Економіка України в доринкових умовах

Наступний сильний поштовх фінансова система держави отримала внаслідок ажіотажного попиту населення на споживчі товари в травні 1990 р. після заяви голови Ради Міністрів Рижкова про підвищення цін. Ціни були підвищені, а товари були зметені з прилавків.

7. Загальні підсумки вдосконалення господарського механізму за період з 1965 по 1990 pp.

Радянський варіант вдосконалення оціночних показників підприємств, галузей і народного господарства в цілому, а також інші управлінські заходи за розглянутий період виявилися неефективними, про що свідчить відносна динаміка національного доходу на рисунку 1. Як видно з рисунка, за показником національного доходу, починаючи з 1981-1982 pp., країна все більше стала відставати від США.

Збільшувалось відставання по виробництву хімічних волокон, електроенергії, пластмас і смол та ін. В 1990 р. виробництво електронно-обчислювального обладнання приблизно в 17 разів відставало від американського.

Здавалося, що найкращі показники мала чорна металургія. Так, за обсягом виробництва товарної залізної руди в 1958 р. і сталі в 1971-1974 pp. Радянський Союз перевищив рівень США і вийшов на перше місце в світі. По виробництву сталі в 1990 р. наша країна в 1,9-2,1, а якщо перерахувати на одиницю національного доходу, то в 2,9-3,2 рази перевищувала американський рівень.

Чи давали ці цифри достатнє підґрунтя для висновку про те, що сталі вироблялось достатньо і можна було скоротити її виробництво? Щоб відповісти на це питання, необхідно врахувати ряд важливих обставин. Перш за все, розглянемо фактори, які впливають на необхідність збільшення виробництва сталі:

1) загальна характеристика попереднього періоду, що включає порівняльну динаміку збільшення населення, абсолютного виробництва і накопичення продукції чорної металургії та знань попередніх поколінь у вигляді автострад, мостів, залізниць, суспільних будівель, споруд і т. ін. На рисунку 8,а заштрихована площа характеризує щорічний обсяг виробництва (кілограм на душу населення), а на рисунку 1.8,б - підсумкове виробництво сталі на душу населення (в кілограмах) в США в порівнянні з СРСР за період з 1900 року. Із рисунка 8,б видно, що відставання по підсумковому виробництву сталі становило в 1990 році приблизно 40 років [7];

2) характеристика виробничої інфраструктури, тобто наявність залізниць та шосейних доріг, трубопроводів та інших комунікацій, що забезпечують швидкість переміщення сировини, готової продукції та населення, до чого, як відомо, зводиться вся економія (в тому числі економія в результаті зменшення збитків від бездоріжжя, зниження швидкості переміщення вантажів, псування продукції, погіршення використання сировини). Графіки на рисунках 9 та 10 показують, наприклад, наявність залізниць, шосейних доріг із Твердим покриттям та нафтопроводів в СРСР та США впродовж значного відрізка часу. Вантажообіг залізничного транспорту в СРСР збільшився з 1940 по 1986 pp. в 9,1 разу, а експлуатаційна довжина залізниць - на 37 %. В результаті зросло навантаження на транспорт. Знизилась швидкість перевезень. В 1980 р. в порівнянні з 1975 р. середня технічна швидкість руху вантажного потягу зменшилась з 46,6 до 43,6 км за годину, а середньодобовий пробіг вантажного вагона зменшився на 21,5 км. Через вичерпання пропускної спроможності магістралей, з'єднуючих Центр з Поволжям, Уралом та Донбасом, залізниці перестали справлятися із зростаючими обсягами перевезень;

3) наявність засобів пересування, а також робочих машин -автомобілів, тракторів і ін. Співвідношення парку цих машин в СРСР і США (рисунок 11) свідчать про значну майбутню потребу в металі;

4) потреби в експорті продукції металургійної промисловості

Рис. 8 - Динаміка щорічного (а) і підсумкового (б) виробництва сталі на душу населення США (1) і СРСР (2,3,4)

Рис. 9 - Експлуатаційна довжина залізниць в СРСР (1) і США (2)



Рис. 10 - Довжина шосе з твердим покриттям в СРСР (1) і США (2)

Рис. 11 - Динаміка парку тракторів (без садово-городніх) Nr (2,3), щорічного виробництва садово-городніх тракторів N_n (1,4), усіх автомобілів (5, 7), у тому числі вантажних (6, 8) в США (1,2, 5,6) і СРСР (3,4, 7,8)

Фактори, які вимагають зменшення виробництва сталі:

1) якість технології виплавки та розливки сталі, що оцінюється виходом готового прокату із сталі, який в СРСР становив 70%, а в США - 80 %. Зменшення виробництва товарної сталі в СРСР у порівнянні з її рівнем в США за рахунок цього фактора відображає лінія 3 на рисунку 8,б;

2) якість сталі, яка зумовлює норми витрат металу на одиницю потужності обладнання: в середньому по машинобудуванню в СРСР норми витрат металу на 20-25 % були вищі, ніж в США, що враховано лінією 4 на рисунку 8, б;

3) крім цього, необхідно також враховувати відволікання значного обсягу продукції чорної металургії на військові цілі. Згадаємо, що до 1917 р. США спрямовували на оборону мізерні грошові і матеріальні ресурси. Так, в 1913 р. вони витратили на військові цілі 0,35 млрд. дол. Це дозволило США при річному виробництві сталі всього 31 млн. т забезпечити довжину залізниць (1913 р.) 380 тис. км, а шосе з твердим покриттям - 700 тис. км. В 1987 р. в СРСР при річному виробництві сталі 161 млн. т довжина залізниць становила всього 145,5 тис. км, а шосейних доріг з твердим покриттям - 827 тис. км.

Таким чином, необхідно було вирішувати питання оптимізації обсягів виробництва сталі. Але воно почало реально вирішуватися лише в 1990-х pp., після розпаду СРСР окремо в кожній з країн, які виникли на його теренах, в тому числі і в Україні.

Рис. 12 - Динаміка виробництва (1, 2) і споживання (la, 2a) нафти на душу населення СРСР (1, la) і США (2, 2a)

Починаючи з 1980 р., несприятлива ситуація склалася в нафтодобувній промисловості СРСР, з 1978 р. - в кам'яновугільній промисловості. На рисунку 12 видно, що в 1977 р., коли СРСР досяг американського рівня виробництва нафти і нафтопродуктів на душу населення, їх споживання в США було приблизно в 2 рази більшим. І така тенденція споживання цих енергоносіїв збереглася і в наступні роки. По виробництву вугілля на душу населення СРСР досяг в 1977-1979 pp. американського рівня кінця XIX століття, а потім виробництво вугілля стало зменшуватися.

