Формування, використання і управління коштами бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкової економіки питання зв'язані з управлінням коштами місцевих бюджетів з метою забезпечення фінансового розвитку регіону мають величезне значення.

Проблема утворення і використання місцевих бюджетів є самою актуальною у фінансовому житті будь-якої держави, тому що місцеві бюджети - це складова частина Державного бюджету, який у свою чергу є основним фінансовим планом держави на поточний рік і має силу закону.

Винятково величезну роль грають місцеві бюджети в економічному і соціальному розвитку регіону. Через державний і місцевий бюджети й інші ланки бюджетної системи держава здійснює свою соціальну політику, впливає на соціально-економічні відносини, забезпечує фінансування таких сфер, як утворення, охорона здоров'я, соціальний захист населення, культура, а також житлово-комунальне господарство.

Виникнення і розвиток місцевих бюджетів тісно зв'язано із системою місцевих органів влади, отже, від планомірності, динамічності розвитку місцевих бюджетів залежить успішне рішення соціально-економічних задач, чи просто говорячи, наше життя.

Місцеві бюджети, як економічна категорія відіграють значну роль у розподілі і перерозподілі суспільного продукту і національного доходу. Вони забезпечують фінансовими ресурсами зміст державних установ, забезпечення проведення різних соціально-культурних заходів. Тобто місцевий бюджет можна охарактеризувати, як прогнозно-аналітичні числення очікуваних грошових доходів і витрат населеного регіону, що фіксується місцевими органами влади. Виходячи з цього питання вивчення виконання бюджету Херсонського міського фінансового управління є найбільш важливими для забезпечення фінансового розвитку регіону.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології і принципу проведення аналізу управління коштами з метою забезпечення фінансового розвитку регіону є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим, практика вимагає використання різноманітних ефективних способів управління засобами місцевого бюджету, з метою ефективного його розвитку.

До найбільш важливих питань теми відносяться:

- організація бюджетного процесу,

- формування грошових фондів і їхній розподіл між галузями,

- оцінка виконання місцевого бюджету.

Ці питання щодо діяльності об'єкта дослідження розглядаються в роботі.

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється в їхньому призначенні і виконанні функції:

- формування грошових фондів, що є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;

- розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства;

- контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, установ.

Мета і задачі роботи. Метою дипломної роботи є не тільки проведення дослідження формування, використання і управління коштами бюджету Херсонського міського фінансового управління, але і виявлення за допомогою аналізу в дохідній і видатковій частинах бюджету тенденцій економічних змін. Дослідження проводяться з метою розробки рекомендацій і пропозицій спрямованих на поліпшення організації діяльності об'єкта. До основних задач дослідження відносяться:

Організація і управління засобами місцевого бюджету.

Оцінка виконання дохідної частини бюджету.

Аналіз видаткової частини бюджету і його збалансованість.

Пропозиції по збільшенню ефективності управління коштами.

Методи дослідження. До основних методів аналізу, що використовуються в роботі відноситься оцінка показників за 2009 і 2010 року, структура і динаміка надходжень коштів у бюджет, а також витрат на зміст бюджетних установ.

За результатами проведених у роботі досліджень сформульовані напрямки поповнення дохідної частини бюджету додатковими заходами, в умовах соціально-економічного розвитку території.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає три глави. В першому розділі дана загальна характеристика принципу побудови бюджетної системи, її структура і взаємозв'язок між її окремими ланками, а також особлива увага приділена значенню місцевих бюджетів у фінансовому забезпеченні регіонів. У другому розділі розкриті питання організації і управління коштами місцевого бюджету з метою забезпечення фінансового розвитку Херсонського міського фінансового управління, представлена структура доходів і витрат, розглянуті шляхи регулювання, а також структура і ставки головних джерел - місцевих податків і зборів. В третьому розділі дана оцінка виконання дохідної частини бюджету, проаналізована динаміка фінансування поточних витрат, а також розроблені пропозиції по збільшенню ефективності управління коштами місцевого бюджету для забезпечення фінансового розвитку міста.

Характеристика об'єкта дослідження. Херсонське міське фінансове управління організує роботу зі складання і виконання міського бюджету. Разом з економічними органами розробляє проект зведеного балансу фінансових ресурсів, на його основі визначає тенденцію розвитку фінансової бази і враховує їх для розробки міського бюджету. Фінансове управління здійснює контроль за правильним і ефективним використанням коштів, бере участь у розробці нових механізмів і форм господарювання, аналізує тенденції і фінансові аспекти їхнього застосування.

Огляд джерел які використані в роботі. У роботі використані нормативні документи України, наукові розробки, навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають діяльність об'єкта дослідження. У роботі використовуються наукові розробки таких авторів: Артемова Ю.М., Борисова А.М., Брызгалина А.В., Бурдакова С.Г., Деркач Н.И., Дробозиной Л.А., Ковальової А.М., Кравченко В.И., Рибалка В.С., Сєдова К.В., Сало И.И., Христенко В.Б., Хурсевич С.Н., Ширкевич Н.А.

1. Місцеві бюджети і їхня роль у соціальному і економічному розвитку території

1.1 Роль місцевих бюджетів у розподілі і перерозподілі національного доходу

Ринкові трансформації постсоціалістичних країн передбачають реформування державних фінансів зокрема і бюджетної системи. Докорінно змінюється сутність однієї з основних категорій державних фінансів - бюджету, формування якого в умовах ринку повинне відбуватися на основі концепції суспільних благ. Держава надає своїм громадянам різноманітні суспільні блага зв'язані з організацією утворення, охорони здоров'я, правопорядка. Потреба в суспільних благах визначає обсяги фінансового фонду держави - бюджету, основним джерелом якого виступають податки. Склад системи оподатковування, механізм утримання податків і загальний рівень оподатковування багато в чому відрізняються сукупною потребою в суспільних благах, для надання яких держава мобілізує необхідні кошти за допомогою податків [12, с. 256].

