Особливості діяльності інвестиційних фондів та компаній в Україні

Основною метою удосконалення правового механізму функціонування інститутів спільного інвестування, насамперед, має стати [44]:

- удосконалення механізмів захисту прав інвесторів ІСІ;

зосередження всіх норм щодо порядку створення, функціонування та ліквідації корпоративних інвестиційних фондів, механізму здійснення корпоративного управління в таких фондах у Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»;

удосконалення питань створення, діяльності та ліквідації суб'єктів спільного інвестування, управління їх активами, вимог до складу та структури активів, розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування;

удосконалення нормативно-правових актів ДКЦПФР, розроблених на виконання положень основного Закону.

З метою забезпечення подальшого розвитку інститутів спільного інвестування та компаній з управління активами в проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» слід передбачити [67]:

- удосконалення вимог щодо звітності інститутів спільного інвестування та компаній з управління активами в частині введення електронного документообігу, електронного підпису, уніфікації вимог стосовно розкриття інформації, яка може вважатися інсайдерською;

запровадження механізмів гарантування вкладів фізичних осіб - учасників пайових інвестиційних фондів та акціонерів корпоративних інвестиційних фондів;

закріплення права надання компаніями з управління активами інвестиційних консультацій, зокрема запровадження інституту «інвестиційного радника» з визначеними у законі правами та відповідальністю;

запровадження нових та удосконалення існуючих механізмів і передумов зростання обсягів активів інститутів спільного інвестування;

удосконалення змісту та спеціальних умов інвестиційної діяльності венчурних фондів з метою реалізації пріоритетних інноваційно-інвестиційних проектів;

розробки та введення в дію регуляторних актів щодо порядку здійснення компаніями з управління активами управління інвестиційно-страховими фондами, страховими резервами, іпотечним покриттям;

удосконалення вимог щодо диверсифікації активів пайових та корпоративних інвестиційних фондів з використанням похідних цінних паперів, неемісійних цінних паперів та операцій РЕПО;

удосконалення нормативно-правових актів щодо унеможливлення протиправного використання інсайдерської інформації;

розробку законодавчих вимог стосовно протидії маніпулюванню вартістю цінних паперів інститутів спільного інвестування;

удосконалення процедури дій при створенні та ліквідації корпоративних чи пайових інвестиційних фондів;

розширення можливостей КУА зі створення спеціалізованих інвестиційних фондів (фондів грошового ринку, фондів державних цінних паперів, фондів облігацій, фондів акцій, індексних фондів, фондів банківських металів, фондів фондів);

встановлення вимог щодо іменної форми випуску цінних паперів ІСІ та існування цінних паперів ІСІ в бездокументарній формі;

встановлення вимог щодо здійснення оплати вартості цінних паперів ІСІ, в тому числі акцій корпоративного інвестиційного фонду при формуванні початкового статутного капіталу, виключно у грошовій формі;

удосконалення системи розкриття інформації про діяльність інститутів спільного інвестування.

Внесення зазначених змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» повинно супроводжуватися суттєвим удосконаленням нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів, зокрема щодо розробки, перегляду Положень Комісії та уніфікації вимог, які регулюють порядок, зміст і форми надання звітності інститутами спільного інвестування, особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, склад та структуру активів інституту спільного інвестування тощо.

Окремого значення та ваги для розвитку ринку спільного інвестування набувають удосконалення законодавчих актів функціонування фондового ринку України. Так, зокрема, активізація інвестиційного потенціалу спільного інвестування неможлива без суттєвого удосконалення та розвитку механізмів функціонування фондового ринку [80]. У сфері розвитку фондового ринку України потребує удосконалення нормативна база з питань запровадження нових інструментів та нових видів професійної діяльності на фондовому ринку, зосередження торгівлі цінними паперами на фондових біржах, консолідації біржової системи, централізації депозитарної системи. Ринок потребує законодавчого врегулювання правил здійснення операції РЕПО та операцій маржинального кредитування.

Організаційний механізм державного регулювання діяльності інвестиційних фондів визначається виходячи із законодавчої бази щодо їх організаційної структури, механізму регламентування та регулювання діяльності з боку регуляторів, таких як Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР), Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Національний депозитарій України та інших органів державної влади. Економічний механізм базується на загальному підході щодо процесу інвестування активів, який визначається методичними та практичними підходами до управління сформованим інвестиційним капіталом з метою досягнення певного економічного ефекту.

У поєднанні організаційно-економічний механізм державного регулювання діяльності інститутів спільного інвестування являє собою сукупність організаційних і економічних методів, засобів, інструментів та важелів регуляторного впливу держави у сфері спільного інвестування з метою стимулювання його розвитку, захисту прав інвесторів та зниження ризиків інвестування в ІСІ. Захист прав інвесторів та зниження ризиків інвестування в ІСІ забезпечується організаційною структурою системи управління інвестиційним фондом, яка побудована за принципом розмежування функцій управління, зберігання й обліку прав власності на цінні папери фонду між незалежними один від одного структурами - КУА, зберігачем і реєстратором (депозитарієм). Діяльність вищевказаних організацій, які обслуговують інвестиційні фонди, також ліцензується і регулюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку [67].

Діяльність КУА здійснюється із дотриманням законодавчо визначених вимог та обмежень, у режимі системного державного регулювання, нагляду і контролю. КУА може управляти інститутами спільного інвестування (пайовими та/або корпоративними інвестиційними фондами) тільки на підставі ліцензії на здійснення діяльності з управління активами ІСІ. КУА може поєднувати діяльність з управління активами ІСІ тільки з діяльністю з управління активами недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ) та з адмініструванням НПФ (за наявності відповідної ліцензії).

Для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунків за операціями, пов'язаними з управлінням інвестиційним фондом, відкривається окремий банківський рахунок, а для обліку прав на цінні папери, що перебувають в активах інвестиційного фонду, - окремий рахунок у цінних паперах у зберігача. Зберігач (як правило це банк) не має права розпоряджатися активами інвестиційного фонду - він забезпечує виконання операцій з активами ІСІ та контролює дотримання КУА, що управляє активами інвестиційного фонду, норм законодавства, регламенту та інвестиційної декларації інвестиційного фонду. У разі виявлення порушень з боку КУА зберігач зобов'язаний повідомити про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, здійснюється професійне управління активами, проводиться диверсифікація портфеля [67].

Наступною ланкою механізму захисту прав інвесторів є щорічна аудиторська перевірка бухгалтерського обліку і складання звітності щодо активів інвестиційних фондів, складу і структури активів ІСІ, якими управляє КУА. Завдяки такому механізму захисту кошти інвесторів захищаються від нецільового використання, а активи ІСІ - від проблем, пов'язаних із фінансовим становищем самої КУА. Навіть банкрутство КУА (як господарюючого суб'єкта) не є загрозою для активів ІСІ, оскільки активи інвестиційного фонду збанкрутілої КУА можуть бути передані в управління іншій КУА, і на активи такого ІСІ не поширюються вимоги та зобов'язання КУА.

Організаційним механізмом передбачений також контроль діяльності КУА з боку інвесторів. Такими органами контролю є Наглядова (Спостережна) рада ІСІ, а також, збори акціонерів (для корпоративного інвестиційного фонду). Наглядова рада формується з інвесторів, які придбали цінні папери ІСІ. До компетенції цих органів належать: підписання і розірвання договорів з КУА (затвердження договорів щодо активів ІСІ, сума яких перевищує встановлену в регламенті ІСІ мінімальну вартість, договорів з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором (депозитарієм) на обслуговування ІСІ).

Регулювання діяльності КУА відбувається також у рамках її членства в саморегулівній організації професійних учасників ринку цінних паперів. Для компаній з управління активами такою організацією є Українська асоціація інвестиційного бізнесу (далі - УАІБ). Однак ключовою ланкою організаційно-економічного механізму є державне регулювання, нагляд та контроль з боку держави, які здійснює ДКЦПФР. Компанії з управління активами подають до Комісії щоденні, квартальні та річні звіти про діяльність ІСІ, а ДКЦПФР проводить перевірку роботи КУА, а в разі виявлення порушень застосовує до КУА передбачені законодавством заходи впливу.

Найважливішими аспектами вдосконалення організаційно-економічного механізму мають стати [67]:

підвищення якості державного регулювання, контролю та нагляду за діяльністю інститутів спільного інвестування, компаній з управління активами шляхом зростання інституційної та фінансової спроможності регуляторного органу (ДКЦПФР);

збільшення обсягів залучення вільних фінансових ресурсів та підвищення питомої ваги акумульованих інститутами спільного інвестування коштів у економіці країни в цілому;

підвищення ефективності перерозподілу залучених інститутами спільного інвестування коштів;

удосконалення валютного регулювання операцій з цінними паперами в Україні;

підвищення ролі інноваційних проектів, які можуть фінансуватися за рахунок коштів спільного інвестування венчурних фондів;

підвищення конкурентоспроможності інститутів спільного інвестування порівняно з традиційними інструментами інвестування;

забезпечення зростання попиту на інвестиційні послуги інститутів спільного інвестування, компаній з управління активами;

підвищення обізнаності інвесторів про діяльність інститутів спільного інвестування, їх переваги та особливості;

удосконалення системи розкриття інформації про діяльність інститутів спільного інвестування;

надання можливості КУА брати у своє управління обов'язкові резерви страхових компаній та здійснювати управління інвестиційно-страховими фондами компаній, що надають послуги з інвестиційного страхування;

лібералізація валютного регулювання у сфері діяльності ІСІ, зокрема шляхом скасування невиправданих обмежень на залучення коштів в іноземній валюті та здійснення інвестицій в іноземні цінні папери;

забезпечення впровадження процедур оцінки ефективності інвестиційної діяльності вітчизняних ІСІ за правилами, визначеними Глобальними стандартами результативності інвестування (GIPS);

проведення інформаційних компаній для різних цільових аудиторій про діяльність інститутів спільного інвестування, компаній з управління активами та їх переваги як окремого інструменту збереження та примноження капіталів інвесторів;

створення ефективного біржового ринку фінансових інструментів, що випускаються інвестиційними фондами;

введення механізму дискваліфікації управлінців;

удосконалення системи рейтингування КУА та ІСІ;

запровадження страхування професійної відповідальності КУА.

Інституційний механізм державного регулювання полягає в оптимізації взаємодії учасників ринку спільного інвестування (емітентів, інвесторів, КУА, ІСІ, бірж, зберігачів, аудиторів, депозитаріїв, інших професійних учасників та державних органів). Особливо важливою є підтримка розвитку інститутів і технологій ринку спільного інвестування, оскільки спільне інвестування має посісти чільне місце в системі перерозподілу національних інвестиційних ресурсів у перспективні сфери реальної економіки.

У рамках удосконалення інституційного механізму першочергове значення має координація діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг, Національного банку України та Антимонопольного комітету України. Це пов'язано з досить високим рівнем інтеграції та взаємопов'язаністю різних сегментів фінансового ринку України.

Для ринку спільного інвестування України важливим є запровадження світового досвіду інформаційного супроводження та моніторингу функціонування спільного інвестування, раціонального розподілу регуляторних функцій між державними органами та саморегулівними організаціями.

Удосконалення інституційної складової ринку спільного інвестування полягає у створенні сприятливих організаційно-правових умов для суттєвого зростання активів ІСІ, якісних характеристик управління цими активами, покращення професійних стандартів діяльності суб'єктів ринку та їх взаємодії з регуляторними органами.

В Україні сформована система державного регулювання, але вона повинна істотно доповнюватися різними формами інституційно-правового регулювання (саморегулювання), яке здійснюється центральними інститутами ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів (фондовими біржами, центральним депозитарієм, кліринговими організаціями) та/або об'єднаннями професійних учасників, що діють на принципах саморегулювання і здійснюють управління даними інститутами, посилюючи та консолідуючи наглядові функції державних регуляторів.

Фіскальний механізм є одним із важливих методів державного регулювання. Ключовою складовою фіскального механізму є бюджетно-податкові методи державного регулювання: витрати державних коштів, податки, регулювання та контроль. Держава впливає на ринок спільного інвестування через бюджетну, податкову політику, систему державної підтримки. При цьому найважливіше значення для розвитку спільного інвестування мають такі фіскальні регулятори, як податки та неподаткові платежі, фінансові пільги та санкції. Прискорення розвитку ринку спільного інвестування не потребує прямих витрат державних коштів, найважливішим методом регулювання у цій сфері є податкове стимулювання розвитку ринку, його інфраструктури, професійної діяльності його учасників, операцій з цінними паперами ІСІ і доходів за ними.

Сприятлива державна політика щодо оподаткування та валютного регулювання спільного інвестування має створити умови як для національних інвесторів (у тому числі населення), так і для іноземних учасників інвестиційної діяльності щодо інвестування в національну економіку через вкладання коштів в інвестиційні фонди.

З метою удосконалення податкового стимулювання розвитку ринку спільного інвестування України необхідним є реалізація наступних заходів [67]:

усунення розбіжностей у тлумаченні терміна «інститути спільного інвестування» згідно з Податковим кодексом (ст. 14.1.86) та Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»;

уточнення визначення об'єкта оподаткування для застосування ставки 5% щодо доходів, які сплачує компанія з управління активами, нарахованих на розміщені активи відповідно до п. 167.2 ст. 167 Податкового кодексу [81];

віднесення до складу витрат інвестора повної суми коштів, внесених в обмін на акції, під час первинного розміщення акцій за ринковими цінами, а також розміщення акцій додаткових випусків;

включення до складу емісійного доходу отриманих емітентом сум перевищення надходжень від повторного розміщення акцій власного випуску над ціною їх зворотного викупу як такого, що належить до складу операцій із власним капіталом. Оскільки відповідно до Податкового кодексу «емісійний дохід - це сума перевищення надходжень, отриманих емітентом від емісії (випуску) власних акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів над номінальною вартістю таких акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів (під час їх первинного розміщення), або над ціною зворотного викупу під час наступних розміщень інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів»;

виключення в нормах Податкового кодексу поняття і порядку визначення об'єкта оподаткування, що не відповідає порядку здійснення діяльності інвестиційних фондів, встановленому Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайових і корпоративних інвестиційних фондів)», що повинно привести до правильного трактування норм податкового законодавства з боку ДПАУ. Зокрема, використання в податковому законодавстві поняття «дохід» для визначення доходів фізичної особи - інвестора ІСІ, які обкладаються за зниженою ставкою, аналогічній оподаткуванню доходів за банківськими депозитами замінить поняттям «інвестиційний дохід, який виплачується КУА»;

встановлення єдиних підходів до оподаткування інвестиційних доходів громадян (за ставкою 5%), отриманих за інвестиційними операціями купівлі-продажу цінних паперів ІСІ;

звільнення від оподаткування діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів;

уточнення видів професійної діяльності на фондовому ринку, що не є об'єктом оподаткування (види професійної діяльності на фондовому ринку, які підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства);

звільнення емітента від сплати державного мита за реєстрацію проспекту емісії цінних паперів інститутами спільного інвестування, які здійснюють публічне розміщення цінних паперів ІСІ;

звільнення від оподаткування операцій інвесторів з конвертації (обміну) цінних паперів ІСІ, що перебувають під управлінням однієї компанії з управління активами;

внесення змін до законів України, які регулюють порядок стягнення та розмір податкових платежів за результатами фінансової діяльності інститутів спільного інвестування;

звільнення Державної комісії з цінних паперів від сплати судового збору.

З метою реалізації зазначених заходів необхідно внести зміни та доповнення до податкового кодексу та інших законів України. Потребує удосконалення та оптимізації й режим валютного регулювання операцій з цінними паперами в Україні, зокрема необхідно [67]:

- спрощення порядку здійснення операцій з іноземною валютою інституційними інвесторами, з метою інвестування в іноземні цінні папери відповідно до законодавства України;

- забезпечення реалізації положень законодавства щодо можливості інституційними інвесторами придбавати іноземні цінні папери з урахуванням особливостей функціонування міжнародних ринків цінних паперів.

З метою реалізації зазначених заходів необхідно внести зміни до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та нормативних актів Національного банку України та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Потребує суттєвого удосконалення інформаційний механізм державного регулювання спільного інвестування в Україні, насамперед забезпечення інформаційної прозорості ринку спільного інвестування. З цією метою необхідно вдосконалити перелік інформації, яка підлягає розкриттю з боку учасників ринку.

Важливим завданням є забезпечення оперативного доступу до інформації, що розкривається, удосконалення способів поширення інформації з використанням сучасних інформаційних технологій. Окремим завданням є створення системи постійного державного моніторингу виконання КУА та іншими учасниками ринку ІСІ вимог щодо здійснення операцій з коштами інвесторів, цінними паперами, іншими активами в режимі реального часу (он-лайн).

Головною ланкою інформаційного механізму має стати єдина Інформаційна система ринку ІСІ та фондового ринку, центральне місце в якій належатиме інформаційній системі ДКЦПФР, на яку повинні орієнтуватися інформаційні системи компаній з управління активами, зберігачів, фондових бірж, депозитаріїв, саморегулівних організацій, інших професійних учасників ринку.

У Комісії має бути сформована єдина Інформаційна система ДКЦПФР, у тому числі інфраструктура зовнішнього (з учасниками фондового ринку та іншими органами державної влади) та внутрішнього (між підрозділами Комісії) обміну даними у вигляді електронних документів. На сьогодні процедури збирання й обробки інформації, необхідної для визначення та контролю цільових показників результативності діяльності учасників ринку спільного інвестування та підрозділів Комісії, не автоматизовані. Відсутня єдина система планування та моніторингу ефективності реалізації державних програм і проектів у галузі спільного інвестування, а також доступу до цієї інформації зацікавлених учасників ринку. Отримання необхідної інформації в більшості випадків вимагає безпосереднього звернення до підрозділів ДКЦПФР, формування та надання запитів у паперовому вигляді. Без розв'язання вказаних проблем неможливо забезпечити перехід на новий рівень якості державного регулювання та виконання функцій ДКЦПФР. Крім відсутності достатньої уніфікації форматів, стандартів та процедур, найбільш проблемним питанням залишається відсутність електронного документообігу між підрозділами Комісії, впровадженими учасниками ринку та органами державної влади. Варто удосконалити вимоги до розкриття інформації про діяльність ІСІ, забезпечити вільний доступ учасників ІСІ до інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів ІСІ, регламенті ІСІ та змінах до них. Інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства, має розміщуватися на веб-сайті компанії з управління активами в мережі Інтернет. Слід законодавчо закріпити вимоги до розкриття на веб-сайті КУА наступної інформації: регламент (зміни до регламенту інвестиційного фонду); свідоцтво про внесення інвестиційного фонду до ЄДРІСІ; висновки аудитора (аудиторської фірми) інвестиційного фонду; розрахунок вартості чистих активів; проспект емісії (зміни до проспекту емісії); свідоцтво про державну реєстрацію випуску цінних паперів інвестиційного фонду; перелік осіб, які обслуговують інвестиційний фонд. У рамках удосконалення інформаційного механізму доцільно запровадити порядок широкого інформування громадян про їх права та можливості ІСІ для інвестування особистих заощаджень.

Отже, організація ефективного державного регулювання щодо ринку спільного інвестування є надзвичайно важливим завданням сьогодення. Визначено ключові напрями та запропоновано шляхи удосконалення механізмів державного регулювання діяльності інститутів спільного інвестування в Україні. Зокрема, нагальною є потреба удосконалення правового, організаційно-економічного, інституційного, фіскального та інформаційного механізмів державного регулювання спільного інвестування з метою розширення можливостей створення спеціалізованих інвестиційних фондів, запровадження правил взаємодії учасників ринку згідно з міжнародними принципами і стандартами, підвищення якості професійного управління активами інвестиційних фондів з використанням наукових підходів системної оцінки ризиків, зростання інформаційної прозорості управління активами інвестиційних фондів та поінформованості громадян тощо. Значним недоліком державної політики України у сфері спільного інвестування є відсутність цілісного державного бачення ефективної моделі розбудови сектору спільного інвестування на середньострокову та довгострокову перспективи, вираженого в єдиному програмному документі, який би містив формулювання цілей та пріоритетні завдання розвитку ринку спільного інвестування України як цілісної системи у сукупності всіх його складових.

Проаналізувавши тенденції та динаміку розвитку ІСІ в Україні, а також докладно розглянувши їх структуру, можна побачити, що вони значно поширилися та зайняли своє місце на фондовому ринку України. Проте є ще багато невирішених проблем, для успішного розв'язання яких потрібен конструктивний діалог між учасниками ринку і виконавчою та законодавчою гілками влади.

Необхідно використати зарубіжний досвід і врахувати вітчизняні реалії, щоб цей бізнес в Україні, у класичному його розумінні, запрацював на повну потужність. У цьому насамперед повинна бути зацікавлена держава. Отже, треба почати саме з державної підтримки і можливості застосування зарубіжної практики у цьому напрямі.

На нашу думку, майбутній розвиток інститутів спільного інвестування неможливий без реформування більшості його складових, а також переосмислення ролі фондового ринку як важливого інструмента залучення інвестиційних ресурсів до реального сектору економіки. На цьому етапі слід наголосити на таких моментах.

Посилення валютного контролю, а саме впровадження паспортного контролю, в подальшому може призвести до емісії гривні та інфляційних процесів в Україні. Тому доречним буде здійснення емісії держаних боргових цінних паперів, зокрема муніципального рівня, для роздрібного продажу з цільовим спрямуванням коштів на розвиток. Варто окремо зазначити, що всі дії уряду та національного банку, спрямовані на посилення валютного контролю і регулювання валютного ринку всередині країни, негативно впливають на розвиток фондового ринку України, обмежуючи доступ до нього іноземних інвесторів (їм необхідно отримати спеціальну ліцензію НБУ).

Оскільки в серпні 2011 року було повторно підвищено ставку ЄЦБ і резервні вимоги Банку Китаю на тлі високої інфляції, погіршилася ситуація із кредитним рейтингом США із загрозою його зниження через невирішене питання підвищення ліміту зовнішнього боргу. Учетверте за останній рік знижено кредитний рейтинг Греції до рівня, що на 4-5 позицій нижче інвестиційного. Таким чином, стало очевидним ускладнення та гальмування розв'язання бюджетних проблем, як і загалом відновлення ключових «гравців» глобальної економіки, зокрема США, що, своєю чергою, знизило «апетит» до ризику інвесторів на ринках капіталу та спровокувало вихід з інвестицій, пов'язаних із акціями. З огляду на це слід зробити реальні кроки для розбудови національної депозитарно-клірингової системи, створення єдиного центрального депозитарію корпоративних цінних паперів, вдосконалення обліку прав власності на цінні папери та розвиток системи обігу цінних паперів і деривативів, спрощення процедури проведення розрахунків за угодами з цінними паперами за участю нерезидентів.

Новий Податковий Кодекс України, прийнятий у грудні 2010 року, певним чином покращив розвиток цієї сфери, запровадивши деякі уточнення та доповнення до стандартів бухгалтерського обліку з метою забезпечення прозорості фондового ринку та підвищення інвестиційної привабливості нашої країни.

Однак попри заходи держави щодо регулювання валютного і фондового ринків їх подальший активний розвиток виглядає дуже примарно. У найближчій перспективі на фондовому та валютному ринках продовжаться спекулятивні операції, пов'язані насамперед із незначним оборотом на фондовому ринку (приблизно $15 млн. на добу), а на валютному ринку очікуються різкі курсові коливання, спочатку в бік подорожчання гривні, а потім її швидкого здешевлення.



РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

3.1 Правове та соціально-економічне значення охорони праці

Право на охорону праці є складовою основних прав кожного працівника. Значення та важливість прав працівників обумовлюються тим, що ці права нерозривно пов'язані зі свободами людини і громадянина та історично закріплювались в міжнародно-правових договорах та конституціях усіх держав світу. Крім того, права працівників є рівними у виборі професії та роду трудової діяльності.

На нашу думку, можна стверджувати, що право на працю, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на житло, на охорону здоров'я, на заборону примусової праці, на належні, безпечні і здорові умови праці відноситься до групи економічних, соціальних і культурних прав людини і громадянина.

Відповідно до Конституції України [53] право на працю, закріплене у розділі ІІ, відноситься до основних невід'ємних прав людини і громадянина, що закріплюються в Основному Законі майже кожної правової демократичної держави.

Об'єктивно оцінюючи охорону праці в Україні, на жаль, слід констатувати, що сучасний її стан не може задовольнити потреби нашого суспільства. Проблема створення безпечних та нешкідливих умов праці в Україні існувала постійно і на цей час є дуже гострою.

Держава повинна турбуватися про покращення умов і охорони праці людей, її наукової організації. Політика будь-якої держави в галузі безпеки та охорони праці повинна ґрунтуватися за принципом пріоритетності життя людини перед результатами виробництва.

Державна політика в сфері охорони праці відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці», базується на десяти принципах, які, безумовно, знайшли своє закріплення у даному законі та інших нормативно-правових та підзаконних актах. По-перше, принципі пріоритетності життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці. Це є закріплене та розширене законодавцем відображення конституційного принципу визнання державою як найвищої соціально цінності в Україні людини, її життя і здоров'я, честі та гідності, недоторканності та безпеки, що передбачено ст. 3 та положення ч. 4 ст. 43 Основного Закону [53] про право кожного працівника на належні, безпечні та здорові умови праці. Дані положення є основоположними і такими, що закріплені в численних міжнародних договорах та угодах.

Наступним принципом є підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці. Забезпечення здорових та безпечних умов праці є неможливим без закріпленого на законодавчому рівні механізму створення й постійного підвищення рівня безпеки на кожному підприємстві, в установі чи організації та контролю як з боку відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування, так і з боку власника або уповноваженого ним органу чи створюваних ними на виробництві служб з управління охороною праці. Крім того, держава повинна постійно підтримувати фінансування та сприяти розвитку і вдосконаленню існуючої системи охорони праці, що і зумовило закріплення цих напрямів роботи в одному з принципів державної політики в сфері охорони праці.

Принцип комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та, з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля. Охорона праці на підприємствах, в установах та організаціях є визначальним напрямом державної політики, що потребує максимальної концентрації та консолідації зусиль з боку усіх органів державної влади та місцевого самоврядування. Питання, що потребують вирішення взагалі та такі, що виникають у кожному окремому випадку зокрема, слід вирішувати не одноосібно, а шляхом розробки єдиної стратегії з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку держави та суспільства, поставлення чіткої мети та завдань і вирішення їх на всіх рівнях, тобто кожною посадовою особою, роботодавцем та усіма працівниками. Саме з цією метою держава бере за основу розробку національних, міжнаціональних, галузевих, регіональних програм та враховує усі напрями своєї діяльності, внутрішньої та зовнішньої взаємодії країни і забезпечує зміцнення свого авторитету на міжнародній арені.

Ще одним принципом державної політики в сфері охорони праці є соціальний захист працівників та повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Закріплення та неухильне дотримання цього принципу є особливо важливим для України, оскільки за часів проголошення своєї незалежності вона взяла курс на створення правової, соціальної, демократичної держави. Неможливо бути державою з таким статусом, якщо не буде створений та забезпечений достатній рівень соціального захисту кожної людини. Далі - встановлення єдиних вимог щодо охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Принцип рівності має не аби яке значення, оскільки він є найголовнішим і знайшов закріплення у численних міжнародних договорах та угодах, які було ратифіковано Україною. Таким чином, для всіх громадян та осіб без громадянства, що працюють на різноманітних підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та незалежно від роду діяльності передбачені єдині вимоги з охорони праці, нормативні акти, що забезпечують їх виконання та встановлюють відповідальність за порушення.

Принцип адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану є проявом та закріпленням принципу гуманізму. Кожна людина повинна працювати в таких умовах, які не тільки не загрожують її здоров'ю та психологічному розвитку особистості, але й навпаки сприяють їх підвищенню. Саме з цією метою у виробництвах запроваджуються нові технології, відбувається автоматизація процесів, заміна функцій роботи людей можливостями виконання такої роботи машинами та механізмами, створюється відповідна гігієна та санітарія, відбувається підбір персоналу і трудового колективу, розробляються позмінні обов'язки.

Наступним принципом є використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству. На сучасному етапі розвитку економіки та набуття статусу країни з ринковою економікою даному принципу повинна приділятися певна увага. Дослідження в сфері виробничого травматизму та промислової безпеки дозволяють зробити висновок про недостатнє державне та регіональне фінансування заходів з охорони здоров'я та праці громадян.

Визначимо особливості правового значення охорони праці. Отже, правове значення охорони праці полягає в тому, що правові норми з охорони праці дають змогу:

працювати за здібностями (з урахуванням умов праці, фізіологічних особливостей працюючих жінок, неповнолітніх осіб, зі зниженою працездатністю);

визначати правовий статус працівника, включаючи право на охорону праці, його гарантії, та захист;

затвердити охорону праці як важливий елемент трудових правовідносин працівника з роботодавцем (адміністрацією) у забезпеченні охорони праці на робочому місці [49].

Правовий статус громадянина включає основне його право на охорону праці і юридичні гарантії цього права не лише в процесі трудової діяльності, але і під час його прийому на роботу осіб, що потребують особливого захисту. Так, не можна приймати жінок, а також неповнолітніх до 18 років на роботи які на медичних підставах їм протипоказанні. Питання охорони здоров'я є об'єктом організаційно-управлінських відносин колективу, працівників і профспілкового органу організації з адміністрацією, роботодавцем, а також соціально-партнерських відносин на різних рівнях державного управління.

Дуже тісно з правовим значенням є соціальне значення охорони праці, яке полягає перш за все в тому щоб:

оберігати життя і здоров'я працівників від впливу можливих шкідливих виробничих факторів;

зберігати працездатність і трудове довголіття працівників;

сприяти культурному зростанню людини під час праці;

забезпечення їм можливості підтримувати здоров'я;

підтримувати процес гуманізації праці.

Однак, найбільше значення у розвитку підприємств та організацій є економічний характер праці. Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці, і є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Тобто, економічне значення охорони праці оцінюється за результатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; зниження витрат, пов'язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо.

Збільшення фонду робочого часу і ефективність використання обладнання досягається шляхові зниження простоїв протягом зміни внаслідок погіршення самопочуття через умови праці та мікротравми. При комплексній дії на людину декількох шкідливих виробничих чинників простої на робочому місці можуть досягати 20-40% за зміну через виробничий травматизм та погане самопочуття. Зростання непродуктивних витрат часу, а значить і праці, обумовлюється також поганою організацією робочих місць. В результаті поліпшення умов праці нормалізується психологічний клімат в трудовому колективі, підвищується налагодженість в роботі, зростає продуктивність праці.

Збільшення фонду робочого часу досягається скороченням цілодобових втрат на виробничий травматизм та неявки на роботу. Шкідливі умови праці суттєво впливають не тільки на вимкнення професійних захворювань, а й на виникнення і тривалість загальних захворювань.

Економії матеріальних втрат можна досягти шляхом відміни пільг та компенсацій за несприятливі умови праці через недотриманням відповідних санітарно-гігієнічних вимог і правил безпеки до робочих місць. Дотримання таких вимог дає можливість повністю або частково відмінити такі пільги як: скорочений робочий час і додаткова відпустка; підвищення тарифної ставки та пільгової пенсії; лікувально-профілактичне харчування і безкоштовна видача молока. Всі ці пільги пов'язані зі значними трудовими втратами і супроводжуються виплатами додаткових грошових коштів за фактично не відпрацьований час.

На підприємствах спостерігається висока плинність кадрів серед працівників, робота яких пов'язана з важкою фізичною працею, несприятливими санітарно-гігієнічними умовами, монотонністю виробничого процесу Із загальної кількості працівників, які звільняються за власним бажанням, від 10% до 25% складають особи, яких не влаштовують несприятливі умови праці [15].

Економічне життя в Україна характеризується переходом до законів ринкової економіки, основною рушійною силою якої є необхідність отримання прибутку від будь-якої підприємницької діяльності. Це вимагає від підприємців ставиться з повагою і відповідальністю до розподілу прибутків і до витрачання коштів на різні потреби виробництва. Основні кошти на охорону праці підприємств складаються із витрат на загальне поліпшення умов праці, попередження нещасних випадків і професійних захворювань та на запобігання загальним захворюванням. На сьогодні кошти, які призначені для поліпшення умов праці та підвищення її безпеки, не окуповують себе. У зв'язку з цим підприємства витрачаються значні кошти на пільги, компенсації та відшкодування наслідків несприятливих умов праці.

З метою визначення обсягу збитків від непрацездатності потерпілих внаслідок нещасних випадків і професійних захворювань та від загальних захворювань працівників пропонується методика, суть якої зводиться до визначення матеріальних збитків шляхом розрахунків певних показників за кожним видом причин, які викликають ті чи інші збитки, та визначення результуючого показника, який вказує їх питому вагу в загальному обсязі виробництва.

Визначення розміру матеріальних збитків, що їх завдає виробничий травматизм підприємству, здійснюється за формулою 3.1.

МЗТ=ДТ(А + БТ), (3.1)

де МЗТ - збитки, обумовлені тим, що робітники, які отримали травми, не брали участі у створенні матеріальних цінностей, грн.;

ДТ - загальна кількість днів непрацездатності за розрахунковий період часу, що викликані травматизмом та профзахворюваннями; А - середньоденна втрата прибутку від невиробленої продукції в розрахунку на один день, грн.; БТ - середній розмір виплат за листком непрацездатності за один день всім потерпілим від травм, грн.

Визначення показника річних втрат, що обумовлені річним травматизмом, здійснюється за формулою 3.2.

КВТ = , (3.2)

де КВТ - показник втрат річного обсягу виробництва продукції від виробничого травматизму, %, Р - обсяг виробленої продукції за рік, грн

Визначення розміру збитків, яких зазнає підприємство від загальних захворювань працівників, здійснюється за формулою 3.3.

М33=Д3 (А + Б3), (3.3)

де М33 - збитки, обумовлені тим, що хворі працівники не беруть участі у створенні матеріальних цінностей, гри.; Д3 - загальна кількість робочих днів, що їх втратили за звітний період всі працівники, які хворіли; Б3 - середній розмір виплат за один робочий день за всіма листками непрацездатності, що обумовлені загальними захворюваннями, грн, А - середньоденна втрата прибутку від невиробленої продукції в розрахунку на один день, грн.

Показник річних втрат, які обумовлені загальними захворюваннями працівників підприємства, визначається за формулою 3.4.

К33 = , (3.4)

де: К33 - показник втрат, який характеризує збитки від загальних захворювань працівників, %; р - обсяг виробленої продукції за рік, грн..; МЗЗ - річні збитки через захворювання працівників.

Узагальнений показник, який характеризує сумарні втрати підприємства від травматизму та загальних захворювань працівників, визначається за формулою 3.5.

КУЗ = КПТ + КОЗ, (3.5)

де КУЗ - узагальнений показник втрат підприємства від травматизму та загальних захворювань працівників, %. Цей показник визначає, скільки відсотків річного прибутку втрачено через травматизм, профзахворювання та загальні захворювання працівників підприємства.

Дана методика найкраще відображає економічні показники, що характеризують стан техніки безпеки і санітарні умови праці на підприємстві, та дає змогу оцінити втрати, яких зазнає підприємство від травм і хвороб його працівників. Однак вона не дає можливості провести повний аналіз бо не враховує збитки від пошкодження обладнання та інвентарю, які часто трапляються під час аварії, або від невиробничих втрат часу, пов'язаних з розслідуванням випадків травматизму, та інших матеріальних та нематеріальних втрат [74].

3.2 Система управління охороною праці

Система управління охороною праці - це багатоступенева, багаторівнева система, яка включає наступні рівні управління охороною праці:

міністерство - галузь (керівництво, відділ охорони праці, науково-технічний відділ);

об'єднання - комбінати (керівництво, відділ охорони праці, науково-технічний відділ);

виробничі підприємства, організації (керівництво, відділ або служба охорони праці, науково-технічний відділ);

цеха, відділення, філії (керівництво, інженер з охорони праці, спеціалісти);

робоче місце (виконавець-керівник лінійних служб, працівники)

Метою впровадження СУОП є безпечні і нешкідливі умови праці працівників на всіх виробничих процесах. При цьому мусить забезпечуватись не лише своєчасне усунення будь-яких порушень нормативних актів з охорони праці, але і завчасне попередження можливості їх виникнення [26].

Система управління охороною праці (СУОП) - це сукупність органів управління підприємством, які на підставі нормативної документації проводять діяльність щодо здійснення завданої функції управління з метою забезпечення здорових, безпечних, високопродуктивних умов праці, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці (рис. 3.1) [26].

До основних функцій управління охороною праці належать:

- прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

- організація та координація робіт;

- облік показників стану умов і безпеки праці;

- аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці.

Основні завдання управління охороною праці:

- навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охороно праці;

- забезпечення безпеки технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;

- нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

- забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту;

- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

- організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працівників;

- професійний відбір працівників з окремих професій;

- удосконалення нормативної бази підприємства з питань охорони праці [75].



Зовнішні органи управління охороною праці
Кабінет міністрів України Міністерства та відомства Держнагляд охорони праці Виконавча дирекція фонду соцстраху від нещасних випадків Місцева держадміністрація Профспілки

Законодавчі та нормативно-правові акти, Звітна розпорядження та інші документи документація

Підприємство
Інформація про стан охорони праці на об'єкті Суб'єкт управління Заходи та засоби охорони праці Роботодавець Служба охорони праці Керівники структурних підрозділів та допоміжних служб Комісія з питань охорони праці Організаційні Технічні Санітарно-гігієнічні Лікувально-профілактичні Соціально-економічні Метрологічні Нормативно-методичні Інформаційні Навчальні Об'єкт управління Виробнича діяльність працівників Технологічні процеси Виробниче устаткування Будівлі та споруди Виробниче середовище

Рис. 3.1 - Структурна схема СОУП підприємства [26]

Правовою основою СУОП є: Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закони України «Про охорону праці» і «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», накази і розпорядження Президента України, розпорядження і постанови Кабінету Міністрів, Держгірпромнагляд, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці і соціальної політики, а також інших директивних органів України з питань охорони праці (органи Державного управління охороною праці).

До нормативної бази СУОП входять:

державні міжгалузеві і галузеві норми і правила, а також відомчі нормативні акти з охорони праці, затверджені Держгірпромнагляд;

система державних міжгалузевих і галузевих стандартів безпеки праці;

будівельні норми і правила в частині забезпечення вимог охорони праці і пожежної безпеки;

накази і розпорядження організації вищого рівня;

розділи «Вимоги безпеки (охорони) праці» у стандартах і технічних умовах на продукцію [45].

В системі управління охороною праці використовують організаційно-розпорядливі, соціально-психологічні та економічні методи управління.

Організаційно-розпорядливі методи враховують виконання працівниками своїх посадових обов'язків з охорони праці, видання та виконання наказів, розпоряджень і ін. Це методи прямої дії. Будь-який регламентований документ або усний наказ, розпорядження повинні обов'язково виконуватись. Правомірність, оперативність і силу цих дій визначають відповідні норми, правила, стандарти, інструкції та інші нормативні акти. Ефективність організаційно-розпорядливих методів ґрунтується на свідомій дисципліні працівників.

Соціально-психологічні методи передбачають: виховну роботу; навчання і пропаганду з охорони праці; особистий приклад керівників підрозділів, їх відношення до виконання вимог охорони праці; встановлення контролю, підвищення дисципліни; створення здорового психологічного клімату в колективі; моральне стимулювання, застосування адміністративних, дисциплінарних заходів тощо.

Економічні методи - це управління, з одного боку, з застосуванням матеріальних стимулів за плідну роботу щодо поліпшення умов та підвищення безпеки праці, з іншого - про впровадження економічних санкцій за порушення умов праці [26].



3.3 Охорона праці користувачів комп'ютерів (електромагнітне випромінювання)

Комп'ютерна техніка у наш час знайшла широке використання у діловодстві, промисловості, науці, навчальному процесі, але при недотриманні вимог безпеки, вона може завдавати значної шкоди працюючим.

Особливістю негативного впливу комп'ютерних технологій на працездатність і здоров'я людини є комплексна одночасна дія декількох шкідливих факторів, при значній інтенсивності яких відбувається накопичення і акумулювання їх впливу, що викликає суттєві зміни в організмі людини, розлад функцій окремих органів і систем.

До основних негативних факторів належать: випромінювання різних діапазонів електромагнітного спектру (рентгенівське та оптичне випромінювання, високочастотні та низькочастотні ЕМП, ЕМП з надто низькими частотами, електростатичні поля), шум у джерелі ВДТ, психосоціальні фактори виробничого середовища, нервово-емоційна напруга та інші [26].

Спектр електромагнітних коливань за частотою сягає 1021 Гц. Залежно від енергії фотонів (квантів) його поділяють на неіонізуючі й іонізуючі випромінювання. До неіонізуючих відносять електромагнітні поля й електромагнітне випромінювання, інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове та лазерне випромінювання. До іонізуючих - альфа- і бета-частинки, нейтронне, гамма-випромінювання та рентгенівське випромінювання.

Електромагнітні поля (ЕМП) можуть завдати значної шкоди здоров'ю людини. Часто люди недооцінюють цієї небезпеки або не володіють відповідною інформацією. Це пояснюється і тим, що післядія такого впливу є довготривалою, а органи чуття не здатні виявити опромінення.

Внаслідок науково-технічного розвитку виникли штучні ЕМП, що підсилило фонове випромінювання і перетворило ЕМП на небезпечний екологічний чинник для людей, які безпосередньо працюють з джерелами випромінювання, а також для населення, що мешкає поблизу цих джерел.

Довготривала дія ЕМП промислової частоти (50 Гц) призводить до виникнення у людини головного болю, млявості, розладу сну, апатії, болю в області серця. Хронічні враження супроводжуються аритмією серця та брадикардією, порушенням складу крові. Для довгих і середніх хвиль оцінка впливу ЕМП проводиться за величиною напруги електричного поля. Норма напруги на робочому місці - 5 В/м, в санітарно-гігієнічних зонах - 10 В/м.

Високочастотне випромінювання порушує вищу нервову діяльність людини, функції серцево-судинної системи, фіксуються зміни показників білкового та вуглеводного обмінів. Ранні ознаки впливу ВЧ, УВЧ і НВЧ полів - зниження точності робочих рухів, зміна артеріального тиску, пульсу, біль в області серця, аритмія, зміни у крові. Найбільша біологічна дія має місце в діапазоні НЗВЧ (окрім вищезазначених патологій виникають шкірні захворювання - поява низки послідовно розташованих пухирців, наповнених мутнуватою рідиною - «ефект перлинної нитки»).

Органи, тканини тіла людини, які мають слабо виражені механізми терморегуляції - мозок, очі, нирки, кишечник, сім'яники - є більш чутливими до опромінювання, ніж інші органи і тканини людського організму.

Вплив ЕМП на зір і слух робить цей фактор дуже небезпечним для працівників. Кришталик ока руйнується при діапазоні частот від 1 до 10 ГГц.

Вплив НВЧ на біологічні об'єкти залежить від інтенсивності випромінювання, від часу дії та віддаленості від джерела випромінювання. Теплова дія характеризується загальним підвищенням температури тіла або локалізованим нагріванням тканин. Впливаючи на живу тканину організму, випромінювання НВЧ викликають зміну поляризації молекул і атомів, що призводить до порушення функції клітинних мембран, відбувається перегрівання клітин, а це завдає шкоди окремим органам і всьому організму людини. Особливо шкідливим є перегрівання для таких органів, як мозок, нирки, очі.