Інвестиційна діяльність підприємства
Класифікація інвестицій, організаційні аспекти їх залучення у виробниче підприємство. Аналіз визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій. Шляхи вдосконалення процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.03.2012 |
| Размер файла | 185,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
40
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ I. Теоретичні основи інвестицій
- 1.1 Класифікація інвестицій
- 1.2 Характеристика капітальних вкладень підприємства
- 1.3 Організаційні аспекти залучення інвестицій у виробниче підприємство
- Розділ II. Аналіз визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій
- 2.1 Загальні підходи до планування капітальних вкладень
- 2.2 Визначення необхідного обсягу виробничих інвестицій
- 2.3 Визначення джерел фінансування виробничих інвестицій
- Розділ III. Шляхи вдосконалення процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства
- 3.1 Основні напрямки оптимізації процесу управліня інвестиціями підприємства
- 3.2 Основні проблеми управлінням інвестиційною діяльністю підприємства та шляхи їх вирішення
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
На сучасному етапі розвитку економіки одним з перспективних напрямків господарсько-фінансової діяльності підприємств, держави, фізичних осіб є інвестиційна діяльність.
Вона полягає у вкладанні майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
При цьому інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування, для того, щоб уникнути збитків, повинні чітко визначати доцільність інвестицій саме в те чи інше підприємство.
Інвестиції торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасній ситуації інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу України зі стану економічної кризи, здійснення структурних зрушень у народному господарстві, упровадження сучасних досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів подальших соціально-економічних перетворень.
Враховуючи наявні інфляційні процеси, стабілізувати розвиток економіки в нині діючих ринкових умовах без залучення фінансових інвестицій практично неможливо. Умови залучення і використання фінансових інвестицій мають бути такими, які б задовольняли як інтереси інвесторів, так і підприємців-виробників, які беруть фінансові інвестиції під розвиток того чи іншого виробництва.
В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому встає задача оптимізації інвестиційного портфеля.
Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їхнього сполучення визначається різними обставинами, у тому числі і тим з них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосованим у тім чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Проте, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.
Об'єктом даної роботи є особливості управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.
Предметом даної роботи є основні аспекти управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.
Мета курсової роботи дослідити теоретичні основи інвестиційних ресурсів підприємства, та на практиці досліджуваного підприємства розробити проект інвестиційної діяльності.
Завданням даної роботи є:
· розгляд теоретичних основ управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.
· оцінка процесу управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.
· визначення основних шляхів оптимізації управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.
Метою даної роботи є розкриття особливостей та вдосконалення управління інвестиційною діяльністю на підприємстві. Задачі, які сприяють досягненню даної мети полягають в розгляді та визначенні суті та значення інвестиційної діяльності підприємства.
Розділ I. Теоретичні основи інвестицій
1.1 Класифікація інвестицій
Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).
Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність для одержання прибутку.
1. За об'єктами вкладання коштів розрізняють реальні та фінансові інвестиції.
Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в різні сфери діяльності й галузі господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називаються виробничими інвестиціями або капітальними вкладеннями.
Фінансові інвестиції - це вкладення капіталу для придбання різних цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними і місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або відсотків.
2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі та непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції - це вкладення коштів у певні об'єкти інвестування безпосередньо інвестором, без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній та фондів).
Непрямі інвестиції - це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску та розміщення своїх цінних паперів об'єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від них дохід посередники розподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.
3. За терміном інвестування розрізняють коротко - та довгострокові інвестиції.
4. За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції.
Приватними інвестиціями називаються інвестиції, що здійснюються громадянами та підприємствами недержавної форми власності.
Державними називаються інвестиції, які здійснюються державою в особі уряду та державних підприємств.
Іноземними інвестиціями називаються всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестування на території України.
Спільні інвестиції здійснюються інвестиційними фондами і та компаніями. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.
5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.
Внутрішні інвестиції - це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні - за її межами.
1.2 Характеристика капітальних вкладень підприємства
Інвестиціями, які забезпечують підприємству зміцнення і розвиток його матеріально-технічної бази, впровадження нових технологій виробництва, зростання потужностей, є капітальні вкладення або виробничі інвестиції.
інвестиційний управління фінансування
Під капітальними вкладеннями розуміють сукупність одноразових витрат, що спрямовуються на просте і розширене і відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.
До складу капіталовкладень включають витрати на будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств, а також на придбання обладнання, транспортних засобів та інших об'єктів основних засобів виробничого і невиробничого призначення.
Велика різноманітність потребує їх правильної класифікації. З метою планування, обліку і контролю капітальні вкладення класифікують за такими ознаками: відтворювальна структура, технологічна структура, галузева належність, спосіб ведення робіт, джерела фінансування, форми власності.
Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат підприємства на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння і підтримання потужностей діючих підприємств.
До нового будівництва належить спорудження на нових майданчиках об'єктів основного, допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а також філіалів та окремих виробництв, що здійснюються з метою створення нової виробничої потужності і які після введення в експлуатацію знаходитимуться на самостійному балансі.