Ринковий механізм господарювання змінює акценти у витраті державних засобів. Соціальна орієнтація ринкової економіки передбачає напрямок більшої частини бюджетних засобів на задоволення потреб населення - зміст об'єктів соціально-культурної сфери і соціальної інфраструктури, надання посібників незахищеним шарам населення. Відповідно, спостерігається скорочення як абсолютних, так і відносних величин засобів, що направляються на розвиток народного господарства, зміст підприємств державного сектора, надання дотацій збитковим структурам. Нові задачі в сфері державних фінансів, що виникають на вид на ринкові перетворення, вимагають реформування бюджетної системи, що передбачає відділення державного бюджету від місцевих, установлення діючої самостійності бюджетів усіх рівнів і видів, використання нових підходів в організації міжбюджетних відносин на основі бюджетного федералізму і фіскальної автономії місцевої влади. У процесі реформування бюджетної системи істотно росте роль найбільш важливої її ланки - місцевих бюджетів. Поряд з державними, місцеві бюджети виступають головним важелем перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. В останні роки від 12 до 16% від валового внутрішнього продукту України акумулювалося в доходах місцевих бюджетів. Зосередження значних коштів відповідає новим найбільш вагомим і самостійним задачам, що виникають перед місцевими бюджетами на нинішньому етапі розвитку України [41, с. 5].

Місцеві бюджети займають винятково важливе місце в економічному і соціальному житті суспільства, що знаходить відображення в різноманітних зв'язках, що виникають у процесі їхнього формування і використання, - з місцевим господарством, підприємствами, фірмами, установами, тобто які працюють на території функціонування місцевих бюджетів, з органами державної влади і управління, з населенням. Найбільш важливі аспекти складної багатогранної ролі місцевих бюджетів полягають у тім, що:

1. Місцеві бюджети є важливим інструментом макроекономічного регулювання, з їх допомогою перерозподіляється приблизно 1/6 зробленого валового внутрішнього продукту України. Доходи, що акумулюються в місцевих бюджетах, використовуються на зміст установ соціально-культурної сфери, підприємств житлово-комунального господарства, виплати посібників по соціальному захисті і соціальному забезпеченні. Таким чином, через місцеві бюджети проходить перерозподіл суспільного продукту між різними сферами діяльності і соціальних груп населення. Місцеві бюджети, як інструмент регулювання економіки характеризується досить широкою сферою впливу (через їхній усеохоплюючий характер), високим впливом і гнучкістю, що присуща всім бюджетним важелям.

2. Місцеві бюджети впливають досягненню пропорційності в розвитку території, є одним з інструментів межтериториального перерозподілу виробничого валового внутрішнього продукту і здійснення фінансового вирівнювання. На практиці ця функція місцевих бюджетів реалізується через диференціацію нормативів відрахувань від регульованих доходів, що надходять у бюджети різних адміністративно-територіальних утворень в Україні, а також за допомогою надання бюджетних трансфертів (дотацій і субвенцій) з державного бюджету України. У процесі бюджетного регулювання проводиться вирівнювання бюджетної забезпеченості територій і поступове усунення розходжень соціально-економічного розвитку.

3. Фінансування більшості державних витрат, насамперед соціального напрямку, здійснюється з місцевих бюджетів. У першу чергу, це стосується виплат по соціальному захисту і соціальному забезпеченню населення, зміст установ соціально-культурної сфери, витрат на розвиток місцевого господарства. У цілому, майже половина витрат зведеного бюджету України здійснюється через місцеві бюджети. [26, с. 59].

4. Місцеві бюджети в нинішніх умовах є одним із джерел задоволення життєвих потреб населення. За допомогою засобів місцевих бюджетів проводяться додаткові виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, посібників і пільг ветеранам війни і праці, родинам з дітьми, малозабезпеченим шарам населення, самотнім старим громадянам, що мають потребу в догляді. За рахунок коштів місцевих бюджетів, містяться установи культури, фізичної культури і спорту, фінансуються молодіжні програми.

5. Фінансову основу місцевого самоврядування, згідно з чинним законодавством, складають доходи місцевих бюджетів, позабюджетні фонди (у тому числі валютні) і інші кошти. За умови, коли можливості місцевої влади при формуванні позабюджетних фондів обмежені, а фондовий ринок знаходиться тільки на стадії становлення місцеві бюджети, переважно, стали єдиним джерелом засобів для рішення місцевих проблем. Самостійність місцевих бюджетів забезпечується наданням власних і закріплених за ними на стабільній основі загальнодержавних доходів, а також правом, що надано органам місцевого самоврядування, самостійно визначати напрямки використання засобів.

6. Місцеві бюджети стають головним інструментом реалізації регіональної політики і рішення таких важливих задач, як структурна перебудова економіки, вирівнювання економічного розвитку регіонів і ефективності територіального поділу праці, розвиток місцевого господарства, здійснення житлового будівництва, благоустрій міст, проведення природоохоронних заходів. Місцеві бюджети відображають політику органів місцевого самоврядування, що є основним інструментом її реалізації. Місцеві влади самостійно виділяють пріоритети у своїй діяльності, ставлять мети і задачі, утілення яких забезпечується за допомогою бюджетних коштів.

7. За допомогою місцевих бюджетів утілюються загальнодержавні програми, зв'язані з розвитком галузі народного господарства; насамперед сільського; здійснюється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються програми по підвищенню життєвого рівня населення, створення нових робочих місць, реабілітації і працевлаштування інвалідів, виплачуються посібники реабілітованим, незаконно депортованим особам, біженцям. За рахунок місцевих бюджетів фінансується проведення оздоровчих, спортивних, культурних заходів. [5, с. 50].

8. Місцеві бюджети можна розглядати як основний фінансовий план розвитку територіальних суспільств, районів і областей України. Дохідна частина кожного місцевого бюджету відображає результати роботи підприємств, організацій і інших суб'єктів господарювання, що діють на даній території, масштаби їхньої діяльності й обсяги доходів, частина яких мобілізується в доходи місцевих бюджетів за допомогою податків, зборів і інших обов'язкових платежів. На формування місцевих бюджетів впливає рівень доходів населення, що також є платниками податків. Значимість цього джерела доходу зростає в умовах розвитку підприємницької діяльності громадян. Видаткова частина місцевих бюджетів відбиває стан місцевого житлового, комунального господарств, визначає напрямку витрати мобілізованих у бюджет засобів. Місцевий бюджет є планом формування фінансових ресурсів даної території, необхідних для забезпечення функцій і повноважень місцевого самоврядування і їхнього використання з метою задоволення різних економічних і соціальних потреб [20, с. 123].

У такий спосіб місцеві бюджети найбільше яскраво втілюють політику органів місцевого самоврядування, є фінансовим планом розвитку даної території, у якому відбиваються найбільш важливі задачі місцевої влади й очікувані результати діяльності. Тому варто чітко усвідомити мети, що з'являються в процесі складання місцевих бюджетів. Вони полягають у визначенні:

- оцінки фінансових результатів діяльності суб'єктів господарювання, що знаходяться на території місцевого бюджету;

- оцінки результатів функціонування місцевого житлового і комунального господарств;

- податкових надходжень у місцевий бюджет, у тому числі від місцевих податків і зборів і інших власних дохідних джерел;

- обсягів податкових надходжень і надходжень від операцій з капіталом;

- пріоритетів економічного і соціального розвитку, обґрунтування задач і необхідних для їхньої реалізації ресурсів;

- витрат на зміст місцевого господарства, об'єктів соціально-культурної сфери, що знаходяться в комунальній власності;

- нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, а також обсягів дотацій і субвенцій з державного бюджету України.

Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади України і місцеві органи.

Бюджетна система складається з державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет України використовується для аналізу і визначення принципів державного економічного соціального розвитку України [5, с. 49].

До місцевих бюджетів відносяться обласні, міські, районні, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області поєднує обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району поєднує районний бюджет, бюджет міст районного підпорядкування, селищні і сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети складаються за рішенням районних, місцевих органів при наявності необхідної фінансової бази. Районні, міські органи визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів [28, с. 149].

Бюджетний устрій - організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з розрахунком державного устрою й адміністративно - територіального розподілу України.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, вірогідності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунка доходів і витрат кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, забезпеченням необхідної статистичної і бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти ґрунтується відображенням у бюджеті всіх доходів і витрат.

Принцип вірогідності - це формування бюджету на основі реальних показників, научно-обгрунтованих нормативів, відображення в звіті виконання бюджету тільки тих доходів і витрат, що є результатом кінцевих касових операцій банків [12, с. 256].

Принцип гласності - забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їхнє виконання.

Принцип наочності - це відображення показників бюджету у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання способів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Міські, районні, районні в містах, селищні і сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджету забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямків їхнього використання згідно законодавства України.

При складанні і виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок складання, розгляду твердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за їхнім використанням, твердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України [31, с. 91].

Міські, районні, районні в містах, селищні і сільські бюджети затверджуються відповідними місцевими органами.

Бюджетний процес складається з трьох стадій:

1. Перша стадія - складання проекту бюджету, являє собою діяльність по розробці пакета документів (проекту бюджету), або прийняттям відповідних правових актів.

Місцеві бюджети забезпечують фінансування заходів економічного і соціального розвитку відповідних територій і населених пунктів, що здійснюються органами державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Згідно з порядком і термінами складання бюджету, що встановлюються виконавчими органами місцевої влади, Міністерство фінансів, фінансові управління (відділи) виконавчих органів місцевої влади за участю ін. органів виконавчої влади на підставі прогнозних показників економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць і показників доведених до виконавчих органів влади, областей, міст, розробляють проекти бюджетів і подають їх на розгляд відповідно уряду, виконавчим комітетам місцевих рад.

Виконавчі органи місцевих рад подають схвалені ними проекти бюджетів на розгляд місцевої ради в призначений ними термін. Виконавчі органи на основі прогнозу економічного і соціального розвитку міста, селища, села і проектів фінансових планів підприємств і господарських організацій, планів доходів і кошторисів витрат бюджетних організацій і нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів і ін. обов'язкових платежів, установлених місцевими органами вищого рівня, складають проекти міських, селищних і сільських бюджетів і подають їх на розгляд відповідним органам у визначений ними термін.

2. Друга стадія - розгляд і твердження, починається з моменту надання проекту бюджету на розгляд у Місцеві ради і завершується рішенням сесії Місцевої ради на планований рік.

Проект місцевого бюджету попередньо розглядається комісією місцевих органів [26, с. 57].

Міські, селищні і сільські органи затверджують бюджет у загальній сумі доходів, з виділенням усіх дохідних джерел і в загальній сумі витрат, з виділенням асигнувань на фінансування благоустрою, культури, науки, охорони здоров'я, соціального забезпечення, на зміст відповідних органів рад і їхніх виконавчих органів, а також розмір оборотності касової готівки бюджету.

Рішення відповідних місцевих органів про твердження місцевого, районного бюджету публікується для загального зведення.

3. Третя стадія - виконання і складання звіту про виконання починається з 1 січня планованого року і завершується твердженням звіту про виконання бюджету. Виконавчі органи місцевих рад організовують виконання відповідного бюджету, забезпечують надходження всіх передбачених бюджетом доходів і ефективне використання бюджетних засобів.

Місцеві бюджети виповнюються по розписі доходів і витрат з поквартальним і помісячним розподілом, що складається фінансовими управліннями (відділами) місцевих рад, виконавчими органами місцевих рад згідно затвердженого бюджету [15, с. 141].

Розпис бюджету (поквартальна і помісячна розбивка) - це планово-фінансовий акт оперативного управління виконання дохідної і видаткової частини бюджету, побудований у строгій відповідності з бюджетною класифікацією.

Місцеві бюджети виповнюються по витратах у тих самих пропорціях відповідно до загальної суми витрат відповідного бюджету. Контроль по пропорційному фінансуванню здійснюється щокварталу. У випадку тимчасових касових розривів у процесі виконання місцевих бюджетів по клопотанню виконавчих органів з відповідного бюджету вищого рівня за рішенням керівників місцевих фінансових органів вищого рівня можуть бути видані позички, що повинні бути погашені у визначений термін у плині бюджетного року [10, с. 8].

Правові початки лежать в основі всіх стадій бюджетного планування, дотримання бюджетної дисципліни по надходженню доходів у бюджет і витраті засобів з бюджету. Це забезпечується бюджетною класифікацією.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване, функціональне угруповання доходів і витрат бюджету по однорідних ознаках, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну погодженість бюджетних даних (рис. 1). Юридичне значення бюджетної класифікації полягає в тому, що в її границях здійснюється компетенція представницьких і виконавчих органів усіх рівнів в області бюджетного фінансування і виконання.

Кожному джерелу доходів - податку і обов'язковому платежу по бюджетній класифікації визначене своє постійне місце у функціональній і економічній класифікації. Бюджетна класифікація забезпечує можливість на всіх стадіях бюджетного процесу: встановлювати об'єкти бюджетного фінансування; встановлювати органи відповідальні за повне і своєчасне надходження засобів у дохідну частину бюджету і контролювати ефективність використання бюджетних засобів.

Бюджетний рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня.

Система місцевих бюджетів відображає сукупність самостійних місцевих бюджетів, що не включаються до складу державного бюджету й один до іншого. Система місцевих бюджетів включає два види бюджетів. Це бюджети територіальних суспільств і інших органів місцевого самоврядування [20, с. 123].

Місцевий бюджет може розглядатися в трьох аспектах:

По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади одержують прерогативне право на розпорядження повними фондами грошових ресурсів. По-друге, це план (кошторис) витрат і доходів відповідного місцевого органа влади самоврядування. По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом якої-небудь самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом [22, с. 532].

Наявність системи самостійних бюджетів є закономірністю функціонування місцевих фінансів, необхідним елементом їхньої інституціональної структури. От чому без остаточного твердження інституту самостійних місцевих бюджетів Україна не зможе організувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів.

1.2 Структура і принципи формування місцевих фінансових ресурсів

Фінансова система України являє собою сукупність різних ланок фінансових відносин (фінансових інститутів), регульовані фінансово - правовими нормами, за допомогою яких держава утворює, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані фонди засобів.

Державна фінансова система України складається з чотирьох ланок.

- державного бюджету;

- фінансів місцевих органів влади;

- спеціальних позабюджетних фондів;

- фінансів державних корпорацій.

У зв'язку з демократизацією державного ладу і управління, в Україні розвитку здобуває місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними суспільствами селищ, сіл, міст, як безпосередньо прямо, так і через селищні, сільські, міські ради і їхні виконавчі влади, а також через районні й обласні ради, що представляють інтереси територіальних суспільств сіл, селищ, міст. Відповідно принципу матеріально-фінансової самостійності місцеві представники і виконавчі органи влади для виконання покладених на них зобов'язань формують, розподіляють і використовують централізовані фонди засобів [11, с. 20].

Через місцеві фінанси держава активна проводить соціальну політику, фінансуючи місцеві установи утворення, медицини, комунального обслуговування населення. У зв'язку з зазначеними вище процесами росте роль місцевих фінансів. Варто відмітити, що це поняття не вичерпується фінансами місцевих органів влади. Оскільки істотними ознаками фінансів як економічної категорії є економічні і соціальні відносини, те місцеві фінанси взаємозалежні із соціально-економічним розвитком регіону. Аналізуючи місцеві фінанси, ми не можемо не сказати про кошти організацій, підприємств усіх форм власності, що направляються на розвиток соціальної інфраструктури регіону і на задоволення соціальних нестатків і потреб [24, с. 256].

Місцеві фінанси - економічні відносини, що відбивають рух засобів, тобто:

- формування дохідної і видаткової частини місцевих бюджетів;

- позабюджетні відносини;

- формування і використання регіональних позабюджетних фондів;

- місцеві позики, лотереї;

- створення комунальних банків і інших фінансово-кредитних установ;

- перерахування в місцевий бюджет податків і інших обов'язкових платежів підприємствами різних форм власності;

- діяльність підприємств по утворенню фондів засобів різного призначення;

- створення і функціонування добровільних фондів [20, с. 117].

Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення соціальних інтересів і потреб, що сприяє соціально-економічному розвитку регіону.

Якщо подивитися на демократичні процеси, що відбуваються в Україні, велику роль (у задоволенні соціальних потреб і інтересів) грають децентралізовані фінанси. Децентралізовані фінанси - грошові відносини, що забезпечують кругообіг грошових фондів підприємств різних форм власності. Так, частина прибутку підприємства може бути використана на створення заохочувальних фондів, призначених для стимулювання найкращих результатів роботи трудових колективів; на задоволення соціально-культурних потреб: будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячіх дошкільних установ.

Матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані і децентралізовані фонди коштів (рис. 2). Місцеві фінансові ресурси - це фонди засобів, що створюються і використовуються для соціального й економічного розвитку регіонів. Найбільш важливим з погляду методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів. Структурний метод дає можливість не тільки показати сукупність фінансових відносин, а і визначити характер взаємозв'язків між елементами системи. Це у свою чергу дає можливість зробити кількісний і якісний аналіз місцевих фінансових ресурсів.

Центральною ланкою місцевих фінансів є доходи місцевого бюджету.

У випадку, якщо планові витрати перевищують отримані доходи, то в бюджету виникає необхідність у коштах, що компенсують збитковість, тобто в дотації. Причинами такої ситуації є:

- регулюючі доходи значно перевищують закріплені доходи місцевих бюджетів, що не дає можливості виконувати регіональну програму соціально-економічного розвитку;

- податковий тиск - відсутність инвестиційно-социального напрямку податкової політики приводить до тіньової економіки: відсутність платежів у бюджет;

- дотаційний характер діяльності підприємств місцевого житлово-комунального господарства.

Іншою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків і ін. фінансово-кредитних установ, фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використовують їх на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об'єктів.

Третьою ланкою місцевих фінансів є позабюджетні фонди. Джерелами їхнього формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні внески юридичних і фізичних осіб.

Для проведення передбачених витрат місцевого бюджету створюються резервні фонди. Для регулювання і збалансування доходів і витрат бюджетів усіх рівнів робляться відрахування від загальнодержавних доходів (у твердих сумах або відсотках).

Якщо доходи від загальнодержавних податків обчислені по нормативах, а закріплені доходи не покривають витрат, то при твердженні бюджету передбачається дотація, чи субвенція, субсидія. Причому нормативи передбачаються у відсотках, а субвенції і субсидії - у грошових одиницях. Дотації - форма централізації регулювання доходів і витрат підприємств, організацій, а також бюджетів, планів, витрати яких перевищують отриманих доходів, у виді надання коштів, компенсуючи збитковість. Така додаткова видача засобів може йти на покриття збитків підприємств і організацій виробничої і невиробничої сфери, а також на збалансованість місцевих бюджетів.

Субвенції - цільові посібники, вид державного сприяння місцевим органам чи влади галузям господарства, наданих для рішення визначених задач.

Субсидії - фінансова допомога у виді грошового посібника, що надає найчастіше за рахунок засобів державного бюджету місцевими органами влади, юридичними і фізичними особами.

Фінансова діяльність є особливою ділянкою управління, спеціальне завдання якої - мобілізація, розподіл і використання фондів коштів [39, с. 336].

Фінансова діяльність місцевих органів влади повинна будуватися на таких принципах:

- принцип взаємозв'язку і взаємозалежності - відображає вплив фінансової політики держави, місцевих органів влади на всі елементи системи регіональних фінансових ресурсів;

- принцип повноти - прорахунок усіх можливих регіональних фінансових ресурсів.

- принцип комплексності - відображає взаємозв'язок між елементами місцевих фінансів, показниками місцевих бюджетів у взаємозв'язку із соціально-економічним розвитком регіонів;

- принцип обліку і контролю місцевих фінансів;

- принцип законності і дотримання фінансової дисципліни;

- принцип самостійності в керуванні місцевих фінансів.

Таким чином, тільки таке розширене поняття суті місцевих фінансів, структури і принципів формування місцевих фінансових ресурсів дає можливість органам місцевого самоврядування реалізувати основні їхні завдання - соціальний і економічний розвиток території.

1.3 Методологічні способи визначення ефективності використання бюджетних засобів

Вирішальною і ведучою ланкою фінансової системи є бюджет, за допомогою якого здійснюється перерозподіл більшої частини національного доходу. Бюджет забезпечує існування держави, розвиток його економіки і культури. Утворення централізованого державного фонду засобів необхідно не тільки для дозволу проблем усієї країни, але і - у першу чергу - для задоволення потреб розвитку економіки в цілому. Не можна також забувати, що бюджет виконує не тільки розподільні функції - він активно бере участь і у формуванні ресурсів держави.

Держава планує бюджет, його доходи і витрати, регулюючи через доходи всі бюджети - за рахунок передачі загальнодержавних доходів на регіональні і місцеві рівні [13, с. 24].

Держава через бюджет акумулює велику частину національного доходу, фінансуючи народне господарство і соціально-культурний розвиток країни, регулює ці процеси, контролює дотримання режиму твердої економії засобів і ріст їхніх надходжень, а через них - скорочення бюджетного дефіциту.

Основною умовою бездефіцитного бюджету є стійкість економіки і дотримання пропорцій між доходами і витратами. У противному випадку з'являється необхідність випуску в звертання додаткових грошей для збалансування бюджету, що ще більше поглиблює негативні явища в економіці, як це спостерігається в сучасних умовах [3, с. 115].

Про ефективність, як принципу побудови бюджетної системи України, уперше на рівні законодавчого акта згадується в бюджетному кодексі України, тут цьому поняттю дане визначення, що зводиться до того, що при складанні і виконанні бюджетів всі учасники бюджетного процесу можуть прагнути до досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних засобів і досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу засобів.

Дивлячись на особливості ревізійної роботи, що насамперед полягає у встановленні і групуванні відхилень від визначених правил формування, розподіли і використання фінансових ресурсів (тобто в прояві не позитивних, а негативних процесів), дане поняття вимагає роз'яснення з метою забезпечення правильного застосування в практичній роботі ревізорів.

Ця думка базується на тім, що нормативно-правовими актами не визначені:

- ознаки, що можуть свідчити про неефективне використання бюджетних засобів;

- порядок визначення обсягу бюджетних засобів, використовуваних неефективно;

- механізм упровадження способів по фактах неефективного використання бюджетних засобів;

- ступінь відповідальності за неефективне використання бюджетних засобів;

Можна заперечити, що названі питання не є проблемними і вони не вимагають додаткового нормативного роз'яснення. Але можна поставити запитання, чи відноситься не цільове використання бюджетних засобів до неефективного?

На перший погляд, це безумовно так, тобто при такому їхньому використанні ми не наближаємося, а віддаляємося від «досягнення запланованих цілей», що по приведених визначеннях є критерієм ефективного використання коштів [11, с. 15].

Слід зазначити, що практично в більшості випадків, у тому числі в позначених ревізійних матеріалах, мова йде про дотримання нормативно-правових актів з питань використання бюджетних засобів. При цьому не захоплювалися питання правильності планування бюджету, доцільності фінансування визначених cтруктур або їхніх підрозділів, державних програм і проектів.

Це свідчить про те, що державний контроль визначив не ефективність, а тільки ощадливість використання фінансових ресурсів. Економія - придбання у відповідний термін і по мінімальній вартості фінансових, суспільних і матеріальних ресурсів, що є придатними і по якості і по кількості. Економічна ефективність - використання фінансових, суспільних і матеріальних ресурсів, таким чином, щоб одержати максимальний ефект при наявних ресурсах, чи звести до мінімуму витрати ресурсів для даної кількості і якості продукції.

Основною відмінністю між економією й ефективністю є відсутність у понятті «економія» положення про кінцеву мету - для чого ми прагнемо економії. Але зведені до нуля витрати не є самоціллю бюджетування. Цього недоліку вже немає у визначенні «ефективність», у якій зазначена її мета - «одержати максимальний ефект».

Таким чином, основними критеріями ефективного використання бюджетних засобів слід зазначити:

- придбання товарів (робіт, послуг), що по якості і по кількості відповідають установленим нормативам;

- можливість застосування придбаних товарів (робіт, послуг) у господарстві (технологічне з'єднання);

- придбання необхідних по якості і по кількості товарів (робіт, послуг) з найменшими витратами фінансових ресурсів.

Поняття ефективності передбачає відношення результатів (ефекту) діяльності до наміченим цілям і є показником діяльності: якщо таким способом ціль досягається швидше і легше, те він ефективний.

Звідси випливає три основних види ефективності:

необхідна (відношення цілей до потреб, ідеалів і норм);

результативна (відношення досягнутого результату до намічених цілей);

витратна (відношення досягнутих результатів до витрат).

Ці види ефективності створюють ланцюжок: необхідна ефективність визначає зміст результативної, а остання - видаткової. У ньому містяться основні параметри управління, ціннісні норми, що визначають мети, що у свою чергу конкретизують задачі дозвіл яких гарантує досягнення цілей, і витрати ресурсів необхідних для рішення задач [13, с. 35].

Якщо необхідну, результативну і видаткову ефективності виразити відношенням Ц/П, Р/Ц, Р/З, то комплексному поняттю ефективності відповідає формула:

Е = Ц/П ? Р/Ц ? Р/З, (1)

де: П - необхідна ефективність,

Р - результативна ефективність,

З - витратна ефективність.

Е - ефективність

Ц - ціль

Тоді збільшення ефективності може залежить від трьох факторів:

- збільшення обсягу результату (Р);

- зменшення витрат (З);

- раціоналізації потреб (П);

Якщо ціль виражає потреба (Ц/П = 1), а результат реалізує мета (Р/Ц = 1), то ефективність зводиться до її витратної складов:

Е = 1 ? 1 ? Р/З = Р/З (2)

Таким чином, можна зробити такі висновки:

1. Економія, що зводиться до мінімізації використання ресурсів є невід'ємною умовою досягнення ефективності їхнього використання.

2. Використання бюджетних засобів на меті, що не позначені в кошторисі, не завжди є неефективним їхнім використанням.

3. Неефективне використання бюджетних засобів є бюджетним правопорушенням.

4. Ефективність використання бюджетних засобів можна оцінити тільки в контексті виконання соціально-економічної (бюджетної) програми, відповідно до якої визначені критерії оцінки їхнього виконання.

З розрахунком такого підходу й аналогією з тим, що в Кодексі визначено, як цільове, так і не цільове використання бюджетних засобів, можна дати визначення неефективного їхнього використання [43, с. 10].

Неефективно використані бюджетні кошти - це ті бюджетні витрати, що були необов'язковими (без здійснення яких можна було обійтися) при наданні (придбанні) необхідних суспільству по термінах, якості і кількості товарів (робіт і послуг) [40, с. 126].

Про неефективне використання бюджетних засобів можуть свідчити такі ознаки:

- використання бюджетних засобів на меті, що не відповідають бюджетним призначенням;

- придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) за цінами, що перевищують діючі в регіоні на ідентичні товари (роботи, послуги) на момент здійснення господарської операції;

- придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, що не можуть бути використані на заплановані цілі, із причин: придбання їхній у кількості, що перевищує потреби і нормативні запаси; придбання моральне і фізично застарілих чи цінностей таких, котрі мають прострочений термін використання; відсутність сертифіката якості чи документації по їх застосуванню;

- передоплата необхідних товарів (робіт, послуг), що привела до дебіторської заборгованості на термін більше одного місяця, якщо ін. не передбачено законодавством;

- оплата витрат, що не є першочерговими, при наявності кредиторської заборгованості, із захищених статей витрат бюджету;

- капітальні вкладення в програми і проекти, що не реалізовані і припинені в зв'язку з втратою актуальності і недостатнім фінансуванням.

Зокрема, по фактах неефективного використання бюджетних засобів керівнику об'єкта контролю доцільно надавати вимоги (пропозиції):

- про впровадження способів для усунення бюджетних правопорушень (у т.ч. шляхом досягнення запланованих цілей) за рахунок додаткового залучення бюджетних чи власних засобів;

- про залучення винних облич до дисциплінарного, а при заподіянні об'єкту контролю бюджетними правопорушеннями прямого збитку - і матеріальної відповідальності.

Якщо за матеріалами ревізії (перевірки) просліджується, що неефективне використання бюджетних засобів мало мету одержання учасниками бюджетного процесу тіньових доходів, то такі матеріали можуть бути передані в правоохоронні органи.

На об'єкти контролю, що допустили неефективне використання бюджетних засобів, може бути застосована фінансова санкція у виді призупинення операцій по бюджетних засобах [39, с. 336].

Упровадження позначених пропозицій у практику сприяє засвоюванню контрольно-ревізійними працівниками цілей і задач служби, а також через удосконалення контрольної роботи - доцільності бюджетної дисципліни.

Варто позначити, що актуальність контролю ефективності використання бюджетних засобів уже доведена практикою.

У дохідній частині бюджету зосереджується та частина вартості валового внутрішнього продукту, що у процесі розподілу і перерозподілу доходів і нагромаджень може бути спрямована на розвиток економіки, соціальний захист населення, соціально-культурні заходи, нестатки оборони, управління. Основними джерелами формування фінансових ресурсів, акумульованих у бюджеті, є податки, суть яких у першу чергу полягає в примусовому вилученні державою частини новоствореної вартості.

Для цього, щоб ці кошти були ефективно використані в життєво важливих і прогресивних секторах економіки, для створення необхідної інфраструктури, визначення потреб зв'язаних з добробутом, зайнятістю населення, соціальним забезпеченням, необхідно їхній концентрувати.

Збільшення витрат можливо тільки в одному випадку, через збільшення доходів і податкових надходжень, що зв'язані з населенням. Знайти рівновагу між необхідними витратами і можливими надходженнями дуже складно, це скоріше можна назвати фінансовим мистецтвом.

Форми участі органів влади і управління в процесах формування фінансів і бюджету різні, але загальним для них є управління податковою і кредитною політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням бюджетів усіх рівнів управління.

Практика свідчить, що можна виділити 4 форми регулювання бюджетів усіх рівнів управління:

· централізованим, здійснюваним Мінфіном України і спрямована на створення для всіх місцевих рад держави рівних можливостей у відношенні одержання доходів і фінансування витрат;

· децентралізована, основою якої служить фінансова самостійність місцевих органів;

· створення умов для надходження доходів в усі ланки бюджетної системи;

· забезпечення бюджетним фінансуванням галузей народного господарства.

Фінансові кошти накопичуються в державному бюджеті як загальнодержавні податки й обов'язкові платежі, хазяїном яких є Верховна Рада України, що розподіляє ці кошти між центральними і місцевими органами влади у виді відрахувань [40, с. 126].

У цілому удосконалювання податкової системи повинне здійснюватися з обліком трьох факторів: фінансового, котрий формує доходи бюджету; економічного, котрий характеризує вплив податкової системи на виробництво; соціального, котрий відбиває зміни в доходах населення.

Сьогодні ж фінанси незалежної України знаходяться у важкому положенні, відбиваючи тим самим економічну і соціальну ситуацію в суспільстві. Постійно зростаючі витрати бюджетів усіх рівнів на рішення соціальних проблем і інших невідкладних задач, привели до все зростаючого дефіциту доходів органів усіх рівнів [13, с. 32].

У таких умовах, хотіли б вони чи ні, але всі органи державної влади і управління повинні займатися питаннями бюджету, що служить дзеркалом, що відбиває стан української економіки.

Планування доходів і витрат бюджетів усіх рівнів здійснюється при складанні їхніх проектів. Планування бюджету має на меті визначити суму засобів, яку потрібно залучити в бюджет для витрат на фінансування народного господарства, на зміст соціально-культурної сфери, армії, органів влади і управління.

У процесі планування доходів і витрат бюджету всіх рівнів повинні бути забезпечені:

- повне виявлення доходів по всіх їхніх джерелах;

- раціональне й ощадливе визначення витрат, планування яких повинно йти через дотримання режиму твердої економії для покриття наявного дефіциту бюджетних засобів [29, с. 30].

При плануванні бюджету потрібно виходити з реалій сьогоднішнього дня:

- різкого підвищення цін;

- економічної кризи й інфляції;

- розладу фінансової системи [14, с. 52].

Формування і регулювання бюджетів повинні спиратися на методи їхнього існування. Бюджети відрізняються по доходам і витратам і мають потребу в збалансованості, а це у свою чергу, обумовлює балансовий метод їхнього регулювання [32, с. 24].

Поряд з балансовим, є і такі методи регулювання бюджетів:

1. По доходах - податковий, перерозподілу, дотації;

2. По витратах - коефіцієнтів, нормативний.

Застосування того чи іншого методу бюджетного регулювання залежить від того, яка підстава для складання бюджетів - засобу чи по витратах засобу по доходах. Таким чином, при плануванні, а особливо - при регулюванні, місцевих бюджетів необхідно виходити з економічного розвитку областей.

У нашій суворій дійсності, при дефіциті бюджету, не обійтися без залучення для нестатків міст і селищ засобів підприємств. У силу цього, органи місцевого самоврядування формують позабюджетні і цільові фонди.

Практика роботи показує, що позабюджетні фонди формуються за рахунок:

· залучення засобів населення, добровільних внесків і пожертвувань;

· доходів від місцевих позик, грошово-речових лотерей і аукціонів;

· плата за реєстрацію і перереєстрацію підприємств усіх форм власності;

· штрафів за забруднення навколишнього середовища підприємствами усіх форм власності.

Утворення і нагромадження засобів у позабюджетних фондах не тільки розширили права рад усіх рівнів, але і забезпечують необхідні кошти для формування соціально-економічного розвитку міст [3, с. 115].

Формування позабюджетних фондів здійснюється по таких методах: нормативному, коефіцієнтів, добровільних інвестицій.

На практиці нормативний метод реалізується у виді твердо установлених відрахувань у фонди. З часом нормативи можуть змінюватися і змінюються, але вони залишаються твердо встановленими в той чи інший позабюджетний фонд. Метод коефіцієнтів, більш прийнятний при пайовій участі підприємств усіх форм власності в благоустрої міст і селищ, у будівництві житла й об'єктів соцкульбиту.

Метод добровільних інвестицій поєднує добровільні пожертвування з боку як фізичних, так і юридичних осіб, засобів у позабюджетні фонди на соціально-культурні заходи або на інші мети.

2. Організація і управління коштами місцевого бюджету з метою забезпечення фінансового розвитку Херсонського міського фінансового управління

2.1 Управління і формування доходів міського бюджету

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, що є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів, у розподілі і використанні цих фондів на фінансування змісту і розвитку соціальної інфраструктури, місцевого господарства.

Надходження доходів у загальний фонд зведеного бюджету м. Херсона за 2010 рік виконані на 62% у порівнянні з уточненим планом, перевиконані на 149% у порівнянні з фактичними надходженнями за 2010 рік, складають - 79%. У структурі доходів міста податкові надходження розподіляються в такий спосіб:

- прибутковий податок - 72%

- податок на прибуток - 12%

- плата за землю - 2%

- плата за торгові патенти - 1%

- місцеві податки і збори - 4%

- єдиний податок - 3%

- надходження засобів від приватизації - 1%

- інші податки - 5%

За станом на 01.01.2011 р. з бюджету міста в розрізі функціональної класифікації і видів бюджетів фінансуються й одержують дотації і субвенції 42 установи і організації.

Формування бюджетів міста Херсона в 2009-2010 роках проводилося на підставі показників плану економічного і соціального розвитку міста на відповідні роки, відповідно до нормативних актів Кабінету Міністрів України, з урахуванням вимог Закону України «Про бюджетну систему України», розрахункових показників по доходах і витратам. Планування доходів міського бюджету здійснювалося виходячи з динаміки надходження доходів і зборів, розрахованих Міністерством економіки індексів і ставок, передбачених законодавством України.

Доходи бюджетів утворяться за рахунок надходжень від оплати фізичними і юридичними особами податків і зборів і ін. обов'язкових платежів, надходжень від ін. джерел установлених законодавством України.

Мобілізуючи доходи бюджету, місцеві органи здійснюють контроль за сферою виробництва і використанням утворених матеріальних і фінансових ресурсів [37, с. 432].

Сутність функціонування внутрібюджетних відносин дозволяє визначити місцеві бюджети, як сукупність форм організації бюджетних відносин, за допомогою яких частина бюджетних ресурсів держави спрямована в розпорядження місцевих органів влади для забезпечення функцій управління місцевим сектором економіки країни.

Усі доходи місцевих бюджетів поділяються на 4 групи:

- власні;

- закріплені;

- регульовані;

- офіційні трансферти.

Власні доходи характеризуються тим, що вони спрямовані в той чи інший вид бюджету в залежності від відомчої підпорядкованості господарства і з урахуванням територіальної ознаки надходження коштів. До числа закріплених джерел відносяться: податок на прибуток підприємств, місцеві податки, збори і платежі.

Закріпленими є доходи, що на тривалій основі передаються місцевим бюджетам у повному обсязі або частково. По своїй природі - загальнодержавні податки, збори або доходи, що традиційно формують дохідну частину місцевих бюджетів. До числа власних джерел відносяться: плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на промисел, державне майно.