Розвиток законодавства з фінансового ринку у країнах з розвинутою економікою

В результаті всіх девальввацій середнє обміне співвідношення рейхс марок і нових дойчмарок склало 10: 0,65. Таким чином об`єм грошей зменшився на 93,5 % (по масі рейхсмарок). 24 червня 1948 року пройшла повна лібералізація цін. Зник «чорний ринок». Магазини заповнились товарами. Ціни до кінця року зросли не в звичних 2-4 рази, а лише на декілька процентів тим не менше, випущених в обіг грошей економіці було явно не достатньо і до кінця 1948 року грошова маса збільшилась більш ніж в два рази. Після приєднання до Бреттон-Вудської валютної системи і прийняття конституції ФРН в 1949 році був встановлений золотодоларовий стандарт. Німецька марка прирівнювалась до долара в співвідношені 3,33:1. В вересні 1949 року ціна долара зросла з 3,33 дойчмарки до 4,2 і лише в березні 1961 року була проведена ревальвація иарки (один долар=4 марки). Девальвація німецької марки

восени 1949 року була викликана дефіцитом торгового балансу. В 1950 році через раптовий зріст цін на імпортну сировину в результаті початку корейської війни дифіцит торгового балансу став ще більшим.

В 1953 році ФРН вступила в Міжнародний валютний фонд, який зафіксував золотий вміст марки на рівні 0,211588 г чистого золота. В 1976 році золотий паритет був скасований.

Перші гроші Німеччини після Другої світової війни друкувалися в Лондоні (купюра в п`ять марок ) і США з використанням офсетного друку. На купюрах були відсутні водяні знаки на території ФРН друкування грошей відновилося тільки в 1955.

IV РОЗДІЛ РЕГУЛЮВАННЯ ФІАНСОВОГО РИНКУ ФРАНЦІЇ

4.1РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ ФРАНЦІЇ

Сообливості організації ринку

Дві основні реформи французького ринку цінних паперів -дематеріалізація цінних паперів(1984 рік) та впровадження системи «поставки проти платежу» (1991рік), що відповідним чином вплинуло на систему регулювання ринку.

Усі рахунки в цінних паперах ведуться в електронній формі, для чого відкривається поточний рахунок, який дублюється в SIKOVAM.тобто цінних паперів у документарній формі у Франції не існує.

У 1999 ринок звичайних акцій інтегрується в євроринок, зокрема акції котируються в євро. Також конвертуються в євро державні боргові папери, нові ж випускаються тільки тільки в євро.

Організовані ринки:

- Товариство французьких бірж (SBF):

- Біржа опціонів( MONEP);

- Біржа ф`ючерсів(MATIF).

Регіональні фондові біржі закриті в 1991 році.

Депозитарні послуги надає центральний депозитарій -SICOVAM.

Розрахункові системи RELIT(акції та облігації) та SATYRNE (казначейські зобов`язання пов`язані з SICOVAM.

ЗАКОНОДАВЧА БАЗА РЕГУЛЮВАННЯ

Закон про модернізацію фінансової діяльності(1996рік).

Структура регулювання

1.Міністерство економіки та фінансів :

- Здійснює загальне регулювання фінансових ринків;

- Затверджує акти Ради з фінансових ринків(CMF)післяконсультацій з Комісією з біржових операцій.

3.Комісія з біржових операцій (COB).

2. банківська комісія : має повноваження по нагляду за грошовим ринком.

Вона здійснює:

-моніторинг за дотримання нормативних актів CRBF$

- моніторинг фінансового стану кредитних установ та інвестиційних компаній;

- нагяд за їх платоспроможністю.

Комісія має право:

e вимагати інформацію, пояснення, докази;

e накладати фтрафи за порушення;

e видавати попередження менеджменту;

e накладати штрафи на керівництво і персонал

4.Комітет з банківського та фінансового регулювання CRBFвстановлює:

e правила для кредитних установ та інвестиційних фірм;

e вимоги щодо мінімального капіталу, придбання частки в інвестиційних фірмах, здійснення певних видів діяльності.

e Норми: ліквідності, платоспроможності, розподілу ризику.

Головою Комітету є міністр економіки та фінансів, заступником Голова банку франції, інші п`ять членів призначаються міністром.

