Підприємницький дохід і економічний прибуток

На практиці застосовуються різні методи планування прибутку. Найбільш розповсюдженим є метод прямого рахунка.

При прямому рахунку планований прибуток на продукцію, що підлягає реалізації в майбутньому періоді, визначається як різниця між планованим виторгом від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додаткову вартість, акцизів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю продукції, реалізованої в майбутньому періоді. Цей метод розрахунку найбільш ефективний при випуску невеликого асортименту продукції.

Метод прямого рахунка використовується при обґрунтуванні створення нового чи розширеного діючого підприємства або при здійсненні якого-небудь проекту. Різновидом методу прямого рахунка є метод поасортиментного планування прибутку (тобто визначення прибутку по кожній асортиментній групі).

Достоїнством методу прямого рахунку є його простота. Однак його доцільно використовувати при плануванні прибутку на короткостроковий період [7, 121].

Для складання плану прибутку використовуються й інші методи, наприклад, аналіз перекриття ліміту рентабельності, прогноз рентабельності, аналіз перекриття ліквідності, а також інші аналітичні методи.

Аналіз ліміту рентабельності дозволяє оцінити взаємозв'язок планового прибутку й еластичності підприємства стосовно коливань величини витрат при обороті капіталу. Розрахунки виробляються по наступній формулі:

Постійні витрати

Мінімальний оборот = --------------------------------,

(1--% постійних витрат)/100

чи

Постійні витрати

Мін. оборот = --------------------------------------------,

(1-перемінні витрати)/плановий оборот капіталу

Важливе місце має розрив, що існує між мінімальним оборотом, необхідним для покриття витрат, і запланованим оборотом. Саме ця різниця характеризує ступінь свободи підприємства в плануванні обороту капіталу.

Аналіз перекриття ліквідності заснований на співвідношенні витрат підприємства, що є грошовими витратами, і амортизацією. У цьому випадку визначається мінімальна величина обороту капіталу, необхідна для збереження ліквідності підприємства.

Аналітичний метод планування прибутку заснований на побудові багатофакторних моделей. Він враховує вплив різних факторів на результати діяльності підприємства.

Максимізація прибутку досягається у взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку. Основна вимога максимізації прибутку - прибутковість кожної одиниці випуску. Виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує обсяг на величину граничних витрат, але одночасно підвищується і загальний доход - на величину граничного доходу. Поки граничний доход більше граничних витрат, прибуток у цілому підвищується, її гранична максимізація ще не досягнута і підприємство може збільшувати обсяг виробництва. Як тільки граничні витрати виявляються вище граничного доходу, зростання загального прибутку сповільнюється і збільшення випуску стає збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукції, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам. Щоб максимізувати прибуток підприємства (фірми), його керівництво може з успіхом використовувати дані про доход і витрати. Максимізує прибуток такий обсяг виробництва Q, при якому економічний прибуток буде максимальним, якщо для визначеного рівня Q різниця між TR і ТС буде найбільшою [12, 66].

Існують дві концепції, два методи, чи підходу максимізації прибутку фірми - метод вирівнювання загального доходу і загальних витрат і метод вирівнювання граничного доходу і граничних витрат.

Загальним правилом для максимізації прибутку є те, що фірма дістає максимальний прибуток тоді, коли вона робить такий рівень Q, для якого

MR = МС.

Це правило є обов'язковим для всіх підприємств (фірм) -- конкурентних, монопольних чи олігопольних.

Оскільки фірма при досконалій конкуренції приймає ринкову ціну як задану величину, вона може максимізувати свій економічний прибуток тільки шляхом зміни об'єму продукції, що випускається. Крім того, в короткостроковому періоді виробничі потужності конкурентної фірми фіксовані і, отже, вона може міняти свій випуск, при якому її прибуток стає максимальним, лише змінюючи кількість використаних змінних ресурсів. Є два підходи до визначення об'єму продукції, при якому конкурентна фірма добивається максимальних прибутків або мінімальних збитків. Перший полягає в порівнянні валового доходу і спільних витрат, другий - в порівнянні граничного доходу і граничних витрат. Обидва підходи застосовні не лише до чисто конкурентної фірми, але також і до фірм, що діють в будь-якій з трьох інших основних ринкових структур: досконалій монополії, монополістичній конкуренції, і олігополії. Існує інший підхід для визначення об'єму продукції, при якому фірма зіставляє, скільки кожна додатково проведена одиниця продукту додає до її валового продукту і спільних витрат. Тобто підприємство порівнює граничний дохід (MR) і граничні витрати (МQ) виробництва кожній подальшої одиниці продукції. Будь-яку одиницю продукту, граничний дохід від якої перевищує пов'язані з нею граничні витрати, слід проводити, оскільки від випуску і продажу кожній такої одиниці дохід фірми зростає більше, ніж збільшуються її спільні витрати. А якщо граничні витрати виробництва одиниці продукту перевищують граничний дохід від продажу, фірма повинна відмовитися від її виробництва, оскільки це або зменшить спільний прибуток, або принесе збитки. Тому випуск такої продукції себе не окупатиме. У короткостроковому періоді в галузі діє певне число фірм, кожна з яких має постійні не змінні виробничі потужності. Фірми можуть закритися в тому сенсі, що вони в короткостроковому періоді проводитимуть 0 одиниць продукції; але у них недостатньо часу, щоб ліквідовувати свої активи і взагалі вийти з бізнесу. І навпаки, в довгостроковому періоді фірми, що вже діють в галузі, мають в своєму розпорядженні достатній час, щоб або скоротити, або розширити свої виробничі потужності. Також число фірм в галузі може або збільшуватися, або зменшуватися, оскільки нові фірми вступають в галузь або ті, що існують покидають її [3, 79].

Важливе значення для кожного підприємця становить технологічний прогрес та нові засоби виробництва. Технологічний прогрес відбувається протягом теоретично визначуваного періоду часу, який називається наддовгостроковим, тривалість якого може бути від декількох місяців до декількох років. Наддовгостроковий період - це час, протягом якого технологія може змінитися, а фірми можуть розробити і запропонувати споживачам абсолютно нові продукти. Технологічний прогрес складається з 3-х етапів: винаходи, інновації і поширення новинки.

Винахід - відкриття нового продукту або методу виробництва і отримання перших доказів його життєздатності. До винаходів відносяться і прототипи(базові робочі моделі), наприклад телефону, автомобіля і так далі У основі винаходу лежать фундаментальні наукові знання, а само воно є продуктом розумової діяльності окремих людей, що працюють або самостійно, або в спеціальних дослідницьких лабораторіях. Держава підтримує винахідників за допомогою патентів, що дають їм право продавати новий процес, пристрій або продукт протягом певного періоду часу. Зараз, відповідно до міжнародних стандартів, патенти діють протягом 20-ти років з моменту подачі заявки на їх отримання.

Інновація - перше успішне комерційне впровадження продукту, нового методу виробництва або створення нових форм організації бізнесу. Це другий елемент технологічного прогресу, наступний за винаходом. Бувають двох типів: інновація- продукт, тобто поява на ринку нових і вдосконалених товарів і послуг, і інновація-процес, тобто поява нових і вдосконалених методів організації виробництва або просування товару на ринок. На відміну від винаходів інновації не можуть бути запатентовані. Інновації дозволяють фірмам обігнати конкурентів, роблячи їх продукти і виробничий процес застарілими. Впровадження нових продуктів і процесів дозволяє зберегти або збільшити розміри отримуваного прибутку.

Процес, при якому інші фірми зачинають імітувати і копіювати найбільш вдалі з інновацій називається поширенням. Як тільки що недавно зачали діяти і старі компанії бачать нові можливості збільшення прибули або підтримка її на колишньому рівні, вони намагаються повторити успішні інновації інших учасників ринку.

Впродовж десятиліть економісти розглядували технологічний прогрес як щось зовнішнє по відношенню до економіки, як силу, що випадково діє. Вважали також, що джерело НТП знаходиться поза ринковою системою. Сучасні економісти вважають, що саме економічна система капіталізму і є двигун НТП. З цієї точки зору винаходи, інновації і їх поширення відбуваються завдяки дії певних економічних стимулів, т. е НТП - це внутрішня властивість капіталістичної системи. Технологічний прогрес виникає при конкуренції фірм і індивідів, які хочуть удосконалити або збільшити існуючі можливості а, отже, і прибуток [9, 366].

Висновки

В цій курсовій роботі розглядалося актуальне для сучасної української економіки проблема формування та максимізації підприємницького доходу і економічного прибутку. Для того, щоб визначити поняття доходу і прибутку в умовах підприємницької діяльності було розглянуто сутність та характерні риси підприємництва.

Розуміння такого явища як підприємництво повинно виходити із загальних закономірностей виробництва, а також із функціональної ролі людини в його розвитку. Підприємництво завжди пов`язане з власною працею, використанням свого розуму, здібностей, ініціативи. Обов'язковою умовою й ознакою підприємництва є свобода економічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі господарської діяльності та джерел її організації.

Дохід і прибуток є обов'язковою умовою підприємницької діяльності, оскільки підприємець не зможе продовжувати свою справу без цих чинників. Тому в роботі чітко розмежовані поняття підприємницького доходу і прибутку. Для цього подані поняття витрат виробництва і їх види. В умовах ринкової економіки одержання прибутку є безпосередньою метою виробництва. Прибуток створює визначені гарантії для подальшого існування підприємства, оскільки тільки його накопичення у виді різних резервних фондів допомагає переборювати наслідку ризику, зв'язаного з реалізацією товарів на ринку. Прибуток є найважливіша категорія в ринковій економіки. Сучасна економічна думка розглядує прибуток як дохід від використання чинників виробництва, тобто праці.

На кожному підприємстві повинні передбачатися планові заходи щодо збільшення прибутку. Це досягається шляхом зниження витрат виробництва, поліпшенням якості продукції і використання факторів виробництва.

Досягнення високих результатів роботи підприємства передбачає управління процесом формування, розподілу і використання прибутку. Управління включає аналіз прибули її планерування і постійний спосіб її збільшення.

Прибуток виконує дві найважливіші функції: він характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень, а також є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства (податок на прибуток -- найважливіший елемент доходів державного бюджету). Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в прагненні до максимізації прибутку. На рівні господарчого суб'єкта виникає ціла система прибутків: валова (балансовий прибуток), прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства, прибуток по позареалізаційних операціях, чистий прибуток. Крім того, розрізняють прибуток, оподатковуваний податком, і прибуток, не оподатковуваний податком.

Прибуток є об'єктом числення і сплати податків по встановлених ставках, унаслідок чого виникають фінансові відносини підприємства з бюджетом і установами. Господарчий суб'єкт самостійно визначає напрямок використання чистого прибутку, що залишився після сплати всіх податків, якщо інше не передбачено статутом. У системі планів, пов'язаних із виробничою діяльністю підприємств, головне місце посідає планування прибутку. Це планування визначає необхідний обсяг операційної діяльності підприємства, забезпечує стратегічний його розвиток необхідними фінансовими ресурсами, формує фінансові взаємовідносини підприємства з бюджетом та позабюджетними фондами.

Список використаних джерел

1. Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. - К.: Знання, 1999.

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства. - К.: Атака, 2006.

3. Будищева И.А. Регулирование затрат на обеспечение качества продукции. - М.: Изд-во стандартов, 1989.

4. Вінниченко І.І., Дацій Н. В., Корецька С. О. Мікроекономіка. - К., 2005.

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. -К.: Вища школа, 1995.

6. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посіб./ За ред. Й.М. Петровича. - 3-тє вид., К.: 2000. - 840 с.

7. Економіка підприємства: Підручник в 2-х т. За ред. С.Ф. Покропивного. К., Хвиля-Пресс, 1995.

8. Економічна теорія. Мікроекономіка. Навчальний посібник. К., Заповіт, 1997.

9. Закон України “Про підприємства в Україні” // Відомості ВРУ, 1991, № 24, c. 611-629.

10. Кожанова Є.П., Коюда О.П. Факторний аналіз прибутку// Фінанси України/ - 1999. - № 4. - c. 45-48.

11. Краткий курс по экономике предприятия. - К.: «Генеза», 1998.- 302с.

12. Курс рыночной экономики/ Под ред. Рузавина Г. И. - М.: Банки и биржи, 1994.- 244с.

13. Курс экономической теории/ Под ред. М.Н. Чепурина, Е.А. Киселевой. Киров: „Аса”. 1997, 623 с.

14. Макконнелл Кэмбелл P., Брю Стенли Л. Экономика: Пер. с англ. -- М.: Республика, 1992.

15. Недов П., Желнин А. Х. Экономический анализ капитальных инвестиций. - М.: Плеяда, 1998, 255 с.

16. Нуреев Р. М. Курс микроэкономики, - М. 2001

17. Основы економической теории/ Учебное пособие под ред. проф. Е.А. Киселевой, проф. М.Н. Чепурина, - Киров, 2007.

18. Основи економічної теорії/ За ред. проф. С.В. Мочерного, Тернопіль: АТ „Тарнекс”, 1993, 681 с.

19. Предборський В.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія. - К.: «Кондор», 2003, 491 с.

20. Примак Т.О. Економіка підприємства. - К.: «Вікар», 2006

21. Пруссова А. Г. Основы рыночной экономики.- К. : РПО «Полиграф», 1993.- 304 с.

22. Современная экономика/ Под. ред. О.Ю. Мамедова. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1995.

23. Экономика предприятия./ Под ред. проф. Н.А. Сафронова. М., Юристъ, 1998.

Размещено на Allbest.ru