Етикет сімейних взаємин

Культура спілкування подружжя в сім'ї. Моральні принципи як підґрунтя етики сімейних взаємин. Залежність від родини характеру і глибини естетичного освоєння світу дитиною. Навчання дітей етикету в сім'ї та школі. Культурний рівень взаємин батьків і дітей.

Рубрика Этика и эстетика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 19.03.2015
Размер файла 149,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етикет сімейних взаємин

Зміст

  • 1. Культура спілкування подружжя в сім'ї
  • 2. Навчання дітей етикету в сім'ї та школі
  • 3. Культура взаємин батьків і дітей
  • Список використаної літератури

1. Культура спілкування подружжя в сім'ї

У цьому розділі йтиметься про створення здорового морально-психологічного клімату в сім'ї та школі, про педагогічну компетентність і морально-етичну обізнаність батьків, їхню відповідальність за моральний образ дитини, естетичну культуру її почуттів, формування справжньої інтелігентності.

У сім'ї закладаються засади світогляду. Повноцінна особистість не може сформуватися поза родиною, саме в сім'ї закладається фундамент фізичного, психічного, морально-етичного здоров'я.

Справжня вихованість, культура людини перевіряється її поводженням із близькими. Мудрість народна стверджує: "за культурою ставлення до жінки судять про культуру суспільства"; "жити треба так, щоб було легше від того, що ти живеш" і "якомога менше заважати один одному". Родина сприяє соціалізації, формуванню й збагаченню духовного світу людини впродовж усього її життя. Класик української літератури Іван Котляревський слушно зауважував:

"Де злагода в сімействі, де мир і тишина, Щасливі там люди, блаженна сторона".

Й це так, адже родина формує підвалини характеру людини, ставлення до праці, найважливіших моральних і культурних цінностей.

Стосунки між чоловіком і жінкою мають таку саме тривалу історію, як і весь людський рід. Характер взаємин подружжя в родині змінюється від однієї суспільно-економічної формації до іншої, від доби до доби, й визначається зрештою економічним ладом суспільства.

Природним підґрунтям любові є інстинкт продовження роду й зумовлений ним потяг до представника протилежної статі. Цей інстинкт властивий і тваринам. Утім, на відміну від тварин людина усвідомлює свої інстинкти. Кохання - це не тільки акт фізичної близькості із коханою людиною, а й складний комплекс почуттів, переживань, прав і обов'язків. У народі кажуть: любов сильніше смерті. "Що дає основу? - Любов. Що творить? - Любов. Що зберігає? - Любов, любов. Що дає насолоду? - Любов. Любов - початок, середина і кінець, альфа і омега", - ці слова належать Григорію Сковороді.

У коханні природна основа зв'язку чоловіка і жінки олюднюється: ставлення чоловіка до жінки є природним ставленням людини до людини. У взаєминах людей різної статі, хоч би якими близькими вони були, виявляється те, наскільки ця людина у своєму індивідуальному вияві є водночас істотою суспільною. Бо невесело в світі жити, як нема кого любити.

Підґрунтя етикету сімейних взаємин становить моральний принцип, який полягає в тому, що вдома не можна поводитися "як заманеться, бо це нікого не стосується". Навпаки, саме культура спілкування подружжя в сім'ї, їхня поведінка у побуті - головний критерій порядності й інтелігентності.

Зростання кількості розлучень в останні десятиліття, поряд з іншими причинами, зумовлене й тим, що люди не вміють поводитися вдома, не знають азів етикету сімейних взаємовідносин.

Практика сімейного існування доводить, що для цілковитого щастя замало одного лише кохання, спільності інтересів і подібності характерів. Конче важливими в сімейному житті є інтелігентність (порозуміння) й уміння поводитися (культура поведінки).

Якщо хтось із подружжя має чуйну душу і почуття такту, сімейне життя складається щасливо. Подружнє кохання на певному етапі саме по собі замінює і такт, і добрі манери.

Проте брак культури поведінки згодом неодмінно позначається на сімейному житті.

Родина - це соціальний осередок, і в ній виявляється все найголовніше з культури спілкування: повага до старших, чемне, коректне й послужливо-делікатне ставлення один до одного.

етикет сімейний батько дитина

Існує важлива заповідь: "якщо ви не хочете, щоб діти повторювали ваші помилки, не припускайтеся або, принаймні, намагайтеся не припускатися цих помилок".

Батьки - вихідна модель для наслідування і взірець для дітей (за умови, що вони по-справжньому займаються вихованням дітей). Про виховання дітей у родині написано безліч книжок. Але нас цікавить один аспект - культура поведінки, гарні манери, етикет сімейних взаємин. Необхідність ознайомлювати з ними дітей і навчати їх правил поведінки ніхто не піддає сумніву. Проте кожен із батьків робить це на власний розсуд, мірою своїх сил і досвіду. Кажуть: "повторення - мати навчання". І справді, виховання грунтується на прикладі. Якщо батько сам палить, а дитині забороняє робити це, - ціна копійка таким напученням і такому прикладові.

Не можна допускати, щоб молодші в сім'ї відчували потурання з боку батьків на шкоду старшим. Молодших слід виховувати у повазі до старших незалежно від того, хто це: дідусь, бабуся, старший брат або старша сестра. Шанобливе, чемне ставлення до старших зобов'язує молодших у всіх випадках прислухатися до їхньої думки. Якщо й ставитися до молодших дещо поблажливо, це необхідно робити тактовно, у жодному разі не ображаючи старших.

Проблема поваги до віку стосується не так батьків і матерів, як бабусь і дідусів, котрі споконвіку вважалися охоронцями сімейного вогнища. Цілком доречно згадати, як у давнину поважали батьків, вшановували старість. До старшого завжди виявляли особливу шану, він мав перевагу перед молодшими й у побуті, й за святковим столом, й на зборах під час обговорення важливих господарських справ.

Звідси і звичай синівської шанобливості до старших і одна з головних аксіом культури поведінки всіх народів - шанування старших. Хто знається на звичаях і обрядах Індії, Китаю, Японії, Середньої Азії, Кавказу, тому відомо, якою неосяжною є там суцільна повага до літніх людей.

Натомість повагу дітей потрібно заслужити, а це досягається тільки особистим прикладом. Старші мають бути тактовними, якнайсуворішим чином контролювати свою поведінку.

Немає рецептів, універсальних формул для ідеальної поведінки в родині, вдома. Кожен учинок потребує індивідуального рішення, заснованого на міцному духовному фундаменті: чуйності, сумлінні, добропорядності, такті, вмінні володіти собою, знанні норм і правил культури поведінки. Коли ж фундамент хиткий, тоді з мухи "роздмухують слона"; не на тому місці поставлена склянка, розбите блюдце можуть послугувати приводом для розлучення.

Це, звісно, не означає, що взаємна терпимість має переходити в усепрощення. Пробачати один одному помилки треба, але помилки ці мають бути делікатно, тактовно, безболісно, без приниження й образи обговорені.

Недарма німецьке прислів'я твердить: "Від недбалого одягу й неприбраної кімнати - один крок до сварки". Недбалість, неохайність у побуті свідчить про безкультур'я, нечемність, неповагу до оточуючих. Неохайність спричинює неспокійну, нездорову, нервозну атмосферу у домі. Адже всім відомо, що тільки здорова, спокійна атмосфера є умовою щасливого, дружного життя. Ясна річ, подружжя разом несуть відповідальність за атмосферу в родині, але вихованіший і чемніший, делікатніший і тактовніший має правити за взірець.

Наша бурхлива інформаційна доба, доба прискорених темпів і життєвих ритмів породжує нові форми взаємовідносин у родині. У дім увійшла сучасна побутова техніка, докорінно змінивши побут багатьох родин. Усе, що діти бачать на телеекрані й спостерігають у житті дорослих, вони запам'ятовують надовго. Діти стежать за кожним кроком і словом батьків. Діти копіюють, беруть на озброєння кожну сварку, кожен закид або зухвале, брутальне слово.

Уміння з'ясувати стосунки - вельми складне мистецтво. Якби у царині домашнього спілкування не припускалися такої кількості помилок (напевне тому, що вдома люди менше стежать за собою, не відчувають відповідальності за брутальне слово), розлучень неодмінно поменшало. Адже брутальне слово - це загроза мирному сімейному життю. Добре, якщо той, кому воно було адресоване, виявиться вихованим і постане вище дріб'язкової образи, не надаватиме великого значення тому, що було сказано. А якщо ні? Отут уже скандал неминучий. Безкультур'я й нахабство, постійне приниження й образа, порушення провідних норм і правил сімейного етикету можуть зруйнувати навіть найміцнішу родину, розтоптати найдужче почуття.

Родина - школа праці, школа життя, школа поколінь. Без добрих почуттів немає добрих справ. Адже "людина вища за ситість", як казали стародавні мислителі. І щоб ми могли піднятися над ситістю, необхідні дисципліна і самодисципліна, високі моральні якості, що виховуються з дитинства.

Характер і глибина естетичного освоєння дитиною світу вирішальною мірою залежать від батьків. "Я гадаю, - писав К.Д. Ушинський, - що естетично впливати прямо на дітей важко, тож треба людей виховувати естетично. Статуї, картини, природа справляють вплив радше на дорослих, і вони вже надихають цим впливом життя, слова, рухи тіла, домашнє коло, одяг, поводження з дітьми, - і вже у цій формі діти сприймають витончене"'. Таким чином, естетична культура дітей - це наслідок естетичної культури батьків.

Могутнім засобом естетичного виховання і самовиховання слугують література й мистецтво, котрі не лише збуджують і викликають благородне хвилювання, а й допомагають людині якомога глибше пізнавати життя. "Без мистецтва, - писав Д.М. Кабалевський, - будь-яка система виховання людини виявиться якщо не безпорадною, то принаймні меншовартісною".

Культура спілкування подружжя в родині залежить також від поваги чоловічої й жіночої гідності. Інтелігентність - визначальна риса чоловічої гідності (це здатність бути другом жінці на виробництві, у громадській діяльності, у побуті та сім'ї). Виховання чоловічої гідності починається з раннього дитинства, із поваги спершу до матері, сестри, бабусі, потім до дівчини, дружини. У сім'ї хлопчик здобуває перший досвід моральної відповідальності за власні вчинки, наслідуючи свого батька.

Жіноча гідність охоплює чарівність, інтелігентність, доброту, доброзичливість, пестливість, ніжність, турботу про батька, брата, чоловіка, дітей, постійну готовність морально підтримати чоловіка, вміння не образити його людську гідність, щирість, вірність, взаємну довіру, почуття гумору. Розважлива жінка навіть у разі серйозної невдачі чоловіка знайде в собі сили, щоб підтримати його, підбадьорити і сповнити його надією.

Людина - істота суспільна, хоча міра її суспільного розвитку в різні епохи неоднакова. Тому у взаєминах між подружжям їхня сутність у різні часи виявляється по-різному. Про кохання говорити й писати завжди непросто. Кохання - інтимне і глибоке почуття. У стародавній міфології й поезії - це космічна сила, подібна до сили тяжіння. У Платона - спонукальна сила духовного піднесення. Кохання в сучасній його формі - це індивідуально-вибіркове почуття, результат тривалого історичного розвитку людської особистості. Коханий давньослов'янською мовою означало "бажаний", "жаданий". "Кохання - продукт емоційної культури суспільства" (Гегель).

Природа наділила нас почуттями, обдарувала коханням, аби ми раділи красі й розмаїттю світу. Вона ж сповнила нас розумом і неоціненною здатністю свідомо розвивати й удосконалювати себе, щоб ми не заблукали у світі самих лише емоцій. У "Крейцеровій сонаті" Л.М. Толстой стверджує, що в коханні людина безсмертна, що кохання - це властивість особистості. Кохання - це хист, й оскільки таким хистом наділений далеко не кожен, то й кохати по-справжньому може далеко не кожен.

Шлюб, як правило, ґрунтується на коханні. Це величезне досягнення людської цивілізації. Кохання, на думку Л. Толстого, дарує особливий спосіб бачення світу, є однією із форм людського життя. У коханні виявляється міра людської досконалості.

М.М. Коцюбинський у листах до О.І. Аплаксіної писав: "Недостатньо кохати як людину, як друга, як товариша - це буде не кохання, а дружба. Недостатньо кохати лише за те, що предмет кохання протилежної статі. Це буде хтивість, яка невдовзі минає, але не кохання. І тільки злиття обох цих почуттів у єдине гармонійно ціле - дає кохання".

Істинне людське кохання ґрунтується на взаємній повазі гідності, а не на забаганках почуттів і примхах серця. Мірилом гідності жінки є чоловік, якого вона кохає. Найбільше щастя у житті - це впевненість у тому, що тебе кохають. Якнайбільше, чого досягає чоловік - це вміння кохати жінку, вклонятися її вроді. Від кохання до жінки народилося усе прекрасне на Землі. Жінка подвоює наші моральні та розумові здібності. Якщо людина не навчилася осягати мудрість кохання - вона дикун. Кохання народжується саме, живиться нашими вчинками і вмирає із нашою допомогою, а заразом умирає і наше щастя.

"Неможливість часто бачити тебе", - писав М.М. Коцюбинський 1913 року з острова Капрі своїй коханій Олександрі Іванівні Аплаксиній, - страшенно терзає мене: уяви собі людину, якій закрили рота й не дають дихати; живописця, що осліп, музиканта, котрий втратив слух, - це й буду я. Ти мені потрібна як повітря, як художникові - фарби, як музикантові - звуки".

Властивість кохання, - вважав Л.М. Толстой, - саме в тому й полягає, що воно сповнює благом того, хто його відчуває. У ньому можуть поєднуватися найрізноманітніші почуття: насолода, страждання, радість, сум, страх, сміливість і навіть ненависть. Кохання - це найдосконаліший плід, найвище досягнення людської культури, найвища міра людяності, найвища близькість, неперевершений вид розуміння, найвищий різновид допомоги людини людині. Отже, в основі своїй кохання багатогранне, але щоб воно засяяло усіма гранями, потрібне тонке сприйняття світу, палке, захоплене поклоніння мистецтву. Бо тільки духовно багата людина здатна на прекрасне й піднесене кохання. Григорій Сковорода писав: "Усе минає, любов же ніколи, все тебе облишить, крім любого, в тобі сущого. Хороша любов є та, яка є істинною, міцною і вічною".

Етикет сімейних взаємин - це захист від егоїзму, індивідуалізму, черствості, сліпих ревнощів, це шлях до рівності, дружби, взаємоповаги. Рівність у коханні та дружбі - річ свята. Кохання неможливе без довіри (втім, так само, як і без ревнощів, мук і страждань). Однак ми заперечуємо ревнощі власника, котрий вважає дружину (чоловіка) як на свою власність. Кохання не має більшого ворога, ніж ревнощі, зумовлювані браком довіри і поваги.

Ревнощі - це пристрасть, притаманна людям егоїстичним, морально незрілим. Немає більшого зла для заліза, ніж іржа, що народжується з нього самого: "Ревнощі - це іржа, це чудовисько, яке саме себе зачинає і саме себе народжує" (В. Шекспір). Ревнивці вдивляються у підзорну трубу, яка речі дрібні перетворює на великі, карликів - на велетнів, здогадки - на істину.

Ревнощі чужі для щирого кохання, вони сліпі й уїдливі, вони виявляються у принизливих сценах, даючи вихід хворобливому самолюбству, а точніше - себелюбству. У ревнощах більше себелюбства, непристойного, божевільного егоїзму, аніж кохання. Ревнивець вагається не в дружині, а в собі, його ревнощі підживлюються егоїзмом, доведеним до межі, себелюбністю, міщансько-обивательською пихатістю.

Ревнивці нещасливі удвічі: вони водночас мучителі й мученики, тирани й раби. Ревнощі затьмарюють їм усе, вони щомиті готові до сварок, що позначаються на взаєминах із сторонніми людьми, на статевому житті (на кожні дев'ять убивств припадає одне, скоєне через ревнощі).

Утім, існують інші ревнощі: побоювання втратити своє щастя, втратити кохання, опинитися в очах коханої людини гіршим за інших. Ревнощі - це тінь кохання. Тож подібно до того, як будь-яка тінь з'являється лише на сході або заході сонця, вона зникає під яскравим полуденним сонячним світлом. У вихованої людини ревнощі можуть бути терплячими, мовчазними, необтяжливими, набувати форми жартівливої іронії. В егоїстичної, брутальної, зухвалої людини ревнощі дістають форми деспотизму.

У деспота немає й натяку на справжнє кохання, він нездатний до нього, він фізично й морально катує свою жертву. Ревнощі для деспота - ширма, за якою він приховує своє дикунство й убозтво. Ревнощі прямо пропорційні коханню. Ревнощі можуть виявлятися й у вигляді болісного сумніву, побоювання чужого успіху, суперництва, недовіри. Проте якщо є розуміння - ревнощі зникають.

Не варто влаштовувати сімейних сварок через те, що один неквапливий, а інший моторний; один полюбляє музику, а інший - техніку. Одна молода дружина сказала чоловікові (математику): "Я кохаю тебе, в тебе гарна, чиста душа, тільки навіщо ти висушуєш її математикою?". На що чоловік відповів: "Ти полюбляєш красу звуків, барв - це добре. Але ти не навчилася любити ще й красу людської думки. Сподіваюся, що це в тобі минеться". Напевно, треба всім нам учитися розуміти, шанувати і цінувати в людині те позитивне й особливе, що в неї є.

Пов'язавши себе узами Гіменея, не можна забувати про розвиток духовного світу особистості, про чемні манери, про правила доброго тону. Дівчина йде на побачення причесана, причепурена, а ставши дружиною, опускається, не стежить за своєю зовнішністю, стає кумедною і жалюгідною.

Кохання починається з захоплення, але не всяке захоплення переростає у кохання. У 20-30-х роках XX століття з'явилася так звана теорія склянки води, що проголошувала нічим не обмежувану "свободу кохання", що зводилася суто до задоволення фізіологічних потреб так само просто, як утамовують спрагу склянкою води (О.М. Коллонтай). Це була найвищою мірою хибна теорія. І справді, хіба нормальна людина ляже на вулиці в грязюку і питиме з калюжі, ба й навіть зі склянки, вінця якої замацані десятками чужих губів?

Іноді запитують: "Скільки разів можна кохати?" Якщо за кохання приймати скороминуще захоплення, тоді багато разів, натомість по-справжньому кохати можна тільки раз. "Я хочу любити тільки одну й на все життя " (М.Г. Чернишевський). Молода дружина О.С. Грибоедова Ніна Чавчавадзе залишилася вірною чоловікові після його смерті. Мужні дружини декабристів (О.Г. Муравйова, К.І. Трубецька, М.М. Волконська та інші) вирушили за своїми чоловіками у Сибір.

Звісно, трапляється нове кохання, але слабше за перше: "Це не злочин - кохати кілька разів, і то не заслуга - кохати лише раз, утім, дорікати за перше і вихвалятися другим - однаковою мірою безглуздо" (В.Г. Бєлінський).

Важливою умовою подружньої сумісності є розрізнення подружжя за домінантністю. Тип відносин, коли схильна домінувати жінка в усьому передує, є доволі поширеним. На долю чоловіка випадають глузування й епітети на кшталт "підкаблучник", "розмазня" тощо. Однак це зовсім не означає незадоволеності самого подружжя. Якщо дружина не наголошує свою першість, чоловік почувається цілком комфортно і зовсім не прагне опинитися за сімейним кермом. Він рік у рік може не помічати лідерства дружини і бути впевненим у блискавичному виконанні своєї чоловічої партії.

Там, де панує гармонія подружніх стосунків, існує й обопільність визнання позитивних якостей один одного. Справжня повага до жінки виявляється тим щиріше, чим вищою є духовна культура чоловіка. Ядром сімейної культури є визнання особистості іншої людини, зокрема жінки. Жінка чуйно дослухається до тону партнера, не приймає жодних ноток переваги. Жінка у сім'ї визнає чоловіче верховенство, коли воно ґрунтується на справедливому поділі праці; справжньому інтелектуальному пріоритеті; відсутності претензій на традиційні чоловічі привілеї.

Жіноча сімейна дипломатія, заснована на етикеті сімейних взаємовідносин, є необхідною умовою подружньої гармонії. Д. Кутсар та Е. Таят вивчали такі полярні чинники, як сердечність, доброта, відособленість, відчуженість; високий і низький інтелект; емоційна сталість і несталість; збуджуваність і флегматичність; безжурність і заклопотаність; висока сумлінність і недобросовісність; сміливість і боязкість; м'якосердність, ніжність і суворість, жорсткість тощо. Подружня сумісність можлива за різної виразності перелічених рис.

На думку СІ. Голода, існує сім царин сімейної адаптації: духовна, психологічна, сексуальна, інформаційна, родинна, культурна, побутова.

Задоволеність подружжя взаємовідносинами залежить від таких речей, як ніжність, увага, дбайливість, оцінка особистісних якостей, тобто повага. Особливо у шлюбі за коханням подружжя очікують одне від одного саме такого ставлення. Розчарування в цій царині виявляються найболіснішими. Шлюб за коханням, здавалося б, передбачає глибину почуття й високу взаємну оцінку. Але насправді кохання може виявлятися по-різному. Так, наприклад, палке кохання може спричинити й неприборкуванні ревнощі, які виснажують партнера. Якщо дружина явно виграє й у зовнішності, й в інтелекті, у чоловіка посилюється почуття меншовартісності і, відповідно, незадоволеності шлюбом. Становище "другорядного" партнера, допустиме на початку шлюбу, через деякий час стає нестерпним.

Для духовної адаптації важливим є прийняття подружжям головних життєвих цінностей та інтересів один одного.

Психологічна адаптація відіграє самостійну роль і не завжди підкріплюється духовною адаптацією. Потрібно вміти пристосуватися до темпераменту і характеру один одного. Поширеною є думка, що більш сумісними є подружжя із різними і навіть протилежними рисами. Приміром, динамічність і товариськість сангвініка можуть виявитися вельми позитивними у союзі з партнером флегматичного типу. Ця взаємодоповнюваність стане в пригоді в разі конфліктів, коли стриманість одного може пом'якшити, ба й звести нанівець запальність і різкість іншого. Обопільна нестриманість, агресивність або вразливість обтяжують взаємоіснування. У цьому разі знадобиться не тільки глибина почуттів, а й дотримання етикету сімейних взаємин.

Предметом хронічних побутових суперечок можуть стати різні вподобання щодо їжі або одягу. Для молодої сім'ї, що живе з батьками, найактуальнішої стає родинна адаптація. Подружню адаптацію СІ. Голод вважає однією з трьох найважливіших цінностей шлюбу. Автор дуже високо оцінює роль інтимності у створенні подружньої гармонії: радше не кохання, а саме інтимність подружжя у ставленні одне до одного стає стабілізуючою цінністю шлюбу.

Характер сімейних стосунків вимагає не лише психологічної і фізичної близькості чоловіка й дружини, а й певної незалежності їх, непов'язаності. Людина завжди цінує свою індивідуальність, власні погляди на життя. У міцній сім'ї "розлука береже кохання", у поганій - "геть з очей - із серця геть".

Іноді тимчасова розлука буває корисною, адже постійне спілкування породжує видимість одноманітності. А кохання один до одного, якщо це справжнє кохання, в розлуці постає таким, яким є насправді, бо в ньому зосереджена вся духовна енергія і вся сила особистих почуттів.

Для подружньої гармонії однаковою мірою необхідні інтимність і певна автономія духовного і фізичного світу обох. Розумне подружжя не скаржиться на звички іншого, підтримує одне одного в усіх починаннях. Той, хто опанував етикет сімейних взаємовідносин, зазвичай урівноважений, поступливий, чесний, тактовний, ніжний, лагідний і довірливий, майже не критикує партнера, не виказує ревнощів, не прискіпується через дрібниці, вміє відчувати, співчувати, підтримувати один одного у скрутних ситуаціях. Такі люди доброзичливі й чуйні у горі, вміють розділити радість іншого, взаємно задоволені інтимними стосунками, впевнені в порядності іншого і не відчувають щодо нього жодних підозр.

Сім'я створюється також для того, щоб мати "розкіш людського спілкування". Спілкування - не тільки спосіб одержання інформації або розв'язання проблем, а й одна з головних соціальних потреб людини. Нерідко загроза подружній злагоді зумовлена низькою культурою спілкування.

Людські взаємини просякненні рясною мережею взаємозалежності. Педагогіка людських стосунків застосовує два принципи: заохочення і покарання. У ділових відносинах вимогливість і суворість, безумовно, необхідні, натомість але подружні взаємини - це особлива сфера людських стосунків, побудованих на коханні. Відомий французький письменник А. Моруа писав: "Кохання, що має слугувати надійним прихистком, насправді всипане шипами погроз і наказів. Попервах, якщо він дуже закоханий, чоловік упокориться із примусом, спробує стати краще; однак потім його справжня натура візьме гору, і він прокляне ту, котра руйнує його: кохання послабшає й умре; ймовірно, він навіть стане всім серцем ненавидіти ту, що викрала в нього найдорожчий скарб, - колишню віру в самого себе".

Стосовно чоловіка цілком недоречні зневажливі слова і вирази. А от виявлення поваги до чоловіка - елементарна вимога етикету сімейних взаємовідносин.

Сім'я як психологічний союз має давати людині змогу бути спокійною, відвертою, емоційно розкріпаченою, не викликати суперечностей між емоційними спонуканнями.

Дружині хотілося б бачити в чоловікові відкритість, інтелігентність, довіру до себе, порядність, сумлінність, уміння розуміти прихований сенс висловлювань, знаходити взаємоприйнятні рішення, вловлювати щирі почуття й переживання, вміння не висловлюватися негативно на її адресу.

Щоб не створювати передумов для конфліктів, потрібно правильно розв'язувати найважливіші сімейні проблеми стосовно розподілу обов'язків, виховання дітей, взаємин із батьками, психологічної сумісності тощо. Якщо навіть виникнуть сімейні суперечності, то важливо знати культуру конфлікту, тобто вміти вийти з конфліктної ситуації із якомога меншими нервовими втратами.

Найтиповішими помилками спілкування в сім'ї є зневажання людською гідністю партнера, що неминуче завдає ударів по самолюбству (сердитий погляд, підвищений тон, навіть якщо їхній суб'єкт має рацію; звернення, недоречне за формою і тоном, що скидається на покарання: "Скільки можна повторювати.?"

В. Сисенко висуває низку вимог до тактики розв'язання сімейних конфліктів. Це підтримка почуття особистої гідності чоловіка і дружини; постійне виявлення взаємної поваги і шани; прагнення викликати ентузіазм у партнера; приборкання себе у нападах люті, гніву, дратівливості, знервованості; вміння не акцентувати увагу на помилках і прорахунках партнера по шлюбу; вміння не дорікати минулим взагалі й припущеними помилками зокрема; жартом, гумором, будь-яким прийомом, що відволікає увагу, знімати або гальмувати зростання психологічного напруження, не картати себе і партнера підозрами в невірності та зраді, стримувати власні ревнощі, підозрілість; необмежене терпіння, поблажливість, добросердя, належна оцінка позитивних якостей.

Культура конфлікту передбачає уміння подружжя не піддаватися стихії негативних емоцій, сліпо спрямованих одне проти одного. Доцільніше поміркувати.

Він: "Як реально я поводився? Як би я хотів поводитися за такої ситуації? Як я мав поводитися?"

Вона: "Якою він побачив мене у цій ситуації? Якою він волів би побачити мене?"

Численні подружжя конфліктують лише тому, що постійно переривають одне одного, не дають партнерові змоги висловитися до кінця. Треба заборонити собі переривати іншого.

Найдієвішим засобом у боротьбі з дратівливістю й образами є гумор. У Григорія Сковороди читаємо: "Дурну бундючність зустрічають по вигляду, випроводжають по сміху, а розумний жарт важливим позначається кінцем", або таке: "Нема смішнішого, як розумний вигляд з порожніми нутрощами, і нема веселішого, як смішне обличчя з прихованою поважністю". Уміння побачити себе в кумедному світлі здатне попередити численні сімейні конфлікти. Адже кожному під силу продемонструвати власне прагнення уникнути сварки.

А.Т. Шмельов наводить приклади кумедних прийомів, доречних у сімейному спілкуванні. "Мене дратують розкидані по всій квартирі речі, - каже дружина, повернувшися з роботи, - бо це порушує моє уявлення про світову гармонію". Це куди краще, ніж заява: "Казна-що за безлад у домі!" Або: "Якщо ти завтра забудеш взяти в бібліотеці обіцяну книжку, я напишу на тебе скаргу міністрові". Кожному з нас слід навчитися виявляти свою роздратованість у пом'якшеній формі, а ліпше не виказувати її зовсім, навчившися володіти собою.

Важко здоланна дратівливість пов'язана з неврастенією, із виявом розбещеності, тобто послабленням внутрішніх гальм і дисципліни почуттів. Чоловіки мають усвідомлювати згубність сварок на будь-якій стадії відносин. Відхід від етикету сімейного спілкування порушує подружню гармонію, призводить до конфліктів. От чому так важливо вміти контролювати власні емоції, аналізувати свою роль у конфлікті, розв'язувати його, не намагаючись будь-що взяти гору.

Процес подружньої адаптації починається з того, що подружжя активно обговорюють новини, обмінюються думками та спогадами. Для них вельми цікавими є взаємні оцінки інших людей і подій. Подружжя вбачають одне в одному ідеальних слухачів, зацікавлених і доброзичливих.

Інтелектуальні, моральні й інші гідності чоловіка стають звичними; послужливість, делікатність і тактовність сприймаються як безумовні. Подружжя й у сімейному житті мають прагнути зберегти ті якості, котрі понад усе приваблювали їх одне в одному до одруження. Завжди відштовхують скнарість, дріб'язковість, боязкуватість; натомість приваблюють дбайливість, м'якість, уважність, естетична культура, захопленість справою, прагнення успіху.

Чоловікам необхідно долати спокусу "поплакатися в жилетку". Чоловік має бути оптимістом. Визнання чеснот дружини може цілковито компенсувати численні чоловічі вади. Чоловіки цінують у жінці доброту, жіночність, вроду, тактовність, м'які манери, терплячість, вміння співпереживати.

Моногамна сім'я передбачає подружню вірність. Сім'я - це фортеця, а подружня вірність - її мур. І хоч там що відбувається всередині фортеці, мур її має залишатися непорушним. Зберегти кохання куди складніше, ніж заслужити або викликати його. Кохання - надійний фундамент шлюбу.

Психологічна несумісність, низька культура спілкування зумовлюють взаємну зневагу. Дитина, помітивши, що дідусеві дають їсти з найкепського посуду, а бабусю вкривають найгіршою ковдрою, пообіцяла батькам так само поводитися з ними, коли вони постарішають. Ані меблі, ані авто у старості не зігріють. Усе минеться. Залишиться самотність.

Етикет сімейних взаємин зобов'язує усіх чоловіків, котрі бажають міцних подружніх стосунків, пам'ятати такі правила: не дозволяти дружині носити важке; завжди пропускати її вперед; подавати пальто; не вживати брутальних слів; не ганьбити рідних і друзів її подруги; бути гостинним; не сперечатися через дрібниці; не демонструвати привселюдно своє кохання; кіно, театр, виставки, музеї відвідувати разом.

Нехай кожен із подружжя промовить подумки: "Мені шкода гаяти час на порожні образи". "Я роблю установку на біархат, тобто на обопільне лідерство подружжя".

Що спонукає людину до сімейної діяльності? Заради чого вона здійснюється? Що означає психологічна сумісність у родині? Начебто все ясно: люди кохають одне одного, не можуть жити у розлуці. Чому б їм не постаратися вивчити характер партнера? Навіщо люди сваряться? Кому потрібний конфлікт? Чому люди виснажують один одного упертістю? Чому б не полічити до тисячі? Невмотивованих учинків не буває. Чому конфлікти виникають? Навіщо вони виникають?

Відповіді дає аналіз причин:

· несхожість характерів (вони й не можуть бути схожими. У кожного власні очі, специфічна хода, свій ніс, свій характер тощо);

· несприятливі побутові умови (вони не одразу створюються);

· духовна несумісність (у 47% удалих шлюбів подружжя живуть у нескінченних конфліктах). Забувають, що "вихований - вище за освіченого!"

А втім, завжди слід пам'ятати про загадки кохання. Кохання - це ідеалізація, обожнювання, самопожертва. Кохання - це найбільше щастя, сенс буття, великий дар, свято душі, багатогранні переживання, це внутрішнє світло, яке проникає у душу й творить дива. Це й духовна потреба, й почуття відповідальності за іншого.

Праця, слово, мистецтво відкрили людині світ кохання. За кохання треба боротися із зашкарублістю, підлістю, міщанством. Увага й повага один до одного мають бути непорушуваним правилом. Брутальність і хамство - вороги етикету сімейних взаємин, вони руйнують родину, вбивають сімейне щастя.

Академік О.О. Богомолець вважав, що здоров'я людини значною мірою залежить від уміння бути чемною. Конфлікти, сварки, взаємні кривди, образи зникають, якщо подружжя намагається не взяти гору за будь-яку ціну, а коли прагне перемоги обох; не пам'ятають образи: чим скоріше висвітлити конфлікт, тим менше лиха він завдасть; перш ніж висувати одне одному претензії, відверто усвідомлюють, що їх по-справжньому турбує; не вдаються під час обговорення справ сьогодення до колишніх образ; відверто висловлюють свої почуття й очікують цього від партнера; зважають на настрій і переживання іншого, навіть якщо вважають, що він помиляється.

Тож непогано буде запам'ятати кожному: "якщо я беру участь у конфлікті, виходить, що це мені потрібно".

У родині дотримання основних норм і правил етикету є обов'язковим і так само необхідним, як поза домом. Той, хто вихований і чемний "на винос", а вдома лається й поводиться брутально, найменшою мірою заслуговує на кохання і повагу.

Згідно з етикетом сімейних взаємин стосунки між чоловіком і дружиною мають бути не просто поважними, а дуже поважними. Такі "чарівні слова", як дякую, вибач, будь ласка тощо в сімейному житті абсолютно необхідні, хоча й певною мірою умовні. Нерідко жінка скаржиться на чоловіка близьким людям, що чоловік звертається до неї у категоричній формі: "звари каву", "принеси книжку", "віднеси костюм у хімчистку" тощо, не додаючи при цьому "будь ласка".

Чи має вона рацію?

Якщо йдеться про повсякденні речі, які зазвичай належать до компетенції дружини, наприклад, кухонні справи, тоді, мабуть, чоловікові не варто щоразу "просити", одначе він має просити про послугу, приміром: "Будь ласка, принеси окуляри, сутеніє, а я не хочу переривати роботу" тощо.

Дружина щодня ставить на стіл перед чоловіком обід, він не зобов'язаний раз у раз дякувати їй за це, проте після трапези не завадить подякувати їй. Вихований чоловік завжди вдома перед виходом подає дружині пальто, в цьому разі вона може й не дякувати. Натомість задоволення прохання "Принеси, будь ласка, зі спальні мій халат" передбачає слова подяки.

Не слід забувати й про інтонацію у спілкуванні між подружжям. У стислому звертанні: "Налий мені чаю" - може пролунати теплота і ніжність, тоді як у пропозиції: "Дуже прошу, налий мені чаю" може міститися категоричний наказ.

Трапляється, що подружжя називають одне одного лагідними вигаданими іменами. У цьому, звісно, немає нічого поганого, якщо діалог відбувається без присутності третьої особи. Звертання на кшталт: "крихітку", "котик" припустимі наодинці, одначе коли говориш про свою дружину зі стороннім, доречніше сказати "моя дружина" або просто назвати по імені.

Не приведе у захват і не викличе радості в тещі зятеве звертання до неї: "Бабуся". Вона ж йому не бабуся! Таке фамільярне звертання дорослого чоловіка радше обурить і скривдить літню жінку, адже цим наголошується її похилий вік. Якщо в родині не прижилася форма звертання до батьків дружини або чоловіка "мамо", "тато", тоді цілком прийнятним буде звертання до них на ім'я та по батькові.

Для всіх домашніх обов'язкові чистота й охайність одягу. Особиста гігієна - важливий компонент не тільки уваги до себе, а й поваги до інших. Чистота вдома часто-густо залежить від культури тих, хто тут мешкає, а також від правильної організації побуту. Чищення взуття чи одягу не припустиме на кухні під час готування їжі або в кімнатах. Для цієї необхідної процедури потрібно виділити конкретне місце, наприклад на балконі або у вітальні.

Прибирання ванної кімнати, чищення раковини після умивання належить до обов'язків буквально кожного, хто щойно ними користувався. Над раковиною, в якій миють посуд і продукти, вихована людина не чиститиме зуби.

Підтримання порядку і чистоти в оселі (квартирі) не можна перекладати на плечі однієї лише господині, це справа й обов'язок усіх домашніх.

Родина - клітинка соціальної організації суспільства. Характер взаємин між чоловіком і дружиною визначає також культуру дітей. Чистий, охайний вигляд батьків - один із засобів збереження батьківського авторитету у дітей. Коли мати чи батько приводять дитину до дитячого садка або забирають її звідти, мають якомога ретельніше подбати про свій зовнішній вигляд. Уважне око дитини схильне до порівнянь. Уміння дітей усе бачити й чути, їхня спостережливість значно гостріші, ніж це здається батькам.

От чому діти об'єктом для наслідування обирають найближчих, улюблених, справедливих, працьовитих, найкращих серед усіх, кого вони знають. Від них нерідко можна почути: "Хочу бути такою, як мама!" або "Хочу бути таким, як тато!" Мірою дорослішання й розширення меж спілкування дитина зустрічає й інших людей, котрі стають предметом її ідеалізації, утім образ батька й матері залишається найдієвішим упродовж цілого життя дитини.

Якщо професійна етика і педагогічний етикет учителя вимагають від нього в усіх випадках життя бути вірним тому, чого вчиш, то рівною мірою етика батьків та етикет сімейних взаємин висувають і до батька, і до матері аналогічні вимоги.

Існує таке правило: якщо хочете виховати дитину, виховуйте насамперед самих себе. Батько - еталон, ідеал в очах дитини. Одначе слід подбати про те, щоб показати дитині інших порядних людей, познайомитися з ними, розповісти про їхню працю та досягнення. Виховання починається з праці, причому праці будь-якої.

Допомога дітей у домашніх справах - це теж праця, проте вона не має бути предметом купівлі-продажу: "прибереш у кімнаті, тоді підеш у кіно". Замість обіцяти нагороду за працю краще похвалити дитину, наголосивши при цьому, що її допомога у домашніх справах була корисною і потрібною.

Проте всі виховні засоби виявляться марними, якщо діти помітять, що, приміром, батько цілком перекладає домашні справи на матір. Звісно, в розподілі домашніх обов'язків між членами родини немає загальних правил і законів, як їх немає в розумінні "суто жіночої" або "суто чоловічої" домашньої роботи. Але кожному члену родини треба мати свої обов'язки і пам'ятати про них.

Найважливішою сферою спілкування подружжя в сім'ї є домашній побут - повсякдення. У спілкуванні зі сторонніми людьми ми бачимо "парад", а вдома - його "кухню".

Хто має вести домашнє господарство? - Відповідь: "Ніхто!" Няньок немає. До того ж чому дружина має робити задарма те, що ніхто не бажає робити за гроші?

Проблема сімейних свят - справа кожної окремої сім'ї. Утім, одне не підлягає сумніву - день народження кожного члена сім'ї має бути днем взаємного порозуміння, кохання і цілковитої згоди.

Аналіз етикету сімейних взаємин свідчить, що дружини зазвичай надто болісно переживають, якщо чоловіки забувають про день весілля. Не варто засмучувати цим своїх супутниць життя. Безпам'ятливість чоловіків не завжди є ознакою їхньої неуважності. Чоловіки творчі, активні, занурені у роботу найчастіше схильні до певної неуважності. Тож дружині треба бути великодушною.

Молоді члени сім'ї, якщо вони живуть окремо від батьків, мають першими відвідати старших за віком на новорічні свята. Членів сім'ї старшої генерації, які живуть в інших містах і селах, звичайно вітають у письмовій формі. Причому старшим бажано надсилати привітання в конверті, молодшим та одноліткам можна надіслати тільки листівки.

Нерідко джерелом сімейних конфліктів стає спільне проживання з матір'ю чоловіка (свекрухою). Трапляється так, що в домі опиняються дві господині. Які хто при цьому має права, як розподілити домашні обов'язки? Давати поради дуже важко. Проте існує низка правил. По-перше, право називатися "господинею" поширюється на обох жінок. Невістка, хоч і завантажена на роботі або вчиться, й тому майже не бере участі у веденні господарства, одначе також є "господинею". По-друге, свекруха через хворобу може зовсім не займатися хатнім господарством, однак і вона "господиня" - старша, почесна. В інтелігентних сім'ях свекрусі належить почесне місце за столом, з нею слід завжди радитися стосовно різних хатніх нововведень. Вона присутня на всіх сімейних урочистостях.

Свекруха може не брати участі у вечірках, на які збираються лише однолітки молодят або їхні товариші по роботі. І, такою самою мірою, коли приходять однолітки матері, свекрухи, молодим не обов'язково весь час сидіти в їхньому колі, хіба що мати спеціально прохатиме їх про це. Етикет сімейних взаємин, правила ввічливості потребують привітати гостя, котрий завітав до когось із родичів, але якщо ця людина мало знайома, інші члени сім'ї не мусять цілий вечір проводити у його товаристві.

Необхідно пам'ятати, що люди похилого віку надто чутливі до того, якою мірою молодь дотримується правил етикету і норм ввічливості стосовно них. Тож не слід наполягати на тому, що вони втомилися і їм краще відпочити, коли за столом веселощі; припиняти розмову, коли в кімнаті з'являється свекруха; навіювати дітям, що в бабусі вікові дивацтва; в присутності свекрухи казати про когось: "Але ж це літня людина"; вживати аргумент: "У вашому віці. "; наголошувати, що хатні справи - тепер її доля; купувати їй у подарунок речі, що асоціюються з жалобою; в її присутності повторювати, що квартира замала.

Правила етикету сімейних взаємин вимагають і від літніх людей тактовності. їм також треба дещо обмежити свою допитливість і не надто перейматися подробицями життя молодих; не дізнаватися про те, що їм говорили; не дозволяти собі виявляти капризи і невдоволення; не вимагати від молодих, щоб вони якомога рідше відлучалися з дому; не зловживати висловом: "От у наш час. "; не критикувати зятя перед дочкою, невістку перед сином; намагатися не надто часто і багато розповідати про своє минуле.

Членам сім'ї слід поважати звички й уподобання інших, приймати їх без закидів і критики, не ставити при цьому за приклад себе. Жінка, приміром, полюбляє почитати в ліжку. Чоловік обожнює футбол. Чоловік може накритися ковдрою, коли захоче спати, а дружина заткне вуха ватою, почувши лементи по радіо або телевізору, коли забито гол. Чоловік любить у неділю з'їздити на риболовлю. Ну то й що?! Він обов'язково присвятить родині цілий суботній вечір. Треба вміти поступатися іншому, немає нічого гіршого, ніж дорікати одне одного у взаємних жертвах упродовж подружнього життя.

Етикет сімейних взаємин зобов'язує членів сім'ї: не виявляти зневаги до захоплень інших; не засуджувати друзів іншого; не виявляти власного негативного ставлення до них; не підвищувати голос із приводу того, що один із членів сім'ї палить або вмикає програвач; не залишати після себе безладдя; тихо зачиняти вхідні двері; витирати ноги, перш ніж увійти до квартири; цілувати матір (дружину), коли йдеш зранку із дому; батькам не слід читати листи, адресовані дітям. Подружжя має взаємно поважати таємницю листування; ввічливість вимагає повідомити про лист, отриманий від родичів або спільного знайомого; ані чоловік, ані дружина не мають шукати листи і записки у кишенях одне одного (прагнення до необмеженої поінформованості завдає більше шкоди, ніж користі); свекор або свекруха теж не повинні розкривати листи, що приходять на адресу молодих.

Чи треба попереджати, коли входиш до кімнати кого-небудь із членів сім'ї? У різних сім'ях заведено по-різному. Краще постукати вранці й увечері, тобто в той час, коли людина може роздягатися або вдягатися.

Не обов'язково, сідаючи за спільний стіл, щоразу говорити: "Смачного!". Проте після їжі виховані люди зазвичай дякують і просять дозволу підвестися, якщо необхідно піти раніше за інших.

Якщо донька зустрічається з юнаком, бажано, щоб батьки давали їй невеличку суму грошей на дрібні витрати. Не зовсім зручно, коли юнак раз у раз розплачується сам, адже він теж поки перебуває на утриманні в батьків. Інша річ, якщо він уже працює.

Правила гарного тону передбачають подружню галантність - особливе мистецтво. Серед чоловіків поширена хибна думка, що галантність стосовно дружини можуть розцінити як ознаку матріархату, що панує у сім'ї. Часом виникає парадоксальна ситуація, в якій чоловік часто-густо буває надто ввічливим, надміру ґречним стосовно всіх жінок за винятком своєї дружини, тоді як саме за уважністю й повагою до найближчої людини ми визначаємо справжнього чоловіка. Крім того, його шанобливе, делікатне і тактовне ставлення до дружини - це неабияка данина поваги до самого себе, адже вона - його чудова половина.

Згідно з етикетом сімейних взаємин до безумовних обов'язків чоловіка належить: подавати пальто дружині як вдома, так і в публічному місці; не читати за обіднім столом; на вечірці перший танок танцювати з дружиною; вміти помітити нову сукню дружини, сказати з цього приводу щось приємне; якомога частіше казати дружині компліменти; завжди пропускати дружину вперед, входячи в помешкання; робити їй маленькі подарунки навіть без приводу, час від часу купувати квіти; у присутності не озиратися на інших жінок; не вдаватися до аргументу: "Я заробляю, тому й вимагаю"; не ходити по квартирі напіводягненим; виходячи з дому в неробочий час, повідомляти дружину щодо мети виходу і часу повернення; похвалити обід; іноді поцікавитися, що робила дружина, поки його не було вдома; не обмежуватися суто "діловими розмовами".

Чимало трапляється чоловіків-критиків. Цей тип чоловіків виказує свою "увагу" до дружини тим, що постійно критикує її зовнішній вигляд, сукню, риси характеру, друзів, смаки, методи виховання дітей. Жити з таким чоловіком не надто приємно і весело. Чоловік має усвідомлювати, що рано чи пізно такого штибу критика охолоне почуття дружини.

Дружинам непогано було б замислитися стосовно того, що та чи та поведінка чоловіка - наслідок його непевності в собі, незадоволення собою. Рівновагу часом можна відновити, похваливши чоловіка, наголосивши при цьому його чесноти й досягнення. У цьому разі натхнений чоловік перестає критикувати дружину, здивований, ба й уражений її увагою.

Трапляється й чимало дружин-критиків. Лікування - аналогічне.

Правила хорошого тону, етикет сімейних взаємин зумовили виникнення низки "тактичних" порад для дружини: підбираючи туалет, зважайте й на вподобання чоловіка, а не тільки приятельок; якомога частіше кажіть про те, що полюбляє чоловік; не користуйтеся його "священними" предметами (не беріть без дозволу електробритву, не наводьте порядок у його шухляді, не порсайтеся в його портфелі), не мигнувши оком, слухайте його балачки у колі друзів, не переривайте чоловіка, коли він розповідає анекдот, вигуком: "Усі його знають"; не беріть під сумнів його компетентність щодо предмета розмови; не критикуйте його в присутності матері (дітей, знайомих і незнайомих); не дуже контролюйте, бо контроль з боку близької людини буває найобразливішим; не заперечуйте його прихильності до матері; кажіть йому якомога частіше компліменти, уважно вислухайте його пораду; не запрошуйте гостей, які йому не до вподоби, і не приймайте запрошень, що будуть йому неприємні; жінці, котра взяла другий або третій шлюб, бажано не згадувати вголос чесноти своїх колишніх чоловіків.

Етикет сімейних взаємин також визначає правила, які має пам'ятати подружжя: в разі тривалих конфліктів, частих сварок кожному треба замислитися над власною поведінкою. Адже йдеться не про розбитий чайник або склянку. Людина, котра постійно ініціює сварки, після самоаналізу часто-густо здатна дійти висновку, що "нерви в неї кепські!"

Це не означає, втім, що тепер можна бешкетувати із чистим сумлінням, брутально поводитися з чоловіком (дружиною) та іншими близькими людьми. Винуватцям сварок варто запитати себе: а чому я весь час нервуюся? Нерідко трапляється так, що вдасться усвідомити істинну причину знервованості, й життя налагоджується.

Добробут, щастя сім'ї величезною мірою залежать від уміння зі звичайного, буденного, з повсякденних справ "створити свято" один для одного. Не буде суперечок, сварок, дрібних образ. Адже псувати життя через дрібниці - неприпустима дурість.

Іноді конфлікти або сварки, що виникають без жодного видимого приводу й супроводжуються взаємними образами, зводяться нанівець пропозицією розлучитися. Але вдаватися до цього слід у найскрутніших випадках. Дотримуючись у дискусіях певних правил, можна уникнути катастрофи, що насувається. Такими правилами, зокрема, є: ніколи не варто висловлювати свої претензії іронічним тоном - цей тон ображає, принижує й викликає у відповідь інстинктивний протест. Адже буквально все можна сказати по-доброму, по-діловому, чемно, тактовно й спокійно. Це єдино правильний тон у сім'ї. Агресивний тон, інтонація наказу дратують, принижують, ображають; заважають порозумінню усілякі натяки, яких слід уникати. Категорично неприпустимими є загрози вчинити самогубство. У суперечці двох не варто посилатися на думку третіх осіб. Цілком спокійна і дружня розмова подружжя перетворюється на скандал, щойно хтось із них пошлеться на думку своєї матері, брата, сусідки або когось іншого; у сімейних дискусіях будь-що треба уникати численних узагальнень на кшталт: "Ти взагалі якійсь.", "Ти завжди." Необхідно говорити про певні факти або конкретні випадки - і тільки про них.

Постійні претензії убивають кохання. А заслужені докори - особливо. "Чим зауваження, докір правдивіше, тим образливіше". У цьому полягає парадокс сімейних взаємин. Тому вдаватися до них треба якомога менше. Інстинктивною реакцією людини, котрій ми висуваємо претензії, робимо зауваження тощо є бажання якнайшвидше ізолюватися від нас.

Правила гарного тону вчать, що краще не обтяжувати себе та близьких постійними, безперервними зауваженнями. Зауваження можна зробити раз, до того ж вельми дружнім тоном. Повторення зауваження й особливо висловлене гучніше за попереднє не принесе успіху: навряд чи партнер не пам'ятає про зауваження; якщо не реагує, тож або не хоче, або не може, і з цим нічого не поробиш; близьким людям можна простити їхні дивацтва або слабкості у недотриманні якихось умовностей, адже всі ми не без недоліків. Ангелів не буває.

Сказане аж ніяк не є закликом до всепрощення. Навпаки, багато чого вимагаючи від себе, людина має підстави очікувати цього й від інших. Одначе вимоги необхідно завжди висловлювати у належній формі й у відповідний час. Це доцільніше робити віч-на-віч і, ясна річ, не по телефону.

Духовна близькість подружжя порушується "короткими замиканнями". У сім'ї їх, поза всяким сумнівом, неможливо уникнути. Вихованість, правила гарного тону зобов'язують, а це дуже важливо, щоб ці замикання були по-справжньому короткими. Варто якнайшвидше вибачитися і відновити нормальні стосунки в сім'ї. Після примирення причину сварки і саму сварку треба остаточно забути.

Звісно, трапляються ситуації, коли після перемир'я необхідно будь-що з'ясувати окремі взаємні позиції, проте краще цього уникати. "Найгірший мир краще за добрячу бійку". Щоб загасити сварку, ліпше не роздмухувати вугілля.

У сім'ї не треба надто часто з'ясовувати стосунки. Поведінка одного не завжди зустрічає абсолютне розуміння іншого. Краще запитати партнера, чому він вчиняє саме так, а не інакше. Якщо відповідь не задовольняє, не слід силкуватися осягнути всю правду. Партнер бажає про неї не говорити, це його право, а притиснутий до стінки він іноді вибовкає те, про що думав подумки. Цілком імовірно, він би ніколи не сказав цього, аби не засмучувати людину, котру палко кохає.


Подобные документы

  • Вивчення історії слов’янської етики. Риси українського мовленнєвого етикету - вироблених суспільством норм поведінки. Аналіз рівнів етикету: вербального, паралінгвістичного, кінетичного, проксемічного рівеня. Особливості спілкування з росіянами.

    реферат [23,6 K], добавлен 20.10.2010

  • Спілкування як процес взаємодії громадських суб'єктів. Сучасні погляди на місце етики в діловому спілкуванні. Категорії етики та моральні норми. Етичні принципи і характер ділового спілкування. Психічна структура особи і практика ділового спілкування.

    реферат [30,1 K], добавлен 13.09.2010

  • Особливості усного спілкування. Шість заповідей ділового етикету Джен Ягера. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Етика і психологія ділових бесід. Співбесіда з роботодавцем, підготовка і вимоги до неї. Етикет телефонної розмови.

    презентация [3,7 M], добавлен 18.09.2013

  • Історія виникнення і розвитку етикету. Ділова етика. Роль професійної етики у діловому спілкуванні. Особливості службового етикету. Роль іміджу. Етикет – слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і

    реферат [15,9 K], добавлен 12.02.2004

  • Аналіз поняття моральної культури, вивчення змісту і структури моральної культури особистості. Особливості і принципи морального виховання, у процесі якого формується свідомість та самосвідомість людини. Етикет, як морально-естетична культура спілкування.

    реферат [28,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Виникнення християнського етикету, його моральні норми й принципи. Християнський етикет і його роль у практичному вихованні людини. Перші уявлення про дух. Виникнення поняття "душа". Моральне богослів'я християнства, заповіді старозаповітного декалогу.

    реферат [182,1 K], добавлен 19.03.2015

  • Знайомство з поняттям ділової етики, яка є невід’ємною складовою корпоративної культури, що переносить світські манери у бізнес. Значення етикету для досягнення успіхів у діловій сфері. Відмінні риси і найпоширеніші помилки світського і ділового етикету.

    контрольная работа [30,5 K], добавлен 04.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.