5.Комітет по кредитних установах та інвестиційних компаніях (СЕСЕІ) приймає окремі рішення щодо:

e Видачі дозволів на надання інвестиційних послуг інвестиційним фірмам та кредитним установам,

e Скасування дозволів інвестиційним фірмам, щл не є компаніями з управління портфелем,

e Здійснює нагляд за інвестиційними фірмами і процесі їх ліквідації.

Комітет складається з 7 осіб, очолює його голова Банку Франції.

Завдання та повноваження регулюйочьго органу

Комісія з біржових операцій -незалежний адміністративний орган, який:

e Видає ліцензії взаємним фондам (SICAV) керуючим інвестиційними фондами;

e Контролює розкриття інформації емітентами та використання інсайдерської інформації;

e Здійснює нагляд за дотриманням законодавства з цінних паперів;

e Розглядає скарги інвесторів;

e Встановлює етичні кодекси;

e Укладає угоди з контролюючими органами інших країн.

Комісія має право: накладати санкції, зокрема штрафи; направляти матеріали до прокуратури; забороняти або відміняти лістинг цінних паперів.

Комісія складається з голови та дев`яти членів. Вона представляє річний звіт Президенту та парламенту.

Саморегулювання

Рада з фінансових ринків (СМF) -єдиний саморегулівний орган французьких фінансових ринків. До її завдань належать:

e Розробка та прийняття основного регламентуь -зводу загальних нормативних документів, які регулюють ринок;

e Здійснення нагляду за виконанням вимог Європейського паспорту щодо інвестиційних послуг;

e Затвердження зразків типових договорів для фінансових операцій (після консультацій з Банком Франції та СОВ);

e Моніторинг дотримання основного регламенту;

e Нагляд за дотриманням правил торгівлі.

Рада може накладати штрафи за порушення. Вона складається з шістнадцяти членів, які призначаються міністром з економіки та фінансів на чотири роки після консультацій з представницькими організаціями та професійними спілками. Голова обирається серед членів Ради.

РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ ФРАНЦІЇ

До середини XIXстоліття на території Франції існував біметалізм. V-IV століття -час посиленого притоку золота в державу. В основному це була військова здобич -золото Галілеї, Риму. По мірі стирання і псування римські монети поступово виходили з обігу і почали чеканитися свої, спочатку срібні, а потім і золоті монети. Грошова система Франкської держави базувалася на римськім

денарії. До початку Viст. У солічиських франків денарій складав 1/40 солідатаке ж співвідношення було у вестготів. Французький лівр і су були спадкоємцями фунта і соліда.Після об`єднання Франції Каролінгами Карл Великий провів грошову реформу, яка зіграла в історії Європи велику роль. В наслідок реформи Каролінгів на зміну золотому солідк прийшов срібний, рівний 1/20 фунта срібла, золотий же використовувався для взяття штрафів з іноземців. Реформа Карла Великого призвела тільки до збільшення ваги основної монети -денарія. Йому не вдалося ні централізувати чеканку, ні добитися вільного ходіння дердавних монет, а через 50 років після його смерті імперія розвалилась під натиском Норманів. Однак одна сторона його реформи надовго зберегла своє значення -фунт став фігурувати в якості грошової одиниці. А єдиного монетного двору тоді і не могло бути: при тодішньому стані техніки не можливо було централізовано забезпечувати всю державу монетою.

Франція успадкувала від Каролінгів рахункові грошові одиниці. Рахунок грошей на великі суми йшов в ліврах(фунтах), су (солідах), деньє (денаріях). Основу грошової системи складав деньє. Один лівр дорівнював 20 су, одне су -12 деньє. Французькі королі подібно до римських намагались централізувати чеканку монети. І навіть у часи розпаду на уділи чеканка велась по централізовано встановлених правилах. Пізніше королівська чеканка прийшла в занепад удільні королі перейшли на чеканку кожний своєї монети. Назва грошової одиниці денарій( деньє) зберігалась достатньо довгоі після того, як основними грошовими одиницями ставали лівр, солід(су) і франк, деньє зберігався як дрібна розмінна монета. Внаслідок безперервного чергування погіршення та покращення стабільності і курсу деньє функціє масштаба цін в середні віки грала марка срібла.

