Гроші та кредит

Размещено на http://allbest.ru

МІНІТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «Гроші та кредит»

Виконав ст. гр. ТМ 5-1з

Близнюк О.Л.

Київ - 2015



Зміст

Вступ

Походження грошей

Грошово-кредитна політика Національного банку України

Задача

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Виникнення та розвиток товарного виробництва супроводжується появою та еволюцією грошей - наймобільнішим і найгнучкішим видом власності. Від їх успішного функціонування залежить реалізація величезної маси товарів і послуг в сучасному суспільстві, стабільність і ефективність економічної системи. Водночас гроші самі є товаром, який користується попитом і пропозицією і має певну ціну. Тому еволюція грошей супроводжується виникненням грошових систем, на розвиток, яких впливають закони товарного виробництва і підпорядковуються у свою чергу властивим лише цьому виду власності законам, порушення яких є передумовою виникнення інфляції.

Отже, закономірності виникнення та еволюції грошей і грошових систем, закони їх розвитку, основні причини інфляції, її сутність та наслідки для народного господарства є важливим об'єктом дослідження економіста.



Походження грошей

Монетарна теорія розрізняє поняття "гроші як економічна категорія", що уособлює функціонально визначену систему економічних відносин, і "гроші як матеріальний носій цієї системи". Ці поняття не слід змішувати, бо їхній аналіз має неоднозначне пізнавальне навантаження. Водночас бажано враховувати і те, що викликана історичним розвитком економічних, у т.ч. ринкових, зв'язків еволюція грошових відносин, їх структурне і функціональне ускладнення, зумовлює адекватну еволюцію функціональних форм і, відповідно, - матеріального носія грошей. Нижче дається загальний огляд розвитку грошей не в першому, а в другому визначенні - грошей як матеріального носія відповідних економічних відносин.

Як зазначалося вище, появі грошей передувала епоха натурального обміну. Її заступила епоха товарних грошей, еволюційний процес виникнення яких ми вже розглянули.

Не слід ототожнювати товарну форму грошей лише з використанням у цій ролі золота та срібла. Розглядаючи ці коштовні метали як носії грошових відносин, слід враховувати, що золото і срібло не відразу почали монопольне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям. Локальність ринків, їхня функціональна відокремленість на попередніх етапах розвитку дозволяли множинність товарів, що використовувались у ролі грошей. Як правило, це був товар найбільшого попиту і воднораз найцінніший для певного ринку, і його будь-коли можна було обміняти на іншу споживчу вартість. Йдеться про такі товари, як худоба, хутро, тютюн, риба, мушлі, оливкова олія, різні види металів, у т.ч. золото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з'явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу у VIII-VII ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети із золота.

Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі: в IX-XI ст. здебільшого срібні, частково золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів - куниць, білок та інших тварин, використовуване до того як гроші. Вважається, що однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня - срібний злиток вагою в півфунта. У книзі "Історія України" М.Грушевського розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 р. греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегові данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла, на кожного члена його дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета, частка гривні, або рублена гривня

1.За даними В.К.Ключевського, попервах новгородський та московський срібні рублі мали різну вагу. Перший був удвічі вагомішим. За Петра І почалося карбування золотої монети.

Протягом тривалого часу в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, чия номінальна вартість менша за їхній металевий вміст, є ошуканством населення. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling - повноцінний, справжній, чистий, повної ваги). Мірою ваги та масштабом цін була, як зазначалось, і гривня.

Від 2-ї половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (вагової) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістав назву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

1 Рубель - половина гривні (рубалася навпіл).

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета - пенні 1300 р. важила 22 грами, а 1364 - лише 12 грамів. У Франції з однакової кількості срібла 1309 р. карбувалося 2 ліври, а 1720 р.- 98 ліврів. Як наслідок вага монети з тим же номіналом зменшилася майже в 50 разів. У Німеччині 1326 р. з 234 грамів срібла карбувалося 2 марки, 1378 р.- 4. а 1506 р.- 12 марок. Аналогічні приклади характерні і для інших країн. Ясна річ, що в кожному з таких випадків знаходимо обмеження функцій металевої грошової одиниці, її використання лише як своєрідного знаку вартості повноцінної монети. В даному разі не йдеться про факти прямих фальсифікацій, що часто траплялися в таких випадках.

Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив в обіг 1656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше попередньої. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть знецінену срібну монету. Відомі й наслідки цієї заміни - так званий мідний заколот, жорстоко придушений урядом. Що ж до нещасливої мідної монети, то її перегодом було повністю вилучено з обігу через викуп - копійка за рубель.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу - одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальними визначеннями, які відповідно до змін в емісійних витратах коли-не-коли коригувалися.

Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. Цінніші монети вряди-годи зникали. Суть цього явища було вмотивовано на основі закону англійського банкіра Т.Грешема (1519-1579), широко відомого в теорії грошей. Зміст цього закону висловлено простою формулою:

"Погані гроші витісняють з обігу хороші". Йдеться про те, що при біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча за їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни. Ілюстрацією дії цього закону може служити приклад із випуском за царя Олексія Михайловича мідних грошей та витіснення ними срібних монет.

Розглядаючи цей економічний закон, варто враховувати і те, що ним аргументується особливість подвійного обігу металевих грошей. Його механічне перенесення на визначення закономірностей паралельного обігу паперових грошей, як це інколи трапляється в окремих наукових працях з теорії грошових відносин, є некоректним.

