Оподаткування юридичних осіб

Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі встановленої суми. У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попередніх роки.

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередніх роки. [11]

Податок на землю

Земельний податок - це законодавчо урегульований обов'язковий платіж, що справляється з юридичних та фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Виходячи з кадастрової оцінки земель тобто оцінки їх якості та місця розташування, встановлюють плату за використання землі. Плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, розраховують в порядку визначеному Законом "Про плату за землю".

Власники землі та землекористувачі крім орендарів сплачують земельний податок.

За земельні ділянки, надані з оренду, справляється орендна плата.

Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власникам землі і землекористувачам, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи й розвитку інфраструктури населених пунктів.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

За своїм призначенням землі поділені Законом № 2535 на три основні групи:

землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, проведення сільськогосподарської науково-дослідної і навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей;

землі населених пунктів - земельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування;

землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони й іншого призначення, а також землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і землі лісового і водного фондів, розташовані за межами населених пунктів.

Для сільськогосподарських угідь установлені ставки земельного податку від їхньої грошової оцінки в розмірах:

? для ріллі, косовиць і пасовищ - 0,1% з 1 гектара;

? для багаторічних насаджень - 0,03% з 1 гектара.

За сільськогосподарські угіддя, використовувані за цільовим призначенням, зазначені ставки застосовуються незалежно від того, де вони розташовані - у границях чи за межами населених пунктів. Для земель населених пунктів ставки земельного податку встановлюються в розмірі 1% від їхньої грошової оцінки. Якщо ж грошова оцінка не проводилася, податок обчислюється виходячи з площі земельної ділянки і ставки податку, обчислювальної виходячи із середніх ставок податку. Середні ставки земельного податку встановлені в розмірах, наведених у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Середні ставки земельного податку

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.)	Середня ставка податку (коп. за 1 кв. м)	Коефіцієнт, застосовуваний у м. Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
До 0,2	0,075	-
Від 0,2 до 1	0,105	-
Від 1 до 3	0,135	-
Від 3 до 10	0,15	-
Від 10 до 20	0,24	-
Від 20 до 50	0,375	1,2
Від 50 до 100	0,45	1,4
Від 100 до 250	0,525	1,6
Від 250 до 500	0,6	2,0
Від 500 до 1000	0,75	2,5
Від 1000 і більше	1,05	3,0

Ставки земельного податку з земель населених пунктів , грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у певних визначених законом розмірах.

Для земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони й іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів, розташованих за межами населених пунктів, податок встановлений у розмірі 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. У цьому випадку розмір податку на землю не залежить від того, чи проводилася грошова оцінка конкретної земельної ділянки.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному Законом "Про плату за землю", за формою, встановленою Головною державною податковою адміністрацією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.

По нововідведених земельних ділянках розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні. 

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю. 

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість - це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів.

Платник податку - це особа, яка зобов'язана здійснити утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить товари на митну територію України.

Головна особливість платника ПДВ - це розрив між реальним і формальним платником.

Реальний платник ПДВ - це покупець. Кошти для ПДВ входять до ціни товару. Формальний платник ПДВ - це продавець. Після продажу товару він зобов'язаний перерахувати ПДВ до бюджету. и сума ПДВ, сплачена реальним платником, проходить через реального платника, яким вона і перераховується до бюджету.

Об'єкт оподаткування охоплює такі складові, які визначають:

оборот від реалізації товарів;

оборот від передачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості;

оборот з передачі товарів безкоштовно;

Об'єктом оподаткування ПДВ є:

? операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

? операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту;

? операції платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.

Підставою для нарахування ПДВ виступає сукупність митної вартості, акцизного збору та ввізного мита.

Особливості:

? поєднання митного і податкового регулювання;

? бюджетне відшкодування.

До об'єктів обкладання податком на добавлену вартість застосовуються дві базові ставки: нульова ставка і ставка 20%, за винятком операцій звільнених від оподаткування.

Податок за нульовою ставкою нараховується відносно операцій по:

? продажу товарів, які були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

? продаж робіт (послуг), призначених для використання ті споживання за межами митної території України;

? продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю, згідно порядку встановленого Кабінетом Міністрів України;

? наданню транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України;

? продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими виробниками всіх форм власності і господарювання;

? продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, за винятком підакцизних товарів, посередницької та рекламної діяльності, грального бізнесу підприємствами, що засновані Українськими товариством глухих та майно яких є їх повною власністю, і якщо кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш ніж 50% загальної чисельності працюючих, а фонд оплати праці таких інвалідів - не менш ніж 40% загальних виплат на оплату праці, що включається до складу валових витрат виробництва (обігу).

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій по вивозу (експорту)товарів (робіт, послуг) а у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України.

В інших випадках до бази оподаткування застосовується ставка 20% і вирахувана за даною ставкою сума податку додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Для знаходження суми ПДВ, перш за все, необхідно визначити базу оподаткування. В залежності від того, які операції здійснюють господарюючі суб'єкти, розглянемо особливості вирахування бази оподаткування .

