Фінансова санація та банкрутство підприємства

Фінансова санація підприємства. Економічний зміст і порядок проведення. Форми санації. Етапи керування санацією підприємства

У процесі становлення ринкових відносин в Україні питання, пов'язані з санацією підприємства, мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, виникла необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. У даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які призводять до незапланованих втрат і недосягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкрутства. Виходячи з цього питання, дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”. Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання кредиторської і дебіторської заборгованностей на підприємствах.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

Фінансова криза - кінцева стадія непрогнозованого процесу втрати (під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів) потенціалу розвитку, у процесі якого структура капіталу та ліквідність підприємства погіршуються на стільки, що це загрожує його подальшому існуванню.

Фази фінансової кризи:

- факти невиконання обов'язків підприємства (деякі факти);

- загроза функціонування підприємства, яка потребує негайного проведення санації;

- криза на підприємстві, що потребує його ліквідації.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні).

Зовнішні (екзогенні) - не залежать від діяльності підприємства:

- спад кон'юктури в економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- політична нестабільність;

- недосконалість та нестабільність господарського та податкового законодавств;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- міжнародна конкуренція;

- посилення конкуренції в галузі та криза окремої галузі;

- розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товару і його конкурентоспроможності;

- посилення монополізму на ринку;

- сезонні коливання.

Внутрішні (ендогенні) - залежать від діяльності підприємства:

- низька якість менеджменту та недоліки в організаційній структурі;

- низький рівень кваліфікації персоналу;

- недоліки в виробничій сфері;

- прорахунки в галузі постачання;

- прорахунки в інвестиційній політиці;

- відсутність інновацій та раціоналізаторства;

- низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

- дефіцит у фінансуванні;

- нераціональне використання ресурсів.

Форми (види) кризи - виділяють стратегічну, кризу «успіху», неплатоспроможності.

Стратегічна криза виникає при втраті керівництвом підприємства «стратегічного зору»: несвоєчасне оновлення продукції, затягування переходу на нові технології або в нові регіони, зменшення інвестицій на науково-дослідні роботи, нову техніку, або підготовку кадрів тощо. Ця криза характерна для підприємств з великою часткою державної власності.

Криза «успіху» виникає, якщо підприємство зазнає збитків, для ліквідації яких необхідно витрачати власний капітал. У майбутньому це може призвести до необхідності розширеного використання залучених коштів. Для продовження подальшої діяльності підприємство вимушене спрямовувати у виробничий обіг додаткові фінансові ресурси навіть за умови збереження діючого обсягу виробництва.

Криза неплатоспроможності - на відміну від перших двох, має зовнішні прояви негараздів у діяльності підприємства. Ця форма кризи очевидна, коли банки відмовляють підприємству у видачі кредитів, а також коли кредитори відмовляються чекати на оплату за поставлені товари та послуги, виконувати роботи або поставляти сировину без передплати

Платоспроможність - здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань.

Санація - від латинського слова «sanare», що означає оздоровлення видужання. Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Санація підприємства - комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

На першому етапі пропонованої моделі є виявлення та аналіз причин кризових явищ, наслідком яких є незадовільна платоспроможність та ліквідність підприємства, його збитковість та конкурентоспроможність.

На другому етапі управління санацією необхідно спочатку скласти перелік санаційних заходів з поділом останніх на оперативні (першочергові), тактичні та стратегічні. Далі здійснюється пошук та мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для проведення таких заходів. Подальша робота враховує власне управління санаційною процедурою: планування, організацію та контроль за її здійсненням. Значну увагу слід приділити проведенню контролю, який враховуватиме виявлення та аналіз відхилень контрольних показників та надаватиме інформацію керівництву для своєчасного коригування процесу здійснення санації.

		Визначення цілей санації
			Ідентифікація симптомів кризи
			Аналіз причин кризи та оцінка можливостей їх усунення
			Формування оперативних, тактичних та стратегічних цілей санації
		Управління санацією
			Вибір санаційних заходів
			Пошук та мобілізація необхідних фінансових ресурсів
			Планування санаційних процедур
			Організація здійснення санаційних процедур
			Контроль за проведенням санації
		Досягнення цілей санації
			Усунення симптомів кризи
			Усунення причин кризових явищ
Рисунок 1.1- Модель санації підприємства

Етап досягнення цілей санації передбачає подолання як причин кризи (удосконалення господарської, фінансової, інвестиційної діяльності), так і її симптомів (відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості, конкурентоспроможності).

Мета фінансової санації:

- формування фінансових ресурсів;

- платоспроможність та конкурентоспроможність;

- скорочення заборгованості;

- поліпшення структури капіталу;

- відновлення та досягнення прибутковості;

- відновлення та збереження ліквідності;

- покриття поточних збитків.

Типи санаційних заходів:

- фінансово-економічні;

- організаційно-правові;

- соціальні;

- виробничо-технічні.

Фінансово-економічні заходи відображають фінансові відносини, які виникають у процесі використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства і мобілізації. Ці методи повинні бути направлені на покриття поточних збитків, усунення причин їх виникнення, покращання всіх видів заборгованості, покращання обігового капіталу і формування фондів фінансових ресурсів.

Організаційно-правові заходи вдосконалюють організаційну структуру підприємства, звільнюючи підприємства від непродуктивних виробничих структур та поліпшують виробничі відносини між членами трудового колективу.

Соціальні заходи спрямовані на фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук та створення нових робочих місць, додаткові соціальні виплати.

Виробничо-технічні пов'язані з модернізацією та оновленням виробничих фондів зі зменшенням простоїв і підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, покращанням якості продукції та зниженням її собівартості, удосконаленням асортименту продукції.

План санації - може складатися зі вступу та чотирьох розділів.

Вступ - містить загальну характеристику об'єкта планування.

Розділ 1 - відображає вихідну ситуацію на підприємстві.

Розділ 2 - характеризує стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири та розроблення стратегії.

Розділ 3 - враховує в себе конкретний план заходів із відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Розділ 4 - містить розрахунок ефективності санації, перелік заходів із реалізації плану та контролю за його ходом.

Вступ	Загальна характеристика підприємства: * Правова форма організації бізнесу та форма власності. * Організаційна структура. * Сфера діяльності. * Історична довідка
1-й розділ	Аналіз вихідних даних: * Оцінка зовнішніх умов. * Аналіз фактичного фінансового стану підприємства. * Аналіз причин кризової ситуації та слабких місць підприємства. * Стан ринків збуту продукції та наявний потенціал підприємства. * Обґрунтування доцільності санації
2-й розділ	Стратегія санації, оперативна (CRASH)- програма: * Стратегічні цілі санації (дерево цілей). * Каталог оперативних заходів із відновлення ліквідності
3-й розділ	План санаційних заходів: а) план маркетингу та оцінка ринків збуту; б) план виробництва та капіталовкладень; в) організаційний план; г) фінансовий план
4-й розділ	Ефективність санації та заходи з реалізації плану: * Організація реалізації плану та критерії оцінки ефективності. * Оперативний санаційний контролінг. * Можливі ризики в процесі виконання та суми можливих збитків. * Можливі позитиви та додаткові прибутки

Рисунок 1.2- Структурно-логічна схема плану санації

Санаційний аудит

Аудит - процес підтвердження фінансової звітності підприємства, тобто оцінка та висловлення думки щодо відповідності показників, що піддаються кількісній оцінці та встановленим критеріям.

Санаційний аудит - поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємств, який здійснюється на підприємствах, що знаходяться у фінансовій кризі. Основна його мета - оцінити санаційну спроможність господарської структури, визначивши структури, визначивши глибину фінансової кризи та причини її виникнення, виявивши можливості подолання кризи та провести експертизу наявної санаційної концепції. Санаційний аудит здійснюють незалежні аудиторські фірми.

Види аудиторських послуг:

- завдання, які спрямовані на підвищення достовірності інформації для потреб користувача, в результаті чого надається висновок про велику кількість предметів перевірки;

- завдання, які спрямовані на підвищення достовірності інформації для потреб користувача, що розраховуються на надання високого або помірного рівня впевненості і виконувані у приватному або державному секторі;

- підтвердження та складання безпосереднього висновку;

- надання висновку зовнішнього та внутрішнього характеру.

Санаційний аудит є дуже важливою складовою моделі санації підприємства. Він враховує ідентифікацію даних, експертизу, розроблення висновків та рекомендацій.

Санатор як спеціаліст складає санаційний план, що ґрунтується на його знаннях та досвіді. Виступає аудитор в ролі висококваліфікованого спеціаліста, який може на достатньому рівні оцінити фінансову кризу боржника, план виходу з неї, висловити думку щодо запропонованих заходів і надати рекомендації з їх оптимізації. Основою висловлювання думки сенатором є власні знання, досвід та професіоналізм.

Теоретичною основою санаційного аудиту є ефективність, економічність та досяжність.

Виділяють два етапи проведення санаційного аудиту (див.рис.2.1):

- оцінка глибини кризи підприємства;

- вивчення і висловлення думки про санаційну концепцію.

Заплановані аудиторські процедури слід звести у програму аудиту. В ній є перелік процедур з визначенням мети їх проведення, змісту робіт, джерел інформації, часу та виконавців. Програма аудиту дає можливість пов'язати між собою різні види процедур у рамках виконуваного проекту.

Хід аудиту повинен реєструватися в робочих документах, які є доказом належного виконання аудиту та систематизованим зведенням інформації на підтримку висновку, прийнятого аудитором.

І Оцінка глибини кризи підприємства
1.1 Оцінка фінансового стану підприємства 1.2 Аудит маркетингової політики 1.3 Аналіз виробничого потенціалу підприємства, технологій та інновацій 1.4 Експертиза кадрової політики 1.5 Аналіз системи постачання
ІІ Вивчення та оцінка наявної санаційної концепції
2.1 Порівняння причин кризи, сильних і слабких сторін, визначених сенатором із власними оцінками. 2.2 Експертна оцінка запланованих заходів. 2.3 Правова оцінка діяльності підприємства та запропонованої санаційної концепції. 2.4 Оцінка економічності, ефективності та досяжності санаційного плану

Рисунок 2.1 - Порядок проведення санаційного аудиту

Базою для проведення санаційного аудиту є вихідні дані про оперативне (фактичне) та стратегічне становище підприємства. Джерела інформації, що використовуються у процесі санаційного аудиту, показано на рис. 2.2

Поряд зі звітними бухгалтерськими даними для оцінки санаційної придатності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народне господарство в цілому, описовий матеріал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Треба зауважити, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану.

	Джерела для проведення санаційного аудиту
Оперативне становище підприємства		Стратегічне становище підприємства
Документи бухгалтерської звітності: - баланси підприємства за 2--3 попередні роки та за звітний період; - звіти про фінансові результати та їх використання; - звіти про фінансово-майновий стан підприємства; - документи про результати інвентаризації; - звіт про витрати на виробництво продукції; - розрахунок нормативу власних оборотних коштів; розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості; - звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію; - дані про наявність та рух коштів на банківських рахунках, у тім числі валютних; - висновки попередніх аудиторських перевірок та акти перевірок підприємства державними контролюючими органами; - дані про кадровий склад підприємства та рівень заробітної плати; - дані про наявність на балансі підприємства об'єктів соціальної інфраструктури; - аналіз виконання фінансових планів		Дані про оперативний стан підприємства: - бізнес-плани; - фінансові плани та інші прогнозні розрахунки; - аналіз ринків збуту та конкурентоспроможності продукції; - галузевий аналіз; - звітні та прогнозні дані про розвиток народного господарства в цілому; - оцінка впливу виробничої діяльності підприємства на екологічну ситуацію та зайнятість у регіоні; - матеріали маркетингових досліджень; - законопроекти Верховної Ради та проекти нормативних актів Уряду України; - інша інформація

Рисунок 2.2 - Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного аудиту

Поряд зі звітними бухгалтерськими даними для оцінки санаційної придатності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народне господарство в цілому, описовий матеріал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Треба зауважити, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану.

SWOT-аналіз у рамках санаційного аудиту дозволяє виявити сильні сторони, на які потрібно опиратися, слабкі сторони, вплив яких потрібно нейтралізувати та уникати ситуацій, коли вони проявляються найбільше, можливості, які потрібно прагнути використати, і загрози, які потрібно пом'якшити чи змінити план таким чином, щоб оминути їх.

SWOT-аналіз - сильні місця (strengths), слабкі місця (weaknesses), можливості (opportunities), загрози (threats).

Сильні місця - моменти, у яких організація достатньо сильна. Практично це ті сфери, де вона має переваги порівняно з іншими організаціями. Наприклад, низькі поточні витрати або відому торгову марку.

Слабкі місця - сфери, у яких організація має недоліки порівняно з іншими. Наприклад, низький рівень спеціальних знань про новий ринок чи вузька сфера дії на певній території.

Можливості - напрямки чи обставини, які сприяють розгортанню організації на повну потужність. Наприклад, контакти компанії в регіонах, які відкривають можливості для формування стратегій партнерства або зростання попиту на її товар.

Загрози - тенденції, що приховують потенційну небезпеку. Наприклад, конкурент, що будує нову фабрику в тому самому регіоні, чи політична нестабільність.

Аудиторський висновок - складається аудиторами, повинен містити такі обов'язкові елементи:

- об'єкт перевірки;

- відповідальність, яку несе аудитор;

- відповідальність, яку несе розробник санаційного плану;

- обсяги та види проведених досліджень;

- відповідно до яких технічних стандартів проводився аудит (Міжнародних стандартів аудиту, національних нормативів аудиту та ін.)

- вказівка на моменти незгоди з санаційним планом;

- висловлення думки про економічність, ефективність та досяжність санаційного плану.

Активи - це те, що має підприємство: гроші, фінансові інвестиції, які вкладені в інші підприємства (куплені паї, акції, облігації інших підприємств), різного роду матеріальні цінності (матеріали, сировина, основні засоби та інше).

Ліквідність - здатність окремих видів активів (майнових цінностей) до швидкої реалізації на ринку та перетворення на грошові активи.

Неплатоспроможність пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі, нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати платіжні зобов'язання, термін сплати яких настав.

Пасив складається з власного капіталу та зобов'язань.

Фінансовий стан підприємства - стан економічного суб'єкта, що характеризується наявністю в нього фінансових ресурсів, забезпеченістю коштами, необхідними для господарської діяльності, підтримання нормального режиму праці та життя, здійснення грошових розрахунків з іншими економічними суб'єктами.

Заборгованість - це ще не сплачені грошові суми, які підлягають сплаті.

Чисті активи (ЧА) - різниця між сумарними активами та сумарними обов'язками. ЧА не можуть бути меншими за розмір статутного фонду (якщо він уже сформований).

Проведення санаційного аудиту умовно можна поділити на 6 етапів.

1-й етап: вивчення наявної санаційної концепції і збір необхідної інформації.

Для виконання своїх задач і оцінки санаційної спроможності суб'єкта господарювання аудитор повинен мати доступ до всієї комерційної інформації про нього.

До початку санаційного аудиту, аудитор повинен узяти у керівника підприємства записку пояснення до плану санації. Записка повинна підтверджувати повноту і достовірність плану, а також фактичного матеріалу, на якому він базується, і одночасно визначає повноваження аудитора.

Представлені аудитору дані для дослідження підприємства, повинні характеризувати його оперативний і стратегічний стан (баланси за 2-3 роки, звіти про фінансові результати, звіти про фінансово-майновий стан, документи про результати інвентаризації, звіти про витрати на виробництво продукції, розрахунок нормативу власних оборотних коштів, розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованостей, дані про кадровий склад, бізнес-плани, фінансові плани та інші прогнозовані розрахунки, галузевий аналіз, матеріали маркетингових досліджень і т.д.). Разом із звітними бухгалтерськими даними і іншою внутрішньою інформацією для оцінки санаційної спроможності слід також використовувати зовнішні джерела: статистичні дані, які торкаються діяльності галузі і економіки в цілому, матеріали засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи.

2-й етап: аналіз виробничо-господарської діяльності

Метою аналізу є виявлення відповідності фактичного стану виробничо-господарської діяльності підприємства даним, відображеним у плані санації, а також виявлення сильних і слабких сторін виробничої сфери підприємства.

Аналізуючи виробничу господарську діяльність, аудитор виконує таку роботу:

1) вивчає загальну виробничу структуру підприємства:

- досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів;

- визначається кількість і місце розміщування окремих структурних підрозділів;

- проводиться експертиза доцільності створення окремих підрозділів у ході майбутньої реструктуризації;

- визначаються основні види продукції, обсяги її випуску і реалізації за попередній і звітний періоди, а також прогнозовані дані.

2) Оцінка рівня існуючої технології виробництва.

Вивчається наявність сучасних передових технологій, використовування «ноу-хау» і власних інноваційних розробок, використовування автоматизованих систем управління.

У процесі аудиту звертається увага на циклічність технологічних процесів, їх безперервність, повторне використовування продуктів перероблення (відходів), наявність науково-обгрунтованих норм виготовлення продукції, серійність виробництва.

3) Аналіз витрат на виробництво.

Вивчається ефективність планування собівартості і вироблення аналіз чинника відхилень факту від плану.

Велике значення приділяється питанню правильності віднесення витрат на собівартість продукції і на валові витрати для цілей оподаткування.

4) Аналіз основних фондів і амортизаційних відрахувань.

5) Аналіз показників праці.

3-й етап: аудит фінансової сфери підприємства.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що знаходиться в кризі, можна використовувати методику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського положення неплатоспроможних підприємств і методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств і організацій, затверджені Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок проведення санації державних підприємств (затверджено Ухвалою КМ від 8.02.94г.)

Аудит фінансової сфери передбачає:

- оцінку динаміки і структури балансу;

- оцінку ліквідності активів підприємства і його платоспроможності;

- аудит власного капіталу;

- аудит позикового капіталу і кредиторської заборгованості;

- аудит реальних і фінансових інвестицій;

- аналіз дебіторської заборгованості;

- аналіз кеш-фло;

- оцінку ділової активності підприємства.

Кеш-фло показує, яку суму грошових коштів (чистий прибуток + амортизаційні відрахування) із загального обсягу виручки від реалізації можна спрямувати на погашення кредитів і відсотків за ними, на інвестиції або виплату дивідендів. У рамках аналізу кеш-фло обчислюють коефіцієнт, який характеризує здатність підприємства погасити свої зобов'язання за наслідками господарської діяльності:

До = кеш-фло / сума заборгованості - ДС - КФВ, (2.1)

де ДС - грошові кошти;

КФВ - короткострокові фінансові вкладення.

4-й етап: вивчення положення підприємства на ринку чинників виробництва і збуту готової продукції.

Під час санаційного аудиту доцільно перевірити географію поставок в цілому і за окремими постачальниками, оскільки і залежність підприємства від монопольних постачальників і закупівля сировини і матеріалів за завищеними цінами можуть призвести до перебоїв у роботі підприємства.

В процесі санаційного аудиту вивчаються основні параметри маркетингової політики, відображені в санаційній концепції. Особливу увагу надають таким з них:

- вивчення попиту на продукцію і його прогнозування;

- вивчення конкурентоспроможності товарів і створення конкурентноспроможних переваг;

- забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;

- розроблення концепції життєвого циклу товарів;

- управління товарним асортиментом;

- розрахунок прогнозних об'ємів виробництва і визначення номенклатури продукції;

- розширення інноваційної діяльності, направленої на розробку нових товарів з урахуванням ринкових вимог і стратегії підприємства.

Аналізують також факти і причини продажу товарів за зниженими цінами, бартерні операції і т.д.

5-й етап: аналіз причин кризи, слабих і сильних сторін підприємства.

На цьому етапі аудиту визначається повнота урахованості в санаційній концепції всіх причин і чинників, які призвели до кризи. Перевіряють, чи правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. Визначаються вигляд і стадія фінансової кризи, чинники позитивно і негативно вплинули на кінцеві показники діяльності, систематизують сильні і слабкі сторони в діяльності підприємства.

6-й етап: експертна оцінка запланованих санаційних заходів.

У ході аудиту перевіряється повнота і правильність розрахунків цільових показників. Важливо з'ясувати, чи правильно розрахована потреба в капіталі, необхідному для санації, чи достатні заплановані заходи щодо мобілізації фінансових ресурсів.

На підставі одержаних в результаті санаційного аудиту даних розробляються загальні висновки і пропозиції про доцільність ліквідації або санації. Якщо виробничий потенціал зруйнований, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції втрачені, відсутня стратегія розвитку підприємства, то робиться висновок про санаційну неспроможність підприємства і доцільності його ліквідації.

Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну нагоду відновити платоспроможність, має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також реальні можливості для залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то робиться висновок про можливість проведення його санації.

У акті про результати санаційного аудиту слід чітко відобразити поточний стан підприємства і визначити його санаційні шанси, враховуючи прогнози розвитку самого підприємства і зовнішнього середовища. Акт повинен бути не тільки достовірним та інформаційно наповненим, але і містити переконливі обґрунтування тих або інших тверджень, а також істотні висновки, на яких базується оцінка санаційної концепції.

Акт аудиторської перевірки повинен складатися з таких розділів:

1 Основна інформація про аудитора і аудиторську фірму.

Надається така інформація: назва аудиторської фірми, номер і дата ліцензії, адреса, телефон, прізвище і ініціали аудитора, номер і дата видачі сертифіката аудитора.

2 Підстави для здійснення аудиту, мета, методи, обсяги.

Зазначаються замовники аудиту, відповідні законодавчі підстави, об'єкт аудиту, мета і задачі аудиту, основні документи і методи, використані під час проведення аудиту.

Крім того, надається інформації про участь аудитора в розробленні плану санації.

3 Оцінка достовірності інформації і представлених доказів

Акт повинен давати чітке уявлення думки аудитора про відображений в звітності фінансовий стан підприємства, а також про приведені в плані санації дані з погляду їх повноти, достовірності, реальності, об'єктивності.

Аудитор повинен констатувати виконання невід'ємних передумов здійснення аудиту:

- фінансову інформацію була підготовлена згідно з нормативною базою, використовуваною підприємством у практичній діяльності;

- надана інформація за обсягом достатня для оцінки плану санації;

- всі матеріальні питання, які торкаються правильного розуміння фінансової інформації, відображені адекватно.

4 висновки про санаційну спроможність або неспроможність.

Кінцевий висновок можливий в трьох варіантах:

- однозначно затверджується, що концепція санації відображає реальний стан справ і підприємство є санаційно спроможним;

- зазначається, що план санації можна реалізувати, виконавши певні рекомендації, зроблені під час проведення санаційного аудиту;

- план санації признається нереальним, а сама санація - неможливою.

Аналізуючи фінансово-господарський стан підприємства, не можна обминути Закон України від 25 червня 1991р. «Про охорону навколишнього середовища». Необхідно звернути увагу на наявність очисних споруд, стан та використання, а також вплив виробництва на навколишнє середовище. Крім того, використовують інформацію про розмір сплачених штрафних санкцій за забруднення довкілля.

Банкрутство підприємств

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Основна мета банкрутства - не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом. Таким чином, банкрутство можна назвати засобом для позбавлення боргів.

Банкрутство підприємства - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У розвитку будь-якого підприємства можна виділити такі стадії життєвого циклу підприємства (рис.3.1):

стадія I - зародження;

стадія II - розвиток;

стадія III - бурхливе зростання,

стадія IV - стабільний розвиток;

стадія V- поява тенденції спаду;

стадія VI - активний спад;

стадія VII - банкрутство;

стадія VIII - ліквідація діяльності.

А, Б, В - життєві цикли діяльності підприємства

Т - період кризи



Рисунок 3.1- Життєвий цикл підприємства

Характеристика глибини стану банкрутства - За глибиною банкрутства розрізняють його стадії:

I стадія -- допустиме банкрутство -- характеризує зародження негативного стану, виникає на етапі життєвого циклу «реорганізація», коли виникає загроза втрати прибутку від підприємницької діяльності;

II стадія -- критичне банкрутство -- визначає посилення негативних тенденцій на етапі «спад», коли витрати на здійснення діяльності доводиться відшкодовувати за рахунок засобів кредиторів;

III стадія -- катастрофічне банкрутство -- виникає на етапах «банкрутство» і «ліквідація» життєвого циклу підприємства, супроводжується його закриттям або примусовою ліквідацією, слідством яких є розпродаж майна для погашення вимог кредиторів. У цьому випадку боржник втрачає право самостійно управляти і розпоряджатися своїм майном. Це право переходить до ліквідаторів -- осіб, призначених для управління майном боржника і примусової його ліквідації.

На кожній стадії розвитку негативної тенденції стан підприємства має свої відмітні ознаки:

- на стадії I затримки з наданням звітності, зниження її якості; зміни в структурі балансу: різке зменшення грошей на рахунках; збільшення сум дебіторської і кредиторської заборгованностей, їх старіння і разбалансування; зниження обсягів продажів; необґрунтована зміна постачальників; зміни в структурі управління; всілякі реорганізації підприємства (відкриття і закриття представництв, філіалів, дочірніх підприємств і т.п.); приховане зниження ціни підприємства, падіння курсу його акцій; зниження доходів (прибутку) від основної діяльності;

- на стадії II: труднощі з готівкою; зменшення надходження грошових коштів, від господарських операцій; конфлікти у вищому керівництві; порушення термінів виплати заробітної платні; зростання плинності кадрів; погіршення соціально-психологічного клімату в трудовому колективі; встановлення нереальних цін на продукцію; позачергові перевірки фінансово-контролюючих органів; затруднення в отриманні комерційних кредитів; виникнення збитків;

- на стадії III: незадовільна структура балансу; накопичення на складі готової продукції, яка чітко не реалізується; падіння обсягу виробництва; низька заробітна платня; скорочений робочий день (тиждень); зростання збитків; недолік оборотних коштів; нездатність погасити термінові зобов'язання.

Антикризове управління діяльністю підприємств є сукупністю форм і методів реалізації антикризових процедур щодо конкретного підприємства-боржника. На відміну від моніторингу це мікроекономічна категорія, що відображає виробничі відносини на рівні підприємства.

Антикризове управління починається лише на етапі різкого спаду виробництва, тобто «критичного банкрутства». Механізм антикризового управління враховує: діагностику техніко-економічного і фінансового стану підприємства, оцінку перспектив розвитку бізнесу, маркетинг, антикризову інвестиційну політику, управління персоналом, виробничий менеджмент, а при песимістичному результаті, - організацію ліквідації підприємства.

Причини неспроможності підприємства

Діяльність підприємства схильна до впливу багатьох чинників. У цілях антикризового управління діяльністю підприємства необхідно знати характер їх впливу. По напряму цих впливів чинники розрізняються на позитивні і негативні. Очевидно, неспроможність підприємств обумовлена впливом останніх. Крім того, за ступенем залежності від суб'єкта господарської діяльності всі чинники поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні чинники:

* економічні: рівень доходів і накопичень населення (купівельна спроможність); платоспроможність економічних партнерів, кредитна і податкова політика держави; зміна ринкових орієнтації споживача, кон'юнктури внутрішніх і світових ринків, державне регулювання, рівень розвитку науки і техніки, інфляція;

* соціальні: зміна політичної обстановки усередині країни і за кордоном; міжнародна конкуренція, рівень культури підприємців і споживачів їх продукції, організація дозвілля населення, етичні домагання і релігійні норми, що визначають спосіб життя; демографічна ситуація.

* правові: наявність законів, регулюючих підприємницьку діяльність (наприклад, спрощена і прискорена процедура реєстрації підприємств); захист від державного бюрократизму, удосконалення податкового законодавства, методів обліку і форм звітності, розвиток спільної діяльності із залученням іноземного капіталу; забезпечення гарантії збереження прав на власність і дотримання договірних зобов'язань; захист фірм один від одного, споживачів від недоброякісної продукції.

* природно-кліматичні і екологічні: наявність матеріальних ресурсів, кліматичні умови, стан навколишнього середовища і т.п.

Внутрішні чинники:

* матеріально-технічні - чинники, пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології, упровадженням у виробництво наукових відкриттів, удосконаленням знарядь і предметів праці. До них належать: заміна морально і фізично застарілого устаткування; ремонт діючого устаткування; механізація і автоматизація виробництва; електрифікація виробництва; хімізація виробництва; будівництво, реконструкція, збільшення використовування виробничих площ; створення і упровадження принципово нових технологій, що забезпечують скорочення витрат, економію ресурсів, підвищення якості; поглиблення спеціалізації машин; економія матеріальних ресурсів; освоєння альтернативних джерел енергії і т.п.

* організаційні - чинники, обумовлені вдосконаленням організації виробництва, праці і управління; вибором організаційно-правової форми.

Залежно від переважання причин виникнення банкрутства підприємств в економіці розрізняють такі їх типи:

* підприємство-банкрот, що функціонує в збалансованій економіці, - це підприємство, яке не могло виконати раніше узяті на себе зобов'язання з суб'єктивних причин;

* підприємство-банкрот, що функціонує в економіці масового банкрутства, - це підприємство, яке не годиться для розв'язання економічних задач у перспективі.

Таким чином, суть антикризового управління підприємством полягає в умінні його пристосуватися до зміни матеріально-технічних, економічних і організаційних чинників - це гарантія не тільки його виживання, але і процвітання.

Шляхи запобігання банкрутству підприємств

Ліквідація діяльності підприємства не завжди збігається з ліквідацією самого підприємства. Так, на рисунку 3.1 між життєвими циклами Б і В існує часовий лаг Т, тобто підприємство, вичерпавши всі свої резерви в період функціонування в циклі Б, може продовжити своє життя в циклі В лише за умови сторонніх фінансових ін'єкцій. У період же Т підприємство зазнає кризу. Такий життєвий шлях характерний для більшості вітчизняних підприємств, адаптованих до бюджетних асигнувань.

Проте існує і інший шлях. Кризі можна запобігти, якщо вчасно переорієнтовувати напрям діяльності підприємства. Це означає необхідність виділення фінансових коштів з прибутку, одержуваного від діяльності, що успішно розвивається, в період стабільного розвитку підприємства, на маркетингові дослідження і перепрофілювання цієї діяльності в майбутньому. Причому стадія розвитку нового виду діяльності повинна збігатися із стадією появи тенденції спаду в результатах здійснюваної діяльності. В цьому випадку стрибок у розвитку підприємства в перехідний період буде згладжений (на рисунку - лінія О), оскільки вплив негативної тенденції на життєдіяльність підприємства буде ослаблений накладенням позитивної тенденції в розвитку нової діяльності. Таким чином життєвий цикл підприємства можна продовжити. Це ідеальна модель життя підприємства. Насправді підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком. При настанні ризикового випадку виникає потреба у фінансовому оздоровленні «невдах».

Розрізняють два види тактики фінансового оздоровлення:

* Захисна -- проведення зберігаючих заходів, основу яких складає скорочення всіх витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, змістом основних фондів і персоналу.

* Наступальна -- проведення заходів реформаторського характеру, направлених на приток інвестицій ззовні або забезпечення умов для їх надходжень у будь-якій формі: від реалізації виробництва, венчурного капіталу, кредитів, капіталу за рахунок підвищення ефективності використовування майна, враховуючи фондовий портфель, податкових пільг, участь у конкурсах інвестиційних проектів.

Ліквідація підприємства - це здійснення щодо визнаного банкрутом підприємства заходів, пов'язаних із задоволенням вимог кредиторів продажем його майна та ліквідацією юридичної особи боржника.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадках банкрутства підприємства - судом або арбітражем. За їх рішенням ліквідація може провадитись самим підприємством в особі його органу управління.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів. Ця угода може укладатися на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство і набирає чинності тільки після її затвердження арбітражним судом. Подаючи заяву про затвердження мирової угоди, неспроможний боржник подає проект угоди, баланс підприємства, список усіх кредиторів із визначенням сум заборгованості. Якщо неспроможного боржника буде оголошено банкрутом до виконання мирової угоди, то відстрочені претензії кредиторів поновлюються в повному обсязі. Мирова угода щодо відстрочки сплати платежів у бюджет та цільові позабюджетні фонди укладаються відповідно до вимог податкового законодавства.

Діагностика банкрутства підприємства

Фінансовий стан підприємства - це стан економічного суб'єкта, який характеризує про наявність у нього фінансових ресурсів, забезпеченість коштами, підтримання оптимального режиму праці та життя, проведення розрахунків з іншими економічними суб'єктами.

Фінансовий результат - це різниця між доходами та витратами підприємства за певний час.

Фінансова криза підприємства не наступає раптово. Основною формою виявлення фінансової кризи на підприємстві є порушення фінансової рівноваги підприємства.

Ознаки порушення фінансової рівноваги підприємства:

- зниження фінансової стійкості;

- зниження рівня рентабельності;

- втрата платоспроможності.

Рівень фінансової кризи підприємства - це різниця між фактичним станом фінансового потенціалу підприємства та необхідним обсягом його фінансових потреб.

Експрес-діагностика фінансового стану

Важливою для кожного підприємства є система раннього виявлення ознак передбачуваної кризової ситуації. Однією із найважливіших процедур фінансового оздоровлення підприємства є насамперед діагностика його фінансового стану. Вона є складовою частиною механізму антикризового управління підприємством.

До найпростіших методів оцінки фінансового стану підприємства належить експрес-діагностика. Вона є дешевим та нескладним способом оцінки стану підприємства. В економічній літературі дається таке визначення експрес-діагностики: це формальна оцінка наближення стану підприємства до банкрутства на основі регулярного розрахунку відповідних коефіцієнтів з даних форми 1 і 2 бухгалтерської звітності.

Процес експрес-діагностики передбачає аналіз платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності,

ділової активності.

Аналіз платоспроможності

Коефіцієнт поточної ліквідності (Кл) - універсальний коефіцієнт, який показує співвідношення активів та пасивів і

його значення повинно бути більше 2:

Кл = ОА / ПЗ,

де ОА - оборотні активи,

ПЗ - поточні зобов'язання

Коефіцієнт забезпеченості (Кз) показує, як забезпечене підприємство власними активами. Його значення має бути більше 0,1:

Кз = ОА- ПЗ , (4.1).

ОА

У разі, якщо одночасно мають місце нерівності Кз > 0,1 і Кл >2, то структура балансу позитивна. При інших нерівностях структура балансу вважається незадовільною і є потреба в більш детальному аналізі.

Аналіз фінансової стійкості і поточної платоспроможності

На цьому етапі проводиться аналіз фінансової стійкості і поточної платоспроможності. Для оцінки фінансового стану можна розглядати цілий ряд показників: коефіцієнт автономії (Кавт), коефіцієнт маневреності (Км), коефіцієнт фінансової стійкості (К_ФСТ), коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабл).

Коефіцієнт автономії (Кавт) показує ступінь близькості до втрати платоспроможності і подальшого банкрутства, він має бути більш 0,5:

Кавт = ВК , (4.2)

? А

де ВК - власний капітал;

?А - сума усіх активів.

Коефіцієнт маневреності (Км) - показує мобільність власних засобів, він повинен бути більш 0,3, а бажано більш 0,5. Чим вищий цей коефіцієнт, тим вища фінансова стійкість:

Км =	ВОЗ	,	(4.3)
	ВК

де ВОЗ - власні оборотні засоби.

Коефіцієнти Кавт та Км характеризують в довгостроковому періоді платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт фінансової стійкості (К_ФСТ) в довгостроковому періоді повинен бути менше або дорівнювати 1:

КФСТ =	ДЗ + ІП	,	(4.4)
	ВК

де ДЗ - довгострокові зобов'язання;

ІП - інші пасиви.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабл) показує яка частина поточної заборгованості може бути погашена на поточну дату, він може коливатися і бути більш 0,2, але менш 0,3:

Кабл =	ГК	,	(4.5)
	ПЗ + ДМТ

де ГК - грошові кошти та їх еквіваленти;

Д_МП - доходи майбутніх періодів.

Оцінка рентабельності

Рентабельність - відносний показник прибутковості, виражений у відсотках, що характеризує ефективність витрат підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції.

У процесі аналізу фінансових результатів діяльності підприємства здійснюють розрахунок і аналіз загальної рентабельності виробництва, рентабельності товарної продукції, рентабельність продажу (реалізації) продукції.

Загальна рентабельність виробництва

Р_з = ,

де ЗП - загальна сума прибутку;

СВВЗ - середньорічна величина виробничих запасів.

Рентабельність товарної продукції

Р_т.пр.=

де ТП - товарна продукція у відпускних цінах;

С_од.пр. - собівартість товарної продукції.

Рентабельність продажу (реалізації) продукції

Р_о.пр. =

де П - прибуток;

С_од.пр. - собівартість одиниці продукції.

Аналіз рентабельності здійснюється порівнянням фактичних даних з розрахунковими (плановими) і даними минулого звітного періоду, в результаті його виявляється відхилення і визначається вплив чинників на зміну рентабельності.

Показник ефективності діяльності підприємства є загальна рентабельність, що показує, скільки прибутку підприємство отримує на 1 гривню вартості своїх активів.

Основне значення прогнозування банкрутства полягає в своєчасному розробленні контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій. Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є не чим іншим, ніж оцінюванням кредитоспроможності підприємства. У такому разі основний зміст прогнозування - передбачення й оцінювання можливих негативних сценаріїв діяльності підприємства, які можуть призвести до його неплатоспроможності і втрати ліквідності, а отже - до неповернення кредитів - збитків для кредиторів. В економічній літературі можна знайти чимало моделей прогнозування банкрутства.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств та методом його прогнозування є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання.

Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників численних підприємств, певна частка з яких збанкрутіли, а решта - успішно працюють далі. При цьому добирається сукупність показників - коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага в так званій «дискримінантній функції». Вагомість, як і граничне значення розглядуваних коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Значення інтегрального показника дає підстави для висновку про належність об'єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи підприємств, які успішно функціонують.

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик «Bank of Israel»). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу; абсолютна ліквідність; коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі; коефіцієнт оборотності основного капіталу; коефіцієнт, що відбиває залежність обороту від реалізації та дебіторської заборгованості.

Найпоширеніші моделі оцінки фінансового стану підприємства і схильності його до банкрутства є такі моделі:

- двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства;

- визначення ймовірності банкрутства на основі моделі Альтмана;

- визначення ймовірності банкрутства на основі моделі Спрінгейта;

- прогнозована модель Таффлера;

- R-модель прогнозу ризику банкрутства;

- узагальнена модель на основі дискримінантної функції.

Двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства

Мета моделі - побудова графіка на основі двох показників - поточної ліквідності та частки позикових коштів - від них залежить ймовірність прогнозування банкрутства. Це лінійна Z-функція, графіком якої є лінія розмежування:

Z = a + b₁K_n + b₂K₃,

де a, b₁, b₂ - параметри дискримінантної функції, які обчислюються на основі статистичної обробки даних з підприємств, які збанкрутували, або відновили свою платоспроможність;

K_n - показник поточної ліквідності;

K₃ - показник питомої ваги позикових коштів у пасивах підприємства.

Z = -0,3877 - 1,0736 х K_n + 0,0579 х K₃.

Ця функція зображається графіком (рис.4.1) як геометричне місце точок, при якому Z =0.

Рисунок 4.1 - Графік Z-функції двофакторної моделі прогнозування банкрутства

Якщо значення функції потрапляє вище графіка і при Z < 0, банкрутство ймовірно не загрожує підприємству.

Якщо значення функції потрапляє вище графіка і при Z > 0, ймовірність банкрутства висока.

Розглянута двофакторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства, тому ймовірність прогнозування банкрутства є невисокою.

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також під назвою «розрахунок Z-показника» - інтегрального показника рівня загрози банкрутства):

Z = 1,012 Х₁ + 0,014 Х₂ + 0,033 Х₃ + 0,006 Х₄ + 0,999 Х₅.