Основні засади грошово-кредитної політики

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат на тему:

Основні засади грошово-кредитної політики



Зміст

Вступ

Грошово-кредитна політика та її цілі

Стратегії монетарної політики

Інструменти грошово-кредитної політики

Основні засади грошово-кредитної політики в Україні

Висновок

Використана література



Вступ

Основним завданням сектору державного управління є виконання стабілізаційної політики. Існує дві найчастіше використовуваних політики стабілізації:

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика проводиться урядом і спрямована на досягнення цілей стабілізаційної політики за допомогою державних видатків і податків. Тобто це регулювання сукупного попиту і реального національного доходу за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

Грошово-кредитна (монетарна) політика здійснюється центральним банком і спрямована на досягнення цілей стабілізаційної політики за допомогою зміни пропозиції грошей та/або відсоткових ставок.

Зрозуміло, що обидві політики взаємопов'язані та досягнення цілей стабілізаційної політики неможливе без проведення заходів як грошово-кредитної, так і бюджетно-податкової політики. На разі питання щодо основних засад монетарної політики, її цілей та інструментів залишається надзвичайно актульним для національних банків всіх країн, так як гроші можуть впливати на багато економічних змінних, які мають важливе значення для благополуччя економіки. Для висвітлення цієї проблеми за теоретичну базу було взято: «The economics of money, banking & financial markets» Frederic S. Mishkin, «Еconomics: principles, problems , and policies» Campbell R. McConnell, Stanley L. Brue, Sean M. Flynn та публікація Board of Governors of the Federal Reserve System «The Federal Reserve System: purposes &functions», тому що ці видання є авторитетними та достовірними для правильного розуміння сутності принципів монетарної політики. Але дані роботи висвітлюють функціонування грошово-кредитної політики в високорозвинених країнах, до яких Україна не відноситься, тому для аналізу і розуміння принципів монетарної політики в Україні мною було проаналізлвано: закон України «Про Національний банк України», «Основні засади грошово-кредитної політики в Україні» за 2006-2015 рр.., «Макроекономічний огляд» за 2006-2014 рр. Національного банку України, «Облікова ставка центрального банку як регулятор економічних процесів в Україні» В. В. Герасименка, «Еволюція основних засад грошово-кредитної політики в аспекті визначення монетарного та валютного режимів» А. В. Сомика. Інші публікації не були використані, тому що повторювали інформацію з інших джерел, мали застарілі дані або ж містили ненормативну макроекономічну лексику.



Грошово-кредитна політика та її цілі

Грошово-кредитна політика - це дії центрального банку, валютної ради чи іншого нормативного комітету, які визначають набір та послідовність застасування інструментів монетарного органу для досягнення проміжних цілей. Монетарна політика підтримується за допомогою таких заходів, як збільшення процентних ставок, зміна грошової маси або кількості грошей, що банки повинні тримати в банківських резервах.

Засаднича мета кредитно-грошової політики полягає в тому, щоб допомогти економіці досягти такого загального рівня виробництва, для якого характерні повна зайнятість ресурсів і відсутність інфляції. [2]

Монетарна політика будь-якого центрального банку повинна прагнути ефективно сприяти досягненню цілей максимальної зайнятості, стабільності цін і помірних довгострокових процентних ставок. Стабільні ціни в довгостроковій перспективі є необхідною умовою для максимально сталого зростання виробництва і зайнятості, а також помірних довгострокових процентних ставок. [3]

Проблема центрального банку полягає в тому, що він не може безпосередньо вплинути на досягнення певної стратегічної мети (зокрема, стабільності цін при високому рівні зайнятості). У розпорядженні центрального банку є ряд інструментів (операції на відкритому ринку, дисконтна ставка, резервні вимоги), за допомогою яких він може забезпечити досягнення стратегічної мети непрямо, через певний проміжок часу (як правило, через рік). Тому результати помилкових рішень можуть проявитися з великим запізненням.

