Валютні рахунки у системі міжнародних розрахунків

За термінами користування кредити поділяються на коротко-, середньо- та довготермінові. До перших відно сяться кредити, що надаються на строк до одного року, до середньотермінових -- до 7-10 років (у різних країнах по-різному), а понад цих строків -- довготермінові.

Різноманітність міжнародних економічних відносин об'єктивно обумовлює розвиток багатьох форм кредиту вання зовнішньої торгівлі. За технікою кредитування розріз няють готівкові й акцептні кредити, консорціальні кредити, облігаційні позики. Залежно від того, хто є кредитором, виділяють банківські, фірмові, іноді брокерські або змішані кредити.

Міжнародні банки надають експортні та фінансові кредити:

¦ експортний кредит надається банком країни-експортера безпосередньо імпортеру (чи банку країни-імпортера) для фінансування товарних поставок, машин, устаткування тощо. Такі кредити надаються в грошовій формі та мають прямий цільовий (залежний) характер. Це означає, що позичальник зобов'язаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країни-кредитора. Кредитування здійснюють у вигляді позичок під заставу товарів, товарних документів, векселів та шляхом дисконтування векселів (тратт);

¦ фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, через що виникають умови для вибору варіантів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов'язаний з товарними поставками. Він може призначатися, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті. Фінансові кредити можуть брати також: центральні банки для погашення дефіциту платіжного балансу країни та здійснення валютних інтервенцій. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються за допомогою банків на міжнародних ринках позичкових капіталів.

Застосовується також така форма кредитування банками експорту, як кредити покупцю. В таких випадках банк експортера кредитує іноземного покупця. Банки відкривають кредитні лінії для іноземних позичальників на оплату закуплених товарів.

Водночас набула розвитку практика, згідно з якою банки надають довгострокові кредити за компенсаційними угодами найбільш складного характеру з точки зору економічних зв'язків між контрагентами, які включають елементи виробничої кооперації. Ці кредити ґрунтуються на механізмах зустрічної торгівлі, тобто взаємного постачання товарів на однакову вартість. Зустрічні поставки, що виступають певною мірою альтернативною гарантією платоспроможності, надають банкам можливість надавати фінансові послуги своїм клієнтам з експортних операцій. Такі кредити завжди мають цільовий характер. Наприклад, отримуючи в кредит (на 10 років) машини, устаткування для будівництва та реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник погашає борг шляхом постачання продукції, отриманої від побудованих або реконструйованих підприємств. Таким чином, кредит за компенсаційними угодами слугує для імпортера засобом ув'язки платежів за придбані машини та устаткування, а для експортера -- як компенсація відповідних витрат.

При кредитуванні компенсаційних угод використання фірмових кредитів має обмежений характер, переважають довгострокові консорціальні кредити, що надаються банківськими консорціумами. Це пояснюється тим, що національне законодавство досить часто встановлює для комерційних банків ліміт кредиту на одного позичальника, а для окремого банку обслуговувати такий кредит є непосильним завданням. Крім того, банки прагнуть обмежити ступінь кредитного ризику.

Брокерський кредит є проміжною формою між фірмовим і банківським. Він широко застосовується у Великобританії, Німеччині, Бельгії та інших країнах. Необхідність брокерського кредиту полягає в тому, що зовнішньоторговельні угоди часто здійснюються з участю брокерів, котрі кредитують експортерів інших країн. Для цього вони користуються в банках більш дешевим кредитом, ніж іноземний експортер, і таким чином отримують вигоду не тільки на посередництві в сфері торгівлі, але й в галузі кредиту.

8.3 Механізм здійснення міжнародних кредитних операцій

Кредитування експортно-імпортних операцій зумовлено особливостями виробництва, реалізації товарів та необхідністю одночасних великих капіталовкладень. Залежно від конкретних умов торгової угоди використовуються і різні методи кредитування цих операцій.

Кредитування міжнародної торгівлі:

- короткострокове (овердрафт у національній валюті, в іноземній валюті, документарний акредитив, аванс під інкасо, придбання векселів);

- середньострокове (кредит у національній, іноземній валюті, форфейтинг, факторинг);

- довгострокове (випуск акцій, облігацій, лізинг).

Підприємство, яке бере участь у зовнішній торгівлі, при визначенні умов зовнішньоторгової угоди має використовувати організаційні форми кредитування експортно-імпортних операцій і під час визначення умов розрахунків. У зовнішньоторговому контракті умови розрахунків повинні передбачати, на якій стадії руху товарів буде здійснюватися його оплата, в який спосіб. Можливе проведення платежу одноразово чи частинами, з негайною оплатою чи в кредит.

За терміном користування кредити діляться на:

- короткострокові (з міс. - 1 рік);

- середньострокові (1 - 5 років);

- довгострокові (понад 5 років).

До платіжних умов, які визначальні до кредитування імпорту:

- авансовий платіж;

- платіж на основі акредитива (з оплатою при пред'явленні);

- інкасо (документи проти платежу);

- платіж після отримання товару (при посередництві з відстрочкою платежу).

Умови для кредитування імпорту:

- платіж на основі акредитива (акредитив з відстрочкою);

- інкасо (документи проти акцепту);

- відстрочка платежу.

8.4 Експортний факторинг

Експортний факторинг як інструмент кредитування не придатний для експортних операцій з тривалою відстрочкою платежу.

У світовій банківській практиці широко застосовується факторинг, як самостійна форма довгострокового кредиту вання зовнішньої торгівлі. Операція факторинг (від англ. "Faktor" -- агент, посередник) пов'язана з переуступкою експортером факторинговій організації неоплачених імпор тером платіжних вимог (рахунків-фактур) за відвантажені товари та надані послуги, і відповідно права отримання за ними платежу. Інакше кажучи, фактор купує платіжні вимоги експортера за відвантажені товари, а потім сам отримує за ними платіж від імпортера.

Факторингові операції включають:

1. Кредитування експортера у вигляді попередньої оплати боргових вимог.

Інкасування дебіторської заборгованості експортера.

Страхування експортера від можливих ризиків.

У факторинговій операції беруть участь:

ь фактор (посередник), тобто комерційний банк або

спеціалізована факторингова компанія;

ь експортер -- постачальник товарів;

ь імпортер -- покупець.

Відносини між суб'єктами факторингу регулюються угодою, яка укладається у письмовій формі між фактором і постачальником. У ній дається перелік істотних умов, що захищають інтереси сторін -- взаємні зобов'язання і відповідальність сторін, розмір кредиту і плати за факторингове обслуговування.

При міжнародному факторингу суб'єкти угоди перебувають під юрисдикцією різних країн, а тому фактор бере на себе ризик щодо одержання грошових коштів від покупців. Щоб уникнути ризиків в умовах міжнародних відносин часто застосовують зустрічний (двофакторний) факторинг. Специфіка двофакторного факторингу полягає у тому, що при обслуговуванні експортера факторингова компанія, як правило, укладає угоду з факторинговою компанією країни імпортера та передає їй частину функцій. У свою чергу, вона виконує операції, пов'язані з дорученнями іноземної факторингової організації. Переваги двофактор-ного факторингу зумовлені тим, що для кожної факторингової компанії боргові вимоги будуть внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення платоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування боргових вимог тощо.

Плата за фа кторингове обслуговування включає:

Ш процент за кредит, наданий фактором для експортера- постачальника;

Ш комісію за послуги у розмірі визначеного угодою процента від загальної суми придбаних фактором боргових вимог.

Завдяки факторингу експортер-постачальник має змогу:

§ оперативно одержати від фактора кредит і, таким чином, прискорити одержання коштів за відфактуровані поставки;

§ поліпшити процес інкасування боргів та зменшити ризик появи сумнівних боргів.

Для фактора, зокрема:

§ поліпшити обслуговування та залучити нових клієнтів;

§ збільшити і диверсифікувати джерела доходів.

Основним недоліком факторингу для фактора є висока ризикованість цієї операції. Однак для мінімізації ризику фактор вивчає кредитоспроможність клієнта, встановлює ліміти кредитування, страхує окремі угоди тощо.

Факторинг як метод кредитування експорту розглядається як продаж права щодо вимоги торгових боргів. Експортний факторинг використовувати за умови, що експортер має проблеми з грошовими потоками та здійснює торгівлю на умовах відкритого рахунку.

Позитивні моменти використання факторингу:

- запобігання втрат за безнадійними боргами;

- зменшення витрат на утримання бухгалтерського апарату;

- усунення валютних ризиків;

- розширення кола партнерів та отримання знижок;

- економія часу;

- зменшення періоду кредитування.

