Характерним прикладом недоліків системи оподаткування в Україні (яка за своєю суттю повинна бути провідною ланкою в процесі створення привабливого інвестиційного клімату) є діючий порядок оподаткування корпоративних боргових зобов'язань. Його побудовано таким чином, що з сум, залучених від первинного розміщення облігацій або ощадних сертифікатів, емітент зобов'язаний відразу сплатити 30 відсотків податку. Можна припустити, що такий підхід до оподаткування корпоративних облігацій виключить їх з обігу як конкурентів держоблігацій на ринку боргових цінних паперів. З іншого боку, підприємства не мають можливості залучати кошти на фондовому ринку за значно нижчою ставкою, ніж банківський кредит. Якщо кредити необхідно повертати, то облігації можна погашати майном (облігації, конвертовані в акції підприємств) або продукцією, що може бути більш прийнятним для підприємства-позичальника. Перераховані вище проблеми прямо або опосередковано впливають на розвиток фінансового ринку, запровадження нових фінансових інструментів, на обсяги операцій та ліквідність ринку цінних паперів. Згідно зі світовим досвідом, удосконалення податкової системи потребує дотримання таких принципових умов: незважаючи на переваги використання непрямих податків у перехідний період, у перспективі основу податкової системи повинні становити прямі податки, за яких об'єктом оподаткування є дохід юридичної та фізичної особи, земля, майно і капітал; непрямі податки слід використовувати лише у формі акцизів (з метою обмеження споживання окремих видів товарів, невиправдано високих доходів виробника-монополіста, а також для оподаткування предметів розкошу) та невеликого (за ставкою 10 - 12 %) податку на додану вартість; обґрунтовано диференціювати ставки податків, враховуючи об'єктивні особливості й умови надходження доходів; ліквідувати надмірну кількість податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці і знижують конкурентоспроможність товаровиробників (пільги можна надавати на певний строк із умовою, що кошти використовуватимуться на визначені державою цілі); система податків повинна бути прогнозованою і сталою; розрахунок податків - простим і зрозумілим, сума податків відносно доходів - поміркованою, що забезпечить певні стимули для розвитку підприємства та повноцінне включення його в механізм національного фінансового ринку; суворо додержуватися системи розмежування податків за бюджетами різних рівнів.

Як показує світовий досвід, зниження ставок податків сприяє пожвавленню підприємницької активності на фінансовому ринку і в підсумку не зменшує, а, навпаки, збільшує податкові надходження до бюджету. Кроком у напрямі стимулювання розвитку фінансового ринку повинно стати звільнення від оподаткування (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема, у цінні папери виробничих підприємств. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання. 

При стимулюванні розвитку інфраструктури ринку нерухомості центральні органи влади та органи місцевого самоврядування повинні керуватись наступними положеннями: податки на операції з нерухомістю поповнюють дохідну частину місцевих бюджетів; деякі фінансові установи страхують як саме нерухоме майно, так і операції з ним (тобто розвиток ринку нерухомості корелюється з розвитком страхового ринку); державні органи контролю матимуть можливість відслідковувати великі суми «тіньового» капіталу в регіонах, що активно «відмивається» на нині діючому (так званому) ринку нерухомості; під заставу нерухомого майна банки надають кредити (так звана іпотека, що широко розповсюджена в країнах з ринковою економікою); вкладення коштів у нерухоме майно є одним із фінансових інструментів, який має свою дохідність і може приваблювати (враховуючи недовіру до інших ринкових інститутів) як юридичних, так і фізичних осіб.

Податок на нерухомість в умовах ринкової економіки забезпечує вирішення кількох завдань: забезпечення місцевих органів влади достатніми доходами для виконання ними своїх функцій; регулювання цін на ринку нерухомості; попередження спекулятивного зростання цін на нерухоме майно; регулювання відносин у сфері землекористування, будівництва та інвестиційної діяльності; виконання соціальної функції при оподаткуванні нерухомості як основного компонента багатства. Об'єкти нерухомості в системі оподаткування України повинні розрізнятися як нерухомість в якості житла, виробнича нерухомість, прибуткова нерухомість, спекулятивна нерухомість.

Розглянемо ще декілька аспектів впливу регуляторної функції держави, що впливає на фінансовий ринок і діяльність суб'єктів економіки. При інфляційних тенденціях в економіці облікова ставка (рефінансування) збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб'єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об'ємів виробництва, зменшуючи, таким чином, інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується обсяг інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва. При інфляції НБУ збільшує норми резервування. У такому випадку зв'язуються грошові кошти комерційних банків. Обсяг грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження обсягів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.

Державне регулювання фiнансового ринку полягає в здiйсненнi державою комплексних заходiв щодо упорядкування, контролю, на-гляду за ринком та запобiганнi зловживанням i порушенням у цiй сферi. Державне регулювання здiйснюетъся з метою:

- створення умов для ефективної мобiлiзацii та розмiщення на ринку вiлъних фiнансових pecypciв;

- захисту прав інвесторів та iнших учасникiв фiнансового ринку;

- контролю за прозорiстю та вiдкритiстю ринку;

- дотримання учасниками ринку вимог aктів законодавства;

- запобiгання монополiзацii та сприяння розвитку добросовiсної конкуренції на фiнансовому ринку.

Хоча в процесi регулювання фiнансового ринку державою реалi-зуютъся рiзнi пiдходи до регулювання дiяльностi професiйних та iнших учасникiв ринку - інвесторів i емітентів, державне регулю-вання має забезпечувати однаковi права й однаковий доступ до рин-ку вcix його суб'ектiв, максималъну прозорiсть ринку, конкурентне середовище, не допускати монополiзацii ринку. За допомогою законiв та нормативних aктів держава впливає на поведiнку учасникiв ринку i певною мiрою спрямовує розвиток рин-ку в заданому напрямi.

Усі учасники ринку беруть участь у cтвopeннi iнформацiйного забезпечення ринку. Суттєва роль у цьому процесi належить держав-ним органам влади, якi формують вiдповiдну законодавчу базу та створюють належнi умови для її дiйового використання.

З поняттям iнформацiйного забезпечення ринку тісно пов'язане поняття "прозорості" ринку - чим повнiшою i достовiрнiшою iнфор-мацiєю володiють учасники ринку, тим "прозорiшим" є цей ринок. Сьогоднi одним iз "найпрозорiших" ринкiв вважають фiнансовий ринок США, на якому учасникам ринку доступна така iнформацiя про фiнансовi активи та їх емітентів, яку в iнших країнах не зобов'я-зують оприлюднювати.

4. Класифікація фінансових ринків.

4.1. Характеристика класифікацій.

Наявнiсть багатьох типiв фiнансових ринкiв пов'язана з існуванням рiзних пiдходiв до їх класифiкацiї. Розгляну основні пiдхо-ди, вiдповiдно, основні класифiкацiї фiнансових ринкiв.

1. За умовами передачi фiнансових pecypciв в користування фi-нансовий ринок подiляють на ринок позичкового i ринок акцiонер-ного капiталу. На ринку позичкового капiталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та пiд процент за допо-могою боргових цiнних паперів або кредитних інструментів. На ринку акцiонерного капiталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у виглядi дивiденду, право спiввласностi на активи пiдприємства i повнiстю подiляє пiдприємницькi ризики з iншими акцiонерами пiдприємства.

2. За терміном обiгу фiнансових активiв, що можуть бути в обiгу на ринку, фiнансовий ринок подiляють на грошовий ринок та ринок капiталiв.

На грошовому ринку здiйснюється короткострокове iнвестування коштiв. На цьому ринку перебувають в обiгу фiнансовi активи, термін обiгу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейськi зобов'язання, ощаднi та депозитнi сертифiкати, векселi, різні види короткострокових облiгацiй тощо. На ринку грошей корпорацiї за-лучають кошти для пiдтримки оборотного капiталу в разi виникнен-ня тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фiнан-cовi iнститути, зокрема комерцiйнi банки, залучають кошти на тако-му ринку для надання позичок iншим суб'єктам ринку та для пiд-тримки лiквiдностi на належному piвнi. Короткострокові цiннi па-пери на ринку грошей бiльш лiквiднi та характеризуються меншим коливанням цiн, нiж на ринку капiталiв, тому здiйснення iнвестицiй на грошовому ринку менш ризикове, нiж на ринку капiталiв.

Ринок капiталiв призначений для довгострокового iнвестування коштiв в основний капiтал. На ринку капiталiв надаються середньо- -та довгостроковi кредити, перебувають в обiгу середні та довгостро-ковi борговi цiннi папери, а також iнструменти власностi - акції, для яких тepмін обiгу не встановлюється. Емiтуючи акції та облiгації, залучаючи банкiвськi кредити, корпорації формують на ринку капi-талiв фiнансовi ресурси, необхiднi для модернiзації i розширення виробництва, впровадження нових технологiй, освоєння виробниц-тва нових видiв продукції. Фiзичнi особи та будiвельнi органiзацiї залучають кошти для придбання та будiвництва нepyxoмoсті. Фiнан-cовi iнститути формують власнi фiнансовi ресурси, якi перебувають у їх використаннi протягом усього перiоду функцiонування i забез-печують економiчне зростання та економiчну стабiльнiсть фiнансо-вому iнституту.

В цiлому на ринку довгострокових запозичень держава, пiдприєм-ницькi структури i населення отримують за визначену плату в дов-гострокове або безстрокове користування фiнансовi ресурси iнших учасникiв ринку. Ринок капiталiв розвивається бiльшою мiрою в країнах з досить визначеними та сприятливими економiчними пер-спективами. Становлення ринку капiталiв передбачає невисокi тем-пи iнфляції, а також стабiльнiсть полiтичної та економiчної ситуа-ції в кpaiнi.

3. 3алежно вiд того, чи новi фiнансовi активи пропонуються для продажу, чи емітовані ранiше, фiнансовий ринок подiляють на пер-винний та вторинний. Первинний ринок, є ринком перших та повтор-них емiсiй, на якому здiйснюється початкове розмiщення фiнансо-вих активiв серед інвесторів та початкове вкладення капiталу в piзнi галузi економiки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емiтенти цiнних паперiв i iнвестори.

На вторинному ринку мають обiг емітентовані ранiше фiнансовi активи. Операцiї на вторинному ринку не збiльшують загальної кiлькостi фiнансових активiв i загального обсягу iнвестицiй в економіку. Важливi риси вторинного ринку - лiквiднiсть, можливiсть поглинати значнi обсяги фiнансових активiв у короткий час при незначних витратах на проведення операцiй. Основну частину опе-рацiй на вторинному ринку становлять операцiї, пов' язанi з перероз-подiлом сфер впливу на ринку, та спекулятивнi операцiї. Як прави-ло, вторинний ринок визначає цiни на первинному ринку.

Вторинний ринок для деяких типiв фiнансових активiв є досить обмеженим, для iнших - практично вiдсутнiм. Для таких фiнансо-вих активiв, як акцiї, ф'ючерси та опцiони, характерним є не тiльки розвинений вторинний ринок, а й наявнiсть спецiалiзованих бiрж для торгiвлi цими активами. Вторинного ринку кредитiв в Україні прак-тично немає. У країнах з розвиненою ринковою економiкою вторин-ний ринок кредитiв розвивається за рахунок впровадження фiнан-совими посередниками iновацiй на ринку інструментів позики, а саме внаслiдок використання процедури сек'юритизацiї активiв.

4. 3алежно вiд мiсця, де вiдбувається торгiвля фiнансовими ак-тивами, розрiзняють бiржовий та позабiржовий ринки. Бiржовий ринок, пов'язують iз поняттям бiржi як особливим чином орга-нізованoгo ринку, що сприяє збiльшенню мобiльностi капiталу та виявленню реальних ринкових цiн активiв. Бiржовий ринок є пе-реважно вторинним ринком, оскiльки на ньому в бiльшостi випад-ків вiдбувається торгiвля емiтованими ранiше фiнансовими актива-ми. На позабiржовому ринку дiють так званi торгово-iнформацiйнi системи. Учасники таких систем - фiнансовi посередники - ма-ють змогу ознайомитись iз попитом-пропозицiєю на фiнансовi ак-тиви та укласти угоди з тими посередниками, пропозицiї як их їх зацiкавлять.

На рiзних сегментах фiнансового ринку бiржовий та позабiржо-вий ринки вiдiграють piзну роль. Так, на валютному ринку торгiвля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабiржовому мiжбанкiвському ринку. На ринку цiнних паперiв як бiржовий, так i позабiржовий ринки мають велике значення. Органiзаторами торгівлi на бiржовому ринку цiнних паперiв виступають фондовi та спе-цiалiзованi бiржi з торгiвлi ф'ючерсними та опцiонними контракта-ми. На позабiржовому ринку торгiвля цiнними паперами здiйсню-ється через торговельно-iнформацiйнi системи, якi створюються тор-говцями цiнними паперами вiдповiдно до законодавства конкретної країни. Торгiвля акцiями вiдбувається переважно на бiржовому рин-ку, а облiгацiями - на позабiржовому.

5. Якщо взяти за характерну ознаку для класифiкацiї поняття глобальностi, можна здiйснити подiл фiнансових ринкiв на мiжна-родний та нацiональнi. Останні, у свою чергу, можуть бути подiленi на ринки резидентiв та нерезидентiв.

Ринок резидентiв є ринком фiнансових активiв, емiтованих ре-зидентами на нацiональному ринку. Ринок нерезидентів - це ри-нок, на якому нерезиденти емiтують фiнансовi активи вiдповiдно до законодавства певної країни. Ринок нерезидентiв в Японiї назива-ють "самурайським", в Iспанiї - "матадорським". Цiннi папери, емітовані на ньому, називають iноземними цiнними паперами. Ринки нерезидентiв досить розвиненi лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринкiв.

На мiжнародному фiнансовому ринку активи, емітовані поза юрис-дикцiею будь-якої однiєї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками мiжнародного ринку виступають уряди, центральнi банки, фiнансовi iнститути, великi промисловi корпорацiї, а також мiжнароднi фiнансовi iнститути та органiзацiї. Основними фiнансо-вими iнструментами, що мають обiг на мiжнародному ринку, є євро-кредити, єврооблiгації, євроакції та похiднi фiнансовi iнструменти -ф'ючерси, форварди, опцiони, свопи.

З точки зору цінообразування на фінансові інструменти можуть бути виделені ринки: чистої конкуренції, монополістичної конкуренції (корпоративні ціні папери), олігополістичний (невелика кількість великих недержавних ємітентів), чиста монополія (державні ціні папери, державний кредит).

Ринок чистої конкуренції характеризується великою кількістю продавців (емітентів) та великою кількістю покупців (інвесторів). Ціна фінансового інструмента (наприклад, цінних паперів) регулюється ринком, окремий продавець або покупець не спроможний на неї впливати. Це міжнародний ринок акцій великих корпорацій.

Ринок монополістичної конкуренції складається із багатьох продавців та покупців, здійснюючий угоди не по одній риночній ціні, а у широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін тлумачиться здібностю продавців запропонувати покупцям різні варіанти фінансових інструментів, відрізняючих один від одного характеристиками або супроводжуючими послугами. Це внутрішній ринок корпоративних ціних паперів другорядніх емітентів.

Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості продавців, дуже чутливі до політики цінообразування и маркетинговим стратегіям один одного.

При чистій монополії на ринку усього один продавець. Державна монополія може за допомогою політики цін переслідувати усіляки цілі. У випадку регулюємої монополії держава дозволяє компанії встановлювати расцінки, забезпечуючи получення «справедливої норми прибутку».

Однією з основних особливостей фінансових ринків є необхідність взаємної довіри учасників ринку, стабільність політичної та економічної ситуації у країні.

Постiйний розвиток мiжнародних ринкiв та iнтеграцiйнi проце-си на них сприяють розвитку світової економiки, оскiльки дають можливiсть кращого розподiлу фiнансових pecypciв у світовому мас-штабi. Водночас вони роблять бiльш взаємозалежними економiки рiзних країн i зменшують можливостi урядiв країн у регулюваннi процесiв на нацiональних фiнансових ринках.

6. Остання класифiкaцiя, на якій я зупинюсь, не має чiтко визначеної ознаки. Проте оскiльки oкpeмi сегменти вiтчизняного фi-нансового ринку мають специфiчну структуру та механiзми функ-цiонування, є сенс видiлити такi складовi фiнансового ринку, як ринок цiнних паперів (фондовий ринок), валютний та кредитний ринки.

Вiтчизняний валютний ринок вiдокремлений i жорстко-регульо-ваний, його функцiонування пов'язане iз великою кiлькiстю законо-давчих та нормативних aктів, що стосуються валютного регулюван-ня та валютного контролю, правил обiгу iноземної валюти на тери-торії України, основ функцiонування мiжбанкiвського валютного ринку тощо. Фондовий та кредитний ринки також функцiонують за своїми законами. В цiлому фiнансовий ринок України досить вiдок-ремлений вiд iнших фiнансових ринкiв, i сьогоднi досить „мляво” проходить його iнтеграцiя в систему мiжнародних фiнансових ринкiв.

Слiд зазначити, що на розвинених фiнансових ринках валютний ринок (ринок, на якому здiйснюється торгiвля iноземною валютою) не видiляється окремо як складова фiнансового ринку. Кредитний ринок виступає як специфiчна складова ринку інструментів позики.

Фiнансовий ринок може бути як повнicтю сегментований, так i повнiстю iнтегрований, якщо ринок повнiстю сегментований, інвестор з однiєї країни не може вкласти кошти в цiннi папери в iншiй країні. При цьому цiннi папери одного ступеня ризику на рiзних ринках мають рiзну ставку доходу, що обумовлюється як сегментованiстю ринкiв, так i рiзницею в курсах валют та вiдмiнностями в системах оподаткування. В повнiстю інтегрованому ринку інвестор може iнвe-стувати кошти будь-де. При цьому цiннi папери одного ступеня ризику забезпечують iнвестopy однаковий рівень доходу. Cьoгoднi фiнан-cовi ринки рiзного рiвня, а також ринки рiзних фiнансових інструментів рiзною мiрою інтегровані. Емiтенти мають обмеженi можли-вості щодо залучення дешевшого капiталу поза мiсцевим ринком, а iнвестори - щодо вкладення коштiв на ринках iнших країн та намiжнародному ринку.

Інодi поняття фондового ринку пов'язують лише з ринком середньо- та довгострокових або капiтальних цiнних паперiв.

4.2. Інтеграція фінансових ринків.

Процес iнтеграції фiнансових ринкiв, який зараз триває в свiті, пов'язаний iз багатьма процесами, що вiдбуваються на нацiональних та мiжнародних ринках. Найважливiшу роль серед них вiдiграють:

- розвиток новітніх технологiй, що робить високоефективними iнформацiйну iнфраструктуру фiнансового ринку та систему розрахунків мiж учасниками ринку;

- концентрацiя дiяльностi учасникiв ринку в свiтових фiнансо-вих центрах;

- iнституцiалiзацiя фiнансових ринкiв, тобто постiйне збiльщен-ня частки iнституцiйних учасникiв ринку (iнвестицiйних, страхових компанiй, пенсiйних фондiв тощо);

- лiберaлiзaцiя фiнансових ринкiв, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасникiв ринку на фiнансовi ринки рiзних piвнів i стимулює їx активнiсть.

ВИСНОВКИ

Фiнансовий ринок є складовою сферою фiнансової системи тіль-ки в умовах ринкової економiки, коли переважна частина фiнансо-вих pecypciв мобiлiзується суб'єктами пiдприємницької дiяльностi на засадах їх купiвлi-продажу. По cyтi, це iнфраструктура фiнансової системи, яка забезпечує функцiонування насамперед базової сфе-ри - фiнансiв суб'єктiв господарювання. В умовах адмiнiстративної економiки фiнансового ринку практично не iснувало, оскiльки фор-мування pecypciв та їх перерозподiл здiйснювалися на директивних засадах через бюджет та банкiвську систему. Haвіть кредитнi ресур-си видiлялися згiдно з планом, а не на засадах торгiвлi ними. За умов централiзованого формування, розподiлу i перерозподiлу фiнансо-вих pecypciв у адмiнiстративному порядку потреби у вiдповiднiй iн-фраструктурi - фiнансовому ринку - просто не було.

У країнах з розвиненою ринковою економiкою функцiонують ви-сокоефективнi фiнансовi ринки, які забезпечують мехaнiзм перерозпо-дiлу фiнансових pecypciв серед учасникiв ринку i сприяють ефектив-ному розмiщенню заощаджень серед галузей економiки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фiнансовi ринки перебувають на рiзних стaдiях формування та розвит-ку. Розвитку фiнансових ринкiв у таких кpaїнax сприяють масова приватизaцiя, подолання кризових явищ та позитивнi зрушення в еко-номiцi. Паралельно з цим, як правило, вiдбувається формування вiдпо-відної законодавчої бази та механiзму, що гарантує ії виконання.

Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкурентності. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку -- об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Досконалий фінансовий ринок -- це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.

Мають свої особливості й вади процеси формування та функціонування фінансового ринку в країнах із перехідною економікою. Характерним для них є те, що у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика частка ВВП у розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинута економічна інфраструктура, приховане безробіття, високий дефіцит державного бюджету, значні темпи інфляції, нестабільна валюта, величезні обсяги "тіньової" економіки, політична нестабільність. Усе це неминуче призводить до того, що при переході до ринку економіка країни неспроможна залучити коштів іноземних інвесторів, перетворити велику частку внутрішніх заощаджень в інвестиції і спрямувати капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того, у багатьох країнах із перехідною економікою фінансові ринки, і насамперед така їхня складова, як ринки цінних паперів, були побудовані на масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній, які одержували фінансування за допомогою надання державних гарантій.

Що стосується України, то, крім сказаного вище, слід додати, що вона має не досить ефективну систему захисту заощаджень громадян (також недовіру громадян до фінансових інститутів), обмежений доступ власників капіталів до інформації про певні підприємства, які реалізують цінні папери, недостатній рівень професійних знань учасників фінансового ринку, майже відсутні фінансові посередники. Все це, а також слабке державне регулювання фінансового ринку, зробили привабливими лише обслуговування держави та короткострокових інвестицій спекулятивного змісту. Саме це й визначило невеликий вплив фінансового ринку на ефективний розподіл грошей і капіталу в умовах ринкової трансформації.

Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів. Всі ці принципи були неможливі при функціонуванні планової (адміністративної) економіки. До них належать: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

Список використаних джерел:

1. Ворипець С.Я.- Мiжнароднi валютно-фiнансовi вiдносини. К., 1999.

2. Мишiп Ф.- Економіка грошей, банкiвсъкої справи i фiнансових ринкiв.К., 1998.

3. Опарін В.М. - Фінанси.Навчальний посібник. К., 2001.

4. Рубцов В. - Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура,

a) механизм функционирования. М., 1996.

5. Шелудько В.М. - Фінансовий ринок. Навчальний посібник.К., 2003.

6. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. - Ринок фінансових послуг. Навчальний

b) посібник. К., 2001.

7. Фастовець А.А. - Економіка підприємства, К., 2000.

8. Економічний аналіз, навчальний посібник за редакцією Ф.Ф. Бутинця, 2003р.

9. Савицька Г.В. - Економічний аналіз діяльності підприємства, К. 2004р.

10. Методичні рекомендації з аналізу фінансового стану підприємства, Укоопспілка К., 2005р.

11. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент: Учеб. курс. - К.: Ніка-центр, 1999.-528с.

12. Геблер Й. Макроекономіка: Навч. посіб./Пер.з нім.за ред.. Р.М.Березюка, А.Ф.Мельник. - К.: НМК ВО 1993. - 400с.

13. Глухов В.В., Бахрамов Ю.М. Финансовый менеджмент: Учеб.пособие. - СПб.: Спец. лит., 1995. - 408с.

14. Глущенко В.В., Глущенко И.И. Финансы. Финансовая политика, маркетинг, менеджмент. Финансовый риск - менеджмент. Ценные бумаги. Страхование. - Железнодорожный Моск.обл.: ТОО НПЦ «Крылья», 1998. - 416с.

15. Деньги, кредит, банки: Ученик/ Под ред.. О.И.Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 448с.

16. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. - К.:Т-во «Знання», КОО, 1998.-320с.

17. Ковалев В.В. Управление фінансами: Учеб.пособие. - М.: ФБК-ПРЕСС, 1998. - 160с.

18. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник. - К.:Либідь, 1995. - 160с.

19. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. - М.: ИКЦ «ДИС», 1997. - 224с.

20. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1997. - 182с.

21. Корда П.М., Корда В.О. Бізнес - план підприємства: Навч. посіб. - К.: ІСДО, 1995. - 68с.

22. Павлова Л.Н. Финансы предприятий: Учеб. Для вузов. - М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. - 640с.

23. Управление финансовой деятельностью предприятия: Справочник/ В.Ф.Близнец, Т.И.Вуколова, М.И.Ткачук и др.; Под общ. ред. М.И.Ткачук. - Минск: ООО «Мисанта», 1995. - 284с.

24. Финансовый менеджмент: Учеб.для вузов./Г.Б.Поляк, И.А.Акодис, Т.А.Краева и др.; Под ред. Г.Б.Поляка. - М.: Финансы: ЮНИТИ, 1997. - 248с.

25. Финансы / Под ред. В.М. Родионовой. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 432с.

26. Финансы предприятий: Учебник / Под ред. Проф. А.Н.Поддерегина. - К.: КНЭУ, 1998. - 256с.

27. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А.М.Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1998. - 368с.

28. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. - М.: ИНФРА - М, 1997. - 344с.

29. Экономика: Учебник / Под ред. доц. А.С.Булатова. - 2-е изд., перераб. И доп. - М.: Изд - во «БЕК», 1997. - 816с.

30. Ющенко В. Банківська система України // Бізнес. - 1997. - №8(215). - С.4

31. Періодична преса: «Фінанси України», «Економіка України», «Урядовий кур'єр», «Фінансова консультація», «Налоги и бухгалтерський учет» та ін.

ДОДАТКИ

Додаток 1.

«Внутрішня будова національної фінансової системи».

6

Додаток 2.

«Структура фінансового ринку»

6

Додаток 3.

«Класифікація суб'єктів фінансового ринку».

6

Додаток 4.

«Представники фінансових інститутів»

6