Розширення діючих підприємств передбачає будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів та об'єктів основних фондів на території діючих підприємств та прилеглих до них майданчиках. Розширенням є також будівництво філій та виробництв, які після введення в експлуатацію не будуть знаходитись на самостійному балансі.
Під реконструкцією діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів та об'єктів основних фондів, пов'язану з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науки та техніки.
Технічне переозброєння діючих підприємств - це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим.
Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає проведення робіт з відновлення основних фондів, що вибувають у процесі виробничої діяльності.
За технологічною структурою капіталовкладення поділяються на витрати, пов'язані з будівельними і монтажними роботами, придбанням усіх видів устаткування, інструменту та інвентарю, іншими капітальними роботами та послугами.
До будівельних належать роботи зі спорудження, перебудови, розширення і відновлення існуючих будівель та споруд або їх окремих частин і пов'язані з ними роботи з монтажу збірних залізобетонних, металевих, дерев'яних та інших будівельних конструкцій, що входять до складу будівель і споруд, а також спеціальні (електромонтажні, сантехнічні, меліоративні тощо) та інші роботи, які відносять до будівництва будівель і споруд.
Монтажними є роботи, пов'язані зі складанням та встановленням технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та іншого устаткування, що може експлуатуватись лише після його встановлення на фундамент.
До витрат на обладнання, інструмент, інвентар належать: вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та всіх інших видів устаткування (верстатів, пресів, двигунів, генераторів, насосів тощо); транспортних засобів, технологічно пов'язаних з процесом виробництва (борошновозів, панелевозів, електрокарів тощо); обладнання для лабораторій, майстерень, дослідницьких установок тощо; вартість виробничого інструменту та інвентарю, у тому числі малоцінного і швидкозношуваного, яке включається до кошторисів на будівництво як перший комплект для підприємств та об'єктів, що будуються.
Устаткування поділяють на таке, що потребує і не потребує монтажу.
До складу устаткування, що потребує монтажу, належить устаткування, яке може бути введене у дію лише після складання його частин і прикріплення до фундаменту чи інших конструкцій будівель і споруд (конвеєрні лінії тощо).
До устаткування, що не потребує монтажу, відносять верстати та машини, які не потребують витрат на установку та прикріплення до фундаменту або інших конструкцій будівель і споруд (автомобілі, тепловози, інші транспортні засоби, верстати, що стоять вільно, обчислювальна техніка тощо).
До складу інших капітальних робіт і витрат включають проектно-пошукові роботи, які проводяться за рахунок капітальних вкладень, а також витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати, пов'язані з формуванням штату робітників, інші роботи і витрати, передбачені в кошторисі будівництва.
За призначенням капітальні вкладення поділяються на такі, що спрямовані для виробничого і невиробничого використання.
До капіталовкладень виробничого призначення включають вкладення капіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва будуть функціонувати у сфері матеріального та нематеріального виробництва: у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, зв'язку тощо.
До капіталовкладень невиробничого призначення відносять вкладення капіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, освіти тощо.
За галузевою належністю капітальні вкладення поділяють на такі, що здійснюються у промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві та інших галузях господарства країни.
За способом здійснення будівельно-монтажних робіт (БМР) капіталовкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і господарським способами.
Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає виконання їх постійно діючими спеціалізованими підрядними будівельно-монтажними організаціями. Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні вкладення капіталу, називаються забудовниками.
При господарському способі будівництво здійснюється самим підприємством-забудовником. При цьому роботи на об'єкті будівництва ведуться власними силами та засобами підприємства нарівні з основною виробничою діяльністю.
При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робіт визначається кошторисна вартість будівництва, яка обчислюється згідно зі встановленими цінами, тарифами і розцінками на БМР і є ціною на спорудження об'єкта.
За формою власності розрізняють державні та приватні капітальні вкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за рахунок державних коштів і призначені для виконання державних програм розвитку окремих галузей господарства і підприємств.
Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Метою здійснення приватних капіталовкладень є зміцнення підприємствами своєї позиції на ринку.
1.3 Організаційні аспекти залучення інвестицій у виробниче підприємство
Економічні трансформації територіально-виробничих комплексів України супроводжуються специфічними процесами реорганізації та реструктуризації виробничих підприємств недержавної форми власності, які становлять важливий сектор регіональної економіки. При цьому простежується відмирання застарілих виробництв продукції (надання послуг) та пошук нових форм задоволення соціального замовлення на рівні регіону. Це обумовлює необхідність активізації виробничої діяльності шляхом залучення інвестиційних ресурсів. Масштабність завдань соціально-економічного розвитку, що висуваються, та галузева специфіка окремого підприємства в сукупності утворюють складну проблему наукового обґрунтування індивідуальних форм, методів та прийомів залучення інвестицій у розвиток нових виробничих потужностей.
Відомо, що інвестиції становлять матеріально-фінансову основу відновлення та нагромадження основного капіталу підприємства, визначаючи його виробничі показники і конкурентоспроможність продукції (послуг). Відповідно аналіз організаційної структури процесу інвестування починається з вивчення понятійного апарата, виділення основних елементів і учасників процесу інвестування, визначення критеріїв оцінки, формування індивідуальної множини (переліку, сукупності) вимог, понять, критеріїв або показників тощо. У сучасній науковій літературі пропонуються різні підходи до формування таких множин, наприклад, шляхом балансування системи регіональних відносин, гіпотеза інвестиційної мети, розв'язання задач державного регулювання соціально-економічними процесами.
