Соціальні видатки

Видаткова частина державного бюджету, фактори, що на неї впливають. Економічна сутність соціальних видатків, їх характеристика в Україні. Напрямки вдосконалення видатків на соціальний захист. Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.12.2011
Размер файла 116,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Економічна сутність соціальних видатків
  • 1.1 Соціальні гарантії як форма забезпечення достатнього рівня суспільного добробуту
  • 1.2 Система соціальних гарантій населення
  • Розділ 2. Характеристика соціальних видатків в Україні
  • 2.1 Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу
  • 2.2 Характеристика видатків на соціально-культурні послуги
  • 2.3 Видатки бюджету на освіту, науку і культуру
  • 2.4 Видатки бюджету на охорону здоров'я та фізичну культуру
  • Розділ 3. Напрямки вдосконалення видатків на соціальний захист в Україні
  • 3.1 Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення
  • 3.2 Напрями вдосконалення використання коштів бюджету
  • Висновок
  • Список використаних джерел

Вступ

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Крім того бюджет є тим інструментом за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги. Це зумовлено тим, Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільних процесах має зростати, і бюджет у цьому плані є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50% валового внутрішнього продукту.

Із визначенням України самостійною ринковою орієнтованою державою з усією важливістю постають проблеми створення і функціонування власної бюджетної системи, що передбачають:

виділення ланок бюджетної системи;

наповнення бюджетів, розподіл податків і зборів між окремими бюджетами;

напрямки використання коштів окремих бюджетів;

питання збалансованості бюджетів;

внутрішньо бюджетні відносини.

В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково-технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. В умовах розбудови Української держави у належних обсягах є об'єктивно необхідним процесом.

соціальний видаток україна бюджет

В умовах реформування економіки України, пов'язаної з функціонуванням різних форм власності, виникає потреба перегляду характеру і змісту бюджетних відносин. На сьогоднішній день виникають труднощі як із формуванням централізованого фонду коштів держави, так і з його використанням. Ці труднощі зумовлені недосконалістю законодавства України, традиційними, застарілими підходами організації бюджетних відносин. У такій ситуації командно-адміністративні методи управління повністю не вдалося усунути, а нові перебувають на стадії становлення. Зумовлено це повільним процесом реформування системи власності, що докорінно впливає на зміст розподільного і перерозподільного процесів в Україні.

Метою курсової роботи являється дослідження видаткової частини державного бюджету, зокрема факторів, що на неї впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України. Відпрацювати рекомендації щодо наповнення бюджету та використання коштів.

Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаються під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.

Суб'єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави, а об'єктом відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.

Під час дослідження даної теми я ставила завдання:

1) визначити суть, значення державного бюджету;

2) здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих, що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;

3) запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому.

У курсовій роботі була зроблена спроба дати відповідь на ряд запитань, зокрема: як впливають видатки на функціонування національної економіки; їх вплив на подальший розвиток держави; внести пропозиції які можна використати для покращення політики.

Розділ 1. Економічна сутність соціальних видатків

1.1 Соціальні гарантії як форма забезпечення достатнього рівня суспільного добробуту

Соціальний захист - це продукт розвитку ринкової економіки. В умовах державної власності йому немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

Поняття "соціальний захист" містить більше політичного змісту, ніж економічного. З'явившись у процесі мітингових баталій різних політичних сил, воно увійшло до законодавчої та економічної лексики без суворої перевірки його змісту. Захист - це дія, що може не відбутися без волі захисника і завжди залежить від нього, через відсутність можливостей вона може залишитися лише наміром.

Тим часом кожному громадянинові потрібні соціально-економічні гарантії, закріплені законодавчо. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова демократична держава повинна гарантувати право на такий рівень житія, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї; право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, і економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною. Вона не відображає прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальні гаранти забезпечує суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій.

Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.

Другий напрям - це задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягування з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.

Третій напрям має на меті вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенси, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.

