Забезпечення суспільного добробуту населення потребує значних фінансових ресурсів. Це зумовлює необхідність науково обґрунтованої концепції доходів і видатків.

Фінансування соціальних витрат - головний інструмент держави для підвищення добробуту населення, ці витрати повинні стати основою впливу держави на рівень матеріального забезпечення населення як у середньостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Для реалізації зазначеного слід провести такі заходи:

а) інвентаризувати соціальні програми, що були прийняті за роки незалежності, а також ті, які залишилися в спадок з часів існування СРСР, здійснивши відповідні розрахунки щодо потреби та можливостей у фінансових ресурсах для їх виконання;

б) з урахуванням результатів інвентаризації соціальних програм визначити ті, що втратили соціальну значимість в умовах ринкової економіки і підлягають вилученню з бюджетного фінансування, та такі, які потребують першочергового здійснення і мають перспективне значення;

в) фінансування установ і закладів соціальної сфери як на стадії визначення обсягів витрат, так і на стадії їх використання здійснювати строго відповідно до результатів діяльності. Це дасть змогу відмовитися від практики фінансування соціальної сфери залежно від досягнутого рівня бюджетних витрат, а також приймати обґрунтовані рішення щодо удосконалення соціально-культурних установ і закладів, їх об'єднання, скорочення та ліквідації;

г) розробити програму реформування соціальних пільг, привілеїв і виплат, на основі чого удосконалити систему адресної соціальної підтримки населення, відмовившись від відомчого характеру надання пільг, замінивши їх грошовими формами соціальної підтримки;

ґ) здійснювати витрати на фінансування вищої освіти на основі затвердженого урядом державного замовлення на підготовку кадрів вищої кваліфікації і єдиних норм витрат на їх підготовку, розрахованих Міністерством фінансів за участю зацікавлених органів державного управління;

д) фінансування науки проводити шляхом виділення коштів на дослідження за тематикою, розробленою Міністерством освіти і науки та затвердженою урядом, замінивши кошторисне фінансування виділенням коштів на оплату виконання державних наукових замовлень;

е) підвищити відповідальність органів виконавчої влади за прийняття та реалізацію рішень, які не забезпечуються відповідними джерелами фінансування, посилити вимоги до проведення експертних оцінок щодо визначення потреб та джерел фінансових ресурсів на здійснення накреслених заходів.

Суттєвого поліпшення стану фінансування заходів соціального спрямування можна досягти і шляхом удосконалення управління бюджетними ресурсами. Тут на перший план виходять питання казначейського виконання державного та місцевих бюджетів. Треба досягти такого стану, коли Уряд та місцеві органи виконавчої влади матимуть у своєму розпорядженні інформацію про щоденний рух коштів на казначейських рахунках державного та відповідних місцевих бюджетів.

Ґрунтовного методичного забезпечення потребує система визначення планових обсягів бюджетних витрат на утримання соціально-культурних установ і здійснення заходів, пов'язаних з рівнем матеріального добробуту населення.

Другим блоком бюджетного механізму є бюджетне забезпечення, основною складовою якого є фінансове планування та прогнозування.

Бюджетне планування - це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. Сферою застосування бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсів на всіх стадіях відтворювального процесу. Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему бюджетних планів [31].

В економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів («від досягнутого»), нормативний, балансовий та програмно-цільовий.

В недалекому минулому в практиці фінансового планування застосовувалося планування «від досягнутого»: сума коштів за окремими статтями на наступний фінансовий рік визначалася шляхом простого зменшення або збільшення відповідної суми поточного року, за основу бралися звітні дані за минулий рік без врахування визначення результатів фінансування. Таке планування не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів.

Балансовий метод дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Він направлений на те, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб.

Досконалішим методом бюджетного планування є нормативний метод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Нормативний метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетних витрат у соціальну сферу, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби соціальних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання. Перехід до планування фінансових ресурсів бюджетних установ на основі використання стабільних нормативів обґрунтовується тим, що відкриває можливість забезпечити збалансованість розвитку соціальної сфери. Отже, встановлення соціальних норм заслуговує значної уваги, дивлячись на те, що від науково та економічно обґрунтованого їх визначення залежить забезпечення найважливіших потреб громадян.

Планування соціальних видатків бюджету базується на застосуванні нормативного методу, що дає можливість спрогнозувати обсяг грошових коштів, які повинні забезпечити ефективну діяльність цієї сфери. Для цього створюється спеціальний механізм удосконалення розрахунку бюджетних показників соціального захисту і забезпечення [78].

В Україні для поліпшення бюджетного планування включаються в систему макроекономічних показників державного бюджету соціальні стандарти, на основі яких визначається лише реальна мінімальна потреба державного і місцевих бюджетів у коштах, а також, відповідно, перерозподіляються і закріплюються доходи за рівнями бюджетної системи. Тобто, соціальні норми відповідають сучасним уявленням про мінімальний рівень і якість соціальних послуг, що надаються населенню. Саме ці норми виступають критерієм визначення видатків бюджету на соціальну сферу, а не величина бюджетних доходів, хоча вони й вважаються лімітами всіх витрат.

Економіка постійно розвивається, регіони країни мають різне соціально-економічне становище, потреби населення змінюються й зростають, відбувається науково-технічний прогрес - все це потребує постійного перегляду та коригування нормативів з огляду на зміни умов соціально-економічного розвитку й в основі таких змін повинні бути такі інструменти, як соціальні стандарти для кожної категорії населення, які забезпечують високий рівень життя, а не соціальні мінімуми. Таким чином, нормативи повинні бути лише умовно стабільними й орієнтуватися на якісне забезпечення соціальними послугами населення.

