Вступ

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого - такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Дослідження ефективності виробництва дозволяє визначити шляхи зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціонального використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Отже, вищенаведене розкриває актуальність обраної теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є з'ясування сутності та основних типів ефективності виробництва, визначення факторів її зростання, а також характеристика економічних і соціальних показників вимірювання ефективності виробництва.

Об'єктом дослідження курсової роботи є процес виробництва.

Предметом дослідження курсової роботи є сукупність теоретичних і методичних проблем, пов'язаних з ефективністю виробництва.

Завданнями курсової роботи є:

1. З'ясувати сутність ефективності виробництва.

2. Визначити та дати характеристику типам і факторам зростання ефективності виробництва.

3. Висвітлити економічні і соціальні показники ефективності виробництва.

Таким чином, з'ясувавши актуальність теми курсової роботи, визначивши її мету та об'єкт дослідження, охарактеризувавши завдання курсової роботи, її структуру, перейдемо до розгляду основних частин курсової роботи.



Розділ I Сутнісна характеристика та вимірювання ефективності виробництва

1.1 Економічна суть і загальна методологія визначення

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого, -- такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва -- це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Математично (у формалізованому виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:

, (17.20)

де -- сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; -- затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; -- затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця); -- затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару; -- сумарний за нормативний строк служби корисний ефект (віддача) товару для споживача.

Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 17.3.



Рис. 17.3. Принципова схема формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд:

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки. Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності -- прибуток (прибутковість).

Важливо нагадати, що необхідні для одержання певного результату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на одноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно.

1.2 Види ефективності виробництва

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних типів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 2.1).

Відповідні типи ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих типів ефективності. Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать:

обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції;

величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва;

економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції;

продуктивність праці тощо.

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

Таблиця 2.1 Типова класифікація ефективності виробництва (діяльності) за окремими ознаками

Класифікаційна ознака	Ефективність
Одержаний результат (наслідки)	Економічна Соціальна
Місце одержання ефекту	Локальна (комерційна) Народногосподарська
Метод розрахунку	Абсолютна Порівняльна
Ступінь збільшення ефекту	Первинна Мультиплікаційна Синергічна
Структура організації виробництва	Робочого місця Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва) Підприємства в цілому
Тип економічного зростання виробництва	Екстенсивного розвитку Інтенсивного розвитку
Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності	Науки, техніки і технології Організаційно-управлінських інновацій Інвестиційних проектів і програм
Характер витрат	Поточних витрат Одноразових (капітальних) витрат
Об'єкт оцінки	Повна (інтегральна) Часткова (окрема) Чинникова (багаточинникова)
Масштаб міжнародного співробітництва	Зовнішньоекономічної діяльності фірми Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій

Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів. Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Первинна ефективність - це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах - дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах “стартового вибуху”, супровідних можливостей та акселерації.

Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарське-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак - нових видів одягу тощо).

Ефект “стартового вибуху” - це своєрідна “ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний “стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад - застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accеlerо - прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

Синергічна ефективність (від гр. synergos - діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.



Розділ II Основні напрямки підвищення ефективності виробництва

2.1 Вимірювання ефективності діяльності

Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

Критерій - це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відповідно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) - трудових, матеріальних і фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме:

забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;

можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);

виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1.1).



Таблиця 1.1 Система показників ефективності виробництва (діяльності) первинних суб'єктів господарювання

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
Рівень задоволення потреб ринку Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів Прибуток на одиницю загальних витрат Рентабельність виробництва Витрати на одиницю товарної продукції Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва Народногосподарський ефект використання одиниці продукції	Темпи зростання продуктивності праці Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці Відносне вивільнення працівників Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу Трудомісткість одиниці продукції Зарплатомісткість одиниці продукції	Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) Фондовіддача активної частини основних фондів Рентабельність основних фондів Фондомісткість одиниці продукції Матеріаломісткість одиниці продукції Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини й матеріалів	Оборотність оборотних коштів Рентабельність оборотних коштів Відносне вивільнення оборотних коштів Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) Рентабельність інвестицій Строк окупності вкладених інвестицій

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси - це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані - це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись формулою:

Е_ЗР = V_ЧП / (Ч_П + (Ф_ОС + Ф_ОБ) / k_ПВП), (2)

де Е_ЗР - ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці; V_ЧП - обсяг чистої продукції підприємства; Ч_П - чисельність працівників підприємства; Ф_ОС - середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю; Ф_ОБ - вартість оборотних фондів підприємства; k_ПВП - коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат па виробництво і збут виробів (рівень собівартості).

Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди).

З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб'єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціальне є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва здійснюється за формулою:

Ч_ІНТ = 100 (1 - Р_З / V_В) (3)

де Ч_ІНТ - частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва; Р_З - приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; V_В - приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), %.

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення.

Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 1.1, то вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі: 1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому; 2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобігти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

2.2 Основні напрямки підвищення ефективності виробництва

Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Саме таку класифікацію факторів зростання ефективності наведено на рис. 2.1.

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.



Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх факторів на “тверді” і “м'які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення - “м'яким товаром”. За аналогією “твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а “м'якими” - ті, що їх не можна фізично відчути. але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Слід зазначити, що можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх.

З'ясування сутності ефективності виробництва, визначення типів і факторів зростання ефективності виробництва, а також висвітлення економічних і соціальних показників ефективності виробництва дозволяють зробити наступні висновки.

Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва, які в своїй сукупності складають ресурси виробництва.

Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме: забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності; відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів; можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації); виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).

Розрізняють наступні типи ефективності виробництва: економічна ефективність, соціальна ефективність, локальна (комерційна) ефективність, народногосподарська ефективність, абсолютна ефективність, порівняльна ефективність, первинна ефективність, синергічна ефективність.

Класифікація факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності здійснюється за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів.

Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники: коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, тривалість одного обороту та рентабельність оборотних коштів.

Для вимірювання ефективності використання на підприємстві праці персоналу застосовуються показники продуктивності праці, тобто ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. При цьому показники рівня виробітку поділяються на натуральні, трудові та вартісні.

№	Показники	Варіанти
		6
1	Кількість одиниць продукції, тис. шт.	А	82
		В	90
		С	35
2	Технологічна трудомісткість, нормо-годин	А	17,5
		В	19,5
		С	15,5
3	Розряд за яким тарифікується робота по виготовленню продукції	А	4
		В	5
		С	4
4	Повна собівартість одиниці продукції, г.о.	А	378
		В	383
		С	359
5	Частка матеріальних витрат у собівартості	А	0,38
		В	0,37
		С	0,36
6	Норматив рентабельності розрахований відносно собівартості*, %	А	25
		В	27
		С	24
7	Балансова вартість основних виробничих фондів, млн. г.о.	39
8	Норма амортизаційних відрахувань (середня), %	15
9	Зміна незавершеного виробництва, тис. г.о.	590
10	Зміна залишків товарної продукції на складі, тис. г.о.	240
111	Рентабельність продукції, %	А	23
		В	24
		С	19
112	Коефіцієнт використання виробничої потужності	0,83
113	Кількість виробників, які одночасно виготовляють продукцію, чол.	А	2
		В	3
		С	3
114	Коефіцієнт оборотності оборотних засобів	3,9
115	Ставка акцизного збору, %	А	10
		В	15
		С	8
116	Надходження від реалізації (в кінці року) непотрібних основних виробничих фондів, тис. г.о.	900
117	Зменшення елементу “інші витрати”, %	9
118	Вартість робіт промислового призначення для інших підприємств, тис. г.о.	650

Визначення виробничої програми підприємства

Рентабельність продукції обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів):

П_і

1) P_ni = ------- ? 100%,

C_i

де P_ni - рентабельність продукції і-ого найменування (у відсотках);

П_і - прибуток підприємства від реалізації одиниці означеної продукції, грошові одиниці (г.о.);

C_i - повна собівартість одиниці означеної продукції, г.о.;

З таблиці даних відома рентабельність продукції (пункт 11) та повна собівартість продукції (пункт 4). Таким чином можна обчислити прибуток підприємства від реалізації одиниці означеної продукції:

П_А = (Р_АС_А) :100% = (23?378):100% = 86,94 (г.о.)

П_В = (24?383):100% = 91,92 (г.о.)

П_С = (19?359):100% = 68,21 (г.о.)

За означеною у завданні рентабельністю продукції можна розрахувати оптову ціну одиниці продукції і-ого найменування:

2) Ц_опт.і = С_і + П_і, г.о.

Ц_опт.А = С_А + П_А = 378 + 86,94 = 464,94 (г.о.)

Ц_опт.В = 383 + 91,92 = 474,92 (г.о.)

Ц_опт.С = 359 + 68,21 =427,21 (г.о)

Тоді товарна продукція, що підготовлена для постачання споживачам, визначається як:

3) ТП = ВП_i? Ц_опт.і + ВРП, г.о

де ТП - обсяг товарної продукції;

ВП_i - випуск продукції і-ого найменування (в натуральних одиницях);

Ц_опт.і - оптова ціна підприємства одиниці продукції і-ого найменування, г.о.;

ВРП - вартість робіт промислового призначення для інших підприємств, г.о.;

ТП = 82?464,94 + 90?474,92 + 35?427,21 = 38125,08 + 42742,7 + 14952,35 + 650 = 96470,23 (тис.г.о.)

Реалізована продукція підприємства - це вартість відвантаженої продукції, за яку на рахунок підприємства-постачальника надійшли кошти у зазначений термін; реалізована продукція визначається за формулою:

4) РП = ТП + ГП_п - ГП_к, тис. г.о

де РП - реалізована продукція, г.о.;

ТП - товарна продукція, г.о.;

ГП_п, ГП_к - готова продукція, яка знаходиться на складі або відвантажена відповідно на початок і кінець зазначеного терміну = 240 тис.г.о.;

РП = ТП - 240 = 96470,23 - 240 = 96230,23 (тис. г.о.)

Таким чином, реалізована продукція в даному разі буде відрізнятися від товарної на величину зміни залишків готової продукції на складі.

У валову продукцію включають (у вартісному виразі) всю продукцію незалежно від ступеня її готовності; валова продукція визначається за формулою:

5) ВП = ТП + ВЗН_к - ВЗН_п, г.о

де ВП - валова продукція, г.о.;

ТП - товарна продукція, г.о.;

ВЗН_к, ВЗН_п - вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець зазначеного терміну = 590 тис.г.о.

ВП = ТП + 590 = 96470,23 + 590 = 97060,23 (тис.г.о.)

Нормативно-чиста продукція, як відомо, відображає знову утворену вартість і обчислюється за такою формулою:

_n

6) НЧП_н = ВП_i ? Н_ЧПі + ВРП, г.о

_{і = 1}

де НЧП_н - обсяг нормативно-чистої продукції, г.о;

N_i - випуск продукції і-ого найменування в натуральних одиницях, шт;

Н_ЧПі - норматив одиниці чистої продукції і-ого найменування, г.о.;

n - номенклатура;

РП - вартість робіт промислового призначення, яка враховує лише заробітну плату працівників з відрахуванням у соціальні фонди і нормований прибуток, г.о.;

НЧП_н = НЧП_А ? N_А + НЧП_В ? N_В + НЧП_С ? N_С + ВРП = 191,54 ? 82 + 226,32 ? 90 + 172,89 ? 35 + 650 = 42776,23 ( тис.г.о.).

Норматив одиниці чистої продукції і-ого найменування розраховується за формулою:

Н_ЧПі = ЗП_рі + К_зп ? ЗП_рі + П_ні, г.о

де Н_ЧПі - норматив одиниці чистої продукції, г.о.;

ЗП_і - заробітна плата (основна і додаткова) з відрахуваннями підприємства у соціальні фонди (які складають 37,8% від суми основної і додаткової заробітної плати) тих робітників, що виготовляють одиницю продукції і-ого найменування;

К_зп - коефіцієнт заробітної плати, який дозволяє враховувати витрати на заробітну плату з відрахуваннями у соціальні фонди інших крім робітників, категорії виробничого персоналу = 0,46;

П_ні - нормативний прибуток на одиницю продукції і-ого найменування, г.о.;

НЧП_А = ЗП_рА + К_зп ? ЗП_рА + П_нА = 91,06 + 0,46 ? 91,06 + 58, 59 = 191,54 (г.о);

НЧП_В = ЗП_рВ + К_зп ? ЗП_рВ + П_нВ =110,39 + 0,46 ? 110,39 + 65,15 =226,32 (г.о);

НЧП_С = ЗП_рС + К_зп ? ЗП_рС + П_нС =80,65 + 0,46 ? 80,65 + 55,14 = 172,89 (г.о).

ЗП_і = Тст_i ? t_i ? К_ДЗП ? К_ВФ, г.о

де ЗП_і - заробітна плата (основна і додаткова) з відрахуванням підприємства у соціальні фонди за виготовлення одиниці продукції і-ого найменування, г.о.;

Тст_i - година тарифна ставка розряду, за яким тарифікована робота по виготовленню одиниці продукції і-ого найменування, г.о./година;

А(4) = 3,07; В(5) = 3,34; С(4) = 3,07.

t_i - норма часу (трудомісткість технологічна) на виготовлення одиниці продукції і-ого найменування, нормо-години:

А - 17,5; В - 19,5; С - 15,5.

