Проблеми економічної безпеки України в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

національний безпека економічний загроза

Економічна безпека країни, з однієї сторони, є важливою складовою системи національної безпеки, що формує захист національних інтересів, а з іншої - є безпосередньою умовою дотримання і реалізації національних інтересів щодо забезпечення фінансування, формування доходів та витрат.

Метою економічної безпеки є забезпечення умов соціально-економічного розвитку країни. Вона відіграє вирішальну роль у досягненні економічного суверенітету держави, забезпеченні економічного розвитку, реалізації ефективної соціальної політики, убезпеченні суспільства від екологічних стихій, зростанні національної конкурентоспроможності в умовах міжнародної економічної інтеграції та глобалізації. Створення ефективної системи економічної безпеки держави дає можливість вчасно виявляти загрози національним економічним інтересам і запобігати заподіянню збитків соціально-економічній системі в цілому.

Актуальність теми дослідження. Висока фінансова залежність держави, проблеми внутрішнього характеру й будь-які інші дестабілізуючі фактори стають причинами зниження економічної та, відповідно, національної безпеки. Тому необхідною умовою для нормального стійкого розвитку країни стає забезпечення захисту життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави. Постійна зміна внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку національної економіки актуалізує дослідження питання забезпечення економічної безпеки країни. Визначення стану її складових елементів в сьогоднішніх умовах має важливе значення, оскільки дозволяє своєчасно вжити заходів з організаційно-правового забезпечення економічної безпеки країни. Саме тому, забезпечення національної безпеки для країн (і для України зокрема) набуває все більшого значення. Особливо важливим є забезпечення економічної безпеки, яка гарантує державний суверенітет України, є умовою його сталого розвитку і зростання добробуту громадян.

Усе це зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження сутності економічної безпеки, вивченню основних індикаторів рівня економічної безпеки та напрямків удосконалення стану економічної безпеки держави.

Постановка проблеми. Відсутність єдиного бачення суті економічної безпеки та визначення її складових як в науковій літературі, так і в нормативно-правовій базі, породжує низку суперечностей й неточностей розрахунку інтегрального показника, що визначає її рівень.

Об`єктом дослідження є економічна безпека України. Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми економічної безпеки України.

Метою дослідження є оцінка стану та розробка основних напрямів щодо удосконалення економічної безпеки України. Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлено наступні конкретні завдання:

- визначити зміст категорії «економічна безпека держави» та її складові;

- визначити наукові підходи щодо сутності «економічної безпеки держави»;

- визначити структуру економічної безпеки держави та показники її ефективності;

- оцінити стан економічної безпеки в Україні;

- обґрунтувати основні напрямки вдосконалення показників економічної безпеки України.

Інформаційною базою дослідження є офіційні дані Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, Державної служби статистики України, Статистичних щорічників України, наукова інформація, що має форму недрукованої продукції, розміщена у світовій комп`ютерній мережі Інтернет.



1. Теоретико-методологічні засади економічної безпеки країни

1.1 Економічна безпека країни в умовах глобалізації: сутність, напрями

Переосмислення параметрів національної і світової безпеки відбувалося паралельно з процесом глобалізації економічних та інформаційних зв'язків, науково-технічним прогресом, розширенням гуманітарних й міграційних процесів, політичними трансформаціями. У розвинутих країнах акценти поступово зміщуються в бік фінансово-економічних, інформаційних, гуманітарних та екологічних вимірів безпеки життєдіяльності як окремого громадянина, так і держави. Безпека економічного розвитку становить ключову складову політики кожної держави. Особливо актуальною вона є для країн, які знаходяться у процесі системних трансформацій [1].

Економічна безпека держави є не лише однією з найважливіших складових цілісної системи національної безпеки як комплексу захисту національних інтересів, але й базовою, вирішальною умовою дотримання і реалізації національних інтересів. Власне тому, наукові дослідження даного напрямку є актуальними та своєчасними в час пошуку пріоритетів державної економічної політики.

Поняття «економічна безпека» вперше було вжито в 1994 р. Г. Пастернак-Таранушенком. Вітчизняний дослідник О. Бєлов визначає економічну безпеку як «стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, суспільства, держави». М. Пендюра зазначає, що економічна безпека держави є не тільки однією з найважливіших складових цілісної системи національної безпеки як комплексу захисту національних інтересів, а й вирішальною умовою дотримання і реалізації національних інтересів [2].

Ще один представник когорти вітчизняних економістів О. Власюк для визначення економічної безпеки використав науковий підхід, зазначивши, що економічна безпека має розглядатися як складна поліструктурна наука, яка, за аналогією з безпекою екологічних, біологічних, технічних систем тощо, є наукою про безпеку (точніше - «життєздатність») соціально-економічних систем різних рівнів ієрархії (особа, домашнє господарство, галузь, регіон, сектор економіки, національна економіка, світове господарство) [3].

Міністерство економіки України своїм наказом «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» визначило економічну безпеку як стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави [4].

Подібні обставини можуть виникнути при загостренні міждержавних відносин, виникненні військових конфліктів, дестабілізації внутрішньої політичної ситуації в країні, підсиленні соціальної напруженості, різких змінах демографічної ситуації, терористичних актах, підсиленні дискримінаційного впливу тих чи інших домінуючих економічних угруповань чи політичних союзів, загостренні конкурентної боротьби, стихійних лихах і екологічних катастрофах в країні і за її межами.

