Валютні рахунки у системі міжнародних розрахунків

Питання на самостійне вивчення:

1. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків фізичних особ.

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.84-89.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.25-36.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт-бланш, 2004.-с.35-44.

2.1 Встановлення кореспондентських відносин між банками

Провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Маючи широкий практичний досвід у сфері валютних розрахунків банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг: вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультацій щодо складання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів, страхування ринків, видача банківських гарантій. Ступінь їх впливу залежить від масштабу зовнішньоекономічних зв'язків країни, купівельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і кореспондентських рахунків. Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їх клієнти мають ділові контакти, тому для співробітництва з закордонними банками встановлюють кореспондентські відносини.

Кореспондентські відносини - весь комплекс можливих форм співробітництва між банками. Установлення кореспондентських відносин здійснюється не тільки між банками, які розташовані в різних країнах, а і у межах національних кордонів.

Кореспондентський рахунок - це рахунок для обміну, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладення кореспондентського договору (угоди).

Міжнародна банківська діяльність заснована на кореспондентських відносинах, які є базою для трансферту грошей, обміну валюти, фінансування міжнародної торгівлі. Кореспондентом є банк (або фінансова компанія), який представляє в даному регіоні інтереси іншого банку за його рахунок і виконує його фінансові та комерційні доручення.

Кореспондентські міжбанківські відносини -- це:

різноманітні форми співробітництва між двома банками, які
базуються на коректному, чесному та узгодженому виконанні
взаємних доручень;

договірні відносини між банками про здійснення платежів,
розрахунків та інших послуг, що їх виконує банк за дорученням і
на кошти іншого (згідно з банківським законодавством України.

Предметом кореспондентських відносин є ділові відносини між двома банками.

Кореспондентські відносини актуальні в тому випадку, коли один банк з метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку.

Наявність широкої мережі кореспондентських рахунків надає можливість банкам:

звернутися за консультацією про торгові і правові звичаї без
посередньо до партнера у відповідній державі;

додержати довідку про фірми-резиденти цих держав з метою
консультації власних клієнтів;

рекомендувати партнера як адресата-референта;

рекомендувати третій особі партнера як уповноваженого з пе
ревірки підписів посадових осіб;

включити банк-кореспондент як посередника у проведення
угод по інкасо або акредитиву та ін.

Кореспондентські відносини дозволяють надавати якісні послуги клієнтам банку відносно здійснення базисних операцій: платіжний оборот; проведення комерційних операцій; платіжний оборот без до кументів; документарні операції; платежі по чеках; надання гарантій.

Великий банк, обслуговуючи національний або регіональний ринок, водночас допомагає іншим банкам, надаючи послуги їх клієнтам. Малі банки стають кореспондентами великих банків для одержання послуг на головних ринках і спеціалізованої допомоги, в тому числі кредитів. Крупні банки стають кореспондентами малих банків для отримання доступу до регіональних ринків. Ці банки обмінюються інформацією щодо послуг, які вони надають, комісійних за ці послуги, книгами підписів, конфіденційними тестовими ключами (методами кодування).

2.2 Порядок відкриття та механізм функціонування рахунків типу “Ностро” і “Лоро” в комерційних банках

Міжнародний кореспондентський договір -- угода між двома або кількома банками про здійснення платежів і розрахунків одним із них за дорученням і за рахунок іншого.

При укладанні кореспондентського договору визначаються умови і порядок розрахунків, валюта платежу, методи поповнення валютних резервів, правила переказу залишку коштів на рахунки в треті країни, розмір комісійних та інші умови. На основі кореспондентських договорів банки здійснюють міжнародні розрахунки, у тому числі акредитивами, інкасо, переказними векселями, грошовими переказами тощо.

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають один одному кореспондентські рахунки: "ностро" і "лоро". Рахунок "ностро" для одного банку буде рахунком "лоро" для іншого.

Рахунок "ностро" -- це:

рахунок, який банк має у свого іноземного банка-кореспондента і на якому враховуються всі його витрати і надходження;

кореспондентський рахунок, по якому проводяться всі операції з виконання кореспондентом доручень даного банку.

