Залучення іноземних інвестицій в економіку України

Незважаючи на пріоритет використання іноземного капіталу в розвитку економічного потенціалу України, достатня участь іноземних інвесторів на даному етапі розвитку інвестиційних процесів є проблематичною. При цьому роль прямих іноземних інвестицій (ПІІ), яких особливо потребує українська економіка, незначна, що підтверджує аналіз абсолютних і відносних показників ПІІ.

Абсолютний показник загального обсягу ПІІ відображає рівень участі міжнародного капіталу в економіці країни-реципієнта, її становища у світовому економічному співробітництві. Тенденція зміни цього показника дає можливість прогнозувати найближчі перспективи розвитку економіки приймаючої країни. Світовий досвід по залученню ПІІ свідчить, що найбільш часто саме ПІІ каталізують ринкову переорієнтацію, впливаючи через єдність капіталу, технології і досвіду на виробничі потужності країн-реципієнтів, стимулюють розвиток експорту і сприяють інтеграції економіки в розвинені ринкові системи. Аналіз зміни загального обсягу ПІІ свідчить, що:

1) до 1996 р. обсяг залучених ПІІ незначний, незважаючи на існування пільгового режиму для іноземного інвестування (період характеризується макроекономічною нестабільністю, зміною законодавства, відсутністю інвестиційної інфраструктури);

2) зміна загального обсягу ПІІ з 2006 р. має тенденцію до збільшення з середнім приростом близько 600 млн. дол. на рік (період характеризується стійкою фінансовою стабілізацією і соціально-політичною обстановкою; усуненням диспропорцій у правах зовнішнього і внутрішнього інвесторів);

3) при збереженні існуючих темпів залучення іноземного капіталу для задоволення потреби в іноземному капіталі (по оцінках Мінекономіки близько 40 млрд. дол.) потрібен надзвичайно тривалий термін.

Таким чином, використання іноземних інвестиції в якості інструмента економічних реформ сумнівне. Світовий досвід підтверджує, що вони можуть використовуватися лише як каталізатор реформ. Причому тільки в тих країнах, де уряди практично довели свою спроможність здійснювати такі реформи. У першу чергу за рахунок власних джерел. Крім того, незважаючи на те, що надання різноманітних пільг іноземним інвесторам важливе для успішного залучення іноземних інвестицій, більше значення має сприймання країни як стабільного, добропорядного партнера; яке має стабільну економіку з низькими темпами інфляції, послідовним розвитком, стабільними темпами зростання виробництва, достатнім рівнем платоспроможного попиту.

Неприваблива ситуація з незначними обсягами ПІІ погіршується результатами аналізу надходження інвестицій по галузях народного господарства. Дослідження розподілу ПІІ по галузях дає можливість визначити пріоритети вкладення капіталу з боку іноземних інвесторів. Сфери функціонування іноземного капіталу визначають місце країни-реципієнта у міжнародному розподілі праці. Для України пріоритетним є розвиток експортноспроможних та імпортозаміняючих галузей. Використання потенціалу ПІІ для цієї мети може бути значним, як у країнах Південно-Східної Азії. Проте, в Україні реальна ситуація далека від бажаної. За даними на початок січня 2008 року лідерами зі значним випередженням є внутрішня торгівля (понад 17% загального обсягу) і харчова промисловість (20%); швидко збільшується частка вкладення по статті фінанси, кредит, страхування (9%); обсяг надходжень до традиційно експортноспроможних галузей (машинобудування і металообробка, хімічна промисловість, металургійний комплекс) майже 11%; аутсайдери - представники пріоритетних галузей (сільське господарство, паливна промисловість, медицина, наука) близько 1 - 2% 7,с.9; 5,c.148]. Таким чином, ПІІ не сприяють розкриттю промислового потенціалу взагалі та експортного зокрема. Причини зумовлюються необхідністю збуту продукції, створюваної за допомогою додаткових інвестицій, і визначаються низьким внутрішнім платоспроможним попитом (населення і суб'єктів виробництва) жорсткими умовами доступу товарів з України на зовнішні ринки. Сфери зацікавлення іноземних інвесторів відображають існуючу негативну тенденцію, коли капітал притягається торгівлею і фінансово-банківською системою, що мають більш високу рентабельність, ніж у промисловості. Тобто у комерційному обігу грошей багато, а у виробництві недостатньо. Це може стати причиною інфляції. “Інфляція зростає не через надлишок грошової маси, а через те, що прибутки від невиробничої діяльності стають більш високими, ніж від виробничої” (Ерхард) 5,с.149.

Порівняльні показники ПІІ дозволяють оцінити конкурентоспроможність України на світовому ринку капіталу, зокрема серед країн Центральної та Східної Європи. До найважливіших порівняльних показників належать частка ПІІ у валовому національному продукті (ВНП), частка ПІІ у сукупних капіталовкладеннях, кількість ПІІ на душу населення.

Міра участі іноземного капіталу у формуванні національного багатства країни-реципієнта відображає частка ПІІ у ВНП (для розвинених країн близько 15-25%). Частка ПІІ у ВНП України складає близько 5%. На фоні прогресуючих Угорщини (36%), Польщі (12%), Чехії (11%) це незначний показник, який можна зіставити з досягненнями Хорватії (4%) і Югославії (6%) [5, c. 149]. При цьому відбувається незначне збільшення даного показника, але не за рахунок значного збільшення ПІІ, а завдяки стрімкому скороченню ВНП в реальному підрахунку. У світовій практиці простежується існування зв'язку між економічним зростанням і темпами надходження ПІІ. Існує думка, що зростання економіки країн-реципієнтів є вирішальним чинником для позитивної динаміки потоків ПІІ; збільшення валового внутрішнього продукту країн, що розвиваються, в середньому на 1% зумовлює зростання ШІ приблизно на 10 млрд. дол. Таким чином, не слід розраховувати на істотне надходження ПІІ в умовах кризових явищ в економіці країни.