Економічну безпеку слід також сприймати як засіб отримання і збереження внутрішньої стабільності, а також відігравання відповідної ролі у міжнародній сфері.

Економічна безпека може бути досягнута тільки тоді, коли рівень залежності країни від домінуючої економіки (або домінуючої в економічному, військовому чи політичному відношенні групи країн), а також ступінь загострення внутрішньої політичної, соціально-економічної і екологічної ситуації не перевищує межі, що погрожують втратою національного суверенітету та значним послабленням економічної могутності, суттєвим зниженням рівня і якості життя нації або відкиданням досягнення глобальних стратегічних цілей країни.

Звісно, основною умовою раціональної економічної політики є її максимальне наближення до політичної, економічної та оборонної доктрини держави. Фундаментальним інтересом кожної держави як інституції є її безпека.

Зміни в глобальній спільноті, що стались на зламі віків, зумовили переоцінку поняття безпеки, особливо в плані більшої уваги до економічних чинників. Процеси глобалізації і регіоналізації зумовлюють необхідність повноцінного включення держави у динаміку світової цивілізації, ефективного балансування між інтересами держав-сусідів, а також вивчення тих зовнішніх чинників, які обмежують потенціал розвитку [1].

Чинником, що суттєво коригує політику країни у проведенні національної безпеки, інтегральним стержнем якої є економічна безпека, виступає інтеграційний процес.

Наступним визначальним фактором економічної безпеки країни є рівень конкурентоспроможності її економіки. Існують загрози, обумовлені низьким рівнем економічної потужності та конкурентними позиціями на світовому ринку, і загрози втрати конкурентних переваг в стратегічно важливих галузях, які становлять небезпеку для країни, що в свою чергу зумовлює пріоритети протидії цим загрозам.

Також важливу роль в економічній безпеці країни відіграє такий фактор, як добробут населення. Загрози, які виникають через нераціональну економічну політику держави в соціальній сфері, що викликає високий рівень бідності, криміналізації та соціальної напруженості в суспільстві, без сумніву, становлять значну небезпеку для успішного сталого розвитку країни.

Як вважають американські вчені, економічна безпека повинна відповідати, принаймні, двом умовам. По-перше, це збереження економічної самостійності країни, її здатності у власних інтересах приймати рішення, що стосуються розвитку економіки в цілому. По-друге, це збереження вже досягнутого рівня життя населення і можливості його подальшого підвищення.

Аналогічні вимоги до економічної безпеки висловлював Х. Маховскі. Економічна безпека, на його думку, повинна забезпечувати досить високу міру незалежності від стратегічних партнерів, тобто тих, які потенційно можуть впливати на політичні рішення, які будуть неприйнятні з комерційної точки зору.

Як видно з наведених визначень, поняття «економічна безпека» характеризується складною внутрішньою структурою. Загальним недоліком усіх зазначених підходів є відсутність комплексного підходу до всієї сукупності взаємопов'язаних елементів економічної безпеки. Економічна безпека - це не лише стан захищеності національних інтересів, але і готовність і здатність інститутів влади створювати механізми реалізації та захисту національних інтересів, розвитку вітчизняної економіки, підтримку соціально-політичної стабільності суспільства. В умовах кризових процесів, які можна зараз спостерігати, механізми стабілізації та забезпечення економічної безпеки багатозначні та неординарні. Тому найбільш узагальнена і логічна характеристика економічної безпеки повинна включати три найважливіші елементи:

- економічну незалежність, яка в сучасних умовах означає можливість контролю держави за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва ефективності і якості продукції, який забезпечував би її конкурентоспроможність і дозволяв нарівно брати участь у світовій торгівлі;

- стабільність і стійкість національної економіки передбачає захист власності в усіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, заборона чинників, здатних дестабілізувати ситуацію (жорстка політика щодо протидії рейдерським захопленням, подолання корупції у владі, судовій системі, обґрунтована зовнішньоекономічна політика);

- економічний прогрес, що передбачає створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійну модернізацію виробництва, державну підтримку стратегічних галузей, пошук нових напрямків, що є необхідними умовами стійкості і самозбереження національної економіки.

Складовими економічної безпеки згідно «Методики розрахунку рівня економічної безпеки України», затвердженої Міністерством економіки України, є:

1. Макроекономічна безпека - це стан економіки, при якому досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій.

2.Фінансова безпека - це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

3. Iнвестиційна безпека - це такий рівень національних та іноземних інвестицій (за умови оптимального їх співвідношення), який здатен забезпечити довгострокову позитивну економічну динаміку при належному рівні фінансування науково-технічної сфери, створення інноваційної інфраструктури та адекватних інноваційних механізмів.

5. Демографічна безпека - це такий стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, при якому забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України.

6. Науково-технологічна безпека - це такий стан науково-технологічного та виробничого потенціалу держави, який дає змогу забезпечити належне функціонування національної економіки, достатнє для досягнення та підтримки конкурентоздатності вітчизняної продукції, а також гарантування державної незалежності за рахунок власних інтелектуальних і технологічних ресурсів.

7. Енергетична безпека - це такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливноенергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

8. Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави.

9. Соціальна безпека - це такий стан розвитку держави, при якому держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

10. Зовнішньоекономічна безпека - це такий стан відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов розвитку економіки завдяки її активної участі у світовому розподілі праці[3].

