Економічна історія

Наибольшую экономическую свободу предоставлял земледельцу средиземноморский (хуторской) тип землепользования, а наибольшую экономическую роль общины олицетворял тип открытых полей. Но при любом типе земледелия европейская община коренным образом отличалась от азиатской: в Европе господствовал индивидуальный труд, а община была сообществом нетрудообя-занных людей, а сельских соседей и решала вопросы справедливого пользования коллективными угодьями. На практике в масштабе одной страны могли применяться все перечисленные системы.

Прогрессивная тенденция (феодального земледелия заключалась в медленном, но неуклонном наступлении с севера на юг континента давно известного в Азии трехпольного севооборота (озимое - яровое - пар; преимущество перед первобытным двупольным оборотом заключалось в большей площади под посевами и меньшем риске неурожая). В соответствии с этим происходило и распределение почвообрабатывающих орудий: на юге и в горных местностях европейских стран применялась в основном соха (легкий плуг), на севере, особенно при системе открытых полей - тяжелый колесный плуг с упряжкой до четырех пар быков. Постепенное улучшение технологии растениеводства позволило поднять несколько урожайность злаков (сам- 10 при расцвете римского хозяйства, сам - полтора при его упадке, примерно сам - пять в XI - XIII вв.).

Основные черты феодальной экономики Франции:

Францию часто именуют классической страной феодализма, но это касается не столько экономики, сколько государственного устройства. Здесь получила законченное выражение характерная для феодализма иерархия в виде вассальной лестницы, экономический смысл которой заключался в перераспределении феодальной ренты между слоями господствующего сословия. Возглавлялось государство королем (считался вассалом Бога). Королевскими вассалами были крупнейшие феодалы - герцоги и графы, их вассалами считались средние и мелкие феодалы, владельцы поместий - рыцари (вроде знаменитого д'Артаньяна). Вассал подчинялся только своему непосредственному сюзерену (по принципу: вассал моего вассала - не мой вассал). По команде сюзерена того или иного масштаба все его вассалы за свой счет собирались в ополчение, которое и охраняло свои пределы внешних врагов, и представляло аппарат внеэкономического вынуждения крестьянства.

Эта система нередко давала сбои, и территория Франции ставилась театром разорительных внутренних феодальных и на-энальных войн.^Особенно тяжелые экономические последствия ели походы северофранцузских феодалов на юг страны (аль-гойские войны XIII в.), а также периодические вспышки Столетней войны между Францией и Англией (XIV - XV вв.), ко-)ая велась на французской территории. Чтобы урезонить феодалов, военный разгул которых во время неудачной для Фран-и фазы Столетней войны (середина XIV в.) превзошел обычные рамки, потребовались восстания крестьян ("жакерия") и эижан. Тяжелый удар нанесла стране и общеевропейская пан-лия бубонной чумы, разразившаяся в 1347 г. Поэтому, хотя Франция и была самой населенной страной в Западной Европе за 500 лет, прошедших после 1000 г., когда ожидался предсказанный Апокалипсисом конец света, темпы роста ее населения (с 9 до 15,5 млн. человек) были ниже, чем в Англии, Германии, Италии. Вместе с тем Столетняя война объективно ускорила освобождение французских крестьян от феодальной зависимости. Для освобождения страны от англичан французским ролям требовалась массовая наемная армия с артиллерией, а необходимым ресурсом для такой армии (и в качестве солдат, и качестве налогоплательщиков) могли стать только свободные гстьяне. Поэтому королевская власть всячески поощряла ос-5ождение крестьян за плату, и к XV в. большинство населе-я северофранцузской деревни уже состояло из лично свобод-х. земледельцев. Но экономическое положение крестьян вряд улучшилось, поскольку выкупные платежи и налоги с успе-ч заняли место феодальной ренты. Земля приносила свобод-му французскому крестьянину доход, не превышающий 10% продажной стоимости, из этого 20% уходило в пользу церкви государства.

К XIV в. уже стали выделяться главные зоны сельскохозяйственной специализации: Северная и Центральная Франция - ровная житница, Южная - база виноделия и пр. В это время громко проявилось экономическое превосходство Северной Франции, которое выражалось, в частности, в утверждении трех вольной системы. Однако главная причина носила не столько экономический, сколько политический характер - именно Южная Франция служила в основном театром военных действий.

Особенности феодальной экономики Англии:

Первая особенность феодальной экономики этой страны состояла в гораздо большей, чем во Франции, централизации управления. Причиной тому было завоевание (1066 г.) страны собранными со всей Франции феодалами под руководством герцогов Нормандии, занявших английский престол.Завоеватели провели всеобщую перепись ("Книга страшного суда"), которая показывает, что к этому времени создание системы феодальных поместий (маноров), обслуживаемых трудом зависимых крестьян, в стране уже завершилось. Но в отличие от континентальных феодалов владельцы английских поместий были вассалами не крупных (феодалов - графов и герцогов, а непосредственно короля. Другая особенность касалась технологической базы английского поместья. Благодаря приморской экологии там процветало овцеводство и производилось большое количество сырой шерсти. Шерсть улучшала быт английских крестьян (одежда, матрасы и пр.) и служила важным промышленным сырьем. Наибольший спрос на сырую шерсть предъявляли города Фландрии (современная Бельгия) - главного центра производства шерстяных тканей в средневековой Европе. Поэтому английские короли всячески мешали попыткам королей Франции распространить на Фландрию свою власть (в этом и причины начала Столетней англо-французской войны).