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися у функції засобу обігу понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з'явились у Китаї ще у VIII ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції їх емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банкові ще 1762 р. Попервах їх випуск мав епізодичний характер, але з 1771 р. здійснювався на регулярних засадах. Емісія паперових грошей у Північній Америці розпочалася наприкінці XVII ст.

В Росії паперові асигнації з'явилися 1769 р., в період царювання Катерини II. Спочатку вони вільно розмінювались на срібні гроші, заступаючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Курс асигнацій становив 99-98 коп. сріблом за рубель асигнаціями. В 1786 р. емісія вказаної грошової одиниці досягла 45,3 млн. рублів.

З'ява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Йдеться про цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний із розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Ба більше - вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу не розмінюваних на золото чи срібло паперових грошей. Від початку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з дійсної практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті певної держави. Скажімо, в Англії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами та фінансуванням їх (значною мірою) надмірною емісією паперових грошей. Подібні факти мали місце і в інших країнах. В Росії обмін асигнацій на золото було припинено 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-97рр. з проведенням грошової реформи, автором якої був царський прем'єр-міністр граф Вітте.

Повний відхід од конвертованості (обміну) паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії - економічної кризи 1929-33 рр. і в перші після кризові роки. Проте, як буде показано у 12-й темі, такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок, зв'язок національних паперових грошових одиниць із золотом здійснювався опосередковано - через функціональні структури світових грошей. Одначе від середини 1970-х рр. практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилась і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковите витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і воно перетворилось на звичайний товар.

Власне, на цій базі здійснився остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість - ту, що безпосередньо втілювалась у монетарному товарі як носії грошових відносин. Суть грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитних засадах. Це водночас і епоха банківських грошей - грошей, що функціонують значною мірою на безготівкових засадах, грошей, які поступово трансформуються в електронні символи і знаки. Механізм їхньої дії ми розкриємо нижче.

Розглянуті питання характеризують еволюційний процес виникнення і розвитку грошей. Мова йтиме не лише про його пізнавальне значення задля осмислення історії грошових відносин, що, безумовно, теж важливо. Знання історії становлення та еволюційного розвитку грошей - це водночас, як відзначалося вище, і ключ до пізнання глибинних теоретичних проблем, що розкривають їхню суть і сучасне функціональне застосування.

СУТЬ ГРОШЕЙ

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання. Це помітно ускладнює розвиток не лише теорії, а й практики грошових відносин. "Неясність з приводу поняття й природи грошей,- писав стосовно цього на початку 1970-х рр. у своїй книзі відомий американський економіст П.Девідсон,- є лихом економічної професії"

1. Однак, попри своєрідний бум у розвитку теорії грошей, що стався в останні десятиріччя, ситуація практично не змінилася. І в наші дні, пише американський економіст Л.Гарріс у своїй фундаментальній праці, присвяченій спеціальному дослідженню зазначеної проблеми, "грошова теорія не може розглядатися як цілісна і загальноприйнята концепція, у ній лишається ще багато суперечливого"

2.З урахуванням складнощів, про які йдеться в економічній літературі, визначився як панівний суто емпіричний підхід до розгляду порушеного питання. Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування.

Треба зрозуміти мотиви функціонального підходу до визначення змісту питання, яке розглядається. У даному випадку увага акцентується на суто прикладному аспекті визначення грошей. А відтак теоретичні проблеми, що характеризують їхню глибинну суть, не набувають істотного значення. Тому їх цілком свідомо знехтувано, і форма зовнішнього вияву грошей, що реалізує себе через грошові функції, сприймається як безпосередній вираз їхньої суті.

Щоб подолати згадану обмеженість, необхідно попервах визначити методологічну базу, послідовно дотримуючись якої можна знайти науково вмотивоване вирішення поставленої проблеми.

Добре відомо, що в ринковій економіці, на будь-якому етапі, її розвитку, вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. І це природно. Вартість визначає не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів і послуг, а й специфічні особливості їх обміну, розподілу і споживання. Вона характеризує органічну єдність цих структур і в цьому відношенні виступає як економічна категорія, що визначає найглибші основи суспільного відтворення. Завдяки цьому теорія вартості, незалежно від того, як вона трактується і яке місце займає в тому чи тому напрямку економічної думки, завжди виступає в ролі об'єктивного підґрунтя для аналізу економічних процесів, виконуючи тим самим загальну методологічну функцію процесу пізнання. Це стосується структури дослідження всієї сукупності економічних зв'язків, у т.ч. й теоретичного аналізу грошей, які за своєю суттю найбільш тісно пов'язані з зазначеною категорією, будучи безпосередньою формою її реалізації.

ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Теоретичне визначення питання про зміст гронової форми ще не розкриває всієї глибини взаємозв'язку і взаємозумовленості розвитку товарного виробництва і грошових відносин. Більш високим ступенем пізнання цього взаємозв'язку є вивчення специфіки функцій грошей, їх співвідношення та принципів взаємодії. Знову ж таки не слід спрощувати зміст і цього питання. Важливо враховувати, що кожна з грошових функцій є досить складним багаторівневим явищем та увиразнює в собі, з одного боку, суть грошей, а з іншого - виступає як одна з ланок механізму взаємодії власне грошових відносин із не грошовими елементами суспільного відтворення.