К_ДЗП - коефіцієнт, що враховує додаткову заробітну плату = 1,23;

К_ВФ - коефіцієнт, що враховує відрахування у соціальні фонди = 1,378.

ЗП_рА = 3,07 ? 17,5 ? 1,23 ? 1,378 = 91,6;

ЗП_рВ = 3,34 ? 19,5 ? 1,23 ? 1,378 = 110,39;

ЗП_рС = 3,07 ? 15,5 ? 1,23 ? 1,378 = 80,65.

Рн_і

Пн_і = (С_і - См_і) ? ----------, г.о

100

де Пн - нормативний прибуток на одиницю продукції і-ого найменування, г.о.;

С_і - повна собівартість одиниці продукції і-ого найменування, г.о.;

См_і - витрати на матеріали для виготовлення одиниці продукції і-ого найменування, г.о.;

Рн_і - нормативна рентабельність, розрахована по відношенню до собівартості без матеріальних витрат, %.

Пн_А = (378 - 0,38 ? 378) ? 25:100 = 58, 59 (г.о.);

Пн_В = (383 - 0,37 ? 383) ? 27:100 = 65,15 (г.о);

Пн_С = (359 - 0,36 ?359) ? 24:100 = 55,14 (г.о).

Умовно-чиста продукція відрізняється від нормативно-чистої на величину річних амортизаційних відрахувань:

7) УЧП = НЧП_н + А, г.о.,

де УЧП - умовно-чиста продукція, г.о.;

НЧП_н - нормативно-чиста продукція, тис. г.о.;

А - амортизаційні відрахування, г.о.

УЧП = 42776,23 + 5598,57 = 48374,8 (тис. г.о).

Амортизаційні відрахування за квартал визначаються як добуток балансової вартості основних фондів станом на початок звітного кварталу та четвертої частини встановленої норми амортизації.

Балансова вартість на початок кварталу (періоду) дорівнює:

8) Б_а = Б_(а-1) - А_(а-1) + П_(а-1) - В_(а-1),

де Б_а - балансова вартість основних виробничих фондів на початок визначеного періоду = 39000 тис. г.о.;

Б_(а-1) - балансова вартість основних виробничих фондів на початок попереднього періоду;

А_(а-1) - амортизаційні відрахування за попередній період;

П_(а-1) - витрати на придбання основних виробничих фондів у попередньому періоді;

В_(а-1) - вартість виведених з експлуатації основних виробничих фондів у попередньому періоді.

Амортизаційні відрахування за рік дорівнюють сумі амортизаційних відрахувань за чотири квартали.

А_КВ = 15:4 = 3,75% або 0,038;

А₁ = 39000 ? 0,038 = 1482;

Б₁ = 39000 - 1482 = 37518;

А₂ = (39000 - А₁) ? 0,038 = 37518 ? 0,038 = 1425,68;

А₃ = (Б₁ - А₂) ? 0,038 = (37518 - 1425,68) ? 0,038 = 1371,50;

А₄ =(Б₁ - А₂ - А₃) ? 0,038 =(37518 - 1425,68 - 1371,50)? 0,038 = 1319,39;

А = А₁+А₂+А₃+А₄ = 1482 + 1425,68 + 1371,50 + 1319,39 = 5598,57.

Показники виробничої програми підприємства

№	Назва показника	Одиниця вимірювання	Показники
1	Товарна продукція	тис. г.о.	96470,23
2	Реалізована продукція	тис. г.о.	96230,23
3	Валова продукція	тис. г.о.	97060,23
4	Обсяг нормативно-чистої продукції	тис. г.о.	42776,23
5	Умовно-чиста продукція	тис. г.о.	48374,8

Визначення трудових ресурсів і ефективності їх використання

Чисельність робітників-відрядників можна розрахувати як частку від розподілу загальної трудомісткості виробничої програми на дійсний фонд робочого часу одного середньоспискового робітника



{(17,75?82000 + 19,5?90000 + 15,5 ?35000):1810} = 2062 чол.

Чисельність усього промислово-виробничого персоналу визначається, виходячи з частки, що складає чисельність робітників-відрядників

{2062: 6?10} = 3436 чол.

