Організація непрямого оподаткування підприємства на прикладі ДП "Охтирське лісове господарство"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Впровадження ринкового механізму в економічних взаємовідносинах підприємств різних форм власності потребує чіткої взаємодії учасників ринку з державною податковою системою. Оподаткування підприємства - невід'ємна складова податкової політики та системи бухгалтерського обліку в будь-якій країні.

Стабільна та збалансована податкова система - ефективний інструмент економічної політики держави в умовах ринкової трансформації. Побудова раціональної податкової системи потребує розвитку теорії оподаткування, передусім досліджень окремих форм податків, їхнього взаємозв'язку із розвитком економічного і політичного життя.

Фінансова наука, з огляду на певні ознаки, поділила податки на групи. Такий поділ необхідний, бо окремі групи податків потребують відповідних умов оподаткування і стягнення, відповідних адміністративно-фінансових заходів. Таким чином, структура, яка може охопити всі види податків, складається з прямих та непрямих податків. Найсуперечливішим у фіскальній науці є питання про сфери застосування непрямих податків та їх співвідношення з прямими. Саме тому в історії фінансової науки знання генезису сутності окремих форм податків, зокрема непрямих, дасть змогу осмислити світовий і вітчизняний досвід та побудувати у нашій державі збалансовану податкову систему.

Непрямі податки з'явилися наприкінці XVIII ст., коли розвиток податкових форм відбувся одночасно в двох напрямках - прямого і опосередкованого оподаткування.

Історичний розвиток системи оподаткування призвів до поступового розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Непрямі податки сплачує багато платників за місцем створення нової вартості, ці податки різняться простотою обчислення. Широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів забезпечує рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збільшенню обсягу експорту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Усі ці переваги непрямого оподаткування сприяли тому, що розвиток системи оподаткування здійснюється як оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків залежно від економічних умов розвитку кожної держави.

Побудова ефективної податкової системи - одне з найважливіших завдань економіки будь-якої держави, адже від виконання цього завдання залежить функціонування самої держави. Оскільки в Україні спостерігається тенденція до збільшення частки непрямих податків у загальних податкових доходах держави, розгляд можливостей удосконалення непрямого оподаткування є вкрай необхідним.

Ціллю даної дипломної роботи являється дослідження організації непрямого оподаткування підприємства на прикладі конкретного об'єкта, та аналіз діючих систем податків і зборів, з'ясувати їхні недоліки.

Метою роботи є зібрання вихідних даних фінансових показників підприємства за 2006, 2007, 2008 р., порівняти та проаналізувати дані. Закріпити та систематизувати знання, отримані за період навчання.

Завданням теми дипломної роботи є: детальне розкриття економічної сутності та значення непрямих податків; розглянути і вивчити аспекти пов'язані з непрямим оподаткуванням; зазначити основні шляхи удосконалення непрямих податків на підприємстві. Об'єктом роботи є державне підприємство «Охтирське лісове господарство».

Предметом діяльності ДП «Охтирського лісгоспу» є: поліпшення стану і підвищення продуктивності лісів; організація лісонасінневої справи і лісових розсадників та реалізація лісового насіння, сіянців і саджанців; ведення мисливського господарства, контроль за веденням мисливського господарства всіма користувачами та контроль за дотриманням правил полювання, видача щорічних контрольних карток обліку добутої дичини і порушень правил полювання.

Основні методи, які були використані в дипломі це - метод синтезу, графічний метод, табличний метод.

Теоретичне значення роботи полягає в знанні дослідженні загальних функцій виробничо-економічних підрозділів і організації аналітичної роботи на підприємстві, знанні складу і змісту звітності, розумінні економічного змісту її статей, методиці читання та аналізу. Вміти володіти методами аналізу оцінки та прогнозування ефективності виробничої, комерційної та фінансової роботи на підприємстві і правильно їх застосовувати, вести аналітичні розрахунки і робити економічно грамотні висновки.

Практичним значенням являється ознайомлення з діяльністю підприємства, функціями їх структурних підрозділів, специфікою та тенденціями розвитку фінансової діяльності, та ознайомлення із сучасними формами організації, методами та технологіями робіт фінансового менеджера на підприємстві.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Суть, значення та історія виникнення непрямого оподаткування

Податки - необхідна складова частина економічних відносин суспільства з моменту виникнення держави та основна форма її доходів.[29]

У стародавньому світі і за раннього середньовіччя більшість держав світу отримували доходи переважно від експлуатації державних земель, промислів, майна, захопленої у війнах здобичі, а також як данину і контрибуції, що сплачувалися переможеними країнами та їх громадянами. Оскільки державне фінансове господарство істотно не відрізнялося від господарств приватного сектору, до середини ХV ст. економічна наука практично не приділяла уваги питанням державних фінансів.

Основна функція тогочасної держави полягала в охороні приватної власності. Податки ж сприймалися як її свавільна конфіскація. Використання їх як джерела доходів держави обмежувалося лише екстраординарними випадками, якщо внаслідок скрутного становища держави інших джерел доходів для її фінансування недостатньо (наприклад, у разі необхідності фінансування тривалих воєнних дій).

Поступове зростання потреб держав у фінансових ресурсах призвело до необхідності перетворення податків із надзвичайного та тимчасового на звичайне і постійне джерело державних доходів. Утримання державами регулярної армії та значного адміністративного апарату вимагало наявності стабільних джерел фінансування. З цим пов'язаний швидкий розвиток податкових систем держав світу, темпи якого починаючи з ХV ст. суттєво пришвидшились.[39]

З історії відомо, що податки - це найбільш пізня форма державних доходів. Первісно податки мали назву auxilia (допомога) і носили тимчасовий характер.

Сучасна наукова література вельми розмаїта щодо поглядів на історію започаткування та розвитку наукової розробки проблем податків та оподаткування. Багато вчених вважає, що на серйозному науково-теоретичному рівні такі розробки почали проводитися в епоху середньовіччя та ренесансу, є й інші переконання. Наприклад, М. Кучерявенко у своїй періодизації розвитку фінансових вчень наводить думку, що вчення про податки існувало ще в давніх державах Сходу, стародавній Греції та Риму.

Аналіз літературних джерел свідчить, що їхні автори досить ґрунтовно досліджували розвиток податкового сегменту фінансової науки. Цим працям притаманний глибокий аналіз теоретичних поглядів різних учених і прикладних розробок. Та помітна різниця в осмисленні перебігу історичного процесу й наукового значення окремих досліджень минулого.

В давнину про податки згадується в релігійних книгах та інших письмових джерелах. Однак у них наводиться лише те, скільки і кому належить сплачувати або ж догматичні твердження без будь-яких тлумачень. Обґрунтування необхідності такої сплати і крім силового погрожування у деяких випадках та розробки механізму сплати у цих джерелах немає. Це дає підстави стверджувати, що до середньовіччя не було теоретичних поглядів та вчення як такого про податки.[23]

Слід зауважити, що видатними економістами і філософами різних часів висувалося чимале число теорій щодо походження податків.

У розвитку податкової системи можна виділити три періоди. Перший період, який відзначається нерозвиненістю і випадковим характером оподаткування, охоплює державне господарство стародавнього світу і середніх віків. Другий період, XVI - XVIII ст., коли відбулися надзвичайні зміни в суспільному житті Європи, коли грошовий лад господарства витіснив натуральний, коли потреби держави значно зросли, і потрібно було відшуковувати нові джерела державних доходів. Маса нових податків, переважно непрямих, поповнює бюджети західноєвропейських держав у цей період. В Англії, наприклад, протягом 20 років існування республіки при Кромвелі було введено до 200 видів акцизів, причому оподаткуванню підлягали найрізноманітніші об'єкти (коробки для масла чи солом'яна потерть). У Голландії в ХVІІ ст. непрямих податків було так багато, що, за словами історика де-Вітта, на порцію риби, продану в готелі, падало 34 види різних акцизи. Прямі податки у цей період також відрізнялися своєю численністю і випадковістю, навіть дивиною: так у Англії існував податок на небіжчиків, холостяків, у Вюртемберзі - спеціальний податок на солов'їв.

Третій період в історії податків (ХІХ ст.) відрізняється значно меншою їх кількістю і більшою одноманітністю. Форми податків стають більш визначеними і під час вибору віддається перевага таким податковим джерелам, які обіцяють мільйонний дохід.

У початковий період ХІХ ст. податкова система складалася з прямих податків, з одного боку, і безлічі податків на споживання, з іншого. У кінці ХІХ ст. у найбільш розвинених капіталістичних країнах до податкової системи включають прибутковий податок як фундамент і податок на спадщину. Реальні податки відходять на другий план, але зберігається деяка частина найбільш доходних податків на споживання.

