Собівартість продукції рослинництва та її вплив на ефективність виробництва

Київ - 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суспільні витрати виробництва та собівартість продукції рослинництва

1.1 Теоретичні основи суспільних витрат виробництва та собівартості продукції

1.2 Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва

Розділ 2. Рівень і структура собівартості сільськогосподарської продукції та її вплив на економічні результати діяльності підприємства

2.1 Виробничі ресурси підприємства та їх використання

2.2 Динаміка собівартості продукції та її вплив на фінансові результати підприємства

2.3 Аналіз структури собівартості сільськогосподарської продукції

Розділ 3. Проектний рівень собівартості основних видів продукції та шляхи її зниження

3.1 Обґрунтувати перспективний рівень інтенсифікації виробництва

3.2 Підвищення продуктивності праці

3.3 Поглиблення спеціалізації виробництва на базі різних форм господарювання

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

собівартість продукція рослинництво

Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства.

Перехід до нових умов господарювання на основі ринкових відносин загострює проблему підвищення економічної ефективності виробництва. Для підприємства, організації, селянина чи фермера важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а й скільки витрачено матеріальних засобів і праці, яка собівартість цієї продукції, наскільки ефективна та чи інша галузь виробництва. Тому серед економічних показників ефективності велике значення належить собівартості виробництва продукції.

В умовах ринкової економіки товаровиробник працює для одержання доходу (прибутку). Якщо виробництво не забезпечує середньої норми прибутку, що склалася у відповідній галузі чи на певному ринку товару, то воно втрачає свій сенс. Хоча одержання прибутку не завжди може бути основною метою діяльності виробника, але без ефективного господарювання підприємство не зможе функціонувати протягом тривалого часу.

Саме з прибутком пов'язані виробничі витрати підприємства як фактор, що значною мірою регулюється безпосередньо виробником, залежить від нього. Виробник не впливає на рівень цін на сільськогосподарську продукцію, яку він реалізує, його визначає ринок. Однак на собівартість виробленої продукції виробник може і повинен впливати.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим економічним показником виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рівня рентабельності, які залежать від собівартості.

Дані про середній рівень собівартості є основою для встановлення цін на продукцію сільського господарства за державним контрактом, а також цін на промислові товари, що використовуються в сільськогосподарському виробництві. Рівень собівартості визначає можливе зниження роздрібних цін на продукцію і промислові товари.

Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.

Мета даного дослідження курсового проекту є обґрунтування концептуальних засад щодо управління собівартістю продукції та розробка на цій основі рекомендацій методологічного та практичного спрямування, спрямованих на пошук шляхів зниження собівартості продукції рослинництва в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

Об'єктом дослідження є теоретичні, методико-методологічні та практичні аспекти управління собівартістю ФГ «Власюка В.В.».

У даному курсовому проекті крім загальнонаукових методів дослідження, таких як аналіз, синтез, аналогія та порівняння, були використанні й спеціальні методи. До останніх слід віднести - табличний, статистичний метод, а також індексний та метод абсолютних та відносних одиниць.

Отже, зниження собівартості продукції рослинництва має велике народногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК, фермерських господарств. Опанування принципами формування виробничих витрат у системі ринкового механізму забезпечить підприємству можливість встановлювати оптимальний їх рівень для найефективнішого ведення свого господарства, визначати найдоцільніші види продукції та обсяги їх виробництва. Теорія виробничих витрат і собівартості продукції -- одна з основних в економічній науці, що вивчає функціонування ринкової системи. Рівень виробничих витрат безпосередньо пов'язаний з різними аспектами виробничих процесів підприємства: його розмірами, галузевою структурою, технологією виробництва, сумами кредитів і податків, ціноутворенням на продукцію сільського господарства, рівнем прибутковості, обсягами дотацій, що виплачуються державою на сільськогосподарську продукцію. Існування категорії собівартості об'єктивно визначається наявністю товарно-грошових відносин і дією закону вартості у сфері як виробництва, так і обігу. Тому собівартість проявляється в обох сферах.

Розділ 1. Суспільні витрати виробництва та собівартість продукції рослинництва

1.1 Теоретичні основи суспільних витрат виробництва та собівартість продукції

Одним із головних шляхів підвищення ефективності і рентабельності виробництва, зростання обсягів прибутку є зниження собівартості продукції.

Собівартість як економічна категорія, притаманна товарно-грошовим відносинам. Вона виникає тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою або збитком він реалізований.

Собівартість - економічний показник, що відображає в грошовій формі суму всіх затрат підприємства на виробництво одиниці певного виду продукції, або виконання одиниці роботи, тобто затрати на використані засоби виробництва і витрати на оплату праці.

Собівартість одиниці продукції - узагальнюючий економічний показник господарської діяльності підприємства, в якому відображається рівень організації і технології виробництва, використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Вона показує, в що обходиться сільськогосподарському підприємству виробництво і реалізація продукції того чи іншого виду.

Також слід зазначити, що собівартість продукції -- це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг), для визначення рентабельності виробництва, економічно обґрунтованого планування і вирішення важливих народногосподарських завдань (встановлення економічно обґрунтованих цін на сільськогосподарську продукцію, раціональне розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва по зонах країни та ін.).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку (див. рис. 1.1)

Рис 1.1 Класифікація витрат щодо формування собівартості

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва [1 c.257].

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства. До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо [16 c.120].

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). Витрати також класифікують за способом впливу на собівартість продукції.

Планування собівартості продукції (робіт, послуг) передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів та інших необоротних активів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог системи землеробства і тваринництва та охорони навколишнього природного середовища.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства. .

В залежності від часу формування затрат розрізняють:

- планову собівартість (визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та дій на ресурси на момент складання плану);

- фактичну собівартість (відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку);

- кошторисну собівартість (характеризує затрати на вироби або замовлення, які виконуються в разовому порядку).

Собівартість поділяють в залежності від місця формування затрат на:

- виробничу (грошові витрати, пов'язані з виробництвом та внутрігосподарським транспортування продукції до місця зберігання);

- повну (сукупність виробничої собівартості і витрат по збуту продукції).

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної; валової; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.[5,33]

В сільському господарстві розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництві і реалізацію продукції, а галузева розраховується як середньозважена величина індивідуальних витрат підприємств району, області, держави в цілому і є грошовим виразом частини суспільної вартості продукції.

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на:

- прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

- непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції).

До прямих витрат в рослинництві відносять оплату праці робітників, зайнятих на вирощуванні сільськогосподарських культур; вартість насіння, добрив, пестицидів пального і мастильних матеріалів, витрати на захист рослин; поточний ремонт і амортизацію основних засобів, які використовуються тільки на виробництві тих чи інших культур та інші прямі витрати.

Прямі витрати враховують окремо по кожній сільськогосподарській культурі, виду і групі тварин, майстерні, підсобному підприємству і по кожній виробничій одиниці (бригаді, фермі).

Особливість формування виробничих витрат пов'язана з періодом часу і формою їх участі у виробничому процесі. У зв'язку з цим виробничі витрати поділяють на постійні і змінні.

Постійні - це ті, що безпосередньо не пов'язані з обсягом виробництва продукції (робіт, послуг) (плата за землю, орендна плата, амортизаційні відрахування, проценти за кредит).

До змінних витрат належать оплата праці, вартість використаних кормів, насіння й іншого садивного матеріалу, органічних і мінеральних добрив, пестицидів, ветеринарних послуг, підстилки для худоби, транспортних робіт тощо.[2, с. 226-235]

До складу загально виробничих витрат (в сільськогосподарських виробництвах вони не діляться на постійні і змінні) включаються:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи й медичне страхування та витрати на оплату службових відряджень апарату управління та спеціалістів галузей (цехів, дільниць, підрозділів);

б) амортизація основних засобів загально-виробничого (цехового, дільничого, бригадного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загально-виробничого призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально виробничого призначення;

д) витрати на вдосконалення технології і організації виробництва;

є) витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання приміщень виробничого призначення;

є) витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;

ж) інші витрати (витрати від браку, оплати простоїв тощо).

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту.

В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності основних галузей (рослинництва, тваринництва і промислового виробництва) групуються за такими економічними елементами:

1. Матеріальні затрати ( вартість витрачених у виробництві сировини і основних матеріалів: насіння: корми; паливо; і мастильні матеріали: купівельних напівфабрикатів та комплектуючих засобів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів).

2. Витрати на оплату праці (заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи).

4. Амортизація (сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів).

5. Інші операційні витрати (витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування).

Залежно від характеру участі у процесі виробництва витрати поділяються на основні та накладні.

Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням операцій по виробництву продукції (робіт, послуг), а накладні - з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрішньогосподарського кооперативу тощо), галузі чи господарства в цілому.

Змінні витрати підприємство може підрозділяти на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів'я тварин.

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції.

Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення.[4, c. 121-153]

Слід пам'ятати, що перелік витрат підприємство встановлює самостійно.