Після правління Людовіка IX (1226-1270) псування монет досягло таких розмірів, що про його час згадували як про період стабільності. Людовік IX ввів збільшену срібну монету в 12 денаріїв, тому що сам денарій обезцінився. Збільшена срібна монета вміщувала 1/58 частинимарки срібла, і то не чистого, а так званого королівського. Нова монета була названа гро. Поява гро поклала початок розвинутій монетній системі: замість «одномонетного обігу» з`явився

двохмонетний. Великих успіхів в боротьбі з феодальною монетою досяг Філіп IV (1268-1314). Однак після його смерті феодальна чеканкка відновилась і Людовік Х змушений був визнати і законодавчо оформити право багатьох феодалів чеканити монету, правда лише доброякісну. Чеканка спочатку збільшених срібних (гро), а потім і золотих монет була об`ялена привілегією короля, але деякі провінції продовжували чеканити свої монети.

Столітня війна, яка почалась в 1337 році поклала кінець добробуту Франції. До початку війни відноситься поява золотого франка, прирівненого долівра і призначеного для викупу короля Іоана Доброго з полону. Вперше франк з`явився в 1360 і чеканився не довгий час. І лише в епоху Першої республіки закон від 21 термідора (15 серпя 1795 р) зробив франк національною грошовою одиницею. Однак саме в цей період Францію спідкала велика інфляція,яка призвела до зниження реальних доходів в 2-4 рази.

До кінця 1780 років уряд Людовіка XVI опинився у фінансовому тупіку. В 1787 році затрати бюджету на виплату процентів і погашення короткотермінового держаного боргу складали 49% всіх витрат, 26- війскові витрати, 6% -утримання королівського двору. Для покриття витрат були випущені паперові гроші -асегнати, які в 1790 році обезцінились і в 1796 році були доповненні іншими паперовими грішми -територіальними мандатами. До 1798 року всі випущені паперові гроші остаточно обезцінились і був здійснений законодавчий пперехід до твердої валюти.

В 1865 році з ініціативи Наполеона ІІІ була підписана так звана Паризька конвенція, яка об`єднала грошові системи Франції, Бельгії, Швейцарії та Італії. Це об`єднання одержало назву Латинької спілки, до якої в 1868 році приєднались Ватикан і Греція, а в 1877 році -Фінляндія. Спілка базувалася на визнанні французького франка в якості еталона вартості і чеканці країнами-учасницями націрнальних срібних монет одного і того ж номіналу і ваги, виходячи із біметалізму і прийнятого у Франції співвідношення цінності золота і срібла 1 :15,5. металевий вміст паперових одиниць країн Латинської спілки мало бути однаковим і складати 0,29 грам чистого золота і 4,5 грам чистого срібла. Золоті срібні монети країн-учасниць могли вільно обертатись в якості законного платіжного засобу на території кожної держави, яка входила в спілку. Іншими словами, грошові одиниці держав зберегли свої назви, але мали рівний паритет, тобто п`ять французьких франків дорівнювали п`яти бельгыйськи франкам, п`яти швейцарським і т.д.

Однак з самого початку існування Латинської спілки її грошова система почала давати збої через надлишкові емісії паперових грошей в Італії та Франції. Після різкого зниження ринкової вартості срібла країни учасниці несли втрати золота при обов`яковім обміні здешевілих срібних монет. Чеканку срібних монет спочатку обмежили, а потім припинили, що означало перехід в 1873 році до золотого монометалізму. Уряди країн-учасниць Латинської спілки вимагали від Франції гарантій відшкодування золотого вмісту срібних монет, але, одержавши відмову, практично вийшли із спілки, хоча вона формально проіснуваля до 1926 року. Остаточною причиною розпаду Латинської спілки стали відмінності в грошово-кредитній політиці країн-учасниць під час Першої світової війни і в післявоєнний період, посиленні протиріччям національних економічних інтересів на фоні серйозних зовнішніх і внутрішніх шоків. В ХХ столітті еволюція грошово-кредитних відношень у Франції розвивались в наступній хронології. 20 березня 1903 року був прийнятий закон , згідно якого варітість франка прирівнювалась до певної кількості дорогоціного металу. 5 серпня 1914 року був виданий інший закон, який відмінив розмін бакнот Банка Франції на золото. В результаті антиінфляційної політики в 1928 році Франція відновила розмін банкнот на золото шляхом введення золотозливкового стандарту, який проіснував до 1936 року.

