Пільги і компенсації вивільненим працівникам.

1. Працівнику вивільненому з підприємства зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більш як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги.

2. Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається проводиться за попереднім місцем роботи.

3. Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала 3-х місяців.

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу - не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці - у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах.

- допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років;

- для осіб перед пенсійного віку - до 720 календарних днів;

- громадянам, які вперше шукають роботу - не більше 180 календарних днів.

Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:

a) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;

b) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати - у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої (більше шести місяців) перерви.

Матеріальна допомога по безробіттю:

1. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі 75% мінімальної заробітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

2. Кожному із членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова грошова допомога у розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

В системі регулювання заробітної плати в Україні різниця в оплаті праці на одному й тому самому підприємстві залежно від кваліфікації була дуже незначною. Як правило, тарифна система встановлювала відношення найвищої зарплати до найнижчої на рівні 2 : 1, хоча вважається, що на спільних підприємствах ці контрольні механізми практично не застосовуються. Залежність зарплати від рівня освіти, за міжнародними стандартами, в Україні надзвичайно низька. Статистичні дані свідчать, що різниця в оплаті праці працівників з вищою освітою і тими, хто має лише початкову освіту, становить лише 85%. За міжнародними стандартами це дуже низький показник, оскільки в багатьох країнах прийнято рівень у 200% і більше. Різниця в заробітній платі в різних галузях дійсно змінилась, проте невідповідно до критеріїв, що застосовувались для визначення обсягу фонду заробітної плати. Найвищий відносний прибуток був у фінансовій сфері, а найбільші відносні витрати - в сільському господарстві.

У разі відмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у розмірі 50 неоподатковуваних мінімум доходів громадян. Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці:

- надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів, йому не було запропоновано підходящої роботи;

- право на отримання допомоги у розмірі:

- 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів;

- 75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів;

- 50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

- збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

У період від грудня 1992 р. по квітень 1995 р. фактично повернулися до старої системи контролю заробітної плати. Обмеження фонду заробітної плати стимулювалося введенням податку на надлишкові витрати (300%); було знову введено тарифну систему як основу для визначення різниці в оплаті різних видів праці. Єдиною реальною різницею порівняно зі старою системою контролю було введення в загальнодержавному масштабі мінімальної заробітної плати в розмірі, що визначався як вартість споживчого кошика із 70 найважливіших продуктів, причому з політичних міркувань встановлювався вищий рівень, що слугував нижньою межею заробітної плати найбільш низькооплачуваним працівникам кожного підприємства. Однак відношення найнижчої зарплати до офіційного мінімуму час од часу коригувалося в бік збільшення (наприклад, з 1,2 до 2,0 у червні 1993р.), а зв'язок його найменшого припустимого розміру з мінімальним споживчим кошиком було скасовано в січні 1993 р.

- Зараз не існує жодного контролю цих питань у приватному секторі, за винятком вимоги платити зарплату, не нижчу за офіційний мінімум. У застосування цієї системи за межами приватного сектора також відбулись певні зміни в бік лібералізації. Також було скасовано тарифну систему, за винятком підприємств та організацій бюджетної сфери (охорона здоров'я, освіта та культура), хоча уряд контролює заробітну плату державних службовців, як це відбувається в усіх країнах, право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.

ВИСНОВОК

Отже, зараз актуальним залишається дотримання таких умов реалізації переходу до ринкових відносин і в такій послідовності:

- завершення процесу роздержавлення та приватизації державних підприємств, організацій та установ;

- реалізація заходів щодо демонополізації народного господарства та активації конкуренції серед товаровиробників; пере структуризація економіки; забезпечення реальної самостійності та економічної відповідальності підприємств різних форм власності за результати їхньої діяльності;

- забезпечення відповідальності структури виробництва платоспроможному попиту;

- закінчення формування фінансово-кредитної системи країни, зокрема створення банківської системи, приведення у відповідність безготівкової та готівкової грошової системи, що перебуває в обігу, з тією кількістю грошей, яка потрібна для обслуговування процесів виробництва, розподілу та споживання створюваного суспільством продукту, збалансування бюджетних доходів і витрат;

- розробка і запровадження ефективної системи соціального захисту населення;

- удосконалення механізму ціноутворення, який чутливо реагує на динаміку попиту та пропозиції;

- завершення законодавчо-правових основ забезпечення ринкових реформ.

Тверезий аналіз стану економіки України свідчить про те, що виконання цих умов неможливе протягом короткого відрізку часу. Процес переходу до ринку в Україні за тих умов, що склалися з самого початку внаслідок неправильних дій владних структур за минулі більш як 5 років, триватиме щонайменше 10 - 15 років. Протягом цього періоду мають виникнути класичні умови створення вільного ринку, зокрема, як і товарного виробництва загалом: суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробників на виробництві тих чи інших конкретних товарів; економічна відокремленість виробників на основі приватної власності на засоби виробництва, що забезпечує еквівалентність товарного обміну; самостійність виробника та свобода підприємництва; наявність попиту на товар, що виробляється, з боку покупців.

Тільки після цього можливо створити умови виникнення повноцінного ринку праці.

Створення та функціонування ринку праці в Україні може принести ряд позитивних моментів. Зокрема, він:

- полегшить і прискорить процес узгодження особистих, колективних та загальнонародних інтересів при розміщенні працівників у системі суспільного поділу праці;

- надасть необхідної гнучкості процесу підготовки та розподілу робітників і спеціалістів;

- сприятиме підвищенню ефективності праці за рахунок раціонального розміщення працівників за соціальними сферами виробництва;

- виконуватиме функцію зв'язуючої ланки між професійної підготовкою працівників та їхнім використанням;

- поліпшить вибір людьми професій відповідно до їхніх здібностей і бажань, з урахуванням суспільних потреб;

- буде сильним важелем регулювання індивідуальних доходів, наближення їх до суспільно необхідного рівня з урахуванням кваліфікації та дефіцитності професій;

- у результаті конкуренції роботодавців за залучення кращих працівників поліпшить умови праці та індивідуального відтворення робочої сили;

- З іншого боку, як свідчить зарубіжний досвід, ринок праці має ряд недоліків:

- розвиток ринку праці, як правило, супроводжується відродженням і поглибленням товарно-грошового фетишизму;

- групові та особисті інтереси відособлених групових та індивідуальних виробників, як правило , переважатимуть над загальнонародними цілями та завданнями. Цей недолік ринку праці пом'якшується, якщо в країні підтримується прагнення державних органів, роботодавців та найманих працівників досягти загального блага в суспільстві. Останнє визначається чотирма показниками: зростанням продуктивності праці, що має перевищувати зростання середньої заробітної плати; збільшенням валового національного продукту; вдосконаленням техніки та технології виробництва (науково-технічний прогрес); зростанням рівня життя населення. Представники держави, підприємців і найманих працівників мають бути зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин , однаковою мірою відповідати за розробку взаємоприйнятних рішень;

- ринку праці притаманна стихійність, яка загострює проблеми працевлаштування населення і ускладнює реалізацію права на працю і доходи. Більш жорсткими стануть вимоги до професіоналізмі, посилиться динамічність структурних змін у виробництві, виникне безробіття, знизиться життєвий рівень частини населення. Як наслідок, може виникнути соціальна напруженість.

Отже, в умовах ринкової трансформації економіки України перед органами державного та регіонального управління постає ряд нових завдань: роздержавлення та приватизація; зміна форм власності господарюючих суб'єктів; створення для всіх форм господарювання надійних умов і гарантій рівності; зміна форм управління господарською діяльністю підприємств та організацій, які залишаються в державній власності; зняття всіх обмежень на переміщення робочої сили та стимулювання її професійної мобільності; розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств; формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості; створення інститутів інфраструктури ринку, орієнтованих на забезпечення виконання перелічених завдань.

Список використаних джерел:

1. Г.Т. Завіновсська „ Економіка праці” навчальний посібник - Київ 2003 р.

2. Г. В. Косовська, О. В. Крушельницька „ УТР”, Киів 2003 р.

3. В. М. Петюк „Ринок праці”, Київ 1999р.

4. Д. П. Богиня, О. А. Грішнова „ Основи економіки праці”, Київ 2003 р.

5. М. Б. Махсма „Економіка праці та соціально-трудові види”, Київ 2004р.

6. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда: ученик для вузов. - М.; ЮНИТИ, 2001.

7. Адамчук В.В., Кокин Ю.П., Яковлєв Р.А. Экономика труда: Учебник. - М.: ЗАО «Финстатинформ», 1999.

8. Богиня Д.П., Грішнова О.А.Основи економіки праці: Навч. Посідник. - К.: Знання - Прес,2000.

9. Булатов А.С. Экономика. - М.: Из-во «Дело»,1993,1996.

10. Бондаренко М.И., Евтушенко А.Б. Экономика труда: Учебно-методическое пособие. - Х.,1998.

11. Єсінова Н.І. Економіка праці:Навч. Посібник. - Харків:Вид. Група „Академія”, 1999.

12. Зущина Г.М., Костин Л.Л. Трудовые ресурсы и трудовой потенциал общества. - М.,1996

13. Ким М.Н. Трудовой потенциал и зайнятость - Х.,1993.

14. Рональд Дж.Эренберг Р. Современная экономика труда: теорія и государственная політика,- М.: Узд-во МГУ,1996.

15. Рощин С.Ю., Разумова Т.О., Экономика труда: экономическая теорія труда: Учебное пособие.- М.:ИНФРА-М.,2001.

16. Рофе А.И. Экономика и социология труда: Учебное пособие.- М.:МИК,1996.

17. Саакян А.К. Экономика и социология труда. - СПб.: Питер,2002.

18. Тучков А.И. Экономика труда: Учебное пособие. - М.: ИКФ «ЭКМОС»,2001.

19. Ушакова Н.Г. Державне регулювання економіки: Навч. Посібник для вузів. - Х.: Константа,2000.

20. Экономика труда: Учебник/ Под ред.. проф.. П.Э.Шлендера и проф.. Ю.П. Кокина. - М.: Юристь,2002.

21. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред.. Г.Г. Меликьяна и Р.П. Колосовой. - М.,1996.

22. Экономист. - Ж-М. - 1999.

23. Эренберг Р. Дж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теорія и государственная політика. - М.: Узд-во Моск. Ун-та,1996.

24. Ястремський О.І., Грищенко О.Б. Основи мікроекономіки. - К.: Товариство „Знання”, КОО,1998.

25. Погорецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. - СПб.: Из-во Михайлова В.А.. - 2000.

Додаток А.

4

Формування пропозиції робочої сили на ринку праці.

Додаток Б.

Загальна чисельність населення, трудових ресурсів та зайнятих в Україні в 1990-1997 рр.