Попит та пропозиція грошей як об’єкти грошово-кредитної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Реальне економічне життя являє собою рух грошових потоків назустріч товарним. На практиці, зміна кількості грошей в обороті здатна істотно вплинути на рівень доходів і випуску продукції. Тому попиту та пропозиції грошей приділяється одне з центральних місць у макроекономічному аналізі.

Основною функцією грошового ринку є збалансування попиту і пропозиції та формування ринкового рівня відсотка як ціни грошей. У зв'язку з цим, велике значення відіграє розуміння механізму формування попиту та пропозиції грошей.

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики. В Україні, де тільки формується цей ринок і освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває особливого теоретичного та практичного значення.

У теорії грошей мало не найактуальнішим було і залишається питання, чому економічні суб'єкти накопичують гроші? Правильна відповідь на це питання створює базу для визначення економічних чинників, які впливають на об'єм і динаміку попиту на гроші, а також для формування механізму його регулювання.

Пропозиція грошей - друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон'юнктуру грошового ринку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. У формуванні пропозиції грошей визначальна роль належить банківській системі, існують різні інструменти грошової політики, за допомогою яких Центральний банк регулює пропозицію грошей.

Об'єктом дослідження курсової роботи є попит і пропозиція грошей.

Предметом дослідження являються економічні відносини, які склалися на грошовому ринку внаслідок регулювання попиту і пропозиції грошей.

Метою курсової роботи є дослідження попиту і пропозиції грошей як об'єктів грошово-кредитного регулювання.

Поставлена мета вказує на дослідження теоретичних та практичних завдань, які полягають в наступному:

ѕ вивчити суть попиту на гроші, мотиви та чинники, що визначають його параметри;

ѕ визначити механізм формування пропозиції грошей;

ѕ дослідити формування рівноваги на грошовому ринку;

ѕ визначити сутність, роль та завдання грошово-кредитної політики;

ѕ зробити аналіз грошово-кредитної політики України та інших країн світу.

Для досягнення мети та вирішення основних задач курсової роботи були використані різноманітні методи дослідження. За допомогою таких методів, як аналіз та синтез, було досліджено основні елементи грошового ринку як попит і пропозиція грошей. За допомогою графічного методу аналізується графічна модель попиту, пропозиції та рівноваги. Метод порівняння використовується при дослідженні грошово-кредитної політики України та інших країн світу. За допомогою гіпотетичного, емпіричного, історичного методів були виявлені основні переваги, недоліки та проблеми у функціонуванні грошово-кредитної політики. Абстрагування і узагальнення дозволили відокремити найбільш значущі аспекти даної роботи.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як В. Стельмах, А. Гальчинський, М. Савлук, Б.В. Коваленко, В. Ющенко та інші; також інформаційною базою даної роботи є електронні ресурси, статті та офіційний сайт НБУ.

РОЗДІЛ І. ПОПИТ ТА ПРОПОЗИЦІЯ ГРОШЕЙ ЯК ОБ'ЄКТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1 Суть попиту на гроші, мотиви та чинники, що визначають параметри попиту на гроші

У структурі грошового ринку найбільш вагомими функціональними складовими є попит та пропозиція грошей. Усі інші структурні складові грошового ринку можна розглядати як інтегровані в механізми грошового попиту або грошової пропозиції.

Питання попиту та пропозиції грошей розглядається в багатьох публікаціях з питань грошей та грошового ринку. Серед українських дослідників даної тематики відомими є праці А. Гальчинського, М. Савлука, Б. Луціва та інших.

А. Гальчинський звертає увагу, що попит на гроші розглядається неоднозначно. Слід розрізняти зміст понять «попит на гроші» та «попит на грошовий дохід». У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує на певний фіксований у часі момент. У той же час, грошовий дохід характеризує потік грошей. При цьому запас грошей можна збільшити шляхом перерозподілу доходу, що для автора також є складником грошового попиту [1,C.69].

У посібнику Б. Луціва сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Йдеться про визнання тієї чи іншої частки багатства, яку індивідууми мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші слід розглядати як попит на запас грошей у певний, фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період часу [13,C.94].

М. Савлук звертає увагу на те, що на відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки [26,C.115].

Отже, попит на гроші - це економічна категорія, яка застосовується для відображення і пояснення прагнення суб'єктів економіки у певний момент часу надавати перевагу утриманню певної частини своїх активів у вигляді грошей [8, C.433].

Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із самих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства).

У першому випадку метою є створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб економічних суб'єктів у товарах та послугах, у другому -- накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента. Може бути і третій випадок, коли накопичення певних запасів грошей підпорядковується першій і другій цілям одночасно [26].

Відповідно до цих цілей Дж.М. Кейнс виділив три мотиви, які породжують попит на гроші: для угод (трансакційний мотив), мотив обережності і спекулятивний мотив (в якості майна).

Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання). Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною касою. Він створює для власника значні зручності, бо забезпечує йому належну ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.

Мотив обережності ґрунтується на збереженні готівкових грошей для страхування від усіляких випадковостей, забезпечення резерву для непередбачуваних витрат або на випадок, коли несподівано виникла можливість вигідних купівель. У всіх цих випадках величина зазначених збережень значною мірою залежить від приступності та надійності способів одержання готівки, величини відносних витрат з її збереження, а також можливості вільної конвертації менш ліквідних грошових ресурсів у більш ліквідні. Будь-яка особа не має необхідності тримати зайву готівку, якщо існує можливість одержати її в потрібний момент і в необхідній кількості без штучних ускладнень. Власне, ступінь досконалості банківської системи значною мірою визначається рівнем вирішення цих життєво важливих для ефективного функціонування ринкової економіки проблем [25,C.118-119].

Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов - перетворити їх знову у грошову форму.

Ідея спекулятивного мотиву попиту на гроші принесена в економічну теорію Дж.М. Кейнсом. Вона вважається чи не найвагомішим його внеском у теорію грошей взагалі. Головна перевага цієї ідеї Кейнса полягає в тому, що вона відкрила шлях до встановлення залежності попиту на гроші та накопичення грошей від зміни процента. Визнання цієї залежності сприяло осмисленню широких можливостей використання процента в практиці регулювання грошової маси, перетворенню його в центральний інструмент грошово-кредитної політики.

Після Кейнса його ідея спекулятивного попиту на гроші набула істотного розвитку в працях Тобіна, Баумола та інших економістів. Зокрема, вони довели, що спекулятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші, тобто і на трансакційну, і на завбачливу його складові [17].

З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші.

Традиційні чинники, що визначають параметри попиту на гроші і визначаються представниками всіх теоретичних концепцій попиту на гроші, представлені відомим в економічній літературі рівнянням обміну І. Фішера у формулі (1.1):

MV=PQ, (1.1)

де М - кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг;

V - швидкість обігу грошової одиниці;

PQ - номінальний обсяг виробництва або номінальний дохід.

Звідси M =, (1.2)

Вплив цих чинників обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей і являє собою трансакційний варіант Фішера попиту на гроші. Величина трансакційного залишку залежить від обсягу грошового доходу, що його отримує окрема особа чи господарство. На макрорівні трансакційний попит визначається обсягом валового внутрішнього доходу. Попит на гроші зростає при зростанні цін, тому що реальні касові залишки суб'єктів знижуються.

Отже, основними чинниками впливу на трансакційний попит на гроші є: динаміка рівня цін; рівень реального обсягу виробництва; швидкість обігу грошей [14,C.84-85].

Але ці формули не розкривають усієї різноманітності чинників, що впливають на динаміку попиту. Більш глибоким за змістом вважається «кембриджський варіант попиту на гроші» Пігу та Маршала, як подальший розвиток рівняння Фішера, що визначає величину всього попиту на гроші як за трансакційним, так і за спекулятивними мотивами. Цей показник можна розрахувати за формулою (1.3):

M_d = KPY, (1.3)

де M_d - попит на наявні касові залишки, або реальна потреба в грошах;

К - коефіцієнт, який визначає співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що економічні суб'єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі;

Р - ціна продукції, робіт і послуг, що реалізуються;

Y - обсяг виробництва в натуральних одиницях виміру.

В даному рівнянні відсутній показник швидкості обігу. Його замінено коефіцієнтом К.

Кембріджський варіант визначення попиту на гроші отримав назву «теорії касових залишків». Одним із чинників, що визначає величину касових залишків є норма відсотка (r), яка значною мірою прямо впливає на норму доходу на капіталізовані активи, яка в свою чергу обернено пропорційно впливає на попит на гроші. Коли норма відсотка зростає, величина касових залишків (К) знижується, і навпаки. Таким чином, попит на гроші обернено пропорційно залежить від норми відсотка [7,C.109-110].

Сучасна теорія грошей визначає ще ряд чинників впливу на попит:

ѕ чинник накопичення багатства;

ѕ чинник інфляції;

ѕ очікування погіршення кон'юктури ринку.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться [14,C 89-90].

Всі чинники, які наведені вище можна зобразити у вигляді формули (1.4):

(1.4)

де Y -- реальний обсяг ВНП;

Р -- середній рівень цін;

R -- рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи;

В -- обсяг багатства;

І -- рівень інфляції;

О -- очікування змін ринкової кон'юнктури.

Знаки «+» та «-», що стоять над літерами показують залежність попиту від зміни відповідного фактора; «+» означає пряму залежність, «-» - обернену [25,C.123-124].

Графічно загальний попит на гроші можна представити у вигляді кривої попиту Md. Крива попита на гроші відображає на осі абсцис кількість грошей, яку населення та фірми бажають тримати в себе в даний момент, а на осі ординат - норму відсотка (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

млрд. грн.

Рисунок 1.1 - Крива попиту на гроші

На цьому графіку видно, як крива M_d віддзеркалює сукупний попит залежно від зміни процентної ставки. Попит зменшується зі зростанням відсотка. Проте крива попиту не пересікає осі ординат. Це пов'язано з тим, що певна частина попиту на гроші завжди зберігається навіть за найвищої ставки відсотка. Це трансакційний попит і він не може бути зведений до нульової позначки.

Водночас із графіка видно, що крива сукупного попиту M_d, відображаючи зростання попиту при зменшенні відсотка, не пересікає й осі абсцис. Іншими словами, збільшення попиту на гроші не ліквідує повність ту частину заощаджень, що перетворені в депозити і вклади. Вони зберігаються за цих умов як у національній валюті, так і перетворюючись способом конвертації і в більш ліквідну іноземну або колективну валюту [24,C.186].

1.2 Механізм формування пропозиції грошей

Mонетарну теорію цікавить найперше специфіка співвідношення між попитом і пропозицією грошей, характер субординації між ними. Ця специфіка містить два протирічливих положення:

ѕ попит на гроші має пристосовуватися до заздалегідь заданої їх пропозиції

ѕ пропозиція грошей пристосовується до їх попиту.