Нормативи бюджетного фінансування соціальної сфери, що визначаються на основі державних мінімальних стандартів, є основою для розрахунку мінімальних розмірів видаткової частини державного бюджету та відповідних місцевих бюджетів і не забезпечують розвиток, вдосконалення. Але ж для покращення, якісного надання послуг соціальним галузям потрібні середньострокові й довгострокові ефективні програми розвитку й відповідно планування, прогнозування й здійснення їх фінансування. Тому, в Україні зроблені перші кроки до запровадження фінансування соціальної сфери на основі цільових програм, тобто програмно-цільового методу формування бюджету. Початком практичного упровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі в Україні стало розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі від 14 вересня 2002 року № 538-р [52]. Програмно-цільовий метод спрямований на визначення першочергових цілей держави, складання програм для їхнього досягнення, забезпечення цих програм фінансовими ресурсами, оцінку ефективності використання бюджетних коштів у процесі виконання завдань програми.

Сучасний річний бюджет повинен формуватися як складова частина тривалого плану-прогнозу, в межах якого враховані стійкі довготермінові тенденції і наближення до цілей, визначених попередньо. У процесі розробки плану важливою є точність прогнозів. Варто зазначити, що розробка плану-прогнозу, передусім, залежить від рівня кваліфікації аналітиків. Прогноз бюджету минулого року слід використовувати як базу складання проекту реального бюджету в поточному році. На сьогодні в Україні складається тільки проект щорічного бюджету, що пояснюється суттєвою нестійкістю економічних процесів та відсутністю досвіду в розробці прогнозів. Але ж прогнозування має стати невід'ємною частиною процесу бюджетного планування, що дасть змогу проаналізувати тенденції формування ресурсів бюджету та їхнє використання, виявити чинники, які необхідно враховувати у розрахунках бюджетних показників, визначити їх взаємозв'язки, а також можливі способи впливу на ці показники. Призначення бюджетного прогнозування полягає в оцінці різних і найбільш вірогідних варіантів формування ресурсів бюджету і напрямків використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при розробленні бюджету.

Бюджетне прогнозування має набути стратегічного характеру, включати варіанти обґрунтування заходів щодо вдосконалення бюджетного механізму і засобів бюджетного регулювання за умови динамічного підтримання фінансової збалансованості в економіці.

Ефективне вирішення завдань, пов'язаних із формуванням доходів і видатків бюджету, ґрунтується на основі економіко-математичних методів і моделей. Для реалізації основного методологічного принципу бюджетного прогнозування, що полягає в досягненні й динамічному підтриманні збалансованості руху бюджетних потоків у процесі економічного розвитку, доцільно використовувати економіко-математичні моделі, які мають уможливити:

а) взаємопов'язаний розрахунок основних показників доходів і витрат бюджету з розрахунками показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану;

б) оцінку бюджету за критерієм його збалансованості з урахування його впливу на ефективність виробництва і темпи економічного зростання.

Принцип досягнення, встановлення і підтримання бюджетної збалансованості має дотримуватися при розв'язанні всього кола завдань бюджетного прогнозування, серед яких основними є:

а) визначення інструментарію бюджетного регулювання і кількісне визначення економічних регуляторів;

б) побудова шкали пріоритетів при визначенні бюджетної політики.

Таким чином, сформульовано низку завдань бюджетного прогнозування, при розв'язанні яких доцільно використовувати економіко-математичні моделі. Однак врахування названих завдань - необхідна, але недостатня умова реального застосування моделей на практиці бюджетного прогнозування. Достатня ж умова полягає в поєднанні технології модельних розрахунків із чинною технологією бюджетного прогнозування. Виходячи із цих умов, рекомендовані до практичного застосування в бюджетному прогнозуванні моделі мають:

а) стати невід'ємним елементом процесу прогнозування і реально використовуватися у вирішенні конкретних завдань, пов'язаних із формуванням відповідних показників бюджету;

б) мати адресність;

в) бути по можливості простими;

г) забезпечувати свободу вибору стратегічних прогнозних рішень працівниками, що несуть повну персональну відповідальність за їхні наслідки.

Найширшого використання серед методів бюджетного прогнозування набули регресійні багатофакторні моделі для розрахунку на перспективу окремих показників бюджету, а також бюджетних нормативів. Нині дедалі більше використовуються методи економетричного моделювання.

Переваги економетричного підходу полягають у тому, що:

а) економічні моделі не допускають суперечності в системі прогнозованих показників;

б) економічний підхід дає можливість одночасного відображення в моделі багатьох факторів з урахуванням їх взаємовпливу, а також допускає певну свободу в перегляді факторів і взаємозв'язків у процесі роботи з моделлю;

в) на основі економічних моделей можуть бути одержані варіанти прогнозу для широкого діапазону вихідних умов і припущень.

Водночас реалізація довгострокового прогнозування в рамках економічного підходу можлива лише на основі врахування знань експертів і відповідної технології використання моделей. Модель у даному разі, з одного боку, є інструментом перевірки гіпотез експертів, а з другого - безперервно підлягає зміні та уточненню у процесі одержання експертами нових знань.

Для організації експериментальної роботи в діалоговому режимі найбільш перспективними є імітаційні моделі, реалізовані у формі імітаційних систем, які являють собою людино-комп'ютерну систему прийняття рішень з автоматизованим формуванням варіантів. Підхід «експерт - модель - комп'ютер» має свої переваги перед «суто» економетричним. Ці переваги полягають у тому, що експерту забезпечується можливість у діалозі з комп'ютером вибирати кількісні значення бюджетних нормативів і норм, завдавати вихідні дані для характеристики об'єкта дослідження і за результатами розрахунків сформувати аналітичні таблиці.

Важливим методом прогнозування доходів і видатків бюджету є застосування економіко-статистичних моделей. Термін «економіко-статистична модель» (ЕСМ) застосовується у контексті в тому значенні, що модель ідентифікується на основі обробки даних статистичної звітності. ЕСМ можна визначити як одну із форм економіко-математичної моделі, що описує взаємозв'язки характеристик економічних систем [31].

Однією з найвідоміших моделей прогнозування доходів і видатків бюджету, побудованих в Україні, є розроблена багатофункціональна модельована система «Бюджет України». Ця система призначена для розв'язання широкого кола завдань фінансового і бюджетного прогнозування та макроекономічного аналізу в умовках перехідної економіки з метою прийняття рішень щодо розроблення економічної політики держави.

Підсумувавши вищевикладене, можна зробити такі висновки. Бюджетний механізм фінансування соціальної сфери не є створеним раз і назавжди й з плином часу він зазнає суттєвих змін. Одні фінансові методи відживають, натомість з'являються нові. Так, при командно-адміністративній економіці основна увага приділялася бюджетному забезпеченню, а для сучасної економіки характерне поєднання бюджетного забезпечення та бюджетного регулювання з зосередженням уваги на забезпечення тих верств населення, які з різних причин не можуть самостійно забезпечити себе соціальними послугами. Для того, щоб бюджетний механізм фінансування соціальної сфери функціонував злагоджено, потрібно удосконалювати планування й прогнозування бюджетних видатків, які спрямовуються на надання соціальних послуг населенню України.

1.4 Характеристика Головного управління Державного казначейства у Луганській області як органу по виконанню бюджету

27 квітня 1995 року Указом Президента України за №335/95 створено Державне Казначейство України, а Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року за №590 затверджено Положення про Державне казначейство України, яке започаткувало казначейську форму виконання бюджету [18, 20].

Державне казначейство керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами ВРУ, указами і розпорядженнями КМУ, НБУ, наказами Міністерства фінансів України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Указу Президента та постанови Уряду, Державне казначейство України це той виконавчий орган влади, який повинен вирішувати весь комплекс завдань, пов'язаний з касовим виконанням Державного бюджету і бюджетів самоврядування та ефективним управлінням бюджетними коштам, в тому числі, що направлені на розвиток соціальної сфери регіону.

Державне казначейство має у своєму підпорядкуванні територіальні органи Головні управління Державного казначейства в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі та управління у районах, містах та районах у містах (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Органи Державного казначейства України

Організаційна структура Державного казначейства України відтворює структуру адміністративно-територіального устрою України. Відповідно, казначейська система України має трирівневу структуру і складається з:

а) Державного казначейства України, яке розташовується у столиці держави і представляє його центральний рівень;

б) Головних управлінь Державного казначейства (ГУДК) обласного значення, розміщених таким чином:

1 Головне управління в Автономній Республіці Крим;

2 Головні управління в містах Києві та Севастополі;

24 Головних управлінь функціонують в областях.

в) районних (міських, районних у містах) управлінь Державного казначейства (РУДК), зосереджених у найважливіших місцевих адміністративних центрах.

Розвиток органів Державного казначейства супроводжувався стрімким розвитком казначейських інформаційних технологій. Держказначейство має розвинену регіональну мережу підвідомчих структур, взаємодіє із великою кількістю учасників бюджетного процесу. Прагнення до єдиної системи інформації є одним із перспективних напрямів діяльності Держказначейства, що потребує сучасного розвитку телекомунікацій та їхнього середовища, який дасть змогу легко включатися в електронний документообіг з Національним банком України, кредитними організаціями, податковими органами, розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів. Цей процес передбачає системний підхід до вибору апаратних і програмних рішень щодо реалізації казначейських технологій і на територіальному, і на центральному рівні. В цьому напрямі вже зроблені кроки - органи казначейства використовують автоматизовану систему “Казна”, яка значно спростила процес обліку, формування звітності, первинних документів по операціях, полегшує зв'язок між органами казначейства й різними користувачами їх звітності.

Аналіз етапів і механізмів впровадження казначейської системи виконання бюджету засвідчує, що:

а) Система Державного казначейства поступово розширювалася й охопила всі операції державного бюджету,

б) Казначейство поширило свою діяльність на місцеві бюджети, і це дає змогу застосовувати єдині правила контролю за доходами і видатками і державного, і місцевих бюджетів.

в) Державне казначейство стало центральною системою бухгалтерського обліку за всіма операціями, здійсненими у системі єдиного казначейського рахунку, а також відповідальним за складання звітності.

г) Кожний новий етап становлення та розширення казначейської системи виконання бюджетів сприяє виявленню і позитивних, і негативних тенденцій з питань виконання бюджетів і створює підґрунтя для їхнього розвитку та удосконалення [40].

Обласне Головне управління Державного казначейства у Луганській області очолює начальник, який відповідає за роботу всіх районних управлінь Державного казначейства у рамках адміністративного регіону та в межах покладених на нього функцій. У зв'язку із входженням органів Державного казначейства в систему електронних платежів Національного банку України, запровадженням казначейського обслуговування місцевих бюджетів та з метою підвищення ефективності роботи Державного казначейства України видано наказ №93-к від 30 січня 2002 року Державним казначейством України «Про затвердження типової структури управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі» (Додаток А). Можна виділити загальні для більшості структурні підрозділи (відділи), необхідні для роботи казначейства:

а) відділ виконання бюджету за доходами;

б) відділ виконання бюджету за видатками;

в) відділ встановлення лімітів;

г) відділ обліку і звітності тощо.

Вища й середня ланки мають режимно-секретні відділи, відділи організації роботи та контролю підвідомчих органів, відділи комп'ютеризації.

Районні та міські Управління Державного казначейства складаються з:

а) відділу обліку лімітів видатків і контролю за виконанням кошторисів;

б) відділу розмежувань та оперативно-аналітичного обліку державних доходів;

в) відділу бухгалтерського обліку і звітності;

г) операційного відділу.

В Головному управлінні Державного казначейства України у Луганській області в листопаді 2006 року було проведено реорганізацію і його структура дещо змінилася. Відділ видатків Державного бюджету й операційний відділ об'єдналися й на їх базі створено управління видатків, обслуговування кошторисів розпорядників коштів та інших клієнтів, моніторингу та контролю платежів (Додаток Б).