Рахунок "лоро" -- це:

кореспондентський рахунок для міжнародних розрахунків, який відкривається у вітчизняному банку на ім'я іноземного банка-кореспондента;

Рахунок, який відкривається банком-кореспондентом для захисту сум, що видаються або отримуються за дорученнями свого кореспондента. Рахунок "лоро" може бути також кореспондентським рахунком третього банку, відкритим у банка-кореспондента даної кредитної установи. При цьому рахунок банка-кореспондента в даній кредитній установі називається рахунком "Востро". Він відкривається переважно комерційними банками, які активно здійснюють перекази, акредитивні, інкасові та інші операції для розрахунків за товари та послуги.

Банки відкривають рахунки в іноземних установах в національній валюті країни контрактів. На рахунок відображаються всі операції, які здійснюють банки за дорученням своїх клієнтів та за власний рахунок. Оскільки власник рахунку зобов'язаний знати щоденні залишки на своєму рахунку і його стану, то для нього складається виписка, яка відправляється через систему СВІФТ або телексом чи поштою. Надсилаються також повідомлення (авізо) за рахунком про проведення відповідних операцій, які містять всю інформацію, необхідну учасникам останніх.

На кореспондентському рахунку необхідно мати достатньо коштів для задоволення всіх платіжних доручень клієнтів банку або його власних потреб. Багатьом банкам, які мають добру репутацію, банки-нерезиденти можуть надавати за їх кореспондентські рахунки короткострокові кредити, які називаються овердрафтом.

В Україні у зв'язку з кризовим станом валютного ринку овердрафти іноземним банкам не надаються (російським, прибалтійським). Банки, які не мають великого обороту по рахунку і не користуються довірою іноземців, отримувати овердрафти за кореспондентським рахунком практично не можуть.

Якщо банки встановили кореспондентські відносини, то вони обмінюються домовленістю про агентські послуги. Для цього дуже часто між банками взаємно відкриваються кредитні лінії, які полегшують ділові відносини. Збільшення об'ємів міжнародної торгівлі і розширення міжбанківських зв'язків веде до збільшення об'ємів кредитних, і валютно-розрахункових операцій.

2.3 Порядок відкриття підприємницьких рахунків в іноземній валюті

Практично в усіх країнах світу операції з іноземною валютою здійснюються вповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті, включаючи банки з участю іноземного капіталу та банки, капітал яких повністю належить іноземним учасникам.

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають клієнтам валютні рахунки. Валютний рахунок -- це рахунок, який відкривається в комерційному банку для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх видів банківських операцій.

Порядок відкриття та ведення валютних рахунків у країні регулюється чинним законодавством держави, нормативними актами центральних банків. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

Відкриття рахунків юридичним особам (підприємствам, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні) передбачає подання в комерційний банк відповідного пакету документів.

До них належить:

а) заява на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, яку підписує керівник та головний бухгалтер підприємства;

б) копія довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;

в) копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

г) копія належним чином оформленого положення про діяль ність підприємства (статут);

х) картка з відбитком печатки та зразками підписів посадових осіб підприємства, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами надано право розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи. Зразки підписів та повноваження посадових осіб засвідчуються нотаріально;

д) клопотання відкривається поточний рахунок із зазначенням місцезнаходження підприємства до банку, в якому підприємства, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунку та банку, в якому він відкритий, а також: податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку;

є) довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк приймає документи, перевіряє їх і оформляє відкриття рахунку клієнта на основі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками.

Надходження в іноземній валюті на користь підприємства, а також кошти, отримані в іноземній валюті на українській території, зараховуються на його рахунок в уповноваженому банку. Для цього паралельно відкриваються два рахунки:

розподільний рахунок для зарахування надходжень в іноземній валюті у повному обсязі;

поточний валютний рахунок для обліку коштів, які залишаються у розпорядженні підприємств після обов 'язкового продажу частини експортної виручки.

На розподільному рахунку валютні кошти юридичних осіб після їх зарахування можуть перебувати не більше п'яти банківських днів. Саме з цього рахунку за українським законодавством 50% валютної виручки підприємств підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському ринку, після чого інші 50% зараховуються на поточний валютний рахунок клієнта банку.

Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільний рахунок і не підлягають згідно з чинним законодавством України продажу, уповноважений банк зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок клієнта також не пізніше п'яти банківських днів з моменту зарахування цих коштів на розподільний рахунок.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення в межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті розрахунків при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

На поточний валютний рахунок можуть зараховуватися суми в іноземній валюті, що надійшли як:

· експортна виручка;

· перерахування з поточних валютних рахунків інших українських підприємств;

· перерахування з поточних валютних рахунків підприємств з іноземною участю, які зареєстровані на українській території, в оплату куплених у власників рахунків товарів;

· внески та паї на оплату частки учасників у капіталі акціонерного товариства або спільного підприємства;

· перерахування з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який є посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам-- суб'єктам господарської діяльності, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод був здійснений продаж товарів (робіт, послуг);

· інші суми, які використовуються й отримуються в межах валютних операцій, дозволених банку ліцензією.

2.4 Порядок відкриття та ведення валютних рахунків фізичних осіб

Кошти, що перебувають на поточних валютних рахунках за розпорядженням власника можуть бути:

1. переказані за кордон у відповідній банківській формі за експортно- імпортними операціями власника'рахунку;

2. перераховані на рахунки зовнішньоторговельних організацій для подальшого переведення за кордон в оплату товарів, що імпортуються;

3. перераховані на поточні рахунки інших українських і спільних підприємств за оплату товарів (послуг), які виробляються (надаються) цими підприємствами;

4. використані на оплату заборгованості за кредитом в іноземній валюті, на оплату банківських комісійних та поштово-телеграфних витрат, витрат, що пов'язані з відрядженнями, а також на інші цілі, які не суперечать ліцензії банку.

Уповноважені українські банки можуть відкривати поточні рахунки у національній валюті нерезидентам-інвесторам для здійснення ними інвестиційної діяльності на території держави. Іноземними інвесторами можуть бути фірми, банки та інші кредитні установи, міжнародні організації та окремі громадяни.

На поточний рахунок у національній валюті нерезидента-інвестора зараховуються кошти:

ь одержані від продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, що вносяться як іноземна інвестиція;

ь одержані у вигляді доходів (дивідендів) від здійснення інвестиційної діяльності в Україні;

ь повернуті в результаті припинення нерезидентом інвестиційної діяльності в Україні;

ь одержані в інших випадках, визначених чинним законодавством.

З поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора проводяться такі операції:

1. розрахунки, пов'язані з реінвестиційною діяльністю на території України;

2. придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України для подальшого перерахування за кордон доходів, дивідендів від інвестиційної діяльності в Україні;

3. розрахунки з митними, податковими та іншими органами у випадках, передбачених чинним законодавством;

4. розрахунки з резидентами при здійсненні спільної інвестиційної діяльності;

5. сплата послуг уповноваженому банку, який обслуговує рахунок;

6. інші виплати, якщо вони не передбачені договорами (угодами, контрактами) про інвестиційну діяльність і не суперечать чинному законодавству України.

Уповноважені банки можуть відкривати поточні валютні рахунки також фізичним особам -- суб'єктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи. Поточний рахунок відкривається за режимом, який визначено для юридичних осіб-резидентів.

Тема 3. Документи до зовнішньоторгових операцій

Питання на самостійне вивчення:

3.4. Базові умови поставки ІНКОТЕРМС.

3.5. Обов'язки покупця.

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.84-89.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.25-36.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт-бланш, 2004.-с.35-44.

3.1Типова структура зовнішньоторгового контракту

Основою здійснення комерційних закордонних операцій є договір між двома партнерами, які перебувають у різних країнах. Партнерами в усіх країнах світу завжди є експортер та імпортер.

Експортер -- сторона, яка здійснює продаж товару (надання послуг) іноземному покупцеві з метою його вивезення з країни продавця за кордон.

Імпортер -- сторона, яка купує товар (надані послуги) в іноземного продавця і ввозить його в країну покупця.

Договір з купівлі-продажу товару (надання послуг) укладається сторонами після обговорення всіх умов поставок. Залежно від вибору форм міжнародних розрахунків до договору додаються відповідні документи, які складаються на основі й у межах даного договору. Документи оформлюються і передаються однією стороною іншій за посередництва банків (при акредитиві та інкасо) або безпосередньо, поза банківською системою (авансовий платіж, платіж на відкритий рахунок, банківський переказ тощо).

Договір з купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі в міжнародній комерційній практиці називається контрактом.