В 1939 році була законодавчо оформлена зона франка куди ввійшли французькі колонії, на чолі яких стала Франція. Зона почала складатися в кінці ХІХ, коли банк Франуції надав право емісії колоніальним банкам. Стабільність валют країн, які входили в зону, залежала від французького франка, так як всі країни-учасниці повинні тримати свої резерви у французьких франках і зберігати їх у Парижі з жорсткою фіксацією обміних курсів. Банк Франції здійснював загальну координацію монетарної політики в границях зони франка, надаючи допомогу її учасникам.

В якості валютної одиниці використовувались франки КФА і КФП. Франк КФА (ФКФА) був введений в обіг в західній і центральній Африці в грудні 1945 року і до 1962 року називався франк французьких колоній в Африці. З 1962 року це франк Африканської фінансової спілки -в Західній Африці і франк Фінансового об`єднання - в Центральній Африці.

Франк КФП був введений в грудні 1945 року в Новій Каледонії, Французькій Полінезії, Уоилиси і Футуні і до 1967 року називався франком тихоокеанських колоній франції. З 1967 року це франк французьких контор в Тихому океані. Після здобуття незалежності багато колоній вийшли із зони франка.однак структура економіки і торгівлі цих країн і країн-учасниць зони франка до цих пір носить вчідпичаток колоніальної епохи. Це стосується як виробництва( експорт сировинних ресурсів та імпорт продовольства і промислових товарів, так і системи комунікацій( часто, щоб попастив одну з африканських країн з іншої країнив Африці необхідно летіти через Лондон або Париж). Зона франка залишається сферою впливу

Франції, але це вже більше економічні інтереси ніж політичні.

Багаточисельні девальвації франка , викликані, як зовнішніми, так і внутрішніми факторами привели до необхідності проведення грошової реформи. На початку 1960 року був введений новий франк, який обмінювався на сто старих. Однак інфляція продовжувалась і в1969 році франк обезцінився по відношенню до золота і до долара відповідно, що фактично означало відміну принципів Бреттон-Вудської конференції. Де-юре перехід від доларового стандарта до свободи вибору режиму обмінного курсу був прийнятий на Ямайській конференції в 1976 році.

Сучасний грошовий обіг Франції характеризується такими показниками. Агрегат М1 включає банкноти, випущені Банком Франції і розміну монету, а також гроші, записані на банківських рахунках, якими розпоряджаються банки або такі установи, як упарвління поштових чеків. Суми, які знаходяться на рахунках, можуть бути бзпосередньо використанні для платежів без якихось затримок. На кінець грудня 1987 року банкноти скоїладали біля 14% грошової маси, яка знаходилась на руках у резидентів, розмінна монета -1%, суми на поточних поштових рахунках і на рахунках приватних осіб казначейства -19%, гроші, записані на банківські рахунки -66%.

Агрегати М2 і М3 включають крім арегата М1 Грошові засоби на ощадних і термінових вкладах, касові бони, депозитні сертифікати. Ці засоби не є грішми, оскільки їх неможливо переводити з допомогою чеків, а вилучення грошей підпорядковано певним умовам, однак вони подібні до грошей в двох відношеннях: з одного боку, вони млжуть бути в короткий термін викинуті на ринок товарів і послуг, з іншого -дозволяють здійснювати накопичення грошей більш досконалим способом, поскільки приносять процент.

З першого січня 2002 року французький франк був вилдучений з обігу і замінений на єдину європейську валюту -євро. Будучи членом Європейського економічного товариства з 1957 року, Франція поетапно йшла до цієї події,активно беручи участь у всіх реформах Євросоюзу. Вже 11 травня 2001 року перший євро вийшов з-під пресу заводу Пессак, а до дати введення готівкового євро Франція випустила в обіг 7,6 млрд монет. Таким чином, з першого липня 2002 року французький франк не являється законним платіжним засобом Франції, а його місце зайняло євро.

ВИСНОВКИ

Розглянувши етапи історичного розвитку державного регулювання основних складових фінансового ринку -фондового та грошового таких країн як США, Великобританія, Німеччина та Франція стає можливим порівняння їх економічних потенціалів та ефективності використання фінансових та фіскальних інструментів щожо встановлення стабілізації та збалансованості на фінасових ринках.

Спостерігається певне закономірність розвитку фінансових систем,це пояснюється з огляду на те, що на ці країни впливали однакові світові політичні чинники, наприклад світова економічна криза 1929-1933 років у повоєнні роки, Друга світова війна та інш.

США як найбільша та найекономічно розвинутіша країна займає перше місце у світі. Особливості її адміністративного устрою вимагають від, створеної фінансової системидотримання як федерельних законів, так і законів штату окремо, здавалося б це могло викликати певні незручності , але досить проста система упраління з чітковстановленими розмежуваннями та законами, які восновному ще були прийняті на початку століття є стійким пігрунттям для ефективного функціонування фондофої та грошової систем. Великий промисловий потенціал країни забезпечував нагромадження державних фінансових ресурсів, що зміцнювало положення США на світовому фінансовому ринку. В свою чергу Англія також мала досить великий ресурсний потенціал за рахунок величезних колоній, її грошова одиниця фунт в основному змінювався у якісних характеристиках, тобто назву тавигляд, та периживав незначні іфнфляційні коливання протягом свого існування лише напочатку 90-х років стався значний обвал фунта в результаті політичної нестабільності в державі Німеччина як одна із найрозвинених країн світу мала унікальну сіторію своєї економіки. Досить цікавим періодом було ХХ століття. Поразка в Першій світовій війні призвела до глибокої економічної кризита до зростання галопуючої інфляції внаслідок величезних для Німеччини репарацій країнам-переможницям. Однак субсидіювання з боку Англії та США,планів Дауеса та Юнга та грошова реформа підняли економіку але прихід до влади Гтлера та перехід до мілітаристської системи був негативним чинником для фінансової системи країни. Крім того наступна поразка у війні призвела до падіння марки та занепаду промисловості і обвалу фондового ринку. Рятунком став вступ до Бреттон-Вудської системи та відновлення курсу марки, це стабілізувало економіку, а лібералізація цін зруйнувала «чорний ринок», зник дифіцит. Фрація країна з міцною фінансовою системою, на основі сировинних ресурсів своїх африканських колоній стбільно тримала під контролем свої фінансові ринки, не зважаючи на певну внутрішню нестабільність. Що закінчилась із закіченням столітньої війни, після якої функцію емісії грошей монополізував монаршський казначейський двір, а також після революціїця фукція була закріплена за національним банком.. Розвиток фондового ринку відбуваався паралельно їз ринкамиєвропейських країн. Франція замінила національну валюту на євро у 2002 році

Банківська система у кожній з цих країн після неодноразових перетворень складається з двох рівнів в більшості країн існує віртуальна система фондового та валютних ринків,що замінила реальну, а міжнародна глобалізація та інтеграція посилила фінансові зв`язки. Подібність фінасових систем в економічно розвинутих країнах спонукає до подібності занодачорегюлюючої системи, також це необхідно для зручності інтеграції світової економіки, максимально спрощені схеми податкового та нормативноправового регулювання дають можливісь залучати в економіку держави іноземний капітал. 38

Література

1Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. К., 1998.

2Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. К., 2002.

3Ющенко В. А., Міщенко В. І. Валютне регулювання: Навч. посібник. К., 1999.

3. Валютний рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. М., 1996.

4. Гольцберг М.А., Воронова А.Б.Міжнародна торгівля фінансові операції, страхування та інщі послуги навчальний посібник К.: 2000.

5. Миркін Я.М, Цінні папери і фондовий ринок. Львів 2000

6. Мозговий О.Н. Зарубіжний Фондовий ринок.

7. Ромашко Регулювання фондових ринків зарубіжних країн К.:2002

8. РубцовБ.Б Зарубіжні фондові ринки : інструменти структура, механізм функціонування. К.6 1999

9. Квальова Н. А. Регулювання фінансових ринків у ФранціїК.: 2000р

10. Матук Жан Денежные системы Франции и других стран М. 1998.

11. Прищепов С.С. Организация деятельности хранителя -как это делается во Франции.

12. Прищепов С.С. система учётов депозитарных актывов во Франции.

ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛА

www.meta.ua - “МЕТА” - Україна.

www.Rupor.info - Аналитическо-экономический вестник.

Додаток №1

Рвівні нагляду за біржовою діяльністю у Німеччині