Удосконалення фінансового механізму в Україні у період формування ринкової економіки

Сутність фінансового механізму, його складові. Нормативний, балансовий та розрахунково-аналітичний метод. Моніторинг, внутрішній аудит та інспектування. Використання фінансового механізму для активізації економічного зростання добробуту в України.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 05.04.2013
Размер файла 988,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ: ФІНАНСИ

ТЕМА: УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ В УКРАЇНІ У ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Дніпропетровськ 2012

ВСТУП

Фінанси, як економічна категорія, здійснюють вплив на соціально-економічний розвиток країни через фінансовий механізм, який відображає напрямки, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

В економічній літературі поняття «фінансовий (фінансово-кредитний) механізм» використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття «фінансовий механізм» найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямками, що і характеризує фінансову «техніку». З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті «організація фінансів», і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не представляється доцільним.

Другій підхід до розгляду поняття «фінансовий механізм» полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

1. СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ

1.1 Сутність фінансового механізму, його складові

В фінансовій літературі термін «фінансовий механізм» використовують досить часто, але трактування його економічної сутності науковцями є різними.

Г.Г. Кірейцев розглядає це поняття у контексті діяльності підприємницьких структур, він зазначає, що фінансовий механізм - це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства. Складовими фінансового механізму є: фінансове забезпечення; фінансове регулювання; система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

В.М. Опарін розглядає поняття «фінансовий механізм» більш широко і зазначає, що фінансовий механізм - це сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Близьке за сутністю визначення фінансового механізму дають і вчені В.І. Оспіщева та О.П. Близнюк.

В.Д. Базилевич та Л.О. Баластрик пропонують таке визначення: «Фінансовий механізм - це сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави у процесі створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення».

О.М. Ковалюк вказує, що «... фінансовий механізм - це система фінансових форм, методів, важелів та інструментів, які використовуються у фінансовій діяльності держави і підприємств за відповідного нормативного, правового та інформаційного їхнього забезпечення, в контексті відповідної фінансової політики на мікроекономічному та макроекономічному рівнях».

Останнє визначення є, на нашу думку, найбільш відповідним сутності фінансового механізму.

Із найбільш загальних позицій термін «механізм» означає сукупність складових (деталей) цілого (системи), які, взаємодіючи, служать для передачі і перетворення руху на кожному етапі і забезпечують рух системи у визначеному напрямку.

Держава, або підприємство, як складні системи, повинні розробити фінансову політику, тобто усвідомити куди саме слід прямувати на даному відрізку часу, а потім її реалізувати, втілити. Для цього й створюється фінасовий механізм у формі методів, інструментів, важелів, які забезпечують формування необхідних потоків коштів. Вхідні потоки будуть формувати доходну частину фондів, а вихідні - забезпечувати цільові витрати, таким чином здійснюється практична реалізація цілей фінансової політики.

Формування та функціонування фінансового механізму відбувається в різних сферах фінансів. Саме тому, науковці досліджують фінансовий механізм страхування, фінансовий механізм суб'єктів підприємницької діяльності, фінансовий механізм державних підприємств, механізм функціонування державних фінансів тощо.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (рис. 1.1):

- фінансові методи;

- фінансові важелі;

- фінансові інструменти;

- нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

Рисунок 1.1 - Склад фінансового механізму

1.2 Фінансові методи

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.

Фінансове планування - діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

- втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;

- забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;

- виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

- обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;

- контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:

- наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

- комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;

- безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;

- стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

- оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі - фінансовому плані. Особливість фінансового плану - він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає:

- фінансове прогнозування (перспективне планування) - дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);

- поточне фінансове планування - процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

- оперативне фінансове планування - процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).

При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування (рис. 1.2).

1. Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

Рисунок 1.2 - Етапи і методи фінансового планування

фінансовий механізм моніторинг інспектування

2. Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.

3. Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.

4. Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.

5. Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.

Фінансові плани складають, як правило, усі суб'єкти господарювання. При цьому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить суб'єкт господарювання.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Об'єктами фінансового управління є фінансові відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи; найважливіші об'єкти управління - фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб'єктами фінансового управління є держава в особі законодавчих і виконавчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат. Тобто управління фінансами - система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.

Стратегічне управління в Україні (управління фінансами на тривалу перспективу) здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апарат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль - цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.

Основна мета фінансового контролю:

- дотримання чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;

- реалізація стратегії фінансування" тобто передбачення змін умов фінансової діяльності і своєчасне пристосування до них.

Фінансовий контроль може проводитися як на рівні держави (макрорівень), так і на рівні суб'єктів господарювання (мікрорівень).

На макрорівні об'єктом фінансового контролю є фінансово-господарські операції, пов'язані з формуванням і використанням державних фінансових ресурсів на соціально-економічний розвиток, суб'єктами - державні органи влади і управління в особі постійних комісій Верховної Ради України, Національного банку України, органи податкової та контрольно-ревізійної служб, аудиторські фірми тощо.

Фінансовий контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних господарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.

На мікрорівні об'єктом фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Суб'єктами - фінансові менеджери, керівники підприємств, засновники, незалежні аудиторські організації тощо.

Основні принципи фінансового контролю такі:

- незалежність (не враховуються матеріальна чи моральна зацікавленість перевіряючого);

- гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

- превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

- дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди вживаються певні заходи);

- регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);

- об'єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами чинного законодавства);

- всеохоплюючий характер (якщо можливо, фінансовий контроль має охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

Фінансовий контроль класифікується за певними ознаками (рис. 1.3). Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, виділяють такі види.

Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави (розроблення, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів, контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств, установ і організацій, виконанням фінансових зобов'язань перед державою суб'єктів господарювання недержавної форми власності, організацією грошових розрахунків та веденням фінансового обліку і звітності тощо). Його проводять органи державної влади і управління.

Рисунок 1.3 - Класифікація фінансового контролю за певними ознаками

Державний фінансовий контроль поділяють на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів України, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державний митний комітет та інші структури. Відомчий фінансовий контроль проводиться підрозділами міністерств і відомств, державних комітетів та інших органів і застосовується тільки до підвідомчих підприємств та організацій. Останніми роками у зв'язку з ліквідацією окремих міністерств, виникненням та розвитком нових форм власності, масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.

Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різних порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян. Його здійснюють: громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору), засоби масової інформації, окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних і фінансових відшкодувань.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевірку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, правильності складання і ведення фінансової звітності тощо. Такий вид контролю здійснюють структурні підрозділи підприємств - бухгалтерія, фінансовий відділ, служба фінансового менеджера.

Аудит - незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на комерційних засадах. В Україні аудит як вид фінансового контролю функціонує з квітня 1998 р., коли був прийнятий Закон України "Про аудиторську діяльність", що визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами - аудиторами або аудиторськими фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників суб'єкта господарювання.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку та проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фірми - комерційні організації, і тому всі свої послуги надають за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.

Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю.

1. Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансової діяльності з метою недопущення незаконних фінансових операцій. Наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на використання коштів, перевіряє доцільність витрат, їх відповідність потребам згідно з нормами тощо. На макрорівні прикладом такого контролю є процес складання і затвердження бюджетів усіх рівнів.

2. Поточний фінансовий контроль застосовують у ході проведення фінансових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат). Здійснюється бухгалтерськими службами підприємств з метою забезпечення режиму економії у використанні ресурсів та мобілізації внутрішніх резервів.

3. Наступний фінансовий контроль проводять після закінчення певного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) під час розгляду бухгалтерської і статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії. Така форма контролю спрямована на узагальнення підсумків виконання фінансових операцій і розроблення фінансової стратегії на майбутнє.

Залежно від мети та завдань фінансового контролю виділяють такі його форми.

1. Моніторинг - система заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового контролю, що пов'язана зі спостереженням за фінансовими явищами і процесами і використовується для прийняття оперативних рішень.

2. Внутрішній аудит - форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності.

3. Інспектування - подальший контроль за дотриманням законодавства органами державного сектору при використанні і розпорядженні фінансовими та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов'язань, веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Відмінністю інспектування від внутрішнього аудиту є його фіскальна спрямованість.

Методами фінансового контролю є конкретні прийоми проведення фінансового контролю. їх поділяють на:

- натуральні, коли перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей та їх відповідність документам (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт тощо);

- документальні, коли контроль здійснюється за наявними документами (ревізії, перевірки).

Перевірка - обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств або їх підрозділів на основі документації та видаткових документів і визначення можливості виправлення виявлених порушень. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія - метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, а також спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Ревізії проводять державні та недержавні органи фінансового контролю. За результатами ревізії складається акт, який є підставою для вжиття заходів щодо виправлення порушень, відшкодування збитків тощо. Ревізії бувають: плановими і позаплановими; повними і частковими (залежно від повноти охоплення ревізією фінансово-господарської діяльності підприємства); суцільними, вибірковими і комбінованими (залежно від обсягу аналізованих даних та повноти залучення документів); комплексними і тематичними (залежно від організації проведення); документальними (контроль здійснюється на підставі документів) та фактичними (перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей).

Кожна перевірка і ревізія мають бути ретельно підготовленими. Для цього вивчаються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайомлення з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості основної діяльності тощо. За результатами підготовчої роботи складається програма ревізії і на її основі розробляється робочий план.

Проведення ревізії здійснюється в такій послідовності: представлення повноважень; проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками підприємства; проведення інвентаризації (встановлення відповідності матеріальних цінностей і грошових коштів їх документам); особисте ознайомлення з ревізованим об'єктом; попередній аналіз господарської діяльності; безпосередньо документальна ревізія чи перевірка; систематизація матеріалів ревізії чи перевірки; складання акта чи довідки; реалізація матеріалів ревізії чи перевірки; перевірка усунення виявлених недоліків.

При цьому важливо зазначити, що завдання ревізії та перевірки схожі із завданнями аудиту, а саме: визначення достовірності інформації, що перевіряється, та відповідність чинному законодавству здійснених фінансово-господарських операцій. Водночас між ними є і суттєві відмінності:

- аудиторська діяльність спрямована на захист інтересів клієнтів, а ревізійна діяльність насамперед захищає інтереси держави;

- зв'язки між організацією, що проводить перевірку, і об'єктом контролю при аудиті - горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а при ревізії - вертикальні, тобто здійснюються в порядку адміністративного призначення;

- аудиторські послуги оплачує клієнт або за його згодою орган, який потребує аудиторського висновку; ревізії оплачуються вищестоящим органом або державою;

- і аудитор, і ревізор можуть проводити перевірки вибірковим методом, але за умови виявлення порушень аудитор має право обмежитись вибірковою перевіркою і надати можливість клієнту самому виправити помилки за весь період, а ревізор повинен провести суцільну перевірку за весь період для визначення розміру шкоди і встановлення винних;

- ефективність аудиту визначається клієнтом як співвідношення затрат на проведення аудиту і результатів аудиторської перевірки; ефективність ревізії визначається відповідним контролюючим органом, що кількісно відображається розмірами донарахованих у бюджет податків та інших надходжень;

- результати аудиторської перевірки відображаються в аудиторському висновку і рекомендаціях для клієнта; за результатами ревізії складається акт, що містить організаційні висновки, обов'язкові вказівки, виконання яких пізніше контролюється;

- аудитори зобов'язані забезпечити конфіденційність отриманої інформації і результатів аудиту; ревізори мають право їх висвітлити перед громадськістю.

Фінансове забезпечення і фінансове регулювання є узагальнюючими методами фінансового механізму, оскільки включають окремі часткові методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Ці два методи тісно взаємопов'язані між собою і взаємодоповнюють один одного. Зокрема, встановлення системи фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення - формування цільових грошових фондів суб'єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основні елементи фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності:

- самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

- кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості);

- бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

- оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату);

- інвестування (вкладання коштів у певні об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання - метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів..

Основні елементи фінансового регулювання:

- оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

- бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і безповоротних засадах: дотації, субвенції, субсидії).

1.3 Фінансові важелі та інструменти

Фінансові важелі та інструменти - прийоми дії фінансових методів, конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП. До фінансових важелів належать: доходи, нагромадження, податки та обов'язкові платежі, неподаткові надходження, міжбюджетні трансферти, витрати, видатки, фінансові резерви, фінансові стимули, фінансові санкції. Фінансовими інструментами є: ставки податків і обов'язкових платежів, податкові пільги, норми амортизації, норми видатків у бюджетних установах, фінансові нормативи, відсотки за користування кредитом, ставки орендної плати, штрафи, пеня, ліміти, ставки заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовують фінансові стимули:

- заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку і є головним джерелом коштів для матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку;

- бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку економіки (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для держави; використання державного замовлення; бюджетні кредити; фінансування за рахунок державних коштів державних програм, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів тощо);

- спеціальні фінансові пільги (повне або часткове звільнення від сплати податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації).

Серед фінансових важелів вагоме місце займають також фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, що мають посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. До фінансових санкцій належать: санкції за порушення податкового законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, зменшення або призупинення бюджетного фінансування, скасування наданих раніше пільг тощо. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними є штраф і пеня. Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладається, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеня застосовується за несвоєчасного виконання грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

2. ВИДИ ФІНАНСОВИХ МЕХАНІЗМІВ

В теоретичному плані фінансовий механізм не має чіткого поділу та класифікації. З практичної точки зору в залежності від сфер та суб'єктів фінансових відносин, їх впливу на реалізацію фінансової політики, фінансовий механізм поділяють на:

- директивний;

- регулюючий.

Директивний фінансовий механізм, як правило, розробляється для тих фінансових відносин, в яких безпосередньо приймає участь держава. В його дію включаються податки, внески, відрахування, державний кредит, видатки бюджету, бюджетне фінансування, фінансове планування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу. В цьому випадку державою детально розробляється вся система фінансових відносин, які є обов'язковими для всіх його учасників. У ряді випадків директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не бере. Але такі відносини мають велике значення для реалізації фінансової політики, наприклад, ринок корпоративних цінних паперів, або одна із сторін цих відносин - агент держави, наприклад, фінанси державних підприємств.

Регулюючий фінансовий механізм властивий таким фінансовим відносинам, які безпосередньо не торкаються державних інтересів. Даний вид фінансового механізму діє на колективних та приватних підприємствах. У цьому випадку держава встановлює тільки загальний порядок використання фінансових ресурсів, які є власністю підприємства і залишаються у його розпорядженні після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів, визначає форми розрахунків та напрямки використання фінансових ресурсів, складові капіталу та рівень фінансового ризику своєї фінансової діяльності.

Управління фінансовим механізмом здійснюється на рівні його директивного виду та регулюючого виду.

Управління директивним фінансовим механізмом здійснюється за допомогою організаційної структури держави, яка включає правову регламентацію, планування та органи, які очолюють Міністерство фінансів України та Національний банк України. Саме від злагодженості дій цих органів залежить ефективність управління фінансовим механізмом.

Управління регулюючим фінансовим механізмом у встановлених межах здійснюється за допомогою фінансового апарату або фінансової служби підприємств (відомств).

Перед Україною стоїть завдання спрямованості дії фінансового механізму, створення такого фінансового механізму, який би не допускав виникнення проблем в регулюванні економіки, а зводив їх до несуттєвого рівня.

У сучасних умовах господарювання підприємства стикаються з багатьма проблемами, зокрема це економічна криза, недосконалість законодавства, зокрема податкового, тінізація та криміналізація економіки та інше. Оскільки на державному рівні ці проблеми ще не розв'язані, то основний тягар припадає на суб'єктів підприємницької діяльності. Як показує практика, у сучасних умовах змогли вижити ті підприємства, які перебудували свою систему управління відповідно до умов сучасності. Нові умови господарювання ставлять перед підприємствами проблему перебудови, адаптації фінансово-економічного механізму.

3. ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ ДЛЯ АКТИВІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ Й ПІДВИЩЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ В УКРАЇНІ

Фінансовий механізм - явище об'єктивне, зумовлене наявністю фінансів в економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової політики, яку вони проводять.

Слід враховувати, що фінансовий механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна було б знехтувати чи застосувати без взаємозв'язку з іншими складовими. Разом із тим деякі складові цього механізму можна вважати вихідними. Це, зокрема, фінансове планування й прогнозування. Саме за його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму.

У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Проте для здійснення запланованих показників треба насамперед вдосконалювати методику й методологію фінансового планування та прогнозування.

Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяги валового внутрішнього продукту, фонду оплати праці, прибутку, амортизаційних відрахувань, загального обсягу фінансових ресурсів тощо. На сьогодні є підстави стверджувати, що методологія визначення зазначених показників не має достатнього наукового обґрунтування.

Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що мають хороше юридичне й наукове підґрунтя. З огляду на це першочергове значення має науково обґрунтована система мобілізації коштів у розпорядження держави задля фінансового забезпечення її економічного й соціального розвитку та здійснення регулятивної функції. Причому регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває особливої актуальності.

Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.

На сьогодні очевидним є й те, що створення ефективної системи доходів - справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обґрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного й соціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної політики доходів держави важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:

- мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;

- використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

- застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

- ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

- надходження повинні бути з багатьох різних джерел - чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;

- зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);

- прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування.

Організаційна основа податкової системи будь-якої держави, тобто правильне обчислення податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення від оподаткування забезпечуються добре продуманою системою обліку та звітності суб'єктів господарювання .

Важливого значення при функціонуванні фінансового механізму набуває система фінансових норм і нормативів. її розробка й використання пов'язані з низкою організаційних і методологічних труднощів, пов'язаних насамперед із тим, що фінансові норми є синтетичним показником, а значить на їхню абсолютну величину впливає безліч факторів, які треба врахувати. Необхідно також відпрацювати методи коригування норм залежно від зміни факторів у кожному певному періоді часу.

Наявні фінансові норми за методом їх формування умовно можна розподілити на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влад - ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань.

До другої групи належать норми, що уповні ґрунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах освіти й охорони здоров'я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення тощо.

Третю групу складають норми, що визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, з огляду на загальні методологічні принципи створення й використання фінансових ресурсів. Це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ тощо.

Четверту групу складають фінансові нормативи, що використовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. На сьогодні ця група найменш досліджена й остаточно не сформована.

З урахуванням вищесказаного, розробка сучасних фінансових норм, які задовольнили б потреби ринкового господарства, потребує дослідження зв'язків, причин та умов, що впливають на їхню величину, а також оптимального вибору розрахункового показника й форми застосування його на практиці.

Важливою складовою фінансового механізму є також стимули, спрямовані на забезпечення своєчасного й повного надходження коштів до бюджету, найекономнішого і найефективнішого їх використання, що припускає застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає, в основному, різні санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне й неефективне використання бюджетних асигнувань.

Найбільший перелік фінансових стимулів зосереджено В системі взаємовідносин бюджету з господарськими структурами й населенням. Причому платежі до бюджету й система бюджетного фінансування лише тоді можуть перетворитися в економічні стимули, якщо методи мобілізації, напрямки й порядок використання бюджетних коштів будуть пов'язані з інтересами суб'єктів господарювання.

Доходи бюджету - це ще не стимули, незважаючи на те, що їх формування зачіпає матеріальні інтереси всіх, хто вносить відповідні платежі. Саме собі вилучення коштів у платника не може заохотити його до кращих результатів діяльності. Скоріше навпаки, ці платежі не зацікавлюють платника в одержанні високих прибутків. Проте завдяки вдосконаленню порядку стягнення платежів можна зацікавити того, хто сплачує, в кращих результатах своєї діяльності.

На відміну від бюджетних доходів, що не завжди можуть бути економічними стимулами, витрати бюджету потенційно завжди мають таку властивість. Все залежить від того, наскільки повно вдається реалізувати цей потенціал у конкретних формах бюджетного фінансування.

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших форм і методів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел він одержав назву системи державного макроекономічного регулювання.

Результати великої кризи 1929-1933 років засвідчили, що невтручання держави в створення й використання фінансових ресурсів, а також відсутність ефективного фінансового механізму регулювання економіки призводять до значних втрат і соціальних потрясінь.

Англійський економіст Д. М. Кейнс заснував теоретичну школу, яка висловилася проти традиційної класичної теорії, відповідно до якої ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, виключаючи тим самим тривалі порушення в економіці, у тому числі й такі явища, як спад виробництва, інфляція й безробіття. У своїй праці "Загальна теорія зайнятості, процента й грошей" Кейнс обґрунтував цілісну концепцію державного регулювання ринкової економіки, основним інструментом якої є фіскальна політика, а найважливішим об'єктом - інвестиційні ресурси й процентні ставки.

Кейнсіанська модель довела свою життєвість і тому досить тривалий час панувала в економічній теорії й практиці. Проте наприкінці 70-х років з'явилася тенденція до спаду рівня продуктивності праці, посилення інфляції та одночасного зростання безробіття, що викликало недовіру до кейнсіанської теорії і, як наслідок, - появу альтернативних концепцій макроекономіки. Серед останніх дуже великого значення набули монетаризм, теорії раціональних очікувань і економіки пропозиції.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, представлене передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вишу юридичну силу стосовно інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин в Україні відіграють такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про цінні папери і фондову біржу", Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також від якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна і зрозуміла інформація є запорукою прийняття оптимальних фінансових рішень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних потреб громадян. Інформаційне забезпечення складається з різних видів економічної, фінансової та іншої інформації.

До джерел фінансової інформації належать показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни, окремих галузей, кон'юнктуру фондового і грошового ринків, повідомлення про фінансову діяльність контрагентів і конкурентів, фінансова звітність суб'єктів господарювання тощо.

Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики через фінансовий механізм полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, визначенні їх функцій і повноважень з метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення координації дій усіх суб'єктів. Кожен з фінансових органів та інституцій має власну сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі.

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

- забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

- забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

- науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

- підвищення результативності фінансового контролю;

- вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

- адекватне нормативно-правове, інформаційне і організаційне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

Стан фінансового механізму та ступінь його довершеності залежать від удосконалення господарського механізму в цілому та окремих його елементів зокрема (механізму ціноутворення, механізму економічного стимулювання, кредитного механізму тощо).

ВИСНОВКИ

Фінансово-економічний механізм підприємства - це частина господарського механізму, що включає сукупність фінансових і економічних методів, способів, інструментів і важелів, через які здійснюється регулювання фінансово-економічних процесів і відносин з метою ефективного впливу на кінцеві результати діяльності підприємства.

У структурі фінансово-економічного механізму виділяємо підсистему забезпечення, фінансово-економічні методи (планування, прогнозування, регулювання, ціноутворення, аналіз, облік), фінансові відносини (інвестування, кредитування, оподаткування, страхування), фінансово-економічні важелі (прибуток, ціни, податок, амортизація, кредит, цінні папери, пільги, санкції і інше).

Таким чином, аналіз структури фінансово-економічного механізму дав змогу зробити такий висновок: чільне місце в ньому посідає система обліку, оскільки вона найбільш повно, а також деталізовано відображає фінансові відносини, важелі і методи. Саме облік надає найбільше інформації для прийняття управлінських рішень.

Особливо велике значення тут має управлінський облік, який є інструментом для об'єктивного відображення результатів діяльності, надає інформацію про фактичний стан справ, про відхилення від планових показників і на основі цього вибираються конкретні важелі впливу на діяльність підприємства. Тому для покращення діяльності підприємств бажано ввести систему управлінського обліку, до якого мають бути залучені всі підрозділи підприємства. Основною метою фінансово-економічного механізму є забезпечення стійкого фінансового стану підприємства, випуск якісної конкурентноздатної продукції, задоволення соціальних і матеріальних потреб працюючих, економія ресурсів, охорона навколишнього середовища, впровадження інновацій та інвестування пріоритетних сфер виробництва.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. -: Преса України, 1997.

2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38 (зі змінами і доповненнями від 25.12.2008).

3. Артус М.М. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки / Артус М.М. // Фінанси України. - 2009. - № 5. - С. 15-14.

4. Артус М.М. Проблеми трактування сутності та функцій категорії "Фінанси" / Артус М.М. // Фінанси України. - 2011. - № 4. - С. 121-131.

5. Бмунюк О.П. Фінанси: Навч. посіб. / О.П. Бмунюк, Л.І. Лачкова, В.І. Оспіщев [та ін.]; за ред. В.1. Оспіщсва. - К.: Знання, 2006. - 415 с.

6. Б'юкенен Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: Два протилежних бачення держави / Дж. М. Б'юкенен, Р. Масгрсйв; пер. з англ. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2004. - 176 с.

7. Василик ОД., Павлюк К.В. Державні фінанси України: підруч. // О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 606 с.

8. Крупка М.1. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України / М.І. Крупка. - Львів: вид. центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. - 608 с.

9. Лондар СЛ. Моделі прийняття рішень з проблем вдосконалення податкової політики в умовах ринкової трансформації України: монографія / СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського державного університету імені Івана Франка, 2011. - 257 с.

10. Леоненко П.М. Теорія фінансів: Навч. посіб. / П.M. Леоненко, П.Л. Юхименко, A.A. Ільєнко [та ін.]; за загальною ред. О.Д. Василика. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 480 с.

11. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. Ю.В. Пасічник. - К.: Знання - Прес, 2002. - 495 с.

12. Теорія фінансів: Навч. посібник / За заг. редакцією О.П. Чернявского, П.В. Мельника, В.М. Мельника. - К .: ДІЛ, 2000.

13. Філімоненков О.С Фінанси підприємств: Навч. посіб. / О.С. Філімоненков. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.

14. Фінанси: Навч. посіб. / [B.C. Загорський, О.Д. Вовчак, І.Г. Благун, І.Р. Чуй]. - К.: Знання, 2006. - 352 с.

15. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: підруч. / В.М. Шелудько . - К.: Знання, 2006. - 535 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Сутність фінансового механізму та його складові: методи, важелі, інструменти, нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення. Оцінка фінансового механізму в Україні. Дослідження основних принципів побудови системи доходів держави.

    контрольная работа [243,8 K], добавлен 02.11.2014

  • Теоретичний аналіз фінансового механізму управління підприємством. Вивчення фінансових методів і важелів. Правове, нормативне та інформаційне забезпечення. Оцінка результатів діяльності підприємства ВАТ "Центренерго". Удосконалення фінансового планування.

    дипломная работа [3,9 M], добавлен 06.07.2010

  • Вивчення фінансового механізму, як системи управління фінансами на підприємстві. Аналіз фінансового механізму ВАТ "Закордоненергокомплектбуд": організаційно-економічна характеристика, фінансові важелі, шляхи вдосконалення фінансового механізму управління.

    курсовая работа [160,7 K], добавлен 20.06.2010

  • Функції антикризового фінансового регулювання, його значення на різних рівнях реалізації фінансової політики держави. Рекомендації з удосконалення механізму антикризового фінансового регулювання на базі стратегії соціально-економічного розвитку України.

    статья [55,2 K], добавлен 21.09.2017

  • Основи формування політики антикризового фінансового управління, сутність фінансової безпеки. Використання діагностики в антикризовому управлінні підприємством. Методологічні основи і економічні передумови удосконалення фінансового механізму управління.

    дипломная работа [494,9 K], добавлен 07.09.2010

  • Дослідження сучасного стану системи загальної середньої освіти в Україні та її фінансового забезпечення. Принципи планування видатків місцевих бюджетів. Визначення пріоритетних шляхів вдосконалення фінансового забезпечення загальноосвітніх шкіл.

    курсовая работа [466,8 K], добавлен 01.04.2011

  • Система принципів регулювання ринкового механізму у сфері фінансів. Основні концепції фінансового менеджменту, базові показники фінансового менеджменту, його систем та методів, що використовуються у вітчизняній та закордонній практиці. Фінансові ризики.

    методичка [36,2 K], добавлен 03.07.2007

  • Нормативно-правові засади діяльності системи державного фінансового моніторингу України. Відповідальність за невиконання чи недотримання банками вимог законодавства. Особливості та роль механізму взаємодії Служби державного фінансового моніторингу.

    курсовая работа [915,9 K], добавлен 17.06.2013

  • Поняття і сутність фінансового ринку. Основні напрями його вдосконалення. Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави. Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України. Вплив держави на його стан.

    курсовая работа [162,6 K], добавлен 20.06.2014

  • Характеристика фінансового механізму підприємства як системи управління фінансами. Етапи становлення вітчизняного фінансового менеджменту, його головні завдання. Особливості організаційного аспекту менеджменту підприємства, суб'єкт та об'єкт управління.

    реферат [17,9 K], добавлен 09.12.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.