Розвиток перукарського мистецтва в різні історичні часи

Існувала маса варіантів «буби-копф»,-- деякі з них робилися з дрібно скрученого волосся. Поступово ця зачіска переходить в більш коротку -- типу «фокстрот», «полька», «танго». Захоплення танцями дало назву цим і багатьом іншим зачіскам. Коротка стрижка була нерівномірною: переднє волосся залишало довше, потиличні стригли мисом, «нанівець», карі. Передні і бічні пасма завивали хвилями, укладали півколом на щоки, на лоб. Поширені були прямі і бічні проділи, велика скручена чуприна, пейси з одного боку. Мода на коротку стрижку не означала повної відмови від зачісок з довгого волосся. Носили зачіски з гладкого волосся на прямий ряд, зв'язані вузлом або заколені в пучок на шиї, потилиці, наслідуючи відомій балерині Клео де Мерод.

15. Зачіски слов'янських народів

Загальна характеристика. В VI столітті на обширних територіях на схід від німецьких племен жили слов'яни. Вони селилися по берегах річок Дунаю, Лаби, Волги, Дону (землі Центральної і Східної Європи). З часом, в VII столітті, великі слов'янські племена розділилися на три групи -- західних, східних і південних слов'ян. Східні слов'яни сталі предками народів, які населяють Радянське государство,-- російського, українського, білоруського. До західних слов'ян відносяться чехи, поляки, словаки. На південні - серби, хорвати, болгари, словенські, македонці, боснійці. Археологічні розкопки дали можливість ознайомитися з побутом наших предків.

Історики і письменники античного миру, що бували в селищах слов'ян, описали їх заняття, чин життя. До VI століття стародавні слов'яни знаходилися на первіснообщинному ступені розвитку. З VI століття починають складатися феодальні відносини.

В IX столітті в результаті об'єднання декількох племен виникла Київська Русь. Ця стародавня держава була найбільшою зі всіх держав Європи. Широкі зв'язки по родинних лініях, торгові взаємини зробили цю ранньофеодальну державу високорозвинутою.

Київська Русь жила інтенсивним життям: будувалися дерев'яні міста, розвивалися ремесла. Існували спеціальні об'єднання по професіях - цехи гончарів, теслярів, металургів, ювелірів, златоковалів. Особливо прославилися на весь світ російські умільці своїми майстерними роботами по зерну, перегородчатої емалі. Одруження князя Володимира на сестрі візантійського імператора сприяло проникненню нової релігії - християнства, яка стала офіційною з 988 р. Київ прикрашав новими спорудами, був споруджений собор Софія Київська, що не має собі рівних по красі і величності. В першій половині XI століття, в період правління Ярослава Мудрого, в Київській Русі були встановлені школи, встановлений початок книгодрукуванню, письмово оформлені російські закони, що отримали назву «Російської правди». Київська Русь знала писемність, яка існувала ще до ухвалення християнства. Багато була усна творчість. На Русі склалося особливе відношення до античності. Грецька і римська міфологія була зрозуміла слов'янам, що пережили язичество.

Із зміцненням феодалізму почали визначатися класи -- феодали і селяни. Непосильні податки на користь церкви, князівської сім'ї, утиски землевласників, природні біди, засухи, неврожаї загострювали відносини між класами. Але виступи народу кожного разу жорстоко пригнічувалися дружинниками київського князя. Нашестя монголо-татар на якийсь час припинила розвиток економіки і культури.

На предметах матеріальної культури, що збереглися можна побачити зображення чоловіків і жінок Київської Русі. Чоловіки були високого зростання, міцні, широкогруді, з мужніми лицями, біляві і блакитноокі. Жінки -- високі, стрункі, з довгими косами.

Основні види і форми зачісок. Судячи по зображеннях, на зачіски населення і головні убори зробила великий вплив християнська релігія.

Зачіски слов'ян були прості і однотипні для всіх верств населення, будь то князь, князівські дружинники або дворова челядь, ремісники, селяни.

Типовою зачіскою чоловічого населення була зачіска «під гребінку» і «під горщик» - волосся середньої довжини акуратно підстригалося по кругу. Ця зачіска отримала таку назву тому, що під час стрижки на голову надягали глиняний горщик і кінці волосся, що стирчать з-під нього, зістригали. Немолоді і старі люди носили волосся значно довше, до плечей. Пасма волосся злегка підвивалися і спадали на плечі вільними локонами. На старовинних книжкових мініатюрах і фресках зустрічається зачіска, що нагадує український оселедець. Це довге пасмо волосся, що звисає з одного боку. Можливо, це була зачіска князів. Лист з мініатюрою одній з якнайдавніших рукописних книг, «Ізборник Святослава» (1073), зберіг вигляд сім'ї київського князя. Опис візантійського історика Льва Диякона доповнює портрети великого князя Святослава Ігоревича. Історик характеризував князя як люту, похмуру людину, але з привабливою зовнішністю. Зачіска князя складалася з довгого жмута волосся на голеній голові. Жмут розділявся на два пасма, які звисали з обох боків особи. Борода, що доповнювала зачіску, була рідкісна, зате вуса -- густі і довгі. У вусі була сережка з коштовними каменями.

Чоловіки відпускали бороди по досягненні повноліття. Довгі? бороди носили тільки старі люди.

Жіночі зачіски тривалий час, не дивлячись на вплив ззовні, зберігали свій національний колорит. Всі вони були прості і, так само як і чоловічі зачіски, не розмежовувалися по станах, що багато в чому пояснювалося строгою християнською мораллю. Слідуючи правилам церкви, слов'янські жінки повністю приховували цю природну прикрасу. Правда, зачіски дівчат і жінок все ж таки мали деякі відмінності. Якщо дівчатам дозволялося носити косу, заплетену низько на потилиці, прикрашену косником або стрічкою, то заміжнім жінкам належало ховати волосся під головний убір. В день весілля подружки нареченої під спів протяжних, сумних пісень з плачем розплітали дівочу косу, щоб переплести її на дві скроневі коси, укласти короною навкруги голови. Потім волосся щільно закривало повійником, щоб сторонні чоловіки і навіть члени сім'ї чоловічої статі не могли побачити волосся. В Стародавній Русі існував вираз «опростоволосити жінку», тобто завдати образи, відкривши її волосся.

Головні убори, прикраси, косметика. Одяг населення зберігав довгий час національні форми. Чоловіки носили сорочки, штани. Князі, дружина надягали кольчуги, що захищали від стріл ворога. Носили довгі плащі. Одяг був з грубої шерсті і східних тканин. Розкіш могла поєднуватися з простими матеріалами.

Жіночі наряди в основному були довгими, їх шили з важких тканин. Головні убори носили все. Чоловіки надягали ковпаки всіляких форм з різних матеріалів -- сукна, парчі, шерсті, шкіри, оксамиту. Багаті обробляли їх хутром. Головні убори князів і дружинників прикрашали коштовностями. Воїни носили шоломи з легкого металу або шкіри. Поширеною формою була «цибулина». Жіночі головні убори, так само як і зачіски, ділилися на дівочі і жіночі. Дівчата носили стрічки, пов'язки, кокошники, обручі. Жінки надягали убрус, повійник, шапочки з оксамиту з опуш'ю. Княгині носили корону поверх хусток, вуалей. Прикраси були тільки на головних уборах, оскільки зачіски були приховані. Чоловіки носили золоті обручі, ремені, розшиті перлами, сріблом.

Обличчя фарбували рослинними фарбами -- буряком, сажею, вугіллям.