Крах СРСР був значною мірою пов'язаний з різким зниженням, починаючи з 1982 р. (рисунок 13), того рівня цін на нафту, до якого за 1970-ті роки адаптувалася радянська економіка. Крах системи був пов'язаний не просто з коливанням цін на нафту, а з неефективною -структурною політикою радянського керівництва в попередні десятиріччя. При адекватній економічній політиці падіння цін на нафту є серйозним несприятливим фактором лише для однієї нафтової галузі. Інші ж галузі можуть навіть виграти - внаслідок зниження попиту на нафтовиків і на ряд факторів на виробництво, які вони використовують разом з іншими галузями.

Високі доходи, зосереджені в одній галузі або в декількох компаніях (в тому числі в нафтових або металургійних), створюють передумови для погіршення якості економічної політики, збільшення пере-розподільчої політики держави, що створює передумови для неминучої подальшої кризи, пов'язаної з вичерпанням "фонду" фінансування популістських (соціальних) заходів.

При значному коливанні цін на паливно-енергетичні ресурси, яке мало місце в 1970-х та 1980-х pp., необхідно було здійснювати адекватну економічну політику, яка, по-перше, повинна бути відповідальною на етапі значного посилення бюджетної залежності від "дешевих грошей"; по-друге, вона повинна чітко реагувати на етапі погіршення зовнішньої економічної кон'юнктури. На жаль, економічна політика СРСР не відповідала цим вимогам.

Рис.13 - Динаміка світових цін цін на нафту



Рис. 14 - Виробництво продукції (Q), споживання енергії (Е) (електро-, теплоенергія, вугілля, природний газ, нафта тощо) і енергоємність (е) в промисловості США

Для ілюстрації на рисунку 14 зображений результат енергозберігаючої політики в США, що зробило цю країну практично незалежною від різких стрибків світових цін на нафту.

В результаті крах радянської системи був пов'язаний з необережною економічною, перш за все, інвестиційною політикою в 1970-ті pp., коли різке підвищення цін на нафту обернулося економіко-політичною ейфорією. Були згорнуті економічні реформи, що розроблялися на рубежі 1960-1970-х pp., метою яких було підвищення ефективності радянської економіки та її адаптація до нових викликів (які пізніше стали називатися викликами постіндустріального суспільства). Одночасно почалася структурна трансформація, відхід від умов рівноважного стану 1960-х pp. із слабкою залежністю від зовнішньої кон'юнктури і різкого посилення впливу світового ринку на ситуацію в країні. Менше ніж за одне десятиріччя радянське господарство потрапило в залежність від імпорту, отже, від наявних ресурсів його забезпечення. Особливо це стосувалося споживчого ринку (в тому числі продовольчого) і машинобудування. Фактично в країні здійснювалася програма "нафта (газ) в обмін на продовольство".

Така політика дозволяла підтримувати економічне зростання на певному рівні, відкласти назрілі економічні і структурні реформи. Однак у стратегічному плані вона закінчилася повним провалом.

Тут доцільно навести досвід Ірану - ще однієї країни, режим якої спочатку виграв від зростання нафтових доходів, а потім зазнав повного фіаско. Причому в Ірані крах, відбувався при максимумі нафтової кон'юнктури, а не в результаті її зниження. Ключовим фактором дестабілізації тут стала прискорена модернізація, яка здійснювалась урядом шаха, але яка значною мірою виявилася модернізацією зверху і не мала глибоких коренів в розвитку всього економічного і соціального життя в країні. В результаті напруга в суспільстві стала зростати, і в кінці 1970-х pp. відбувся вибух "ісламської революції"" [74].Розрахунки, виконані автором роботи [7], показали, що в 1988 р. реальна грошова зарплата робітника і службовця в народному господарстві СРСР була нижча від заробітної плати промислового робітника США в 1913 р. на 51 %, а з урахуванням виплат із суспільних фондів споживання - нижча на 28,5 %, тобто відставала від американського рівня більше, ніж на три чверті сторіччя. Особливо не сприятливою була динаміка заробітної плати працівників шкіл, середніх і вищих навчальних закладів. Так, розрахунки показали, що в 1913 р. заробіток американського вчителя становив 966 руб. в цінах 1913 р., що на 86 % більше грошової зарплати працівника сфери народної освіти України в 1987 р. Крім того, відзначалось значне відставання від передових країн світу матеріального забезпечення навчальних закладів. Так, на одного учня середньої школи в 1987 р. у нас припадало обладнання в 17 разів менше, ніж, скажімо, в Швеції, а на одного нашого середнього студента припадало обладнання і приладів в 33 рази менше, ніж в розвинених капіталістичних країнах. Як було відзначено вище, на 1990 р. країна відставала по збору зернових на душу населення та по споживанню м'яса на душу населення на 100 років, по виробництву швейних машин на 100 жителів та по довжині залізниць - на 120 років.

Обсяг незавершеного виробництва в 1989 р. досяг 85 % від річного обсягу робіт. Питома вага палива і електроенергії в експорті СРСР збільшилася з 15,6 % в 1970 р. до 50,2 % в 1981 р.

М. Шмельов в 1987 р. стверджував, що "сьогодні ми маємо дефіцитну, незбалансовану фактично за всіма статтями, погано керовану, таку, яка майже не підлягає плануванню, економіку, яка не приймає НТП".

Все це свідчило про значно меншу ефективність радянських методів управління народним господарством і окремими його виробничими ланками в порівнянні з методами управління, що використовувалися в США, Японії, Франції й інших країнах світу.

І керівництво країни вирішило, що на цей час у нього не залишилось нічого іншого, як звернутися до ринкового механізму, випробуваного світовою практикою. В гострій ідеологічній боротьбі почали формуватися елементи ринкових відносин: ухвалюються закони про підприємства, цінні папери, інвестиційну діяльність, товарну та фондову біржі і т.ін. Держплан реорганізовується в міністерство прогнозування. Був ліквідований Держпостач.