В економічній літературі з теорії грошових відносин, якщо розглядати її в ретроспективі, склався далеко не однозначний підхід до визначення функцій грошей. У працях Д.Рікардо віддавалася перевага функції грошей як засобу обігу. "Гроші,- писав він,- є товаром, ... що служить загальним засобом обміну"

1. К.Маркс аргументував дію п'яти грошових функцій - міри вартості, засобу обігу, нагромадження, платежу і функції світових грошей. У-книзі англійського економіста Т.Крампа "Феномен грошей" грошові функції подано як засіб платежу, міра вартості, одиниця виміру засіб обігу та засіб нагромадження багатства

2. У підручнику "Есопотісз" підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості й засобу її збереження

3. У підручнику "Гроші, банківська справа..." гроші визначаються як засіб нагромадження

4.З урахуванням зазначених розбіжностей треба усвідомити попервах найзагальніші методологічні положення, що характеризують принципи структурної побудови і відповідно до цього - метод пізнання природи грошових функцій і механізму їх реалізації. Розглянемо ці положення.

По-перше, суттєвим аспектом теоретичного пізнання грошових функцій є послідовне забезпечення історичного підходу до Їх аналізу. Розвиток функцій грошей відображає головно процес ускладнення товарного виробництва і ринкових відносин, у перебігу якого виповнюється новим змістом якісна визначеність грошової форми товару. У зв'язку з цим на кожному історичному етапі грошових відносин формується специфічна сукупність і механізм взаємодії функцій грошей, що відображає спосіб розв'язання протиріч між споживчою вартістю і вартістю товару, а відповідно до цього - принципи функціонування грошей як загального вартісного еквівалента.

По-друге, поряд із врахуванням впливу історичної еволюції глибинної суті грошей на розвиток і характер взаємного підпорядкування грошових функцій, вельми важливо, щоб їхні природа й особливості реалізації розглядалися в безпосередньому зв'язку зі змінами в структурі суспільного відтворення виробництва та обігу товарів. Вся логіка дослідження й вивчення функцій грошей є підтвердженням того, що лише з урахуванням історичних тенденцій процесу виробничого відтворення, а також розвитку окремих стадій обігу товару можна розібратися в усіх складнощах зазначеної проблеми.

По-третє, на всіх рівнях пізнання необхідно брати до уваги системи субординації грошових функцій, характер їхньої взаємодії, що постійно змінюється. Маємо враховувати, що в процесі розвитку грошових відносин відбуваються не лише ускладнення наявних функцій, але й поява нових і відмирання старих. У цьому відображається загальна діалектика розвитку грошових відносин, принцип їхнього історизму.

І, нарешті, по-четверте, при вивченні дії окремих функцій та способу їх взаємозв'язку слід також зважати на співвідношення грошових функцій і функціональних форм грошей. Останні характеризують найвищий ступінь розвитку грошових відносин і є логічним продовженням окремих функцій. Лише на ранніх етапах грошових відносин цілісна сукупність функцій характеризувала спосіб реалізації певної історично визначеної, єдиної у своєму фізичному втіленні грошової форми - грошей-товару. У подальшому розвитку сталося функціональне роз'єднання цієї форми, що започаткувало відносно осібне буття окремих структурних елементів грошової системи, які є похідними від функцій. Однак і вказані зміни не порушують вихідних принципів підпорядкування і взаємодії окремих функцій, притаманних найпростішій, елементарній, генетично вихідній грошовій формі.

Якщо виходити з того, що гроші за своєю найглибшою суттю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вартості, то цілком зрозумілою постає теза з приводу того, що логічно вихідною та одноразово центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості. І це природно, бо саме ця функція постачає товарній масі необхідний матеріал для виразу її вартості. Вартість, з одного боку, породжує функцію міри вартості, з іншого - виявляє себе в ціні товару лише на основі даної функції. Поза цією функцією вартість існує лише потенційно. У цьому зв'язку слід враховувати нерозривну єдність понять "вартість товару" і "міра вартості".

Розглянуті положення, що характеризують у найзагальнішому вираженні функціональне призначення грошей як міри вартості, є досить простими для їх засвоєння. Та складності в осмисленні способу реалізації функції міри вартості з'являються у іншому. Все залежить від того, як саме трактується поняття "вартість", одиницею виміру якого виступає функція міри вартості.

На основі міри вартості встановлюється ціна, що є грошовим виразом вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вартості товару, а з іншого - від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товару може лишатися незмінною, однак у випадку, коли вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростатимуть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни та вартості грошової одиниці.

Гроші реалізують свою функцію міри вартості не безпосередньо. а через їхню взаємодію з масштабом цін. Річ у тім, що вартість виражає економічне відношення, яке уособлює суто соціальну якість товару. Звідси і гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто уявним прирівненням товару, що продається, до золота як монетарного товару, певна кількість якого представлена в грошовій одиниці. Звідси випливає ще одна принципова особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Масштаб цін - суто технічна функція грошей. Вона являє законодавчу фіксацію вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. Як уже зазначалося, коли вперше розпочалося карбування монет, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом. Та з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосереднього вагового вмісту.

Грошово-кредитна політика Національного банку України

Грошово-кредитним відносинам у ринковій економіці відведено надзвичайно важливу роль. Будь-яке їх порушення призводить до небажаних наслідків у суспільному виробництві. Саме через це в тих сучасних ринкових системах, що належать до регульованих, ці відносини перебувають під постійним контролем держави, що реалізується в його грошово-кредитній політиці. Грошово-кредитна політика -- це сукупність таких заходів, що реалізуються державою і спрямовані на регулювання грошово-кредитних відносин. Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визначаючи загальну організацію функціонування кредитних структур і законодавчі основи здійснення грошової емісії та цінних паперів. Розроблена на цій основі грошово-кредитна політика з боку її практичної реалізації забезпечується центральним банком країни, який, виконуючи розроблену і затверджену політику у сфері розвитку кредитно-грошових відносин, у той же час є досить незалежним і самостійним у своїх діях.

