Система оподаткування банківських установ

Водночас зниження доходності і стійкості банківської системи, певне погіршення фінансового стану банків, зменшення банківських податкових надходжень до державного бюджету підвищують запитуваність на дослідження податкових методів регулювання банківської діяльності. Тому нині держава перед податковими органами ставить завдання забезпечити сприятливі макроекономічні умови для функціонування кредитно-банківської системи і перетворення її у активний фінансовий інструмент інвестиційного процесу, що безпосередньо впливає на інвестиційний клімат держави [3].

Не можна не помітити, що в Україні в останні 3-5 років взаємодія податкової і банківської систем активно висвітлюється в економічній періодиці і публіцистиці, у виступах офіційних державних посадових осіб. Ми встановили, що в економічній літературі, яка є для нас доступною, нині розглядаються та обґрунтовуються два основні підходи щодо оцінки рівня оподаткування банків.

За першим підходом рівень оподаткування банків є недостатній і тому податкове навантаження необхідно посилити [5, с. 52].

При цьому виділяють такі головні аргументи [3]:

- банківська діяльність є посередницькою і тому належить до невиробничої діяльності. Ця діяльність пов'язана не з виробництвом і первинним розподілом, а тільки з перерозподілом національного доходу. Не важко встановити, що ця аргументація має свої витоки у класичній (Адам Сміт) і критичній політекономії (Карл Маркс). Адже саме А. Сміт і К. Маркс вважали працю банкіра непродуктивною, а за принципом матеріалізму, який вони сповідували, випливало, що банківництво є вторинним стосовно сфери матеріального виробництва, і, окрім цього, не бере участі у створенні ВВП. Все це виправдовувало підвищення податків на банки з метою розвитку реального виробництва, а не другорядного банківського сектора. Однак цей аргумент не доводить потреби підвищення оподаткування банків порівняно з підприємствами матеріального виробництва;

- відносно занижений порівняно із створеним ВВП рівень оподаткування банківського сектора. Інакше кажучи, підвищення ставки податку на прибуток забезпечує дотримання принципу рівномірності або справедливості оподаткування, який потребує сумірності обкладання за платіжоспроможністю платників податків. І цей аргумент іде від Адама Сміта. І ніби є логічним. Адже у низці постсоціалістичних країн частка банківських податкових надходжень до державного бюджету є у 2-3 рази меншою від частки банків у створенні ВВП. З іншого боку, у науці ще досі немає обґрунтованої методики розрахунку ВВП банківського сектора і тому наведені кількісні показники не є переконливим доказом збільшення оподаткування банків;

- відносно висока (до якої належать банківські установи) швидкість обігу капіталу, що дає змогу за класичною політекономічною теорією за однакової у сфері виробництва величини капіталу отримувати вищий прибуток. Своєю чергою, вищий прибуток у сфері обігу визначає тут і вищу норму прибутку, ніж у сфері матеріального виробництва. Відносно вищий рівень норми прибутку у сфері обігу і банківській сфері, зокрема, зумовлений низькими показними вартості основного капіталу порівняно з промислово-виробничою сферою. Окрім цього, ринок посередницьких, зокрема банківських послуг, у перехідних до ринку економіках є ненасиченим, що природно підвищує попит і ціну на них [3].

Необхідно акцентувати увагу на тому, що дослідження обіговості банківських засобів в Україні ще, по суті, не проводились і тому коефіцієнти оборотності середньої тривалості одного обігу в днях по банківському сектору загалом не обчислені. У зв'язку з цим нині не можна порівнювати оборотність банківських засобів з оборотністю засобів в інших галузях національної економіки і як це впливає на їх рентабельність.

У фінансовій практиці нині широко використовують два визначальні показники рентабельності банків: прибуток поділений на власний капітал і прибуток, поділений на активи. Перший показник є нормою прибутку на капітал і його доцільно обчислювати стосовно окремого банку. За другим показником можна обчислити рентабельність не тільки окремого банку, але й банківської системи загалом. При цьому потрібно пам'ятати, що за моделлю Дюпона показник відношення прибутку до активів поділяється на два складники, кожен з яких є окремим показником банківської прибутковості:

1) маржа прибутку щодо загального операційного доходу (МП);

2) коефіцієнт використання (обіговості) активів (ВА).

Ще одним аргументом підвищення податкового навантаження на банки є приховування прибутків та уникнення оподаткування за допомогою різних схем та методів. Ця обставина поставила перед податковою наукою і практикою завдання розробити ефективні методи протидії махінаціям. Увагу дослідників привернув банківський прибуток як база оподаткування. У ході його аналізу вчені дійшли висновку, що, оскільки прибуток шляхом певних маніпуляцій можна відносно легко приховати (мінімізувати), то його необхідно замінити чистими активами банку [3]. Ця ідея знайшла практичну реалізацію у низці країн Латинської Америки, банки яких у 1989-1993 р. перейшло на оподаткування активів: чистих (Болівія, Венесуела) і валових (Мексика, Аргентина, Перу, Еквадор).