Сутність економічної безпеки полягає у тому, що вона є підґрунтям для функціонування всіх інших її елементів, що входять у цю систему (військової, технічної, продовольчої, екологічної).

1.2 Принципи та показники економічної безпеки країни

Для кращого розуміння суті економічної безпеки важливо зрозуміти її зв'язок з поняттями «розвиток» і «стійкість». Розвиток - один із компонентів економічної безпеки. Адже, якщо економіка не розвивається, то різко падають можливості її виживання, а також опір та пристосованість до внутрішніх та зовнішніх загроз.

Стійкість і безпека - найважливіші характеристики економіки як єдиної системи, їх не треба протиставляти, з них кожна по-своєму характеризує стан економіки. Стійкість економіки характеризує міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних та інших зв'язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні та зовнішні «навантаження». Безпека - це стан об'єкта в системі його зв'язків з точки зору здатності до самовиживання в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз, а також дії непередбачених і важко прогнозованих факторів. Чим більш стійка економічна система, тим життєздатніша економіка, і оцінка її безпеки буде досить високою. Порушення пропорцій і зв'язку між різними компонентами системи веде до дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного [5].

Суть економічної безпеки реалізується в системі критеріїв і показників. Критерій економічної безпеки можна визначити як оцінку стану економіки з точки зору найважливіших процесів, які відображають зміст економічної безпеки. Критеріальна оцінка безпеки включає в себе оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці, з точки зору його відповідності рівню в найбільш розвинутих країнах, а також рівню, при якому небезпеки внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності економіки; цілісності території та економічного простору; суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім загрозам, соціальної стабільності та умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів.

Для економічної безпеки значення мають не стільки самі показники, скільки їх порогові значення. Порогові значення - це граничні значення, недотримання яких заважає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в сфері економічної безпеки. Як приклад (по відношенню до внутрішніх загроз) можна назвати рівень безробіття, розрив у доходах між найбільш і найменш забезпеченими групами населення, темпи інфляції. Наближення до їх гранично допустимого значення свідчить про нарощування загроз соціально-економічної стабільності суспільства, перевищення граничних, або порогових значень - про вступ держави в зону нестабільності й соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. З точки зору зовнішніх загроз як індикатори можуть виступати гранично допустимий рівень державного боргу, збереження або втрата позицій на світовому ринку, залежність національної економіки та її найважливіших секторів (включаючи оборонну промисловість) від імпорту закордонної техніки, комплектуючих виробів або сировини.

Важливо підкреслити, що найвищий ступінь безпеки досягається при умові, що весь комплекс показників знаходиться в діапазоні допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не зашкоджуючи іншим. Наприклад, зниження темпу інфляції до граничного рівня не повинно призводити до підвищення рівня безробіття над допустимим рівнем, або зниження дефіциту бюджету до порогового значення - до повного замороження й падіння виробництва тощо.

Можна зробити висновок, що за межами значень порогових показників національна економіка втрачає здатність до динамічного саморозвитку, конкурентоспроможність на зовнішніх і внутрішніх ринках, стає об'єктом експансії інтернаціональних і транснаціональних монополій, роз'їдається виразками корупції, криміналу, страждає від внутрішнього та зовнішнього грабунку національного багатства.

Серед показників економічної безпеки доцільно виділити наступні показники, які характеризують:

- економічний ріст (динаміка і структура національного виробництва та доходу, показники об'ємів і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства і динаміка окремих галузей, капіталовкладення тощо);

- природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний потенціал країни;

- динамічність і адаптивність господарського механізму, а також його залежність від зовнішніх факторів (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дія зовнішньоекономічних факторів, стабільність національної валюти, внутрішню і зовнішню заборгованість);

- якість життя (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан навколишнього середовища тощо) [5].

Порогові рівні зниження безпеки можна охарактеризувати системою показників загальногосподарського і соціально-економічного значення, зокрема:

- гранично допустимий рівень зниження економічної активності, обсягів виробництва, інвестування і фінансування, за межами якого неможливий самостійний розвиток країни на технічно сучасному, конкурентоспроможному базисі, збереження демократичних засад суспільного ладу, підтримка оборонного, науково-технічного, інноваційного, інвестиційного та освітньо-кваліфікаційного потенціалу;

- гранично допустиме зниження рівня і якості життя загальної маси населення, за межами якого виникає загроза втрати найбільш продуктивної частини національного людського капіталу і нації як органічної частини цивілізованої спільноти;

- гранично допустимий рівень зниження витрат на підтримку і відтворення природно-екологічного потенціалу, за межами якого виникає небезпека незворотного руйнування елементів природного середовища, втрати життєво важливих ресурсних джерел економічного росту, а також значних територій проживання, розміщення виробництва і рекреації, нанесення шкоди здоров'ю сучасного і майбутнього покоління і інше.

Критеріями належного стану економічної безпеки країни є такі:

а) у матеріально-сировинній сфері:

- народне господарство повинно забезпечуватися достатніми для сталого розвитку обсягами сировинних ресурсів та інвестиційних товарів;

- потрібні достатні обсяги державних резервів і запасів стратегічно важливих видів продукції і товарів, у тому числі товарів критичного імпорту;

- потрібен обсяг споживчих товарів, достатній для підтримання соціально прийнятних рівнів споживання населення;

б) у сфері господарського механізму:

- фінансово-бюджетна і грошово-кредитна системи повинні бути здатні забезпечувати стійкий розвиток національної економіки;

- повинні існувати умови для стабільного розвитку СГД, які діють відповідно до чинного законодавства і в рамках загального відтворювального процесу;

- необхідний випереджальний розвиток науково-технічного й інноваційного потенціалів для забезпечення стійкого економічного зростання;

- потрібна консолідованість економічних інтересів громадян, СГД, регіонів, держави у напрямі стійкого економічного розвитку;

- інститути державної влади повинні мати можливість здійснювати дієву політику щодо реалізації і захисту національних економічних інтересів;

- рівень життя населення і ступінь соціального розшарування мають уможливити поєднання стимулів економічного зростання із збереженням суспільної злагоди;

в) у сфері взаємодії із світовою економічною системою:

- повинно забезпечуватися ефективне включення національної економіки у світогосподарську систему, що поєднує у собі розвиток експортного потенціалу, задоволення потреб внутрішнього ринку, захист вітчизняних товаровиробників і розвиток їхньої міжнародної конкурентоспроможності;

- включення в міжнародні валютно-фінансові відносини має сприяти забезпеченню сталості грошово-фінансової системи;

- критичний імпорт стратегічних ресурсів повинен забезпечуватися достатнім обсягом валютних ресурсів і відбуватися на диверсифікованій основі [7].

1.3 Зміст та класифікація загроз економічній безпеці

Основою загроз економічної безпеки є рушійні сили, здатні породити небезпеку або призвести до збитку. Джерела загроз економічної безпеки - умови і фактори, які деформують систему. Виділяють наступні групи загроз:

· природні;

· техногенні;

· соціальні;

· економічні;

· політичні тощо [6].

Існує безліч факторів ризику, небезпек, загроз і інших деструктивних обставин, які можуть вплинути на результати фінансової політики держави. Залежно від умов розвитку значимість тих або інших факторів може змінюватися. Всі фактори ризику, небезпеки й загрози можуть бути згруповані по різних класифікаційних ознаках.

Відповідно до даної класифікації, передбачувані загрози виникають за певних умов. Вони відомі з історичного досвіду й результатів реалізації державної економічної політики минулого, вчасно виявлені й узагальнені економічною наукою. Небезпеки й загрози, як правило, пов'язані з непередбаченими діями третіх осіб, зміною правового поля, несподіваною деформацією соціально-економічної або політичної ситуації, форс-мажорними обставинами тощо. Завдання полягає у тому, щоб вчасно виявити ці небезпеки або загрози й послабити їхню негативну дію.

Об'єктивні загрози економічної безпеки (стан фінансової й економічної

кон'юнктури, наукові відкриття, форс-мажорні обставини тощо) виникають без участі органів влади, не залежні від прийнятих ними рішень, дій. Їх необхідно розпізнавати й обов'язково враховувати в управлінських рішеннях. Суб'єктивні загрози породжені навмисними або ненавмисними діями людей, різних органів і організацій (конкуруючих або тих, що співпрацюють між собою). Тому і їхнє запобігання багато в чому пов'язане із впливом на суб'єктів економічних відносин.

Зовнішні (екзогенні) загрози пов'язані з несприятливими процесами у

світовій економіці (міжнародні валютно-фінансові відносини, міжнародна торгівля, світовий ринок капіталу).

До зовнішніх віднесені: загрози втрати конкурентних переваг у стратегічно важливих галузях; загрози, обумовлені низьким рівнем економічного потенціалу й конкурентних позицій на світовому ринку; загрози, обумовлені геополітичним положенням країни (агресія, військово-політичні конфлікти, тероризм тощо); загрози, обумовлені економічною експансією домінуючих економік і військово-політичних союзів; загрози, обумовлені імпортною інтервенцією на внутрішні ринки стратегічно важливих товарів і послуг.

Внутрішні фактори пов'язані з діяльністю органів державної влади, макроекономічною й мікроекономічною нестабільністю ринкової економіки.

Вони обумовлені тими процесами, які виникають у ході реалізації економічної політики держави. Це, насамперед, якість ухвалених рішень органами влади й механізм їхнього виконання (бюджетна й податкова дисципліна, дотримання законодавства тощо).

До внутрішніх (ендогенних) віднесені: загрози, обумовлені нераціональною економічною політикою держави у відношенні детермінант конкурентних переваг, що знижує рівень конкурентоспроможності країни; загрози, обумовлені нераціональною галузевою й регіональною структурою ВВП; загрози, обумовлені недосконалістю інституціонального середовища відносно екології й нераціональною економічною політикою у відношенні екстерналій, що виникають у процесі економічної діяльності; загрози, обумовлені відсутністю або недостатнім обсягом стратегічних резервів; загрози, обумовлені нераціональною економічною політикою держави відносно соціальної сфери, що викликає високий рівень бідності, криміналізації й соціальної напруженості в суспільстві [6].

Крім цього, розрізняють:

- реальні загрози, що вже виникли, й потенційні, які можуть відбутися в результаті яких-небудь змін;

- загрози у формі цілеспрямованих дій одного суб'єкта проти іншого або стихійні як результат випадкових явищ;

- загрози безпосередні, які прямо викликають негативні процеси й опосередковані, виникаючі при здійсненні додаткових дій.

