Це положення щодо розмірів фінансування освіти жодного разу не було виконано. Незважаючи на те, що встановлені законодавством державні гарантії фінансування освіти не виконувались, їх наявність була не тільки важливим фактором для політичних дій у процесі формування бюджетів, а й серйозним стимулом для розробки різних варіантів їх реалізації.

Введення нормативів фінансування, нехай навіть і не забезпечених реальним фінансуванням, створило б базу для розподілу коштів між об'єктами фінансування.

Найважливішим фактором створення системи нормативного фінансування або нормативного розподілу фінансових ресурсів є правильний вибір одиничного об'єкта фінансування. Для системи освіти основними одиничними об'єктами фінансування можуть бути або учень, або освітній заклад. Слід зазначити, що з недавнього часу як можливу одиницю нормування почали розглядати окрему освітню програму і навіть окрему освітню послугу. Кожен такий об'єкт із погляду фінансування має як позитивні, так і негативні аспекти.

У регіонах при використанні нормативного фінансування пропонується застосовувати коефіцієнти, що враховують такі фактори: розбіжності в місці розташування освітніх закладів (міські та сільські райони); розбіжності в розмірі шкіл; розбіжності а типі освіти (професійна, загальна і т. д.); проведення спеціальних програм навчання для дітей з обмеженими можливостями; надання домашнього навчання; проведення програм поглибленого вивчення з окремих предметів; проведення програм "сімейної освіти".

За своїм змістом застосування коефіцієнтів безпосередньо наближає визначення обсягу фінансування до чинного порядку планування витрат в освітніх закладах по статтях кошторису.

Подушне фінансування може обмежити територіальну або внутрішньо-системну мобільність учнів, оскільки буде відрізнятися по регіонах і навіть усередині одного регіону. Крім того, перехід учня з одного навчального закладу в інший, що відрізняється нормативом фінансування, буде ускладнений у зв'язку з необхідністю відповідного перенесення коштів. Очікування щодо конкуренції між навчальними закладами за учня можуть виявитися сильно перебільшеними у зв'язку з дією цього фактора.

У загальному випадку нормативне подушне фінансування може бути спрямоване на вирішення таких основних завдань: розподіл бюджетних коштів між навчальними закладами на основі єдиного підходу; стимулювання освітніх закладів до залучення більшої кількості учнів або стимулювання інших характеристик діяльності залежно від використовуваної одиниці (одиниць) нормування; створення умов функціонування освітніх закладів, наближених до ринкових відносин купівлі-продажу освітніх послуг (при збереженні бюджетного фінансування освіти); інші завдання, вирішенню яких сприяє нормативне фінансування, наприклад економія і підвищення ефективності використання бюджетних коштів у системі освіти; усі зазначені завдання в комплексі.

Вибір навчального закладу як одиничного об'єкта фінансування являє собою збереження сформованого взаємозв'язку "заклад - засновник", реалізуючи схему фінансування засновником свого закладу. Він має ряд істотних позитивних рис, серед яких можна відзначити:

- можливість урахувати всю наявну мережу освітніх закладів, кількість учнів і сформовану в них матеріально-технічну базу;

- урахування територіального розташування кожного освітнього закладу;

- можливість збереження за засновником елементу регулювання, контролю й управління процесами зміни або оптимізації мережі, характеристик окремого освітнього закладу, введення в цей процес якихось цільових установок.

Недоліки нормативного фінансування освіти зводяться, головним чином, до певного відриву обсягу виділених державою коштів від учня, оскільки у цьому варіанті фінансується не навчальний процес, а значною мірою - зміст і експлуатація матеріальних об'єктів системи освіти. Сума коштів, що залежить при нормативному фінансуванні закладів від кількості учнів, становить від 40 до 60% від усього обсягу коштів. Отже, від 60 до 40% виділюваних фінансових ресурсів залежить більшою мірою від сформованої матеріальної бази, а не від відповідної кількості учнів та особливостей навчального процесу. У результаті важко визначити, яким повинен бути одиничний об'єкт нормативного фінансування освіти.

Підходи до розрахунку нормативів фінансування освітніх закладів мають в основі визначення потреби освітнього закладу в коштах для нормального здійснення освітнього процесу.

Норматив фінансування повинен складатися з нормативу поточних витрат і нормативів витрат на устаткування, інвентар і капітальний ремонт будівель і споруд. У кінцевому підсумку витрати визначаються по окремих статтях бюджетної класифікації і по окремих видах витрат усередині статей з використанням для кожної нормативної бази, що була чинною на той момент часу. Аналіз витрат за кілька років дає змогу визначати середній відсоток їх зміни за цей період і на основі цього показника розраховувати середньорічний відсоток зростання витрат по відповідній статті й визначати ці витрати на плановий період з урахуванням цього зростання.

Негативні риси такого формування нормативів теж є очевидними: нормативи формуються "від бази", що зберігає сформовану структуру витрат і не стимулює її зміни; нормативи фіксуються на термін 5 років, і це позбавляє можливості їх перегляду в разі зміни структури витрат; застосування такого підходу обмежене рамками стабільних умов зростання обсягів бюджетного фінансування.

Норматив фінансування визначається в три етапи:

1. Визначається кількість учнів, кількість класів (навчальних груп) і педагогічних ставок відповідно до встановлених співвідношень і норм навчального часу. На основі типових штатів і (або) сформованих співвідношень розраховується кількість працівників адміністративного, навчально-допоміжного й обслуговуючого персоналу. На підставі встановлених для кожного працівника кваліфікаційних розрядів визначається середній розряд і кількість ставок у розрахунку на одного учня (вихованця).

2. Розраховується обсяг коштів на оплату праці на основі розрахунку фонду заробітної плати на одну ставку по кожній групі персоналу. Розраховується як тарифна, так і надтарифна частини фонду заробітної плати при загальній установці на підвищення тарифної частини. До загальної суми заробітку тарифної і надтарифної частин - додаються компенсаційні виплати, встановлені для працівників освіти. Закінчується розрахунок визначенням загального фонду заробітної плати на місяць на одну ставку по кожній групі працівників.

3. Сам норматив бюджетного фінансування визначається на основі кількості ставок, що припадають на одного учня по кожній групі персоналу, і відповідного цій кількості фонду заробітної плати також на одного учня. Загальний розмір нормативу розраховується, виходячи з установленої частки ФОП у загальній сумі витрат. Обсяг фінансування окремого освітнього закладу розраховується простим множенням нормативу на кількість учнів.

Введення в методику нормативної частки ФОП у загальних витратах вирішує проблему нормування витрат на утримання матеріальної бази. Норматив, розрахований відповідно до описаного підходу, забезпечує беззбитковий режим функціонування освітнього закладу при визначеній кількості учнів. При відхиленні контингенту в той або інший бік буде наявною або нестача коштів, або нераціональна витрата надлишкового фінансування.

Фінансове становище освітнього закладу в умовах нормативного фінансування буде визначатися величиною нормативу, кількістю учнів і величиною витрат, що будуть здійснені для їх навчання.

Воно може бути наочно проілюстроване поняттям досягнення точки беззбитковості. Стосовно освітнього закладу воно означає, що покриття всіх витрат досягається при наборі визначеної кількості учнів.

Якщо навчальний заклад створений, то навіть без учнів він має потребу в певному фінансуванні. Зростання контингенту зумовлює пропорційне зростання витрат і, відповідно, підвищення потреби у фінансуванні. В умовах нормативного фінансування при досягненні визначеної величини контингенту доходи навчального закладу зрівняються з витратами і буде досягнута крапка беззбиткового функціонування. Перевищення граничного контингенту учнів можливе за умови зміни матеріальних умов здійснення освітнього процесу і відповідного переоформлення ліцензії, що потребує часу й відповідних ресурсів. [11]

Розділ 3. Шляхи вдосконалення фінансування ЗСО

3.1 Шляхи вдосконалення фінансового забезпечення ЗОШ

У державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття") зазначено: "Система освіти в Україні перебуває в стані, що не задовольняє вимогам, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу"'. В Україні нині лише 50--55 % випускників середньоосвітніх закладів, за даними Міністерства освіти і науки, мають достатньо високий рівень знань, який дає можливість цій категорії учнів продовжувати навчання у вищих навчальних закладах. Так, наприклад, у Васильківському районі Київської області у 2005/06 навчальному році закінчили середньоосвітню школу 723 учні, а вступили до вищих навчальних закладів -- 442 (61,1 %). Про це свідчать також дані за іншими регіонами країни, що, безумовно, доводить необхідність підвищення рівня та якості освіти в країні.

За даними соцопитування 2002 року щодо розвитку освіти в Україні, за достатній рівень знань висловилися 30,7 % респондентів, а найбільша їх частка вважає, що освітня реформа в країні малоефективна і зводиться лише до переведення навчання в середньоосвітній школі на 12-річний термін та 12-бальну систему оцінки знань. Зазначимо, що нині рівень знань мало чим відрізняється від рівня 2002 року.

Результати соціологічного дослідження 2007 року свідчать: 80% батьків "задоволені" або "задоволені середньою мірою" рівнем знань, які надають їхнім дітям загальноосвітні навчальні заклади (ЗНЗ).

Оцінки рівня знань школярів, отримані у результаті опитування вчителів ЗНЗ, менш оптимістичніші: 50% вчителів оцінюють рівень успішності учнів як "поганий" або "задовільний".

Опитування вчителів ЗНЗ демонструє: 29,2% "незадоволені" та "абсолютно незадоволені" існуючою системою освіти, 49,0% - "задоволені середньою мірою", а частка "задоволених" та "цілком задоволених" вчителів становить лише 19,6%. [15]

Зауважимо, що реформування системи освіти в Україні повинно мати на меті підвищення рівня знань кожного випускника, які відповідали б сучасним вимогам та європейським стандартам. На це націлює й Конституція України, де зазначається, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23).

Щодо держави, то вона гарантує доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Обсяги коштів для цього рік у рік зростають, у 2006 році вони становили: 14 млрд грн з місцевих бюджетів і понад 76,2 млн грн -- з державного проти відповідно 7,5 млрд грн і 51 млн грн у 2004 році. При цьому асигнування на утримання загальноосвітніх закладів зростають абсолютно і відносно при зменшенні кількості учнів, що припадає на одного вчителя, і зростанні витрат на одного учня.

На семінарі Світового банку з політики у сфері освіти 10--11 квітня 2008 року відзначено: "у законі сказано, що "держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % національного доходу". Але навіть на 18-му році незалежності вказані законодавчі норми не виконуються. Більше 6,5 % (2007 р.) на освіту ніколи не виділялось. У переважній більшості шкіл, навіть столичних, фінансуються тільки "захищені" статті бюджету (заробітна плата, теплоенергоносії) і деякі комунальні видатки (вивіз сміття, оплата телефонного зв'язку).

Докладний і неупереджений аналіз шкільних видатків, знайомство із системами фінансування шкіл у зарубіжжі дають підстави на таку їх класифікацію:

група І -- безпосередні витрати на проведення навчання:

група ІІ -- шкільні витрати, прив'язані до процесу навчання:

Перша група видатків безпосередньо пов'язана з навчанням, отриманням знань. Відсутність бюджетного фінансування з будь-якої з позицій цієї групи означає перекладання державних стандартів обов'язкової шкільної освіти на батьківську їх оплату, тобто оплачування державного стандарту освіти.

Що стосується другої групи витрат, то вони не є очевидними для саме шкільного бюджету й можуть забезпечуватись або за кошти батьків учнів, або вчителів, або інших муніципальних служб. У будь-якому разі переважна більшість статей бюджету школи державою не фінансується взагалі або фінансується з дефіцитом.

Причин декілька. По-перше, високий (до 50 %) рівень тінізації доходів населення, що не наповнює державний бюджет, з якого відбувається фінансування шкіл. По-друге, не ефективний розподіл навіть обмежених коштів, бо фінансується не освіта кожної української дитини, а витрати кожного навчального закладу. По-третє, потреба державних чиновників мати під своєю рукою власний псевдокомуністичний розподільник бюджетних коштів, що, як наслідок, створює штучний дефіцит бюджету в кожній конкретній школі.

Безперечною вбачається зміна діючої парадигми фінансування закладів освіти на користь схеми "кошти йдуть за учнем". У такому варіанті кожний перехід дитини до іншої школи означатиме перехід відповідних коштів на навчання дитини теж до іншої школи. [9]

Якщо більш конкретно, то потрібно пройти такі взаємопов'язані кроки реформування:

- провести повну ревізію нормативно-правової бази шкільної освіти;

- провести короткотермінову розробку й створити багаторівневі стандарти фінансування кожної школи (3 або 4 рівні);

- перейти від напівтіньового бюджету кожної школи до легалізованого;

- визначити й запровадити державні стандарти матеріально-технічного забезпечення викладання кожного шкільного предмета;

- перейти до громадсько-державної моделі управління школами, коли громада візьме на себе стратегічне керівництво шкільними фінансами."

В тих умовах, в яких нині знаходиться система загальної освіти в Україні, Кабінету Міністрів України буде досить складно реалізувати цілі визначені у Програмі діяльності "Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток", тому що багато з них обумовлені рівнем розвитку освіти і науки.

Комітет вважає за доцільне рекомендувати врахувати наступні пропозиції у Декларації цілей та завдань бюджету на 2010 рік, а саме:

- розширення переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами.

- оптимізація мережі навчальних закладів.

- удосконалення механізму формування державного замовлення на підготовку кадрів яке не повинно супроводжуватися необґрунтованим зменшенням відповідних показників державного замовлення. [7]

Законом України "Про державне прогнозування і розробку програми економічного і соціального розвитку" передбачено формування щорічної Державної програми економічного та соціального розвитку, яка вноситься до Верховної Ради одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний рік. Однак така вимога закону не виконується, що знижує ефективність використання бюджетних коштів.

За наявності в Україні 21589 шкіл вкрай важливо мати інформацію про кількісний і якісний склад учителів, кількість учнів, що закінчили навчальний рік з оцінками "відмінно", "добре", із медалями тощо, а також -- обсяг фонду зарплати з нарахуваннями та ін. Вона необхідна тому, що чинні нормативи фінансового забезпечення освітніх установ застарілі. При цьому слід було б законодавчо передбачити, які нормативи має встановлювати МОН, а які необхідно передати органам самоврядування, адже на них покладено відповідальність за управління загальною середньою освітою.

Необхідно змінити ставлення до вчителів, адже від учителя залежить стан економіки держави більше, ніж від майстра цеху. За останніх одинадцять років у кілька разів збільшено розміри доплат до посадових окладів педагогічних працівників. 2008 року вони виплачувалися в розмірі не 50 %, як раніше, а -- 100 %. Для цього в ДБУ закладено майже 562 млн грн. Зарплата педагога у 2000 році дорівнювала 156 грн, у 2003-му -- 340 грн, а починаючи з 2004 року, зростала і 2006-го становила 804,2 грн (див. рис.3.1.1.).

Рис. 3.1.1. Динаміка заробітної плати педагогічних працівників (грн)

При цьому слід зауважити, що, за розрахунками ЄС, мінімальна заробітна плата повинна містити 2--2,5 прожиткових мінімуми (на 1 січня 2007 року він становив у країні 492 грн, а з 1 квітня -- 501 грн в розрахунку на одну особу на місяць).

В Україні розмір мінімальної заробітної плати, за даними Світового банку, становить 0,69 прожиткового мінімуму. За європейськими стандартами, середня зарплата має бути не менше 5--6 прожиткових мінімумів.

Європейські країни всіляко стимулюють освіту. Видатки на освіту, зокрема в країнах ОЕСР, становлять 5,9 % від ВВП. Завдяки цьому в цих країнах встановлено й відповідну оплату праці. Скажімо, у Польщі зарплата вчителя зі стажем роботи 15 років -- 833 долари.

Безперечно, рівень оплати праці педагогів зростатиме в міру підвищення темпів росту продуктивності праці, а звідси збільшаться і джерела формування державного бюджету. Можна констатувати, що витрати на освіту мають сталу тенденцію до зростання (рис.3.1.2.)

Рис. 3.1.2. Динаміка витрат на освіту в Україні у відсотках до валового внутрішнього продукту

Слід підкреслити, що державі завжди належить провідна роль, зокрема й у питаннях розвитку освіти. З цього приводу лауреат Нобелівської премії Дж. Гелбрейт зауважив, що держава є провідною і буде такою і в майбутньому; з розширенням і зростанням сучасної економіки дедалі більша відповідальність лягає на державу. Отже, держава несе відповідальність за державний бюджет, який є законодавчим актом, що визначає усі статті доходів і видатків, частина яких спрямована на фінансування освіти. [14]

3.1.1 Від "залишкового" фінансування освіти -- до реалізації принципу "гроші ходять за учнем"

Проблема фінансування освіти України не тільки в браку грошей. У не меншій мірі -- це проблема вміння їх використовувати.

В освіті є визначальним фактор людської взаємодії. Тому найбільшу віддачу принесуть гроші, що будуть вкладатись у покращення живої взаємодії педагогів з учнями, а не у прикраси на стіни чи модерні засоби вираження думки.

Окрім того, не приділяється жодної уваги непрямим формам фінансування самоосвіти педагогів. І все це на фоні надзвичайно високого рівня експлуатації вчителів: освітяни України вже друге десятиліття безрезультатно сподіваються на повноцінне введення в дію положень Закону "Про освіту" щодо грошової винагороди своєї праці. А світова практика тим часом обов'язково передбачає гідний розмір його тарифної ставки.

Фінансування освіти в Україні не відповідає меті її існування, адже тут існує виключно постатейне бюджетування й немає бюджетування, спрямованого на результат. Поява програмно-цільового бюджетування означатиме надання можливості навчальним закладам подавати проекти своїх бюджетів, які б нагадували проекти бізнес-планів.

Розподіл фінансових ресурсів має відповідати проголошеним політичним цінностям у сфері освіти: результативність і ефективність, рівність, свобода й вибір, економічне зростання й продуктивність.

Щодо фінансування власне навчання учнів, то замість бюрократичного розподілу грошей визріли умови для застосування принципу "гроші ходять за учнем", де головним фактором є не самі гроші, а учень (студент), котрий вибирає заклад. Така схема впливає не стільки на порядок роботи з грішми, скільки на рівень діяльності педагогічного колективу й на формування природовідповідної змістовності шкільного простору: не діти для того, щоб у школі їх "робили людьми", а школа -- для дітей .

Щодо фінансуванні освіти за принципом "гроші ходять за учнем", то суспільство виграє в якості як витрачання грошей, так і свого кінцевого освітнього "продукту", бо набуває системної відповідальної автономності.

Щодо фінансування самоосвіти педагогів, то сильним імпульсом до цього стає введення практичних форм самомотивації, котре змінює ситуацію на перспективнішу. Сучасна за духом і відповідальна перед своєю місією організація обов'язково передбачає у своєму бюджеті кошти на додаткове навчання своїх співробітників. Щоб вони не витрачались неефективно, заклад, наприклад, видає адекватну своїм потребам інформаційну збірку. А потім замість традиційного "почитали, послухали й розійшлися" треба діяти нестандартно й не погоджуватися з тим, щоб все залишалося без змін (мовляв, освіта не дає прямих дивідендів).

Не зможе не спрацювати природний потяг керівників підрозділів до того, щоб розповсюдити подібне й на своїх працівників базового рівня. Така внутрішньо-корпоративна тактика підтримки самоосвітнього потягу ініціативних працівників створюватиме середовище неформальної безперервної освіти дорослих протягом усього життя. Питання самоосвіти переноситься з рівня індивідуальної зацікавленості у площину колективного: тримається фінансово на підтримці колективу.

Щодо фінансування закладів, то існує немало українських колективів, котрі на радість громади успішно доповнюють традиційну пострадянську організацію освіти школярів інноваційними організаційними ресурсами. Саме це докорінно змінює на краще щоденну живу взаємодію педагогів і їхніх учнів.

Суспільно-державна модель управління освітою повинна враховувати, що так званий державний бюджетний кошт має єдині витоки -- податки з працюючого населення. А тому навчання дітей завжди відбувається за кошти батьків та інших їхніх дорослих партнерів, а не державно-гіпотетичного чиновника.

З одного боку, школі не досягти якісної роботи без відповідальної автономності, а з іншого -- на такому фундаменті народжується інноваційна постдемократична влада горизонтальної технологічної природи -- влада партнерської співпраці зацікавлених. Донині у світі (в Україні теж) не тільки залишається, а й за інерцією підтримується модель влади, за якої вона є аморфною щодо духу, моралі й дієвої продуктивності людей. Позитивно міцні люди -- це особистості продуктивні за внутрішньою природою, а для традиційних владних технологій природна потреба у продуктивних формах діяльності не має особливого значення. [9]

3.2 Реформування системи ЗСО

Важливу роль у реалізації реформування освітньої галузі в Україні необхідно надавати моніторинговому забезпеченню процесу управління освітою в Україні, саме тому, що моніторинг є спеціальною системою тривалого спостереження, котра дозволяє об'єктивно вимірювати якість освіти, оцінювати та глибше зрозуміти причини сучасних недоліків практичного застосування цієї системи й на підставі цього прогнозувати основні тенденції та динаміку розвитку освітньої галузі. Міністерство освіти і науки України, Міжнародний банк реконструкції й розвитку на період 2006-2009 років розробляли проект реформування ЗСО шляхом забезпечення рівного доступу дітей шкільного віку до загальної середньої освіти; підвищення якості й ефективності освітньої системи. Структура проекту містила три етапи: професійний розвиток педагогічних працівників, удосконалення навчального процесу, ефективність та управління ресурсами.

Умови та заходи, необхідні для здійснення ефективного державного управління якістю ЗСО:

Структурні перетворення: орієнтація державного управління ЗСО на управління якістю освіти; встановлення та впорядкування різних видів зв'язків; створення розгалуженої національної системи моніторингу якості ЗСО та єдиної системи інформаційного забезпечення органів державного управління ЗСО; розвиток інфраструктури системи освіти в регіонах. [13]

3.3 Децентралізація фінансування ЗСО

За сучасних умов трансформаційних процесів в Україні у сфері освіти актуальним постало питання децентралізації фінансового управління загальноосвітніми школами. Так, на сьогоднішній день в освітянській сфері існує три рівні державного управління : національний рівень (Міністерство освіти і науки, Міністерство фінансів); регіональний рівень (управління освіти областей України); районний рівень.

На основі розроблених МОН нормативів та норм централізована бухгалтерія відділу освіти районної державної адміністрації складає проект бюджету загальноосвітніх шкіл району на наступний навчальний рік і подає у фінансове управління районної державної адміністрації, в свою чергу фінансове управління - головному фінансовому управлінню обласної держадміністрації.

МФУ, маючи перевагу у вирішенні фінансових питань в освітянській сфері, крім отриманих проектів бюджетів, на основі розрахункової формули на одного учня, розробленої МОН, планує загальний обсяг видатків на утримання загальноосвітніх шкіл і проводить розподіл коштів безпосередньо до фінансового управління районної держадміністрації.

Доведені з МФУ контрольні цифри бюджету загальноосвітніх шкіл району виносять на розгляд сесії районної ради, де його затверджують і, фінансування видатків проводять з місцевого бюджету.

МФУ розподіляє кошти на освіту відповідно до встановлених нормативів, проте не аналізує вплив фінансування на її розвиток, особливо це негативно позначається на фінансуванні загальноосвітніх шкіл сільських районів. [9]

Обласні управління освітою державних адміністрацій не задіяні в процесі формування бюджету та фінансування загальноосвітніх шкіл. Це можна пояснити тим, що згідно з прийнятим в 2001 році БКУ, повноваження щодо фінансування видатків загальноосвітніх шкіл перекладено на місцеві органи виконавчої влади.

Згідно з чинним законодавством місцевим органам виконавчої влади надані значні повноваження щодо фінансового управління загальноосвітніми школами, які розташовані на їх території. В статті 14 ЗУ "Про освіту" зазначено, що місцеві органи виконавчої влади встановлюють, не нижче визначених МОН мінімальних нормативів бюджетного фінансування закладів освіти та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують розвиток мережі закладів освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування. [4, c.47.]

В статті 32 ЗУ "Про місцеве самоврядування" сказано, що до повноважень виконавчих органів місцевих рад належить управління закладами освіти, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення. [30]

Відповідно до чинного законодавства, місцевим органам виконавчої влади надається більша автономія у прийнятті рішень щодо фінансово-господарської діяльності закладів шкільної освіти, які розташовані на їх території.

Оскільки МОН України визначає мінімальні нормативи забезпечення закладів освіти, то відповідно доцільно повноваження щодо встановлення нормативів розподілу фінансових ресурсів на видатки загальноосвітніх шкіл з місцевих бюджетів передати з Міністерства фінансів до МОН.

Процес децентралізації передбачає делегування прав в управлінні на місцеві органи виконавчої влади, то доцільно розширити повноваження місцевим органам виконавчої влади в управлінні закладами шкільної освіти, надавши їм більшої самостійності у вирішенні організаційних, управлінських, фінансових питань, що зумовлено необхідністю кращого врахування освітніх потреб даної місцевості.

Висновки

Фінансовий механізм освіти являє собою сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів для забезпечення діяльності навчальних закладів, характеризується дедалі більшим ускладненням.

У сучасних умовах має зазнати радикальної трансформації традиційний підхід до управління школою, яке досі нагадує дистанційне керування безпілотним літальним апаратом. Якщо ми справді хочемо досягнути якісно вищого рівня ефективності роботи освітньої системи й навчитися уникати функціональної, структурної та інформаційної надлишковості, нам слід перейти від зовнішнього управління школами до школобазованого менеджменту. Практика такого переходу до школобазованого менеджменту неодмінно підтверджує прості істини: найкраще вирішують проблеми ті, хто найближче до них стоїть; гарною школою не можна керувати, вона сама знає, що робити. Аналіз динаміки видатків на освіту в Україні з 2002 р. свідчить, що, незважаючи на щорічне збільшення бюджетного фінансування галузі освіти внаслідок зростання ВВП, воно не є достатнім для забезпечення потреб освіти. Незадовільне фінансування спостерігається за програмами матеріального забезпечення навчальних закладів. Для побудови міжбюджетних відносин з метою фінансування закладів освіти в Україні застосовуються дві схеми: в умовах чинного Бюджетного кодексу з відповідного бюджету можуть фінансуватися державні заклади освіти відповідного рівня підпорядкування; при нестачі власних коштів у відповідному бюджеті його наповнення забезпечується шляхом виділення ресурсів із бюджетів інших рівнів, як правило, за допомогою трансфертів, тобто коштів, що зараховуються в дохідну частину бюджету відповідного рівня і не мають цільового спрямування.

Нормативне фінансування освіти є способом оптимізації діяльності системи освіти. До переваг нормативного фінансування також зараховують підвищення економічної захищеності освітніх закладів, істотне зниження впливу суб'єктивних факторів при розподілі фінансових ресурсів, підвищення самостійності освітніх закладів і їх зацікавленості в ефективному й законному використанні виділених коштів тощо. Воно містить ряд проблем, наявність яких не дає змоги підтвердити переваги над чинним у даний час кошторисним фінансуванням. Основна відмінність нормативного фінансування полягає в тому, що введення нормативу має дещо змінювати організацію звичайного фінансування. Насамперед ця зміна стосується початкової стадії визначення необхідного обсягу бюджетних асигнувань і їх розподілу між освітніми закладами. Основними напрямами досліджень у галузі фінансового механізму в освіті є проблеми визначення потреби у фінансових ресурсах, формування структури фінансового механізму, визначення умов його реалізації й оцінки ефективності його функціонування. Загальним напрямом зміни механізму фінансування освіти на сьогодні є підвищення самостійності освітніх установ в управлінні фінансовими ресурсами та підвищення ефективності використання цих ресурсів.

На сьогодні органам місцевого самоврядування потрібно шукати принципово інші джерела фінансування ЗСО та своїх повноважень. Залучення позикових ресурсів дозволить органам місцевого самоврядування перейти до цільового планування витрат - приймати нові програми соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці та фінансувати їх за рахунок позикових коштів. Важливим напрямом підвищення ефективності бюджетного процесу в регіонах є вдосконалення методик планування місцевих бюджетів. Доцільно також внести зміни до бюджетної класифікації щодо зменшення кількості кодів, за якими здійснюється планування видатків. Важливо забезпечити ефективність використання освітніх коштів. В умовах централізованого управління цільове використання бюджетних коштів визначалося шляхом дотримання статей бюджетної класифікації. За таким методом важко було визначити ефективність використання бюджетних коштів, адже їх можна використати цілеспрямовано, але неефективно.

Бібліографічний список

1. Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями .

2. Бюджетний Кодекс України Закон України від 21.06.01 № 2542.

3. Закон України "Про загальну середню освіту" №651-XIV від 13.05.99р. зі змінами та доповненнями.

4. Закон України "Про освіту" //Загальна середня освіта : Збірник нормативно-правових документів. Частина І. - К. : ЗАТ "НІЧЛАВА", 2003. - c.47.

5. Постанова МОН України №12/5-2 від 22.11.2001 "Концепція загальної середньої освіти "

6. Постанова КМУ від 14.01.04 №24 "Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти"

7. Протокол № 30 від 08.07.2009 р. засідання ВРУ, Комітет з питань освіти та науки "Про стан виконання Державного бюджету України за 2008 рік в частині фінансування освіти і науки та пропозиції щодо виконання Декларації цілей та завдань бюджету на 2010 рік (Бюджетної декларації) в освітянській та науковій сферах"

8. Берг О.В. Проблемы формирования бюджетов муниципальных образований // Финансы. -- 2001. -- №6. -- С. 72--75.

9. Бєлий В.П., Войтов , За матеріалами семінару Світового банку з політики у сфері освіти "Якість, управління та фінансування в освіті та навчанні: як розв'язувати ці питання в Україні?", 10--11 квітня 2008 року

10. Бугай І.В. Механізм фінансування освіти // Держава та регіони Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - №2. - с.48-52.

11. Бугай І.В. Нормативне фінансування освіти //Держава та регіони Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - №2. - с.12-17

12. Буряк П.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів // Фінанси України. -- 2001. -- №6. -- С. 14--24.

13. Лукіна Т.О. Визначення соціальної ефективності державного управління якістю ЗСО //Державне управління якістю загальної середньої освіти в Україні: Монографія. - К.: НАДУ, 2004. - с. 146 - 153.

14. Полозенко Д.В. Державні програми економічного і соціального розвитку та бюджетне планування в умовах трансформаційної економіки // Наукові праці НДФІ. - 2008. - №1(42). - с.27-39

15. Соціологічне дослідження "Система освіти в оцінках громадян України" - К: 2007.

16. Шевчук Н.Ю. Структура видатків місцевих бюджетів України та особливості їх побудови //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №5. - с.202-207

17. Шукевич Ю. Якість, управління та фінансування в освіті та навчанні: як розв'язувати ці питання в Україні //Біла книга . - 2008

18. Шумар Н.Л //Держава та регіони . - 2007. - №10. - с.133-137

19. Гапонюк М.А., Яцюта В.П., Буряченко А. Є., Славкова А.А.. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 184

20. Василенко О.Д. Державні фінанси України К., Вища школа 1997р.

21. Кравченко В. І. Місцеві фінанси Украни: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - С. 249 - 254.

22. Максимчук Н.Ю. Моніторинг якості освіти як предмет наукового дослідження в державному управлінні - К.: К.І.С., 2004. - 128 с.

23. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я.- Бюджетна система: Підручник. - К.: НІОС. - 2004.

24. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 495 с.

25. Юрій С.І., Бескід Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник - К.: НІОС, 2000. - 400с.

26. http://www.education.gov.ua/pls/edu/docs/common/education_ukr.html - Опис системи освіти України

27. http://dneprstat.gov.ua/statinfo/ - Головне управління статистики у Дніпропетровській області

28. http://www.mon.gov.ua - Міністерство освіти і науки України

29. http://www2.znz.edu-ua.net - загальна середня освіта в Україні

30. http://zakon.rada.gov.ua - офіційний сайт ВРУ

31. http://kno.rada.gov.ua/komosviti - Комітет з питань освіти і науки

32. http://ukrstat.gov.ua - Держкомстат

33. http://www.minfin.gov.ua - МФО

34. Статистичний збірник: Бюджет України 2005.- К., 2006., 19

Додаток А

Таблиця - динаміка витрат місцевих бюджетів на загальну середню освіту в Україні за регіонами

Джерело: розрахунки за даними Міністерства фінансів. [33]

Додаток Б

Рис. 2.2.1. Питома вага видатків державного та місцевих бюджетів України протягом 1998-2005 рр., у % до ВВП [34]

Додаток В

Рис. 2.2.2. Структура бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за функціональною бюджетною класифікацією протягом 2003-2005 рр., млн. грн. [34]

Размещено на Allbest.ru