Размещено на Allbest.ru

Размещено на Allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

“Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”

Кафедра політичної економії факультетів управління та маркетингу

Курсова робота

на тему:

«Гроші: сутність, функції та теорія виникнення»

Виконала студентка

Сидорук В.В.

Київ 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1: Еволюція, сутність та теорія виникнення грошей

Розділ 2: Функції та форми грошей у сучасній ринковій економіці

Розділ 3: Становлення, розвиток і сучасний стан грошей в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Все наше життя тісно пов`язане з використанням грошей. Ми звикли до грошей до такої міри, що сприймаємо їх як належне, і не підозрюємо, що в нашому гаманці лежить один із найвидатніших винаходів людської думки. Гроші виконують важливу економічну роль. Розмаїття формулювання суті грошей свідчать про багатогранність і невизначеність цього економічного засобу загальновизнаного суспільством. Лише ця суспільна визначеність робить гроші дійсним платіжним засобом. Неможливо уявити сучасну ринкову економіку без розвинутої грошової системи. Для цього необхідні знання сутності, функцій та теорії виникнення грошей. Сучасна економіка заснована на існуванні грошей. Проблема суті сучасних грошей набула особливої гостроти, бо без глибокого розуміння їх природи не можна ні будувати сучасну грошову систему, ні ефективно регулювати її.

Ще з давніх-давен багато відомих на сьогоднішній день вчених займалися вивченням цієї актуальної теми. Наприклад, у ХVІІ-ХVІІІ ст. в Англії - У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Норе; в Італії- Ф. Галіані; у Франції - А. Монкретьєн були представниками металі стичної теорії. Також відомим був англійський меркантиліст Томас Мен (1571--1641 pp.) який акцентував увагу переважно на таких функціях грошей, як міра вартості, засіб нагромадження і світові гроші. В свою чергу першими представниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Також Дж. М. Кейнс зробив значний внесок у розвиток кількісної теорії грошей та багато інших.

Метою дослідження грошей є визначення їх виникнення, сутності та функцій. Не можна досконало пізнати суть грошей, не пізнавши причини їх виникнення, походження, не з'ясувавши їх природу, не дослідивши історичний розвиток. При дослідженні виникнення грошей частково можна простежити розвиток як самого суспільства так і відносини між окремими країнами та націями. Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Головним завдання цієї роботи є:

- проаналізувати еволюцію та теорії виникнення грошей;

- визначити сутність грошей;

- визначити функції грошей;

- проаналізувати форми грошей;

- дослідити становлення грошей в Україні;

- проаналізувати інфляцію в Україні.

гроші інфляційний економічний

Розділ 1: Еволюція, сутність та теорія виникнення грошей

Еволюція грошей - процес поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах.

За первісного періоду існування людського суспільства панувало натуральне господарство. Вироблена продукція призначалася для власного споживання. Поступово відбувалася спеціалізація людей на виготовленні певних видів продукції. Надлишки стали використовуватися для обміну на іншу продукцію, необхідну даному виробнику. Суб'єкти почали виробляти продукцію не тільки для власного споживання, але й для обміну на інші товари - для реалізації. Для безпосереднього обміну товару на товар потрібна потреба продавця саме в тому товарі, що пропонується іншою стороною. Отже, обмін товарами може відбуватися при наявності потрібних товарів в обох сторін, що вступають в угоду. Ця умова істотно обмежує можливості товарообміну. Треба врахувати, що при обміні повинна дотримуватися вимога еквівалентності вартості товарів, що беруть участь в обміні, це також обмежує обмін. Прагнення до розвитку обміну стимулювало виділення з різноманіття обмінюваних товарів деякого еквівалента, використовуваного при обміні товарів. Поступово виділялися товари, що володіли високою ліквідністю (здатністю до реалізації). Це була худоба, хутро, дорогоцінні камені, сіль, зерно, дорогоцінні метали. Саме останні (головним чином золото) були виділені як загальний еквівалент. Цьому сприяли кілька якостей, властиві золоту: рідкість, однорідність, подільність, тривалість збереження, портативність. Отже, товар, що володіє найбільшою ліквідністю стає грошима. По визначенню: гроші - це абсолютно ліквідний засіб. Треба помітити, що гроші з'явилися як результат економічних відносин у господарському житті людей. Тобто поява грошей є абсолютно об'єктивною. [6, c. 31]

Грошима стає будь-який найбільш важливий предмет споживання. У багатьох народів роль грошей грала худоба. Латинська назва грошей - pecunia - походить від pecus - худоба. Гомер, говорячи про деякі види зброї, оцінював їх у биках. У різних народностей грошима були цукор, слонова кістка, хутро, опіум, какао, і т.д.

