Управління фінансовою санацією підприємства

19

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність санації підприємств

2. Зовнішні фінансові джерела санації підприємства

2.1 Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу

2.2 Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду

2.3 Методи та джерела збільшення статутного фонду

2.4 Альтернативна санація

2.5 Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

2.6 Трансформація власності у борг

2.7 Пролонгація та списання заборгованості

2.8 Санаційні кредити

3. Фінансова участь персоналу в санації підприємства

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Предметом вивчення дисципліни „Управління фінансовою санацією підприємства” є система фінансово-економічних відносин, які виникають у процесі антикризового фінансового управління підприємством, санації, реорганізації, банкрутства та ліквідації суб'єктів господарювання. Дисципліна „Управління фінансовою санацією підприємства” тісно пов'язана з іншими дисциплінами фахового спрямування: „Фінанси підприємств”, „Фінансова діяльність суб'єктів господарювання”, „Фінансовий менеджмент”.

Основною метою дисципліни є надання студентам базових знань з питань управління санацією, реструктуризацією та ліквідацією суб'єктів господарювання. Основними завданнями у процесі вивчення дисципліни є теоретична підготовка з таких питань:

- з'ясування сутності фінансової санації, її економічного змісту та порядку проведення;

- з'ясування необхідності та змісту організації контролінгу на підприємстві;

- набуття навичок складання плану санації;

- оволодіння прийомами та методикою проведення санаційного аудиту;

- освоєння методів, правил та умов фінансування санації;

- вивчення механізмів проведення санаційної реструктуризації та реорганізації суб'єктів господарювання;

- з'ясування економіко-правових аспектів санації, банкрутства та ліквідації підприємств;

- освоєння форм та методів державної підтримки санації суб'єктів господарювання.

Мета написання реферату - більш досконале ознайомлення з темою «Зовнішні фінансові джерела санації підприємства».



1. Економічна сутність санації підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як оздоровлення або одужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутствам промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; за допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленими, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Дехто із вітчизняних авторів (наприклад І. О. Бланк) із санацією ототожнює лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація -- це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» 1992 р., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише, інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий закон про банкрутство, ухвалений у 1999 року, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» санація -- це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, заходів, спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Власне тлумачення поняття «санація» має й Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації -- це система не примусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом певного періоду обсягу капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень. Якщо банк зазнав глибокої фінансової кризи, то його фінансове оздоровлення можливе лише із залученням додаткових коштів акціонерів (учасників) банку або його продажу інвесторам для збільшення капіталу банку та погашення вимог кредиторів (тобто санації).

У Законі України «Про страхування» є ще одне, досить оригінальне трактування терміна «санація». Згідно з ним примусова санація страхової компанії передбачає:

— проведення комплексної перевірки її фінансово-господарської діяльності, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

— установлення заборони на вільне користування її майном і прийняття нових страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

-- опрацювання обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

-- прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати більш-менш універсальне визначення. На мою думку, найближче до цього підійшли такі зарубіжні економісти, як Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг. Вони вважають, що санація -- це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація -- це сукупність усіх можливих заходів, які можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що постають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позички чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками (без залучення до санаційного процесу сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.



2. Зовнішні фінансові джерела санації підприємства

2.1 Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу

Найзаінтересованішими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як водиться, несуть найбільший тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

а) збільшенням (зменшенням) статутного капіталу;

б) наданням позичок;

в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.

У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву «двоступінчастої санації».

Зрозуміло, що найпершим засобом фінансування підприємства його власниками є внески для збільшення статутного капіталу.

2.2 Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:

* мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

* збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;

* поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;

* акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.

2.3 Методи та джерела збільшення статутного фонду

Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду. Рішення про збільшення статутного капіталу приймають власники підприємства.

При цьому, як правило, користуються такими двома основними методами:

1) збільшення кількості акцій (часток) існуючої номінальної вартості;

2) збільшення номінальної вартості акцій (часток).

З-поміж основних джерел збільшення статутного капіталу можна назвати такі:

* додаткові внески учасників та засновників;

* реінвестування прибутку;

* додатковий капітал.

У санаційних цілях статутний капітал, як звичайно, збільшується з метою мобілізації додаткових внесків інвесторів. Емісія акцій (часток) для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства, забороняється. Збільшуючи статутний капітал, підприємство, яке перебуває в кризі, може натрапити на проблему пошуку потенційних інвесторів, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разі з метою компенсації ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу. Ідеться передовсім про надання преференцій (пільг) щодо розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір дивідендів), прийняття управлінських рішень, розподілу ліквідаційної маси тощо. Надання заохочувальних преференцій слід узгоджувати з чинними нормами законодавства.

Крім зазначених пільг, для залучення нових власників необхідно створити низку інших передумов, зокрема: наявність чіткої, реалістичної санаційної концепції; можливість порівняно швидкої окупності коштів, укладених у проведення санації; готовність до відмови (принаймні часткової) від виняткової компетенції прийняття рішень.

Якщо готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні власники, тобто розміщення нової емісії буде здійснюватися між існуючими акціонерами (учасниками), то це свідчитиме про високий рівень довіри до підприємства його власників і може відіграти вирішальну позитивну роль під час обговорення фінансових проблем із кредиторами.

У зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації як особливо придатний санаційний інструмент розглядаються так звані конверсійні облігації -- іменні облігації, які згодом можна обміняти на звичайні акції підприємства. Емісія конверсійних облігацій є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства. У разі збільшення статутного капіталу обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції.

Конверсійні облігації дають можливість залучити такого інвестора, який не ризикує придбати звичайні акції. Натомість, вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку -- відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з другого -- можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі інвестори погоджуються на одержання нижчого відсотка за конверсійними облігаціями заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому.

2.4 Альтернативна санація

Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать від вибраної ними політики взаємовідносин з неспроможним боржником. У розпорядженні кредиторів є такі альтернативи:

1.Звернення до господарського суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.

2. Мораторій.

3. Участь у санації боржника.

Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних кредиторами доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.

2.5 Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Як уже зазначалося, необхідною умовою участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника є оцінка його санаційної спроможності. Поданий боржником план фінансового оздоровлення оцінюють як безпосередньо кредитор, так і незалежні експерти. Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати лише тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника їхні вимоги будуть задоволені повніше, ніж у разі його ліквідації.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може відбуватись у таких формах:

1) реструктуризація наявної заборгованості;

2) зменшення або списання заборгованості;

3) надання санаційних кредитів;

4) поручительство або надання гарантій кредитного забезпечення.

Форма участі кредиторів у санації великою мірою визначається характером їхніх фінансових та господарських взаємовідносин з боржником. Залежно від цього виділяють такі групи кредиторів:

* банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позичками);

* постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину, матеріали, комплектувальні вироби, обладнання, устаткування тощо);

* споживачі готової продукції (за авансами одержаними);

* працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

* державні органи (заборгованість із розрахунків з бюджетом та за позабюджетними платежами).

Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також від мотивацій кредиторів.

Розгляньмо основні способи реструктуризації заборгованості боржника до того, як проти нього буде порушено справу про банкрутство. До найпоширеніших способів реструктуризації заборгованості належать:

а) трансформація боргу у власність;

б) конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;

в) пролонгація строків сплати.

2.6 Трансформація власності у борг

Найбільш цікавою є форма реструктуризації заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність. Суть її полягає в тому, що підприємства-боржники стимулюють придбання кредиторами корпоративних прав у обмін на боргові вимоги. У результаті цієї операції боржник досягає подвійної мети:

1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та позичкових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.

Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, викуповування часток (паїв, акцій) у власників з метою їх наступного обміну на боргові вимоги або через емісію (обмін) конверсійних облігацій.

Трансформація власності в борг здійснюється, як правило, великими кредиторами (зокрема банками), які повірили в санаційну спроможність боржника й очікують отримати прибутки в майбутньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора в статутний капітал боржника.

Конверсія боргу у власність може, проте, призвести до втрати контролю над підприємством колишніми власниками. Зрозуміло, що колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь у керуванні підприємством та у виробленні загальної стратегії його розвитку. Для кредитора такого роду операція пов'язана з ризиком цілком або частково втратити право на задоволення своїх боргових вимог, оскільки після того, як він стане власником корпоративних прав боржника, його вимоги погашатимуться останньою чергою, нарівні з вимогами інших співвласників.

2.7 Пролонгація та списання заборгованості

Одним зі способів фінансової участі кредиторів у санації боржника є пролонгація та (або) списання заборгованості. Відстрочені (пролонговані) кредити -- це кредити, за якими строк дії кредитного договору подовжений та змінені його умови виходячи з тих об'єктивних причин, що зумовили несвоєчасне повернення позички. Списання заборгованості -- це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику. Списання заборгованості може здійснюватися в таких двох формах:

а) повної або часткової відмови від вимог;

б) відмови від кредитного забезпечення.

Списання заборгованості, як і в разі конверсії боргу у власність, може здійснюватися великими кредиторами, які заінтересовані в збереженні довгострокових фінансово-господарських відносин з підприємством. Через списання заборгованості оптимізується структура капіталу підприємства, а також його платоспроможність та ліквідність.

2.8 Санаційні кредити

Надання санаційних кредитів поліпшує платоспроможність боржника, оскільки залучаються ліквідні засоби, однак структура капіталу та рівень фінансової незалежності підприємства погіршуються, бо збільшується питома вага позичкового капіталу. Використання цієї форми фінансування ускладнюється двома обставинами:

1) кредитори для зменшення підвищеного ризику надають позички за максимальними ставками;

2) для мінімізації ризику неповернення позичок кредитори вимагають першокласного кредитного забезпечення.

За такої форми участі кредиторів у санації вони можуть або безпосередньо надавати санаційні кредити або виступати як гаранти чи поручителі повернення такого роду кредитів.

Санаційні кредити надає, як правило, або комерційний банк, що обслуговує підприємство, або банк, який володіє пакетом корпоративних прав боржника, або банківський консорціум. Вирішальним для надання кредиту є наявність позитивного висновку аудитора про санаційну спроможність підприємства. У певних випадках з метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті для кредитування санаційних програм зі значними обсягами, а також зменшення та диверсифікації кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об'єднуватись у консорціуми (санаційні консорціуми).

Банківські консорціуми -- це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій під час проведення різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої та ризикової угоди, і засновані банками на паритетних засадах. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансів окремих банків.

Банк (чи група банків) здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, виконанням плану фінансового оздоровлення. При цьому банк протягом усього періоду санації та терміну дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, проводить перевірку стану збереження майна, виявляє фактори, що можуть позитивно чи негативно вплинути на хід фінансового оздоровлення боржника. У разі використання позичальником кредиту не за цільовим призначенням, недотримання плану санації, виникнення нових обставин, що перешкоджають успішній реалізації запланованих заходів, банк має право достроково розірвати кредитний договір. Це є підставою для стягнення всіх засобів у межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою в установленому чинним законодавством порядку.

Як уже зазначалося, кредитування санаційних проектів пов'язане зі значними ризиками. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва) тощо. Крім того, можна вжити низку заходів зі зменшення ризиків, пов'язаних з кредитуванням підприємств, що перебувають у кризі. Найнадійнішим засобом зменшення ризиків кредиторів (поряд з консорціум ним кредитуванням) є призначення на період санації на керівні посади підприємства-боржника своїх довірених осіб або встановлення повного контролю над підприємством.

Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства боржника можуть здійснюватись у досудовому порядку, тобто до початку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємства. У ході провадження справи на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами можна укласти мирову угоду або, за достатніх підстав, прийняти рішення про реалізацію плану санації. Механізм укладання та виконання мирової угоди і проведення санації з рішення господарського суду буде описано далі.



3. Фінансова участь персоналу в санації підприємства

Загроза банкрутства й обумовлені цим негативні економічні та соціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Найчастіше така ситуація стає актуальною в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць спричинює значну залежність працівників від даного підприємства.

Фінансування санації персоналом може здійснюватись у таких формах:

а) відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;

б) надання працівниками позичок;

в) придбання працівниками акцій даного підприємства.

У зарубіжній практиці досить поширеним є так званий Management - Buyout (МВО), який полягає в купівлі всього підприємства або значного пакета його корпоративних прав менеджментом фірми. Одним із різновидів МВО є АВО -- коли значну частку корпоративних прав викуповує персонал. При цьому трапляються випадки конверсії заборгованості підприємства із заробітної плати у власність, коли замість заробітної плати працівники можуть одержати корпоративні права підприємства, на якому вони працюють. Через МВО підвищується відповідальність керівників та всього персоналу за результати своєї діяльності, а також посилюється мотивація до раціоналізаторства та реалізації програм ощадливого використання наявних ресурсів.

Варто нагадати, що в Україні діє порядок, згідно з яким керівництво підприємств, що приватизуються, має право додатково викупити за грошові кошти за номінальною вартістю пакет акцій акціонерних товариств, створених у процесі акціонування державних підприємств. Розмір пакета акцій, який може бути запропонований Фондом державного майна керівництву підприємства, обмежується 5 відсотками статутного фонду.

Законодавство України детально регламентує правила узгодження умов реорганізації унітарних державних підприємств. Передбачено, зокрема, специфічну форму санації в разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, бере підприємство в оренду або викуповує у власність за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у такому разі може реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону України «Про оренду державного майна». Законом передбачено, що трудовий колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже в цій ролі пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало фінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має жодних переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

Реорганізація державного підприємства-боржника в іншу юридичну особу, засновану на колективній власності, здійснюється на підставі угоди між вибраною трудовим колективом організаційно-правовою формою організації підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та вповноваженим державним органом.



Висновки

Розглянувши при написанні реферату тему «Зовнішні фінансові джерела санації підприємства» ми ознайомилися з такими поняттями:

- Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу.

- Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду.

- Методи та джерела збільшення статутного фонду.

- Альтернативна санація.

- Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника.

- Трансформація власності у борг.

- Пролонгація та списання заборгованості.

- Санаційні кредити.

- Фінансова участь персоналу в санації підприємства.



Список використаних джерел

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або його визнання банкрутом» від 30 червня 1999 р. // Голос України. - 1999

2. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.

3. Постановка Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств» // Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - № 5.

4. Постанова Правління НБУ від 19 березня 1998 р. «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства»

5. Антикризисное управление: теория, практика, инфраструктура: Учеб. пособ. / Отв. ред. Г.А. Александров. - М.: БЕК, 2002. - 544 с.

6. Баринов В.А. Антикризисное управление. - М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2002. - 520 с.

7. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учеб. курс. - К.: Ника-Центр, 2001. - 528 с.

8. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством. Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2003. - 504 с.

9. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 412 с.

10. Фінанси підприємств. Підручник. Вид. 4-те, перероб і доп. / За ред. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2003. - 534 с.

11. Чернявский А.Д. Антикризисное управление: Учеб. пособ. - К.: МАУП, 2000. - 208 с.

12. Методичні вказівки та завдання з дисципліни «Управління фінансовою санацією підприємства» / Укл.: Н.В.Акмаєва, О.В. Солохіна. - Алчевськ: ДГМІ, 2004. - 20 с.

13. Аранчій В.І. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. - К., Професіонал, 2004 - 304 с.

14. Стасюк Г.А. Фінанси підприємств. Навчальний посібник - Херсон, Олді-Плюс, 2007 - 480 с.