Наявний категоріальний апарат дозволяє виділити основні етапи організації процесу інвестиційної діяльності. Так, наприклад, закон "Про інвестиційну діяльність" під такою діяльністю розуміє "…сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій".
Тобто мається на увазі, що мають бути визначені дії, які:
· відповідають визначеним властивостям (у тому числі фінансово-економічним);
· набувають різних форм, комбінацій, сполучень тощо;
· спроможні виконуватися протягом визначеного інтервалу часу та зусиллями визначеного кола осіб - учасників інвестиційної діяльності. Орієнтовно можна також визначити коло осіб, які можуть брати участь в організації інвестиційної діяльності. До них належать:
· юридичні особи колективної власності;
· органи влади і управління, у тому числі регіонального;
· громадяни, недержавні підприємства та господарські асоціації;
· іноземні особи - інвестори.
Для визначення потреби в залученні додаткових інвестиційних ресурсів у господарську діяльність суб'єкт господарювання повинен сформувати чітке уявлення стосовно висунутих соціальних вимог з боку територіальної громади (органа місцевого самоврядування) та власних можливостей задовольнити ці вимоги. Оскільки кожний господарський суб'єкт входить у структуру визначеного територіально-виробничого комплексу країни (нерідко як місто утворюючий), при виході його на ринок товарів (послуг) із пропозицією задовольнити визначену соціальну потребу виникає завдання узгодження різноманітних відносин суб'єкта з територіальною громадою, що становлять основу організаційної структури інвестиційної діяльності.
Організаційну структуру підготовчого етапу можна також класифікувати за функціональними ознаками. Підготовчому етапу залучення інвестиції в розвиток господарської діяльності притаманні такі функції:
· інформаційна - збір, обробка, збереження інформаційних даних щодо кожної дії;
· аналітична - вивчення, обробка інформації, вироблення рішень;
· правовстановлююча - ухвалення управлінського рішення з доведенням його змісту до зацікавлених осіб;
· регулююча (узгоджуюча) - формулювання додаткових вимог, понять, термінів з метою узгодження інтересів якомога більшої кількості учасників інвестиційної діяльності;
· контрольна - підбиття підсумків кожної дії, оформлення результатів, проведення перевірок окремих елементів;
· облікова - врахування організаційно-фінансових результатів внаслідок виконання управлінських дій підготовчого етапу.
Таким чином, організація інвестиційного процесу являє собою досить складну багатоетапну науково-дослідну задачу. Одночасно це відповідальна й економічно небезпечна справа, індивідуальність формування соціального замовлення й узгодження з виробничими потужностями підприємства - господарського суб'єкта - формує специфічний характер відносин учасників інвестиційної діяльності. Обережність сучасних підходів до інвестиційних дій виявляється насамперед у незадовільних показниках відновлення основного капіталу в галузях виробничої сфери в Україні. Крім уже відомих
політичних та ідеологічних заходів, ефективними здаються більш широке впровадження наукових методів аналізу інвестиційного процесу на регіональному рівні, розробка методів оптимальної його організації з мінімізацією сукупних витрат, що формулюється як складова завдання сталого регіонального розвитку. Перспективним також видається вивчення напрацьованого досвіду активізації інвестиційної діяльності за критерієм оптимізації фінансових витрат на виробничих підприємствах і в регіонах.
Розділ II. Аналіз визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій
2.1 Загальні підходи до планування капітальних вкладень
В умовах ринкової економіки підприємства самостійно вирішують як виробничі, так і фінансові питання. Оскільки фінансові ресурси підприємств досить обмежені, то увага приділяється пошуку шляхів їх ефективного використання та інвестуванню коштів в активи або проекти, що можуть принести високі доходи з безпечним рівнем ризику.
Зарубіжні вчені-економісти на підставі дослідження практики господарювання сформулювали такі принципи інвестування.
1. Принцип граничної ефективності розкриває взаємозв'язок між процесом вкладення капіталу та відповідним показником ефективності (прибутковістю) цих послідовних порцій інвестованого капіталу.
2. Принцип "замазки". Його суть полягає в тому, що інвестування подібне до роботи із замазкою: свобода прийняття рішень змінюється все більшою залежністю в ході їх реалізації. Зрозуміло, що підприємство може звільнитись від реалізації рішень, зробивши деінвестування (вилучення вкладеного капіталу).
3. Принцип поєднання матеріальних та грошових оцінок ефективності інвестицій. Існує три варіанти підходу до оцінки ефективності інвестицій:
1) вартісна оцінка - передбачає здійснення порівняння витрат, спричинених прийняттям інвестиційних рішень і доходів, отриманих внаслідок їх реалізації. В умовах високих темпів інфляції використання цього методу вкрай обмежене;
2) поєднання грошових та технічних критеріїв. Цей підхід є надійнішим, оскільки дає змогу оцінити вартісну вигоду і вигоду, виражену технічними параметрами, що отримана від реалізації проекту;
3) суто технічний підхід оцінки ефективності. Він не враховує ринкової (у вартісному вираженні) оцінки діяльності підприємства і тому застосовується дуже рідко.
4. Принцип адаптаційних витрат. Існування та необхідність врахування таких витрат, пов'язані зі здійсненням адаптації (пристосування) організації до нового інвестиційного середовища. Адаптаційні витрати визначаються величиною обсягу ' реалізації продукції (надання послуг), які втрачаються в результаті реорганізації виробництва, перепідготовки кадрів, переналагодження устаткування тощо. Оскільки майже завжди існує розрив між прийняттям рішення і його практичною реалізацією, то цей час використовується для адаптації, оскільки миттєво пристосуватися до змін неможливо. Крім того, будь-яка адаптація несе з собою чимало витрат: виникає потреба у новій інформації, нових технологіях, потрібні кошти для перепідготовки кадрів, компенсації робітникам та службовцям, що втратили внаслідок відповідних скорочень місце роботи, та інші витрати.
5. Принцип мультиплікатора спирається на існуючий міжгалузевий зв'язок. Знаючи дію мультиплікатора, можна заздалегідь визначити час та економічну силу конкретної події і використати цю інформацію для себе: припинити неперспективне інвестування та завчасно перейти до нового проекту, випереджаючи кон'юнктуру. Це може бути у такій формі, як, наприклад, перепродаж цінних паперів, перепрофілювання виробництва тощо. Ефект мультиплікатора стає слабкішим з віддаленням від галузі-генератора конкретного економічного впливу.
У процесі планування інвестицій підприємству необхідно враховувати найважливіші фактори: загальноекономічні, галузеві й такі, що виникають безпосередньо на рівні підприємства, дія яких може вплинути на очікуваний результат від прийнятого інвестиційного рішення.
2.2 Визначення необхідного обсягу виробничих інвестицій
Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві:
1) за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідному підприємстві;
2) попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінтересований у відповідному збільшенні обсягу виробництва за допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей;
3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.
За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому разі розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими моделями такого. Необхідний для цієї мети розмір капіталу (грошових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.
Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом.
Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення). Розробці програм (плану) мають передувати аналіз і оцінка техніко-економічного й організаційного рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність застосовуваних технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції; рівень організації виробництва. Програма (план) складається звичайно за розділами:
1) зведені техніко-економічні показники (приріст виробничої потужності й обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень);
2) заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та організаційного розвитку (впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробництва, модернізація діючого устаткування, удосконалення організації виробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників;
3) потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузли для модернізації діючого устаткування).
Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший - попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий - прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства). За першим методом розрахунки здійснюють у такій послідовності (дані умовні)
Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства N, виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році (0,9) та виявленого попиту ринку на продукцію (45 000 од.):
Nср = 45 000: 0,9 = 50 000 од.
Визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої бракує для задоволення ринкового попиту на продукцію, Nср за відомої реальної потужності підприємства, що становить 46 000 од.:
Nср = 50 000 - 46 000 = 4 000 од.
Розраховують абсолютну величину необхідної додаткової виробничої потужності підприємства Nабс, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її приросту в абсолютний, який дорівнює 0,5 (за середніми даними тривалого періоду):
Nабс = 4 000: 0,5 = 8 000 од.
На підставі питомих капітальних витрат на одиницю приросту виробничої потужності (150 тис. грош. од.) визначають загальну суму необхідних капітальних вкладень на розрахунковий період:
= 150 000 х 8 000 = 1 200 000 000 грош. од.
Розрахований таким укрупненим (приблизним) методом обсяг капітальних вкладень згодом (з появою необхідної інформації) треба уточнити за допомогою застосування другого методу - прямих обчислень за даними кошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою (планом) технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючого підприємства.
Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення основних фондів, а потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мобілізацію зазначених інвестиційних ресурсів.
Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень використовують кілька методів.
Перший метод визначення необхідного обсягу капітальних вкладень базується на здійсненні попередніх приблизних розрахунків у такій послідовності:
· обчислення необхідної середньорічної величини виробничої потужності підприємства:
(2.1)
де - необхідна (розрахункова) середньорічна величина виробничої потужності підприємства, кількість продукції (у натуральних вимірниках);
- виявлений ринковий попит на продукцію підприємства (у натуральних вимірниках);
- коефіцієнт використання потужностей підприємства;
· визначення різниці між необхідними та існуючими обсягами виробничих потужностей:
(2.2)
де - фактичний середньорічний обсяг виробничих
потужностей (у натуральних вимірниках); розрахунок абсолютної величини необхідного додаткового введення в дію виробничих потужностей Для цього середньорічну виробничу потужність за допомогою коефіцієнтапереводять в абсолютну:
(2.3)
· визначення загальної суми необхідних вкладень капіталу:
(2.4)
де - капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності, грн.;
- абсолютна величина необхідного додаткового введення в дію виробничих потужностей у натуральних вимірниках.
Другий метод визначення потреби у капітальних вкладеннях передбачає здійснення прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння (реконструкції або розширення) підприємства.
