Проблеми вдосконалення механізму прямого оподаткування в Україні (історія розвитку та зарубіжний досвід)

Як свідчать наведені дані, на сьогодні у складі податкової системи України дещо переважають прямі податки. Провідне місце в прямому оподаткуванні займає прибуткове оподаткування: у 2007 р. -- 40,7 % з 46,3 % у 2010 році цей показник досягнув 49% з 53,75% [22]. Інші види прямих податків мають другорядне значення: на земельний податок припадає 4,8 %, а на податок з власників транспортних засобів - 0,8 %, та 4,0% та 0,7% у 2010 році відповідно. У системі прибуткового оподаткування в 2010 році податок на прибуток підприємств (24,0 %) менше прибуткового податку з громадян (25 %) на 1%, ці дані підтверджують той факт, що прямі податки в Україні поступово починають прогресувати, а це означає, що рівень життя в державі змінюється в кращу сторону.

Серед непрямих податків домінуюча роль належить ПДВ (29,1 %), який виступав основним в податковій системі України до 2010 року в зв'язку з необґрунтованим наданням пільг (стимулювання експорту). За цей короткий період існування власної податкової системи України можна вивчити і оцінити динаміку структурних зрушень, подану на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Динаміка співвідношення прямих і непрямих податків

Як показує рисунок, зміни в податковій структурі України, що відбувалися протягом 2002-2010 рр., були, якщо не досить істотними, то відчутними. В цілому можна відокремити чотири періоди: 2002-2003рр., 2004-2006рр., 2006- 2009р., та починаючи з 2010 року. Два перших роки переважання непрямого оподаткування над прямим було очевидним: у 2002р. -- 54,8 % проти 43,8 % і. в 2003р.--53,7 % проти 45 %. У наступні три роки ситуація змінилась: у 2004р. частка прямих податків сягнула 52,8 % (проти 45,2 % прямих), у 2005р.--відповідно, 55,5 % (проти 41,7 %) і в 2005 р.-- 52,5 % (проти 42,7 %). 3 2006р. почався процес зворотних зрушень, і в 2007 р., хоча й збереглося переважання прямих податків, воно було вже незначним --47,3 % проти 44,1 %. У 2008 р. зменшилася питома вага і прямих (46,3 %),і непрямих (40,7 %) податків. Аналогічна тенденція спостерігалась і в динаміці і співвідношення двох основних видів прямих і непрямих податків--податку на прибуток (доход) і ПДВ, з тією різницею, що вже починаючи з 2006 р. переважає ПДВ [23].

В 2010 році ми бачимо кардинальні зміни в структурі доходів Зведеного бюджету України, де переважання прямих податків стало очевидним і тенденція яка почалася в 2006 році збереглася і в деякому розумінні покращилася. Фактично структура податкових платежів в нашій державі змінилася на краще і наближається до світових “стандартів”, адже загально відомо, що переважання саме прямих податків свідчить про те що в країні є якісь позитивні зрушення в економіці і податковій політиці. Але це тільки теоретичні твердження а практично це зовсім не проявляється на рівні житті країни в цілому і кожного її громадянина зокрема.

Динаміка структури податкової системи, як і багато інших фактів, свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Відокремлення чотирьох періодів у межах 9 років - явно забагато. Постійна зміна акцентів не може сприяти ні зміцненню податкової системи, ні нормальному функціонуванню економіки. З огляду на це, очевидним є першочергове завдання у фінансовій сфері: визначення пріоритетів мінімум на 5 років і стабілізація податкової політики.

Найбільш помітним у динаміці податкової структури було систематичне зростання, починаючи з 2004р., питомої ваги прибуткового податку з громадян. Правда, слід зауважити, що спочатку було різке зниження частки цього податку--7,2 % у 2003 р. проти 14,7 % у 2002р. На даний час роль цього податку відновлено: 15,6 % у 2008р., 17,3 - 2009р. та 25% - 2010році. [10].

Слід зазначити, що за сучасних умов розвитку України, які характеризуються низьким рівнем доходів підприємств і населення, недостатньо високою податковою культурою, нестабільним податковим законодавством, подальше переважання прямих податків (як основну тезу податкової політики України останніх років) забезпечити буде поки що складно, адже закономірного, а не штучного підвищення ролі прямих податків можна досягти тільки в результаті загальної зміни економічної ситуації в країні в напрямі економічного піднесення.

