Проблеми функціонування фінансового ринку України

1.2 Структура фінансового ринку України

1.1 Сутність та особливості функціонування фінансового ринку України.

І. 1) на ринку грошей здійснюються операції з купівлі-продажу фінансових активів з терміном обертання до одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо;

2) ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал [7, c. 68-70].

II. 1) ринок цінних паперів - це система економічних і правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Об'єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів, емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою;

2) валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валюти, валютних цінностей;

3) ринок фінансових послуг - це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. Основними учасниками ринку є фінансові інститути, які надають послуги: банки, кредитно-гарантійні установи, кредитні спілки, лізингові, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, аудиторські, консалтингові фірми, інститути спільного інвестування, благодійні фонди, торгівці цінними паперами тощо;

4) ринок золота та інших дорогоцінних металів і каменів - це ринок, на якому фінансовими активами, що обертаються, є золото, платина, срібло, дорогоцінні камені та інші матеріальні цінності;

5) ринок нерухомості - сегмент фінансового ринку, який розглядається як галузь вкладення капіталу в об'єкти нерухомості з метою отримання прибутку або ж з метою придбання нерухомості в особисту власність.

ІІІ. Залежно від того, які фінансові активи пропонуються для продажу, нові чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на:

1) первинний - ринок перших емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів і початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори;

2) вторинний - ринок, на якому укладаються угоди щодо купівлі-продажу раніше випущених фінансових активів. Важливі риси вторинного ринку - ліквідність, визначення цін на фінансові інструменти для первинного ринку, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій.

IV. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють:

1) біржовий (організований) ринок - найрозвиненіша форма регулярно функціонуючого ринку, який діє за визначеними правилами, встановленими спеціальними фінансовими установами: банками, ломбардами та фінансовими біржами (валютною, фондовою, дорогоцінних металів і каменів тощо).

2) позабіржовий (неорганізований) ринок - ринок, на якому діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем - фінансові посередники - мають змогу ознайомитись із попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять; правила торгівлі регулюють не всі сторони процесу торгівлі, купівля-продаж цінних паперів відбувається поза біржою.

V. Ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод ("ринок спот") - ринок, на якому угоди здійснюються за короткий термін (як правило, до 3-х днів) і потребують негайної оплати; ринок з реалізацією угод в майбутньому ("ринок своп") - це ринок, предметом обігу, на якому є фондові, валютні, товарні деривативи.

VI. Ринок позикового капіталу - це ринок, ресурси якого передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів [5, c. 28-35].

VII. Вітчизняний фінансовий ринок поділяють на:

- місцевий фінансовий ринок, представлений операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торгівців цінними паперами з їх контрагентами - місцевими господарюючими суб'єктами, недержавними пенсійними фондами, населенням;

- регіональний місцевий ринок - функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;

- національний фінансовий ринок - включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм.

- світовий (міжнародний) фінансовий ринок - це складова частина світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою. [8, c. 77-81].

Отже, за результатами аналізу засад функціонування фінансового ринку можна зробити висновок, що на формування певної моделі фінансового ринку, як складової частини фінансової системи країни, впливають її компоненти: історичні умови, що склалися у державі; "канали", за допомогою яких відбувається перерозподіл капіталів; традиції корпоративного управління; корпоративні стратегії і структури.

1.3 Роль фінансового ринку в залученні фінансових ресурсів підприємств

В умовах розвитку ринкових процесів господарювання, фінансові ресурси підприємства виконують вирішальну роль в ефективному функціонуванні підприємства і є визначальним чинником процесу розширеного відтворення.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів [16].

Значні фінансові ресурси підприємство може мобілізувати на фінансовому ринку. Формами їх мобілізації є: продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, які випускаються даним підприємством, а також кредитні інвестиції.

Мобілізація капіталу на фінансовому ринку через емісію акцій має ряд істотних переваг у порівнянні з позиковим фінансуванням, зокрема:

1) акціонерний капітал інвестується на невизначений термін, тобто емітент не несе зобов'язань із погашення вартості акцій протягом усього періоду функціонування аж до моменту ліквідації суб'єкта господарювання, тобто фактично акціонерний капітал залучається безстроково;

2) використання капіталу, мобілізованого через емісію корпоративних прав, на відміну від залучення коротко - та довгострокових банківських кредитів й облігаційних позик, не передбачає виникнення обов'язкових майнових зобов'язань в емітента акцій перед інвесторами - відсутні наперед визначені суми виплат власникам капіталу, крім власників привілейованих акцій;

3) визначення напрямів використання акціонерного капіталу належить до компетенції топ-менеджменту компанії, тобто контроль за використанням фінансових ресурсів, акумульованих через емісію акцій з боку інвесторів, відсутній.

Облігації, як боргові цінні папери, передбачають безумовне зобов'язання емітента виплачувати відсотки та повернути їх номінальну вартість. Основними перевагами емісії облігацій, як способу залучення фінансових ресурсів для підприємства, є:

1) можливість мобілізації значних обсягів грошових коштів для фінансування господарської діяльності, реалізації інвестиційних проектів і програм на економічно вигідних для суб'єкта господарювання умовах без загроз впливу власників фінансових ресурсів на прийняття управлінських рішень та втручання у фінансово-господарську діяльність підприємства, оскільки облігаційна позика розміщується серед широкого кола інвесторів;

2) диверсифікація кредиторів суб'єкта господарювання, бо емісія облігацій передбачає можливість акумулювання грошових коштів приватних одноосібних інвесторів (фізичних осіб) і залучення вільних фінансових ресурсів юридичних осіб.

Залучення інвестицій шляхом емісії та розміщення акцій характеризується тим, що успіх первинного розміщення, як і у випадку з облігаціями, пов'язаний з кредитною історією емітента, його фінансовим становищем і перспективами розвитку.

Одним з недоліків акумуляції фінансових ресурсів шляхом емісії як акцій, так і облігацій, що ускладнює процес залучення капіталу та підвищує технічні витрати додаткового фінансування, є необхідність державної реєстрації емісії цінних паперів.

Перевагами банківського фінансування суб'єктів господарювання є простота та швидкість залучення фінансових ресурсів:

1) технічні витрати на організацію залучення банківського кредитування є нижчими порівняно з витратами на акумуляцію фінансових ресурсів на фондовому ринку;

2) не потрібними є послуги посередників, відсутня державна реєстрація процесу мобілізації капіталу;

3) інформація про фінансовий стан і діяльність суб'єкта господарювання доступна лише банку-кредитору, оскільки дані про обсяги й умови залучення фінансових ресурсів є банківською таємницею.

За використання кредитних ресурсів банків чи капіталу інвесторів - власників облігацій підприємства-емітента, обов'язковою є регулярна сплата відсотків, знизити чи не виплатити які без накладення фінансових санкцій підприємство не може, незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності, а неповернення основної суми боргу є підставою для порушення справи про банкрутство підприємства-позичальника, тоді як при акумуляції додаткового обсягу акціонерного капіталу рішення про виплату дивідендів і розмір дивідендних виплат приймається загальними зборами акціонерів лише за наявності прибутку, а невиплата дивідендів не може бути причиною відкриття справи про банкрутство суб'єкта господарювання [16].

Отже, суб'єкт господарювання, залучаючи позиковий капітал на фінансовому ринку шляхом емісії облігацій та отримання кредитів, збільшує фінансовий потенціал розвитку, отримує доступ до дешевших фінансових ресурсів, забезпечує можливість податкової економії та зростання рівня фінансової рентабельності; у свою чергу, залучення додаткового обсягу акціонерного капіталу дозволяє підвищити фінансову стійкість і платоспроможність суб'єкта господарювання та мінімізувати ризик його банкрутства.

2. Аналіз фінансового ринку України за 2013 - 2014 роки як одного із основних джерел забезпечення ресурсами господарюючих суб'єктів

2.1 Аналіз банківських послуг: кредитний та депозитний ринок, їх вплив на ресурсне забезпечення господарюючих суб'єктів

В умовах ринку важливе значення для забезпечення успішної діяльності підприємств має їх ресурсне забезпечення, зокрема фінансове. Фінансові ресурси підприємства - це грошові кошти, які знаходяться в розпорядженні підприємства і використовуються для покриття витрат виробництва і утворення різних фондів і резервів.

Для фінансування розвитку підприємництва використовуються внутрішні та зовнішні джерела.

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок власних доходів підприємства і передбачає використання таких джерел, як нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та надходження від реалізації (обміну) частини майна підприємства. Зовнішніми джерелами є: надходження від емісії акцій, розміщення боргових зобов'язань, депозити, кредити комерційних банків [11,167].

У ринковій економіці важливе місце серед джерел забезпечення структурних зрушень в економіці належить банківському кредиту. Через механізм кредитної системи позичковий капітал перерозподіляється між різними секторами економіки [11, 112].

Кредит це позика у грошовій або натуральній формі, яка надається на умовах повернення із сплатою відсотків за користування однією юридичною чи фізичною особою іншій. В умовах ринку розрізняють такі види кредиту: банківський, комерційний, іпотечний, податковий, споживчий (товарний), державний і міжнародний [1].

Кредитний ринок виконує такі функції:

об'єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів

трансформація коштів у позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

надання позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва та інших соціальних програм.

Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки.

1. Відповідно до Класифікації інституційних секторів економіки України (КІСЕ), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18.04.2005 р. № 96, інституційні одиниці резиденти групуються у п'ять секторів економіки [2]:

1) фінансові корпорації;

2) сектор загального державного управління;

3) нефінансові корпорації;

4) домашні господарства;

5) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

До сектору нефінансових корпорацій відносяться корпорації, основним видом діяльності яких є виробництво товарів чи надання нефінансових послуг, тобто це суб'єкти підприємницької діяльності реального сектору економіки. Нефінансові корпорації розподіляються на підсектори: державні нефінансові корпорації, приватні нефінансові корпорації, нефінансові корпорації під іноземним контролем.

Переважна частка кредитів банків спрямована у поточну діяльність суб'єктів підприємництва. За рахунок кредитування поточної діяльності банки впливають на обсяги товарної продукції підприємств, обсяги виручки від реалізації продукції, товарів і послуг, собівартість продукції, товарів, робіт і послуг [4].

Суми наданих кредитів нефінансовим корпораціям, у розрізі валют та строків погашення розглянемо в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Динаміка наданих кредитів нефінансовим корпораціям, у розрізі валют та строків погашення за 2013 - 2015 роки (початок періоду)

Проаналізувавши дані таблиці 2.1 можна зробити висновок, що з початку 2013 року до початку 2015, загальний обсяг кредитів наданих нефінансовим корпораціям зріс. У розрізі кредитів за строками погашення, найбільша частка на початок 2015 року припадає на кредити до 1 року вкладень та становить 43,6 % (339,6 млн.грн.), а найменша на кредити більше 5 років 13,6 % (105,6 млн.грн.). Проте, у 2015 році порівняно з 2014 зменшилася сума кредитів до 1 року погашення на 19, 2 млн. грн. (табл. 2.1).

У розрізі надання кредитів за валютою на початок 2015 року найбільша сума припадає на кредити у національній валюті 412,9 млн.грн. (53 %), відповідно найменша на інші валюти і становить 0,5 млн. грн. Значно зросла сума кредитів на початок 2015 року порівняно з 2014 роком у доларах США - на 120, 7 млн. грн. (табл. 2.1.). Не менш вагомим джерелом фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів є депозит. Депозит це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору [11]. В таблиці 2.2 ми розглянемо суми отриманих депозитів від нефінансових корпорацій.

Таблиця 2.2 Динаміка, отриманих депозитів від нефінансових корпорацій, на початок періоду з 2013 по 2015 рік.

Проаналізувавши динаміку депозитних вкладів суб'єктів господарювання на початок 2013 - 2015 рр. (табл. 2.2), можна зазначити, що загальний обсяг депозитів з початку 2013 року до початку 2015 року має тенденцію до зростання. Порівнюючи 2014 рік з 2013 роком, кількість отриманих депозитів зросла на 21,9 млн.грн., а 2015 з 2014 роком на 12,9 млн.грн. Найбільша частка депозитів за строками погашення припадає на депозити на вимогу, які на початок 2015 року складали 62,1 % (129,1 млн.грн.) , а найменша на депозити на строк більше 2 років, які на початок 2015 року становили 9,8 млн.грн. (4,7 %).

У розрізі валют, найбільша частка вкладень, за період з 2013 по 2015 рік припадає на гривню. Депозити від 1 до 2 років вкладення, на початок 2015 року порівняно з початком 2014 року надто знизилися (8,9 млн. грн.).

Отже, тенденція до збільшення запозичення суб'єктами господарювання довгострокових та середньострокових кредитів і в той час зменшення короткострокових, скоріше всього пов'язана з тим, що підприємства фінансують за рахунок позикових ресурсів необоротні активи та інвестиційні проекти (тобто, використовуючи, більшу частину власних коштів для фінансування поточної діяльності).

Сума наданих кредитів в іноземній валюті та спад в національній, спричинена вигіднішими умовами обслуговування кредиту в іноземній валюті ніж в національній, через сталий відсоток, який не змінюється внаслідок інфляційних процесів.

Причинами зниження депозитних вкладень суб'єктів господарювання можуть виступати: порушення політичного стану у країні, недовіра підприємств фінансовим установам у зв'язку з масовим банкрутством банків та недостачею коштів для організації діяльності.

2.2 Аналіз фондового ринку України як джерела асигнування додаткових фінансових ресурсів для підприємств

В сучасних умовах фондовий ринок є невід'ємною частиною фінансового ринку. Основною метою його функціонування є акумуляція фінансових ресурсів, забезпечення ефективного перерозподілу капіталу між суб'єктами та галузями економіки.

Фондовий ринок ? це частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Основними функціями фондового ринку є:

- залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;

- забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;

- розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій, контроль за їхньою діяльністю;

- забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.

Основними цінними паперами. За допомогою яких суб'єкти підприємницької діяльності залучають інвестиційні ресурси на фондовому ринку, є акції та корпоративні облігації. Емісія акцій є одним з найбільш розповсюджених способів фінансування інвестицій. Який використовується акціонерами товариства.

Акція - вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації - на частину залишкової вартості підприємства. В таблиці 2.3 розглянемо обсяг зареєстрованих Комісією випусків акцій за 2012 - 2013 роки.

Таблиця 2.3 Динаміка обсягу зареєстрованих Комісією випусків акцій за 2012 - 2013 роки [15].

З проведеного аналізу (табл. 2.3) видно, що у 2013році порівняно з 2012 зареєстрований Комісією випуск акцій збільшився на 48,39 млрд. грн. і склав 63,23 млрд. грн.

Суттєве збільшення обсягу зареєстрованих Комісією випусків акцій у 2013 році зумовлене тим, що саме вкладання коштів інвесторів в акції являється забезпеченням, яке підтверджене часткою у власності майна підприємства. Отже, емісія акцій, як джерело фінансування інвестицій, зазвичай є альтернативою позикового фінансування, використання додаткової емісії звичайних акцій в якості альтернативи кредиту пов'язано з меншими витратами. Проте недоліком даного джерела для акціонерних підприємств є отримання інвестиційних ресурсів лише по закінченню розміщення акцій. Потенційним джерелом додаткових фінансових ресурсів на підприємствах є емісія облігацій.

Корпоративні облігації є альтернативою банківському кредитуванню. Їхніми перевагами є те, що вони є більш дешевими та довготривалими інструментами фінансування розвитку підприємств. Цей вид цінних паперів дозволяє диверсифікувати заборгованість за рахунок доступу до широкого кола інвесторів, адаптувати структуру позики під власні фінансові потоки. Для підприємств такий спосіб залучення коштів є вигідним, оскільки дозволяє залучати додаткові ресурси без делегування кредиторам повноважень із контролю за діяльністю підприємства [3, 46].

Наочно можна розглянути структуру обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012 рік на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Структура обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012 рік

З рис. 2.1 видно, що протягом 2012 року найбільша частка зареєстрованих випусків облігацій на фондовому ринку України належить підприємствам, а саме 77% , а найменша частка - страховим компаніям, яка становить 0,06% від загальної кількості облігацій.

Структуру обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2013 рік можна розглянути на рис. 2.2.

Рис. 2.2 Структура обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2013 рік

З рис. 2.2 видно, що протягом 2013 року найбільша частка зареєстрованих випусків облігацій на фондовому ринку України підприємствами збільшилась до 81,9%. А це є свідчення того, що емітуючи облігації, підприємство одержує в першу чергу альтернативне банківському кредиту джерело фінансування. Це дозволить підприємству більш гнучко керувати фінансами як по вартості, так і по обсягу залучених ресурсів (маючи можливість викупу своїх паперів на вторинному ринку - самостійно або через уповноваженого торговця). До того ж у даному випадку підприємство не залежить від одного кредитора, оскільки заборгованість по цінних паперах диверсифікується серед певної кількості інвесторів. Ще однією важливою перевагою є те, що в підприємства немає обов'язкової необхідності забезпечувати облігації заставою, як того вимагає банківський кредит. Останнє зберігає можливості одержання і додаткового банківського кредиту для підприємств.

Вивчення особливостей використання такого інструменту, як корпоративна облігація, дозволило виділити ряд його переваг:

1. Переваги для інвестора:

- інвестор може очікувати на отримання прогнозованого доходу;

- інвестор має можливість виконання операцій РЕПО;

- існує можливість дострокового погашення облігації;

- інвестування в облігації є менш ризиковим порівняно з акціями;

- придбання облігацій дає можливість диверсифікувати інвестиції;

- власник облігацій матиме пріоритет у задоволенні претензій в разі банкрутства емітента (на відміну від акцій).

2. Переваги для емітента:

- емісія облігацій не впливає на структуру власного капіталу і не призводять до втрати контролю над підприємством (на відміну від акцій);

- дозволяє залучити більш дешеві ресурси, оскільки ставка за облігаціями є середньою між банківськими депозитом і кредитом, а з розвитком ринку наближується до ставки за депозитами;

- заборгованiсть підприємства диверсифiкується за рахунок залучення бiльш широкого кола iнвесторiв (на відміну від кредиту);

- дозволяють отримати ресурси на достатньо довгий строк, прив'язавши його до терміну реалізації інвестиційного проекту;

- відсутня обов'язкова вимога про надання застави (забезпечення);

- підприємство самостійно визначає умови емісії облігацій і адаптує їх до вимог інвестиційного проекту;

- цільове використання коштів менш регламентоване порівняно з банківським кредитом;

- розмір обсягу емісії облігацій значно перевищує розмір кредиту, який може видати комерційний банк одному позичальнику;

- створення кредитної iсторiї та рейтингу на публiчному ринку капiталiв та зростання iмiджу компанiї через вдалi розмiщення та погашення облiгацiй.

Попри численні переваги, залучення інвестиційного капіталу шляхом емісії корпоративних облігацій не позбавлене недоліків:

- необхідна максимальна відкритість і прозорість діяльності емітента;

- дорога і довготривала процедура реєстрації випуску облігацій;

- існує ризик неповного розмiщення на первинному ринку, як наслідок - неможливiсть реалізувати iнвестицiйний проект;

- в разі виникнення проблем із виконанням зобов`язань за облігаціями домовитись з великим колом кредиторiв важче;

- потреба у використанні послуг андеррайтер для публічного розміщення облігацій.

Вплив цих недоліків посилюється несприятливими умовами на фінансовому ринку України, що значно знижує потенціал корпоративних облігацій. Підтвердженням того, що вітчизняний ринок корпоративних облігацій зазнає негативного впливу є динаміка обсягів випусків даного виду цінних паперів останніх років (див. табл. 1). Як бачимо, протягом 2012-2013 років спостерігається різке скорочення обсягу випусків корпоративних облігацій, причому така тенденція зберігається і зараз.

Таблиця 2.4 Динаміка обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012 - 2013 роки (млн. грн.) [ 15].

В загальному, проаналізувавши динаміку обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012 - 2013 роки, спостерігається зменшення емісії облігацій у 2013 році підприємствами на 8918,83 млн. грн., банками - на 5160,39 млн. грн., а страхові компанії взагалі не використовували дане джерело залучення фінансових ресурсів.

Отже, результати дослідження показали, що корпоративні облігації є потенційно привабливим інструментом залучення інвестиційного капіталу завдяки своїм перевагам як для інвестора, так і для емітента. Однак і він не позбавлений недоліків, які зумовлюють відмову від використання даного виду цінних паперів, що особливо часто зустрічається зараз, в умовах погіршення якості фінансових інструментів, недовіри до емітентів та загального падіння фінансової активності. Перешкоди на шляху до повноцінного функціонування ринку корпоративних облігацій зумовлені рядом факторів:

- загальне падіння активності на фондовому ринку, скорочення активності інвесторів внаслідок нестабільного фінансово-економічного становища в країні та відсутності твердої національної грошової одиниці;

- низький рівень інформативності та прозорості ринку облігацій підприємств, що пов`язано із обмеженістю та недостовірністю звітних даних, а також відмовою від послуг рейтингових агентств;

- наявність на ринку облігацій "спекулятивного" рівня, які важко відрізнити від облігацій "інвестиційного" рівня;

- відставання існуючої нормативно-правової бази функціонування ринку облігацій підприємств від розвитку реальних процесів на ньому;

- недостатність державного регулювання національного ринку корпоративних облігацій;

- нерозвиненість первинного ринку та операцій з деривативами;

- недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку.

3. Проблеми функціонування фінансового ринку України та шляхи їх вирішення

3.1 Проблеми функціонування ринку фінансових послуг

Ринок фінансових послуг України еволюційно проходить етапи свого формування. Ринок банківських послуг і банківський сектор у цілому пережили значні реформи. Небанківські ж фінансові послуги та установи які їх надають, сьогодні лише розвиваються, не працюють на широку громадськість.

Такий стан розвитку ринку фінансових послуг в Україні неповною мірою відповідає загальносвітовим тенденціям, що призводить до його суттєвого відставання, неконкурентоспроможності, ізольованості та неготовності увійти у глобальну фінансову систему. А це може негативно вплинути на розвиток національної економіки, місце України у світовому економічному просторі.

Для банківської системи найбільш актуальною є проблема обмеженості капіталу банків. Крім цього, банківська система стикається з нерозвиненістю ринків використання ресурсів, обмеженістю банківського інструментарію. Через це банки вимушені нарощувати свою операційну діяльність переважно за рахунок найризиковішого сегмента - кредитування (близько 70% активів банків припадає на кредитний портфель). На кредитному ринку реальну проблему становить його недоступність для більшості малих та середніх позичальників, мінімальний обсяг більш складних кредитних послуг, недостатня розвиненість довгострокового кредитування та ринку іпотеки [3].

Серед небанківських фінансових посередників найбільш розвиненими є страхові компанії. Однак існує низка проблем, які гальмують розвиток страхового ринку в Україні та не забезпечують розкриття його потенціалу для зростання економіки. Зокрема, низька зацікавленість у страхуванні, через невисоку платоспроможність населення; нерозвиненість страхування життя та медичного страхування; недостатня капіталізація та низька ліквідність страховиків; низька інвестиційна активність страхових компаній; недовіра до страховиків (за даними соціологічного опитування, страховим компаніям довіряють лише 11% громадян України); вузька мережа страхових посередників тощо.

Відкритим залишається питання щодо створення сприятливих умов для ефективного розвитку недержавних пенсійних фондів, оскільки новим законодавством встановлено досить жорсткий режим регулювання їхньої діяльності та актуальною є проблема наближення послуг НПФ до населення України.

Особливої уваги заслуговує розвиток таких фінансових послуг, як лізинг і факторинг. Головними проблемами на ринку лізингових послуг є: несформованість на загальнодержавному рівні політики щодо перспектив розвитку лізингу; невизначеність податкових пільг для лізингових компаній; занадто висока вартість кредитів комерційних банків, короткостроковий період кредитування. Основний чинник, який гальмує розвиток факторингу в Україні - недостатньо підготовлена законодавча база. Крім того, в Україні функціонує лише близько 25 компаній, які безпосередньо надають факторингові послуги.

На жаль, в зародковому стані залишаються інвестиційні фонди. До основних причин їх відставання у розвитку можна віднести: відсутність середнього класу, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам; слабка розвиненість фондового ринку. Ці ж причини стримують розвиток і фінансових компаній.

Зважаючи на вищенаведене, основними проблемами українського ринку фінансових послуг є:

- відсутність належних правових засад для повноцінного розвитку ринку фінансових послуг;

- розбіжності в законах, які регулюють діяльність як самого фінансового ринку, так і окремих фінансових установ;

- постійні зміни в законодавчій базі щодо функціонування ринку фінансових послуг;

- недостатнє державне регулювання та нагляд за діяльністю банківських і небанківських фінансових посередників, здатних забезпечити цивілізованість, відкритість і доступність ринку фінансових послуг;

- невідповідність законодавчого регулювання окремих видів фінансових послуг європейським нормам;

- відсутність концепції довгострокового розвитку банківських і небанківських інститутів на ринку фінансових послуг;

- нерозвиненість інфраструктури ринку фінансових послуг, зокрема ? депозитарної системи;

- недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

- відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації щодо діяльності фінансових установ в Україні;

- наявність факторів великих "ризиків" для інвесторів, позичальників і інших користувачів фінансових послуг;

- значний ступінь недовіри з боку пересічних громадян до частини небанківських фінансових установ;

Отже, для вирішення цих проблем насамперед необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.

Вирішальну роль у формуванні фінансового ринку повинні відігравати саме заощадження домогосподарств, але в Україні економічна активність населення є досить низькою, оскільки, по-перше, довіра населення до державних інститутів, банківської системи фондового ринку відновлюється досить повільно і весь час знаходиться в дуже тісній залежності від змін, що відбуваються в політичному житті країни, по-друге, значна частина населення просто не володіє необхідними знаннями з приводу того, як в умовах ринкової економіки необхідно розпоряджатися тимчасово вільними коштами. Все це певною мірою знижує ліквідність та ефективність функціонування фінансового ринку країни. Фінансовий ринок України вкрай нерівномірно розвивається за окремими своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контрагентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими перешкодами для формування дійсних, а не декларативних ринкових відносин. Таким чином, однією з найважливіших цілей нинішнього етапу розвитку економіки країни є втілення обгрунтованих та системних реформ у фінансовому секторі.

3.2 Шляхи вдосконалення процессу залучення додаткових ресурсів суб'єктів господарювання на фінансовому ринку

Розвиток економіки є не можливим без розвинутого, стабільного, надійного та ефективного фінансового ринку нашої держави. Таким чином, однією з найважливіших цілей сьогоднішнього етапу розвитку економіки країни є втілення обґрунтованих та системних реформ у фінансовому секторі для забезпечення додаткових джерел фінансування економічного зростання.

Сьогодні, фінансовий ринок України недостатньою мірою забезпечує виконання свого основного завдання, яке полягає в широкому залученні фінансових ресурсів для інвестування в інноваційні та довгострокові економічні проекти.

На сьогодні особливого розмаху набув процес інтеграції та глобалізації фінансових ринків. Глобалізація - це новий етап світового розвитку суспільства на всіх його рівнях. В економічній сфері вона являє собою взаємозалежність різних секторів світової економіки. В перспективі глобалізація веде до подолання наднаціональних кордонів і формування єдиної всесвітньої ринкової економіки.

Побудова реального і ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів:

- вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку;

- прозорість ринку і реальний захист інвесторів;

- ліквідність фінансових інструментів ринку;

- конкурентоспроможність та ефективність;

- відповідність міжнародним стандартам [9].

Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, і щоб його функціонування досягає найбільшої ефективності тоді, коли задіяні усі його складові. При цьому виконуючі завдання, які покладені на перспективний розвиток та стабільності в цілому, де один із головних, це вдосконалення регулювання фінансового ринку. Загалом же державна політика у сфері підвищення ефективності функціонування фінансового ринку України повинна включати єдиний збалансований комплекс заходів, спрямованих на забезпечення стабільності та стійкості фінансової системи, ефективний контроль руху фінансових потоків, раціональне використання фінансових ресурсів. Також з огляду на об'єктивні тенденції сучасного фінансового ринку, необхідне формування адекватної середньо- та довгострокової фінансової політики на макрорівні. Торкаючись пріоритетних напрямків державної фінансової політики слід вдосконалювати ринкове ціноутворення на найбільш важливі для української економіки базові товари, забезпечити ефективність ринкової інфраструктури, зокрема слід ретельну увагу приділити сегменту похідних фінансових інструментів фінансового ринку, підвищити ефективність облікової системи, ефективно протидіяти спекулятивній практиці біржової торгівлі. Ефективне регулювання ринку деривативів потребує формування відповідних сучасних нормативно - правових засад, принципів, стандартів та технологій регулювання учасників. Слід формувати державну фінансову політику з конкретною метою підвищення емісійної активності корпоративного сектору економіки, насамперед ринку акцій, що створить передумови капіталізації вітчизняного виробничого сектору. Враховуючи світову практику щодо введення заходів податкового стимулювання розвитку фондового ринку, то тут цілком може бути виправданим залучення в вітчизняну практику методів стимулювання довгострокового попиту на корпоративні цінні папери, джерелом котрого є банківський кредит. Зокрема, виключення із бази оподаткування податку на прибуток процентів за кредитами, що взяті фізичними особами задля придбання корпоративних цінних паперів компаній-резидентів дозолить, з одного боку, розширити масштаби кредитування банківської системи реального сектора економіки, в тому числі й перерозподілу потоків капіталу на користь пріоритетних галузей економіки, а з іншого - створити умови для підвищення попиту на акції з боку фізичних осіб. Пільгове оподаткування банківських кредитних операцій, що використовується в якості джерела кошті задля довгострокового інвестування в корпоративні цінні папери, достатньо широко використовується в країнах із розвиненим банківським сектором - Італія, Ірландія, Фінляндія, Японія і цей досвід має надзвичайно важливе значення для регулювання вітчизняного фінансового ринку.