Особливо слід відзначити індексацію як специфічну форму соціальних гарантій, яка свідчить про розвиненість форм розподілу в державі. Однак, якщо держава не має механізму вилучення у виробника частини прибутку, одержаного від зростання цін, то індексація тільки збільшує інфляцію.

Деякі форми соціальних гарантій будуть існувати тільки в період переходу до ринкових відносин, в той же час інші діятимуть як невід'ємний елемент ринкового економічного укладу. Соціальні гаранти в перехідний період допоможуть плавніше і в коротші строки реалізувати програми трансформаційних змін.

У цілому можна зробити висновок про те, що соціально-економічні гарантії являють собою методи забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам - це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

Перехід до ринкової економіки потребував зміни підходів до розв'язання соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. З'явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання.

В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання в господарську діяльність ланок економіки потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій з боку держави. Ці заходи мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за рахунок внесків самого громадянина, так і перерозподілу ресурсів між населенням на цілі його матеріального забезпечення.

Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює громадянам умови для самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними валового внутрішнього продукту, повертає їм (поза зв'язком із вилученою частиною) блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у громадян частини валового внутрішнього продукту надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також обов'язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функцій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів). У зв'язку з цим при розгляді питань щодо соціальних гарантій (вірніше, можливостей держави щодо їх забезпечення) слід порівнювати розмір стягуваних державою податків і обсяг витрат із соціальних гарантій. Інших джерел для цього у держави немає. Коли ж держава здійснює заходи з надання соціальних гарантій, не маючи джерел для їхнього покриття, вона змушена буде вдаватися до емісії грошей, що, у свою чергу, призведе до знецінення грошей, виплачених населенню.

Розмір коштів, які спрямовуються для забезпечення соціальних гарантій, повинен мати загальну науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке збільшення ресурсів, які направляються на ці цілі, слід порівнювати з реальними можливостями у кожному конкретному періоді. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів для забезпечення соціальних гарантій потребуватиме додаткового вилучення податків, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання.

Отже, заходи з надання соціальних гарантій не повинні лягати занадто важким тягарем на бюджет, водночас вони покликані забезпечити такі гарантії для тих, хто їх потребує. Слід зауважити, що до таких заходів не слід ставитися як до затверджених на необмежені строки прав. По мірі того, як набирає силу і швидкість робота ринкових механізмів, слід відмовлятись від деяких форм соціальних гарантій, якщо вони пов'язані, наприклад, з надмірним втручанням держави в процес ціноутворення або у функціонування ринку праці.

Дії по забезпеченню соціальних гарантій в перехідний період повинні визначатися метою створення стабільного суспільства, що забезпечує економічне зростання.

1.2 Система соціальних гарантій населення

В умовах незалежної держави створення системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де зазначено, Що громадяни України мають право:

— на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

— на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;

— на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

— на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надає державні стипендії та пільги учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вишу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення.

Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціальних гарантій населенню. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б виключали зрівнялівку й утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвості мотивів і стимулів до праці.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв'язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їхніх основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Головною метою соціальної політики в Україні на нинішньому етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи для найменш захищених його верств. Соціальна допомога повинна мати не всеохоплюючий, а вибірковий, адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

— встановлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

— здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

— захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

Під безпосередньою опікою держави перебувають най вразливіші з фінансової точки зору верстви населення - діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім'ї, безробітні. Відповідно до цього повинні функціонувати конкретні форми соціальних гарантій.

Одним із найважливіших напрямів є допомога сім'ям із дітьми. Його правову основу визначає Закон України "Про державну допомогу сім'ям із дітьми через надання допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо.

На сьогодні допомогу одержують понад 6 млн. сімей. Однак фінансові можливості держави є недостатніми для забезпечення допомоги всім сім'ям з дітьми, які мають на неї право згідно з законом. Так, у 2000 році на виплату допомоги було передбачено близько 535 млн. грн., хоча сума, необхідна для реалізації вищеназваного закону, становила не менше 2 млрд. грн. У 2000 році допомога складала від 7,4 до 29,6 грн. на місяць на одну дитину, а одержували її менш як п'ята частина всіх сімей з дітьми.

Однією з форм соціальних гарантій населенню з боку держави є виплата пенсій. Нині пенсії в Україні одержують 14,5 млн. громадян, із них 2 млн. інвалідів, 110 тис. дітей-інвалідів,, 650 гас. громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, 400 тис. одиноких престарілих громадян і 51 тис. підопічних у будинках-інтернатах.

Загальні видатки держави на пенсійне забезпечення у 2000 році становили понад 12 млрд. грн., або майже 10 відсотків від ВВП. Основною проблемою в пенсійному забезпеченні є ліквідація зрівнялівки й наближення розміру пенсій до середньої заробітної плати. Для забезпечення соціального захисту малозабезпечених сімей була запроваджена державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Особливістю цієї соціальної допомоги є те, що, по-перше, вона є цільовою; по-друге надається не конкретній особі, а сім'ї - саме малозабезпечена сім'я знаходитиметься в центрі уваги при визначенні нужденності.

Законодавством України передбачена індексація грошових доходів громадян, які мають втрати від зростання цін на товари та послуги.

Як форма соціальних гарантій в Україні використовується дотація на деякі види товарів і послуг з метою підтримки їхньої ціни на відповідному рівні. Слід зазначити, що підтримка фіксованих цін - це недосконала форма соціальних гарантій, яка зумовлює нерівність у споживанні.

Дотації призначаються у тому разі, якщо собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніж фіксована ціна продажу. Вона має покривати збитки й забезпечувати певний рівень рентабельності виробникам. За деякими товарами й послугами дотація покриває лише збитки.

Із бюджету виділяються дотації вугільній промисловості, житлово-комунальному господарству, в тому числі на воду, водовідведення, паливопостачання. Дотації надаються на послуги міського автомобільного транспорту, метрополітенів, залізниць, міського водного транспорту. Крім того, з бюджету здійснюється фінансування капітального ремонту житла, благоустрою міст і селищ міського типу, ремонту і утримання шляхів, будівництва житла для військовослужбовців тощо.

В Україні передбачені соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Розміри виплат і допомоги передбачені Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: на фінансування капітальних вкладень, видатків на виплату компенсацій і надання пільг, видатків на соціальне страхування, видатків, пов'язаних із наданням пільг щодо пенсійного забезпечення та допомоги, інших видатків на проведення робіт із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" шляхом створення Фонду сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із державного та місцевих бюджетів та інших надходжень.

Кошти фонду використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення, професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць, на інші витрати, пов'язані із соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій громадян, які тимчасово втратили працездатність, а також з настанням певних подій (народження, поховання) було прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Значна увага приділяється наданню соціальних гарантій певним верствам населення. Так, було прийнято Закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", де передбачене надання значної кількості пільг і привілеїв, а також додаткове матеріальне забезпечення вказаних категорій громадян.

Розділ 2. Характеристика соціальних видатків в Україні

2.1 Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу

Видатки на соціальну сферу займають чільне місце в системі видатків бюджету. Це пов'язано насамперед з тим, що галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо - та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

В Україні законодавством передбачено такі статті видатків у соціальній сфері:

1) освіта:

· спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній

· формі власності;

· загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

2) охорона здоров'я;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

· державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового,

· сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей,

· пенсії військовослужбовцям та особам керівного і рядового складу органів

· внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

· державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям;

· соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам;

· заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб

· інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова

· грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни);

· державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

· державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

· державну підтримку молодіжних громадських організацій, на виконання

· загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

· державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих

· категорій громадян;

4) культура і мистецтво;

5) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

6) фізична культура і спорт;

Соціальна сфера більшою частиною фінансується з місцевих бюджетів, лише загальнодержавні заходи, програми, установи фінансуються з державного бюджету. Таке розмежування видатків є досить розумним і виправданим, оскільки міські органи влади краще розуміються на проблемах підконтрольних їм територіям.

Витрати на соціально-культурні заходи визначаються за допомогою економічних нормативів та фінансових норм. Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України, як правило, на 5-10 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народних депутатів.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм витрат за їхніми статтями. Використання таких норм дозволяє орієнтувати роботу таких закладів на досягнення кінцевих результатів: навчання дітей, підготовку спеціалістів, надання допомоги хворим. Крім того використання таких норм збільшує самостійність закладів на використання бюджетних коштів і збільшує їх зацікавленість в раціональному і законному використанні ресурсів.

Бюджетні норми можуть змінюватись під впливом багатьох факторів. Збільшення норм пов'язано з зростанням зарплати, зміною цін та тарифів, з появою додаткових можливостей по фінансуванню видатків в місцевих бюджетах.

Щоб мати більш реальну картину фінансування соціальної сфери, розглянемо видатки із зведеного бюджету.

Таблиця 2.1

Видатки на фінансування соціальної сфери за 2003-2008рр. (млн. грн.)

Видатки зведеного бюджету на соціально-культурні заходи

2003 р.

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Усього

15949,3

13094,2

13455,4

19060,5

25519,6

33868,7

Освіта

5033,7

4564,2

4719,5

7085,5

9449,3

12269

Охорона здоров'я

3955,9

3632

3808,7

4888,2

6156,3

7537,9

Фізична культура

167,4

140,2

204,3

253,3

300,2

352,1

Соціальний захист населення

5607,7

4227

4147,1

5985,2

8121,8

12643,9

Культура і мистецтво

482,1

387,5

97,7

634

819,5

804,7

Засоби масової інформації

116,3

143,3

67,5

214,3

257,8

252,8

Питома вага у заг сумі видатків,%

46,5

42

38,6

39,6

46

56,1

Проаналізуємо данні наведені у таблиці 2.1

Видатки зведеного бюджету України за 2004 рік знизились на 9,1% у порівнянні з попереднім роком, що у номінальному виражені становило 3117,1 млн. грн. при тому що ВВП зросло на 9,8%. Відсоток виконання видаткової частини в цьому ж році, в порівнянні з 2003р., впав на 11,1 % В 2005 році видатки знов зросли, а в 2006 році видатки зведеного бюджету України були профінансовані в сумі 48148,6 млн. грн., що перевищує відповідний показник 2005 року на 16953 млн. грн., або 54,3%. І виконання видатків державного бюджету до річного плану становило 98% значно більше за аналогічний показник у 2005 році (87,3%).

Як ми бачимо загальна сума видатків на соціальну сферу у 2004 скоротилась на суму 2855,1 млн. грн., що відповідає зменшенню цих видатків на 4,3% ВВП, або 4,5% від загальної суми видатків порівняно з попереднім роком. Хоча в наступному 2005 році видатки на соціально-культурні заходи у номінальному виразі у гривнях мали незначне зростання (361,2 млн. грн.), їхня частка у ВВП скоротилася на 2,2% ВВП, що відповідає зменшенню їх рівня у загальній сумі видатків з 42,0% до 38,6%. Але починаючи з 2006 року, їх сума починає зростати як у номінальному виразі так і у співвідношенні до ВВП. І в 2008 році частка видатків на соціальну сферу становила 15,3%, що на 2,6% більше ніж у 2004 році але на 1,7% менша ніж у 2003 році.

Середній рівень, на якому були профінансовані видатки державного бюджету порівняно з планом у 2005 році, становив 87,3%. При цьому видатки по розділам культури і мистецтва були профінансовані лише на 35,8%, фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу - на 56,4% що значно нижче за середній рівень по державному бюджету.

У структурі видатків на соціально-культурні заходи провідне місце посідають видатки на освіту, охорону здоров'я й соціальний захист населення. Більшу питому вагу серед них мають видатки на соціальний захист населення. В середньому в період із 2003 по 2005 роки на них припадало 33,3%, що відповідає 4,9% ВВП. Видатки за цим напрямом із 2003 по 2005 зменшилися не лише у відносних показниках, а й у грошовому виразі (на 1460,6 млн. грн. порівняно з 2002 роком). Але починаючи з 2006 року спостерігається збільшення цих видатків. І в 2008 році видатки на соціальний захист населення дорівнюють 5,7 % від ВВП, що на 2,5 % більше ніж у 2005 році.

З 2006 року має місце збільшення видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення. У порівнянні з відповідним показником 2005 року вони зросли на 1838,1 млн. грн. (приблизно у 2 рази). Така ж динаміка спостерігалась в 2007 році (зросли на 2136,6 млн. грн.) та 2008 (зросли на 4522,1 млн. грн.). Річне виконання плану за цією групою видатків становило 104,6% у 2006 році, а у 2005 році лише 89,6%.

Також динаміка спостерігається і по видаткам на освіту, які з 2004 по 2007 рік мають більшу частку у структурі видатків.

Загалом, стан фінансування видатків на освіту поліпшився. З державного бюджету вони були профінансовані на суму 7085,5 млн. грн. в 2006 році, що становить 106,3% плану проти 84,3% за 2005 рік. Обсяг фінансування освіти з державного бюджету у 2006 році перевищив фінансування цієї галузі в 2005 році у 2 рази.

Видатки на охорону здоров'я мають трохи іншу динаміку. Середній рівень фінансування у період із 2003 по 2006 роки становив 11,7% від загальної суми видатків зведеного бюджету України. за цей період, питома ваги видатків на охорону здоров'я у ВВП зменшилась 4,2% до 2,7%. В 2008 році частка цих видатків вже становила 3,4%,що в номінальному виразі склало 7537,9 мдн. грн.

Видатки на цю галузь із державного бюджету в 2006 році збільшилися порівняно з відповідним показником 2005 року на 1079,5 млн. грн. (у 1,9 разу), і становили 4888,2 млн. грн. Незважаючи на таке помітне зростання обсягу бюджетного фінансування видатків на охорону здоров'я, рівень їхнього виконання все ж таки не досяг запланованого і становив 96,9%, хоча порівняно з 2005 роком помітний прогрес. Аналогічний показник за 2005 рік становив лише 61,8% до річного плану.

З метою поліпшення ситуації у соціальній сфері у травні 2006 року Президентом України був виданий Указ, яким схвалено Основні напрями соціальної політики на період до 2008 року. Основна мета цього документа - створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації в Україні, забезпечення права кожного громадянина на гідний життєвий рівень.

Важливим моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають зафіксувати ту межу, нижче якої не повинні бути показники обсягу та якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню.

2.2 Характеристика видатків на соціально-культурні послуги

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, у тому числі фінансових, відносин.

Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу валового внутрішнього продукту, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним із важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більш як 30 відсотків валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за дані послуги та виконані роботи.

Зміна економічної системи зачіпає всі структури суспільства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необхідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.

Зростають вимоги до методів організації та планування доходів і витрат галузей соціальної сфери на всіх рівнях управління. При плануванні бюджетних асигнувань, власних доходів, витрат установ і організацій цієї сфери мають застосовуватися нові методологічні рішення.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Ширше мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть бути розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального розвитку. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими радами.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм за категоріями видатків. За своїм змістом фінансова норма - це науково обґрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності установ в розрахунку на відповідну одиницю.

Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів. Вона є вартісним вираженням матеріальних і трудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежить від правильного визначення факторних ознак, що обумовлюють їхню абсолютну величину.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні норми за категоріями видатків бюджетної установи, потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на основі їх - зведені фінансові норми бюджетної установи. Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної установи, укрупнені - міністерства чи відомства, зведені - держави чи області.

