Грошовий оборот і грошова маса

Размещено на http://www.allbest.ru/

6

Размещено на http://www.allbest.ru/

Грошовий оборот і грошова маса

1.Поняття грошового обороту та його економічна основа

грошовий економічний фінансовий

Грошові відносини в суспільстві характеризуються рядом понять, таких, як: грошовий оборот, грошовий обіг, фінанси, кредит, маса грошей, швидкість обігу грошей.

Ряд економістів [1, с.31; 3, с 111; 4, с.20] розглядають грошовий оборот як сукупність усіх грошових платежів. Це фіксує лише кількісний бік грошового обороту, його результативний аспект. Як вважає Савлук М.І. [2, с 63], таке визначення має істотний недолік, тому що спричиняє формальний підхід і до визначення поняття грошового обігу, який трактується лише як готівкова сфера грошового обороту.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам собою цей процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот [2, с.64].

Грошовий оборот - безперервний рух грошей у процесі виробництва, розподілу й обміну суспільного продукту і перерозподілу національного доходу, здійснюється через обіг готівки та шляхом безготівкових розрахунків.

Розглянемо грошовий оборот на макроекономічному рівні і мікрорівні [табл. 1.1].

Таблиця 1.1. - Основні риси грошового обороту на макроекономічному рівні і мікрорівні

Грошовий оборот на макрорівні	Грошовий оборот на мікрорівні
1. Обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому його називають сукупним грошовим оборотом.	1 .Обслуговує кругооборот окремого індивідуального капіталу. Гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. У цьому випадку гроші являють собою капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку (доходу) подібно до інших форм капіталу. Чим більшою масою грошей володіє індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості "заробити" прибуток чи дохід.
2. Гроші функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу суспільства, подібного до капіталу окремого індивіда.	2. Гроші є однією з функціональних форм капіталу, складовою багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. Гроші являють собою капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку (доходу) подібно до інших форм капіталу. Чим більшою масою грошей володіє індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості "заробити" прибуток чи ДОХІД.
3. Формування грошової маси, необхідної для обслуговування сукупного грошового обороту, відбувається за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих економіч -них суб'єктів. Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу та найповнішого забезпечення потреб обороту в грошах у межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність цієї маси грошей обслужити стрімкі обсяги обороту. Проте вказані можливості грошового ринку не безмежні, і неминуче виникають потреби у поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообороту індивідуального капіталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунок додаткової емісії грошей	3. Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообороту індивідуального капіталу, значною мірою вже є у розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає важливе місце у кругообороті індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальний капітал, на ньому й завершується кожний окремий цикл його кругообороту. Частина грошового доходу кожного економічного суб'єкта спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб'єктів.

Проведений аналіз за допомогою таблиці 1.1. підтверджує висновок Савлука М.І. [2, с.67] про те, що сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індивідуальних капіталів, а являє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов'язане з процесом суспільного відтворення в цілому. Це одне з найбільш широких, абстрактних й узагальнених явищ економічного життя суспільства.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб'єктами суспільства.

Відмінності у характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави структурувати його на окремі сектори, які характеризуються у таблиці 1.2.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обороту досить формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів.

У сфері безготівкового обороту гроші рухаються за рахунками у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже, впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а й третім особам - банкам. Визначаючи законодавчі права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектора

Таблиця 1.2. - Структуризация грошового обороту за окремими секторами

Вид сектору	Характерні риси
1. Грошовий обіг (сфера обміну)	Рух грошей обслуговує сферу обміну (відносини обміну). Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є: - еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості; - безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обороту; - прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб'єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їх для нових закупівель.
2. Фінансовий, фіскально-бюджетний	Рух грошей здійснюється нееквівалентно. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини є: - нееквівалентність, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг, одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Це відбувається, коли визначена законами частина заходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх для виконання своїх функцій.
3. Кредитний	Рух грошей має зворотний характер. Обслуговує сферу перерозподільних відносин, у яких власність суб'єктів передається у тимчасове користування, наприклад у разі внесення грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Для цих відносин характерне ще , одержання доходу тим суб'єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад, під час купівлі акцій, і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду.

розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.

Таким чином грошовий обіг - це рух грошей, що обслуговує сферу обміну (відносини обміну). Грошовий обіг - один із секторів грошового обороту (інші сектори: фінансовий, фіскально-бюджетний, кредитний), який виникає на підставі відмінностей в характері економічних відносин між: субъектами грошового обороту.