Частка ПІІ в сукупних капіталовкладеннях складає в Україні близько 10% (у розвинених країнах 8%). Таким чином, залучення ПІІ має компенсаційний характер, що характерно для латиноамериканської моделі залучення ПІІ. Схожість проявляється і в інших аспектах: низька питома вага сукупних капіталовкладень у ВНП (порядку 15%, для країн Східної Азії - 30%), низький рівень приватних накопичень, неістотний внесок підприємств з ПІІ в розвиток експорту, низькі витрати на робітничу силу стають важливим чинником надходження ПІІ [5, c. 149]. За допомогою ПІІ відбувається спроба посилити мляву національну інвестиційну діяльність, тоді як необхідно використовувати іноземний капітал як додатковий чинник у підкріпленні інтенсивного внутрішнього інвестиційного процесу. Крім того, реальна практика надходження ПІІ до країн Латинської Америки доводить, що ця модель не дає гарантій стабільності надходжень іноземних інвестицій, причому саме внутрішні інвестиційні недоліки виступають тут однім із провідних чинників нестабільності.

По кількості ПІІ на душу населення Україна з 40дол. разом з іншими країнами колишнього СРСР замикають зі значним відставанням рейтинг країн Центральної та Східної Європи, лідерами якого є Угорщина (1588 дол.), Словенія (650 дол.), Чехія (631 дол.), Польща (417 дол.) [5, c. 149].

Таким чином, Україна не належить до групи країн, здатних акумулювати значні інвестиції. Становище України не викликає оптимістичного прогнозу на найближчу перспективу внаслідок активної позиції країн-конкурентів. За всіма абсолютними та відносними показниками Україна знаходиться в групі .найменш розвинених країн регіону (Румунія, Білорусь, Болгарія) і країн, які відчули вплив воєнних дій (Югославія, Хорватія, Молдова). Економіка України перетворилася в непрозорий, а значить непридатний для інвестування сектор пострадянського простору, що знаходиться в стороні від світових потоків капіталу. Існуючі обсяги іноземного капіталу можливо розцінити як природне тло, притаманне кожній економічній системі. Досягнуті результати не можна віднести до заслуг українських владних структур, а відображають потребу міжнародних корпорацій в міжнародному розподілі праці. Пріоритетна орієнтація на зовнішні джерела фінансування, що декларується в Україні, не сприяє , в належній мірі залученню іноземного капіталу.

Відсутність найближчих перспектив щодо залучення значних ПІІ не означає відсутності можливостей належного відновлення і розвитку економіки України.

2.2 Портфельні інвестиції

Важливим завданням для країн із перехідною економікою є стимулювання інвестиційних процесів, фінансування дефіциту державного бюджету. Основні шляхи реалізації цього завдання такі:

- проведення політики фінансових запозичень у вигляді позичкових коштів міжнародних фінансових організацій;

- формування умов для припливу зовнішніх інвестицій та стимулювання внутрішніх інвесторів;

- наявність обох вищевказаних факторів у розумних пропорціях. Способи, якими досягаються позитивні результати реформування економіки та розв'язання соціальних проблем, суттєво різняться [20, c. 45].

Суть полягає у природі кредитних та інвестиційних коштів. В основі кредитування лежать принципи повернення, платності, забезпеченості, тобто у визначений заздалегідь час кредити необхідно повертати, при цьому слід враховувати, що за несприятливої економічної та політичної ситуації надання кредитів може припинитися.

Міжнародні кредити, що їх отримують країни з перехідною економікою, крім фінансового інтересу, часто мають і політичний (наприклад, реструктурувати заборгованість, яка виникла внаслідок кредитування, майновими правами стратегічних підприємств, ставити умови рефінансування боргу замість окремих політичних дій уряду), що робить їх за сприятливих умов доступнішими.

Для коштів, які надходять у вигляді інвестицій, треба тільки створити відповідні умови: прийнятну інфраструктуру та інвестиційний клімат у країні-реципієнті, наявні потенційно привабливі проекти, надання можливості визначити чіткі перспективи їх реалізації та отримання прибутку. Винятком, який лише підтверджує загальне правило, є інвестиційний проект для створення спільного підприємства "Daewoo-АвтоЗАЗ", коли корейська сторона як першочергові дії для здійснення інвестицій поставила за необхідне ввести офіційну заборону на ввезення в Україну легкових автомобілів, яким понад 5 років.

У порівнянні з кредитами інвестиції потребують до себе набагато вимогливішого ставлення - вони не здійснюватимуться там, де немає відповідних інституційних структур, чітких і зрозумілих правил, серйозних гарантій для інвесторів (це ж стосується і внутрішнього інвестиційного потенціалу). Інакше кажучи, позитивна динаміка інвестиційних процесів свідчить якщо не про здоров'я економічної системи, то бодай про окремі ознаки її одужання.

Згідно з чинним законодавством інвестиції бувають прямі та портфельні.

Прямою інвестицією визнається операція, яка передбачає внесення коштів або майна безпосередньо у статутний фонд конкретного підприємства в обмін на корпоративні права, цінні папери та інші фінансові активи цього підприємства.

Портфельні інвестиції - це операції з придбання за кошти цінних паперів або інших фінансових активів на фондовому ринку. Портфельні інвестиції чутливіші до змін, які негативно впливають на ринкові процеси в економіці, більше залежать від загальносвітової фінансової кон'юнктури, під впливом якої переміщуються фінансові ресурси 20,с.46.

З огляду на це важливими є відповіді на питання про майбутній стан портфельних інвестицій в Україні та ринок цінних паперів, визначення внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання, детермінація кола та пошук шляхів розв'язання проблем інвесторів.

Відповіді на ці питання особливо актуальні після сплеску активності на українському фондовому ринку в 1997 році, коли на нього прийшли кошти іноземних інвестиційних фондів і банків, та значного зростання обсягів фондових торгів.

Виведення інвесторами цих коштів з українського ринку цінних паперів унаслідок світової фінансової кризи відразу засвідчило, що зростання й підтримка капіталізації ринку забезпечувалися невеликими за обсягом і досить мобільними фінансовими ресурсами іноземних портфельних інвесторів при мінімальній участі грошей вітчизняних інституційних інвесторів (за 1998 рік капіталізація дев'яти компаній, що входять до першого рівня лістингу позабіржової фондової торговельної системи (ПФТС) знизилася з 3,419 млрд. грн. до 790 млн. грн., або на 76%).

Знижувальні тенденції індексу ПФТС, який розраховується з жовтня 1997 року, чітко показані на малюнку 2.2.1.

Привабливість українського фондового ринку іноземними портфельними інвесторами оцінюється за такими критеріями:

- гарантії інвесторам і правове забезпечення ринку цінних паперів;

- наявна система оподаткуваня доходів від інвестиційної діяльності, порядок виведення інвестицій;

- механізми регулювання процесів на фондовому ринку та регулюючі органи;

- наявність відповідної інфраструктури та інститутів, що забезпечують обіг цінних паперів.

- гарантії інвесторам, правове забезпечення та оподаткування інвестицій.

Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності є пріоритетним, бо ризик зміни законодавства або режиму інвестицій в Україні, на жаль, підвищений.

Нормативна база розпорошена по багатьох документах різних відомств, серед яких найважливішими є закони України, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) і Національного банку України.

Наприклад, діяльність акціонерних товариств регулюється:

- Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" (в частині визначення загальних понять, характеристик акцій, оформлення прийнятих рішень про випуск акцій, реєстрації інформації про випуск акцій, публікування регулярної та особливої інформації про емітента);

- Законом України "Про господарські товариства" (у частині визначення видів акціонерних товариств, механізму проведення відкритої передплати й оплати акцій, опису органів акціонерного товариства з визначенням порядку роботи і компетенції кожного з них);

- рішеннями ДКЦПФР (у яких детальніше описано процедуру реєстрації випуску цінних паперів, порядок збільшення або зменшення статутного фонду товариства).

Гарантії іноземним портфельним інвесторам закріплені Законом України "Про режим іноземного інвестування", але Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" окремі його положення не беруться до уваги.

При визначенні оподаткування доходів, отриманих від портфельних інвестицій, застосовується базова ставка податку незалежно від того, підписана Україною угода про уникнення подвійного оподаткування чи ні (під виглядом того, що цей податок є внутрішнім податком на прибуток підприємства). Таке становище негативно позначилося на стані вже здійснених іноземними компаніями портфельних інвестицій (у тому, що кошти вилучалися й не реінвестувалися далі), відповідним чином вплинуло воно й на рішення потенційних портфельних інвесторів.

А ще інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантований безперешкодний і негайний переказ за кордон доходів та інших коштів у іноземній валюті, отриманих на законних підставах за здійснені інвестиції.

У ситуації розвитку фінансової кризи восени 2008 року адміністративні заходи НБУ щодо регулювання валютного ринку обмежили можливість конвертувати отримані доходи та переказувати їх за кордон відразу в повному обсязі.

Звісна річ, не треба однозначно оцінювати цей тимчасовий перебіг подій як неспроможність України сплачувати зовнішні борги іноземним портфельним інвесторам (бо саме завдяки жорсткому адмініструванню Нацбанком валютного ринку українська банківська система витримала поглиблення кризи, саме завдяки цьому вдалося уникнути соціально-політичних наслідків і розвитку ще глибшої кризи), але, з іншого боку, важко засуджувати постраждалих інвесторів, які, перебуваючи у певній паніці, оголосили про дефолт України внаслідок цих форс-мажорних обставин.

Ось чому правове забезпечення портфельних інвестицій та виконання нормативно-правових актів є дуже важливим критерієм оцінки інвестиційної перспективності України.

Підсумовуючи розгляд першої частини цього питання, можна зазначити, що виникають проблеми послідовного стикування різних нормативних документів та необхідність приведення деяких положень у відповідність із реальністю сьогодення.

Зокрема, сьогодні фондовому ринку необхідні:

1) нова редакція Закону "Про цінні папери та фондову біржу";

2) Закон "Про інститути спільного інвестування";

3) Закон "Про векселі в Україні";

4) Закон "Про оподаткування операцій із цінними паперами".

Присутність останнього закону у цьому переліку викликана необхідністю чіткого відмежування оподаткування інвестиційних операцій від товарно-бартерних та інших, де діють окремі податки.

Так, іще в 2006 році комісійна діяльність із цінними паперами не розглядалася окремо від іншої посередницької діяльності й оподатковувалася за ставкою 75%, що вочевидь не сприяло активній роботі торгівців цінними паперами щодо залучення коштів клієнтів та розвитку комісійної діяльності.

У цей час Державна податкова адміністрація розповсюдила серед торгівців цінними паперами листа, відповідно до якого податком на додану вартість має обкладатись і комісійна, і комерційна діяльність із цінними паперами.

До 1 липня 2007 року існувало оподаткування за базовою ставкою (30%) доходів від операцій із перепродажу на вторинному ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), тоді як доходи від ОВДП, що отримувалися при погашенні, були звільнені від оподаткування.

Чинний порядок оподаткування корпоративних боргових зобов'язань побудовано таким чином, що із сум, залучених від первинного розміщення облігацій або ощадних сертифікатів, емітент зобов'язаний відразу сплатити 30% податку. Можна припустити, що такий підхід до оподаткування корпоративних облігацій вилучить їх з обігу як конкурентів держоблігацій на ринку запозичень. З іншого боку, підприємства не мають можливості залучати кошти на фондовому ринку за значно нижчою ставкою, ніж банківський кредит. Якщо кредити необхідно повертати, то облігації можна погашати майном (облігації, конвертовані в акції підприємств) або продукцією, що може бути прийнятнішим для підприємства-позичальника.

Ці проблеми прямо або опосередковано впливають на розвиток фондового ринку, запровадження нових фінансових інструментів, на обсяги операцій та ліквідність ринку в цілому.

Крім вищеописаних проблем з оподаткуванням операцій портфельних інвесторів, існує ще й така проблема, як зміна порядку оподаткування у процесі діяльності. Так, наприклад, уведенням із 01.07.2007 року в дію Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" були скасовані пільги підприємствам з іноземними інвестиціями, встановлені у 2006 році терміном на п'ять років із метою створення для бюджету додаткового джерела надходження коштів. Оцінивши сьогодні всі "за" та "проти" цього рішення, необхідно зазначити, що введення його в дію було малокорисним для України - деякі інвестори згорнули свою діяльність, погіршився інвестиційний клімат у державі.

Можливими шляхами розв'язання проблеми оподаткування інвестиційної діяльності є:

1) повернення до механізму надання пільг іноземним інвесторам, які здійснюють свою діяльність в Україні, на фіксований термін;

2) звільнення від податку на додану вартість усіх операцій із цінними паперами та похідними від них;

3) скасування оподаткування операцій із державними цінними паперами для стимулювання внутрішнього інвестора;

4) зміна оподаткування облігацій підприємств.

2. регулювання фондового ринку

Істотними для портфельних інвесторів е наявність регулюючих органів та актуальність рішень, які вони приймають.

Спочатку фондовий ринок регулювався багатьма державними органами - Міністерством фінансів України, Фондом державного майна, Антимонопольним комітетом. Національним банком. Сьогодні головним регулятором є ДКЦПФР. Пройшов розподіл повноважень із ФДМУ, підписано угоду про спільну діяльність із регулювання ринку цінних паперів та обмін інформацією з НБУ [19 c. 49].

Держкомісія охопила своїми нормативними актами практично увесь корпоративний ринок - від емісії цінних паперів до правил обігу фондових деривативів та встановлення критеріїв професійної діяльності торгівців цінними паперами. Державна комісія видає дозволи на здійснення діяльності торгівцям цінними паперами, зберігачам та реєстраторам цінних паперів, ліцензує депозитарії, біржі та позабіржові торговельні системи, реєструє випуски цінних паперів і контролює ліквідність суб'єктів фондового ринку.

Документом, дія якого в період поглиблення фінансової кризи була спрямована на постійний контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів, стало рішення держкомісії від 09.10.2008 р. № 125. Цим рішенням встановлено нові строки подання звітності з показників ліквідності та фінансового стану - періодом на 10-й, 20-й та останній робочий день місяця. Посилення регулювання і контролю за ліквідністю здійснюється у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів та Національного банку "Про затвердження антикризових заходів фінансової стабілізації".

І хоча для торгівців цінними паперами така частота подання звітності збільшить обсяг паперової роботи при відсутності можливостей проводити активні операції на фондовому ринку через його неліквідність, є в цього рішення й інший аспект - виявлення на ранній стадії суб'єктів фондового ринку, які втрачають ліквідність, встановлення індивідуальних обмежень на здійснення окремих операцій із цінними паперами, локалізація негативних наслідків непоставки або несплати і зниження ризику втрати ліквідності для ринку цінних паперів у цілому.

Об'єктивна ситуація, коли на неорганізованому ринку зосереджені переважний обсяг та кількість укладених угод, не дає змоги комісії ефективніше контролювати ринок, створювати прозоре середовище для портфельних інвесторів. Тому зусилля комісії останнім часом спрямовані також на централізацію операцій із цінними паперами на організованих ринках. Це знайшло відображення у рішенні ДКЦПФР від 31.07.2008 р. № 100-1, згідно з яким із 01.04.2009 р. угоди з цінними паперами інвестиційне привабливих підприємств повинні здійснюватися торгівцями цінними паперами тільки через організаторів торгівлі, які зареєстровані комісією.

Згідно із Законом України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" для укладання на фондовій біржі або організаційно оформленому позабіржовому ринку угод із цінними паперами, випущеними в документарній формі, ці папери мають бути знерухомлені в депозитарії, який обслуговує їхній обіг, тобто мають бути заведеними у депозитарну систему поряд із цінними паперами у бездокументарному вигляді.

Вищезазначене рішення ДКЦПФР сприяє активнішому формуванню депозитарної системи, відпрацюванню зв'язків між усіма суб'єктами системи. Це й є той необхідний крок у період кризи на фінансовому ринку України для створення необхідних передумов запровадження загальновизнаних стандартів здійснення портфельних інвестицій.

3. Інфраструктура ринку

Елементи системи, позначені в додатку, за винятком клірингово-розрахункового центру, вже створені, й нині налагоджуються і відпрацьовуються взаємозв'язки між ними.

Біржовий сегмент ринку представлений Українською фондовою біржею, Київською міжнародною фондовою біржею, Донецькою фондовою біржею, Українською міжбанківською валютною біржею.

Основними подіями, що відбуваються сьогодні на біржах, є аукціони, на яких ФДМУ продає державні пакети акцій приватизованих підприємств. На Українській фондовій біржі за 2008 рік, наприклад, продано близько 129 млн. акцій на суму 42,7 млн. грн.

Ці аукціони проводяться у відповідності з Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженим наказом ФДМУ від 04.02.2003 р. № 56. Вторинні біржові торги практично відсутні.

З вищеперелічених фондових бірж тільки Українська фондова біржа має систему електронних торгів, створену на базі ІВМ А5-400/Р-45 та відповідного програмного забезпечення, отриманого біржею у 2007 році як допомогу від Товариства французьких бірж.

За зразком Національного депозитарію Франції "СІКОВАМ" був створений і введений у дію Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ, що дало змогу здійснювати поставку цінних паперів проти їх оплати у термін Т + 3 [20, c. 51].

Електронні торги проводилися з цінних паперів, включених до відділення офіційного котирування К-1, акцій простих іменних АСК "Укррічфлот" та акцій простих іменних АК АПБ "Україна".

Незважаючи на великий матеріальний і науковий потенціал, Українська фондова біржа так і не змогла стати національною біржею, офіційним майданчиком обігу цінних паперів українських емітентів.

Відсутність у офіційному лістингу УФБ акцій інших підприємств, нерозвинутість депозитарної системи у цілому в Україні, низький інтерес торгівців до укладання угод на біржах, початок проведення аукціонів ФДМУ на біржах і, найголовніше, створення й початок експлуатації позабіржової фондової торговельної системи практично поставили хрест на електронних торгах УФБ та на біржовій торгівлі в цілому.

Можна стверджувати, що ринок цінних паперів в Україні повністю позабіржовий. У структурі позабіржового ринку невелика частина обсягів припадає на організаційно оформлений ринок, зокрема на ПФТС.

Асоціація "Позабіржова фондова торговельна система" створена торгівцями цінними паперами у 2006 році з метою об'єднання операторів фондового ринку в єдиний позабіржовий інформаційно-торговельний простір.

Сьогодні асоціація ПФТС об'єднує найбільшу кількість торгівців у порівнянні з іншими торговими системами та біржами, але й торговельна система не інтегрована у депозитарну систему й не має клірингового банку (що гарантувало б укладання угод за твердим котируванням і забезпечувало б розрахунки за трансакціями).

Попри ці вади наявність торговельної позабіржової системи дуже актуальна для ринку цінних паперів України і ось чому:

- по-перше, сьогодні це альтернативний "мертвим" біржам майданчик концентрації попиту-пропозиції на цінні папери, яким мають змогу користуватися торгівці із 16 міст України;

- по-друге, асоціація має низку кодексів (арбітражний, дисциплінарний, етичний), дотримання яких є гарантією (звісно, досить умовною) при здійсненні операцій у рамках системи;

- по-третє, асоціація має статус саморегулівної організації, що дає змогу виходити на регулівні органи з ініціативами взаємодії у багатьох питаннях ринку цінних паперів та відстоювати права своїх членів.

Потреба ринку цінних паперів у депозитарній і розрахунково-кліринговій системах щойно почала задовольнятися. У 1997 році заснований і почав працювати перший (і поки що єдиний) депозитарій корпоративних цінних паперів - АТ "Міжрегіональний фондовий союз". Ще до його створення ДКЦПФР почала видавати дозволи на здійснення депозитарної діяльності зберігачам цінних паперів.

Станом на кінець 2008 року обсяг бездокументарних цінних паперів, що мають обіг на ринку та обслуговуються АТ "МФС", становить приблизно 1 400 млн. грн. за номінальною вартістю, кількість випусків цінних паперів, за якими АТ "МФС" зареєстровано як номінальний утримувач, - 11 [20, c. 52].

Програмне забезпечення депозитарію об'єднане засобами модемного зв'язку, що дає змогу виконувати накази депонентів у режимі реального часу.

На жаль, ще не створено жодного клірингового центру чи спеціалізованого банку для здійснення розрахунків за угодами на фондовому ринку, тому оплата за цінні папери, поставлені контрагенту (навіть у рамках депозитарної системи), поки що не гарантована.

Показовим прикладом розбудови інфраструктури ринку цінних паперів є заходи Національного банку України з організації ринку державних цінних паперів (зокрема ОВДП).

Запустивши у березні 2005 року первинні аукціони з розміщення ОВДП, уже в липні НБУ запропонував операторам ринку програмний комплекс "Вторин", що забезпечує проведення вторинних торгів з ОВДП на фондовій секції УМВБ.

Улітку 2006 року фахівцями НБУ був запроваджений депозитарій державних цінних паперів, а комерційні банки-дилери ринку ОВДП отримали багатофункціональний депозитарний комплекс "ДЕПО-облік", який дає змогу враховувати і проводити всі можливі операції з ОВДП - купівлю-продаж на позабіржовому та біржовому ринках, заставні міжбанківські операції, блокування для подальшого продажу на торговельних біржових майданчиках і в страховий фонд вкладів фізичних осіб, переказ облігацій по "депо"-рахунках в одному субдепозитарії та на міжбанківському рівні, угоди "репо" та заставу при отриманні ломбардних кредитів у НБУ.

Депозитарна система з ОВДП, створена спеціалістами НБУ, прозора для контролю насамперед для самого НБУ, порівняно проста у використанні для користувачів - комерційних банків, до неї ставляться такі ж вимоги із захисту обміну інформацією, що й до системи електронних платежів Нацбанку. Враховуючи специфіку обслуговування внутрішнього боргу та його економічне значення для покриття дефіциту держбюджету, депозитарій державних цінних паперів обслуговує всі операції депонентів безплатно. Гідно оцінивши всі переваги інфраструктури ринку держзобов'язань, на нього досить швидко прийшли іноземні інвестори, викуповуючи в окремі моменти до 70% емітованих облігацій.

Для іноземних портфельних інвесторів, які працюють чи мають намір працювати на українському фондовому ринку, факт переваги позабіржового ринку над біржовим є значною складовою системного (загальноринкового) ризику, знизити якого не може жодна стратегія хеджування.

Звичайна для вітчизняних торгівців цінними паперами процедура переоформлення прав власності на цінні папери через реєстраторів, що відбирає від семи днів до одного місяця, ставить у безвихідь портфельних інвесторів. Основним способом заробітку є максимально прискорений обіг цінних паперів, формування портфелів цінних паперів та активні операції, пов'язані з переглядом активів портфелів. Змінити ситуацію й кардинально вплинути на подальший розвиток інфраструктури українського фондового ринку можуть тільки рішення регуляторів ринку, спрямовані на:

1) якнайшвидшу розбудову Національного депозитарію цінних паперів, розвиток національної депозитарної системи та наповнення її фінансовими активами;

2) поступове зменшення значення реєстраторів для депозитарної системи, передачу їхніх функцій зберігачам цінних паперів;

3) створення розрахунково-клірингових центрів або банків для забезпечення принципу "поставка проти оплати";

4) централізацію вторинних торгів та первинне розміщення емісійних цінних паперів на фондових біржах або організаційно оформленому позабіржовому ринку, надання статусу офіційного центру укладення угод із цінними паперами одній із фондових бірж.

З усього сказаного вище можна зробити такі висновки:

Проаналізувавши вищенаведені питання й окремі положення, можна стверджувати, що потенціал для створення прийнятного інвестиційного клімату в Україні достатній.

Україні важливо не втратити фінансової та політичної незалежності, для .чого необхідно знайти оптимальне співвідношення між отриманням кредитів від міжнародних фінансових організацій та залученням грошей внутрішніх інвесторів, розбудувати інфраструктуру ринку цінних паперів і лібералізувати правові й податкові умови діяльності портфельних інвесторів.

Переорієнтація потреб у коштах на перебудову економічної системи, по-перше, з кредитних на інвестиційні, по-друге, з іноземних на вітчизняні зможе дати поштовх для економічного відтворення України.

Відсутність найближчих перспектив щодо залучення значних ПІІ не означає відсутності можливостей належного відновлення і розвитку економіки України. Світовий досвід по залученню іноземного капіталу свідчить, що, незважаючи на можливості інтенсифікації виробництва і оптимізації використання наявних ресурсів, іноземні інвестиції не належать до вирішальних чинників економічного зростання. Наявність високого рівня надходжень інвестицій не обов'язково призводить до швидкого підйому національної економіки. Жодна країна не досягла успіхів, якщо підпорядковувала свою економічну політику винятково меті притягнення іноземних інвестицій будь-якою ціною: іноземні інвестиції не панацея, вони лише один із компонентів високоефективного розвитку. Орієнтація в Україні внутрішньої економічної політики на створення умов для іноземного інвестування з метою залучення іноземного капіталу, що повинно стати основою для модернізації і реконструкції національного виробництва, є не зовсім вірною стратегією. Вона здатна загальмувати розвиток національного інвестиційного капіталу. Для зміни інвестиційної ситуації необхідна кардинальна зміна інвестиційної стратегії. Для створення необхідного інвестиційного клімату з метою притягнення приватного іноземного капіталу необхідна інтенсифікація внутрішніх інвестиційних процесів, досягнення стабільної соціально-політичної обстановки. При цьому першочерговими стратегічними завданнями є досягнення зростання реального ВВП і досить тривала фінансова стабілізація.

У цьому зв'язку необхідні рішучі дії з проведення загальноекономічних реформ із метою збільшення ВВП як в вартісному, так і в натуральному вимірі. Без збільшення реального ВВП неможливо розраховувати на значні інвестиції. Однак, тимчасове скорочення темпів падіння виробництва, що спостерігається на деяких етапах, може стати лише передумовою до подальшого падіння ВВП. Оскільки за відсутності структурних змін зростання виробництва означає зростання випуску підчас неліквідної, нерентабельної продукції. Це неминуче тягне подальший розвиток платіжної кризи і наступне підсилення спаду обсягу виробництва. Необхідне подолання промислового спаду при об'єднанні фінансової стабілізації із структурними і майновими реформами в державному секторі; при цьому рішення інвестиційної проблеми необхідно реалізувати здебільшого не пільговим кредитуванням, субсидіюванням, наданням пільг окремим підприємствам. Пріоритетне завдання - зміна економічного середовища в напрямку пом'якшення умов функціонування, прозорості дій державних контролюючих органів, встановлення законності.

Глава 3. Іноземне інвестування в економіку Харкова та Харківської області

3.1 Прямі та портфельні іноземні інвестиції

Протягом 9 місяців 2009 року в економіку міста Харкова іноземними інвесторами вкладено 9,9 млн. дол. США, що на 9,1% менше, ніж у відповідному періоді 2008 року. Інвестицій з країн СНД та Балтії за 9 місяців не надійшло.

Основною формою залучення інвестицій було інвестування у формі грошових внесків 3,7 млн. дол. (37,4%), та у вигляді рухомого і нерухомого майна 6,2 млн. дол. (62,6%).

Таблиця 3.1.Прямі іноземні інвестиції в економіку м. Харкова. (млн. дол. США) [ 45].

	9 місяців 2008 року	9 місяців 2009 року
Збільшення капіталу-всього	10,9	9,9
у тому числі за рахунок:
- грошових внесків	5,1	3,7
- внесків у формі рухомого і нерухомого майна	5,7	6,2
- внесків у формі нематеріальних активів (придбання юридичних прав, ноу-хау тощо)	0,1	-

Станом на 1 жовтня 2009 року загальний обсяг іноземних інвестицій склав 55,8 млн. дол. (96,9%). Несприятлива економічна ситуація призводить до стримування міжнародних інвесторів від великих вкладів в підприємства міста та до вилучення вкладеного капіталу. Так, на 1 жовтня 2008 року нерезидентами вилучено капіталу на суму 3,1 млн. дол. США, у тому числі за рахунок вилучення грошових, майнових, та інших внесків 1,1 млн. дол. США; інших форм вилучення капіталу на підставі скасування угод резидентами України 1,9 млн. дол. США.

В цілому іноземні інвестиції надійшли з 36 країн світу і були вкладені до 181 підприємства міста.

Таблиця 3.2.

	Кількість підприємств	Іноземні інвестиції за:
	2007 рік	2008 рік	9 місяців 2007 року	9 місяців 2008 року
Всього	172	181	47,0	55,8
з них випускають продукцію	70	69	28,6	34,4
у тому числі:
Спільні підприємства	159	167	45,4	54,3
з них випускають продукцію	65	64	28,3	34,3

На долю розвинених країн припадає понад 80,3% усіх інвестицій. Так, обсяг інвестицій зі Сполучених Штатів Америки склав 26,8 млн.дол., Ліхтенштейну - 5,5 млн.дол., Німеччини - 3,0 млн.дол., Ірландії - 1,9 млн.дол.. Російської Федерації - 1,6 млн.дол., Сполученого Королівства Великобританії - 6,0 млн.дол.

За 9 місяців 2008 року на долю підприємств промисловості припадає більше половини всіх іноземних інвестицій, у тому числі в харчову промисловість вкладено 46,2% всіх інвестицій по місту. Далі можна виділити вклади іноземного капіталу в таку галузь, як торгівля і громадське харчування - 12,83 млн.дол. (23,6% від загального обсягу інвестицій) ; та внутрішня торгівля - 12,75 млн. дол. (23,5% від загального обсягу інвестицій).

П'ять підприємств міста Харкова зробили свої внески в економіку Російської Федерації. На 1 жовтня 2008 року сукупний капітал резидента склав 1,5 млн.дол. США [45,46].

Малюнок 3.1.

Сукупний капітал нерезидента в Харківській області на початок звітного періоду по всіх видах інвестицій склав 184,66 млн.дол. По прямих інвестиціях сукупний капітал на початок звітного періоду становить 150,26 млн.дол. (81,4% до загального обсягу інвестицій), у тому числі з країн СНД - 3,25 млн.дол., з інших країн світу - 147,01 млн.дол.; по портфельних інвестиціях - 5,82 млн.дол. (3,1%), у тому числі з країн СНД - 0,20 млн.дол., з інших країн світу - 5,62 млн.дол.; по інших інвестиціях - 28,58 млн.дол.(15,5%), у тому числі з країн СНД - 0,16 млн.дол., з інших країн світу - 28,42 млн.дол.

У I кварталі 2007 року в економіку Харківської області іноземними інвесторами вкладено 8,31 млн.дол., у тому числі прямих інвестицій - 6,46 млн.дол.(77,8% до загального обсягу вкладених інвестицій), портфельних інвестицій - 0,01 млн.дол.(0,1%), інших інвестицій - 1,84 млн.дол.(22,1%).

Основною формою залучення прямих інвестицій було інвестування у формі рухомого та нерухомого майна - 4,63 млн.дол. (71,7% до загального обсягу), у формі грошових внесків - 1,66 млн.дол. (25,7%), внесків за рахунок скасування боргу - 0,12 млн.дол.(1,8%) [46,47].

Таблиця 3.2.1.(млн.дол.)

	I квартал 2006 року	I квартал 2007 року
Збільшення капіталу - всього	5,48	6,46
у тому числі за рахунок:
-грошових внесків	1,5	1,66
-внесків за рахунок скасування боргу	0,11	0,12
-реінвестування доходів	-	0,05
-внесків у формі рухомого і нерухомого майна	2,46	4,63

Зменшення обсягу інвестицій у I кварталі 2007 року по всіх видах інвестицій становить 3,3 млн.дол., у тому числі по прямих інвестиціях - 0,79 млн.дол.(23,9% до загального обсягу), по інших інвестиціях - 2,51 тис.дол.(76,1%).

Станом на 1 квітня 2007 року загальний обсяг іноземних інвестицій в Харківщині складає 189,46 млн.дол., у тому числі прямих інвестицій - 155,76 млн.дол. (82,2% до загального обсягу), портфельних інвестицій - 5,81 млн. дол.(3,1%), інших інвестицій - 27,89 млн.дол.(14,7%).

В цілому іноземні інвестиції надійшли з 74 країн світу. Прямі іноземні інвестиції надійшли з 47 країн, портфельні - з 18 країн, інші - з 45 країн.

По прямих іноземних інвестиціях найбільші внески надійшли із Сполучених Штатів Америки - 32,99 млн.дол. (21,2% до загального підсумку), Швейцарії - 23,62 млн.дол. (15,2%), Великобританії - 21,91 млн.дол. (14,1%), Німеччини - 14,28 млн.дол. (9,2%), В'єтнаму - 9,00 млн.дол. (5,8%), Кіпру - 8,64 млн.дол. (5,5%) і т.д. По портфельних інвестиціях розподіл обсягів інвестицій склався таким чином: Сполучені Штати Америки - 4,08 млн.дол. (70,2%), Люксембург - 0,89 млн.дол. (15,3%), В'єтнам - 0,50 млн.дол. (8,6%), Російська Федерація - 0,21 млн.дол.(3,6%) і т.д. По інших інвестиціях: Великобританія - 17,00 млн.дол. (61,0%), Кіпр - 6,26 млн.дол. (22,4%), Беліз - 2,10 млн.дол. (7,5%), Швеція - 0,59 млн.дол. (2,1%) і т.д.[46,47].

Малюнок 3.1.1.

В І кварталі 2007 року Харківському обласному управлінню статистики звітували 335 організацій, які мають іноземні інвестиції. Прямі інвестиції мають 307 організацій (з урахуванням організацій, які вилучили інвестиції протягом кварталу), портфельні інвестиції - 34 організації, інші інвестиції - 11 організацій. В той же час тільки прямі інвестиції мають 290 організацій, тільки портфельні - 19, тільки інші - 9, прямі і портфельні разом - 15, прямі та інші - 2. З 2 підприємств інвестиції були вилучені на підставі скасування угод з резидентами України.

Розподіл іноземних інвестицій в області у I кварталі 2007 року за видами економічної діяльності склався таким чином: промисловість (всього) - 67,84 млн.дол., у тому числі обробна промисловість - 65,62 млн.дол., до якої входять:

харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів - 34,60 млн.дол.,

целюлозно - паперова промисловість; видавнича справа - 10,44 млн.дол.,

хімічна та нафтохімічна промисловість (хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів) - 8,34 млн.дол.,

машинобудування (виробництво машин, електричного, електронного та транспортного устаткування) - 5,87 млн.дол.,

металургія та оброблення металлу - 2,86 млн.дол. та інші;

будівництво - 0,78 млн.дол.; оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту - 23,45 млн.дол.; фінансова діяльність - 54,82 млн.дол.; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам - 35,02 млн.дол. та інші.

Тринадцять підприємств Харківської області зробили свої внески в економіку інших країн: 9 підприємств - прямі інвестиції (8 підприємств - в Російську Федерацію, одне - в Білорусь), 3 підприємства - портфельні інвестиціїі (в Бельгію, Російську Федерацію, Латвію), 1 підприємство - інші інвестиції в Латвію. На 1 квітня 2007 року сукупний капітал резидента складає 51,76 млн.дол., у тому числі прямі інвестиції - 48,38 млн.дол., портфельні інвестиції - 0,38 млн.дол., інші інвестиції - 3,00 млн.дол. Основними інвесторами є підприємства, які за видами економічної діяльності відносяться до будівництва - 1,24 млн.дол.; освіти - 3,22 млн.дол.; фінансової діяльності - 3,35 млн.дол.; операцій з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам - 43,91 млн.дол.[46,47].

3.2 Реалізація інвестиційних проектів у зоні пріоритетного розвитку м. Харкові за 2009 рік

У відповідності з п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.99 № 1756 «Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності» місто Харків визначено територією пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності.

На 01.01.2010р. в м.Харкові налічується 64 підприємства, які реалізують 70 інвестиційних проектів (з урахуванням закритих проектів) на території пріоритетного розвитку, з них шість підприємств впроваджують в дію по два проекти.

Загальний обсяг інвестицій підприємств, які реалізують інвестиційні проекти на території пріоритетного розвитку по проектах складає 368,5 млн.дол., у т.ч. в основний капітал - 320,0 млн.дол. (або 86,8%).

В загальному обсязі інвестицій по проектах 21,8% (80,3 млн.дол.) складають іноземні інвестиції, українські - 78,2% (288,2 млн.дол.).

За п'ять років з початку реалізації проектів у м.Харкові фактично надійшли інвестиції 62 підприємствам (по 68 проектах) на суму 177,5 млн.дол., що складає 48,2% до обсягів передбачених проектами. У 2009р. надходження інвестицій склало 58,7 млн.дол. (15,9% до обсягів, передбачених на звітний рік).

Серед інвестицій, які надійшли з початку реалізації проектів: іноземних - 61,4 млн.дол. (34,6%), українських - 116,1 млн.дол. (65,4%).

Із загального обсягу іноземних інвестицій у м.Харкові на 1 січня 2010р. (366,3 млн.дол.) в інвестиційні проекти у спеціальній зоні пріоритетного розвитку надійшло 16,8%. Залучення іноземних інвестицій відбулось за рахунок грошових внесків - 46,0 млн.дол. (74,9% до загального обсягу), цінних паперів - 0,1 млн.дол (0,2%), внесків у вигляді рухомого і нерухомого майна - 14,9 млн.дол. (24,2%), нематеріальних активів - 0,3 млн.дол. (0,5%), інші - 0,1 млн.дол. (0,2%).

Українські інвестиції з початку реалізації проектів надійшли за рахунок власних коштів підприємств - 54,8 млн.дол. (47,2% до загального обсягу), безповоротних коштів з державного бюджету - 1,9 млн.дол. (1,6%), коштів місцевого бюджету - 0,6 млн.дол. (0,5%), кредитів комерційних банків - 31,9 млн.дол. (27,5%), інших джерел - 26,9 млн.дол. (23,2%).

З початку реалізації проектів по 61 підприємству (67 проектах) м.Харкова розпочалось освоєння інвестицій і вони становлять 159,9 млн.дол., що складає 43,4% до обсягів, передбачених проектами. У 2009р. освоєно 56,8 млн.дол. (62,1% до обсягів, передбачених проектами у звітному році).

По сумі надходження інвестицій м.Харків знаходиться на четвертому місці серед регіонів України, які реалізують інвестиційні проекти по всіх спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку України (після Донецької, Закарпатської областей та Автономної Республіки Крим), а по освоєнню інвестицій м.Харків знаходиться, відповідно, на третьому місці (після Донецької області та Автономної Республіки Крим).

З початку реалізації проектів введено в дію потужності по виробництву тротуарної плитки - 56,4 тис.кв.м за рік, асфальту - 3,5 тис. тонн за зміну, готових лікарських засобів - 93,1 млн.грн., макаронних виробів - 53,0 тис.тонн, консервів м'ясних - 54,6 туб за зміну, йогуртів - 80,0 тонн за добу, творожних десертів - 60,0 тонн за добу, зубної пасти - 24,0 млн.ум.туб, косметичних виробів - 64,7 млн.грн., поліграфічної продукції - 5,7 тис.тонн, облагородженої паперової маси - 15,5 тис.тонн, товарів побутової хімії - 1,0 тис.тонн, кондитерських виробів - 0,2 тис. тонн, поліетилену - 0,5 тис.тонн, поліпропілену - 2,2 тис.тон, поліпропіленових мішків - 20,0 млн.штук, матеріалів для гідроізоляції труб - 27,1 тис.пог.м, рідких гідроізоляційних матеріалів - 4,0 тис.тонн, м'яких покрівельних матеріалів - 1 млн.кв.м, бітуму - 9,7 тис.тонн, кабельних виробів - 1900 км, а також введені - міські автоматичні телефонні станції - на 17,6 тис. номерів, турбіна парова - на 24,0 тис.квт, мережі кабельного телебачення - 78,6 тис. абон. номерів, радіотелефонні станції зв'язку - 17,7 тис.номерів, каналізація - 1,1 тис.куб.м стічних вод за добу, млин - 150,0 тонн переробки зерна за добу та один розчинно-бетоний вузол.

Висновки

З усього наведеного раніше можна дійти до таких узагальнюючих висновків:

Можна з упевненістю стверджувати, що ніколи ще питання залучення іноземних інвестицій в Україну та ефективного їх використання не набувало такої актуальності, як сьогодні, в умовах поглиблення інвестиційної кризи в Україні.

1. У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграє науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкому подоланню "економічної кризи і досягненню стабілізації та зростання народного господарства.

Саме на пріоритетні напрями науково-технологічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й іноваційну діяльність та ресурси.

2. Безперечно, треба значно активізувати розробку застосування новітніх технологій, і, насамперед у сферах, визначених, як загальнодержавні пріоритети (енергетика, агропродовольчий комплекс, сучасне машинобудування, наука, освіта, охорона здоров'я). Для цього слід спрямувати фундаментальну і прикладну науку на розвиток новітніх науково-технологічних комплексів, на створення конкурентоспроможних систем і технологій під замовлення споживачів.

3. У економіці України склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання. Тому необхідно:

- насамперед у законодавчому порядку розширити сферу дії державного регулювання інвестиційної діяльності, яке має бути основою економічної політики держави, здійснення інвестиційної діяльності на підприємствах і в господарських структурах різноманітних форм власності, на різних рівнях;

- створити Інвестиційний банк реконструкції і розвитку України як координаційний центр діяльності всіх посередників ринку капіталів; він був би державним гарантом іноземних інвестицій, активним учасником визначення державної інвестиційної політики. За. участю цього банку можна розширити підтримку державою підприємств шляхом виділення їм інвестицій за рахунок централізованих (бюджетних) коштів, поступово замінивши безповоротне бюджетне фінансування на виділення кредитів, які мають бути повернені банку;

- залучати до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних накопичень, в чому має брати участь весь фінансовий капітал держави, у тому числі і тіньові його форми;

- направляти інвестиційні ресурси на виконання, в першу чергу, пріоритетних загальнодержавних і регіональних програм, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв;

- ширше впроваджувати в практику індикативне планування, яке має включати макроекономічні показники щодо розвитку галузей народного господарства і регіонів країни, ЇЇ фінансового і валютного ринків, формування і використання науково-технічного, виробничого і трудового потенціалів, зовнішньоекономічних відносин, нормативів амортизаційних відрахувань, податкових ставок, дисконтних ставок НБУ та процентної політики кредитних банків;

- поліпшити формування амортизаційного фонду як важливого внутрішнього джерела капіталовкладень, що здійснюються підприємствами за рахунок їх власних коштів. Суворо виконувати вимогу щодо використання амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням, враховуючи те, що в 1999 р передбачено одержати амортизаційні відрахування обсягом 19 млрд. грн., а це дасть можливість збільшити розміри капіталовкладень майже в 1,5 раза;

- активізувати діяльність спеціальних економічних зон (СЕЗ) як територій пріоритетного розвитку, створених з метою вироблення і практичної перевірки в регіонах організаційного механізму інвестування економічних реформ під керівництвом і контролем державних владних структур. Насамперед слід внести відповідні зміни і доповнення у закони про створення СЕЗ, щоб підняти нижню межу вартості інвестиційних проектів, яка визначає право інвестора на пільги (сьогодні це 1 мли. дол.). Саме це положення закону не дає змоги інвесторам брати участь у діяльності підприємств малого і середнього бізнесу;

- ширше залучати і раціонально використовувати у розвитку різних галузей народного господарства іноземні інвестиції. Для цього слід на державному рівні створити необхідну інфраструктуру та належний механізм страхування цих інвестицій.