Торговля шерстью, которую вели не только феодалы, но и крестьяне, подрывала крепостное хозяйство: к концу XIII в. барщина и натуральные оброки все более заменяются денежной рентой, а труд крепостных - наемным трудом. Средние и мелкие феодалы (в отличие от континентальных рыцарей) стали превращаться просто в крупных сельских хозяев, центр интересов которых находился не в войне, а в вывозе шерсти. Этот процесс несколько задержала феодальная реакция в середине XIV в.: после чумы ("черная смерть"), унесшей не менее трети населения Англии, владельцы маноров (лорды), желая закрепить за собой рабочие руки, стали возвращаться к барщине.

"Феодальная реакция" лордов, усиленная тяготами бесконечной войны с Францией, вызвала широкое народное восстание под руководством Уота Тайлера (1.381 г.). После восстания в английской деревне наступает почти полная коммутация, а затем и выкуп крестьянами феодальных повинностей. В XV в. практически все английские крестьяне стали лично свободными: копигольдерами, обязанными за свои земельные наделы уплатой денежной ренты, или фригольдерами - полностью свободными сателями земли.

XV в. возникает новое дворянство (джентри), ведущее свое хозяйство уже исключительно на наемном труде. И хотя для английского крестьянина феодальная зависимость уже была позади оставалась опасность, что при росте спроса на шерсть, джентри изъявят свои права на земли копигольдеров, чтобы расширить пастбища. Это и случилось в XVI в.

Особенности феодальной экономики Германии

Во-первых, это более позднее, чем в Англии и Франции, становление феодальной системы хозяйства.

Во-вторых, Германия, став которой входили французские, славянские, итальянс-регионы, не являлась национальным комплексом.

В-третьих отдельные части страны были оторваны экономически друг руга.

В-четвертых, в Германии так и не сложилось единое государство;

В-пятых, движение немецких феодалов на Восток хват земель западных славян, живущих по реке Лаба (Эль-дало значительное приращение посевных площадей. Раздулась внутренняя крестьянская колонизация территорий возле нее Эльбы (на весьма льготных условиях при минимальной зависимости от феодалов). Но в XV в. начался массовый вывоз а через балтийские порты в Голландию и Англию. И феода-восточной Германии сумели взять это в свои руки. Они провели полное закрепощение крестьян (вчерашних льготных корыстов) и создали обширные господские запашки, согнав новых юстных с земли и переведя их на барщину. Это явление привило массовый характер в XVI в. Позднее крепостничество, связанное с дальним вывозом господского хлеба, утвердилось в )м ряде стран Восточной Европы. Понятие "земля за Эльбы стало как бы символом позднего феодализма. Узкое ухудшение материального и юридического положения 1улось крестьян всей страны и вызвало в 1525 г. Великую крестьянскую войну - по сути, восстание всего германского )да. После подавления великого восстания во всей Германии воцарились самые жесткие формы крепостничества.

Становление феодальной экономики в России

Становление феодальной экономики в России произошло значительно позже. Служилое войско появилось в Московском государстве только в XV в. и состояло из помещиков (дворян), которые владели поместьем (обычно 300 - 900 дес.) и пока служили - являлись на службу каждое лето за свой счет - конными, вооруженными и с подсобным персоналом, а по осени распускались по домам. После смерти служилого человека поместье передавалось его сыновьям. В стране сложилась поместная система: по Соборному уложению 1649 г. крестьяне бессрочно прикреплялись к поместьям, на территории которых проживали. Таким образом, русские крестьяне стали крепостными в тот момент, когда их коллеги в Западной Европе уже были в основном свободными. Все большая доступность российских городских, а затем и зарубежных рынков для сбыта продукции поместий вела к усилению крепостного права, господству отработочной ренты - барщины, доходившей в XVII в. до четырех дней в неделю. Так сложилась социально-экономическая отсталость страны, которая стала догоняющей цивилизацией на всем протяжении своей истории. Вестернизация, погоня за Западом принимала самые различные формы, но чем выше были ее темпы, тем мучительнее это было для страны и ее народа.

В XV-XVI вв. дворянская конница стала основным видом вооруженных сил на Руси, силами которых московское княжество решило ряд важнейших геополитических задач - освобождение от татаро-монгольского ига, собирание всех русских земель, создание российской колониальной империи в Евразии - присоединение народов Поволжья, завоевание и колонизация суверенных Казанского, Астраханского и Сибирского ханств, овладение Волгой на всем ее протяжении, колонизация Черноземного Центра и т.д. За все это заплачено ценой крестьянской свободы. Однако решить геополитические проблемы на Западе (выход к морю через Балтию) силами дворянского конного ополчения оказалось невозможным без регулярной массовой стреляющей армии. Такая армия на базе феодальной крепостной экономики была создана в самом начале XVIII в. 

Особенности феодальной экономики Японии

Хозяйство феодальной Японии во многом отличалось от европейского. Во-первых, оно обходилась без господской (домениальной) запашки, а значит, без крепостного права и барщины. Преобладало мелкокрестьянское хозяйство, основанное на наследственном держании принадлежавшей феодалу земли, рента представляла собой натуральный (рисовый) оброк. Во-вторых, Японское народное хозяйство функционировало в рамках многовековой феодальной раздробленности, породившей уникальную многочисленность феодального класса (каждый владетель феодального княжества имел собственное служилое войско, )стоящее из рыцарей - самураев, которых в середине XIX в. насчитывалось 400 тыс., а вместе с семьями - более 2 млн. человек, что составляло примерно 7% от 30-миллионного населения Японии (крестьянство составляло 80%, остальные 13% - городские ремесленники и торговцы).    Уникальным был и способ вознаграждения рыцарей. В отличие от европейских феодалов, многие самураи не имели своих поместий и получали ,от князей рисовый паек.

