Продуктивність праці на підприємстві

Оцінка ефективності використання трудових ресурсів ЗАТ "Техмашсервіс". Аналіз забезпеченості та структури кадрів на підприємстві. Факторний аналіз продуктивності праці та розрахунок економічної ефективності виробництва. Стан охорони праці на підприємстві.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 05.02.2013
Размер файла 382,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Теоретичні основи організації економічного аналізу продуктивності праці

1.1 Сутність понять "продуктивність" та "продуктивність праці"

1.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

1.3 Фактори продуктивності праці

2. Аналіз ефективності використання можливих ресурсів на підприємстві

2.1 Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності підприємства

2.2 Аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на підприємстві

2.3 Аналіз рівня та динаміка продуктивності праці на підприємстві

2.4 Факторний аналіз продуктивності праці

2.5 Аналіз та розрахунок економічної ефективності виробництва

3. Розробка заходів з підвищення продуктивності

3.1 Вибір та обґрунтування заходів з підвищення ефективності виробництва

3.2 Оцінка стану охорони праці та навколишнього середовища

Висновки

Перелік використаної літератури

Додаток

Вступ

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство це організаційно виокремлена та економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним розвитком економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни. Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці на виробництво одиниці продукції.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) із витратами праці (середньооблікова чисельність робітників).

Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками -- за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які використовують.

Основними узагальнюючими показниками які характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві це є показники прибутку або витрат. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.

Актуальність даного питання полягає в тому, що ефективність отримання прибутку і рентабельність реалізації продукції визначає генеральний напрямок перспективного росту всіх підрозділів фірм і організацій, основний профіль планової, організаційної і управлінської діяльності підприємства, а також головної цілі та завдання поточного планування, організації і управління підприємством. Саме тому тема даної курсової роботи є актуальною й вимагає вивчення.

Об'єктом дослідження в даній роботі є закрите акціонерне товариство "Техмашсервіс", що здійснює послуги по ремонту автомашин, промислової та сільськогосподарської техніки на території Донецької області, у місті Єнакієве.

Предметом дослідження є сама методика аналізу діяльності підприємства та практика застосування її в управлінській діяльності. Період, що аналізується, два роки роботи підприємства: 2008 та 2009 роки.

Основна мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб дослідити питання аналізу продуктивності праці на підприємстві. Дослідження цих питань проводиться на конкретному підприємстві, наводяться приклади і розглядаються методи які є універсальними для більшості вітчизняних підприємств.

Для досягнення цієї мети поставлено наступні задачі:

- провести оцінку і аналіз техніко-економічних показників діяльності підприємства;

- провести аналіз фінансового стану підприємства;

- оцінити та проаналізувати оточуюче середовище, визначити його сильні і слабкі сторони;

- розглянути існуючі методики аналізу та оцінити використання трудових ресурсів;

- проаналізувати та оцінити ефективність використання трудових ресурсів ЗАТ "Техмашсервіс";

- вибір та обґрунтування заходів щодо ефективного використання трудових ресурсів.

У ході виконання курсової роботи були використані методи досліджень: економіко-статистичний, економіко-математичний, порівняльний аналіз, системний аналіз, якісний аналіз, опит та спостереження, факторний аналіз.

Сьогодні використання трудових ресурсів формується під впливом багатьох факторів і процесів, з якими воно пов'язано прямими і опосередкованими зв'язками. Це вимагає нового підходу до вивчення проблем у використанні трудових ресурсів, аналізу їх функціонування під впливом виробничих та соціально-економічних факторів в умовах реформування економіки, тому теоретичне та практичне значення отриманих результатів мають велике значення.

1. Теоретичні основи організації економічного аналізу продуктивності праці

1.1 Сутність понять "продуктивність" та "продуктивність праці"

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".

Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг.*[4; c. 380] Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.*[1; c.286-287]

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця -- це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей.*[4; c.382] Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця -- це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.

Абстрактна праця -- це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.*[6; c.272-273]

Подвійність поняття "праця" зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.

Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).

Розглядають ще поняття "змістовність" праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і не відчуженою від процесу виробництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспільною, вільною і вимушеною.

Часткові ознаки характеризують специфічні особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:

* способу здійснення -- розумова й фізична;

* кінцевого результату праці -- продуктивна й непродуктивна;

* рівня складності праці -- складна й проста;

* рівня творчості -- творча й нетворча.*[1; c.294-296]

Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумовлюють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві.

З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої редукції, складається з:

* живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

* минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової проекції (сировина, матеріали, енергія -- повністю, машини, споруди ,тощо -- частково).

Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

Тобто вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.*[1; c.298]

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня.*[4; c.383]

Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

1.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі (додаток Б, рис.Б 1.1)

Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

* одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

* повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

* забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

* показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.*[4; c.385]

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток -- це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво.

(1.1)

де В -- виробіток;

Т -- затрати робочого часу;

Q -- обсяг виробленої продукції.*[2; c.190-193]

На підприємствах виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці. Це такі способи:

1.Натуральний - ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.

2.Вартісний - ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньо- списковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.

3.Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.

Трудомісткість -- це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто величина обернена до виробітку):

(1.2)

де Тр -- трудомісткість на одиницю продукції.*[2; c.194]

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення виробітку)- 100;

% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 - % зниження трудомісткості)- 100.

Виробіток є найпоширенішим і універсальним показником. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості -- національного доходу -- за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

* виробіток на одну відпрацьовану людино-годину -- годинний;

* виробіток на один відпрацьований людино-день -- денний;

* виробіток на одного середньооблікового працівника -- річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.*[1; c.303-304]

Залежність між цими показниками може бути виражена так:

1) індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку - Індекс використання робочого часу протягом зміни;

2) індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку - Індекс кількості явочних днів протягом року.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто не порівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.*[4; c.385-386]

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

1.3 Фактори продуктивності праці

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

матеріально-технічні;

організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.*[2; c.198]

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва - засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

впровадження комплексної механізації та автоматизації;

удосконалення технології виробництва;

хімізація виробництва;

зростання рівня електроозброєності.*[4; c.387]

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах - транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.*[8; c.156-158]

Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.

інтенсивним - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.* 6; c.295-296

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%.*[8; c.159-160]

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції. у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєнність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.

Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів 6.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

(1.3)

де Пп- продуктивність праці;

Фо- фондоозброєність

Фв- фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва)- Км.р (в) і праці - Км.п* 4; c.387-388

Км.р(в)= (1.4)

або (1.5)

де Qm- обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q- загальний обсяг робіт;

Чм- чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч- загальна чисельність, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

Чмі- чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

І- величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.*[4; 388]

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.*[1; c.306-308]

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

приватизація державної власності;

розвиток середнього і малого підприємництва;

надання повної економічної свободи державним підприємствам;

диверсікація виробництва;

залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.*[4; c.389]

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.

2. Аналіз ефективності використання можливих ресурсів на підприємстві

2.1 Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності підприємств

Аналіз діяльності підприємства поширюється на досить широке коле показників, які розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відносних величинах. Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами. Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дуже великої кількості факторів.

Для вивчення їх дій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чином класифікувати.

Принципи класифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, які лежать в основі класифікації аналітичних задач. За своїм змістом усі фактори, які вивчаються у фінансово-економічному аналізі, можна розділити на:

Ш виробничо-економічні;

Ш соціально-економічні.*[5; c.14-15]

Перші виражають умови, які забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничого процесу раціонального використання ресурсів, залучених підприємством для своєї діяльності.

Так показник рентабельності роботи підприємства визначається такими факторами, як структура вкладення капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих запасів, продуктивність праці робітників, рівень технології виробництва.

Соціально-економічні фактори - це рушійна сила підвищення ефективності роботи підприємства, які закладені у самих учасниках виробництва.

Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринку значною мірою залежить від того як воно спромоглося розпорядитися своїм капіталом за весь попередній період, який аналізується. Йдеться про створення спеціальних умов, накопичення і впровадження високоефективних знарядь праці, прогресивної технології, про рівень автоматизації і механізації виробництва, організації і управління ними. Тому пошук резервів подальшого зростання ефективності роботи підприємства має базуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства.

Велике аналітичне значення мають різні показники структури основних засобів. Насамперед аналізуються розподіл основного підприємства на виробничі і невиробничі основні засоби. Всі основні засоби підприємств за характером участі у виробничому процесі і функціонування у невиробничій сфері поділяються на 4 амортизаційні групи.

В Україні офіційна статистична звітність про використання трудових ресурсів складається з таких звітів "Звіт з праці"(щорічний та щомісячний), "Звіт про діяльність підприємства, організації" (річний), "Звіт з використання робочого часу" (щоквартальний, щомісячний), "Звіт про стан заборгованості із заробітної плати" (річний звіт), "Чисельність кадрів", "Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за робу в несправних умовах".*[5; c.15-16]

Починати аналіз доцільно з характеристики динаміки чисельності працюючих на підприємстві за останні 2-3 роки. Такий аналіз дає змогу оціни як підприємство вписується в ринкові умови господарювання, наскільки успішно воно витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів.

Якщо за незмінних виробничих потужностей на підприємстві з року в рік скорочується чисельність персоналу і пропорційно обсяг випуску продукції, тобто коли скорочення чисельності персоналу не компенсується зростанням продуктивності праці, а отже, відбувається зниження показників використання виробничої потужності підприємства, це одночасно свідчить про недоліки в організації виробництва, маркетингової служби, про неспроможність власників і керівників підприємства утримати його "на плаву", зберегти трудовий колектив.

Цікаву інформацію для характеристики трудових ресурсів підприємства являють собою рахунки, які описують динаміку рівня кваліфікації робітників. Таку характеристику можна одержати, визначивши середній тарифний розряд робітників як середньозважену за кількістю робітників кожного розряду величину.

Зростання або зменшення цього показника за ряд років характеризуватиме стан виробничо-технічного навчання і системи підвищення кваліфікації на підприємстві. Ефективне використання трудових ресурсів передбачає розробку заходів спрямованих на забезпечення сталого складу працівників. При аналізі цієї сторони використання трудових ресурсів розраховують декілька показників, які характеризують за категоріями працівників, плинність кадрів, обороти з прийому та вибуття.

Коефіцієнт з обороту з прийому працівників визначається як відношення кількості працівників до середньоспискової чисельності.

На обсяг виробництва продукції підприємства впливає безліч факторів, пов'язаних з його організаційно-технічним рівнем, ефективність використання виробничого потенціалу, включаючи засоби праці і предмети праці, трудові ресурси.

Для виявлення реального резерву збільшення випуску продукції потрібно виходити з такого міркування. Усунення всіх недоліків в організації виробничого процесу, праці, прискорення впроваджених заходів науково-технічного прогресу, а також заходи щодо підвищення якості продукції, зменшення браку у виробництві знаходять своє відображення у показниках використання факторів виробництва - знарядь праці (основні засоби виробництва), предметів праці (їх продуктивність, використання робочого часу).

Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємства. Інформація про обсяг реалізації і продукції міститься у бухгалтерському звіті "Про фінансові результати", які складає підприємство щоквартально наростаючим підсумком з початку року.

На обсяг продажу продукції впливає обсяг виробництва товарної продукції. Якщо ж об'єктом аналізу виступає реальна виручка від реалізації, яка враховує фактичний стан розрахунків за відпущену продукцію, доводиться рахуватися з динамікою залишків реалізованої, але не оплаченої продукції.

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток.

Прибуток - це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності.*[5; c.17]

У зростанні прибутку заінтересовані як підприємство, так і держава. Прибуток на підприємстві досягається за рахунок багатьох факторів.

У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основ новою розробки виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально і прибутково реалізувати. Правильно вибрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні прибутки. Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці і оплату працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Собівартість продукції - це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, тому що дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

Продуктивність праці - найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства, головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеною за одинцю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.*[3; c.41-43]

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є закрите акціонерне товариство "Техмашсервіс".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техмашсервіс" (далі за текстом ТОВ "Техмашсервіс") є приватним комерційним підприємством та здійснює свою діяльність згідно зі Статутом підприємства, Конституцією України та діючим законодавством України.

ТОВ "Техмашсервіс" є самостійною юридичною особою, зареєстрованою у Донецькій області, у місті Єнакієве за реєстраційним номером 1023404961062 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб 21 серпня 2006 року. ТОВ "Техмашсервіс" має самостійний баланс та розрахунковий рахунок.

Розташовано за адресою: 86400, Україна, Донецька область, м. Єнакієве, провулок Гірняків, буд. 42.

Головною задачею підприємства, що відображена в статуті, є створення необхідних умов для задоволення потреб підприємств та населення в отриманні якісних послуг у ремонті автомашин, промислової та сільськогосподарської техніки.

На даний момент підприємство здійснює наступні види діяльності:

- ремонт автокранів;

- ремонт сільськогосподарської техніки;

- ремонт шляхо-будівельної техніки;

- ремонт шляхового покриття;

- реалізація автозапчастин.

Управління підприємством здійснюється на основі централізованого керівництва, що об'єднує усіх робітників. Безпосереднє управління підприємством здійснює Директор, який призначається та звільнюється від посади, що займає, Радою Засновників згідно з діючим законодавством.

Нові ідеї та сучасний підхід до справ в поєднанні з професіоналізмом та досвідом виробничого персоналу фірми у сфері ремонту сільскогосподарської техніки дозволили ЗАТ "Техмашсервіс" за короткий період часу завоювати довіру партнерів Донецької області. Динаміку основних техніко-економічних показників за 2008 та 2009 роки представлено у вигляді таблиці 2.1. Аналіз основних техніко-економічних показників на підприємстві звичайно починають з оцінки того як виконано план виробництва у звітному періоді в цілому по підприємству. Згідно з даними таблиці 2.1 роботу підприємства слід вважати відмінно, оскільки там по обсягу продукції перевиконано на 46,2% (66644:45597•100).

Рисунок 2.1. Обсяг виробництва*[9; c.3]

Розглядаючи середньооблікову чисельність працівників, ми бачимо, що у звітному періоді відбулося збільшення працівників на підприємстві. Так фактична чисельність усіх працівників проти минулого періоду зросла на 33 особи, а порівняно з минулим роком збільшилась на 53 особи.

Рисунок 2.2. Середньооблікова чисельність працівників*[9; c.3]

трудовий кадри продуктивність економічний

Аналізуючи фонд оплати праці видно, що він зріс проти планового на 5,9 тис. грн. Або на 0,1% проти минулого на 955,9 тис. грн.

Рисунок 2.3. Фонд оплати праці*[9; c.4]

Аналізуючи собівартість продукції фактичну собівартість (продукції) порівнюють з плановою і фактичною за попередній період, визначають рівень виконання та відхилення від плану. Дані таблиці 2.1 свідчать, що в порівнянні з планом, фактична собівартість реалізації продукції зросла на 17299 тис. грн., або на 59,6%, а в порівнянні з минулим роком на 17432 тис. грн.

Рисунок 2.4. Собівартість реалізованої продукції*[9; c.5]

Розглядаючи прибуток видно, що він по факту зріс на 1212 тис. грн., або на 55,09%, а в порівнянні з минулим роком збільшився на 3299 тис. грн.

Рисунок 2.5. Прибуток*[9; c.5]

В звітному році фактична середньорічна вартість основних виробничих фондів перевищила план на 15416 тис. грн., або на 120,4%, а в а в порівнянні з минулим роком перевищила на 15450 тис. грн.

Рисунок 2.6. Середньорічна вартість основних фондів*[9; c.6]

Проаналізувавши основні техніко-економічні показники ЗАТ "Техмашсервіс", можна сказати, що підприємство є прибуткове, внаслідок збільшення обсягу виробництва, збільшення собівартості та інших факторів, що впливають на прибуток підприємства.

Таблиця 2.1.Техніко-економічні показники ЗАТ "Техмашсервіс"

Показники

Минулий рік (2008р.)

Звітній рік (2009р.)

Відхилення

План

Факт

абсолютне

%

Обсяг продукції тис. грн.

35597

45597

66644

+21047

+46,2

Середньооблікова чисельність працівників, осіб

520

540

573

-33

+6,1

ФОП, тис. грн.

5450,0

6400,0

6405,9

5,9

+0,1

Середньорічна вартість ОВФ, тис. грн.

12766

12800

28216

+15416

+120,4

Собівартість реалізованої продукції тис. грн.

28870

29005

46304

+17299

+59,6

Прибуток, тис. грн.

219

2200

3412

+1212

+55,09

Середньорічна з/пл. одного працівника, тис. грн.

10,4807

11,8518

11,1796

-0,6722

-5,6

2.2 Аналіз та оцінка забезпеченості й структури кадрів на підприємстві

Результати господарської діяльності залежать передусім від ефективності використання живої праці - найбільш ефективного і власне вирішального фактора виробництва. Забезпеченість підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності парці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.

До трудових ресурсів відносяться та частина населення, яка має необхідні фізичні дані, знання і навички праці.*[7; c.63]

Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою здійснюється способом порівняння фактичної чисельності працівників за категоріями із плановими показниками і з показниками, досягнутими у минулому періоді. Основними показниками використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію та освітній рівень про витрати робочого часу в людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.

За характером участі у виробничому процесі працівники підприємства розподіляються на працівників основної діяльності, які зайняті безпосередньо виготовленням продукції, і невиробничий персонал, що зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах.

До працівників основної діяльності відносять такі категорії працівників: робітники, учні, інженерно-технічний персонал і персонал охорони.

Для аналізу трудових ресурсів використовується інформація звітних форм 2-ПВ "Звіт з праці", 1-П "Звіт підприємства з продукції", 6-ПВ "Чисельність окремих категорій працівників підприємства і підготовка кадрів", а а також дані планово-нормативної, облікової та оперативної інформації зі звітів підрозділів підприємства, інші оперативні дані.*[7; c.65] Із таблиці 2.2 видно, що у звітному періоді збільшилась чисельність персоналу в порівнянні з минулим періодом на 54 особи в тому числі збільшилось працівників основної діяльності на 53 осіб, робітників збільшилось на 51 особу, службовців збільшилось на 2 особи. Обсяг продукції відповідно також збільшився в порівнянні з минулим періодом на 87,2%, що в сумі склало 31047 тис. грн.

Таблиця 2.2. Оцінка забезпечення підприємства "Техмашсервіс" трудовими ресурсами*[9; c.8]

Показники

Факт за

минулий період

За завітній період

Відхилення абсолютне (+, -)

Фактично, %

план

факт

від

плану

від

минулий період

до

плану

до

минулий період

Усього персоналу, осіб

548

550

602

+52

+54

109,5

109,9

1. Працівники основної діяльності із них

520

540

573

+33

+53

106,1

110,2

- робітники

479

520

530

+10

+51

101,9

110,6

- службовці

41

41

43

+2

+2

104,9

104,9

- керівники

10

11

12

+1

+2

109,1

120,0

- спеціалісти

31

31

31

-

-

-

-

2. Непромисловий персонал (неосновної діяльності)

28

28

29

+1

+1

103,67

103,6

- Обсяг продукції

35597

45597

66644

+21047

+31047

146,2

187,2

Поряд з аналізом наявності та руху чисельності працівників важливо структуру персоналу основної діяльності і і визначити рівень її оптимальності. Для цього порівнюють фактичну питому вагу кожної категорії персоналу в його загальній кількості з необхідною, протягом кількох періодів і визначають відхилення (табл. 2.3).

Дані необхідні для аналізу забезпечення даного підприємства трудовими ресурсами, наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.3. Структура трудових ресурсів підприємства "Техмашсервіс"*[9; c.10]

Категорії персоналу

Персонал основної діяльності

Минулий період

За планом

Фактично

к-сть

осіб

питома

вага, %

к-сть

осіб

питома

вага, %

к-сть

осіб

питома

вага, %

Працівників основної діяльності у т.ч.

520

100

540

100

573

100

- робітники

479

92,1

520

96,3

530

92,5

- службовці

41

7,9

41

3,7

43

7,5

- керівники

10

1,9

11

2,0

12

2,1

- спеціалісти

31

6,0

31

5,7

31

5,4

Дані таблиці 2.3 свідчать, що питома вага робітників збільшилася на 0,4% проти минулого періоду або на 51 особу, однак питома вага службовців знизилася на 0,4 проти минулого періоду.

Підвищення питомої ваги робітників проти минулого періоду спричиняє відповідне підвищення праці у розрахунку на одного працівника основної діяльності в цілому, а також на одного робітника. Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного робітника розраховується множенням різниці між фактичною питомою вагою робітників і питомою вагою робітників за минулий період у загальній чисельності на середню продуктивність праці за минулий період (92,5 - 92,1) • 45597 : 100 = 182,4 грн.

Збільшення питомої ваги робітників у загальній чисельності спричинило підвищення продуктивності праці у звітному періоді на 96,7 тис. грн. (182,4 • 530).

Подальше поглиблення аналізу структури чисельності персоналу проводимо виходячи з того, що для високопродуктивності праці підприємство має бути збережене основними і допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. Ми вивчаємо співвідношення між основними і допоміжними робітниками, тенденцію зміни цих співвідношень і якщо вони не на користь основних робітників, то керівництву підприємства необхідно з'ясувати причину утримування позапланової чисельності допоміжних робітників і розглянути можливість їх скорочення за рахунок автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації допоміжних робіт (табл. 2.4).

Таблиця 2.4. Чисельність основних і допоміжних робітників*[9; c.12]

Категорії робітників

План

Фактично

Минулий період

Відхилення (+, -)

к-сть

осіб

% до заг.

к-сті

к-сть

осіб

% до заг.

к-сті

к-сть

осіб

% до заг.

к-сті

від

плану

від минулого періоду

Робітники, усього осіб

520

100

530

100

479

100

+10

+51

- основні

425

81,7

436

82,3

384

80,2

+11

+52

- допоміжні

95

18,3

94

17,7

95

19,8

-1

-1

З таблиці 2.4 бачимо, що питома вага робітників зросла проти планової на 0,6% (82,3 - 81,7), а проти минулого періоду на 2,1% (82,3 - 80,2). Підвищення питомої ваги основних робітників у загальній кількості робітників позитивно характеризує роботу підприємства, оскільки супроводжується зростання продуктивності праці. Вплив зміни питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності на виробіток одного робітника визначається діленням різниці між фактичною і плановою питомою вагою основних робітників на планову питому вагу основних робітників: (82,3 - 81,7) : 81,7 • 100 = 0,73% .

Завдяки підвищенню питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності продуктивність праці одного основного робітника збільшилась на 0,73%.

Відповідним етап аналізу забезпеченості підприємства робочою силою є вивчення її руху.

Склад працівників постійно змінюється у зв'язку із скороченням штату, звільненням з власного бажання, виходом працівників на пенсію, пересуванням їх на посадах у межах структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у зв'язку з розширенням виробництва. Надто велика плинність робочої сили спричиняє додаткові витрати на підготовку те перепідготовку нових робітників, знижує на певний час продуктивність праці не тільки нових робітників, а й тих, що звільняються і потребують певного часу для пошуків нової роботи.

Отже, оборот робочої сили поділяють на необхідний, що відбувається з об'єктивних причин, які не залежать від адміністрації підприємства, та надмірний, який вимагає звільнення працівників за порушення трудової дисципліни, прогули, через недостатню високу кваліфікацію, у зв'язку з рішенням судових органів і інше.

На практиці має місце і зворотне явище - недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється необхідне оновлення кадрів підприємства.

Про це свідчить зростання кількості працівників пенсійного віку.

Дані для аналізу руху робочої сили підприємства наведено в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Рух робочої сили на підприємстві*[9; c.14]

Показник

Минулий період

Звітній період

Відхилення

абсолютне

(+;-)

%

1. Середньоспискова чисельність працівників

548

602

+54

+9,85

2. Прийняття на роботу нових працівників протягом року

122

81

-41

-33,4

3. Вибуло працівників

у т.ч. з причини:

53

63

+10

+18,87

а) призов до армії, вибуття на навчання, вихід на пенсію та з інших причин, передбачених законом

4

-

-

-

б) з власного бажання

11

9

-2

-18,18

в) звільнення за порушення трудової дисципліни

-

-

4. Коефіцієнт обороту:

- з приймання, %

- зі звільненням

22,3

9,8

13,5

10,5

-8,8

-0,7

-39,5

+7,1

5. Коефіцієнт плинності кадрів, %

2,0

1,5

-0,5

-2,5

6. Коефіцієнт загального обороту, %

31,9

23,9

-8

-25,1

Для вивчення руху робочої сили на підприємстві розраховуються коефіцієнти обороту з приймання та зі звільнення, а також коефіцієнти плинності, стабільності загального обороту.


Подобные документы

  • Характеристика підприємства, техніко-економічні показники його діяльності. Аналіз забезпеченості трудовими ресурсами, рівня та динаміки продуктивності праці, використання робочого часу. Вибір та обґрунтування заходів з підвищення ефективності виробництва.

    дипломная работа [933,7 K], добавлен 06.02.2013

  • Сутність і значення продуктивності праці, фактори її зростання на підприємстві. Чинники розвитку і методи вимірювання продуктивності праці. Оцінка стану та факторний аналіз продуктивності праці на підприємстві ЗАТ "Біллербе", шляхи її підвищення.

    курсовая работа [93,6 K], добавлен 16.09.2011

  • Поняття ефективного використання робочого часу, аналіз складу і структури працюючих на підприємстві, суть плинності кадрів. Показники продуктивності праці, основний зміст аналізу витрат коштів на оплату роботи. Характеристика умов праці коллективу.

    реферат [27,1 K], добавлен 06.06.2010

  • Аналіз фінансово-економічної діяльності і рівня ефективності використання трудових ресурсів на ВАТ "Сумський завод продовольчих товарів". Визначення показників і резервів підвищення продуктивності праці. Використання стимулювання, як механізму її росту.

    курсовая работа [92,2 K], добавлен 23.07.2010

  • Поняття і значення продуктивності праці у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції. Методика визначення показників продуктивності праці. Динаміка показників продуктивності і оплати праці ТОВ АПК "Розкішна", шляхи їх підвищення.

    курсовая работа [115,8 K], добавлен 03.03.2013

  • Аналіз динаміки товарної продукції підприємства. Структура персоналу та фонду оплати праці на підприємстві. Розрахунок середньорічної заробітної плати одного працівника. Аналіз продуктивності праці на підприємстві та оцінка впливу на неї різних факторів.

    контрольная работа [274,4 K], добавлен 20.01.2012

  • Економічна необхідність ефективного використання трудових ресурсів торговельних підприємств. Класифікація трудових ресурсів, оцінка ефективності їх використання. Організаційно-економічна характеристика діяльності ПП "Гал–Ф", аналіз продуктивності праці.

    дипломная работа [262,2 K], добавлен 22.04.2010

  • Основні напрямки підвищення ефективності виробництва. Розрахунок середньомісячної заробітної плати на підприємстві. Визначення трудових ресурсів і ефективності їх використання. Складання собівартості товарної продукції і визначення ії структури.

    курсовая работа [356,8 K], добавлен 15.11.2010

  • Значення та система показників аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Економічна характеристика господарсько-фінансової діяльності Диканської райспоживспілки. Аналіз впливу екстенсивних та інтенсивних факторів на рівень продуктивності праці.

    курсовая работа [74,3 K], добавлен 07.09.2009

  • Методи визначення рівня ефективності використання підприємством трудових ресурсів, виявлення резервів підвищення продуктивності. Фактори морального і матеріального стимулювання робітників щодо підвищення кваліфікації й раціоналізації виробничих процесів.

    курсовая работа [62,9 K], добавлен 27.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.