Формування політики антикризового фінансового управління підприємством

Основи формування політики антикризового фінансового управління, сутність фінансової безпеки. Використання діагностики в антикризовому управлінні підприємством. Методологічні основи і економічні передумови удосконалення фінансового механізму управління.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 07.09.2010
Размер файла 494,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

94

Кафедра фінансів і кредиту

Дипломна робота

Формування політики антикризового фінансового управління підприємством

Київ - 2008

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи формування політики антикризового фінансового управління підприємством

1.1 Сутність фінансової безпеки підприємства

1.2 Підходи до управління фінансовою безпекою підприємства

1.3 Методологічні основи і соціально-економічні передумови удосконалення фінансового механізму управління підприємством

1.4 Діагностика в антикризовому управлінні

2. Аналіз процесу управління фінансовою безпекою ВАТ «Донецькгірмаш»

2.1 Характеристика діяльності підприємства

2.2 Аналіз управлінських підходів до фінансової безпеки підприємства

2.3 Класифікаційна оцінка фінансової безпеки підприємства

2.4 Інтеграція систем забезпечення промислової безпеки в загальну систему фінансового менеджменту підприємства

3. Обґрунтування рекомендацій щодо підвищення ефективності політики антикризового фінансового управління ВАТ «Донецькгірмаш»

3.1 Рекомендації з попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків

3.2 Рекомендації щодо використання діагностики в антикризовому управлінні підприємством

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Фінансово-економічні кризи роблять, негативний вплив на потенціал промислових підприємств: скорочуються (або взагалі припиняються) інвестиції в процесні і продуктові інновації, старіє і зношується основний капітал, виснажуються науково-технічні заділи, ідуть найбільш кваліфіковані і молоді працівники.

Перед підприємствами виникає актуальна задача внутрішньої самооцінки і прогнозування свого стану з погляду виконання властивих їм виробничих функцій, уживання заходів захисту цих функцій, тобто забезпечення фінансової безпеки виробництва від різних проявів зовнішнього і внутрішнього походження, що впливають на потенціал підприємства, створення системи моніторингу індикаторів безпеки, обґрунтування і встановлення їхніх граничних значень, уживання заходів протидії погрозам.

Проблеми власної фінансової безпеки виникають перед кожним підприємством не тільки в кризові періоди, але і при роботі в стабільному економічному середовищі, комплекс розв'язуваних при цьому цільових задач має істотне розходження.

У режимі стійкого функціонування підприємство при рішенні задач своєї фінансової безпеки акцентує головну увагу на підтримці нормального ритму виробництва і збуту продукції, на запобіганні матеріального і/або фінансового збитку, на недопущенні несанкціонованого доступу до службової інформації і руйнування комп'ютерних баз даних, на протидії несумлінної конкуренції і кримінальних проявів.

Виробнича сфера ефективно працюючого підприємства, якщо вона вчасно піддається необхідної модернізації, не є джерелом економічного неблагополуччя (фінансової небезпеки) як для колективу підприємства і його власника, так і для тих агентів ринку, що користуються продукцією підприємства, тобто його суміжників і споживачів. Таким чином, серед першочергових завдань фінансових менеджерів підприємств стоїть вирішення питання забезпечення фінансової безпеки. Зазначене підтверджує актуальність обраної теми дослідження.

Об'єктом дослідження є Відкрите Акціонерне Товариство «Донецькгірмаш» (далі ВАТ «Донецькгірмаш»).

Предмет дослідження складає процес управління фінансовою безпекою підприємства.

В роботі поставлено наступні цілі:

- систематизувати теоретичні основи управління фінансовою безпекою підприємства;

- проаналізувати процес управління фінансовою безпекою ВАТ «Донецькгірмаш».

Досягнення цілей забезпечує вирішення наступного кола завдань:

- визначити управлінські підходи до фінансової безпеки підприємства;

- охарактеризувати економічні підходи до управління безпекою підприємства;

- визначити соціально-економічні передумови удосконалення організаційно-економічного механізму управління підприємством;

- проаналізувати управлінські підходи до фінансової безпеки ВАТ «Донецькгірмаш»;

- дати класифікаційну оцінку фінансової безпеки ВАТ «Донецькгірмаш»;

- проаналізувати процес інтеграції систем забезпечення промислової безпеки в загальну систему фінансового менеджменту ВАТ «Донецькгірмаш».

За результатами дослідження в роботі розроблено рекомендації з попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків, рекомендації щодо використання діагностики в антикризовому управлінні підприємством що можуть бути доцільним для запровадження в практичну діяльність ВАТ «Донецькгірмаш».

1. Теоретичні основи формування політики антикризового фінансового управління підприємством

1.1 Сутність фінансової безпеки підприємства

Фінансово-економічні кризи роблять, негативний вплив на потенціал промислових підприємств: скорочуються (або взагалі припиняються) інвестиції в процесні і продуктові інновації, старіє і зношується основний капітал, виснажуються науково-технічні заділи, ідуть найбільш кваліфіковані і молоді працівники.

Перед підприємствами виникає актуальна задача внутрішньої самооцінки і прогнозування свого стану з погляду виконання властивих їм виробничих функцій, уживання заходів захисту цих функцій, тобто забезпечення фінансової безпеки виробництва від різних проявів зовнішнього і внутрішнього походження, що впливають на потенціал підприємства, створення системи моніторингу індикаторів безпеки, обґрунтування і встановлення їхніх граничних значень, уживання заходів протидії погрозам [47, с.26].

Проблеми власної фінансової безпеки виникають перед кожним підприємством не тільки в кризові періоди, але і при роботі в стабільному економічному середовищі, комплекс розв'язуваних при цьому цільових задач має істотне розходження.

У режимі стійкого функціонування підприємство при рішенні задач своєї фінансової безпеки акцентує головну увагу на підтримці нормального ритму виробництва і збуту продукції, на запобіганні матеріального і/або фінансового збитку, на недопущенні несанкціонованого доступу до службової інформації і руйнування комп'ютерних баз даних, на протидії несумлінної конкуренції і кримінальних проявів.

Виробнича сфера ефективно працюючого підприємства, якщо вона вчасно піддається необхідної модернізації, не є джерелом економічного неблагополуччя (фінансової небезпеки) як для колективу підприємства і його власника, так і для тих агентів ринку, що користуються продукцією підприємства, тобто його суміжників і споживачів [14, с.34].

У кризові періоди розвитку найбільшу небезпеку для підприємства представляє руйнування його потенціалу (виробничого, технологічного, науково-технічного і кадрового), як головного фактора життєдіяльності підприємства, його можливостей. При цьому умови господарювання такі, що не забезпечується здатність потенціалу щодо відтворення. Ресурси задля цього підприємство може здобувати тільки виходячи з результатів своєї діяльності (точніше - амортизаційних відрахувань і прибутку), а також за рахунок позикових засобів. Обоє ці джерела інвестицій у кризовій ситуації в підприємства, як правило, виявляються перекриті.

В даний час більшість українських промислових підприємств, працюючи в нестабільному економічному середовищі, є збитковими, переживають глибокий спад виробництва і знаходяться в критичному або банкрутному стані. Причин депресивного розвитку багато, але головні з них криються в інерції сформованої структури виробництва, його технологічної відсталості і фізичному зносі основних фондів, у відсутності пріоритетів державної науково-промислової політики, визначення яких дозволило б провести необхідну реструктуризацію потужностей, в умовах господарювання, що склалися в результаті неефективних, з погляду реального сектора економіки, перетворень, що не дозволяють підприємствам заробляти засоби на модернізацію.

Таке їхнє положення становить визначену небезпеку як для економіки і соціальної стабільності в регіоні і суспільстві в цілому, так і для потенціалу і колективу кожного конкретного підприємства. Адже промислове підприємство, будучи основним структуроутворюючим елементом економіки, виконує не тільки виробничу функцію, але і дає засоби щодо існування багатьох людей, зв'язаних з ним, тобто несе визначене соціальне навантаження і відповідальність [24, с.88].

Неповне завантаження потужностей, а тому і неефективне їхнє використання, а тим більше руйнування створеного потенціалу підприємства являють загрозу економічним, матеріальним основам життєдіяльності колективу і суспільства, для підтримки яких він створювався і розвивався.

Жодне підприємство не може відчувати себе в фінансовій безпеці, якщо його продукція не затребувана ринком; жодне підприємство, що робить засоби виробництва, не може відчувати себе в безпеці, якщо відбувається тривалий спад у технологічному розвитку країни.

Спостерігається чітко виражена тенденція втрати промисловими підприємствами здатності виробництва складної і наукомісткої продукції, причому не тільки нової, але і той що виготовлялась ними раніше в умовах стабільного розвитку економіки. Це означає, що під загрозою знаходиться технічне переозброєння виробничого апарата таких базових галузей економіки, як енергетика, транспорт, металургія, хімія, видобуток корисних копалин, тому що в міру зносу активної частини основного капіталу цих галузей їхнє повноцінне заміщення новим вітчизняним обладнанням буде утруднене або неможливо (адже промисловість більш ніж на 80% укомплектована машинами й устаткуванням саме вітчизняного виробництва. Їхня заміна масовими імпортними закупівлями з фінансової точки зору навряд чи здійсненна).

Багато підприємств цих галузей просто зупиняться, тому що їхнє складне устаткування (наприклад, в енергетику) має, по-перше, тривалий цикл виготовлення і, по-друге, не буде достатніх виробничих потужностей, щоб відшкодувати обвальне вибуття основних виробничих фондів [26, с.87].

Головний комплекс проблем і основні причини поточного неблагополуччя багатьох промислових підприємств криються в:

- незатребуваності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, у її низької конкурентноздатності;

- виснаженні інвестиційних ресурсів, посиленому фінансовою кризою, інфляцією, руйнуванням грошового обігу, витратами діючої системи оподатковування товаровиробників;

- невиконанні державою своїх зобов'язань щодо оплаті замовлень задля своїх нестатків;

- неефективних способах інституціональних перетворень, яки тягнуть за собою фрагментацію багатьох колись єдиних виробничих комплексів на більш дрібні, відокремлення останніх і, як наслідок, ріст трансакційних витрат на кожнім переділі не менш чим на 20% і відповідне подорожчання продукції;

- митних і валютних бар'єрах на границях країн СНД, що зруйнували їх колись єдиний економічний простір.

Усе це вилилося в нездатність більшості підприємств самостійно й ефективно ввійти в стихійно організований ринок і запустити ринковий механізм господарювання [10, с.236].

У підприємств створилася непосильна для них дебіторська і кредиторська заборгованість, головним винуватцем якої є уряд, що найчастіше не оплачує продукцію, виготовлену по його ж замовленню задля державних нестатків, що веде до каскаду неплатежів по ланцюжку міжгалузевих зв'язків (одна невиплачена скарбницею гривня тягне за собою 4-6 гривень наступних неплатежів). Споживачі, суміжники прагнуть розплатитися бартером, оскільки також не мають грошей. Немає засобів і можливостей поповнювати оборотний капітал. У результаті виробничий і науково-технічний потенціал підприємств уже тривалий час знаходиться в стані прогресуючої деградації, висококваліфікований кадровий склад іде в пошуку кращого додатка сил і здібностей, немає робітників і фахівців для обслуговування технологічного устаткування, що простоює, і збереження інфраструктури.

Одна з головних задач державної науково-промислової політики, що складає в тім, щоб здійснити керовану переорієнтацію підприємств із виконання замовлень тільки для урядових нестатків в умовах директивного управління економікою на ринковий попит, не була реалізована. Адаптаційних здібностей підприємств задля плавного входження в ринок виявилося недостатньо в умовах відмовлення від державного регулювання економіки, у першу чергу, в області збуту продукції промисловості, контролю цін природних монополістів, централізованого розподілу ресурсів, захисту внутрішнього ринку й інтересів вітчизняного товаровиробника [27, с.87].

Втрата керованості економікою обумовила різке погіршення умов господарювання підприємств. Фінансова й інвестиційна криза підсилила ряд деформаційних процесів у відтворювальній структурі їхніх капітальних вкладень. Серед них потрібно виділити наступні:

- по-перше, різке зниження інвестиційної й інноваційної активності не забезпечує процес відтворення. Майже цілком припинилося відновлення активної частини основних фондів, наростає процес їхнього знецінювання і «проїдання», особливо їхньої активної частини: машин, устаткування, що є об'єктом інновацій. Амортизація не покриває витрат на відновлення фондів, потоки фінансових ресурсів відриваються від реального виробництва, а інвестори через тривалий цикл повернення капіталу й економічної нестабільності не зацікавлені в його високоризиковому інвестуванні. На тлі прискореного старіння парку машин і устаткування це спричиняє швидке скорочення виробничого і технологічного потенціалу, наявних потужностей;

- по-друге, придушення попиту і відповідна відсутність замовлень, відсутність прибутку в підприємств, до того високою інфляцією, що з'їдається ж, і ростом цін на матеріали, енергію, комплектуючі, висока банківська ставка, зниження амортизаційних відрахувань сприяють тому, що навіть ті незначні внутрішні ресурси, якими розташовують підприємства, не мають економічної мотивації для підтримки відтворення. Їх вигідніше направляти на поточне споживання;

- по-третє, різке скорочення і навіть повне припинення фінансування державою НДДКР в області високих технологій, відсутність у підприємств власних засобів перешкоджає випереджальному створенню науково-технічних заділів - основи технологічного розвитку [11, с.45].

Під національною економічною безпекою, відповідно до визначення, даному в українському законодавстві, розуміється стан економіки, що забезпечує достатній рівень соціального, політичного й оборонного існування і прогресивного розвитку України, невразливість і незалежність її економічних інтересів стосовно можливих зовнішніх і внутрішніх погроз і впливів.

Погроза фінансової безпеки може бути визначена в кінцевому виді як якийсь збиток, інтегральний показник якого характеризує ступінь зниження економічного потенціалу за визначений проміжок часу. Під погрозою розуміється сукупність умов, процесів, факторів, що перешкоджають реалізації національних економічних інтересів або створюють небезпеку для них і суб'єктів господарської діяльності.

1.2 Підходи до управління фінансовою безпекою підприємства

Техногенні катастрофи й аварії, природні катаклізми, економічні кризи і фінансові крахи стали постійними супутниками життя суспільства в ХХ столітті. Людина завжди існувала в оточенні різних небезпек. На зорі людської цивілізації ці небезпеки були зв'язані з причинами природного характеру: у першу чергу, це недостатній рівень харчування й істотна залежність від кліматичних факторів. У процесі розвитку людство істотне змінило навколишній світ, створило нове техногенне середовище - техносфєру. Події останніх десятиліть ХХ століття показали, що розвиток цивілізації щодо агресивної парадигмі суспільства споживання здатен не тільки поліпшувати якість життя і підвищувати добробут людей, але і таїть у собі чимало небезпек. Парадокс модернізації техносфєри полягає в її «ризику-симетрії». Іншими словами, кожне технічне нововведення спричиняє поява нових небезпек для його користувачів, особливо, якщо нововведення реалізується в області високих технологій. На перший план виходить проблема безпечного існування і розвитку цивілізації на основі нової парадигми XXI століття - Парадигми суспільства випереджального утворення, суспільства соціо-еколого-економічного стійкого, збалансованого і безпечного розвитку [20, с.114].

Термін «безпека» використовується в безлічі різних наук, включаючи біологію, економіку, психологію і соціологію.

Кількість робіт із проблем безпеки постійно росте. На сьогоднішній день тільки в електронній книгарні (Amazon.com) доступно більш 2000 найменувань книг, присвячених проблемам безпеки в тій або іншій сфері. Незважаючи на таку розмаїтість і велику кількість інформації в зазначеній області багато дослідників вважають дану проблему недостатньо проробленої, при цьому практично кожний пропонує своє визначення безпеки і варіанти механізмів її забезпечення. Спостерігається тенденція до появи нових міждисциплінарних областей знань про ризики і безпеку, наприклад, ризикологія і сек'юрітологія [13, с.17].

Проведений аналіз визначень безпеки, пропонованих у сучасній літературі, дозволяє укласти, що в самому загальному змісті - це «стан, при якому не загрожує небезпека, є захист від небезпек». Поняття «безпека підприємства» має на увазі ефективне використання ресурсів, що забезпечує стабільне функціонування підприємства в сьогоденні і стійкий розвиток у майбутньому. При теоретичному розгляді проблеми безпеки звичайно використовується наступний понятійний апарат:

- ворожість - вплив навколишнього середовища, спрямований на підприємство і відповідь середовища діям підприємства; характеризується сукупністю погроз стійкому функціонуванню підприємства;

- погроза - це зміни в зовнішнім або внутрішнім середовищі суб'єкта, що приводять до небажаних змін предмета безпеки;

- ризик - імовірність настання вищезгаданих небажаних змін;

- збиток - це сама небажана якісна зміна предмета безпеки, зниження його цінності для суб'єкта або його повна втрата;

- стратегія безпеки - сукупність найбільш значимих рішень, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня безпеки функціонування підприємства;

- негативна подія - це будь-яка незапланована подія, результатом якого виступає матеріальний збиток або моральна втрата підприємству, і манливе за собою збитки, додаткові витрати підприємства. Прикладом негативної події може служити аварія, катастрофа, нещасний випадок, угода, що невідбулася, банкрутство підприємства;

- передвитрати (превентивні витрати) - витрати на розробку і реалізацію заходів щодо запобігання негативних подій;

- поствитрати - це витрати на ліквідацію наслідків негативних подій, що реалізувалися;

- загальні витрати - це витрати на забезпечення безпеки підприємства, що представляють собою суму передвитрат і поствитрат;

- прибуток, отриманий у результаті реалізації заходів задля забезпечення безпеки [8, с.57-58].

Поняття «безпека підприємства» нерозривно зв'язано з такими поняттями як «стійкість», «розвиток», «уразливість» і «керованість».

Зв'язок фінансової безпеки з поняттями «розвиток» і «стійкість» порозумівається в такий спосіб. Розвиток - один з компонентів фінансової безпеки системи. Якщо система не розвивається, то в неї різко скорочується можливість виживання, опірність і пристосованість щодо внутрішніх і зовнішніх умов. Стійкість і безпека - найважливіші характеристики підприємства як єдиної системи. Їх не слід протиставляти, кожна по-своєму характеризує стан підприємства. Стійкість відбиває міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних і інших зв'язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні і зовнішні «навантаження».

Уразливість підприємства - це показник, що характеризує ступінь його схильності зовнішнім і внутрішнім небезпекам, тобто ступінь його незахищеності. У більш загальному виді: «Уразливість - властивість будь-якого матеріального об'єкта природи, техніки або соціуму втрачати здатність до виконання природних або заданих функцій у результаті негативних впливів небезпек визначеного походження й інтенсивності» [3, с.76].

Керованість підприємства - це комплексна характеристика його здатності реагувати на цілеспрямований вплив.

Промислове підприємство являє собою важливий об'єкт економічного життя регіону, на території якого воно розташовано, і держави в цілому. Національне багатство й у натуральної, і в грошовій формі створюється в реальному секторі економіки - виробництві товарів і послуг.

Підприємства являють собою відкриту систему, що функціонує в нестабільному ворожому навколишнім середовищі.

У безпечному стійкому функціонуванні промислових підприємств зацікавлені і суспільство, і держава, і, у першу чергу, самі підприємства (мається на увазі персонал підприємства).

Безпека промислового підприємства може по-різному трактуватися представниками державного апарата управління, громадськості й адміністрації підприємства.

У процесі розгляду проблеми забезпечення безпеки промислового підприємства спираються на наступні припущення. По-перше, генеральною метою промислового підприємства є одержання максимального прибутку в процесі виробництва і реалізації продукції, надання послуг, по-друге, підприємство прагне робити тільки ті витрати, що дозволяють одержати доход, або зменшити можливі витрати в майбутньому. Наприклад, витрати на дослідження ринку, витрати на рекламу, витрати на закупівлю нового обладнання традиційно вважаються продуктивними, тобто здатними принести прибуток; а витрати на сплату штрафів, ліквідацію аварій і катастроф - непродуктивними, котрих варто уникати [27, с.88].

Тоді, якщо додатково припустити, що витрати на забезпечення безпеки є продуктивними, тобто вони створюють додатковий доход у сьогоденні або майбутньому, то адміністрація промислового підприємства буде прагнути підвищити рівень безпеки.

При розгляді підходів щодо підвищення рівня фінансової безпеки підприємства ставляться наступні задачі:

- провести аналітичний огляд представлень ряду дослідників про проблему забезпечення безпеки, опублікованих у сучасній літературі;

- оцінити ефективність деяких моделей прийняття рішень в області забезпечення фінансової безпеки;

- виявити стимули підвищення рівня фінансової безпеки.

При рішенні питань підвищення рівня фінансової безпеки підприємства необхідно розглядати:

1) як підприємства в даний час використовують ресурси задля підвищення рівня фінансової безпеки;

2) як варто використовувати ресурси для досягнення достатнього рівня фінансової безпеки при мінімумі витрат, тобто знайти модель оптимального використання ресурсів.

Розробка і реалізація превентивних заходів дозволяє знизити частоту настання негативних подій і вага наслідків і скоротити загальні витрати на забезпечення фінансової безпеки [47, с.523].

Прихильники даного підходу вважають, що фірма, що мінімізує витрати, повинна прагнути до того, щоб маржинальні витрати превентивних заходів були рівні маржинальним витратам ліквідації наслідків негативних подій, що наступили, (аварій, катастроф, нещасних випадків, збоїв у процесі виробництва і реалізації продукції підприємства). Іншими словами, на розробку і реалізацію превентивних заходів варто направляти ресурси доти, поки сумарні/загальні витрати на забезпечення фінансової безпеки не виявляться мінімальними.

На рис. 1 наведені криві превентивних (передвитрат) - B, ліквідаційних (поствитрат) - С и загальних витрат - А.

Превентивні міри покликані підвищити рівень фінансової безпеки. Співвідношення витрат, зроблених до моменту настання негативної події і різного роду втрат підприємства, і витрат на ліквідацію наслідків небезпеки і відновлення майна і ресурсів дорівнює 1/15. Очевидна необхідність проведення превентивних заходів, але якою повинна бути ємність цих заходів з матеріальної, трудової, фінансової точки зору оцінити складно. Проблема полягає в наступному: превентивні витрати відносяться до поточного періоду і легко піддаються оцінці; ліквідаційні витрати - це витрати майбутніх періодів, що носять вірогідний характер і залежать від частоти виникнення і реалізації негативних подій, а також масштабу понесених збитків. Таким чином, ці два види витрат важко зіставити. Негативні події рідкі і непередбачені, тому побудувати криву ліквідаційних витрат підприємства на практиці досить складно. З упевненістю можна лише сказати, що знизити до «0» число негативних подій неможливо [29, с.53-54].

Рис. 1. Принцип мінімізації загальних витрат на забезпечення фінансової безпеки.

Крім цього принцип оптимальних загальних витрат на забезпечення фінансової безпеки має ряд недоліків.

По-перше, деякі витрати важко однозначно кваліфікувати як превентивні, або як ліквідаційні. Наприклад, витрати на розслідування й аналіз наслідків негативної події. З одного боку, момент добутку витрат настає відразу після реалізації негативної події і процес розслідування і його фінансування включений у програму ліквідації наслідків. З іншого боку, ціль розслідування складається в зборі даних про причини й умови виникнення негативної події; нагромадженні досвіду і недопущенні виникнення подібних подій у майбутньому. Таким чином, витрати на дослідження негативної події можна віднести як до превентивних, так і до ліквідаційного [10, с.315].

По-друге, даний принцип не бере до уваги вплив таких факторів підвищення фінансової безпеки підприємства як підвищення продуктивності на підприємстві, економію ресурсів, зниження відходності виробництва, підвищення якості продукції й інше, тобто факторів, які необхідно враховувати при розробці моделі забезпечення фінансової безпеки підприємства.

У цю групу включаються різні підходи, у рамках яких оцінюються поствитрати.

Теоретичною базою даних підходів є класична модель ринкової рівноваги, що припускає рівність умов функціонування підприємств у країні і стовідсоткове використання ресурсів у процесі виробництва і реалізації продукції. Дана модель розглядається у всіх підручниках по мікроекономіці й економіці підприємства.

«Поствитратні» підходи припускають, що простий підприємства в одиницю часу обертається для суспільства втратою частини внутрішнього національного продукту (ВНП), що могла б бути зроблена в цю одиницю часу.

Прихильники даних підходів поділяють поствитрати на прямі і непрямі. До прямих поствитрат відносяться фінансові і матеріальні витрати на ліквідацію наслідків негативної події. Непрямі витрати включають витрати часу на ліквідацію наслідків негативної події: вартість продукції, незробленої через простій устаткування, заробітна плата працівників підприємства, зайнятих у заходах щодо ліквідації наслідків негативної події. Отримана величина дозволяє наочно продемонструвати економію витрат у майбутньому.

Проблема застосування підходів, заснованих на оцінці вартості негативних подій, полягає в трудомісткості визначення непрямих витрат і, відповідно, співвідношення прямих і непрямих витрат, необхідного для ухвалення рішення в майбутньому [16, с.37-38].

Бухгалтерський підхід заснований на використанні інформації, що утримується в бухгалтерській звітності промислового підприємства. У рамках даного підходу передбачається порівняння прибутку і витрат підприємства до і після настання негативної події.

Нехай П - величина прибутку, отриманої підприємством за деякий період часу (наприклад, один день); У - виторг від продажу за той же період часу; З - витрати підприємства без заробітної плати працівників; З - заробітна плата працівників підприємства. При нормальних умовах функціонування підприємства:

П = У - З - З.

Припустимо, що негативною подією є несвоєчасне постачання сировини, результатом якого стала зупинка процесу виробництва на деяких ділянках підприємства. Нехай У1, З1 і З1 - величини вищезгаданих показників (по підприємству в цілому) у результаті настання негативної події в деякий період часу, а П1 - прибуток у цей же період часу. Причому, У1 може бути менше або дорівнює В, З1 - більше або дорівнює З, а З1, у даному випадку, дорівнює З.

Тоді втрати підприємства, рівні різниці П і П1, можна виразити в такий спосіб:

П - П1 = (У - У1) - (З - З1) - (З - З1).

Інша ситуація, коли негативною подією є тимчасова непрацездатність одного або декількох працівників. Припустимо, що в період реалізації даної негативної події підприємству вдається зберегти колишній рівень випуску і реалізації продукції. У цих умовах:

У1 = У, З1 = З, а З1 = 0,

тоді:

П - П1 = (З - З1) = З.

Така ситуація можлива, якщо в період хвороби підприємство не виплачує заробітну плату працівникові і здатно за рахунок інтенсивності використання наявних ресурсів компенсувати простій [24, с.117-118].

З розглянутих прикладів видно, що даний підхід подвійно ілюструє ефект негативних подій. У деяких випадках негативна подія виявляється навіть «прибутковим» для підприємства, що саме по собі неприпустимо.

Методи стимулювання підвищення рівня фінансової безпеки підприємств, до цих методів відносяться:

1. Механізми економічної відповідальності підприємства: ця група механізмів включає систему стандартів (норм, нормативів, квот), відхилення від яких веде до визначених економічних санкцій для підприємства (від штрафів до заборони діяльності). Важливий клас складають механізми відшкодування збитку, у яких економічна відповідальність підприємства прямо зв'язана з величиною збитку від виникнення негативної події (надзвичайної ситуації), викликаного діяльністю промислового підприємства.

2. Механізми перерозподілу ризику: це механізми страхування.

3. Механізми стимулювання підвищення рівня фінансової безпеки (зниження очікуваного збитку): сюди відносяться механізми пільгового оподатковування, а також пільгового кредитування заходів щодо підвищення рівня фінансової безпеки (зниженню ризику).

4. Механізми стимулювання повідомлення контрольному і наглядовому державному органам (наприклад, Держтехнадзору України) даних про щирий рівень фінансової безпеки підприємства на звітний період [32, с.324-325].

Дані «зовнішні» методи стимулювання мають істотні недоліки - вони засновані або на інформації, наданої самим підприємством контролюючому органові, або на даних, отриманих зовнішнім контролюючим органом самостійно.

Принцип оптимізації загальних витрат на забезпечення фінансової безпеки варто розглядати як основу побудови ідеалізованої моделі балансу підприємства в умовах обмежених ресурсів. Будь-яке підприємство прагне досягти оптимального балансу витрат ресурсів на забезпечення фінансової безпеки і прибутку й економії засобів, одержуваної в результаті зниження частоти негативних подій.

Безумовним плюсом цього підходу є ілюстрація продуктивності передвитрат, що стимулює підприємства платити за підвищення рівня фінансової безпеки і зниження ризику, «поствитратний» підхід не знайшов широкого застосування на промислових підприємствах через складність і трудомісткість процесу оцінки. Крім цього, даний підхід заснований на ретроспективній оцінці наслідків негативних подій, що викликає суперечки в науковому середовищі з приводу ефективності застосування отриманих даних у запобіганні майбутніх негативних подій [14, с.48].

Бухгалтерський підхід схожий на «поствитратний», але неетичний з погляду суспільства, оскільки дозволяє, у деяких випадках, показати додатковий прибуток від настання негативної події і відіграє роль «антистимулу» проведення превентивних заходів.

У результаті аналізу існуючих підходів щодо оцінки процесу забезпечення фінансової безпеки виявлено, що в даний час залишається актуальної проблема пошуку комплексних економічних стимулів підвищення рівня фінансової безпеки підприємства [21, с.67].

Вважається необхідним побудова динамічної моделі забезпечення комплексної фінансової безпеки підприємства, що дозволяє, у залежності від зовнішніх і внутрішніх умов, що змінюються функціонування промислового підприємства, оцінювати вплив цільових передвитрат на прибуток підприємства. Модель повинна бути побудована для конкретної тимчасової бази, враховувати обмеженість ресурсів конкретного підприємства і значну роль в управлінні фінансовою безпекою підприємства людського фактора.

1.3 Методологічні основи і соціально-економічні передумови удосконалення фінансового механізму управління підприємством

В даний час в Україні відбувається складний процес трансформації ринкової економіки, що істотно впливає на перетворення основних елементів економічної системи у виробничій сфері. Перехід до ринку докорінно змінює роль, місце і поведінку підприємств у системі економічних відносин з державою, споживачами і постачальниками, з установами інфраструктури товарного ринку, з органами виробничої інфраструктури, з персоналом підприємства, з іншими господарськими суб'єктами.

Кризові явища в економіці, нестабільність зовнішнього середовища, зміна форм вар тості, здійснення виробничої діяльності в умовах обмеженості ресурсів, зростаючий вплив на ціноутворення попиту та пропозиції вимагають відповідної зміни форм і методів управління виробництвом [38, с.91].

В умовах трансформації ринкової економіки ви никає не тільки нова форма економічних відносин, нові зв'язки у виробництві, але і нова економічна свідомість, нове мислення, нова психологія, новий механізм управління підприємством. Зв'язано це, насамперед, з переосмисленням окремих теоретичних положень і новим поглядом на економічну дійсність. Пізнання сутності економічних явищ в умовах трансформації ринкової економіки дозволяє розуміти зміни, що відбуваються, приймати обґрунтовані управлінські рішення, здійснювати перехід до ринкових відносин з меншими фінансовими і матеріальними витратами і морально-психологічними втратами в суспільстві.

Потенціал розвитку суспільства за лежить від ступеня розвитку відповідних органів управління. Інтенсивний розвиток може бути забезпечений шляхом створення механізму управління підприємством, що повинен відповідати вимогам функціонування економіки в умовах ринку. Основою такого механізму може бути організаційно-економічний механізм із відповідною структурою, а отже й елементами управління [1, с.23].

Методологічною базою створення організаційно-економічного механізму служить знання тенденції розвитку економіки, сутності і механізмів дії економічних законів, вміння їх використовувати на практиці в процесі діяльності підприємства. Аналіз показав, що в умовах трансформації ринкової економіки сформовані раніше господарські механізми управління не відповідають пред'явленим до них вимогам. В зв'язку з цим назріла необхідність створення нового механізму при науково му пошуку ефективних шляхів його удосконалення.

В даний час за змінами окремих елементів механізму управління повинна стояти принципово нова наукова концепція, що узагальнює спрямованість, фундаментальну ідею і глибокий зміст нового організаційно-економічного механізму управління підприємством в умовах транс формації ринкової економіки. Цей новаторський підхід чітко відслідковується в роботі І.П. Булєєва. Але в своїх дослідженнях автор не здійснює детальне наукове обґрунтування базових концепцій нововведених елементів в склад механізму управління.

Ключем до наукового обґрунтування організаційно-економічного механізму управління підприємством повинне бути дослідження внутрішньої логіки розвитку процесів в умовах трансформації ринкової економіки, їх загального причинно-наслідкового взаємозв'язку і взаємозумовленості.

Через складність багатопланових причинно-наслідкових залежностей між окремими елементами організаційно-економічного механізму не завжди обґрунтовується його повнота. В роботі Фатхутдинова Р.О. ведеться гостра дискусія з приводу створення нового організаційно-економічного механізму і удосконалення виробничих відносин у цілому. Однак вони носять лише схоластичний характер у зв'язку з відсутністю критеріїв перевірки достатності та обґрунтованості суджень і оцінки їхньої ефективності. Автор не рекомендує конкретні заходи щодо подолання негативних наслідків в економіці на сучасному етапі [17, с.154].

Тому метою дослідження є викладення методологічних основ і соціально-економічних передумов щодо удосконалення організаційно-економічного механізму управління підприємством в умовах трансформації ринкової економіки в Україні. При цьому було поставлено і вирішено наступні задачі: досліджено структуру організаційно-економічного механізму підприємства; проаналізовано фактори, що впливають на структуру механізму управління; розроблено класифікацію підприємств, відповідно до функціонуючого механізму управління; запропоновано структурну схему організаційно-економічного механізму управління.

Організаційно-економічний механізм - це механізм дії і використання економічних законів, що включають сукупність способів і засобів взаємо узгодженості економічних протиріч, забезпечуючи сполучення економічних інтересів усього суспільства. Тому він відноситься до сфери об'єктивних економічних відносин. В той же час організаційно-економічний механізм нерозривно зв'язаний зі свідомою діяльністю людей і містить у собі надбудовні елементи. До них відносяться правові акти (закони, постанови Верховної Ради України, Укази президента, Постанови уряду, накази і розпорядження міністерств і відомств, статут юридичної особи), нормативні акти (інструкції, нормативи, методичні вказівки й інша нормативна документація) і інші юридичні акти [26, с.92].

Такий конгломератний різнорівневий підхід базису і надбудови не є суперечливим. Це обумовлено тим, що організаційно-економічний механізм виступає сполучною ланкою між базисом і надбудовою. Причому ця ланка включає й економічні відносини, і ті надбудовні елементи, що зв'язані з управлінням підприємства. Концепція організаційно-економічного механізму може бути розроблена на основі методологічних, теоретичних положень і соціально-економічних передумов розвитку ринкової економіки (рис. 2).

Важливе значення для розвитку механізму управління має пізнання економічних законів - це відкриття того чи іншого економічного закону, виявлення механізмів його дії і використання. Методологічні і теоретичні положення дослідження механізму управління в умовах трансформацій ринкової економіки випливають з аналізу праць класиків політичної економії. Сучасна ринкова економіка заснована на дії таких економічних законів, як закон вартості і закону попиту та пропозиції, заснованих К. Марксом [24, с.238].

Економічна теорія класичної політекономії в умовах трансформації ринкової економіки є методологічною основою і теоретичною передумовою для розробки економічної політики держави, розвитку форм і методів механізму управління підприємством. Це обумовлено тим, що економічні методи управління засновані на пізнанні і використанні економічних законів.

Організаційно-економічний механізм і економічні закони знаходяться в тісному взаємозв'язку. Варто виділити три групи економічних законів (рис. 3). До першої групи відносяться загальні економічні закони: закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил; закон виробництва прибавочної вартості; закон економії праці; загальний закон росту продуктивності праці; закон зростання потреби [45, с.127].

Рис. 2. Склад методологічних, теоретичних та соціально-економічних передумов функціонування організаційно-економічного механізму управління підприємством.

До другої групи відносяться специфічні економічні закони: закон конкуренції суспільного виробництва; закон середньої норми прибутку; загальний закон нагромадження; закон ціни виробництва. До третьої групи відносяться особливі економічні закони: закон товарного виробництва і обігу; закон вар тості; закон попиту та пропозиції; закон кількості грошей, необхідних для обігу.

Механізм дії економічних законів є складовою частиною виробничих відносин і разом з тим науково об'єктивною основою організаційно-економічного механізму. Управлінський рівень використання економічних законів відноситься до компетенції органів управління, що на основі законів визначають засоби, методи і форми механізму управління підприємством.

При розгляді проблеми управління підприємством через організаційно-економічний механізм немаловажну роль грає двосторонній аналіз сутності і взаємодії закону відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил в умовах трансформації ринкової економіки [21, с.139].

Варто погодитися з припущенням І.П. Миколаєвої, що сукупність усіх факторів, що підсилюють владу людини над природою і підвищувальних ефективність впливу людини на природу і будуть відображати сутність продуктивних сил. Особливістю сучасної системи продуктивних сил є те, що усе більше значення в розвитку ринкової економіки здобуває зростаюча роль людини у виробництві.

Виробничі відносини визначають структуру суспільства, тому при обґрунтуванні організаційно-економічного управління підприємством варто розглядати продуктивні сили і виробничі відносини в їхній єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності. Власність на засоби виробництва - основа економічної системи будь-якого строю. Вона охоплює співвідношення між людьми по присвоєнню засобів і результатів виробництва.

Власність на засоби виробництва наповняє сенсом усю систему виробничих відносин і саме від форми власності залежать характер розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, форми виробничих зв'язків і управління в суспільному виробництві. Форми власності обумовлюють спосіб виробництва, під яким розуміється єдність, взаємозв'язок і взаємозумовленість продуктивних сил і виробничих відносин. Визначальним фактором розвитку виробничих сил і виробничих відносин в умовах трансформації ринкової економіки є розвиток форм власності в Україні [47, с.511].

Рис. 3. Система економічних законів, які впливають на формування організаційно-економічного механізму управління підприємством.

У Законі України «Про власність» наведена складна структура (рис. 4), яку можна розділити на чотири групи. До першої групи варто віднести державні форми власності, до другої групи відносяться колективні форми власності, що виражають економічні відносини зв'язані з присвоєнням матеріальних благ різними громадськими організаціями. До третьої групи варто віднести приватну власність - власність громадян України, громадян СНД, іноземних громадян і іноземних громадян і осіб без громадянства. До четвертої групи відноситься інтелектуальна власність, тобто власність окремих громадян України, юридичних осіб, держави.

Рис. 4. Класифікація видів та форм власності в Україні.

Форми власності, що одержали розвиток в Україні, впливають на структуру і склад елементів організаційно-економічного механізму управління підприємством. Будучи об'єктивною основою відбиття форми власності, організаційно-економічний механізм обумовлює його місце, методи, елементи і стратегію підприємства. Форми власності в Україні визначають також структуру і зміст механізму [36, с.77].

Це обумовлено тим, що організаційно-економічний механізм управління підприємства тісно зв'язаний з розвитком форм власності, продуктивними силами і виробничими відносинами. Власне механізм, насамперед, являє собою конкретні форми виробничих відносин через його структуру і зміст. З його допомогою відбувається встановлення форм власності на засоби виробництва.

Разом з тим, організаційно-економічний механізм, як і виробничі відносини, невіддільні від продуктивних сил і втілює у собі їхню тісну взаємодію. Інакше кажучи, організаційно-економічний механізм управління підприємством містить у собі всю сукупність виробничих, організаційних, економічних, фінансових і соціальних відносин, організаційно-управлінський аспект продуктивних сил.

Являючись одночасно і системою об'єктивних відносин і сукупністю свідомо застосовуваних методів управління виробництвом, організаційно-економічний механізм втілює в собі певну єдність об'єктивного і суб'єктивного. У цьому зв'язку об'єктивну економічну категорію організаційно-економічного механізму варто розглядати як категорію суб'єктивну, тобто засновану на свідомій діяльності людей. При цьому варто пам'ятати, що економічна діяльність людей завжди ґрунтується на певних причинах, що виражає закономірності розвитку виробництва [47, с.114].

Правомірно вважати, що організаційно-економічний механізм управління підприємством повинний бути заснований на принципах, що втілює закони суспільного розвитку виробництва в умовах трансформації ринкової економіки України. Відповідно, принципи організаційно-економічного механізму як вираз об'єктивних економічних законів у створенні людей (що лежать в основі їхньої діяльності) підрозділяються на загальні, котрі відповідають організаційно-економічним відносинам суспільного виробництва, і специфічні - відповідні соціально-економічним відносинам специфічного типу розвитку суспільного виробництва в умовах трансформації ринкової економіки [38, с.203].

Таким чином, загальні принципи створення організаційно-економічного механізму управління підприємством виражають рівень розвитку продуктивних сил, а специфічні принципи механізму - економічні закони - виробничі відносини в умовах трансформації ринкової економіки. Звідси економічна діяльність людей, заснована на принципах управління, повинна бути спрямована на досягнення високих кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою відповідного механізму управління.

Наука про принципи управління одержала розвиток у працях вітчизняних вчених, тому існує багато загальних підходів до сутності принципів управління, як з теоретичної точки зору, так і з погляду їх реалізації на підприємствах. Розроблені вітчизняними і закордонними вченими принципи управління є базою для удосконалення механізму для умов трансформації ринкової економіки.

Разом з тим, на кожнім етапі розвитку управління економікою він здобуває специфічні для даного етапу риси. Загальна тенденція полягає в тім, що в міру розвитку ринкової економіки створюються специфічні передумови для більш повного і послідовного прояву відповідних йому законів, а отже розвитку виробництва. На кожнім етапі розвитку ринкової економіки створюються такі прийоми і методи, що найбільше повно відповідають умовам економічного розвитку, конкретним задачам, що стоять перед суспільством [45, с.194].

Тому, говорячи про принципи управління в умовах трансформації ринкової економіки маються на увазі і ті основні способи, прийоми, на основі яких вони діють застосовуваними методами. Говорячи про принципи управління в умовах транс формації ринкової економіки, мають на увазі і ті особливі методи і прийоми, якими ці принципи здійснюються на даному етапі, і той ступінь наукових підходів, що на даному етапі розвитку економіки об'єктивно необхідний і повинен бути забезпеченим застосовуваними методами управління.

Основним принципом фінансового менеджменту є принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації в управлінні. Він припускає необхідність умілого використання єдиноначальності і колегіальності. Важливим принципом фінансового менеджменту є принцип сполучення прав, обов'язків і відповідальності. Це обумовлено тим, що кожна посада в ієрархії управління наділяється конкретними правами. Одним з головних принципів сучасного менеджменту є демократизація управління, заснована на корпоративній організації власності, роз витку партнерських відносин між підприємцями і працівниками [16, с.52].

Перераховані принципи, на наш погляд, найбільш повно відповідають вимогам функціонування організаційно-економічного механізму управління підприємством в умовах трансформації ринкової економіки і можуть бути прийняті за основу при розробці його елементів.

У рамках цих принципів, що відображають внутрішню природу елементів механізму, можлива значна модифікація конкретних організаційних і економічних структур, використовуваних економічних важелів і його елементів - усього того, що утворить специфіку організаційно-економічного механізму управління підприємством. Вона полягає в умінні ефективно з'єднати загальні принципи управління підприємством в умовах ринкової економіки з обліком специфіки етапів її розвитку - одним з найважливіших методологічних вимог при розробці його елементів [3, с.76].

Таким чином організаційно-економічний механізм управління підприємством забезпечить свідоме і комплексне використання системи економічних законів і принципів управління.

У практичній діяльності підприємств економічні закони і принципи управління реалізуються через розробку й удосконалювання організаційних структур управління. При усій важливості вивчення економічних законів і принципів управління одного пізнання для їхнього успішного застосування недостатньо. Потрібна, по-перше, чітка науково обґрунтована концепція розробки організаційно-економічного механізму управління підприємством. Це утворить другу ланку в механізмі свідомого використання економічних законів і принципів управління. По-третє, оволодіння економічними законами і принципами управління припускає реальну дію в про цесі виробництва.

Узгодження практичних дій у системі виробничих відносин з економічними законами і принципами управління досягається через структуру елементів, форми та інструменти організаційно-економічного механізму управління підприємством. Звідси і його роль у складному і багато плановому процесі. Поряд з цим, організаційно-економічний механізм є категорією фінансового управління економікою, оскільки він організує виробництво продукції і її реалізацію суб'єктом господарювання. На організаційно-економічний механізм впливає стратегія і тактика підприємства, мета і задачі управління, рівень розвитку техніки і технології й інші фактори процесу виробництва [21, с.159].

Викладені методологічні і теоретичні основи є важливими соціально-економічними передумовами і базою для розробки елементів удосконаленого організаційно-економічного механізму управління підприємством в умовах трансформації ринкової економіки в Україні.

1.4 Діагностика в антикризовому управлінні

Термін «антикризове управління», як відзначається в роботах деяких вітчизняних фахівців з теорії фінансового менеджменту, в українських умовах ще не устоявся. Причиною термінологічних різночитань є відсутність міцних наукових традицій і практичного досвіду в антикризовому менеджменті. Необхідність антикризового управління визначається цілями розвитку соціально-економічних систем і існуванням небезпеки виникнення кризи. Однак неоднозначність і різноманіття змісту кризи дають у науці різні підстави для класифікації економічних криз і циклів [32, с.67].


Подобные документы

  • Поняття фінансової кризи на підприємстві. Функції антикризового фінансового управління. Формування політики антикризового фінансового управління акціонерного товариства на прикладі ПАТ "Агрофірма "Вербівське". Заходи щодо виходу з кризової ситуації.

    курсовая работа [1,1 M], добавлен 10.02.2014

  • Сутність, мета та завдання процесу антикризового фінансового управління підприємством. Загальні підходи до прогнозування банкрутства підприємства. Моделі та системи антикризового управління підприємством. Визначення ймовірності настання банкрутства.

    курсовая работа [201,4 K], добавлен 08.01.2018

  • Функції антикризового фінансового регулювання, його значення на різних рівнях реалізації фінансової політики держави. Рекомендації з удосконалення механізму антикризового фінансового регулювання на базі стратегії соціально-економічного розвитку України.

    статья [55,2 K], добавлен 21.09.2017

  • Теоретичний аналіз фінансового механізму управління підприємством. Вивчення фінансових методів і важелів. Правове, нормативне та інформаційне забезпечення. Оцінка результатів діяльності підприємства ВАТ "Центренерго". Удосконалення фінансового планування.

    дипломная работа [3,9 M], добавлен 06.07.2010

  • Система забезпечення фінансового менеджменту. Управління грошовими потоками підприємства. Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках. Управління прибутком і інвестиціями. Характеристика теорії дивідендної політики.

    контрольная работа [86,9 K], добавлен 22.02.2012

  • Роль місцевих бюджетів у розподілі і перерозподілі національного доходу, їх структура і принципи формування. Організація і управління коштами місцевого бюджету з метою забезпечення фінансового розвитку Херсонського міського фінансового управління.

    дипломная работа [129,1 K], добавлен 17.10.2011

  • Вивчення фінансового механізму, як системи управління фінансами на підприємстві. Аналіз фінансового механізму ВАТ "Закордоненергокомплектбуд": організаційно-економічна характеристика, фінансові важелі, шляхи вдосконалення фінансового механізму управління.

    курсовая работа [160,7 K], добавлен 20.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.