Отже, історично гроші виділилися із загального світу товарів і самі спочатку були і звичайним товаром, і специфічним товаром - грошима. Подальший хід історії привів до ліквідації товарної форми грошей і переходу до нових форм. Розглянемо, як же це відбувалося.

Склалося так, що гроші мають товарну природу, але є не звичайним, а специфічним товаром, постійно виконуючи роль загального еквівалента. Таким еквівалентом часто була монета.

Слово «монета» виникло внаслідок того, що стародавні римляни використовували Храм богині Монета як майстерню для карбування монет. Монети вперше з'явилися в Лідії і Древній Греції 8-7 у до н.е. З'являючись у розвинутих державах, монети швидко поширювалися на сусідні варварські племена, потім усе далі і далі. Згодом усі місця, де виготовлялися монети, сталі називати «монета». Монети, як такі, існують усюди приблизно вже протягом 2500 років, але, як відомо, їм передували різні предмети, які використовувалися як гроші. У настінних малюнках Древнього Єгипту зважують на вагах золоті кільця. У Китаї, щонайменше 3000 років тому, в якості грошей застосовували шкарлупки каурі, раковини деяких видів молюсків з Індійського океану. Є також свідчення того, що тисячі років тому в примітивних суспільствах використовували каміння. [17, c. 20]

Обіг повноцінних металевих грошей, коли вони збігаються з товарною формою, по-перше занадто дорогий, по-друге, видобуток металів не поспіває за ростом потреби економіки в засобах обігу. Тим часом у самій природі грошей закладене рішення цієї проблеми. Справа в тім, що гроші як загальний еквівалент використовуються ідеально. Виступаючи посередником в обміні товарів, вони відіграють скороминущу роль. Саме на цій основі створюються передумови для появи знаків вартості. Таким чином, сам процес обігу металевих грошей у міру відхилення позначеного на них номінального змісту від реальної ваги визначив появу перших функціональних форм грошей, що визначили в майбутньому повний відрив грошей від товарної форми і її повне зникнення.

Після появи банків у X столітті для спрощення розрахунків з'являються замінники грошей. Роль їх зростає. Стали з'являтися форми взаємного погашення платежів і разом з нею з'явився вексель, що виник в Італії ще в XI столітті, а потім звідси проникнув у Францію, пізніше в Німеччину й Англію.

Паперові гроші. Паперові грошові знаки є не повноцінними грошима, а тільки їх знаками. Уперше вони були випущені в VII столітті в Китаї купюрами великих достоїнств для заміни незручних повноцінних мідних грошей. Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів. В ХІІІ ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетертої внутрішньої частини деревної кори (фактично - прообразу майбутньої целюлози). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, мали різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая - онука Чингізхана. Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише в кінці ХVІІ - на початку ХVІІI ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс), Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг пізніше.[1, c. 25]

У XII-XV ст. купці для зручності торгівлі створюють банки для заміни через них наявних платежів безготівковими, більш зручними і безпечними. Але широкі можливості для розвитку паперових грошей створює тільки капіталізм із його розвитий кредитною системою. Даний період насамперед характеризується розвитком кредитно-паперових грошей і витиснення ними металевих монет. Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу, розвиток якого відбувається на основі капіталістичного кредиту.

Отже, я дослідила еволюцію грошей, а яка ж сутність цих самих грошей?

Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства - відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші.[1,c. 9]

У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного. Під грошима часто розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми; товар особливого роду, ще виконує роль загального еквівалента; те, що використовується як гроші. Л. Харріс визначає гроші як «будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця й засіб збереження вартості». Р. Барр пише, що «гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві». С. Фішер, Р. Дорн-буш і Р. Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: «Гроші--загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів». Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К.Р. Макконнела і С.Л. Брю: “Гроші - це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші”.[2, c. 17]

Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності грошей як усього того, що використовується як гроші. У цьому визначенні проглядається спроба охопити всі економічні призначення (функції) і сфери використання грошей. Представники іншої економічної школи тлумачать сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші - специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. [1, c.10]

Аналізуючи всі визначення сутності грошей, я виділила певні особливості:

- Грошима у широкому змісті можуть бути названі будь-які знаки цінності, що служать для розміну, придбання інших предметів, чи наймання людської праці.

- Гроші служать також розрахунковою одиницею або «мірою вартості». Роль грошей як «одиниці виміру» дозволяє використовувати встановлені ціни для угод.

- Гроші це те, що приймають як сплату за товари, послуги і борги, отже гроші - це засіб обміну. Люди приймають гроші в обмін на товари і послуги, щоб потім обміняти гроші на ті товари і послуги, які вони хочуть придбати. Без такого засобу обміну люди повинні звертатися до бартеру - безпосереднього обміну товарів і послуг на інші товари і послуги - дуже неефективного засобу здійснення обміну. При бартері необхідно знайти партнера, у якого є те, що вам треба, а він повинний хотіти те, що ви пропонуєте до обміну. Це вимагає вишукування всіх потенційних партнерів по обміну, здатних задовольнити потреби і побажання один одного в товарах і послугах, а потім досягнення згоди за умовами обміну. У такий спосіб бартер приводить до високих витрат, зв'язаних з пошуком.

- Гроші як гроші та гроші як капітал.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживчої цінності, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної цінності. Для цього виготовлені товари потрібно реалізувати за гроші, нагромадити та використати їх цінності так,щоб її не тільки зберегти,а й збільшити.[1, c.14]

Визначальною властивістю грошей є абсолютна ліквідність. Ця властивість надає грошам здатності обмінюватися на будь-який інший товар, тобто бути загальним еквівалентом.

Окрім вищезазначених властивостей, прослідимо теорії виникнення грошей.

В економічній науці виділяють основні теорії походження грошей:

1. раціоналістична;

2. еволюційна;

3. металі стична;

4. номіналістична;

5. кількісна.

Наявність різних точок зору на походження грошей свідчить про складність і навіть таємничість цієї економічної категорії.

Раціоналістична теорія виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціоналістичної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот.

Еволюційна теорія підкреслює об'єктивний характер виникнення грошей. Гроші виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва і обігу. Тільки на цій основі гроші стають ефективним інструментом контролю за рухом товарів.

Представники металістичної теорії грошей ототожнюють грошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вони не враховують суспільної природи грошей (ототожнюючи їх із золотом і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надають фундаментального значення.

Паростки металістичної теорії з'явилися ще в античні часи, коли другий великий поділ праці (виділення ремесла із землеробства) зумовив появу в ролі загального еквіваленту металів: заліза та олова, свинцю та міді, срібла та золота.

Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монет. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов'язували її з вченням про гроші як про багатство нації. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводить функції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який повинен перетворитись на зовнішньому ринку на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і засіб обігу та платежу.

Прихильниками цієї теорії у ХVІІ-ХVІІІ ст. були: в Англії - У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Норе; в Італії- Ф. Галіані; у Франції - А. Монкретьєн.

Номіналістична теорія грошей виникла при рабовласницькому ладі. Вона заперечувала внутрішню вартість грошей для виправдання псування монет з метою збільшення доходів казни.

Ця теорія повністю сформувалась у ХVІІ - ХVIII ст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами. Першими представниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали, що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається номіналом; по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Наприклад, Дж. Стюарт визначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.

Номіналісти повністю відкинули вартісну природу грошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну. Панівне становище номіналізм зайняв в політекономії в кінці XIX - на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму, об'єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські білети).

Найбільш яскраво сутність номіналізму проявилась в теорії грошей німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. "Державна теорія грошей". Основні її положення зводяться до наступного:

1.гроші - продукт державного правопорядку, творіння державної влади;

2.гроші - хартальний платіжний засіб, тобто знаки, наділені державою платіжною силою;

3.основна функція грошей - засіб платежу.

В сучасних умовах номіналізм - одна з домінуючих теорій грошей. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон вважає, що гроші є умовними знаками та розглядає їх як штучну соціальну умовність.

Таким чином, всім різновидам номіналізму характерні одні і ті ж вади: ігнорування товарного походження грошей, відмова від їх найважливіших функцій, ототожнення грошей з масштабом цін, ідеальною лічильною одиницею.

Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних засобів, що знаходяться в обігу, належить до числа найстаріших доктрин в історії економічної думки. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.