Хозяйство и японских, и европейских городов имело феодальное устройство: ремесленники объединялись в цехи (дза), а купцы - в гильдии (кабунакама), строго регламентирующие производственную деятельность и быт. Мануфактуры находились тактически в зачаточном состоянии, феодальная раздробленность препятствовала созданию всеяпонского рынка. До середины XIX в. Япония была закрыта для иностранцев, несмотря на все старания западных стран втянуть эту страну в сферу мирового хозяйства и открыть японский рынок для своих товаров и капитала. Первыми прорвали изоляцию Японии Соединенные Штаты Америки. В 1854 г. под угрозой бомбардировки с моря состоялось подписание неравноправного американо-японского договора, согласно которому Япония открывала для американских купцов порты Симоду и Хакодате. Вскоре последовали подобные договоры Японии с Англией, Францией, Россией и другими странами. Насильственное вхождение Японии в сферу мирового рынка, неэквивалентная торговля с Западом тяжело отразились на экономике страны, так как ремесленные японские изделия не могли конкурировать с фабричными импортными товарами, а японское сырье вывозилось за границу за бесценок. Следствием явилось массовое разорение японских производителей и торговцев.

Тяжелое внешнеполитическое поражение, превратившее страну фактически и полуколонию, закономерно привело к насильственной перестройке японского народного хозяйства в конце 60-х гг. XIX в.

Экономика феодального города:

После крушения Римской империи в Европе произошла глубокая аграризация жизни. Города опустели или превратились в деревни, а ремесло - в придаток к сельскому хозяйству (поместные ремесленники были на оброке). В XI в. ремесло выделилось из аграрной сферы. Рост продуктивности сельского хозяйства создавал известный избыток продуктов в деревне, следовательно, возникала возможность выделения группы людей, занимавшихся исключительно ремесленной деятельностью, и обменивающих свою продукцию на продукты сельского хозяйства. Кроме того, повысился спрос на ремесленные изделия. Если в . IX в. даже высшая феодальная знать одевалась в домотканые льняные ткани и овчину, то в Х в. она носит преимущественно шерстяную одежду. Но производство даже самого простого сукна в значительных размерах требует определенных технологических условий - специального места, оборудования и профессионалов. Постепенно объем, технический уровень и отраслевая специализация ремесленного производства перестали соответствовать его положению придатка к сельскому хозяйству. Сельские, поместные ремесленники превращались в профессионалов и стали работать на все более широкий заказ.

Но для этого границы (феодального поместья уже были тесны. Оптимальное место для производственной деятельности и сбыта ремесленной продукции ремесла должно было обеспечить по крайней мере беспрепятственную встречу заказчиков и покупателей с исполнителем заказов, а также водоснабжение. Недаром все крупные города стоят на реках или озерах, а их топонимика содержит слово "мост" (Кембридж, Понтуаз, Брюгге и пр.), "крепость" (Манчестер, Ланкастер, Страсбурги пр.). Новые города обычно возникали там, где были мосты и стены. В XI в. буквально ожили римские города - Рим, Венеция, Генуя, Флоренция, Марсель, Тулуза, Париж, Кельн, Аугсбург, Лондон и т.д. Новая жизнь довольно быстро раздвинула старые римские стены. В конце XII в. городская площадь Кельна в Германии уже в три раза превосходила площадь римской крепости Колония, на месте которой обосновался Кельн.     

Но подавляющее большинство европейских городов было построено заново. Урбанизация проходила в Западной Европе довольно высокими темпами. Только в Германии в XIII-XIV вв. возникло около 700 новых городов. В XV в. расстояние между городами на континенте не превышало в среднем 20-30 км. (чтобы крестьянин до ближайшего рынка мог добраться в течение дня). Несмотря на то, что далеко не всем городам удалось добиться независимости от феодальных сеньоров, несмотря на антисанитарию, скученность населения, незащищенность от пожаров эпидемий, они сразу же получили решающее преимущество перед феодальной деревней. Это преимущество выражали глав-м образом два городских устройства - стены и рынок. Стены давали известную гарантию от феодального произвола. Чело-:, проживший в городе один год и один день, обычно считаются свободным от феодальной зависимости. Рынок обеспечивал городу экономическое управление фео-1ьной деревней: он устанавливал цены, по которым происхо-1 товарообмен. Феодальное поместье было вынуждено приспосабливаться к городскому рынку.

Организация ремесел:

Город стал управлять экономикой феодальной деревни, но феодализм определял управление самим городом и его хозяйством. Основная отрасль городской экономики - ремесленно цеховую организацию. Цех насильственно объединял ремесленников той или иной отрасли в пределах: данного города. Система мастеров, подмастерьев и учеников (давала в цехах сословную иерархию, подобную иерархии сельского населения.

Чтобы стать мастером-членом цеха, нужно было пройти этап ремесленичества (примерно 7 лет), пробыть несколько лет подмастерьем, после чего изготовить в качестве экзамена самостоя-1ьно изделие, внести вступительный взнос и организовать пирушку для членов цеха. Внеэкономическое принуждение в цехе ело, однако, экономический смысл: цель производства мел-< товаропроизводителей состояла не в получении прибыли, а иь в добывании средств к существованию в условиях ограниченогого спроса местного рынка. Поэтому здесь господствовало про~ ое воспроизводство, а значит, равенство производственных щностей и режимов (отсюда - запрещение любого прогресса :ники, например, самопрялки, изобретенной еще в XI в.), югая регламентация снабжения и сбыта: у каждого мастера только одна мастерская, 1-2 подмастерья и 2-3 ученика, одина-вая оплата труда, равномерное распределение сырья, запрет юты при искусственном освещении, одинаковые для данного цеха качество, нижний уровень' цен и условия сбыта (запрет oсламы). В таких условиях главным элементом производства мялось исключительно высокое личное искусство самого ремесленника. В качестве пробной работы для кузнецов в немецких цехах обычно служило изготовление конской подковы без снятия мерки (перед экзаменующимся подмастерьем два-три раза проезжали на лошади, подкову для которой он должен был отковать).

Как ассоциация, подобная феодальной, цех управлял не только рабочим, но и внерабочим временем, а также сознанием ремесленников: общецеховые церковь, касса взаимопомощи, отряд в военном ополчении города, суд и кодекс поведения, даже место жительства и погребения (во многих европейских городах можно найти улицы Хлебные, Мясницкие, Ножевые и пр. - здесь селились ремесленники определенных цехов).

В XV в. цеховая организация, направленная на сохранение мелкого производства, уже очень сильно сковывала технико-экономическую сферу. Она не позволяла укрупнять мастерские и вводить пооперационное разделение труда между работниками, обеспечивавшее во много раз большую производительность труда.

Иными словами, цеховое ремесло стало одним из главных препятствий на пути капиталистической промышленности. Взять его в лоб было невозможно: цехи в силу своей численности составляли основу ополчения и поэтому властвовали в городах. И первые капиталисты, например в производстве шерстяных тканей, пользовавшихся особо большим спросом, применяли обходные маневры: нанимали крестьян, имеющих прялки, и раздавали им шерсть или комбинировали наемный труд на простых операциях с цеховым ремеслом на выпуске готовой продукции (во Флоренции).

Ремесленное производство того или иного города, как правило, удовлетворяло спрос местного рынка на большинство промышленных товаров, однако некоторые производства получили общеевропейское значение. Это производство шерстяных тканей (Фландрия, Северная Италия), морских судов (средиземноморские порты), цветного стекла (Венеция) и металлообработки, главную роль среди которой играл выпуск оружия (Милан, Золинген и др.).

Торговля и кредит:

На организацию торговли, как и ремесла, феодализм наложил свой отпечаток в виде замкнутых ассоциаций-гильдий, объединявших купцов данного города, торгующих определенным товаром (хлебом, сукном) с целью монополии на местном рынке. Гильдии регламентировали товарный состав и правила торгово вращения, оставляя средневековому купцу сравнительно пьшую свободу выбора.

Крупная международная оптовая торговля в Европе обслужи-в основном два вида потребностей: а) в предметах роскоши пряностях Востока и б) в обмене основными продовольственными и промышленными товарами между европейскими народами. Поэтому и сложились два основных потока европейской торговли.

Новый поток - через Средиземное море. Импорт - прянос-предметы роскоши, шелковые и бумажные ткани и пр. Эк-т - шерсть, полотно, металлоизделия (но главным обра-серебряная и золотая наличность). Сальдо - пассивное. Это ) связано с устойчивым спросом на восточные товары. Пря-и - особенно перец - играли роль асептических и даже ервирующих средств в качестве приправ к блюдам и напит-(перец нередко заменял деньги при различных платежах), ран и др. растения применялись в качестве красителей. Хлоп-бумажные ткани, бархат, парча, шелк, благовония, ладан, ное стекло - все это поднимало престиж знатных людей. )пейский экспорт на Восток сдерживался запретом Ватика-а поставку мусульманским государствам стратегических то-в - хлеба и оружия. Восточные товары попадали к европейскому потребителю через множество посреднических актов. Из 1Я, Индии, Индонезии товары шли караванным путем до средиземноморских или черноморских портов, где были фак-ш купцов из Генуи и Венеции - главных торговых городов средиземноморья (Венеция имела самое большое население и самый большой морской флот в Европе - более 3 тыс. судов). проходил обмен восточных товаров на европейские, а также живой товар - захваченных в регулярных набегах крымских ханов на славянские земли и проданных итальянским куп-людей, особенно женщин, которых увозили на Восток и зали в гаремы. Итальянские купцы транспортировали восточные товары в Европу для оптовых продаж. Через целый ряд 1едующих перепродаж товар доходил до розничного европейского потребителя. Цена, естественно, каждый раз "накру-1лась", и конечный покупатель уже переплачивал басно-1но. Посредничество итальянских купцов, связанное с отли-золота и серебра из Европы, порождало стремление к уста-лению прямых связей с Востоком, особенно после того, как :цкие султаны в XV в. распространили свою власть на все ное Средиземноморье и Азово-Черноморский бассейн. Кроме того, растущие расходы феодалов на восточные предметы роскоши вели к коммутации ренты, разложению феодального хозяйства.

Второй основной торговый поток проходил по Северному и Балтийскому морям. К XIV в. хозяйство стран Северной Европы уже было в состоянии выбрасывать на рынок значительное количество ценных и транспортабельных товаров (лен, пенька, масло, сало, сукна и т.д.). Центральную роль в этом торговом потоке играла цеховая суконная промышленность городов Фландрии. Место главного рынка занимал город Брюгге ("Северная Венеция").

В середине XIV в. для охраны и регламентации торговли в северном районе была создана ганза - международная купеческая гильдия, куда вошло до 150 торговых североевропейских городов. Главную посредническую функцию выполняло купечество северогерманских городов - Гамбурга, Любека, Бремена, занимавших промежуточное положение в Северном бассейне. Ганза являлась не хозяйственным объединением, а военно-политическим союзом (снаряжение и охрана торговых экспедиций, торговые фактории, монополии и привилегии, торговое право и режимы и т.п.). Центр Ганзы находился в Любеке, важнейшие фактории - на конечных пунктах ганзейских путей - Новгород (как и Псков, этот город являлся ассоциированным членом Ганзы), Берген (Норвегия), Лондон и Брюгге. Ганзейская торговля имела большее производственное значение, чем торговля с Востоком, но особого динамизма не несла, обслуживая застойное цеховое ремесло. Кроме того, она способствовала позднему крепостничеству в странах Восточной Европы путем вывоза на Запад хлеба, произведенного в поместьях немецких, польских, балтийских феодалов. Динамизм европейской торговли с Востоком, хотя там обращались главным образом экзотические товары, был намного более значительным.