Для вивчення впливу бюджету на розвиток соціальної сфери регіону доцільно навести характеристику Управління видатків, обслуговування кошторисів розпорядників коштів та інших клієнтів, моніторингу та контролю платежів Головного управління Державного казначейства України у Луганській області. Саме воно займається обліком, проведенням видатків на соціальну сферу, на всі бюджетні установи соціальної сфери, що функціонують у регіоні. Це управління має структуру, що зображена на рис. 1.2.

Головними завданнями управління є:

а) Формування мережі бюджетних установ та організацій, які отримують кошти з державного та місцевих бюджетів в АС “Казна-Видатки”;

б) Забезпечення обліку бюджетних асигнувань та контролю за їх цільовим використанням;

в) Здійснення розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, інших клієнтів.

Управління, відповідно до завдань, виконує такі функції:

а) Узагальнює дані про мережу та зміни до мережі розпорядників коштів державного бюджету II i III ступеня та одержувачів, звіряє їх з даними, отриманими від Державного казначейства України;

Рис. 1.2. Структура Управління видатків, обслуговування кошторисів розпорядників коштів та інших клієнтів, моніторингу та контролю платежів

б) В міру надходження від головних розпорядників коштів місцевих бюджетів даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств та організацій, формує мережу розпорядників коштів місцевих бюджетів, вносить зміни до неї згідно з діючими нормативними актами;

в) Приймає від Державного казначейства України річний розпис асигнувань державного бюджету (за винятком надання кредитів з Державного бюджету України), помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету (за винятком надання кредитів з Державного бюджету України), помісячний розпис асигнувань спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), річний розпис витрат спеціального фонду державного бюджету з розподілом по видам надходжень (надалі річний розпис державного бюджету) за територією в розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів, а також довідки про зміни до них. Від фінансових органів місцевих бюджетів - річний розпис асигнувань місцевих бюджетів, помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевих бюджетів, а також довідки про зміни до них.

г) Доводить витяги (а також довідки про зміни) з річного розпису державного бюджету до розпорядників коштів II ступеня.

ґ) Приймає від розпорядників коштів II ступеня розподіл показників (а також реєстр змін) зведених кошторисів та планів асигнувань у розрізі розпорядників коштів бюджету нижчого рівня та одержувачів. Здійснює контроль за відповідністю вказаних у зазначених документах загальних сум сумам, зазначеним у витягах з річного розпису державного бюджету.

д) Приймає від головних розпорядників коштів місцевих бюджетів розподіли показників зведених кошторисів та зведених планів асигнувань із загального та спеціального фондів місцевих бюджетів у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня та обліковує їх на відповідних рахунках позабалансового обліку.

е) Формує річний розпис (а також повідомлення про зміни річного розпису) призначень державного бюджету та помісячний розпис (а також повідомлення про зміни в помісячному розписі) асигнувань загального фонду державного бюджету за територіями, у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня для кожного територіального управління Державного казначейства.

є) В термін, визначений законодавством, приймає від розпорядників коштів нижчого рівня затверджені кошториси доходів та видатків і плани асигнувань; від одержувачів коштів - плани використання бюджетних коштів. Бере до обліку довідки про зміни кошторису доходів і видатків та про зміни плану асигнувань загального фонду державного бюджету.

ж) Здійснює облік зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.

з) Здійснює попередній контроль.

и) Здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, інших клієнтів.

і) Здійснює примусове списання (стягнення) коштів з рахунків розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, інших клієнтів на підставі відповідних документів.

ї) Здійснює повернення зайво та/або помилково зарахованих коштів на підставі платіжних доручень.

й) Звіряє звіти, надані розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів, з даними облікової бази в частині касових видатків, обліку фінансових зобов'язань.

к) Надає роз'яснення, методичну, практичну допомогу та консультаційну підтримку територіальним управлінням Держказначейства з питань, які відносяться до його безпосередніх функціональних обов'язків.

л) Розробляє, приймає участь у підготовці проектів законодавчих та нормативних документів з питань, що належать до компетенції управління.

м) Розробляє піврічні плани роботи управління та затверджує їх у начальника Головного управління за погодженням першого заступника начальника Головного управління - куратора.

н) Приймає участь у визначенні щорічної перспективної потреби в кадрах, формуванні кадрового резерву та замовлень на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників.

о) Приймає участь у семінарах, нарадах, які проводяться з фахівцями інших структурних підрозділів та територіальних органів Держказначейства з питань, які відносяться до компетенції управління.

п) Забезпечує ведення затвердженої номенклатури справ управління та дотримання встановленого порядку роботи з документами з моменту їх створення або надходження до відправлення або передачі в архів.

р) Розглядає та надає відповіді на заяви, звернення, запити та листи юридичних, фізичних осіб з питань, що відносяться до компетенції управління, вживає заходи до усунення причин їх виникнення.

Управління при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє із структурними підрозділами Головного управління та іншими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, територіальними органами Держказначейства. Взаємовідносини управління з іншими підрозділами Головного управління будуються на підставі Регламенту роботи апарату управління та технологічної схеми.

Всі функції, завдання, які має здійснювати управління, а також права й обов'язки, що мають його працівники визначені в положенні про управління (Додаток В). Кожен відділ, який входить у структуру управління, має своє положення про відділ, де вже деталізуються й визначаються безпосередньо функції, завдання, права і обов'язки, а також відповідальність працівників саме цього відділу.

Таким чином, можна зробити висновок, що Державне казначейство України має досить розгалужену й складну структуру. Органи Державного казначейства формуються відповідно до законодавства й кожне Головне управління, управління у містах, районах провадять свою діяльність згідно з нормативно-правовими актами й кожне завдання, функція, права й обов'язки, відповідальність працівників прописані та обов'язкові до виконання згідно внутрішніх положень, інструкцій. Також перехід до казначейської системи виконання бюджету позитивно відобразився на управлінні й контролі за бюджетними коштами. За допомогою органів казначейства відомо коли, скільки, на основі чого та куди витрачаються фінансові ресурси бюджету. Отже, таким чином можна ефективно управляти ними, раціонально використовувати їх, що допомагає обґрунтованому фінансуванню й розвитку всіх сфер держави, в тому числі соціальної. Без досконалого функціонування органів казначейства неможливо говорити про впровадження нових заходів для покращення фінансування соціальної сфери, тобто теоретичні розробки майже нічого не варті без вірної, вчасної практичної їх реалізації.

Розділ 2. Аналіз стану бюджетних відносин щодо фінансування соціальної сфери

2.1 Аналіз основних соціальних показників, що характеризують добробут населення у Луганській області

Дата виникнення області - 3 червня 1938 року. Луганська область розташована у південно-східній частині України. Її територія складає 26,7 тис.км² (4,4% території держави). Населення - 2,9 млн. чоловік (5,7% мешканців України). Луганська область належить до найбільш густонаселених областей. Вона робить вагомий внесок в економічний потенціал України та входить у п'ятірку найпотужніших промислово-економічних регіонів. За підсумками 2006 року Луганська область посіла третє місце в Україні за обсягами реалізованої промислової продукції, що склали близько 39 млрд. грн., або 8,7 % від загальнодержавного обсягу [85]. Агропромисловий комплекс області дає майже 9% валового суспільного продукту. Інвестиційна діяльність є одним із пріоритетних напрямків у досягненні стабільного соціально-економічного розвитку регіону, активізувалася зовнішньоекономічна діяльність, отримав подальшого розвитку споживчий ринок області. Питома вага прибуткових підприємств становила 57,7%. Поки не вдається стабілізувати платіжну дисципліну. Протягом січня-вересня дебіторська заборгованість збільшилася на 17,1%, кредиторська - на 11,7%, що свідчить про погані договірні стосунки між контрагентами.

Незважаючи на загальну позитивну економічну динаміку, невирішеною залишається низка проблем, необхідність розв'язання яких має бути врахована при середньо- і довгостроковому плануванні соціально-економічного розвитку Луганської області. Серед найбільш гострих проблем, що стоять перед Луганською областю можна виділити такі:

а) низька рентабельність підприємств паливної промисловості (збитки вугільних підприємств складають понад 50 % збитків підприємств промислового комплексу області);

б) ускладнення геологічних умов розробки вугільних родовищ, дефіцит обігових коштів унаслідок незадовільного фінансування галузі, низької ціни енергетичного вугілля та гострої нестачі кваліфікованих кадрів;

в) недостатня ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів в умовах енергетичної кризи;

г) низька інвестиційна привабливість підприємств регіону внаслідок деформованої структури економіки та значного ризику інвестування, що зумовлено фінансовими, криміногенними та екологічними чинниками;

ґ) наявність значної податкової заборгованості та заборгованості з виплати заробітної плати (за цими показниками Луганську область випереджає лише Донецька);

д) недостатнє завантаження виробничих потужностей, значний ступінь зносу основних фондів та енергоємне устаткування у промисловому комплексі;

е) розбалансованість схем теплопостачання населених пунктів;

є) низька ефективність виробництва сільськогосподарської галузі, повільний розвиток інфраструктури збуту аграрної продукції, неспроможність наявної інфраструктури аграрного ринку забезпечити його ефективну діяльність [98].

Так як економічна діяльність і соціальна сфера взаємопов'язані, то ці проблеми не можуть не відбиватися на соціальному становищі області. На соціальне благополуччя впливає не лише стан здоров'я, рівень освіти, але й економічне становище, рівень фінансового забезпечення, який дозволяє підтримувати життєзабезпечення й працездатність. Саме тому для повної характеристики соціального становища і визначення шляхів вирішення проблем необхідно проаналізувати добробут населення регіону.

У 2006 році зросли доходи населення, основною складовою яких є заробітна плата. Номінальна середньомісячна заробітна плата у січні-листопаді 2006 року, нарахована на одного штатного працівника, становила 1006,89 грн., що на 27,6 % більше, ніж за відповідний період 2005 року. Середньомісячна заробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника області в листопаді склала 1088,45 грн. і перевищує рівень мінімальної заробітної плати (375 грн.) та рівень прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 жовтня 2006 - 505 грн.) у 2,9 та 2,2 рази відповідно. Таку тенденцію необхідно розглядати як позитивну і можна побачити на рис. 2.1 [83-85].

Рис. 2.1. Динаміка середньомісячної заробітної плати у 2004-2006 роках

У листопаді порівняно з жовтнем 2006 року темпи приросту заробітної плати спостерігались у межах від 0,4% в охороні здоров'я та соціальної допомоги до 15,2% у фінансової діяльності; серед промислових видів діяльності - від 1,7% у виробництві гумових та пластмасових виробів до 15,4% у виробництві шкіри та шкіряного взуття, тобто заробітна плата соціальних робітників має найнижчий темп приросту, що негативно відображується на наданні ними послуг.

Реальна заробітна плата, як і номінальна, є індикатором рівня життя населення. У листопаді 2006 року порівняно з жовтнем вона зменшилася на 4,2%, а відносно листопада минулого року, з урахуванням росту споживчих цін, зросла на 3,9%.

Загальна сума невиплаченої заробітної плати збільшилася протягом листопада 2006 року на 4,7%, або на 4,2 млн. грн., а відносно початку року - на 10,9% (на 9,2 млн. грн.) і на 1 грудня 2006 року становила 94,0 млн. грн. Порівняно з аналогічною датою минулого року сума боргу зменшилася на 11,2%, або на 11,9 млн. грн.. Невиплачена на початок грудня заробітна плата становить 14,4% (торік - 19,5%) фонду оплати праці (рис 2.2) [83-85].

Рис. 2.2. Динаміка заборгованості із виплати заробітної плати у 2005-2006 роках

За листопад 2006 року серед міст та районів найбільш суттєве збільшення обсягів боргу спостерігалось у містах Лисичанську (на 2,2 млн. грн.) та Луганську (на 2,0 млн. грн.), зменшення - у Перевальському районі (на 1,1 млн. грн.).

З рис. 2.2 можна побачити стійку тенденцію до скорочення заборгованості по заробітній платі, що свідчить про прийняття відповідних заходів з поліпшення добробуту й забезпеченості населення.

Сума боргу підприємств державної форми власності складає 29,5% від загального обсягу невиплаченої заробітної плати по економічно активних підприємствах і на 1 грудня 2006 року становила 14,0 млн. грн. На приватні підприємства припадає 48,0%, або 22,7 млн. грн., при цьому 30,1% - на товариства з обмеженою відповідальністю, 7,2% - на відкриті акціонерні товариства. На підприємства комунальної форми власності припадає 22,4% боргу. Отже, хоча й доля боргів по заробітній платі підприємств державної форми власності значна, але вона не перевищує долі приватних підприємств і тим самим доводить спроби держави ефективно регулювати цей процес.

У січні-листопаді 2006 року населенням області сплачено за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів, 504,6 млн. грн., що порівняно з аналогічним періодом 2005 року більше на 12,1%, або на 54,5 млн. грн. (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Нараховано населенню до сплати та сплачено за житлово-комунальні послуги у січні-листопаді 2006 року

Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг збільшилась у листопаді на 11,1% і станом на 10 грудня 2006 року становила 601,4 млн. грн., за електроенергію - збільшилася на 1,2% і становила 225,1 млн. грн.. Це відбулося через значне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги й не свідчить про ігнорування населенням цих нарахованих сум. У порівнянні з відповідним періодом минулого року заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг збільшилася на 6,0%. Структура заборгованості населення за видами послуг наведено на рис. 2.4.



Рис. 2.4. Структура заборгованості населення за видами послуг у 2006 році (відсотків)

Покращилася ситуація на ринку праці області. Станом на 1 грудня 2006 року рівень безробіття в області становив 2,0 % від працездатного населення працездатного віку, що на 0,2 відсоткових пункти менше, ніж рік тому.

За адміністративними даними державної служби зайнятості у грудні 2006 року чисельність незайнятого населення, яке звернулося за допомогою у працевлаштуванні до цієї установи, становила 6,5 тис. осіб, що на 26,3% менше, ніж у листопаді 2006 року та на 2,6%, ніж у грудні 2005 року. Із зазначеної кількості зареєстрованих 85,9%, або 5,6 тис. осіб отримали статус безробітного, що на 1,9% більше, ніж у грудні 2005 року.

Станом на 1 січня 2007 року на обліку в державній службі зайнятості перебувало 33,4 тис. осіб, що на 3,7% більше, ніж на 1 грудня 2006 року та на 4,7% менше, ніж рік тому. Серед зазначеної категорії громадян 97,5% мали офіційний статус безробітних. Кількість зареєстрованих безробітних за грудень в цілому по області збільшилася на 7,1% і на 1 січня 2007 року становила 32,6 тис. осіб, з них більш ніж двом третинам було призначено допомогу по безробіттю.

Склад та динаміку кількості зареєстрованого безробітного населення за соціальними групами наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Склад та динаміка кількості зареєстрованого безробітного населення

	Кількість зареєстрованих безробітних (тис. осіб)
	Роки
	2004	2005	2006
Безробітні - всього	43,1	34,3	32,6
з них
жінки	30,5	22,6	20,9
молодь у віці до 35 років	13,2	8,4	12,7
особи, які потребують особливого соціального захисту	7,1	6,2	6,6
вивільнені з економічних причин	3,8	2,3	2,5

Із кожних 100 зареєстрованих безробітних, які перебували на обліку на 1 січня 2007 року, 49 - раніше займали робітничі місця, 31 - посади службовців, решту складали особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки.

Як і раніше, зберігалася значна диференціація рівня зареєстрованого безробіття по містах і районах області. Станом на 1 січня 2007 року зазначений показник коливався від 0,6% у м. Луганську до 12,7% у Марківському районі.

За сприяння державної служби зайнятості у грудні 2006 року були працевлаштовані 2,0 тис. громадян, що на 42,5% менше, ніж у листопаді 2006 року та на 23,1% більше, ніж у грудні минулого року. Серед працевлаштованих осіб більше половини (52,0%) складала молодь у віці до 35 років, 48,0% - жінки, 10,3% - особи, які потребували особливого соціального захисту.

Одним із напрямків реалізації активної політики зайнятості є організація громадських робіт, які залишаються важливим заходом тимчасового працевлаштування незайнятого населення. Важливим напрямом підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці є професійна підготовка та перепідготовка. З метою отримання нової професії або спеціальності у навчальні заклади усіх типів упродовж грудня було направлено на професійне навчання 872 особи проти 623 осіб торік. На 1 січня 2007 року проходили професійне навчання за направленнями служби зайнятості 1545 безробітних осіб, з яких більше двох третин (70,6%) - жінки, 67,0% - молодь у віці до 35 років.

Із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття протягом грудня 2006 року на допомогу по безробіттю було витрачено 5,6 млн. грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця становила 20,5 тис. осіб, або 62,9% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного на 1 січня 2007 року.

Демографічна ситуація в регіоні характеризується тенденцією до зменшення кількості населення. Середня чисельність наявного населення області за січень-листопад 2005 року становила 2426,0 тис. осіб, а за аналогічний період 2006 року - 2396,6 тис. осіб. У сільській місцевості інтенсивність природного скорочення чисельності населення майже в півтора рази вище, ніж у міських поселеннях [93]. Природний рух населення області характеризується перевищенням смертності над народжуваністю. Але є й позитивні тенденції. Відзначається динамічне зниження рівня материнської смертності з 22,4 у 2005 році до 15,5 на 100 тисяч народжених живими у 2006 році, зниження рівня абортів з 24,2 на одну тисячу жінок фертильного віку в 2005 році до 23,3 у 2006 році, збільшення нормальних фізіологічних пологів з 17500 у 2005 році до 19700 у 2006. Разом з тим, смертність малюків збільшилась із 11,9‰ до 12,6‰ у 2006 році, зростання рівня смертності малюків відбулося за рахунок вроджених вад розвитку. На 17% зменшилася смертність дітей у віці від одного місяця до одного року. Стан справ у Луганській області з основних хвороб можна побачити на рис. 2.5.



Рис. 2.5. Стан захворюваності в Луганській області

Епідемією туберкульозу охоплено 14 міст та 15 районів області, з них 8 міст та 8 районів мають тенденцію до подальшого зростання. Залишається напруженою ситуація на СНІД і ВІЛ-інфекцію. Станом на 1 жовтня 2007 року в області зареєстровано 3349 випадків ВІЛ-інфекції, у тому числі зі СНІД - 283 особи, з них у 2006 році виявлено 475 осіб з ВІЛ-інфекцією та 93 особи - зі СНІДом. Онкологічна захворюваність в області має стійку тенденцію до зростання. Згідно з даними епідеміологічних розслідувань, захворюваність на вірусний гепатит А та ГКІ пов'язана з високим епідемічним значенням води систем господарсько-питного водопостачання, подачею населенню води за графіками або її відсутністю, що унеможливлює проведення елементарних санітарно-гігієнічних заходів, виконання правил особистої гігієни. Загальна захворюваність населення області залишилася практично незмінною, і склала у 2006 році 145918,0 на 100 тисяч населення (2005 рік - 147331,6).

Мережа закладів освіти в області відповідає загальним потребам. У зв'язку з погіршенням демографічної ситуації, кількість навчальних закладів протягом останніх років декілька зменшилася, якщо у 2005 році в області функціонувало 790 загальноосвітніх закладів, то у 2006 році 777 загальноосвітніх закладів. В області створені належні умови для реалізації конституційних прав громадян України на здобуття вищої освіти. Луганська область займає 11 місце в Україні за кількістю студентів на 10 тис. населення (446 осіб), прийом студентів на навчання у 2006 році склав 34,2 тис. осіб [98].

Проводиться робота щодо збереження закладів культури. Діє 650 масових та універсальних бібліотек, 585 клубних закладів, 26 музеїв, 5 театрів, 1 філармонія, 82 школи естетичного виховання, 19 кіноустановок. На території області розташовано понад 6000 пам'яток історії і культури. Розширюються культурні зв'язки з іншими областями України. Налагоджуються міжнародні культурні контакти. Надається підтримка творчої молоді. Здійснюються заходи щодо розвитку самодіяльності.

В області приділяється значна увага розвитку фізичної культури і спорту, вихованню фізично розвиненого молодого покоління, запровадженню здорового способу життя, залученню до спортивних занять широких верств населення, зокрема, у сільській місцевості. Зростає кількість населення, охопленого всіма видами фізкультурно-оздоровчої роботи: у 2005 році - 182686 осіб, у 2006 - 182700. Протягом 2006 року луганські спортсмени взяли участь у 189 всеукраїнських заходах та 55 міжнародних. В області здійснюються заходи щодо розвитку олімпійських видів спорту, підготовки олімпійського резерву, поступово розвиваються ігрові види спорту.

Із загальної картини соціального розвитку області можна також виділити проблеми, що потребують найбільш швидкого розв'язку. Так, у цілому соціальний розвиток регіону характеризується такими негативними рисами:

а) специфіка трудових ресурсів полягає у готовності понад 20% працівників змінити місце проживання з метою збереження професії, незважаючи на важкі і небезпечні умови праці;

б) висока частка пенсіонерів, яка часто доходить до 40-50% місцевого населення при тому, що забезпеченість області власними ресурсами на виплату соціальних платежів не перевищує 60%, ускладнює соціально-економічну ситуацію в регіоні;

в) низький рівень розвитку соціальної інфраструктури через її залежність від фінансово-економічного стану містоутворюючих підприємств;

г) низький індекс здоров'я населення: зростання рівня смертності малюків, епідемія туберкульозу та онкологічна захворюваність має тенденцію до подальшого зростання, напружена ситуація на СНІД і ВІЛ-інфекцію;

ґ) незадовільний матеріально-технічний стан закладів соціальної сфери;

д) несприятлива екологічна ситуація;

е) кризовий стан житлово-комунального господарства, фізична зношеність та технологічна застарілість основних фондів підприємств житлово-комунального господарства;

є) недостатній рівень забезпечення населення якісною питною водою тощо.

З всього вищезазначеного можна зробити висновок про не досить гарне становище добробуту населення, що пов'язано з подекуди високим рівнем безробіття й навантаженням на ринку праці, з поганою екологічною ситуацією, з невідповідністю зростання заробітної плати й цін, тарифів на житлово-комунальні послуги та з багатьох інших причин. Все це не дозволяє сконцентруватися на проблемах закладів соціальної сфери, не дає можливості спланувати дії на майбутнє й побудувати чіткий ланцюг дій з досягнення процвітання Луганською областю.

Вирішення та усунення цих негативних тенденцій дасть можливість покращити в цілому соціально-економічне становище регіону й забезпечити його ефективне функціонування у майбутньому.

2.2 Аналіз і динаміка бюджетних видатків на охорону здоров'я та освіту

Перехід до постіндустріальної стадії зумовив превалювання соціальної сфери в світі, а економічна ефективність визначається, у першу чергу, використанням здорових, продуктивних, висококваліфікованих кадрів, нових знань, технологій і методів управління. За цих умов на передній план висувається людина, її інтелектуальний потенціал. Таким чином, освіта, охорона здоров'я - це важливі фактори вирішення і соціальних, і економічних проблем, так як підвищення освітнього рівня й якості послуг в сфері охорони здоров'я сприятиме як піднесенню життєвого рівня населення, оздоровленню суспільства, так й економічному зростанню.