Продуктивність праці є одним з найважливіших економічних показників і свідчить про ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві; він показує здатність одного середньоспискового працівника підприємства випускати певну кількість продукції за одиницю часу (в даному разі за рік). В Україні для підприємства і галузі продуктивність праці розраховують таким чином:

ТП

1) ПП = -----------, г.о/чол.,

ПВП

де ПП - продуктивність праці, г.о.;

ТП - товарна продукція, г.о.;

ПВП - чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

ПП = 96470,23 : 3436 = 28,1 (тис.г.о/чол..)

Продуктивність праці на підприємстві

№	Назва показника продуктивності праці	Одиниці вимірювання	Показник
1	У трудових показниках: А В С	н-год/чол..	17,5:2 = 8,75 19,5:3 = 6,5 15,5:3 = 5,2
2	Вартісні: через товарну продукцію	тис.г.о./чол.	28,1

Кожен метод має свої переваги і недоліки, але універсальний метод є вартісний, бо можна підрахувати у грошах найрізноманітніші товари і вивести загальну продуктивність. Та у цьому методі є один суттєвий недолік підвищення цін на матеріальні витрати без підвищення реальної продуктивності призведе до хибної думки про зростання. Тому я вважаю, що у таких випадках треба опиратись на нормативно-чисту і умовно-чисту продукції. В цих методах немає матеріальних витрат, тому це наближає показник продуктивності до більш реального.

Визначення виробничої потужності, виробничих фондів і ефективності їх використання

Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.

Виробнича потужність - це максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність (в умовних одиницях, оскільки виробництво багатономенклатурне) обчислюється:

ВП_ф.ум.

1) П_В = -------------, ум.одиниць

К_вп

де П_В - виробнича потужність в умовних одиницях;

ВП_ф.ум. - фактичний випуск продукції в умовних одиницях;

К_вп - коефіцієнт використання виробничої потужності.

ВП = 2,1 : 0,83 = 2,49(ум.од.)

Виробництво (ВП_ф.ум) слід розраховувати за формулою:

ВП_ф.ум = --------, ум.одиниць

_ум.

де - загальна машиномісткість усієї виробничої програми, годин;

_ум. - машиномісткість однієї умовної одиниці продукції, год/вироб.

Машиномісткість одиниці продукції і-ого найменування _і може бути орієнтовано визначена як частка від ділення трудомісткості одиниці цієї продукції на кількість чоловіків, що одночасно виготовляють цю продукцію.

_А = 17,5:2 = 8,75 год.;

_В = 19,5:3 = 6,5 год.;

_С = 15,5:3 = 5,2 год.

Тоді

n

= _і ? ВП_i, год,

і =1

де - загальна машиномісткість усієї виробничої програми, годин;

_і - машиномісткість одиниці продукції і-ого найменування, годин/вироб;

ВП_i - випуск продукції і-ого найменування, шт.

= 8,75 ? 82 + 6,5 ? 90 + 5,2 ? 35 = 1484,5 (год).



Машиномісткість однієї умовної одиниці розраховується таким чином:

_ум = _{1 1} + _{2 2} + ... + n n, годин/ум.вироб,

де _і - машиномісткість одиниці продукції і-ого найменування, годин/ум.вироб;

_і - частка виробів і-ого найменування у загальній кількості виробів.

_А = 82: (82+90+35) ? 100 = 39,6;

_В = 90:207 ? 100 = 43,5;

_С = 35:207 ? 100 = 16,9.

_{А А} = 8,75 ? 39,6 = 346,5;

_{В В} = 6,5 ? 43,5 = 282,8;

_{С С} = 5,2 ? 16,9 = 87,9.

Таким чином _ум = 346,5 + 282,8 + 87,9 = 717,2 (годин/ум. вироб).

ВП_ф.ум = 1484,5 : 717,2 = 2,1 (ум. од.)

Ефективність використання основних виробничих фондів визначається такими показниками як фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність.

ТП

2) Ф_в = -----------, г.о./г.о.

ОВФ_ср

де Ф_в - фондовіддача, яка показує, скільки товарної продукції знімається з кожної грошової одиниці вартості основних виробничих фондів (г.о./ г.о.);

ТП - товарна продукція, г.о.;

ОВФ_ср - середньорічна вартість основних виробничих фондів, г.о.

Ф_в = 96470,23 : 36525 = 2,64 (г.о./г.о.)

Середньорічна вартість основних виробничих фондів може бути розрахована:

БВ_п + БВ_к

ОВФ_ср = ---------------, г.о.

2

де БВ_п, БВ_к - балансова вартість основних виробничих фондів відповідно на початок і кінець року, г.о.