В сухопутных центрах, где встречались товары северного и южного потоков, возникали ярмарки (крупнейшая во французской Шампани) - круглогодичные торги.

На базе меняльного дела (менялы известны с Х в.) в феодальном, как когда-то в античном, хозяйстве закономерно развился кредит. При отсутствии портативных бумажных денег и криминогенной обстановке на дорогах (феодальный грабеж) возникла практика безналичного перевода (известна с XII в.) денег. Функцию перевода, естественно, взяли на себя менялы. Роль наличности стала играть расписка менялы (вексель), по которой его агент в определенном месте выдавал тому или иному },у сумму, равную внесенной ранее. Меняльные конторы стали 1ываться банками (по-итальянски банк - скамейка, где обычно (родились уличные менялы), а их хозяева - банкирами. накапливали значительные суммы, которые, естественно, шли взаймы под очень высокий процент. Однако кредит толь-в самой минимальной степени попадал в производственную еру, сжатую цехами. Ростовщический капитал кредитовал престижные расходы феодалов (покупка предметов роскоши) и, 1вное, военные расходы государств. Богатые банковские кон-)ы заводили собственные торговые и промышленные предприятия (рудники и пр.), а крупные купцы направляли свободнийй капитал в кредитно-ростовщическую сферу. Так возникали торгово-банкирско-ростовщические фирмы, которые играли важную экономическую и политическую роль в феодальной Европе. [Пример, операции французской купеческой фирмы братьев ни (г. Монтобан, XIV в.) включали выдачу ссуд под векселя, недвижимое имущество, заклад земли, прием вкладов под проценты, откуп налогов, церковной десятины, торговлю тканя-1, обувью, ювелирными изделиями, пряностями, оружием г.д., а также производство лекарств, восковых свечей, кондитерских изделий, прокат лошадей, устройство похоронных процессий и т.д. Столь же переплетались торговые и кредитно-ростоввщические операции в деятельности крупнейших банкирских мов средневековья - Медичи (Италия), Фуггеров, Вельзеров Германия) и др. На занятые у Фуггеров деньги испанское правительство организовало трансатлантическое плавание Колумба на современную валюту оно стоило всего несколько тысяч долларов).

Социально-экономическая роль ростовщического капитала очень однозначна. Ростовщический кредит средним и мелким феодалам способствовал их разорению, а значит, освобождению "крестьян. Займы государствам, наоборот, укрепляли феодальную систему. Открыв и захватив Америку, - на деньги, занятые банкиров Фуггеров из города Аугсбурга, - экономически неразвитая Испания стала в XVI в. сверхдержавой и по крайней мере на целое столетие затормозила ликвидацию феодальной схемы в Западной Европе.

Как говорилось уже, евангельское запрещение христианам) получать приплод с неживого привело к тому, что банковское и ростовщическое дело в значительной степени сосредо-1чилось в руках евреев. Это обстоятельство драматически сказалось на положении еврейского населения Европы. Ненависть и презрение, которыми были окружены евреи - беженцы из Палестины, упорно сохранявшие веру в своего Бога, получили экономическое обоснование - возможность получения кредита очень соблазняла европейцев, а полное бесправие евреев-кредиторов нередко истолковывалось как необязательность возврата долга. Таковы экономические (факторы еврейских погромов и изгнаний - постоянных спутников европейской истории; очень характерный пример - открыв на деньги еврейских банкиров Фуггеров Америку, королевское правительство Испании одновременно изгнало евреев из страны и под угрозой смерти запретило иудейскую религию; наличие среди банкиров определенной еврейской прослойки и в наше время широко используется в антисемитской пропаганде.

Скрыто капиталистическая промышленность:

Торгово-ростовщический капитал Флоренции (знаменитая фирма Медичи, имевшая отделения во многих городах Европы) кредитовал шерстяную промышленность города. Располагая большими средствами, флорентийские оптовые торговцы сукном имели возможность закупать сырую шерсть в Англии и сбывать готовые ткани на дальних рынках. Оптовые скупщики подчинили себе ремесленное производство шерстяных тканей и фактически перекроили его в значительной мере на наемно-капиталистический лад, оставив цеховую ремесленную вывеску.

Все подготовительные операции - очистку, промывку и чесание шерсти, включая тканье, - производили исключительно наемные работники за поденную оплату, прядение - деревенские надомницы, которым скупщики посылали шерсть. А красильщики и мастера, занимавшиеся окончательной отделкой сукон, были настоящими ремесленниками, они работали на заказ в своих мастерских. Таким образом, ремесленная мастерская здесь соединялась с капиталистическим предприятием (мануфактура), основанным на наемном труде и пооперационном разделении труда. В XIV в. среднее предприятие флорентийского суконщика, обслуживаемое 40 наемными рабочими, производило 70 штук сукна в год (цеховая мастерская давала едва половину).

Такая же скрыто капиталистическая организация была в шелковой промышленности Италии и Франции, производстве металоизделий в Нюрнберге, но особенно во внегородских отраслях промышленности - горнорудной и др. Так, членами производственных товариществ (вроде цехов) по разработке руд в большинстве были люди, сами не работавшие, но нанимавшие рабочих и получавшие свою долю в добыче. Функционирование капиталистического предприятия под видом цехового ремесла связано, как правило, с наличием специальных экономических условий, таких как бесперебойный кредит, дальнепривозное сырье широкий рынок сбыта и рабочей силы. Торгово-ростовщический капитал Северной Италии создал первое в истории капиталистическое промышленное производство.

Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить, що дрібне господарство основних суспільних виробників - ремісника і селянина - вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Економічне становище дрібного виробника змінювалося, ставало більш залежним від власника капіталу (купця або лихваря) у зв'язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Дрібне товарне виробництво поступалося місцем більш продуктивним формам організації виробництва, посилювалася його підлеглість капіталу.

Розвиток продуктивних сил. В історії світового господарства ХVІ - остання третина ХVІІІ ст. вважаються періодом розкладу феодальних відносин і зародження в надрах феодального суспільства капіталістичного виробництва.

Лекція 3. Господарство країн Європи, США у період генези індустріального суспільства.

План.

1. Основні методи удосконалення організаційних структур управління виробництвом. [45 ]

2. Особливості аграрного розвитку. [ 15]

3. Міжнародні економічні відносини. [17 ]

У країнах Західної Європи його початком (ХVІ ст.) сталі зміни у сфері матеріального виробництва, стані й характері розвитку продуктивних сил, розширення внутрішнього та зовнішнього ринку.

В усіх основних галузях промислового виробництва до початку ХVІ ст. відбувалося значне вдосконалення знарядь праці й технології виробництва. В авангарді цього процесу йшли добувна й обробна галузі, винахід і впровадження нового обладнання для шахт. У металообробці слід назвати вдосконалення молотів, які рухалися силою води. Різноманітні механічні пристосування, примітивні машини, які приводилися у дію мускульною силою людини або силою тварини, вітру чи води, появилися в інших галузях.

Зміни в техніці й технології відбувалися також у текстильної промисловості, яка в той час була найпоширенішою галуззю промисловості. Це передусім впровадження замість примітивного вертикального ткацького верстата горизонтального, вдосконалення засобів праці для допоміжних операцій на виробництві тканини. Значно змінилася техніка виробництва сукна, появилися сукновальні млини. Розвивалося виробництво шовкової тканини.

Великі зрушення в розвитку техніки відбулися не лише в промисловості, а й у засобах переміщення, особливо в морському транспорті. З початку ХVІ ст. вогнепальна зброя викликала справжню революцію у військовій справі. Розпочалося виробництво паперу, окулярів і годинників, розвинулося книгодрукування.

Зміни в промисловому виробництві сприяли інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Зросла продуктивність праці, збільшився обсяг товарної продукції, появилися нові галузі промисловості, поглибився суспільний поділ праці, розпочалося формування спеціалізації країн на окремих видах господарської діяльності та продукції., появилися нові галузі промисловості, поглибився суспільний поділ праці, розпочалося формування спеціалізації країн на окремих видах господарської діяльності та продукції.

Поглиблення суспільного поділу праці зумовило зростання товарності сільськогосподарського виробництва, збільшення частки тієї частини землеробства і тваринництва, яка призначалася не для особистого споживання, а для обміну на промислові товари.

Перехід від натурального до товарного виробництва у промисловості й сільському господарстві сприяв розширенню внутрішнього ринку, зовнішньоекономічних зв'язків. Ускладнювався грошовий обіг, запроваджувалися нові види торговельних угод і договорів, біржа поступово перетворилася на основне місце операцій із товарними та цінними паперами, розвивалися кредит і банківська справа.

У країнах Західної Європи з ХVІ ст. до останньої третини ХVІІІ ст. мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва. Найбільш розвинутою формою капіталістичного виробництва була централізована мануфактура. Ускладнився поділ праці, тобто окремі робітники вже спеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій, що значно підвищило продуктивність праці.

Найбільш інтенсивно капіталізм розвивався в тих галузях, де спостерігалося значне подорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, металообробна, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу, пороху, шовкових тканин).

У ХІV ст.- ХV ст. ширшого розвитку набули товарно-грошові відносини, виникли елементи нової, капіталістичної, господарської системи.

Зміни у свідомості суспільства були пов'язані насамперед із процесом секуляризації - звільнення культурного і суспільного життя від впливу релігії та церковних інститутів. Саме тому ідеологією Відродження став гуманізм, головним у якому було визнання високої гідності людської особистості та її творчих здібностей.

Зміна суспільних поглядів породила Реформацію майже в усіх європейських країнах. Разом з тим зміна свідомості суспільства сприяла становленню та розвитку капіталістичних відносин.

Повільніше, ніж у промисловості, капіталізм розвивався в сільському господарстві. Основні причини - повільніший розвиток техніки в сільському господарстві, феодальна власність на землю, особиста залежність селян, що зберігалась у ряді країн Західної Європи. Початок диференціації селянства, виникнення так званих нових дворян, які переводили свої господарства на товарно-ринкове виробництво продукції та переходили до використання найманої праці, свідчать про розвиток капіталізму в сільському господарстві. У переважній більшості країн Західної Європи цей процес не набув великого поширення, і лише в Англії він мав значні масштаби та привів до значних змін в аграрному секторі.

Відповідно до різних умов, які склалися в різних країнах Західної Європи, ступінь розвитку капіталізму був неоднаковим і змінювався регіонально. Так, Італія, у якій ще ХІV ст. ХVІ ст. зародились елементи капіталізму і яка була попереду інших країн, у ХVІ ст. втратила своє лідерство і вступила в період занепаду. У середини ХVІ ст. почали відставати в економічному розвитку Німеччина й Іспанія і на перше місце за інтенсивністю капіталізації вийшли Голландія, Англія, Франція.

Розвиток капіталістичного виробництва в Західної Європі ХVІ ст. ще не означав швидкого і повного витиснення ним докапіталістичних форм господарювання. Капіталістичне виробництво цього періоду було укладом, який розвивався в надрах феодалізму.

Процес подальшого розвитку капіталістичних відносин прискорився завдяки Великим географічним відкриттям.

