Основи фінансової санації підприємств

Економічна сутність санації підприємства, аналіз виробничо-господарської діяльності. Діагностика фінансової кризи. Структурно-логічна схема плану фінансової санації. Порядок подання претензії про відшкодування заборгованості. Судова санація підприємства.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 22.12.2010
Размер файла 115,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Тема 1. ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Фінансова криза на підприємстві

В ринковій економіці господарюючі суб'єкти орієнтуються не на кимсь встановлені планові завдання, не на директиви, а на ціни, платоспроможну можливість, конкуренцію та Інші ринкові механізми. Основним завданням підприємства є створення багатства для своїх клієнтів, персоналу, кредиторів, дебіторів, власників та акціонерів. Проте за ініціативу і підприємливість, як і за всі негативні наслідки своїх керівників, відповідальність несе само підприємство. В процесі становлення ринкових відносин більшість вітчизняних підприємств знаходились в ситуації незадовільного фінансового стану. На межі банкрутства перебуває і сьогодні багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов'язання.

Для вироблення методики ефективного розв'язання кризових ситуацій необхідно, перш за все, їх оцінити та з'ясувати їхнє походження.

Будь-яке оцінювання кризової ситуації залежить від того, скільки уваги його виконавці приділяють трьом чинникам, які визначають характер процесу оцінювання:

Ш масштаб оцінювання,

Ш здатність розуміти ситуацію,

Ш надійність даних.

Будь-яке оцінювання починається з оцінки кризової ситуації, а саме - оцінки середовища, в якому відбувається криза та оцінки оперативних видів діяльності в цій ситуації. В процесі ринкової економіки більшість підприємств опинилося в кризовому стані.

В діяльності підприємств періоди успішного функціонування періодично змінюються кризовими ситуаціями, тому що діяльність їх носить циклічний характер.

Кризовий стан підприємства - це такий його стан, коли воно неспроможне здійснювати фінансове забезпечення своєї господарської діяльності.

Фінансова криза - це фаза розбалансованої діяльності підприємства, яка несе загрозу неплатоспроможності та банкрутства, відсутності потенціалу для успішного функціонування підприємства.

Виділяють зовнішні та внутрішні фактори, що призводять до виникнення фінансової кризи на підприємстві.

Зовнішні (екзогенні) фактори фінансової кризи на підприємстві:

значний рівень інфляції;

спад економіки країни в цілому;

недосконалість та нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі та криза окремої галузі;

сезонні коливання;

посилення монополізму на ринку;

політична нестабільність;

зменшення купівельної спроможності населення;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товару у його конкурентоспроможності;

міжнародна конкуренція;

конфлікти між засновниками (власниками) підприємства тощо.

Вплив зовнішніх факторів кризи має, як правило, стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них.

Внутрішні (ендогенні) фактори фінансової кризи на підприємстві:

недоліки в організаційній структурі;

відсутність заздалегідь визначеної стратегії;

низький рівень кваліфікації персоналу;

нераціональне використання ресурсів;

втрата ринків збуту продукції;

прорахунки у сфері постачання;

дефіцит фінансування;

брак інновацій та раціоналізаторства тощо.

Всі перелічені як зовнішні так і внутрішні причини кризи досить тісно взаємопов'язані Під їхньою дією може відбутися розлад організаційного, економічного і виробничого механізмів функціонування підприємства, що призведе до втрати клієнтів і покупців готової продукції, неритмічності виробництва, неповного завантаження потужностей, підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці, підвищення тиску на ціни; зменшення обсягів реалізації і як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види криз:

стратегічна криза - коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;

криза прибутковості - коли постійні збитки призводять до зменшення власного капіталу і незадовільної структури балансу;

криза ліквідності - коли підприємство втрачає платоспроможність або існує реальна загроза її втрати.

Фактори, які зумовлюють кризи:

1. стратегічну кризу:

неправильний вибір місця розташування підприємства;

неефективна асортиментна та збутова політика;

недосконале планування та прогнозування;

неефективна система управління;

недоліки в організаційній структурі;

відсутність виробничої програми;

зайві виробничі потужності;

відсутність ефективної системи контролінгу;

форс-мажорні обставини;

2. кризу прибутковості:

несприятливе співвідношення цін та собівартості;

невиправдане завищення цін;

великі ризиковані проекти;

зростання собівартості за стабільних цін; зменшення обороту від реалізації продукції;

збитковість окремих структурних підрозділів;

придбання збиткових підприємств;

значні запаси готової продукції на складі; високі витрати на персонал;

високі процентні ставки;

неефективна маркетингова політика;

форс-мажороні обставини;

3. кризу ліквідності:

невраховані вимоги золотого правила фінансування;

незадовільна структура капіталу;

недостатній рівень страхових (резервних) фондів;

незадовільна робота з дебіторами;

надання незабезпечених товарних кредитів;

великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності;

великі обсяги низьколіквідних оборотних активів;

зниження кредитоспроможності підприємства;

високий рівень кредиторської заборгованості;

форс-мажороні обставини;

З переліку цих факторів видно, стратегічна криза викликає кризу прибутковості, а та, в свою чергу, - кризу ліквідності.

Для правильного вибора шляху виходу з кризи слід оцінити глибину кризи.

Розрізняють три фази фінансової кризи:

І. фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства, якщо вчасно вжити заходів щодо антикризового управління;

ІІ. фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

ІІІ. кризовий стан, що не дозволяє подальшого існування підприємства і спричиняє його ліквідацію.

1.2 Економічна сутність санації підприємства

У системі заходів, які спрямовані на виведення підприємства з фінансової кризи, основну роль відіграють санаційні заходи.

Термін "санація" походить від латинського "sanare", що означає оздоровлення, видужання. У сучасній літературі існують різні трактування даного поняття.

Санація - це оздоровлення фінансового стану підприємства через систему фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних та соціальних заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності (Фінансовий словник).

Санація - це система заходів, які здійснюються підчас провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації (Закон України «Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом»).

Санація - система заходів щодо запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації (А. Бланк та інші автори).

Санація - це оздоровлення неплатоспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги, яка направлена на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству (М. Тітов).

Режим фінансової санації - це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень (Національний банк України),

Проте суть санації - це не тільки фінансова сторона, слід враховувати також організаційно-правову, матеріально-технічну, управлінську перебудову діяльності підприємств-боржників.

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Мета фінансової санації - покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури капіталу та формування фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів (рис. 1.1).

Рис. 1.1

Типи санаційних заходів:

фінансово-економічні - відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства;

виробничо-технічні - модернізація та оновлення виробничих фондів, зменшення простоїв та підвищення ритмічності виробництва, поліпшення якості продукції та зниження її собівартості, вдосконалення асортименту продукції, скорочення технологічного часу;

організаційно-правові - спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо;

соціальні - забезпечують соціальний захист працівників підприємства-боржника.

Форми санації підприємства організаційно-правового характеру:

1. Направлені на реорганізацію боргу:

погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету (тільки для державних підприємств);

погашення боргу підприємства за рахунок пільгового банківського кредиту;

переклад боргу на іншу юридичну особу (санатора);

випуск облігацій під гарантію санатора;

2. Направлені на реорганізацію підприємства:

злиття - приєднання боржника до фінансово-стійкого підприємства;

поглинання - санатор перебирає на себе права та обов'язки боржника, який втрачає свій юридичний статус;

розділення - виділення окремих підрозділів з наданням їм юридичного статусу;

перетворення у ВАТ;

передача в оренду;

приватизація.

1.3 Випадки проведення фінансової санації підприємства

Санація підприємства проводиться у таких випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває у кризі, до його звернення до суду - якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому (досудова санація).

2. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває у кризі, після його звернення до суду - якщо існує загроза його неплатоспроможності та підприємство доведе кредиторам, що є санаційно спроможним та подасть план санації або проект мирової угоди.

3. З ініціативи фізичних та юридичних осіб, що бажають взяти участь у санації - в місячний термін після оголошення про порушення справи про банкрутство (у разі згоди кредиторів з умовами задоволення їх претензій до підприємства-боржника).

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи - у разі оголошення підприємства неплатоспроможним банк має право застосування комплексу заходів щодо його санації.

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства - у разі виникнення зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника.

6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства - відносно державних підприємств.

7. З ініціативи Національного банку України - відносно комерційних банків.

Тема 2. ОЦІНЮВАННЯ САНАЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Суть санаційної спроможності підприємства

Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас кінцевою метою фінансової санації підприємства є забезпечення його життєдіяльності у довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.

Загальні передумови санаційної спроможності підприємства:

стійкі позиції на ринку та реальні можливості збільшення обсягів реалізації;

конкурентні переваги;

виробничий та кадровий потенціал;

реальна та дієва санаційна концепція.

Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг.

Санаційно спроможним підприємство буде тоді, коли продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) перевищуватиме вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.

З правової точки зору підприємство буде санаційно спроможним у тому разі, якщо воно здатне підтримувати фінансову рівновагу у довгостроковому періоді, тобто якщо є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності, щоб кредитори не мали підстав звертатися із заявою до арбітражного суду, порушуючи справу про банкрутство.

Завдання оцінки санаційної спроможності підприємства:

аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства;

аналіз фінансового стану підприємства;

визначення причин та глибини фінансової кризи, можливостей її подолання;

аналіз сильних та слабких сторін підприємства;

економіко-правова експертиза наявної санаційної концепції;

оцінка ризиків, пов'язаних з реалізацією санаційної концепції;

формування висновку про доцільність санації чи ліквідації підприємства.

2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства

Важливим елементом визначення санаційної спроможності підприємства є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства. У процесі аналізу виявляються сильні та слабкі сторони виробничої сфери підприємства з метою виробити рекомендації щодо їх мобілізації чи усунення.

Порядок аналізу виробничої діяльності підприємства:

1. оцінка загальної виробничої структури підприємства;

2. оцінка рівня існуючої технології виробництва;

3. аналіз витрат на виробництво;

4. аналіз руху основних фондів та амортизаційних відрахувань;

5. оцінка показників праці.

1. Оцінка загальної виробничої структури підприємства вирішує такі завдання:

- досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд оплати праці тощо);

визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числу допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, стан будівель і споруд;

проводиться експертиза доцільності утворення окремих підрозділів у ході майбутньої реструктуризації;

визначаються основні види продукції, обсяги їх випуску та реалізації за попередній і звітний роки, а також прогнозні показники на наступні роки для кожного структурного підрозділу та для підприємства в цілому, визначається частка кожного виду продукції в загальному обсязі.

2. Оцінка рівня існуючої технології виробництва проводиться за такими напрямками:

наявність сучасних передових технологій;

використання «ноу-хау» та власних інноваційних розробок;

застосування автоматичних систем управління;

оцінка циклічності та безперервності технологічних процесів;

оцінка повторного використання продуктів переробки (відходів);

аналіз наявності науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції;

оцінка серійності виробництва.

3. Аналіз витрат на виробництво.

Вивчається ефективність планування собівартості та здійснюється факторний аналіз відхилень факту від плану. Н підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат у собівартості продукції, які не пов'язані з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів, інших ТМЦ, які не стосуються виробництва продукції. На цій основі розробляються рекомендації щодо їх подальшого використання. Зокрема продажу.

Велика увага приділяється питанню правильності віднесення витрат на собівартість продукції та на валові витрати для цілей оподаткування.

4. Аналіз руху основних фондів та амортизаційних відрахувань.

Оцінюється рівень відповідності балансової вартості окремих майнових активів їх реальній ринковій ціні. Звертається увага на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріало- та енергомісткості порівнюються з аналогічними показниками діяльності інших підприємств галузі, зокрема найуспішніших.

Оцінюється рівень фондовіддачі основних засобів та їх структура.

5. Аналіз показників праці.

Досліджується динаміка чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З'ясовуються причини. Які призвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень. Сировини. Втрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, відсутність маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників та рівня їх кваліфікації потребам виробництва.

2.3 Аналіз фінансового стану підприємства

Основна мета фінансового аналізу - отримання невеликої кількості ключових, найбільш інформативних параметрів, що дають об'єктивну і точну характеристику фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін в структурі активів і пасивів балансу, розрахунків з дебіторами і кредиторами.

Завдання фінансового аналізу:

об'єктивна оцінка фінансового стану, фінансових результатів, ефективності і ділової активності підприємства;

виявлення чинників і причин, що вплинули на досягнутий рівень і отримані результати діяльності;

підготовка і обґрунтування управлінських рішень в області фінансів;

виявлення і мобілізація резервів поліпшення фінансового стану і фінансових результатів.

В системі економічної інформації особливе значення має фінансова звітність підприємства. Фінансова звітність містить в собі великий аналітичний потенціал і може бути використана у процесі прийняття рішень як поточного, так і перспективного характеру.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Склад фінансової звітності:

форма № 1 “Баланс” - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал;

форма № 2 “Звіт про фінансові результати” - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства;

форма № 3 “Звіт про рух грошових коштів” - це звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді;

форма № 4 “Звіт про власний капітал” - це звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного року;

форма № 5 “Примітки до річної фінансової звітності” - сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено П(С)БО.

Оцінку санаційної спроможності підприємства можна провести за допомогою фінансових показників (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Система показників аналізу фінансового стану підприємства з метою визначення його санаційної спроможності

Назва показника

Порядок розрахунку

1

2

3

1

Оцінка майнового стану

1.1

Вартість майна підприємства

Валюта балансу

1.2

Частка основних засобів у майні підприємства

Вартість основних засобів

Валюта балансу

1.3

Коефіцієнт зносу основних засобів

Знос

Первісна вартість основних засобів

1.4

Коефіцієнт оновлення основних засобів

Вартість основних засобів, що надійшли

Вартість основних засобів на кінець періоду

1.5

Коефіцієнт вибуття основних засобів

Вартість основних засобів, що вибули

Вартість основних засобів на початок періоду

2

Оцінка ліквідності

2.1

Власний оборотний капітал

Власний капітал + Забезпечення майбутніх витрат і платежів + Довгострокові зобов'язання - Необоротні активи

2.2

Коефіцієнт поточної ліквідності

Оборотні (поточні) активи

Поточні зобов'язання

2.3

Коефіцієнт швидкої ліквідності

Дебіторська заборгованість+грошові кошти

Поточні зобов'язання

2.4

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Грошові кошти

Поточні зобов'язання

2.5

Коефіцієнт маневреності активів

Оборотні активи

Активи

Назва показника

Порядок розрахунку

1

2

3

2.6

Коефіцієнт забезпечення запасів власним оборотним капіталом

Власний оборотний капітал

Запаси та витрати

2.7

Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власним оборотним капіталом

Власний оборотний капітал

Оборотні активи

3

Оцінка фінансової стійкості

3.1

Коефіцієнт незалежності (концентрації власного капіталу)

Власний капітал

Загальна сума капіталу

3.2

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу

Позиковий капітал

Загальна сума капіталу

3.3

Коефіцієнт маневреності власного капіталу

Власний оборотний капітал

Власний капітал

3.4

Коефіцієнт фінансової стійкості

Власний + позиковий капітал

Загальна сума капіталу

3.5

Коефіцієнт фінансового ризику

Позиковий капітал

Власний капітал

4

Оцінка ділової активності

4.1

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)

Виручка від реалізації

Середня вартість основних засобів

4.2

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

Виручка від реалізації

Середня дебіторська заборгованість

4.3

Тривалість обороту дебіторської заборгованості

Кількість днів у періоді

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

4.4

Коефіцієнт оборотності запасів

Виручка від реалізації

Середня вартість запасів

4.5

Тривалість обороту запасів

Кількість днів у періоді

Коефіцієнт оборотності запасів

4.6

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Виручка від реалізації

Середня кредиторська заборгованість

4.7

Тривалість обороту кредиторської заборгованості

Кількість днів у періоді

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

4.8

Коефіцієнт оборотності власного капіталу

Виручка від реалізації

Середня вартість власного капіталу

5

Оцінка рентабельності

5.1

Рентабельність власного капіталу

Чистий прибуток

Середня вартість власного капіталу

Назва показника

Порядок розрахунку

1

2

3

5.2

Період окупності власного капіталу

Середня вартість власного капіталу

Чистий прибуток

5.3

Рентабельність капіталу (активів)

Чистий прибуток

Середня вартість капіталу

5.4

Рентабельність продажу

Чистий прибуток

Виручка від реалізації

2.4 Діагностика фінансової кризи

Фінансова криза на підприємстві не наступає раптово. Як процес, фінансова криза має свій початок і кінець в часі. Основною формою виявлення фінансової кризи на підприємстві є порушення фінансової рівноваги підприємства. Тому для ранньої діагностики кризи необхідно своєчасно виявляти ознаки порушення фінансової рівноваги на підприємстві.

Ознаки порушення фінансової рівноваги підприємства:

втрата платоспроможності;

зниження фінансової стійкості;

зниження рівня рентабельності;

негативна зміна ряду інших параметрів.

Фінансову кризу можна класифікувати за кількома ознаками.

Класифікація фінансових криз:

1. за джерелами виникнення:

a. спричинена внутрішніми факторами (можна швидко подолати за допомогою антикризового управління);

b. спричинена зовнішніми факторами;

c. спричинена зовнішніми та внутрішніми факторами (найважче подолати);

2. за структурою:

a. неоптимальна структура капіталу (висока частка позикових коштів призводить до втрати фінансової стійкості);

b. неоптимальна структура активів (велика частка необоротних активів, що призводить до зниження ліквідності);

c. незбалансованість грошових потоків (знижується рівень платоспроможності підприємства);

d. неоптимальна структура інвестицій (ризиковані інвестиційні проекти призводять до зниження платоспроможності);

e. неоптимальна структура інших параметрів фінансової діяльності;

3. за рівнем впливу на фінансову діяльність:

a. легка - безпосередньо не загрожує діяльності підприємства, якщо вчасно вжити заходи антикризового управління;

b. середня - загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

c. тяжка - не дозволяє подальшого існування підприємства і спричиняє його ліквідацію;

4. за терміном протікання:

a. короткострокова (вихід з неї можливий впродовж кількох місяців (кварталу));

b. середньострокова (тривалість становить до року);

c. довгострокова (триває більше року);

5. за методами її подолання:

a. на основі використання тільки внутрішніх механізмів;

b. за допомогою санації;

c. неможливість виходу з кризи;

6. за наслідками:

a. можливість відновлення фінансової діяльності у попередній масштабах;

b. оновлення фінансової діяльності на новій якісній основі;

c. банкрутство (ліквідація) підприємства.

2.5 Методи прогнозування банкрутства

Фінансові труднощі починаються тоді, коли боржник не здатний розраховуватися з кредиторами, або коли прогноз потоку грошових коштів підприємства показує, що незабаром воно не зможе виконувати платежів.

Якщо проблема неплатоспроможності має тимчасовий характер, то її можна вирішити спільно з кредиторами, відстрочивши платежі чи знайшовши інший вихід з ситуації.

Стан тривалої неплатоспроможності підприємства призводить до його банкрутства.

Банкрутство - неспроможність підприємства-боржника платити за своїми зобов'язаннями.

Отже, головне завдання - своєчасне виявлення стратегічних проблем на підприємстві. З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи на підприємстві, виявлення причин, що її зумовлюють та розробки антикризових заходів доцільно впроваджувати систему раннього попередження.

Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, з допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища.

Ця система спрямована на проведення комплексу заходів для запобігання фінансовій кризі та банкрутству підприємства.

Етапи створення системи раннього попередження:

визначення сфер спостереження;

визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;

визначення цільових показників та інтервалів їх зміни стосовно шкірного індикатора;

формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);

формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами - керівниками всіх рівнів.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник, на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких збанкрутили, а інші - успішно продовжують свою діяльність. При цьому добирається ряд показників (коефіцієнтів), для шкірного з яких визначається питома ваги в так званій «дискримінантній функції». Як і граничне значення вибраних показників, вагомість може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтегрального показника робиться висновок про належність об'єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів, чи до групи таких, що успішно функціонують.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства (рис. 2.1).

Нормативні документи, що описують вітчизняні методики діагностики ймовірності банкрутства підприємств:

Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств і організацій, затверджена Наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій від 23.02.1998 р., №22 // Українська інвестиційна газета, 21.04.1998 р., №15. - С. 29-33.

Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств і організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21.03.1997 р., №37 // Галицькі контракти. - 1997. - №40. - С. 40-55.

Методичні рекомендації проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1996 р. №1403.

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені Наказом Міністерства Економіки України від 17 січня 2001 р. №10 // Бухгалтерия. - 2001. - №11. - С. 18-22.

НАПРЯМКИ ПРОГНОЗУВАННЯ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

Оцінка та прогнозування показників задовільності структури балансу

Коефіцієнт загальної ліквідності (? 2)

Коефіцієнт забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом (>0,1)

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (>1)

Коефіцієнт втрати платоспроможності (>1)

Система формалізованих та неформалізованих методів

Формалізовані методи: класичні методи аналізу фінансово-господарської діяльності; традиційні методи економічного аналізу; методи математичної статистики вивчення зв`язкв; економетричні методи; методи економічної кібернетики та оптимального програмування; методи дослідження операцій та теорії прийняття рішень;

Неформалізовані методи: грунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв`язках та залежностях

Розрахунок індексу кредитоспроможності

Моделі західних аналітиків: Z-рахунок Е. Альтмана, Р. Ліса, Спрінгейта, Конана і Гольдера, Таффлера і Тішоу, показники У. Бівера, Фулмера, універсальна дискримінантна функція;

Методи та моделі аналітиків пострадянського простору: R-модель (Іркутська державна економічна академія), метод рейтингової оцінки Р. Сайфуліна та Г. Кадикова

Рис. 2.1 - Напрямки прогнозування ймовірності банкрутства

Державний підхід до діагностики банкрутства представлений Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства №10, розроблених Вищим арбітражним судом України.

У відповідності з Методичними рекомендаціями встановлюється ступінь неплатоспроможності підприємства (три види) і момент відновлення платоспроможності.

Види неплатоспроможності:

поточна:

Пп = А040 + А045 + А220 + А230 + А240 - П620,

де А040, А045, А220, А230, А240 - відповідні рядки активу балансу;

П620 - відповідний рядок пасиву балансу.

Пп > 0 - підприємство повністю платоспроможне;

Пп < 0 - поточна неплатоспроможність підприємства;

критична:

- коефіцієнт покриття:

Кп = Оборотні активи / Поточні зобов`язання;

- коефіцієнт забезпеченості власним капіталом:

Кз = (Власний капітал - Необоротні активи) / Оборотні активи;

Кп < 1,5, Кз < 0,1 та Пп < 0 на початок та кінець аналізованого періоду - підприємство неплатоспроможне;

для застосування санації необхідно, щоб один з коефіцієнтів (Кп або Кз) на кінець періоду перевищував нормативне значення або протягом періоду відбувалося їх зростання;

надкритична:

підприємство отримало збиток за результатами року та Кп < 1.

Відповідно до Методичних рекомендацій платоспроможність боржника вважається відновленою, якщо:

забезпечене позитивне значення поточної ліквідності;

коефіцієнт покриття перевищить нормативне значення при наявності тенденції до збільшення рентабельності.

Тема 3. СКЛАДАННЯ ТА УЗГОДЖЕННЯ ПЛАНУ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Складання плану фінансової санації підприємства

Ефективність виробничої діяльності підприємства в умовах кризових ситуацій стає можливою лише за умови розробки плану фінансового оздоровлення виробничої програми і прогнозу соціально-економічного розвитку підприємства на перспективу.

Саме в плануванні й закладена головна ідея - домінантна функція розвитку і управління виробництвом. Коли є чітко визначена ідея фінансового оздоровлення підприємства, тоді визначаються організаційно-технічні шляхи і функції управління щодо реалізації цієї мети.

Розробка планів санації здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 року.

Мета складання плану санації - оздоровлення фінансово-майнового стану боржника, погашення вимог кредиторів і запобігання визнанню боржника банкрутом.

Цей документ розробляють, як правило, фінансові та контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежні аудиторські та консалтингові фірми.

Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності та ін.

Проблема полягає в узгодженні ключових параметрів плану санаційних заходів (обсяг потреби в капіталі, джерела фінансування, фактор ризику) між підприємством та інвесторами.

План санації - це засіб реалізації монетарних та немонетарних стратегічних цілей санації підприємства.

План санації розробляється на базі стратегії санації і містить у собі техніко-економічне обґрунтування санації, перелік заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, оцінку ефективності санаційних заходів.

Під час розроблення плану санації рекомендується керуватися такими принципами:

- науковість - підсумовує основні риси планування, забезпечує реальність, ефективність запрограмованих завдань;

- об'єктивність - інструмент і спосіб визначення чіткого розмежування між фактичними можливостями підприємства, власною точкою зору та висновками;

- конкретність - правдиве та однозначне висвітлення та передання інформації;

- змістовність - розгляд і обґрунтування лише тих обставин, які стосуються процесу санаційних заходів;

- реальність - правдиве відображення проблематики кризи з відображенням всіх параметрів науково-обґрунтованого ланцюга аргументів її подолання;

- завершеність - забезпечення подолання всіх найважливіших обставин діяльності підприємства (недопущення окремих позицій плану та неповністю перевірених даних).

3.2 Структурно-логічна схема плану фінансової санації

План санації боржника має включати наступні заходи:

відновлення платоспроможності боржника,

строки здійснення таких заходів,

умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема, шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора,

строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам,

умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань,

строк відновлення платоспроможності боржника.

План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів (рис. 3.1).

Третій розділ є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Складовими частинами третього розділу є:

План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводитися за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства;

План виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тім, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яку саме обладнання, технічну документацію, технологію, "ноу-хау", у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють споживи в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладень складається у формі бюджету.

Вступ

Загальна характеристика підприємства:

- правова форма організації бізнесу та форма власності;

- організаційна структура;

- сфера діяльності;

- історична довідка

1-й розділ

Аналіз вихідних даних:

- оцінка зовнішнього середовища;

- аналіз фактичного фінансового стану підприємства;

- аналіз причин кризи та аналіз слабких й сильних місць підприємства;

- стан ринків збуту продукції;

- наявний потенціал підприємства;

- обґрунтування доцільності санації

2-й розділ

Стратегія санації , оперативна (CRASH) - програма:

- стратегічні цілі санації (дерево цілей);

- каталог оперативних заходів щодо відновлення ліквідності

3-й розділ

План санаційних заходів:

А. план маркетингу та оцінка ринків збуту;

Б. план виробництва та капіталовкладень;

В. організаційний план;

Г. фінансовий план

4-й розділ

Ефективність санації та заходи для реалізації плану:

- організація реалізації санації;

- критерії оцінки ефективності;

- оперативний санаційний контролінг;

- можливі ризики в процесі виконання;

- суми можливих збитків;

- можливий обсяг додаткового прибутку

Рис. 3.1 - Структурно-логічна схема плану санації
Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення ррганізації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.
Фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;
б) баланс грошових надходжень та витрат;
в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під годину санації та після її проведення);
г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).
У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел.
Четвертий розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації.
Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:
ліквідність та платоспроможність;
прибутковість;
додаткова вартість, створена в результаті санації;
конкурентні переваги.

3.3 Погодження плану фінансової санації та контроль за його виконанням

Відповідно до норм Закону України 1992 р., план санації, як правило, розробляється керуючим санацією та надається ним для схвалення комітету кредиторів протягом трьох місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника. Якщо боржник має інвесторів, то план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.

Розроблений проект плану санації розглядається комітетом кредиторів. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів членів комітету.

Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень:

схвалити план санації боржника, подати його на затвердження до господарського суду;

відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією.

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше 5 днів з дня проведення засідання комітету кредиторів.

Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала. У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації.

Для реалізації плану санації керуючий санацією приймає в господарське ведення майно боржника та бере на себе обов'язки:

провести інвентаризацію майна боржника;

здійснювати управління справами боржника;

відкрити спеціальний рахунок для проведення процедури санації та здійснення розрахунків з кредиторами;

здійснювати стягнення дебіторської заборгованості з дебіторів боржника.

Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів. Протягом всього часу керування він забезпечує контролінгові функції, управління системою відносин фінансової санації, облікову та звітну діяльність на підприємстві.

Після завершення процедури санації керуючий санацією має скласти та подати на розгляд комітету кредиторів письмовий звіт. Такий звіт подасться за п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації.

У звіті керуючого санацією обов'язково мають міститися відомості, передбачені ч. 2 ст. 21 Закону України 1992 р. та докази задоволення вимог конкурсних кредиторів згідно з реєстром.

Законодавство передбачає типову структуру звіту керуючого санацією. Обов'язковими є наступні складові звіту:

– баланс боржника на останню звітну дату;

– рахунок прибутків і збитків боржника;

– відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника;

– відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;

– відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату подання звіту.

Залежно від результатів, отриманих при виконанні плану санації боржника (відновлення платоспроможності боржника, встановлення неможливості відновлення платоспроможності або закінчення встановленого строку санації та ін.), керуючий санацією одночасно з поданням звіту має зробити комітету кредиторів одну із пропозицій:

- про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;

- про прийняття рішення щодо припинення процедури санації та укладення мирової угоди;

- про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації;

- про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Комітет кредиторів має розглянути звіт керуючого не пізніше 10 днів від дати його надходження.

Пропозиції керуючого санацією, які містяться у ч. 3 ст. 21 Закону України 1992 р. мають для комітету кредиторів рекомендаційний характер.

Тому комітет кредиторів може прийняти будь-яке із нижчезазначених рішень:

про звернення до господарського суду з клопотанням щодо припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника;

про звернення до господарського суду з клопотанням щодо продовження встановленого строку процедури санації;

про звернення до господарського суду з клопотанням щодо припинення процедури санації визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

про звернення до господарського суду з клопотанням щодо припинення процедури санації й укладення мирової угоди.

Не пізніше 5 днів після дати проведення засідання комітету кредиторів звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредиторів, протокол засідання комітету кредиторів, реєстр вимог кредиторів та скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого зборами кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні, надаються господарському суду.

Зазначені документи розглядаються господарським судом, про час і місце розгляду повідомляється керуючий санацією та кредитори, які подали скарги.

За результатами судового засідання, на якому розглядається звіт керуючого санацією, господарський суд може винести одну із таких ухвал:

1) Ухвалу про затвердження звіту керуючого санацією.

2) Ухвалу про відмову в затвердженні звіту керуючого санацією.

3) Ухвалу про продовження санації.

4) Ухвалу про затвердження мирової угоди.

Кожна із названих ухвал тягне за собою відповідні юридичні наслідки.

Тема 4. ДОСУДОВА САНАЦІЯ

4.1 Порядок подання претензії про відшкодування заборгованості

Досудове врегулювання господарських спорів, а також їх розгляд у господарському суді регулюється Господарським кодексом України.

Досудове врегулювання спорів полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.

Складові елементи претензії:

повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи, якій пред'являється претензія;

дата пред'явлення і номер претензії;

обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

докази, що підтверджують ці обставини;

вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;

сума претензії та її рахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

платіжні реквізити заявника претензії;

перелік документів, що додаються до претензії.

Претензію підписує керівник підприємства або його заступник. Її надсилають рекомендованим листом або вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний термін від дня її одержання.

Підприємства та організації, до яких надійшли претензії, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявника повідомляють письмово.

Складові елементи відповіді на претензію:

повну назву та поштові реквізити підприємства, що дає відповідь, та підприємства, якому надсилається відповідь; дату і номер розглянутої претензії;

коли претензію визнано повністю або частково - визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи термін та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

коли претензію відхилено повністю або частково - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Відповідь на претензію підписує керівник підприємства або його заступник. Її надсилають рекомендованим листом або вручають під розписку.

Варіанти дій контрагента та заявника після одержання претензії

Дії контрагента

Дії заявника

1

одержувач не дав жодної відповіді

заявник звертається до господарського суду з позовною заявою про стягнення

2

одержувач дав відповідь, де претензію відхилено повністю або частково

заявник звертається до господарського суду з позовною заявою про стягнення

3

одержувач дав відповідь, де претензію визнано повністю або частково, але не повідомляється про перерахування визнаної суми

якщо претензія не була погашена через 20 днів від дня одержання відповіді, заявник має право подати до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми;

у разі неплатоспроможності боржника заявник через місяць від дня одержання відповіді (але не раніше ніж через 3 місяці з дня настання терміну платежу за договором) вправі звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство

4

одержувач визнав і погасив заборгованість

спір вважається врегульованим

4.2 Досудове врегулювання господарських спорів

Якщо рішення про проведення санації виносить господарський суд, керуючись поданою заявою підприємства-боржника або кредиторів щодо погашення заборгованості підприємством-боржником, здійснюється санація в процесі провадження справи пробанкрутство підприємства при умові згоди кредиторів з термінами виконання їх вимог, тобто судова санація.

Якщо підприємство, намагаючись вийти з фінансової кризи, звертається за допомогою до санаторів зі своєї ініціативи або з ініціативи кредиторів чи інвесторів, проводиться досудова санація.

Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноваженим управляти майном боржника, або самим власником з метою запобігання його банкрутству до початку порушення справи про банкрутство.


Подобные документы

  • Роль і значення фінансової санації підприємства для виходу його з фінансової кризи. Тривалість процедури санації та порядок її проведення. Форми та засоби відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства.

    реферат [15,5 K], добавлен 01.03.2016

  • Економічна сутність, випадки, мета проведення та умови проведення фінансової санації підприємства, її фінансові джерела. Визначення фінансових ресурсів, необхідних для проведення процедур санації, порядок її проведення та фінансова участь кредиторів.

    реферат [29,7 K], добавлен 09.09.2010

  • Сутність фінансової підтримки санації підприємств в Україні. Можливі джерела державної підтримки санації. Непрямі методи державної підтримки санації підприємств. Шляхи вдосконалення законодавчої бази щодо державної підтримки санації підприємств в Україні.

    реферат [25,4 K], добавлен 18.10.2007

  • Структура основної частини плану санації, критерії оцінювання ефективності. Коефіцієнт валового доходу, операційного та чистого прибутку. Діагностика неплатоспроможності підприємства. Діагностика банкрутства за R-моделлю прогнозу ризику банкрутства.

    контрольная работа [82,7 K], добавлен 09.07.2012

  • Особливості та форми фінансової санації як засобу подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству компанії. Надання дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства - зміст непрямого методу фінансового оздоровлення підприємства.

    доклад [18,0 K], добавлен 14.11.2010

  • Економічна сутність та зовнішні фінансові джерела санації підприємства. Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу, основні цілі, порядок та джерела збільшення статутного фонду. Альтернативна санація, пролонгація заборгованості.

    реферат [33,5 K], добавлен 19.10.2010

  • Економічний зміст і порядок проведення, форми санації. Етапи керування санацією підприємства, порядок проведення санаційного аудиту. Банкрутство підприємств, діагностика та шляхи запобігання. Аналіз фінансової стійкості і поточної платоспроможності.

    курсовая работа [135,3 K], добавлен 14.11.2009

  • Оцінка кризових факторів фінансового розвитку та прогнозування банкрутства підприємства. Аналіз фінансово-господарського стану, причин фінансової кризи. Стратегія санації підприємства. План заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності.

    контрольная работа [107,6 K], добавлен 07.04.2014

  • Загальна характеристика фінансової стійкості підприємства. Поняття та види фінансової стійкості. Фінансово-економічна діагностика діяльності підприємства ПАТ "Білопільський машзавод". Шляхи поліпшення фінансової стійкості і фінансового стану підприємства.

    курсовая работа [709,8 K], добавлен 14.09.2012

  • Форми фінансування суб'єктів господарювання. Аналіз причин кризи сильних і слабких сторін підприємства. Особливості санаційного аудиту. Золоте правило балансу. Правила та умови фінансування санації. Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві.

    контрольная работа [27,9 K], добавлен 29.12.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.