Зрештою, суть зводиться до того, щоб з'ясувати, яка структурна ланка грошового ринку - попит і чи пропозиція є провідною. В економічній теорії вже довго точиться дискусія з приводу визначення основних чинників, під впливом яких формується пропозиція грошей. Оскільки грошова емісія здійснюється на інституційних засадах, то монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначається внутрішньо економічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним чинником економічного розвитку. На положенні про екзогенність грошової емісії базується одна з ключових ідей монетаризму з приводу того, що першим поштовхом для зміни кон'юнктури ринку, циклічності його розвитку є спричинені ззовні економічні зміни у пропозиції грошової маси. На цій же підставі дається суто монетаристське визначення інфляційного процесу: вважається, що ціни завжди пасивно йдуть слідом за змінами пропозиції грошей.

Отже, пропозиція грошей розглядається монетаристами як суто автономний процес, екзогенний чинник, що не залежить від реальних змін у сферах виробництва та обігу товарів і послуг [1,C.122-123].

З точки зору кейнсіанства. Основною відмінністю погляду кейнсіанської теорії на пропозицію грошей є визнання кредитної природи грошової емісії й відповідно - формування пропозиції грошей. З точки зору виробничого процесу базою грошової емісії є зобов'язання підприємств щодо погашення заборгованості з оборотного капіталу - виплат заробітної платні, витрат на сировину, матеріали тощо. Ця заборгованість виникає через наявну розбіжність у часі між поточними витратами виробництва і отриманням доходів від реалізації виробленої продукції. Ці зобов'язання є невід'ємною складовою відтворювального процесу. Вони безпосередньо входять у технологію цього процесу і складають фундамент утворення і пропозицій різноманітних форм кредитних грошей. Отже, безпосереднім суб'єктом пропозиції грошей, їхнім фактичним емітентом виступають перш за все виробничі структури. Функції банків у цьому процесі дещо інші. Вони виступають у ролі посередників, які лише надають цим процесам відповідної грошові форми [26].

Якщо розглянути суть пропозиції грошей, то можна наштовхнутися на різне трактування цього поняття.

У посібнику Івасів пропозиція грошей - це процес створення банківською системою додаткових платіжних засобів, що надходять у канали готівкового і безготівкового грошового обігу. Загальна величина грошової пропозиції в економіці включає в себе увесь обсяг готівки, випущеної в обіг, тобто грошей поза банками, а також залишки коштів на поточних банківських рахунках, які можуть бути безпосередньо використані у якості засобів обігу і платежу [11, C.180].

Михайловська дає наступне трактування: пропозиція грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент часу мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот [14,C.90].

Пропозиція грошей розглядається з двох точок зору.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються -- при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні -- з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту -- як скорочення пропозиції грошей [25, C.128].

Графічно пропозицію грошей можна зобразити у вигляду вертикальної лінії Мs (Рис. 2.1).

Ms1 Ms Ms2

Размещено на http://www.allbest.ru/

М1 М2 М3 млрд. грн.

Рисунок 2.1 - Пропозиція грошей

Отже, на графіку відображено взаємозв'язок загальної кількості грошей, яка пропонується на грошовому ринку, з відсотковою ставкою, яка виплачується по звичайних не грошових активах.

Пропозиція грошей може змінюватися під впливом різних чинників і, перш за все, під впливом змін у монетарній політиці держави. Унаслідок цього вертикальна лінія Мs, що відображає пропозицію грошей, може переміститися у положення Мs1 (скорочення пропозиції), або в положення Мs2 (збільшення пропозиції грошей) [27,C.124].

Пропозиція грошей має свій механізм. Він забезпечує як сам процес формування пропозиції, так і дії щодо її регулювання, які бувають необхідними внаслідок змін в економіці. У формуванні пропозиції грошей вирішальну роль відіграє центральний банк.

Пропозиція грошей формується за рахунок певних елементів грошової маси. Першим таким елементом є грошова база, або гроші підвищеної ефективності.

Грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Її можна визначити за наступною формулою:

M_h=M₀+M_k+R, (1.5)

де M_h - грошова база;

M₀ - готівка поза банками;

M_k - готівка в касах банків;

R - резерви комерційних банків.

Пропозиція грошей дорівнює грошовій базі. Але це, так би мовити початкова позиція. Справа в тому, що існує ще грошовий мультиплікатор [12, C. 182-183].

Грошовий мультиплікатор - це величина коефіцієнта, на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку.

Величина коефіцієнта визначається за формулою (2.2):

, (2.2)

де m - грошовий мультиплікатор;

с - співвідношення готівки (M₀) до депозитів (D);

r - норма ефективного резервування, яка визначається через співвідношення резервів (R) до депозитів (D).

Розрахований таким чином грошовий мультиплікатор, помножений на грошову базу дає нам величину маси грошей або ж їх пропозицію (2.3):

М_s= M_hm, (2.3)

де М_s - пропозиція грошей;

M_h - грошова база;

m - грошовий мультиплікатор.

Звідси зміна пропозиції грошей може викликатися грошово-кредитним мультиплікатором та змінами грошової бази. Оскільки остання контролюється національним банком, то її обсяг може змінюватися внаслідок операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютними інвестиціями [13,C.100].

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі, і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Такими чинниками можуть бути зміни:

-- норми обов'язкових резервів;

-- облікової ставки;

-- типової ринкової процентної ставки;

-- процентної ставки за депозитами до запитання;

-- обсягу багатства економічних суб'єктів;

--тінізації підприємницької діяльності;

— стану довіри до банків, банківської паніки [14,C.97].

Розглянемо механізм впливу кожного з цих факторів на пропозицію грошей:

1) Норма обов'язкового резервування. Чим нижча норма резервування, тим вищий коефіцієнт мультиплікації, а отже збільшується загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки. Це можна відобразити за допомогою формули (2.4):

, (2.4)

де r - норма обов'язкового резервування.

2) Зміна облікової ставки впливає на грошову базу. При підвищенні облікової ставки зменшується попит комерційних банків на позички рефінансування, внаслідок чого зменшуються залишки коштів на їх коррахунках у центральному банку, тобто грошова база, скоротяться також надлишкові резерви банків та їхні можливості надавати позички, а отже і рівень мультиплікатора.

3) Зміни типової ринкової процентної ставки впливають на пропозицію грошей у кількох напрямах. Зокрема, при зростанні процентної ставки за позичками і облігаціями у комерційних банків розширюються можливості одержувати позички рефінансування навіть при зростанні облікової ставки, унаслідок чого зростають грошова база, банківські резерви і коефіцієнт мультиплікації, що сприяє розширенню пропозиції грошей.

4) Зміна багатства призводить до зміни співвідношення між депозитною і готівковою складовими грошової маси: чим бідніші економічні суб'єкти, тим більшу частину своїх грошей вони тримають у формі готівки, і навпаки.

5) Тінізація підприємницької діяльності зумовлює зміну структури грошових запасів на користь готівки. Це послаблює мультиплікативне збільшення депозитів, оскільки готівка виходить з банківського обороту і не використовується для цілей кредитування. Падіння рівня мультиплікації зменшує пропозицію грошей у депозитній формі значно більше, ніж зростає готівкова маса, тому загальна грошова пропозиція скорочується в міру зростання тінізації економіки.

6) Низький стан довіри до банків, банківська паніка теж негативно впливають на процес мультиплікативного збільшення депозитів, бо спричиняють вилучення грошей з депозитів чи стримують їх зростання.

7) Зростання процентних ставок за депозитами до запитання сприяє залученню банками готівки на поточні вклади і розширенню процесу мультиплікації депозитів, унаслідок чого зростає пропозиція грошей [25,C.130-132].

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників.

Провідна роль центрального банку полягає у перетворенні безготівкових грошей у банкноти. Для досягнення рівноваги він вимушений здійснювати дану операцію.

Комерційним банкам притаманна функція емісії депозитних грошей. Їх випуск - це банківська операція, пов'язана з перетворенням боргових зобов'язань у платіжні засоби, які можна безпосередньо використовувати на грошовому ринку.

Основне призначення фінансово-кредитних інститутів - залучення тимчасово вільних коштів у широких верст населення і надання позик економічним агентам, які мають потребу в капіталах [15,C.397-398].

Пропозиція грошей формується банківською системою, графічне зображення пропозиції грошей буде змінюватися залежно від тактичних цілей грошово-кредитної політики. Це явище можемо спостерігати на наступних графіках (рис. 2.2, рис. 2.3, рис. 2.4) [24]:



Размещено на http://www.allbest.ru/

млрд. грн.

Рисунок 2.2 - Пропозиція грошей при орієнтації монетарної політики на підтримання маси грошей в обороті на незмінному рівні

млрд. грн.

Рисунок 2.3 - Пропозиція грошей при орієнтації монетарної політики на підтримання процентної ставки на незмінному рівні

млрд. грн.

Рисунок 2.4 - Пропозиція грошей при орієнтації монетарної політики на одночасну зміну маси грошей і процентної ставки

Отже, вибір тактичної цілі грошово-кредитної політики і відповідної їй кривої пропозиції грошей залежить від конкретної економічної ситуації в країні.

1.3 Рівновага на грошовому ринку та процент

Ринок грошей, як і будь-який ринок, залежить від попиту і пропозиції грошей. Між цими двома показниками є певне співвідношення. Найбільш бажаною на цьому ринку є рівновага між попитом і пропозицією. Іншими словами, рівновага наступає тоді, коли Md = Мs. Саме за такої рівноваги створюються умови для ефективного розвитку суспільного виробництва, якщо ж така рівновага порушується, то сфера грошового обігу дестабілізується і у виробництві виникають певні труднощі. Тому в сучасній ринковій економіці держава через свою банківську систему намагається створювати таку ситуацію на грошовому ринку, яка б характеризувалась його стійкою рівновагою, або ж наближалась до неї [27,C.134].

Але, якщо пропозиція грошей здійснюється у суспільстві безконтрольно, то вона може порушити гармонію розвитку економіки і привести до непередбачуваних наслідків: економічна криза та інфляція. Можна сказати, що гроші «слухняно» виконують свої функції тоді, коли їх випускають у достатній кількості, що дає можливість уникнути «заторів» у грошовому обороті.

Дестабілізація грошової системи, а звідси й розвиток інфляційних процесів, починається з порушення рівноваги на монетарному ринку. Однак, надмірної пропозиції грошей не існує взагалі. Надмірним може бути тільки попит на гроші.

З цієї причини на грошовому ринку завжди виникає проблема грошової рівноваги, що вимагає від державних органів знаходити такий грошовий механізм, який приводив би у відповідність виробництво і споживання, нагромадження та інвестиції [1,C.156].

Рівновагу на грошовому ринку можна зобразити у вигляді певної графічної моделі. Але при цьому слід зауважити, що сама модель і характеристика основних взаємозв'язків, які вона віддзеркалює, залежатимуть від тієї теоретичної тези, що покладена в основу аналізу рівноваги на грошовому ринку.

Йдеться про визначення рівноваги M_d = М_s в одному випадку як функції номінальної норми відсотка, в іншому - як функції від динаміки цін. В першому випадку має місце кейнсіанський підхід до проблеми встановлення рівноваги на грошовому ринку, у другому - монетаристський. За цими розбіжностями криється різниця в методологічних принципах аналізу всієї системи грошових відносин.

M_d М_s

Размещено на http://www.allbest.ru/

0 M₁ M

Рисунок 3.1 - Кейнсіанський підхід до взаємодії попиту і пропозиції

Знаходячись в точці r₁, норма відсотка визначає рівень попиту на гроші. Попит дорівнювати кількості грошей, що визначаються точкою М₁. Слід зауважити, що в кейнсіанській моделі рівень відсотка визначає й рівень пропозиції грошей. Проте це тільки загальні припущення, бо, скажімо, рівень попиту, який спирається на боргові зобов'язання суб'єктів господарювання і населення, може змінюватися залежно від фази промислового циклу і набувати положення M_d2 (зменшення попиту) або положення М_d1 (збільшення попиту). Відповідно і точка рівноваги буде переміщуватися. Це чітко демонструє наявність діалектичного зв'язку між нормою відсотка, який не тільки визначає рівень попиту на гроші, але певною мірою й сам залежить від останнього [27,C.134].

Вище розглянута модель рівноваги на грошовому ринку базується на кейнсіанських теоретичних засадах. Але така модель поступається моделі, яка базується на монетаристських підходах. Основна відмінність в тому, що пропозиція грошей є екзогенною і встановлюється центральним емісійним центром. Графічну модель рівноваги на грошовому ринку подано на рис. 3.2.

M_s1 M_s M_s2

0

Размещено на http://www.allbest.ru/

N

n n₁ n₂

Рисунок 3.2 - Монетаристський підхід до взаємодії попиту і пропозиції

Точка перетину кривої попиту і пропозиції (точка Е) і буде точкою рівноваги. Вона означає, що за даної норми відсотка (r₁) попит на гроші дорівнюватиме показнику n_1.

Якщо центральний банк вирішує зменшити пропозицію грошей, то тоді попит за ставкою r₁ не буде задовольнятись і це викличе зростання відсотка до рівня r_2. Таке його збільшення, у свою чергу, призведе до зменшення попиту на гроші і встановлення нової точки рівноваги на грошовому ринку (точка Е₁).

Якщо ж центральний банк здійснює купівлю цінних паперів, то пропозиція зростає. У зв'язку з цим норма відсотка зменшується. Лінія пропозиції грошей переміститься праворуч у положення M_s2, а точкою рівноваги буде точка Е₂ [11,C.191-192].

Отже, як бачимо зміни в попиті і пропозиції грошей можуть зумовлювати порушення рівноваги на грошовому ринку. У цих випадках рівновага може відновитися тільки за інших рівнів як процента так і грошової маси. Механізм цієї залежності можемо спостерігати на рисунку 3.2.

Зміни в попиті на гроші спричиняють прямо пропорційні зміни процентної ставки. Відбувається зсув кривої попиту та зміна процентної ставки, але маса грошових коштів не зміниться. Зміни в попиті на гроші спричиняються декількома факторами:

ѕ зміною обсягу номінального доходу, при збільшенні якого збільшується рівнозначний йому обсяг національного продукту, що вимагає для своєї реалізації більше грошових коштів;

ѕ зміною альтернативної вартості грошей. Зниження альтернативної вартості збільшуватиме попит на гроші, а отже й процентну ставку;

ѕ зміною попиту на інвестиційні ресурси. Підвищення прибутковості інвестицій збільшує попит на гроші і підштовхує до зростання процентну ставку;

ѕ зростанням бюджетних витрат, які спричиняють збільшення державних позик, що призводить до збільшення процентної ставки і до витіснення інвестицій. Наслідком є збільшення попиту на гроші і підвищення процентної ставки [9,C.75-76].

Зміни в пропозиції грошей обернено пропорційно впливають на зміни процентної ставки. Зміни в пропозиції грошей можуть бути спричинені зміною задач та цілей грошово-кредитної політики центрального банку, які потребують збільшення (зменшення) маси грошей в обігу.

В усіх випадках зміна ставки процента являє собою механізм урівноваження попиту і пропозиції грошей, а кожний новий рівень процентної ставки є наслідком зміни попиту і пропозиції на грошовому ринку.

Наслідки зміни процентної ставки різноманітні і зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиції, сферу обігу тощо.

Існує необхідність в державному контролі за рівнем процентної ставки, оскільки при підвищенні ставки процента виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки - недостача грошей, що загрожує дефляцією. Отже, рівень процента стає об'єктом державного регулювання, а процентна політика центрального банку важливим інструментом грошово-кредитного регулювання.

Центральний банк у своїй грошово-кредитній політиці може поставити задачу утримувати процентну ставку незмінною, підвищувати чи знижувати її. Щоб вирішити будь-яку з цих задач, потрібно відрегулювати на відповідному рівні співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку. Це в свою чергу викличе адекватні зміни в реальній економіці - зміни обсягів виробництва, обсягів інвестицій.

Утримуючи норму процента на незмінному рівні, центральний банк забезпечує стабілізацію ціни грошей і ціни товарів як важливої передумови прийняття виважених рішень всіма господарюючими суб'єктами. Створюються сприятливі умови для стримування інфляції, для тривалого підтримування обсягів виробництва та структури економіки в стані рівноваги.

Підвищуючи процентну ставку, центральний банк стримує попит на позички, що призводить до скорочення інвестицій і обсягів виробництва, товарної пропозиції (політика «дорогих грошей»). Знижуючи процентну ставку, він сприяє розширенню попиту на позички, що призводить до розширення інвестицій, обсягу виробництва, підвищення товарної пропозиції (політика «дешевих грошей») [7,C.125-129].

Серед вітчизняних науковців досить поширена думка про те, що грошовий ринок здатний до саморегулювання.

До важелів саморегулювання на цьому ринку, тобто до важелів, які певною мірою автоматично забезпечують рівновагу між попитом і пропозицією можна віднести:

ѕ ціновий стабілізатор. Його дія полягає в тому, що за надлишкової пропозиції грошей, а відтак, на грошовому ринку встановлюється рівновага;

ѕ кредитний мультиплікатор. Дозволяє автоматично підвищити пропозицію грошей тоді, коли її помітно випереджає попит. У цьому разі депозитно-чекова емісія підвищує еластичність пропозиції грошей і тим самим сприяє встановленню рівноваги на грошовому ринку;

ѕ механізм заміщення, що зумовлює відповідні зміни структури портфельних активів. При екзогенному збільшенню пропозиції грошей учасники господарського процесу доходять висновку про те, що частина портфеля активів, яку вони тримають у грошовій формі є надмірною. Звідси можна передбачити, що, прагнучи максимізувати корисність багатства, його власники віддадуть перевагу заміщенню грошей іншими активами [1,C.159-160].

Висновки до розділу 1

Отже, підсумовуючи матеріал, викладений в першому розділі, ще раз дамо визначення понять попит та пропозиція грошей.

Попит на гроші - це економічна категорія, яка застосовується для відображення і пояснення прагнення суб'єктів економіки у певний момент часу надавати перевагу утриманню певної частини своїх активів у вигляді грошей. Це явище залишку і має об'єктивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що діють у реальній економіці -- зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

Пропозиція грошей полягає в тому запасі грошей, який економічні суб'єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам. Це більш екзогенне явище, ніж попит на гроші. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не навпаки.

Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку. Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей -- обернено пропорційно.

Щоб зрівноважити попит та пропозицію грошей потрібно, щоб Національний банк України вживав заходи для регулювання цих показників. Саме для цього Радою НБУ розробляються основні засади грошово-кредитної політики, яка містить в собі широкий набір інструментів грошово-кредитного регулювання.

Інструменти грошово-кредитної політики та їх вплив на попит і пропозицію грошей дослідимо в наступному розділі.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Сучасні механізми та інструменти реалізації грошово-кредитної політики в Україні

Актуальність розгляду особливостей грошово-кредитного механізму зумовлена посиленням ролі та значимості монетарної політики у процесі досягнення економічного зростання у розвинених країнах.

Важливим елементом стабільного функціонування та розвитку економіки є наявність дієвого монетарного механізму, що здійснює регулювання грошово-кредитної сфери, сприяючи досягненню поставлених загальноекономічних цілей.

Сутність грошово-кредитної політики представлено в працях різних науковців. Так Л. Ільченко-Сюйва трактує дане поняття як один з важелів державного управління, що полягає в сукупності принципів, методів, інструментів, інститутів, які використовуються з метою регулювання грошово-кредитних відносин у країні і стабілізації національної грошової одиниці.

І.Лютий сповна виправляє недоліки попереднього трактування, зазначаючи, що механізм грошово-кредитної політики - це сукупність економіко-правових форм, методів та інструментів, що використовуються Національним банком України, відповідними державними структурами, спрямованих на забезпечення регулювання грошово-кредитного ринку: стабільності курсу національної грошової одиниці, необхідних обсягів і структури грошової маси, відсоткової ставки, і як наслідок, рівня інфляції, обсягів виробництва та зайнятості, що визначаються необхідність реалізації пріоритетних цілей грошово-кредитної та економічної політики держави [13, C.39-40].

Основною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

У своєму розпорядженні Центральні банки країн з ринковою економікою мають досить широкий набір інструментів грошово-кредитного регулювання. Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічного розвитку країни, ступеня відкритості економіки, рівня розвинутості грошового ринку, особливостей національної банківської системи, традицій, конкретних умов.

Інструменти грошово-кредитної політики - це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні Центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики [15,C.58].

Особливістю таких інструментів є те, що, застосовуючи їх, Центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах.

Відповідно до чинного законодавства основними з них є:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) процентна політика;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними [19].

В цьому розділі я хотіла б розглянути окремо кожен з цих інструментів грошово-кредитної політики.

Обов'язкові резервні вимоги є одним із монетарних інструментів, що використовується центральними банками для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. У вузькому значенні під обов'язковими резервами розуміють активи банку, які використовуються для забезпечення його гарантованої ліквідності.

В Україні механізм обов'язкових резервів, як інструмент грошово-кредитної політики, почав застосовуватися з 1992 р. і на початковому етапі розвитку грошово-кредитної політики незалежної України був одним із основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку. Нині політика використання цього інструменту характеризується зменшенням його ролі у регулюванні грошово-кредитного ринку, що виявляється у зменшенні норм обов'язкового резервування та посилення ролі більш гнучких інструментів, зокрема, депозитних, кредитних операцій та процентної політики Національного банку України [19].

Залежно від стану грошово-кредитного ринку і прогнозу його подальшого розвитку правління Національного банку України приймає рішення щодо нормативів обов'язкового резервування (рис.2.1).

Рисунок 2.1 - Динаміка норми обов'язкового резервування для банків України у 1992-2010 р.р., %

Отже, ми можемо спостерігати зміну норми обов'язкового резервування кожного року.

Також Національний банк визначає обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в НБУ. Він установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 100%) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку. Національний банк з 2005 року неодноразово змінював розмір обсягу обов'язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на кореспондентському рахунку в НБУ - на 1 січня 2005 р. цей показник був встановлений на рівні не менше 60% від суми визначеного та сформованого обсягу обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, з 15 квітня - не менше 80%, з 1 вересня - не менше 100%, з 1 жовтня - не менше 90%, з 1 жовтня 2006 р. до 2007 р.- не менше 100%, а з 2008 по 2009 рік знову не менше 90% [23].

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, які залучені від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Враховуючи посилення інфляційних процесів у 4 кварталі 2007 року для стримування інфляційного тиску та попередження накопичення ризиків, виникнення дисбалансів у фінансовій сфері з 20 листопада 2007 року до складу зобов'язань банків, які підлягають обов'язковому резервуванню, було введено кошти, залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій - нерезидентів.

За результатами цих показників та прийнятих змін, середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування наступний (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування з 1.01.2001 р. по 1.12.2010 р.

Період	Норматив обов'язкових резервів, %
	на початок року	на кінець року
2001	15,0	12,4
2002	12,4	7,9
2003	7,9	7,5
2004	7,5	6,4
2005	6,4	6,8
2006	6,8	2,1
2007	2,1	2,4
2008	2,4	2,2
2009	2,7	2,2
2010	2,2	2,3

Так, за 2001 - 2010 рр. середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування знизився з 15 % до 2,3 % станом на 2010 рік, що свідчить про тенденцію зменшення ролі інструменту обов'язкових резервних вимог в регулюванні грошово-кредитного ринку [26].

Завданням центрального банку є регулювання вартості грошей в економіці в цілому, з метою виконання покладеної на нього функції - забезпечення стабільності грошової одиниці. Комплекс заходів центрального банку з регулювання відсоткових ставок утворює такий монетарний механізм як процентна політика.

У своїй діяльності Національний банк України визначає такі види ставок:

1) облікова ставка - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених коштів на відповідний період;

2) ставка за депозитами овернайт - процентна ставка, за якою Національний банк залучає тимчасово вільні кошти банків строком на 1 день;

3) ставка за кредитами овернайт - процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам кредити строком на 1 день;

4) ставка рефінансування - процентна ставка за якою Національний банк надає банкам кредити рефінансування на визначений строк;

5) ставка залучення тимчасово вільних коштів банків - процентна ставка, за якою Національний банк залучає тимчасово вільні кошти банків відповідно до визначених строків понад 1 робочий день [1,С.90].

Важливу роль у процентній політиці відіграє облікова ставка центрального банку, яка є основною офіційною ставкою та орієнтиром для суб'єктів економіки офіційної вартості ресурсів (рис. 2.2).

Змінюючи облікову процентну ставку центральний банк впливає на пропозицію грошей. Підвищення рівня облікової ставки призводить до зменшення обсягів рефінансування банків, зменшення грошової бази і зниження пропозиції грошей. Зниження облікової ставки має зворотний ефект: стимулює зростання попиту на дешевші кредити рефінансування, зниження кредитних ставок та зростання на цій основі попиту на кредит банків тим самим веде до зростання пропозиції грошей [21].

Рисунок 2.2 - Середній рівень облікової ставки у 1992-2010 рр., %

Становлення та розвиток процентної політики в Україні відбувалося досить складно. На початковому етапі розвитку (1991-1994 рр.) дана політика не відігравала значної ролі. Це пов'язано з тим, що в цей період існувала практика фінансування дефіциту бюджету Національним банком України.

Поступова відмова від неринкової практики емісії грошей як джерела фінансування дефіциту державного бюджету, посилення реальної незалежності Національного банку в реалізації грошово-кредитної політики та введенням в дію нових механізмів рефінансування банків дало змогу протягом 1995-1997 рр. дещо сповільнити темпи зростання грошової маси та інфляції, знизити ставки на грошово-кредитному ринку.

У 1998 році у зв'язку з фінансовою кризою Національний банк України був змушений протягом року кілька разів підвищувати відсоткову ставку, щоб утримати стабільність гривні, в результаті чого вона зросла до 60%.

З 1999 року в Україні намітилась позитивна тенденція у динаміці основних показників - зростанні реального обсягу ВВП, курсовій стабільності, зменшенні інфляційних тенденцій, нормалізації ситуації з ліквідністю банківської системи. Ситуація, що склалася на грошово-кредитному ринку, дала змогу Національному банку взяти курс на експансійну грошово-кредитну політику шляхом поступового зниження облікової ставки та інших офіційних ставок центрального банку (додаток А) [9].

Так, з кінця 1998 року облікова ставка Національного банку України знизилась з 60% до 8% - на кінець 2007 року, тобто у 7,5 разів, що позитивно позначилось на зниженні депозитних та кредитних ставок банків, підвищенні доступності кредитів суб'єктами економіки, зростанні довіри до банківської системи та зниженні інфляційних процесів у країні. Але внаслідок економічної кризи, облікова ставка у 2008 році збільшилась до 12 %, а з 2009 року знову почала знижуватися, станом на кінець жовтня 2010 року облікова ставка - 7,75% (табл. 2.2) [26].

Таблиця 2.2 - Динаміка змін облікової ставки та макроекономічних показників з 1999 по 2010 рр., %

Роки	Облікова ставка НБУ	Процентна ставка банків за кредитами в національній валюті	Процентна ставка банків за депозитами в національній валюті	Темпи зростання ВВП у порівняльних цінах, % до попереднього року
1999	45,00	53,4	20,7	99,8
2000	27,00	37,3	9,2	105,9
2001	12,50	29,6	10,8	109,2
2002	7,00	19,6	6,9	105,2
2003	7,00	17,7	8,0	109,6
2004	9,00	17,5	7,9	112,1
2005	9,50	16,4	8,0	102,7
2006	8,50	15,1	7,6	107,3
2007	8,00	13,9	8,2	107,3
2008	12,00	17,8	9,9	107,9
2009	10,25	20,1	14,1	102,3
2010	7,75	13,9	8,9	-

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний [21].

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі-продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки (Додаток А) [9].

До інструментів грошово-кредитної політики відноситься управління золотовалютними резервами. Згідно з Положенням про основні принципи управління золотовалютними резервами Національного банку України золотовалютний резерв - це високоліквідні активи Національного банку в іноземній валюті 1 групи Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34, та монетарне золото, що знаходиться в управлінні та обліковується на балансі Національного банку України.

Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів:

ѕ монетарне золото;

ѕ спеціальні права запозичень;

ѕ резервна позиція в МВФ;

ѕ іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном (табл. 2.3) [1,С.117-119].

Таблиця 2.3 - Офіційні резервні активи, за період з 2005 по 2010 рр., млн. дол. США

Рік	Загальна сума резервів	Резерви в іноземній валюті	Резервна позиція в МВФ	СПЗ	Золото
2005	19391,00	18987	0,004	1	403
2006	22256,40	21843	0,004	1	531
2007	32462,12	31783	0,010	3	693
2008	31543,33	30792	0,030	9	743

Подобные документы

• Динаміка попиту та пропозиції грошей в Україні

  Поняття грошових активів та їх роль в сучасній економіці. Динаміка попиту і пропозиції грошей в Україні, торговельний баланс на валютному ринку. Головні умови досягнення рівноваги попиту і пропозиції на грошовому ринку. Графічна модель ринку грошей.
  
  курсовая работа [339,5 K], добавлен 16.03.2011
  

• Порівняльна характеристика монетарних інструментів як методів контролю над пропозицією грошей за такими критеріями: гнучкість, ефективність, швидкість впливу

  Сутність грошово-кредитної політики, її інструменти в Україні та зарубіжних країнах. Аналіз грошово-кредитної політики: порівняльна характеристика монетарних інструментів за критеріями гнучкості, швидкості впливу. Проблеми та пріоритети розвитку.
  
  курсовая работа [121,2 K], добавлен 21.11.2013
  

• Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку

  Сутність, інструменти та механізми грошово-кредитної політики, її взаємозв’язок з фіскальною політикою на різних етапах економічного розвитку України. Аналіз проблем здійснення та перспектив підвищення ефективності грошово-кредитної політики в Україні.
  
  курсовая работа [39,7 K], добавлен 30.05.2010
  

• Пропозиція грошей та фактори, що її визначають

  Основні теоретичні засади формування пропозиції грошей. Фактори, які впливають на пропозицію грошей з боку різних суб’єктів господарювання. Особливості формування пропозиції грошей в Україні. Вплив на пропозицію грошей з боку небанківського сектору.
  
  курсовая работа [84,5 K], добавлен 09.10.2011
  

• Грошово-кредитна політика держави та особливості її в Україні

  Суть, основні цілі та концепції грошово-кредитної політики. Аналіз реалізації та ефективність грошово-кредитної політики України. Показники норм обов'язкових резервів. Фінансово-кредитне забезпечення агропродовольчої сфери. Банківська система України.
  
  дипломная работа [75,3 K], добавлен 13.05.2014
  

• Грошово-кредитна система

  Зміст, структура, об’єкти та суб’єкти грошово-кредитної системи. Типи грошових систем. Механізм функціонування грошово-кредитної політики держави. Структура банківської системи України, основні принципи її організації. Грошово-кредитна політика в Україні.
  
  курсовая работа [110,9 K], добавлен 17.12.2010
  

• Грошово-кредитна політика держави та її інструменти

  Роль грошово-кредитної політики, її характеристика. Ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації. Особливості діяльності банків у сфері грошово-кредитної політики України в період фінансової нестабільності.
  
  курсовая работа [587,5 K], добавлен 25.02.2014
  

• Основні засади грошово-кредитної політики

  Грошово-кредитна політика, її цілі. Стратегія монетарної політики як метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети. Засади грошово-кредитної політики в Україні.
  
  реферат [2,4 M], добавлен 21.06.2015
  

• Розвиток кредитного ринку України

  Роль та сутність кредиту в умовах ринкової економіки. Аналіз пропозиції та попиту на кредитному ринку України, його структура та взаємозв’язок окремих елементів. Основні засади формування кредитної політики на 2013 рік, шляхи вдосконалення і перспективи.
  
  курсовая работа [319,9 K], добавлен 23.06.2013
  

• Структура фінансового ринку та його суб’єкти

  Суб’єкти та об’єкти фінансового ринку і їх характеристика. Державне регулювання кредитів та фондового ринку. Види операцій з валютою. Методика оцінки акцій та інших цінних паперів. Поняття фінансового посередництва. Природа грошово-кредитної політики.
  
  дипломная работа [68,9 K], добавлен 15.04.2015
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам