Соціальні видатки

Видаткова частина державного бюджету, фактори, що на неї впливають. Економічна сутність соціальних видатків, їх характеристика в Україні. Напрямки вдосконалення видатків на соціальний захист. Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.12.2011
Размер файла 116,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Ставки заробітної плати бібліотекарів залежать від освіти та стажу роботи, а працівників інших культурно-освітніх установ - від групи установи. Витрати за іншими категоріями видатків плануються так само, як і по інших бюджетних організаціях.

По невеликих культурно-освітніх установах складаються загальні кошториси в межах району чи міста.

Зведене планування здійснюється за видами установ на основі середньої кількості установ кожного типу та середньої норми витрат з виділенням витрат на заробітну плату, придбання предметів постачання, матеріалів і послуг, оплату послуг з утримання установ, оплату комунальних послуг та енергоносіїв тощо.

По деяких закладах культури і мистецтва, що знаходяться на госпрозрахунку, планується надання з бюджету дотацій на розмір витрат, що не покривається власними доходами.

Дотації надаються на покриття збитків національних театрів, філармоній, музичних колективів і ансамблів та інших мистецьких закладів, а також на статутну діяльність всеукраїнських творчих спілок.

2.4 Видатки бюджету на охорону здоров'я та фізичну культуру

Піклування про здоров'я людей - одна із найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров'я, розвитком і удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

У листопаді 1992 року було прийнято Основи законодавства України про охорону здоров'я, де зазначено, що кожна людина має природне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава, відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини У цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

У державній системі охорони здоров'я в останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних заходів здійснюється у обмежених розмірах, Що значно ускладнює їхнє функціонування. За багатьма напрямами лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною. Відбувається нерегульоване та неконтрольоване зростання цін на медичні послуги. Поширюється неофіційний ринок надання медичної допомоги.

У результаті загострюються проблеми медичного обслуговування населення. Вони можуть перетворитися на джерело гострого соціального напруження і потребують великої уваги з боку держави. Медичне обслуговування населення має розвиватися, орієнтуючись на страхові принципи надання медичної допомоги.

Сьогодні фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров'я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Обсяги бюджетного фінансування визначаються за науково обґрунтованими нормативами в розрахунку на одного жителя.

За рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною зі станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості. Усі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я. Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення охорони здоров'я може стати створення і функціонування системі медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішуються згідно з законодавством.

У розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування охорони здоров'я. Перша - державна, за якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Великобританія, Канада, Італія, Австралія. Друга модель є змішаною бюджетно-страховою, яка передбачає фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціально незахищеним верствам населення (пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства і установи. Ця модель характерна для Фінляндії, Швеції, Норвегії, де держава фінансує до 70 відсотків усіх витрат на охорону здоров'я, США - до 50 відсотків.

Обидві системи і насамперед змішана, націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров'я, і ефективністю діяльності медичних закладів.

З фінансової точки зору державна модель вимагає менших витрат коштів. Однак в нашій країні ця модель скомпрометована багаторічною економією на соціальній сфері та іншими бюрократичними атрибутами адміністративної системи.

Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу пацієнтам надають сімейні лікарі. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка - лікарні, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються зі страхових фондів.

Сімейні лікарі повинні ощадливо використовувати кошти страхових фондів, без зайвої потреби не користуватися послугами лікарень і діагностичних центрів. У свою чергу, лікарні, консультаційні та діагностичні центри при неефективній роботі не витримують конкуренції і банкрутують. Крім гаго, для громадян існує система захисту прав, включаючи систему судового захисту.

Обидві системи мають свої переваги і недоліки, однак суспільство виявляє більший інтерес до змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з іншого - створює певну зацікавленість у населення в посиленні турботи про здоров'я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. Перехід від однієї системи до іншої - дуже складний і тривалий процес, однак це питання в Україні набуло особливої актуальності. У нас удвоє і більше лікарів і втроє - ліжок (у відносному обчисленні), ніж у США, але рівень медичного обслуговування в цій країні з Україною порівняти важко. Відсутня в Україні також науково обгрунтована програма розвитку охорони здоров'я в умовах ринку. Якщо за такої організації навіть і вдасться залучити більше грошей на медичну допомогу, вони пропадуть марно.

В більшості країн заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в галузі охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, потрібну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Згідно з чинною бюджетною класифікацією витрати на утримання установ охорони здоров'я плануються за розділом "Охорона здоров'я", що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров'я.

Лікарні широкого профілю включають управління, контроль та матеріальне забезпечення роботи лікарень і клінік, які не спеціалізуються в будь-якій одній вузькій галузі. Під лікарнями розуміють заклади, де медична допомога стаціонарним хворим надається під безпосереднім наглядом кваліфікованого медичного персоналу. Сюди ж включаються видатки на будівництво лікарень, придбання обладнання, медикаментів і предметів загального призначення. Спеціалізовані медичні заклади відрізняються від лікарень і клінік широкого профілю тим, що їх послуги обмежуються лікуванням певних видів захворювання та обслуговуванням певних типів пацієнтів. До цієї ж категорії віднесені станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Поліклініки і амбулаторії, спеціалізовані поліклініки включають в себе організацію роботи, управління, здійснення, забезпечення медичних амбулаторних послуг, що надаються медичними поліклініками. Фельдшерсько-акушерські пункти включають організацію та забезпечення роботи фельдшерсько-акушерських пунктів, у тому числі забезпечення медикаментами, обладнанням, інвентарем, а також капітальний ремонт та поточне утримання приміщень.

Санітарно-епідеміологічна служба включає організацію і ведення робіт, матеріальне забезпечення, капітальний ремонт та поточне утримання закладів санітарно-епідеміологічної служби. Сюди ж відносяться видатки на утримання лабораторій, що безпосередньо обслуговують ці заклади, а також видатки на підготовку і розповсюдження серед населення інформації з питань медицини та охорони здоров'я.

Витрати на медичне обладнання, інструменти, протези, іншу продукцію, що використовується в медичній практиці, включають поставки або фінансування поставок медикаментів, протезів, медичного обладнання, інструментів та іншої медичної техніки.

Прикладні дослідження та експериментальні розробки в галузі охорони здоров'я охоплюють організацію, розвиток, забезпечення діяльності і управління нею в галузі прикладних досліджень і експериментальних розробок, пов'язаних з характером, запобіганням, діагностикою, лікуванням та розповсюдженням різних захворювань.

Заходи з фізичної культури і спорту фінансуються за рахунок державного, місцевих бюджетів, коштів професійних союзів, добровільних спортивних товариств, благодійних внесків і пожертвувань.

Згідно з бюджетною класифікацією до видатків на фізичну культуру і спорт належать:

1. Фінансування заходів з фізичної культури і спорту:

— видатки на утримання національних збірних команд України;

— видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань;

— видатки на підготовку і участь національних збірних команд в Олімпійських і Параолімпійських іграх;

— видатки на утримання інвалідних центрів;

— видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань серед інвалідів;

— видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань з нетрадиційних видів спорту;

— видатки на навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл;

— видатки на утримання апарату управління спортивних організацій;

— видатки на здійснення капітального ремонту, придбання обладнання та інвентарю для баз олімпійської підготовки;

— видатки на фінансову підтримку спортивних споруд;

— інші видатки, в тому числі на: перепідготовку тренерських кадрів; міжнародне співробітництво; фінансову підтримку клубних команд та підліткових клубів; придбання обладнання для прес-центру та медичного обладнання; придбання нематеріальних активів.

2. Фінансова підтримка громадських організацій:

— видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань;

— видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань з нетрадиційних видів спорту;

— видатки на навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл;

— видатки на утримання апарату управління спортивних організацій;

— видатки на фінансову підтримку спортивних споруд;

— інші видатки (видатки на розвиток авіаційних видів спорту).