1.2 Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість - це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування та обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються і використовуються в економічній роботі такі показники собівартості: 1) собівартість усієї продукції; 2) собівартість одиниці продукції; 3) витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції -- відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг виробленої продукції і витрати на її виробництво. Потім розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених підприємством об'єктів планування й обліку. Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості потрібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання тощо).

Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об'єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.[4,c. 154-157]

Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загальних витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіпсування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному об'єкту обліку є можливість обчислити загальну суму операційних витрат і собівартість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції. Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість продукції тваринництва, а відтак -- і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи.

1.Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВт-год, 1 м води.

2.Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству. У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.

3.Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.

4. Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основний. Цим методом визначають, наприклад, собівартість продукції вівчарства.

5. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

6. Комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінницького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах застосовується метод виключення вартості побічної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно його вартості.

У вартість продукції входять:вартість спожитих засобів виробництва (уречевлена праця); вартість продукту, створеного необхідною працею (оплата праці); вартість продукту, створеного додатковою працею (чистий дохід).

Собівартість продукції включає тільки витрачені засоби виробництва і продукт, створений необхідною працею.

Величина виробничих витрат на одиницю продукції залежить від багатьох факторів: спеціалізації, розміру й інтенсивності виробництва, ефективності використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, природних умов тощо.

Обчислення собівартості продукції називається калькуляцією.

Калькуляція - сукупність прийомів обчислення собівартості, що передбачає порядок обліку і класифікацію витрат та розподіл їх по окремих об'єктах. Розрізняють планову та звітну калькуляцію.

Планова складається на початку року на основі нормативних розрахунків і показників при розробці планів економічного і соціального розвитку, звітна - за фактичними витратами в кінці року. Звітна калькуляція дає точне уявлення про фактичну собівартість і ступінь виконання планових показників по видах витрат.

Співставлення планової і фактичної собівартості та її структури по видах витрат дозволяє виявити результати виробничої діяльності господарства і накреслити заходи щодо поліпшення організації виробництва і зниження собівартості продукції.

Калькуляцію собівартості в рослинництві проводять по сільськогосподарських культурах на 1 ц продукції, а в тваринництві - на 1 ц продукції та на голову худоби і птиці за місяць, квартал та рік.

При обчисленні собівартості в першу чергу визначають собівартість робіт допоміжних і обслуговуючих цехів (1 коне-дня, 1 т/км, 1 кВт електроенергії власного виробництва та ін.). Потім вираховують собівартість продукції рослинництва, тваринництва і підсобних підприємств.

При розрахунках собівартості в обслуговуючих виробництвах не враховують загальновиробничі витрати, оскільки їх розподіляють по об'єктах калькуляції.[10, c. 315]

Для розрахунку собівартості 1 коне-дня спочатку визначають загальну кількість фуражних днів для всього поголів'я коней за даний період. Потім визначають число днів фактичної роботи коней. Для цього із кількості фуражних днів необхідно вирахувати дні відпочинку (в середньому 70 днів у рік на коня). Після цього визначають прямі затрати праці і засобів на годівлю й утримання коней (оплата праці конюхів, вартість кормів і підстилки, амортизація коней, приміщень і обладнання, витрати на поточний ремонт, дрібний інвентар, лікування, електроенергія та ін.).

Оскільки собівартість 1 коне-дня визначають до складання калькуляції собівартості кормів урожаю поточного року, корми для робочої худоби оцінюють за їх плановою собівартістю в звітному році. Далі визначають вихід і вартість гною, одержаного від робочої худоби. Підраховують витрати на коней за виключенням вартості побічної продукції. Після цього обчислюють собівартість 1 фуражного коне-дня (суму витрат на коней за винятком вартості побічної продукції ділять на кількість фуражних коне-днів). Встановлюють кількість голів приплоду та його загальну вартість. Приплід від робочої худоби оцінюють у розмірі вартості 60 кормо-днів утримання дорослої тварини. Далі розраховують собівартість 1 коне-дня. Для цього із суми витрат на коней вираховують вартість побічної продукції і приплоду, а залишок ділять на кількість робочих днів.

Одиницею калькуляції в рослинництві є 1 га умовної оранки для тракторів і 1 га площі збирання - для комбайнів.

Собівартість 1 га умовної оранки визначають в цілому по всіх марках тракторів, що використовуються в господарстві. При цьому всі витрати на тракторні та інші механізовані роботи (на пальне і мастильні матеріали, поточний ремонт і технічні огляди, оплату праці, амортизацію машин та обладнання, на дрібний інвентар, інструмент тощо) ділять на кількість гектарів умовної оранки.

