Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових умовах

Обсяг і форми участі партнерів соціального діалогу дуже різні. Йдеться, тобто, про різноманітні форми регулярних контактів і узгоджень, в першу чергу - між роботодавцями і працівниками. В цьому випадку механізм регулювання ринку праці охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних чинників, що визначають функціонування ринку праці, які реалізуються через систему соціального діалогу.

Сам термін „соціальний діалог” вказує на зміст і мету того, що відбувається в його рамках: спілкування партнерів. В сучасному демократичному суспільстві, в країнах з соціально-орієнтованою ринковою економікою соціальний діалог будується на принципах трипартизму на національному і регіональному рівнях та на принципах біпартизму на виробничому рівні. (Трипартизм - практика тристоронніх консультацій з метою вироблення компромісної угоди між профспілками, роботодавцями і представниками держави в особі органів її виконавчої влади). Так формується принципово новий тип соціально-трудових відносин та якісно новий принцип їх регулювання.

Наступною складовою, яка надає значимості всій формі процесу соціального діалогу, є безпосереднє проведення переговорів. В результаті, з точки зору інституціональної перспективи, соціальний діалог є практично цілісністю політичних і правових форм ведення колективних переговорів між суб'єктами, які репрезентують роботодавців і найманих працівників.

В Україні декларується поступовий перехід до соціально-орієнтованої економіки, як такого типу економічної системи, в якій значна увага приділяється соціальному захисту населення, розвитку соціальної інфраструктури. При побудові такої системи країна не може не брати до уваги досвід розвинених країн, які вже пройшли даний етап, та рівень життя в яких всіх прошарків населення є достатньо високим. Це обумовлено тим, що аналізуючи хід перетворень в тій чи іншій державі під час створення соціальної складової політики, можна уникнути помилок, відповідно зекономити кошти, час і водночас добитися найкращих результатів.

Міжнародний досвід свідчить, що втручання держави в трудові відносини повинно бути виваженим і програмно-плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Разом з тим в розвинених країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга - про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920 - 1930-х років, поширення новаторських ідей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів).

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі “довічного найму”, за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55 - 60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних корпоративних службах, і переміщення їх відбувається суворо згідно плану. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їхньої відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а переведенням частини працівників за їхньої згоди на інші підприємства або скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

Для ринку праці США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, тобто воно розробляється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть усіх працівників. Системи корпоративної підготовки і перепідготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Мобільність працівників відбувається здебільшого через переведення працівника на іншу роботу. Така політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Шведську модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мінімально можливий за наявних економічних умов. Політика на ринку праці полягає в попередженні безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна зайнятість досягається за рахунок таких заходів:

ѕ проведення відповідної фіскальної політики, спрямованої на підтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку високодохідних фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові - обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей;

ѕ проведення “політики солідарності” в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові - обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей;

ѕ підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які мали низькі результати діяльності, проте забезпечували розв'язання соціальних завдань.

Якщо порівнювати власне скандинавську і європейську моделі політики зайнятості, то можна зробити висновок, що перша спрямована на забезпечення працею всіх трудящих, для чого створюються робочі місця в державному секторі з середньою оплатою праці; друга орієнтована на скорочення кількості зайнятих при підвищенні продуктивності праці й зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для більшої кількості безробітних.

Чималий інтерес для нас становить японська модель політики зайнятості. Згідно з цією моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати. Природно, така політика не могла б сприяти підвищенню ефективності економіки, якби не такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування.

Американська політика зайнятості також спрямована на залучення до процесу виробництва якомога ширших верств активного населення. Її результатом є збільшення кількості людей з низьким рівнем доходу, який проте перевищує допомогу по безробіттю.

Заслуговує на увагу ідея щодо введення громадських робіт для тих, хто одержує допомогу. Це повинна бути добре продумана, законодавчо підкріплена система. Зокрема, рівень допомоги по безробіттю повинен стимулювати безробітних до реєстрації на біржах праці й участі у громадських роботах, інакше є ризик повернути цій системі її первісний вигляд, тобто такий, який вона мала в Англії у 1834 р., коли був прийнятий черговий Закон про бідних. Відповідно до цього Закону бідняки, які зверталися по допомогу, направлялися у робітні будинки, де панував жорсткий напівтюремний режим. Умовою перебування нужденних у цих будинках була їхня обов'язкова робота на користь добродійних товариств, парафій, у віданні яких знаходилися ці будинки.