Як обґрунтовано підкреслюють вітчизняні вчені, кредитно-грошова політика за своїми глобальними завданнями підпорядкована макроекономічним процесам і щодо цього не є автономною (Див.: Гальчинський А. Теорія грошей. -- К.: Основи, 1998. -- С. 263.).

З огляду на це її стратегічні цілі такі: забезпечення можливостей для ефективного функціонування суспільного виробництва, досягнення економічного зростання. Урешті-решт, стратегія кредитно-грошової політики має бути спрямована на покращання добробуту населення, стримування інфляції, забезпечення зайнятості населення.

Реалізація стратегічних цілей грошово-кредитної політики в сучасних умовах може базуватися на двох основних теоретичних моделях, розроблених західною економічною наукою. Це, насамперед, кейнсіанська модель, в основу якої покладено тезу про те, що вирішальним елементом при забезпеченні грошово-кредитної політики є рівень відсотка за кредитами, зміна якого, врешті- решт, і впливає на обсяги валового продукту.

Друга модель -- монетаристська. В її основу покладено тезу про наявність безпосереднього зв'язку між пропозицією грошей і змінами у валовому внутрішньому продукті. Для цієї моделі головним інструментом регулювання стає сам рівень пропозиції грошей.

Крім стратегічних цілей, грошово-кредитна політика відображає й поточні. Головною серед них є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Досягнення цієї головної мети, через яку реалізується зв'язок макроекономічних і поточних завдань, що стоять перед грошово-кредитною політикою, пов'язано з формуванням цілої низки конкретних завдань, визначення яких залежить від певної кількості різноманітних чинників.

Насамперед ця політика повинна спрямовуватись на послаблення негативних наслідків, яких завдає економіці та чи інша фаза промислового циклу. Відносно цього центральний банк, реалізовуючи свою грошово-кредитну політику, найчастіше вдається до таких дій на грошовому ринку, які або скорочують грошову масу, або, навпаки, збільшують її.

Так, в умовах високого рівня інфляції або за дуже високих темпів економічного зростання грошово-кредитна політика набуває рис рестрекційної. Цю політику ще називають політикою »дорогих грошей», вона спрямована на те, щоб за допомогою зменшення в обігу грошової маси, обмеження обсягу кредитних операцій і підвищення норми відсотка зменшити рівень інфляції або зменшити економічне піднесення для пом'якшення гостроти коливань між протилежними фазами промислового циклу.

Навпаки, коли країна виходить з кризового стану, тоді політика центрального банку спрямована на протилежне, а саме: на збільшення маси грошей в обігу, зменшення рівня позичкового відсотка, збільшення обсягів кредитування. Така політика має назву експансіоністської або політики »дешевих грошей».

На формування тактичних цілей грошово-кредитної політики впливає також такий фактор, як ступінь відкритості економіки. Занадто велика відкритість економіки зводить, по суті, нанівець можливості країни щодо забезпечення стабільності грошей, а відтак, і щодо самостійного вирішення багатьох питань, пов'язаних з макроекономічним регулюванням розвитку національної економіки.

Важливий фактор, що впливає на розробку і вдосконалення конкретних цілей грошово-кредитної політики, -- це наявність того інструментарію, який є в розпорядженні держави, за допомогою якого можна дієво реалізувати грошово-кредитну політику. Зрозуміло, що цей інструментарій не існує сам по собі і його використання обумовлюється реальним станом розвитку економіки, її сприйнятливості до дії того чи іншого важеля.

Це особливо важливо тоді, коли економіка характеризується перехідним характером і не має достатніх ознак, які б свідчили про високий ступінь її організації саме як ринкової економіки.

Розвиток суспільного виробництва в сучасних умовах уже не може бути незалежним від тих новітніх тенденцій у розвитку світового господарства, які мають місце. А це ставить країну перед певним вибором і перетворює політичні чинники у важливий фактор формування й реалізації грошово-кредитної політики. Яскравим прикладом цього може бути Україна. Не бажаючи бути осторонь потужного процесу інтернаціоналізації світового господарства, і ставлячи за конкретну мету вступ до Світової організації торгівлі (COT), наша держава мусить проводити таку грошово-кредитну політику, яка б давала можливість мати адекватну сучасним вимогам систему грошових і кредитних відносин.

Сукупність названих вище чинників у взаємодії з конкретними завданнями і особливостями розвитку економіки тієї чи іншої країни й визначають грошово-кредитну політику держави. Від того, наскільки точно й повно враховані в ній об'єктивні процеси, що відбуваються у суспільному виробництві, настільки й можна будувати свої очікування стосовно реалізації грошово- кредитної політики та позитивних наслідків від її виконання.

В Україні, як і в будь-якій країні з ринковою економікою, питання наукової розробки механізму грошово-кредитної політики, її реалізації надзвичайно актуальне для нашої держави. Стратегічні цілі цієї політики, по суті, типові і звернені у бік забезпечення ефективної організації всього суспільного виробництва і досягнення економічного зростання. Але перехідний (до ринкового стану) характер нашої економіки, наявність цілої низки економічних проблем, які дістались нам від тоталітарної системи, ставлять обов'язковою умовою розв'язання за допомогою цієї політики, перш за все, тактичних питань. Цей акцент у формуванні й реалізації грошово-кредитної політики є найбільш значущим і передує досягненню стратегічних цілей. гроші матеріальний кредитний банк

Визначальною метою грошово-кредитної політики Національного банку України (а саме він є головним суб'єктом її розробки та реалізації) є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Досягнення цієї мети -- абсолютно необхідна передумова вирішення таких доленосних для України питань, як структурна перебудова економіки, доведення до логічного завершення ринкових перетворень і формування потужної динамічної, автономно діючої системи суспільного відтворення.

Грошово-кредитна політика НБУ в її конкретних завданнях і акцентах значно залежала раніше, як залежить і сьогодні, від сукупності тих умов, того економічного й соціального середовища, в якому вона реалізується. Тому в розробці цієї політики і в її здійсненні є характерні особливості, що визначаються особливостями того чи іншого періоду в розвитку нашого суспільства. Щодо цього доцільно розглянути грошово-кредитну політику в деякій ретроспективі, поетапно. Це дасть змогу повніше зрозуміти як особливості її реалізації на тому чи іншому етапі, так і визначити її можливості в перспективі з огляду на вже набутий власний досвід.

Починаючи розкриття цього питання, слід мати на увазі, що грошово-кредитна політика як на етапі її формування, так і в процесі її реалізації включає такі складові моменти:

- визначення загального напряму (спрямованості) кредитно-грошової політики на певний (як правило на рік) період;

- визначення сукупності основних інструментів здійснення кредитно-грошової політики;

- організацію й удосконалення бази статистичних даних, які фіксують стан та зміни грошової маси, кредитів та заощаджень;

- розробку й реалізацію конкретних програм у сфері грошового обігу та кредиту.

Перший етап у формуванні та реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 1991 року. У цьому році вже в незалежній Україні було продовжено реалізацію започаткованої в останні роки існування СРСР ідеї швидкого (шокового) переходу до ринкових відносин. Це неминуче призвело до дестабілізації в усіх сферах економіки, яка наклалась на проблеми, пов'язані зі становленням незалежної держави та формуванням її економічної бази, і викликало багатократне посилення тієї глибокої економічної кризи, в якій уже перебувала економіка колишньої імперії.

В умовах наростаючої економічної кризи уряд і Верховна Рада взяли курс на гальмування ринкових перетворень. Під гаслами захисту вітчизняного виробника, зменшення кризових явищ, запобігання подальшому зубожінню населення розпочався деструктивний (з огляду на ринкові реформи) період у формуванні та реалізації економічної політики держави. Головними ознаками цього стало:

- Підтримка державного сектору економіки, навіть за умов нерентабельності функціонування державних підприємств.

- Підтримка виключно за рахунок бюджетного фінансування існування громіздкої соціальної сфери, яка була неринковою і відображала споживацький стереотип, стійко сформований за 70 років існування радянської влади.

- Заходи проти зменшення зайнятості населення, що була властива неринковій економіці в СРСР.

- Явне затягування вирішення питання про вихід з »рублевої» зони. Це рішення прийнято лише в кінці 1992 року, а це означало, що Україна, по суті, не могла проводити власної грошової політики.

Насправді це означало, що вирішальна роль в економіці належала державному сектору, який потребував усе більше й більше коштів. Стан економіки в 1991 році був дуже тяжкий. Так, дефіцит державного бюджету досяг 21,1 млн крб., або 7 % від ВВП.

В таких умовах і формувалась кредитно-грошова політика НБУ, що підпорядковувалась реалізації політики уряду на підтримку державного сектору і була емісійно-експансіоністською за своїм характером. Так, тільки в 1992 р. кредитна емісія досягла позначки 1 трлн крб., а в наступному році збільшилась у 30 разів і становила 30 трлн крб. При цьому 70 % цієї емісії поглинув абсолютно не реформований агропромисловий комплекс, який ще базувався на колгоспній та державній формах організації. У таких умовах приватний сектор та його розвиток відійшли на другий план. Для повного розуміння ситуації у сфері кредитно-грошового регулювання слід підкреслити, що й сам Національний банк України не мав належного рівня самостійності і лише виконував указівки уряду. А на певний час (6 місяців), за короткого прем'єрства JI. Д. Кучми, Національний банк України повністю (крім емісійної функції) підпорядковувався уряду.

Такий перебіг подій був наслідком двох основних причин:

- У перші роки незалежності зберігався властивий Радянському Союзу механізм виконання державного бюджету, згідно з яким автоматично фінансувався бюджетний дефіцит за рахунок прямої емісії центрального банку.

- Керівництво НБУ стояло на позиціях емісійно-монетаристської концепції і сприяло уряду в покритті бюджетного дефіциту через пряме кредитування. Ці позиції були зафіксовані в Законі України »Про банки та банківську діяльність» і тому бюджетний дефіцит 1991 року був автоматично профінансований емісією НБУ. В 1992 р. пряме кредитування уряду з боку НБУ наблизилось до позначки 90 %.

Суть кредитно-грошової політики НБУ, якщо не звертати уваги на зовні ринкові і правильні гасла, під якими вона здійснювалась (обмеження кредитної емісії, підвищення облікової ставки і т. ін.), звелась до реалізації емісійно-експансіоністської ідеї.

Так, облікова ставка НБУ в 1992 р. дорівнювала 80 % річних і тільки на кінець цього періоду була піднята до 100 %. В умовах величезної інфляції (2100 % за 1992 р.) це робило кредити дешевими й вигідними для виробників. У поєднанні з надмірною централізацією розподілу кредитних ресурсів це призвело до переливання державних коштів у приватний сектор і тіньову економіку. Низький рівень облікової ставки призвів і до відпливу капіталу з України в ту ж Росію, де облікова ставка була вищою.

Експансіоністська політика НБУ продовжувалась і в 1993 р. Якщо в 1992 р. був запланований бездефіцитний бюджет (покриття фактичного дефіциту за рахунок емісії здійснювалось, по суті, поза законом), то на 1993 р. дефіцит був уже запланований, а єдиним джерелом його покриття визнавалось пряме фінансування потреб уряду з боку НБУ. Якщо на початку 1993 р. таке фінансування становило 70 % бюджетного дефіциту, то на кінець року -- вже 95 %.

Облікова ставка НБУ в 1993 р. підвищувалась удвічі, сягнувши в кінці року 240 %, але вона була від'ємною порівняно з інфляцією. При цьому ситуація суттєво погіршувалась наявністю великих пільг у кредитуванні промислового комплексу і вугільної промисловості. Реалізацію цих преференційних умов НБУ забезпечував через надання кредитів за ставками, нижчими від встановленої облікової колишнім державним спеціалізованим банкам (Промінвестбанк, Банк Україна та ін.) для здійснення державних програм.

Здійснювалась ця необдумана кредитна політика переважно адміністративними методами, що були характерні адміністративній системі. Це пільгове кредитування, пряме втручання в систему ціноутворення, дефіцитне фінансування тощо.

Узагальнюючим наслідком такої політики стала величезна інфляція, що досягла свого піку саме в 1993 p., існування маси збиткових підприємств, значний перерозподіл коштів на користь тіньового сектору.

Другий етап у формуванні й розробці грошово-кредитної політики НБУ почався вже у кінці 1993 р. З приходом до керівництва центрального банку В.А. Ющенка ця політика почала формуватись на засадах антиінфляційної монетарної політики, в якій акцент було зроблено на рестрекційний метод.

Вже в кінці 1993 р. облікова ставка НБУ стала змінюватись більш активно і коливалась у 1994 р. зі 140 % до 300 %. Антиінфляційні заходи НБУ дали свої перші наслідки і вже в 1994 р. було досягнуто позитивного значення спочатку позичкового, а згодом і депозитного відсотка. Це призвело до зміни орієнтирів суб'єктів господарювання і появи у них зацікавленості в накопиченні грошей.

Важливим кроком у формуванні нової кредитно-грошової політики стала й зміна в порядку касового обслуговування державного бюджету. Припинялось автоматичне кредитування бюджетного дефіциту, а бюджетні витрати обмежувались фактичними надходженнями. Нова антиінфляційна кредитно-грошова політика НБУ здійснювалась на фоні спаду обсягів виробництва і нерозуміння (а інколи й відкритої протидії) з боку законодавчої та виконавчої влади, бо серед представників цієї влади ще панували способи мислення минулих часів. Унаслідок цього нова політика НБУ не вийшла за межі грошового обігу і не привела до суттєвих зрушень в економіці. Але все ж таки створила важливі передумови для майбутніх зрушень, головними з яких стали зниження інфляції й відносна стабілізація національної грошової одиниці.

Після 1994 р. кредитно-грошова політика НБУ здійснювалась на фоні певної протидії законодавчої влади, яка, по суті, чіплялась за емісійний варіант виходу з кризи і тим самим реально протидіяла монетарній політиці НБУ. Зокрема, це проявилося в тому, що на 1994 р. бюджет було прийнято як бездефіцитний, що було явно нереально (фактичний дефіцит у 1994 р. склав 9,5 % від ВВП), а отже, прирікало НБУ на емісійне покриття бюджетного дефіциту, бо в бюджеті ніяких джерел покриття дефіциту не передбачалось.

У подальшому ситуація дещо змінилась. Уже на 1995 р. бюджет затвердили з дефіцитом у 7,3 %, а для його фінансування вперше було передбачено неемісійні джерела покриття: випуск облігацій внутрішньої державної позики і зовнішні запозичення. Ці зміни в законодавчо-концептуальних підходах до головного фінансового документа держави супроводжувались і певними позитивними змінами в економіці. Вони були ще слабкими, знаходили вираження лише в зменшенні динаміки падіння ВВП (зменшення виробництва ВВП у розрахунку до попереднього року склало в 1994 р. -- 23 %; 1996 р. -- 10 %; 1997 р. -- 3,2 %; 1999 р. -- 1,7%, але вони все ж були і це приводило до створення більш сприятливих умов для розробки і втілення в життя антиінфляційної кредитно-грошової політики НБУ. У період 1994-1999 pp. вона характеризувалась такими основними ознаками:

- Відбувалось зниження облікової ставки НБУ. На кінець 1997 р. вона становила вже 35 %, а на кінець 2000 р. -- 27 %.

- Важливою подією було створення в 1998 р. за участю НБУ і комерційних банків фонду страхування внесків фізичних осіб, який став одним із факторів стабілізації відпливу строкових депозитів фізичних осіб з комерційних банків у період фінансової кризи 1998 р. і суттєвого збільшення вкладів фізичних осіб, починаючи з 1999 р.

Принципово новий етап у розробці й реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 2000 р. Саме цей рік став переломним у розвитку нашої економіки. Уперше за всі попередні роки на 5,9 % зріс реальний ВВП. У подальшому ця тенденція збереглась і приріст ВВП становив у 2001 р. 9,2 %, а у 2002 р. - 5,2 %. Він залишився досить високим і в наступні роки: у 2003 р. -- 9,3%, а в 2004 p. --12%.

Досить помітним явищем стало певне (порівняно з 2000 р.) зменшення інфляції. Якщо у 2000 р. вона становила 25,8 %, то у 2001 р. -- 6,1 %, у 2002 р. -- 99,4 %, у 2003 р. -- 8,2 %, а у 2004 р. -- 12,3 %. Зниження інфляції зміцнило курс національної валюти, а головне, зробило бажаним її накопичення як населенням, так і суб'єктами господарювання. Поступово, хоч і не значною мірою, але все ж таки починає зменшуватись безробіття. Має місце зростання реальних доходів населення. І хоча невирішених проблем у народному господарстві нашої держави ще досить багато, загальне поліпшення економічної ситуації в країні є очевидним.

У цих умовах грошово-кредитна політика НБУ за своїми основними ознаками стала суттєво відрізнятися від тієї, що мала місце в період кризи. На кожен рік Рада Національного банку України згідно зі статтею 100 Конституції України та статті 9 Закону України »Про Національний банк України» розробляє й реалізує комплекс заходів, які, власне, і складають грошово-кредитну політику центрального банку країни.

Кожен конкретний рік має свої певні особливості, а відтак, має певні особливості й політика НБУ, розроблена на той чи інший рік. Але в цілому в цій політиці можна виділити найбільш суттєві моменти й особливості її реалізації в умовах певного економічного піднесення.

На сучасному етапі грошово-кредитна політика НБУ концентрується на вирішенні таких завдань:

- забезпечення стабільності національної валюти;

- створення монетарних умов для ефективного функціонування економіки;

- сприяння структурній перебудові економіки;

- посилення надійності й ефективності функціонування банківської системи;

- підвищення рівня зайнятості населення.

Реалізація політики НБУ для досягнення означених цілей в умовах уже досить високого рівня реформованості економіки нашої держави і значного піднесення сьогодні може здійснюватись за допомогою значно ширшого, ніж раніше, набору важелів регулювання кредитно-грошових відносин. їх використання стає більш дієвим, а напрями застосування -- значно різноманітнішими. До них належать:

- Встановлення кількісного контролю за збільшенням грошової маси шляхом визначення її приросту на основі обліку реальних змін ВВП та цільових показників інфляції.

- Забезпечення потреб економіки в готівкових грошах з акцентом на посилення контролю за рахунками в готівково-грошовій формі між суб'єктами господарювання, підвищення ефективності їх використання, а також децентралізація випуску готівкових грошей в обіг.

- Скорочення обсягу готівкових розрахунків через створення і широке використання національної системи розрахунків на основі пластикових карток.

- Підвищення надійності існуючої системи електронних розрахунків.

- Підтримка високого рівня ліквідності активів комерційних банків на основі їх рефінансування.

- Досягнення того, щоб найбільш важливі урядові програми кредитувались через комерційні банки.

- Посилення рівня капіталізації комерційних банків шляхом збільшення вимог до їх мінімального статутного капіталу.

- Розширення кредитної бази через подальше вдосконалення кредитних аукціонів НБУ, викуп акумульованих Ощадбанком вкладів населення для подальшого продажу цього кредитного ресурсу комерційним банкам.

- Посилення контролю Національного банку над діяльністю небанківських кредитних установ для підвищення ефективності дій НБУ з регулювання грошової маси.

Здійснення заходів, пов'язаних із загальними напрямами в реалізації грошово-кредитної політики НБУ стане новим щаблем на шляху до формування стабільно діючої, а головне, адекватної сучасним ринковим умовам системи кредитно-грошових відносин. Це, у свою чергу, закладе ґрунтовні підвалини для розвитку економіки нашої незалежної держави і посилення її ролі у світовому господарстві.

Проте виконання грошово-кредитної політики на етапі економічного піднесення (тобто починаючи з 2000 р.) показало, що на цьому шляху є досить суттєві проблеми, вирішення яких стає нагальним. Досвід показує, що в довгостроковій перспективі необхідно враховувати дію деяких чинників, які помітно модифікують як загальну економічну ситуацію, так і заходи НБУ щодо здійснення його політики і досягнення визначених цілей.

По-перше, слід зазначити, що досягнута динаміка макроекономічних показників у 2000--2004 pp. була значною мірою забезпечена за рахунок кон'юнктурних змін на світовому ринку і формуванням для нашого товаровиробника сприятливих щодо цього умов. Дійсно, у ці роки спостерігалося помітне зростання зовнішньоторговельного обороту і постійне позитивне сальдо торгового балансу. Отже, в основі позитивних змін, на жаль, ще не лежить структурна перебудова економіки, що робить її, по суті, заручницею кон'юнктури світового ринку, яка є дуже непостійною.

По-друге, можна констатувати, що через недостатній розвиток комерційного кредиту і ринку цінних паперів загалом дієвість впливу такого важливого важеля реалізації монетаристських заходів у грошово-кредитній сфері, як облікова ставка в Україні, не дуже висока. Так, якщо починаючи з 2000 по 2003 р. включно облікова ставка знизилась з 27 % до 7 %, тобто майже в чотири рази, то середньозважена ставка комерційних банків за кредитами, які вони надають суб'єктам господарювання, знизилася з 37,2 % у 2000 р. до 18 % у 2003 р. Це означає, що взята на озброєння на даному етапі розвитку нашої держави експансіоністська модель не спрацьовує на належному рівні. Як наслідок, кредити комерційних банків залишаються дорогими, що стримує розвиток кредитних відносин, а відтак, і економіки в цілому.

По-третє, у період з 2003 по 2010 pp. держава зазнаватиме величезних витрат з погашення раніше реструктуризованих зовнішніх боргових зобов'язань. Щорічні платежі коливатимуться в межах 2,1--2,6 млрд дол., а це майже третина Державного бюджету України. Зрозуміло, що розраховуючись із зовнішніми боргами, Уряд буде змушений через Національний банк скуповувати валюту, а ці валютні інтервенції неодмінно посилять надходження в обіг гривні по каналах валютного ринку.

По-четверте, загрозливою є й тенденція щодо зростання зовнішньої заборгованості. Якщо не брати до уваги уряд В. А. Ющенка, який у своїй програмі вперше серед усіх попередніх урядів увів мораторій на зростання зовнішньої заборгованості на рівні 12,5 млрд дол. станом на 01.10.2001 р. і в реальній практиці до цього періоду скоротив його до 10 млрд дол., то наступний уряд А. Кінаха не тільки не встановлював ніякого мораторію, а суттєво (до 14 млрд дол.) збільшив зовнішню заборгованість. Курс на нові запозичення взяв і уряд В. Януковича. Усе це створило загрозливу ситуацію для грошового ринку та для всієї економіки в цілому.

По-п'яте, слабкий розвиток ринку цінних паперів не дає змогу повною мірою використати його як суттєвий важіль зменшення тиску зростаючої грошової маси на грошовий ринок через валютний ринок. І хоч НБУ вдається до розширення спектру інструментів, що спрямовані на пом'якшення цієї ситуації (використання депозитних сертифікатів Національного банку України, поширення операцій РЕПО, поширення операцій з продажу процентних облігацій внутрішньої державної позики і т. ін.), їх ефективність досить низька. Непрямим доказом слабкої дієвості названих інструментів є те, що інфляція вже у 2003 р. досягла 8,2 % при запланованих на весь рік 6 %.

Варто зауважити, що політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків, хоч і приводить до збільшення обсягів виробництва і певного зменшення безробіття, у більш віддаленій перспективі через помітне збільшення грошової маси може викликати значну інфляцію. Перші загрозливі ознаки цього вже мають місце. Так, за 2003 р. грошова база зросла до 40,1 млрд грн при запланованих 35--37 млрд грн, а грошова маса склала 95 млрд грн при запланованих 72--78 млрд грн. Уже в 2004 році інфляція склала 12,3 % при запланованих на рік 6--7 %.

Але посилення інфляційних процесів не є єдиним можливим наслідком. За ним може розпочатись відплив іноземного капіталу з країни, зростання імпорту, і як наслідок -- поява негативного сальдо платіжного балансу. Усе це говорить про те, що при розробці й реалізації кредитно-грошової політики Національним банком України необхідно дуже ретельно враховувати як позитивні, так і негативні наслідки експансіоністської політики і не робити акцент тільки на забезпеченні максимально можливих темпів зростання ВВП.

Таким чином, можна констатувати, що грошово-кредитна політика Національного банку України є надзвичайно складною в розробці й реалізації системи заходів, яка в той же час визначається великою роллю в організації функціонування ринкової економіки і забезпеченні динамічного економічного зростання нашої держави.



Задача

Розгляньте ситуацію та визначте найбільш доцільний варіант.

Підприємство А взяло кредит у сумі 900 млн. грн. на 4 роки під 27% річних, кредит та проценти будуть погашені відразу після закінчення терміну позики.

Підприємство Б взяло кредит на тих же умовах, але погашення кредиту буде відбуватись щорічно у рівних пропорціях.

Рішення задачі:

Згідно законодавства України відсотки за кредит повинні нараховуватись не рідше одного разу в місяць за формулою:

Але для вирішення даної задачі слід абстрагуватись від загально прийнятої в банківській практиці методики.

Підприємство А заплатить 

А)за перший рік 900000000*27%*1рік /100% =243000000 грн. відсотків;

Б)за другий рік 900000000*27%*1рік /100% =243000000 грн. відсотків;

В)за третій рік 900000000*27%*1рік /100% =243000000 грн. відсотків;

Г)за четвертий рік 900000000*27%*1рік /100% =243000000 грн. відсотків.

Через 4 роки підприємство заплатить банку 900000000 грн. основного боргу та 972000000 грн. відсотків.

Платежі підприємства Б наступні:

А) за перший рік 900000000*27%*1рік /100% =243000000 грн. відсотків;

По закінченню першого року підприємство поверне банку 225000000 грн. та 243000000 грн.відсотків;

Б) за другий рік 675000000*27%*1рік/100% =182250000 грн. відсотків;

Через два роки підприємство повертає банку 225000000 грн. основного боргу та 182250000 грн. відсотків.

В)за третій рік 450000000*27%*1рік/100% =121500000 грн. відсотків;

Через три роки підприємство повертає банку 225000000 грн. основного боргу та 121500000 грн. відсотків.

Г)за третій рік 225000000*27%*1рік/100% =60750000 грн. відсотків;

Через чотири роки підприємство повертає банку 225000000 грн. основного боргу та 60750000 грн. відсотків.

Тобто, в цілому підприємство А сплачує банку 972000000 грн. відсотків, а підприємство Б сплачує 607500000 грн. відсотків. 

Доцільнішим буде другий варіант. Крім того, слід пам'ятати, що порівнювати слід лише відсотки за кредит, а не загальну суму боргу, оскільки підприємство може взяти значно меншу суму кредиту, але під вищі відсотки і заплатить установі банку більшу суму процентних платежів.



Висновки

Гроші - це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші - це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості. Саме тому у нашій державі для визначення вартості того чи іншого товару або послуги використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що це - не нормальне явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити неможливо через високу ступінь залежності України від наданих кредитів та нестабільність курсу національної грошової одиниці. На сьогодні, на мою думку, найнадійнішим виразником багатства залишається золото. Це відбувається тому, що ціна золота в основних валютах на всіх фондових біржах світу, практично однакова.