Однак перші кроки були непослідовними. Категорії "роздержавлення" та "приватизація" на державному рівні з'явились тільки в жовтні 1990 р. Але приватна власність ще відкидалась. Вона одержала право громадянства в лютому-березні 1991 р. Час було втрачено. Стали підвищуватись темпи інфляції. Якщо за весь 1990 р. грошова емісія становила 25-30 млрд. руб., то вже після серпня 1991 р. друкарський станок щомісячно видавав по 25 млрд. руб. Валовий національний продукт СРСР в 1990-1991 pp. знизився на 19 %. Для порівняння можна вказати, що в період Великої депресії 1929-1939 pp. США ВНП знизився на 32 % [7]. Це, однак, зовсім не свідчило про неефективність капіталізму. Навпаки, з 1933 р. в США почалися реформи, завдяки яким приблизно через 15 років капіталізм став демонструвати могутнє зростання.

Чому ж на відміну від американської радянська система виявилася відкинутою після лише п'яти років реформаторських зусиль, при тому, що економічна криза тут була набагато слабшою? Як вважає М. Котц [85], спроби реформувати радянську економіку в 1986-1989 pp. створили умови для появи в суспільстві прокапіталістичної коаліції, яка набула сили в 1989-1991 pp. і, врешті-решт, в 1991 р. захопила владу. В цю коаліцію, на думку М. Котца, входила більшість інтелігенції, діячів тіньової економіки і, найголовніше, основна частина партійно-державної еліти. Саме остання висунула із свого середовища 62 % найбільш багатих і впливових бізнесменів, які ще в 1987-1990 pp., до розвалу старої системи, займалися приватним бізнесом. Інтереси керівної еліти радянської держави стали зводитися тільки до влади і матеріальних привілеїв, які, однак, були далеко не порівнянні з привілеями вищої американської еліти. Коли під час перебудови більшість радянської партійно-державної еліти побачила, що її особисті інтереси не пов'язані з реформуванням соціалізму (це б зменшило її владу і матеріальні привілеї), вона вирішила, що злам старої системи і заміна її капіталізмом перетворювала б її представників із простих управляючих економікою у власників з перспективою нарощування особистого багатства.

"Якщо прослідкувати генеалогію, то можна побачити, звідки взялися ті молоді люди в кінці 1980-х - на початку 1990-х pp., які раптом стали мільйонерами та мільярдерами. Біологи знають, що біологічно продуктивне завжди узлісся, тобто зона між лісом і полем.

І у нас, на рубежі устроїв - соціалістичного та капіталістичного -завжди вирувало життя. Так, споживча кооперація в радянські часи була найбагатшою, тому що між державним соціалізмом і натуральною стихією вони контролювали кордон і будували собі - в радянські часи! - дачні ділянки, двоповерхові особняки з гаражами та басейнами" [72].

М. Котц переконаний, що державний соціалізм розвалився не внаслідок його економічної неефективності, а завдяки зреченню від нього власної керівної верхівки. Цим пояснюється особлива легкість розвалу, слабкий опір подіям.

Розпад Союзу, розрив міжгосподарських зв'язків, політичні та інші причини були доповнені "звільненням" цін в січні 1992 р. Однак очевидним є також те, що руйнування СРСР було пов'язане з моральним старінням моделі промисловості, нав'язаним Заходом технологічним змаганням і, головне, втратою важелів управління подібними системами.

Індекс роздрібних цін державної, кооперативної та колгоспної торгівлі, а також номінальна та реальна заробітна плата робітників та службовців в народному господарстві СРСР (СНД) характеризується цифрами, наведеними в таблиці 4.



Таблиця 4 - Індекси споживчих цін та середньорічна заробітна плата в СРСР (СНД)

Рік	Індекс цін	Номінальна заробітна плата (в цінах поточного року), руб./рік	Реальна заробітна плата (в цінах 1913 p.), руб./рік
1	2	3	4
1913	100	300	300
1928	229	892	390
1929	240	972	405
1930	384	1075	177
1933	832	1743	209
1940	1442	3972	274
1947	4187	5485	131
1950	2532	7668	303
1957	2125	9200	432
1960	1950	9612	493
1965	209	1147	549
(в 1961 р. масштаб цін був зменшений в 10 разів)
1970	238	1464	615
1975	269	1750	661
1980	300	2027	675
1983	337	2218	725
1985	341	2281	669
1987	361	2345	650
1988	390	2362	607
1989	439	2880	658
1990	525	3240	617
1991	1705	6480	380

Зростання споживчих цін в СРСР за період 1928-1933 pp. становило 3,64 рази, за 1940-1947 pp. - 2,7 рази, за 1985-1992 pp. - 17,5 рази. Зниження реальної заробітної плати при цьому становило відповідно 1,9; 2,1 і 3,2 рази. Сучасна реальна заробітна плата наблизилась до рівня 1928 р. Характерною є також динаміка поголів'я овець, великої рогатої худоби та свиней на 100 осіб населення (рисунок 15).\



Рис. 15 - Динаміка поголів'я овець і кіз (1), великої рогатої худоби (2) та свиней (3) на 100 жителів СРСР (СНД)

Ситуація погіршувалась в зв'язку з тим, що Державний ощадний банк пустив за вітром майже всі заощадження населення. Кожна 1000 руб., внесена на ощадну книжку на початку 1991 p., перетворилась в кінці року на 150-170 руб., а в кінці 1992 р. - 7,5-8,5 руб. Від рубля 1965 р. залишилось не більше 0,1-0,2 коп. Ось так ілюструються ще не вичерпані державою межі пограбування населення.

Як стверджував давньокитайський філософ Конфуцій, для ефективного управління державою обов'язковими є три такі умови: "достатня кількість хліба, зброї та довіра народу". Якщо вірити пресі ("Известия" від 22.11.91 р.), в межах країн СНД на початку її утворення існувала величезна військова машина, могутній військово-промисловий комплекс. Так, тут в 1990 р. було виготовлено в 1,8 рази більше, ніж в США танків бойових броньованих машин - в 7,0, артилерійських гармат - в 8,0, міжконтинентальних балістичних ракет - в 8,9, надводних бойових кораблів - в 2,7 рази і т.д.

Сучасна військова техніка дуже дорого коштує. Так, сучасний танк коштує 3,2 млн. дол., а їх в СРСР було майже 64 тис. - більше, ніж у всіх інших країнах світу. Один підводний атомний ракетоносець коштує більше мільярда доларів. У ВМС СРСР в 1991 р. їх було 62 одиниці (в американському флоті - 41). Мова вже не йде про вартість міжконтинентальних балістичних ракет, яких в СРСР налічувалось 1396 (в США -1054) і т.д.

Таким чином, на початок 1992 р. "хліба" у нас виявилось дуже мало, довіра народу наблизилась до вичерпання, а стосовно зброї, то її було надмірно багато. А якщо відсутні перший і третій елементи ефективного управління державою, то починають використовувати другий елемент, тобто зброю. Так і відбулося в Придністров'ї, в Грузії, Азербайджані та Вірменії, Таджикистані та Чечні. На наше щастя, поки що за межами України.

Проблема дефіциту державного бюджету перетворилася на найгострішу проблему макроекономічної політики. Внаслідок антиалкогольної кампанії та падіння світових цін на нафту в 1986 р. дефіцит державного бюджету зріс з 1,8 % ВВП в 1985 р. до 8,7? 9,2 % ВВП в 1988-1989 pp. Темпи збільшення готівкової грошової маси становили за 1989 р. 19,5 % і за 1990 р. -21,5 %.

За роки горбачовської "перебудови" грошові доходи збільшилися, а життєвий рівень населення знизився, оскільки виробництво не змогло впоратися із завданнями задоволення попиту.

За період з 1950 по 1964 pp. грошові доходи населення (Д) перевищували обсяги роздрібного товарообігу (Т) не більше, ніж на 11-18 %, а відношення приросту вкладів в ощадні каси (? S ) до приросту доходів (? Д) становило в середньому 0,2-0,22. З 1965 по 1980 pp. від ношення Д/Т становило в середньому 1,22-1,24, а відношення ?S/?Д зросло до 0,64-0,69. З 1985 по 1990 р. відношення Д/Т збільшилося з 1,26 до 1,42, а відношення ?S/?Д змінилося з 1,04 в середньому за 1986-1988 р. до 0,64 в 1989 р. і 0,45 в 1990 р. Останнє свідчило про те, що довірливе населення ще продовжувало аж до 1988 р. нести свої гроші до ощадних кас, але, починаючи з 1989 р., довіра населення до держави і її банківської системи стала катастрофічно падати. Якщо за період з 1950 по 1965 pp. приріст грошових доходів населення зріс в 3,1 разів, а приріст його вкладів в ощадні каси - в 9,8 разу, з 1970 по 1980 pp. - відповідно в 2,53 і 8,4 рази. З 1981 по 1990 pp. - відповідно в 1,9 і 2,43 рази (за 1986-1990 pp. - в 1,47 і 1,72 разу). В результаті на кожний карбованець, що знаходився в обігу, на початок 1990 р. припадало товарів на 18 коп.

В 1986-1987 pp. продовжував зростати незадоволений попит. Тільки на промислові товари народного споживання в 1987 р. він оцінювався в 30 млрд. руб., а в сфері послуг, які надавалися державними підприємствами, - приблизно в 15 млрд. руб. при загальному ФЗП робітників і службовців 288,8 млрд. руб. Таким чином, тільки по цих групах товарів і послуг незадоволений попит досягав 16,1 % від ФЗП.

Економічне становище погіршувалося також в результаті серйозних труднощів у зовнішній торгівлі. В 1987 р. порівняно з 1985 р. оборот зовнішньої торгівлі СРСР скоротився в поточних цінах на 9,1 %. Індекс експортних цін на нафту в 1986 і 1987 pp. порівняно з 1985 р. становив відповідно 43,6 і 52,8% (при експорті в капіталістичні країни). Погіршення кон'юнктури світового ринку на продукцію, яка становила основу радянського експорту, призвело до зменшення валютних надходжень. В зв'язку з цим стали нарощувати понадпланові обсяги експорту, скоротили імпорт, що погіршило збалансованість ресурсів в народному господарстві. Так, країна була вимушена збільшити експорт нафти і нафтопродуктів з 160,3 млн. т в 1985 р. до 185,6; 196,2 і 205 млн. т відповідно в 1986, 1987 і 1989 pp. практично при зменшенні валютних надходжень.

Соціально-економічне становище особливо погіршилося в 1990 р. Кризові явища продовжували зростати, охоплюючи всі сфери економіки, особливо грошового обіг. Почалося абсолютне падіння масштабів суспільного виробництва (рисунок 16). Зростання грошових доходів населення на 13,1 % в 1989 р. і 17% в 1990 р. суттєво перевищило динаміку виробництва товарів та послуг, в результаті значно прискорилися інфляційні процеси, відбувся розпад споживчого ринку [78].



Рис. 16 - Динаміка середньорічних темпів приросту основних показників розвитку СРСР

Зниження купівельної спроможності рубля спричинило натуралізацію обміну між підприємствами, республіками і регіонами, що призвело до порушення стабільних господарських зв'язків. ВНП знизився порівняно з 1989 р. на 2 %, національний дохід - на 4 %.

Зовнішньоторгівельний оборот скоротився на 6,6 %. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі досягло 3,3 млрд. інвалютних рублів в 1989 р. і 9,9 млрд. в 1990 р. порівняно з позитивним сальдо в 1987 і 1988 pp. відповідно 7,4 і 2,1 млрд. інвалютних рублів.

При обмежених можливостях збільшення затрат на товари і послуги залишки грошей "на ринках" в результаті емісії готівкових грошей зросли із 104,7 млрд. руб. на початок 1990 р. до 132,7 млрд. руб. на початок 1991 р. і до подальшого їх знецінення.

В умовах зростаючого напруження на споживчому ринку великий розмах отримала спекуляція ("чорний ринок") товарами народного споживання. Так, за даними Держкомстату СРСР, в грудні 1990 р. ціни "чорного" ринку перевищували ціни державної торгівлі на мотоцикли в 2,1 разів, телевізори - в 2,5, швейні машини - в 2,8, електропраски - в 5,6, легкові авто - в 3-5, медикаменти - в 19 разів тощо. Все це створило умови для концентрації грошових ресурсів в руках ділків, які потенційно перетворювалися в майбутніх олігархів.

Третина приросту товарообігу в 1990 р. отримана за рахунок зростання цін. Внаслідок ажіотажного попиту йшов зростаючий процес переміщення товарних запасів з торгівлі до споживачів. Так, в сім'ях робітників, службовців і колгоспників запаси деяких продуктів харчування зросли порівняно з 1989 р. в 1,5-2 рази.