У 30-ті роки XX ст. програми громадських робіт з'явилися у США в умовах зростання безробіття й дістали поширення у багатьох країнах. Це дало можливість на короткий час вирішити деякі економічні й соціальні проблеми безробіття, а також питання, пов'язані з розвитком інфраструктури регіонів, охороною довкілля тощо.

Соціальна держава постає як продукт тривалого розвитку. Потрібні певні передумови для її виникнення. До чинників, що обумовили виникнення соціальної держави, відносяться достатньо високий рівень економічного розвитку, що є результатом суспільної модернізації; громадянське суспільство; культура, для якої характерні солідаристські традиції і т.ін.

Наприкінці 70-х -- на початку 80-х років ХХ ст. в деяких розвинутих країнах Заходу відбулася так звана неоконсервативна революція. В цей період почала ставитись під сумнів сама можливість існування соціальної держави. Головною причиною цих змін була економічна криза. Якщо взяти до уваги, що соціальна держава сформувалась у 50-60-ті роки, то вже лише через кілька десятків років вона почала переживати серйозну кризу. У цьому контексті постановка питання про можливість існування такої держави була цілком виправданою. Критика соціальної держави зводилась в основному до наступного: державне регулювання економіки менш ефективне, ніж ринкові механізми регулювання, оскільки ринок більш чутливий до попиту; соціальна держава виховує патерналізм, призводить до появи людей, які не бажають працювати, живуть за рахунок інших і т. ін.

Отже, кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці, зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Характеризуючи моделі соціальної політики економічно розвинених держав слід виділити американську модель. Це найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, окрім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення. Ця ж норма стосується і всієї соціальної інфраструктури, яка побудована на принципі особистої відповідальності кожного громадянина. Медичне забезпечення кожної людини забезпечується за допомогою медичного страхування, безоплатним є лише першочергова медична допомога. Уряд США не гарантує кожному громадянину права на безкоштовну вищу освіту. Отримати вищу освіту можна за рахунок власних коштів чи за рахунок громадських організацій на конкурсній основі за отримання стипендії на навчання. Для найбільш незахищених верств, які не мають жодних доходів уряд виділяє допомогу по безробіттю. Культура та мистецтво утримуються за рахунок держави та власних надходжень бюджетних закладів.

В свою чергу шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона визначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 55 %), акумулювання у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною випереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави. Така модель забезпечує максимальний вплив держави на соціальну сферу, а відповідно і на рівень життя суспільства, що потребує значних обсягів ресурсів. Однією із основних позитивних рис цієї моделі побудови системи соціальних заходів держави є превентивність дій держави, її проактивна діяльність. Ця перевага реалізується через те, що економічні катаклізми менше впливають на кожного окремо взятого громадянина та його кошти і заощадження через механізм випереджувальних пом'якшувальних дій держави. На мою думку така система є справді соціально-орієнтованою, так як найбільше зусиль держави спрямовано на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, захист їх від негативних виявів ринкового механізму господарювання та глобалізації економічної системи. Шведська модель в певному сенсі є еталоном соціальної політики в плані забезпечення рівності громадян.

Німецька модель характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців. Ця система є певним гібридом соціально-орієнтованої системи та в той же час достатньо ліберальної системи з переважанням все-таки рис соціально-орієнтованої системи. Основною перевагою є її гнучкість, можливість підлаштовуватися в короткі терміни до нових економічних умов. Варто також відзначити також залучення недержавних структур до заходів з соціального захисту населення.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для ліберальної моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в шведській і німецькій моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці. Перевагою цієї системи є дуже ефективне балансування системи, високий ступінь гнучкості при високому рівні гарантованого забезпечення незахищених верств населення.

Про ефективність даних моделей говорить значно вищий рівень життя всіх без виключення верств населення в вищезгаданих країн. Ці досягнення є результатами цілеспрямованості і постійності соціальної політики, постійної роботи над покращенням соціальної інфраструктури, виділення значних сум грошових коштів на розвиток соціальної сфери.

Модель соціальної політики української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

Першочерговою складовою при побудові соціально-орієнтованої економіки є власне міцне фінансове підґрунтя, адже без нього неможливо провадити ефективну соціальну політику. В умовах недостатності коштів важко забезпечувати незахищених громадян всім необхідним для нормального життя.

Формування самих держав загального добробуту (а не окремих ідей і положень) пов'язують із високим економічним розвитком країн, який дав змогу забезпечити населенню прожитковий мінімум. Саме в цей період основною умовою соціальної політики стала вважатися відповідальність уряду за добробут і дотримання соціальних прав громадян. «Ця відповідальність не може бути перекладена на індивіда, приватне підприємство або громаду, мікрорайон. Така держава захищає людей від бідності шляхом допомоги у зв'язку з безробіттям, виплат сім'ї, грошових компенсацій, пенсій за старістю, забезпечуючи повноцінну охорону здоров'я, безоплатну освіту, громадське житло. Соціальна підтримка в цьому випадку здійснюється як державне втручання в життя людей на національному й місцевому рівнях через програми соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я... Фінансування цієї системи здійснюється за рахунок перерозподілу доходів через страхування та податкову політику

Саме тому спочатку в Україні необхідно створити високоефективну економічну систему з конкурентноздатною продукцією, високим рівнем ціни праці, ефективними регуляторами цін та інфляції. Цей крок вже сам по собі вирішить велику частину соціальних проблем через ліквідацію певної частки безробіття, підвищення пенсійного забезпечення, стабілізацію цін та реальних доходів громадян, зростання надходжень бюджетів всіх рівнів, а отже вирішить багато з нагальних проблем соціальних проблем.

Також при виборі елементів соціальної політики необхідно звертати увагу на ментальні національні особливості, національні та історичні традиції, так як вони мають значний вплив на державну політику. Так в Україні навряд чи прижилась би японська модель організації ринку праці в зв'язку з ментальними особливостями нації. Отож, необхідно поступово вводити окремі елементи зазначених вище моделей з одночасним пристосуванням їх до українських реалій та по можливості ці реалії змінювати.

Доцільним є впровадження окремих елементів шведської та німецької моделей, оскільки на даний момент часу окремі верстви населення потребують значної підтримки, так як в Україні спостерігається різке розшарування суспільства і наявна значна маса малозабезпечених громадян. Дані проблеми можна вирішити значним вливанням коштів як в соціальну сферу так і в розвиток економіки, зокрема на розвиток малого бізнесу, який є основою для існування середнього класу в суспільстві, що має вплив на зменшення соціально незахищених верств.

Держава також може надавати різні форми допомоги в зв'язку з безробіттям. Грошова допомога може надаватися робітникам, які працюють неповний робочий день, з метою відшкодування втрат заробітної плати. Ця допомога становить для бездітних робітників і службовців 63% фактичної зарплати, а для тих, хто має дітей - 68%. Відшкодуватися може зарплата, втрачена в зв'язку з банкрутством. Вона надається найманим працівникам, коли підприємство оголошує про своє банкрутство і вони не одержують зарплати. У цьому випадку сплачується повний фактичний заробіток останніх трьох місяців і невиплачені внески на соціальне страхування. В цілому проблема безробіття заслуговує більш докладного розгляду.

Системи "соціального захисту і забезпечення" сьогодні існують практично в усіх країнах світу. Однак, між країнами є великі розбіжності в ступені захищеності трудящих, сфері охоплення різних верств населення і ефективності діючих систем. Найсучасніші системи "соціального захисту і забезпечення" мають найбільш розвинені країни. Можна твердити, що за якісними і кількісними характеристиками цих систем визначається рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку країни та соціуму.

В цивілізованих країнах світу "системи захисту й забезпечення" охоплюють практично все населення і передбачають майже усі існуючі ризики. Упродовж 50-60 років минулого століття витрати на соціальні потреби в усіх розвинених країнах зростали випереджаючими темпами порівняно із темпами економічного зростання (приблизно в 1,8 рази швидше, ніж темпи зростання ВВП цих країн). На початку 21 століття років вони становили понад 17% ВВП у Канаді, 26-28% у Данії і Франції, майже 29% у Нідерландах і понад 33% - у Швеції.

Підсумовуючи викладене, можна виділити такі пріоритети соціальної політики України у сфері зайнятості населення:

- підвищення ролі держави у вирішенні проблем зайнятості й створення робочих місць;

- залучення до вирішення цього питання комерційних структур;

- державна підтримка малого і середнього бізнесу;

- організація системи підготовки й перепідготовки кадрів;

- створення системи громадських робіт;

- удосконалення системи соціального захисту безробітних.

Не слід ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики. Варто було б звернути увагу на французький варіант соціальної політики "welfare pluralism", що має змішаний характер. У ній поєднуються риси різних систем - як тих, у яких одержання соціальних прав чітко пов'язане зі сплатою внесків, так і тих, у яких соціальне забезпечення є універсальним і безумовним.

Звичайно, одним кроком всіх проблем не вирішити, але шляхом поступального руху в напрямі соціальної орієнтації економічної системи можна добитися значних результатів, тому що наданий момент Україна за рівнем розвитку далеко позаду більшості країн світу (в тому числі за рівнем медичного забезпечення, освіти, культури та спорту). Причиною цьому є нестача коштів, з чого і визріває необхідність реформування системи фінансування соціальних програм в Україні.

Обираючи свій шлях, свою соціальну політику, Україна як держава не повинна сліпо копіювати закордонні моделі, але водночас не слід й ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики

Отже, в умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах, враховуючи позитивні і негативні моменти впровадження тих чи інших елементів соціальної політики в розвинутих країнах загального добробуту.

Висновки та пропозиції

Однією з найважливіших сфер діяльності держави є її соціальна політика. ЇЇ важливість обумовлена тим, що забезпеченість всіх громадян прямо впливає на продуктивність праці, задоволеність суспільства діями влади, національну безпеку.

Пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя населення яке є можливим лише на основі економічного зростання держави. Шлях до здійснення цього програмного завдання лежить перед усім через удосконалення систем політики доходів населення та оплати праці. Поки що зарплата є основним засобом утримання родин і становить майже 2/3 в структурі грошових доходів громадян.

Неможливість ліквідувати нерівність лише революційним шляхом привела до створення інституту соціального захисту населення, запровадженого в багатьох країнах. Позитивне значення цього полягає в реальній можливості практичного здійснення декларативних принципів соціальної рівності в державній політиці.

На цій базі дістали розвитку багато форм соціального захисту та підтримки населення, державного забезпечення таких прав людини, як право на працю, безкоштовну освіту, медичне обслуговування, відпочинок, а також чимало форм регулювання соціально-трудових відносин. Багато позитивних моментів практичної реалізації соціальних принципів державної політики стали орієнтиром для вивчення й уточнення цілей і завдань соціальної держави.

Соціальна держава, завдання якої полягає у створенні умов існування, гідних людини, не тільки не заперечує, а й сприяє підтримці та розвитку добровільних об'єднань, груп взаємодопомоги. Намагається так впливати на ці групи, щоб ефективніше забезпечити допомогу тим, хто її потребує. Існування добровільних благодійних організацій, груп взаємодопомоги дає змогу зменшити державні витрати на соціальні потреби. В Україні держава мало допомагає таким організаціям. Державні службовці пояснюють це не лише обмеженими фінансовими можливостями, а й тим, що відсутні механізми визначення корисної діяльності й регулювання використання соціальних послуг.

Об'єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб'єктом - держава, політичні партії, громадські організації.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки - зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя - для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Вже зазначалося, що за своєю суттю ринковий принцип суперництва економiчних суб'єктiв має чiткий асоцiальний змiст, оскiльки не передбачає пiдтримки тих, хто з певних причин виявився нездатним до змагання. Водночас необхiдною умовою стабiльностi господарської системи є вiдсутнiсть соцiальної напруги, i, зрештою, виявляється, що система соцiальних гарантiй, економiчно чужа ринковiй економiцi, насправді об'єктивно їй необхiдна. Соцiальна полiтика є i складовою процесу вiдтворення робочої сили, iстотно впливає на її вартiсть та якiсть. Зростання ваги особистiсного чинника вiдтворювального процесу наприкiнцi XX ст. висуває соцiальну полiтику на рiвень iнших напрямiв полiтики держави.

Соцiальна iнфраструктура, яка включає органи пiдтримки i розвитку культури, освiти, виховання, систему охорони здоров'я i фiзичної культури, пенсiї i рiзні соцiальнi виплати, полiтику робочої сили, сьогоднi розглядається як обов'язкова умова повноцiнного функціонування суспiльно-економiчної системи. В усiх розвинених країнах свiту створено мережi "банкiв робочих мiсць", стимулюється мобiльнiсть робочої сили, дiють системи пiдготовки та перепiдготовки кадрiв, здiйснюється система регулювання доходiв тощо. Однак на порядок денний висувається і проблема пошуку балансу мiж розвитком економiчної i соцiальної сфер. Сучасна економiчна наука виводить розвиненiсть соцiальної сфери з досягнутого рiвня розвитку продуктивних сил, який має бути достатнiм для того, аби пiсля вiдповiдної винагороди активним економiчним суб'єктам залишалась частина продукту, якої вистачить для пiдтримання пристойного рiвня життя пасивної частини населення. Економiчно такий рiвень розвитку вiддзеркалюється рiвнем перерозподiлу ВНП на соцiальнi потреби i ступенем розбалансованостi державного бюджету. Iншим обмеженням соцiальної полiтики держави є спiввiдношення соцiальних виплат з доходами працюючих суб'єктiв, яке не повинне пригнiчувати економiчнi стимули до працi. Оцiнка оптимального спiввiдношення залежить вiд дiючої суспiльно-економiчної моделi.

Проблема пошуку джерела коштiв залишається актуальною i вирiшується по-рiзному. Зокрема, США спираються на приватну iнiцiативу, залучаючи до соцiального страхування i фiнансування соцiальних програм кошти самих страхованих. Швецiя, навпаки, широко залучає кошти пiдприємцiв i застосовує бюджетний перерозподiл. Спiльною в цих системах є наявнiсть цiлiсної системи законiв i засобiв державного регулювання, якi забезпечують населенню необхiдний ступiнь соцiальної захищеностi. Участь пiдприємцiв у фiнансуваннi соцiальних виплат забезпечується розгалуженою законодавчою системою, яка, окрiм прямих вимог до виплати, передбачає пiльги в оподаткуваннi, амортизацiї, першочергову видачу держзамовлень тощо.

Досвiд деяких країн, зокрема ФРН, Японiї показав, що перехiд до ефективної ринкової економiки можливий лише в межах бiльш загальних соцiальних цiнностей.

Соціальна політика реалізується через систему допомог тим категоріям громадян, які цього потребують, зокрема виплата допомог по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, надання пільг ветеранам війни, військової та пожежної охорони, громадянам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, фінансування установ соціальної інфраструктури необхідних для забезпечення належного рівня освіти та охорони здоров'я, духовного та фізичного розвитку людини та громадянина, відпочинку, захист непрацездатних людей, соціальний захист інвалідів.

Джерелами фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, соціальну сферу є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.

За результатами проведеного аналізу можна узагальнити: загалом на соціальний захист і соціальне забезпечення населення з бюджетів Борщівського району було виділено кошти в сумі: в 2006 році - 14470,8 тис.грн. (20,8 % всіх видатків), в 2007 - 21789,6 тис.грн. (23,8 % загального обсягу), в 2008 - 27579,0 тис.грн.(19,8 %). В структурі переважають видатки на виплату одноразової допомоги при народженні дитини, пільги ветеранам війни та прирівняним до них особам, допомога інвалідам, допомога по догляду за дитиною до 3 років, допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми.

Така структура є цілком нормальною, так як склад видатків вказує на те, що найбільше бюджетних коштів витрачається на захист найбільш незахищених верств населення, а також на стимуляцію народжуваності в країні, тобто в напрямках пріоритетів державної соціальної політики. Загалом протягом 2006-2008 рр. обсяг видатків на соціальний захист зріс на 90,6 % обсягу 2006 року, або на 13108,1 тис.грн.

В 2006 році на фінансування соціальної сфери було витрачено 66,2% всіх видатків місцевих бюджетів, в 2007 році - 65,8%, а в 2008 році - 59,8%. Це вказує на незначне зменшення питомої ваги видатків на утримання соціальної сфери протягом досліджуваного періоду. Загалом видатки на утримання соціальної сфери в 2007 році збільшились на 14405035 грн., в 2008 порівняно з 2007 - на 22769941 грн.. В сумі приріст склав 80,9% відносно 2006 року.

Структура видатків на соціальну сферу наступна: найбільша частка припадає на видатки на утримання закладів та установ освіти. На цю галузь в 2006 році було виділено 61,9% всіх видатків на соціальну сферу, в 2007 році - 61,4%, в 2008 році - 61,5%. Частка видатків на утримання установ охорони здоров'я в загальному обсязі видатків на утримання соціальної сфери протягом 2006-2008 років була наступною: в 2006 році - 29,6%, в 2007 році - 30,0%, в 2008 році - 28,7%.

Також на основі проведеного аналізу виконання планів можна говорити про те, що фактичні і планові показники видатків на соціальний захист та утримання соціальної сфери в 2006-2008 рр. трохи відрізнялися, в кожному з періодів спостерігається невеликий обсяг недофінансування потреб установ соціальної інфраструктури, але в 2007 і 2008 році спостерігалося значне недовиконання планових показників видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Отже, загалом стан справ в соціальній сфері не є критичним, однак обсяги фінансування не відповідають сучасній економічній обстановці, потребам населення, але цьому є достатньо об'єктивні причини, усунення яких потребує значних обсягів ресурсів та часу. Так на даний момент держава просто об'єктивно не може в повній мірі забезпечити потребу в фінансових ресурсах програм соціального захисту населення та потреби установ соціальної інфраструктури для їх постійного розвитку та вдосконалення в зв'язку з недостатніми обсягами коштів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Особливо це стосується місцевих бюджетів, які не мають достатніх фінансових можливостей для повного задоволення потреб соціальної сфери, в той час як на них покладено найбільшу частку витрат на утримання соціальної сфери.

За рахунок поступового впровадження системи заходів, реформування системи соціального захисту, зміни принципів організації соціальної інфраструктури можна добитися значних результатів в плані економічного зростання і відповідного вирішення великої кількості соціальних проблем (через економічний ріст зменшиться кількість безробітних, малозабезпечених, через збільшення надходжень до бюджету зросте фінансова забезпеченість бюджетів і відповідно можливість збільшення фінансування програм соціального захисту населення і соціальної сфери.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. - К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України, 1996. - 115 с.

2. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. із змінами та доповненнями згідно Закону України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу” № 1086 - ІV від 10 липня 2003 року.

3. Закон України: Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2002 р. № 2017-ІІІ // Урядовий кур'єр. - 2002.- № 206.

4. Пасічник В.А. Фінансово-бюджетна політика як інструмент впливу на структурні зміни в економіці.// Наукові праці НДФІ.-2007.-вип. 3. с.17-24.

5. Кудряшов В.П. Засади бюджетної політики розвитку. // Фінанси України. - 2007.- №7. с. 3-19.

6. Тропіна В.Б. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в Україні. //Фінанси України. - 2008 - №5. с.15-32

7. Азаров М.Я. Формування бюджетної політики економічного зростання. // Фінанси України. - 2006.- №9. с. 3-9.

8. Копилов В. Моніторинг реалізації бюджетної стратегії та її коригування. // Економіка України. - 2008. - №3. с.33-39.

9. Вегера С.А. Державні гарантії соціального захисту уразливих верств населення // Праця і зарплата. - 2001. - №4. - с. 18-23.

10. Дема Д.І. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах з ринковою економікою // Фінанси України. - 2000 . -№9 . - с.59-63.

11. Шклярський Ю.Н. Соціальний захист в економічній структурі суспільства // Соціальний захист. - 2000. - №8. - с. 33-40.

12. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. доп. - К.: Знаня - Прес, 2003. - 523с.

13. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 544с.

14. Булгаков С.О., Василенко Л.І., Єрмоленко Л.В., Огонь Ц. Г., Масленнікова Т.О, Чечуліна О.О. Бюджетна система України: Навч. посіб. - К.: 2002. - 288с.

15. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За ред. В. Федосова. - К.:КНЕУ, 2005. - 864с.

16. Бюджетно-податкова політика. Навч. посібн. / Куценко Т.Ф. - К. : КНЕУ, 2006. - 508 с.

17. Офіційний сайт Національного банку України [сайт http://www.bank.gov.ua].

18. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [сайт http://minfin.gov.ua].

19. Хорст Рiссе. Полiтика у галузi оподаткування i регулювання доходiв: урiвноваження федеральних та регiональних iнтересiв: система i досвiд Федеративної Республіки Німеччини. Аналiтичний матеpiал. [сайт http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/catalog/analit/deu005.txt].

20. Офіційний сайт Рахункової палати України [сайт http://ac-rada.gov.ua].

21. Офіційний сайт Міністерства праці та соціальної політики України [сайт http://mpsp.gov.ua]