Особливості діяльності інвестиційних фондів та компаній в Україні

Як це не здасться дивним, але від жорсткого контролю виграють в першу чергу самі ж фонди. Більш того, їх керівники це чудово усвідомлюють і всіляко підтримують на політичному рівні сформовані обмеження і державно-громадський контроль. Причина цього полягає в тому, що робота взаємного фонду навіть при максимальній відкритості надзвичайно залежить від ступеня довіри інвесторів до фонду. Тому жорсткі заходи контролю є найменшим злом у порівнянні з можливістю проникнення в цей бізнес шахрая, який підірвав би довіру до всіх взаємним фондам на кілька років.

Можна привести приклад 70-х років, коли відбувся скандал у зв'язку з махінаціями управління однієї з найбільших комерційних компаній взаємними фондами в Північній Америці - Investor Overseas Services, який на декілька років призупинив цей бізнес в усьому світі.

Інвестиційна сфера економіки Німеччини дуже специфічна в порівнянні з іншими країнами. Це пов'язано з особливою роллю банків, яку вони в ній відіграють. Навіть ті інститути, які призначені для забезпечення інвестування за допомогою ринку цінних паперів, підпорядковуються тим же законодавством, що і банки.

Основою для функціонування інвестиційних фондів у Німеччині служить закон про інвестиційні компанії (KAGG), оскільки саме ці компанії керують інвестиційними фондами. За цим законом інвестиційні компанії є кредитними установами, і на них поширюються всі законодавчі норми, пов'язані з кредитним установам. Таким чином, керуюча компанія регулюється не тільки приписами KAGG, але і нормам «Закону про кредитні установи». Тому інвестиційні компанії підлягають контролю з боку Федерального відомства за наглядом кредитними установами. Ще однією важливою характеристикою німецьких інвестиційних фондів є специфіка їх депозитаріїв - структур, на які покладено відповідальне зберігання цінних паперів і контроль за керуючими компаніями фондів. Депозитаріями фондів можуть бути тільки банки.

Отже, як бачимо, історію взаємних фондів можна з упевненістю назвати історією вражаючого фінансового успіху нової інвестиційної концепції. А історія останніх 20 років, безсумнівно, є тріумфом даної інвестиційної концепції.

За останні майже 130 років у різних країнах світу багатьма правовими та фінансовими системами використовувались різноманітні структури колективного інвестування. Ще нещодавно кожна з країн використовувала свою, неповторну систему. Проте сьогодні в умовах глобалізації у більшості країн світу інвестори можуть переміщувати свої капітали з набагато меншими витратами, порівняно з досвідом минулого сторіччя, що призводить до уніфікації діяльності інвестиційних фондів різних країн. Так, інвестиційні фонди різних країн, незважаючи на багато розбіжностей, мають і схожі риси, на основі яких їх можна класифікувати за певними критеріями.

Отже, інвестиційні фонди - це інвестиційні інститути, які мають значні переваги в роботі порівняно з іншими інституціональними інвесторами на ринку фінансових послуг (банками, недержавними пенсійними фондами, страховими компаніями), а саме:

1. Надзвичайно висока прозорість звітностей перед інвесторами (щоденно оголошується інформація про склад портфелю цінних паперів, його вартість, стан, обсяги чистих активів інвестиційного фонду та інші важливі показники діяльності фонду та КУА). Жодний інвестиційний інститут не надасть вкладнику такого переліку звітностей.

2. Володіючи незначною сумою коштів, інвестор має право на професійне управління його портфелем на фондовому ринку. Це завдання повністю покладено на КУА, яка має відповідну ліцензію на професійне управління активами фонду. В КУА працюють дуже компетентні спеціалісти зі значним досвідом роботи в сфері інвестування, головною метою яких є максимізація прибутків для інвесторів.

3. Інвестор має право на отримання певної частини всіх прибутків інвестиційного фонду. Припустимо, що ви поклали гроші на депозитний рахунок в банк. Ваш доход буде залежати від суми внеску та від відсоткової ставки. Хоча насправді банк може заробити на цих коштах набагато більший доход. Але ці доходи будуть власністю банку. Прибуток, отриманий фондом за кошти вкладників це прибуток вкладників (інвесторів) за мінусом витрат на обслуговування фонду та винагород КУА. Таким чином, доход інвесторів залежить від економічної ситуації у країні та від професіоналізму КУА.

4. Інвестиційні фонди не платять податок на прибуток, а це в свою чергу, значно підвищує прибутковість вкладників. Оподаткуванню підлягає тільки отриманий доход фонду.

5. Широкий вибір фінансових інструментів для інвестування (диверсифікація): акції, облігації, нерухомість тощо, що дозволяє знизити ризик інвесторів.

6. Ефект масштабу дозволяє значною мірою знизити витрати.

7. Кожний інвестиційний фонд має власну інвестиційну стратегію, яка відображається у Проспекті емісії цінних паперів. Після ознайомлення з цим документом перед акціонером вирисовується чітка картина про перспективи функціонування фонду та позиції стосовно питань прибутковості та супроводжувальних ризиків.

Функціонування інвестиційних фондів в Україні почалось недавно, але вже за перші роки роботи дані вітчизняні інститути демонструють високі фінансові результати, які перевищують на сьогодні доходи за всіма існуючими фінансовими інструментами.

Інвестиційний фонд також можна назвати специфічним акумулятором інвестиційних ресурсів фізичних та юридичних осіб, які спрямовуються на покупку нерухомості, банківських металів, цінних паперів та інших фінансових цінностей. Акумуляція активів дозволяє сформувати стратегічний інвестиційний портфель з максимальною доходністю при мінімізації ризиків.



РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ ТА КОМПАНІЙ

2.1 Оцінка діяльності інвестиційних фондів та компаній України

На відміну від провідних світових ринків, український фондовий ринок, а разом із ним й індустрія управління активами, у 2012 році переживали не найкращі часи. Напружений розвиток подій на міжнародних ринках, який хоч і мав загалом висхідний тренд, не сприяв поверненню вітчизняних індексів до зростання. Позитив після прийняття довгоочікуваного Закону «Про інститути спільного інвестування» знівелювало запровадження нового акцизного податку на операції з цінними паперами. І все це на тлі стагнації економіки, погіршення інвестиційного клімату, відсутності чітких і стабільних правил, дефіциту надійних фінансових інструментів, жорстких регуляторних норм, більш як 35% втрат вітчизняних фондових індексів.

Загальним трендом вітчизняної індустрії управління активами у 2012 році було продовження кількісного зростання - за рахунок нових учасників. Результативність же інвестицій, особливо у публічних інвестиційних фондах, була не надто привабливою.

Протягом 2012 року фондові ринки пережили ряд потрясінь як і у 2011 році однак тренд у розвунутих країнах і тих, що розвиваються, був вихідним.

Надзвичайно жвавим видався початок 2012 року і його кінець. Зростання деяких ринків за перший квартал практично дорівнював їхньому результату за весь рік. Серед причин цього - часткове погашення «пожежі» державних боргів Греції трійкою кредиторів (Єврокомісія, ЄЦБ, МВФ), переважно позитивні макро та корпоративні сигнали США.Водночас, спротив росту чинило уповільнення динаміки економіки Китаю, скорочення ВВП Великобританії та аналогічна загроза для єврозони і ЄС загалом. Ці чинники панували протягом другого кварталу 2012 року та ближче до середини року міжнародніі ринки капіалу синхронно просіли [1].

У другому півріччі 2012 року попит у інвесторів на розвинутих ринках змістився на корсить Європи та США, де індекси акцій рухалися більш впевнено вгору і досягли максимумів за 1,5-5 років. ЄЦБ затвердив та почав реалізовувати, а ФРС продовжила ноповнення економікою дешевою ліквідністю. Ці ринки випробовувалися лише періодичними корекціями в умовах несприятливх поточних макроіндикаторів, зниження окремих суверенних та корпоративних рейтингів у ЄС, загрози «фіскального обриву» у США [1].

Центральні банки Китаю та Японії також проводили безпрецеденту мяку монетарну політику, однак починаючи із третього кварталу 2012 року, азійські ринки рухалися стримано. Головними рушійними силами у цей час тут були уповільнення росту економіки Піднебесної, що тривало вже останні два попередні роки, і територіальний конфлікт з Японією. Однак, наприкінці 2012 року східні ринки повернулися у лідери зростання - як за рахунок активності у ЄС, так і завдяки курсу Японії на свідому девальвацію йєни і подолання дефляції шляхм масивних фінансових вливань у економіку [1].

За 2012 рік ключові фондові ринки показали зростання від +1,5% у Китаї до +29,1% у ФРН, а світовим лідером із приросту основного індексу на 59,2% стала Туреччина. Російські акції додали 5,2-10,5% відновивши менш ніж на половину після падіння 2011 року. Польський ключовий індекс зріс на 20,5%, але також не досяг показника кінця 2011 року [1].

Так, якщо у 2009 році українські фондові індекси часто випереджали світові аналоги, і становили +90.1%- 91.6%), то у 2012 році фондовий ринок був продовженням низхідної хвилі: акції падали другий рік поспіль практично однаковими темпами (на 40-45% у 2011 році), річні втрати за двома основними індексами склали 35-39%, нижчими були тільки результати Кіпру (-61%) [1].



Рис. 2.1 - Динаміка фондових індексі національних ринків у 2011-2012 рр. [1]

За 2011-2012 роки вітчизняні акції подешевшали майже втричі, опустишись до рівня середини 2009 року. Пожвавлення, в унісон зі світовими ринками, спостерігалося тільки у першому та третьому кварталі. При цьому на тлі тривалої політичної турбулентності в країні та несприятливого бізнес-середовища, стрімко впала активність інвесторів, особливо щодо акцій.так, обсяги торгів у сегменті фондового ринку Української біржі за рік скоротилася на 72,7% при зменшенні кількості угод на 42,9%, акціями - відповідно на 73,4% та 43,7%.

Динаміка ринку цінних паперів та економічна політика у фінансовій сфері безперечно відобразилася на індустрії інвестиційних фонлів. У ЄС фонди UCITS (Uundertakings for Collective Investment in Transferable Securities - підприємства зі спільного інвестування у цінні папери, що обертаються на регульованих ринках) у 2012 році отримали 201 млрд. євро чистого притоку ( після 97 млрд. євро відтоку у 2011 році), причому довгострокові фонди - 239 млрд. євро (- 64 млрд. євро рік тому), серед них фонди облігацій - 203 млрд. євро (-16 млрд євро у 2011 р.) І тільки фонди грошового ринку зазнали чистого відтоку 39 млрд.євро (-33 у 2011 році) через близької до нуля ставки на грошовому ринку внаслідок масштабного вливання ліквідності і рекордно низької ставки Європейського Центрального Банку. Рекордні залучення були зафіксовані у взаємних фондах, особливо США [1].

На відмінну від провідних ринків, де переважали оптимістичні настрої, і відповідно активізувався притік інвестицій у фонди, вітчизняні реалії у 2012 році суттєво тиснули на ринок спільного інвестування, тому в Україні ІСІ продовжували зазнавати втрат, повязанихіз залученням капіталу та результативністю інвестицій. У той же час, ринок продовжував зростати кількісно.

Динаміка кількості компаній з управління активами у 2012 році загалом, повторювала тенденції 2011 року, хоча процес виходу з бізнесу одних компаній управління активами та відкриття інших навіть активізувалися. Особливо помітно ринок управління активами розширювався за рахунок нових гравців наприкінці року - напередодні змін регуляторних умов їхньої діяльності. В цілому, кількість компаній з управління активами збільшувалася другий рік поспіль (+ 12 у 2012 році після +2 у 2011 році) і на 31.12.2012 року за даними Української Асоціації інвестиційного бізнесу становила 353 компаній [1].

Кількість зареєстрованих інститутів спільного інвестування зросла за рік із 1451 до 1544, тобто повільніше ніж у 2011 році (із 1226 у 2010 році). Врешті, концентрація діяльності з управління активами ІСІ продовжувала збільшуватися (рис. 2.1.) [1].

Чисельність інститутів спільного інвестування, що досягли нормативу мінімального обсягу активів, зросла із 1125 до 1222 (таблиця 2.1.). При цьому суттєво розширилися тільки сектори венчурних фондів (+49 або +52,6% корпоративних на +57 або +7,4% пайових), а також закритих не диверсифікованих ПІФ (+10 або +28,6% фондів). Натомість відкриті на інтервальні пайові ІСІ зазнали скорочення по (по -2 фонди). Найбільше звузився сектор закритих не диверсифікованих КІФ (- 18% або - 14,1%)[ 1].

Рис. 2.2 - Динаміка кількості компаній з управління активами та інститутів спільного інвестування у 2002 - 2012 рр. [1]

Таблиця 2.1 - Динаміка кількості ІСІ, що досягли нормативів у 2008-2012році у розрізі типів та видів фондів [1]

Період	Всього	ПІФ	КІФ
		Відкриті	Інтервальні	Закриті диверсифіковані	Закриті недиверсифіковані невенчурні	закриті недиверсифіковані венчурні	Відкриті	Закриті недиверсифіковані невенчурні	закриті недиверсифіковані венчурні
2008	888	32	41	4	22	636	1	107	45
2009	985	32	47	8	26	690	2	130	50
2010	1095	36	48	9	32	755	2	141	72
2011	1125	43	40	10	35	772	2	128	95
2012	1222	41	38	13	45	829	2	110	144
Зміна за 2011рік, фондів	2,74	19,44	-16,67	11,11	9,38	2,25	0,00	-9,22	31,94
Зміна за 2012рік, %	8,62	-4,65	-5,0	30,00	28,57	7,38	0,00	-14,06	51,58



У розподілі компаній з управління активами за регіонами у 2012 році частка Києва та області, на відміну від 2011 року, скоротилася - із 70,7% до 70,0%, хоча кількість КУА знову зросла (+6, до 247). Децентралізація бізнесу полягала також і у збільшенні ваги решти регіонів, поза ТОП -5, що зросла із 9,4% до 10,2% (із 32-х до 36 -ти компаній). Серед інших регіонів-лідерів збільшилася кількість КУА та частка Харківської, Донецької та Одеської області (по 1 компанії) (рис. 2.3 та 2.4) [1].

Рис. 2.3 - Регіональний розподіл ІСІ за кількістю станом на 31.12.2012

Рис. 2.4 - Регіональний розподіл ІСІ за вартістю їхніх активів в управлінні станом на 31.12.2012 р. [1]



У розподілі ІСІ за кількістю фондів столичний регіон також дещо втратив позиції (із 70,4% до 70,2%), за активами в управлінні продовжував нарощувати свою вагу (із 73,4% до 74,4%).

У 2012 році сталий тренд зростання активів ринку ІСІ залишився незмінним. Загальна вартість активів ІСІ в управлінні зросла за рік із 126789,6 до 157201,1 млн. грн.

Темпи приросту активів ІСІ у 2012 році навіть підвищились передусім - за рахунок венчурних фондів на 24,8% (зі 116901,4 до 145912,3 млн.грн), однак і сектор інших закритих ІСІ присорив зростання нв 15,7% (рис. 2.5) [1].

Рис. 2.5 - Динаміка вартості активів венчурних та не венчурних ІСІ у 2012 р. [1]

Вартість чистих активів усіх ІСІ у 2012 році збільшилась із 112691,1 до 139260,6 млн.грн. (табл..2.2.). при цьому кількість фондів, що подавали звіти і потрапили у розрахунок збільшилась з 1036 до 1147, у тому числі - із 815 до 973. Венчурний сегмент, при зростанні його ВЧА на 25841,5 млн.грн..(+24,9%), збільшив вагу у сукупній ВЧА із 92,0% до 93% (рис.2.6).

Таблиця 2.2 - Динаміка вартості активів ІСІ у розрізі типів фондів у 2012 р., млн. грн. [1]

Фонди	31.12.2011	31.12.2012	Зміна за рік
			Абс.	Віднос.
Відкриті	22701	16054	-6647	29,28
Інтервальні	18185	15600	-2585	14,22
Закриті (невенчурні)	862530	944563	82033	9,51
Усі (невенчурні)	903416	976216	72801	8,06
Венчурні	10365691	12949842	2584151	24,93
Усі	11269107	13926058	2656951	23,28

Рис. 2.6 - Розподіл ВЧА ІСІ за типами фондів на початок та кінець 2012

Тенденція перерозподілу ринку ІСІ (крім венчурних ) на користь закритих фондів у 2012 році продовжилася. Як і у попередньому періоді, ВЧА відкритих та інтервальних ІСІ різко скоротилася (на 29% та 14% відповідно), що в умовах присореного росту сектору закритих фондів відчутно скоротилася частка ринку найбільш ліквідних ІСІ - із 2,5% до 1,6% для відкритих та із 2,0% до 1,6% для інтервальних (рис. 2.7.) [1].

Рис. 2.7 - Динаміка розподілу ВЧА не венчурних ІСІ за типами фондів на початок та кінець 2012 р. [1]

Протягом усіх 12 місяців 2012 року тривав відтік капіталу з публічних ІСІ. Такого масштабного відтоку з відкритих ІСІ. Як у листопаді 2011 року, протягом 2012 не відбулося, однак низхідний тренд, що розпочався у липні-серпні минулого року, тримався весь 2012 рік (рис. 2.7.). урешті, він склав 81% зниження ВЧА відкритих фондів 2012 року [1].



Рис. 2.7 - Щомісячний чистий потік/відтік капіталу відкритих ІСІ у 2011-2012 рр. [1]

Це призвело до річного чистого відтоку, що зріс більше ніж удвічі порівняно із 2011 роком - із 24,5млн.грн до 54,0 млн.грн. (табл.. 2.2.) при цьому середня кількість фондів, за даними на кінець кожного місяця. Зросла із 36 до 39.

Таблиця 2.2 - Чистий притік/відтік капіталу відкритих ІСІ у 2012 році (за щоденними даними), тис. грн [1]

Місяць	Чистий притік/відтік за місяць у 2011 році	Кількість фондів,щодо яких наявні дані	Чистий притік/відтік за місяць у 2012 році	Кількість фондів,щодо яких наявні дані
Січень	-448,5	31	-7987,1	38
Лютий	-3089,9	34	-7952,0	38
Березень	15090,6	35	-10031,7	38
Квітень	7172,0	35	-4747,9	36
Травень	8682,4	35	-3322,5	38
Червень	2504,9	33	-2579,4	40
Липень	-43,5	36	-2690,1	40
Серпень	-11040,6	38	-3024,8	40
Вересень	-6343,1	39	-1872,9	40
Жовтень	-7217,0	40	-3333,3	40
Листопад	-23654,6	40	-3962,7	40
Грудень	-6138,0	38	-2531,9	40
Разом	-24525,4	-	-54036,5	-



У квартальному розрізі відкриті фонди втрачали інвесторів 6 кварталів поспіль, протягом яких втрати досягли 108,5 млн.грн. (рис. 2.8.)

Рис. 2.8 - Чистий притік/відтік відкритих ІСІ у 2010-2011 рр. (наростаючим підсумком) [1]

Кошти ІСІ у 2012 році, як і раніше, здебільшого були зосередженні у цінних паперах (від 58,2% у закритих до 74,8% в інтервальних фондах) та інших активах (34,4% у закритих та 64,1% у венчурних фондах). Однак цього року вага фондових інструментів, в умовах складу на ринку зменшився в усіх секторах ІСІ, крім інтервальних, а найчастіше - у відкритих (рис. 2.9.).

Рис. 2.9

Серед видів цінних паперів за обсягом вкладень ІСІ (крім венчурних) лідерство зберігали акції. Прпри те, що у сектрі відкритих фондів їхня присутність скоротилася найбільше різко (на 32,7 млн.грн.), акції склали 21,8% (після 29,6% у 2011 році). В інтервальних ІСІ, де кошти в акціях стало на 3,7 млн.грн. менше, їхня частка зросла із 55,8% до 61,1%. Закриті фонди наростили вкладення в акції (+149,5 млн.грн), однак на тлі динаміки вкладень в інші папери та категорії активів частка акцій ІСІ в цілому впала. Венчурний сектор у 2012 році приділив найбільше уваги саме акціям (+4987,3 млн.грн.), тому їхня вага зросла.

Рис. 2.10 - Структура активів ІСІ за типами фондів 2011-2012 рр. [1]

Готівка та депозити у банках стали лідерами у відкритих ІСІ (30,5%), хоча сукупна вартість найліквідніших активів у цьому секторі зменшилася за рік на 16 млн. грн.. на 18,8 млн. грн.. менше стало грошей в інтервальних ІСІ, однак вони залишалися другою найбільшою статтей вкладень цих фондів (14,8%).

У всіх секторах ІСІ у 2012 році зрсла частка державних облігацій, яка склала від 0,04% венчурних до 18,2 % у відкритих фондах. Хоча в останніх активи ОВДП зменшилися (- 9,5 млн.грн.) [1].

Венчурний сектор найбільше наростив вкладення в інші активи (+ 20573,1 млн.грн.) внаслідок чого їхня вага у портфелях цих ІСІ розширився із 62,6: до 64,1%[1].

На відмінну від 2011 року у 2012 році першість в агрегованому портфелі цінних паперів ІСІ за вартістю інвестицій утримували акції, частка яких зросла із 36,8% до 41,5% через зміщення інвестиційних пріоритетів венчурних фондів. Так, хоча вкладення цих ІСІ у векселі знови зросли, їхня вага серед фінансових інструментів усіх фондів понизилася із 39,5% до 36,4%.

Таблиця 2.3 - Зведений портфель цінних паперів ІСІ за типами інструментів у 2011-2012 рр. [1]

Тип ЦП	Сукупна вартість ЦП у портфелях ІСІ, грн.	Частка у зведеному портфелі ЦП ІСІ
	31.12.2011	31.12.2012	31.12.2011	31.12.2012
Акцiї	16 322 316 353	21 422 944 548	36,83%	41,50%
Векселі	17 514 090 602	18 784 011 944	39,52%	36,39%
Облігації підприємств	9 783 641 301	10 951 497 658	22,07%	21,22%
Облігації державні внутрішні	120 966 788	273 039 340	0,27%	0,53%
Заставні цінні папери	336 018 325	151 525 789	0,76%	0,29%
Казначейські зобов'язання	0	14 996 294	0,00%	0,03%
Облігації місцевих позик	40 630 293	12 398 209	0,09%	0,02%
Ощадні сертифікати	197 887 500	0	0,45%	0,00%
Інші	5 496 590	5 457 535	0,01%	0,01%
Всього	44 321 047 751	51 615 871 319	100,00%	100,00%

У консолідованому портфелі не венчурних ІСІ у 2012 році акції зберегли лідерство, хоч і значно скоротили свою частку на відмінну від 2011 року (78,9 % до 73,7%).на другу ж позицію, завдяки закритим фондам вийшли векселі (із 8,9% до 11,9%), посунувши вниз корпоративні облігації (табл..2.4).

Таблиця 2.3 - Зведений портфель цінних паперів ІСІ крім венчурних за типами інструментів у 2011-2012 рр. [1]

Тип ЦП	Сукупна вартість ЦП у портфелях ІСІ, грн.	Частка у зведеному портфелі ЦП ІСІ
	31.12.2011	31.12.2012	31.12.2011	31.12.2012
Акцiї	4 743 787 437	4 856 911 294	78,86%	73,72%
Векселі	533 819 446	781 129 868	8,87%	11,86%
Облігації підприємств	607 517 901	730 035 822	10,10%	11,08%
Облігації державні внутрішні	107 648 248	210 808 978	1,79%	3,20%
Облігації місцевих позик	16 056 001	8 712 316	0,27%	0,13%
Ощадні сертифікати	5 887 500	0	0,10%	0,00%
Інші	794 570	796 486	0,01%	0,01%
Всього	6 015 511 103	6 588 394 765	100,00%	100,00%

Диверсифіковані ІСІ у 2012 році зберегли подібне до інших не венчурних фондів співвідношення у різні види цінних паперів, а отже, частка векселів у них помітно зросла і вивела ці папери на другу позицію за обсягом інвестицій із 4,9% до 12,3%. Акції, також завдяки закритим фондам, навіть зміцнили своє лідерство (із 79,8% до 80,6%) (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 - Зведений портфель цінних паперів ІСІ за типами інструментів у 2011-2012 рр.

Тип ЦП	Сукупна вартість ЦП у портфелях ІСІ, грн.	Частка у зведеному портфелі ЦП ІСІ
	31.12.2011	31.12.2012	31.12.2011	31.12.2012
Акцiї	1 280 605 987	1 102 086 915	79,80%	80,61%
Векселі	79 066 939	167 709 244	4,93%	12,27%
Облігації підприємств	108 811 295	53 248 426	6,78%	3,89%
Облігації державні внутрішні	44 198 082	35 401 715	2,75%	2,59%
Облігації місцевих позик	12 962 926	8 712 316	0,81%	0,64%
Інші	79 066 939	0	4,93%	0,00%
Всього	1 604 712 167	1 367 158 617	100,00%	100,00%

В мовах затяжного спаду на вітчизняному ринку, що у 2012 році присів на 35-39%, втрати українських ІСІ також тривали, однак були принаймні втричі меншими у порівнянні із провалом «блакитних фішок» та скоротилися порівняно із показником 2011 року (рис. 2.10) [1].

Значний відтік капіталу з відкритих ІСІ продовжував тиснути на дохідність фондів, що у 2012 році, як у 2011 році у середньому була нижчою серед типів ІСІ (-12,5% у 2011 р.). окремі фонди показали від -55,3% до +14,9%, що несуттєво відрізнялося від діапазону минулого року. Зростання вартості вкладень забезпечили від 9 із 40 фондів.

Інтервальні ІСІ понесли практично такі ж втрати - інвестиції у них подешевшали у середньому на 12,1% (після -18,7% у 2011 році). У закритих фондах середня доходність у 2012 році була на рівні -2,8%(після -8,3% рік у 2011 р.).

Рис. 2.11 - Середня доходність не венчурних ІСІ, індексів акцій та рівень інфляції у 2011-212 рр.



Доходність депозитів у золоті у 2012 році різко впала на тлі уповільнення росту ціни металу (+7,3%), а найбільший дохід принесли вклади у гривні (+21,3%), ставки за якими були вищими ніж у 2011 році, хоча у другому півріччі почали знижуватися.

Отже, у 2012 році диверсифіковані публічні ІСІ продовжували зазнавати збитків в умовах необхідної фази ринку цінних паперів. Причому найбільші втрати понесли не лише агресивні за стратегіями інвестування фонди, а й частина збалансованих та консервативних ІСІ.

Серед інвесторів ІСІ у 2012 році, найбільшими власниками вкладень залишалися юридичні особи-резеденти, хоча їхня частка скоротилася за рік із 81% до 80%, а у венчурних - із 82,5% до 80,8%. У інших секторах ІСІ присутність українських підприємств збільшилася і на 31.12.2012 склав 42,5% у відкритих до 69,9% у закритих не венчурних. У відкритих та інтервальних фондах це було пов'язано, головним чином, із виходом з них фізичних осіб, у закритих - зі зміною складу фондів, що потрапили у розрахунок, та з ростом вкладень цієї категорії інвесторів.

Рис. 2.12 - Вкладення в ІСІ за категоріями інвесторів у 2011 р. [1]



Тим не менше, у відкритих та інтервальних фондах фізичні особи-резеденти утримували найбільшу частку ВЧА - 46,4% та 44,6% відповідно (після 50,4% та 49,4% у 2011 році).

У венчурних фондах протягом 2012 року вага інвесторів - громадян України значно коливалася. Їхні сукупні вкладення у цих фондах різко скоротилися у 1-му кварталі, однак у 3-му почали зростати і, збільшилися за рік на 655,5 млн.грн., відновили свою частку до рівні кінця 2011 року (2,3 %).

Рис. 2.13 - Вкладення в ІСІ за категоріями інвесторів у 2011 р. [1]

Іноземними інвесторами станом на 31.12.2012 належало від 0,9% в інтервальних ІСІ до 11,2% у відкритих та 16,8% у венчурних, що були єдиним сектором ІСІ, де вага нерезидентів зросла. В цілому, іноземні юридичні та фізичні особи володіли 16,1% ВЧА ІСІ (після 14,8% у 2011 році).

Серед основних венчурних фондів, які фінансують українські проекти можна виділити фонд Євровенчерз Україна, який був заснований у 1999 році, на 90% фінансується ЄБРР, Westen NIS Enterprise Fund (WNISEF), інвестиції якого спрямовані в такі компанії, як концерн «АВК», Прокредит Банк, Міжнародний іпотечний банк, Слобожанська будівельна кераміка, Екопрод, Троянда, Швидко, Енеретичний Альянс та інші. Також можна виокремити венчурний фонд Adventures, який про інвестував такі проекти, як «Юнітрейд», «Мегаком», «Юніверсал Телеком», «Софт Прес», «Український технологічний бізнес - інкубатор»; Sigma Blazer - «Воля-Кабель», «Софтлайн», «Полтавська кондитерська фабрика», «Бердянський комбайновий завод», «Севастопольський морський завод»;Euroventures Ukraine Fnnd, серед профінансованих ними проектів зазначається «Фуршет» та Запорізький завод безалкогольних напоїв [36]

Функцію ж венчурних капіталістів виконують компанії з управління активами. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в україні зареєстровані інвестиційні венчурні фонди, першими серед яких були: ТОВ «Венчурні інвестиційні проекти», зареєстрований пайовий венчурний фонд «Міжрегіональний венчурний фонд», ТОВ «Трайден Капітал Менеджмент» - пайовий венчурний фонд «Трайдент -Україна», ВАТ «Кінто» - пайовий інтервальний фонд «благоустрій» [36].

2.2 Механізм діяльності інвестиційних фондів та компаній

Проблема організації процесу формування та управління портфелем ІСІ набуває надзвичайно важливого значення з точки зору не лише досягнення позитивного фінансового результату від інвестування коштів, а й забезпечення дохідності діяльності інвестиційного фонду, вищої порівняно з іншими напрямками вкладення коштів.

Діяльність інвестиційних фондів, насамперед, спрямована на забезпечення зростання вартості коштів спільного інвестування та отримання дрібними інвесторами інвестиційного прибутку за рахунок ефективного розміщення активів компанією з управління активами інституту спільного інвестування. Тому підходи до формування інвестиційного портфелю тут є вихідним і ключовим фактором, що визначає ефективність діяльності ІСІ.

З огляду на це основна мета вдосконалення управління фінансовими активами полягає у забезпеченні умов зростання конкурентних переваг, вчасного виконання зобов'язань, а також поліпшення фінансового стану як власників ІСІ, так і його клієнтів. Саме тому для ІСІ - професійного учасника фінансового ринку - найважливішим є розширення його частки на ринку, посилення довіри клієнтів, зростання оборотів, підвищення рейтингових оцінок діяльності тощо [48, с. 71].

Інструментом досягнення вказаних цілей є формування такої структури розміщення активів, яка забезпечуватиме максимізацію дохідності інвестиційних вкладень та мінімізацію рівня ризику. Тобто інвестиційний менеджер, або компанія з управління активами приймає рішення про формування портфеля інвестицій на основі певних підходів, які мають узгоджуватися з нормативними вимогами.

Однак, варто зауважити, що формування інвестиційного портфеля є ключовим, але не першим етапом в межах інвестиційного процесу інституту спільного інвестування.

Інвестиційний процес включає цілу низку етапів, що здійснюються групою суб'єктів, на яких покладено реалізацію конкретних завдань. Тому вважаємо за доцільне більш детально зупинитися на особливостях здійснення цього процесу для інвестиційних фондів з розмежуванням ролі та функцій окремих суб'єктів.

Основними етапами інвестиційного процесу є:

1) формулювання інвестиційної стратегії або мети діяльності фонду;

2) визначення загальних вимог та обмежень щодо складу та структури активів фонду та узгодження їх із законодавчими нормативно-правовими актами;

3) вибір типу інвестиційної політики;

4) проведення аналізу потенційних об'єктів інвестування;

5) прийняття рішення про структуру інвестиційного портфеля в розрізі класів активів (акції, облігації, грошові кошти та їх еквіваленти, нерухомість тощо);

6) аналіз та вибір інвестиційно привабливих інструментів в межах кожного з класів активів - формування інвестиційного портфеля;

7) перегляд інвестиційного портфеля;

8) бенчмаркінг - зіставлення показників структури портфеля та дохідності інвестицій з «еталонним» портфелем;

9) моніторинг ринкової ситуації та зміни вартості інвестиційного портфеля та окремих його складових;

10) оцінка ефективності вкладень у фінансові інструменти.

Усі вищезгадані етапи лежать у площині відповідальності компанії з управління активами. Проте важливим моментом є виділення тих суб'єктів, які забезпечують реалізацію конкретних заходів. Зокрема,такими ключовими суб'єктами є інвестиційні керуючі, інвестиційні стратеги, макро- та галузеві аналітики, торгівці цінними паперами.

Для більшої наочності й уточнення взаємозв'язків розглянемо схему формування та управління портфелем інвестиційного фонду (рис.2.13).

Першим етапом в інвестиційному процесі виступає формулювання інвестиційної стратегії або мети діяльності фонду. Ці елементи знаходять своє відображення в інвестиційній декларації фонду та визначають загальну мету здійснення діяльності з управління активами з точки зору принципів проведення такої діяльності та задоволення вимог індивідуальних інвесторів. В українській практиці це може мати наступний вигляд [далі наводяться уривки з інвестиційних декларацій ПрАТ «КІНТО»]:



Рис. 2.14 - Механізм формування та управління портфелем інвестиційного фонду [77]

- «Мета діяльності Фонду полягає в отриманні стабільного доходу, який за рівнем прибутковості значно перевищує рівень інфляції і не поступається банківським депозитам, але з істотним зменшенням ризику втрати вкладень, що досягається за рахунок інвестування коштів у різні класи активів» - ВДПІФ «КІНТО-Класичний».

- «Мета діяльності Фонду полягає в максимальному зростанні капіталу шляхом середньострокових інвестицій в акції українських компаній, що мають потенціал росту вищий за середній по ринку» - ЗНКІФ «Синергія-4».

- «Мета діяльності Фонду полягає в отриманні доходу, який суттєво перевищить рівень інфляції та девальвації національної валюти при середньостроковому інвестуванні. Кошти інвесторів будуть інвестуватися переважно в акції українських компаній, що мають потенціал росту вищий за середній по ринку» - ВДПІФ «КІНТО-Еквіті».

- «Мета діяльності Фонду полягає в мінімізації ризику при отриманні цільової середньорічної доходності на рівні двох депозитних ставок провідних банків завдяки використанню всіх наявних на ринку України інвестиційних можливостей - інвестування в акції, державні, муніципальні та корпоративні облігації, банківські метали, корпоративні права, нерухомість» - ЗНПІФ «КІНТО-Весна».

- «Мета діяльності Фонду полягає в отриманні доходності, максимально наближеної до доходності Індексу українських акцій Української біржі (без врахування витрат Фонду), як у періоди зростання, так і у періоди падіння індексу. Відповідно до традиційної класифікації, Фонд може бути класифікований як «індексний фонд» - ЗНПІФ «Індекс Української біржі».

На цьому етапі основним суб'єктом виступає інвестиційний керуючий або управляючий фондом.

Наступним етапом є визначення загальних вимог та обмежень щодо складу та структури активів фонду. Ця інформація також, як правило, фіксується в інвестиційній декларації фонду та визначає види фінансових інструментів, з яких складатиметься інвестиційний портфель та обмеження щодо часток цих фінансових інструментів. Важливим моментом тут є узгодження вказаних обмежень із вимогами чинних нормативно-правових актів щодо складу і структури активів інвестиційних фондів відповідних типів та видів.

Комплексно з попереднім етапом здійснюється вибір типу інвестиційної політики. Тут існують різні підходи до класифікації інвестиційної політики. Зокрема, Зимовець В.В. та Зубик С.П. виділяють такі форми (типи) інвестиційної політики за різними класифікаційними ознаками [77]:

- Залежно від ступеня ризику:

- консервативна інвестиційна політика полягає у виборі надійніших об'єктів інвестування (акцій та облігацій відомих і стабільних компаній, боргових цінних паперів урядів держав з високим кредитним рейтингом). Характерною ознакою такої інвестиційної політики є низькі ризики інвестування і, відповідно, невисока але передбачувана дохідність;

- агресивна інвестиційна політика характеризується вибором високо ризикованих об'єктів інвестування (акцій та облігацій маловідомих перспективних компаній, боргових цінних паперів урядів держав з невисоким кредитним рейтингом) і, відповідно, вищою дохідністю, яка прогнозується з низькою вірогідністю(паралельно з можливістю отримати вищі доходи існує значний ризик втрати вкладених коштів узагалі);

- помірна інвестиційна політика.

- Залежно від терміну виплати доходу:

- політика максимізації капіталу інвесторів;

- політика максимізації поточного доходу інвесторів.

- Залежно від джерел отримання доходу (від структури активів):

- базується на придбанні акцій;

- базується на придбанні облігацій;

- базується на придбанні інструментів грошового ринку [46, с.127-129].

Варто зауважити, що в українській практиці немає чітко визначених підходів до класифікації інвестиційної політики, однак поширеним є використання таких типів, як агресивна, збалансована та консервативна політика.

Відповідальність за здійснення цих перших трьох етапів інвестиційного процесу для інвестиційних фондів лежить на інвестиційних керуючих або управляючих фондами. Це є ті етапи, реалізація яких передбачається при створенні фонду. В межах цих етапів визначаються основні принципи діяльності фонду в майбутньому, які закріплюються в проспекті емісії, зокрема в інвестиційній декларації.

Наступним етапом реалізації інвестиційного процесу є проведення аналізу потенційних об'єктів інвестування. За цей блок завдань відповідають інвестиційні стратеги та макроаналітики. Зокрема, вони оцінюють стан складових фінансових ринків, розробляючи рекомендації щодо надання переваги при інвестуванні тим чи іншим видам фінансових інструментів (наприклад, державні облігації та інструменти грошового ринку в періоди спаду фондового ринку, або найбільш ліквідні акції в період пожвавлення фондового ринку, або цінні папери «другого ешелону» в періоди тривалого зростання фондових ринків), або цінним паперам тих чи інших галузей (наприклад, акції металургійних компаній в періоди зростання цін на метал, або енергетичні компанії напередодні проведення приватизації компаній галузі).

На основі цієї інформації інвестиційні керуючі приймають рішення про структуру інвестиційного портфеля в розрізі класів активів.

Вибір класів активів та їх відносної ваги має істотний вплив на очікуваний результат. У тривалій перспективі політика вибору класів та їх відносної довгострокової ваги у портфелі зазвичай більшою мірою впливає на ефективність інвестицій, ніж перерозподіл коштів між активами [48, с. 72]. Тому саме цей етап є одним з найбільш відповідальних з точку зору формування цілісної стратегії управління інвестиційним портфелем фонду.

Наступним етапом є аналіз та вибір інвестиційно привабливих інструментів в межах кожного з класів активів. Ця функція покладається, насамперед, на галузевих аналітиків, які здійснюють відбір кращих цінних паперів в межах відповідних секторів (металургія, видобувна галузь, машинобудування, енергетика, фінансовий сектор тощо) з метою отримання максимального прибутку. На основі проведеного аналізу аналітики надають рекомендації щодо операцій з цінними паперами з їхнього покриття: придбавати, тримати, продавати. Як правило, рекомендації готуються у вигляді інвестиційних звітів, які розглядаються та обговорюються на інвестиційних комітетах.

До складу інвестиційного комітету включаються інвестиційні керуючі, інвестиційні стратеги, макроаналітики, галузеві аналітики та торгівці цінними паперами. Рекомендації аналітиків є вихідною інформацією, що використовується управляючими фондами для прийняття рішень щодо формування або зміни структури інвестиційного портфеля. Присутність торгівців цінними паперами на інвестиційних комітетах є доцільною з огляду на необхідність оцінки реальної можливості реалізації рекомендацій аналітиків. Насамперед, мова йде про доступність тих чи інших цінних паперів на ринку (проблеми ліквідності, що особливо актуально на вітчизняному фондовому ринку), адекватність цінових рівнів, рівень зацікавленості інших учасників ринку до аналізованих цінних паперів. Тому даний етап передбачає участь найширшого кола суб'єктів інвестиційного процесу в компанії з управління активами інвестиційного фонду - від галузевих аналітиків, до управляючих фондами, включаючи торгівців цінними паперами.

На основі рекомендацій аналітиків інвестиційні керуючі спільно з інвестиційними стратегами приймають рішення про формування інвестиційного портфеля шляхом наповнення його цінними паперами, що були рекомендовані аналітиками.

Надалі на постійній основі проводиться цілий комплекс заходів, що дозволяє як оцінювати ефективність попередніх інвестиційних рішень, так і переглядати інвестиційну тактику задля забезпечення реалізації цілей, визначених в інвестиційній декларації. До таких заходів можна віднести:

- Моніторинг змін ринкової ситуації (макрорівень). Ці заходи дозволяють ідентифікувати нові тенденції розвитку економічної системи, або загрози, що можуть обмежувати можливості отримання позитивних результатів від вкладення коштів у ті чи інші напрямки. Аналіз зовнішніх факторів створює можливості для зміни інвестиційної тактики: зміщення акцентів в бік інших класів активів (акції, облігації, нерухомість тощо), або в бік конкретних секторів економіки (в межах одного чи кількох класів активів). У результаті виявлення вказаних змін ринкової ситуації відбувається автоматичне повернення до 4 етапу інвестиційного процесу.

- Бенчмаркінг - зіставлення показників структури портфеля та дохідності інвестицій з «еталонним» портфелем. Оцінка ефективності діяльності будь-якого фонду здійснюється шляхом порівняння показників дохідності та структури активів з «еталоном». Найчастіше в якості такого «еталону» може виступати фондовий індекс (загальний, галузевий тощо), рідше це може бути фонд-аналог в управлінні іншої компанії. Для деяких видів фондів «еталоном» виступає рівень інфляції, дохідність за депозитами або дохідність деяких металів (найчастіше - золото). Відповідно, виявлення суттєвої різниці в показниках дохідності може слугувати сигналом до зміни структури інвестиційного портфеля в розрізі класів активів.

- Моніторинг зміни вартості окремих активів у портфелі, який здійснюється в комплексі з оцінкою ефективності вкладень у фінансові інструменти. Випереджаючі темпи росту вартості окремих активів протягом короткого проміжку часу часто можуть свідчити про «перегрів» даного активу та ризик подальшого зниження його вартості або, принаймні, гіршої динаміки в майбутні періоди. Це є сигналом до зменшення частки інвестицій у даний вид активу або навіть взагалі виведення його із портфелю. І навпаки, відставання динаміки вартості певного активу від його аналогів може свідчити про можливість реалізації потенціалу зростання вже протягом найближчого періоду. У такій ситуації доцільним є збільшення частки інвестицій в даний актив. Крім того, подібний аналіз дозволяє здійснювати оцінку ефективності вкладень у ті чи інші активи з метою виявлення «кращих» та «гірших» активів у своїх класах, з'ясування особливостей динаміки їх вартості в різні періоди часу (залежно від ринкової ситуації, фази економічного циклу тощо).

На кожному з цих етапів інвестиційний керуючий має контролювати виконання законодавчих вимог щодо структури активів інституту спільного інвестування та відповідність обмеженням, встановленим регламентом ІСІ та проспектом емісії інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду та акцій корпоративного інвестиційного фонду.

Основними перевагами ІСІ, з точки зору інвесторів, є потенційно висока дохідність, порівняно з традиційними способами збереження та примноження капіталу, та менші витрати часу на управління інвестиціями. Об'єднання коштів багатьох окремих інвесторів дозволяє ІСІ виходити на фондовий ринок та користуватись перевагами великих інституційних інвесторів. Серед інших переваг - диверсифікація інвестицій, відсутність мінімального терміну інвестицій (у випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди) та можливість досить оперативно вилучити вкладені кошти у випадку необхідності [77].

Інструментами їх діяльності є акції та інвестиційні сертифікати які мають номінальну вартість. Кількість цінних паперів фонду, що належать одному учаснику, не обмежується. Власники акцій та інвестиційних сертифікатів несуть ризики, пов'язані із зміною ринкової вартості активів фонду.

Зазначимо, що цінні папери інвестиційних фондів володіють наступними характеристиками:

* для відкритих інвестиційних фондів такі цінні папери не підлягають вільному обігу на вторинному ринку цінних паперів (організованому чи неорганізованому). Дивіденди за такими цінними паперами не нараховуються і не сплачуються;

* для інтервальних інвестиційних фондів - їх вільно цінні папери обертаються на вторинному ринку цінних паперів лише у періоди „закритого” стану фондів, що їх емітували. Дивіденди за такими цінними паперами не нараховуються і не сплачуються;

* для закритих інвестиційних фондів - цінні папери вільно обертаються на вторинному ринку цінних паперів. Дивіденди за такими цінними паперами нараховуються, якщо це передбачено Проспектом емісії [77].

Як вже зазначалося, напрямки вкладення (інвестування) коштів інвесторів ІСІ (корпоративного або пайового інвестиційного фонду), значною мірою залежать від виду та типу фонду. Відповідно до Закону України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути лише диверсифікованого виду. Згідно із Законом фізичні особи не можуть бути учасниками пайових недиверсифікованих та венчурних ІСІ, інвестиції яких можуть бути надмірно ризиковими.

Для кожного типу і виду інвестиційних фондів визначено, в які активи, і в яких пропорціях можуть бути вкладені кошти інвесторів, а які заборонені для інвестування. Ці особливості закріплені в Положенні ДКЦПФР фондового ринку про склад і структуру активів інвестиційних фондів (Рішення ДКЦПФР №12 від 11.01.2002) [77].

Активами інституту спільного інвестування можуть бути такі інструменти:

* акції та облігації українських емітентів;

* акції та облігації іноземних емітентів, у т.ч. облігації інших держав;

* облігації внутрішньої державної позики;

* облігації органів місцевого самоврядування;

* дорогоцінні банківські метали;

* грошові кошти на депозитних рахунках у банках та у депозитних сертифікатах банків;

* об'єкти нерухомості;

* корпоративні права і інших, ніж цінні папери, формах (частки,паї).

Таким чином, узагальнюючи практику формування інвестиційної стратегії та особливості управління активами інститутів спільного інвестування в Україні, варто звернути увагу на необхідність систематизації інвестиційного процесу ІСІ та чіткого усвідомлення реалізації усіх його етапів. Серед таких етапів слід виділити: формулювання інвестиційної стратегії або мети діяльності фонду; визначення загальних вимог та обмежень щодо складу та структури активів фонду; вибір типу інвестиційної політики; проведення аналізу потенційних об'єктів інвестування; прийняття рішення про структуру інвестиційного портфеля в розрізі класів активів (особливо слід наголосити на важливості саме цього етапу); аналіз та вибір інвестиційно привабливих інструментів в межах кожного з класів активів. Ці всі етапи мають передувати власне формуванню інвестиційного портфеля. Подальший же перегляд інвестиційного портфеля має відбуватися на основні здійснення постійного комплексу оціночно-управлінських заходів, до яких слід включати моніторинг змін ринкової ситуації (макрорівень); бенчмаркінг; моніторинг зміни вартості окремих активів у портфелі та оцінка ефективності вкладень у фінансові інструменти. Також важливим моментом щодо реалізації такого процесу є розподіл повноважень та відповідальності між відповідними суб'єктами - інвестиційними керуючими (управляючими фондами), інвестиційними стратегами, макроаналітиками та галузевими аналітиками. Для забезпечення умов для прийняття найбільш адекватних, релевантних та ефективних рішень має створюватися так званий «інвестиційний комітет», що, окрім вищеназваних суб'єктів, має включати також торгівців цінними паперами для оцінки реальної можливості реалізації рекомендацій аналітиків (з урахуванням проблем ліквідності, що особливо актуально на вітчизняному фондовому ринку; адекватності цінових рівнів тощо).

інвестиційний фонд валютний регулювання

2.3 Аналіз основних напрямів державного регулювання діяльності інвестиційних фондів та компаній в Україні

Аналіз публікацій, законодавчої і нормативної бази засвідчив, що державне регулювання інвестиційних фондів та компаній є специфічним напрямом діяльності держави, що зумовлений потребами знаходження ефективних засобів державного впливу на розвиток інвестиційної діяльності в національній економіці. Зазначимо, що впродовж двадцяти двох років діяльності таких інституцій на фінансовому ринку, в Україні до тепер комплексно не розглядалися проблеми пов'язані із їх діяльністю, а заходи державного регулювання носили несистемний характер і були непідкріплені відповідними програмами і стратегіями розвитку.

Потрібно відзначити що модель діяльності інвестиційних фондів і компаній на сучасному фінансовому ринку не є оптимальною з точки дору самої структури ринку, так і з точки зору реалізації інвестиційного потенціалу таких інституцій щодо задоволення потреб економіки в інвестиційних ресурсах. Вона характеризується наявністю певних системних обмежень, структурних диспропорцій та проблем, що породжують необхідність розроблення відповідних заходів державного регулювання.

До основних системних обмежень та проблем, що значно стримують потенціал зростання ринку інститутів спільного інвестування в Україні, можна віднести такі: недосконалість законодавчої бази та механізмів державного регулювання; обмеженість заощаджень та низька мотиваційна зацікавленість громадян до участі в інвестиційних фондах; загальна незрілість та нерозвиненість фондового ринку України; наявність значних структурних диспропорцій самого ринку спільного інвестування в частині превалювання закритих венчурних інвестиційних фондів над відкритими та інтервальними публічними, зорієнтованими на залучення коштів індивідуальних інвесторів; слаборозвинена регіональна структура ринку спільного інвестування; низька інформаційна прозорість компаній з управління активами інвестиційних фондів; низька якість управління ризиками в компаніях з управління активами (далі - КУА); значна частка «неякісних» фінансових інструментів в активах ІСІ; обмежені можливості щодо створення нових різновидів фондів; низький рівень фінансової обізнаності громадян [96] та інші.

Державне регулювання у сфері спільного інвестування - це політико-економічний процес, що ґрунтується на реалізації відповідної державної політики як сукупності форм і методів державного впливу на ринок спільного інвестування з метою формування його оптимальної моделі, яка за допомогою прийнятих законодавчо-нормативних актів визначає засади формування та розвитку об'єктивних взаємовідносин, що складаються на цьому ринку. Державне регулювання ринку спільного інвестування виявляється також у встановленні законодавчих нормативів, правил, вимог та процедур діяльності суб'єктів ринку (ІСІ, КУА, інвестори, біржі, посередники, тощо) та їх взаємодії між собою в ринковому середовищі господарювання [67].

Прийняття законодавчо-нормативних актів формує важливий правовий механізм державного регулювання діяльності інститутів спільного інвестування, який зумовив власне їх появу та бурхливий розвиток. Хоча на даний момент ринок спільного інвестування в Україні є відносно далеким від досконалості, однак у сфері спільного інвестування були прийняті ключові законодавчі та нормативно-правові акти для його розвитку, зокрема: Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р. № 55/94, закони України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 18 грудня 2008 р. № 693-VI [43], численні нормативно-правові акти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у вигляді рішень про затвердження Положень щодо різноманітних аспектів діяльності ІСІ. Ці важливі ланки правового механізму спільного інвестування забезпечили правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановили вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості емісії, розміщення, обігу, обліку та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування - інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів (далі - ПІФ) та акцій корпоративних інвестиційних фондів (далі - КІФ), порядок і обсяг розкриття інформації про діяльність інститутів спільного інвестування тощо.

На нинішньому етапі розвитку ринку спільного інвестування його учасники очікують подальших суттєвих кроків держави щодо удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази діяльності інститутів спільного інвестування. Незважаючи на значні успіхи у формуванні законодавчої бази, все ж таки вона потребує суттєвого подальшого удосконалення. До чинного законодавства доцільно внести низку змін та доповнень шляхом розробки та прийняття Верховною Радою України законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».