При калькуляції собівартості транспортних робіт одиницею калькуляції є 1 т/км. Його вартість вираховують у середньому по автопарку господарства. Продуктивність автопарку визначають в тонно-кілометрах. При цьому враховують кількість автомобілів, їх фактичну вантажопідйомність, середньодобовий пробіг однієї машини (кілометрів, у т. ч. з вантажем), кількість днів роботи протягом року (з врахуванням простоїв через погодні умови і ремонт).

Після того, як підраховані річний пробіг всіх автомобілів (по марках) і обсяг робіт (т/км), вираховують витрати автопарку. До них входять: оплата праці, вартість пального і мастильних матеріалів, амортизація автопарку, обладнання, інвентарю і автомобілів, поточний ремонт приміщень і автомобілів, витрати на ремонт автомобільних шин та інші витрати. Діленням загальної суми витрат на обсяг робіт знаходять собівартість 1 т/км.

Таким чином вираховують і собівартість 1 кВт електроенергії власного виробництва з урахуванням відповідних елементів витрат.

Після попереднього вирахування собівартості робіт обслуговуючого характеру приступають до складання калькуляції собівартості продукції у галузях.

Перед тим, як приступити до складання калькуляції собівартості основних галузей, необхідно по кожній з них уточнити вид і категорію виробленої продукції. Продукція рослинницьких галузей поділяється на основну, супутню і побічну.

До основної продукції відносять ту, для одержання якої організовано і ведеться виробництво (зерно, картопля, молоко і т. д.).

Побічною є продукція, яку в силу біологічних причин і виробничих вимог одержують одночасно з основною, але вона має для господарства другорядне значення (наприклад, солома і полова зернових культур, гичка цукрових буряків, гній у тваринництві, послід у птахівництві і т. д.).

У рослинництві собівартість обраховують по видах основної продукції. При складанні планових і звітних калькуляцій окремих видів продукції рослинництва витрати виробництва визначають між основною, супутньою і побічною продукцією шляхом вирахування із загальної суми витрат вартості побічної продукції за встановленими цінами; шляхом застосування встановлених коефіцієнтів, коли один вид супутньої продукції беруть за умовну одиницю, а решту прирівнюють до неї на основі техніко-економічних підрахунків. При цьому всі види продукції перераховують в умовну, визначають питому вагу кожного виду продукції. Після цього розподіляють загальну суму витрат на кожний вид продукції пропорційно вартості супутніх видів продукції за реалізаційними цінами.[19]

Собівартість продукції рослинництва обчислюють по групах культур та деяких окремих культурах. Спочатку визначають витрати на незавершене виробництво, що перейшло з минулих років. Потім підраховують витрати виробництва поточного року - прямі витрати і накладні (загальновиробничі та загальногосподарські) витрати по об'єктах, що калькулюються. По багаторічних культурах відповідну частину витрат відносять на витрати наступних років.

До витрат незавершеного виробництва відносять витрати на оранку пару, зябу, лущення стерні, внесення добрив під урожай майбутнього року, сівбу озимих культур і багаторічних трав. Їх включають повністю або частково у собівартість наступного звітного року при одержанні продукції.

За наявності побічної продукції собівартість одиниці основної продукції визначають за формулою ( 1.1):

де: С - собівартість одиниці основної продукції даного виду, грн.;З - загальні витрати на валову продукцію даної культури, грн.;П- вартість побічної продукції, грн.; В- валовий збір основної продукції, ц.

Собівартість одиниці супутньої продукції за наявності побічної визначають за формулою ( 1.2):

де: С - собівартість одиниці супутньої продукції даного виду, грн.;З - загальні витрати на валову продукцію по культурі, грн.;Зс - загальні витрати на інші види супутньої продукції, грн.;П - вартість побічної продукції, грн.;В - валовий збір даного виду супутньої продукції, ц.

При обчисленні собівартості основної (супутньої) продукції невикористану побічну продукцію в розрахунок не беруть.

Собівартість основної продукції зернових культур необхідно визначати за обсягом виробленої продукції в масі після доробки (за винятком маси невикористаних відходів та усушки).

Витрати на виробництво кормів, згодованих худобі шляхом випасу (без завчасного їх збирання) відносять на відповідні види худоби без завчасної калькуляції цих кормів та їх оприходування.

Собівартість сіна (природних сіножатей) обраховують, виходячи із загальної суми виробничих витрат на скошування, транспортування сіна до місць зберігання і закладання в скирти. При цьому витрати, пов'язані із створенням культурних сіножатей (оранка, дискування, підсівання трав та ін.), включають до складу незавершеного виробництва і на собівартість сіна відносять протягом 3-4 років.

Калькуляцію собівартості силосу проводять виходячи із фактичних витрат на силосування. Основну продукцію силосних культур (зелену масу) та інші компоненти (коренеплоди, гичку тощо), які використовують для приготування силосу, включають у загальні витрати за фактичною собівартістю [12, c. 155-168].

Витрати на вапнування і гіпсування грунтів, проведені за кошти держбюджету, списують за рахунок цього фінансування і у виробничі витрати не включають. Інші витрати, проведені за рахунок своїх засобів, включають в склад незавершеного виробництва по рослинництву і відносять на витрати по відповідних культурах протягом 5-7 років.

РОЗДІЛ 2. Рівень і структура собівартості продукції рослинництва та її вплив на економічні результати діяльності підприємства

2.1 Виробничі ресурси підприємства та їх використання

Раціональне розміщення сільського господарства є важливими факторами інтенсифікації виробництва, формами суспільного поділу праці в аграрному секторі економіки. Розміщення сільського господарства означає розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни. Доцільність розміщення сільського господарства зумовлюється природними та економічними факторами, які тією чи іншою мірою сприяють виробництву певних видів продукції. Для розвитку рослин необхідні відповідні умови: склад та якість грунту, температурний режим, кількість опадів, то комплекс цих факторів й визначає природне середовище, яке є основою розвитку сільського господарства.[15, c.449]

Об'єктом дослідження даного курсового проекту є фермерське господарство «Власюка В.В». Дане підприємство приватної форми власності, розміщене в Рівненській області, Корецькому районі селі Іванівка. Підприємство розташоване у зоні лісостепу.

Ґрунти на яких розташоване підприємство - чорноземи. Їх характерною особливістю є висока родючість. Загальною умовою її підвищення є правильна система обробки, внесення добрив, застосування сівозмін.

Рельєф території господарства рівнинний, що сприяє розвитку рослинництва.

Природно - кліматичні умови досить сприятливі для виробництва продукції рослинництва. Клімат на території господарства помірно-континентальний з довгим і засушливим літом, весна рання і тепла, осінь - пізня, частіше суха та довга.

Середня температура повітря січня -4,8..-5,6оС, липня +18,1..+18,6оС. Опадів на території області випадає в середньому 600-650 мм на рік, більше влітку.

Підприємство спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції основну частку якої складає продукція рослинництва (зернові та зернобобові, кормові культури), та тваринництва (велика рогата худоба, свині,).

Для більш детального аналізу визначимо рівень спеціалізації підприємства. Що дозволить нам більш раціонально та ефективно судити про напрям його роботи та аналізувати її. Додатковими показниками є:

- структура земельних угідь.

- структура посівних площ.

- структура матеріально - грошових витрат на виробництво продукції рослинництва та тваринництва.

- Структура персоналу.

- Структура основного і оборотного капіталу.

- Структура затрат праці.

Характер використання землі, а також структура сільськогосподарських угідь залежить як від природних так і від економічних особливостей області, де розміщене підприємство.

Земля є основою людського існування, що визначає її важливу роль у процесі соціально-економічного розвитку суспільства. Як основа екосистеми, знаряддя і предмет виробництва, об'єкт права власності вона є базисом сталого розвитку, умовою соціального прогресу та добробуту людини.

Земля розглядається економістами як природний фактор, як природне багатство і першооснова господарської діяльності. При цьому термін "земля" вживається в широкому розумінні слова. Він охоплює усі переваги, що дані природою у визначеному обсязі і над пропозицією яких людина не владна, будь то сама земля, водні ресурси чи корисні копалини.

У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим базисом для розміщення виробничих споруд, а й водночас є предметом праці, засобом праці та основним засобом виробництва.

Для ефективної оцінки ФГ «Власюка В.В.» необхідно знати склад і структуру його с.-г. угідь.

Таблиця 2.1

Склад і структура сільськогосподарських угідь ФГ «Власюка В.В.»

Проаналізувавши структуру сільськогосподарських угідь, бачимо, що ФГ «Власюка В.В.» має в звітному 2011році в своєму розпорядженні 5403 га. сільськогосподарських угідь, з них всі 100% складає рілля.

В тому числі площа орендованих с.-г. угідь у 2009 році склала 2930 га. (98,5%), а в 2010 році 5358 (99,2%). Як ми бачимо ФГ «Власюка В.В.» майже не має власної землі, а здійснює господарську діяльність на землях взятих в оренду.