Значного розвитку в Західної Європі до ХVІ ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби в грошах як у загальному засобі обміну. Це стимулювало пошук нових морських торгових шляхів з Європи в Африку, Індію та Східну Азію.

Епоха Великих відкриттів ділилася на два періоди:

1. Іспано-португальський ( кінець ХV ст. - середина ХVІ ст.), до якого входили відкриття Америки (перша експедиція Х.Колумба в 1492 р.), португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко де Гама, іспанські тихоокеанські експедиції ХVІ ст. від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса (1542-1543).

2. Період російських і голландських відкриттів (середина ХVІ ст. - середина ХVІІ ст.). До них належать : відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Т.Єрмака до плавання Попова - Дежньова у 1648 р.), англійські та французькі відкриття в Північній Америці, голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії.

Тема №4. Мануфактурний період світової економіки (XYI-XYIII ст.).

Лекція 1. Організаційна структура управління виробництвом XYI-XYIII ст..

План.

1. Сутність організаційної структури, її елементи. [ 47]

2. Принципи побудови організаційних структур [36 ]

Лекція 2. Банківська-кредитна система та торгівля XYI-XYIII ст..

План.

1. Особливості економічного розвитку країн Західної Европи. [29 ]

2. Основні аспекти розвитку господарства країн Західної Європи. [2, 7, 12 ]

Для виникнення й розвитку капіталістичного виробництва XYI-XYIII ст.. необхідні були дві умови :

1. Наявність багатьох бідних людей, юридично вільних, але позбавлених засобів виробництва та існування і змушених найматися на роботу до капіталіста.

2. Нагромадження в руках невеликого числа людей значного грошового багатства, необхідного для створення та ведення капіталістичного підприємства.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, а головним чином купців і лихварів.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали:

1. колоніальні війни;

2. торгівля рабами;

3. піратство;

4. державні позики;

5. податки;

6. система протекціонізму;

7. жорсткі методи поневолення;

8. пограбування місцевого населення Африки, Азії, Північної та Південної Америки.

Первісне нагромадження капіталу - це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.

Головною відмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були:

1. Розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка наклала відбиток на всі сторони суспільного життя того часу. Нові віяння буржуазних свобод, пов'язані з розширенням масштабів торгівлі, що ліквідувала територіальну замкнутість і обмеженість феодальних вотчин, вели до посилення підприємницької ініціативи.

2. Найпрестижніша галузь торгівлі - зовнішня торгівля - стимулювала розвиток товарного виробництва і внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці XY ст.. перетворилась на центр світової торгівлі, відбувався перехід від середньовіччя до епохи первісного нагромадження капіталу.

3. Розвиток зовнішньої торгівлі привів до створення в цей період нових форм організації торгового капіталу (торгові компанії, акціонерні компанії, біржі тощо).

4. Паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий, або банківський капітал, який прийшов на зміну середньовічному лихварству. Лихварський капітал обслуговував феодалів, від яких лихвар намагався отримати максимум грошей, клієнтом же банкіра був купець, у благополуччі якого зацікавлений сам банкір, оскільки його процент становив частину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра входили такі операції, як безготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Отже, в епоху первісного нагромадження зародилось багато сучасних форм банківської діяльності. Країни, які були лідерами в торгівлі, ставали європейськими банками.

5. Розвиток торгівлі привів до змін у сфері виробництва - як сільськогосподарського, так і промислового. Виникли нові організаційні форми - мануфактури , організаторами яких передусім виступали купці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим.

6. До кінця епохи первісного нагромадження капіталу формується перша економічна концепція, яка дістала назву меркантилізму. Вона виражала світогляд торгової і банківської буржуазії. Проте меркантилісти вже говорили про багатство нації, а не окремої людини, хоча помилково обожнювали його з грошима, а гроші - із золотом і сріблом. Саме з цим пов'язана їхня вимога до держави в інтересах нації проводити політику протекціонізму.

Для всіх провідних країн Західної Європи, насамперед Англії та Голландії, характерні такі етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва:

- первисне нагромадження капіталу;

- проста капіталістична кооперація;

- мануфактурне виробництво;

- капіталістична фабрика.

Тема №5. Епоха переходу до індустріального суспільства (кінець XYIII перша пол. ХІХ ст.)

Лекція 1. Промисловий переворот.

План.

1. Сутність промислового перевороту в господарстві країн Західної Європи. [49 ]

2. Економічний розвиток провідних країн світу. [ 13, 25]

Лекція 2. Індустріалізація.

План.

1. Особливості господарства індустріального періоду. [ 30]

2. Основні аспекти розвитку господарства країн Західної Європи індустріального періоду. [22 ]

Первісне нагромадження капіталу завершилося наприкінці XYIII - у першій половині ХІХ ст. промисловою революцією спочатку в Англії, а поьім у Європі й Америці. Основними галузями господарства стають металургія та машинобудування, що випускає верстати й устаткування для легкої (текстильної) і харчової промисловості, для транспорту (пароплави і паровози).

До кінця ХІХ ст.. густа мережа залізниць покриває Європейський континент. Трансконтинентальні дороги появляються також у Америці. Час подолання відстаней і вартість перевезень істотно зменшуються. Це сприяє формуванню єдиних національних ринків. Використання пароплава, що долає відстані у два-три рази швидше, ніж най швидкохідніший вітрильник, і бере на борт у кілька разів більше вантажу, у свою чергу, сприяє формуванню світового ринку.

У промисловості провідних країн світу, насамперед Великої Британії, зростає число зайнятих. Рахунок уже йде на мільйони працівників. Зростає і чисельність міського населення, а також його частка в загальній чисельності населення країни. Проте ще більше половини населення - сільські жителі.

Буржуазія найбільш розвинутих країн домагається визнання основних особистих прав і свобод усіх громадян, політичної рівноправності, спершу тільки для дорослих (старших 21-25 років) і забезпечених чоловіків, а також свободи підприємницької діяльності, юридичного захисту прав власності тощо. Скасовують всіляке обмеження господарської діяльності, зокрема цехи й гільдії.

Приблизно до середини другого десятиліття ХІХ ст. у найбільш розвинутих країнах Європи складається економічна система, основні риси якої такі:

1. Велика чисельність (сотні, тисячі) виробників і продавців на національному ринку й у кожній галузі. Частка кожного з них дуже мала (не більш як 1,5 %), тому вони не можуть справляти істотного впливу на ціну, й вона сасма встановлюється на ринку в результаті вільної конкуренції між продавцями і покупцями.

2. Товари однорідні - немає товарних марок, асортимент відносно обмежений, споживчі товари досить прості, тож конкуренція має переважно ціновий характер.

3. Пороги входи в значну частину галузей досить низькі, що сприяє припливу капіталу у високоприбуткові види бізнесу й вирівнюванню норми прибутку, посиленню конкуренції й зниженню цін. Не виникає особливих проблем і з ліквідацією чи перепрофілюванням бізнесу, оскільки виробничі приміщення й устаткування досить універсальні.

4. Законодавчі обмеження дуже незначні й перешкоджають лише відверто кримінальним заняттям.

5. Важлива комерційна інформація поширюється відносно повільно і досить рівномірно, тож ніхто не має виключних джерел інформації.

6. Роль держави обмежується переважно військово-поліцейськими функціями. У виробничі питання, ціноутворення, торгівлю й розподіл благ держава не втручається. Вона також практично не бере участі у розв'язанні соціально-виробничих питань: забезпечення зайнятості, гідних умов праці, встановлення рівня оплати, страхування та ін..

Система, що відповідає цим характеристикам чи, як їх іще називають, умовам, в економічної літературі дістала назву система вільної конкуренції. Проте вже до кінця ХІХ ст. велику частину цих умов було порушено й економічна система провідних країн перейшла в якісно новий стан. Отже, епоху вільної конкуренції можна з певною умовністю обмежити приблизно столітнім періодом із 1775 - 1815р.р. по 1875 - 1895 рр.

У цей період завершується територіально-економічний поділ світу між так Великими державами: Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами і США, Російською, Австрійською та Османською імперіями. Для метрополій колонії є джерелами дешевої сировини, продовольства і ринками збуту промислових товарів. Японія, Німеччина й Італія, що спізнилися до первісного поділу, розпочинають готуватися до боротьби за переділ колоніальних володінь і сфер впливу.

Модернізація господарства і суспільного устрою відбувалася дуже нерівномірно. Першими на цей шлях ще у XYIII ст. стали Велика Британія та Нідерланди. У цих країнах вона пройшла відносно безболісно. Набагато пізніше, у 1820 - 1860 рр., модернізація проходила у Франції і США, де розбіжності у виборі шляху розвитку країни призвели до громадянської війни.

Запізнілий, наздоганяючий і насильницький характер мала модернізація в Японії, Німеччині й Росії. У цих країнах ініціатором модернізація в Японії, Німеччині й Росії. У цих країнах ініціатором модернізації була держава, що мало надалі суперечливі наслідки.

Епоха вільної конкуренції - це ще й епоха запеклих класових битв: страків, бунтів, рухів руйнівників машин, нарешті, робітничого революційного руху.

Близьким до становища промислового пролетаріату було становище безземельних і малоземельних найманих робітників аграрного сектору: батраків, поденників, здольників та ін.. Чимало їх у зимовий період подавалися в міста в пошуках додаткових заробітків у промисловості.

Нечисленність середніх і вищих прошарків суспільства, крайня бідність нижчих станів, переважно натуральний характер селянських господарств зумовлювали вузькість внутрішнього споживчого ринку, що не міг забезпечити стійкого попиту на продукцію, яку виробляли чимраз у більших масштабах. Результатом такого дисонансу стали повторювані кожні 10-11 років кризи виробництва, що К.Маркс пов'язав із нерівномірністю відтворення основного капіталу.

Саме через вузькість внутрішнього ринку боротьба між капіталістами провідних країн за зовнішні ринки збуту набула значної гостроти.

Передумови промислового перевороту в країнах Західної Європи - це:

1. Значне нагромадження капіталу, зосередженого в руках невеликого числа людей, здатних витрачати кошти для вдосконалення економіки. Воно відбувалося завдяки швидкому розвитку торгівлі, відкритому пограбуванню Індії, переходу промисловості й сільського господарства на капіталістичний шлях.

2. Це результати Англійської буржуазної революції (1640-1688), насамперед усунення перешкод для розвитку капіталістичних відносин. Вона відкрила шлях для швидкого зростання продуктивних сил, закріпила буржуазну власність на землю, надала потужного поштовху аграрному перевороту і прискорила створення національного ринку. Відбувався перехід від середньовічної феодальної монархії до буржуазної монархії. Політичний союз земельної та фінансової аристократії, що склався в цей період, був тривалим і порівняно міцним. Він згодом перетворився на союз землевласників та усього класу буржуазії, забезпечуючи відносну стійність англійської монархії. При цьому аристократія, зберігши монополію політичної влади, врахувала інтереси буржуазії.

3. Це іноземна конкуренція. Зокрема, у цей період Англія відчувала певні труднощі зі збутом металу, бавовняних тканин на світовому ринку де значну конкуренцію їй складали Росія, Швеція та Індія з її традиційно якісним і яскраво розфарбованим природними барвниками ситцем. Перемогти конкурентів можна було тільки за умови налагодження фабричного виробництва та випуску дешевшої і якіснішої, а отже, і більш конкурентоспроможної продукції.