На ринку має місце різке скорочення попиту на продукцію підприємства через втрату її конкурентоспроможності. У такому разі підприємству треба здійснити не просто розширене відтворення основних фондів, а докорінно перебудувати свою техніко-технологічну базу виробництва. Така перебудова може бути досягнута при модернізації існуючого виробництва або організації виробництва нової продукції.
Необхідний обсяг капітальних вкладень обчислюють в основному за розглянутою вище схемою при другому варіанті ринкової ситуації. Однак при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, пов'язані з проведенням маркетингових досліджень і проектуванням нових виробів, які мають задовольняти вимоги покупців.
Нарівні з правильним визначенням необхідних обсягів капіталовкладень на певний розрахунковий період дуже важливим є визначення оптимальної структури джерел їх фінансування, що здійснюється на другому етапі планування інвестицій.
2.3 Визначення джерел фінансування виробничих інвестицій
Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок як власних, так і залучених коштів.
До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать: внески засновників підприємства; акумульовані амортизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансових резервів та фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу придбаних раніше на фінансовому ринку цінних паперів; доходи, отримані від здавання майна в оренду, тощо.
До залучених джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать: кошти, отримані ним від розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів (акції, облігації), довгострокові кредити банків; інвестиції зарубіжних партнерів у створення спільних підприємств. Користування зовнішніми джерелами довгострокового фінансування потребує певних витрат. Так, випуск і продаж цінних паперів підприємства пов'язані з витратами на їх випуск та оплату послуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку. В подальшому - виплату за ними дивідендів акціонерам та відсотків власникам облігацій.
Залучення позик пов'язане з необхідністю повернення основних сум боргу та з виплатою відсотків за користування кредитом.
Для державних підприємств джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути також кошти державного та місцевого бюджетів, державних позабюджетних фондів, благодійних фондів.
Формування структури джерел фінансування капітальних вкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як: чинна система оподаткування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їхня стабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитна політика Національного банку країни тощо.
Вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати ризик втрати своєї платіжної спроможності й уникнути банкрутства.
Розділ III. Шляхи вдосконалення процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства
3.1 Основні напрямки оптимізації процесу управліня інвестиціями підприємства
Аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду управління інвестиційним процесом дозволяє зробити висновок про те, що багато аспектів інвестиційної діяльності і оцінки її ефективності досить повно відображені в роботах вітчизняних і зарубіжних учених. Її гносеологічними джерелами є положення економічної теорії, що розглядають взаємозв'язки ресурсних і результативних параметрів економічного розвитку: теорії накопичення, теорії відтворення, теорії економічної динаміки, теорії економічного зростання. Недостатня теоретична опрацьованість цих проблем не дозволяє підприємствам ефективно вирішувати цілий ряд управлінських завдань. Тому проблеми зростання ефективності управління інвестиційним процесом необхідно розглядати і вирішувати в тісному взаємозв'язку між макро- і мікрорівнями, що вимагає створення ефективних механізмів управління інвестиційною діяльністю на транспортних підприємствах.
Сучасна система управління інвестиційною діяльністю в Україні, її функціонування вимагають моделювання як бізнес-процесів, так і бізнес-систем на основі досвіду практичної роботи по управлінню інвестиційною діяльністю, його наукового узагальнення, переходу від методу "проб і помилок" до стрункої методології аналізу і проектування процедур управління інвестиційною діяльністю.
Одним з основних напрямів підвищення ефективності управління інвестиційними процесами на мікрорівні є використання комплексного підходу до інвестування. Комплексне інвестиційне проектування - системно інтегрований процес управління сукупністю інвестиційних проектів, які підпорядковані єдиному стратегічному задуму, орієнтованому на успішну реалізацію інвестиційної програми підприємства. Взаємодія елементних проектів в раціонально складеному комплексному проекті носить синергетичний характер.
В умовах обмежених власних фінансових ресурсів комплексне інвестиційне проектування може розглядатися як один з прийнятних підходів до управління інвестиційною діяльністю на транспортному підприємстві. Застосування даної концепції при реалізації інвестиційної програми підприємства може сприяти оптимізації управлінських рішень в інвестиційній сфері, ефективнішому використанню обмежених інвестиційних ресурсів підприємства, зниженню потреби в ресурсах, що залучаються, позитивній динаміці основних показників фінансово-господарської діяльності.
Сьогодні ефективність інвестиційної діяльності підприємства в значній мірі залежить від організації управління інвестиційною діяльністю в компанії. Ухвалення рішень про інвестиції є найбільш складним і важливим завданням управління, у зв'язку з чим виникає необхідність інтеграції діяльності всіх учасників процесу управління інвестиційною діяльністю компанії, яку можливо реалізувати тільки через єдину структуру управління інвестиціями в рамках існуючої організаційної структури управління.
Для забезпечення підвищення ефективності управління інвестиційною| діяльністю підприємства на наш погляд необхідно сконцентрувати увагу на маркетинговій технології управління інвестиційною діяльністю, активізуючою внутрішні резерви підприємства і сприяючою ефективному залученню зовнішніх.