Зведене планування витрат на фізичну культуру і спорт здійснюється на підставі показників, які характеризують спортивний захід. Так, видатки на утримання національних збірних команд України визначаються виходячи із кількості штатних команд і середніх витрат у розрахунку на одну команду, що склалися в попередні роки, з урахуванням факторів, що можуть вплинути на їх величину в прогнозованому році. Окремо визначається фонд оплати праці працівників штатних збірних, враховуючи чисельність таких працівників і їх середньомісячну заробітну плату.

Видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань плануються на підставі кількості учасників змагань, кількості людино-днів участі у змаганнях і середніх витрат на 1 людино-день участі у змаганнях.

Видатки на навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл визначаються виходячи із середньої кількості учнів спортивних шкіл усіх типів і середнього розміру витрат на одного учня. Окремо планується оплата праці штатних працівників спортивних шкіл виходячи з їх чисельності і середньомісячної заробітної плати.

Видатки на фінансову підтримку спортивних споруд розраховуються виходячи із кількості споруд, що повністю утримуються за рахунок бюджетних коштів, кількості споруд, що отримують фінансову підтримку, і середнього розміру витрат на відповідну групу споруд. Фонд оплати праці розраховується згідно з чисельністю працівників за штатним розписом і їх середньомісячною заробітною платою.

Витрати на фінансову підтримку громадських організацій розраховуються у тому ж порядку, що і витрати на заходи з фізичної культури і спорту.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення видатків на соціальний захист в Україні

3.1 Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення

За рівнем безробіття Україна вже перевищила не тільки середньоєвропейські показники, а й показники окремих країн з перехідною економікою. За наявними даними у 2005 р. кількість безробітних досягла 2,08 млн. осіб, в 2007 р. - 2,7 млн. осіб. На початок 2009 р. чисельність офіційних безробітних становила понад 1,1 млн. осіб, ще більш значним є приховане безробіття (вимушена неповна зайнятість) - близько 5 млн. осіб.

Проблема безробіття в Україні виникла і загострилась під час переходу економіки на ринкові рейки. В процесі переважно неефективного розпродажу державних підприємств уряд самоусунувся від ролі головного суб'єкта системи соціального захисту, зокрема від надання гарантій зайнятості населенню.

На початку XX ст. в європейських країнах почали створюватися спеціальні фонди допомоги безробітним. У 1905-1908 рр. у Франції, Данії і Бельгії програми з надання допомоги безробітним стали розроблятися на державному рівні. А у Великій Британії У. Черчілль, на той час міністр торгівлі, з метою підвищення ефективності допомоги безробітним домігся від законодавчих органів права для Міністерства торгівлі відкрити біржу праці. Створена на той момент британська система страхування запропонувала такі методи допомоги безробітним, котрі й понині застосовуються у структурах страхування від безробіття.

У Німеччині система обов'язкового страхування від безробіття була запроваджена у період найбільш високого безробіття у 1927 р., у Швеції - у 1932 р. у період правління соціал-демократів. Після інфляційної кризи 1973 р. безробіття стало типовим явищем для всіх промислово розвинених країн. Якщо наприкінці 1960-х років у Великій Британії дестабілізуючим фактором, що призвів до зміни політичного курсу й відставки Кабінету Міністрів, був рівень безробіття, який дорівнював 2,5% працюючого населення (0,5 млн. безробітних), то на початку 70-х років мова йшла вже про один мільйон, а наприкінці 1970-х років - 1,5 млн. На початку 1990 р. кількість безробітних коливалася на рівні 10% (близько 3 млн. осіб). І така ситуація стала характерною для всіх промислово розвинених країн. З 1978 по 1998 рр. кількість безробітних у країнах, що належать до Організації економічного співробітництва і розвитку, збільшилася з 10 млн. до майже 35 млн. осіб.

Подібні обставини сприяли тому, що європейські країни нагромадили досвід у боротьбі з безробіттям і пом'якшенням його наслідків.

Наприклад, у сучасній Швеції держава проводить активну політику в сфері зайнятості, спрямовану на зниження безробіття. Характерною рисою цієї політики є попередження безробіття, а не боротьба з його наслідками. Уряд Швеції у соціальній політиці особливу увагу приділяє розробці заходів, спрямованих на забезпечення професійної підготовки й перенавчання осіб, що стали безробітними, і створення нових робочих місць, в основному в державному секторі економіки; координує міграцію населення і робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей із районів з надлишком робочої сили до районів, де є вакантні місця; забезпечує доступ населення до інформації про наявні вакантні місця тощо.

У середині 90-х років збільшення зайнятості відбувалося за рахунок створення нових робочих місць з неповним робочим днем, а в деяких країнах - за рахунок скорочення тих, хто працював повний робочий тиждень. Так, наприклад, відповідно до програми, розробленої в Данії, робітники мають право на одержання повністю або частково оплачуваної відпустки терміном до одного року для здобуття додаткової освіти, по догляду за дитиною, через особисті обставини. Вивільнені таким чином робочі місця тимчасово надаються безробітним. Важливу роль у захисті безробітних відіграє ефективна система допомоги по безробіттю.

Відповідно до законодавства Іспанії безробітний у перші 180 днів одержує допомогу, що дорівнює 80-100% мінімальної міжгалузевої заробітної плати, у подальшому протягом 181-360 днів розмір допомоги скорочується до 70% і після 360 днів - до 60%. Новий Основний закон про зайнятість від 1994 р. передбачає також виплату 75% міжгалузевої заробітної плати сімейним робітникам, зареєстрованим на біржі праці. Допомога по безробіттю фінансується за рахунок надходження до системи соціального страхування внесків від підприємців і трудящих (відповідно 60 і 40%). Якщо порівнювати власне скандинавську і європейську моделі політики зайнятості, то можна зробити висновок, що перша спрямована на забезпечення працею всіх трудящих, для чого створюються робочі місця в державному секторі з середньою оплатою праці; друга орієнтована на скорочення кількості зайнятих при підвищенні продуктивності праці й зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для більшої кількості безробітних.

Американська політика зайнятості також спрямована на залучення до процесу виробництва якомога ширших верств активного населення. Її результатом є збільшення кількості людей з низьким рівнем доходу, який проте перевищує допомогу по безробіттю.

Заслуговує на увагу ідея щодо введення громадських робіт для тих, хто одержує допомогу. Це повинна бути добре продумана, законодавчо підкріплена система. Зокрема, рівень допомоги по безробіттю повинен стимулювати безробітних до реєстрації на біржах праці й участі у громадських роботах, інакше є ризик повернути цій системі її первісний вигляд, тобто такий, який вона мала в Англії у 1834 р., коли був прийнятий черговий Закон про бідних. Відповідно до цього Закону бідняки, які зверталися по допомогу, направлялися у робітні будинки, де панував жорсткий напівтюремний режим. Умовою перебування нужденних у цих будинках була їхня обов'язкова робота на користь добродійних товариств, парафій, у віданні яких знаходилися ці будинки.

Що стосується України, то стан боротьби з бідністю тут не можна вважати задовільним. При цьому становище на Україні гірше, ніж в інших колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи. Проведені вибіркові опитування населення України, а також Угорщини, Словенії, Словаччини, Болгарії, Румунії, Чехії в рамках дослідження “Новий барометр демократії” показали, що в Україні найбільша частка тих, хто працює, але не отримує заробітної плати (16% на Україні, а середній показник - 5%); часто або іноді відмовляють собі в придбанні продуктів харчування 52% українців (середній показник по семи країнах - 19%); в придбанні одягу, взуття відмовляють собі 66% наших співгромадян (середній показник - 32%).

3.2 Напрями вдосконалення використання коштів бюджету

Аналізуючи ситуацію на ринку праці України, можна зробити висновок, що для вирішення проблем безробіття сьогодні перевага надається активній соціальній політиці. Як підтверджує досвід економічно розвинених країн, цей підхід виправданий. Чималу користь суспільству могло б принести залучення молоді до надання соціальних послуг.