При цих обставинах зберігання порівняно великої ролі прямих податків може бути забезпечено лише шляхом надмірного оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб, що руйнує стимули до економічної діяльності. Так, у розвинутих країнах частка оплати праці у ВВП, наприклад, у 2002 р. становила 60,6 % у США, 56,4 %--в Японії, 54,5 % --у Німеччині, а частка прибутку, відповідно,--30,8, 37,0 і 34,2% [29]. А в Україні у 2006 р. при питомій вазі прибутку у ВВП 6,2 % частка зарплати становила лише 26,5% [28].

Таким чином, тільки за рахунок збільшення доходів населення, а також підприємств можна забезпечити, насамперед, врівноваження структури податкової системи за прямими і непрямими податками, яка, очевидно, буде найбільш оптимальною тобто ефективно діючою в умовах України.

Пряме оподаткування в Україні базується на трьох основних видах податків: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок із громадян і плата за землю. Причому частка першого в доходах бюджету втроє перевищує частку другого, тоді як у розвинутих країнах переважає прибутковий податок із громадян. Істотною причиною такого положення є низький рівень життя переважної частини населення, зокрема рівень заробітної плати.

Суб'єктивною причиною визначеного зниження частки прибуткового податку є його стягнення в основному в джерела виплати заробітної плати, а не з декларації, внаслідок чого інші доходи громадян приховуються від оподаткування. Орієнтація на зміну співвідношення між цими видами прямих податків при зберіганні таких умов була б передчасною і невиправданою. Тільки ріст особистих доходів стане надійною основою для зміни частки прибуткового податку з громадян в обсязі прямого оподаткування.

Важливою причиною високої частки податку на прибуток підприємств (зокрема причиною багаторазового перевищення частки цього податку над долею особистого прибуткового податку) є особливість податкової політики в Україні, що виявляється у встановленні надмірного податкового тягаря на підприємства. Цей прес надмірний внаслідок особливостей врахування фінансових результатів в Україні, тобто врахування не фактичних витрат, а витрат, регламентованих відповідними нормами. По підрахунках спеціалістів, 30%-ве оподаткування прибутку, розраховане відповідно за чинною в Україні методикою, рівняється 48-54%-вому оподатковуванню відповідно до моделі, запропонованої основами Світового податкового кодексу [23].

Таким чином, основними причинами більш високої питомої ваги податку на прибуток підприємств у порівнянні з особистим прибутковим податком в Україні є даний рівень життя переважної частини населення і надмірний податковий прес на підприємства.

Закономірне, а не штучне підвищення ролі прямих податків може бути забезпечено тільки внаслідок загальної зміни економічної ситуації в країні: економічного росту, збільшення особистих прибутків і прибутків підприємств.

Тому найближчим часом основу податкової системи будуть складати непрямі податки і тільки в стратегічному напрямку реформування податкової системи України можливо в її основу будуть призначені прямі податки.

З метою оцінки прямих податків в податковій структурі України порівняємо її з аналогічними системами держав світу. Для прикладу візьмемо країни, що характеризуються різними формами побудови фінансових відносин у суспільстві: США (незначна бюджетна централізація ВНП за допомогою податків), Німеччину і Великобританію (помірний рівень його централізації) та Швецію (досить високий її рівень). Зосередимо увагу на основних податках : податок на прибуток, індивідуальному прибутковому податку, податку на майно, універсальному акцизі (ПДВ) і специфічних акцизах. Структура податкової системи вказаних країн у 2005р. характеризується даними табл.. 2.2

Таблиця 2.2

Податкова структура у провідних країнах світу, %

Як свідчать наведені дані, щодо структури за групами податків (прямі, непрямі, відрахування на соцстрах) Україна є близькою до середнього рівня. Так, у 2005р. прямі податки в Україні становили 40,7%, у Німеччині - 32,8% і у США - 57%. При цьому непрямі податки в Україні сягали 30,5%, у США - 17,9% і у Великобританії - 34,7%. У нас, як і у більшості розвинутих країн світу, спостерігається перевищення прямих податків над непрямими, хоча після 2005р. (див. табл. 2.1) в Україні мало місце зниження ролі прямого оподаткування. Однак нестабільність податкової структури, як і податкової системи, є характерною ознакою податкової політики у нашій державі.

Наведені в таблиці 2.2 дані свідчать, що основні відмінності податкової структури України від систем оподаткування розвинутих країн стосуються окремих видів податків. Насамперед, це має відношення до системи прибуткового оподаткування. Так, у 2005 р. податок на прибуток підприємств в Україні становив 27,7 %, тоді як у Німеччині--тільки 2,8 %, а у Великобританії--9,3 %, що є близьким до максимального значення відповідного показника для розвинутих країн. Водночас прибутковий податок з громадян в Україні дорівнював усього 9,1 % (проти 36,3 % у США і 35.2 % у Швеції) [29]. Найнижчий його рівень серед країн, які розглядаються, спричиняє діаметрально протилежне співвідношення між прибутковим оподаткуванням юридичних і фізичних осіб. І хоча в останні роки в нашій державі зростала питома вага прибуткового податку з громадян, дещо зменшувалася роль податку на прибуток підприємств, все ж Україні знадобиться досить багато часу для досягнення оптимального співвідношення складових у системі прибуткового оподаткування.

У системі прямого оподаткування в нашій країні слід відзначити невелику роль податку на майно. В 2005 р. він становив у нас всього 0,3 %, тоді як у Німеччині--2,7 %, а у США-- 11,1 %. І хоча цей податок ніде не є провідним, він може -- як у США чи Великобританії -- давати вагомі надходження.

Таким чином, підбиваючи підсумки порівняльного аналізу податкової структури в Україні та в розвинутих державах, слід зазначити, що названі відмінності є не просто різним арифметичним співвідношенням окремих груп і видів податків. Це відображення різних ідеологій та спрямованості податкової політики. Скільки б не говорилося про послаблення податкового тиску на підприємства, за умов тієї податкової структури, що існує в Україні, зробити це дуже складно. Тому так важливо послідовно і цілеспрямовано, поступово, крок за кроком, але постійно і наполегливо вдосконалювати податкову структуру нашої держави. Без цього дуже важко досягти позитивних зрушень у її податковій, фінансовій і економічній політиці.

В умовах ринкової економіки дуже важливим для України є розвиток системи прямого оподаткування, а особливо оподаткування доходів фізичних осіб. Тенденцію до зростання ролі цього податку в нашій державі слід розглядати як позитивну, особливо щодо порівняння з податковими системами провідних країн світу. Однак при цьому важливо чітко визначити і оцінити чинники такого зростання, їх, стосовно до кожного податку, може бути три: зростання податкової бази; розширення об'єкта оподаткування; підвищення ставок податку та його питомої ваги.

У цілому ж можна засвідчити, що, по-перше, поступове підвищення питомої ваги прибуткового податку з громадян не є наслідком падіння надходжень інших доходів, а викликане зростанням маси самого цього податку. По-друге, збільшення суми прибуткового податку з громадян зумовлене як певним зростанням доходів населення, так і підвищенням рівня їх оподаткування: надходження прибуткового податку з громадян зростають стрімкіше, ніж їх грошові доходи. Проте пояснити такі тенденції досить складно, адже ні зміна ставок цього податку, ні розширення об'єкта оподаткування в 2008-2010рр. не відзначалися.

У цілому тенденція до зростання рівня прибуткового оподаткування громадян, з огляду на досить низький рівень їх доходів, є негативною. На жаль, таку тенденцію відображено і в проекті нового Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб”. Загальна ідея цього проекту полягає в тому, що певне зниження ставок податку супроводжується істотним розширенням переліку доходів, які підлягають оподаткуванню. Але водночас не визначено саму ідеологію встановлення таких доходів [30 c. 58]. Причому ніякі посилання авторів законопроекту на світовий досвід не можуть пояснити охоплення оподаткуванням практично всіх доходів громадян.

На нашу думку, в теорію і практику індивідуального прибуткового оподаткування слід ввести поняття первинних і вторинних доходів. Оподаткуванню мають підлягати тільки первинні доходи -- від роботи за наймом, від підприємницької діяльності, від капіталу. Вторинні доходи слід оподатковувати тільки як виняток. Наприклад, невиправданим є оподаткування доходів громадян від реалізації майна. Адже це всього лише повернення витрат, що раніше здійснювалися за рахунок первинних доходів, з яких уже стягнуто податок. При цьому оподаткуванню можуть підлягати тільки додаткові доходи--різниця між цінами купівлі та продажу. Такий порядок дозволить встановити принцип однократності стягнення податку на доходи фізичних осіб.

Зростання ролі та місця індивідуального прибуткового оподаткування повинне відбуватися не за рахунок підвищення ставок податку та розширення об'єкта оподаткування. Необхідним є зростання податкової бази - доходів населення, а це процес досить тривалий залежить, насамперед, від забезпечення зростання ВВП і підвищення питомої ваги в ньому оплати праці. З точки зору проблем бюджетного дефіциту, підвищення доходів населення має дуже важливе значення: прибутковий податок з громадян є одним з найстабільніших і найнадійніших видів бюджетних доходів, тому підвищення його питомої ваги стабілізує доходну базу бюджету.

2.3 Порівняльний аналіз стану справляння прямих податків в Чернівецькій області за 2008-2010 роки

Очевидний зв'язок між співвідношенням прямих і непрямих податків і рівнем податкової культури. Так як саме податкова культура, яка впливає на ефективність стягнення податків, масштаби ухилення від сплати, разом з іншими причинами створюють умови для підвищення ролі прямих податків. Пояснюється це тим, що надходження від основних видів прямих податків -- податків на прибуток і особистого прибуткового податку - залежать від правильності декларування доходів, а остання -- як від рівня оподаткування (помірні податки роблять економічні недоцільним ухилення від них, оскільки деякі засоби ухилення вимагають більших витрат на їхнє здійснення), так і від податкової культури. Якщо в західних країнах декларування стало невід'ємною частиною громадянського менталітету, а суспільна мораль орієнтована па публічне засудження тих, хто приховує доходи, то в розвинутих країнах, культура відносин ділового миру і громадян з державою ще не прийняла належного рівня.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками в користь перших стала також слідством зростання орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, що зумовила підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу вимагає встановлення оптимальної структури податкової системи, тобто оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками. Відомо, що прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів, вважаються більш справедливими, ніж непрямі, бо останні не тільки не залежать від розміру доходів, а і мають регресивний характер. Розвиток прямого оподаткування з високими прогресивними ставками, притаманними податковим системам західних країн, в 50-70-х р.р. дало можливість перенести основний тягар податків на найбільш забезпечені верстви населення і використати фінансові ресурси, що акумулювалися державою для реалізації соціальних програм, державних замовлень, капіталовкладення [19, c.5-8].

Розглянуті вище причини зумовили еволюцію структури податкових систем розвинених країн в направленні зростання ролі прямих податків.

Важливим аспектом структури податкових систем розвинених країн є структура прямих податків, що характеризується певними закономірностями, а саме -- залежністю співвідношення між податком на прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури національного доходу. В країнах з розвиненою ринковою економікою в створеному національному доході домінують індивідуальні доходи (в США в 2002 -- 2008 рр. частка заробітної плати в національному доході склала 73,8%, доходів самостійно зайнятих - 6,8%, прибутку корпорацій - 8,6%) [3]. Тому частка особистого прибуткового податку значно вище. Так, в США самою великою статтею доходів є прибутковий податок з населення, що стягається по прогресивній шкалі. Існує неоподатковуваний мінімум доходів і три податкові ставки (15, 28 і 33%) [4]. Неоподатковуваний мінімум доходів є змінною величиною і має тенденцію до збільшення. На початку 90-х років він дорівнював 2 тис. дол. Податком може обкладатися або окрема людина, або родина. В останньому випадку сумуються всі види доходів членів сім'ї за рік.

В державному бюджеті Франції прибутковий податок з фізичних осіб перевищує 18%. Даний податок стягається щорічно з доходу, що декларується з початку року за підсумками попереднього фінансового року. Оподаткуванню підлягає фіскальна одиниця -- родина, яка складається з подружжя і осіб, які знаходяться у них на утриманні. Для самотніх фіскальною одиницею, природно, є одна людина. Під доходами розуміються всі грошові надходження, отримані на протязі звітного року. Прибутковий податок з фізичних осіб носить прогресивний характер зі ставкою від 0 до 56.8% [29]. Не оподатковуються (ставка 0%) доход, що не перевищують 18140 франків. Максимальна ставка застосовується для доходу, що перевищує 246 770 франків.

В Великобританії ставка податку на фізичних осіб диференційована. При річному доході до 20,7 тис. ф. ст. Ставка податку - 25%, понад цієї величини - 40%.

В Японії фізичні особи сплачують державний прибутковий податок по прогресивній шкалі, яка має п'ять ставок: 10, 20, 30, 40 і 50%. Крім того, прибутковий податок префектури по трьом ставкам: 5, 10 і 15%. Окрім цього існують місцеві прибуткові податки. Більш того кожний, незалежно від величини доходу, сплачує податок на жителя в сумі 3200 ієн в рік. Здавалося б, прямі прибуткові податки в цій країні дуже високі. Але слід мати на увазі, що існує досить значний неоподатковуваний мінімум, що враховує також родинне положення людини. Від сплати податку звільнюються засоби, витрачені на лікування. Додаткові податкові пільги мають багатодітні громадяни. Середній річний доход жителя Токіо складав в останні роки 7100 -- 7500 тис. ієн [3]. В інших префектурах Японії він звичайно декілька нижчий. У громадянина із середньорічним доходом можна звільнити від прибуткового податку більш 30% його доходів.

Податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального значення. Його питома вага в податкових надходженнях більшості розвинених країн порівняно низький. Винятком можна рахувати тільки Японію, де податки на прибуток, що стягаються на всіх бюджетних рівнях і під різними назвами, складають 21,5% і відрізняються від частки особистого прибуткового податку всього на 5,3 процентних пункту.

В США податок на прибутки корпорацій займає лише третє місце в доходах бюджету. Його основна ставка - 34%. Але вноситься він ступінчато. Корпорація сплачує 15% за перші 50 тис. дол. оподатковуваного доходу, 25% за наступні 25 тис. дол. і 34%-на суму, що залишалася. Окрім того, на доходи в межах від 100 тис. дол. до 335 тис. дол. встановлений додатковий збір в розмірі 5%. Таке ступінчате оподаткування має надзвичайно важливе значення для середніх і малих підприємств [14, c. 120-124]. Крім того, в сусідній Канаді податок на прибуток корпорацій складає 28%.

У Франції загальна ставка податку на прибуток підприємств складає 34%. В окремих випадках вона може підвищуватися до 42%. Більш низька ставка податку застосовується для прибутку від землекористування і вкладів в цінні папери. Тут ставки податку коливаються від 10 до 24% [16, c. 101].

В Швеції ставка податку на корпорації складає в нинішній час 30%. Але до 2001 р. вона була на рівні 52%, тобто одною з найбільш високих серед розвинених країн.

В Великобританії ставка податку з корпорацій - 35%. Пільги надаються в основному малому бізнесу. Якщо прибуток підприємства менш 200 тис. ф. ст. в рік, то податок знижується до 25%. В особливу категорію виділені нафтовидобувні компанії. Вони вносять в бюджет 75% доходу, що залишався після сплати податку по звичайній ставці.

Західною теорією і практикою оподаткування визнаний взаємозв'язок між розміром податку на прибуток і його впливом на виробничі стимули. Вважається, що обкладання прибутку податком, що перевищують 50% його величини, негативно впливає на стимули до приватнопідприємницької виробничої діяльності [17, c. 60]. Оптимальним з так званого сполучення фіскальних і стимулюючих задач вважається податок, не що перевищує третини прибутку. Таке розуміння податку на прибуток викликало поступове скорочення його граничних ставок в процесі податкових реформ, а також застосування широкого спектру податкових пільг. Тому в більшості розвинених країн використання податку на прибуток корпорацій складається не стільки в його фіскальній, скільки в регулюючій ролі.

Таким чином, активне використання в практиці державного регулювання саме податкових важелів, а саме в податку на прибуток, а також розуміння характеру регулюючого впливу цього податку на господарську діяльність створили умови зменшення його частки в структурі податкових надходжень. Однією з причин більш високої питомої ваги податків на прибуток в Японії є менше значення податкових засобів державного регулювання і використання цього податку, в основному, в його фіскальній функції.

Проаналізувавши все вище сказане, можна зробити висновок, що система прямого оподаткування України є більш жорсткою по відношенню до платників цих податків, не є стимулюючою, відсутні прогресивні ставки податків та багато інших недоліків. Для оглядності зробимо порівняльний аналіз режимів оподаткування одного з найбільш стратегічно важливого податку, як для держави, так і для господарюючих суб'єктів - податку на прибуток підприємств (корпорацій).

Для порівняння вибрано порядок оподаткування малих і великих підприємств, а також порівняння умов оподаткування, які діють в Україні і в США. Порядок, що діє у США, вибраний тому, що він надає пільги малому бізнесу і забезпечив широкий розвиток у країні малих підприємств. Для прикладу візьмемо типові малі підприємства з оподатковуваним доходом, вираженим для порівнянності в доларах США на рівні 23 000 і 110 000 дол. на рік.

Сума оподатковуваного прибутку українського підприємства визначається в такій послідовності: визначається сукупний валовий доход від усіх видів діяльності, отриманий протягом звітного періоду; коригують валовий доход, зменшуючи його на суму доходів, які за своїм змістом підлягають виключенню зі складу валових доходів з метою оподаткування; зменшують скоригований валовий доход на суму валових витрат та на суму амортизаційних відрахувань.

При твердій ставці податку, що дорівнює 30%, і сумі оподатковуваного прибутку 23000 дол. мале українське підприємство внесе до бюджету 6900 дол. Сума оподатковуваного прибутку американського підприємства визначається трьома видами доходу: сумою звичайного доходу, тобто прибутку від реалізації продукції основної діяльності; сумою капітального доходу, який являє собою прибуток від перепродажу майна, і сумою дивідендного доходу, одержаного у вигляді прибутку від раніше куплених акцій інших американських підприємств.

Ставка податку на звичайний доход прогресивно зростає при зростанні суми одержаного прибутку і складає: 15% при сумі до 25000 дол., 18% при сумі від 25000 до 50000 дол., 30% при сумі від 50000 до 75000 дол., 40% при сумі від 70000 до 100000 дол., і при сумі понад 100000 дол. - 46%.

Ставка податку на капітальний доход--тверда і становить 28% при будь-якій сумі доходу, але платнику податку надається право вибору: платити по цій ставці окремо за суму капітального доходу чи додати цю суму до суми звичайного доходу і платити за ставкою звичайного доходу. Природно, що підприємства, у яких сума звичайного і капітального доходів менша від 50000 дол., платять за сумарний доход по 15 або 18% ставки, а великі підприємства з великим сумарним доходом сплачують окремо податок на звичайний доход і окремо - на капітальний доход.

Третім видом оподатковуваного прибутку є доход, одержуваний від акцій інших корпорацій. Ставка дивідендного податку встановлюється на рівні звичайного доходу, але федеральне податкове законодавство, заохочуючи інвестиції в американську промисловість, звільняє платника податку від сплати 85% дивідендного податку, або, інакше кажучи, власник чужих акцій сплачує тільки 15% суми дивідендного податку [18, c. 102-104].

Таким чином, якщо звичайний доход американського малого підприємства складає 18000 дол., а капітальний -- 3000 дол., то його власники вважатимуть за краще поєднати їх і сплатити податок за загальну суму - 21000 дол. за ставкою 15%, то становитиме 3150 дол. Дивідендний доход у 2000 дол. оподатковується також за ставкою 15%, але сума податку зменшується на 85% і становитиме в даному випадку 45 дол. В результаті 23000 дол. оподатковуваного прибутку американського малого підприємства оподатковуються в розмірі 3195 дол.

Проаналізувавши суми оподаткування прибутку двох малих підприємств, можна зробити перший, попередній висновок: при однаковому річному оподатковуваному прибутку податок, сплачуваний українським малим підприємством, більш як удвічі перевищує податок, сплачуваний аналогічним американським підприємством.

Виконаємо такі самі розрахунки по більших підприємствах з доходом у 110000 дол. на рік. Українське підприємство внесе до державного бюджету:

110000 * 30 /100= 33000 дол.

Американське підприємство, якщо його звичайний доход становив 100000 дол., сплатить за нього за середньою ставкою 25,7% -- 25700 дол., за капітальний доход в 4000 дол. за ставкою 28% - 1120 дол. і за дивідендний доход у 6000 дол. за ставкою 40% -- 2700 дол. * 15% = 360 дол., тобто загальна сума податку на 110000 дол. прибутку становить: