Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових умовах

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту

Допущено до захисту:

"__"_____2009 року

Завідувач кафедри

д.е.н., професор В.В.Прядко

ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ТЕМУ:

"Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових умовах"

(на матеріалах фінансового управління Борщівської РДА)

Оцінка:_________

Науковий керівник:

_______Підгорецька В.М.

(підпис)

Виконавець:

студент V курсу групи ДФ-53

__________Іваськів В.В.

(підпис)

Спеціальність "Фінанси"

Чернівці 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади фінансового забезпечення соціальних гарантій населення та соціальної сфери

1.1 Соціальний захист населення: суть, форми, складові та джерела його фінансування

1.2 Фінансове забезпечення соціальної сфери

Розділ 2. Оцінка фінансового забезпечення програм і заходів соціальної сфери Борщівського району за 2006-2008 роки

2.1 Аналіз фінансування програм соціального захисту населення

2.2 Аналіз фінансування соціальної сфери

Розділ 3. Проблеми та перспективи реформування соціальної політики і соціального захисту в Україні

3.1 Проблеми фінансового забезпечення соціальної інфраструктури та шляхи їх вирішення

3.2 Світовий досвід у формуванні соціальної політики

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

В умовах ринкової економічної системи спостерігається значна диференціація рівня доходів окремих верств населення. Як наслідок, в окремих категорій громадян не вистачає коштів для забезпечення своїх сімей життєво необхідними благами. В таких умовах питанням забезпечення всім членам суспільства прав та гарантій, встановлених Конституцією України, зокрема на відповідний рівень життя, освіту, охорону здоровя, відпочинок, повинна займатися держава як гарант виконання конституційних норм та реалізацію прав людини. Відповідно держава здійснює комплекс заходів спрямованих на забезпечення нормальної соціальної обстановки в країні, об'єднаних в рамках соціальної політики держави, яка покликана забезпечити всі потреби особистості.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки - зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя - для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Свободу сильним і захист слабким - так у загальному вигляді можна сформулювати суть соціальної політики в нових економічних умовах. Таке розуміння проблеми дозволяє підняти вирішення соціальних питань на якісно новий рівень, розмежувати заходи, які торкаються усіх членів суспільства, і заходи, адресовані окремим соціальним верствам населення.

Орієнтиром соціальної політики є людина й умови її життєдіяльності, все те, що супроводжує людину від моменту народження і протягом усього життя.

Питання соціального захисту громадян - це понад усе прерогатива державної політики. Держава вживає заходів щодо вирішення питань економічного становища і гарантій соціального захисту громадян.

Але, треба сказати відверто, що сьогодні держава не готова, внаслідок економічних обставин, забезпечити виконання програм соціально-орієнтованого напряму.

Однією з проблем соціального захисту є обмеженість бюджетних асигнувань на соціальні виплати, внаслідок чого встановлюється рівень соціальних гарантій, який не відповідає положенням відповідних нормативно-правових актів.

Актуальність даної теми пов'язана з тим, що соціальна політика України на даний момент недостатньо розвинена, незважаючи на пріоритетність цього напряму. Перш за все це пов'язано з недостатністю фінансування заходів соціальної політики, так як теперішні розміри фінансування недостатні навіть для того щоб забезпечити визначені законодавством розміри соціальних гарантій, що пов'язано з надзвичайно обмеженими фінансовими можливостями бюджетів, значною тінізацією економіки, а відповідно значні потоки фінансових ресурсів, які не перерозподіляються через централізовані та децентралізовані фонди, а отже їх частина не використовується на соціальні потреби суспільства.

Метою даної роботи є дослідження фінансування видатків на соціальний захист та соціальну сферу, їх розвитку та структури протягом останніх років, проблем наявних в даній сфері діяльності держави, перспектив розвитку та можливостей вирішення наявних проблем.

Досягнення поставленої мети передбачає необхідність виконання наступних завдань:

1) дослідження теоретичних засад фінансового забезпечення соціальних гарантій та соціальної сфери;

2) проведення оцінки фінансового забезпечення програм і заходів соціальної спрямованості Борщівського району;

3) виявлення проблем фінансового забезпечення соціальної інфраструктури, перспектив реформування соціальної політики в Україні з врахуванням світового досвіду в соціальній сфері.

При написанні цієї роботи було використані законодавчі та нормативні акти, праці провідних українських вчених та фахівців, статистичні дані, практичні матеріали фінансового управління Борщівської РДА.

Предметом дослідження є фінансові відносини органів місцевого самоврядування з приводу фінансового забезпечення програм і заходів соціального захисту та соціально-культурних закладів і установ.

Об'єктом дослідження є система соціальних гарантій населення та механізм їх реалізації органами місцевої влади Борщівського району.

В першому розділі розкрито суть, необхідність, мету соціальної політики держави, джерела фінансування, форми та складові соціального захисту населення та джерела фінансування соціальної сфери в ринкових умовах.

В другому розділі проаналізовано фінансування видатків на соціальний захист населення та соціальну сферу з місцевих бюджетів Борщівського району, зокрема структуру та динаміку розвитку їх обсягів за категоріями протягом 2006-2008 років.

В третьому розділі висвітлено проблеми, наявні сьогодні в фінансуванні видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу, перспективи розвитку соціальної сфери, потенційні шляхи вирішення цих проблем.

Розділ 1. Теоретичні засади фінансового забезпечення соціальних гарантій населення та соціальної сфери

1.1 Соціальний захист населення: суть, форми, складові та джерела його фінансування

На державу покладено велику масу обов'язків, необхідних для виконання нею своїх функцій, що забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства. Такими функціями є забезпечення соціальної, економічної, енергетичної безпеки населення. Це обумовлено нерівними можливостями кожного окремо взятого члена суспільства в плані забезпечення життєвими благами, як матеріальними так і духовними в мінімально необхідному обсязі для нормального життєвого рівня. Цим і визначена необхідність такого інституту як державність, яка виконує функції постійного регулятора економічного, соціального, духовного розвитку кожного громадянина.

Відповідно для виконання своїх обов'язків держава повинна здійснювати політику в усіх напрямках діяльності суспільства, створювати необхідні передумови для підвищення рівня економічного розвитку держави в цілому і окремих регіонів, культури і спорту, здоровя нації, обороноздатності країни. Відповідно однією з найважливіших складових державної політики є її соціальна політика, тобто система заходів, спрямованих на забезпечення всіх верств населення необхідними умовами для їх нормального життєзабезпечення, умовами відпочинку, реалізації спортивних амбіцій, постійного духовного розвитку.

Об'єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб'єктом - держава, політичні партії, громадські організації.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки - зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя - для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Головне в соціальній політиці не державна благодійність, а створення необмежених можливостей для людей працювати і заробляти на основі об'єктивної оцінки праці.

Головними цілями соціальної політики Уряду є:

1) забезпечення продуктивної зайнятості населення;

2) підвищення рівня доходів населення та його соціального захисту;

3) вирішення проблем погашення заборгованості із заробітної плати соціальних виплат;

4) поліпшення демографічної ситуації;

5) зменшення масштабів бідності;

6) удосконалення системи надання адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення;

7) реформування системи соціального страхування та пенсійного забезпечення;

8) реалізація заходів щодо підтримки безробітних;

9) підвищення рівня безпеки праці.

Соціальна політика держави передбачає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

- захист довкілля тощо.

Першочерговою і найважливішою складовою соціальної політики є соціальний захист населення. Право на соціальний захист громадян закріплене у ст. 46 Конституції України: громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист - система матеріального забезпечення і обслуговування громадян на випадок старості, інвалідності, хвороби, в разі втрати годувальника та в інших установлених законодавством випадках.

Аналіз соціально - економічних процесів, які відбуваються в нашій країні переконливо доводить необхідність спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту та підтримці населення. Інакше в умовах ринкової економіки можливі важкі наслідки, зокрема відносне, а іноді й абсолютне зниження життєвого рівня окремих верств населення.

Перехід до ринкової економіки не можливий без створення надійної системи соціального захисту населення. Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних гарантій, що надає працездатним громадянам рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним і соціально вразливим верствам населення, насамперед інвалідам, пенсіонерам, багатодітним сім'ям - переваги в користуванні суспільними благами, в прямій матеріальній підтримці.

Соціальний захист є складовою соціальних гарантій населенню, які повинні забезпечуватися державою за ринкових умов відповідно до засад соціальної політики. До таких гарантій належать:

- гарантування кожному працюючому громадянину мінімального рівня заробітної плати, її індексації згідно з прожитковим мінімумом;

- задоволення освітньо - культурних потреб та належного рівня охорони здоров'я з метою всебічного розвитку особистості;

- захист купівельної спроможності малозабезпечених громадянин;

- вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення тощо.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, й економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною. Вона не відображає прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальні гарантії забезпечує суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій.

Забезпечення цих гарантій можливе за умови комплексного використання різних методів і важелів, зокрема, реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу з безробіття, за провадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям, які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Отже, зміст соціальних гарантій у цілому і соціального захисту населення зокрема є методом забезпечення з боку держави задоволення необхідних потреб громадян на рівні соціально визначених норм. Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити кожного громадянина життєво необхідними потребами не нижче прожиткового мінімуму. Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам і в таких обсягах, яких вони потребують.

Обсяг коштів, які спрямовуються на соціальний захист населення, залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково-обгрунтованим оптимальним обсягом фонду споживання. Здійснюючи соціальні виплати, держава дотримується визначених параметрів. І тому за умов економічної кризи не здатна забезпечити соціальний захист населення на належному рівні.

Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:

- пріоритетності;

- законодавче визначення основних соціальних гарантій;

- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

- законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;

- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

- відповідність основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Система соціального захисту виконує дві основні функції:

- зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;

- запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період.

Одним із найважливіших напрямів є допомога сім'ям з дітьми. Його правову основу визначає Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” через надання допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо. Однак фінансові можливості держави є недостатніми для забезпечення допомоги всім сім'ям з дітьми, які мають на неї право згідно із законом.

Іншою з форм соціальних гарантій населенню з боку держави є виплата пенсій. На даний час в Україні спостерігається внаслідок старіння нації значна частка пенсіонерів в загальній масі населення, тобто людей, що мають право на отримання пенсій (як трудових так і соціальних).

Для забезпечення соціального захисту малозабезпечених сімей була запроваджена державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Особливістю цієї соціальної допомоги є те, що вона цільова, не конкретній особі, а сім'ї.

Законодавством України також передбачена індексація грошових доходів громадян, які мають втрати від зростання цін на товари та послуги.

Також в Україні передбачені соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Розміри виплат і допомоги передбачені Законами України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” і “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються згідно із законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” шляхом створення спеціального фонду сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із державного та місцевих бюджетів та інших надходжень.

Кошти цього фонду використовуються для фінансування професійної підготовки працівників, що звільняються, і осіб, зареєстрованих в центрах зайнятості як безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць, на інші витрати, пов'язані із соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій громадян, які тимчасово втратили працездатність, а також з настанням певних подій (народження, поховання) було прийняття Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” та Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Для вирішення цих проблем з відповідних фондів здійснюється виплата коштів особам, що тимчасово втратили заробіток в зв'язку з хворобою, нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням.

Значна увага приділяється наданню соціальних гарантій певним верствам населення. Так, було прийнято Закони України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, де передбачене надання значної кількості пільг і привілеїв, а також додаткове матеріальне забезпечення вказаних категорій громадян.

Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (див. рис. 1.1):

В Україні держава встановлює гарантований рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей, який спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.



Рис. 1.1. Складові системи соціального захисту населення

Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках і за умов, передбачених законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, що набули статусу біженця, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цього призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:

- допомога у зв'язку з вагітністю і пологами;

- одноразова допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- допомога на дітей одиноким матерям.

Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенції до місцевих бюджетів. Одним із шляхів забезпечення адресної соціальної підтримки найменш захищених сімей і громадян в умовах поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв є реалізація Програми житлових субсидій. Субсидія є безповоротною і її отримання не пов'язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівковою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива поширюється на громадян, які проживають в житлових приміщеннях державного та громадського житлового фонду в тому числі гуртожитках, приватного житлового фонду та фонду житлово-будівельних кооперативів, житлового фонду незалежно від форм власності. Субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах норм споживання і обсягом визначеного КМУ обов'язкового відсотка платежу.

Індексація - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів.

Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий індекс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальна допомога (сім`ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі витрати годувальника тощо.

Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації).

Держава надає допомогу на поховання всім громадянам. Порядок надання цієї допомоги такий:

у разі смерті громадянина, що перебував у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, працівника, який втратив роботу у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, за яким зберігалася середня заробітна плата за попереднім місцем роботи на період працевлаштування, але не більше як на три місяці, особи, яка не перебувала у трудових відносинах, але сплачувала страхові внески, аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студента вузу очної форми навчання, учня професійного навчального закладу виплачується допомога на поховання в розмірі чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У такому ж розмірі надається допомога на поховання особи, що перебувала на утриманні зазначених громадян. Допомога надається за рахунок коштів Фонду державного соціального страхування;

у разі смерті пенсіонера виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної пенсії померлого, але не менш як чотири неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, за рахунок коштів, з яких виплачувалася пенсія;

у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується допомога на поховання у розмірі чотири неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Допомога надається за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

у разі смерті особи, яка не належить до зазначених категорій, допомога на поховання виплачується за рішенням виконкому місцевої ради у розмірі чотирьох неоподатковуваних мінімуми доходів громадян за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Допомога на поховання виплачується сім`ї померлого або особі, яка здійснила поховання.

Держава також забезпечує соціальний захист ветеранів, громадян, що мають особливі заслуги перед державою і громадян похилого віку. Цей вид захисту надається через систему законодавчо закріплених пільг для цих категорій населення і членів їх сімей.

1.2 Фінансове забезпечення соціальної сфери

Соціальна сфера -- одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці й побуту, здоров'я, відпочинку.

Соціальна сфера -- це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.

Слід пам'ятати, що суть соціальної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності різних соціальних верств населення, свідома коаліція людей, які обрали шлях розбудови вільної демократичної держави.

Соціальна політика держави виходить із необхідності надання конкретної допомоги бідуючим верствам і прошаркам населення: одиноким громадянам похилого віку, тим, що втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям тощо.

Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути надані рівні стартові можливості: зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови до соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті. Для її реалізації в державі існує особлива ланка національного господарського комплексу, призначена для задоволення суспільних потреб і фінансується за рахунок держави - соціальна інфраструктура.

Соціальна інфраструктура -- це особливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охорона здоров'я, культура, мистецтво, спорт, житлове і комунальне господарство, торгівля та інші. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства -- людей.

Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більше 30% валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

Слід зазначити, що як і в матеріальному виробництві, у соціальній інфраструктурі мають місце економічні відносини, які за своєю економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріального виробництва. Останні виявляють себе, по-перше, як економічні відносини доведення матеріальних благ до споживання в соціальній інфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг.

До соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності:

- освіта;

- охорона здоров'я;

- культура і мистецтво;

- фізкультура та спорт;

Реалізація соціальної політики та розбудова соціальної сфери відповідно до пріоритетів національного, суспільного, культурного і духовного відродження обумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери.

Державні структури повинні регулювати виробництво дефіцитних товарів і послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й добиватись його нарощування. З цією метою має здійснюватися структурна перебудова економіки у контексті досягнення практичних і зрозумілих результатів, здійснюватись конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва продукції під запити споживачів, а також на безпосередній випуск товарів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.

У сучасних умовах вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб за допомогою цього зацікавити найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивно працювати, стримувати зростання невиправданих витрат на виробництво, забезпечити їх зниження і на цій основі гальмувати зростання цін та інфляцію.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обгрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку.

Освіта - це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона є специфічною галуззю сфери духовного виробництва, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Перехід до ринкових відносин в Україні ставить зростаючі вимоги перед сферою освіти, вимагає постійного підвищення якісного рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника. Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів є суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також й економічного зростання держави.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту розвинені країни зберігають провідне становище у світовій економіці.

Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України “Про освіту”, прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях до нього.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, збагачення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Структура освіти в Україні включає:

дошкільну освіту;

загальну середню освіту;

позашкільну освіту;

професійно-технічну освіту;

вищу освіту;

післядипломну освіту;

аспірантуру;

докторантуру;

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування. Одним з найважливіших факторів, що забезпечує не тільки гідне існування, а й стабільний розвиток галузі, є відповідний рівень її фінансування.

Додатковими джерелами фінансування освіти є такі:

кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

плата за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

дотації місцевих органів влади;

кредити банків;

добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування навчально-виховних закладів, установ та заходів системи освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Піклування про здоров'я людей - одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безоплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров'я, розвитком та удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

У листопаді 1992 року прийнято Основи законодавства України про охорону здоров'я, де зазначено, що кожна людина має природне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Система закладів охорони здоров'я включає: лікарні, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки і амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, санітарно-епідеміологічну службу.

Сьогодні фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти державного та місцевого бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров'я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

За рахунок державного та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі заклади охорони здоров'я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною зі станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості.

Усі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу, встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення охорони здоров'я може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок державного бюджету, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішуються згідно із законодавством.

В Україні заклади культури і мистецтва виконують велику роботу з культурного обслуговування населення, сприяють розвитку народної творчості.

У 1992 році Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про культуру, де визначені правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури та її спрямованість на такі цілі:

реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;

забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей;

створення матеріальних і фінансових умов для розвитку культури.

Фінансування культури здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та додаткових джерел фінансування.

Надання платних послуг закладами культури і мистецтв повинно забезпечувати максимально ефективні умови їх отримання, сприяти скороченню втрат робочого часу, більш повному задоволенню культурних потреб населення, створювати сприятливе середовище для максимального залучення позабюджетних джерел фінансування їх діяльності. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування установ культури не зменшуються. Заклади культури можуть надавати платні послуги, які є додатковими джерелами фінансування, це зокрема:

- проведення вистав, театральних і музичних постановок, концертів, оперних і балетних спектаклів, інших постановок, діяльність артистичних груп, труп, оркестрів; проведення концертів-презентацій, фестивалів, бенефісів, естрадних шоу, циркових вистав, демонстрація кіно-відеофільмів тощо;

- навчання у школах, студіях, заняття в літературно-музичних вітальнях, ігрових кімнатах для дітей, у гуртках гри на музичних інструментах, співу, акторської майстерності, класичного, народного, бального і сучасного естрадного танцю, кіно-, фото-, образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва;

- навчання на курсах іноземних мов, швидкого читання, крою і шиття, в'язання, вишивки, моделювання одягу, кулінарії, машинопису, стенографії, технічної творчості, комп'ютерної підготовки, фізкультурно-оздоровчих напрямів;

- проведення спектаклів і концертів художньої самодіяльності, театралізованих свят, фестивалів, конкурсів, обрядових заходів, виставок книг і творів образотворчого мистецтва, вечорів відпочинку, танцювальних вечорів, балів, дискотек;

- розробка сценаріїв, постановочна робота і проведення заходів за заявками підприємств, установ і організацій;

- користування атракціонами, ігровими автоматами, настільними і комп'ютерними іграми, більярдами, тирами;

- обслуговування екскурсійних груп і окремих відвідувачів на територіях та в приміщеннях музеїв, виставок;

- додаткові бібліотечні послуги (позачергове користування літературою підвищеного попиту під заставу, нічний абонемент, продовження терміну користування документами, користування каталогами і журналами мод, інформаційно-бібліотечне обслуговування підприємств, підготовка аналітичних довідок, надання послуг в оформленні реєстраційних документів користувачів бібліотек);

- роздрібна торгівля сувенірами, виробами народних промислів, декоративно-ужиткового мистецтва в неспеціалізованих магазинах;

- прокат музичних інструментів, культурно-спортивного інвентаря, сценічних костюмів, театрального реквізиту, платівок, магнітофонних і відеокасет із записами, експозиційного обладнання;

- фотокопіювання, репродукування, ксерокопіювання з книжок, брошур, газет, журналів, музейних експонатів, документів з фондів бібліотек, музеїв;

Доходи, одержані від надання платних послуг, спрямовуються насамперед на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням цих послуг, сплату податків, обов'язкових згідно чинного законодавства внесків, відрахувань, зборів, платежів. У першу чергу, доходи від надання платних послуг мають спрямовуватися на покриття потреби в коштах на заробітну плату працівників і нарахувань на неї, оплату витрат, пов'язаних із господарським утриманням закладу, інші невідкладні витрати закладу в цілому. Прибуток, який залишається після виплат вищезазначених сум, може спрямовуватися на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень, матеріальне заохочення працівників.

Розмір витрат на утримання закладів культури визначається на підставі затвердженого кошторису доходів і видатків.

Згідно бюджетної класифікації до закладів культури і мистецтва належать:

- мистецтво: творчі спілки, театри, філармонії, музичні колективи і ансамблі та інші мистецькі заходи;

- культура: бібліотеки, музеї та виставки, заповідники, палаци і будинки культури, клуби, школи естетичного виховання дітей;

- кінематографія;

- архівна справа;

- інші заклади та заходи у галузі культури та мистецтва.

Заходи з фізичної культури і спорту фінансуються за рахунок державного, місцевих бюджетів, коштів професійних союзів, добровільних спортивних товариств, благодійних внесків і пожертвувань.

Згідно з бюджетною класифікацією до видатків на фізичну культуру і спорт належать:

Фінансування заходів з фізичної культури і спорту:

видатки на утримання національних збірних команд України;

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань;

видатки на підготовку і участь національних збірних команд в Олімпійських і Параолімпійських іграх;

видатки на утримання інвалідних центрів;

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань серед інвалідів;

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань з нетрадиційних видів спорту;

видатки на навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл;

видатки на утримання апарату управління спортивних організацій;

видатки на здійснення капітального ремонту, придбання обладнання та інвентаря для баз олімпійської підготовки;

видатки на фінансову підтримку спортивних споруд;

інші видатки.

Фінансова підтримка громадських організацій:

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань;

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань з нетрадиційних видів спорту;

видатки на навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл;

видатки на утримання апарату управління спортивних організацій;

видатки на фінансову підтримку спортивних споруд;

інші видатки.

Зведене планування витрат на фізичну культуру і спорт здійснюється на підставі показників, які характеризують спортивний захід.

Узагальнюючи все вищесказане можна зробити такі висновки: однією з найважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім'ю. Це поняття вкладається в рамки соціального захисту та соціального забезпечення населення, тобто сукупність мір нівелювання негативних наслідків впливу ринкового механізму на рівень життя окремих категорій населення.

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціокультурних закладів та установ. Конституцією України за кожним громадянином закріплене право на освіту, охорону здоров'я, відпочинок, заняття спортом, тощо. Відповідно держава забезпечує всім певний обсяг доступу до даних благ загальносуспільного значення за допомогою фінансування мережі установ, які власне і надають такі послуги для населення та програм освіти, медицини, культурного, спортивного розвитку.

Ці дві складові об'єднані воєдино соціальною політикою держави, головною метою якої є забезпечення належної соціальної обстановки в країні, підтримання вразливих верств населення, забезпечення культурного розвитку і самореалізації кожного громадянина, формування здорової спортивної нації, забезпечення ефективного відновлення продуктивних сил через зниження смертності та зростання рівня народжуваності.

Розділ 2. Оцінка фінансового забезпечення програм і заходів соціальної сфери Борщівського району за 2006-2008 роки

2.1 Аналіз фінансування програм соціального захисту населення

Надалі необхідно проаналізувати фінансування програм соціального захисту населення, які фінансуються з бюджетів Борщівського району. Для цього треба оцінити структуру та динаміку видатків на соціальний захист з бюджетів Борщівського району, показники виконання планових обсягів фінансування.

З бюджетів Борщівського району фінансується 4 установи соціального захисту населення, які реалізують на території району соціальну політику держави і здійснюють заходи, передбачені програмами соціального захисту населення.

Проаналізуємо питому вагу видатків на соціальний захист населення в загальній сумі видатків бюджету, використовуючи дані табл.2.1.

Таблиця 2.1

Питома вага видатків на соціальний захист населення в загальному обсязі бюджетів Борщівського району тис.грн.

Показники	2006 рік	2007 рік	2008 рік
	Cума	Питома вага,%	Сума	Питома вага,%	Сума	Питома вага,%
Всього видатків бюджету	69436,8	100,0	91673,6	100,0	138945,3	100,0
в т.ч. на соціальний захист і соціальне забезпечення	14470,8	20,8	21789,6	23,8	27579,0	19,8

Як видно з табл. 2.1, в 2006 році загальний обсяг видатків склав 69436,8 тис.грн. при цьому на соціальний захист та соціальне забезпечення було спрямовано 14470,8 тис. грн. або 20,8% загального обсягу. В 2007 році на соціальний захист було використано 21789,6 тис.грн. зі 91673,6 тис.грн., тобто 23,8%, а у 2008 році 27579,0 грн. або 19,8% від загального обсягу видатків. Таким чином стає помітно, що частка видатків на соціальний захист населення залишалась практично стабільною і коливання її є незначними(3-4%). Наочно динаміку зміни обсягу видатків на соціальний захист порівняно з загальним обсягом видатків показано на рис. 2.1.

Рис 2.1. Динаміка зміни обсягу видатків на соціальний захист населення з бюджетів Борщівського району.

Також оцінимо рівень фінансування видатків на соціальний захист населення порівнюючи планові та фактичні показники видатків бюджетів Борщівського району протягом 2006-2008 років. Для аналізу використаємо дані табл.2.2.

Як видно з табл.. 2.2, в 2006 році видатки на соціальний захист були виконані на 98,6%(план з врахуванням уточнень 14676,5 тис.грн., факт 14470,8 тис.грн.), в 2007 році - на 87,9% (план - 24795,4 тис.грн., факт - 21789,6 тис.грн.)

В 2008 році рівень забезпечення цієї галузі складав 92,6% (фактично виконано видатків в сумі 27579,0 тис.грн. при запланованому обсязі 29797,1 тис.грн.). Отже як ми бачимо спостерігається певне недофінансування потреби в забезпеченні реалізації соціальних гарантій населенню.

Таблиця 2.2

Аналіз виконання планових показників видатків на соціальний захист населення з бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр.

тис.грн.

Показники	2006 рік	2007 рік	2008 рік
	Уточне-ний план	Факт	Рівень вико-нання плану,%	Уточ-нений план	Факт	Рівень вико-нання плану,%	Уточ-нений план	Факт	Рівень вико-нання плану,%
Пільги ветеранам війни	1068,3	2499,7	234,0	5044,7	3157,7	62,6	3619,2	3161,7	87,4
Пільги ветеранам військової служби	74,5	60,6	81,3	160,7	88,8	55,3	117	73,6	62,9
Пільги особам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС	64,3	43	66,9	87,1	50,4	57,9	63,2	45	71,2
Допомога по вагітності та пологах	249,5	249,5	100,0	337,6	277,1	82,1	348	323,1	92,8
Допомога по догляду за дитиною до 3-річного віку	1387	1387	100,0	2719,9	2604,5	95,8	3138,8	3007,9	95,8
Одноразова допомога при народженні дитини	3126,9	3126,9	100,0	6071,8	5962,4	98,2	8953,6	8295,6	92,7
Допомога на дітей, що перебувають під опікою	34,6	34,6	100,0	80,8	75,3	93,2	145	125	86,2
Допомога одиноким матерям	389,5	389,5	100,0	846,1	828,5	97,9	1041,0	1000,7	96,1
Державна допомога малозабезпечегним сімям	2863,7	2863,7	100,0	2703,0	2603,7	96,3	2840,5	2566,6	90,4
Продовження таблиці 2.2
Додаткові виплати на покриття видатків на оплату житлово-комунальних послуг	291,8	283,7	97,2	667,3	507,2	76,0	652,5	489,2	75,0
Державна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам	990,2	990,2	100,0	2389,8	2276,9	95,3	3815,6	3565,2	93,4
Інші видатки на соціальний захист	4136,2	2542,4	61,5	3686,6	3357,1	91,1	5062,7	4925,4	97,3
ВСЬОГО	14676,5	14470,8	98,6	24795,4	21789,6	87,9	29797,1	27579,0	92,6

Зокрема, пільги ветеранам війни та прирівняним до них особам в 2006 році були виконані в об'ємі 234,0% (заплановано 1068,3 тис.грн., фактично здійснено 2499,7 тис.грн.); в 2007 році фактично видатків здійснено 3157,7 тис.грн., плановий показник складав 5044,7 тис.грн., тобто рівень виконання плану склав 62,6%, а у 2008 році план складав 3619,2 тис.грн., рівень виконання - 87,4%(фактично видатки виконано в обсязі 3619,2 тис.грн.). Отже, за цією статтею видатків спостерігається недовиконання планів, яке можна пояснити складністю планування цих видатків в зв'язку з скороченням кількості осіб, що мають право на отримання пільг через їх високу смертність.

Пільги особам що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній енергостанції в 2006 році були виконані на 66,9%, в 2007 році 57,9%, в 2008 році 71,2%.На виплату допомог по вагітності та пологах в 2006 році заплановано було 249,5 тис.грн., фактично виконано в обсязі 249,5 тис.грн.. рівень виконання склав 100,0%; в 2007 році рівень виконання складав 82,1% (фактичні видатки склали 277,1 тис.грн. при плановому обсязі 337,6 тис.грн.); в 2008 році плановий показник складав 348,0 тис. грн.,а фактичний 323,1 тис.грн. (план виконано на 92,8%).

На виплату одноразової допомоги при народженні дитини в 2006 році було передбачено 3126,9 тис.грн., виконано в тому ж обсязі, рівень виконання склав 100,0%, в 2007 ж році план було виконано на 98,2% (план - 6071,8 тис.грн., факт - 5962,4 тис.грн.); в 2008 році на 92,7% (фактичний обсяг 8295,6 тис.грн., плановий показник 8953,6 тис.грн.).

Видатки на виплату допомоги по догляду за дитиною до 3-х років в 2006 році були виконані в обсязі 1387,0 тис.грн., плановий показник 1387,0 тис.грн., відповідно план виконано на 100,0%; в 2007 році план за цією категорією складав 2719,9 тис.грн., фактичний показник - 2604,5 тис.грн., рівень виконання плану - 95,8%; в 2008 році план було виконано на 95,8% (фактичний обсяг виконаних видатків склав 3007,9 тис.грн. при плані в 3138,8 тис.грн.). Отже, за цією статтею рівень фінансування склав величину близьку до 100%, що є досить позитивним моментом, так як показує нам достатню підтримку державою народжуваності в країні та підтримку материнства.