регулювання підприємництва, його необхідність. Інституціональні засади державної підтримки підприємництва. Фінансові важелі державної підприємницької політики. Економічні функції податків. Державна підтримка розвитку бізнесу в Україні.
  
  реферат [56,4 K], добавлен 18.03.2011
  

• Підприємницька діяльність в сучасних умовах господарювання

  Роль і сутність підприємництва в умовах ринкових відносин. Аналіз функціонування суб’єктів підприємницької діяльності. Правові засади функціонування підприємницького сектору на сучасному етапі в Україні. Чинники, що впливають на розвиток підприємництва.
  
  курсовая работа [65,4 K], добавлен 10.05.2011
  

• Особливості розвитку підприємництва в Україні

  Сутність, функції і види підприємництва; суб'єкти підприємницької діяльності. Труднощі і суперечності становлення вітчизняного малого бізнесу та перспективи його розвитку. Причини, що впливають на ефективність господарської діяльності в Україні.
  
  курсовая работа [412,3 K], добавлен 31.01.2014
  

• Процес становлення та розвитку підприємництва в Україні

  Суть підприємництва, його функції та умови існування. Виробнича, комерційна, фінансова та консультативна підприємницька діяльність. Традиціоналістське та інноваційне виробництво. Розвиток підприємництва в окремих видах економічної діяльності в Україні.
  
  дипломная работа [433,7 K], добавлен 18.02.2011
  

• Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці

  Здійснення підприємництва у ринковій економіці та еволюція його теоретичного осмислення. Функції підприємництва, його форми та види. Законодавча база діяльності підприємств в Україні. Проблеми та шляхи удосконалення розвитку підприємництва в Україні.
  
  курсовая работа [284,7 K], добавлен 02.03.2011
  

• Закон України "Про підприємництво"

  Законодавство про підприємництво, як самостійна галузь законодавства. Поняття, правова основа, основні види та форми підприємництва в Україні. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності. Тимчасові заборони на проведення діяльності.
  
  реферат [20,8 K], добавлен 26.11.2008
  

• Об’єктивні засади та економічна природа підприємництва

  Сутнісно-змістова і правова характеристика підприємницької діяльності. Місце підприємництва в економічній системі України, характеристика середовища і передумови його активізації. Вибір типу підприємства й обгрунтування цілей підприємницької діяльності.
  
  курсовая работа [62,2 K], добавлен 06.01.2012
  

• Поняття і зміст підприємницької діяльності

  Види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова. Фізична особа - підприємець. Державне регулювання підприємницької діяльності. Правова база України. Рівність прав усіх суб’єктів підприємництва.
  
  реферат [7,1 K], добавлен 20.12.2003
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам