Основи фінансової санації підприємств
Економічна сутність санації підприємства, аналіз виробничо-господарської діяльності. Діагностика фінансової кризи. Структурно-логічна схема плану фінансової санації. Порядок подання претензії про відшкодування заборгованості. Судова санація підприємства.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.12.2010 |
| Размер файла | 115,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Особливе значення має фіскальна підтримка, зв'язана зі стимулюванням лізингової форми фінансування виробничо-технічних санаційних заходів. Основне значення лізингу як санаційного інструмента складається в можливості залучення в процес виробництва найбільш сучасних технологій при відсутності не тільки необхідних для здійснення капіталовкладень фінансових ресурсів, але і достатнього для виходу на фінансовий ринок кредитного забезпечення. У цьому зв'язку в Німеччині, наприклад, загальна сума знижок по різних видах податків при використанні лізингу досягає 50 % лізингових платежів.
Іншим напрямком фіскальної підтримки санації підприємств є активізація участі в ній найбільших кредиторів Сприяння фінансовому оздоровленню підприємств із боку кредиторів може відбуватися у формі пролонгації термінів сплати заборгованості шляхом відмовлення від існуючих фінансових вимог або за допомогою надання додаткових кредитних ресурсів.
Разом з тим податковим законодавством України передбачено, що суми дебіторської заборгованості, термін задавнення позову яких пройшов, можуть відноситися на зменшення оподатковуваної податком прибутку тільки у випадку подачі позову по цих сумах в Арбітражний суд. Це положення унеможливлює участь у санації кредиторів (постачальників сировини, матеріалів і ін ). У цьому зв'язку, на наш погляд, для підприємств, включених у державну програму санації, доцільно передбачити положення, відповідно до якого надана їм фінансова допомога не включалася б в об'єкт оподатковування, якщо вона здійснена виробничими партнерами і спрямована на розвиток виробництва. Останнім, у свою чергу, варто дозволити відносити на зменшення оподатковуваної податком прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підлягаючої санації підприємств.
На основі аналізу методів державної підтримки санації реструктуризації підприємств можна зробити висновок, що використання того або іншого методу залежить від конкретних характеристик підприємства. Однак у цілому прийнято вважати, що економічно найбільш раціональними є: надання державних гарантій різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, спрямовані на стимулювання лізингу й активізацію участі найбільших кредиторів у санації підприємств, що знаходяться в кризі також державна допомога у виді сприятливої амортизаційної політики..
тема 9. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ
9.1 Доарбітражне і арбітражне врегулювання господарських спорів
Доарбітражне врегулювання спорів, а також їх розгляд в арбітражному порядку регулюється Арбітражним процесуальним Кодексом України.
Доарбітражне врегулювання спорів полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.
У претензії зазначаються:
а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії;
б) обставини, на підставі яких заявляється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;
в) вимоги заявника;
г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовому оцінюванню;
д) перелік документів, які додаються до претензії.
Претензію підписує керівник підприємства або його заступник. Її надсилають адресату рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк від дня її одержання. Якщо обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, то претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції, розглядаються протягом двох місяців.
Підприємства та організації в разі потреби звіряють розрахунки, здійснюють експертизу або вдаються до інших дій, щоб забезпечити доарбітражне врегулювання спору. Підприємства та організації, до яких надійшла претензія, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.
Про результати розгляду претензії заявника повідомляють письмово, наводячи таку інформацію:
а) повну назву та поштові реквізити підприємства (організації), яке дає відповідь, і підприємства (організації), якому вона надсилається; дату і номер відповіді; дату і номер розглянутої претензії;
б) коли претензію визнано повністю або частково - визнану суму, номер і дату платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовому оцінюванню;
в) коли претензію відхилено повністю або частково - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи;
г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів. Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові мають бути повернені оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії. Відповідь на претензію, підписану керівником чи заступником керівника підприємства (організації), надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії:
1. Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.
2. Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повністю або частково.
3. Претензію визнано повністю або частково, але не повідомляється про перерахування визнаної суми.
4. Претензію визнано і заборгованість погашено - спір вважається врегульованим.
У разі, коли претензія лишилася без відповіді або була відхилена, заявник змушений звернутися до арбітражного суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.
Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не надійшли, заявник претензії через 20 днів від дня одержання відповіді має право подати до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то й копія претензії. У разі неплатоспроможності боржника кредитор через місяць з дня отримання позитивної відповіді на претензію (але не раніш ніж через 3 місяці з дня настання терміну платежу за договором, актом чи іншим документом) вправі звернутися до арбітражного суду із заявою, порушивши справу про банкрутство неспроможного боржника.
У разі коли строки розгляду претензії порушено чи залишено її без відповіді, арбітражний суд у процесі вирішення господарського спору має право стягнути в дохід державного бюджету з підприємства, яке припустилося такого порушення, штраф у розмірі 2% від суми претензії, але не менш ніж 5 розмірів мінімальних заробітних плат і не більш ніж 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Якщо претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або частково, заявник, як уже зазначалося, вдається до арбітражного врегулювання спору. Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами зацікавлених підприємств та організацій, чиї права й законні інтереси порушено, а також державних та інших органів, що звернулися до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України.
Арбітр повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо її оформлено з такими порушеннями:
1) підписано особою, яка не має такого права, або особою, посаду якої не зазначено;
2) не зазначено повні назви сторін та їх поштові адреси;
3) не названо причин подання позовної вимоги, не наведено вагомих підтверджень викладених у заяві обставин, відсутній обґрунтований розрахунок суми, яка має бути стягнена;
4) не подано доказів сплати державного мита в установленому порядку та розмірі;
5) порушено правила об'єднання вимог - об'єднано в одній позовній заяві різні вимоги (до одного чи кількох відповідачів), спільний розгляд яких перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;
6) не має доказів того, що відповідачеві надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів;
7) не подано доказів стосовно заходів, яких було вжито з метою доарбітражного врегулювання спору в установленому порядку;
8) немає свідчень про звернення до установи банку з метою одержати від відповідача заборговану суму, коли вона згідно із законодавством мала бути одержана через банк;
9) якщо минув строк позовної давності. Позовна давність - це встановлений законодавством строк, протягом якого потерпіла сторона для захисту порушеного права може звернутися до суду. Загальний строк позовної давності стосовно захисту прав на відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, - 3 роки. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності - 6 місяців. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права. Наприклад, якщо строк виконання зобов'язання за договором чи іншим документом припадає на перше число місяця, але на цей момент його не виконано, то з другого числа поточного місяця сторона, законні інтереси якої порушено, має право на позов, і з цього числа починається відлік строку позовної давності, протягом якого можна звертатися до арбітражного суду для захисту своїх інтересів. Як уже зазначалося, закінчення строку позовної давності до подачі позову є підставою для відмови у позові. Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на податкові, бюджетні та деякі інші відносини.
Справи зі спорів, що виникають з приводу виконання господарських договорів та з інших причин, розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням відповідача.
Позовна заява до арбітражного суду щодо вирішення господарського спору має містити:
назву арбітражного суду, до якого надсилається заява;
назви сторін, їхні адреси;
зміст позовних вимог;
зазначення ціни позову;
формулювання обставин, які спричинили позов;
докази, які підтверджують позов;
обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи є предметом спору;
відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;
перелік документів та доказів, які додаються до заяви.
Позивач, заявляючи позов, зобов'язаний надіслати відповідачеві копію позовної заяви та доданих до неї документів.
До позовної заяви додаються документи, що підтверджують: статус суб'єкта підприємницької діяльності, відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення); відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення); сплату державного мита в установленому порядку і розмірі; документи, що засвідчують повноваження представника позивача в арбітражному суді.
Важливим елементом позовної заяви є ціна позову. Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, поставлених до відповідача. Ціна позову визначається:
у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою;
у позовах про вимагання майна - вартістю майна, яке вимагається;
у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;
у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, установленого Національним банком України на день подання позову.
До ціни позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не зазначені, - суми їх, визначені арбітром. Якщо ціна позову зазначена неправильно, її визначає арбітр.
Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також інших витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбітражного суду, установлюються в таких розмірах:
1) щодо позовних заяв майнового характеру - 5% ціни позову, проте не менш як 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
2) щодо позовних заяв немайнового характеру і позовних заяв стосовно спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів і розглядаються в обласних Київському і Севастопольському міських арбітражних судах, - 5 зазначених мінімумів;
3) щодо позовних заяв і спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів, котрі підлягають розгляду у Вищому арбітражному суді України, - 6 таких мінімумів.
Арбітражний суд за заявою сторони, яка подала позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження справи, якщо в разі невжиття таких заходів виконати рішення арбітражного суду може бути дуже складно або неможливо. Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк, який не перевищує двох місяців від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому має бути висновок: задовольнити позов або відмовити в позові повністю чи частково. Якщо прийнято позитивне рішення про стягнення дебіторської заборгованості, а боржник не в змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то по закінченні одного місяця від дня винесення ухвали арбітражним судом (проте не раніш як за три місяці після встановленого для погашення строку) кредитор може звернутися із заявою стосовно порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.
9.2 Інститут банкрутства підприємств в Україні
Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі Положення, затвердженого у встановленому порядку.
Законодавство про банкрутство повинно виконувати три основні функції:
1) запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;
2) реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);
3) сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.
Головне у провадженні справи про банкрутство підприємства - якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред'явлені до боржника. Цього можна досягти так:
а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами;
б) втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.
Арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:
а) ліквідаційні;
б) реорганізаційні;
в) санаційні.
До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод. Проте в багатьох економічно розвинених країнах пріоритетною є санація, а не ліквідація підприємства-боржника. Новий закон передбачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника до і після порушення справи про банкрутство.
Сутність банкрутства випливає з визначень, наведених у законодавстві про банкрутство. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» від 1992 року під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк виставлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.
У червні 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який вводиться в дію з 01.01.2000 року. Цей Закон є революційним у сфері банкрутства та санації підприємств. Він дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом.
Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи, зокрема державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення).
За своєю суттю інституція банкрутства є одним зі способів селекції суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність такої інституції. У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається 20-30.
В Україні близько 10-15% всіх поданих позовів про банкрутство стосуються підприємств з державною формою власності. Поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення Закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (зокрема на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна.
9.3 Порядок оголошення підприємства банкрутом
Послідовність провадження справи про банкрутство передбачена новим законодавством, яке значно відрізняється від того, що діяло до 2000 року.
Схарактеризуємо докладніше послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена новим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника або кредитора і повинна містити:
найменування суду, до якого подається заява;
найменування боржника, його поштова адреса;
найменування кредитора та його поштова адреса;
виклад обставин, що підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки та ін.;
перелік документів, що додаються до заяви.
Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.
Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
До основних нововведень у новому законі про банкрутство у частині порушення справи слід віднести такі:
запроваджено положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;
змінено строк, після закінчення якого у кредитора виникає право на звернення в арбітражний суд із заявою про порушення справи;
змінено характер події, від якої відраховується строк, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (3 місяці з дня, установленого для виконання зобов'язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).
Справа про банкрутство порушується за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Законодавство про банкрутство виділяє дві такі ознаки:
Неплатоспроможність, тобто боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав;
Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспроможність виконати платіжні зобов'язання в разі настання строку їх погашення.
У законодавстві про банкрутство переважної більшості країн виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності, яка може бути підставою для порушення справи про банкрутство боржника - це перевищення заборгованості підприємства над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.
У першому випадку маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому - із припущенням (прогноз неплатоспроможності).
Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою.
Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов:
якщо задоволення вимог одного чи кількох кредиторів унеможливить виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;
якщо в разі ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;
за наявності ефективної концепції санації та відсутності необхідного часу для її реалізації (необхідних відстрочок платежів можна досягти, уклавши мирову угоду під час провадження справи про банкрутство).
Далі суддя арбітражного суду має право прийняти заяву про банкрутство або відхилити її, аргументуючи свої дії.
9.4 Ліквідаційні процедури
Суб'єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Згідно з вітчизняним законодавством рішення про ліквідацію юридичної особи можуть бути прийняті:
а) вищим органом управління чи власником суб'єкта підприємницької діяльності;
б) арбітражним судом.
Вищий орган управління або власники приймають рішення про ліквідацію підприємства у разі його реорганізації, недоцільності продовження господарської діяльності та в деяких інших випадках.
Арбітражний суд може прийняти рішення про ліквідацію підприємства в разі:
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;
здійснення ним діяльності, що суперечить установчим документам і законодавству;
несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну його назви, організаційно-правової форми власності та місцезнаходження;
неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством;
визнання підприємства банкрутом.
Можна виділити такі етапи ліквідації підприємства:
Прийняття рішення про ліквідацію підприємства;
Призначення ліквідаційної комісії;
У триденний термін з дати прийняття рішення про ліквідацію до податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку, подається заява про зняття з обліку платника податків;
У 10-денний термін з дня подання заяви платник складає податкові декларації, бухгалтерський звіт за формою річного (на дату прийняття рішення про ліквідацію) та подає їх для перевірки;
Ліквідаційна комісія виконує свої функції;
Підприємство звертається в банк із заявою про закриття всіх банківських рахунків. Основний рахунок може бути переоформлений на ім'я ліквідаційної комісії, яка, у свою чергу, вживає заходів щодо, закриття додаткових рахунків;
Ліквідаційна комісія за результатами своєї роботи складає звіт та ліквідаційний баланс;
Податковим органом приймається рішення про документальну перевірку підприємства;
Розгляд та затвердження ліквідаційного балансу органом, який призначив ліквідаційну комісію;
Ухвала про ліквідацію юридичної особи;
Здача до відповідних органів внутрішніх справ печаток та штампів;
Здача до архіву документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;
Подання до органу державної реєстрації заяви про скасування державної реєстрації підприємства;
Орган державної реєстрації приймає рішення про відміну державної реєстрації та позбавлення підприємства статусу юридичної особи;
Виключення підприємства із державного реєстру.
Недодержання цього порядку є підставою для відмови внести запис про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості підприємства його активи не підлягають розподілу ніж зацікавленими особами до вирішення спору в судовому порядку.
Після завершення розрахунків з кредиторами та бюджетом складається ліквідаційний баланс.
Згідно з Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації виключенням його з Реєстру після здійснення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності і подання до органу державної реєстрації таких документів:
заяви (ухвали) власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи ухвали арбітражного суду (у випадках, передбачених законодавством);
акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, що призначив ліквідаційну комісію;
довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;
довідки установ банків про закриття рахунків;
довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;
підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення стосовно ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності;
довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;
довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;
оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);
свідоцтва про державну реєстрацію.
Орган державної реєстрації приймає рішення про відміну реєстрації та позбавлення ліквідованого підприємства статусу юридичної особи. Позбавлення такого статусу є основою для виключення підприємства із Державного реєстру. Інформація про це надсилається в десятиденний строк до органів статистики та державної податкової служби.
9.5 Мирова угода
Можливість укладання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.
Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник, якому загрожує неплатоспроможність, звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти мирову угоду в ході провадження справи про банкрутство, щоб виграти час для здійснення санації підприємства. У противному разі за наявності ознак неплатоспроможності кредитори самі звертаються із заявами стосовно порушення справи про банкрутство боржника. Проте тоді мирову угоду останньому укласти набагато важче.
Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до арбітражного суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про його фінансове і майнове становище.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету. Вона вважається прийнятим, коли всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймає керівник останнього чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.
Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди має подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди.
Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою угодою:
мораторій;
списання частини заборгованості.
У мирових угодах в деяких випадках передбачається комбінація мораторію та списання заборгованості.
Якщо боржник подав недостовірні відомості про свій фінансово-майновий стан, то за заявою будь-кого з кредиторів арбітражний суд може визнати мирову угоду недійсною.
Загалом мирова угода може бути розірвана за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду, якщо:
вона не виконується;
спостерігається тривале погіршення фінансового стану боржника;
певні дії боржника завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів;
вона містить умови, що передбачають переваги для окремих кредиторів або ущемлення прав і законних інтересів інших.
З дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), проте комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючого наглядові функції за ходом виконання мирової угоди. Під час дії мирової угоди арбітражний керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання.
Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів до бюджету та цільових позабюджетних фондів укладається відповідно до вимог податкового законодавства. Державні органи можуть погодитися на відстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої поступки підприємство відновить свою господарську діяльність і матиме змогу сплачувати наступні обов'язкові платежі на користь держави.
Тема 10. САНАЦІЯ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ З УРУХУВАННЯМ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ
Вид заняття: практичне заняття.
Мета заняття: набуття навичок використання методів оцінювання ймовірність банкрутства підприємства
Хід заняття:
1. Бліц-опитування за матеріалом лекції.
2. Розв`язання практичних завдань:
Завдання 1. Оцінити ймовірність банкрутства підприємства за даними фінансової звітності (додатки А, Б, В) за допомогою моделі Альтмана.
Методичні рекомендації.
Українські підприємства можуть застосовувати тест, який запропоновано Е. Альтманом у 1983 році для підприємства, акції яких не котируються на біржі:
Z = 0,717Х1 + 0,847Х2 + 3,107Х3 + 0,42 Х4 + 0,995Х5,
де Х1 - власний оборотний капітал / загальна вартість активів;
Х2 - нерозподілений прибуток / загальна вартість активів;
Х3 - прибуток до виплати процентів / загальна вартість активів;
Х4 - балансова вартість власного капіталу / позиковий капітал;
Х5 - чиста виручка / загальна вартість активів.
Z < 1,23 - дуже висока ймовірність банкрутства у найближчі 2-3 роки;
Z > 1,23 - ймовірність банкрутства дуже низька.
Завдання 2. Оцінити ймовірність банкрутства підприємства за даними фінансової звітності (додатки А, Б, В) за допомогою моделі Спрінгейта.
Методичні рекомендації.
Z-рахунок Спрінгейта:
Z = 1,03A + 3,07B + 0,66C + 0,4D,
де А - робочий капітал / загальна вартість активів;
В - прибуток до сплати відсотків та процентів / загальна вартість активів;
С - прибуток до сплати податків / короткострокові зобов`язання;
D - обсяг продажу / загальна вартість активів.
Z нижче за 0,862 - підприємство - потенційний банкрут.
Точність прогнозування складає 92%.
Завдання 3. Оцінити ймовірність банкрутства підприємства за даними фінансової звітності (додатки А, Б, В) за допомогою моделі Таффлера.
Методичні рекомендації.
Модель Таффлера і Тішоу:
Z = 0,53A + 0,13B + 0,18C + 0,16D,
де А - операційний прибуток / короткострокові зобов`язання;
В - оборотні активи / загальна сума зобов`язань;
С - короткострокові зобов`язання / загальна вартість активів;
D - виручка від реалізації / загальна вартість активів.
Z < 0,2 - дуже висока ймовірність банкрутства;
Z = 0,25 - критичне значення;
Z > 0,3 - ймовірність банкрутства дуже низька.
Завдання 4. Оцінити ймовірність банкрутства підприємства за даними фінансової звітності (додатки А, Б, В) за допомогою універсальної дискримінантної функції.
Методичні рекомендації.
Універсальна дискримінантна функція:
Z = 1,03Х1 + 0,08Х2 + 10Х3 + 5 Х4 + 0,3Х5 + 0,1Х6,
де Х1 - cash-flow / зобов`язання;
Х2 - валюта балансу / зобов`язання;
Х3 - чистий прибуток / валюта балансу;
Х4 - чистий прибуток / виручка від реалізації;
Х5 - запаси / виручка від реалізації;
Х6 - виручка від реалізації / валюта балансу.
Здобуті значення Z-показника інтерпретуються так:
Z < 0 - підприємство є напівбанкрутом;
0 < Z < 1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо не здійснити санаційні заходи;
1 < Z < 2 - фінансова стійкість підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;
Z > 2 - підприємство фінансово стійке, банкрутство не загрожує.
Завдання 5. Оцінити ймовірність банкрутства підприємства за даними фінансової звітності (додатки А, Б, В) за допомогою показників Бівера.
Методичні рекомендації.
Система показників Бівера
|
Показники |
Алгоритм розрахунку |
Рекомендовані значення |
|||
|
Група І - стійкий фінансовий стан |
Група ІІ - за 5 р. до банкрутства |
Група ІІІ - за 1 р. до банкрутства |
|||
|
Коефіцієнт Бівера |
ряд.(220+260) ф.№2 ряд.(430+480+620+630) ф. №1 |
0,4-0,45 |
0,17 |
-0,15 |
|
|
Коефіцієнт загальної ліквідності |
ряд.(260+270 до 1 р.) ф. №1 ряд.(620+630 до 1 р.) ф. №1 |
?3,2 |
?2,0 |
?1,0 |
|
|
Рентабельність капіталу за чистим прибутком |
[(ряд. 220 ф. №2) / / (ряд. 640 ф. №1)] * 100 |
6-8 |
4 |
-22 |
|
|
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу |
ряд.(430+480+620+630) ф. №1 ряд. 640 ф. №1 |
?0,37 |
?0,5 |
?0,8 |
|
|
Коефіцієнт покриття активів власним оборотним капіталом |
ряд.(260+270 до 1 р. - - 620 - 630 до 1 р.) ф. №1 ряд. 280 ф. №1 |
0,4 |
?0,3 |
?0,06 |
Завдання 6. Оцінити ймовірність банкрутства підприємства за даними фінансової звітності (додатки А, Б, В) за допомогою R-моделі Іркутської державної економічної академії.
Методичні рекомендації.
Вчені Іркутської державної економічної академії розробили R-модель:
R = 8,38К1 + К2 + 0,054К3 + 0,63К4,
де К1 - оборотний капітал / актив;
К2 - чистий прибуток / власний капітал;
К3 - виручка від реалізації / активи;
К4 - чистий прибуток / інтегральні витрати.
Оцінка ймовірності банкрутства за R-моделлю
|
Значення R |
Ймовірність банкрутства, % |
|
|
Менше 0 |
Максимальна (90-100) |
|
|
0-0,18 |
Висока (60-80) |
|
|
0,18-0,32 |
Середня (35-50) |
|
|
0,32-0,42 |
Низька (15-20) |
|
|
Більше 0,42 |
Мінімальна (до 10) |
Завдання 7. Оцінити ймовірність банкрутства підприємства за даними фінансової звітності (додатки А, Б, В) за допомогою рейтингового числа Р.С. Сайфуліна та Г.Г. Кадикова.
Методичні рекомендації.
Р.С. Сайфулін та Г.Г. Кадиков запропонували використовувати для оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:
R = 2Ко + 0,1Кпл + 0,08Кі + 0,45Км + Кпр,
де Ко - коефіцієнт забезпеченості власним капіталом;
Кпл - коефіцієнт поточної ліквідності;
Кі - коефіцієнт оборотності авансованого капіталу (активів);
Км - коефіцієнт менеджменту (відношення прибутку від реалізації до виручки від реалізації);
Кпр - рентабельність власного капіталу.
Оцінка значення рейтингового числа:
R>1, то підприємство знаходиться у задовільному стані;
R<1, то стан підприємства незадовільний.
Подобные документы
Роль і значення фінансової санації підприємства для виходу його з фінансової кризи. Тривалість процедури санації та порядок її проведення. Форми та засоби відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства.
реферат [15,5 K], добавлен 01.03.2016Економічна сутність, випадки, мета проведення та умови проведення фінансової санації підприємства, її фінансові джерела. Визначення фінансових ресурсів, необхідних для проведення процедур санації, порядок її проведення та фінансова участь кредиторів.
реферат [29,7 K], добавлен 09.09.2010Сутність фінансової підтримки санації підприємств в Україні. Можливі джерела державної підтримки санації. Непрямі методи державної підтримки санації підприємств. Шляхи вдосконалення законодавчої бази щодо державної підтримки санації підприємств в Україні.
реферат [25,4 K], добавлен 18.10.2007Структура основної частини плану санації, критерії оцінювання ефективності. Коефіцієнт валового доходу, операційного та чистого прибутку. Діагностика неплатоспроможності підприємства. Діагностика банкрутства за R-моделлю прогнозу ризику банкрутства.
контрольная работа [82,7 K], добавлен 09.07.2012Особливості та форми фінансової санації як засобу подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству компанії. Надання дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства - зміст непрямого методу фінансового оздоровлення підприємства.
доклад [18,0 K], добавлен 14.11.2010Економічна сутність та зовнішні фінансові джерела санації підприємства. Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу, основні цілі, порядок та джерела збільшення статутного фонду. Альтернативна санація, пролонгація заборгованості.
реферат [33,5 K], добавлен 19.10.2010Економічний зміст і порядок проведення, форми санації. Етапи керування санацією підприємства, порядок проведення санаційного аудиту. Банкрутство підприємств, діагностика та шляхи запобігання. Аналіз фінансової стійкості і поточної платоспроможності.
курсовая работа [135,3 K], добавлен 14.11.2009Оцінка кризових факторів фінансового розвитку та прогнозування банкрутства підприємства. Аналіз фінансово-господарського стану, причин фінансової кризи. Стратегія санації підприємства. План заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності.
контрольная работа [107,6 K], добавлен 07.04.2014Загальна характеристика фінансової стійкості підприємства. Поняття та види фінансової стійкості. Фінансово-економічна діагностика діяльності підприємства ПАТ "Білопільський машзавод". Шляхи поліпшення фінансової стійкості і фінансового стану підприємства.
курсовая работа [709,8 K], добавлен 14.09.2012Форми фінансування суб'єктів господарювання. Аналіз причин кризи сильних і слабких сторін підприємства. Особливості санаційного аудиту. Золоте правило балансу. Правила та умови фінансування санації. Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві.
контрольная работа [27,9 K], добавлен 29.12.2012