Розробку фінансових норм витрат на утримання соціально - культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств із залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися один раз на 5 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів. Потрібна система матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та поліпшенні якості обслуговування. Одним з таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на соціальні та виробничі потреби зекономлені порівняно з установленими нормами асигнування згідно з кошторисом доходів і витрат за умови виконання показників діяльності.

Важливість розробки науково обґрунтованих норм витрат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зведеному бюджетному плануванні. Нині у зведеному плануванні використовуються укрупнені норми, які мають ліквідувати різницю у рівні витрат у територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків установлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.

Одним із найважливіших завдань поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування їх, зокрема самофінансування. Для цього вже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат.

При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

Останніми роками спостерігається зростання інвестування підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Найзначніші фінансові ресурси, крім бюджетних коштів, мають у своєму розпорядженні виші навчальні заклади. Вони становлять нині більше 40 відсотків загальної суми фінансових ресурсів, шо знаходяться в розпорядженні вузів. Основними джерелами позабюджетних коштів є надходження за виконані госпрозрахункові, науково-дослідні роботи, від курсових заходів, плати студентів за навчання, продажу машинного часу електронно-обчислювальної техніки, здавання в оренду на період літніх канікул гуртожитків тощо.

Викладене дає підстави для таких висновків:

— зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, об'єктивно зумовлена змінами в їхній діяльності;

— практика фінансового планування в установах соціальної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розподільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштах не передбачають необхідного взаємозв'язку та узгодження;

— діючий порядок планування не створює умов для раціонального та ефективного використання фінансових ресурсів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотримання режиму економії.

2.3 Видатки бюджету на освіту, науку і культуру

Освіта - це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона являє собою специфічну галузь сфери духовного виробництва, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Перехід до ринкових відносин в Україні ставить зростаючі вимоги перед сферою освіти, вимагає постійного підвищення якісного рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника. Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Адже зростання освітнього рівня робітників виступає суттєвою передумовою кращої їх адаптації до праці в умовах прискореного розвитку науки, техніки та сучасних технологій. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів є суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також й економічного зростання держави.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту розвинені країни зберігають провідне становище у світовій економіці. При цьому досвід багатьох країн засвідчує той факт, що в більшості з них v структурі вкладень в освіту переважає державна частка. Основною причиною цього є те, що освіта - це той фактор, котрий громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. Гарантований рівний чи у крайньому разі мінімальний доступ до освіти слугує цілям забезпечення рівних прав та соціальних свобод населенню тієї чи іншої країни.

Іншою важливою причиною державної підтримки освіти є суспільно-корисна цінність витрат на освіту. Вигоду від наявності громадян з високим рівнем освіти отримує не лише окремо взята людина, але й суспільство в цілому. Інакше кажучи, суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, й саме тому держава в більшості випадків не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, тому що ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства, тим більше, що послуги освіти, як правило, носять довгостроковий характер, а отже, й від них залежить довгострокова перспектива економічного та соціального розвитку країни в цілому.

На розвиток системи освіти в Україні спрямовуються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцеві бюджети. Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях від 23 березня 1996 року, де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

— доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

— рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

— органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

— незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів:

— Дошкільна освіта:

— дошкільні заклади освіти.

2. Загальна середня освіта:

- загальноосвітні школи (в т. ч. школа-дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

- вечірні змінні школи.

3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати санаторного типу;

загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім'ї);

спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням.

4. Позашкільна освіта:

позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми.

5. Професійно-технічна освіта:

професійно-технічні заклади освіти;

професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

6. Вища освіта:

вищі заклади освіти І та II рівнів акредитації;

вищі заклади освіти III та IV рівнів акредитації.

7. Післядипломна освіта:

заклади післядипломної освіти III - IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.

8. Інші заклади та заходи в галузі освіти:

придбання підручників;

методична робота, іншізаходи з народної освіти;

служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом;

централізовані бухгалтерії

групи з централізованого господарського обслуговування;

інші заклади освіти.

У сучасних умовах особлива увага приділяється вдосконаленню змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Важливим елементом державної політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.

При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам надано широкі права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування.

Бюджетні видатки на освіту в Україні за 1992-1999 роки характеризуються даними, наведеними в таблиці 20.

Як свідчать дані таблиці, спостерігається тенденція до зниження видатків на освіту за рахунок бюджету по відношенню до валового внутрішнього продукту. Так, якщо в 1992 році ця частка становила 4,8 відсотка, то у 1997-1999 роках - 4,2 відсотка.

Однак зростає обсяг позабюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток освіти. Додатковими джерелами фінансування освіти є такі:

— кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

— плата за надання додаткових освітніх послуг;

— кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконанні навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

— доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

— дотації місцевих органів влади;

— кредити банків;

— добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отриманні від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування вання навчально-виховних закладів, установ та заходів системи освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Структура бюджетних видатків на освіту в Україні

Роки

Всього

У тому числі

Дошкільна освіта

Початкова, загальна середня освіта

Професійно - технічна освіта

Вища освіта

інші

заклади та

заходи в галузі освіти

1992, млрд. крб.

232

33

97,1

26,6

52,1

23,2

У % до:

ВВП

4,8

0,7

2,0

0,6

1,1

0,5

зведеного бюджету

12,1

1,7

5,1

1,4

2,7

1,2

1995, млн. грн.

2931,8

475,3

1383,8

193

522,7

357

У % до.

ВВП

5,5

0,9

2,6

0,4

1,0

0,7

зведеного бюджету

12,1

2,0

5,7

0,8

2,2

1,5

1996, млн. грн.

4006,7

580,1

1890,4

308,9

769,7

457,6

У % до:

ВВП

5,0

0,7

2,3

0,4

1,0

0,6

зведеного бюджету

11,7

1,7

5,5

0,9

2,2

1,3

1997, млн. грн.

5094,5

763,7

2381,1

606,5

600,8

742,5

У % до:

ВВП

4,2

0,6

2,3

0,4

1,0

0,6

зведеного бюджету

14,8

2,2

6,9

1,8

1,7

2,2

1998, млн. грн.

4026,9

604,0

1932,9

483,2

604,0

402,7

У % до:

ВВП

4,2

0,6

2,0

0,5

0,6

0,4

зведеного бюджету

12,4

1,9

6,0

1,5

1,9

1,2

1999, млн. грн.

4161,8

582,8

2081,3

541,3

624,4

332,8

У % до:

ВВП

4,2

0,6

2,1

0,5

0,6

0,3

зведеного бюджету

12,4

1,74

6,2

1,61

1,86

0,99

В Україні державні заклади культури і мистецтва виконують велику роботу з культурного обслуговування населення, сприяють розвитку народної творчості.

У 1992 році Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про культуру, де визначені правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури та її спрямованість на такі цілі:

— реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

— відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;

— забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

— реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей;

— соціальний захист працівників культури;

— створення матеріальних і фінансових умов для розвитку культури.

Згідно з бюджетною класифікацією до закладів і заходів культури і мистецтва належать:

1. Мистецтво: творчі спілки; театри; філармонії, музичні колективи і ансамблі та інші мистецькі заходи та заклади; видатки на заходи, передбачені державними і місцевими програмами розвитку культури і мистецтва.

2. Культура: бібліотеки; музеї та виставки; заповідники; палаци і будинки культури, клуби та інші заклади клубного типу; школи естетичного виховання дітей.

3. Кінематографія.

4. Архівна справа5. Інші заходи та заклади в галузі мистецтва і культури: державні премії України в галузі літератури та мистецтва; культурно-освітні заклади та заходи.

Фінансування установ культури і мистецтва здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, коштів від надання платних послуг, а також коштів підприємств, організацій, громадських об'єднань та інших джерел.

Відповідно до основ законодавства про культуру для фінансової підтримки цих закладів можуть утворюватися державні та місцеві фонди розвитку культури. Порядок створення і використання коштів таких фондів визначається положеннями, що затверджуються в установленому порядку.

Громадські об'єднання, творчі спілки, підприємницькі структури також можуть створювати фонди підтримки культури.

Держава здійснює політику пільгового оподаткування у сфері культури. Зокрема, звільняються від сплати податків творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об'єднання, що діють у сфері культури, а також заклади культури, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджету.

Не оподатковується податком на прибуток та частина прибутку підприємств, організацій, установ, яка спрямовується на потреби закладів культури (в межах до 4 відсотків балансового прибутку підприємства).

Кожна установа культури і мистецтва має самостійний єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вищестояща організація. Доходи і видатки плануються в кошторисі в загальноустановленому порядку. Так, заробітна плата планується виходячи з типових штатів, установлених для кожного виду установ залежно від обсягу їхньої діяльності (наприклад, по бібліотеках - від розміру книжкового фонду та ставок заробітної плати).


Подобные документы

  • Видатки, їх класифікація. Захищені статті Державного бюджету України. Динаміка видатків бюджету за функціональною класифікацією. Витрати на соціальний захист населенню та міжбюджетні трансферти. Напрямки фінансування, що здійснюються за рахунок бюджету.

    презентация [295,9 K], добавлен 30.06.2015

  • Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту, принципи та джерела його фінансового забезпечення, склад та структура видатків. Фінансове забезпечення соціального захисту населення Пенсійним фондом, його ефективність, фактори впливу.

    курсовая работа [763,2 K], добавлен 22.11.2014

  • Дослідження процесу здійснення видатків на соціальні цілі в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська. Організаційно-фінансовий механізм забезпечення видатків на соціальні потреби. Економетричне моделювання факторів, які впливають на обсяги видатків.

    дипломная работа [2,0 M], добавлен 24.02.2011

  • Сутність, форми, види і призначення соціального захисту населення, джерела та механізм його фінансування. Аналіз складу і структури системи соціального захисту населення в Україні, оцінка динаміки соціальних виплат і гарантій, шляхи її вдосконалення.

    курсовая работа [1,7 M], добавлен 14.04.2013

  • Соціально-економічні та правові гарантії демократичної держави громадянам. Сутність та цілі соціальної політики уряду. Склад видатків на соціальний захист та забезпечення населення. Бюджетне фінансування освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва.

    презентация [470,7 K], добавлен 10.02.2014

  • Загальне поняття та види видатків бюджету. Фінансування державних видатків, суб'єкти фінансування та їх класифікація. Розподіл витрат за економічною характеристикою. Програмна класифікація видатків. Формування та планування витрат державного бюджету.

    презентация [17,1 K], добавлен 30.06.2015

  • Складання і виконання бюджету. Доходи та видатки місцевих бюджетів. Аналіз виконання бюджету Сокальському району. Стан видатків на соціальний захист населення. Фінансування органів місцевого самоврядування. Вдосконалення надходжень до місцевого бюджету.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 31.12.2013

  • Місце, функції і роль бюджету у фінансовій системі країни. Поняття, склад і структура доходів та видатків державного бюджету, джерела доходів бюджету, видатки та їх класифікація. Характеристика доходів та видатків бюджету України за 2000-2008 роки.

    курсовая работа [63,9 K], добавлен 10.04.2013

  • Соціальний захист населення: суть, форми, складові та джерела його фінансування. Оцінка фінансового забезпечення програм і заходів соціальної сфери Борщівського району за 2006-2008 роки. Проблеми та перспективи реформування соціальної політики в Україні.

    дипломная работа [531,4 K], добавлен 21.05.2009

  • Сутність державного бюджету та його призначення. Класифікація доходів та видатків Державного бюджету України. Вплив головного кошторису на соціально-економічний розвиток держави. Напрями розвитку формування доходів і видатків Державного бюджету України.

    курсовая работа [988,6 K], добавлен 08.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.