За станом на кінець 2004р. (див. табл.2.3.) питома вага готівки у грошовій масі становила 33,6% (проти 48,9% у 1997р.). За останні роки частка готівки у грошовій масі має позитивні тенденції до зниження. Однак, порівняно із західними країнами, у структурі грошового обороту питома вага готівкового обороту України все ж іще занадто висока. Цей факт нерідко розцінюється як недолік грошового обороту та грошової системи взагалі, як негативне явище у діяльності банківської системи, зокрема НБУ. Проте це радше закономірна реакція грошового обороту на проблеми і труднощі перехідної економіки України. У ситуації, що склалася в економіці України у цей період, структура грошового обороту і не могла бути іншою.

2.Модель грошового обороту. Сутність грошових потоків

Вивчення закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення неможливе без побудови моделі грошового обороту.

У багатьох виданнях [1,2,3,4,5] автори пропонують групування суб'єктів грошового обороту у чотири великі групи:

- фірми - суб'єкти (фізичні та юридичні особи), що забезпечують

створення та реалізацію валового національного продукту;

- домашні господарства - суб'єкти (усі сімейні одиниці, що мають самостійні

грошові доходи та витрати), які забезпечують виробництво валового національного продукту основними факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами;

- державні структури - суб'єкти (державні управління, уряд), які

забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, впливаючи на реалізацію та споживання останнього;

- фінансові посередники - суб'єкти (банки, страхові компанії,

інвестиційні фонди тощо) грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Крім того, грошові платежі здійснюються також між окремими суб'єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами.

Основна кількість грошових платежів здійснюється через ринки, яких у моделі грошового обороту виділяють чотири [1,2):

1) ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;

2) ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

3) фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

4) світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом.

Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідним потоком грошових платежів, що здійснюються під час обміну, представлена на рисунках 2.1,2.2,2.3.

Розглянемо простий приклад грошового кругообігу (рис. 2.1) підприємств і населення, які пов'язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.



Рис. 1.1. - Грошовий кругообіг продуктів, грошей, товарів

Сімейні господарства, які безпосередньо чи опосередковано (через торгово-промислові корпорації, що перебувають у їхній власності) володіють всіма економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки останні є засобами, за допомогою яких вони виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої кількості людських та матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожний з них. Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, являють собою витрати цих підприємств, але одночасно вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків і прибутків сімейним господарствам від продажу ресурсів.

Грошовий дохід, одержаний сімейними господарствами від продажу ресурсів, не має реальної цінності. У процесі витрачання грошового доходу сімейні господарства виражають свій попит на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства поєднують придбані ними ресурси для виробництва та пропозиції товарів і послуг на тих же ринках. Взаємодія цих рішень про попит та пропозицію і визначає ціни продуктів. З точки зору підприємств потік розрахунків за товари і послуги утворює виручку чи доходи від продажу товарів та послуг.

Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень й економічної діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але в кожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні попиту, а сімейні господарства - як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються позиціями. Разом з тим кожний з цих економічних суб'єктів і купує, і продає.

Коли до кругообігу додаються заощадження та інвестиції, виникають два шляхи, якими кошти можуть перемішуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях - прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях - непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. На рисунку 2.2 показані лише потоки грошових засобів.

Рис.1.2. Вплив фінансових ринків на кругообіг коштів та товарів

Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а більшість інвестицій - фірми, то необхідний певний набір механізмів, який би приводив у рух потоку грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Фінансові ринки складаються із безлічі різних "каналів", якими грошові кошти "переміщаються" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої належать канали прямого фінансування, тобто такі канали, якими кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників. Можна виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом одержання позик.

Значну роль у кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор. На рисунку 2.3 показані зв'язки уряду з економічною системою.

Перший - зв'язок через так звані чисті податки, які рухаються від сімейних господарств до уряду. Другий - державні закупівлі, в результаті яких кошти переміщуються від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують за величиною чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений брати позики на фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку. Якщо чисті податки за величиною перевищують державні закупівлі, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: в результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків (цей випадок не показаний на рисунку).

Слід звернути увагу на те, що тут не показаний прямий потік податків, що сплачуються підприємствами (надходження до бюджету), хоча на практиці фірми сплачують податок на прибуток, а також цілий ряд інших податків.

Ще один вид зв'язку держави в особі уряду з економічною системою -державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки не завжди врівноважуються податковими надходженнями. Створений в результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам.

Можлива ситуація, коли у держбюджеті виникне перевищення податкових надходжень над видатками. Тоді він використовується для погашення зроблених у минулому державних позик. У цьому випадку уряд стає чистим постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Використовуючи зв'язки, показані на рисунку 2.3, уряд може здійснювати значний вплив на основні елементи кругообігу доходів та продуктів. Одним із джерел державного впливу на процес кругообігу є фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри

Рис.1.3. Зв'язки державного сектора з кругообігом доходів та продуктів.

грошових засобів, що вилучаються у сімейних господарств. У свою чергу сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання чи проводити як те, так й інше. У будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Зниження чистих податків стимулює як підвищення збережень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином на збільшення національного продукту.

Заходи, що проводяться в рамках фіскальної політики, можуть також набувати форми зміни обсягів державних закупівель. Підвищення державних закупок стимулює підвищення національного продукту, оскільки в результаті цього підвищуються доходи фірм від продажу товарів та послуг державі. Також зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити зарплату працівників, зайнятих у державному секторі, чи за рахунок кількості зайнятих у ньому. Зниження обсягів державних закупівель призводить до протилежного ефекту.

Розглянемо схему грошового обороту (рис.2.4).

*Грошовий потік - сукупність платежів, які обслуговують окремий

етап (або частину) процесу розширеного відтворення

У наведеній схемі сукупного грошового обороту виділено такі окремі грошові потоки:

1 - сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

2 - оплата урядовими органами праці державних службовців;

3 - трансфертні платежі - всі виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;

4 - доходи домашніх господарств від реалізації їхніх ресурсів (зарплата, відсотки, дивіденди тощо), які становлять національний дохід.

Національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, тому оплачується купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують уряду у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу - це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7).

Заощадження населення у цій схемі виступають єдиним джерелом надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним джерелом інвестування розширення виробництва в секторі "фірми". У зв'язку з цим формується грошовий потік 8, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, та доходи від емісії цінних паперів.

Мобілізовані на фінансовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат.

Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для державних закупівель - появу потоку 11.

Якби домашні господарства всі закупки здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками (5, 9,11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12, який "замкнув" би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 4.

Рис.1.4. - Схема сукупного грошового обороту

Балансування потоків 12 і 4 мас вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

На схемі 2.4 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком:

13 - оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом;

14 - надходження у країну грошей зі світового ринку за оплату експорту;

15 - чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий;

16 - чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній. Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливе на

світовий ринок грошей більше, ніж надійде через потік 14.

Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим від потоку 4 (національного доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту.

Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку шляхом одержання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів тощо).

Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється шляхом розміщення одержаних коштів на іноземних ринках через механізм фінансових операцій.

Загальна збалансованість грошового обігу вимагає вирівнювання перш за все національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися і всі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямами руху грошей щодо національного доходу ці потоки поділяють на дві групи:

- потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);

- потоки ін 'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від

чистого експорту).

На суму втрат зменшуються, а на сулу ін'єкцій збільшуються внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту.

Для збалансування національного доходу й національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися.

З усіх потоків найбільш важливим є:

- національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість усіх виготовлених виробів та послуг;

- національний дохід, що характеризує сукупний дохід, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати.

Кількісним вимірником товарних потоків є гроші. Кількість грошей в обігу можна визначити виходячи з такої залежності:

V- швидкість обігу грошей;

Р - рівень цін;

Y - реальний національний продукт.

На практиці всі показані зв'язки складніші, оскільки до сфери обігу товарів та грошей входять процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями і фінансовими ринками.

3. Поняття грошової маси, грошові агрегати та грошова база

Сукупний грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої має важливе значення для діяльності центрального банку та грошово-кредитного регулювання економіки країни.

Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі, може суттєво вплинути на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість тощо.

* Маса грошей в обігу - це загальна сума залишків грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів економіки у певний момент часу [5, с 85].

Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, необхідно володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. В умовах розвинутих ринкових відносин визначення кількості грошей - надзвичайно складне завдання. Це пояснюється тим, що в сучасній економіці різні види активів одночасно тією чи іншою мірою виконують усі основні функції грошей (засіб обігу, міра вартості, засіб нагромадження). Тобто немає вагомих підстав для того, щоб провести чітку межу між власне грошима та іншими ліквідними активами.

Залежно від можливості одночасного використання різноманітних видів грошових коштів розрізняють кількагрошових агрегатів, що є показниками обсягу і структури грошової маси.

Сукупність грошей у всіх формах, що перебувають в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року), визначає величину грошової маси [5, с.85].

Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угруповання ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси [5.С.86].

Основними принципами формування грошових агрегатів є:

- грошова маса містить не лише готівкові гроші, а й депозитні;

- уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка

нагромаджується та виконує функцію збереження вартості;

- сукупна грошова маса містить також: банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

З 1993р. у статистичній практиці України НБУ визначає структуру, грошової маси відповідно до агрегатного методу, використовуючи для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: МО, МІ, М2, МЗ.

Арегат МО відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка у касах банків сюди не входить.

Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади у банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається грошовою базою [2, с.83].

Показник грошової бази не є ще Одним агрегатом грошової маси. Це якісно.інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей [2, с.83].

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази (Гб) можна визначити за формулою:

М_к - сума готівки у касах банків;

М_рез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Готівковий елемент (М_о + М_к ) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 - більший на суму готівки у касах банків. Безготівковий елемент (М_рез ) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів МІ, М2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів - це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.

В Україні маса грошей в обороті після грошової реформи 1996 р. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки, про що свідчать дані табл. 2.3.

Протягом п'яти років після реформи грошова база та грошова маса зростали щорічно, збільшившись відповідно у 4,7 та у 4,8 раза. На фоні постійного скорочення реального обсягу валового внутрішнього продукту зазначене зростання грошової маси видається надмірним. Воно було спричинене високим рівнем бюджетного дефіциту та не досить жорсткою грошово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в динаміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за п'ять років знецінилась у 2,1 раза, а щодо долара США - у 2,8 раза.

Значний інтерес становить структура грошової маси та її динаміка за вісім років. Привертає до себе увагу надто високе (151,7%) зростання в 1997 р. агрегату МО, внаслідок чого готівки в загальній масі грошей (за агрегатом МЗ) було майже 49%, що негативно характеризує структуру грошової маси і стан грошового обороту. Разом з тим ця тенденція спричинила скорочення рівня грошово-кредитного мультиплікатора, через що в 1997 р. агрегати М2 і МЗ зростали значно повільніше, ніж грошова база, що мало певні антиінфляційш наслідки. У 1998 та 1999рр. структура грошової маси дещо поліпшилася: почала знижуватися питома вага готівки в агрегаті МЗ, а збільшення грошової бази відбувалося повільніше, ніж зростання МЗ, що свідчить про поступове посилення ролі комерційних банків у формуванні грошової маси та в управлінні грошовим оборотом. Проте ця позитивна тенденція розвивається дуже повільно, і питома вага готівки в загальній грошовій масі все ще залишається надмірно високою - 33,6% на початок 2005 р.

Таблиця 1.3. Грошова маса, що обслуговує грошовий оборот в Україні (на кінець року), млрд. грн.

Грошовий обіг за будь-яких обставин повинен бути регульованим. Нерегульованість грошового обігу - це одна з причин платіжної кризи.

Планування і регулювання грошово-кредитного обороту в Україні до 1992 р. проводилось на базі кредитного плану, касового плану і балансу грошових доходів та витрат населення. Ці документи відображали лише бухгалтерські записи центрального банку та спеціалізованих державних банків, тому не давали відповіді на запитання про кількість грошей, потрібних економіці, а також не могли комплексно враховувати весь грошовий обіг країни. Грошово-кредитна система використовувалась для контролю за виконанням державного плану економічного і соціального розвитку, а грошово-кредитна політика мала пасивний характер і відігравала другорядну роль у процесі управління економікою.

Дворівневий принцип організації банківської системи України зумовив відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріпились за Національним банком України (банком першого рівня), від розрахункового, касового і кредитного обслуговування юридичних і фізичних осіб, коїре виконують комерційні банки (банки другого рівня).

Тобто Національний банк виступає організатором грошового обігу у державі та здійснює його регулювання.

Управління грошовим обігом здійснюється НБУ шляхом регулювання двох складових грошового обороту: готівки і безготівкової маси грошей, тобто визначення обсягу готівкової грошової маси та регулювання кредитних операцій комерційних банків. Головне завдання Національного банку в сучасних умовах полягає у регулюванні депозитної емісії, яка відбувається під час кредитування комерційними банками суб'єктів господарювання. Для цього використовуються три основні групи методів:

- регулювання кредитних відносин Національного банку з комерційними

банками (рефінансування комерційних банків; процентна політика та інші);

- проведення операцій на відкритому ринку;

- встановлення економічних показників регулювання діяльності

комерційних банків (розмір мінімальних резервів; регулювання співвідношення певних груп пасивів та активів через показники ліквідності балансу банку; встановлення нормативів ризику комерційних банків та ін)

Важливим етапом в організації грошового обороту в Україні було введення у дію напркінці 1993 р. системи електронних платежів (надалі - СЕП). Впровадження СЕП дало змогу:

- прискорити виконання розрахунків та обіг коштів;

- зменшити документооборот;

- практично уникнути фальсифікацій міжбанківських розрахункових

документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов'язана з надходженням до обігу коштів, отриманих за підробленими документами;

- вивільнити грошову масу;

- підсилити контроль НБУ за станом грошової маси у державі;

- підвищити можливості Національного банку контролювати здійснення платежів.

Таким чином, впровадження СЕП підняло банківську систему України на якісно новий рівень відповідно до світових стандартів.

Поряд із регулюванням емісії важливу роль у функціонуванні грошової системи відіграють методи регулювання самого руху грошей.

Обіг готівки регулюється правилами, встановленими Національним банком, який визначає загальний порядок проведення готівково-грошових операцій банками та їхніми клієнтами (ліміт залишку готівки у касі та інше).

4.Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується у середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць) [2, с 8].

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

де V- швидкість обігу грошей;

Р- середній рівень цін на товари та послуги;

Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані у певному періоді;

М- середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період.

Таким чином, величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (Р х 0) й обернено пропорційно -з обсягом маси грошей, що є в обороті.

Охарактеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов'язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних операцій кожного суб'єкта грошового обороту. Однак нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на показник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається із тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів, а також із тривалості перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших фінансово-кредитних інститутів, через які розподіляється і перерозподіляється частина національного доходу як головного джерела формування платіжного попиту на ринках. Якщо ця друга група суб'єктів обороту затримує гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі за своїми зобов'язаннями, то збільшуватиметься тривалість цієї частини обороту грошей і зменшуватиметься вся швидкість їх обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначати:

- за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу;

- за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів;

- за частотою проходження готівки через каси банків.

Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, визначеним за ВВП. Другий з них може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньому будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика загального обсягу грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо. Третій показник може визначатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонаправленим характером дії. Усіх їх можна поділити на дві групи:

- ті, що діють на боціплатоспроможного попиту;

- ті, що діють на боці пропозиції товарів та послуг.

Серед чинників першої групиголовними є:

- зміна попиту на гроші;

- розвиток структури споживання;

- культурні потреби населення тощо. Основні чинники другої групи:

- суспільне виробництво;

- ринкові відносини;

- інфраструктура ринку тощо.

Зміна попиту на гроші виявляється у зміні бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високо-ліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження, і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв'язані показники з оберненою залежністю.

Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, збалансованістю ринку та ін. Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних капіталів. Велике значення у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагромадження грошей знову спрямовуються у сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.

Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи сповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит та на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: у разі її збільшення за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба у грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором.

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть за незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди входять до анти-інфляційних програм як їх складова, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової системи країни.

Швидкість обігу грошей - явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила Дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей для впливу на кон'юнктуру ринку. Будучи пов'язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швидкість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як і попит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно й істотно коливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і непрогнозовано змінюється. М. Фрідман - засновник сучасної монетаристської теорії - слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливості їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики у державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті.

5. Суть закону грошового обігу

Грошовий обіг підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає у тому, що протягом певного періоду часу для безінфляційного обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, деМф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - спостерігається їх нестача.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою [2, с.90]:

де Р х Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

V- середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина товарів продається у кредит, і для їх реалізації гроші у певний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові

зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так [2,с.91]:

зарахування боргів.

Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх умов (за різних економічних систем і різних форм грошей) визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей закон - закон вирівнювання Мф до рівня Мн.Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.

Закон грошового обігу діє за умови функціонування різних форм грошей. Однак механізм його дії за різних умов має певні особливості.

В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мнзабезпечувалося автоматично. Якщо Мф >Мн, мінова вартість золотих грошей повинна знизитися порівняно з реальною вартістю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу та спрямовували їх у скарби. І навпаки, за нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей, власники скарбів спрямовували золото в обіг доти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.

Зі скасуванням золотого стандарту зміна величини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної вартості дає значний дохід емітенту. Це провокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими рамками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у вирівнюванні набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу.

Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей набуває постійного характеру і є зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу. Отже, хронічне порушення закону грошового обігу - закономірність обігу казначейських грошей. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону грошового обігу і проявом об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.

Стримування зростання маси таких грошей з метою вирівнювання Мф до Мн можливе лише як тимчасове явище і може здійснюватися державними заходами, спрямованими на ліквідацію чи зменшення бюджетного дефіциту до прийнятного рівня. Якби це завдання було вирішено остаточно і державі не потрібно було емітувати казначейські гроші для покриття своїх витрат, то це створило б передумови для забезпечення рівності Мф = Мн.Але водночас можна було б відмовитись і від казначейського механізму емісії і перейти до банківського механізму емісії, що надає грошам іншої якості.

При обслуговуванні обігу банківськими грошима розширюються можливості для вирівнювання Мф і Мн у разі збереження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитному механізму емісії цих грошей характерна передумова повернення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск грошей в країні прямо не використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється суто на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування величину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випереджаюче погашення позичок вилучає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на економічно обґрунтованій кредитній політиці.

Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.

Закон грошового обігу був і є об'єктом активного дослідження у науковій літературі з теорії грошей. У сучасній західній літературі проблема балансування Мф і Мн взагалі не аналізується. У розвинутих країнах ринкової економіки центральною є проблема дослідження шляхів забезпечення стабільності грошей. Однак вирішується вона із суто ринкових позицій - через регулювання співвідношення між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку.

Список використаної літератури

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012. -278 с.

2. Александрова М.М., Маслова СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2011. - 336 c.

3. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р. I. Тиркало. -Тернопіль: Карт-бланш, 2010. -314 с.

4. Банківські операції/Під. ред. А.М.Мороза. -К.:Лібра, 2010.

5. Бірюков В., Єфімов Ю., Залетов О. та інші Страхове посередництво: теорія та практика. Навчальний посібник. За редакцією О.М.Залєтова - К: Міжнародна агенція "Вве2опв", 2012. -416 с.

6. Бобровников А. 10% за безделье//Бізнес. -2011. - № 41(612). - С 54-55.

7. Боринець СЯ. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. -К.: Т-во "Знання", КОО, 2012. -305с

8. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси: Підручник. -К: Знання-Прес, 2012. - 311с.

9. Гальчинський А. Теорія грошей. Навч. посібник. -К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. -411 с

10. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012.-510 с

11. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/Е.Ф. Жуков, Л.М. Максинова, А.В. Печникова и др.;Под.ред. академ. РАЕНЕ.Ф.Жукова. -2-еизд., перераб. и доп . - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. - 600с.

12. Дмитрієнко М., Ющенко В., Литвин В., ЯковлєваЛ. Гроші в Україні: факти і документи. -K..ARC Ukraine, 2011. - с. 454.

13. Долан Э, Кембелля К., Кембелля Р., Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика /Пер. с англ. - М.: "Профико ", 2004. - 448 с.

14. Замовець В.В., Зубик С.П. Фінансове посередництво:Навч. посіб..-К.:КНЕУ, 2004. - 288 с

15. КейнсДж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей. - К: 2012.

16. Коваленко М. А., Білінкіс В.М., СухомлинЛ.Є.: Операції сучасного комерційного банку: Навчальний посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2012. - 472 с

17. Любунь О. С, Любунь В. С, Іванець І.В. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. -351 с

18. Кумицький С. Світова ієрархія валют і перспективи її трансформації// Вісник НБУ - К: -2010. -№10. - С 49-53.

19. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб. -5-тевид., стер . -К.: Т-во "Знання", КОО, 2012. - 199с.

20. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч.посібник. - К.: Т-во -Знання", КОО, 2012. -215с

21. Мельник О.М. Інфляція: теорія і практика регулювання. -К: Т-во. "Знання", КОО, 2012.-С 221.

22. Миллер Р.Л., Ван-ХузД.Д. Современные деньги и банковское дело. - М.: ИНФРА.-2012.

23. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікоратаін.;заред. А.С. Філіпенко. -К:Либідь. 2011 с.

24. Міжнародні організації: Навчальний посібник/За редакцією Ю.Г. Козака, В. В. Ковалевського.-К: ЦУЛ, 2013. -288 с

25. Ринок фінансових послуг /В. ПХодакіська, О.Д. Данілов. - Ірпінь: Академія ДСП України, 2012. -501 с

Размещено на Allbest.ru