Отже, бачимо, що встановити вплив швидкості обігу банківських засобів, якщо вона відома, на рентабельність банківської системи, у принципі можна. Однак наука ще не має відповідей на питання про конкретну обіговість засобів банків, як вона впливає на рентабельність і як рентабельність визначає ставку податку на прибуток банку.

За другим підходом, обґрунтовують необхідність зниження податкового навантаження банківського сектора з метою більшого залучення ресурсів банків у реальну економіку [5, c. 58].

Високі податки на прибуток банків послаблюють їх, посилюють нестабільність банківської системи. За цих наслідків неприпустимо встановлювати для банків більші податкові ставки на прибуток, ніж для підприємств інших галузей та видів діяльності. Окрім того, високий податковий тиск на банки негативно впливає на величину відсоткових ставок за кредит.

Дуже часто вища ставка оподаткування прибутків банків збільшує, особливо у короткотерміновому періоді часу, ставку позичкового відсотка. Е. Василишин і Л. Маршавіна дійшли висновку, що "державне регулювання структури інвестиційного портфеля комерційних банків, яке здійснюється непрямим податковим методом, негативно позначається на інвестиційній стратегії банків, посилюючи ізоляцію фінансового сектора від реального і відірваність банківського капіталу від виробничого, поглиблюючи розрив у русі грошових, фінансових і матеріальних потоків" [5, с. 52].

Це зумовлено ще й тим, що в умовах високої частки податкових вилучень з прибутку підприємства не можуть забезпечити окупність кредитів у потрібні терміни, а збільшення під впливом податків ставки позичкового відсотка ще більше зменшує їхній платіжоспроможний попит на кредит. Потрібно враховувати ще й те, що податки впливають не тільки на попит на кредит, але й на пропозицію позичкового капіталу. Адже важкий податковий прес негативно впливає на обсяги кредитних ресурсів банків. Все це у підсумку істотно знижує роль та значення позичкового капіталу та й самих банків у процесах розширеного відтворення економіки як на макро-, так і на мікрорівнях. Щоб активізувати інвестиційну, кредитну та депозитну діяльність банків у відтворювальних процесах економічної системи держави, потрібно запроваджувати податкові стимули.

Оподаткування банків чинить значний вплив як на окремі банківські операції, так і на їхню діяльність загалом. До речі, саме в цьому і проявляється сутність оподаткування як важливої прямої умови банківської діяльності. Так, високі ставки податків породжують у банків прагнення мінімізувати показники балансового прибутку шляхом створення штучних витрат і спрямування коштів у спеціалізовані дочірні структури. Податкові пільги (знижені ставки податків), наприклад, на доходи всіх державних цінних паперів, доходи по кредитах підприємствам пріоритетних галузей економіки тощо можуть сприяти активізації банківської діяльності у названих напрямках.

Ухвала керівництвом банку рішення про впровадження нового фінансового інструменту, банківського продукту, інноваційної технології супроводжується аналізом діяльності. При цьому дохідність є видимим показником, однак оподаткування може звести очікувану дохідність до нуля і навіть призвести до збитків. З цієї причини банки під час розроблення і впровадження нових фінансових інструментів і банківських продуктів обов'язково повинні враховувати чисту дохідність, тобто дохідність з врахуванням оподаткування.

Оподаткування - це зовнішній чинник впливу на банківську діяльність. Водночас, зовнішні чинники доцільно поділити на прямі і непрямі. Прямі чинники безпосередньо впливають на напрямки, обсяги та інструменти банківської діяльності і спрямовані передусім або виключно на банки. Непрямі чинники прямо не пов'язані з банківською діяльністю і спрямовані насамперед на інші види діяльності (промислове виробництво, видобуток корисних копалин, освіта, наука, страхування тощо), що має вплив на інструменти та напрямки діяльності банків.

Непрямі чинники - це опосередковані дії на банківську діяльність. В умовах децентралізованого управління економікою значення і масштаби непрямих механізмів впливу на банківську діяльність зростають. Попри це, наслідки непрямих чинників і методів регулювання банківської діяльності значно складніше прогнозувати, а "прояв результативності непрямого регулювання характеризується, на відміну від прямого механізму регулювання, часовим лагом" [3].

До непрямих чинників банківської діяльності належить оподаткування юридичних і фізичних осіб, які є клієнтами банків. Наприклад, розміщення у банках грошових засобів на депозитних рахунках потребує від юридичних осіб оформлення відповідних документів у податкових органах. Однак, клієнтам банків це було не зовсім вигідно і зручно і тому вони розміщували свої кошти в інших фінансових інструментах, наприклад, векселях.

Якщо норми відрахувань з фонду оплати праці у державні соціальні небюджетні фонди високі, то це стимулює створення і використання різних кредитно-депозитних і страхових схем з виплати зарплати, що сприятиме підвищенню показників виданих кредитів фізичним особам, розміщених депозитів фізичних осіб, збільшенню показника середніх ставок за депозитами і зменшенню ставок за кредитами.

До зовнішніх непрямих чинників (методів) впливу на банківську діяльність необхідно зачислити встановлення термінів сплати податків і зборів, визначення переліку інформації, необхідної для надання податковим органам, передбачення санкцій за порушення податкового законодавства тощо.

Банки є посередниками у перерахунку податків і зборів юридичних і фізичних осіб у бюджет, вони виконують функції податкових агентів - утримують і перераховують у бюджет подохідний податок, податок на закупівлю готівкової іноземної валюти та інших податків, зборів і платежів.

Ще донедавна банки здійснювали касове виконання бюджету і вели рахунки податкових інспекцій і бюджетних організацій. Саме у цей час, використовуючи вади податкового законодавства, виник особливий "бізнес" проблемних банків, який полягав у тому, що такі банки не виконували платіжних доручень клієнтів на перерахування податкових платежів у бюджети всіх рівнів і позабюджетні фонди. За чинним тоді законодавством обов'язки платника податків при цьому вважали виконаними, але гроші у бюджет не надходили, оскільки банк їх не перераховував.

Про велику роль оподаткування у банківській діяльності свідчать такі приклади із світової практики:

1. Гучні скандали навколо окремих банків (наприклад, Bank of New York) щодо відмивання грошей і ухилення від оподаткування.

2. Створення та існування офшорних зон з метою мінімізації податкових платежів.

3. Дотримання принципу конфіденційності вкладів і нерозголошення інформації, зокрема податковим органам про клієнтів і рух засобів на їхніх рахунках. Це швейцарським банкам надало великої популярності у діловому світі.

Отже, за допомогою податків можна істотно впливати на діяльність банків. Однак нині головним завданням податкового впливу на діяльність вітчизняних комерційних банків є, по-перше, переорієнтація вкладень банків у реальний сектор економіки, а не у спекулятивні інструменти банківської діяльності (міжбанківське кредитування, ринок цінних паперів, валютні цінності).

По-друге, податкове втручання у банківську діяльність не повинно послаблювати фінансову стійкість банків і сприяти їхньому банкрутству, особливо малих банків [3].

По-третє, податкове регулювання повинно протидіяти наростанню монополізації у банківництві, оскільки монополізація ринку банківських продуктів створює умови та можливості для перекладання податкового тягару на клієнтів через зростання відсоткових ставок за користування кредитами, зниження ставок на депозити, збільшення комісійних тарифів тощо.

Податки, незалежно від джерела їх сплати, є для банку витратами. Водночас ціна банківського продукту формується із витрат і прибутку. Звідси, зниження податкового тягаря має сприяти досягненню таких цілей: збільшення привабливості банківських продуктів; зменшення виробничих витрат клієнтів банку і збільшення їхньої ділової активності, а також надходжень податкових платежів у бюджет; зниження банківських ставок і тарифів за послуги; стимулювання розвитку конкуренції у банківництві.

Отже, на банківську систему впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники. Оподаткування банків належить до зовнішніх чинників, але може мати як пряму, так і непряму дію. В останні роки роль та значення оподаткування банківської діяльності посилюються, що зумовлено значною мірою двоїстістю його сутності: з одного боку, оподаткування прямо впливає на банки і їхні операції, з іншого - оподаткування клієнтів непрямо (опосередковано) впливає на діяльність банків та їхню ділову активність. Полем для подальших досліджень може виступити критичний перегляд впровадження оподаткування банківських депозитів в Україні в умовах світової фінансової кризи [3].

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ БАНКІВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1 Особливості оподаткування банківського сектору в зарубіжних країнах

Домінуюча нині у світовій практиці модель побудови податкових систем не передбачає спеціального режиму обкладення фінансових інститутів. В той же час легко можна виділити особливі випадки, коли суттєвого уточнення вимагає визначення податкової бази фінансових інститутів (з низки податків). Насамперед, це стосується прибуткових податків, що сплачуються фінансовими інститутами, і податків на споживання [10].

У оподаткуванні за кордоном велика увага приділяється податковому регулюванню і стимулюванню банківської діяльності. Одним із видів податкового стимулювання є законодавчий дозвіл надання таких видів послуг, які дають змогу інвесторам скорочувати свої особисті прибуткові податки. Вживання подібних правил прибуткового оподаткування відносно фінансових інститутів зазвичай не уніфіковане. Фінансові інститути можуть пропонувати деякі види фінансових продуктів, дохід з яких повністю звільнений від оподаткування, тоді як в інших випадках сплата податку на інвестиційний дохід лише відкладається. Вони також мають можливість пропонувати депозити або облігації, процентний дохід з яких звільнений від оподаткування. Фінансові інститути мають право пропонувати пенсійні ощадні рахунки, сплата податку на дохід з яких відкладається до його закриття після виходу на пенсію (аналогічно за полісами страхування життя).

У США, наприклад, база оподаткування під час стягування з банків податку на доходи корпорацій визначається за схожою методикою. Основна ставка на доходи корпорацій становить 34 відсотки, але вноситься ступенево. Банк сплачує 15 відсотків за перших 15 тис. доларів доходу оподаткування, 25 відсотків - за наступні 25 тис. доларів і 34 відсотки - на суму, що залишилася. Крім того, на доходи в межах від 100 до 335 тис. доларів встановлений додатковий збір у розмірі 5 відсотків. Податок на доходи корпорацій має велику кількість пільг[10].

Під час розрахунку оподатковуваного прибутку банків з нього виключаються відсотки, що отримуються за урядовими облігаціями, хоча і не повною сумою, а за певною нормою. Доходи від державних облігацій, випущених урядом США до 4 серпня 1998 року, виключалися банками в розмірі 20 відсотків, а після вказаної дати - 10 відсотків.

Важлива особливість оподаткування американських банків - альтернативний мінімальний податок, введений в 1986 році. Він стягується у розмірі 20 відсотків (замість трьох ставок податку, що діють, на прибуток корпорацій - 15 відсотків, 25 відсотків і 34 відсотки) до суми, що складається з двох компонентів звичайного оподатковуваного доходу, збільшеного на суму податкових пільг і половини суми перевищення доходу над оподатковуваним доходом з урахуванням податкових пільг. При цьому, якщо сума альтернативного податку вища за суму звичайного податку, то стягується більша сума [6, c. 45].

Аналіз статистичних даних допомагає дійти висновку про те, що рівень оподаткування комерційних банків у Європі вища, ніж в США. Так, питома вага обов'язкових відрахувань щодо валового внутрішнього продукту (ВВП) в США становить близько 30 відсотків, в Канаді - 31-34 відсотки, у Франції, Австрії, Данії, Бельгії, Нідерландах, Швеції їх питома вага перевищує 40 відсотків, а в Німеччині - 37-38 відсотків [10].

Вартість послуг, що надаються банківськими установами, обкладається ПДВ у Франції за ставкою 18,6 відсотка, проте, як і в українському податковому законодавстві, існує перелік послуг, які не є об'єктами оподаткування.

У Великій Британії податок на додану вартість був введений у квітні 1973 року. Спочатку ставка дорівнювала 10 відсотків, тепер у цій країні є дві ставки податку: стандартна - 15 відсотків і пільгова - 0 відсотків.

У Німеччині податок на доходи корпорацій стягується з балансового прибутку компаній, причому ставка податку на нерозподілений прибуток - 50 відсотків, а на прибуток, спрямований на виплату дивідендів - 36 відсотків. Важливою особливістю оподаткування банків є те, що відсотки, отримані за надані кредити, податками на доходи корпорацій не обкладаються[10].

Аналіз і оцінка зарубіжного досвіду оподаткування діяльності комерційних банків дає змогу зробити деякі висновки і рекомендації, які можуть бути використані в українській практиці як на мікро-, так і макрорівнях.

У сучасних українських умовах доцільно було б ввести диференційований підхід до оподаткування комерційних банків. Зокрема, доцільно застосовувати нижчу ставку податку на прибуток в тому разі, якщо банк систематично направляє прибуток не на виплату дивідендів, а на збільшення капіталу банку, кредитування реального сектора економіки, розвиток діяльності за кордоном.

У зв'язку з тим, що прибуткові податки, які сплачують комерційні банки, зачіпають рівень достатності капіталу і знижують чистий дохід нерівномірно, в податковому законодавстві доцільно передбачити позиції, які сприяли б певним банківським доходам. В умовах, коли необхідне цілеспрямоване вкладення капіталу в реальний сектор економіки, такими доходами можуть виступати доходи банку від обслуговування (йдеться, насамперед про вкладення капіталу на середньо- і довгостроковій основі) пріоритетних галузей реального сектору [10].

Це тим більше актуально, коли фінансове керівництво банку прагне максимально знизити податки, що підлягають виплаті за поточну діяльність. Для цього, як правило, ведеться робота зі всіма відділами, управліннями і департаментами з виявлення і використання легальних можливостей несплати податків [6, c. 58].

Проблематика оподаткування українських та іноземних банків, а також банків з іноземною участю важлива в контексті проблем розвитку інтеграційних процесів у банківському бізнесі, як мінімум, за двох причин.

По-перше, присутність іноземних банків прямо і опосередковано сприяє економічному розвитку України за допомогою сприяння прискоренню ділового обороту, збільшенню його розмірів в абсолютному вираженні і, отже, збільшенню податкових відрахувань від діяльності різних господарюючих суб'єктів.

По-друге, присутність іноземних банків сприяє розвитку конкуренції на українському ринку банківських послуг і ціла низка переваг у конкурентній боротьбі належить саме банкам з іноземною участю. В умовах, коли українські банки значно відстають від іноземних за кількісними і якісними показниками, їм необхідно надати адекватну державну підтримку, у тому числі і за допомогою диференційованого підходу до оподаткування. Це важливо як з погляду підвищення прибутковості державного бюджету, так і з позиції підвищення прибутковості місцевих бюджетів [10].

В умовах фінансової нестабільності в країні змінюються макроекономічні показники, негативний вплив яких позначатиметься ще тривалий період. У цій кризовій ситуації банки повинні вживати реальних заходів для підтримки економіки, стимулювання розвитку її окремих галузей, поліпшення режиму повернення позик, організації нормальних взаємин з клієнтами, вести грамотний економічний аналіз кредитних вкладень, що неминуче позначиться на формуванні їх бази оподаткування [6, c. 45].

В зв'язку з цим виникає необхідність сформувати таку систему оподаткування банків, яка стимулювала б діяльність комерційних банків у напрямі збільшення вкладень капіталу в реальний сектор економіки, допомогла б збільшити їх доходи, а, отже, і їх оподатковуваний прибуток.

Тому, необхідно звернути увагу на зарубіжний досвід оподаткування кредитних організацій з метою не лише розвитку цього сектору економіки в нашій країні, але і для збільшення податкових надходжень до бюджету від банків [10].

3.2 Перспективи розвитку та вдосконалення оподаткування банків в Україні

Проблеми оподаткування банків поки ще не стали предметом ґрунтовних досліджень вітчизняних учених, оскільки діюча практика податкового регулювання, як і досвід інших країн, які продовжують здійснювати перехід до ринкової економіки, ще не дозволяють зробити узагальнюючих теоретичних висновків на основі емпіричних даних. Крім того, потребує вдосконалення податкове регулювання сфери банківської діяльності, та взаємовідносин банків з податковою системою, оскільки недосконалість нормативно-законодавчої бази призводить до ухилення від оподаткування, недостатнього оподаткування одних банківських операцій та надмірного оподаткування інших. Цей фактор негативно впливає на стабільність розвитку як банківського бізнесу так і реального сектору економіки України в цілому.

Необхідність проведення наукових розробок щодо оподаткування банків зумовлена також суперечністю оцінок діючої системи податкових відносин держави з банківським сектором і, відповідно, протилежністю пропозицій щодо їх удосконалення, які висловлюються вітчизняними вченими і практиками.Постановка завдання. В сучасних умовах нестабільного економічного середовища значення оподаткування для банків посилюється, оскільки воно носить комплексний двоякий і взаємопов'язаний характер. З одного боку, оподаткування прямо впливає на банки і зокрема на чистий фінансовий результат їх діяльності. Разом з тим, тягар податкового навантаження через збільшення витрат банків перекладається на клієнтів-користувачів банківських послуг. З іншого боку, оподаткування банківських клієнтів, хоч і опосередковано, але все-таки впливає на діяльність банків та їх ділову активність. Посилює проблему вдосконалення оподаткування вітчизняних банків кризова ситуація у банківській сфері та дефіцит ресурсів для кредитування реального сектора економіки.

Механізм реанімації фінансової системи України, поряд з іншими заходами, передбачаєзниження податкового навантаження на суб'єктів господарювання, зниження податкового тиску для підприємств не дасть змоги повною мірою забезпечити їх самофінансування, тому податкові пільги для банків в нинішніх умовах будуть більш ефективними.

Враховуючи вищезазначене, метою статті є узагальнення наукових підходів та практичного досвіду щодо теоретико-організаційних основ оподаткування банків, аналіз тенденцій динаміки банківських податкових платежів, виявлення основних проблем в системі оподаткування банківської діяльності та пошук можливих напрямів їх вирішення. Загальновідомо, що банки відіграють неоднозначну роль в економіці будь якої держави і їх діяльність постійно супроводжується ризиками та має специфічні особливості. Разом з тим, банки є суб'єктами господарської діяльності, метою якої в умовах ринкового середовища є отримання максимального прибутку. Зважаючи на це, певні особливості має і механізм оподаткування фінансово-господарської діяльності банків, хоча на сьогодні їх податкове регулювання здійснюється відповідно до законодавства, єдиного для всіх господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності і сфери діяльності.

Проблема оподаткування банків є багатоаспектною як правового, так і економічного спрямування. В податковій системі банки виконують подвійну роль. Як суб'єкти податкових відносин вони є платниками більшості податків, які на загальних підставах здійснюють до бюджетів всіх рівнів. Одночасно, будучи посередниками між державою і платниками податків, вони здійснюють перекази податкових платежів, від своєчасності яких залежить повнота обсягів державної казни. Крім того, на банки покладено функцію податкового і валютного контролю, яка полягає в наданні інформації щодо відкриття рахунків клієнтам та щодо їх фінансово-господарських операцій, своєчасності перерахування податків, виконання доручень щодо призупинення операцій на рахунках клієнтів тощо. Визначаючи важливу роль банків у податковій системі, необхідно зазначити, що вони є основними серед інвесторів реального сектора економіки, чим забезпечують збільшення кількості платників податків та створення додаткових матеріальних благ, підвищуючи таким чином дохідність бюджетної системи.

Податкове регулювання банківської діяльності в узагальненому вигляді трактують як цілеспрямований комплексний процес використання засобів та інструментів впливу державної податкової політики на банківську діяльність з метою стимулювання чи стримування надання банківських послуг для отримання позитивних соціально-економічних результатів. [3.с.140]. Погоджуючись в цілому із даним визначенням, варто звернути увагу на те, що воно не враховує специфіку діяльності банків, ставлячи їх в один ряд з усіма іншими господарюючими суб'єктами. Тому пропонуємо податкове регулювання розглядати як систему особливих заходів, спрямованих на втручання держави в діяльність банків як з метою наповнення державного бюджету та забезпечення розвитку економіки держави, так і регулювання їх фінансової стабільності.

Значення податків та особливості системи оподаткування банків зумовлене функціями податків, основними з яких є дві - фіскальна та регулююча. З точки зору впливу на діяльність банків, найважливіше значення має регулююча функція податків, оскільки саме за її допомогою держава збалансовує свої інтереси з інтересами платників. Як прямий фактор, про що вже йшлося вище, система оподаткування банків впливає на такі показники їх діяльності як собівартість продуктів і послуг, витрати та фінансові результати, що у свою чергу, впливає на ліквідність банку та на розмірвласних коштів, адже податки, як і будь-які витрати, призводять до зменшення прибутку, а значить і капіталу банку.

Крім оподаткування діяльності власне банків на стабільне функціонування банківської системи значний вплив здійснює і порядок оподаткування підприємств і населення. Так, податкова політика здатна впливати на розвиток економіки в цілому через оподаткування, що, в кінцевому результаті, впливає на грошово-кредитний ринок і формує умови, в яких проводиться грошово-кредитна політика. Разом з тим, кількість грошей в обігу визначає можливості суб'єктів господарювання щодо розрахунків та сплати податків і обов'язкових платежів до бюджетної системи в грошовій формі [4.с.235].

Окремі заходи податкової політики можуть впливати лише на грошово-кредитну сферу. Наприклад, це стосується намірів введення оподаткування процентного доходу за депозитами фізичних осіб, що може призводити до зменшення їх привабливості для населення, отже і обсягу, та до примушення банків підвищувати депозитні ставки з метою збереження цього джерела наповнення ресурсної бази. Це негативно впливатиме на банки та економіку в цілому, адже послаблення їх ресурсної бази чи її подорожчання негативно позначиться на обсягах і вартості кредитів, що надаються економіці. Разом з тим, можна навести аргументи і на користь такого податку, зокрема, зменшення стимулів для існування класу рантьє (наразі високі ставки за депозитами в банках дозволяють отримувати пристойні доходи без будь-якої додаткової діяльності), вирівнювання умов оподаткування порівняно із доходами від операцій з іншими видами активів, міркування соціальної справедливості та інше [10.с.154-168].

Однак наразі, коли банківська система тільки почала «одужувати» від фінансової кризи, зважаючи на недостатню ресурсну базу банків, недовіру населення до них, навпаки- необхідно стимулювати вкладення коштів населення у банки. Тому найближчим часом запровадження оподаткування доходів, одержаних від банківських вкладів у вигляді відсотків, на думку експертів, є недоцільним [7.с.117].

Як у світовій, так і у вітчизняній економічній науці при дослідженні принципових проблем взаємовідносин держави і господарюючих суб'єктів в галузі оподаткування висловлюються прямо протилежні думки: від суджень про недостатній рівень оподаткування і необхідності посилення податкового тиску на банківський сектор економіки до суджень про надмірний податковий тиск на банки.

Ті вчені, що вважають оподаткування банківського сектора недостатнім, пропонують посилити податкове навантаження на нього, аргументуючи це тим, що:

по-перше, діяльність банків пов'язана лише з перерозподілом національного доходу, оскільки вони, в основному, займаються посередництвом і не належать до сфери матеріального виробництва, яка потребує пріоритетного розвитку;

по-друге, швидкість обігу капіталу банківських установ відносно висока, що дає змогу за однакової величини капіталу у сфері виробництва отримати вищий прибуток [16.с.147];

по-третє, банки широко використовують практику приховування прибутків та уникнення оподаткування за допомогою різних схем та методів. Серед них найбільш поширеними є такі: виплати страхових премій на адресу пов'язаних із банками страхових компаній (дочірніх структур або акціонерів); відрахування на резерви за кредитними операціями; купівля цінних паперів у «інвестиційних» цілях, як і деякі валютно-обмінні операції, які теж можуть виводитися з-під оподаткування; штучне завищення видатків і приховування дохідних статей [18.с.265].

Ця обставина поставила перед податковою наукою і практикою завдання пошуку ефективних методів протидії махінаціям і шахрайству. Оскільки прибуток шляхом певних маніпуляцій можна відносно легко приховати (мінімізувати), то виникає необхідність пошуку інших об'єктів оподаткування банків. Зарубіжний досвід показує, що у його якості можуть виступати, наприклад, чисті або валові активи банку [5.с.16], оподаткування банківських витрат (при цьому, понаднормативні витрати пропонувалось оподатковувати за підвищеною ставкою) [2.с.15], оподаткування дебетових банківських транзакцій, яке запроваджується з метою унеможливлення монопольно високих цін на них та обмеження зацікавленості фінансових інституцій у надмірно ризикованих капітальних вкладеннях [3.с.52].

Протилежної думки дотримуються інші науковці, вважаючи, що податкові ставки на прибуток банків мають бути нижчими ніж для підприємств виробничого сектору, аргументуючи це тим, що посилення податкового тиску вплине на величину процентних за кредитами, а подорожчання кредитів негативно відобразиться як на виробничому секторі економіки, так і на добробуті населення. На сьогодні це є особливо актуальним питанням, адже вітчизняні підприємства мають надзвичайно низький рівень рентабельності і не в змозі користуватися дорогими кредитами та вчасно повертати їх. Зі свого боку банки не можуть надавати таким підприємствам кредити, так як існує надто високий рівень ризику їх неповернення.

Державне податкове регулювання банківського сектора, з економічної точки зору, передбачає проведення аналізу структури та абсолютних значень податкових надходжень до бюджету України від банків.

Зважаючи на те, що в правовій системі України банківське право виділене як самостійна галузь, то на перспективу, враховуючи специфіку банківської діяльності, доцільно було б і питання щодо механізму їх оподаткування виокремити із загального податкового законодавства і віднести до цієї специфічної галузі. У зв'язку з цим, можливо доцільно було б запозичити зарубіжний досвід окремих країн, де всі сфери банківської діяльності регламентуються окремим банківським кодексом, складовою якого, зокрема, є закон про оподаткування банків.

Наступним напрямом вдосконалення системи оподаткування банків є визначення оптимального рівня їх податкового навантаження. Побудова такої моделі дасть можливість банку оцінити ефективність заходів податкового менеджменту, а державі - виявити банки, які потребують більш ретельного податкового контролю та регулювання, а також дозволить зберегти оптимальний баланс між банками-платниками податків та державними потребами [12.с.155].

В цілому, враховуючи особливості діяльності вітчизняних банків і правового поля, в рамках якого вони її здійснюють, та використовуючи світовий досвід, можна сформулювати наступні пропозиції щодо вдосконалення системи оподаткування банків:

По-перше, диференціювати ставки податку на прибуток, зокрема:

- підвищити ставку податку на прибуток, одержаний від торгово-посередницьких операцій на фондовому та валютному ринках, оскільки надлишок ресурсів, який утворився в результаті недостатнього інвестування банками матеріальної сфери виробництва, вони використовують у спекулятивних цілях. Відтік грошових коштів у сферу обігу зумовив неплатежі, недостатні податкові надходження до бюджету та його дефіцит, спад виробництва та зростання темпів інфляції;

- одночасно знизити ставку податку на прибуток, одержаний банками за довгостроковими кредитами, які надані в реальний сектор економіки з метою розширеного відтворення, що сприятиме активізації інвестиційного процесу.

По-друге, зважаючи на те, що банки через недосконалість податкового законодавства та власні недобросовісні, а іноді шахрайські дії мають можливість приховувати прибуток, пропонується запровадити у вітчизняну практику зарубіжний досвід, згідно з яким, хоча би на період стабілізації фінансового сектора економіки, замінити об'єкт оподаткування банків. У його якості можуть виступати: чисті або валові активи банку, які приховати практично неможливо; банківські витрати, що стимулює банки до їх мінімізації; дебетові банківські транзакції, що унеможливлює встановлення на них монопольно високих цін і тарифів та обмежує зацікавленість банків у надмірно ризикованих капітальних вкладеннях.

По-третє, з метою підвищення капіталізації банку, як однієї з найважливіших умов зміцнення їх фінансової стійкості, та з метою збільшення податкових надходжень до бюджету доцільно розширити базу оподаткування податком на прибуток за рахунок: відновлення оподаткування сум дооцінки іноземної валюти, придбаної банком з метою купівлі-продажу; упорядкування практики створення страхових резервів за активними операціями, але лише під ризики за добросовісними, а не спекулятивними чи шахрайськими операціями; приведення у відповідність з чинними законодавством порядку встановлення розмірів активних та пасивних процентних ставок, що особливо стосується кредитних операцій банків.

Висновки

Підводячи підсумок можна сказати, що податкове регулювання банківської діяльності як ніколи є актуальним для України. Адже банківська діяльність в державі може стати рушійною силою розвитку підприємницької діяльності, у вигляді інвестування та надання кредитів останнім. Тому в податковій політиці держави щодо банківської діяльності повинна привілеювати структуро-регулююча функція котра на меті буде мати розвиток банківської сфери, на вищезазначеному прикладі - введення шкали оподаткування податку на прибуток, та застосування мінімальної ставки оподаткування на прибуток від надання довгострокових кредитів суб'єктам господарювання.. Та інколи задля захисту інтересів підприємців (так як вони є основними користувачами банківських послуг, і відповідно вартість даних послуг впливає на їх подальший розвиток), структуро-регулююча функція для банківської діяльності може набувати і жорсткий характер дій в короткостроковій перспективі, так як це було показано на прикладі податку на банківську транзакцію, та на прикладі введення норми рентабельності на прибуток банківського сектора.

За допомогою податків можна істотно впливати на діяльність банків. Однак нині головним завданням податкового впливу на діяльність вітчизняних комерційних банків є переорієнтація вкладень банків у реальний сектор економіки, а не у спекулятивні інструменти банківської діяльності (міжбанківське кредитування, ринок цінних паперів, валютні цінності).

Податкове навантаження комерційних банків відіграє значну роль у стимулюванні динамічного розвитку національної економіки, заохоченні інвестиційно-інноваційної діяльності, а отже, забезпеченні конкурентоспроможності реального сектору економіки.

В умовах фінансової нестабільності в країні змінюються макроекономічні показники, негативний вплив яких позначатиметься ще тривалий період. У цій кризовій ситуації банки повинні вживати реальних заходів для підтримки економіки, стимулювання розвитку її окремих галузей, поліпшення режиму повернення позик, організації нормальних взаємин з клієнтами, вести грамотний економічний аналіз кредитних вкладень, що неминуче позначиться на формуванні їх бази оподаткування.

В зв'язку з цим виникає необхідність сформувати таку систему оподаткування банків, яка стимулювала б діяльність комерційних банків у напрямі збільшення вкладень капіталу в реальний сектор економіки, допомогла б збільшити їх доходи, а, отже, і їх оподатковуваний прибуток.

Тому, необхідно звернути увагу на зарубіжний досвід оподаткування кредитних організацій з метою не лише розвитку цього сектору економіки в нашій країні, але і для збільшення податкових надходжень до бюджету від банків.

Список використаних джерел

1. Борисов О. Проблемы налогового стимулирования инвестиционной деятельности банков / О. Борисов // Вопросы экономики. - 2005. - № 5. - С. 76-88.

2. Вишневский В.П. Налогообложение: теории, проблемы, решения: монография / В.П. Вишневский [и др.]. - Донецк: ДонНТУ, ИЭП НАН Украины, 2006. - 504 с.

3. «ВПЛИВ ОПОДАТКУВАННЯ НА ДОХІДНІСТЬ І НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» // Здобувач О.Г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zaxid.net/home/showSingleNews.do7podatok

4. Данілов О.Д. Оподаткування фінансових установ : навч. посібн. / О.Д. Данілов, В.П. Ходаківська, Л.А. Клюско, Б.М. Горбанський. - Ірпінь : Вид-во АДПСУ, 2002. - 268 с.

5. Євченко Н.Г. Методичні підходи до визначення граничного рівня податкового навантаження банку / Н.Г. Євченко, І.В. Бєлова // Вісник Української академії банківської справи : наук.-практ. журнал. - 2009. - № 2 (27). - С. 60-65. / Н. Г. Євченко // Економічний простір : зб. наук. праць. - Дніпропетровськ : Вид-во ПДАБА, 2008. - № 19. - С. 132-140.

6. Клюско Л.А. Удосконалення механізму оподаткування комерційних банків податком на прибуток / Л.А. Клюско // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України. - Сер.: Економіка, право. - 2002. - № 4 (18). - С. 232-234.

7. Ковалева А.М. Специфика налогообложения банков / А.М. Ковалева, А.М. Татаринцев // Современная финансовая теория: сб. науч. ст. / Под. ред. М.М. Ковалевой. - Мн.: БГУ, 2009. - С. 53-91.

8. Крисоватий А.І. Податкові системи зарубіжних країн / Андрій Ігорович Крисоватий. - Т.: Економічна думка, 2001. - 258 с.

9. Кузнєцова Л.В. Вплив податкового регулювання на фінансову діяльність банку / Л.В. Кузнєцова // Фінанси України. - 2009. - № 10. - С. 86-94.

10. Налогообложение: теории, проблемы, решения / [Вишневский В.П., Веткин А.С., Вишневская Е.Н., Бавин Е.В., Амоша Е.А.]. - Донецк, 2006. - 505 с.

11. «ОПОДАТКУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ» » // Клюско Л.А. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/22

12. «Особливості оподаткування банківського сектору в зарубіжних країнах та можливості застосування вивченого досвіду в податкову практику України» // Гусак Н.Б - [Електронний ресурс]-http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum

13. Паласевич-Дрогобицький М.Б. Оптимізація податкового стимулювання банківської інвестиційної діяльності [Електронний ресурс] / М.Б. Паласевич-Дрогобицький // Науковий вісник НЛТУ України. - 2006. - Вип.16.1. - С. 398-403.

14. Податковий менеджмент: навч. посіб. / Л.О. Омелянович [та ін.]. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. - 230 с.

15. Податкова політика України: стан, проблеми та перспективи: монографія / [П.В. Мельник, Л.Л. Тарангул, З.С. Варналій, Д.В. Кушнарець, Є.А. Харлан]. / З.С. Варналій (ред.). - К.: Знання України, 2008. - 675 c.

16. Реверчук Н.Й. Зарубіжний досвід податкового регулювання банківської ді-яльності та його застосування в Україні [Електронний ресурс] / Н.Й. Реверчук, О.Г. Сербіна-Львівська // Науковий вісник НЛТУ України. - 2008. - Вип. 18.5. - С. 221-225.

17. Сало І.В. Оподаткування банків : навч. посібн. / І.В. Сало, І.І. Д'яконова, Н.Г. Євченко. - Суми : Вид-во "Університетська книга", 2010. - 208 с.

18. Сербина О.Г. Вплив оподаткування на дохідність і напрями розвитку банківської діяльності / О.Г. Сербина // Науковий вісник НЛТУ України : зб. наук.-техн. праць. - Львів : РВВ НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.4. - С. 262-268.

19. Сербіна-Львівська О.Г. Методологічні засади дослідження регулювання податкової банківської діяльності / О.Г. Сербіна-Львівська // Науковий вісник НЛТУ України. - 2007. - Вип. 17.6. - C. 201-206.

20. Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика становлення / Алла Михайлівна Соколовська. - К.: НДФІ, 2001. - 371с.

Размещено на Allbest.ru