Формування і розподіл прибутку на підприємстві ЗАТ "ЦУМ"
Основи формування і розподілу прибутку на підприємстві. Економічна природа та джерела утворення прибутку на прикладі ЗАТ “ЦУМ". Рентабельність підприємства та показники, що її характеризують. Фактори, що визначають прибуток та рентабельність підприємства.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.07.2010 |
| Размер файла | 128,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зв'язок між сумою валового прибутку і чинниками, що впливають на нього, установлюється за формулою
(2.5)
де УРН - сума реалізованого накладення;
РТО - роздрібний товарооборот у сумі;
- середній рівень накладення у відсотках до товарообороту.
Тоді зміну суми накладення за рахунок обсягів роздрібного товарообороту () можна визначити так:
(2.6)
за рахунок середнього рівня накладення:
(2.7)
де ДУ РН р рн - зміна суми накладення за рахунок його середнього рівня;
індекс 1 - яким позначається звітний обсяг або рівень показника;
індекс 0 - базовий чи плановий обсяг або рівень.
Однак середній рівень реалізованого накладення сам складається під впливом змін у структурі товарообороту і конкретних рівнів торговельного накладення з товарних груп.
Установимо зв'язок:
(2.8)
де РРН - середній рівень реалізованого накладення;
РРН1 - конкретні рівні валового прибутку від реалізації окремих товарних груп за період;
ПВ1 - питома вага товарообороту з конкретної товарної групи у відсотках до загального обсягу товарообороту підприємства за той самий період.
Вплив зазначених чинників вивчається на основі індексного аналізу структурних зрушень. Щоб застосувати метод різниць, потрібно спочатку знайти скоригований показник, що показує, яким був би середній рівень реалізованого накладення з товарообороту в цілому, якби дохідність реалізації окремих груп товарів залишилася на рівні базисного періоду, а структура товарообороту склалася, як у звітному, тобто
(2.9)
Тоді зміну середнього рівня реалізованого накладення (валового прибутку) за рахунок змін в асортиментній структурі роздрібного товарообороту розраховують відніманням від скоригованого показника середнього показника дохідності за базисний період:
(2.10)
А зміну середнього рівня дохідності товарів за рахунок змін у дохідності реалізації окремих товарних груп одержують відніманням від фактичного рівня реалізованого накладення за всім асортиментом скоригованого показника середньої дохідності
(2.11)
Розміри впливу перелічених чинників на зміну загальної суми валового прибутку від реалізації одержують послідовним множенням розрахованих змін середнього рівня дохідності на фактичний обсяг роздрібного товарообороту.
Структура роздрібного товарообороту і валовий прибуток ЗАТ “ЦУМ” характеризуються такими даними (табл.2.7):
Таблиця 2.7
Обсяги і дохідність реалізації товарів ЗАТ “ЦУМ” за 1 і 2 квартали 2004 р.
|
Найменування товарних груп |
Попередній квартал |
Звітний квартал |
|||||||
|
обсяг РТО тис. грн |
структура товаро-обороту |
валовий прибуток |
обсяг РТО |
структура товаро-обороту |
валовий прибуток |
||||
|
сума, тис. грн |
рівень, % до т/о |
сума, тис. грн |
рівень, % до т/о |
||||||
|
Продовольчі товари |
5910 |
50 |
650,0 |
11,0 |
12600 |
80 |
1512,0 |
12,0 |
|
|
Непродовольчі товари |
5910 |
50 |
886,5 |
15,0 |
3150 |
20 |
567,0 |
18,0 |
|
|
Разом |
11820 |
100 |
1536,5 |
13,0 |
15750 |
100 |
2079,0 |
13,2 |
1. Розрахуємо, як змінилися сума і середній рівень валового прибутку від реалізації під впливом усієї сукупності чинників:
= 2079,0 - 1536,5 = +542,5 (грн);
= 13,2% - 13,0% = 0,2%.
2. Визначимо зміни в сумі реалізованого накладення за рахунок обсягу товарообороту і середнього рівня дохідності від реалізації:
Отже, збільшення обсягу товарообороту на 3930 грн за квартал дало можливість одержати додатково 510,9 грн валового прибутку, а підвищення середнього рівня дохідності реалізації на 0,2% принесло 31,5 грн додаткового валового прибутку від реалізації товарів.
Баланс впливу чинників
510,9 + 31,5 = 542,4 (грн).
3. Далі розкладаємо вплив середнього рівня дохідності на вплив двох окремих чинників: структури роздрібного товарообороту і дохідності продажу окремих товарних груп.
Для цього знаходимо, якою була б сума доходів за квартал, якби рівні дохідності з окремих груп товарів залишилися без змін, а структура товарообороту склалася така, як у звітному році:
Тоді середній рівень дохідності знизився на 1,2% під впливом змін у структурі реалізації:
Він підвищився за рахунок підвищення рівнів реалізованого накладення з окремих товарних груп на 1,4%:
= 13,2% - 11,8% = +1,4%.
За рахунок зміни середнього рівня накладення відповідно змінювалася і його сума:
Через підвищення середнього рівня реалізованого накладення сума доходу від реалізації підвищилася всього на 31,5 грн, у тому числі за рахунок зростання питомої ваги менш дохідних продовольчих груп товарів у загальному товарообороті вона знизилася на 189,0 грн, а за рахунок підвищення дохідності реалізації окремих груп товарів у звітному кварталі порівняно з попереднім підвищилася на 220,5 грн.
Баланс впливу чинників
220,5-189,0=31,5.
Вплив суми роздрібного товарообороту на зміну суми валового доходу від реалізації також можна розкласти на вплив двох окремих чинників: кількості проданих товарів (g) і середньої ціни реалізації (р). Такий аналіз дає можливість виявити вплив інфляційних процесів на суму валового прибутку від реалізації товарів. Першим етапом здійснення ланцюгових підстановок є встановлення функціональної залежності між результативним показником (реалізоване накладення) і чинниками, які впливають:
РН=Уg х р х Ррн, (2.12)
де РН - сума накладення (валового прибутку від реалізації товарів);
Уg - кількість реалізованих товарів;
р - ціна реалізації;
Ррн - середній рівень реалізованого накладення.
Спосіб ланцюгових підстановок дає можливість одержати необхідні скориговані показники для аналізу чинників. Він полягає в послідовній заміні базисних значень чинників, що впливають на результативний показник, їх фактичними значеннями. Підстановки проводяться зліва направо, а кількість скоригованих показників завжди на один менша ніж тих, що впливають. Проведемо підстановки:
базисне значення суми доходу;
перший скоригований показник;
другий скоригований показник;
фактичне значення суми доходу.
Економічний зміст скоригованих показників:
перший показує, якою була б сума накладення, якби ціни і середній рівень дохідності торгівлі не змінилися, але кількість проданих товарів склалася, як у звітному періоді;
другий показує, яка була б сума валового прибутку від реалізації, якби при звітних обсягах товарообороту незмінним залишився середній рівень накладення.
Перший скоригований показник розраховується шляхом перерахунку товарообороту звітного періоду в ціни базисного з допомогою середнього індексу цін
(2.13)
Вплив чинників визначають способом різниць за формулами:
а) зміна суми валового прибутку від реалізації під впливом змін у кількості проданих товарів
; (2.14)
б) зміна суми валового прибутку від реалізації під впливом зміни цін
; (2.15)
в) зміна суми валового прибутку від реалізації під впливом зміни середнього рівня дохідності торгівлі
(2.16)
Розмір впливу останнього чинника повинен у даному розрахунку співпадати з розміром його впливу, одержаним за попередніми розрахунками.
Повернемося до даних табл.1 за умови, що індекс цін звітного кварталу порівняно з попереднім становить 1,94.
Тоді
Сума валового прибутку від реалізації товарів зменшилася на 481,1 грн за рахунок зменшення кількості реалізованих товарів,
1055,4-1536,5 =-481,1 (грн.),
і збільшилася на 992,1 грн. за рахунок підвищення цін на товари
2047,5 - 1055,4 = +992,1 (грн.).
Баланс впливу чинників, які формують обсяг роздрібного товарообороту,
992,1 - (481,1) = + 511,0 (грн.),
що приблизно дорівнює 510,9 грн., одержаним за попередніми розрахунками.
Вплив середнього рівня дохідності становить, як і у попередній системі чинників, 31,5 грн:
ДРНРрн= 2079 - 2047,5 = +31,5 (грн.).
Аналіз чинників за наведеними методиками дає можливість виявити основні резерви збільшення валового прибутку від реалізації товарів, а саме:
1) збільшення фізичного обсягу товарообороту, тобто кількості проданих товарів за умови, що роздрібна ціна такого товару вища від оптової або хоча б дає можливість покрити всі змінні витрати обігу і створює рівень (коефіцієнт) покриття з додатними значеннями;
2) збільшення роздрібних цін на товари збільшує лише номінальну суму валового прибутку. Реально вона не зростає, оскільки в ході інфляції доходи знецінюються;
3) досягти збільшення суми реалізованого накладення можна і за рахунок формування оптимальної структури роздрібного товарообороту. З цією метою зі складу обороту виключають низькодохідні і збиткові товари та нарощують обсяги реалізації високодохідних. Але при цьому необхідно обов'язково враховувати еластичність споживчого попиту і його вплив на можливі обсяги продажу, оскільки, якщо високодохідні товари не користуються попитом, то додаткова сума накладення не буде одержана з причин зменшення обсягів реалізації товарів.
Оптимальну структуру товарообороту можна формувати і шляхом усунення зайвих оптових посередників та збільшення в роздрібному товарообороті питомої ваги товарів, що завозяться безпосередньо від виробників. Це дасть змогу знизити роздрібні ціни при збільшенні розміру валового прибутку з одиниці товару на користь торговельного підприємства.
Але усувати слід лише дійсно зайвих посередників. Відмова від послуг посередників взагалі при завезенні товарів складного асортименту до дрібних магазинів викличе уповільнення оборотності товарів і пов'язане з цим зростання витрат обігу. До того ж сума збільшення витрат може виявитися більшою, ніж додатково одержаний валовий прибуток;
4) ще один резерв збільшення суми валового прибутку від реалізації товарів - це підвищення рівнів торговельних надбавок чи знижок, що застосовуються в магазині.
Цей захід може бути виправданий у магазинах із підвищеним рівнем якості обслуговування покупців або в періоди зі зростаючими темпами інфляції, коли підвищення рівня прибутковості необхідне, щоб компенсувати витрати, які зростають підвищеними темпами.
Слід відмітити, що у цього останнього резерва збільшення суми доходів зараз з'явився об'єктивний обмежувач ринкового характеру. Місткість внутрішнього ринку вже достатньо знизилася для того, щоб попит споживачів міг впливати на розмір цін, а поява на ринку багатьох дрібних приватних торговців забезпечує наявність необхідної для такого впливу конкуренції.
І нарешті, потрібно відзначити, що аналіз доходів обов'язково необхідно проводити в тісному взаємозв'язку з аналізом витрат і фінансових результатів торговельного підприємства.
2.3 Аналіз прибутку і рентабельності ЗАТ “ЦУМ"
Прибуток або збиток - це кінцевий результат господарської діяльності підприємства.
Для різних цілей в економіці користуються кількома видами показників прибутку торговельного підприємства:
прибуток від операційної діяльності, тобто прибуток від реалізації товарів;
прибуток від звичайної діяльності. Причому розрізняють такий
прибуток до оподаткування і після оподаткування.
З метою визначення рівнів торговельних націнок використовують перший показник.
Після врахування результатів надзвичайних подій та їх оподаткування одержують остаточну суму чистого прибутку, яку використовують для вивчення розподілу та використання прибутку.
Для визначення сальдо доходів і витрат від надзвичайних подій, які є екстраординарними і не повторюються періодично, враховуються суми збитків від стихійного лиха, пожеж, аварій тощо, за винятком сум страхового відрахування та покриття втрат за рахунок доходів від надзвичайних ситуацій.
Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку (збитку) і податків з надзвичайного прибутку.
Суть прибутку виявляється через його функції:
1) поряд із товарооборотом прибуток є одним із узагальнюючих оціночних показників роботи торговельних підприємств, що відображає їх фінансові результати;
2) прибуток служить джерелом доходів державного бюджету, фінансування капіталовкладень і соціального розвитку колективу, підготовки кадрів, приросту власних оборотних засобів, розвитку науки і техніки, відшкодування втрат від уцінки товарів і резервом інших платежів.
Прибуток є одним із джерел формування фонду оплати праці. Це зацікавлює безпосередньо кожного торговельного працівника в збільшенні обсягів прибутку.
Відносні показники прибутку - це показники рентабельності. Вони розраховуються як відсоткове відношення суми прибутку до того чи іншого показника, що характеризує обсяги торговельної діяльності.
В економічній практиці нашої країни найпоширеніше визначення рентабельності у відсотках до товарообороту
(2.17)
де RРТО - рентабельність роздрібного товарообороту,%;
П - сума балансового прибутку за період;
РТО - роздрібний товарооборот за той самий період.
Цей показник свідчить про кількість копійок прибутку, який приносить кожна 1 гривня роздрібного товарообороту.
Основним методом аналізу прибутку є порівняння.
У процесі аналізу прибутку і рентабельності проводяться порівняння за такими напрямами:
порівнюються обсяги прибутку і рівні рентабельності по одній і тій самій організації за різні періоди часу (аналіз динамічного ряду) або фактичні показники порівнюються з плановими. Розраховуються абсолютні відхилення, темпи зростання і приросту, коефіцієнти прискорення або уповільнення тощо;
порівнюються прибуток і рентабельність окремих торговельних підрозділів, що входять до одного об'єднання (наприклад, по окремих споживчих товариствах у межах райспоживспілки). Розраховуються абсолютні відхилення показників кожного конкретного підрозділу від середніх по об'єднанню і питома вага прибутку кожного підрозділу у формуванні загальної суми прибутку. При цьому може проводитися аналіз чинників для вивчення впливу на загальну суму прибутку в цілому по об'єднанню конкретних рівнів рентабельності, що склалися в кожному підрозділі, розподілу роздрібного товарообороту між підрозділами. Аналіз проводиться з допомогою індексів змінного і постійного складу та структурних зрушень;
порівнюється прибуток, одержаний від основної (торговельної) діяльності, із прибутком від інших (звичайних) видів діяльності даного підприємства, із розрахунком питомої ваги прибутку від реалізації товарів у всій сумі прибутку від звичайної діяльності;
порівнюється вплив основних чинників, що формують прибуток підприємства; цей вплив досліджується з допомогою балансу прибутку:
Пзд = РТО - ПДВ - А - КВТ + ІОД - АВ - ВЗ - ІОВ + ФД - ФВ + ІД - ІВ. (2.18)
де Пзд - сума прибутку від звичайної діяльності до оподаткування;
РТО - роздрібний товарооборот (дохід, виручка від реалізації товарів);
ПДВ - податок на додану вартість;
А - акцизний збір, що підлягає внесенню до бюджету;
КВТ - купівельна вартість товарів (собівартість);
ІОД - інші операційні доходи;
АВ - адміністративні витрати;
ВЗ - витрати на збут;
ІОВ - інші операційні витрати;
ФД - фінансові доходи, включаючи доходи від участі в капіталі;
ФВ - фінансові витрати, включаючи втрати від участі в капіталі;
ІД; ІВ - відповідно інші доходи та витрати,
Або
Пч = Пзд - ПП. + НД - НВ - ПНП, (2.19)
де Пч-прибуток чистий;
ПП-податок на прибуток;
НД; НВ-відповідно надзвичайні доходи та витрати;
ПНП-податки з надзвичайного прибутку.
Вплив кожного конкретного показника, що складає прибуток (збиток) на суму фінансового результату, знаходять шляхом визначення відносних відхилень фактичних значень показників чинників від плану чи значення за базисний період.
Відносні відхилення - це зміна суми показника чинника за період (або порівняно з планом) лише за рахунок зміни рівня цього показника у відсотках до роздрібного товарообороту без урахування зміни обсягів валової виручки. Він визначається за формулою
(2.20)
де ДПзд - зміна суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування за рахунок зміни рівня валового прибутку; РРН1 та РРН0 - рівні реалізованого накладення у відсотках до роздрібного товарообороту відповідно за звітний і базисний (або плановий) періоди; РТО1 - обсяг роздрібного обороту за звітний період.
При цьому зміни в рентабельності товарообороту за рахунок рівня реалізованого накладення визначають за формулою
ДРЗД = (РРН1 - РРН0) (2.21)
Аналогічно розраховується міра впливу на рентабельність і суму прибутку кожного чинника, що входить до балансу прибутку, але напрям впливу не завжди відповідає напряму відносного відхилення.
Якщо між показником чинника і балансовим прибутком існує прямий зв'язок ("більше - більше", "менше - менше"), то знак відхилення співпадає зі знаком впливу. Це відповідає випадку з товарооборотом, реалізованим накладенням, іншими оперативними, фінансовими та іншими доходами.
Але якщо зв'язок між сумою прибутку і показником чинника зворотний ("більше - менше", "менше - більше"), то знак впливу протилежний знаку відхилення. Наприклад, збільшення адміністративних витрат, витрат на збут, фінансових та інших видів витрат, призводить до зменшення суми прибутку і тоді
(2.22)
Додатково розраховується вплив на суму прибутку змін в обсягах роздрібного товарообороту.
Вважається, що цей чинник впливає лише на зміни в сумі прибутку, а на рівень рентабельності - ні. Таке припущення дає можливість спростити розрахунки.
Тут нехтують тим, що збільшення обсягів обороту приводить до зниження рівня витрат обігу із умовно-постійних статей, і навпаки.
Вплив обсягів роздрібного товарообороту на суму балансового прибутку визначають за формулою
(2.23)
Чинники, що формують балансовий прибуток підприємства, наведені в табл.2.8
За даними табл.2.8 сума прибутку від реалізації за рік зросла на 140 - 52 = 88 (тис. грн). У тому числі чинники балансу прибутку зумовили її зменшення на
7,70 - 12,25 - 17,50 - 36,75 + 4,20 = - 70 (тис. грн).
Таблиця 2.8
Чинники, що формують прибуток ЗАТ “ЦУМ” від реалізації (у тис. грн)
|
Структура фінансового результату від реалізації |
Попередній період |
Звітний період |
Відхилення |
Знак впливу (+; -) |
||||
|
сума |
рівень;% до обороту |
сума |
рівень;% до обороту |
рівнів у відсоткових пунктах; (+; -) |
суми (відносне), (+; -) |
|||
|
Валовий прибуток |
200,00 |
23,07 |
800,00 |
22,85 |
-0,22 |
-7,70 |
- |
|
|
Інші операційні доходи |
8,00 |
0,92 |
20,00 |
0,57 |
-0,35 |
-12,25 |
- |
|
|
Адміністративні витрати |
30,70 |
3,54 |
141,54 |
4,04 |
+0,5 |
+17,50 |
- |
|
|
Витрати на збут |
122,80 |
14,16 |
532,46 |
15,21 |
+1,05 |
+36,75 |
- |
|
|
Інші операційні витрати |
2,50 |
0,29 |
6,00 |
0,17 |
-0,12 |
-4, 20 |
+ |
|
|
Прибуток від реалізації |
52,00 |
6,00 |
140,00 |
4,00 |
-2,00 |
-70,00 |
х |
|
|
Роздрібний товарооборот |
867,00 |
х |
3500,00 |
х |
х |
+2633,00 |
х |
Ці самі чинники вплинули і на зниження рівня рентабельності обороту на 2,00 відсоткових пункти,
4,00 - 6,00 = - 2,00,або
0,22 - 0,35 - 0,5 - 1,05 + 0,12 = - 2,00.
Вплив збільшення обсягів обороту зумовив збільшення суми балансового прибутку на
Баланс впливу чинників
140,00 - 52,00 = 88,00 = 158,00 - 70,00.
Аналіз надзвичайних доходів і витрат передбачає вивчення їх структури і динаміки, виявлення основних джерел доходів і причин виникнення витрат.
Результатами такого аналізу є розробка заходів і рекомендацій щодо запобігання виникненню надзвичайних подій, особливо тих, що пов'язані з виникненням витрат.
2.4 Розподіл та використання прибутку ЗАТ “ЦУМ”
Розподіл прибутку підприємства є важливим економічним важелем, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта ринку, його трудового колективу.
Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, форми власності і організаційно-правового статусу підприємства.
Чинний порядок розподілу прибутку підприємства можна подати у вигляді схеми (додаток Є).
Одержаний підприємством прибуток направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств).
Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання.
Так, якщо торговельне підприємство має статус акціонерного товариства, то при розподілі прибутку виникає необхідність формування фонду виплати дивідендів та резервного фонду, в обсягах визначених законодавством.
Розмір відрахувань до фонду виплати дивідендів залежить від обсягу та структури (звичайні та привілейовані акції) акціонерного капіталу, кон'юнктури фінансового ринку та типу дивідендної політики, яку проводить торговельне підприємство.
В підприємствах з участю іноземного капіталу передбачається поділ чистого прибутку на частину вітчизняного та іноземного учасника згідно умов установчого договору.
Для підприємства споживчої кооперації одним із напрямків використання прибутку є відрахування на пайові (членські) внески.
В орендних підприємствам за рахунок чистого прибутку сплачується частина орендної плати, яка перевищує розмір амортизаційних відрахувань на орендоване майно, а також може створюватися фонд викупу.
Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообігу коштів підприємства.
Планування розподілу прибутку в ЗАТ “ЦУМ” здійснюється в такому порядку:
1. Визначення потреби в прибутку за напрямками його використання.
2. Формування цільової структури розподілу прибутку.
3. Визначення пріоритетності в використанні прибутку за окремими напрямками використання.
4. Збалансування потреби в прибутку по напрямках його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства.
Розрахунок потреби в прибутку за напрямками його використання здійснюється за окремими елементами його складових:
фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу);
фінансування приросту власних оборотних коштів (авансування власного оборотного капіталу);
фінансовий резерв (фонд ризику чи фонд регулювання цін);
погашення довгострокових і середньострокових кредитів банків;
погашення інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплата процентів з них;
придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств;
фінансування діяльності об'єднань, асоціацій, концернів і інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство;
здійснення соціального розвитку і заохочення трудового колективу;
виплата дивідендів власникам підприємства;
сплата податків, інших обов'язкових платежів і внесків, передбачених законодавством.
Потреба в прибутку для забезпечення приросту основних фондів визначається на основі експертної оцінки з урахуванням реальної потреби і можливостей розвитку матеріально-технічної бази підприємства та наявності інших джерел (крім прибутку), що використовуються для його фінансування.
Потреба в прибутку для авансування власного оборотного капіталу визначається, виходячи із суми власних оборотних коштів, необхідних підприємству при плановому обсязі діяльності. Розрахунок суми цих коштів можна здійснити за традиційною методикою (методом техніко-економічних розрахунків) або спрощено - на основі даних про наявність оборотних коштів на початок планового періоду, прогнозних темпів зміни товарообороту, зміни часткової участі власних оборотних коштів в кредитуванні товарно-матеріальних цінностей і частки кредитованого товарообороту в його загальному обсязі.
Потреба у формуванні резервного фонду може бути визначена по-різному: як процент відрахувань від прибутку, передбачений статутом підприємства чи чинним законодавством - виходячи із фактичної потреби в коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльності підприємства та зміни ступеня її ризикованості.
Потреба в прибутку для погашення середньо - і довгострокових кредитів банків, а також інших видів кредитних зобов'язань (випущених підприємством облігацій) та виплаті процентів з них визначається виходячи з умов і термінів надання цих коштів.
Використання прибутку на придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств визначається, як правило, експертним шляхом з урахуванням цілей, які ставить перед собою підприємство: перелив капіталу в інші галузі економіки, покращення умов постачання і матеріально-технічного забезпечення, розширення ринку збуту та інші.
Потреба в прибутку для фінансування діяльності об'єднань, асоціацій і інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство, визначається виходячи із умов договорів та статутів цих структур в абсолютній сумі або в процентах від одержаного прибутку чи обсягу діяльності підприємства.
Потреба в прибутку для здійснення соціальних, культурних заходів і житлового будівництва, а також обсяг коштів, що спрямовуються на заохочення робітників за принципом "участь в прибутку", повинна визначатись виходячи із умов найму робочої сили та вимог профспілкових комітетів трудових колективів до обсягу цих витрат.
Розмір необхідних дивідендних виплат, визначають так, щоб рівень виплачуваного дивіденду дозволяв забезпечити економічну зацікавленість власників у зростанні ефективності роботи підприємства. При цьому слід використовувати інформацію про рівень дивідендів на інших підприємствах, рух позичкової ставки та проценту по депозитних вкладах.
Сумарна потреба в прибуткові - за всіма напрямками його використання може бути прийнята як один з варіантів величини цільового чистого прибутку підприємства.
Після визначення потреби в прибутку за окремими напрямками його використання здійснюють формування цільової структури розподілу прибутку.
При проведенні цієї роботи необхідно враховувати значну кількість факторів, найважливішими з яких є:
стадія життєвого циклу підприємства та стратегічні цілі його розвитку;
темпи зростання товарообігу, передбачені стратегічним планом розвитку підприємства;
наявна структура капіталу підприємства та ступінь її оптимальності; можливість залучення капіталу з альтернативних джерел;
необхідність здійснення реального інвестування з метою раціональної диверсифікації, впровадження нових технологій, розширення, оновлення та модернізація основних фондів тощо;
необхідність здійснення проектів фінансових інвестицій з метою отримання додаткових, в тому числі спекулятивних доходів, переливу капіталу в більш ефективні та прибуткові сфери бізнесу тощо;
прийнята на підприємстві система матеріального заохочення персоналу, потреба у використанні різних форм участі персоналу в капіталі підприємства;
обсяги соціальної сфери підприємства, потреба в її поточному фінансуванні та подальшому розвитку;
економічні інтереси власників підприємства на короткостроковий та довгостроковий періоди, рівень оподаткування дивідендних виплат.
Оцінка впливу перелічених факторів дозволяє здійснити ранжування потреб у використанні прибутку при формуванні його нижчим за цільову величину.
Іноді, якщо зовнішнє середовище, в якому працює підприємство, і його внутрішня господарська політика залишаються незмінними протягом певного часу та помітних змін на майбутнє не передбачається, планування прибутку може проводитися від досягнутого рівня з використанням показників динаміки. Розрахунки проводяться за формулою
(2.24)
де ДТРТО - темп приросту роздрібного товарообороту, що планується, у відсотках до звітного року;
- коефіцієнт співвідношення середньорічних темпів приросту прибутку і роздрібного товарообороту:
Відомі звітні дані про товарооборот і суму прибутку ЗАТ “ЦУМ” за три останні місяці. Розрахунки проведені в табл.2.9
Таблиця 2.9
Розрахунок коефіцієнта співвідношення ЗАТ “ЦУМ” середньомісячних темпів приросту прибутку та роздрібного товарообороту(у тис. грн)
|
Показники |
Місяці |
Розрахунок середньорічних темпів приросту,% |
За планом на наступний місяць |
||||
|
1-й |
2-й |
3-й |
сума |
у% до звітного року |
|||
|
Роздрібний товарооборот |
7200 |
7803 |
8200 |
8679 |
105,84 |
||
|
Прибуток |
142,2 |
151,2 |
163,0 |
173,0 |
106,13 |
||
|
Коефіцієнт співвідношення темпів приросту прибутку та обороту (р.2 гр.4/р.1 гр.4) |
Коефіцієнт співвідношення показує, що на кожен 1% приросту роздрібного товарообороту прибуток приростає на 1,0506%:
Рентабельність у всіх випадках планується як відношення планових обсягів прибутку і товарообороту.
В умовах ринкової економіки, щоб забезпечити прибуткове використання позичених коштів, рівень загальної рентабельності (тобто рентабельності всіх активів підприємства) може бути обґрунтований, виходячи із розміру діючої безризикової ставки кредитного ринку. Щоб використання кредитів було прибутковим, рівень загальної рентабельності повинен бути вищим від рентабельності позиченого капіталу.
3. Стратегія управління прибутком підприємства та оцінка резервів зростання прибутку на перспективу
3.1 Стратегічна мета підприємства та її досягнення
Стратегія управління підприємством пов'язана з визначенням головної мети його функціонування. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і, відповідно, одержання певної маси чистого прибутку.
Як відомо, маса прибутку підприємства залежить, з одного боку, від величини доходів, що одержує підприємство, з другого - від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту. Взаємозв'язок між стратегічною метою підприємства і факторами, що забезпечують її досягнення, може бути представлений схемою (додаток Е).
На першому етапі визначають цільову суму прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством в майбутньому періоді, тактики їх вирішення. При цьому величина цільової суми прибутку може знаходитися в інтервалі від точки беззбитковості до точки рівноваги, яка відповідає одержанню максимального прибутку.
Як відомо, кожна одиниця товарообороту додає певну величину до доходу і витрат торговельного підприємства. Цей приріст отримав назви: граничні доходи і граничні витрати.
Якщо граничний доход більший за граничні витрати, то кожна одиниця товарообороту додає до доходу більшу величину, ніж до суми витрат.
При такому становищі різниця між доходами і витратами зростає, що означає і зростання прибутку підприємства.
Максимум прибутку досягається при такому обсязі товарообороту, коли:
МR=МС, (3.1)
де МR - граничні доходи, що одержуються від реалізації кожної додаткової одиниці товарообороту;
МС - граничні витрати при реалізації кожної додаткової одиниці товарообороту. Доведемо цей висновок. Приріст на кожну одиницю товарообігу визначається так:
ДП =Пn - П n-1 (3.2)
де ДП - змінювання прибутку, що пов'язане зі збільшенням товарообороту на одну одиницю;
Пn, П n-1 - відповідно, прибуток підприємства при реалізації n-ої одиниці товарообороту та (n-1) - ої одиниці товарообороту. Прибуток підприємства визначається як різниця між загальним доходом і витратами при відповідному обсязі товарообороту тобто:
Пn = ТРn - ТСn (3.3)
Пn-1 = ТРn-1 - ТС n-1 (3.4)
де ТРn, ТРn-1 - відповідно, загальний валовий доход при реалізації n-ої та n-1 одиниці товарообороту; ТСn, ТС n-1 - загальні затрати при реалізації n-ої та (n-1) одиниці товарообороту; Якщо підставити вирази (3.3) і (3.4) в рівняння (3.2), одержимо:
ДП = (ТРn - ТСn) - (ТРn-1 - ТС n-1) (3.5)
Підприємство одержить максимальний прибуток при такому обсязі товарообороту, коли збільшення обсягів реалізації не приведе до зміни обсягів прибутку тобто: ДП= 0.
Подальше збільшення обсягів реалізації економічно невигідно підприємству, тому що не буде забезпечувати подальше зростання прибутку.
На другому етапі обґрунтування стратегії визначають обсяг товарообороту, який забезпечує одержання цільової суми прибутку.
Для цього, з одного боку, розраховують необхідний обсяг товарообороту (виходячи із величини цільового прибутку), а з другого - оцінюють можливий обсяг товарообороту, який відповідає попиту населення на товари і ресурсозабезпеченості обороту (можливий обсяг закупки товарів, розміри товарних запасів, потужність торговельного підприємства і її використання, чисельність робітників і продуктивність їх праці).
Досягнення збалансованості між необхідним і можливим обсягами товарообороту забезпечується на наступних етапах розробки стратегії управління прибутком шляхом розробки асортиментної, та ресурсної цінової політики підприємства.
Розробка асортиментної політики підприємства (3 етап) має бути спрямована на оптимальну товарно-групову структуру відповідно до структури попиту населення.
Обґрунтування цінової політики (4 етап) має бути спрямоване на визначення оптимальних цін реалізації товарів, при яких досягається оптимальний обсяг товарообороту, а як наслідок - максимальний прибуток. Взаємозв'язок між прибутком, обсягом товарообороту і ціною реалізації товарів відображається на мал. додатку Ж. Торговельне підприємство при укладанні комерційних угод з закупівлі товарів мусить виходити із указаних залежностей, що дозволяє йому оптимізувати асортимент товарів і ціни їх реалізації.
Формування ресурсної політики підприємства, яка здійснюється в ході 5 етапу обґрунтування стратегії управління прибутком, має передбачати залучення ресурсів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу діяльності із найменшими затратами.
Шостий та сьомий етапи розробки стратегії пов'язані з вирішенням завдань управління валовим доходом та поточними витратами торговельного підприємства, які були розглянуті вище. Результатом розробки стратегії є визначення можливого (реального) обсягу отримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період, порівняння яких дозволяє оцінити можливий обсяг прибутку підприємства.
На восьмому етапі можливий обсяг отримання прибутку необхідно порівняти з його цільовим розміром. Якщо відповідність досягнута, стратегічний план приймається до виконання (9 етап), здійснюються заходи з контролю за ходом його реалізації.
Якщо відповідність не досягається, необхідно виявити можливі резерви збільшення прибутку за рахунок раціонального використання ресурсів, зниження витрат та збільшення доходів, або ж варто відкоригувати (зменшити) цільову суму прибутку.
3.2 Резерви зростання прибутку
Відображаючи рівень витрат на реалізацію товарів, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації діяльності. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію діяльності, тим нижча собівартість виробництва та реалізації. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності діяльності підприємства.
При обчисленні собівартості виконаних робіт до яких можна віднести реалізацію товарів, важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:
виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
обслуговування виробничого процесу і управління ним;
набір і підготовку кадрів;
поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.
Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво, реалізацію і собівартістю продукції не існує. Так, згідно з встановленим порядком не включаються у собівартість, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них в ЗАТ “ЦУМ” належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня матерів, які мають дітей віком до одного року тощо.
Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (псування матеріалів тощо), включаються у фактичну собівартість, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку чи інших джерел.
Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Вони можуть дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво, реалізацію продукції, товарів.
Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції або виконаних робіт. Загальні витрати - це витрати на весь обсяг робіт за певний період. Ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої, реалізованої продукції або виконаних робіт. На даному етапі виникають труднощі.
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, на наш погляд, в даному випадку доцільно використовувати поняття граничних витрат, які характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виконаних робіт.
Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу виконаних робіт, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню гривню за часом виконання робіт. Показник граничних витрат можна використовувати при аналізі доцільності зміни обсягу виконуваних робіт.
Доцільно, на наш погляд, визначити та проаналізувати динаміку непропорційних витрат, поділяючи їх на прогресуючі та дегресуючі. Тобто ті, які зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва (прогресуючі витрати). Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці яка в повній мірі використовується в ЗАТ “ЦУМ", додаткові рекламні витрати. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію, наприклад, торгового обладнання і устаткування, ремонт, інструмент тощо.
Наприклад, вартість одиниці товару - 50 грн. Змінні витрати на одиницю - 20 грн. Загальні постійні витрати - 2400 грн.
Визначимо точку беззбитковості у грошовому і натуральному показниках.
Маржинальний доход на одиницю: 50-20=30 грн.
Точка беззбитковості у натуральних одиницях: 2400: 30=800 (м3).
Коефіцієнт маржинального доходу: 30: 50=0,6
Точка беззбитковості у грошових одиницях: 2400: 0,6 = 4000 грн.
Рис.3.1 Графік беззбитковості
Для беззбиткової роботи підприємство має продати 800 одиниць товару.
В практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат можна спростити, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшить аналіз і прогнозування витрат.
Висновки
Таким чином, під час написання дипломної роботи були поглибленні і закріпленні теоретичні знання, набутті практичні навички з обраної теми дослідження.
Економічна криза перехідного періоду до ринкової економіки з особливою гостротою позначилася на господарсько-фінансовій діяльності, зокрема на діяльності ЗАТ “ЦУМ", оскільки за часів директивної економіки більш як половину обігових коштів формувалися за рахунок банківських кредитів. Мінімальні нормативи власних обігових коштів, які застосовувалися банком при кредитуванні, були заниженими. Встановлення низьких нормативів власних обігових коштів було не безпричинним. Низькі нормативи давали змогу значну частину розподілюваного прибутку спрямовувати на будівництво великих оптових баз, універмагів, ресторанів, заготівельних складів тощо. Власні обігові кошти поповнювалися переважно лише до мінімального нормативу, передбаченого умовами короткострокового кредитування. Однак в умовах перехідної економіки наявних власних обігових коштів у багатьох підприємств виявилося надто мало, щоб забезпечити повне освоєння нововведених об'єктів і зберегти фінансову стійкість організацій і підприємств.
Кризовий стан економіки України, громіздка матеріально-технічна база і недостатність власних обігових коштів призвели до того, що більша кількість підприємств України за порівняно короткий термін (із 2002 до 2008 року) опинилися у важкому фінансовому стані.
Різке зростання процентної ставки за кредит, призупинення кредитування з обороту вже з перших днів реформування економіки України призвели до різкого зниження обігових коштів, а відтак до недостатності запасів сировини, матеріалів, товарів та інших засобів, необхідних для нормальної роботи організацій і підприємств. Це призвело до щорічного зменшення обсягів діяльності, неефективного використання виробничих потужностей, зростання витратомісткості і збитковості. Як наслідок відбувається процес "вимивання" власних коштів з обігу, зростання поточної неліквідності боргових зобов'язань. Кризові явища найвідчутніше торкнулися однієї з галузей діяльності - торгівлі. У перехідний період до ринкової економіки торговельні організації і підприємства у своїй більшості не змогли належним чином поповнювати запасів товарів, бути конкурентоспроможними. Тому, починаючи з 2001 року обсяг роздрібного товарообороту торгових підприємств України у порівняльних цінах щорічно знижувався, а рівень витрат обігу зростав.
Фінансова стабілізація насамперед досягається налагодженням безперервної і ефективної діяльності суб'єктів господарювання та вмілим управлінням виробничими фондами і джерелами їх формування.
У ситуації, що склалася, нелегко забезпечити фінансову стабільність, але можливо. Для виходу з фінансової кризи необхідно виробити загальну стратегію фінансового оздоровлення організацій і підприємств.
До основних напрямів фінансової стабілізації належать такі:
1. Оптимізація структури активів. Вона передбачає раціональне розміщення капіталу, передусім власного, в активах. Частку необоротних активів і обігових коштів доцільно довести до оптимального їхнього обсягу, зумовленого бізнес-планом, із таким розрахунком, щоб прогнозована фондовіддача забезпечувала отримання прибутку, достатнього для самофінансування господарської діяльності. Але слід зазначити, що ефективне використання основних фондів потребує значних інвестицій в обігові кошти. Тому на базі тимчасово збиткових підприємств доцільно створювати госпрозрахункові відособлені підрозділи із залученням додаткових коштів на формування власних обігових коштів у розмірі не менш як 50% від загальної потреби в обігових коштах. Кошти від реалізації основних фондів слід скеровувати на поповнення власних обігових коштів.
2. Ресурсне збалансування кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Воно досягається шляхом визначення оптимальної потреби у коштах, необхідних для виконання прогнозованих обсягів діяльності та її узгодження з реально можливими джерелами формування обігових коштів.
3. Збільшення обсягу і частки власних коштів в обігу. Кожному суб'єкту господарювання необхідно подбати, щоб до 50% планових обігових коштів формувалося за рахунок власних коштів. Це забезпечить йому певну фінансову стійкість і платоспроможність, створить реальну можливість залучення в обіг банківського та комерційного кредитів.
Збільшення обсягу і частки власних коштів у формуванні обігових коштів досягається шляхом як додаткового залучення в обіг власного капіталу, так і підвищення ефективності його використання у процесі кругообігу цих коштів.
У сучасних складних умовах, коли значна частка підприємств збиткова, прибуток тимчасово не може бути головним джерелом поповнення власних обігових коштів.
4. Зменшення витратомісткості обігу. Оптимізація витрат, зведення їх до економічно виправданого мінімуму сприяє зростанню рентабельності, підвищує фінансову стійкість. Тому кожному суб'єкту господарювання необхідно налагодити економічно обґрунтоване планування витрат, збалансувати витрати з прогнозованими доходами із таким розрахунком, щоб підприємство отримувало прибуток, достатній для самофінансування. Одночасно слід налагодити постійний контроль за дотриманням кошторису витрат, шукати шляхів можливого зниження рівня витрат.
5. Перехід на ринкове ціноутворення. Ринок ціноутворення зобов'язує підходити до формування ціни виважено, з урахуванням попиту і пропозиції, з орієнтацією на цінового лідера на аналогічні за якістю товари.
6. Ефективне управління фінансовими ресурсами організацій і підприємств.
Втілення в життя стратегії фінансового оздоровлення можливе за наявності структуризованої фінансової служби, спроможної налагодити економічно обґрунтоване фінансове планування і прогнозування, професійно виконувати оперативну фінансову і контрольно-аналітичну роботу, надавати консультативну, методичну й організаційну допомогу структурним підрозділам. Для забезпечення ефективного управління фінансовими ресурсами доцільно ввести посаду заступника керівника з фінансово-економічної роботи. Оперативне вирішення назрілих питань значною мірою сприятиме фінансовій стабілізації у споживчій кооперації.
Для здійснення багатогалузевої діяльності використовується значний ресурсний потенціал: основні фонди, обігові кошти, робочу силу.
Особливо гостро постає проблема збереження і оновлення основних фондів. Розв'язати цю проблему можна з припиненням відчуження об'єктів споживчої кооперації, переведенням цього стихійного процесу в кероване русло на основі програм координування планів продажу, оренди, ліквідації, застави, реалізації об'єктів; розробкою сучасної інвестиційної політики, що ґрунтується на власних інвестиціях і залученні капіталу фізичних і юридичних осіб, у тому числі й зарубіжних; оптимізацією структури матеріально-технічної бази, її територіальним розміщенням.
Розв'язання проблеми повнішого використання основних фондів залежить переважно від зовнішніх умов. По-перше, необхідна активізація внутрішнього ринку, особливо сільського, за рахунок підвищення платоспроможного попиту сільського населення. По-друге, потрібно освоїти зовнішні ринки, розширити систему міжнародних торговельних зв'язків із тим, щоб суттєво збільшити експорт продукції і сировини, в широких масштабах здійснювати товарообмінні операції.
Чинні кредитні ресурси і незначні власні обігові кошти дестабілізують фінансовий стан підприємств, блокують платежі, знижують прибутковість. Таким чином, основна проблема фінансового забезпечення полягає в нестачі власних ресурсів і низькій віддачі обігових коштів. Ця проблема характерна для всієї економіки.
Важливим резервом підвищення ефективності діяльності є насамперед збільшення обсягів господарської діяльності. Відомо, що збільшення обсягів виробництва скорочує собівартість продукції. Ця закономірність характерна і для сфери обігу.
Підвищення ефективності функціонування - процес складний і багатогранний. Він зумовлений як внутрішньосистемними, так і зовнішніми умовами і потребує здійснення комплексу економічних, фінансових і організаційних заходів.
Конкретними чи не найголовнішими заходами поліпшення стану діяльності є наведення порядку, забезпечення управління галуззю, організація належної роботи з формування ресурсів.
Правлінням та керівництву підприємств слід працювати над питаннями перепрофілювання деяких нерентабельних підприємств.
Потрібно ефективніше використовувати наявну матеріально-технічну базу шляхом оновлення й розширення асортименту власної продукції і дбати, щоб вона продавалася за нижчими цінами, ніж у конкурентів. На виробничих підприємствах необхідно скорочувати непродуктивні затрати, розширювати асортимент, знижувати усі види затрат на виробництво, що приведе до зниження собівартості продукції, встановлення помірних і доступних цін, забезпечить конкурентоспроможність на ринку. Підтримка власного виробництва має стати найголовнішим завданням усіх без винятку підприємств, одним із пріоритетних напрямів їхньої роботи. Для відчутного поліпшення справ у виробництві й досягнення зростання обсягів випуску товарів слід рішуче впроваджувати прогресивні технології, оновлення асортименту і випуску конкурентоспроможної продукції.
Список використаної літератури
1. Закон України про підприємництво: К:, 2007-13 ст.
2. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"
3. Наказ Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" від 31 грудня 2009 р. № 318. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 1
4. ПБО-16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. № 27/4248
5. Типове Положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: затверджено Постановою Кабінету Міністрів в України від 26.04.2006 р.
6. Коментар нового положення “Про бухгалтерську звітність підприємств" // Галицькі контракти. - 2009. №7
7. Атрохимович Г.П., Комаров В.И. Економіка підприємств в умовах госпрозрахунку.М. Агропромвидат 2000-254 с.
8. Акиненко А.Ф., Ширімет А. Д,. Облік калькулювання і аналіз собівартості продукції - МГУ, 1984 - 269 с.
9. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС. - 2007.
10. Баскин А.И. Планування потребності в матеріальних ресурсах на підприємстві - Київ: Техніка, 1983, 49 с.
11. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика. - 2003.
12. Безруких П.С. Облік і калькулювання собівартості продукції К. Фінанси 2004-320 с.
13. Багнрольц С.Б. Вопроси совершенствования економического анализа себестоимости продукции и финансового состояния обьеденений. Бухгалтерский учет. 2004 №7 с.8.
14. Бандурка Фінансова діяльність підприємств. - Київ. - ”Либідь", 2008.
15. Балабанов И.Т. Финансовій менеджмент: Учебник. - Москва: Финансы и статистика, 2004.
16. Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. - М.: ИНФРА-М, 2008.
17. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. - К.: НИКА-ЦЕНТР, 2009.
18. Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 2004.
Подобные документы
Економічна сутність та функції прибутку. Формування і розрахунок показників прибутку на підприємствах України. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку. Планування прибутку на підприємстві. Рентабельність.
реферат [30,9 K], добавлен 22.07.2007Сутність прибутку у фінансово-господарській діяльності підприємства. Формування поняття прибутку. Основні показники прибутку та основні види розрахунку рентабельності. Основні принципи, напрямки і етапи розподілу та використання прибутку підприємства.
курсовая работа [65,9 K], добавлен 02.07.2011Економічна суть та значення прибутку в умовах ринкової економіки. Основні показники прибутку та види розрахунку рентабельності, його значення і фактори впливу на нього. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку, шляхи та джерела його підвищення.
курсовая работа [727,9 K], добавлен 21.04.2011Економічна сутність та джерела формування прибутку в торгівлі та методологічні підходи до формування політики його розподілу. Аналіз фінансово-господарської діяльності та прибутковості підприємства, розробка стратегії та заходи щодо її збільшення.
дипломная работа [200,5 K], добавлен 22.12.2009Сутність, значення прибутку в господарській діяльності підприємств. Джерело формування загальної величини прибутку підприємства та види прибутку. Напрями підвищення прибутковості вітчизняних суб’єктів господарювання. Шляхи оптимізації розподілу прибутку.
курсовая работа [1003,8 K], добавлен 16.12.2010Види прибутку та механізм його формування. Суть прибутку та підходи до методики його визначення. Планування та прогнозування рентабельності у процесі діяльності ЗАТ "Полімер". Аналіз формування, розподілу і використання прибутку на підприємстві.
дипломная работа [124,8 K], добавлен 17.10.2011Теорії "утримання", "чекання", "ризику". Джерела формування прибутку, напрямки його розподілу. Еволюція теоретичних підходів у визначенні сутності прибутку, порівняння поглядів на нього видатних економістів минулого. Аналіз рентабельності підприємства.
курсовая работа [927,8 K], добавлен 05.01.2014Економічна характеристика прибутку, управління його розподілом і використанням. Відносні показники фінансових результатів діяльності підприємства ТОВ "Обербетон Інвест". Аналіз динаміки, структури і розподілу прибутку компанії, оцінка його рентабельності.
курсовая работа [116,0 K], добавлен 14.12.2015Особливості утворення і використання прибутку на підприємстві. Характеристика факторів, що впливають на розмір прибутку підприємства. Аналіз показників рентабельності виробництва: показники рентабельності – брутто, показники рентабельності – нетто.
реферат [15,6 K], добавлен 06.06.2010Класифікація показників прибутковості підприємства, формування чистого прибутку, принципи його розподілу. Сутність, поняття рентабельності. Аналіз та оцінка формування та використання прибутку на ДС-Микитівка. Шляхи підвищення прибутковості підприємства.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 16.12.2012
