Доходи і видатки місцевих бюджетів Львівської області

Рис.2.3.1 Структура поточного бюджету

Цей розподіл обумовлений тим, що поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке фінансування може забезпечити лише наявність відносно стабільних джерел доходів. До таких джерел можна віднести ресурсні платежі, податок на доходи фізичних осіб, податки на власність, неподаткові надходження, субсидії, субвенції, дотації.

Бюджет розвитку повинен фінансувати розширене відтворення усіх сфер діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть змінюватись в залежності від того, як виконується поточний бюджет.

Основними принципами бюджету розвитку є: тісний зв'язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів. Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку нестабільне і залежатиме від досягнутого рівня економічного і соціального розвитку регіону і перспектив на майбутнє.

Для фінансування капітальних витрат, тобто бюджету розвитку, можна в свою чергу, використовувати менш стабільні джерела доходів (рис. 2.3.2).

Важливо, щоб за рахунок власних податкових джерел поточного бюджету місцеві органи влади могли фінансувати 60-80 відс. своїх потреб. В цьому разі їхня залежність від рішень вищестоящих органів влади стосовно дохідної частини місцевих бюджетів буде мінімальною.

Рис. 2.3.2 Структура бюджету розвитку

Що ж стосується бюджету розвитку, то наповнення його дохідної частини має відбуватись в значній мірі за рахунок активної державної підтримки у вигляді дотацій на інвестиційні цілі.

Викладене вище дає підстави зробити висновок, що активна державна підтримка інвестиційної діяльності місцевих органів влади, здійснювана шляхом надання відповідних дотацій місцевим бюджетам (зокрема, бюджетам розвитку), фінансованих за рахунок створення державного дефіциту є одним із головних засобів радикального зростання виробництва в Україні. А це в свою чергу створить передумови для вирішення проблеми наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, що потягне за собою вирішення багатьох соціальних проблем нашого суспільства в цілому.

Проблеми місцевих фінансів накопичувались десятиріччями; на сьогоднішній день вони перетворились у великий клубок протиріч і невирішених питань при досить значному нестатку фінансових ресурсів як у центрі, так і на місцях. Тому зі всією гостротою постало питання про необхідність проведення реформи місцевих фінансів, яка повинна супроводжуватись законодавчим закріпленням прав, повноважень і обов'язків місцевих адміністрацій.

Звичайно, бюджетна реформа не вирішить всіх питань, але проблема ефективного витрачання коштів та зміцнення дохідної частини місцевих бюджетів - за нею [10, c. 38-47].

ІІІ. Напрямки та шляхи вдосконалення формування місцевих бюджетів

3.1 Удосконалення системи фінансового вирівнювання територій

Ступінь самостійності регіонів щодо формування і використання бюджету визначається співвідношенням задач, котрі входять до їх компетенції (тобто вирішуються органами регіонального і місцевого самоврядування під власну відповідальність), і задач, котрі виконуються вищестоящими органами влади або за їх дорученням. При розподілі задач і функцій повинні вирішуватися і питання розподілу доходів і видатків між центральним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами одного рівня.

Вирішення багатьох проблем по формуванню і використанню місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Однак головним питанням у формуванні фінансів адміністративно-територіальних одиниць залишається об'єктивність у визначенні розмірів їхніх бюджетів з урахуванням науково обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості на 1 жителя. Але на жаль, в Україні ще немає розроблених нормативів, тому на даний момент фінансове вирівнювання можливо здійснювати з урахуванням середніх по місцевих бюджетах доходів і видатків, а також з урахуванням відносної податкоздатності кожної адміністративно-територіальної одиниці.

В результаті проведених досліджень формування місцевих бюджетів Львівської області виявлені досить серйозні розбіжності у співвідношеннях доходів і витрат на душу населення різних адміністративно-територіальних одиниць.

Використання щодо місцевих бюджетів області індивідуальних нормативів відрахувань до загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень є досить суперечливою і важкопередбачуваною. Як правило, збільшення (або зменшення) питомої ваги місцевої Ради в загальній сумі доходів районів області не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів її місцевих бюджетів.

Відсутність чіткого взаємозв'язку між обсягом податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу, загострює проблему нестачі не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.