Непрямі податки (податки на споживання) в історичній практиці знайшли вираження у таких формах: митні збори, акцизи, монополії (соляна, Тютюнова, питна) і т.д. непряме оподаткування має багатовікову історію. Податки з хліба, м'яса відомі з ХІІІ ст. Податки на сіль, вино у Франції були введені у 1345 р. В Англії акциз на сіль запроваджувався і скасовувався, але з першої половини ХVІІІ ст. стягувався аж до 1825 р. Цим роком датувався початок розвитку хімічної промисловості Англії. У Московській державі стягувався податок на хліб, м'ясо й сіль, а у ХVІІ ст. був доданий податок на горілку. Із кінця ХVІІІ ст. намітився перелом і став розвиватися процес зниження масштабів непрямого оподаткування. Ця тенденція зберігалася і протягом усього ХІХ ст. і стосувалася скасування податків передусім на предмети першої необхідності. В Англії в кінці ХІХ ст. були скасовані митні податки на хліб та інші продукти споживання й більша частина акцизів на продукти внутрішнього виробництва. В інших європейських державах, хоча й з меншою інтенсивністю також спостерігалося послаблення тягаря непрямого оподаткування. У частині країн були ліквідовані податок на сіль і митний податок на хліб. У Прусії в першій половині ХІХ ст. обкладання продуктів харчування продовжувалося у вигляді податку на помел зерна (звичайний спосіб оподаткування хліба у колишні часи) і податку на забій худоби. У Франції протягом ХІХ ст. зберігалося оподаткування предметів споживання у вигляді місцевого податку, що мав назву приворотного збору (при в'їзді до міста). Із 70-ох рр. ХІХ ст., коли Європа заповнилася дешевим заатлантичним хлібом, почали падати ціни на хліб й розорятися європейські землевласники (оскільки з падінням цін стала падати земельна рента), був відновлений митний податок на імпортований хліб у Німеччині, Франції, Італії, Австро-Угорщині та інших країнах, де клас землевласників мав суттєвий вплив на державну політику. Це призвело до подорожчання харчових продуктів у середині цих країн, причому прибутки від оподаткування йшла не стільки на користь державної казни, скільки на користь землевласників. У більшості європейських країн зберігся податок на сіль, що особливо тяжів над бідними верствами населення. До початку ХХ ст. з предметів першої необхідності продовжували оподатковуватися податком цукор, гас та сірники.

Регресивний характер непрямого оподаткування, надмірне підвищення податків на спирт і тютюн завжди негативно відбивалося на економічному становищі простого народу. Доходи від оподаткування спиртних напоїв у Росії завжди займали особливе місце. За кошторисом 1902 р. 25,6% доходів бюджету одержано від продажу алкогольних напоїв, що є найдохіднішою статтею державного бюджету: за ним йшли надходження від митних зборів - 11,4%. На 1903 р. було заплановано одержати від оподаткування спиртних напоїв 356 млн карб.

Скорочення частки непрямого оподаткування у загальному обсязі податків, що намітилося на початку ХХ ст., дозволило розглядати зміни у розподілі податкового тиску. Регресивний характер податкової системи, обумовлений переважанням у ній непрямих податків, почав трансформуватися у пропорційний характер у зв'язку з переходом до прогресивного прибуткового оподаткування.[37]

За економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні й надзвичайні.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі або опосередковані. При непрямому оподаткуванні об'єктом є не дохід, а витрата. Податок, вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при купівлі товару. Величина цього податку не пов'язана з доходами платник. Тому непрямі податки вважаються найсправедливішими, фіскальними, хоча і мають певні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито. Суть податків як фінансової категорії проявляється в її функціях.[63]

Податок на додану вартість (ПДВ) обкладається споживання товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування. Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Непрямі податки з'явилися наприкінці ХVІІІ століття, коли розвиток податкових форм відбувався одночасно в двох напрямках - прямого й опосередкованого оподаткування.

Непряме оподаткування одразу ж було піддано нищівній критиці, воно трактувалося як податки на бідних. Особливе занепокоєння непрямі податки викликали серед марксистів, соціалістів та представників інших соціал-демократичних течій. Проте розвиток фіскальної практики, а також теорії оподаткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й розвивалося як вище об'єктивне, зумовлене розвитком суспільного життя, оскільки забезпечити постійно зростаючі державні видатки лише за рахунок прямих податків стало неможливим.

Об'єктивну необхідність непрямого оподаткування обґрунтовували в своїх працях кращі представники економічної теорії та фінансової науки. Тут слід зазначити, що непрямі податки мають низку істотних переваг і насамперед у забезпеченні доходів бюджету. Непрямі податки сплачує багато платників за місцем створення нової вартості, ці податки різняться простотою обрахування; широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету, вилученню податку на всіх етапах руху товарів, сприяє рівномірному розподілові податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності; застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збільшенню обсягу експорту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Податок на додану вартість за своєю економічною суттю є універсальним акцизом, його починали застосовувати як податок з обороту. Проте податок з обороту може успішно функціонувати при тоталітарній системі, коли держава централізовано встановлює ціни на всі товари. За умов ринку спрацьовує кумулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів нараховується податок.

Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування і в 70-80-х роках ХХ століття було обґрунтовано доцільність оподаткування лише доданої вартості. Така система оподаткування зберігає переваги податку з обороту щодо оподаткування всіх етапів руху товарів, але водночас усуває його головну ваду - кумулятивний ефект.

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю, доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею.

Суб'єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються у процентах, які коливаються від 12% у Люксембурзі та Іспанії до 22% у Данії і 25% в Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї (в Данії) до семи (у Франції). Найнижча ставка - 2,1% у Франції на продовольчі товари, і найвища - 33,3% щодо товарів, які є предметами розкоші.

Розрахунок величини податку на додану вартість до сплати здійснюється декількома способами. За одним із них ставка податку множиться на величини заробітної плати й прибутку. Це прямий статистичний метод. За іншим методом ставка множиться на валовий дохід і одержаний результат зменшується на суму податку, обрахованого множенням величини ставки на затрати. Цей метод називають непрямим або методом податкового кредиту. Він був прийнятий країнами ЄС і має широке застосування в оподаткуванні.

Слід окремо сказати про пільги з податку на додану вартість. Вони застосовуються в двох формах - шляхом запровадження нульової ставки й звільнення від оподаткування продажу деяких видів товарів та послуг. Нульова ставка надає право продавцеві оподатковуваного товару чи послуги на повну компенсацію тих сум податку, які включались у підрахунок матеріальних поставок і вартісних надходжень.

На думку багатьох зарубіжних вчених, податок на додану вартість, за своєю суттю, є еволюцією і досить успішною в непрямому оподаткуванні. Він демонструє переваги успішнішого, ніж за допомогою інших податків, розв'язання проблем галузевого й територіального розміщення фінансових ресурсів, уникнення подвійного оподаткування, зменшення кількості податкових пільг. Цей податок кореспондує положення фінансової науки про “податковий нейтралітет” як умову щодо стимулювання господарства, а також прийняття рішень на рівні підприємств.

ПДВ має внутрішній “вбудований” механізм взаємної перевірки платниками податкових зобов'язань.

На відміну від податку з обороту за брутто - ціною в будь-якій ланці (виробництво, оптова чи роздрібна торгівля) - ПДВ не заохочує вертикальної інтеграції компаній. Він не задає дискримінації платникам залежно від їхньої ролі та місця в господарському процесі. ПДВ нейтральний щодо переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів. ПДВ значно впливає на рівень цін, але його можна повернути й пройти інфляційних процесів, оскільки ПДВ має змогу автоматично вилучити кон'юнктурний прибуток, породжений інфляцією, й тим карає ті підприємства, які не виправдано завищують ціни.

У науковій літературі тривають дискусії з приводу застосування пільг при оподаткуванні податком на додану вартість. У більшості країн світу і надто і надто в країнах ЄС пільги поширюються на такі товари й послуги: продукти харчування, ліки та медичне обслуговування, витрати на освіту, купівлю та найм житла, одяг, книги й газети, розваги та спорт, музеї, державний розпродаж товарів і послуг, фінансові послуги, державні товари, витрати на мистецтво. Нині пільги при оподаткуванні ПДВ запроваджуються у 26 країнах світу, які залучили ПДВ до своїх податкових систем, приблизно за 200 позиціями, з них лише близько 30 нульових ставок.

Легко помітити, що перелік пільгових благ продиктований бажанням досягти соціальної справедливості. Проте в фінансовій літературі постійно триває полеміка щодо визначення оптимального складу товарів і послуг, які можна назвати товари й послугами широкого споживання.

За законами держав Спільного ринку - це послуги пошти, лікарень, установ освіти й культури, некомерційні радіо і телебачення, які також претендують на пільги. Деякі проблеми виникають при оподаткуванні малого бізнесу. Це пов'язано, в основному, з відсутністю достовірних бухгалтерських даних для вирахування податку. Для подолання цих труднощів Європейським співтовариством для малого бізнесу широко застосовується неоподаткований мінімум.

Мають певні труднощі при застосуванні ПДВ у сільському господарстві, надто щодо фермерства. У 1958 р. частина країн Європи домовилась шляхом підписання відповідного договору про оподаткування ПДВ оборотів із реалізації продукції фермерськими господарствами.

Слід зазначити, що у західних державах пошана до фермерства має фіскальний вимір. Він проявляється у максимальному звільненні від оподаткування та від офіційної звітності перед державою. Це, звичайно, не стосується великих високотоварних господарств. Проте можна стверджувати, що всюди аграрний бізнес, як правило, користується пільговим оподаткуванням.

Загалом, є підстави дійти висновку, що досвід застосування ПДВ у країнах Європи засвідчив його життєздатність і успішне функціонування в ринкових системах. Водночас очевидним є те, що найперша проблема запровадження ПДВ - це підготовка суспільної думки, освітня робота з платниками та професійна перепідготовка персоналу податкових органів. Такі заходи конче необхідні, бо суспільство не очікує нічого доброго від жодного нового податку. Не дивно, якщо політики сприймуть ПДВ як шори для ринкових сил і фактор небажаного розростання державного сектора. Платників хвилюватимуть незнайомі вимоги фіску, а все населення сприйматиме ПДВ як сигнал до загального підвищення цін. Тож необхідна повна гласність щодо намірів про внесення змін до податкової системи та роз'яснювальна кампанія, аби забезпечити свідоме ставлення та перебороти побоювання щодо запровадження ПДВ.

У деяких країнах до агітаційно-розяснювальної роботи із впровадження будь-якого податку долучались приватні фірми, і це давало позитивний результат. Впровадження ПДВ в Україні й досі перебуває вирішення питань, пов'язаних з обліком та реєстрацією платників, визначенням критеріїв оподаткування окремих видів товарів, робіт та послуг, засобів виробництва продукції за договірними цінами та проданою в кредит.

Одним із видів непрямого оподаткування є специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву «акцизного збору». Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товару від виробництва до споживання.

Ставка акцизного збору, як правило, встановлюються в процентах до оптової ціни товару. Водночас останніми роками спостерігається певна незручність щодо обчислення акцизу та неточності при визначенні величини податку. Тому все більшого поширення набуває метод впровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Світовий досвід застосування в оподаткуванні специфічних акцизів підтверджує, що треба дуже обережно підходити до визначення ставок акцизних зборів. Високі ставки зумовлюють зростання тіньового обороту, ухилення від оподаткування та появу великої кількості неякісної фальсифікованої продукції. Боротьба з цим явищем не дає позитивних результатів і, що найголовніше, потребує великих затрат із боку держави, які іноді перевищують доходи від акцизного збору.

Є підстави стверджувати, що впровадження акцизного збору потребує продуманих загальнодержавних заходів із контролю за виробництвом та імпортом підакцизних товарів, встановлення державної монополії на виробництво деяких із них, підвищення відповідальності за ухилення від оподаткування. Водночас треба зазначити, що в більшості країн світу після проведення податкових реформ у 70-80-х роках ХХ століття частка специфічних акцизів у доходах бюджету зменшилася.

Це зумовлено тим, що стали поширюватися універсальні акцизи, збільшилася база оподаткування щодо особистого прибуткового податку, в податкових надходженнях швидкими темпами зростала частка податків на соціальне страхування. Загалом, специфічні акцизи ще довго використовуватимуться в податкових системах.[62]

1.2 Класифікація непрямих податків, їх економічний зміст та призначення

Податки є досить складною фінансовою категорією і звичайно потребують певної класифікації. Більшість авторів класифікують податки за економічним змістом, формою оподаткування, державними структурами, які встановлюють і стягують ті чи інші податки й збори. Але майже кожен учений фінансист приходить до чіткого відокремлення прямих та непрямих форм оподаткування, розмежовує податки в залежності від об'єктів, які оподатковуються і за способом стягнення.

Непрямі податки - податки, які визначаються розміром споживання і не перебувають у тісному зв'язку з доходами або майном платника і встановлюються у вигляді надбавки до ціни товарів чи послуг.

Джерелом сплати непрямих податків є ціни або тарифи, які оплачені кінцевим споживачем товарів або послуг.

В Україні справляються такі непрямі податки:

- податок на додану вартість (універсальний акциз),

- акцизний збір (специфічний акциз);

- мито.

Податок на додану вартість.

Уперше запроваджений у Франції ще в 1954 р., на сьогоднішній день податок на додану вартість є складовою податкових систем більш ніж 40 країн світу. Така популярність цього податку пов'язана з високою фіскальною ефективністю і складністю ухилення від його сплати. В Україні ПДВ застосовується з 1992 р., замість податку з обороту та податку з продажу.

Надходження від цього податку в середньому по країнах світу дорівнює близько 27 % податкових надходжень, що становить понад 5 % валового внутрішнього продукту. Ставки ПДВ коливаються в межах від 3 % (Сінгапур, Японія) до 25 % (Данія, Швеція). В Колумбії, наприклад використовується 7 ставок податку. ПДВ є обов'язковим у країнах ЄС, де основним нормативним актом, що регулює режим стягнення ПДВ, є 6 директива ЄС, яка розглядає загальні аспекти оподаткування.[40]

Податок на додану вартість є непрямим податком, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Основним нормативним документом, що визначає справляння податку на додану вартість в Україні, є Закон «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Платниками ПДВ є особи, зобов'язані здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особи, які імпортують товари на митну територію України. Тобто, юридично визначені законом платники ПДВ сплачують даний податок формально, виступаючи лише посередниками між реальними платниками (покупцями) і державою.

Законодавством передбачена добровільна та обов'язкова реєстрація щодо платників податку на додану вартість. Обов'язковій реєстрації підлягають, зокрема, особи, в яких загальна сума в здійснення операцій з поставки товарів(послуг), що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена, надана) протягом останніх календарних місяців сукупно перевищує 300 тис. грн. (без урахування ПДВ). Реєстрація платників ПДВ та анулювання реєстрації проводяться відповідно до визначеної законодавством процедури документом, який підтверджує статус чинного платника податку на додану вартість, є свідоцтво платника ПДВ.

База оподаткування ПДВ визначається виходячи з договірної вартості товарів (робіт, послуг), обчисленої за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів. Особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках регулює ст. 4 Закону.[43]

Усі господарські операції з точки зору оподаткування ПДВ поділяються на 2 групи:

1. Операції, що оподатковуються ПДВ:

а) за ставкою 20 %;

б) за ставкою 0 %.

2. Операції, за якими ПДВ не стягується:

а) операції, що не є об'єктом оподаткування;

б) операції, що звільнені від оподаткування.

Об'єкти оподаткування податком на додану вартість визначені ст. 3.1. Закону «Про податок на додану вартість» перелік операцій, що оподатковуються за ставкою 0 %, встановлений ст. 6, операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, - ст. 3.2 і 5 відповідно.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначається як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Датою виникнення податкових зобов'язань і поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата першої з подій: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають поставці (дата їх оприбуткування в касі), або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товарів (робіт, послуг).

Є особливості у визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту щодо операцій фінансового лізингу, операцій поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів та експортно-імпортних операцій.

Для окремих груп платників ПДВ дозволений для застосування касовий метод, згідно з яким податкові зобов'язання і податковий кредит виникають за датою фактичного одержання коштів (фактичного їх витрачаннях), а не за правилом першої події.

Для обліку ПДВ передбачені наступні документи:

- податкова накладна, розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, реєстр отриманих та виданих податкових накладних. Узагальнюючим документом, який складається на підставі реєстру отриманих та виданих податкових накладних піддягає поданню до податкового органу, є податкова декларація.

Для податку на додану вартість існує 2 податкових періоди: місяць і квартал. Основним є місячний період, а право на застосування квартального податкового періоду мають лише особи, обсяг оподатковуваних операцій яких за минулі дванадцять місячних податкових періодів не перевищує 300 тис грн.

Терміни подання декларації до податкового органу залежать від обраного податкового періоду:

- для платників з місячним податковим періодом - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім днем звітного місяця;

- для платників з квартальним податковим періодом - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім днем звітного місяця.

Протягом 10 календарних днів, наступних за граничним терміном подання декларації, сума податкового зобов'язання має бути перерахована до бюджету.

У разі, коли за результатами звітного періоду має місце перевищення суми податкового кредиту над сумою податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а за його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді податковий кредит менший за податкове зобов'язання з урахуванням зарахування ПК минулого періоду, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам цих товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Певні особливості щодо справляння податку на додану вартість стосуються також сільськогосподарських товаровиробників. У Законі України „Про податок на додану вартість" передбачена окрема стаття 8-1, згідно з якою встановлено спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства. Разом з тим протягом останніх років, починаючи з 2004 р. термін вступу цієї норми в дію переноситься. Натомість продовжують працювати п. 6.2.6, 11.21 та 11.29 вказаного Закону.

Так, відповідно до п. 6.2.6 Закону «Про податок на додану вартість» з 1998 р діє пільга на ПДВ при реалізації переробним підприємством молока та м'яса живою вагою. Під час здійснення цих операцій ПДВ обчислюється за нульовою ставкою (пільга діє до 1 січня 2008 р.).

До 1 січня 2008 р. суми податку на додану вартість, що повинні сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільгоспвиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі (п. 11.21 Закону «Про податок на додану вартість»).

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію і м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах повністю залишаються в розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств (п. 11.21. Закону «Про податок на додану вартість»). І їх кошти спрямовуються на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва разом з коштами, отриманими від переробних підприємств як дотація. Така норма поширюється на всіх товаровиробників.

31 січня 1999 р. аграрії користуються ще однією пільгою терміном дії до 1 січня 2008 р.: так, протягом цього періоду підлягають сплаті до бюджету суми ПДВ, що нараховують сільгоспвиробниками по операціях з реалізації товарів (робіт, послуг власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з реалізації переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою. Ці кошти залишаються в розпорядженні товаровиробників і спрямовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Дія другої пільги стосується підприємств, у яких сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки за попередній звітний рік складає не менше 50 % загальної суми валового доходу підприємства (п. 11.29. Закону «Про податок на додану вартість»).

Акцизний збір.

Одним із невід'ємних елементів податкових систем країн світу є індивідуальний (товарний) акциз, який в Україні має своє втілення у функціонуванні такого податку, як акцизний збір.

Повсюдне поширення акцизного оподаткування пояснюється, передусім, високим фіскальним потенціалом цього податку. Так, ще у ХVІІ ст.. французький економіст Ф. Демезон відзначав, що акциз «здатен один принести казні стільки і навіть більше, ніж усі інші податки». При цьому один з інструментів, за допомогою яких реалізується фіскальна функція акцизу, є законодавчо визначне коло підакцизної продукції і ставки податку. У сучасних податкових системах він звичайно займає наступне місце після податку на додану вартість і за значенням, і за обсягом надходжень до бюджету. Акцизним збором оподатковуються товари, які не належать, як правило, до речей першої необхідності і рівень рентабельності при виробництві яких досить високий.

Походження терміна «акциз» пояснюється по-різному:

- excidere - робити надрізи на клеймах, що означає сплату податку;

- ciseaux - ножиці, які визначають відмінності у ціноутворенні;

- assidere - відсікання, відрізання частини ціни товару при акцизі.

Акцизний збір було введено в Україні у 1992 р., разом з ПДВ він замінив податки з обороту і реалізації.[41]

Акцизний збір являє собою непрямий податок, який справляється з високоприбуткових товарів та тих, які виробляються монопольно. Законодавчим документом по цьому податку є Декрет Кабінету Міністрів України № 18-92 від 26 грудня 1992 р. «Про акцизний збір». Платником акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності, їх філії, відділення, виробники підакцизних товарів на митній території України, імпортери товарів з-за кордону, а також особи, які реалізують підакцизні вироби. Об'єктом оподаткування є обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки, виробництва, а також митна вартість товарів, які імпортуються на митну територію України тощо.

Ставки акцизного збору встановлюються у двох варіантах: в ставках у процентах до обороту з продажу товарів та у твердих розмірах в єдиній валюті - євро на одиницю реалізованого товару. Ставки акцизного збору єдині на всій території України і залежать, головним чином від двох чинників: по-перше, від виду виробу, а по-друге, від місця виробництва (на вибори вітчизняних підприємств ставки можуть бути значно нижчими, ніж на імпортну продукцію).

Суми акцизного збору з товарів, які завезені на територію України для подальшої реалізації, зараховуються до державного бюджету, а з тих товарів, які вироблені на території України, -- до державного та місцевих бюджетів за місцем їх виробництва у співвідношеннях, які визначає Верховна Рада України. По цьому податку сплачують пільги: він не сплачується з реалізації автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких здійснюється органами соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення - швидкої допомоги, міліції. Не підлягає обкладанню цим податком реалізація спирту етилового, який використовується для виготовлення лікарських засобів та препаратів або виробництво підакцизних товарів сільськогосподарськими підприємствами, які потім використовуються для обміну на ліс, гербіциди та ін. Встановлюються особливі пільги і для підприємств які здійснюють свою діяльність в спеціальних економічних зонах України.[36]

Строки сплати цього податку визначаються в законодавчих актах України і залежать від виду товарів та обсягів їх реалізації. Сплата цього податку відбувається на підставі податкового розрахунку акцизного збору, який заповнюється та здається платником податку до податкової інспекції.

Відповідальність за правильність та дотримання строків сплати акцизного збору несуть платники податку або податкові агенти.

Мито.

Мито займає особливе місце в системі непрямих податків. По-перше, сфера застосування мита - зовнішньоекономічні операції, тобто воно не справляється при здійсненні операцій з продажу товарів, робіт, послуг всередині країни. По-друге, на відміну від ПДВ та акцизних зборів, мито, поряд із фіскальною складовою, має серйозний регулятивний потенціал. Саме за допомогою цього специфічного податку можуть бути створені сприятливі умови для розвитку національних товаровиробників, здійснюється вплив на формування раціональної структури експорту та імпорту, забезпечуються справедливі умови конкуренції на внутрішньому ринку країни. Мито відіграє важливу роль у структурній перебудові економіки країни, сприянні інтеграції національної економіки в світовий економічний простір.[41]

Мито є непрямим податком, що стягується за товари та інші предмети, яки перетинають митний кордон України (ввезення, вивезення, транзит через територію країни товарів, предметів будь-яким способом, враховуючи використання трубопровідного транспорту, мереж електропередач), і вноситься до ціни товару.

Платниками мита є юридичні (фізичні) особи, які переміщують через митний кордон України товари і предмети, що підлягають обкладанню митом.

Об'єктом обкладання митом є митна вартість або фізична одиниця імпортованих (експортованих) товарів і предметів, які перетинають митний кордон України.

Стягнення мита проводиться за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України:

- у відсотках до митної вартості (адвалерне мито),

- у твердих сумах з одиниці товару (специфічне мито),

- шляхом поєднання двох видів мита, вказаних вище (комбіноване мито).

Єдиним митним тарифом України передбачено три пільгові ставки: преференційні, пільгові й повні.

Преференційні ставки, враховуючи звільнення від сплати мита, застосовують до товарів з країн, які входять разом з Україною до митних союзів (митних зон); при встановленні спеціального митного режиму згідно з міжнародними угодами; до товарів, які походять з країн, що розвиваються.

Пільгові ставки застосовують до товарів з країн, що розвиваються, щодо яких застосовуються преференційні ставки, та до країн з режимом найбільшого сприяння - Австрія, Великобританія, Італія, США, Франція та ін.

Повні ставки застосовують до товарів з країн, які не належать до вищезазначеної категорії країн (це близько 40 країн світу, в основному дрібних острівних держав).

В Україні застосовують такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Вивізне мито - інструмент регулювання структури експорту. Вводиться з метою скорочення переліку товарів, експорт яких підлягає нетарифному регулюванню.

Ввізне мито - інструмент регулювання структури імпорту. Вводиться з метою одержання товарів, які не виготовляються в Україні (продукуються у недостатній кількості), або товарів високого ґатунку.

Сезонне мито (ввізне і вивізне) вводиться на окремі товари та інші предмети на термін, не більше чотирьох місяців з моменту встановлення.

Особливі види мита:

Спеціальне мито - запобіжний засіб, що застосовується:

- при ввезенні на митну територію України такої кількості товарів, що загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

- при порушенні учасниками зовнішньоекономічної діяльності загальнодержавних інтересів у цій галузі і припиненні недобросовісної конкуренції;

- як відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав та їх союзів проти України, які обмежують права та інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Антидемпінгове мито - запобіжний засіб, що застосовується у випадках:

- ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за їх конкурентну ціну в країні експорту;

- вивезення за межі України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів.

Ставка такого мита не може перевищувати різницю між конкурентною ціною об'єкта демпінгу та заявленою ціною або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України та середньою ціною українського експорту подібних чи конкуруючих товарів.

Компенсаційне мито - запобіжний засіб, що застосовують у випадках:

- ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких використовувалася субсидія;

- вивезення за межу митної території товарів, при виробництві або експорті яких використовувалася субсидія.

Ставка такого мита не може перевищувати виявлений розмір субсидії.

Нарахування мита на товари та інші предмети виконується у такій послідовності:

- визначення митної вартості товарів та інших предметів;

- визначення країни походження товарів та предметів;

- визначення товарної групи імпортованих (експортованих) товарів;

- порядок застосування пільг;

- нарахування і сплата мита.

Від сплати мита звільняються: транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення вантажів і пасажирів; предмети матеріально-технічного постачання для промислової переробки на українських підприємствах; валюта України, іноземна валюта, цінні папери; товари та предмети, що стали непридатними для використання внаслідок пошкодження до пропуску через митний кордон та ін.

На відміну усіх інших податків і зборів, державне мито, є індивідуально відплатним платежем, оскільки під час його стягнення орган чи особа мають право здійснювати від імені держави юридично значущі дії з видачею відповідного документа.

Державне мито - це збір коштів за провадження певних дій з видачею документів, що мають юридичне значення. Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дії та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.[38]

Мито, як непрямий податок через механізм ціноутворення безпосередньо впливає на споживачів. Так, підвищення ставок імпортного мита збільшує ціну продажу імпортованих товарів, що за наявності еластичного попиту стримує їх споживання та створює умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників аналогічних товарів. Загалом, мито є тим механізмом, за допомогою якого держава може забезпечити рівні умови конкуренції на внутрішньому ринку. Саме цим зумовлена значна диференціація ставок мита та висока динамічність їх коригування.

1.3 Функції податків та їх вплив на становлення непрямого оподаткування

Основними функціями податків вважають фіскальну та регулюючу. З моменту появи податків головною їхньою функцією було наповнення скарбниці. Звідси і назва цієї функції - «фіскальна» (від латинського слова «fiscus» - «скарбниця»).[42] Спочатку податки в усіх державах запроваджувались з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави джерелами грошових коштів для фінансування державних витрат. Потім країни в більшому чи меншому степені почали використовувати податкові ставки та податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів, і податки почали виконувати регулюючу функцію, тобто мають вплив на виробництво (стимулювати або затримувати його темпи, збільшувати або зменшувати накопичення капіталу та платоспроможній попит населення) та сприяти рішенню різноманітних соціальних задач (таких, як захист низькооплачуємих осіб, перерозподіл доходів для забезпечення соціально незахищених слоїв населення, здійснення ефективної демографічної політики). Оскільки регулююча функція податків направлена на економічні і соціальні процеси, її можна розділити на економічну, стимулюючу, соціальну і т. д.

Іноді, наряду з перекисленими, виділяють також розподільну та контрольну функцію податків. Цим підкреслюється, що податки, являються частиною фінансів як економічною категорією, крім специфічної (фіскальної) функції виконують і основні функції фінансів (розподільну та контрольну).

Питання в тім, наскільки ефективно держава може використовувати регулюючу функцію податків, являється одним з головних в теорії оподаткування. Історія розвитку теорій податку - це історія боротьби двох основних напрямків в економічній теорії - монетаризма та кейнсіанства.

Наслідувальними монетарних методів, до яких відносились також основоположники класичної політекономії та теорії податків А. Сміт і Д. Рікардо, вважали, що податки в основному повинні виконувати фіскальну функцію та бути нейтральними відносно економічних процесів. Кейнсіанці відстоювали необхідність посилення державного регулювання економіки з допомогою фінансових регуляторів, в тому числі податків.

На різних етапах економічного розвитку при проводженні податкових реформ приоритетними ставали то монетарні, то кейнсіанські підходи до удосконалення оподаткування.

В наш час ніхто не проти необхідності використання податків в якості фінансових регуляторів; йде пошук інтеграції неокласичних (монетаристських) й кейнсіанських моделей, створення нової теорії податків, котра ввібрала б в себе елементи різних напрямків фінансової науки, розроблених в минулому.[45]

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.