За часом прояву загрози діляться на поточні (регулярні), що породжують небажані зміни протягом короткого часу, і довготермінові, які можуть викликати небажані явища через тривалий проміжок часу.

2. Аналіз сучасного стану економічної безпеки в Україні

2.1 Стратегія економічної конкурентоспроможності в системі національної безпеки України

Метою реалізації Стратегії є формування сприятливих умов для забезпечення інтересів громадян, суспільства і держави, дальшого поступу України як демократичної держави зі сталою та зростаючою ринковою економікою, держави, що керується європейськими політичними й економічними цінностями, в якій повага і захист прав і законних інтересів усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп є запорукою незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України.

Нагальними завданнями політики національної безпеки є захист таких життєво важливих національних інтересів України:

1) утвердження конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення умов для вільного розвитку людини, реалізації її творчого потенціалу через різноманіття форм суспільної організації;

2) захист державного суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону;

3) створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення підвищення рівня життя і добробуту населення;

4) гарантування безпечних умов життєдіяльності населення, захисту і відновлення навколишнього природного середовища;

5) збереження і розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на засадах етнокультурної різноманітності[8].

Конкурентоспроможність національної економіки як економічна категорія тісно пов'язана з категорією «економічна безпека». Зважаючи на те, що остання визначається як здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання [8], конкурентоспроможність може розглядатися як безпосередній індикатор належного рівня економічної безпеки.

Якщо Концепцією національної безпеки України поняття конкурентоспроможність національної економіки як таке не розглядалося, Закон України «Про основи національної безпеки», прийнятий Верховною Радою України у 2003 році, вже вносить до переліку пріоритетів національних інтересів створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення. Відтак забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки є одним з базисних напрямів державної політики забезпечення національної безпеки.

Відповідно до ЗУ «Про основи національної безпеки України» основними стратегічними напрямами державної політики з питань національної безпеки України в економічній сфері є:

- забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

- прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

- вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

- подолання тінізації економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

- забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

- здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

- забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

- забезпечення продовольчої безпеки;

- захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

- посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях[9].

Забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки, що неможливе без здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Для цього необхідно насамперед поліпшити інвестиційний клімат, зокрема, шляхом забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму, розвитку фінансового і фондового ринків.

Одним із найважливіших завдань у даному контексті є реформування податкової системи, забезпечення спрямованості фіскальної політики держави на зменшення питомої ваги усіх складових матеріальних витрат в економіці.

Необхідно докорінно підвищити ефективність використання державних коштів, забезпечити дієвий державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, прозорість використання ними фінансових ресурсів, ефективність тарифної та регуляторної політики.

Заходи економічної політики держави слід спрямувати також на зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, забезпечення їх націленості на збільшення рентабельності та капіталізації.

Поряд із реалізацією державної політики стимулювання експорту, передусім високотехнологічного, необхідно забезпечити випереджувальне розширення внутрішнього ринку, уникнення критичної залежності національної економіки від кон'юнктури світових ринків.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки неможливе за існуючого рівня інноваційної активності підприємств, для підвищення якої необхідними є формування національної інноваційної системи, розширення інвестиційних можливостей для реалізації інноваційних проектів.

Об'єктом пріоритетної уваги держави має стати активізація інноваційних процесів в освітній, науково-технологічній та інформаційно-комунікаційній галузях, які в сукупності формують інфраструктуру економіки знань - основу майбутньої конкурентоспроможності України у глобалізованому світі.

Українська держава має бути послідовною у здійсненні земельної реформи, забезпеченні на практиці пріоритетного розвитку агропромислового комплексу як основи продовольчої безпеки держави.

2.2 Аналіз та оцінка сучасного стану економічної безпеки в Україні

Для того аби оцінити ефективність роботи держави, чи є вона загрозою економічної безпеки суб'єктів мікрорівня - підприємств і населення, важливе значення мають порогові значення індикаторів, вихід за межі яких веде до руйнівних тенденцій у сфері економіки (табл. 2.1).

У таблиці 2.1. наведені оцінки граничних значень індикаторів національної безпеки, які визначаються точними розрахунками (коефіцієнт депопуляції), рекомендаціями та постановами авторитетних міжнародних та європейських організацій (рівень тінізації економіки, децильний коефіцієнт, відношення загального обсягу державного боргу до ВВП), а оцінки граничних значень коефіцієнта фінансування потреб національної оборони держави є результатом особливостей практики і досвіду провідних держав світу [10].

Таблиця 2.1. Система індикаторів та граничних значень економічної безпеки України

№ з/п	Індикатори	Граничні значення
1.	Коефіцієнт депопуляції	Дорівнює 1
2.	Коефіцієнт фінансування потреб національної оборони держави	Не менше 2% від ВВП
3.	Рівень тінізації економіки	Менше 30% ВВП
4.	Децильний коефіцієнт	Не повинен перевищувати 10-разовий показник
5.	Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %	Не більше 55

Розглянемо наступні індикатори, що характеризують стан економічної безпеки в Україні:

1.Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %.

Боргова безпека держави - рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи [11].

Аналізуючи динаміку обсягу державного боргу України впродовж 2002-2013 рр., варто відзначити тенденцію до зростання даного показника протягом 2008-2013 рр. на 23,4 в. п. Ця динаміка є негативною, оскільки кошти, отримані від державних запозичень, фактично спрямовувалися на фінансування поточних потреб Державного бюджету України й не стимулювали розвитку вітчизняної економіки. Причинами таких негативних показників боргової безпеки України є:

- щорічний дефіцит бюджету та платіжного балансу;

- криза функціонування пенсійної системи;

- непривабливий для інвесторів інвестиційний клімат у країні;

- високий ступінь залежності України від імпортованих енергоносіїв;

- невиважена політика держави щодо управління боргом, малоефективний контроль за використанням запозичень тощо.

Рис. 2.1. Відношення державного боргу України до валового внутрішнього продукту [12]

Наслідками збільшення державного боргу є зростання інфляції високими темпами, випереджання цін над виплатами заробітних плат, залежність країни від кредиторів та збільшення зобов'язань України щодо виконання їх умов, девальвація національної валюти, а отже, й погіршення якості життя населення, зменшення їх реальних доходів, значне подорожчання енергоносіїв. Це унеможливлює забезпечення соціально-економічної стабільності держави та збалансованого розвитку. Показники боргової безпеки є найбільш об'єктивним інструментом визначення впливу державного боргу на фінансово-економічне становище держави. При цьому відношення загального обсягу державного боргу до ВВП має бути не більше від 55% [10].

2. Децильний коефіцієнт та депопуляція.

В Україні триває процес депопуляції населення, який є однією з найбільших загроз національній безпеці. Його особливістю є, з одного боку, низький рівень народжуваності, а з другого - катастрофічно високий рівень смертності. Для оцінки демографічної ситуації використовують велику кількість демографічних показників, що характеризують абсолютні й відносні рівні народжуваності, смертності, природного відтворення, тривалості життя, які тією чи іншою мірою відображають умови існування. Для порівняння: у 1990 році природний приріст (скорочення) на 1000 наявного населення становив 0,5; протягом 2000-2005 років цей показник був найбільшого значення -7,6; у 2013 році цей показник становив -3,5 [13].

Отже, сучасна демографічна ситуація в Україні є реальною загрозою національній безпеці. Саме тому, корінним національним інтересом України має бути відтворення демографічного потенціалу держави, підвищення рівня народжуваності, зменшення смертності, повернення додому співвітчизників і мігрантів.

Значною загрозою економічній безпеці є посилення диференціації в доходах найбільш багатих і найбільш бідних верств населення. Значна соціальна поляризація сприяє маргіналізації суспільства, соціальній нестабільності. У зв'язку з цим необхідно створити умови для формування середнього класу, що сприятиме здійсненню економічних реформ та зміцненню Української держави.

Бідність і соціальна нерівність також є однією з найбільш важливих проблем сучасності. Відповідно до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України значення межі бідності не має перевищувати 25-відсоткового рівня. Децильний коефіцієнт (індекс диференціації доходів, тобто різниця в доходах 10% найбагатших сімей і 10% найбідніших) не має перевищувати 10-разовий показник [10]. У таблиці 2.2 наведений розподіл грошових доходів за децильними (10%-ми) групами населення у 2011-2013 роках за даними Державної служби статистики України [14].

Таблиця 2.2. Грошові доходи у т. ч. за децильними групами (10%-ми) групами населення за рівнем середньодушових еквівалентних грошових доходів

Грошові доходи у т. ч. за децильними групами (10%-ми) групами населення за рівнем середньодушових еквівалентних грошових доходів	Всі домогосподарства
	2011	2012	2013
	100	100	100
перша (з найменшими доходами)	4,0	4,2	4,0
друга	5,8	5,9	5,8
третя	6,7	6,8	6,7
четверта	7,4	7,6	7,2
п`ята	8,2	8,4	8,2
шоста	9,1	9,3	9,1
сьома	10,2	10,4	10,2
восьма	11,7	11,9	11,5
дев`ята	13,9	14,2	13,7
десята (з найбільшими доходами)	23,0	21,3	23,3
Децильний коефіцієнт диференціації грошових доходів населення, разів	3,0	2,9	2,8

Відповідно до європейських соціальних стандартів рівня життя, розрив у рівні доходів граничних децильних груп населення не має перевищувати 10:1 [10]. У нашій країні, за офіційними даними Державної служби статистики, найбільш забезпечені 10% населення отримали у 2,9 раза більше грошових доходів, ніж 10% найменш забезпечених. Проте, цей показник є значно заниженим, через значну тінізацію доходів, що переважно стосується першого дециля, тобто групи населення з найвищими доходами.

Слід зазначити, що частка населення із середньодушовими загальними доходами нижча за середньорічний розмір прожиткового мінімуму, який є базовим державним соціальним стандартом, становила у 2010 році - 8,8%, це 3,9 млн. осіб, у 2011 році - 7,8%, це 3,4 млн. осіб, у 2012 році - 9,1%, це 4,0 млн. осіб, і у 2013 році 8,4%, це 3,7 млн. осіб [13].

Згідно цих даних можна зробити висновок, що в частини населення, а саме 3,4-4,0 млн. осіб, середньодушові загальні доходи нижчі за прожитковий мінімум.