В зв'язку з браком ресурсів продовольства на багатьох територіях, особливо в Російській Федерації, було введено регламентоване постачання населення основними товарами. Більшість непродовольчих товарів практично зникли з прилавків магазинів.

Якість товарів за роки перебудови також погіршилася. В 1985 р. 209 тис. пральних машин (4,1 %) було відправлено у гарантійний ремонт, у 1988 р. їх кількість зросла до 369 тис. (6,0 %). За цей самий період кількість магнітофонів, відремонтованих у гарантійних майстернях, збільшилася з 931 тис. до 1190 тис, що становило п'яту частину їх виробництва за рік. Якість багатьох товарів була настільки низькою, що їх неможливо було продати навіть в умовах значного дефіциту.

Конверсія оборонних галузей виявилася невдалою.

Інфляція перетворила нагромадження людей на пил. Проте реальний їх еквівалент не зник - він перейшов до рук тих, хто завдяки інфляції примножив своє багатство [6].

Таким чином, намагаючись перебороти застій в економіці, радянське керівництво сформувало, на його погляд, нові програми економічних реформ.

Розглядаючи централізований розподіл і планування як головне гальмо розвитку, розроблювачі цих програм стали домагатися самостійності підприємств і територіального госпрозрахунку. Очікувалося, що підприємства, одержавши самостійність, зможуть збільшити виробництво продукції, що користується попитом, а регіональний госпрозрахунок дозволить територіям виходити на режим самооплатності і вирішить проблему дотаційних регіонів. Як відомо, очікуваного поліпшення не відбулося - обсяг виробництва не збільшився, навпаки, почався його спад. Причина цього зрозуміла. Одержавши самостійність у виробництві і ціноутворенні, керівники підприємств швидко зрозуміли, що в умовах існуючого дефіциту вони можуть одержувати той же дохід, знизивши обсяги виробництва й одночасно піднявши ціни на продукцію.

Тоді ж по соціально-виробничій системі був зроблений ще один удар: було дозволено переведення "безготівкових" грошей у "готівкові". Це право вперше було надано Центрам науково-технічної творчості молоді - організаціям, що виникали під крилом комсомолу. Наступний крок розмивання старого "ринку" товарів народного споживання полягав у створенні кооперативів, що незабаром також знайшли необмежені можливості для переведення "безготівкових" грошей у "готівкові". Карбованець як внутрісистемний коефіцієнт, став перетворюватись у грошові знаки без будь-якого забезпечення - товарного і виробничого. На ринку товарів народного споживання виникло щось подібне інфляції. Товари стали зникати.

Паралельно став зростати господарський сепаратизм регіонів. Практично в кожному з регіонів стали вважати, що якби за його сировину і продукцію платили за світовими цінами, то регіон став би процвітаючим. В міру руйнування розподільних важелів Центру і переміщення розподільних механізмів у регіони і на заводи регіональні господарські системи, звільняючись від стримуючих факторів, почали війни за перерозподіл, які тривали кілька років по всій території СРСР. У ряді регіонів ці "війни" відразу набули національного забарвлення і перетворилися у справжні війни (наприклад, у Вірменії і Азербайджані).

Виробничі структури, позбавлені Держпостачу і Дсржплану, стали створювати свої маленькі "держпостачі", які стали називати "біржами". Десятки державних підприємств виступали засновниками "бірж", частину своєї продукції перерозподіляли між собою, а залишки виставляли на "біржі" за божевільними цінами. В умовах постійних проблем із грошовим обігом виникла маса лихварських контор з назвою "комерційні банки", що займалися тільки тим, що давали гроші в борг під максимально можливий відсоток. Виникла і швидко набула в цій сфері розмаху корупція: одержуючи під низький відсоток кредити з Центробанку (дуже часто, небезкорисливо), комерційні банки реалізовували ці гроші підприємствам за значно вищою ставкою.

Останньою спробою якось втримати стару структуру відносин були спроби останнього уряду СРСР під керівництвом Павлова (1990-1991 pp.). Але, позбавлене дієвих розподільних та ідеологічних важелів, воно швидко зійшло зі сцени. В 1990-1991 pp., одержавши перемогу, прихильники економічного лібералізму активно продовжили розвал старої системи господарства і всерйоз зайнялися "радикальною економічною реформою" [45].



Висновок

Радянський Союз був країною, в котрій все було підкорено війні. Це було повністю військове суспільство, яке неправомірно порівнювати з жодною цивілізованою західною економікою.

Військова економіка менше всього характеризується цифрами виробництва танків та літаків і, навіть, витратами на військові НДР. Затрати на військове виробництво та утримання армії в мирний час - це дуже мала частина бюджету навіть в колишньому СРСР, як це не здається незвичайним. Промислово розвинена країна, хоча і нелегко, але може витримати таке бюджетне навантаження.

Головний тягар військової економіки лежить не в сфері безпосередньо військового виробництва, а в сфері так званих споріднених і побічних виробництв. Адже всі радянські заводи мали мобілізаційні плани, а їх цивільна продукція була відходами військового виробництва.

Найбільш характерний і зрозумілий приклад воєнізації виробництва та її згубності - це підхід до виробництва тракторів.

СРСР був великою промисловою і сільськогоспордарською державою, яка виробляла величезну кількість тракторів для свого сільського господарства. Але це були, в основному, гусеничні машини, які руйнували ґрунт. Середня потужність фактора в СРСР з року в рік зростала і становила в 1987 р. 91,5 к.с. проти 48,6 к.с. в 1940 р. Радянські трактори були досить металоємними і непридатними для фермерських робіт. Інакше кажучи, ці трактори були рідними братами танків та усіляких тягачів. Здавалося, що варто було б зменшити виробництво цих монстрів та збільшити випуск невеликих тракторів. Але на це не йшли, щоб не зменшити боєготовності і мати виробництво, максимально наближене до військового. Останнє дозволяло в будь-який момент перейти від тракторів до танків та тягачів.

Але й це ще не все. Половина тракторного парку в СРСР простоювала. Чому? Вся справа в запчастинах. Передбачуваний термін служби танка або тягача під час війни становить 2-3 місяці. Взагалі військові машини, на відміну від споживчих товарів, не орієнтовані на довговічність, їм не потрібні деталі, які служили б довго. Але тракторам вони потрібні! Трактор повинен працювати роки й роки!

Виникало законне питання: навіщо ж випускати стільки тракторів, навіщо переводити стільки металу і праці? Раз уже радянський трактор приречений бути військовою конструкцією, чому б не налагодити для нього випуск запчастин? Відповідь і на цс просте питання не лежить на поверхні і, як багато іншого, пов'язана зі сферою військового виробництва. Військові просто не були зацікавлені в запчастинах для танків та тягачів, оскільки термін служби цих машин під час війни невеликий. Виготовлення запчастин - не їх проблема. Для того, щоб налагодити таке виробництво, потрібні капіталовкладення, в яких військові не зацікавлені.

Ситуація з тракторами характерна буквально для усіх радянських виробів. Якщо танк служить десь близько трьох місяців, не потрібні якісні підшипники. Якщо не потрібні якісні підшипники, то і легкові автомобілі, товари тривалого терміну служби, не будуть відповідати стандартам якості. Одне чіпляється за інше. Не потрібні відмінної якості сталі й інші сплави.

Виходить, що якість взагалі не потрібна. Потрібні кількість, план. Для чого? На випадок війни. Ось тут військова економіка і покаже себе. Вона націлена на масовий випуск військової продукції обмеженого терміну служби. їй не потрібен час на перебудову, їй потрібен тільки наказ.

Жодна нормальна економіка не вижила б в таких умовах. Будь-який виробник тракторів збанкрутує, якщо не забезпечить свою продукцію запчастинами. В нормальній державі кожен візьметься їх виробляти. Але в суспільстві, повністю підкореному військовій доктрині, яке має централізоване забезпечення, альтернативний виробник немислимий, йому нізвідки взятися. У нього немає і не може бути ні металу, ні обладнання, ні людських ресурсів для виконання такого завдання.

Все сказане про військову спрямованість господарства стосується і пов'язаних військових витрат. Важливо підкреслити, що особливо розоряла країну гонитва непрямих військових витрат, які проявлялися в зростанні виробництва сталі, вугілля, нафти, електроенергії, важкого металорізального обладнання - всього того, що становить серцевину важкої індустрії, основу військового потенціалу і базу військової потужності. При надзвичайних обставинах, коли війна затягується або половина індустрії зруйнована бомбардуваннями, те, що залишилося, дає можливість продовжити виробництво озброєнь.

Коли, наприклад, сталь випускали заради сталі як вихідного продукту, який визначає військову потужність країни, величезні обсяги її виробництва ще якось можна було пояснити. Більше того, вони узгоджувалися із зростанням усіх інших галузей, безпосередньо включених в створення військово-економічного потенціалу.

В мирний час, навіть при радянській наступальній стратегії, витрати сталі на власне виробництво озброєнь були невеликими. Радянський Союз в 1987 р. виробив 3500 танків (з 1989 р. спостерігається зменшення виробництва танків при переключенні ресурсів на інші види озброєнь). Припустимо, що на кожен танк витрачається 200 т металу. Отже, на все виробництво танків в цей рік було витрачено менше 1 млн. т сталі. Нехай на виробництво гармат, набоїв та інших металоємних продуктів витратили в 10 разів більше, ніж на танки. Але куди поділася в мирний час уся інша сталь? Явно не на виробництво споживчих товарів, скажімо, на виробництво легкових автомобілів. Так, в 1986 р. напередодні перебудови, в Радянському Союзі виплавлялося 161 млн. т сталі при виробництві 1.3 млн. легкових автомобілів. США в цьому ж році виплавили 74 млн. т сталі і випустили 7,5 млн. легкових автомобілів. Величезна кількість сталі йшла на розвиток галузей, які формували військово-промисловий потенціал, тобто на розвиток важкої промисловості і пов'язаних з нею галузей (будівництво, транспорт тощо).

І не тільки промисловість - уся організація радянського суспільства, усі його мікро- та макроструктури, навіть порядок проведення свят і організація особистого дозвілля - були підкорені військовим. Вони ж фактично керували наукою. В якомусь сенсі це втручання було сприятливим. Адже жодне нове спрямування науки в СРСР не було визнано тоді, коли воно починало розвиватися на Заході. Тільки, коли військові сурмили про тривогу з приводу того, що країні погрожує військове відставання, приймалися відповідні заходи. Так, змирилися у фізиці з теорією відносності і з квантовою теорією - без них не можна було зробити атомну бомбу. Заради військової автоматики та систем самонаведення змирилися з кібернетикою. Відомо також, що саме лист групи генералів послужив причиною усунення Т.Д. Лисенка: заборона генетики і оголошення її буржуазною псевдонаукою призвело до значного відставання у виготовленні бактеріальної зброї [71].



Література

1. Самуэльсон Пол А,. Нордхаус Вильям Д. Экономика. - М., 1997. - 799 с.

2. Крутман П., Обстерфельд М. Международная экономика. - М., 1997.

3. Економіка України. Підсумки перетворень та перспективи зростання. Інститут економічних прогнозів НАНУ / За ред. акад. НАНУ B. М. Гейця. - К., 2000.

4. Національна економіка в сучасному глобальному середовищі / Ю. Пахомов та ін. - К., 1997.

5. Геєць В.М. Концепція економічної безпеки України. - К., 1999.

6. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003.-591 с.

7. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства: Навч. посіб.: перероб. і допов. - К.: Кондор, 2005.

8. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з проблем економіки при Уряді України. -К., 1999.

9. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. - К: Основа, 1999.

10. Економічні й політичні аспекти, глобалізації та регіоналізації: 36. допов. і виступів на наук. конф. Спілка економістів України / Відп. ред. М. Герасимчук. - К., 2000.

11. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст. - К., 1999.

12. Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. -М., 2003.

13. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Формування прогресивної структури промисловості на період виходу економіки України з кризи // Матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції. - Т. 2. -Чернівці, 2000.

14. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. - 2001. - № 10.

15. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. -

C. 48.

16. Хомяков В.І. Стратегія поліпшення структури промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ. - 2001. -№1.

17. Стиглиц Дж. Куда ведут экономические реформы // Вопросы экономики. - 2000. - № 7.

18. Питер Ф. Друкер. Задачи менеджмента в XXI веке. - М.-К.: Вильяме, 2001.

19. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податковий ефект, пов'язаний з амортизацією основних фондів підприємств та їх поліпшенням // Економіка промисловості: 36. наук. пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998.

20. Гринберг Р. Результаты экономических реформ в постсоциалистических странах // Проблемы теории и практики управления. -2003.-№3.

21. Ющенко В., Лисицысий В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.: Скарб, 1998.

22. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод, посібник. - К.: Основа, 1998.

23. Чарлз В.Л. Гіл. Міжнародний бізнес. - К.: Основа, 2001. - 85 с

24. Economic Report of the President. Transmitted to the congress. February, 2005. - Washington, 2005. - 448 c.

25. Рогов Ю.С. Россия в системе глобальной экономики на пороге XXI в. // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - № 1.

26. Сщенко П. Економіка перехідного періоду. Теоретико-мето-дологічні і методичні підходи // Економіка України. - 2001. - № 5.

27. Точилін В. та ін. Кон'юнктура ринків та розвиток базових галузей економіки // Економіст. - 2001. - № 7-8. - С. 22-25.

28. Гальчинський А. Зростання на 18 % втримати неможливо // Галицькі контракти. - 2001. - 16 липня.

29. Новицкий В. Новая промышленная доктрина - билет в будущее // Зеркало недели. - 2001. - 27 января.

30. Дробноход Н. Сталий економічно безпечний розвиток: український контекст // Дзеркало тижня. - 2001. - 2 червня.

31. Кацнеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999.-№4.-С. 156-169.

32. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. - 1999. - № 2.

33. Семь нот менеджмента / В. Краснова и др. - М.: ДедалАрт, 2002. - С. 652.

34. Власюк В. Современная роль и перспективы Украины на глобальном рынке стали // Зеркало недели. - 2001. - 27 октября.

35. Ханин Г.И. Проданная революция, или несчастная судьба демократии в России (о книге П. Рэддуэя и Д. Глинского "Трагедия российских реформ. Рыночный большевизм против демократии") // ЭКО. - 2002. - № 3. - С. 165-187.

36. Варшавский А.Е. Учет экономических оценок при решении проблем глобальной стабильности // Экон. и мат. методы. - 2002. - № 1. Том 38.-С. 3-15.

37. Ханин Г.И. Почему Россия не Америка? // ЭКО. - 2001. - № 5. -С. 174-186.

38. Соломон К. Культурная экспансия и экономическая глобализация // Мир. екон. и междунар. отношения. - 2000. - № 1. - С. 105-115.

39. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Дослідження динаміки формування грошових потоків підприємств (галузей) // Матеріали науково-практичної конференції "Теорія і практика перебудови економіки". -Черкаси, 2000.

40. Ґуревич А. Переходные экономики в зеркале ЕБРР // Зеркало недели. - 2000. - 26 февраля.

41. Куликов Г.В. Японский менеджмент и теория международной конкурентоспособности. - М.: Экономика, 2000.

42.Хомяков В.І., Ткаченко А.П., Ткаченко Є.А. Управління природоохоронною діяльністю в регіоні: організаційні та економічні інструменти. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 175 с.

43. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність інвестицій в основні фонди // Економіка України. - 1999. - № 2. - С. 28-36.

44. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Аналіз варіантів оподаткування прибутку (доходу) підприємств // Економіка промисловості: 36. наук, пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998. - С. 80-88.

45. Гринев Б.В., Гусев В.А. Инноватика. - Харьков: "Институт монокристалов", 2004. - 452 с.

46. Хомяков В.І. Динамічний аналіз продуктивності багатогалузевої виробничої системи // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 1. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 5.

47. Хомяков В.І., Ткаченко Е.А. Екологічні аспекти економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 2. -Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 32.

48. Хомяков В.І., Невесенко В.Д. Оцінка промислового комплексу Черкащини // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. -Черкаси: ЧДТУ, 2003.

49. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Визначення пріоритетних напрямків розвитку промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.

50. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова LB. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. - Черкаси: ЧДТУ, 2004.

51. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податки на доход чи прибуток: якими вони повинні бути? // Вісник ЧІТІ. Збірник наукових праць. Ч. 3. - Гуманітарні науки. Економічні науки. Вища школа: проблеми, досвід, нові освітні технології. - Черкаси: ЧІТІ, 1997.

52. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Оцінка конкурентних переваг промислового комплексу // Економіка: проблеми теорії та практики: 36. наук, пр.: В 4 т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - Вип. 195. Т. 2. - С. 480-^88.

53. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - С. 48.

54. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Бакум І.В. Стратегія розвитку економіки перехідного періоду // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". -Черкаси: ЧДТУ, 2004. - С. 24.

55. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Джерела фінансування ефективної економіки // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2004.-С. 11.

56. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Формування стратегії інвестиційного розвитку промислового комплексу Черкаської області // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції "Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 3. - С. 199.

57. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова І.В. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. - Черкаси: ЧДТУ, 2004. - С. 3.

58. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Управління енергоємністю промислового комплексу (досвід США) // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 13. - Черкаси: ЧДТУ, 2005.

59. Бакум І.В. Поновлення розірваних ланцюгів вартості в легкій промисловості // Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003 - 60 с.

60. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку в умовах перехідної економіки // Регіональна бізнес-економіка та управління. Вінницький інститут регіональної економіки та управління. - 2004. - № 2.

61. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку економіки // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції "Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 3.

62. Статистичний щорічник України 2003 рік / За ред. О.Г. Осау-ленко. - К: Консультант, 2004.

63. Климентьев Г.А. Интенсификация производства и измерение производительности труда // ЭКО. - 1986. - № 6.

64. Яковец Ю. // Экономическая газета. - 1986. - № 5.

65. Буніч П. Оптовые цены и механизм поощрения коллективов // Экономические науки. - 1985. - № 7.

66. Коптюг В. Экология - от обеспокоенности к действенной политике // Коммунист. - 1988. - № 7.

67. Петраков Н. Укрепление денежного обращения и стратегия ускорения // Вопросы экономики. - 1987. - № 8.

68. Селюнин В., Ханин Г. Лукавая цифра // Новый мир. - 1987. - № 2.

69. Трапезников В. Управление и научно-технический прогресе // Правда. - 1982. - 7 мая.

70. Богачев В. Монополия в советской экономике // Экономические науки. - 1990. - № 9.

71. Каценеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999.-№4.-С. 156-169.

72. Паршев А. Я взываю к инстинкту самосохранения // ЭКО. -2001.- №6.

73. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Формування конкурентної структури промислового комплексу // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". -Черкаси: ЧДТУ, 2005. - С. 11-14.

74. Гайдар Е. Российская экономика в 2003 г. - М., 2005.

75. Economic Report of the President, 2005 // www.ssc.wisc.edu.

76. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы её конкурентоспособности // Свободная мысль. - 2001. - №3.

77. Народное хозяйство в СССР в 1987 г. // Статистический ежегодник Госкомстат СССР. - М., 1988.

78. СССР в цифрах в 1990 г. - М.: Госкомстат СССР, 1991.

79. Пьеро Бассета (Италия) // Проблемы теории и практики управления. - 1990.-№ 4.

80. Яковлев А. Монополизм в экономике СССР и факторы, его обуславливающие // Вестник статистики. - 1991. -№ 1.

81. Баранов А. Интенсификация: экономический и социальный аспекты.-М.: Экономика 1983.

82. Попов Г. Развитие отраслевого управления промышленностью // Коммунист. - 1982. - № 18.

83. Абалкин Л. Взаимодействие производительных сил и производственных отношений // Вопросы экономики. - 1985. - № 6.

84. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ, статья Б.В. Сазонова. - М.: Прогресс, 1990.-296 с.

85. Котц Д. Крушение государственного социализма в СССР: уроки для будущего социализма // Проблемы теории и практики управления. - 1995. - № 6. - С. 40-44.

86. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. - 1995.-№ 9.-С. 53-55.

87. Геєць В.М. Ринкова трансформація в Україні: здобутки, труднощі, уроки. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. - К, 2002.

88. Как работает американская экономика // www.infousa.ru/ /society/economy.

89. Короткая история экономики США // www.infousa.ru/society/ economy.

90. Khomyakov W.I., Belinska V.M., Ryabokon N.P. The structural aspects of the economic development // Problemy ekonomicznej efekty-wnosci gospodarowania w procesach transformacji polskiej gospodarki. Czess II. - Katowice, 2002. - P. 83-93.

91. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы ее конкурентоспособности // Свободная мысль. - 2001. - № 3.

92. Хомяков B.I. Проблемні аспекта економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 9. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.

93. Ефективність державного управління. Практикум / За ред. I. Розпутенко // Українська Академія державного управління при Президенті України. Вип. 1. Ефективність європейського вибору. -К., 2002.

94. Лангер Н. Сельское хозяйство США.

95. Хомяков В.І., Бакум І.В. Управління потенціалом підприємства. - Черкаси: ЧДТУ, 2005. - 323 с.

96. www. infousa.ru/society/economy/.

97. Попов Г.Х. Будет ли в Росии второе тысячелетие? - М., 2002.

98. Макконнелл К.Р., Брю СЛ. Экономикс. Принципы, проблемы и политика: В 2 т. / Пер. с англ. - М.: Республика, 1993. - Т. 1.

99. Гайдар Е. Российская экономика в 2004 г. - М., 2005.

100. ЯсинЕ.М. Модернизация российской экономики: что в новостях дня // Экономический журнал Высшей школы экономики. - 2001. -№2, Т. 2.- С. 158-178.

101. БляхманЛ.С. Структурные реформы в России // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 3(7).

102. Григорьев В.Д. К оценке проблем экономического роста в России // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 1(9).

103. Маршалл А. Голдман. Россия как экономическая сверхдержава: иллюзия или возможность // Проблемы теории и практики управления. - 2003. - № 1.

104. Гильбо Е. Потенциал роста России в контексте развития нефтегазовой сферы // Економічний часопис. - 2003. - № 11-12. - XXI.

105. Вишневский А.Г. Великая малонаселенная держава // Институт народнохозяйственного прогнозирования РАН. - 2003. - 3 марта.

106. Аганбегян А. В перспективе Россия должна войти в клуб развитых стран // Поблемы теории и практики управления. - 2003. -№4.

107. Бляхман СМ. Псевдорыночная экономика в условиях глобализации // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 1.

108. Аганбегян А.Г. Социально-экономическое развитие России

//ЭКО.-2004.-№1.

109. Петраков Н. Актуальные проблемы стратегического развития российской экономики // Проблемы теории и практики управления. -2003.-№1.

110. Волович В. О сущности и стратегии российской экономической реформы // Евразийский научно-аналитический журнал. -2003.-№3(17).

111. Esterly. The Elusive Quest for Grows. Cambridge-London, 2000.

112. Новожилов В.В. Проблеми виміру витрат і результатів при оптимальному плануванні. - М., 1972.

113. Вєдін Н.В. До питання про генезис інформаційної економіки // Проблеми сучасної економіки. - 2003. - № 1.

114. Ходждсон Дж. Социально-экономичесике последствия прогресса знаний и нарастание сложности // Вопросы экономики. - 2001. -№8.-С. 38.

115. Шаститко А. Предметно-методологические особенности новой институциональной экономической теории // Вопросы экономики. -2003.-№1.

116. Ляско К. Доверие и трансакционный расход // Вопросы экономики.-2003.-№ 1.

117. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. - М., 2000; Попов Г.Х. Будет ли в Росии второе тысячелетие? - М., 2002; Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. - М., 2003.

118. Дежина Н, Леонов И. Экономико-правовое обеспечение ком-мерционализации интеллектуальной собственности // Вопросы экономики. - 2003. -№10.

119. Илларионов А., Пивоварова И. Размеры государства и экономический рост // Вопросы экономики. - 2002. - № 9.

120. Чи Синь. Новый этап экономической трансформации в Китае // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 2(6).

121. Бельчук А. Вновь об оценке реформ в Китае // МЭМО. -2005.-№4.-С. 86-93.

122. Линь Ецинь. Проблемы и стратегия развития китайского экспорта // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 1(9).

123. Чжан Синь, Чи Синь. Особенности "излишней" экономики в Китае // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 1(5).

124. Жостин Иифу Лиин. Роль государства в Китае при переходе к рыночной экономике // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 4(12).

125. Олейник А. "Бизнес по понятиям": об институциональной модели российского капитализма // Вопросы экономики. - 2001. - № 5. -С. 4-25.

126. Олейник А. Институциональная экономика: Учеб.-метод. пособ. Тема 9. Теория фирмы // Вопросы экономики. - 1999. - № 9.