Мобілізацію внутрішніх ресурсів підприємства доцільно проводити по наступних напрямах:
· реструктуризація підприємства;
· вдосконалення структури акціонерного капіталу;
· амортизаційна політика;
· реалізація інвестиційних кадрових проектів і так далі
Одним з найважливіших внутрішніх ресурсів підприємства, тісно пов'язаних з реалізацією маркетингу, є реструктуризація, під якою нами розуміється оптимізація структури підприємства з метою підвищення ефективності і стійкості фінансово-господарської діяльності і інвестиційної привабливості.
Реструктуризація може полягати як в розділенні підприємства на юридично самостійні господарюючи суб'єкти, що пов'язані або не пов'язані між собою, так і в зміні внутрішньої структури підприємства у вигляді організації нових служб, підрозділів або впорядкуванні функцій тих, що діють.
Проведені дослідження на підприємствах показали необхідність в серйозному коректуванні існуючої амортизаційної політики.
По-перше, амортизаційна політика повинна бути пов'язана із загальною стратегією інвестиційної діяльності. Для цього необхідно з'єднати в єдину систему податкові відрахування від прибутку підприємства, прискорену амортизацію, пільги по інвестиційному кредиту і витрати на НІОКР. Тільки в цьому випадку амортизаційні відрахування дійсно стимулюватимуть модернізацію виробництва і сприятимуть підвищенню ефективності інвестиційних вкладень.
По-друге, необхідно чітко визначити об'єкти, застосування прискореної амортизації. Доцільно застосовувати прискорену амортизацію тільки на високотехнологічне устаткування.
Підвищення ефективності інвестиційної діяльності на стадії розробки інвестиційного проекту може бути досягнуте за рахунок скорочення терміну проектування; закладення в проект прогресивних форм реалізації проекту; широкого застосування там, де це можливо і доцільно, хороших типових проектів, які вже виправдали себе на практиці, що дозволяє значною мірою понизити витрати на проектування, а також різко зменшити ризики; застосування в проекті самих передових технологій з урахуванням вітчизняних і зарубіжних досягнень; оснащення проектного відділу компанії - системами автоматизованого проектування (САПР); підвищення загального технічного рівня проектування і ін.
Структурувати і оптимізувати процес управління дозволяє система бюджетування. При цьому основний акцент робиться на тому, що система бюджетування повинна будуватися за проектним принципом. Управління інвестиційною діяльністю на підприємстві, на думку автора, повинне бути побудоване на чіткому регламенті і корпоративному порядку.
Проведені дослідження показали, що господарська і інвестиційна діяльність на підприємствах України зараз протікає в умовах дії цілого ряду несприятливих чинників, 80 - 90 % яких мають інформаційну природу. У зв'язку з цим, на думку автора, найбільш ефективним способом управління інвестиційною діяльністю є впровадження заходів по зниженню негативної дії ризиків на діяльність підприємства, через впровадження сучасної системи фінансового планування. Якщо зовнішні ризики (політичні, економічні, правового регулювання і так далі) можуть піддаватися лише прогнозуванню, то боротьба з внутрішніми ризиками може бути дуже успішною за допомогою системи бюджетного планування діяльності підприємства. При цьому недопущення збитку основної діяльності підприємства можна розглядати як джерело додаткових доходів.
Сьогодні ефективність інвестиційної діяльності підприємства в значній мірі залежить від організації управління інвестиційною діяльністю в компанії. Ухвалення рішень про інвестиції є найбільш складним і важливим завданням управління, у зв'язку з чим виникає необхідність інтеграції діяльності всіх учасників процесу управління інвестиційною діяльністю компанії, яку можливо реалізувати тільки через єдину структуру управління інвестиціями в рамках існуючої організаційної структури управління. В умовах швидкоплинної кон'юнктури ринку, коли стоїть завдання нарощування конкурентних переваг, ефективніший, на наш погляд, дивізійний тип структури управління інвестиційною діяльністю, де здійснюється делегування частини управлінських функцій (ціноутворення, маркетинг, персонал, економіка, бізнес-планування) в нижчі структурні ланки що дозволяє підрозділам частково або повністю узяти відповідальність за реалізацію інвестиційної діяльності. В результаті управлінські ресурси верхнього ешелону організації вивільняються для вирішення стратегічних завдань.
Підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю з урахуванням чинника невизначеності залежить від:
· оптимального поєднання централізації і децентралізації управління інвестиційною діяльністю;
· науковості процесу організації аналітичного забезпечення управління інвестиційною діяльністю;
· вироблення нових цілей і завдань по вдосконаленню організації аналітичного забезпечення методичного апарату управління інвестиційною діяльністю;
· безперервне вдосконалення управління інвестиційною діяльністю;
· взаємодія і розумна регламентація;
· постійність аналітичного забезпечення і інформаційної достатності управління інвестиційною діяльністю;
· відповідність характеру роботи потенційним можливостям виконавця|;
· безперервність підвищення кваліфікації менеджерів по управлінню інвестиційною діяльністю.
Для підвищення якості роботи по управлінню інвестиційною діяльністю на транспортних підприємствах доцільно автоматизувати процеси інвестиційної діяльності.
Впровадження автоматизації здатне вирішити ряд проблем, пов'язаних із спрощенням системи управління фінансово-господарською діяльністю підприємства в цілому, а також із спрощенням процесу управління інвестиційною діяльністю зокрема. Стратегічною метою проекту автоматизації є| підвищення ефективності інвестиційної діяльності за рахунок вдосконалення системи управління і впровадження сучасних інформаційних технологій управління інвестиціями.
Впровадження в практику господарської діяльності підприємств України пропонованих рекомендацій дозволять підвищити їх конкурентоздатність і зайняти гідне місце в світовій економічній системі.
3.2 Основні проблеми управлінням інвестиційною діяльністю підприємства та шляхи їх вирішення
Сучасний стан української економіки після 18 років трансформаційного періоду свідчить про певні реформаційні перетворення й позитивні практичні зрушення. Дані результати ми маємо внаслідок суспільно-економічних змін в державі, а саме: лібералізації торгівлі, реформування власності, поступового розширення приватного сектора в економіці, деякого "потепління інвестиційного клімату".
Разом з тим розвитку української економіки значною мірою має сприяти ефективна інвестиційна діяльність усіх суб'єктів господарювання, оскільки за будь-яких умов вона створює матеріальну базу для суспільства і сприяє покращенню добробуту населення.
Отже, з розвитком ринкових відносин та посилення чинників ризику, управління та оцінка ефективності інвестиційних проектів значно ускладнилася. Розрахунки обсягів реалізації, доходу, прибутку на перспективу стали більш складними внаслідок лібералізації цін.1, 2009
Розрахунки коефіцієнтів економічної ефективності інвестиційних проектів у разі відсутності нормативів для порівняння також втратили сенс. Тому на сьогоднішній день актуальність та необхідність поглиблення теоретичних і методичних основ управління інвестиційною діяльністю (інвестиційними проектами) на підприємстві, а також достовірна оцінка ефективності проектів посідають важливе місце в процесі обгрунтування вибору альтернативних варіантів вкладення коштів.
Існуючи підходи до оцінки ефективності інвестиційних проектів базуються на дисконтній методиці, усі показники якої розраховуються на основі грошових потоків, приведених до теперішньої вартості шляхом дисконтування. Дана методика реалізується через розрахунок широковідомих показників: чиста приведена вартість (NPV), внутрішня норма прибутковості (IRR), індекс рентабельності (PI). Проте підходи мають принциповий недолік: значна трудомісткість процесу оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів (значна кількість обчислень).
Метою статті є сформувати теоретико-методологічну базу та розробити практичні рекомендації щодо удосконалення процесу управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.
Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогоднішній день оцінка економічної ефективності проектів є чи не найбільш трудомістким і відповідальним аспектом інвестиційного аналізу. У зв'язку з тим, що цей етап обов'язково пов'язаний із виконанням математичних розрахунків, особливу увагу слід приділяти не лише правильності і точності їх виконання, а й адекватності методів і критеріїв оцінки, що застосовуються при цьому. Тому, виходячи з цього, серед низки проблем, які існують при управлінні інвестиційною діяльністю на підприємстві є недосконалість та неефективність існуючих методик, а також відсутність застосування новітніх методологічних підходів до оцінки ефективності інвестиційних проектів в умовах розвитку ринкових перетворень в Україні.
Також однією з проблем управління інвестиційною діяльністю є те, що сучасний фінансовий та інвестиційний менеджмент налічує істотну кількість традиційних показників і критеріїв для оцінки інвестиційних проектів (NPV, PP, IRR, PI тощо), яким властиві певні досить суттєві недоліки, а саме:
1) неоднозначність у визначенні строків для розрахунку показників (NPV, IRR, PI), внаслідок чого один і той самий проект може бути представлений в більш або менш привабливому вигляді;
2) відсутність врахування повного економічного ефекту від реалізації проекту, особливо в період, що виходить за рамки розрахункового;
3) не можливість враховувати вплив ринкових чинників на прибутковість проектів.
Оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів - досить складне завдання, яке потребує комплексного проблемно-орієнтованого підходу до його рішення. Проблемно-орієнтований підхід управління інвестиціями вимагає вибір найбільш ефективних інвестиційних проектів і забезпечення реалізації окремих інвестиційних програм. Особлива увага при цьому має приділятися саме вибору інвестиційних проектів, що здійснюються на основі оцінки їх ефективності при забезпеченні послідовності проведення аналізу.
Головним критерієм оцінки інвестицій є їх окупність, тобто швидкість повернення інвестору вкладених коштів у формі грошових потоків, які генеруються втіленням у життя фінансових проектів.
Аналіз теоретико-економічної сутності поняття “інвестиційний проект”, проведений на основі узагальнення наявних його трактувань (табл.3.1), дозволяє виділити його основні змістовні елементи:
1) визначення розміру інвестованого капіталу на основі показника грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційних проектів;
2) обов'язкове приведення до теперішньої вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку;
3) вибір диференційованої ставки процента у процесі дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів. 20
Таблиця 3.1
Тлумачення сутності інвестиційного проекту
|
Автор та Джерело |
Тлумачення |
|
|
І. Бланка [5] |
завдання з певними вихідними даними і бажаними результатами цілями), які обумовлюють спосіб його вирішення |
|
|
Я. Єлейко [9] |
розроблений план споруд, устаткування, обладнання будь-чого; попередній текст будь-якого документу |
|
|
А. Пересада [12] |
комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених для досягнення певних цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсних обмеженнях |
|
|
Г. Бірман [4] |
спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повний опис і обгрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування |
|
|
Д. Норткотт [11] |
комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу |
Отже, розглянувши різноманітні підходи до тлумачення сутності інвестиційного проекту, можна запропонувати новий підхід, до його визначення: інвестиційний проект - це система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, які визначають систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами організаційних заходів і дій, спрямованих на розвиток підприємства.
Досліджуючи механізм оцінки економічної ефективності інвестицій - них проектів, слід звернути увагу на значну кількість показників і методів визначення ефекту та витрат за інвестиційними проектами різних видів.
Використання цих показників і методів передбачає, що в процесі розробки інвестиційного проекту вже проведено необхідні технологічні, маркетингові, організаційні та інші дослідження і складено капітальний бюджет за ними, який включає всі види необхідних інвестиційних витрат у кожному інтервалі часу.
Методи оцінки проектів, які використовуються в аналізі інвестиційної діяльності, можна поділити на дві групи:
1) методи, які засновані на дисконтованих оцінках (NPV, PI, IRR);
2) методи, що засновані на облікових оцінках (РР, ARR).
З огляду на те, що дисконтна методика оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів не завжди є адекватною реальності, автором підтримується принципово новий методологічний підхід до оцінки ефективності інвестиційних проектів, що ґрунтується на використанні альтернативного показника ефективності інвестування (IEI), який розраховується за наступною формулою:
де Tj - фінансовий ефект (віддача) від об'єкта інвестицій у j-ий період часу, грош. од.;
Rj - вивільнення, повернення інвестованих коштів у j-ий період часу, грош;
MVp - ринкова (оцінна) вартість об'єкта інвестицій на кінець розрахункового періоду р, грош. од.;
Ij - сума інвестиційних вкладень в об'єкт інвестицій у j-ий період часу, грош. од.;
dj - коефіцієнт дисконтування в j-ий період часу, %.
Під вивільненням, або поверненням, інвестованих коштів (R) може розумітися як повернення коштів у разі закінчення терміну вкладення, так і реалізація об'єкта інвестицій (цінних паперів, устаткування тощо).
Подобные документы
Економічна сутність, аспекти інвестицій та їх класифікація. Умови залучення і використання фінансових інвестицій. Основні проблеми управління інвестиційною діяльністю підприємства та шляхи їх вирішення. Розробка організаційно-економічної моделі.
курсовая работа [271,2 K], добавлен 16.01.2011Економічний зміст інвестицій як джерел фінансування підприємства, їх склад та структура. Формування інвестиційної політики підприємств на прикладі Львівської області. Сучасні проблеми залучення інвестицій в економіку України та шляхи їх вирішення.
курсовая работа [442,0 K], добавлен 02.03.2011Роль інвестицій в економіці. Класифікація інвестицій. Проблеми пов'язані із залученням іноземних інвестицій в Україні. Пріоритетні напрямки залучення іноземних інвестицій в Україну.
курсовая работа [27,0 K], добавлен 09.04.2003Сутність антимонопольної діяльності підприємства. Аналіз механізму управління діяльністю підприємства. Монополізм у нашій державі. Зловживання монопольним становищем на ринку. Шляхи вдосконалення управління антимонопольною діяльністю підприємства.
курсовая работа [50,7 K], добавлен 10.01.2011Додаткові джерела фінансування. Інвестиційна привабливість. Сучасний стан. Стимулювання та захист іноземних інвестицій. Портфельні інвестиції. Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіонах України. Невисока інвестиційна привабливість.
контрольная работа [19,2 K], добавлен 08.02.2007Вплив іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої держави. Співвідношення між інвестиційною і зовнішньоторговельною політикою. Ефективність державного контролю над рухом капіталу. Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіони України.
курсовая работа [107,5 K], добавлен 06.10.2012Функції та роль інвестицій в економіці держави. Стратегія інвестиційної діяльності в Україні, правове регулювання, державна підтримка, шляхи її активізації та створення сприятливого інвестиційного клімату. Регіональні тенденції залучення інвестицій.
курсовая работа [124,1 K], добавлен 31.10.2014Роль інвестиційної діяльності у соціально-економічному розвитку регіонів. Мета розробки та етапи формування регіональної інвестиційної програми, здійснення її моніторингу та оцінка результату впровадження. Проблеми залучення інвестицій у регіони України.
реферат [76,8 K], добавлен 29.10.2013Теоретичні засади інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України. Джерела формування інвестицій. Класифікація інвестицій. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності. Управління інвестиціями.
курсовая работа [65,4 K], добавлен 18.01.2007Визначення річної потреби обігових коштів підприємства, кошторису витрат і собівартості одиниці продукції, загальної вартості і структури основних виробничих фондів. Показники ефективності виробництва. Вибір кращого варіанту залучення інвестицій.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 12.10.2012