Наявність значної кількості населення, що перебуває за межею бідності, а також суттєва диференціація доходів породжують не тільки економічні, а й багато негативних соціальних наслідків, основним із яких є порушення демократичних засад існування ринкової економіки та права людини на достойне життя. Така ситуація є вкрай небезпечною, оскільки вона зменшує споживчий попит, сукупний попит, а отже, обмежує розвиток внутрішнього ринку та, відповідно, знижує можливості економічного зростання.

3.Фінансування потреб національної оборони держави.

Чинне законодавство (Закон України «Про оборону України») визначає мінімальну суму коштів, яка має бути спрямована на фінансування потреб національної оборони - не менше 3% ВВП щорічно. Згідно функціональної структури до видатків на національну оборону (код 0200) включаються видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони. Проте в останні роки обсяг фінансування національної оборони знаходилося нижче вказаної межі. У 2010-2013 рр. він коливався біля позначки 1% ВВП, тобто втричі нижче від встановленого мінімуму (рис. 2.2.). Як наслідок - рівень боєздатності та бойової готовності, наявне озброєння і військова техніка української армії нині не відповідають сучасним викликам та реальним загрозам воєнній безпеці держави.

Рис. 2.2. Фінансування національної оборони України [15]

У 2013 р. сукупні бюджетні видатки на оборону становили 14,8 млрд. грн. (що еквівалентно приблизно 1,8 млрд. дол. США). Для порівняння: з федерального бюджету РФ у цей період на оборону було виділено кошти, еквівалентні 66,1 млрд. дол. Левова частка бюджетних коштів на оборону України була призначена на фінансування поточних видатків. Зокрема, за бюджетною програмою «Забезпечення діяльності Збройних Сил України та підготовка військ» було виділено майже 11 млрд. грн. За рахунок цих видатків у 2013 р. забезпечено утримання 131,3 тис. осіб особового складу ЗСУ та забезпечено особовий склад ЗСУ основними видами забезпечення відповідно до встановлених норм (продовольчим, речовим, пально-мастильними матеріалами).

Характер функціонування сучасного ОПК України має низку особливостей, що впливають на загальні можливості забезпечення ефективного використання оборонних видатків задля удосконалення військово-технічної та оборонно-промислової політики в інтересах забезпечення національної безпеки та оборони, а також стимулювання розвитку економіки України:

- експортоорієнтованість українських виробників озброєнь. Експорт вітчизняної продукції ОПК, за експертними оцінками, сягає 1?1,3 млрд. дол. США щорічно. Основні споживачі - країни Азії (47%), Африки (23%), СНД (21%), Європи (6%), Америка (3%). Загалом зацікавленість в українській продукції виявляють економічні агенти і уряди 78 країн;

- висока імпортозалежність. Для виробництва озброєнь вітчизняні підприємства імпортують товари і матеріали із 16 країн світу. Від імпорту комплектуючих залежить 67% діючих підприємств, зокрема критична залежність спостерігається у радіоелектроніці, авіа- і двигунобудуванні. Понад 60% від загального імпорту для потреб оборони припадає на Російську Федерацію. При цьому зношеність основних фондів підприємств складає понад 50%, зокрема 70-75% устаткування та промислових механізмів морально застаріли та експлуатується понад 20 років, що чинить негативний вплив на якість та рівень продуктивності праці узагалі;

- низька здатність до замкнутого виробництва нових видів та зразків озброєння. Вітчизняна промисловість спроможна виробляти у замкнутому циклі 1-2% існуючої номенклатури озброєнь і військової техніки, необхідних для збройних сил країни. Ремонтні потужності для потреб вітчизняного війська та інших силових структур складають від 5 до 8% від потенційних можливостей ОПК України;

- розпорошеність видатків у сфері державного оборонного замовлення. До виконання оборонного замовлення ЗСУ та інших силових структур країни щодо придбання нового озброєння, ремонту і модернізації у середньому щорічно залучається до 22 підприємств, переважно державної форми власності. Також 47% наукових і дослідно-конструкторських робіт у оборонній сфері фінансується за рахунок державного замовлення.

Таким чином, фінансування національної оборони наразі знаходиться на критично низькому рівні та є недостатнім для повноцінного задіяння потенціалу вітчизняного ОПК у забезпеченні потреб модернізації ЗСУ, а також в умовах військової агресії проти Україні [15].

Рівень видатків на національну оборону у відсотках до ВВП є важливим показником обороноздатності держави. Нині нормою асигнувань на оборону в країнах НАТО є 2,2-2,5% від ВВП (табл. 2.3.).

Таблиця 2.3. Рівень видатків на національну оборону у світі

Країна/Рік (% від ВВП)	2009	2010	2011	2012	2013
Україна	2,9	2,7	2,4	2,6	2,9
США	4,6	4,7	4,6	4,2	3,8
Велика Британія	2,6	2,5	2,4	2,4	2,3
Швеція	1,2	1,3	1,2	1,2	1,2
Російська Федерація	4,2	3,9	3,7	4	4,2
Польща	1,8	1,9	1,8	1,8	1,8
Норвегія	1,6	1,5	1,5	1,4	1,4
Латвія	1,4	1,1	1	0,9
Корея	2,7	2,5	2,6	2,6	2,6
Італія	1,8	1,8	1,7	1,7	1,6
Німеччина	1,4	1,4	1,3	1,4	1,3
Грузія	5,6	3,9	3,2	2,9	2,7
Франція	2,6	2,4	2,3	2,3	2,2
Естонія	2,2	1,7	1,7	2	2

За даними Світового Банку наведеними у таблиці 2.3, протягом 2009-2013 років США витрачали на оборону 3,8-4,6% від ВВП, Російська Федерація 3,7-4,2, тоді як європейські країни в середньому витрачали на оборону в середньому 1,5-2,2% від ВВП, а Україна протягом 2009-2013 років витрачала в середньому 2,7% від ВВП, що перевищує середньоєвропейські видатки на оборону, проте не відповідає реальним потребам національної оборони.