Рівень розораності в господарстві є дуже високим і становить 2009р - 93,8, 2010р - 93,2, показник протягом трьох років майже не змінився при тому, що допустимий рівень розораності 30,5%. З даних показників можна зробити висновок, що підприємство не раціонально використовує земельні ресурси. ФГ «Власюка В.В.» необхідно зменшити кількість ріллі та збільшити площу сіножаті, багаторічних насаджень і т. д.

Щоб оцінити зосередженість підприємства та напрям його діяльності визначаємо склад і структуру посівних площ на ФГ «Власюка В.В.»

Таблиця 2.2

Склад і структура посівних площ на ФГ «Власюка В.В.»

За даними з таблиці стає очевидним, що частка зернових культур в 2009р. на підприємстві «Власюка В.В.» становить 72,2% , що є вищим ніж рекомендована вага зернових (30 - 35%), і навіть перевищує характерну для даної зони 48 - 60%.

В 2010 році ця частка становить 76,99%, а в 2010р. - 88,02% - посівна площа зерна та зернобобових продовжує зростати, що є свідченням не раціонально використання посівних площ. Підприємству необхідно запровадити в структуру більший асортимент продукції , а особливо кормові та коренеплоди та збільшити їх частку в загальному обсязі. Також покращити виробництво цукрових буряків, частка яких в 2009р. становила 1,02%, а згодом взагалі перестали вирощуватися. До цього могла призвести не прибутковість їх реалізації, для покращення цієї ситуації підприємству необхідно підписати договори з цукрово переробними заводами.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси ( табл. 2.3). Трудові ресурси - це сукупність здатних до праці людей, які мають необхідний фізичний розвиток, знання та практичні навики, приймають або спроможні приймати участь у виробництві матеріальних та духовних благ. Згідно з українським законодавством до складу трудових ресурсів відносяться:

- населення працездатного віку, тобто чоловіки 16-65 років, жінки 16-65 років (за винятком непрацюючих інвалідів І-ї та ІІ-ї групи та пенсіонерів, що одержують пенсії по віку на пільгових умовах);

- працюючі підлітки та особи пенсійного віку.

Розрізняють трудові ресурси реальні та потенційні. Реальні трудові ресурси - це населення зайняте економічною діяльністю (яке уже працює), потенційні - це ті особи, які можуть бути залучені до конкретної праці в економіці країни (навчаються з відривом від виробництва, зайняті в домашньому господарстві, безробітні, які не мають роботи, але бажають її отримати та ін.).

Трудові ресурси даного сільськогосподарського підприємства зазначені і проаналізовані нижче.

За даними таблиці 2.3 можна прослідкувати такі тенденції, середньорічна чисельність працівників господарства збільшилась на 4 особи , що становить 4 % ( у 2011 -103 працівники , а у 2009 році -99працівники).При цьому чисельнысть працівників у рослинництві підвищилась на 12 працівників , що на 13% , більше ніж у 2009 році. Чисельнысть працівників тваринництва також знизилась на7 осыб або на 78%.

Кількість відпрацьованих людино-годин збільшилась на 32,7 %. В тому числі у рослинництві було відпрацьовано у 2009р. - 154 тис. люд.-год,у 2010р. - 100 тис. люд.-год,у 2011р. - 187,5 тис. люд.-год.У тваринництві цей показник відповідно становитиме у 2009р. році -43 тис. люд.-год. у2010р. - 84 тис. люд.-год,у 2011р. - 73,96 тис. люд.-год.

Кількість відпрацьованих одним працівником людино-годин підвищилось з 1989,89 людино-годин до 2538,45 людино-годин або на 27,6%. В тому числі у рослинництві було відпрацьовано у 2009р. - 1711,11люд.-год,у 2010р. -1030,93люд.-год,у 2011р. - 1838,24 люд.-год.У тваринництві цей показник у 2011 році в порівнянні з 2009 роком знизився на 22,6 %і відповідно становив у 2009 році - 4777,78 люд.-год.,у 2010р. - 21000люд.-год,у 2011р. - 3698 люд.-год.

Таким чином, за досліджуваний період коефіцієнти використання трудових ресурсів становили: у 2009 році - 1,1, у 2010 році - 1,01, 2011 році -1,4.

Найбільшим коефіцієнт використання трудових ресурсів є у 2011 році і становить 1,4. У рослинництві коофіціїнт використання підвищився на 7,4%, в порівнянні до 2009року, а в тваринництві знизився на 22,6%.

Таблиця 2.3

Трудові ресурси ФГ «Власюка В.В.» та їх використання

З метою підвищення ефективності використання трудових ресурсів господарства необхідним є постійне дотримання працівниками внутрішнього розпорядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, вдосконалення організації праці, її оплати та інших форм мотивації праці, проведення регулярної перепідготовки та підвищення рівня кваліфікації працівників,однак не менш важливе значення, окрім організації складової, також мають умови праці робітника та відносини як всередині колективу, так із курівництвом підприємства.

У процесі виробництва використовуються засоби, які виражені у грошовій формі, і становлять продуктивний капітал сільськогосподарських підприємств, який залежно від економічного значення у процесі виробництва, характеру відтворення і способу перенесення вартості на готовий продукт поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал - це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігають свою натуральну форму і частинами переносять свою вартість на створюваний продукт. В свою чергу оборотний капітал - це предмети праці, які цілком споживаються в основному виробничому циклі, втрачають натурально - речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Розвиток підприємства, темпи зростання виробництва продукції та підвищення продуктивності праці залежить від оснащеності підприємства продуктивним капіталом. Забезпеченість сільськогосподарських підприємств основним капіталом характеризують такі основні показники, як капіталозабезпеченість господарства і капіталоозброєність праці. Економічна ефективність використання основного капіталу підприємства характеризуються такими показниками, як капіталовіддача, капіталомісткість та норма прибутку.

Отже, слід проаналізувати забезпеченість та економічну ефективність використання основного капіталу ФГ «Власюка В.В.» (табл. 2.4), але спершу дамо коротку характеристику досліджуваним параметрам.

Капіталозабезпеченість господарства - вартість основного капіталу в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь.

Капіталоозброєність - це вартість основного капіталу сільськогосподарського призначення в розрахунку на одного середньорічного працівника.

Капіталовіддача - це вартість валової продукції в розрахунку на 1 грн. основного капіталу сільськогосподарського призначення.

Капіталомісткість продукції - це середньорічна вартість основного капіталу сільськогосподарського призначення в розрахунку на 1 грн. валової продукції.

Норма прибутку, визначається як відношення прибутку до середньорічної вартості основного та оборотного капіталів. Розраховується для визначення економічної ефективності використання всієї сукупності капіталу господарства і набуває особливого значення в умовах ринкової економіки, оскільки збільшення активної частини основного капіталу та раціональне використання оборотного капіталу забезпечує підвищення її ефективності.[10, c. 210]

Таблиця 2.4

Динаміка забезпеченості підприємства основним капіталом і його використання

Аналізуючиотримані дані, слід відмітити, що вартість основного капіталу протягом останніх трьох років невпинно зростає і у 2011 році даний показник склав 3960 тис. грн., що на 61% більше порівняно з 2009 роком. Вартість основного капіталу у розрахунку на 1 га с.-г. угідь зменшився на 11,6 %, а на 1 середньорічного працівника навпаки зросла на 54,8 %. Що стосується показника капіталовіддачі, то він у 2011 році скоротився на 74,4 % у порівнянні з 2009 роком і становив лише 0,2 грн. Зокрема обернений йому показник - капіталомісткість продукції - зріс у 5,6 рази за даний період і у 2011 році склав 3,4 грн. Звичайно така тенденція є дуже негативною для підприємства і говорить про його збитковість в останні два роки діяльності. Зміна показника капіталовіддачі показує динаміку конкурентоспроможності виробництва, оскільки збільшення даного показника свідчить про те, що підприємство збільшило розмір виробленої валової продукції за незмінного рівня ресурсного забезпечення, а це в свою чергу, говорить про наявність розширеного відтворення та сукупного розвитку підприємства.

Однак, одержані показники ФГ «Власюка В.В.» говорять про радикально обернену ситуацію до зазначеної тенденції. Оскільки показник капіталовіддачі скорочується з кожним наступним роком. Тож підприємство в процесі виробництва навіть не відшкодовує затраченої величини основного та оборотного капіталу, щоб вийти на «нуль», тобто його діяльність є збитковою.

На ефективність ведення сільськогосподарського виробництва впливає також рівень спеціалізації господарства, зокрема, те, на скільки він відповідає природно-кліматичним умовам та територіальному розташуванню підприємства. Спеціалізація сільського господарства - це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах, чи підрозділах. Відповідно до цього спеціалізація характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. При цьому встановлюється місце тієї чи іншої галузі за питомою вагою її товарної продукції у вартості всієї товарної продукції підприємства (табл. 2.5). Спеціалізація характеризує виробничий напрям господарства. Тож відсоткове відношення кожної галузі до загальної маси грошових надходжень показує, яка саме галузь є основною і яка приносить найбільше коштів. Саме такі галузі приймають за спеціалізацію підприємства.

Таблиця 2.5

Структура грошових надходжень від реалізації продукції ФГ «Власюка В.В.»

Вивчаючи динаміку грошових надходжень від реалізації продукції с/г в ФГ «Власюка В.В.» дійдемо висновку, що найбільше грошових надходжень від реалізації продукції отримуємо від зернових та зернобобових, а саме 4827,0 тис грн. В порівнянні з попередніми роками відбулося різке збільшення реалізації оскільки у 2009 році сума отримана від реалізації зернових та зернобобових становила 3874,8тис грн. Вагоме місце в структурі грошових надходжень займає також і ріпак ярий оскільки займає в структурі грошових надходжень 9,56 % , а конкретніше 1051 тис грн. Загалом по галузі рослинництва підприємство отримало грошових надходжень у розмірі 10678,2тис грн. у 2011 році , що значно більша сума в порівнянні з 2009 роком ,що мали грошові надходження по галузі рослинництва в розмірі 8580,2тис грн. Грошові надходження по галузі рослинництва становлять 97,16% всіх грошових надходжень підприємства за 20011 рік. Грошові надходження в галузі тваринництва були не такими значними, а саме продукція свинарства 13 тис грн. і в структурі 0,12% у 2011 році в порівнянні з 2009 роком зменшилась на 8,7 тис грн.

Отже, в результаті аналізу грошових надходжень підприємства можемо зробити висновок ,що підприємство спеціалізується по виробництву зернових та зернобобових та ріпаку ярому, галузь тваринництва слабо розвинена. Також підприємству слід зменшити кількість додаткових галузей, яким належить не значна частка у загальній величині грошових надходжень і зосередити увагу на основних видах товарної продукції, тобто досягти високого рівня спеціалізації і перейти до числа глибоко спеціалізованих підприємств, які виробляють невелику кількість видів товарної продукції. Оскільки саме за таких умов, коли підприємство відмовляється від слабких додаткових галузей, воно концентрує всі свої грошові та трудові ресурси на розвиток основних видів діяльності, що дозволяє досягнути зниження собівартості продукції і, як наслідок, зростання прибутку, та рентабельності виробництва.

Таблиця 2.6

Результати господарської діяльності підприємства

Вищенаведена таблиця є найбільш значущою для фахівців економічного спрямування та самого підприємства загалом, оскільки найбільш чітко відображає результати його діяльності протягом визначеного періоду.

Тому характеризуючи показники економічної ефективності діяльності ФГ «Власюка В.В.»можемо зробити такі висновки , що вартість валової продукції в розрахунку на на 1 га с/г угідь зменшився з 965,5тис грн. у 2009 році до 216,4 тис грн. у 2011 році , що становить 22,4% від 2009 року , така зміна показника відбулася за рахунок зменшення вартості валової продукції на 1702,3 тис грн. і в 2011 році становило 1169,2тис грн.. Вартість валової продукції в розрахунку на 1-го середньорічного працівника змінювалась в динаміці 29005,1 тис грн. у 2009 році до 11351,5тис грн. у 2011 році , тобто зменшилось на 60,9 %. Аналізуючи вартість валової продукці на 1 гривню витрат виробництва збільшилось на 10,6 % , а саме на суму 454,4 тис грн. і у 2011 році становило 4741тис грн.. Прибуток в розрахунку на на 1 га с/г угідь коливається від 593,8 грн у 2009 році до 162,7 грн. у 2011 році і становить лише 27,4 % від 2009 року. Така велика зміна відбулася за рахунок зменшення прибутку загалом на 886,9 грн і прибуток у 2009 році становив лише 1800 грн та збільшення площі с/г угідь з 2974 га у 2009 році до 5403 га у 2011 році а саме на 181,7 га. Прибуток на 1-го середньорічного працівника в динаміці становить 17837,4 у 2009 році та 8533,4 грн у 2011 році , тобто зменшилась на 52,2 % . Рівень рентабельності становить у 2009 році 61,5%, у 2010 році 28,4% та у 2011 році 75,2%.

Отже, загалом підприємство отримує дуже малі прибутки. Також з роками спостерігається його зменшення, у 2009 ми маємо1765,9 грн.,в 2010 - 1075 грн, і в 2011 році відбулося зменшення прибутку порівняно з 2009 роком на 886,9 грн., і становить 879 грн. що у відсотковому значенні на 72,6% менше, тому можна зробити висновки про те, що першочерговим завданням ФГ «Власюка В.В.» є необхідність повернути прибуток, що є головною метою існування будь-якого підприємства. Забезпечити такий ефект можна двома основними шляхами: або збільшити об'єм продажів виробленої валової продукції, або зменшити витрати на виробництво даної продукції, тобто її собівартість, докладніше про це йтиметься далі.