Відмінною особливістю визначення бази оподаткування (порівняно з раніше діючим порядком) є її визначення прямим методом, а не зворотнім.

Суть прямого методу полягає в тому, що підприємство, яке здійснює продаж товарів (робіт, послуг), визначає вільну ціну без ПДВ, виходячи із собівартості, прибутку, мита, акцизу, інших податків, які згідно з законодавством України включаються у вільну ціну, тобто база оподаткування визначається за формулою:

БО = (С + П) + М + АЗ +ІП, (2.2)

де С - собівартість;

П - прибуток;

М - мито;

АЗ - акцизний збір;

ІП - інші податки, які включаються у вартість.

Таким чином, нарахована сума ПДВ складає загальну суму податкових зобов'язань суб'єктів підприємницької діяльності по даному податку.

Податкове зобов'язання - це загальна сума податку на добавлену вартість, отримана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Суми податку, які належать сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, які виникали з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) в термін звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду.

Податковий кредит - сума на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Мито

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути пов'язане з увезенням або вивезенням товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну та регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або обмеження експорту.

Сплата податку здійснюється за перетинання митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт є споживачі товарів, що імпортуються. Суб'єкти підприємництва, які імпортують товари для наступної реалізації, під час перетину митного кордону сплачують мито за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на їхній фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

На фінансову діяльність імпортерів - суб'єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об'єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита до бюджету.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товару що переміщується через митний кордон. Для визначення митної вартості товару, що імпортується, вартість товару у валюті, яку визначено укладеним контрактом, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.

Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:

? у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;

? у грошовому розмірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в ЄВРО з одиниці товарів, що імпортуються. Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Особливість мита полягає в тому. що його регулятивна функція тривалий час використовується державами навіть активніше. ніж фіскальна. Протягом більшої частини історії свого функціонування мита слугували не тільки джерелом доходів держави, а й засобом захисту національних виробників та інструментом контролю внутрішнього товарного ринку. Мито дає змогу досягти істотного диференціювання цін на товари національних та іноземних виробників: включення ввізного мита до вартості імпортованих товарів підвищує їх ціни, що покращує конкурентне становище національних товаровиробників. А встановивши досить високе ввізне мито на певні товари можна і повністю перекрити доступ іноземних виробників на внутрішній ринок.

Однак за умов інтенсивної економічної глобалізації, що відбувається протягом останніх десятиріч, стало зрозумілим, що зловживання регулюючою функцією мита перетворює цей податок зі зручного інструмента контролю за внутрішнім ринком на істотну перешкоду на шляху інтеграції національної економіки в єдиний світовий економічний простір. Надмірний протекціонізм стимулює неефективне вітчизняне виробництво, скорочує обсяги споживання на внутрішньому ринку, і, як наслідок, депресивно впливає на розвиток національної економіки з цілому.

Ставки мита диференціюються за видами товарів. Систематизований звід ставок мита називається митним тарифом.

У межах однієї податкової системи можливе застосування різних видів мит, класифікація яких наведена на рисунку 2.1.



Рисунок 2.1 - Класифікація видів мита

У податковій системі України застосовуються як ввізне (імпортне), так і вивізне (експортне) мита.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при ввезенні їх на митну територію України. Ввізним митом оподатковуються більшість товарів та інших предметів, що ввозяться на митну територію України. Податок не сплачується лише у випадку, якщо згідно з Митним тарифом України ставка податку дорівнює нулю або якщо імпортер користується встановленими митним законодавством пільгами.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при вивезенні їх за межі митної території України. Оподаткуванню вивізним митом підлягають лише операції з вивезення за межі митної території України товарів, визначених відповідними законами. Такими товарами є:

? насіння льону, соняшнику та рижію;

? велика рогата худоба та вівці (живі);

? шкури великої рогатої худоби, овець, ягнят та свиней;

? відходи та брухт чорних металів.

Мито є загальнодержавним податком. Правила стягнення мита та ставки податку є єдиними на всій території країни незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування (за винятком окремих випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами). Порядок стягнення мита викладено у Законі України "Про Єдиний митний тариф". Ставки мита затверджені Законом України "Про Митний тариф України".

Мито є регулюючим податком. Порядок розподілу мита між державними і місцевими бюджетами щорічно визначається Законом "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Мито є загальним (знеособленим) податком. Податковим законодавством не встановлено певного цільового призначення коштів, що надходять до бюджетів різних рівнів у вигляді мита.

Мито є податком, що включається до собівартості. Суми мита, сплачені до державного бюджету України, зменшують дохід платника податку.

Мито є податком на споживання. Сума мита, сплаченого під час ввезення товарів на митну територію України, включається імпортером у ціну, за якою відбувається продаж імпортованих товарів на митній території України.

Акцизний збір

Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції) і оплачується покупцем. 

Цей податок встановлюється на високорентабельну продукцію. Особливістю АЗ є яскраво виділена регулююча функція податку: коригування попиту і пропозиції про підвищенні ціни товару за рахунок включення до неї АЗ.

Держава акумулює кошти, одержані від сплати АЗ, і використовує їх на фінансування соціальних та інших програм.

АЗ подібний до ПДВ: вони збільшують ціну товару, оскільки входять до неї у вигляді надбавки на стадії реалізації. Вони спрямовані на споживача, які їх і сплачують.

Об'єктом оподаткування є:

? обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів - (продукції) або з частковою їх оплатою;

? обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;

? вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України; залежить від митної вартості товарів. 

Акцизний збір обчислюється:

а) за ставками у процентах до обороту з продажу:

? товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;

? товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору);

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

в) одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції).

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов'язковому порядку при перетинанні кордону їх декларують і подають органам митного контролю декларацію у двох примірниках, один з яких цими органами надсилається до податкових інспекцій за місцезнаходженням суб'єктів підприємницької діяльності, для справляння акцизного збору.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які ввезли (імпортували) на митну територію України підакцизні товари (продукцію) без сплати акцизного збору, подають до органів податкової служби до 15 числа місяця, що настає за звітним, щомісячний звіт про обсяги продажу ввезених (імпортованих) підакцизних товарів (продукції) та розміри одержаних з покупців і перерахованих до бюджету сум акцизного збору, а також про обсяги переданих товарів, ввезених (імпортованих) в інтересах інших суб'єктів підприємницької діяльності, і утриману суму акцизного збору. 

Платники акцизного збору, а також податкові агенти несуть відповідальність за правильність обчислення і своєчасність стягнення та сплати акцизного збору до бюджету відповідно до чинного законодавства України.

Обмежена сфера застосування акцизних податків має свої переваги при вирішенні специфічних завдань податкової системи, які полягають як в узгодженні чинної системи оподаткування з основними нормативними принципами оподаткування, так і в задоволенні певних економічних та соціальних інтересів.

Основними цілями податкової політики, досягнення яких можливе шляхом застосування акцизних податків, є:

? обмеження споживання шкідливих товарів і послуг - акцизи стягуються з товарів і послуг, що розглядаються як шкідливі або небажані для здоров'я (наприклад, тютюнові вироби, алкогольні напої) з метою обмежити їх споживання;

? спрощення механізму податкового адміністрування - іноді акцизи запроваджуються з огляду на. простоту адміністрування. В минулому (та й нині у менш розвинутих країнах) акцизні податки стягувалися лише з продуктів, які вироблялися секторами економіки з добро розвинутим ринком збуту, оскільки податки з ширшою базою оподаткування, такі як податок на прибуток і ПДВ, складні а адмініструванні на нерозвинутих ринках,

? встановлення бар'єрів для імпортних товарів і послуг - податки на дорогі автомобілі свідчать про використання акцизних податків із метою збільшення вартості імпортних автомобілів порівняно з автомобілями внутрішнього виробника;

? реалізація принципу платоспроможності при оподаткуванні - акцизні податки іноді використовуються як засіб впровадження в систему оподаткування принципу платоспроможності. Прикладом застосування такого підходу є оподаткування акцизним збором предметів розкоші. Оподатковуючи товари і послуги, що споживаються переважно особами з високим рівнем доходів, за допомогою акцизного збору можна також досягти прогресивності в оподаткуванні.

? реалізація принципу отриманої вигоди при оподаткуванні - прикладом такого підходу є податки на бензин. Використання бензину безпосередньо пов'язане з користуванням автомобільними дорогами. Якщо акцизи, зібрані з виробництва та імпорту бензину, спрямовуються на підтримання автомобільних шляхів у належному стані, то можна простежити прямий зв'язок між сумою сплаченого податку й обсягом отриманих вигод від користування автомобільними дорогами.

Акцизний збір поєднує риси закріпленого і регуляторного податку. Суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховуються до державного бюджету, отже, є закріпленими. Суми акцизного збору з товарів вироблених в Україні розподіляються між місцевим бюджетом за місцем виробництва товарів і державним бюджетом у співвідношеннях, які щорічно встановлюються Верховною Радою України під час прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Акцизний збір є загальним (знеособленим) податком, тобто податковим законодавством не встановлено певного цільового призначення коштів, що надходять до бюджетів різних рівнів у вигляді акцизного збору.

Акцизний збір є податком, що надходить від реалізації. Суб'єкти господарювання, що виробляють або імпортують підакцизні товари, зобов'язані збільшити їх вартість на суму акцизного збору. Подальший обіг підакцизних товарів здійснюється вже за ціною, що включає необхідну суму акцизного збору.

2.2 Пільги, які надаються юридичним особам

Одним з дійових важелів регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, є податкові пільги. Податкові пільги - це часткове або повне звільнення юридичних осіб від податків. Вони є одним з елементів податкової політики і переслідують як економічні, так і соціальні цілі. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про порядок нарахування та сплати тих чи інших податків. Найпоширенішими видами податкових пільг є:

Відрахування (вилучення) - вид пільги в галузі оподаткування, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об'єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об'єкта при нарахуванні та сплаті податку.

Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об'єкт оподаткування, що безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподаткування можна класифікувати:

? за видами платників: повні (надаються всім платникам) та часткові (надаються певним категоріям платників);

? за термінами: постійні (діють постійно протягом тривалого періоду часу), тимчасові (діють протягом визначеного, заздалегідь обмеженого періоду) та надзвичайні (надаються в зв'язку з появою певних раптових обставин);

? за елементами об'єкта: майнові (відрахування визначеної частини оподатковуваного майна) та прибуткові відрахування (застосовуються до частини доходу платника залежно від виду діяльності).

Знижка - вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що складають основу знижки, визначається сумою витрат платника, що їх законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у певній діяльності платника, стимулюються його витрати у запланованому напрямі.

Тут можна застосувати таку класифікацію відрахувань (вилучень) в галузі оподаткування (за видами платників; за термінами; за елементами податкової бази):

? лімітовані знижки, розмір яких обмежено прямо чи опосередковано;

? нелімітовані знижки, за яких податкову базу може бути зменшено на всю суму витрат платника податків.

Податковий кредит - вид пільг, при якому звільнення стосується загальної суми податкового платежу, нарахованого для сплати. За формами надання податкові кредити поділяються на:

? зниження ставки податку;

? скорочення оподатковуваної суми;

? перенесення терміну сплати або сплата податку частинами;

? повернення раніше сплаченого податку (частини податку);

? зарахування раніше сплаченого податку в рахунок майбутніх платежів.

В Україні податковий кредит застосовується у вигляді перенесення терміну сплати податкового платежу суб'єкта господарювання до бюджету відповідного рівня, наданого органом податкової служби у формі кредитної угоди, за умови використання платником податків звільнених коштів на законодавчо визначені цілі.

Податкові пільги завжди були і залишаються об'єктом особливої уваги і зацікавленості, оскільки наявність комплексу податкових пільг означає повне або часткове звільнення юридичних осіб від обов'язкових платежів. За умов ринкових відносин вони є необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів з метою економічного і правового регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку виробництва тощо. Передбачені законодавством пільги надаються залежно від об'єктів і суб'єктів оподаткування та їх значення для розвитку народного господарства країни. Вони мають мати постійний, сталий характер і не бути амністією для неплатників податків .

Згідно з діючим податковим законодавством України передбачені наступні форми надання податкових пільг:

? встановлення мінімуму, який не оподатковується;

? вилучення з оподаткування певних елементів об'єкта оподаткування;

? звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників податків;

? зменшення податкових ставок;

? застосування цільових податкових пільг, у т. ч. податкових кредитів.

Що стосується практики надання податкових пільг в Україні, то ДПА щоквартально складає і публікує їх у "Довіднику пільг, наданих чинним законодавством юридичним особам по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів".

Наведений перелік податкових пільг не є стабільним. Система пільг постійно змінюється за рахунок прийняття нових законодавчих норм, що регулюють пільговий порядок оподаткування. З метою визначення тенденцій у практиці та відповідності їх надання пріоритетам розвитку держави, виявлення суперечностей у структурі наданих податкових пільг та ефективності їх застосування розглянемо структуру податкових пільг, побудовану за різними ознаками.

Виходячи тільки з переліку існуючих форм надання податкових пільг, неважко зробити висновок, що їх переважна більшість припадає на юридичні особи. Значне перевищення частки податкових пільг, наданих юридичним особам, над фізичними дещо суперечить тенденції надходження податкових платежів до бюджету від суб'єктів оподаткування.

Перелік пільг щодо ПДВ, які діють згідно із законодавством України, є досить поширеним. Основна причина полягає в тому, що податок стягується лише за однією ставкою, яка ж до того ж є доволі високою. Одним з видів пільг, що надаються, є звільнення від оподаткування. Крім цього, ряд операцій не є об'єктами оподаткування, по ряду операцій введено нульову ставку. По операціях, що звільнені від оподаткування і що не є об'єктом оподаткування, суми ПДВ, що сплачені постачальникам за придбані товари, роботи, послуги для виробничого призначення відносяться на валові витрати, тобто збільшують собівартість товарів, робіт, послуг. Таким чином, віднесення цих сум до податкового кредиту не відбувається.

Надання пільг щодо ПДВ у вигляді встановлення нульової ставки передбачає відшкодування з бюджету від'ємної різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту. Тобто платник не нараховує ПДВ на реалізацію, у нього відсутнім є сума податкового зобов'язання, в той час як сплачені постачальникам суми ПДВ відносяться до податкового кредиту і повертаються з бюджету.

Перелік основних операцій, що звільняються від оподаткування:

а) операції з продажу:

1) вітчизняних продуктів дитячого харчування;

2) учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;

3) товарів спеціального призначення для інвалідів;

4) лікарських засобів (за встановленим переліком);

5) путівок на санаторно-курортне лікування дітей тощо.

б) операції з надання послуг:

1) вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти тощо;

2) доставки пенсій та грошової допомоги населенню;

3) охорони здоров'я;

4) реєстрації актів громадянського стану державними органами;

5) перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом, тарифи на які регулюються державою;

6) культового призначення релігійними організаціями;

7) з поховання;

8) бібліотеками, архівними установами тощо.

в) операції з ввезення (імпорту) на митну територію України товарів, які використовуються для автомобілебудування, суднобудування, літакобудування, виробництва космічної техніки, боєприпасів, бронетехніки тощо.

г) звільняється від оподаткування надання благодійної допомоги та деякі операції в спеціальних економічних зонах.

До позитивних ознак податкових пільг можна віднести можливість:

? заохочення участі приватного сектора в соціальних програмах;

? прийняття рішень приватним сектором, а не урядом;

? зменшення державного контролю за використанням пільг.

До негативних ознак належать їх потенційна неефективність та необ'єктивність, зокрема:

? зменшення податкової бази, а отже й можливостей для скорочення податкової ставки;

? ускладнення податкового законодавства;

? функціонування податкових пільг поза межами бюджетної системи;

? створення регресивнішої системи оподаткування.

3. ВПЛИВ ПОДАТКІВ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ НА ДОХОДИ ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ

3.1. Аналіз рівня податкового навантаження податків з юридичних осіб

Сьогодні в Україні досить гостро стоїть питання податкового навантаження. Адже даний показник є основним критерієм ефективності системи оподаткування країни, який впливає на наповнення державних доходів, рівень податкових надходжень у структурі ВВП і відповідно частку ВВП на душу населення.

Поняття "податкове навантаження" можна визначити як ефекти впливу податків на економіку в цілому та на окремих їх платників, пов'язані з економічними обмеженнями, що виникають у результаті сплати податків і відволікання коштів від інших можливих напрямів їх використання.

Визначення та досягнення ефективного показника податкового навантаження є необхідним для кожної країни, тому що завищене податкове навантаження може спричинити пригнічення виробництва, його тінізацію, зменшення податкових надходжень до бюджету країни тощо. Тому податкове навантаження має бути оптимальним для вирішення комплексу завдань, пов'язаних із управлінням економікою, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Оптимальним можна вважати рівень податкового навантаження, що передбачає вилучення частини доходів економічних суб'єктів, що не перешкоджає їхньому ефективному індивідуальному розвитку, і водночас, що є достатнім для втручання держави в економічні процеси, необхідні для підвищення ефективності національної економіки в цілому.

Рівень податкового навантаження в Україні оцінюється по-різному. Майже всі експерти, які займаються оцінкою інвестиційного клімату в Україні, вважають, що він є несприятливим, оскільки оподаткування реального сектора економіки надто обтяжливе. Воно пригнічує процеси економічного відтворення, а підприємство може працювати рентабельно, як правило, лише за умов приховування своїх доходів від оподаткування. Більшість підприємців також вважають, що сучасна економічна ситуація в нашій країні не сприяє розвитку підприємницької діяльності, що важкий тягар податків приводить до таких негативних наслідків як зниження ділової активності суб'єктів підприємницької діяльності, "тінізація" економіки, відтік національних капіталів за кордон. Унаслідок цього знижуються надходження в бюджет, зростає соціальна напруженість у суспільстві.

У міжнародній статистиці для виміру загального рівня податкового тиску на економіку використовується податковий коефіцієнт (tax ratio), що розраховується як відношення суми сплачених податків, включаючи обов'язкові відрахування в державні соціальні фонди, до ВВП у ринкових цінах. При цьому обов'язкові відрахування у соціальні фонди враховуються при розрахунку податкового коефіцієнта на тій підставі, що в міжнародній статистиці вони розглядаються як податки, а не як звичайні страхові внески.

Для подальшого аналізу необхідно, по-перше, розрахувати податкове навантаження на економіку України (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Податкове навантаження на економіку України у 2008 році

Показник	Сума
Податкові надходження зведеного бюджету, млн. грн..	227164,80
Обов'язкові страхові сукупні внески до цільових позабюджетних фондів, млн. грн.	113649,56
ВВП номінальний, млн. грн..	949864
Податкове навантаження (податкові надходження разом із відрахуваннями до цільових позабюджетних фондів у % до ВВП), %	35,88

Із табл. 3.1 видно, що у 2008 році рівень податкового навантаження в Україні становив 35,88%. Тепер порівняємо цей показник з аналогічним показником країн з розвинутою ринковою економікою (табл. 2).

Таблиця 3.2 - Податкове навантаження у країнах з розвинутою ринковою економікою у 2008 році

Країна	Податкове навантаження, %
Австрія	41,9
Данія	48,9
Фінляндія	43
Франція	43,6
Німеччина	36,2
Італія	43,3
Норвегія	43,4
Іспанія	37,2
Швеція	48,2
Швейцарія	29,7
Великобританія	36,6
США	28,3

Як свідчать дані табл. 3.2, найвища питома вага податків у ВВП у скандинавських країнах, зокрема у Норвегії, Данії, Швеції. У них склалась достатньо раціональна й ефективна система розподілу і використання зібраних коштів на соціальні цілі.

Найменший рівень податкового навантаження характерний для США. Тут це зумовлено використанням податкової політики як засобу створення сприятливих умов для діяльності промислових компаній, що потребує низького рівня оподаткування.

Порівнюючи показник податкового навантаження України з іншими країнами з розвинутою ринковою економікою, можемо побачити, що даний показник у нашій державі є середнім. Проте тоді постає проблема нерівномірного перерозподілу податкових надходжень.

Варто також зазначити про вплив пільг на розподіл податкового навантаження в Україні для платників податків, які не мають пільг і виконують свої платіжні зобов'язання, податковий тиск є удвічі більшим. Через це податкові зобов'язання нерівномірно розподіляються між галузями економіки і підприємствами. Тому, певною мірою, проблема нерівномірного розподілу податкового навантаження в Україні є значно гострішою, ніж проблема його загального рівня.

Отже, у нашій державі основна частка податкового навантаження лягає на підприємства. Порівняно низька частка прибуткового податку з громадян у дохідній частині бюджету України зумовлена низьким рівнем заробітної плати і, відповідно, рівнем життя більшості населення.

Серед непрямих податків в Україні найважливішим є ВВП. Його частка у доходах бюджету значно вища, ніж у розвинутих країн.

Висока питома вага ПДВ обґрунтована тим, що в умовах економічної кризи, інфляції, зниження рівня доходів, зростання масштабів тіньової економіки цей показник найліпше виконує фіскальну функцію. Отже, податкове навантаження на споживання в нашій країні є значним.

Сьогодні коли економіка більшості країн потерпає від світової кризи, уряди різних держав намагаються зменшити рівень податкового навантаження. Так на початку 2009 року було зменшено податок на прибуток у Великій Британії, Франції, Німеччині, Росії.

Зменшення ставок, а то й мораторій на сплату податків - спроба врятувати економіку, яка серйозно постраждала у світовій кризі.

Нажаль, Україна не слідує світовому досвіду та самостійно намагається вирішити проблеми оподаткування в часи кризи. Замість того, щоб шукати можливості послабити податкове навантаження, уряд шукає нові способи наповнити бюджет. Наприкінці 2008 - на початку 2009 року були підвищені деякі акцизи та ставки податків. Таким чином уряд України не лише не збільшить надходження у державний бюджет, але й ускладнить і без того нелегке становище підприємств і населення. Збільшиться тінізація економіки, рівень безробіття та "зарплата в конвертах", що в результаті зменшить податкові надходження.

Отже, оптимальний рівень податкового навантаження є важливим чинником для забезпечення ділової активності, розвитку виробництва та економіки в цілому, а також соціально-політичної стабільності крани.

Для поліпшення свого становища Україні необхідно поступово знижувати податкове навантаження, використовуючи міжнародний досвід, адаптуючи його до специфіки та умов розвитку нашої країни, створювати умови, в яких майже неможливо буде ухилитися від сплати податкових зобов'язань, що призведе до поступового збільшення надходжень до державного бюджету, а також подбати про те, щоб податкові надходження були доцільно розподілені. За умови ефективного реформування податкової системи в частині зниження реального податкового навантаження, Україна матиме шанси стати серйозним суб'єктом податкової конкуренції на світовому просторі. Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки - це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому понятті під податками розуміють всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду). Податки впливають на економіку через використовуваний доход економічних агентів та зміну відносних цін. У залежності від системи оподаткування, вплив податкової політики на макроекономічні змінні може проявлятися по-різному. В цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. Зростання податків, навпаки, призводить до їхнього скорочення.

Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному секторові.

Залежність доходів держави від рівня податків неоднозначна. У довгостроковому періоді вона описується так званою "кривою Лаффера" (рисунок 3.1).

Рисунок 3.1 - Крива Лаффера

У відповідності із залежністю, яку описує ця крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня t супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат - джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від t до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів.Проведемо дослідження структури доходів зведеного бюджету (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 - Структура доходів зведеного бюджету

	2002	%	2003	%	2004	%	2005	%	2006	%	2007	%	2008	%
Доходи	61954,3		75285,8		91529,4		134183,2		171811,5		219936,5		297893
Податкові надходження	45392,5	73,27	54321	72,15	63161,7	69,01	98065,2	73,08	125743,1	73,19	161264,2	73,32	227165	76,26
Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості	20222,2	44,55	26758,5	49,26	29375	46,51	40789,2	41,59	48963,2	38,94	69189,3	42,9	93752,6	41,27
Податки на власність	587,3	1,29	600,2	1,1	658,7	1,04	833,4	0,85	1084,8	0,86	1354,6	0,84	1558,4	0,69
Збори за спеціальне використання природних ресурсів	2449,8	5,4	2780,3	5,12	3383,9	5,36	3981	4,06	4746,7	3,77	5948,2	3,69	9292	4,09
Внутрішні податки на товари та послуги	18192,2	40,08	18560,6	34,17	22738,6	36,00	43366,2	44,22	61164,4	48,64	71914,4	44,59	107036,8	47,12
Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	2366,2	5,21	3794,6	6,99	5066,9	8,02	6721,9	6,85	7373,4	5,86	10037,6	6,22	12302,6	5,42
Інші податки	1574,8	3,47	1826,8	3,36	1938,6	3,07	2373,5	2,42	2410,6	1,92	2820,1	1,75	3222,4	1,42
Неподаткові надходження	14696,7	23,72	18227,2	24,21	24571,8	26,85	31778	23,68	40548,3	23,60	48553,2	22,08	60543,6	20,32
Доходи від власності та підприємницької діяльності	1798,5	12,24	5158,8	28,3	6442,5	26,22	10868,3	34,2	12678,1	31,27	13214	27,22	22468,7	37,11
Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу	1007,8	6,86	1274	6,99	1681,4	6,84	2025	6,37	2360,1	5,82	2963,5	6,1	3037	5,02
Надходження від штрафів та фінансових санкцій	137	0,93	306,7	1,68	388,7	1,58	454	1,43	431,3	1,06	-	-	-	-
Інші неподаткові надходження	11753,4	79,97	3736,6	20,50	4375,2	17,81	7484,8	23,55	9831,7	24,25	11387,7	23,45	14668,7	24,23
Власні надходження бюджетних установ	-	-	7751,1	42,52	11684	47,55	10945,9	34,44	15247,2	37,6	20988	43,23	20369,2	33,64
Доходи від операцій з капіталом	1101,2	1,78	1788,2	2,38	2534,1	2,77	2803,9	2,09	3218,1	1,87	6373,4	2,90	6702,4	2,25
Офіційні трансферти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій	291,9	0,47	212,7	0,28	417,8	,046	182,5	0,14	153,7	0,09	104,5	0,05	135,2	0,05
Цільові фонди	472	0,76	736,7	0,98	844	0,92	1353,6	1,01	2148,3	1,25	3641,2	1,66	3347	1,12

Таблиця 3.4 - Частка податків з юридичних осіб у доходах зведеного бюджету

	2002	%	2003	%	2004	%	2005	%	2006	%	2007	%	2008	%
Податкові надходження	45392,5		54321		63161,7		98065,2		125743		161264		227165
Податок на прибуток підприємств	9398,3	20,70	13237,2	24,37	16161,7	25,59	23464	23,93	26172,1	20,81	34407,2	21,34	47856,8	21,07
Плата за землю	1806,3	3,98	2032,3	3,74	2293,2	3,63	2718,2	2,77	3122,3	2,48	3889,3	2,41	6681,4	2,94
Податок на додану вартість	13471,2	29,68	12598,1	23,19	16733,5	26,49	33803,8	34,47	50396,7	40,08	59382,8	36,82	92082,6	40,54
Акцизний збір із вироблених в Україні товарів	3604,9	7,94	4659,1	8,58	6091,6	9,64	7346,5	7,49	7557,3	6,01	9072,2	5,63	10230,1	4,5
Ввізне мито	2143,7	4,72	2992,4	5,51	4015,3	6,36	6006,5	6,13	6972,7	5,55	9588,9	5,95	11932,8	9,92

Рис. 3.2 - Частка податків з юридичних осіб у доходах зведеного бюджету

Відповідно до розрахунків можна зробити висновок, що найвагомішу частку у доходах зведеного бюджету складає податок на додану вартість, на другому місці податок на прибуток, на третьому - акцизний збір, на четвертому - ввізне мито та на п'ятому - плата за землю.

Розглянемо більш детально надходження податків з юридичних осіб за роками. Питома вага податку на прибуток у 2002 - 2004 роках зростає, а починаючи з 2005 спадає, отже за 7 років частка податку на прибуток зросла лише на 0,37%. Плата за землю має аналогічні темпи, але за 7 років зменшується на 1,04%. Частка податку на додану вартість у 2002-2004 роках коливається у межах 30%, а за розрахунковий період збільшилась на 10,86%. Питома вага акцизного збору збільшується у 2002-2004 роках, починаючи з 2005 року має різкі темпи зменшення, що досить дивно,тому що ставки акцизного збору підвищуються з кожним роком. Частка ввізного мита протягом 6 років коливається в межах 6,5%,а у 2008 різко підвищується майже до 10%.

3.2 Негативний вплив пільг на доходи зведеного бюджету

Доходи бюджету України формуються за рахунок податкових надходжень, тому важливо провести повний аналіз пільгового оподаткування, бо саме пільги мають безпосередній вплив на обсяги податків і зборів.

Головною проблемою оподаткування в Україні є система пільг майже з усіх податків і зборів, що не є достатніми важелями для забезпечення розвитку тих напрямків підприємництва, що цими пільгами користуються, а також все це чинить нерівномірне податкове навантаження на суб'єктів господарської діяльності.

В наш час більшість науковців вважають, що якими б не були масштаби податкового регулювання, не можна забезпечити таку ситуацію, за якої податок забезпечував би надходження менше 10% власних потенційних можливостей. Що ж до податку на додану вартість, то тут пільги є дещо негативними, оскільки вони суперечать логічному функціонуванню цього податку. Виходячи з даних про податкові пільги у 2008 році слідує такий висновок, що понад 96% займають пільги щодо двох податків: податок на додану вартість (91,4%) та податок на прибуток підприємств (6%).

Обсяг податкових пільг за період 2005-2008 років для Зведеного бюджету України зріс на 99,4% досяг обсягу у 2008 році 24,57%.

Податкова система України характеризується нерівномірністю оподаткування в окремих регіонах (так, наприклад, у Дніпропетровській області загальний відсоток податкових пільг) становить 9,78% від загальних податкових надходжень; у Київській - 3,09; Вінницькій - 1,64; Тернопільській - 0,87). Ці дані свідчать про нерівномірність податкових пільг на території України. Здебільшого таке нерівномірне оподаткування в окремих регіонах пояснюється тим, що держава з метою розвитку економічно нестабільних регіонів надає їм більші пільги. Але все це в кінцевому етапі не призводить до економічного зростання регіонів.

Для того, щоб значно зменшити та урівноважити податкове навантаження потрібно розширити базу оподаткування, тримати баланс державного бюджету та створити більш конкурентне бізнес-середовище.

Як свідчать статистичні дані, сума пільг у 2008 році щодо ПДВ зросла на 2%, порівняно з 2007 роком і становила відносно надходжень уже 26,9%, що є найбільшим показником серед усіх видів податків.

За останні роки обсяги податкових пільг значно зросли, що безперечно чинить великий вплив на бюджетні витрати. На разі простежується дещо незрозуміле явище в економіці України: сума податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів менша, ніж сума пільг.

В Україні кількість платників податку зросла за 2007 - 2008 роки на 37%. Але незважаючи на цю позитивну тенденцію бюджети різних рівнів недоотримують певні суми коштів, це пов'язано з тим, що більша частина цих платників користується пільгами.

В таблиці 1 наведено втрати бюджету України від пільгового оподаткування щодо податку на прибуток за 2007 - 2008 роки.

Податкові пільги щодо податку на прибуток поділяють на такі групи:

? звільнення від сплати податку певних видів господарських операцій та продукції, робіт та послуг ;

? спеціальний режим інноваційної діяльності;

? пільги з оподаткування неприбуткових установ та організацій;

? економічні експерименти.

Таблиця 3.5 - Втрати бюджету в зв'язку з пільговим оподаткуванням щодо податку на прибуток станом на 01.01.2009 р.

Назва податку	Рік	Втрати бюджету через пільгове оподаткування (тис. грн.)
		всього	до держбюджету	до місцевих бюджетів
Податок на прибуток підприємств	2006	424449,0	389015,5	35433,5
	2007	740372,3	736547,6	3824,7
	2008	1056295,6	1050957	5338,6

Основними користувачами пільг щодо податку на прибуток у 2008 році були м. Київ, Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Запорізька області.

Пільги щодо місцевих податків та зборів незначні, слід зазначити, що лише в Донецькій області сума пільг збільшилася порівняно з попереднім роком у 18 разів та становила 4,5 млн. Грн., тобто 72,6% від загальної суми пільг щодо місцевих податків та зборів.

Отже, податкова політика у сфері надання пільг за принципом територіальної вибірковості порушує засади надання рівних умов господарювання. Надання значних пільг окремим регіонам України з метою підтримки їх стрімкого та довгострокового розвитку не приносить бажаного результату, тим більше створює нераціональний розподіл пільг по всій території України.

Досліджуючи систему податкових пільг країн Європи можна сказати, що за усіма основними видами податків Україна надає значно менше пільг, і це звичайно є перевагою, адже це означає, що таким чином Україна збільшує надходження до держбюджету за рахунок податків. Але з іншого боку для стимулювання надходження коштів до бюджету країни внаслідок податкових відрахувань, потрібно розробити раціональну систему, яка б стимулювала підприємницьку діяльність і таким чином слугувала б збільшенню податкових надходження від суб'єктів господарювання.

Виходячи з того, що податкова політика держави не є досконалою, а нормативно-правова база не забезпечує ефективне стимулювання господарської діяльності необхідно прийняти закон "Про особливості надання податкових пільг в Україні", в якому потрібно визначити порядок встановлення, змін та скасування податкових пільг, здійснення контролю за цільовим використанням коштів, що отримані внаслідок вивільнення з пільгового оподаткування. А також для більш ефективного впливу пільгового оподаткування формування доходів та стимулювання підприємницької діяльності необхідно здійснити такі заходи: