Проблеми функціонування фінансового ринку України

Опора на розвиток реального сектора економіки і на забезпечення його необхідними інвестиційними ресурсами залишається визначальною платформою для функціонування вітчизняних фінансових установ. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності та прозорості фінансового ринку України, а ознаками його сталого розвитку мають бути:

1) концентрація фінансових інститутів і диверсифікація фінансових інструментів, з одночасними рестрикціями щодо переміщення спекулятивного капіталу;

2) підвищення рівня внутрішньої конкуренції між фінансовими інститутами та їх конкурентоспроможності у міжнародному порівнянні;

3) легітимізація угод, розширення місткості організованого ринку та зростання його капіталізації;

4) поширення традиційних (масових) фінансових послуг і продуктів, з одночасним впровадженням новацій у сфері фінансового сервісу;

5) збалансування чинних і розробка необхідних нових законодавчих і підзаконних актів фінансового права, і в першу чергу - тих, які стосуються захисту законних прав власності як великих, так і міноритарних інвесторів;

6) модифікація засобів державного регулювання з активнішим використанням можливостей учасників ринку; для згладжування ринкової циклічності доцільно переорієнтовуватися з моніторингу за дотриманням нормативів на моніторинг оцінки і на попередження ризиків у діяльності фінансових установ;

7) розгалуження мережі взаємовигідних зв'язків і паритетних відносин з міжнародними фінансовими організаціями [10].

Отже, сучасна система регулювання ринку фінансових послуг має базуватися на принципах, що передбачають: захист прав та інтересів учасників з боку держави, прозорість та доступність інформаційної бази, необхідної для прийняття рішень, підтримку добросовісної конкуренції, існування державного органу регулювання з чітко визначеними функціями і повноваженнями, підтримку інновацій у даній галузі.

Таким чином, практичне впровадження запропонованих заходів щодо удосконалення механізму державного регулювання ринку фінансових послуг сприятиме розвитку та ефективності функціонування учасників вітчизняного ринку фінансових послуг.

3.3 Зарубіжний досвід функціонування фінансового ринку у забезпеченні ресурсами підприємств

Залежно від особливостей функціонування фінансових систем країн виділяють три основні моделі наглядових систем :

1) за секторами;

2) за завданнями;

3) модель єдиного нагляду.

Секторна модель регулює фінансові сектори (банківський, страховий, фондовий). Відповідно до цієї моделі, нагляд за кожним сектором здійснюється окремим органом. Труднощі можуть виникати у цих моделях регулювання і нагляду внаслідок дії різноманітних чинників. Наприклад, якщо країна має федеральну структуру, то центральна, тобто федеральна система нагляду може співіснувати поряд з локальною системою на рівні окремих штатів або провінцій. Секторальна модель нагляду використовується у США, Греції, Іспанії, на Кипрі, у Литві, Люксембурзі, Португалії, Словенії, Фінляндії, Болгарії, Румунії, частково у Франції та Італії.

В Україні функціонує також секторна модель - три основні установи здійснюють регулювання фінансового ринку: Національний банк України - функції банківського регулювання та нагляду; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку - контролює і регламентує діяльність учасників фондового ринку ; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - регулює ринки фінансових послуг.

За допомогою секторної моделі зручно та ефективно регулювати окремі сегменти фінансового ринку з урахуванням специфіки їх діяльності, але не завжди можна досягти узгодженості в діяльності регулятивних органів. За останні десять років спостерігається відмова європейських країн від секторної моделі (Бельгія, Чехія, Польща, Словаччина), проте ця модель активно використовується і в наші дні.

На сьогодні основною міжнародною тенденцією побудови системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг є створення мегарегуляторів на противагу секторальній моделі. Такі регулятори функціонують як єдиний орган до компетенції якого віднесені питання контролю за діяльністю усіх видів фінансових установ. У багатьох випадках функції такого мегарегулятора виконує центральний банк.

Прикладами держав, регулювання та нагляд за фінансовими ринками у яких покладене на один орган в особі центрального банку, є: Литва, Грузія, Російська Федерація, Казахстан, Угорщина, Ірландія, Чехія, Словаччина, Вірменія.

Слід зазначити, що тенденції до створення мегарегулятора проявляються, перш за все, в економічно розвинутих країнах. Мегарегулятор - це організація, яка здійснює регулювання більшості сегментів фінансового ринку: банківський ринок, ринок цінних паперів, страховий ринок.

Мегарегулятор має переваги над наглядовими органами за фінансовим сектором, тому що :

- дозволяє більш ефективно діагностувати та попереджувати розподіл ризиків між фінансовими посередниками та окремими сегментами фінансового сектору, оцінювати реальну та потенційну дію шоків на фінансову систему в цілому й окремі її складові;

- мегарегулятор може більш ефективно розробляти політику щодо ризиків, діючи на конгломерати в цілому та окремі організації, які входять до її складу, а також розвивати адекватні підходи до моніторингу подібних фінансових продуктів і послуг незалежно від того, який фінансовий інститут їх надає;

- використання мегарегулятора призведе до досягнення узгодженості в діяльності регулятивних органів, усунення дублювання наглядових функцій, використання єдиних підходів, методів і форм нагляду, єдиного інформаційного забезпечення, посилить відповідальність регулятора за прийняття рішень;

- економія державних коштів, консолідація людських ресурсів, технічного забезпечення, зменшення обсягу звітності фінансових організацій, які виникають внаслідок об`єднання управлінських структур, використання єдиних стандартів і підходів до організації єдиного наглядового органу.

У низці держав функціонує модель регулювання Твін Пікс, яка передбачає наявність мегарегулятора, до функцій якого віднесені питання здійснення пруденційного нагляду за фінансовим сектором, та окремого органу, який уповноважений забезпечувати захист прав споживачів фінансових послуг. Така модель впроваджена у Нідерландах та Великобританії, де здійснення пруденційного нагляду за фінансовими ринками покладене на центральний банк, а питаннями дотримання ефективної конкуренції компаній на фінансових ринках та добросовісної поведінки фінансових установ під час взаємодії з клієнтами опікується окремий орган фінансового нагляду.

Серед основних переваг мегарегулятора над секторальною моделлю регулювання та нагляду за фінансовим сектором виділяють:

- можливість більш ефективно діагностувати та попереджати розподіл ризиків між фінансовими посередниками та окремими сегментами фінансового сектора;

- мегарегулятор може більш ефективно розробляти політику щодо ризиків, діючи на конгломерати в цілому та окремі організації, які входять до її складу, а також розвивати адекватні підходи до моніторингу подібних фінансових продуктів і послуг незалежно від того, який фінансовий інститут їх надає;

- використання мегарегулятора сприяє узгодженості в діяльності регулятивних органів, усуненню дублювання наглядових функцій, використанню єдиних підходів, методів і форм нагляду, єдиного інформаційного забезпечення, посиленню відповідальність регулятора за прийняття рішень;

- економія державних коштів, консолідація людських ресурсів, технічного забезпечення, зменшення обсягу звітності фінансових організацій, які виникають внаслідок об'єднання управлінських структур, використання єдиних стандартів і підходів до організації єдиного наглядового органу;

- регуляторна гнучкість мегарегулятора - можливість швидко направляти фінансові потоки у ті сфери і галузі, які цього потребують;

- існування мегарегулятора дозволяє упорядкувати систему відповідальності за стан справ на фінансовому ринку [20].

Вперше інтегровану систему регулювання фінансового ринку було запроваджено в Сингапурі. Досвід реалізації концепції мегарегулятора на практиці в різних країнах свідчить, що у світовій практиці не існує єдиної моделі мегарегулятора як з точки зору норм регулювання, так і з точки зору інституціональної структури.

Отже, сучасний стан розвитку фінансового ринку України та його складових є вкрай складним, динамічним та важкопрогнозованим. Однак саме такий період є найбільш сприятливим для впровадження інноваційних. А часом і радикальних мір щодо реформування всього фінансового ринку. Цілком є зрозумілим, що на фінансовому ринку необхідно впроваджувати кардинально нові фінансові інструменти та методи управління.

Необхідно створити такі умови у фінансовому секторі, які забезпечать інвестування приватного сектору з таких джерел як кредити надійних банків, добре розвинений фондовий ринок, а для цього необхідно побудувати прозору державну фінансову політику в напрямку регулювання фінансового ринку із поданням чітких та зрозумілих інструментів та механізмів регулювання (побудова системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг шляхом створення мегарегуляторів на противагу секторній моделі) і забезпеченням відповідного рівня захисту прав інвесторів та акціонерів.



Висновки і пропозиції

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. На основі дослідження можна визначити, що основною метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої значною мірою зумовлений ефективністю переливання коштів від тих, хто має у своєму розпорядженні заощадження, до тих, у кого на той момент є потреба в додаткових коштах.

Щодо фінансового ринку України, то можна сказати, що він знаходиться ще на початкових стадіях розвитку. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності та прозорості фінансового ринку.

Аналіз кредитного ринку України за 2012 - 2014 роки свідчить, що з початку 2013 року до початку 2015, загальний обсяг кредитів наданих нефінансовим корпораціям зріс. У розрізі кредитів за строками погашення, найбільша частка на початок 2015 року припадає на кредити до 1 року вкладень і становить 43,6 % (339,6 млн.грн.), а найменша на кредити більше 5 років 13,6 % (105,6 млн.грн.). Проте, у 2015 році порівняно з 2014 зменшилася сума кредитів до 1 року погашення на 19, 2 млн. грн. (табл. 2.1).

Тенденція до збільшення запозичення суб'єктами господарювання довгострокових та середньострокових кредитів і в той час зменшення короткострокових, скоріше всього пов'язана з тим, що підприємства фінансують за рахунок позикових ресурсів необоротні активи та інвестиційні проекти (тобто, використовуючи, більшу частину власних коштів для фінансування поточної діяльності).

У розрізі надання кредитів за валютою на початок 2015 року найбільша сума припадає на кредити у національній валюті 412,9 млн.грн. (53 %), відповідно найменша на інші валюти і становить 0,5 млн. грн. Значно зросла сума кредитів на початок 2015 року порівняно з 2014 роком у доларах США - на 120, 7 млн. грн. (табл. 2.1.).

Сума наданих кредитів в іноземній валюті та спад в національній, спричинена вигіднішими умовами обслуговування кредиту в іноземній валюті ніж в національній, через сталий відсоток, який не змінюється внаслідок інфляційних процесів.

Проаналізувавши динаміку депозитних вкладів суб'єктів господарювання на початок 2013 - 2015 рр. (табл. 2.2), можна зазначити, що загальний обсяг депозитів з початку 2013 року до початку 2015 року має тенденцію до зростання. Порівнюючи 2014 рік з 2013 роком, кількість отриманих депозитів зросла на 21,9 млн.грн., а 2015 з 2014 роком на 12,9 млн.грн. Найбільша частка депозитів за строками погашення припадає на депозити на вимогу, які на початок 2015 року складали 62,1 % (129,1 млн.грн.) , а найменша на депозити на строк більше 2 років, які на початок 2015 року становили 9,8 млн.грн. (4,7 %).

У розрізі валют, найбільша частка вкладень, за період з 2013 по 2015 рік припадає на гривню. Депозити від 1 до 2 років вкладення, на початок 2015 року порівняно з початком 2014 року надто знизилися (8,9 млн. грн.).

Причинами зниження депозитних вкладень суб'єктів господарювання можуть виступати: порушення політичного стану у країні, недовіра підприємств фінансовим установам у зв'язку з масовим банкрутством банків та недостачею коштів для організації діяльності.

Обсяг зареєстрованих Комісією випуску акцій у 2013році порівняно з 2012 збільшився на 48,39 млрд. грн. і склав 63,23 млрд. грн.

Суттєве збільшення обсягу зареєстрованих Комісією випусків акцій у 2013 році зумовлене тим, що саме вкладання коштів інвесторів в акції являється забезпеченням, яке підтверджене часткою у власності майна підприємства.

Стосовно динаміки обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012 - 2013 роки, спостерігається зменшення емісії облігацій у 2013 році підприємствами на 8918,83 млн. грн., банками - на 5160,39 млн. грн., а страхові компанії взагалі не використовували дане джерело залучення фінансових ресурсів.

Перешкоди на шляху до повноцінного функціонування ринку корпоративних облігацій зумовлені рядом факторів:

- загальне падіння активності на фондовому ринку, скорочення активності інвесторів внаслідок нестабільного фінансово-економічного становища в країні та відсутності твердої національної грошової одиниці;

- низький рівень інформативності та прозорості ринку облігацій підприємств, що пов`язано із обмеженістю та недостовірністю звітних даних, а також відмовою від послуг рейтингових агентств;

- наявність на ринку облігацій "спекулятивного" рівня, які важко відрізнити від облігацій "інвестиційного" рівня;

- відставання існуючої нормативно-правової бази функціонування ринку облігацій підприємств від розвитку реальних процесів на ньому;

- недостатність державного регулювання національного ринку корпоративних облігацій;

- нерозвиненість первинного ринку та операцій з деривативами;

- недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку.

Сучасний стан розвитку фінансового ринку України та його складових є вкрай складним, динамічним та важкопрогнозованим. Однак саме такий період є найбільш сприятливим для впровадження інноваційних. А часом і радикальних мір щодо реформування всього фінансового ринку. Цілком є зрозумілим, що на фінансовому ринку необхідно впроваджувати кардинально нові фінансові інструменти та методи управління.

Необхідно створити такі умови у фінансовому секторі, які забезпечать інвестування приватного сектору з таких джерел як кредити надійних банків, добре розвинений фондовий ринок, а для цього необхідно побудувати прозору державну фінансову політику в напрямку регулювання фінансового ринку із поданням чітких та зрозумілих інструментів та механізмів регулювання (побудова системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг шляхом створення мегарегуляторів на противагу секторній моделі) і забезпеченням відповідного рівня захисту прав інвесторів та акціонерів.



Список використаних джерел

1. Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121 - III

2. Про затвердження Класифікації інституційних секторів економіки України від 18 квітня 2005 року / Наказ Державного комітету статистики. - 2005. - №96.

3. Базилевич В.Д. Цінні папери: підручник [текст] / Базилевич В.Д., Шелудько В.М. - К.: Знання, 2011 - 109 с.

4. Воробйова О.І. Визначення рівня та концентрації кредитних вкладень в соціально-економічну систему держави / О.І. Воробйова // Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції : наук.- практ. журнал. - 2010. - № 2. - С. 52-66.

5. Eш С.М. Фінансовий ринок / С.М. Еш. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 527с.

6. Задоя А. Структура та функції сучасного фінансового ринку // Фінанси України. - 1999. - № 5. - C. 3-17.

7. Іваницька О. Взаємодія фінансових ринків і економічне піднесення // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 4. - C. 68-72.

8. Курило О. Глобалізація фінансових ринків / Олена Курило // Політика і час. - 2005. - № 4. - C. 77- 81

9. Лютий І. Вплив держави на ринок фінансового капіталу України / І. Лютий, Н. Дрозд // Фінанси України. - 2010. - №8. - С.63-72.

10. Луцишин З. Сучасна світова фінансова архітектоніка: тенденції та суперечності розвитку в умовах глобалізації // Економічний Часопис-XXI.- 2005.- №5-6. - С. 27-36.

11. Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України / П.В. Матвієнко. - К. : Наукова думка, 2007. - 256 с

12. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) / В. М. Опарін, навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 240 с.

13. Оспіщева В.І. Фінанси: курс для фінансистів / В.І. Оспіщева. - К.: Знання, 2008. - 567 с.

14. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]: Національний банк України. -- Режим доступу до сайту:// http//www.bank.gov.ua.

15. Офіційний сайт Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nssmc.gov.ua. http://www.nssmc.gov.ua/fund/developmet

16. Рубаха М.В. Методи мобілізації фінансових ресурсів суб'єктами господарювання на фінансовому ринку України/ Рубаха М.В. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2011

17. Федосов В. М. Теорія фінансів: Підручник / Юхименко П. І., Федосов В. М., Лазебник Л. Л. та ін. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 576 с.

18. Школьник І. О. Фінансовий ринок України в контексті розвитку світової фінансової системи : монографія / І. О. Школьник. - Суми : УАБС НБУ, 2007. - 98с

19. Школьник І. О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку : монографія / І. О. Школьник. - Суми : Мрія, УАБС НБУ, 2008. - 348с.

20. http://studopedia.net/2_631_suchasni-tendentsii-rozvitku-groshovo-kreditnih-sistem-ta-finansovih-rinkiv-u-zarubizhnih-krainah.html

Размещено на Allbest.ru