Сьогодні з метою сприяння працевлаштуванню молоді створюються спеціальні фонди за рахунок коштів зацікавлених сторін. Основним недоліком громадських робіт є те, що вони, як правило, не забезпечують підвищення кваліфікації безробітних, що утруднює їм пошуки постійної роботи.

Низькі показники працевлаштування молоді на заброньовані робочі місця обумовлені важким економічним становищем підприємств, що протягом тривалого часу не виплачують заробітну плату. Як засвідчує практика, часто працевлаштування молоді на підприємства є формальним актом. Приймаючи у примусовому порядку на роботу молодь, підприємства відправляють її разом з іншими робітниками у тривалі неоплачувані відпустки.

Високий рівень безробіття серед випускників вищих навчальних закладів можна пояснити тим, що не здійснюється прогнозування суспільної потреби у тих або інших спеціалістах на близьку й далеку перспективу. І якщо в недалекому минулому серед випускників вищих навчальних закладів більшість становили інженери, то сьогодні - це економісти, юристи, психологи, що не мають реальних шансів на працевлаштування за фахом. І у кращому разі, за умови реєстрації в державній службі зайнятості, на них чекає перспектива перепідготовки.

Проаналізувавши Зведений бюджет України за 2003-2008 рр., можна побачити, що частка видатків постійно зменшується. Крім того структура бюджету є неефективною і необдуманою. Суттєвим важелем вирішення бюджетних проблем слід розглядати розумні обсяги та структуру державних витрат. Водночас практика переконує, що ряд витрат бюджету, насамперед оборонні, адміністративно-управлінські, мало еластичні по відношенню до падіння виробничого та податкового потенціалів. Особливо чітко простежується тенденція їх зростання в умовах інфляції. Для забезпечення цілеспрямованого впливу державних витрат на економіку раціональна бюджетна політика повинна відображати, з одного боку, специфіку сучасного перехідного етапу, а, з другого - реалізуватися шляхом поступового нарощування арсеналу заходів з регулювання внутрішнього державного попиту, притаманного ринковій економіці. У такому випадку у бюджетній політиці досягається узгодженість з необхідністю стимулювання економічного розвитку і з інтересами економічної безпеки держави.

Найбільш проблемною ланкою державного бюджету є видатки на соціальну сферу. Це пояснюється тим, що такі установи як школи, інтернати, лікарні не є прибутковими, а витрати на соціальне забезпечення постійно зростають. Але їх все одно не достатньо для оптимального фінансування соціальної сфери. У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування державних соціальних зобов'язань, розміри якого свідчать про невідповідність цих зобов'язань реальним фінансовим можливостям держави, точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни конкретних соціальних програм. Крім того такі законопроекти не раз розглядались в Верховній Раді. Але така постановка питання не завжди коректна. Так, затримка у виплаті заробітної плати або допомоги із безробіття, на дітей не достатня підстава для їх скорочення або зовсім відмови від них. З огляду на це, існують думки, що частину соціальних зобов'язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які можуть бути повністю досягнуті лише при сприятливому стані економіки.

Крім того, на думку деяких учених-дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела їх надходження.

Одним з варіантів виходу із скрутного становища може бути послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування установ, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

В останні роки спостерігається зростання асигнувань підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери - меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій.

16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності, напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" суми коштів або вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що обкладається податком. Якщо ж підприємство хоче надати допомогу благодійницькій організації понад ці розміри то вона проводиться за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні.

В Україні нині зареєстровано 216 благодійних організацій. Їх кошти використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення, виділення стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій в основному спрямовані: на фінансування об'єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне, соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Для забезпечення страхової діяльності повинні застосовуватись основні принципи: обов'язкові страхування для всіх, хто працює, і фінансової участі застрахованих у формуванні страхових фондів; дотримання особливого порядку фінансування страхових фондів, що забезпечують відтворення коштів на страхування; управління діяльності фондів страхування на основі партнерства або паритету.

Через систему страхування здійснюється перерозподіл грошових засобів від працездатних до непрацездатних, від тих, хто працює, до безробітних.

Використання страхування гарантує матеріальну підтримку на старість, у разі інвалідності, захворювання. Закріплення обов'язковості страхування забезпечити розв'язання проблеми виділення коштів із бюджету на розвиток медицини, зростання рівня соціального, пенсійного забезпечення. Створені позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування) поповнюється за рахунок страхових платежів.

Серед інших джерел пенсійного забезпечення виділяються кошти державного бюджету на цільове фінансування. Відраховуючи внески у вказані фонди, кожен, хто працює, одержить на старість пенсію, будь-які виплати, допомогу у разі страхового випадку. Доцільно за рахунок Фонду соціального страхування проводити заходи з профілактики профзахворювань, оскільки суми для відшкодування потерпілим значно перевищують видатки на лікування у зв'язку з одержаним професійним захворюванням.

І останнє джерело - кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Така практика широко розповсюджена на Заході, особливо так звані студентські позики. Не всі молоді люди, що бажають одержати освіту, можуть відразу власними коштами оплатити своє навчання. Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому розробляється особливий порядок видачі кредитів, відсотків, умов повернення, перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової позики. Необхідно упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій.

Крім проблеми фінансування соціальної сфери існує також проблема фінансування державного боргу. Існування державного боргу, в принципі, не є виключним та негативним фактором. Більшість країн з розвинутою економікою мають державний борг, проте це не стало причиною дестабілізації їх економіки, так як в них відбувається чіткий контроль над розмірами державних позик, і чітко визначені методи їх покриття. Теперішні фінансові проблеми в Україні багато в чому можна пояснити саме стрімким збільшенням державного боргу, без пошуку джерел його покриття. Як наслідок відбувається прискорення інфляційних процесів, і як результат - посилення нестабільності грошових відносин.

Таким чином, найбільш проблемною ланкою державного бюджету є видатки на соціальну сферу. Це пояснюється тим, що такі установи як школи, інтернати, лікарні не є прибутковими, а витрати на соціальне забезпечення постійно зростають.

Для вирішення проблем з фінансування соціальної сфери створюються благодійні організації, вводять страхування - медичне, пенсійне, соціально, а також джерелом фінансування соціальної сфери є кредит. Також аналізуючи ситуацію на ринку праці України, можна зробити висновок, що для вирішення проблем безробіття сьогодні перевага надається активній соціальній політиці. Сьогодні з метою сприяння працевлаштуванню молоді створюються спеціальні фонди за рахунок коштів зацікавлених сторін.

Висновок

Таким чином, можна стверджувати, що нова бюджетна політика не змогла наростити свою ефективність через мобілізацію всіх її можливостей та ресурсів і стати джерелом підтримки стратегічних завдань, накреслених у Посланні Президента України до Верховної Ради України. У зв'язку з цим бюджетна політика активніше набуває рис знаряддя, що провокує руйнацію економічного потенціалу країни. І чим довше вона використовуватиметься як переважний інструмент реалізації фіскальних інтересів, тим очевидніше проявлятимуться невідповідність між проголошеними стратегічними цілями і неможливістю їх досягнення шляхом тих заходів, що здійснюються на практиці. Консолідований бюджет як головний закон економічного життя країни повинен фіксувати не тільки доходи та витрати, а й усі основні параметри економічного розвитку. За умови підпорядкування бюджетної політики вирішенню проблем бюджетного дефіциту та державного боргу вона неминуче перетворюється в джерело економічних протиріч. Необхідна активізація процесів переорієнтації бюджетної політики на зростання ефективності вітчизняної економіки і створення умов для розширення внутрішнього платоспроможного попиту. Перспективи бюджетної політики як складової фінансової політики невіддільні від розвитку єдиної цілісної системи фінансових відносин у напрямку досягнення збалансованості економічних інтересів усіх суб'єктів розширеного відтворення.

Для ефективного розв'язання всіх взаємозалежних економічних та соціальних проблем Україна повинна переорієнтуватися на модель, яка передбачає розширення повноважень та відповідальності Уряду. Основним недоліком такої діяльності є те, що бюджетні витрати, пов'язані з вибором стратегії конкурентоспроможності, будуть відчутними відразу після її впровадження, тоді як переваги виявляться лише з часом. Але у кінцевому підсумку така політика зменшить вартість товарів і послуг для споживачів, підвищить шанси України на успіх на світових ринках, забезпечить економічне зростання, зайнятість та добробут, дозволить підвищити життєвий рівень населення.

Як видно з вищевикладеного, основною причиною бюджетних проблем є систематичне невиконання дохідної частини бюджету. У результаті держава виявляється не в змозі виконувати узяті на себе зобов'язання.

Реальність доходів бюджету залежить багато в чому від правильності прогнозування соціально-економічних процесів на майбутній бюджетний рік. Прорахунки цього прогнозування є однієї з основних причин, що породжують проблеми бюджетного планування.

Однак слід зазначити, що навіть максимально правильне планування доходів бюджету не являється достатньою умовою виконання дохідної і видаткової частини бюджету через негативну практику внесення, що має місце, змін у чинне законодавство по податково-бюджетних питаннях 1999 бюджетного року після прийняття Закону України про Державний бюджет на даний рік. Так, цього року через прийняття трьох законів бюджет недоодержить близько 2 млрд грн.

Необхідно підкреслити, що незадовільний стан виконання бюджету негативно впливає на економічні процеси в цілому. Невиконання бюджетних зобов'язань приводить до виникнення нових неплатежів, підриваючи тим самим основи ринкового механізму.

Бюджетна політика, спрямована на постійне скорочення витрат, без цілеспрямованих дій по збільшенню дохідної частини бюджету може привести до розвалу економіки держави.

Причиною проти дії бюджетним витратам у цьому разі може бути негативне ставлення громадян до стягнення податків, яке вважається прямою конфіскацією приватних коштів. На жаль, неможливо зважити вплив усіх різноспрямованих факторів, як визначають вигоди і витрати суспільних благ, і встановити нетто-ефект. Але навіть тоді, коли бюджет можна визнати оптимальним за розміром, він може бути неоптимальним за структурою, тобто в деяких сферах витрати будуть надто високими, а в інших - надто низькими.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії ВВР України 28 червня 1996р. - К.: Видавництво право, 1996.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.01р. № 2542-14.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року.

4. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97р. №280/97 - ВР Розділ ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24.

5. Закон України “ Про страхування" від 07.03.96р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18.

6. Закон України “ Про банки і банківську діяльність” від 21.03.91р. №873-ХІІ (зі змінами і доповненнями) // Закони України. - К., 1996.

7. Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91р. № 1201-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38.

8. Закон України “Про рахункову палату Верховної ради України" від 18.07.96р. № 315 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 43.

9. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті. - Львів: Каменяр, 2000.

10. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 368с.

11. Балабанов А. Финансы. Краткий курс. Учебное пособие. - Спб: Питер, 2002-192с.

12. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси. Підручник. - К. 2006. - 494с.

13. Гребенкова Е. Состояние инвестиционной деятельности в Украине и возможности её активизации. // Экономика. Финансы. Право. - 2003. - №2. - с.14-17.

14. Гриньова В.М. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. - К. 2004. - 424с.

15. Гриценко Н.І. Аналіз діяльності податкової системи України // Фінанси України. - 2005. - №12. - с. 19.

16. Загорський В.С., Вовчак О.Д. Фінанси: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2006. - 247с.

17. Карлін М.І. Фінанси України та сусідніх держав: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2007. - 589с.

18. Маслова С.О. Фінансовий ринок. - Львів, 2002. - 304с.

19. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. - К., 2003. - 523с.

20. Планкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. З нім. С.І. Терещенко та О.О. Терещенка; П передмова та наук. Редагування В.М. Федосова. - К.; Либідь, 2000.

21. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник. - 3-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2002.

22. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: Ніос, 2000.

23. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. Посібник. - К.: Т-во “Знання”, 2000.

24. Мозковий О.М. Фондовий ринок: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 1999.

25. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. - К.: НІОС, 1998.

26. Романенко О.Р., Огородник С.Я., Зязюн М.С. Фінанси: Навчально - методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 1999.

27. Финансы: Учеб. пособие / Под. Ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2002. - 527с.

25. Фінанси підприємств: Підручник - Керівник авт. Ред. А.М. Поддерьогін. 3-те вид. Перероб. Та допов. - К: КНЕУ, 2004.

26. Фінанси: Підручник. /Під ред. Романенко О.Р. - К: Центр Навчальної Літератури, 2004. - 312с.

27. Фінанси: вишкіл студії. Навчальний посібник /За ред. д. е. н., проф. Юрія С.І. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 357с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Видатки, їх класифікація. Захищені статті Державного бюджету України. Динаміка видатків бюджету за функціональною класифікацією. Витрати на соціальний захист населенню та міжбюджетні трансферти. Напрямки фінансування, що здійснюються за рахунок бюджету.

    презентация [295,9 K], добавлен 30.06.2015

  • Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту, принципи та джерела його фінансового забезпечення, склад та структура видатків. Фінансове забезпечення соціального захисту населення Пенсійним фондом, його ефективність, фактори впливу.

    курсовая работа [763,2 K], добавлен 22.11.2014

  • Дослідження процесу здійснення видатків на соціальні цілі в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська. Організаційно-фінансовий механізм забезпечення видатків на соціальні потреби. Економетричне моделювання факторів, які впливають на обсяги видатків.

    дипломная работа [2,0 M], добавлен 24.02.2011

  • Соціально-економічні та правові гарантії демократичної держави громадянам. Сутність та цілі соціальної політики уряду. Склад видатків на соціальний захист та забезпечення населення. Бюджетне фінансування освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва.

    презентация [470,7 K], добавлен 10.02.2014

  • Сутність, форми, види і призначення соціального захисту населення, джерела та механізм його фінансування. Аналіз складу і структури системи соціального захисту населення в Україні, оцінка динаміки соціальних виплат і гарантій, шляхи її вдосконалення.

    курсовая работа [1,7 M], добавлен 14.04.2013

  • Загальне поняття та види видатків бюджету. Фінансування державних видатків, суб'єкти фінансування та їх класифікація. Розподіл витрат за економічною характеристикою. Програмна класифікація видатків. Формування та планування витрат державного бюджету.

    презентация [17,1 K], добавлен 30.06.2015

  • Складання і виконання бюджету. Доходи та видатки місцевих бюджетів. Аналіз виконання бюджету Сокальському району. Стан видатків на соціальний захист населення. Фінансування органів місцевого самоврядування. Вдосконалення надходжень до місцевого бюджету.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 31.12.2013

  • Місце, функції і роль бюджету у фінансовій системі країни. Поняття, склад і структура доходів та видатків державного бюджету, джерела доходів бюджету, видатки та їх класифікація. Характеристика доходів та видатків бюджету України за 2000-2008 роки.

    курсовая работа [63,9 K], добавлен 10.04.2013

  • Соціальний захист населення: суть, форми, складові та джерела його фінансування. Оцінка фінансового забезпечення програм і заходів соціальної сфери Борщівського району за 2006-2008 роки. Проблеми та перспективи реформування соціальної політики в Україні.

    дипломная работа [531,4 K], добавлен 21.05.2009

  • Сутність державного бюджету та його призначення. Класифікація доходів та видатків Державного бюджету України. Вплив головного кошторису на соціально-економічний розвиток держави. Напрями розвитку формування доходів і видатків Державного бюджету України.

    курсовая работа [988,6 K], добавлен 08.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.