В ідеалі кожен центральний банк розробляє конкретну стратегію проведення монетарної політики виходячи з цільових значень ряду змінних, які залежать від дій центрального банку. Досягнення цих цільових значень відповідає стратегічній меті. Наприклад, в «Основних засадах грошово-кредитної політики» Національний банк України з 2006 по 2012 роки визначав стабільність національної валюти як стратегічну мету, а з 2013 стратегічною метою НБУ стала підтримка цінової стабільності. Після того, як центральний банк затвердив цільові значення рівня безробіття та інфляції (або ж бажаний курс національної валюти), він визначає перелік показників (так званих проміжних цілей), які прямо впливають на рівень зайнятості і цін. Проміжними цілями можуть бути, наприклад, грошові агрегати або процентні ставки. Проте інструменти центрального банку не мають прямого впливу навіть на проміжні цілі.

Отже, він визначає інший набір змінних - операційні (інструментальні) цілі, такі як резервні агрегати (резерви, монетарна база) або процентні ставки (процентна ставка за короткостроковими міжбанківськими кредитами або казначейськими векселями), які більше залежать від його дій. Використовуючи проміжні та операційні цілі, центральний банк може переконатися у правильності проведеної монетарної політики раніше, ніж проявиться її вплив на рівень безробіття та інфляції. [1]

Стратегії монетарної політики

Стратегія монетарної політики - метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети. Вона являє собою методологію формування й реалізації монетарної політики. Поточні заходи грошово-кредитного регулювання здійснюються в руслі довгострокових завдань, яким підпорядковується увесь наявний інструментарій монетарного впливу на економіку.

У світовій практиці широкого застосування набули три основні монетарні стратегії з використанням проміжних цілей залежно від показника, що обирається як цільовий орієнтир (номінальний якір): таргетування обмінного курсу, монетарне таргетування, безпосереднє таргетування інфляції. [9]

Таргетуеання обмінного курсу передбачає підтримання стабільності обмінного курсу щодо певної резервної валюти або кошика валют. Суспільство оцінює це як благо, якщо в певній країні відповідна іноземна валюта виступає як актив. У монетарної влади також з'являється можливість викликати довіру до себе завдяки доступності оперативної інформації про виконання нею своїх зобов'язань. Валютний курс, по суті, є найбільш очевидним і легко контрольованим з боку громадськості зобов'язанням монетарної влади. Наприклад, для українського суспільства стабільність гривні (ціна долара до гривні) є беззаперечним показником ефективності політики НБУ, тому що депозити в іноземній валюті вважаються активом чи надзвичайно ефетиктивним вкладенням коштів (хоча це буде дуже смішно звучати для жителів високорозвинених країн).

Водночас таргетування обмінного курсу має низку істотних недоліків:

неможливо проводити суверенну грошово-кредитну політику в умовах лібералізованого ринку капіталів;

є небезпека спекулятивних атак, пов'язана з випробуванням “на міцність” фіксованого курсу;

вразливими є валютні резерви центрального банку;

стає неможливим використовувати валютний курс як інструмент регулювання платіжного балансу.

Монетарне таргетування (таргетування грошових агрегатів чи монетарної бази) - стратегія грошово-кредитної політики, спрямована на підтримку цінової стабільності, зосереджена на відхиленнях зростання кількості грошей від наперед оголошеної мети.

Монетарне таргетування переважно використовують у країнах зі стабільними валютами, де таргетування обмінного курсу є недоцільним. На відміну від попереднього механізму, воно дає змогу обирати власні інфляційні цілі (без прив'язки) та гнучкіше реагувати на коливання ВВП. Грошові агрегати, особливо вузькі (монетарна база), найлегше контролювати центральному банку. Монетарне таргетування являє собою визначення верхніх та нижніх меж зміни обсягу грошової маси у певному періоді. Цільові орієнтири на приріст грошової маси почали застосовуватись у 70-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інфляційних процесів, а також запровадженням режиму плаваючих валютних курсів, який послабив вплив зовнішніх факторів на динаміку грошової маси. З 1975 р. цільові орієнтири динаміки грошової маси стали встановлювати у США, з 1976 р. у Франції, з 1977 р. - у Великобританії та Японії.