Результатом використання факторингу є можливість розширення обсягу торговельних угод, використання додаткового джерела фінансування та економія управлінський видатків. Особливо вигідним для експортера є використання факторингу при торгівлі за відкритим рахунком.

8.5 Форфейтинг: необхідність, сутність та механізм здійснення

Форфейтинг - кредитування експортера через придбання векселів чи інших боргових зобов'язань. Якщо факторинг використовується для кредитування короткострокової заборгованості усередині країни та за кордоном і, як правило, через придбання усіх вимог, то форфейтування є інструментом кредитування окремих експортних вимог, частіше середньострокових.

Спільні риси між факторингом та форфейтингом: ці методи використовуються для скорочення заборгованості у балансі в результаті продажу вимог.

Позитивні риси:

- не існує ризику процентних ставок;

- відсутність витрат на інкасування боргу;

- усунення валютних ризиків;

- відсутність політичного ризику;

- немає ризику неплатежу;

- поліпшення ліквідної позиції імпортера.

Серед недоліків є:

- висока вартість операцій;

- складність знайти форфейтера.

Вартість форфейтингу складається з:

- прибутку форфейтера;

- вартості наданих грошових коштів;

- покриття від комерційного ризику;

- покриття від політичного ризику;

- покриття від валютного ризику;

- покриття від процентного ризику.

Тема 9. Валютний ринок та валютні операції

Питання на самостійне вивчення:

9.3. Валютний курс та фактори впливу.

9.4. Євроринок: історія виникнення та механізм функціонування.

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.84-89.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.25-36.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт бланш, 2004.-с.35-44.

9.1 Поняття валютного ринку та особливості функціонування в Україні

Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після проголошення незалежності держави складовою економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки, є побудова валютного ринку. За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнародних та національних валютних ринків. Головна мета - збалансування попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.

З початку створення українського валютного ринку його специфіка полягала в тому, що він був представлений валютною біржею, яка функціонувала як структурний підрозділ НБУ. З подальшим розвитком цього ринку виникла потреба у створенні самостійної структури, через яку здійснювалась б валютна політика держави. У зв'язку з цим 8 липня 1993 року з'явилася Постанова Правлення НБУ №50 «Про українську міжбанківську валютну біржу», в якій було визначено форми діяльності валютного біржового ринку в Україні.

Згідно з Постановою на валютному ринку України могли діяти такі суб'єкти:

1) УМББ (Українська міжбанківська валютна біржа), яка забезпечує роботу щодо проведення операцій уповноваженими банками з купівлі-продажу іноземної валюти;

2) НБУ, який установлює порядок проведення операцій з іноземною валютою на території України та вживає заходів щодо стабілізації національної валюти;

3) комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти на біржі для своїх клієнтів;

УМББ була заснована сорока комерційними банками як закрите акціонерне товариство. У такому статусі вона функціонувала до березня 1999 року. Сьогодні структура валютного ринку зазнала значних змін.

В Україні працюють тільки два сегменти валютного ринку:

- міжбанківський ринок;

- ринок продажу готівки.

Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому залежить від системи його регулювання. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання:

1) ринковий;

2) державний.

Ринковий метод діє на основі закону вартості і закону попиту та пропозиції в умовах економічної стабільності.

Державний метод. В умовах кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання (регламентація державою поведінки суб'єктів валютного ринку, тоді як ринковому відводиться другорядна роль).

Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрета Кабінета Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який набув чинності у лютому 1993 року і діє нині. Закон «Про регулювання валютного ринку» (станом на кінець 2000 року) не прийнятий, хоча проект передано до Верховної Ради.

9.2 Сутність валютних операцій та види валютних угод

Згідно з Декретом суб'єкти валютних відносин підрозділяються на:

- резидентів (які проживають на території України) та нерезиденти (за кордоном).

Вони мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, установлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Валютне регулювання буває:

1) прямим;

2) непрямим.

Пряме валютне регулювання - поведінка суб'єктів ринку через застосування обмежуючих законодавчих актів і втручання органів виконавчої влади.

Непряме валютне регулювання полягає у використанні економічних валютно-кредитних методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.

Міжнародні розрахунки тісно переплітаються з валютними операціями комерційного банку. Валютні операції - операції обміну однієї національної валюти на іншу через купівлю-продаж на валютних ринках. Валютні операцій поділяються на:

- поточні конверсійні операції з негайною поставкою валюти на поточні депозитно-кредитні операції;

- строкові операції поставки валюти, за якими відбудеться в майбутньому.

Ці операції - основна частина валютних операцій.

Поточні операції з негайною поставкою валюти називаються операціями спот. Їх сутність полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її поставки банками-контрагентами на другий робочий день з дня укладання угоди за курсом, зафіксованим у момент її вкладання. Враховуються робочі дні в країнах валют, з якими укладаються угоди. Якщо наступний день за датою угоди неробочий, для однієї валюти термін поставки валют збільшується на один день. Наприклад, для угод, укладених у четвер, термін поставки валюти є понеділок, у п'ятницю - вівторок.

За угодами спот поставка валюти здійснюється на рахунки, які вказані банками-отримувачами. Разом з тим базовою валютною операцією є угода спот: базовим курсом - курс спот. Саме на базі курсів спот розраховуються інші курси угод на валютному ринку - крос-курс (курси форвардних, ф'ючерсних угод).

Для страхування ризиків курсових коливань на ринку з'явилися нові інструменти - строкові валютні операції. Строкові валютні операції - угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент їх укладання.

Строкові операції поділяються на:

- форвардні операції - угоди між двом контрагентами про майбутню поставку валюти за раніше обумовленим курсом, які укладаються поза біржею;

- ф'ючерсні операції - угоди з купівлі-продажу валют у майбутньому між двома сторонами за раніше обумовленим курсом, які укладаються на біржових ринках.

Особливістю ф'ючерсних угод є те, що вони стандартизовані і поставки валюти відбуваються в строго визначені терміни.

Опціонні операції - угоди, що дають право (але не зобов'язання) одному учаснику угоди купити або продати відповідну кількість іноземної валюти за фіксованим курсом протягом визначеного часу, тоді як другий учасник за грошову премію зобов'язується за необхідністю забезпечити реалізацію цього права, будучи готовим продати або купити іноземну валюту за відповідною договірною ціною.

9.3 Валютний курс та фактори впливу

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Ціни на вільному валютному міжнародному ринку визначаються виходячи з попиту і пропозиції на певну валюту, у країнах з обмеженим ступенем конвертації ціна національної валюти встановлюється Центральним банком. Поточним конверсійним операціям відповідає курс спот. Курси валют на спот-ринку є базовими для розрахунку курсу всіх термінових угод - форвардів, свопів, ф'ючерсів, опціонів. Цей курс - основа основ, тому що при зміні курсу спот здійснюється корегування угод з деривативами.

Тема 10. Валютні угоди з негайною поставкою

Питання на самостійне вивчення:

10.1. Види угод з негайною поставкою.

10.2. Операції ТОД та операції ТОМ.

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.84-89.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.25-36.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт-бланш, 2004.-с.35-44.

10.1 Види угод з негайною поставкою

Особливе місце серед опціонів займають угоди за відсотковими ставками. Опціон відсоткових ставок - це угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду.

Опціони відсоткових ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме: cap (кеп),floor (фло), collar (колар).

Терміни дії угод cap, floor, collar різноманітні - від кількох місяців до десятків років, ринок - позабіржовий. Умови більшості контрактів прив'язані до відсоткових ставок за державними цінними паперами, комерційними векселями, кредитами для першокласних позичальників (прайм-ставка) або до ставки LIBOR. Більшість дилерів опціонних угод за відсотковими ставками - це комерційні та інвестиційні банки. Оскільки дилери і продають, і купують опціони, то їх прибуток утворюється за рахунок різниці між ціна ми купівлі і продажу.

Cap - це двостороння угода, яка надає право покупцеві опціону на одержання компенсації в разі перевищення ринкової ставки над попередньо зафіксованим рівнем відсоткової ставки в розрахунку на умовну суму протягом певного періоду в майбутньому.

Floor - це угода, яка надає право її покупцеві одержати компенсацію у разі зменшення ринкових ставок нижче за попередньо обумовлену відсоткову ставку в розрахунку на певну суму протягом деякого періоду в майбутньому.

