Роль інформації в сучасній економіці і формування ринку інформаційних послуг в Україні

План

Вступ

1 Роль інформації в сучасній економіці

1.1 Визначенні інформації, її види та класифікація

1.2 Інформаційні товари та послуги. Інформаційний ринок

1.3 Значення інформації в економіці

2 Інформаційна економіка

2.1 Концепція інформаційної економіки та її дослідження

2.2 Формування інформаційного суспільства

2.3 Ринки с асиметричною інформацією та необхідність в державному регулюванні

3 Світовий ринок інформаційних технологій

4 Сучасний стан та розвиток ринку інформаційних послуг в Україні

4.1 Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в Україні

4.2 Розвиток науково-технічної сфери в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В сучасному світі надзвичайно велику роль в суспільному житті відіграє інформація. Вона є основою при прийнятті рішень для здійснення будь-яких дій. Дослідження інформації є дуже актуальною темою вже протягом довгого часу. До винайдення комп'ютерів інформація досліджувалась лише як основа для діяльності в економіці та інших сферах. В нашу інформаційну епоху інформація є також товаром і засобом виробництва. Багато дослідників приділяють увагу обом значенням інформації в розвитку економіки. Щодо першого значення, прикладом може бути дослідження ринків з асиметричною інформацією (тобто різний рівень інформованості суб'єктів економічної діяльності щодо стану ринку) нобелівських лауреатів Джозефа Стигліца, Майкла Спенса, Джорджа Акерлофа, а також М.М.Єрмошенко, Є.І.Марко, О.М.Чернега та інших. Дослідженням іншого значення займались В.Глушков, О.Ю.Чубукова, В.В.Іванова, А.Балашова та багато інших. При цьому ці значення не розглядають окремо, оскільки в цьому і проявляється специфіка даного явища

Зараз значення інформації в економіці набуває надзвичайно великого значення, оскільки формується новий соціально-економічний уклад, основою якого є розвиток інформаційної економіки. Ринок інформаційних технологій має найшвидші темпи розвитку, порівняно з усіма іншими галузями економіки. Тому вивчення даної теми є дуже важливим для національної науки, а розробка нових шляхів вдосконалення та розширення масштабів впровадження інформаційних методів в діяльність підприємств збільшить їх ефективність, зменшить відставання у розвитку нашої країни з більш розвинутими.

Метою даної роботи є дослідити значення інформації в сучасній економіці, особливості інформації як ресурсу, тенденції розвитку ринку інформації в Україні, виявити, які є можливі способи для покращення даної ситуації.

1 Роль інформації в сучасній економіці

1.1 Визначення інформації, її види та класифікація

Для визначення значення інформації в економіці необхідно чітко розуміти, що таке інформація, з чого вона складається, які має особливості, адже без розуміння сутності явища неможливо його застосовувати для своїх цілей.

Інформація - це абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. «Інформація» є загальнонауковим поняттям, але до цих пір у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним. Загальноприйнятого визначення не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні. Саме слово «інформація» від латинського слова «informatio», яке має декілька значень: роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення; представлення, поняття; ознайомлення, просвіта. Інформацію можна поділити на види за багатьма ознаками (дод.1)[1].

Економічна інформація -- інформація про суспільні процеси виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, корисні дані сфери економіки, що відображають через систему натуральних, трудових і вартісних показників планову й фактичну виробничо-господарську діяльність та причинний взаємозв`язок між керуючим і керованим об`єктами. Економічна інформація використовується на всіх рівнях управління народним господарством країни, зокрема в усіх галузях агропромислового комплексу.

Економічну інформацію класифікують за рядом ознак (дод. 2). Залежно від здійснюваних в управлінні функцій розрізняють планову, облікову та регулюючу інформацію.

Планова інформація в структурі економічної інформації займає 8 -- 10 %. Вона містить директивні вказівки про розвиток конкретного об`єкта управління та його складових.

Облікова інформація в системі економічної охоплює в середньому 88 -- 90 %, відображаючи господарські процеси у вигляді натуральних, трудових і вартісних показників. Складовими частинами облікової інформації є бухгалтерські, звітно-статистичні та оперативні дані.

Регулююча інформація займає в середньому майже 2 % від загального обсягу економічної інформації. На її основі приймають рішення щодо регулювання параметрів виробництва або планових завдань.

За стадіями утворення економічну інформацію поділяють на первинну та похідну.

Первинна інформація відображає виробничо-господарські процеси в момент їх проходження. Це, як правило, бухгалтерська інформація, збір якої переважно здійснюється вручну і заноситься на носій типу «первинний документ» (ПД).

Похідна інформація є результатом обчислень і поділяється на проміжну, що підлягає подальшій обробці, та результативну.

Як первинна, так і похідна економічна інформація може бути змінною (робочою, оперативною) і постійною.

До змінної інформації належать показники разового використання, зокрема дані про кількість відпрацьованого часу, виконаних тонна-кілометрів, надоєного молока тощо. Показники змінної (оперативної) інформації мають властивість змінювати свої значення. Наприклад, виробіток одного й того ж працівника в різні дні, як правило, різний. Але ж норма виробітку і розцінка за працю можуть бути одними й тими ж. І тоді це вже постійні дані. Їх, якщо необхідно, вибирають із баз даних (довідників норм виробітку, норм витрат праці, норм амортизаційних відрахувань, норм витрат пально-мастильних матеріалів, розцінок за одиницю роботи і т. д.).

Постійна інформація використовується багаторазово, тобто вона характеризуються деякою стабільністю. Критерієм, що визначає стабільність показника в робочому масиві, є коефіцієнт стабільності інформації. При цьому постійною вважають інформацію, коефіцієнт стабільності якої становить не менше 0,85.

За об`єктивністю відображення явищ, подій, господарських операцій інформацію розподіляють на достовірну і недостовірну. За насиченістю реквізитами -- на недостатню, достатню та надлишкову.

Інформація надходить працівникам апарату управління як із власних структурних підрозділів, так і від інших організацій. За цією ознакою інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню. І, насамкінець, інформацію, що надходить до об`єкта управління, називають вхідною, а інформацію від об`єкта -- вихідною. [1]

З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретного змісту з виокремлюванням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.

Інформацію для економічного аналізу поділяють на кілька типів, які є суттєвими для розробки технологій. Це: факти, оцінки, прогнози, узагальнені зв'язки, конфіденційна інформація, чутки. Факт - це інформація про подію або умову, що їх можна безпосередньо спостерігати та аналізувати (наприклад, виробництво, продаж). Фактична інформація, яка використовується для аналізу, є дуже різноманітною і великою за обсягом, формується з різних джерел, потребує накопичення в базі даних і дальшої обробки, в основній масі циклічно повторюється. Розв'язання аналітичних задач потребує фактичної інформації як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовище. Ця інформація є основою для аналізу виконання планів, вивчення динаміки економічних показників та прогнозування на майбутнє. Оцінка ґрунтується на висновках, зроблених щойно чи колись у минулому. Вона не завжди є достовірною і може мати різні похибки, пов'язані із використанням певних методів вимірювання і розрахунків, похибками у вибірці, глибиною професійних знань спеціаліста, який вибрав методику розрахунку та дав оцінку. За результатами оцінки формується база даних для прогнозування майбутнього, особливо коли використовуються бази знань та експертні системи. Прогнози частково ґрунтуються на аналогії і частково на тому, що заведено називати "здоровим глуздом". Для прогнозування використовуються різні методи й моделі розрахунків (кореляційний і регресивний аналіз, екстраполяція тенденцій), знання експертів і спеціалістів у конкретній сфері. Основою для оцінки та прогнозування є узагальнені зв'язки, які характеризують рівень залежності досліджуваного показника від одного чи кількох інших показників, як, наприклад, обсяг продажу і план витрат ресурсі в підприємства.

Конфіденційна інформація, як і джерело її отримання, не піддягає розголошенню і має різний рівень надійності. До неї відносять відомості про плани конкурентів, про науково-технічні досягнення, можливі зміни в законодавстві країн стосовно виробництва, торгівлі, податків тощо.
В аналітичних розрахунках багато важать чутки. Хоч чутки е не дуже надійним джерелом інформації, проте коли їх опубліковано в пресі, оприлюднено в публічних виступах і заявах, вони можуть тимчасово спричинити зміни на ринку, навіть якщо зміст чуток не відповідає дійсності.[2]

Класифікація економічної інформації є дуже розгалуженою і до інформації висувається ряд вимог для її ефективного використання (дод. 3), тому розгляд цього питання є основою для подальшого вивчення теми.

1.2 Інформаційні товари та послуги. Інформаційний ринок

За допомогою інформаційних продуктів споживач має можливість задовольняти свої потреби у нових відомостях та знаннях, а також різноманітні естетичні потреби. Інформаційні товари та послуги надають певну інформацію та засоби, які дозволяють відтворювати необхідні знання.

В Законі України «Про інформацію» дано такі визначення інформації, інформаційних товарів і послуг. Інформація - задокументовані або публічно розголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та оточуючому природному середовищі. Інформаційна продукція - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій. Інформаційна послуга - це здійснення в визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживача в цілях задоволення його інформаційних потреб. [3] За іншим визначенням - це послуги по перетворенню інформації та забезпеченню доступу споживачів до неї, що поряд з речовою формою вартостей може мати й не речову форму - виступати корисним ефектом праці, невідокремлюваним від самої діяльності по обслуговуванню споживача. [4] Так як на практиці ціни мають не лише товари, що мають вартість, але й корисний ефект праці, то необхідно розрізняти товар та товарну форму. У інформаційних послуг у не речовій формі процеси виробництва та споживання співпадають у часі, що визначає ряд їх специфічних властивостей. У більшості випадків ці послуги мають індивідуальний характер, не можуть існувати поза індивідуальним контактом зі споживачем, зберігатися та орієнтуватися на локальні ринки. На інформаційні послуги у неречовій формі припадає все менша доля результатів праці у інформаційній індустрії. Усе більше інформаційних послуг у речовій формі зближуються з продуктами матеріального виробництва, хоча і зберігають ряд особливостей. Технічно-економічні характеристики цих послуг споріднені з промисловими методами виробництва, висока та постійно зростаюче забезпечення фондами інформаційного виробництва, що базується на застосуванні більшого парку технічних засобів, процеси інтенсифікації розширеного відтворення зближують його з матеріальним виробництвом. Таким чином склад основних інформаційних послуг включає: підготовку джерел інформації, баз даних, випуск друкованих інформаційних видань, довідкове інформаційне обслуговування та ін.

У Законі «Про Національну програму інформатизації» серед основних її завдань визначається «формування ринку інформаційних товарів і послуг».[5]

Інформаційний ринок виходить у нинішніх умовах на перший план, бо є одним із джерел постачання найважливіших ресурсів для сучасного розвитку економіки - інформаційних, а також інформаційних продуктів, послуг та комунікацій для роботи з ними. Інноваційність, яка притаманна сучасному етапу розвитку економіки, забезпечується практично людським капіталом, а для його формування необхідні знання та інформація, тобто інформаційне забезпечення.

Поняття інформаційного ринку у Законі України «Про науково-технічну інформацію» визначається як «система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг» [6]. Він розглядається як частина ринку, на якому реалізується специфічний товар - інформаційні товари і послуги. З огляду на розуміння та визначення сутності інформаційного ринку можна зробити висновок, що для нього характерні усі риси товарного ринку. На інформаційні продукти та послуги впливають механізми та закони товарного ринку. Водночас він має і свої особливості. Вони визначаються значною мірою особливостями об'єктів інформаційного ринку. Частина їх не можуть мати матеріальної основи на етапі їх матеріальної форми в процесі реалізації. Це стосується електронної форми інформаційних ресурсів, програмних продуктів, баз даних, що передаються споживачеві через комунікаційні мережі на їх матеріальні носії або в разі надання продавцем доступу до продуктів та інформаційних ресурсів в електронному вигляді (on-line).

На відміну від товарів, що є результатом матеріального виробництва, деяка інформаційна продукція має особливості щодо реалізації як об'єкт інтелектуальної власності. Право на користування, наприклад, такого продукту, як комп'ютерна програма або база даних може надаватися необмеженій кількості споживачів протягом тривалого часу, фактично реалізуються копії одного продукту. [7]

Звичайний товар набудь-якому ринку реалізується одразу, а підприємство мусить знову здійснювати витрати на його виробництво та реалізацію, тобто матеріальне виробництво передбачає витрати на виготовлення кожної одиниці продукції, тому сукупні витрати суб'єкта за будь-який період t становлять:

B_t=УB^t_i+УP^t_i (1)

де B_i - витрати і-го виду на виробництво;

P_i - витрати і-го виду на реалізацію.

Для частини об'єктів інформаційного ринку в електронній формі (програмне забезпечення, бази даних) витрати мають свої особливості внаслідок того, що фактично здійснюється виготовлення однієї одиниці такої продукції, а надалі відбувається її тиражування, тобто виготовлення копій та їх реалізація. У m-й період часу (m=1), коли виготовляється перша (оригінальна) одиниця продукції, сукупні витрати з виробництва та реалізації становитимуть:

B_т=УB^т_i1+УК^т_і +УP^т_i (2)

де B_i1 - витрати і-го виду на виробництво першої одиниці продукції;

К_i - витрати і-го виду на тиражування.

У наступні роки витрати пов'язані тільки із виготовленням та реалізацією копій, тому витрати суб'єкта інформаційного ринку у наступні періоди становитимуть:

B_т+n=УК^т+n_і +УP^т+n_i (3)

Специфіка інформаційного ринку щодо суб'єктів купівлі-продажу в електронному вигляді також полягає у «вільному» місцезнаходженні виробників стосовно споживачів завдяки використанню телекомунікаційних мереж для здійснення процесу їх доставки без додаткових витрат, на відміну від транспортування товарів на інших ринках.

Іншою особливістю відносин на інформаційному ринку полягає у посиленні значення не цінового чинника щодо інформаційних ресурсів, а ступеня її якісних характеристик: новизни, зручності використання, форми та порядку надання, що визначають ефективність інформації.

Якщо на матеріальні блага попит збільшується при збільшенні ціни, то стосовно інформаційних ресурсів, споживач навіть при знаженні ціни буде платити лише за ту частину інформації, яка йому дійсно потрібна. Інші інформаційні ресурси та продукти для забезпечення інформаційних потреб, що не мають відповідних властивостей, можуть зацікавити споживача лише за умови безкоштовного надання.

Еластичність попиту на і-й інформаційний ресурс від його якісних характеристик можна представити як

E_i(k)=ДP_i/Дk_i?k_i/P_i (4)

де P - попит;

k - рівень корисності.

Отже, інформація може виступати у ролі товару, для задоволення потреб людини. Попит на інформацію існує завжди як на предмет «першої необхідності», але цінність інформації для споживача визначається величиною ефекту від її застосування для прийняття рішення або для використання в основній діяльності, що обумовлює величину плати за неї на ринку

1.3 Значення інформації в економіці

Для розвитку людського суспільства необхідні матеріальні, інструментальні, енергетичні та інші ресурси, в тому числі і інформаційні. Наш час характеризується нечуваним ростом об'єму інформаційних потоків. Це відноситься практично до будь-якої сфери діяльності людини. Найбільше зростання об'єму інформації спостерігається у промисловості, торгівлі, фінансово-банківській й освітянській сферах.

Нині інформація у широкому сенсі є найважливішою стратегічним ресурсом, особливо у економічній галузі. Інформаційну інфраструктуру економіки утворюють організації, експлуатуючі центри обробки й аналізу інформації, канали інформаційного обміну, комунікації і лінії зв'язку, і навіть засоби інформаційного взаємодії. Особливе місце у ряду застосовуваних технологій займають найсучасніші нові інформаційні технології. Існуючі інформаційні технології (ІТ) формально можна розділити на два великих взаємозалежних класів: програмно-математичні інструментальні кошти інформатизації, призначені для проектування сучасних інформаційних технологій, і прикладні інформаційні технології, щоб забезпечити ухвалення й підтримку рішень. Більшість технологій, складових класу інструментальних інформаційних технологій, з'явилися практично одночасно зі створенням ЕОМ як спеціального і загального програмного забезпечення, операційними системами різного класу та призначення, пакетами прикладних програм. Ці технології і їх модифікації і нині активно використовуються розробниками економічних інформаційних систем і професіонально та ґрунтовно описані у науковій літературі. Зупинімося лише на інструментальних інформаційних технологій, отримали поширення останнім часом. До їх числа можна віднести гіпертекстові технології, машинну графіку, телекомунікаційні методи доступу, САSЕ-технології, системи штучного інтелекту, мультимедіа, виникнення яких пов'язане, переважно, з новими технічних можливостей коштів обчислювальної техніки. Під час створення прикладних інформаційних систем можна буде спиратися тільки досконаліші технології, які дозволять виходити на сучасний рівень комп'ютеризації економіки, влитися у світовий економічний простір. Гіпертекстовий підхід дає змогу працювати з більшими на обсягами семантичної (понятійної) інформацією вигляді тексту, у якому є виділені різним кольором фрагменти, дозволяють вивчати текст у властивому користувачеві напрямі - гіпертексту.

Графіка. Ведучи мову про машинну графіку, треба сказати, що за умови ринку (України, і у розвинених інших країнах) приділяють значну увагу наукової візуалізації даних з метою наочного представлення наукових кадрів і комерційних результатів. Іноді ефективного ілюстративного матеріалу виявляється досить, щоб наочно уявити економічне обґрунтування та фінансове становище об'єкта дослідження.

Телекомунікації. Останнім часом до інструментальних технологій ринкової економіки активно впроваджуються комп'ютерні системи громадського доступу: комерційні бази даних тематичного характеру, системи електронних бірж і рекламних оголошень, системи віддаленої обробки інформації, засоби представлення інформаційних, фінансових та інших видів послуг. Основними формами реалізації таких багатокористувальницьких комерційних систем є локальні обчислювальні мережі й телекомунікаційні системи. Можливості локальних обчислювальних мереж жорстко обмежені в територіальному плані. В переважній більшості випадків звичайні міські телефонні канали, постачають користувачам повний набір інформаційних послуг від віддалених телекомунікаційних баз даних.

САSЕ-технології. Досвід проектування економічних інформаційних систем показує, що це логічно складна, трудомістка і тривала за часом робота. Це зажадало розробки програмно-технологічних коштів спеціального класу - САSЕ (Computer Aided Software Engeneering)-систем. САSЕ-системи дозволяють охопити процес розробки складних логічно-аналітичних моделей економічного комплексу загалом. Вони на методології структурного чи об'єктно-орієнтованого проектування й програмування, використовує специфікації як діаграм чи текстів для опису системних вимог, перетинів поміж моделями системи, динаміки поведінки системи та архітектури програмних засобів.

Системи штучного інтелекту. Науково-практичний прорив у інформатиці призвів до виникнення індустрії інтелектуальних систем. У сфері найважливішим і мало розвинутим напрямом є розробка технологій, заснованих на виключно знаннях. Використовуючи інформаційно-пошукові, розрахунково-логічні та експертні системи, користувач може виконувати доручені йому завдання, виходячи межі мови своєї предметної області. Інтелектуальні інформаційно-пошукові системи дозволяють здійснювати пошук необхідної інформації в базах даних, вирішувати управлінські й економічні завдання. Експертні системи з допомогою накопичених знання предметної області дозволяють розпізнавати і діагностувати складні процеси, приймати рішення, формулювати плани дій, висувати і перевіряти гіпотези. Прогрес систем штучного інтелекту має особливо важливе значення у розвиток інструментальних коштів проектування інформаційних технологій і можуть призвести до нової комп'ютерної революції - революції знань. Мультимедіа - це інтерактивна система, забезпечує роботу лише з текстами і нерухомими зображеннями, але й які йшли відео, анімаційної комп'ютерної графікою, промовою і високоякісним звуком. Поява систем мультимедіа призводить до кардинальних змін у таких сферах, як бізнес, освіту й за іншими сферах професійної діяльності, дозволяє відстежувати індивідуальні запити світового фінансового ринку, створювати видеокаталоги які й виробів, комерційні бази, довідники, проводити ділові відеоконференції.

Для підтримки нових господарських механізмів необхідно розробити адекватні ринкових відносин інформаційні технології. Зокрема, у сучасних умовах змін піддаються банківська і інвестиційна діяльність, вдосконалюється оподаткування, з'являються нові види управлінської роботи і суб'єкти ринку, що потребує ефективних прикладних інформаційних технологій.

Банківські системи. Розвиток дослідницько-експериментальної і вдосконалення банківських структур породжує потребу у нових послугах фінансових установ. Децентралізація банківської системи веде до принципово нової організації, що вимагає розробки концепції комплексної інформатизації окремих установ підвищення ефективності їхнього власного функціонування, і навіть для взаємодії між собою, з ЦБ України з зарубіжними партнерами. Банківські інформаційні технології мають забезпечувати достатню оперативність з організацією розрахунків.

Біржові технології. Досвід показав, що проектування біржових комп'ютерних комплексів - це логічно складна, трудомістка і тривала за часом робота, потребує високій кваліфікації всіх що у його виконанні фахівців. Проектування таких комплексів традиційно полягає в інтуїції, експертних оцінок, дорогих експериментальних перевірках функціонування комплексу, й практичному досвіді. З іншого боку, зі зростанням числа користувачів біржовий технології посилюється роль високої продуктивності її функціонування, яка істотно залежить від ідеології проектування. Впровадження сучасних біржових інформаційних технологій у практику має сприяти підвищенню економічну ефективність роботи біржі з допомогою розширення сфери її діяльність у регіонах країни, прискорення оборотності оборотних засобів, залучення у біржовий процес масових постачальників, посередників і покупців, забезпечення можливості активного заключення як великомасштабних, а й середньо- і маломасштабных угод в масовій кількості, автоматизації трудомістких і найтриваліших рутинних процесів, збору та аналізу заявок від брокерських фірм на купівлю-продаж комп'ютерним способом, проведення автоматизованих торгів (розрахунок курсу, укладання угод, оформлення торгових контрактів і проведення клірингових розрахунків) за правилами, яке забезпечує захист інтересів інвестора, рівних прав всіх учасників торгів тощо.

Технології менеджменту. Серед різноманіття відомостей, що поступають до менеджера, для ухвалення рішення потрібні лише суворо визначені, а інші є інформаційним шумом. З іншого боку, більшість інформації виникає не там, де у ній є потреба, для успішного розв'язання завдань велике значення набуває вміння подолати цю дистанцію. Вирішення проблеми комунікації впливає на швидкість надходження інформації та її своєчасність, що сприяє ефективнішою роботі підприємства.

Технології маркетингу. Комплексне вивчення інформаційних потоків маркетингу потребує аналізу великих масивів відомостей комерційного і статистичного характеру. Маркетингова інформаційна технологія - це сукупність процедур і методів, виділені на організації перспективних і поточних маркетингових досліджень.

Податкові інформаційні системи. Перетворення податкової системи зумовлює необхідність в модифікації, а іноді й у кардинальної перебудові відповідних інформаційних технологій. Серед головних напрямів концепції інформатизація податкової системи доцільно виділити: утворення єдиної комплексної інформаційно-аналітичної системи; розробку сучасної комунікаційної мережі, які забезпечують інформаційному обміну і в середині системи, і з зовнішніми об'єктами; підготовку кадрів у новому інформаційному середовищі.

Технології управління інвестиційними проектами. Створення сучасної інформаційної технології управління інвестиційними проектами виходить з уніфікованого інформаціонного, технічного і програмно-математичного забезпеченні всіх учасників інвестиційного проекту для того, щоб організувати обмін інформацією між замовниками, інвесторами, підрядними, проектними і експлуатаційними підприємствами в автоматизованому режимі. Проблема вимагає проектування універсальної інформаційної бази, що дозволяє функціонально повязати сукупність розв'язуваних завдань, і єдиного підходу до структуризації інформації, ідентифікації показників, класифікації кодування техніко-економічній даних, і т.д.

Отже, інформація в економіці має надзвичайно великий вплив в усіх галузях її функціонування. Сучасна інформатизація якісно поліпшує досягнення цілей діяльності організацій та підприємств і є умовою розвитку країни.

2 Інформаційна економіка

2.1 Концепція інформаційної економіки та її дослідження

В умовах сучасного науково-технічного прогресу багато науковців все більше уваги приділяють дослідженню інформаційної економіки. Поняття «інформаційна економіка» було введене в науковий оборот ще на початку ХХ століття і стало фактично загальновизнаним відносно реальності, що склалася у західному світі. Точна назва сучасної економіки ще не визначена - вона залежить від точки зору конкретного дослідника та способу дослідження, який він застосовує. Наприклад, А.Чухно називає її «постіндустріальною», застосовуючи принципи історизму та секторний принцип організації економіки. [9] На основі того, що основними засобами розвитку цієї економіки є інформаційно-інтелектуальні ресурси, Н.Апатова вважає, що коректно буде називати дану економіку інформаційною. [10]

Питання дослідження інформаційної економіки є досить складними через ряд причин. По-перше, недостатньо чітко складений статистичний апарат: необхідні для якісних висновків статистичні дані або відсутні, або носять випадковий характер. По-друге, різні дослідники розглядають різні аспекти даного явища, часом роблячи протилежні висновки, немає системного та узагальнюючого дослідження, фундаментальної теорії. По-третє, бурний розвиток інформаційних технологій, комп'ютерної техніки та мереж не дозволяють організувати глобальний експеримент і підтвердити правильність зроблених висновків. [10]

Виділяють дві основні категорії інформаційної економіки: інформацію як ресурс і продукт та інформатизацію як обов'язкову умову становлення та розвитку нової системи господарювання.

З економічної точки зору, інформація виступає, у першу чергу, як атрибут об'єкта чи явища, який при обробці людиною чи комп'ютером можуть приймати форму числа чи тесту. Інформація характеризується своїм змістом, вона не відокремлюється від людської свідомості, що є її виробником та кінцевим споживачем. Будучи засвоєною людиною, інформація стає знанням.. Зі збільшенням обсягів інформації та зростанням освітнього рівня населення збільшується обсяг знань (в тому числі матеріалізованих у вигляді інновацій).Інформатизація представляє собою процес створення та використання інформаційних технологій, комп'ютерів та комп'ютерних мереж - нових засобів виробництва. Інформатизація виступає необхідною умовою науково-технічного прогресу, соціального, політичного та економічного процесу в суспільстві. Вона характеризується цілим рядом статистичних показників, у тому числі - кількістю використовуваних у народному господарстві комп'ютерів та їх вартістю; використанням програмних продуктів для роботи з глобальною комп'ютерною мережею Інтернет та локальними комп'ютерними мережами підприємств; кількістю та якістю використовуваних баз даних та інші. Ці показники дозволяють судити про рівень розвитку інформаційної економіки в країні чи регіоні, а також про динаміку її розвитку.

Якщо розглядати інформаційну економіку як економічну систему суспільства, то можна виділити наступні характеристики її особливостей:

1) Своїм становленням інформаційна економіка зобов'язана появі нових виробничих сил, що кардинально поміняли матеріально-технічну базу виробництва (внесли в неї автоматизацію, інформаційний ресурс та комп'ютерну техніку з глобальною мережею Інтернет). Це сприяло також появі загальних виробничих сил, створюваних та використовуваних лише колективно. На перше місце серед категорій виробничих сил виходять знання, які мають досконале і матеріальне втілення: в освіті, в технологіях, виробничій кваліфікації спеціалістів, а також у новій техніці, організаційних системах, продуктах та послугах. Оскільки головним ресурсом стає інтелектуальний капітал, то засоби виробництва ніби переходять у голови новаторів, тих, хто створює нові цінності. Якщо в індустріальній економіці пріоритет був у машин, та при цьому виникла проблема відчуження людини від результатів її праці, то у інформаційній економіці високоінтелектуальна розумова праця повернула людину на передові позиції по відношенню до засобів праці та зняла таким чином проблему відчуження. Це сталося тому, що знання, вкладені виробником у продукт праці, залишилися при ньому та можуть бути використані багаторазово.

2) Інформаційна економіка характеризується введенням інформаційних технологій у виробництво, торгівлю та послуги, а також розвиток комп'ютерної мережі Інтернет, що є базою для створення мережних підприємств й мережного інтелекту. Інформаційні та мережні технології визначають технологічний спосіб виробництва, який формується техніко-економічними відносинами разом з виробничими силами.

3) В інформаційній економіці змінюється також характер праці, у зв'язку з цим виникають нові форми організаційно-економічних відносин. З появою комп'ютерів виник новий вид діяльності - інформаційний, а зі зростанням обсягів у виробництві знань та потреб у нових знаннях у нових знаннях у якості економічної сталі розглядати і інтелектуальну діяльність. Зміні характеру праці сприяє також децентралізація та деурбанізація виробництва. В інформаційній економіці з'явилися нові форми праці, їх загальною характерною рисою стала дистанційна праця (телепраця). Телепраця знижує виробничі витрати, покращує стан оточуючого середовища, сприяє становленню мережної економіки (як однієї з форм інформаційної економіки), збільшенню зайнятості та часткової зайнятості, а також зміцненню позицій індивідуальних підприємців, дуже маленьких фірм та мікропідприємств.

4) У системі виробничих відносин інформаційної економіка масова інтелектуальна праця потребувала пріоритету особистості робітника, оскільки такий робітник вільно володіє інформацією і знаннями, не залежить від власності на засоби виробництва та йому властива висока мобільність. В силу цього в умовах інформаційної економіки сама праця перестає бути економічним примушенням , а суспільна організація виробництва піддається значним змінам.

5) В інформаційній економіці відбуваються структурні зміни на макро- та мікрорівнях системи господарювання, а також глобалізація бізнесу. На мікрорівні така зміна означає появу підприємства нового типу, яке функціонує у комп'ютерній мережі Інтернет, використовує окремо функціонуючих та територіально відокремлених робітників, а також майже не має матеріальних активів. Крім того, для інформаційної економіки характерна поява віртуальних корпорацій. Щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємствам необхідно вступати у багато постійно мінливих союзів. В умовах використання системи Інтернет прибираються посередники, торговці напряму взаємодіють з виробниками, зменшуються склади, при цьому вартісні ланцюжки виробничих операцій перетворюються у вартісні мережі. На макрорівні з'являється нова галузь економіки - інформаційна індустрія, виникаюча в результаті злиття галузей обчислювальної техніки (виробництво комп'ютерів, розробка програм, здійснення послуг по їх обслуговуванню), зв'язку (Інтернет, телефон, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, радіо) та інформаційного наповнення (бібліотечна, архівна та видавнича справа, інформаційні послуги, індустрія розваг).

Таким чином, інформаційна економіка - це новий тип економічної системи, до якої відбувається активний перехід. У ній пріоритетними є знання як виробничий ресурс та продукція для споживання. Її розвиток відбувається дуже стрімко разом з розвитком науково-технічного прогресу. Проникнення інформатизації у всі сфери суспільного життя є причиною того, що вивчення інформаційної економіки потребує комплексного вивчення.

2.2 Формування інформаційного суспільства

Не можна розглядати економіку без врахування суспільства, в якому вона існує. Відповідно до інформаційної економіки сучасне суспільство носить назву інформаційного, або, по іншому визначенню, тому, що більшість робочої сили зайнята інформаційною діяльністю, при цьому багатство накопичується завдяки інформаційним товарам та послугам. [10]

Процес становлення інформаційного суспільства почався з прискорення матеріального виробництва та проходження матеріальних потоків ще на перетині ХІХ та ХХ сторіч. У той час проводився перший перепис населення США, та для обробки даних уперше використовувалась техніка - спеціально сконструйований табулятор. Тоді ж був створений перший носій даних - картонна перфокарта, а також програма обробки.

Основним критерієм інформаційного суспільства є якість та кількість інформації у кругообігу, її ефективна передача та обробка.[10] Додатковим критерієм слугує доступність інформації для кожного. Це значить, що величезна маса населення переключається з сфери виробництва промислової продукції та сільського господарства у сферу виробництва та розповсюдження інформації. Інформаційне суспільство демонструє такий рівень розвитку економіки, коли її інформаційний сектор виходить на першу сходинку по чисельності у ньому зайнятих.

В західному світі для означення інформаційного суспільства все частіше застосовують поняття «К-суспільства», тобто суспільства заснованого на знаннях та інноваційних технологіях. [12] Невід'ємними компонентами такого суспільства стали постійно оновлюванні міждисциплінарні знання, які здатні генерувати найсучасніші технології, інформаційно-інноваційні здобутки, ефективний захист довкілля, забезпечувати еколого-техногенну безпеку, відтворення високоякісного людського капіталу (трудового потенціалу з елементами творчості, підприємництва та підприємливості) тощо. Лише на цій основі і на таких засадах стає можливим інтегральний вектор глобального розвитку, що органічно вписуватиметься в цивілізаційні виміри інформаційно-інноваційного суспільства.

Найвищим індекс розвитку К-суспільства мають Швеція, Данія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія, Японія, Німеччина, Австрія. Більшість цих країн мають обмежені природні ресурси та відносно невеликі власні ринки. Тобто такі важливі показники конкурентоспроможності індустріальної економіки, як володіння значними природними ресурсами і великими власними ринками, за умови, що суспільство будує свій подальший розвиток на знаннях і новітніх технологіях, втрачають свою пріоритетність. Важливо зауважити, що в рейтингу ООН за станом формування К-суспільства Україна посідає 40 місце серед 195 країн світу. Потрібно визначити, що це залишковий потенціал з радянських часів. За роки незалежності Україна стабільно втрачає наукові здобутки. Тому наша країна далека від побудови К-суспільства.

Нова інформаційна епоха зумовлює нові виклики і нову суспільну відповідальність. Перетворення, що відбуваються в галузі комунікацій, впливають на всі сторони суспільного буття. В інформаційному суспільстві домінують не традиційні галузі промисловості, а знання та інформаційні послуги. Новітні комунікації -- це потужна індустрія, яка охоплює усі сфери життя суспільства. Аналітики свідчать, що інформаційний сектор економіки росте набагато швидше, аніж економіка взагалі. Нині новітні технології кардинально розширюють права громадян на доступ до різноманітної інформації, дозволяють брати участь у прийнятті політичних рішень, активно продукувати інформацію, а не тільки її споживати. Аналіз зарубіжного досвіду свідчить, що головними напрямками вже нині є: створення глобальної інфраструктури, забезпечення права і технічного доступу до інформації всього населення, дотримання свободи слова, захист національної культурної спадщини та інтересів національних меншин, охорона приватної та інтелектуальної власності, боротьба з високотехнологічними злочинами та монополізмом.

2.3 Ринки с асиметричною інформацією та необхідність в державному регулюванні

В умовах інформаційної економіки все більше уваги приділяють розгляду асиметричної інформації. Відкриття сигналізованих потоків в умовах сучасного науково-технічного прогресу, коли на споживача обвалюється величезна маса високотехнологічних товарів, і осмислений вибір між ними потребує знань, які далеко перевищують можливості пересічної людини. Це відноситься до широко спектру товарів, починаючи з легкових автомобілів і закінчуючи продукцією фармацевтичної промисловості. Разом із потоком товарів на споживача «лине» великий потік інформації, насамперед, у вигляді реклами. Зрозуміло, що в таких умовах споживач самостійно не спроможний вибрати товар і стає об'єктом багато численних маніпуляцій з боку продавців товарів та послуг.

У рамках концепції інформаційної асиметрії добре пояснюється провали ліберальних реформ в пострадянському просторі. Ця теорія надає нову інтерпретацію проблемі менеджменту, який формально діє за дорученням та в інтересах акціонерів. Однак існування інформаційної асиметрії дозволяє менеджерам часто діяти у своїх власних інтересах, які не зовсім співпадають з інтересами акціонерів.

Слід підкреслити, що інформаційна економіка має справу саму з асиметричною інформацією і більше того базується на ній. У 2001 році «за аналіз ринків з асиметричною інформацією» була присуджена Нобелівська премія Дж. Акерлофу, М. Спенсу і Дж. Стигліцу, після чого ця теорія стала загальновизнаною.[11] Поняття «асиметрична інформація ринків» є ключовим у концепції інформаційної економіки.

Класична теорія загальної рівноваги на ринках товарів і послуг працювала

не тільки за відсутності трансакційних витрат, але і в умовах повної і досконалої інформації. Іншими словами, в умовах, коли кожний учасник ринку мав повну і достовірну інформацію для прийняття рішення, та інформація, яку мав окремий учасник ринку, була також доступна всім іншим учасникам ринку. Це забезпечувалося тим, що вся необхідна інформація містилася у ціні товару, а ціна була однаковою для всіх і відома всім.

Введення в економічну теорію трансакційних витрат пробило діру в класичній теорії: виявилося, що не вся інформація міститься в ціні, потрібна ще інформація про трансакційні витрати. І тільки шляхом порівняння ціни товару і трансакційних витрат учасник ринку може прийняти рішення про купівлю.

Одним з результатів запропонованої Дж. Стигліцем теорії є твердження, що фактично на ринках існує не єдина врівноважена ціна, а розподіл цін, причому цей розподіл є свій для кожного конкретного ринку. Головним результатом теорії інформаційної економіки є визнання невірними всіх основних висновків класичної теорії, насамперед, положення про те, що «конкурентна економіка, нібито керована невидимою рукою, веде до розподілу ресурсів, ефективному у смислі Парето, і що кожний розподіл ресурсів, ефективний у смислі Парето, може бути досягнутий через механізм цінової конкуренції». Під оптимумом Парето розуміється така ситуація, коли ресурси розподілені оптимальним способом, тобто коли хто-небудь може поліпшити своє положення без одночасного погіршення становища когось іншого.

Тому стало зрозумілим, що при «провалах ринку» з причин інформаційної асиметрії, тобто за умови недосконалості ринку, ринкових відносин економіка не є Парето-ефективною. Такі «провали» можуть бути ліквідовані тільки завдяки державному втручанню на основі відповідної інформації.

З іншого боку, економічний критерій Парето, виходячи із моделі чистого

обміну, можна інтерпретувати наступним чином: хоча корисність кожного

блага для кожного індивідуума однакова, набір благ, який максимізує корисність, для кожного індивідуума свій. Тому рівновага Парето відіграє центральну роль у сучасній економічній теорії, оскільки досі не знайдено критерію ефективності, який так би добре погоджувався з іншими блоками цієї теорії.

Розробники концепції інформаційної асиметрії пішли далі. Три основних

положення нової економічної парадигми полягають у тому, що:

1) інформація, яка використовується для прийняття економічних рішень,

є різноманітною;

2) учасники ринку, як правило, мають різний рівень поінформованості

про стан ринку, товари, конкурентів;

3) для здійснення ринкової операції учасники повинні обмінятися сигналами, тобто інформацією, причому ці сигнали можуть передавати як істинну, так і невірну інформацію, розраховуючи на отримання односторонньої вигоди за рахунок партнера.

Можна навести деякі конкретні приклади асиметричної інформації на ринках різного виду:

- наймані працівники знають більше про свою професійну придатність,

ніж фірма, на яку вони хочуть влаштуватися;

- клієнт, що купує страховку, краще знає стан свого здоров'я, ніж страхова

компанія;

- власник автомобіля знає про нього більш, ніж потенційний покупець;

- власник фірми знає про свою фірму більше, ніж потенційний інвестор;

- позичальник краще знає про ризики, яких він зазнає, краще знає свою спроможність нести тягар ризиків, ніж кредитор. Таких прикладів можна навести сотні.

Далі Дж. Стигліц та його колеги показали, що висновки інформаційної

економіки відкидають положення трьох основних складових сучасної «теорії

фірми», а саме: фінансування корпорацій, корпоративного управління і вибору організаційних схем.

1. Теорія фінансування корпорацій. Відповідно до старої теорії, яка базувалася на існуванні досконалої інформації, було все рівно, залучає фірма капітал через позикові кошти або за допомогою збільшення власного капіталу. Але готовність зберігати у себе чи продавати акції вже передає інформацію, і тому не все рівно, яким шляхом фірма збільшує свій капітал. Тим більше, що фірми в сучасних умовах все більше схильні до дій з підвищеним ризиком, викликаним неповною інформацією.

2. Корпоративне управління. Згідно традиційної теорії, тобто в умовах досконалої інформації, фірми просто максимізують очікуваний прибуток, який дорівнює ринковій вартості. Це було суто технічним питанням. Але в умовах асиметричної інформації виникає проблема прийняття рішень за умови неспівпадіння інтересів менеджерів і акціонерів.

3. Теорія організаційних схем. У разі досконалої інформації вибір організаційної схеми або структури фірми не відіграє значної ролі. Але в сучасних умовах, в умовах асиметричної інформації - це центральна проблема для бізнесу.

Це стосується і стимулювання, і децентралізації управління.

Дж. Стигліц математично довів, що за умови неповної, неточної і асиметричної інформації стає неможливим досягнення загальної ринкової рівноваги, що асиметрія інформації є причиною «негативного відбору», забруднення оточуючого середовища, підвищеного морального ризику та інших «провалів ринку». Нова економічна парадигма слугує новим обґрунтуванням необхідності селективного державного втручання у функціонування ринкової економіки, про що наочно свідчить позитивний досвід проведення економічних реформ в Китаї та В'єтнамі, а також в Росії 20-тих років ХХ-го століття (НЕП).

Концепція інформаційної асиметрії і засновані на ній моделі підводять мікроекономічну базу під кейнсіанське положення про множинність можливих економічних рівноваг і тим самим доводиться необхідність державного втручання в економічний процес у вигляді інструмента переведення економіки зі стану менш ефективної рівноваги до стану більш ефективної.

Нова парадигма також підірвала засади конкурентно-рівноважного ринку

і фундаментальних економічних законів, а саме:

- закону попиту і пропозиції, який встановлює, що ринкова рівновага характеризується співпадінням попиту і пропозиції;

- закону єдиної ціни, відповідно до якого один і той же товар продається на всіх ринках за єдиною ціною;

- закону конкурентної ціни, який встановлює, що у стані рівноваги ціна

дорівнює граничним витратам;

- гіпотези ефективних ринків, яка полягає в тому, що курси фондових

бірж передають від інформованих учасників ринку до неінформованих усю

релевантну інформацію.

Для всіх цих законів було отримано спростування або доведено, що кожен

з них діє у набагато більш обмежених умовах.

Вирівнювання асиметричної інформації або ліквідація асиметрії є можливими лише в умовах розвитку інформаційної економіки та державному регулюванні.

3 Світовий ринок інформаційних технологій

Одним з принципів класифікації країн з економічної точки зору є їх поділ відповідно з розміром частки ІТ- галузі у створенні ВВП. При такому підході країни можна умовно поділити на аутсайдерів, поставників сировини, кваліфікованих виконувачів та на інноваційних та технологічних лідерів. [13]

Згідно звітів аналітиків об'єм інформаційно-телекомунікаційного ринку в 2006 р. склав 2,1 трлн євро, причому на частку ІТ припадає приблизно 46%, а на частку телекомунікаційного ринку - 55%. Ділення інформаційно-телекомунікаційного ринку відбувається наступним чином: приблизно 30% США та Європа, більше 10% - Японія, та менше 30% - усі інші країни, але найбільшими темпами розвиток даного ринку відбувається саме в країнах, що розвиваються. (дод. 4)[13].

Дані в абсолютних числах та темпах розвитку ІТ-ринку далеко не повністю відображають стан ІТ індустрії в конкретній країні. Важливими показниками в цьому сенсі є ступінь необхідності інформаційних технологій, рівень ринкової споживацької зрілості, а також різноманіття інформаційних технологій та складність представлених у країні ІТ-послуг. Для аналізу даних показників варто звернутися до міжнародного рейтингу країн по зрілості ринку ІТ-послуг - IT-Services Country Maturity Index (ITS-CMI). Ця таблиця (дод. 5 [13]), розроблена та розрахована російськими вченими на основі різних статистичних даних різних закордонних організацій станом на 2006 рік, представляє собою аналітичний інструмент для комплексної оцінки рівня зрілості по питанням ефективного застосування інформаційних технологій в різних країнах.

Для оцінки технологічного рівня країни в сфері ІТ використовується співвідношення загальних видатків на ІТ до обсягу ВВП. По цьому показнику в десятку лідерів входять Швейцарія, Швеція, Данія, Великобританія, Фінляндія, США, Австралія, Нідерланди, Сінгапур, Норвегія.

Рівень ринкової споживчої зрілості розраховується як співвідношення обсягу представлених на ринку ІТ-послуг до загального обсягу ІТ-ринку. Тут також лідирують Японія, Фінляндія, Іспанія, Швеція, Великобританія, Канада, США, Бельгія, Німеччина, Норвегія.

Ступінь розмаїття та складності представлених у країні ІТ-послуг є найбільш значним критерієм для оцінки зрілості вказаного ринку та визначається на основі:

- відношення обсягу засобів, необхідних на підтримку та обслуговування апаратних та програмних ІТ-продуктів, до витрат на їх придбання;

- відношення затрат на аутсорсинг до загальних витрат на придбання ІТ-послуг;

- відношення затрат на аутсорсінг бізнес-процесів до загальних витрат на покупку ІТ-послуг.

По цьому комплексному показнику в десятку лідерів входять Японія, Фінляндія, Канада, США, Великобританія, Іспанія, Австралія, Німеччина, Нова Зеландія, Швеція. Для визначення рейтингу ITS-CMI усі више вказані показники нормуються, а потім складаються.

Таки чином були визначені основні лідери в сфері інформаційних технологій у світі. Серед них країни Західної Європи, США, Канада, Австралія та Японія. У той же час найбільші темпи росту сфери ІТ спостерігаються у країн, що розвиваються.

4 Сучасний стан та розвиток ринку інформаційних послуг в Україні

4.1 Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в Україні

Інформаційний сектор (ІС) економіки України включає в себе: сферу виробництва знань - науку та НДДКР і сферу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), що в свою чергу включає виробництво засобів обробки і зберігання інформації - електронну промисловість виробництво напівпровідників, процесорів, комп'ютерів і телекомунікаційного обладнання, розробку інформаційних технологій і програмного забезпечення та інфокомунікації, які забезпечують генерацію, обробку, зберігання та передачу даних. [14]