4.Рівень тінізації економіки.

За даними Мінекономрозвитку інтегральний коефіцієнт тіньової економіки в Україні протягом 2003-2007 років становив 29% від ВВП, тоді як у 2008 році вже 35% від ВВП, у 2009 році - 40% від ВВП, у 2010 році - 38% від ВВП, у 2012 році - 34% від ВВП. Рівень тіньової економіки в Україні за методом «витрати населення - роздрібний товарообіг» в 2014 році становив 45% до офіційного ВВП [17].

Основними системним факторами значного рівня тінізації національної економіки залишаються:

- низька ефективність держави у забезпеченні інституційних основ розвитку конкурентоспроможної економіки. Згідно рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності (далі - ГІК) 2011/2012 Україна за оцінкою ефективності державних та суспільних установ зайняла 131-ше місце серед 142 країн. Згідно рейтингу ГІК 2013/2014 серйозними проблемами для України залишилися: перебудова її інституційної структури (137 місце, рік тому 132), яка страждає від бюрократизму, відсутності прозорості і фаворитизму.

- низька ефективність функціонування органів судової та правоохоронної системи. За ефективністю правової системи у вирішенні питань арбітражу між господарюючими суб'єктами, а також питань захисту від неправомірних дій з боку державних органів влади Україна зайняла відповідно 138 і 135 місця у рейтингу ГІК 2013/2014.

- високий рівень корумпованості. Оцінка поточної ситуації за субіндексом «Свобода від корупції», що базується на дослідженні «Індекс сприйняття корупції 2013», яке проводить міжнародна неурядова організація Transparency International. Відповідно до вказаного дослідження Україна погіршила власні позиції на 18 пунктів у 2013 році порівняно із 2012 роком (до 152 місця із 182 країн), що досліджувалися у рейтингу (у попередньому звіті - 134 місце).

- несприятливі умови ведення бізнесу (наявність надмірного регуляторного та податкового тиску на корпоративний сектор). України у рейтингу Індекс економічної свободи (далі - ІЕС) посіла 161 місце із 177 країн. Зростання за субіндексом «Свобода ведення бізнесу» на 1,4 бали було досягнуто, у першу чергу, за рахунок лібералізації податкового законодавства та зниження тривалості адміністрування податків за рахунок поступової імплементації електронного документообігу[18].

2.3 Безпекове середовище та актуальні загрози національним інтересам України

На початку XXI століття у світі відбуваються кардинальні трансформації, що супроводжуються зміною геополітичних конфігурацій. Глобальна фінансово-економічна криза стала черговим викликом світовій цивілізації, обумовила невизначеність перспектив глобальної та національних економік, прискорила пошук шляхів модернізації суспільних систем. Криза виявила глибинні вади глобальної економічної моделі, сприяла усвідомленню необхідності системних змін світового економічного і соціального порядку.

На тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці у сировинній, енергетичній, фінансовій, інформаційній, екологічній, продовольчій сферах.

Такі загрози, як поширення зброї масового ураження, міжнародний тероризм, транснаціональна організована злочинність, нелегальна міграція, піратство, ескалація міждержавних і громадянських конфліктів, стають дедалі інтенсивнішими, охоплюють нові регіони і держави. Зростають регіональні загрози міжнародній безпеці, які за своїми негативними наслідками можуть мати потенціал глобального впливу[6].

Спостерігається небезпечна тенденція перегляду національних кордонів поза нормами міжнародного права. Застосування сили і погрози силою повернулися до практики міжнародних відносин, у тому числі в Європі.

Різновекторні геополітичні впливи на Україну в умовах неефективності гарантій її безпеки, «заморожених» конфліктів біля її кордонів, а також критична зовнішня залежність національної економіки обумовлюють уразливість України, послаблюють її роль на міжнародній арені та виштовхують на периферію світової політики, у «сіру зону безпеки».

Сьогодні нагальними залишаються внутрішні виклики національній безпеці. Консервація неефективної пострадянської суспільної системи, насамперед державної влади, викривлення демократичних процедур, що штучно стримувало процеси кадрового оновлення державних органів, обумовили слабкість, а подекуди і неспроможність держави виконувати її функції, перш за все у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, зростаючу недовіру до держави з боку суспільства.

Результатом ситуації, що сформувалася в економіці України під тиском як економічних, так і неекономічних чинників, стало критичне зростання рівня загроз економічній безпеці України насамперед за рахунок виникнення низки додаткових, принципово нових для нашої держави викликів [6]. Сучасними загрозами економічній безпеці є такі:

1. Руйнування виробничого потенціалу країни, що призводить до порушення кооперації підприємств, пов'язаних єдиним виробничим та/або технологічним циклом, втрати міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків, появи нових соціальних ризиків і в цілому - до формування передумов для подальшого поглиблення макроекономічних дисбалансів у країні.