Collar - це угода, яка передбачає одночасну купівлю cap і продаж floor і застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж вартість звичайного cap. Щоб отримати такий захист, як collar, позичальник купує cap з установленою максимальною межею, яка перевищує поточні ставки, та одночасно продає floor з обумовленою нижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки.

Премія від продажу floor дозволяє знизити вартість придбання угоди cap. Отже, захист типу collar коштуватиме позичальникові значно дешевше, ніж звичайний захист cap. Чим меншою є різниця між мінімальною ставкою floor і поточними ринковими ставками, тим більшою буде премія за угодою, floor, яка спрямовується на покриття вартості cap. Отже, вартість collar обчислюється як різниця між премією cap і премією floor. Чиста премія collar може бути додатною або від'ємною залежно від прогнозу динаміки відсоткових ставок, а також від схильності до ризику позичальника та кредитора на момент укладення контракту.

Опціонні контракти мають важливі переваги порівняно з іншими інструментами хеджування. Насамперед йдеться про можливість вибору під час прийняття рішення про виконання опціону. Перевага полягає також у тому, що прибуток покупця опціону не обмежується, як це властиво для інших інструментів хеджування. Крім того, опціон обмежує ризик покупця величиною опціонної премії, яка визначається в момент укладання контракту, що дає змогу планувати діяльність у напрямі компенсації ймовірних втрат за опціоном. Наприклад, підприємство може включити вартість опціону в кошторис витрат на виробництво продукції або будівництво для замовника.

Головним недоліком опціонів є їх висока вартість. Опціони є зручними й гнучкими фінансовими інструментами страхування від ризиків, але їх вартість досить висока і в середньому становить близько 3-5% від суми угоди, тоді як по форвардах комісійні не стягуються, по ф'ючерсах - витрати мінімальні, вартість свопів - близько 1% від суми контракту. Іншими недоліками є необхідність виплати всієї опціонної премії наперед, тобто в момент укладання угоди, а також щодо біржових опціонів - це стандартні суми, терміни виконання та види базових фінансових інструментів, що не завжди відповідають потребам учасників ринку.

Тема 11. Строкові валютні операції

Питання на самостійне вивчення:

1. Строкові валютні операції. Форвардні угоди. Сутність та особливість форвардних угод.

2. Продовження та закриття форвардного валютного контракту.

3. Валютні опціони. Поняття і види валютних опціонів.

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.84-89.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.25-36.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт-бланш, 2004.-с.35-44.

1. Різновидом валютних операцій, які поєднують поточні і строкові операції, є угода СВОП (SWAP)

Своп - валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самими валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки). За операціями своп поточна операція здійснюється за курсом спот, який у зустрічній угоді (строковій) коригується з урахуванням премії або дисконту, залежно від руху валютного курсу.

Курс валют за строковими угодами відрізняється від курсу за операціями спот. Різниця між курсами становить відповідну величину, що називається дисконт або премія.

Курс валют за строковими угодами розраховується на базі курсу спот та процентних ставок за депозитними вкладами в країнах відповідних валют. Вплив процентних ставок на курс строкових операцій пов'язаний з тим, що для купівлі валюти в майбутньому необхідно буде взяти позику або зняти з депозиту, сплативши при цьому проценти за кредит або втративши його за вкладом.

Форвардний контракт - це угода між банком та клієнтом про купівлю або продаж певної кількості іноземної валюти в установлений термін (або протягом встановленого терміну) за курсом, який визначається в момент укладання угоди.

Укладання форвардних угод - послуга, що її надає комерційний банк своїм клієнтам - експортерам та імпортерам, які здійснюють платежі або отримують кошти в іноземній валюті та бажають захистити себе від валютного ризику.

Форвардні угоди є угодами типу ОТС (over-the-counter), тобто позабіржовими угодами, які не мають чіткої стандартизації щодо суми, строків виконання. Вони можуть укладатися на будь-який термін - від одного тижня до п'яти років, але найбільш ліквідними є контракти терміном дії до одного року. Зазвичай банк дає котирування форвардних курсів на так звані стандартні дати:

- один тиждень;

- два тижні;

- один місяць;

- два місяці;

- три місяці;

- шість місяців;

- дванадцять місяців.

Але більшість угод укладається на один, три або шість місяців.

Форвардний контракт є обов'язковим для виконання, на відміну від біржових угод, де виконання контрактів гарантується системою маржинальних внесків, банк не має твердої гарантії виконання клієнтом своїх зобов'язань, тому форвардні контракти пов'язані з певним ризиком.

Для банку - це ризик, що клієнт може відмовитися або буде не в змозі виконати форвардний контракт.

Для клієнта ризик полягає в тому, що він не матиме достатньо коштів для виконання угоди (форвардні угоди є обов'язковими для виконання).

Як уже зазначалося, форвардна угода є обов'язковою для виконання. Звичайно, клієнт може ухилитися від виконання форвардної угоди, коли зміна курсу буде такою, що йому вигідніше буде сплатити штрафна санкції, ніж виконати свої зобов'язання за контрактом. Але слід зазначити, що переважна більшість клієнтів заінтересована у збереженні свого «чистого» імені та добрих відносин із банком.

У свою чергу, банки, як правило, укладають форвардні угоди з клієнтами, які мають постійний залишок коштів на рахунку і вимагають цей залишок підтримувати.

Але на практиці трапляється, що платіж за зовнішньоторговельною операцією, що лежить в основі укладання контракту форвардної угоди, відміняється або, що трапляється частіше, переноситься на пізніший термін (наприклад, якщо експортер затримав поставку).

Якщо клієнт не може виконати своїх зобов'язань за форвардною угодою, то він має закрити цю угоду на ринку спот. Тобто якщо за форвардним контрактом клієнт мав купити валюту, то він все одно має її купити і відразу ж продати на ринку спот; якщо форвардна угода була укладена на продаж банку валюти, то клієнт має валюту за курсом спот і виконати форвардну угоду, продавши валюту за форвардним курсом. При цьому на розрахунковому рахунку клієнта відображається лише результат, тобто різниця між купівлею та продажем однієї ж тієї самої кількості валюти, але за різними курсами.

Наприклад:

Відповідно до форвардної угоди клієнт мав купити 150000 британських фунтів стерлінгів за долари США за курсом 1,5888, що щоб розрахуватися з постачальником з Великої Британії, але контракт на поставку було анульовано. Клієнт не має права анулювати також і форвардну угоду, отже, на дату виконання її має бути закрито за допомогою ринку спот. Курс спот на цю дату становить 1,5850 - 1,5870. Клієнт має здійснити ді обернені операції і купити 150000 британських фунтів стерлінгів за курсом 1,5888, а потім продати їх за курсом 1,5870.

150000 * 1,5888 = USD 238320 (списано з рахунку),

150000 * 1,5870 = USD 238050 (зараховано на рахунок).

Результатом закриття форвардного контракту буде списання з рахунку клієнта 200$ США.

Таким чином, клієнт не зобов'язаний мати на своєму рахунку повну суму, що передбачалася форвардною угодою (особливо це важливо для експортера, який укладав форвардний контракт з метою продажу валюти, яку він одержить від поставки товару).

При закритті форвардної угоди на ринку спот у клієнта на рахунку мають бути лише кошти для сплати різниці між операціями купівлі та продажу валюти. Але може трапитися також і так, що в результаті закриття форвардної угоди клієнт одержить дохід.

Наприклад:

Повернемося до попереднього прикладу і уявимо, що клієнт мав продавати британські фунти стерлінгів за курсом 1,5885. на дату виконання угоди курс спот 1,5850 - 1,5870.

Таким чином клієнт купує фунти за курсом 1,5850

150000 * 1,5850 = USD 237750

та продає їх за форвардним курсом 1,5885

150000 * 1,5885 = USD 238275.

За результатом цих двох операцій на рахунок клієнта буде зараховано 525$.

Залежно від умов виконання форвардні контракти бувають двох видів: фіксовані та з правом вибору дати.

Фіксовані угоди (fixed forward) - це контракти, в яких дата виконання твердо обумовлена між банком та клієнтом і не можу бути змінена (крім випадків, коли дата валютування припадає на вихідний або святковий день). Такі контракти укладаються, коли клієнту відома поточна дата платежу за експортною чи імпортною угодою.

Але буває так, що клієнт не може точно знати дату платежу. Тоді банк пропонує своїм клієнтам послугу, яка називається форвардний контракт з правом вибору дати, або форвардний опціон.

Угода з правом вибору, або форвардний опціон (option forward) - це контракт, який дає клієнту право купити або продати іноземну валюту у будь-який день між двома датами, що зазначені в контракті. Проте клієнт не може уникнути виконання контракту: операція щодо здійснення купівлі/продажу валюти обов'язково має бути здійснена не пізніше дня закінчення контракту.

Для того, щоб розрахувати форвардний курс за контрактом з правом вибору дати, розраховуються форвардні курси на початок та кінець контрактного періоду і з них вибирається той, що є більш вигідним для банку (якщо за контрактом банк купує валюту котирування, то курсом контракту буде вищий з двох курсів, якщо продає - нижчий, при купівлі банком базової валюти курсом контракту буде нижчий, при продажу - вищий курс).

Тема 12. Управління валютними ризиками

Питання на самостійне вивчення:

1. Поняття і види валютних ризиків.

2. Необхідність проведення валютних операцій для хеджування валютних ризиків.

3. Управління валютною позицією банку.

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.84-89.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.25-36.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт-бланш, 2004.-с.35-44.

1. Всі учасники міжнародного валютного ринку піддаються валютним ризикам, тобто небезпеці втрат при здійсненні операцій. Валютні ризики пов'язані з інфляцією коливаннями валютних курсів. Якби обмінні курси були фіксовані, то не існувало б валютних ризиків. Об'єктивною основою валютного ризику є те, що довгостроковому плані валютні курси залежать від економічного становища різних країн, а в короткостроковому - від рішень державних органів, чіток і очікувань і, нарешті, від неправильних рішень дилерів.

Експортери потерпають від збитків при зниженні курсу ціни по відношенні до валюти платежу, оскільки вони отримують менше реальну вартість у порівнянні з контрактною. Для імпортера ризики виникають, якщо підвищується курс валюти по відношенні до валюти платежу.

Для банку, котрий купує одну валюту, а продає іншу, можливість ризику залежить від його валютної позиції, тобто від співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті. Якщо вони рівні щодо конкретної валюти, то валютна позиція вважається закритою, а при несовпадінні - відкритою. Відкрита валютна позиція може бути короткою, якщо пасиви і зобов'язання по проданій валюті перевищують активи і вимоги до неї, і довгою, якщо активи і вимоги по купленій валюті перевищують пасиви і зобов'язання. Відкрита позиція, як довга, так і коротка завжди пов'язана з ризиком втрат, якщо до моменту купівлі раніше проданої валюти і продажу раніше купленої курс цих валют зміняться в несприятливому для банку напрямі.

Ризики обмінних курсів поділяються на:

- операційні;

- бухгалтерські;

- економічні.

Операційний валютний ризик - це такий ризик, якому піддаються фірми і приватні особи, коли майбутні платежу або отримані кошти повинні бути виконані в валюті, майбутня вартість якої невизначена. Валютні ризики, викликані змінами валютних курсів, можуть бути пов'язані з рухом активів та з активами. Вони можуть відбуватися в короткостроковій перспективі і в довгостроковому періоді. Зміни валютного курсу можуть призвести до змін чинників виробництва, необхідних фірмі для виробництва, а також до зміни доходів, отримуваних при випуску продукції. Ризик у довгостроковому періоді (поточний) зачіпає весь обсяг інвестицій.

Перерахований валютний ризик відноситься до операцій переведення фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. Він пов'язаний зі зміною зареєстрованих даних про фінансовий стан компанії, викликано змінами валютного курсу, що використовується для перерахунку фінансових звітів. Така проблема виникає для ТНК.

Економічний валютний ризик пов'язаний зі змінами вартості компанії, що відбувається в наслідок зміни обмінних курсів. Вартістю компанії вважається ринкова ціна акції, помножена на кількість акцій, випущених в обіг. Ринкова ціна акцій - це ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному.

Зміни обмінного курсу валют впливають на ринкову вартість компанії в тому випадку їх дія розповсюджується на очікувані надходження грошових коштів.

Економічний валютний ризик є найпоширенішим видом ризику, пов'язаним з валютними курсами. Він включає в себе і операційний і перерахунковий ризики. З наслідками економічного валютного ризику, викликаного несподіванними коливаннями курсів, можуть зітнутися не лише міжнародні фірми, але й фірми, які не пов'язані зі зарубіжними угодами.

Размещено на Allbest.ru