Контракт - комерційний документ, у якому міститься домовленість сторін про поставку товару: зобов'язання продавця передати відповідне майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього відповідну суму, або зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної угоди.

Зовнішньоторговий контракт оформляється в письмовій формі у вигляді підписання сторонами єдиних угод, рідко за допомогою обміну одностороннім підписанням документів (листи, телеграми, телетексти), які свідчать, що між сторонами досягнута домовленість за всіма умовами угоди. Обмін поддільними документами як завжди закінчується підписанням контракту.

Зовнішньоторгові контракти включають в себе кілька розділів, які містять предмет договору, визначення сторін, товарів, комерційних умов, угоди, прав і зобов'язань сторін, санкцій та ін.

Ці розділи контракту розташовуються у послідовності:

Починається контракт з преамбули -- вступної частини, в якій указується номер, місце і дата підписання контракту, визначаються його сторони. Далі йдуть:

1. Предмет контракту.

2. Ціна і сума контракту.

3. Строки постачання товарів.

4. Якість товарів.

5. Пакування та маркування вантажу.

6. Умови платежу.

7. Здавання і приймання товарів.

8. Страхування.

9. Претензії.

Форс-мажор (обставини непереборної сили).

Арбітраж (вирішення спірних питань).

Юридична адреса сторін.

Предмет контракту. У цьому розділі йдеться про вид угоди (купівля-продаж, надання послуг, оренда, підряд тощо), назву товару, його кількість, а також про базисні умови поставки. Останні визначають, які витрати здійснюють сторони при транспортуванні вантажу від експортера до імпортера, його страхуванні тощо.

Ціна і сума контракту. У цьому розділі проставляється сума грошей, визначена у відповідній валюті (або в третій валюті), яку покупець повинен заплатити продавцеві за весь товар або за одиницю товару.

Терміни поставки товару -- це дати, згідно з якими товари мають бути доставлені продавцями в обумовлені контрактом пункти призначення. Зазвичай ці пункти визначаються базисни ми умовами поставки.

Платіжні умови. У даному розділі контракту наводяться погоджені контрагентами умови і терміни платежів, валюта платежу, способи і порядок розрахунків, використання різних засобів платежу (платіжних інструментів). Платіжні умови контрактів із закордонними країнами мають різні валютні застереження, спрямовані на мінімізацію ризиків валютних втрат, а також гарантії виконання контрагентами взаємних зобов'язань. Крім того, платіжні умови контракту містять положення про порядок утримання комісії і відшкодування витрат, які виникають під час проведення розрахунків через банки.

Пакування і маркування вантажу. Цей розділ визначає вид і характер упакування, його призначення тощо. Упакування має забезпечувати збереження вантажу при його перевезенні. Маркування необхідне для ідентифікації вантажу.

При заповненні розділу претензій обговорюють терміни подання претензій (рекламацій) покупцем продавцю у разі невідповідності умовам контракту якості, кількості, пакування доставленого товару, порушення термінів і умов поставок.

Форс-мажорні обставини виникають у результаті непередбачуваних подій (пожеж, землетрусів, цунамі, паводків тощо). Такі обставини можуть впливати на виконання сторонами зобов'язань і навіть призупинити виконання контракту. Розділ форс-мажор дає сторонам можливість переносити терміни виконання контракту або взагалі звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань у випадку виникнення обставин непереборної сили.

Арбітраж;. Оскільки в процесі виконання контракту між сторонами можуть виникати розбіжності через різне тлумачення окремих умов договору, в контракті передбачається пункт про вирішення таких спорів. Якщо питання не вирішується в процесі переговорів між контрагентами, то відповідно до міжнародної практики він передається на розгляд в арбітражний (третейський) суд.

Перед тим як укласти контракт, сторони ретельно узгоджують всі його розділи і пункти, доки не буде досягнуто повної домовленості за кожним з них. Одна сторона розробляє проект контракту, друга його вивчає, доповнює, змінює; якщо всі спірні моменти погоджені, сторони підписують контракт, і з цього самого моменту виникають усі права і зобов'язання сторін за контрактом.

3.2 Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоекономічних відносин

При складанні зовнішньоторговельних контрактів велике значення має правильне визначення валютно-фінансових умов угоди. Саме на цій стадії у повній мірі проявляється протилежність інтересів експортера, устремління у якого націлені на отримання максимальної суми валюти в найкоротший строк, і імпортера, зацікавленого у прискоренні отримання товару, до моменту його кінцевої реалізації і виплаті мінімальної суми за контрактом.

Вибір валютно-фінансових і платіжних умов контрактів залежить від характеру економічних та політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, кон'юнктури товарного ринку, характеру товару, торгових звичаїв, діючих міжурядових і міжнародних угод, які регламентують деякі валютно-фінансові умови, а також банківських традицій. При цьому міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а у зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються детальні умови: ціна товару, валюта ціни, валюта платежу, умови платежу, засоби платежу, форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.

Одним із найважливіших елементів зовнішньоторговельного контракту є ціна товару. Вона відображає кількість грошових одиниць, які повинен заплатити покупець продавцю в тій чи іншій валюті за одиницю поставленого товару на умовах, вказаних в контракті. Виробник, визначаючи ціну на свою продукцію, в першу чергу, орієнтується на реалізацію товару, розмір прибутку, період окупності капіталовкладень, ліквідність балансу компанії і, що не менш важливо, платоспроможного попиту. Під дією конкурентної боротьби, в умовах сформованого для більшості товарів "ринку покупця" ціна товару стає одним із головних інструментів на ринку, основним джерелом інформації про затрати.

При укладанні міжнародного торговельного контракту ціна товару може бути зафіксована в будь-якій вільно кон вертованій валюті країни продавця, країни покупця або третьої країни. Інколи ціна контракту зазначається в кількох валютах або в колективних валютах (СПЗ, євро) з метою страхування валютних ризиків. Якщо між країнами укладена угода про порядок розрахунків за клірингом, то ціна товару встановлюється у тій валюті, яка прийнята для кліринго вих розрахунків.

Експортні та імпортні контрактні ціни різноманітні і залежать від додаткових витрат, які включаються у ціну в міру просування товарів від експортера до імпортера.

У міжнародній практиці існує п'ять основних способів визначення цін товарів:

ь тверда фіксація цін при укладанні контракту, коли ціни не змінюються на протязі його виконання. Даний метод застосовують при відносній стабільності цін, або при тенденції зниження цін на світовому ринку.

ь при підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (наприклад, на основі котирувань певного товарного ринку на день поставки товару), а сама ціна встановлюється в процесі виконання контракту. Цей спосіб практикується при тенденції до підвищення ринкових цін.

ь перегляд контрактних цін. Цей спосіб є похідним від двох попередніх, коли ціна твердо фіксується в момент укладання контракту, проте може переглядатися, якщо ринкова ціна змінюється порівняно з контрактною більше ніж на ± 5%.

ь довільна (змінна) ціна, яка залежить від зміни елементів витрат експортної продукції (наприклад, при замовленні устаткування чи комплексного обладнання). Вона розраховується шляхом перегляду базисної ціни з урахуванням змін ціноутворюючих елементів (зокрема витрат виробництва) під час виконання контракту. В умовах високої кон 'юнктури в інтересах замовника можуть встановлюватися певні обмеження.

ь змішана форма, коли частина ціни твердо фіксується, а частина встановлюється у змінній формі.

Після розрахунку початкового варіанту ціни, приймаючи до уваги світові ціни на аналогічний вид продукції, постачальник повинен врахувати ряд факторів, обумовлених угодою, які безпосередньо впливають на кінцеве визначення контрактної ціни. Наприклад, кількість продукції, що поставляється є одним із важливих факторів, що впливають на продажну ціну товару, особливо в умовах жорсткої конкуренції. На світовому ринку при продажу великої кількості товару прийнято робити знижку з ціни з метою заохочення покупців.

3.3. Валюта ціни і валюта платежу

Валюта ціни. Однією із головних складових успіху зовнішньоторговельної угоди є правильний вибір валюти ціни. Відомо, що валюти не рівноцінні за своєю вартістю: є «сильні» тобто стійкі валюти зі стабільною купівельною спроможністю і «слабкі» валюти, курс яких постійно коливається. Від вибору валюти ціни залежить ризик валютних витрат, тобто можливість не отримати еквівалент вартості, передбачений в момент пропозиції ціни і підписання контракту.