Поняття інфляційного таргетування -це стратегія монетарної політики, націленість на підтримку стабільності цін, зосередження на відхиленнях у виданих прогнозах інфляції від оголошеної інфляційної мети.

Таргетування інфляції порівняно з іншими стратегіями включає досить складні з технічної точки зору процедури. Головною передумовою цього режиму є достатня незалежність центрального банку у питаннях розробки монетарної політики, визначення кінцевих, проміжних, оперативних цілей та інструментів їх досягнення.

На відміну від таргетування обмінного курсу, таргетування інфляції дає змогу сконцентрувати монетарну політику на вирішенні внутрішніх питань (реагувати на внутрішні шоки).

На відміну від монетарного таргетування, контроль за інфляційною метою потребує проведення поточного аналізу значно більшої кількості індикаторів. Встановлення “відкритого” цільового показника у сфері інфляції робить політику центрального банку прозорішою, підвищує довіру до нього.

Інший елемент, що надає гнучкості режиму таргетування інфляції, - дозволене відхилення від цільових параметрів під час шоків пропозиції. Індекс цін, який лежить в основі офіційного цільового показника, часто не включає ціни на харчові продукти й енергоносії, зміни непрямих податків і безпосереднього впливу відсоткових ставок. Тому під час шоку попиту чи пропозиції центробанк може відхилятися від запланованої політики, обґрунтовуючи цей крок перед громадськістю. Центральні монетарні органи таких країн таргетують інфляцію: Великобританія, Японія, країни зони євро (ЄЦБ), Австралія, Ізраїль, Бразилія, Чилі, Туреччина, Мексика.

Отже, інфляційне таргетування являє собою вищий ступінь розвитку стратегічного регулювання економіки з боку центрального банку, сприяє макроекономічній стабілізації та потребує відповідних передумов монетарного, загальноекономічного та інституційного характеру. [9]

Інструменти грошово-кредитної політики

Для досягнення цілей монетарної політики центральний банк застосовує заходи, що пов'язані з використанням певних інструментів. Серед цих інструментів головними є: операції на відкритому ринку, облікова ставка, нормативи обов'язкового резервування.

Операції на відкритому ринку - це здійснення центральним банком операцій з цінними паперами, проведення яких дає йому можливість впливати на обсяг грошової пропозиції та відсоткові ставки. До операцій відкритого ринку в Україні включаються операції прямої купівлі-продажу цінних паперів НБУ на вторинному ринку та операції з рефінансування; операції репо (операції прямого репо, операції зворотного репо); операції з власними борговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати Національного банку; операції з державними облігаціями України). [4]

Операції на відкритому ринку є найбільш важливим інструментом грошово-кредитної політики, тому що вони є основним фактором, що визначає зміни процентних ставок і коливань грошової маси. Купівля цінних паперів на відкритому ринку розширює резерви банків і грошову базу, тим самим збільшуючи грошову масу і призводить до зниження короткострокових процентних ставок. Продаж цінних паперів на відкритому ринку скорочує резерви і грошову базу, зменшуючи грошову масу і підвищуючи короткострокові процентні ставки.

Ефект операцій на відкритому ринку можна прослідкувати на ринку державного боргу.

Графік 1.

(а)Рівноважна ціна облігацій визначається перетином кривої попиту та пропозиції.

(б) Рівноважна ціна облігацій визначається на ринку державного боргу, що по суті є іншим представленням ринку облігацій.

На графіку 1 (а) представлені попит і пропозиція державних облігацій. Горизонтальна вісь показує кількість активів (можна трактувати як суму операції в певний день), а вертикальна вісь показує ціну цих активів. Учасниками цього ринку є фінансові установи , що мають або хочуть мати державні облігації як частину свого портфеля активів. Поточні власники будуть готові продавати облігації, якщо їх ціна досить висока. І навпаки, якщо ціна облігацій знижується, все більше людей захочуть купити їх. Фінансова оргацізація одночасно може бути як продавцем, так і покупцем облігацій, залежно від ціни.

Частина (б) графіку 1 показує еквівалентне уявлення про це на кредитному ринку. Коли центральний банк купує облігації, він «видає» кредит. Коли ж уряд або приватні інвестори продають облігації центральному банку, то вони позичають у нього. Перетин кривих попиту та пропозиції показує нам рівноважну ціну державних облігацій.

Тепер припустимо, що центральний банк втручається в цей ринок і купує державні облігації. Це збільшує попит на облігації і ціна облігацій зростає. Це показано в частині (а) графіка 2. Частина (б) графіка 2 показує ті ж дії, що розглядаються крізь призму ринку державного боргу.

Графік 2.

Коли центральний банк проводить експансіоністські операції на відкритому ринку, то він купує облігації (а), або іншими словами, пропонує більшу кількість позик (б). Ціна облігацій зростає і процентна ставка знижується.

І навпаки, якщо центральний банк вирішить продати частину державних облігацій, пропозиція облігацій буде збільшуватись і рівноважна ціна облігацій буде падати.



Графік 3.

Коли центральний банк проводить стримуючі операції на відкритому ринку, він продає облігації (а), або іншими словами, збільшує попит на кредит (б). Ціна облігацій падає, тому що процентна ставка зростає.

Таким чином, центральний банк, шляхом покупки або продажу державних облігацій на цьому ринку, має можливість впливати на ціну облігацій. Це означає, що це може вплинути на відсоткову ставку за вказаними облігаціями.

З цього співвідношення, ми робимо висновок про наступне:

Якщо ЦБ купує облігації, то ціна облігацій зростає, і призводить до зниження процентних ставок.

Якщо ЦБ продає облігації, то ціна облігації падає, а процентні ставки ростуть.

Операції на відкритому ринку, мають ряд переваг в порівнянні з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

1. Операції на відкритому ринку відбуваються з ініціативи центрального банку, який має повний контроль над їх обсягом.

2. Операції на відкритому ринку гнучкі і точні. Неважливо наскільки мала зміна резервів або грошової бази бажана, операції на відкритому ринку можуть досягнути цієї мети за допомогою невеликих обсягів купівлі або продажу цінних паперів чи облігацій.

3. Операції на відкритому ринку можуть бути реалізовані швидко; вони не пов'язані з адміністративними затримками.

Облікова ставка -- це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Іншими словами облікова ставка є ціною, за якою НБУ емітує гроші в оборот у процесі первинної безготівкової (кредитної) емісії, за що облікову ставку можна вважати офіційною ціною грошей, на яку орієнтуються всі інші суб'єкти грошового ринку. Змінюючи рівень облікової ставки, Національний банк України має змогу впливати на пропозицію грошей. Підвищення рівня облікової ставки веде до подорожчання кредитів НБУ для комерційних банків. У такому разі банки прагнутимуть до компенсації своїх витрат, пов'язаних зі зростанням облікової ставки(подорожчанням кредиту) і піднімуть ставки за кредити, які вони надають суб'єктам господарювання.

В Україні регулювання грошового ринку через процентну політику НБУ відбувається досить складно. В умовах високих темпів інфляції, що супроводжували початкові стадії реформування національної економіки, грошово-кредитна політика, яку проводив Національний банк України (зокрема, його процентна політика), була фактором зростання пропозиції грошей та розкручування інфляційної спіралі. Через зміну пропозиції грошей облікова ставка НБУ впливає на ринкові процентні ставки, тобто на ставки за всіма іншими видами операцій на грошовому рину. А отже, діяльність Національного банку України в галузі процентної політики впливає на становище всіх суб'єктів економічної діяльності та фінансових установ. Облікову ставку можна визначити як цілісну цінову стратегію і тактику банку в області регулювання процентних ставок, спрямованих на забезпечення ліквідності, рентабельності і розвиток операцій банку. Механізм регулювання облікової ставки та її вплив на економіку виглядає таким чином:

підвищення облікової ставки має на меті підвищення ціни грошей. Це обмежує попит комерційних банків на кредити центрального банку та їх можливості щодо кредитування економічних суб'єктів, що в свою чергу призводить до зростання процентних ставок за кредитами та зменшення попиту на кредити з боку економічних суб'єктів;

зниження облікової ставки пожвавлює ділову активність та стимулює економічне зростання, зокрема збільшуються обсяги кредитування центральним банком комерційних банків, що розширює їх ресурсну базу і веде до зниження процентних ставок за кредитами і, відповідно, зростання попиту на банківські кредити з боку суб'єктів господарювання.

Облікова (дисконтна) ставка центрального банку застосовується наразі практично всіма грошово-кредитними системами світу для регулювання обсягів і ціни ресурсів та кредитів і є активним інструментом непрямого впливу на економіку країни. У період останньої фінансової кризи майже всі провідні країни світу знижували рівень облікової ставки, намагаючись “оживити” економіку.

Таблиця 1.

Облікова ставка Національного банку України

Період	2015		2014			2013	2012	2010		2009		2008	2007
	4.03	6.02	13.11	17.07	15.04	13.08		10.08	8.06	12.1	15.1
% річних	30	19.5	14	12.5	9.5	6.5	7.5	7.75	9.5	10.3	11	11	8

Джерело: http://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=53647

Як видно з таблиці 1, в Україні облікова ставка НБУ впродовж кризових років залишалася досить високою. І навіть у кризові періоди можна простежити, що НБУ підвищував облікову ставку (в 2008 на 3%, за 2015 на 10,5%). Центральні банки інших високорозвинутих країн, навпаки, знижували облікову ставку. Так, ФРС США почала зменшувати облікову ставку у вересні 2007 р., встановивши на самому “дні” кризи (грудень 2008 р.) її значення на рівні 0,25 %, тобто дисконтна політика була орієнтована на те, щоб знизити вартість запозичення грошей, зробити більш доступними кредити і тим самим стимулювати економічну діяльність і вихід економіки з рецесії, нехтуючи супутніми ризиками - збільшенням грошової маси та інфляцією. Аналогічні дії були впроваджені в Японії: центральний банк країни знизив облікову ставку з 0,15 до 0,1 %. [5]

Перш за все, підвищуючи ставку, центробанки всього світу хочуть стримати інфляцію. Тому в кризові періоди НБУ підвищував облікову ставку. При високій обліковій ставці ростуть ставки за кредитами бізнесу. Він на таких умовах брати кредити не хоче, через що в економіку буде надходити менше грошей. Мала кількість грошей в обороті веде до їх подорожчання, а не знецінювання. Тобто, гривня має зміцнитися. Також рішення НБУ щодо підвищення облікової ставки викликано тим, що при низькій обліковій ставці і швидкому ослабленні гривні у банків є виграшна стратегія: вони можуть брати гроші в НБУ, переводити їх у валюту і за рахунок знецінення гривні отримувати дохід, який покриває ставку. Що в свою чергу веде до ще більшого знецінення гривні. Тому підвищення ставки рефінансування НБУ є виправданою мірою в умовах української економічної системи.

Нормативи обов'язкового резервування -- це мінімальні норми депозитів комерційних банків, які вони зобов'язані зберігати на рахунках центрального банку. Зміна нормативів обов'язкового резервування впливає на грошову масу, тому що призводить до зміни грошового мультиплікатора mm.

Зміни резервних вимог впливають на грошову масу, змінюючи грошовий мультиплікатор. Збільшення норми обов'язкового резервування знижує обсяг депозитів, який може підтримувати даний рівень монетарної бази. В результаті грошова маса скорочується. Крім того, зростають попит на резерви і процентна ставка за міжбанківськими кредитами. Зменшення норми обов'язкового резервування, навпаки, веде до розширення грошової маси і зниження процентної ставки за міжбанківськими кредитами. Однак, як показала практика, цей важіль настільки сильно впливає на грошову масу і процентні ставки, що центральні банки використовують його рідко. [1]

У сучасних умовах розвитку економіки України одним із головних способів управління ліквідністю залишається механізм обов' язкового резервування. Наявність обов' язкових резервів і способів їх гнучкого використання є ключовим фактором формування грошових агрегатів і сприяє запобіганню шоків ліквідності.

Основні засади грошово-кредитної політики в Україні

грошова кредитна політика

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Як передбачено конституцією України, Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Кожен рік (крім 2011) НБУ публікує документ «Основні засади грошово-кредитної політики в Україні», де висвітлює свої наміри щодо проведення монетарної політики. На основі цього документу можна проаналізувати як змінювались стратегічні цілі НБУ і чи були вони досягнуті. [7]



Таблиця 2.

Еволюція офіційної позиції Національного банку України у сфері грошово-кредитної політики, визначена в «Основних засадах грошово-кредитної політики»

Рік	Офіційна позиція НБУ
2006	ГКП. Головною метою грошово-кредитної політики в 2006 році є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Для досягнення цієї мети Національний банк України забезпечить кероване зростання грошової пропозиції відповідно до зростання реального ВВП та підвищення рівня монетизації економіки. Національний банк України докладатиме відповідних зусиль для переходу до таргетування інфляції
2007	У своїх діях Національний банк виходить із середньострокової монетарної стратегії, яка спрямована на підтримання стабільності грошової одиниці як монетарної передумови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі. У перспективі Національний банк орієнтується на необхідність поступового переходу до монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності. Це передбачає поступовий перехід до режиму вільного плавання обмінного курсу. Пріоритет у грошово-кредитній політиці поступово зміщуватиметься до забезпечення цінової стабільності, якій підпорядковуватиметься політика валютного курсоутворення, що стане більш гнучкою.
2008	Головною метою грошово-кредитної політики в 2008 році є утримання стабільності національної грошової одиниці. Грошово-кредитну політику Національний банк України здійснюватиме, виходячи із середньострокової стратегії, основні положення якої полягають в: - орієнтації на необхідність поступового переходу до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності; - визнанні необхідності певного перехідного періоду до використання інфляційного орієнтира як головної мети грошово-кредитної політики, протягом якого Національний банк спрямовуватиме свої зусилля на підтримку як зовнішньої стабільності національної валюти через регулювання обмінного курсу, так і внутрішньої цінової стабільності. Пріоритет у грошово-кредитній політиці поступово наближатиметься до забезпечення цінової стабільності, якій підпорядковуватиметься політика валютного курсоутворення, що стане більш гнучкою.
2009	Головною метою грошово-кредитної політики Національного банку України у 2009 р. є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Внутрішні аспекти стабільності гривні розглядатимуться в контексті забезпечення цінової стабільності, головним критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін. Для зміцнення стійкості економіки та грошово-кредитного ринку до впливу зовнішніх шоків і посилення монетарних важелів впливу на динаміку внутрішніх цін застосовуватиметься режим керованого плавання обмінного курсу із посиленням гнучкості обмінного курсу гривні.
2010	Головною метою грошово-кредитної політики у 2010 році та надалі відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці. У середньостроковій перспективі внутрішні аспекти стабільності гривні розглядатимуться в контексті сприяння забезпеченню цінової стабільності, головним критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін. У 2010 році ключове значення матиме забезпечення стійкості фінансової системи, що розглядатиметься як пріоритет грошово-кредитної політики. Такі критерії забезпечуватимуться через застосування режиму гнучкого обмінного курсу, який відображатиме співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку України. Застосування гнучких механізмів курсоутворення матиме наслідком поступову втрату обмінним курсом статусу якоря грошово-кредитної політики, а курсова динаміка підпорядковуватиметься завданням нівелювання зовнішніх ризиків стабільності грошової одиниці.
2011	Документ не публікувався
2012	Виконуючи свою основну функцію, Національний банк України виходитиме з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, критерієм якої розглядатиметься поступове зниження приросту індексу споживчих цін до 5-6 % у 2014 році з подальшим його утриманням у межах 3-5 %. Пріоритетною метою грошово-кредитної політики у 2012 році є сприяння утриманню темпів приросту індексу споживчих цін у межах до 7,9 %. Курсова політика спрямовуватиметься на сприяння збалансованості та прогнозованості валютного ринку та враховуватиме можливість посилення гнучкості обмінного курсу гривні, що відображатиме зміни у співвідношенні попиту та пропозиції іноземної валюти.
2013	Головним критерієм успішності проведення грошово-кредитної політики є підтримання у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін. Річний показник приросту індексу споживчих цін у 2013-2014 роках має стабілізуватися в діапазоні 4-6 %, а починаючи з 2015 року - утримуватися в межах 3-5 %. Реалізація грошово-кредитної політики в 2013 та подальших роках здійснюватиметься на засадах використання основних елементів монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності. Це передбачає дотримання таких основних принципів: безумовної пріоритетності цілі щодо цінової стабільності та підпорядкування їй усіх інших цілей і завдань грошово-кредитної політики. Відповідно до законодавства як критерій оцінки досягнення головної цілі грошово-кредитної політики використовуватиметься показник
2014	Пріоритетною метою грошово-кредитної політики відповідно до законодавства України є досягнення та підтримка цінової стабільності в державі. Головним критерієм успішності проведення грошово-кредитної політики розглядається підтримання в середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін. За таких умов у 2014 році зусилля Національного банку спрямовуватимуться на сприяння утриманню приросту індексу споживчих цін у межах, що не перевищують 19%. У середньостроковій перспективі Національний банк прагнутиме досягти та утримувати показник індексу споживчих цін у межах 3 - 5% на рік.
2015	Пріоритетною метою грошово-кредитної політики є досягнення та підтримка цінової стабільності в державі, головним критерієм чого розглядається досягнення та підтримання в середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін у межах 3 - 5% на рік. Для досягнення пріоритетної мети вживатимуться заходи щодо стабілізації та збалансованого розвитку валютного ринку.



Проаналізувавши засади грошово-кредитної політики України з 2006 по 2015 рік, можна сказати, що монетарна політика характеризується відсутністю стратегічної мети та кількісних прогнозних показників (індикаторів) грошової сфери (Таблиця 3).

Таким чином, офіційні критерії ефективності грошово-кредитної політики (кількісні показники монетарної сфери), що визначалися в Основних засадах грошово-кредитної політики у динаміці за 2006-2015 рр., зазнали значних змін. У 2006-2007 рр. вони характеризувалися множинністю показників та несумісністю їх одночасного виконання; у 2009-2010 рр. - невідповідністю засадам підзвітності та прозорості, оскільки кількісно не відображали цільовий пріоритет щодо забезпечення цінової стабільності; у 2011 ? закритістю інформації (Основні засади грошово-кредитної політики не оприлюднювалися); у 2012-2015 рр. ? невичерпністю (ключові показники наводяться не за усією ієрархією цілей Національного банку). Отже, показники-критерії оцінки ефективності грошово-кредитної політики є часто змінюваними, що не дає сталих оціночних орієнтирів суб'єктам ринку щодо її оцінки.

Таблиця 3

Динаміка виконання прогнозних показників монетарної сфери, передбачених Основними засадами грошово-кредитної політики у 2006-2014 рр

Прогнозні показники монетарної сфери	2006	2007	2008	2009
	план	факт	?	план	факт	?	план	факт	?	план	факт	?
ІСЦ , %	108,5 -109,5	111,6	2,1	109,6	116,6	7,0	115,9	122,3	6,4	Ч	112,3	Ч
Монетарна база, млн. грн.	90515 -97640	97214	0	Ч	141900	Ч	Ч	186671	Ч	Ч	194965	Ч
Коефіцієнт зростання монетарної бази до попереднього року, %	122- 127	118	-4	Ч	146	Ч	Ч	132	Ч	106	104	-2
Грошова маса, млн. грн.	223675- 240780	261063	20283	339-352,4	396,2	43,7	Ч	515727	Ч	Ч	487298	Ч
Коефіцієнт зростання грошової маси до попереднього року, %	127 - 132	135	3	130-135	152	17,0	135-140	130	-5	108	95	-13

У 2009-2010 рр.. в Основних засадах грошово-кредитної політики не визначався також прогнозований показник індексу споживчих цін через недостатню реалістичність прогнозів Уряду щодо цього показника. Тобто у зазначений період не наводилися кількісні орієнтири (показники) щодо оцінки ефективності забезпечення виконання основної функції - забезпечення стабільності національної грошової одиниці, критеріями якої є курсова та цінова стабільність.

Аналіз ефективності грошово-кредитної політики (Таблиця 3) за цільовим пріоритетом досягнення та утримання цінової стабільності у 2006-2014 рр.. свідчить про недостатню ефективність грошово-кредитної політики через невідповідність фактичних показників ІСЦ прогнозованим. Попри те, що в 2012-2013 рр.. інфляція в Україні була нижчою за прогнозовані показники, індекс споживчих цін характеризується значною волатильністю. Так, якщо у 2012 році мала місце дефляція (ІСЦ становив (-99,8%)), то за 2014 року ІСЦ зріс до 124,7%. Крім цього, жодного разу не дотримувався середньостроковий цільовий орієнтир інфляції, який визначався в Основних засадах грошово-кредитної політики з 2012 року (5-6% визначено у 2012 р.), 4-6% (визначалось у 2013-2014 рр.).

Світовий досвід свідчить, що значна волатильність інфляції є більш згубним явищем для економіки, ніж стабільно висока інфляція. Це пов'язано із непередбачуваністю монетарних умов у середньостроковій перспективі, негативним впливом на показники ефективності економічних суб'єктів, що зменшує довіру суб'єктів ринку, погіршує їх очікування.

Грошово-кредитну політику Національного банку України не можна визнати ефективною через недотримання цільових кількісних орієнтирів щодо цінової стабільності.



Висновок

Традиційно грошово-кредитна політика центрального банку відіграє значиму роль у забезпеченні стійкості економічного розвитку будь-якої держави. Її вплив в першу чергу проявляється через підтримання в країні фінансової стабільності, під якою зазвичай розуміють не тільки цінову стабільність, але і надійну роботу фінансових ринків та інститутів. Загальновизнано, що саме цей фактор - фінансова стабільність - є найважливішою умовою збереження в довгостроковій перспективі стійкості економічного зростання.

Значення монетарної політики неможливо переоцінити, адже вона впливає на велику кількість факторів (грошову масу, базу, інфляцію тощо), що в свою чергу є визначальним для економіки певної країни.

Для ефективного виконання монетарної політики потрібне чітке розуміння впливу інстументів монетарної політики, а що більш важливо - продумане планування та визначення стратегії.

Аналіз «Основних засад грошово-кредитної політики в Україні» дав зрозуміти, що чіткого планування монетарна політика в Україні не має, і частіше за все, продекламований режим монетарної політики не відповідає реальним діям Центрального банку України. Тому казати про виважену політику неможливо. В зв'язку з цим досягти економічного зростання буде надзвичайно важко.



Використана література

Mishkin,Frederic S. The economics of money,banking,and financial markets 9th ed. (and the 2nd ed. of the business ed.) / Frederic Mishkin. - Pub.: Pearson Education,Inc, 2009 - 664 ст.

Campbell R. McConnell, Stanley L. Brue, Sean M. Flynn, Еconomics: principles, problems , and policies 19th edition / ISBN-13: 978-0077337728

Board of Governors of the Federal Reserve System «The Federal Reserve System: purposes &functions»

Закон України «Про Національний банк України»,

«Основні засади грошово-кредитної політики в Україні» за 2006-2015 рр..,

«Макроекономічний огляд» за 2006-2014 рр. Національного банку України,

Герасименко, В. В. Облікова ставка центрального банку як регулятор економічних процесів в Україні [Текст] / В. В. Герасименко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : збірник тез доповідей ХIV Всеукраїнської науково-практичної конференції (27-28 жовтня 2011 р.) : у 2 т. / Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України”. - Суми, 2011. - Т. 1. - С. 87-89.

Размещено на Allbest.ru