Міжтериторіальний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул. Необ'єктивність такого перерозподілу призводить до того, що місцеві Ради, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення є вищим, ніж у середньому по місцевих Радах, опиняються в гіршому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з місцевими Радами, де він, відповідно, є нижчим.

Усі зроблені в останні роки спроби змінити підходи до формування місцевих бюджетів України не торкнулися суті системи бюджетного планування, що склалася в мовах командно-адміністративної економіки. Суть цієї системи полягає в тому, що витрати місцевих бюджетів визначаються, насамперед, наявністю об'єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури, охорони здоров'я, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів влади. Потім доходи місцевих бюджетів приводяться у відповідність з плановим рівнем їх витрат, причому з великим впливом суб'єктивного фактору.

Однією із спроб виходу з ситуації, що склалася у фінансовому вирівнюванні місцевих бюджетів, є застосування математичної формули, що дозволяє об'єктивно підійти до визначення обсягів місцевих бюджетів. Зазначена формула, запропонована комісією Верховної Ради України по бюджетній політиці, має наступний вигляд:

Gi = (E / P - R / Px * Fci) * Pi, де

Gi - дотація місцевому бюджету (+), кошти передані (-);

E/P - середні по місцевим бюджетам району видатки на душу населення

R/Px - середні по місцевим бюджетам району доходи на душу населення;

Pi - населення відповідної місцевої Ради;

Fci - відносна податкоздатність кожної місцевої Ради у вигляді коефіцієнту, який показує, як доходи населення кожної місцевої Ради відносяться до показника середніх доходів на душу населення в цілому по місцевим Радам.

Запропонована методика фінансового вирівнювання території має і недоліки. Головний із них полягає в тому, що розрахунок планових видатків, а відтак, і дотації (або коштів переданих), проводиться на основі середніх по місцевих Радах видатків на душу населення. А тому в деяких випадках середні видатки можуть і не відповідати мінімально необхідному рівню для місцевих Рад. Інший недолік - в тому, що зазначена методика не має стимулюючих факторів для місцевих Рад щодо поповнення ними дохідної частини своїх бюджетів, оскільки їхні видатки будуть профінансовані на рівні середніх по місцевих Радах.

Для усунення зазначених недоліків при розрахунках видаткової частини місцевих бюджетів за відповідною методикою до уваги слід брати не середні по місцевих Радах видатки на душу населення, а науково обгрунтований норматив бюджетної забезпеченості.

Передусім треба чітко визначити, що собою має являти бюджетна забезпеченість на одного жителя. Напевне, це величина витрат місцевих бюджетів на одного жителя даного регіону із місцевих бюджетів усіх рівнів, яка справді могла б значно наблизити до вирішення питань, пов'язаних із формуванням місцевих бюджетів.

Розрахунок величини бюджетної забезпеченості -складне завдання. По-перше, її можна визначити тільки на основі матеріальних витрат, тобто враховуючи витрати електроенергії, тепла, води, обладнання, інвентаря, медикаментів, продуктів харчування та ін. По-друге, розрахунки досить складні й потребують серйозних наукових досліджень. По-третє, значна частина витрат місцевих бюджетів, таких, як комунальні послуги, капітальні вкладення, витрати на управління, підтримка окремих груп виробників, мало залежать від кількості жителів і є умовно постійною. По-четверте, бюджетна забезпеченість буде різною в залежності від сільського та міського населення.

Тобто система збалансування повинна базуватись на групі об'єктивних нормативів, які визначають рівень забезпечення окремих регіонів закладами суспільної і технічної інфрастуктури, що має істотне значення для задоволення потреб населення. Існування показників забезпечення закладами інфрастуктури дає змогу визначити розмір потреб у фінансових ресурсах, необхідних для здійснення поточних видатків і видатків розвитку. З цією метою необхідно використовувати показники, що стосуються потреб суспільства, які є у кожному регіоні.

Серед них можна назвати такі показники, як кількість місць у дитячих садках і яслах на 100 дітей дошкільного віку; кількість учнів у 1-4 класах; кількість класів на 100 учнів; кількість лікарів на тисячу жителів; кількість лікарняних ліжок на тисячу жителів; довжина місцевих доріг; довжина мережі каналізації та водогону на 1 кв. км і на тисячу жителів).

Необхідно визначити рівень забезпечення кожної області, району, міста, села закладами такого роду та рівень бюджетної забезпеченості з урахуванням усіх зазначених показників. Місце кожного регіону в забезпеченні зазначеними установами дасть змогу визначати рівень бюджетних видатків на реалізацію завдань стандартного характеру.

Поряд з показником бюджетної забезпеченості на душу населення доцільно було б розрахувати і норматив фінансової забезпеченості на душу населення з урахуванням утримання і розвитку об'єктів соціальної інфраструктури, до якого увійшли б асигнування з бюджетів усіх рівнів, включаючи державний, джерела позабюджетних фондів і витрати на ці цілі господарюючих суб'єктів.

Розрахунок нормативу фінансової забезпеченості на одного жителя необхідно здійснювати в тісному взаємозв'язку з розміром фінансових ресурсів і витрат регіону. В подальшому цей норматив слід поділяти на дві частини: одна має забезпечуватись бюджетними коштами, а друга - коштами з позабюджетних джерел. Бюджетний норматив необхідно поділяти на норматив бюджетної забезпеченості із бюджетів базового рівня (сільських, селищних і міських) та норматив, який фінансується з регіональних бюджетів (обласних, районних). Відповідно до цього мають розмежовуватися і витрати бюджетів.

Також, треба створювати нормативну базу з метою правового оформлення системи фінансового вирівнювання. Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх виконання тощо, рамковий закон про основи надання бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони де б визначалося, в яких випадках і які види бюджетних трансфертів можуть отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за використанням тощо.

Створення мобільної системи фінансового вирівнювання місцевих бюджетів має сприяти збільшенню рівня зростання бюджетних видатків на функціонування й розвиток сфери матеріальних послуг для населення, а також господарської активності районів [12, c. 11-15].

3.2 Вдосконалення контролю виконання місцевих бюджетів

З року в рік місцеві бюджети набувають дедалі більшої уваги зо обсягом фінансових ресурсів держави, так і щодо розв'язання соціально-економічних проблем регіонів, де проживає переважна частина населення України. Значна кількість місцевих бюджетів в Україні, а тенденції зростання обсягів та зміни структури місцевих фінансів вимагають перегляду підходів до організації державного фінансового контролю виконання. Особливість здійснення державного фінансового контролю місцевих бюджетів в Україні полягає в тому, що суб'єктом такого контролю є держава, яка проводить його в централізованому порядку. Це обумовлюється унітарним державним устроєм України, тоді як за федеративного державного устрою уб'єктами контролю, як правило, виступають регіональні представники місцевої влади (суб'єкти федерації).

Згідно із законодавством функція контролю використання коштів місцевих бюджетів покладена на міністерство фінансів, Державну контрольно-ревізійну службу, органи Державного казначейства України, місцеві державні адміністрації. На практиці такий контроль здійснює Державна контрольно-ревізійна служба, а також Держказначейство України, яке виконує виключно функцію поточно документального контролю. Практика послідуючого фінансового контролю, яку на рвні місцевих бюджетів реалізує Державна контрольно-ревізійна служба України, засвідчує наявніст порушень і проблем у виконанні місцевих бюджетів, зокрема у використанні коштів.

Зміни, які сталися у законодавстві щодо організації державного фінансового контролю загалом та контролю виконання місцевих бюджетів зокрема, вимагають прегляду підходів до організації контролю місцевих бюджетів.

По-перше, внесення Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань закупівлі товарів, робіи і послуг за державні кошти” від 01.12.2006 №424 змін до ст.2 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу”, яким встановлено, контроль виконання місцевих бюджетів не є тотожним контролю видатків місцевих бюджетів, як було раніше. Це означає, що об'єктом контролю з 2006 року стали не лише видатки місцевих бюджетів, а й виконання їхньої дохідної частини.

По-друге, внесення у 2005 році до ст. Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу” змін у частині поширення державного фінансового контролю на таку сферу діяльності органів місцевого самоврядування, як управління комунальним майном.

По-третє, запровадження нової форми державного фінансового контролю - державного фінансового аудита, який на відмінну від ревізій має на меті перевірку й аналіз фактичного стану справ щодо законного й ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку та достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.

Зазначене передбачає зміни в методологічних засадах вибору об'єктів контролю та зміну критеріїв вибору об'єктів за принципом періодичності здійснення контрольних заходів на критерії оцінки ймовірності ризиків, які, у свою чергу, потрібно розробити на базі законодавчих змін у форматі конролю виконання місцевих бюджетів за доходами, видатками та контролю законності й ефективності управління майном.

При виборі об'єктів конролю виконання місцевих бюджетів за доходами слід звернути увагу на:

- відсутність зростання власних надходжень місцевого бюджету за 3 - 5 років;

- відсутність у власних надходженнях місцевих бюджетів таких податків і зборів, як ринковий збір, податок на рекламу, збір за розміщення об'єтків торгівлі, податок з власників транспортних засобів, орендна плата (або тенденції її зростання), податок на прибуток підприємств комунальної власності (за наявності таких підприємств);

- повноту врахування платників податку з доходів фізичних осіб (шляхом звірки з органами Пенсійного фонду України), а також вивчення, збір даних та уточнення недоїмки з надходжень податку з доходів фізичних осіб до бюджету і платежів до Пенсійного фонду;

- невиконання вимог і пропозицій попереднього контрольного заходу;

- розбіжності в балансі використання земель на відповідній території, зокрема земель запасу, земель резерву;

- наявність розбіжностей у фактах відведення земель сільськогосподарського призначення та відсутність зарахувань до бюджету плати за використання таких земель;

- наявність пільг і плати за землю. Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” не визначено право органів місцевого самоврядування надати пільги з цього виду платежу;

- відсутність експертних оцінок майна, коли таке майно надається в оренду;

- невідповідність обсягу і структури земель, яку надані в оренду, їх фактичному використанню орендарями й використанню за призначенням;

- наявність водоймищ і лісів місцевого значення та орендну плату за їх використання, зокрема щодо водоймищ - оренду водних масивів чи оренду земель під водоймищами;

- наявність операцій із розміщенням коштів на депозитних рахунках у комерційних банках;

- наявність у місцевих бюджетах цільових фондів;

- повідомлення від правоохоронних органів, ЗМІ та громадян про наявність фінансових порушень, факти повідомлень через телефон довіри тощо.

При виборі об'єктів конролю виконання місцевих бюджетів за видатками слід врахувати:

- наявність у затверджених бюджетах капітальних видатків;

- наявність місцевих бюджетних програм та затверджених видатків для їх фінансування;

- наявність субвенцій капітального характеру;

- наявність операцій за видатками бюджету розвитку;

- невиконання, або неповне виконання вимог і пропозицій за результатами попередніх контрольних заходів;

- неприйняття або несвоєчасне прийняття рішення про затвердження місцевого бюджету;

- істотне зростання дебіторської та кредиторської заборгованості;

- значне збільшення видатків відносно попередніх бюджетних років;

- наявність рішень про виплату надбавок за нормотворчу роботу працівників виконкому, управлінь і відділів;

- наявність рішень про виплати різного роду винагород і доплат, які виходять за рамки тих, що визначені Міністерством праці та соціальної політики України;

- наявність операцій із використанням благодійної та спонсорської допомоги;

- повідомлення від правоохоронних органів, ЗМІ та громадян про наявність фінансових порушень, факти повідомлень через телефон довіри тощо.

При виборі за об'єкт конролю суб'єктів господарювання комунального сектору треба звернути увагу на:

- обсяг активів і наявність коштів, виділених із місцевого бюджету, в тому числі за місцевими бюджетними програмами;

- наявність закупівель за звітний період обладнання й об'єктів нерухомості;

- відсутність інформації про виконання вимог та пропозицій за результатами попередніх контрольних заходів;

- зростання адміністративних витрат у складі собівартості продукції, робіт, послуг;

- наявність капітального будівництва й капітального ремонту;

- наявність операцій із відчуження майна та передачі або взяття його в оренду;

- збитковість і тенденції до збитковості в діяльності підприємства;

- наявність у керівному складі підприємства осіб, пов'язаних із керівниками установ - засновниками комунального підприємства;

- істотне зростання дебіторської та кредиторської заборгованості;

- повідомлення від правоохоронних органів, ЗМІ та громадян про наявність фінансових порушень, факти повідомлень через телефон довіри тощо.

Оцінка зазначених та інших ризиків, їх систематизація, виходячи з проведеного моніторингу й аналізу, має бути визначальною при виборі місцевого бюджету для здійснення контролю його виконання.

Надзвичайно важливим є вибір форм контролю, який пов'язаний із запровадженням державного фінансового аудита поряд із існуючою формою контролю - інспектуванням. Вибір форм здійснення державного фінансового контролю стосується не лише контрольних заходів із виконанням місцевих бюджетів, а й суб'єктів господарювання, заснованих органами місцевого самоврядування. Слід зважати й на те, що при здійсненні контрольних заходів у формі інспектування місцевих бюджетів повною мірою не охоплюються питання дотримання бюджетного процесу на всіх його стадіях, а також операції, які через законодавчу неврегульованість не можуть класифікуватись як порушення, однак насправді призводять або можуть призвести до втрат грошових чи матеріальних ресурсів.

Отже, практика вказує на доцільність та високу ефективність контролю місцевих бюджетів при поєднанні двох форм: аудита й інспектування. Таке поєднання дає змогу комплексно оцінити стан виконання місцевого бюджету - як з точки зору дотримання бюджетного процесу на всіх його стадіях, законності операцій із бюджетними коштами, так і щодо ефективності управління комунальним майном усіма суб'єктами на місцевому рівні. Саме такої оцінки стану виконання місцевих бюджетів потребують місцеві й центральні органи виконавчої влади [16, c. 84-91].

Висновки

В результаті проведеного дослідження виявлено, що місцеві бюджети - це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетоми, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.

Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи не найбільше проблем, пов'язаних із їх формуванням та виконанням, що потребують свого негайного вирішення.

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні.

Аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.

По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов'язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів. У зв'язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув'язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести помайнові податки, податок на землю, податок на промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо - і прибутковий податок з громадян. У всякому випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80 % своїх потреб.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно впливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність визначення обгрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.

Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростий вибір місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та методів управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та пошуку нових підходів до реформування.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 01.12.2006 №424

2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 11.02.2010 № 107-VI

3. Аксенова Е. Бюджет и экономическая самостоятельность регионов: Мировая экономика и международные отношения. - 2005.- №5- С. 118-124

4. Деркач М.И., Гордеева Л.П. Бюджет и бюджетный процесс в Украине. - Днепропетровск: Пороги, 1995. - с. 113 - 114.

5. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України: Навч. посіб. - К.: Знання - Прес, 2006. - 607 с. - (Вища освіта ХХІ століття)

6. Аптекар С., Краснова В. Про формування місцевих бюджетів. //Економіка України.- 2007.-№4.- с. 42-47.

7. Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації.// Фінанси України.-2008.-№10.-С.23-32.

8. Василенко Л.І.,Бабич П.С. Місцеві фінанси та фінансова незалежність.// Фінанси України.-2008.-№8.-С.112-117.

9. Кириленко О.П. Зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів. //Фінанси України.- 2007.-№ 9.- С. 35.

10. Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального самоврядування// Фінанси України.-2008.-№2.-С.38-47.

11. Кузьменко Н.А. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні. //Фінанси України.- 2007.- №9.- С. 40-42

12. Лісовська А.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих бюджетів. // Фінанси України.- 2007.-№ 7.- С. 11-15

13. Луніна І.І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проиедення реформ // Економіка України.-2006.-№3.-С.31-40.

14. Мельник П.В. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика держави //Фінанси України.-2007.-№6.-С.101-103.

15. Моісеєнков В.В. Формування місцевих бюджетів в умовах ринкових відносин. //Фінанси України.- 2006.- №11.- С. 16-19

16. Олійник Д.С. Вдосконалення контролю виконання місцевих бюджетів //Фінанси України. - 2008. №7. - с. 84 - 91

17. Чирка Д.М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів. //Фінанси України.- 2007.- №1.- С. 22-25.

18. www.loda.gov.ua

19. www.city-adm.lviv.ua

Размещено на Allbest.ru