Рівень освіти та кваліфікації визначає рівень ефективності функціонування підприємств регіону і країни в цілому. Тому освіта, наука має посісти провідне місце в системі пріоритетів нашої держави й всіх її областей. Цьому має сприяти насамперед обґрунтоване, ефективне фінансування, що направляється на її розвиток. Так, раціональне використання бюджетних видатків на освіту покращить можливості вищих навчальних закладів готувати висококваліфіковані кадри, шляхом забезпечення технічною, інформаційною базами, мотивації викладацького колективу до якісної передачі найповнішого об'єму знань. Це в свою чергу сформує у студентів впевненість в своїх силах, знаннях, уміннях й надихатиме до максимальної реалізації себе в суспільстві як спеціаліста, а отже, формування, підтримка і закріплення сприятливої думки, позитивного іміджу соціальних інститутів освіти як серед населення, так і серед роботодавців. Для пожвавлення нашої економіки необхідно приділити увагу підготовці кадрів з технічною освітою й фінансуванню технічних освітніх закладів, так як виробничій сфері потрібна модернізація й оновлення застарілої бази, що можливо лише за умови запровадження нових технологій, розробок висококваліфікованим персоналом.

Зміцнення здоров'я населення у соціальній державі також відноситься до найважливіших цінностей й дедалі більшою мірою стає економічною категорією. Так як у здоровому суспільстві підвищується працездатність, продуктивність праці, ефективність реалізації трудового потенціалу населення й, відповідно, здійснюється економічний розвиток у різних галузях й регіонах. Для цього Україні, а насамперед органам місцевого самоврядування потрібно підняти у своїх областях, так як це їх безпосередня функція, якість медичних послуг, шляхом ефективного, раціонального розподілу фінансових ресурсів бюджету. Ці кошти мають направлятися на покращення медичного обслуговування станціями швидкої медичної допомоги, амбулаторно-поліклінічними установами, а також на поліпшення умов для хворих, що перебувають на стаціонарному лікуванні. Все це дозволить відновити довіру суспільства в нашу сферу охорони здоров'я, сприятиме зміцненню здоров'я нації.

Перед регіонами України, зокрема Луганською областю, стоять саме такі задачі у розвитку освіти й охорони здоров'я, але їх розв'язання повинне бути відкоректоване відносно становища певної території й враховувати індивідуальні проблеми. Так, робота закладів охорони здоров'я й освіти Луганської області, що направлена на надання медичної допомоги, якісної освіти населенню, виконання заходів, які передбачені програмами у цих галузях, триває, однак залишається на недостатньому рівні. Про це свідчить аналіз взаємозв'язку фінансування та розвитку даних галузей соціальної сфери.

Якщо робити аналіз фінансування охорони здоров'я, потрібно зазначити, що основний приплив фінансових ресурсів в дану галузь здійснюється з місцевих бюджетів (741127912,94 грн. у 2006 році), а от державного бюджету припадає незначна доля (66772885,51 грн. у 2006 році). Це не є негативним фактом, так як місцеве самоврядування краще орієнтується у ситуації, що склалася навколо цієї сфери у своєму регіоні й має можливість більш раціонально використати кошти на її розвиток, вирішення проблем. Це і є задачами місцевих органів влади. Основними функціями державного бюджету залишається фінансування державних цільових програм, таких як «Дитяча онкологія», «Цукровий діабет», «Державна програма запобігання та лікування серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань».

За даними Головного управління ДКУ у Луганській області (Додаток ґ.1, ґ.2) проаналізуємо стан фінансування за останні роки галузі охорони здоров'я (табл. 2.2, табл. 2.3).

Таблиця 2.2

Аналіз фінансування з місцевого бюджету охорони здоров'я в Луганській області у 2005 році

Показники	2005 рік	% виконання
	Планові показники, грн.	Фактичні показники, грн.	Відхилення показників від запланованих, грн.
Всього	594125106	571153526	-22971580	96,13
у тому числі:
Лікарні	316470204	302101979	-14368225	95,46
Територіальні медичні об'єднання	62594450	61003689	-1590761	97,46
Спеціалізовані лікарні та ін. спеціалізовані заклади	92508805	91708228	-800577	99,13
Пологові будинки	14273779	13230260	-1043519	92,69
Санаторії для хворих туберкульозом	4536092	4484324	-51768	98,86
Будинки дитини	5264371	5261832	-2539	99,95
Станції швидкої та невідкладної медичної допомоги	26520971	25812916	-708055	97,33
Поліклініки і амбулаторії	26420128	24150527	-2269601	91,41
Фельдшерсько-акушерські пункти	5290002	4765352	-524650	90,08
Інші заходи по охороні здоров'я	7597565	7130976	-466589	93,86
Інші заклади з охорони здоров'я	32648739	31503443	-1145296	96,49

З даних табл. 2.2 можна побачити, що фактичні показники відрізняються від запланованих й жоден з напрямів фінансування не виконано на 100%. Так, у 2005 році недовиконання загального обсягу видатків на охорону здоров'я склало 22971580 грн. чи 3,87%. На такий результат вплинуло недовиконання по всіх напрямах. Найбільший відсоток невиконання - 9,92% й 8,59% мав місце при фінансуванні фельдшерсько-акушерських пунктів та поліклінік, амбулаторій відповідно, а найбільший відсоток виконання, що майже наближається до 100%, спостерігається при видатках на будинки дитини (99,95%), спеціалізовані лікарні та ін. спеціалізовані заклади (99,13%), санаторії для хворих туберкульозом (98,86%). Таким чином, можна зробити висновок, що за всіма напрямами фінансування було виконання планових показників не нижче 90% й у підсумку план на 2005 рік був недовиконаний на 3,87%.