Становлення сучасних форм господарювання в сільському господарстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

З навчальної дисципліни «Політична економія»

на тему:

Становлення сучасних форм господарювання в сільському господарстві України



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи організації господарювання у сільському господарстві України

1.1 Методика та інформаційна база дослідження

1.2 Методи державного регулювання організації господарювання

Розділ 2. Організація господарювання у сільському господарстві України, кооперативах та інтеграція агропромисловості

2.1 Характеристика стану фермерських господарств України

2.2 Практика організації господарювання у сільському господарстві України

2.3 Оцінка ефективності господарювання

Розділ 3. Удосконалення організації господарювання у сільському господарстві України

3.1 Заходи щодо підвищення ефективності організації господарювання

3.2 Перспективи розвитку спеціалізації фермерських господарств України, кооперативів та агропромислової інтеграції

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки



ВСТУП

Актуальність теми. В сучасних умовах питання забезпечення сталого розвитку аграрного сектора економіки набувають все більшої актуальності на тлі необхідності реалізації стратегічних завдань гарантування продовольчої безпеки країни, забезпечення високого рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників і рівня життя селян.

Внаслідок прорахунків у державній аграрній політиці, зокрема, незавершеності реформ, недостатнього рівня захисту вітчизняних виробників від недобросовісної конкуренції, вітчизняний аграрний комплекс розвивається неадекватно сучасним світовим тенденціям.

Послаблення державної підтримки, диспари-тет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, невідповідний розмір податків -- далеко не повний перелік зовнішніх факторів, що впливають на економіку сільськогосподарських підприємств. Стосовно причин, що обумовлені негативною дією внутрішніх факторів, то до них можна віднести зниження ефективності використання матеріально-технічних ресурсів, оперування консервативними методами управління підприємством, неясність стратегічної перспективи та ін.

Водночас, за даними Організації з питань продовольства та сільського господарства ООН (РАО), загальна площа земель в Україні, придатних для землеробства, складає 41 35 5 тис. га, що становить 72% від загальної площі земель, з яких 86% -- рілля, а кількість внесеного добрива дорівнює 18,1 кг/га. Порівняно із розвинутими країнами світу та найближчими сусідами можемо побачити, що США мають 45% земель придатних для землеробства, рілля -- 42%, кількість добрива 111,3 кг/га. Австралія має 57% придатних земель, рілля -- лише 10,87о, добрива -- 47,9 кг/га. Площа придатних земель Франції складає 54%, рілля -- 62,1%), при цьому кількість внесеного добрива становить 215,1 кг/га. Польща має 53% придатних земель, з яких рілля -- 77,8%), потрібність у добривах складає 120,1 кг/га. Російська Федерація має 13°% придатних для землеробства земель, рілля з них 56,7%, кількість добрива -- 12 кг/га.

На підставі наведених даних можна зробити висновок, що Україна має унікальні природно-кліматичні умови, які дають змогу нашій країні зайняти провідне місце у світовій аграрній економіці. Однак, невикористання ефективних засобів ведення сільськогосподарського виробництва, визначених світовою практикою, недостатня увага держави щодо проблем села та аграрного бізнесу, хаотичний та невпорядкований характер розвитку зводять нанівець переваги наявних стратегічних переваг сільського господарства України.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці механізмів підвищення ефективності організації агропромислового комплексу України. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

- привести методи державного регулювання організації господарювання ;

- надати характеристику стану фермерських господарств України ;

- визначити практику організації господарювання у сільському господарстві України;

- дати оцінку ефективності господарювання;

- розробити заходи щодо підвищення ефективності організації господарювання ;

- привести перспективи розвитку спеціалізації фермерських господарств.

Об'єктом дослідження є процеси організації діяльності фермерських та державних господарств України.

Предметом дослідження є аналіз стану та механізми удосконалення організації сільського господарства в Україні.

Методи дослідження. В роботі використані такі методи як метод експортних оцінок ( для порівняння декількох точок зору щодо проблеми організації діяльності); метод визначення конкурентоспроможності (для виявлення характеру конкурентного середовища та ступеня пропонування даного товару на зарубіжному ринку); метод визначення ефективності діяльності (для визначення вигідності товару на ринку).

Структура та зміст роботи. Робота складається із вступу, основної частини та висновків, містить с., включаючи рисунків, таблиць, джерел, додатків.



Розділ 1. Теоретико-методичні основи організації господарювання у сільському господарстві України

1.1 Методика та інформаційна база дослідження

Алгоритм сучасного економічного дослідження (стан, ефективність функціонування і перспектив розвитку об'єкта, який вивчається) можна представити наступним чином (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Алгоритм проведення економічного дослідження

У ході дослідження використані наступні формули:

1. Індекс загальної вартості товарної маси:

І = (1)

де р - ціна реалізації, q - кількість.

2. Прибуток на власний капітал (П_ВК):

П_ВК = (2)

3. Збільшення прибутку на інвестований капітал:

(3)

4. Обертаємість запасів, як правило:

О_ТМЗ = (4)

5. Показник економічного ефекту від експорту продукції:

ЕЕ_екс = В_вф - В _екс (5)

де ЕЕ_екс - показник економічного ефекту експорту; В_вф - гривневий еквівалент відрахувань у валютний фонд підприємства, який розраховується перерахунком валютної виручки (за вирахуванням обов'язкового продажу державі) у гривні по курсу на дату вступу валюти, грн.; В_екс - повні витрати підприємства на експорт, які включають: витрати на виробництво та реалізацію продукції (реклама, маркетинг, транспорт, страхування, мито, збір тощо). По економічному вмісту показник ефекту відповідає поняттю прибутку.

6. Для прийняття обґрунтованого рішення по експорту продукції показник ефективності експорту ЕЕ_екс порівнюється з показником ефективності виробництва та реалізації продукції на внутрішньому ринку Е_вн:

Е_вн = (6)

де Е_вн - показник ефективності виробництва і реалізації продукції на внутрішньому ринку, грн./грн.; О_екс - об'єм експорту у внутрішніх цінах, грн.; С_в.екс - виробнича собівартість товарів, що експортуються (витрати на виробництво); В_р.вус. - витрати на реалізацію експортної продукції усередині держави, грн.

7. Необхідною умовою ефективності експорту являється виконання співвідношення:

Е_екс > Е_вн > 1 (7)

8. Економічна ефективність імпорту з метою продажу імпортованого товару на внутрішньому ринку:

ЕЕ_імп = Ц_реал. - Ц_пи (8)

де ЕЕ_імп - показник економічного ефекту імпорту, грн.; Ц_реал. - ціна реалізації імпортних товарів за відрахуванням витрат, пов'язаних з реалізацією (реклама, маркетинг, транспорт та інше), грн; Ц_пи - ціна покупки (придбання) імпортних товарів, враховуючи всі витрати, які пов'язані з їх придбанням (ціна контракту, мито, транспорт, страхування, оплата послуг посередників та інше), грн.

У курсовой роботі використані наступні формули:

Кількість відправленої продукції.

ВП = Р + В + З_К + З_П (9)

де: ВП - кількість відправленої продукції; Р - реалізовано за рік; В - вибуття товару за рік; З_К - залишок на кінець року; З_П - залишок на початок року.

Кількість реалізованої продукції.

N_реал = N_поч. + N_над. - N_кінц. (10)

де: N_реал - кількість реалізованої продукції; N_поч. - залишок продукції на початок року; N_над. - кількість продукції, що надійшла; N_кінц. - залишок продукції на кінець року.

Доля зовнішнього ринку.

Д_р = V_ф/V_в (11)

де: Д_р - доля ринку; V_ф - обсяг реалізації продукції фірми, V_в - обсяг реалізації продукції всіма АПК.

Динаміка випуску продукції на експорт.

Д = V2008/V2009 (12)

де: Д - динаміка випуску продукції на експорт, V2009 - обсяг продукції, реалізованої в 2009 році, V2008 - обсяг продукції, реалізованої в 2008 році.

Індекс ціни.

І_р = (100 ± %_зц)/100% = Р₁/Р₀ (13)

де: І_р - індекс ціни; %_зц - відсоток зміни ціни; Р₁ - ціна в 2009 році; Р₀ - ціна в 2008 році.

Показник виконання плану випуску продукції за асортиментом.

К_ас = V_пв/V_з (14)

де: К_ас - показник виконання плану випуску продукції за асортиментом; V_пв - кількість найменування продукції, за яким план випуску виконано; V_з - загальна номенклатура.

Питома вага продукції .

ПВ = V_е/V_з (15)

де: ПВ - питома вага продукції ; V_е - об'єм продукції, реалізованої ;

V_з - загальний об'єм продукції.

"Формула прибутку" (СVР - модель) має вигляд:

(16)

де: РН - необхідний (нормативний) прибуток;

Сf -- постійні витрати підприємства, тобто витрати, що не залежать від обсягу виробництва;

сі - змінні витрати на випуск i-го виду продукції;

Vі -- обсяг виробництва i-го виду продукції;

Ці - ціна на i-й вид продукції.

Знаючи сі і Сf, можна підібрати Vі. Умовно це можна виразити так:

(17)

Ефективність розраховується за формулою:

, (18)

Де Е-ефективність, %;

П - прибуток, грн.;

В - витрати на виробництво, грн.

1.2 Методи державного регулювання організації господарювання

Сучасний стан аграрного сектора економіки України має певні ознаки пореформеного періоду розвитку: спостерігається підвищення ділової активності його суб'єктів господарювання; третій рік поспіль зростає виробництво валової продукції сільського господарства; завершується реформування земельних і майнових відносин; закладено нормативно-правову базу для становлення ринку землі, а також для рівноправної діяльності підприємств усіх організаційно-правових форм власності та аграрного господарювання; напрацьовано компенсаційний механізм кредитування структур АПК; запроваджено страхування ризиків щодо вирощування основних зернових і технічних культур; формується інфраструктура аграрного ринку; економічна поведінка більшості сільськогосподарських структур сприяє їх адаптації до мінливого ринкового середовища.

Пореформений період розвитку вимагає адекватної системи державного регулювання процесів відтворення у сільському господарстві. У цьому зв'язку дедалі гостріше постає питання про розробку базового документа (доктрини, концепції, програми), який би містив стратегічно виважені пріоритети, систему державних регуляторів з урахуванням ринкової орієнтації господарського механізму, а також обсяги ресурсів, необхідних для їх практичного втілення.

Керуючись принципами системного підходу до концептуального забезпечення державного регулювання аграрного сектора економіки, критерії його ефективності, на наш погляд, слід визначати: по-перше, мірою досягнення встановлених пріоритетів, які відповідають соціально-економічним потребам суспільства і можливостям економіки; по-друге, затратами суспільних ресурсів, спрямованими на реалізацію пріоритетних напрямів, порівняно з досягнутими при цьому результатами; по-третє, оптимальністю функціонування самих органів державного регулювання галузі, які забезпечують реалізацію пріоритетів, з точки зору максимального використання ними стимулів ринкового механізму.

Основними показниками ефективності державного регулювання відтворювальних процесів у сільському господарстві є маса і норма прибутку, продуктивність праці, товарність виробництва, питома вага продукції галузі в експортно-імпортних операціях країни. Важливими у цьому контексті є рівень ефективності використання земельних, трудових і матеріальних ресурсів, фондовіддача, фондо- і енергомісткість продукції тощо. При позитивній динаміці перелічених показників і відповідній зовнішньоекономічній політиці держави щодо регулювання аграрного ринку країни створюються належні передумови для нарощування конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції вітчизняних товаровиробників і галузі в цілому як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Але цих показників вимірювання ефективності державного регулювання не досить, оскільки пріоритетна мета і економічне зростання галузі можуть бути досягнуті за допомогою антиринкових регуляторів - зокрема, списання заборгованості аграрних формувань перед бюджетом і соціальними фондами, надання різноманітних податкових пільг і експортних субсидій, що сумарно в довгостроковому періоді призводить до негативних результатів. Практика періоду трансформування економіки дає підстави для висновку, що частина підприємств добиваються конкурентних переваг надмірною експлуатацією природних ресурсів, ухилянням від сплати податків, рентоорієнтованою поведінкою, персональними преференціями, скороченням пакета заохочувальних програм для членів своїх трудових колективів, простроченням кредиторської заборгованості, несвоєчасними виплатами заробітної плати тощо. Автор статті [5] пропонує додатковий критерій ефективності державного регулювання сільського господарства, який би враховував раціональність розподілу і ефективність використання ресурсів національної економіки. Адже критерій оптимальності має відповідати таким принципам, як законність, гармонізація економічних інтересів сільського господарства з іншими галузями економіки, економічна доцільність і регіоналізація підходів до розміщення сільськогосподарського виробництва і організації агромаркетингу.

При оцінці системи державного регулювання аграрного сектора економіки за третім критерієм - оптимальності функціонування його органів на кожному з етапів реалізації основних концептуальних завдань - пропонується:

1) дотримуватися загальних вимог до організаційних структур аналогічного типу з урахуванням специфіки державно регуляторних відносин у цій сфері;

2) враховувати наближеність функціонування системи державних регуляторів в умовах ринковоорієнтованої економіки до оптимальної моделі.

Вимоги до організаційних структур державного регулювання сільського господарства мають включати:

економність (полягає в тому, щоб затрати суспільних ресурсів на забезпечення діяльності органів державного регулювання були виправданими з точки зору її результативності);

адаптивність (означає здатність центрального органу управління з питань аграрної політики та інших органів державного регулювання, що забезпечують процес відтворення у сільському господарстві, до структурних змін, адекватних мінливим умовам аграрних ринків);

надійність (передбачає безперервність надходження і вірогідність інформації щодо процесів, які відбуваються в усіх ланках і структурах органів державного регулювання аграрних ринків);

керованість (означає наявність чіткої функціональної вертикалі та безпосередньої функціональної підпорядкованості центральному органові виконавчої влади з питань аграрної політики усіх регіональних і місцевих органів управління означеною сферою);

мобільність полягає у забезпеченні органів державного регулювання сучасною інформаційно-аналітичною системою щодо кон'юнктури внутрішніх і зовнішніх ринків аграрної продукції, запровадженні електронного документообміну між усіма рівнями управління, формуванні центрального інтегрованого банку даних з питань функціонування АПК.

Щодо оптимальності функціонування (симбіозу) системи державних регуляторів і ринкового механізму саморегулювання аграрного сектора економіки, то її критеріями можуть бути чітке розмежування регуляторного поля між зазначеними інститутами, наявність динамічної рівноваги на аграрному ринку, тобто "гнучкого механізму адаптації суми анонімних пропозицій до анонімних запитів", відсутність тенденцій до загострення економічних конфліктів між державою і ринковими структурами, розвиток підприємництва на основі стабільної мотивації до прибуткової діяльності.

Наведені нами критерії ефективності державного регулювання сільського господарства мають переважно галузеву спрямованість. Тому за рамками цього дослідження залишаються не менш важливі показники, які сигналізують про ефективність регуляторної політики держави, але стосуються сфери міжгалузевих відносин і пов'язані з перерозподілом ресурсів національної економіки. Це, зокрема, продовольча безпека країни, а особливо - екологічність і доступність продовольства для соціально уразливих верств населення на рівні, не нижчому від раціональних норм харчування; питома вага витрат на продовольчі товари у структурі загальних споживчих затрат і сукупних ресурсів домашніх господарств; економічне становище домашніх господарств, розташованих у сільській місцевості. Оскільки вони зайняті переважно сільськогосподарською діяльністю, то нерідко домашнє господарство є основним місцем роботи селян на умовах самозайнятості. З огляду на це, всебічне використання потенціалу домашніх господарств як інституціонального сектора економіки, створення умов для задоволення потреб їх членів відповідно до визначених державою соціальних стандартів і соціальних гарантій, а також наявність "середнього класу" на селі є базовими ознаками ефективності регулювання в аналізованому секторі економіки. Соціальна спрямованість економіки, належні рівень і якість життя селян забезпечують розширене відтворення їх фізичної та інтелектуальної здатностей до повноцінного життя та всебічного удосконалення людського капіталу на селі. Досягнення європейських стандартів у цій сфері залежить також від втілення у систему державних регуляторів засад регіонального підходу до процесу відтворення агроресурсного потенціалу нашої країни.

Проте розробка державної політики у сфері доходів населення ще не дістала необхідного методологічного забезпечення, а це, у свою чергу, унеможливлює всебічне обґрунтування регуляторних заходів щодо поліпшення економічного становища домашніх господарств з точки зору стратегії економічного зростання держави. Показники фактичного доходу домашніх господарств, їх схильність до споживання, нагромадження і розміщення особистих заощаджень не входять до щорічних державних програм економічного та соціального розвитку. Рахунки фактичного доходу у системі національних рахунків України не охоплюють приховану заробітну плату та інші складові сукупного доходу. А це ускладнює проведення об'єктивного аналізу, прогнозування і цілеспрямований вплив на динаміку показників соціально-економічного становища домашніх господарств країни, і в тому числі - розташованих у сільській місцевості.

Узагальнюючи розгляд проблеми визначення критеріїв ефективності державного регулювання аграрного сектора економіки (або якості аграрної політики), зазначимо, що вони повинні відображати усі складові суб'єктно-об'єктних відносин: економічну ефективність сільськогосподарських товаровиробників; економічну ефективність аграрного сектора економіки у системі макроекономічних показників; соціально-економічну збалансованість і справедливість міжгалузевих зв'язків; показники відтворення і постійного удосконалення людського капіталу на селі; оптимальність функціонування державного регулювання як цілісного організаційно-економічного механізму, спрямованого на забезпечення ефективно діючої моделі ринкового саморегулювання.

сільський фермерський господарство кооперація



Розділ 2. Організація господарювання у сільському господарстві України, кооперативах та інтеграція агропромисловості

2.1 Характеристика стану фермерських господарств України

Вирішальними для відновлення сільського господарства є дві наступні умови: ефективна аграрна політика держави та ефективне управління на сільськогосподарських підприємствах.

Сільськогосподарські підприємства, безумовно, можна віднести до класу складних динамічних соціально-економічних систем, які функціонують в умовах невизначеності та ризику. Аналіз складних систем потребує глибокого системного підходу до оцінки багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів впливу, що обумовлюють їх стан та розвиток.

Створення ринкової економіки засноване на докорінних змінах відносин власності та господарського механізму, що в сільському господарстві здійснено шляхом реформування господарської системи колгоспів і радгоспів, а потім і КСП у структурі ринкової орієнтації -- господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи, приватно-орендні підприємства, фермерські (селянські) господарства.

Реформування сільгосппідприємств орієнтоване на підвищення ефективності використання виробничих ресурсів, при його проведенні досягається повніше врахування зацікавленості працюючих у примноженні землі та майна. Непрацездатні власники мають змогу підвищити рівень доходів за рахунок використання приватизованого майна та землі в режимі орендних відносин або за рахунок його продажу.

Рівень валової продукції в період із 1995 по 2008 роки вказує на наявність нестабільності розвитку сільськогосподарського виробництва, що обумовлено низькою факторів, у тому числі і кризових. Розвиток аграрної сфери економіки зазнавав різні періоди занепаду та прогресу.

Останні данні свідчать про позитивну тенденцію в агропромисловому виробництві, незважаючи навіть на світову кризу, що дає змогу вважати потенціал АПК України механізмом подолання кризового стану в економіці країни.

Незважаючи на позитивні ознаки та важливу роль в економіці господарств населення, неможливо вважати даний напрям стратегічним шляхом розвитку аграрного бізнесу. Насамперед, можливий перерозподіл людських ресурсів на селі під час кризи приведе до перетікання робітників Із підприємств до особистих господарств. Це може загальмувати реформування аграрного бізнесу на шляху до агрофірм ринкового типу зі значно більшими показниками продуктивності та ефективності.

За результатами аналізу обсягів продукції рослинництва та тваринництва, сільськогосподарські підприємства мають значно більші можливості для стрибкоподібного розвитку при сприятливих умовах. Так, наприклад, індекс обсягу продукції рослинництва за 2008 рік в сільськогосподарських підприємствах склав 157,8, а в господарствах населення -- тільки 114,2.

Таблиця 1

Індекси обсягу валової продукції сільськогосподарського виробництва в Україні в % до попереднього року

Рік	Усі категорії господарства	У тому числі
		Сільськогосподарські підприємства	Господарства населення
1995	100	89,6	114
1996	85,8	75,5	96,8
1997	105,3	107,4	103,7
1998	85,1	77,3	91,6
1999	100,5	88,9	108,9
2000	91,8	80,1	98,8
2001	104,7	137,4	89,1
2002	106,8	111,9	103
2003	95,2	78,9	108,2
2004	116,3	126,8	110,1
2005	120,6	115,9	123,7
2006	95	92,1	96,9
2007	92,7	109	82,9
2008	118,7	140,8	101,3

Продукція тваринництва у тому ж році, відповідно, мала індекси 117,1 для сільськогосподарських підприємств та 83,3 -- для господарств населення. Звичайно, така картина спостерігається не протягом усього періоду спостереження, але остання тенденція говорить про позитивні результати реформування аграрної сфери на шляху до ринкової економіки, що дуже важливо у період вступу до СОТ та ЄС.

Проведені дослідження свідчать, що потенційно прибутковими є всі форми існуючих аграрних підприємств. Аналіз підприємств Луганської області по роках свідчить, що прибутково можуть працювати і працюють як державні, так і приватні підприємства, господарські товариства, виробничі кооперативи, фермерські господарства, ефективність функціонування яких залежить на 90% від наявності адаптованого ринкового механізму господарювання.

Зміни у характері харчування населення України за період спостереження привели до значного скорочення споживання м'ясо-молочної продукції в порівнянні з 1990 роком, що спричинено падінням рівня платоспроможності населення на тлі росту цін, особливо на м'ясну та молочну продукцію. Споживання м'яса знизилось на 52,5%, молока -- на 44,5%, яєць -- на 39,3%, фруктів та ягід -- на 61,9%, цукру -- на 25,5%, Цей процес супроводжувався ростом споживання хліба, круп та картоплі. Такі факти призвели до збільшення виробництва продукції рослинництва та зменшення обсягів виробництва продукції тваринництва.

Наступною причиною скорочення виробництва є низька рентабельність як аграрних підприємств, так і сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські підприємства змушені відмовлятися від виробництва нерентабельної продукції. Таким чином, деякі види продукції виробляються переважно в особистих господарствах, що збільшує частку господарств населення у загальному обсязі виробництва продукції.

Таблиця 2

Посівні площі основних сільськогосподарських культур, тис. га

рік	Зернові та зернобобові культури	Цукрові буряки	соняшник	картопля	Овочі відкритого ґрунту	Кормові культури
1995	607,3	4,8	160,3	45,3	18	400,6
1996	537,6	5	158	46,8	15,3	415,3
1997	619,7	3,2	161,5	47,9	15,2	333,1
1998	559	4,2	165,4	42,6	13,5	310,5
1999	485,3	5,8	218	45,7	15,	281,3
2000	454,3	7	233,7	47,8	19,5	211,9
2001	505,3	5,5	195,7	42,1	14,9	200,5
2002	546,1	4,2	222,3	42,3	14,9	156
2003	485,5	1,6	286,6	40,3	15	126,1
2004	528,4	1,4	260,4	39	14,1	115
2005	528,5	1	274,4	39	13,6	89,9
2006	512,9	1,2	297,4	40,4	14,9	79,9
2007	529,6	1,1	285,4	41,5	13,8	67
2008	536,6	0,4	336,8	39,7	13,7	64,6

Аналіз динаміки та структури посівних площ (таблиця 2) показує зменшення втричі площі під цукрові буряки у 2008 році порівняно із 2007 роком, а з 1995 року посівні площі зменшились у 12 разів. Тенденція до значного скорочення посівних площ також спостерігається і для кормових культур -- на 5% за останній період і у 6 разів порівняно з 1995 роком, що, насамперед, обумовлено скороченням обсягів виробництва продукції тваринництва. Незначне зниження торкнулося посівних площ під картоплю та інші овочі, що скоріше пов'язано Із зниження чисельності населення країни, і як результат -- зниженням попиту. Розширення посівних площ для зернових культур, бобових та соняшника пов'язано зі збільшення споживання продуктів їх переробки, але значним фактором є експортна привабливість даного напряму виробництва продукції рослинництва.

Динаміка виробництва зернових та зернобобових культур тісно пов'язана з природними факторами, тому відчутні значні коливання обсягів виробництва. Однак за останній період можна констатувати збільшення загального виробництва, яке обумовлено збільшенням попиту населення на хліб, крупи та хлібобулочні вироби.

Обсяги виробництва цукрових буряків, соняшнику та кормових культур повністю визначаються площею посіву, це підтверджується розрахованими значеннями коефіцієнтів кореляції 0,92,0,84 та 0,8 відповідно. Значне скорочення обсягів торкнулось виробництва плодів та ягід, цей занепад галузі обумовлено, насамперед, неконкурентоспроможністю вітчизняних господарств, які не в змозі забезпечити відповідну собівартість своєї продукції.

Виробництво картоплі та овочів характеризується збільшенням обсягів на тлі зменшення площі посіву. Цей позитивний факт свідчить про значне підвищення ефективності процесу виробництва, що підтверджується даними урожайності (таблиця 3). Урожайність за останній період картоплі збільшилась на 10%, а овочів на 34%. З 1995 року виробництво даних видів збільшилось у 2 та 1,6 рази відповідно.

Таблиця 3

Урожайність основних сільськогосподарських культур, ц з 1 га площі

рік	Зернові та бобові культури	Цукрові буряки	Насіння соняшнику	картопля	овочі	Плоди та ягоди
1995	16,9	200,7	16,8	66,4	137	34,8
1996	14,7	126,9	8,9	30,9	110,6	33,7
1997	18,8	155,1	11,6	64,4	102	42,5
1998	12,2	116,8	9,4	62,4	126	45,4
1999	11,7	114,3	9,6	75,5	138	58,8
2000	11,8	128,9	10,4	75	129,5	50,2
2001	22,3	138,5	7,9	61,4	103,3	50,1
2002	21,3	110,0	10	55,4	115,6	37,1
2003	16,3	161,9	9,7	88,4	108.5	64,9
2004	22,2	195,5	8,5	114,2	128.5	41,7
2005	25,4	191,1	11,5	171,7	205,6	42,3
2006	17,1	174	13,1	149,1	233,5	10,3
2007	17,4	115,7	14	122,7	167,6	37,8
2008	30,9	134,7	13,8	134,5	224,2	32,4

Таким чином, ми можемо зробити висновки, що в області в цілому зменшуються площі найбільш інтенсивних культур (цукровий буряк, кормові культури, овочі), які потребують більших матеріальних витрат та витрат праці, але й забезпечують більшу віддачу з розрахунку на одиницю площі, кращі показники фондовіддачі та продуктивності праці. У той же час зростає питома вага посівів менш інтенсивних зернових культур та соняшнику. Окремо необхідно зазначити розширення посівних площ сої протягом останніх шести років. У 2006 році цієї культури було зібрано на площі 29,1 тис. га, що у 22 рази більше, ніж у 2000 році.

Низьку питому вагу сільськогосподарських підприємств у виробництві продукції тваринництва можна пояснити збитковістю цієї галузі в підприємствах. Протягом багатьох років у сільськогосподарських підприємствах збитковими залишалися майже всі види тваринницької продукції. У 2008 році середній рівень збитковості виробництва молока в сільгосппідприємствах регіону склав - 9,6%, продукції вирощування великої рогатої худоби - 47,4%, вирощування свиней - 10,1%, овець та кіз - 52%, птиці -60,5%.

Крім основних галузей -- скотарства, свинарства, вівчарства, птахівництва, тваринництво -- включає розведення інших видів тварин, частка яких в обсягах продукції порівняно невелика. До таких галузей відноситься кролівництво, ставкове рибництво, бджільництво, звірівництво, шовківництво і конярство. Такі галузі є відносно трудомісткими і тому здатні в майбутньому залучити незайняте сільське населення. Попит на продукцію таких галузей зростатиме зі зростанням добробуту населення, із повним задоволенням їх потреб.

Висока собівартість продукції тваринництва у вітчизняних виробників та низька конкурентоспроможність призвели до катастрофічного скорочення поголів'я великої худоби порівняно з 1995 роком у 5,3 рази, у тому числі корів у 3,8 рази. Поголів'я свиней зменшилось у 3,3 рази, а овець та кіз у 2,6 рази. Більш-менш стабільне становище спостерігається у птахівництві, тут скорочення відбулося на 13%. Якщо порівняти ці дані з 1990 роком, то стає очевидним глибокий занепад цієї сфери сільськогосподарського виробництва.

Обсяги виробництва продукції тваринництва залежать від чисельності поголів'я тварин та продуктивності худоби.

На фоні зниження поголів'я тварин у підприємствах відбувається зростання чисельності тварин в особистих господарствах населення. Особливо інтенсивно нарощування поголів'я в господарствах населення відбувалося 2000--2005 рр. Протягом наступного періоду, незважаючи на значне збільшення кількості таких господарств та розширення їх земельної площі, поголів'я великої рогатої худоби, овець та кіз майже не змінилось, а свиней і птиці навіть помітно скоротилося.

По всіх категоріях виробників за останні шість років спостерігається тенденція до підвищення продуктивності тварин (таблиця 4). Середньорічний надій молока від однієї корови в підприємствах у 2008 році був досягнутий на рівні 3 210 кг, що на 7,9% вище рівня 1990 року і на 90,1% вище рівня 2000 року. У господарствах населення молочна продуктивність корів ще вища і у 2006 році складає 4 214 кг.

Спостерігається також тенденція до підвищення м'ясної продуктивності великої рогатої худоби і свиней у сільськогосподарських підприємствах. Подальше збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції можливо завдяки удосконаленню системи агротехнічних заходів, покращанню родючості ґрунтів, раціональному використанню органічних і мінеральних добрив. Останніми роками через високу вартість добрив виробники не в змозі вносити їх у необхідній кількості. У 2006 році порівняно з 2000 роком сільськогосподарським підприємствам вдалося значно підвищити обсяги внесення мінеральних добрив, але порівняно з 1990 роком ці показники є суттєво нижчими, так у 1990 році на 1 га посівної площі у поживних речовинах було внесено 154кг, а у 2008 році лише 29 кг. Обсяги внесення органічних добрив також значно знизилися і цей процес триває.

Очевидно, що суттєві зміни в економічному становищі сільськогосподарських підприємств, зміни обсягів та структури виробництва чинять значний вплив на процеси формування та використання людських ресурсів. На сьогоднішній день складні умови праці, проживання, соціально-побутового обслуговування у сукупності з низьким рівнем оплати праці характеризують сільськогосподарську працю як непривабливу [4]. Це дає підстави зробити висновок щодо недієвості існуючих методів управління людськими ресурсами на селі.

2.2 Практика організації господарювання у сільському господарстві України.

Сільськогосподарські угіддя - важливий і практично незамінний (у великих масштабах) виробничий ресурс сільського господарства, але, як відомо, не єдиний. У створенні виробничого результату одночасно беруть участь також інші види ресурсів. Тому співвідносити одержаний результат з обсягом одного з використаних ресурсів не завжди коректно, тим більше, що нерідко динаміка результату виробничої діяльності, повною мірою віднесеного на окремі види ресурсів, має різну спрямованість. Зокрема, в Україні в роки докризового періоду показники виробництва валової сільськогосподарської продукції на одиницю сільськогосподарських угідь і на 1 працівника мали позитивну динаміку (зростання), а фондовіддача - навпаки, негативну (зниження). Щодо порівняння досліджуваних у даному випадку господарств населення і сільськогосподарських підприємств за аналогічними показниками, то маємо таку картину: у 1999 р. господарства населення (порівняно з сільськогосподарськими підприємствами) одержали валової сільськогосподарської продукції на 1 га сільськогосподарських угідь у 6,6 рази і на 1 тис. грн. ОВФ - майже у 17 разів більше, а на 1 зайнятого - в 2,5 рази менше.

Однозначний висновок щодо оцінки використання сукупності ресурсів певними суб'єктами господарювання в різні періоди або різними суб'єктами господарювання в одні й ті самі періоди можна зробити, звівши всі ресурси до порівнянного вигляду і виразивши їх сукупність одним показником - ресурсного потенціалу. Наукою запропоновано кілька методів визначення сукупної забезпеченості сільськогосподарських підприємств ресурсами. Найбільшого визнання і практичного застосування на території колишнього Радянського Союзу набуло обчислення аграрного ресурсного потенціалу в грошовій оцінці, запропоноване українськими вченими. Його основні принципи, з урахуванням особливостей сучасного етапу розвитку галузі, полягають у такому:

вартість земельних угідь визначається за грошовою оцінкою кожного їх виду на момент проведення розрахунків;

основні засоби виробництва враховуються за їх початковою оцінкою;

оборотні засоби виробництва враховуються у розмірі їх фактичних затрат, оскільки вважається, що швидкість обороту оборотних засобів у сільськогосподарському виробництві становить у середньому близько року;

вартісна оцінка трудового потенціалу здійснюється з урахуванням кількості зайнятих у господарстві (або в сукупності господарств), рівня фактичної річної оплати праці 1 працівника і строку окупності основних засобів виробництва.

В основу запропонованого способу оцінки трудового потенціалу покладено такі міркування методологічного плану: у матеріальному виробництві постійно відбувається заміна ручної праці на уречевлену, втілену в певні засоби виробництва. Ефективність такої заміни визначається економією на заробітній платі вивільнених при цьому працівників за період повної окупності застосованих засобів виробництва. За своєю суттю ця економія є еквівалентом вартості застосованих засобів виробництва і визначається як добуток річної заробітної плати вивільнених працівників на строк повної окупності застосованих засобів виробництва.

З названої вище причини розрахунки вартості ресурсного потенціалу в порівнюваних у цьому випадку типах господарств здійснювалися лише за даними 2006 р. Визначення і включення до складу ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств вартості земельних ресурсів, а також основних і оборотних засобів виробництва не пов'язані з якимись труднощами: у річних звітах цих господарств за 2006 р. відображено площі окремих видів сільськогосподарських угідь, вартість основних засобів виробництва і матеріальних затрат, середньомісячну оплату праці 1 працівника, а у статистичних збірниках знаходимо дані про чисельність зайнятих у сільськогосподарських підприємствах. Строк окупності ОВФ визначено умовно з урахуванням показників сільськогосподарського виробництва у дореформений період (10 років).

Для обчислення ресурсного потенціалу господарств населення знаходимо в оприлюднених статистичних виданнях лише дані про площі використовуваних ними сільськогосподарських угідь. Тому всі інші потрібні дані було запозичено з "Наукового звіту про результати наукових досліджень по темі "Вдосконалення статистичного обліку виробничих ресурсів і витрат у господарствах населення"³, виконаній під керівництвом члена-кореспондента УААН Б.Й. Пасхавера. Результати розрахунку ресурсних потенціалів порівнюваних типів господарств наводяться у [додатку 4], який свідчить:

у господарствах населення зосереджено 1/4, а в сільськогосподарських підприємствах - 3/4 сукупного ресурсного потенціалу сфери виробництва сільськогосподарської продукції в Україні;

у господарствах населення питомий ресурсний потенціал (у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь) є вищим, ніж у сільськогосподарських підприємствах, в 1,4 рази (19,7:14,2), незважаючи на їх низьку забезпеченість основними матеріально-технічними засобами виробництва; вища концентрація ресурсного потенціалу в господарствах населення зумовлена високим рівнем зайнятої у них живої праці (0,76 працівника у розрахунку на 1 га проти 0,08 - у сільськогосподарських підприємствах);

структури ресурсних потенціалів господарств населення і сільськогосподарських підприємств різняться істотно : у господарствах населення основними складовими ресурсного потенціалу є земля і трудові ресурси, сукупна частка яких становить дещо менше від 90%; у складі матеріально-технічних ресурсів, які становлять тільки 11,4% ресурсного потенціалу цих господарств, на основні засоби виробництва припадає лише трохи більше від третини; основними складовими ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств є земля і матеріально-технічні ресурси(92,5%); у складі останніх на основні засоби виробництва припадає 90%; частка трудових ресурсів у цих підприємствах сягає лише 7,5%, що зумовлене значним скороченням в останні роки кількості зайнятих у цих підприємствах);

на особливу увагу заслуговує той факт, що господарства населення продуктивніше використовують не тільки землю, але й ресурсний потенціал у цілому - на його одиницю вони одержали валової сільськогосподарської продукції майже в 4,4 рази, а валової сільськогосподарської кінцевої продукції - у 2,5 рази більше, ніж сільськогосподарські підприємства; з цього можна зробити попередній висновок про те, що на даному етапі ефективність виробництва сільськогосподарської продукції у господарствах населення є вищою, ніж у сільськогосподарських підприємствах.

Собівартість продукції, ціни реалізації та рентабельність. Одна з особливостей господарств населення полягає в тому, що переважна частина виробленої ними продукції використовується для задоволення їх власних харчових і виробничих (у насінні, кормах тощо) потреб. За їх межі надходить відносно незначна частка їх продукції. Зокрема, в 2007 р. цими господарствами по Україні в цілому було реалізовано (заготівельним організаціям, на ринках тощо) зерна і зернопродукції -7,1%, картоплі - 11,4, овочів - 17,3, плодів і ягід - 30,1, м'яса і м'ясопродуктів - 31, молока і молокопродуктів - 19,2 і яєць - 6,9% .

Зокрема, куплені оборотні матеріальні ресурси враховувалися за цінами їх придбання, власного виробництва - за собівартістю, амортизаційні нарахування-за відповідними нормативами, рекомендованими сільськогосподарським підприємствам, а затрати на оплату праці (умовну) -за її фактичною оплатою у сільськогосподарських підприємствах, що дає можливість порівнювати затрати на одиницю продукції у господарствах населення і у сільськогосподарських підприємствах.

У процесі досліджень під керівництвом Б.Й. Пасхавера запропоновано методичні підходи до визначення виробничих затрат у господарствах населення, які (підходи) спираються на існуючу статистичну інформацію; за даними 2006 р. здійснено розрахунки затрат на виробництво рослинницької та тваринницької продукції (разом) по Україні в цілому; визначено розмір виробничих затрат у розрахунку на 1 грн. валової сільськогосподарської продукції, який сягнув 1,3 грн. Перевищення виробничих затрат над обсягом валової продукції є номінальним і не свідчить про збитковість виробництва у цих господарствах, оскільки валову продукцію оцінено в порівнянних цінах 1999 р., а затрати ресурсів - у поточних цінах, які значно вищі від порівнянних. Одна гривня валової продукції в порівнянних цінах - це умовна одиниця виміру валової продукції. Аналогічний показник обчислено і по сільськогосподарських підприємствах: він становить 1,6 грн. Отже, у 2006 р. у господарствах населення собівартість умовної одиниці валової сільськогосподарської продукції була майже на 20% нижчою, ніж у сільськогосподарських підприємствах. Одержані дані про обсяги сільськогосподарської продукції, виробленої обстеженими особистими селянськими господарствами, а також затрати на її виробництво у цілому, і в тому числі в рослинництві та в тваринництві, дозволяють визначити собівартість умовної одиниці валової сільськогосподарської продукції як у цілому, так і в розрізі названих галузей. [табл. 4]. За розрахунками автора, у 2006 р. у сільськогосподарських підприємствах затрати на умовну одиницю сільськогосподарської продукції в цілому становили 1,57 грн., у тому числі в рослинництві-1,38 грн. .

Особисті селянські господарства і господарства населення в цілому відрізняються від сільськогосподарських підприємств не тільки за рівнем (інтенсивністю), але й за структурою затрат у розрахунку на одиницю використовуваних земель, що зумовлено структурою їх ресурсних потенціалів. У сільськогосподарських підприємствах основними складовими затрат є матеріальні оборотні засоби (які становлять 2/3 усіх затрат) і амортизаційні відрахування. їх сумарна частка сягає близько 75%, а на оплату праці припадає лише 15% загальних затрат (решту 10% становлять затрати на оплату послуг сторонніх організацій).

Таблиця 4

Собівартість виробництва основних видів сільськогосподарської продукції

Види продукції	Особисті селянські господарства, Грн./ц	Сільськогосподарські підприємства, Грн./ц	Особисті селянські господарства у % до сільськогосподарських підприємств
Пшениця	36,1	24,62	140,1
Ячмінь	32,9
Кукурудза	47,7	22,45	212,5
Цукрові буряки	8,76	10,82	80,0
Картопля	20,95	48,44	43,2
Капуста	25,46	27,66	94,3
Помідори	32,99
огірки	19,81
Кормові коренеплоди	4,21	6,55	64,3
Сіно сіяних багаторічних трав	9,33	7,35	126,9
Молоко	48,51	58,94	82,3
Велика рогата худоба (живою вагою)	371,89	584,87	63,6
Свині (живою вагою)	631,50	688,96	91,7
Яйця (1000 шт.)	191,24	163,49	61,9
мед	574,0	718,83	79,9

У складі матеріальних затрат цих підприємств основними є затрати на пальне, електроенергію і паливо, а також на запчастини і будматеріали для ремонту основних засобів виробництва. У господарствах населення частка затрат на оплату праці перебуває на рівні 40% (у рослинництві - 43%), частка матеріальних затрат - відповідно, на рівні 55%, а їх сумарна частка - на рівні 95%. У складі матеріальних затрат цих господарств основними є затрати на насіннєвий і садивний матеріал, а також на корми.

Особливість діяльності особистих селянських господарств щодо реалізації своєї продукції полягає, насамперед, у тому, що вони, по-перше, більшість її видів (картоплю, овочі, фрукти і ягоди, молоко, яйця) реалізують самостійно невеликими кількостями, а по-друге, основну масу товарної продукції продають на ринках роздрібної торгівлі, здійснюючи неодноразові поїздки нерідко на відстань 10-20 км і більше, що спричиняє відносно великі транспортні витрати.

У 2006 р. індекс відношення цін реалізації зерна господарствами населення до цін його продажу сільськогосподарськими підприємствами становив у середньому 2,5. У 2007 р. держава забезпечила значне підвищення цін реалізації зерна сільськогосподарськими підприємствами, в результаті чого цей індекс по пшениці та ячменю знизився майже до 1. Відносно високим він залишився лише по зерну кукурудзи - 1,8. По більшості інших видів сільськогосподарської продукції відповідні індекси як у 2008, так і в 2007р. коливалися у межах 1,1-1,4. Разом з тим у 2008 р. по овочевій продукції він був на рівні 3,3, а по картоплі - меншим від 1 (див. додатки 1,2,3).

В умовах різкого скорочення виробництва в сільськогосподарських підприємствах на господарства населення значною мірою ліг тягар забезпечення продовольчої безпеки країни. Як уже зазначалося, у 2000 р. їх частка у загальному виробництві валової сільськогосподарської продукції досягла майже 2/3, в тому числі рослинництва - близько 60% і тваринництва - 3/4. Частка господарств населення у виробництві окремих видів продукції становила: у валових зборах картоплі - 98,6%, овочів - 83,1, плодів і ягід -81,8, у виробництві м'яса (забійною вагою) -73,7, молока-71, яєць-66,2, меду-93,2 .

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах населення зумовлене істотним розширенням їх землекористування. Як уже вказувалося, цей захід, здійснений з ініціативи і за всебічного сприяння органів влади, оцінюється неоднозначно.

«Отже, агропромислові комплекси -- це найбільш оптимальна форма територіальної організації агропромислового виробництва, що розглядаються наукою і практикою як найбільш прогресивні високоефективні форми організації агропромислового виробництва. Саме тому, коли в Україні здійснюється структурна перебудова і реформування агропромислового комплексу, необхідне подальше вдосконалення комплексного розвитку галузей сільського господарства, харчової і переробної промисловості, раціоналізація технологічних, виробничих та економічних зв'язків» [2].

2.3 Оцінка ефективності господарювання

Ефективність господарювання характеризується такими показниками, як собівартість, ціна, рівень рентабельності.

Наведені в таблиці 5 дані особливих коментарів не потребують. У 2007 р. чистий прибуток фермерських господарств від реалізації продукції рослинництва становив 1086,8 млн. грн., а від реалізації продукції тваринництва збиток становив 20,2 млн. грн. Відповідно, рівень їх рентабельності становив 34,1% і мінус 4,6%

Таблиця 5

Ефективність виробництва сільськогосподарської продукції в фермерських господарствах України у 2007 році

	Собівартість 1 ц. грн.	Середня ціна реалізації 1 ц, грн.	Рівень рентабельності, %
Зернові та зернобобові культури	68.8	84,1	22,2
утому числі пшениця	64,9	79,8	23,0
кукурудза на зерно	67.0	83,8	25.0
інші зернові та зернобобові культури	77.2	91,1	17.9
Насіння соняшнику	115,4	190,6	65,1
Картопля	97,3	107,0	10,0
Овочі	62.3	87,2	39,8
Цукрові буряки	16.0	16,2	1,3
Плоди та ягоди	117,8	148,2	25,8
Виноград	185,3	206.3	11,3
Худоба та птиця на м'ясо велика рогата худоба	715,7	542,5	-24,2
свині	767,2	696,2	-9,3
вівці та кози	1011,1	687,2	-32,0
птиця	547,7	598.0	9,2
Молоко	114,2	138,3	21,2

Значні зусилля на законодавчому рівні, спрямовані на приваблення іноземних інвесторів, виявилися марними. Для залучення іноземних інвестицій важливе не так створення пільгових умов для іноземців, як налагодження сприятливого середовища для прибуткового функціонування капіталів у державі, причому однаковою мірою як для вітчизняних, так І зарубіжних. Система регіональних, місцевих І локальних привілеїв, які за своїми масштабами значно переважали надані законодавством на території всієї країни, не змогла зупинити процеси відтоку інвестиційних ресурсів з України, що спостерігається у зв'язку з світовою фінансовою кризою.

Першою "ластівкою" у справі створення місцевих пільг для іноземців в Україні була Постанова Президії Верховної Ради України від 9 вересня 1991 р. "Про створення спеціальної економічної зони в м. Одесі". Власне, цією постановою було всього лише вирішено схвалити ініціативу виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів щодо створення в м. Одесі вільної економічної зони. Кабінету Міністрів України було доручено разом з Іншими органами прискорити розробку проекту Закону України про вільні (спеціальні) економічні зони. Проте ідею одеського "Порто-франко" тоді так і не було реалізовано в повному обсязі. Водночас передбачений парламентською постановою закон досить швидко було розроблено і під назвою "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" затверджено 13 жовтня 1992 р. Закон чітко визначав поняття вільної (спеціальної) економічної зони, що "...являє собою частину території України, на якій встановлюються І діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування І дії законодавства України".

Можна погодитись, що створення особливо сприятливих умов на певній території може мати наслідком деякий розвиток саме цієї території, але не за рахунок всієї держави.



Розділ 3. Удосконалення організації господарювання у сільському господарстві України

3.1Заходи щодо підвищення ефективності організації господарювання

Поглиблення економічної кризи в Україні, прагнення урядів, які постійно змінюються, подолати її шляхом дерегуляції і лібералізації економічних відносин, посилюючи податковий тиск, свідчить про відсутність у державі дієвих ринкових механізмів, спрямованих на вихід з кризи.

Активізація ринкових та виробничих процесів з метою подолання системної кризи в економіці АПК, соціальній сфері села, та з метою якнайскорішого досягнення нашим суспільством повної продовольчої незалежності та безпеки можливі тільки з позиції системного підходу та з позиції позитивного вирішення комплексу питань як в окремо взятих економічних процесах, так і в цілому по економіці усієї галузі.

А також є необхідність проаналізувати, наскільки доцільно створювати декілька паралельних державних аграрних ринків, і наскільки доцільно відокремлювати від них дотаційну програму підтримки сільгоспвиробництва в галузі рослинництва. Розглянемо наступні заходи.

3.1.1 Ринок підтримки сільгоспвиробника як дотаційна програма

Підтримка сільгоспвиробника в галузі рослинництва, як дотаційна програма на сьогоднішній день в Україні проводиться за наступними основними напрямами. А саме:

дотація на один га посівів збіжжя;

механізм здешевлення короткострокових та довгострокових кредитів;

несплата виробником ПДВ до бюджету;

відшкодування по страховим субсидіям;

відшкодування витрат на добрива та за хист рослинництва.