Найбільш розповсюджений у ХVIII-ХІХ ст. варіант кількісної теорії стверджував, що при умові незмінності інших умов рівень товарних цін в середньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих та срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо, і до паперових (нерозмінних) грошей. Кількісна теорія включає, як правило, два базисних положення:постулат причинності (ціни залежать від кількості грошей) і постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей).

Окремі положення цієї теорії в загальних рисах сформулював Дж. Локк (1632-1704 рр.). В більш розробленій формі вона викладена Дж. Вандерлінтом (помер в 1740 р.), Ш. Монтеск'е (1689-1755 рр.) і Д. Юмом (1711-1776 рр.). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

1) причинності (ціни залежать від маси грошей);

2) пропорційності (піни змінюються пропорційно кількості грошей);

3) універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).[3]

Розділ 2: Функції та форми грошей у сучасній ринковій економіці

Сутність грошей визначається, як правило, на основі змісту функцій, які вони виконують. Функції грошей слугують способами реалізації їх сутності.

Щоб осягнути сутність сучасних грошових систем, зміни у грошовому обігу і в самих грошах слід розглянути функції грошей як загального еквівалента.

Розрізняють п'ять основних функцій грошей:

- міра вартості;

- засіб обігу;

- засіб платежу;

- засіб нагромадження;

- світові гроші.

Міра вартості надає товарній масі необхідний матеріал для вираження їхньої вартості. Вартість виявляє себе в ціні товару на основі цієї функції.

На основі міри вартості встановлюють ціну, що є грошовим вираженням вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого - від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товару може лишатися незмінною. Однак якщо вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростатимуть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни і вартості грошової одиниці.

В епоху товарних та повноцінних паперових грошей, використовувалося поняття масштаб цін.

Масштаб цін - суто технічна функція грошей. Вона являла собою законодавчу фіксацію певної кількості (за масою) монетарного металу (золота чи срібла ), що закріплювалося державою за грошовою одиницею.

За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних грошових одиниць - долара, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та інших паперових знаків вартості.

Із масштабом цін пов'язані поняття «девальвація» і «ревальвація» грошових одиниць. Девальвація - це офіційне зменшення, а ревальвація - збільшення золотого вмісту певної грошової одиниці.[4, c. 142]

Засіб обігу здійснює реальний рух споживних вартостей товарів, їхній фактичний обмін. Це стосується товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Товаровиробник обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші на інший необхідний йому товар. Отже, у кругообігу функціонування грошей як засіб обігу представляє ланцюг безперервних актів, тобто продаж здійснюється заради купівлі. Тут відбувається одночасне переміщення грошей і товарів у протилежних напрямках: гроші передаються продавцю, товари - покупцю. Товарний і грошовий обіг виступають тут як похідні від товарного обміну. Участь грошей в товарному обміні надає йому нову якість порівняно з бартером. Завдяки функції грошей як засіб обігу товарообмін став набагато зручнішим і більш ефективним.

Гроші є ідеальним засобом товарного обміну. Це означає, що за гроші можна будь-коли придбати любий товар чи послугу, що поступають на ринок. Особливість споживної вартості грошей - це їх здатність обмінюватись на будь-який товар. Якщо ми бажаємо мати гроші, то тільки для того, щоб задовольнити свої потреби, тобто придбати певні товари або послуги.[5, c.673]

Функція грошей як засіб платежу за змістом є продовженням функції грошей засобу обігу

З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець - боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу.[4, c. 144]

В якості платежу гроші можуть бути використанні при умові їх функціонування як міра вартості і засіб обігу. Розвиток функції грошей як засіб платежу виникає необхідність у резервному фонді, тобто в функціонуванні грошей як засіб нагромадження вартостей.

Засіб нагромадження (засіб утворення скарбів) - це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. У функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження.

Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості; створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва і одержання додаткового прибутку.

Функцію грошей як засобу утворення й нагромадження скарбів може виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового обігу (мова про нього далі) мають теж місце спроби нагромадження (збереження) поруч із золотом і паперових грошей. Проте в результаті інфляційних процесів вони швидко знецінюються. Прикладом є катастрофічне знецінення грошових нагромаджень населення України в період 1992-1995 pp., що знаходилися на рахунках ощадного банку країни. Це яскраво підтверджує висновок про неможливість заміни золота паперовими грішми в функції засобу утворення скарбів.

Сучасні кредитні гроші не виконують функцію засобу утворення скарбів тому, що не мають власної вартості. Вони можуть виконувати лише функцію нагромадження, яка виникла на базі функції утворення скарбів. Нагромадження розглядається як необхідна умова розвитку товарного виробництва. Для того, щоб придбати засоби і предмети праці, капіталізувати прибуток для розширеного виробництва підприємець повинен нагромаджувати частину прибутку у вигляді грошей. Нагромаджують гроші і населення для покупки необхідних товарів та послуг. Йдеться про трансакційний залишок грошей. Необхідною умовою для цього є відповідність кількості грошей вимогам закону грошового обігу.

Світові гроші. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості - золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі. Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима. Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота.[7]

Окрім вищезазначених функцій, гроші мають певні форми.

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені. У сучасний період усі країни світу користуються виключно неповноцінними грошима.

Початковою формою повноцінних грошей були товарні гроші. Спочатку це були предмети першої. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші. Після на їх місце ринок висунув метал. Проте з появою металевих грошей їх розвиток не припинився. Спочатку використовувалися звичайні метали - залізо, мідь, бронза та ін., що найчастіше вживалися людьми. Згодом цю роль почало виконувати срібло як благородний метал з високою питомою і сталою вартістю та здатністю до зберігання. Проте ще більшою мірою цими властивостями природа наділила золото, яке теж стало претендувати на роль грошового товару. Цей етап у розвитку грошей характеризувався паралельним функціонуванням золота і срібла в ролі грошей і називався золото-срібним біметалізмом. Такі гроші мали величезні переваги перед товарними грошима.

Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної внутрішньої вартості. Перехід до неповноцінних грошей відбувався поступово. Перші їх форми з'явилися ще за часів панування металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінним і неповноцінним грошам. Основними формами неповноцінних грошей є білонна монета, паперові гроші, банківські зобов'язання, депозитні вклади, квазігроші та електронні гроші. Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми існування виділяють паперові гроші, монету, депозитні гроші, електронні гроші; залежно від статусу емітента та характеру емісії - казначейські та банківські гроші.[16, c.19]

Паперові гроші - це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всі види платежів.

Визначальними ознаками паперових грошей є:

- випуск їх для покриття бюджетного дефіциту;

- нерозмінність на золото;

- примусове запровадження в оборот;

- нестабільність курсу і неминуче знецінення.

Банківські (кредитні) гроші - це знаки вартості, які імітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Чек є письмовий наказ власника поточного рахунка в банку про виплату зазначеної суми визначеному обличчю, чи кому обличчя накаже, чи пред'явнику чека. Використовується як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. На відміну від векселя, він є безстроковим зобов'язанням. Для того щоб чек мав силу законного боргового зобов'язання, він повинний мати:

1. указівка на той, хто має право одержати ці гроші;

2. суму платежу цифрами і прописом;

3. назва і місцезнаходження банку; [15, c. 128]

Депозитні гроші - це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.[8, c. 61]

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження.

Електронні гроші - це різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.[15, c.133]

Носієм електронних грошей є пластикова картка -- іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп'ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило витрати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві -- «електронні гроші».

[8, c. 65]

«Квазігроші», або майже гроші, -- це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому дещо знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами; коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище.

[1, c. 30]

Розділ 3: Становлення, розвиток і сучасний стан грошей в Україні

Становлення України як незалежної, суверенної держави в серпні 1991 року обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком. Організаційно-правові засади створення грошової системи України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо.[10, c. 148]

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі та купоно-карбованці.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют зумовлювалося рядом обставин:

- Центральний банк Російської Федерації ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;

- На межі 1991-1992 рр. Україна слідом за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно. Що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати віл Росії;

- Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків,а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.[10, c. 161]

З огляду на ці обставини Україна,ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних ( до рубля ) знаків - купоно-карбованців, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець користувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти,і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

Проте паралельний обіг двох валют не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватись. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублі. Нові гроші були названі «український карбованець». Дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України запровадив повноцінну національну грошову одиницю - гривню. Ця назва української грошової одиниці бере свій початок ще від доби Київської Русі. Гривнева купюра використовувалася також як грошова одиниця Української Народної Республіки. Закон про її випуск було прийнято Центральною Радою 1 березня 1918 р. Отже, назва української валюти «гривня» має глибоке історичне коріння. Вона закріплена Конституцією України 1996 р.[10, c. 163]

25 серпня 1996 р. Указом Президента України було проголошено проведення в нашій країні грошової реформи. Головним завданням реформи були:

- заміна тимчасової грошової одиниці - українського карбованця на національну валюту - гривню;

- зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу українського карбованця та гривні;

- створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий чинник економічного та соціального розвитку держави.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 по 16 вересня 1996 р. на цивілізованих засадах з оптимальними зручностями для населення. У перший день реформи за встановленим курсом ( 1 гривня обмінювалася на 100 000 крб. ) було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії пенсії кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян.[11]

У період проведення грошової реформи жителі та гості України могли вільно розпоряджатися наявними карбованцями - купувати товари, сплачувати всі види послуг, розміщувати на вклади в банк, здійснювати інші платежі, а також обмінювати карбованці на гривні.

Протягом 15 днів реформи в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 р. приймання карбованців в усі види платежів було припинено, і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

Проте, сучасний стан гривні досить нестабільний. Про це свідчить її не конвертованість та інфляція ( знецінення гривні ).

Конвертованість - гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Вже процес визначення вартості товару означає, що вона здатна вимірюватися грошима. Тобто товар конвертується (обмінюється) на гроші, а гроші, в свою чергу, конвертуються на товар. Гроші також здатні конвертуватися на інші валюти. Тоді й кажуть, що гроші мають властивість вільно конвертуватися на світовому ринку на інші валюти. Обмін однієї національної валюти на інші відбувається на валютних біржах, у банках, спеціальних міняльних лавках та в інших фінансово-кредитних закладах.

Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями:

1. За повнотою конвертації: повна і часткова конвертованість.

2. За видами суб'єктів: зовнішня, внутрішня.

3. За характером економічних операцій, що обслуговуються конвертованою валютою: за поточними операціями, за переміщенням капіталу. Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників та за всіма видами цілей або операцій.[12, c.122]

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов'язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Серйозною перевагою конвертованості для України стала б можливість здійснення міжнародних розрахунків у національній грошовій одиниці. Це зняло б дуже багато зовнішньоекономічних проблем, особливо тих, що пов'язані з нееквівалентним обміном української продукції за спекулятивно завищеним курсом долара і рубля. Реальною стала б також спеціалізація відповідних галузей народного господарства України на масштабному виробництві певних видів експертної продукції.

Першими кроками до запровадження конвертованості гривні стали: рішення Національного банку України про заборону на території України обігу іноземних валют з 18 лютого 1994 р.; налагодження регулярних торгів на Українській міжбанківській валютній біржі та обов'язковість вільного продажу валютної виручки всіма експортерами за офіційним курсом; входження України до Світової торговельної організації.

В свою чергу, інфляція - це процес зростання рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до знецінення грошей, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільших гострих проблем сучасного розвитку економіки України.[14, c. 128]

Розглянемо ж основні фактори зростання інфляції у 2006 - 2007 роках в Україні.

В економічній теорії традиційно виділяють два первинних фактори поширення інфляції: зростання попиту і зростання собівартості виробництва. Інфляція попиту обумовлюється перевищенням темпів зростання кількості грошей в економіці темпів зростання товарного виробництва. В результаті порушується рівновага між реальною і монетарною складовими, що запускає механізм цінової корекції, який полягає у пристосуванні цін на товари, послуги і працю до існуючої кількості грошей. Відсутність рівноваги між монетарною і реальною складовими не обов'язково обумовлюється збільшенням кількості грошей - така ситуація може виникнути і в разі зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, як це відбулося в Україні у 1995-1999 роках в умовах жорсткої монетарної політики.

В основі поширення інфляції витрат лежать не монетарні, а виробничі фактори. Зростання витрат на виробництво змушує його власника робити вибір: або збільшити ціну на готову продукцію, щоб не зменшити рентабельність виробництва, або знизити обсяги її виробництва, що в кінцевому підсумку також призведе до зростання цін внаслідок зниження пропозиції товарів і послуг по відношенню номінального попиту.

Зростання собівартості виробництва може відбутися, по-перше, внаслідок зростання цін на основні складові собівартості продукції, якими є сировина, енергоносії та заробітна плата; по-друге, внаслідок збільшення споживання складових собівартості у виробничому процесі через зношеність основних фондів, технологічне відставання, погіршення умов виробництва це стосується передусім гірничодобувної галузі), зростання витрат, пов*язаних із нейтралізацією негативного впливу виробничого процесу на екологію тощо. Ще одним фактором зменшення рентабельності виробництва може бути високий податковий тиск на виробника, внаслідок чого держава вилучає до бюджету значну частину його доходів.

Ключовими факторами інфляції витрат у 2004-2007 роках стало зростання ціни на енергоносії та номінальної заробітної плати. У собівартості виробництва ці статті витрат становлять близько 30%, а вартість енергоносіїв і номінальної зарплати за рік збільшилась на 64 %. Зокрема, за звітами Міністерства вугільної промисловості, собівартість вугілля у 2004-2007 роках зросла, відповідно на 29, 28, 21 і 31 %. Ціна імпортного газу зросла з 6,4 % у 2005 році до 63,8 % у 2006 році, бензину - з 2,4% у 2005 році до 39 % у 2007 році, дизпалива - з 11 % у 2005 році до 45 % у 2007 році.

Для розрахунку кількісного впливу вищезгаданих факторів проведено економічний аналіз. Де основними видами енергоносіїв в Україні є вугілля, частка якого в собівартості вітчизняної продукції становить близько 1,9 %, імпортний газ -близько 2 %, бензин - 1,3 - 1,9 %, дизпаливо - 1,8 - 2,3 %, мазут - 0,1-0,3 % відповідно.

Отримані результати засвідчили досить помірний вплив зростання вартості енергоносіїв на інфляцію. Зокрема, інфляція витрат за рахунок цього фактора становила у 2004 році-1,6 %, у2005-му -1 %, у 2006-му - 1,8%, у 2007-му - 3,1%.

У результаті проведення за аналогічною методикою розрахунку інфляційних наслідків підвищення номінальних заробітних плат, отримано такі дані: у 2004 році-5,8%, у 2005-му-9,1%, у 2006-му-5,7%,

у 2007-му - 7,1%.[13, c. 32]

Таблиця 1.3. Визначення інфляції витрат у 2003-2007 роках в Україні методом економічного аналізу

* З урахуванням 4% рентабельності за витратами.

** Грудень до грудня попереднього року.

Джерело: розраховано авторами на основі даних Держкомстату України та Міністерства палива та енергетики України.

Незважаючи на деяке спрощення, вважається, що наведені результати адекватно відображають показники інфляції витрат,яка спостерігалася б у разі відсутності інфляції попиту. Зокрема, у 2004 році інфляція витрат становила 7,4 % (менше від фактичної на 4,9 %),

у 2005-му - 10,1%(менше на 0,2 %),

у 2006-му -7,5 % ( менше на 4,1 %),

у 2007-му - 10,2 % (на 6,4 % менше від фактичної).

Як видно із таблиці 2, у 2000-2003 роках максимальна рентабельність за витратами становила 4,2 %. Проте починаючи з 2004 року норма рентабельності різко зростає:

у 2004 році - з 3,4 % до 5,8 %,

у 2005 році - до 6,9 %,

у 2006 році - до 6,8 %.

у 2007 році - до 8,1 %. Це підтверджує припущення щодо реакції товаровиробників на надмірне зростання внутрішнього попиту підвищенням норми рентабельності. Збільшення рентабельності за витратами відбувається за рахунок збільшення ціни. Виходячи з того, що збільшення норми рентабельності у 2004-2007 роках - це похідна від надмірних зовнішніх надходжень, а збільшення інфляції відбувається за рахунок збільшення норми рентабельності за витратами, ми можемо визначити вплив збільшення номінального попиту на інфляцію. Розрахована за такою методикою інфляція внутрішнього попиту у 2004 році становила 1,8 %, у 2005-му - 2,8 %, у 2006-му -2,7 %, у 2007-му - 4 %.[13, c. 33]

Розглядаючи динаміку розподілу валової доданої вартості між суб'єктами економічних відносин, не можна не помітити випереджальний характер зростання прибутків від звичайної діяльності поряд із заробітною платою найманих працівників, яку багато дослідників розглядають як основний фактор активізації інфляційних процесів. Зокрема, А.Шаповалов зазначає, що одним із ключових факторів інфляції в попередні роки була невідповідність між темпами зростання заробітної плати продуктивності: за період з 2001 по 2007 роки реальна заробітна плата зросла у 2,9 раза, тоді як продуктивність праці - лише в 1,7 раза. Автор наголошує, що різниця між цими показниками формує додатковий внутрішній попит на товари й послуги, не забезпечені товарною масою.

Отже, причини інфляції за останні декілька років мали здебільшого монетарний характер. Протягом 2002-2007 років основним каналом здійснення НБУ первинної безготівкової емісії був викуп іноземної валюти, що надходила до країни внаслідок залучення й запозичення зовнішніх капіталів, а також позитивного сальдо поточного рахунку у 2002-2005 роках.

Враховуючи фактичну незалежність зростання грошової бази від потреб економіки, вона буде прийнятою змінною при поясненні інфляційних процесів. Оскільки інфляція попиту - це результат взаємодії внутрішнього номінального попиту, основним фактором зростання якого є зростання грошової маси, та пропозиції товарів і послуг, доречно взяти як залежну змінну не просто приріст грошової бази, а відношення її приросту до проросту ВВП за відповідний період. Тому як незалежну змінну цей показник взято за півріччя з 2002 року по 2007 рік включно. Попереднє дослідження також виявило, що вищеназвана незалежна змінна має найбільший вплив на інфляцію із запізненням на місяць.

Ще одним важливим фактором інфляційних процесів є дефіцит бюджету. Стимулюючи інфляційні процеси вплив дефіциту бюджету відбувається в основному через зміну структури внутрішнього попиту в бік збільшення споживання. Оскільки головною складовою державних видатків є соціальні, то різка зміна переважно профіцитного бюджету в першому півріччі на дефіцит у другому півріччі спричиняє підвищення рівня споживання. Внаслідок цього утворюється тимчасова нерівновага між товарною масою і внутрішнім попитом, що позначається на рівні інфляції, яка традиційно є вищою від інфляції в першій половині року. Підтвердженням цього також є той факт, що до 90 % дефіциту бюджету фінансується за рахунок зовнішніх надходжень (включаючи приватизаційні надходження), що в разі їх використання державою на фінансування видатків автоматично призводить до зростання грошової бази. І хоча НБУ вживає заходів для обмеження впливу цього фактора на зростання грошової бази, однак це призводить до того, що у другому півріччі основним каналом зростання грошової бази є державні видатки, профінансовані за рахунок дефіциту бюджету.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок: визначальним фактором зростання інфляції у 2006-2007 роках в Україні були монетарні. Так, збільшення відношення абсолютного приросту грошової бази й активів в іноземній валюті стосовно приросту ВВП на 1 % призводить до зростання інфляції на 0,64 %. Тобто враховуючи, що ці співвідношення у цей період досягли рівня 10,4 %, їх вплив на інфляцію становив до 6,6 %.

Водночас зазначимо: при відношенні дефіциту зведеного бюджету до ВВП у 2006-2007 роках як 0,7 % та 1,1 %, а також виходячи з результатів формули, його вплив на інфляцію становив усього 0,7-1,1%

Таким чином, вжиті НБУ заходи щодо обмеження споживчого кредитування, установлення вищих нормативних резервів за споживчими кредитами, обмеження припливу короткострокового спекулятивного капіталу, збільшення облікової ставки були правильними, проте дещо запізнілими. [13, c. 40]

Висновок

У курсовій роботі простежено основні етапи еволюції грошей, приділено увагу їх основним концепціям. Проблема природи та питання про сутність і функції грошей залишаються предметом гострих дискусій, де проявляються багато різних думок до їх розв'язання. Це пов'язано із складністю і багатогранністю грошей як предмета вивчення.

Виникнення грошей тісно пов'язане з історичним процесом обміну товарів і зміни форм власності.

Функції грошей розглядаються як прояв їх сутності. Можна виділити п'ять класичних функцій грошей. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (підфункції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

Так, функція грошей як міри вартості, полягає у вирішенні вартості товару в грошах, шляхом встановлення цін. Як засіб обігу гроші забезпечують рух товарів через рух грошей. Гроші унікальні за своєю простотою, як засіб платежу за товари і послуги: їм притаманна найвища ліквідність серед всіх фінансових засобів. Так, функція грошей як засобу платежу полягає у можливості купівлі з наступною оплатою. Як засіб нагромадження гроші полегшують процес здійснення накопичення з поточного доходу за рахунок гарантування майбутньої купівлі здатності. Функцію світових грошей гроші виконують як засіб міждержавних розрахунків. Своєрідною формою буття грошових функцій виступають форми грошей, які виступають як засіб вираження сутності грошей. Існують такі форми грошей: повноцінні і неповноцінні.