Фондовий ринок та перспективи його розвитку в Україні

Київський економічний інститут менеджменту

Кафедра Фінансів

Курсова робота

з дисципліни

«Фінанси»

На тему:

Фондовий ринок та перспективи його розвитку в Україні

Виконала:

Студентка 4 курсу

Гр.Ф-1-04

Івліева Д.Ю.

Київ 2008

ПЛАН

Вступ

Фондовий ринок: сутність, структура, функції.

1.1. Умови функціонування, визначення та структурні елементи фондового ринку.

1.2. Ринкова інфраструктура фондового ринку.

1.3. Роль фондового ринку у розвитку ринкової економіки.

Розділ 2. Цінні папери фінансового ринку.

Цінні папери і їх первинне розміщення на фондовому ринку.

2.2 Операції з цінними паперами.

Розділ 3 Національні особливості формування та функціонування фондового ринку в Україні.

3.1. Аналіз сучасного стану фондового ринку в Україні.

3.2 Державне регулювання фондового ринку.

3.3. Шляхи підвищення ефективності функціонування фондового

ринку в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Становлення і розвиток української держави відбувається в умовах глибокої економічної кризи. Вихід з неї залежить від успіхів у здійсненні радикальної економічної реформи, переходу до ринкової економіки.

Україна має всі умови для того, щоб якнайшвидше вийти з економічної кризи і стати у Європі одним з регіонів, що найбільш динамічно розвивається. Цьому сприяє вдале політичне розташування, висококваліфіковані фахівці, родюча земля та багаті природні ресурси.

В останній час до цих передумов приєдналися нові, такі як макроекономічна стабілізація, зменшення темпів інфляції та стабільність національної валюти, прискорення курсу приватизації.

Розвиток ринкової економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів. До основних видів економічних ресурсів відносять працю, засоби виробництва, товари і сировину. А також фінанси. Відповідно до названих ресурсів формуються ринок праці, ринок товарно-сировинних ресурсів і фінансовий ринок, зокрема, ринок цінних паперів.

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні повинно розглядатись у контексті загальних процесів соціально-економічних та політичних реформ, які сьогодні впроваджуються.

Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентноспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.

Для вирішення цих питань в Україні створено єдиний орган, що впроваджує політику держави в сфері розвитку фондового ринку. Це - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників

Успіх економічної реформи в Україні тісно пов`язується зі функціональною роботою фондового ринку аналізу і розробки ефективності.

Розділ 1. Фондовий ринок: сутність, структура, функції.

1.1. Умови функціонування, визначення та структурні елементи фондового ринку.

Фондовий ринок займає особливе місце в загальній системі ринкової економіки.

На ринку функціонують два основних види суб'єктів господарювання приватні господарства, основним учасником яких є фізична особа, акціонерні підприємства та організації, а також державні (юридичні особи).

Ринок умовно можна поділити на три головних сектора:

· ринок товарів (у тому числі і засобів виробництва), а також робіт і послуг, які виконують підприємства чи організації;

· ринок праці, який має односторонній рух від приватного господарства до підприємства;

· ринок фінансових ресурсів або фондовий ринок.

Фондовий ринок - це загальна назва цілої системи ринків фінансових ресурсів. Структура фондового ринку об'єднує чотири головні складові:

- ринок позикового капіталу;

- валютний ринок;

- ринок рідкоземельних і дорогоцінних металів;

- ринок цінних паперів.

В свою чергу кожна з цих складових взаємопов'язана з іншими в рамках загальної системи фінансових ресурсів.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Ринок цінних паперів і позикового капіталу призначені для мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій і спрямування їх у виробництво.

Ринок цінних паперів є багатоперспективною соціально-економічною складовою ринкової економіки. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння і вільного розпорядження цінними паперами. Ринок цінних паперів є важливим сектором фінансового ринку ,цінний папір виступає специфічним товаром, який вільно обертається на біржовому та позабіржовому ринку між фізичними та юридичними особами, але їх випуск здійснюється лише підприємствами та організаціями (в тому числі і державними) при майновому забезпеченні емісії з метою залучення тимчасово вільних коштів інвесторів.

Приватизація державного майна стала визначальним фактором становлення і розвитку цінних паперів в Україні на першому етапі . Її підсумком стала поява на ринку великої кількості акцій приватизованих підприємств і рядових інвесторів, які безоплатно отримали в основному малу частку державного майна. Концентрація цих акцій в руках інституційних інвесторів буде в найближчі роки домінуючим процесом на фондовому ринку України.

В Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників РЦП.

Ринок цінних паперів, зокрема продаж акцій ВАТ на фондових біржах, набуває ваги, швидко розвивається і сприяє поглибленню ринкових відносин в Україні.

Ринок позикового капіталу - це синтез двох ринків платіжних засобів - грошових ресурсів (готівкових коштів) і боргових зобов'язань (інструментів позики). Головними функціями ринку позикового капіталу є:

об'єднання дрібних, розрізнених грошових ресурсів населення, державних організацій, вітчизняних та іноземних підприємств і створення крупних грошових фондів;

трансформація грошових коштів у позиковий капітал, який відіграє роль зовнішнього джерела фінансування капітальних вкладень у сфері матеріального виробництва і надання позик населенню, підприємствам та державі для покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, ринок позикового капіталу здійснює накопичення і розподіл грошового капіталу між сферами економіки.

Сучасний рівень розвитку ринкової економіки вимагає не тільки накопичення і розподілу грошових ресурсів, але і їх руху та швидкого перерозподілу (без участі банківських установ) з метою спрямування коштів у більш привабливі галузі економіки. Ці функції бере на себе ринок цінних паперів, який об'єднує частину ринку позикового капіталу (а саме - ринок інструментів позики) і повністю ринок інструментів власності.

Відмінність між двома головними складовими фінансового ринку полягає в тому, що залучити кредитний капітал може будь-який суб'єкт економічної системи (населення і підприємства), а залучити грошові кошти за допомогою емісії цінних паперів може лише юридична особа. Це пов'язано з тим, що підприємства, маючи великі основні фонди, беруть на себе майнову відповідальність при здійсненні випуску акцій.

Головними учасниками ринку цінних паперів виступають емітенти (юридичні особи), інвестори (юридичні і фізичні особи) та особи, які здійснюють професійну посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів.

Емітент - це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів. Чинне законодавство України дозволяє практично всім підприємницьким структурам, які зареєстровані як юридичні особи, здійснювати випуск тих чи інших цінних паперів.

Інвестор - юридична або фізична особа, яка вкладає свої кошти в цінні папери. Найбільш масовим інвестором на будь-якому ринку цінних паперів є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань фондового ринку. Без створення надійної системи захисту економічних прав та майнових інтересів інвесторів на ринку цінних паперів, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток фондового ринку.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів з допомогою цінних паперів і організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванні випуску та обігу цінних паперів. Професійну діяльність, у тому числі посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснюють юридичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у встановленому діючим законодавством порядку.

Основними інститутами на ринку цінних паперів виступають:

фондові біржі та торговельно-інформаційні системи;

депозитарно-клірингова система;

інститут незалежних реєстраторів.

1.2 Ринкова інфраструктура фондового ринку

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, що виступають у якості посередників, операції купівлі - продажу. Контингент членів біржі складається з індивідуальних крамарі цінними паперами і кредитно-фінансових інститутів.

Коло паперів, із якими здійснюються операції, обмежений. Щоб потрапити до числа компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна задовольняти виробленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продаж, розмірів одержуваної прибули, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або державний орган, що контролює їх діяльність, установлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування. Разом із порядком проведення операцій вони утворюють серцевину біржі як механізму, що обслуговує рух цінних паперів.

Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

У якості товару на цьому ринку виступають цінні папери - акції, облігації і т.п., а в якості цін цих товарів - курси цих паперів.

Загальне в біржі з ринком - установлення цін товарів у залежності від попиту і пропозицій на них. Але, на відміну від ринку, на біржі можуть продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, це з одного боку, а з другого, способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніші, ніж на ринку, але, більш регламентовані

Що стосується аукціону, то про нього на біржі нагадує спосіб призначення ціни: її викрикують. У вік електроніки така система може показатися лише данню традиції, але, на думку біржовиків, вона виконує ряд корисних функцій: створює необхідну ринкову атмосферу, забезпечує публічність торгів. При однаковій ціні на запропоновані товари вони скоріше дістануться тому, хто голосно викрикнув ціну, тому "голосові дані" на біржі, як і на аукціоні, мають чимале значення але, на відміну від аукціону, ціни на товари на біржах не тільки зростають стосовно стартових, але і падають

Отже, біржа має у своїх характеристиках як риси історичних попередників, (таких як ринки, ярмарки, аукціони), так і власну специфіку.

Ознаки класичної фондової біржі:

1) це централізований ринок, із фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торгової площадки;

2) на даному ринку існує процедура підбору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стійкість і значні розміри емітента, масовість цінного паперу, як однорідного і стандартного товару, масовість попиту, чітко виражена коливаємість цін і т. ін.);

3) існування процедури підбору кращих операторів ринку в якості членів біржі;

4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами і стандартних торгових процедур;

5) централізація реєстрації операцій і розрахунків по ним;

6) встановлення офіційних (біржових) квотувань;

7) нагляд за членами біржі (із позицій їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку).

Функції фондової біржі:

а) створення постійно діючого ринку;

б) визначення цін;

в) поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їх ціну умови обігу;

) підтримка професіоналізму торгових і фінансових посередників;

) вироблення правил;

) індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.

Усього у світі біля 150 фондових бірж, найкрупнішими є наступні: Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Паризьська, Гонконгська і біржа Куала Лумпур.

Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці випливає з характеру акцій і облігацій як товарів, біржових по своєму походженню. Але акціонерні товариства, хоча і виникали як великі для свого часу підприємства, не могли претендувати на охоплення своєю діяльністю всієї території країни. Виходить, і свої акції вони могли збувати в основному там, де базувалися і були відомі. Тому фондові біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна закономірність. Надалі шляхи розвитку можуть бути різними.

Найбільше логічно висування на передній план біржі, що знаходиться в головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції компаній, що довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних. Провінційні ж біржі поступово марніють. Так складається моноцентрична біржова система. У найбільше закінченому вигляді вона існує в Англії. Власне, серед офіційних біржових назв уже немає Лондонської біржі, однієї з найстарших у світі. З недавніх часів вона іменується Міжнародною фондовою біржею, оскільки вона увібрала в себе не тільки всі біржі Великобританії, але й Ірландії. Моноцентричними є також біржові системи Японії, Франції.

У той же час у країнах, улаштованих по федеративному зразку, більш можливе формування поліцентричної біржової системи, при котрої приблизно рівноправні кілька центрів фондової торгівлі. Так сталося в Канаді, де лідирують біржі Монреалю і Торонто, в Австралії - біржі Сіднея і Мельбурна.

Фондовий ринок США в цьому плані специфічний - він настільки великий, що знайшлося місце і для загальновизнаного лідера - Нью-йоркської фондової біржі, і для ще однієї значної біржі, також розташованої в Нью-Йорку, головному фінансовому центрі, - Американської фондової біржі, і для провінційних бірж. Число останніх за післявоєнні роки скоротилося, але вони залишилися досить міцно стоять на ногах. Тому біржову систему США доводиться класифікувати як побудовану за змішаним типом.

Світовий досвід свідчить, що можливі варіанти кількості бірж у країні. У Швеції, Франції, Англії усього по одній фондовій біржі на країну. У ФРН 80% цінних паперів зосереджені на фондовій біржі у Франкфурті-на-Майні, а залишившиєся 20% розкидані по семи дрібним біржам. На біржі в Нью-Йорку котируються акції самих солідних акціонерних товариств, всі інші - на інших більш дрібних біржах.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. "Диво" уявлялося в тому, що для інвестора практично стерлися різниці між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями коштів. Цілком реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницький запал. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося становище, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. У Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними установами. Це, правда, виражається лише в тому, що держава дає приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок.

Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США.

Фондова біржа виступає в якості торгового, професійного і технологічного ядра ринку цінних паперів, крім того, біржа є підприємством.

У міжнародній практиці існують різні організаційно-правові форми бірж:

· неприбуткова корпорація (Нью-Йоркська біржа);

· неприбуткова членська організація (Токійська біржа);

· товариство з обмеженою відповідальністю (Лондонська і Сіднейська біржі);

· напівдержавна організація (Франкфуртська біржа);

· інші форми.

Управління біржею. Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності вона керується статутом біржі, у якому визначаються порядок управління біржею, склад її членів, умови їх прийому, порядок утворення і функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп'ютери), біржовим індексам, опціонам.

Комітет по прийому членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по арбітражу заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їх клієнтами. Число і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але деякі із них обов'язкові. Це комітет або комісія з лістінгу, що розглядає заявки на включення акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за включення їх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т. ін. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі.

Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту і пропозиції. У просторі посередники роз'єднані, але вони зв'язані між собою й утворюють єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

Суб'єкти (учасники біржових операцій). В окремої фондовій операції задіяні три сторони - продавець, покупець, посередник. На початкових етапах модель дуже проста - один посередник зводить продавця з покупцем. При зростанні масштабів фондових операцій з'являється друга модель, і посередників уже двоє: покупець звертається до одного, продавець - до іншого й імовірність збігу мала. При ще більшій інтенсивності фондових операцій складається третя модель: тепер уже самі посередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один. Назвемо його центровим, а його контрагентів фланговими посередниками.

Подивимося на посередництво у фондових операціях з іншої точки зору. Посередник може діяти подвійно. По-перше, за свій рахунок, становлячись на час власником паперів і одержуючи прибуток як різницю між курсами покупки і продажі. На американському позабіржовому ринку таких посередників, як уже згадувалося, називають дилерами. По-друге, він може працювати за певний відсоток від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж акцій.

У першій і другій моделях операції посередник може виступати або в одній якості, або в іншої. У третій моделі дотримується поділ праці: центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові - на комісійних засадах. Третя модель довгий час, аж до середини 80-х років, існувала на біржі в Лондоні, по ній дотепер функціонує Нью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні іменувався джоббером, у Нью-Йорку - фахівцем. Флангові посередники і там і там іменуються брокерами.

На розвиненому фондовому ринку однаковості в посередницьких операціях ні, - усі три моделі співіснують, своя "фондова ніша" знаходиться для кожній. Наприклад, брокер із великою клієнтурою одержує, крім інших, два доручення, причому курс і розмір пропозиції продати збігається з параметрами замовлення на покупку. Брокеру залишається тільки оформити операцію, із чим він благополучно справляється поодинці, не потребуючий послуг інших посередників.

Пари таких замовлень можуть утворюватися в біржовій юрбі, коли один брокер оголошує про наявному в нього пропозиції, а інший відразу відгукується - у нього парне замовлення (посередництво по другій моделі). Але багато доручень формулюються як умовні. Наприклад, "продати, якщо курс піднімається до... " Такі замовлення відразу виконати не можна. Отут і приходить на допомогу центровий посередник, а умовні доручення передаються йому фланговими посередниками.

1.3 Роль фондового ринку у розвитку ринкової економіки.

Роль фондового ринку у розвитку економіці, по-перше потрібно розглянути на досвіді розвитку і функціонування фондових бірж світу.

Нью-Йоркська фондова біржа є найбільшою у світі за кіль-кістю цінних паперів, які котируються на біржах і по яких укладаються угоди. Не дивлячись на те, що фактично вона існує з 1792 року, формально її статут був прийнятий у 1817 році і початкове вона називалась «Нью-Йоркська Рада по цінних папе-рах та їх обміну». Сучасна назва біржі з'явилась у 1863 році.

На Нью-Йоркській фондовій біржі котирується понад 2000 акцій і понад 3500 облігацій. Основними критеріями, на основі яких здійснюється допуск цінних паперів до котирування, є показники активів, прибутків, одержуваних емітентом від госпо-дарчої діяльності, а також регулярність одержання прибутків акціонерами. Включення до списків цінних паперів, допущених до котирування на Нью-Йоркській фондовій біржі, є визнанням того, що емітент-інститут досяг зрілості та статусу передової корпорації у своїй галузі.

Основні показники, на основі яких здійснюється включення, наприклад, акцій до списків біржі, розрізняються залежно від того, емітентами якої країни вони випущені - США чи іншої. Акції американських корпорацій можуть бути включені до списків фондової біржі, якщо кількість власників 100 і більше акцій становить 2000; загальна кількість акціонерів - 2200;

середньомісячний продаж акцій за останні 6 місяців досяг

1 000000; прибуток емітента до вирахування федеральних податків - 2 500000 доларів; за останній фінансовий рік -2 000000 доларів;

за останні 3 роки - 6 500000 доларів, усі три роки мають бути прибутковими.

У відповідності з Правилами включення і вилучення цінних паперів зі списків Нью-Йоркської фондової біржі, окрім цих показників, також враховується і ряд інших. Наприклад, корпорація має бути діючою, а не такою, що готується до ліквідації, звертається увага на характер ринку її продукції, відносну стабільність становища емітента в галузі, перспективи розвитку галузі та корпорації.

Сукупна ринкова вартість акцій, випущених корпорацією, має бути не менше 5 млн. доларів, емітент повинен бути спроможним виплачувати відсотки по всіх своїх зобов'язаннях.

Акції іноземних компаній можуть бути включені до списків фондової біржі, якщо кількість власників 100 і більше акцій становить 5000 у всьому світі; ринкова вартість їх досягає 100 млн. доларів у всьому світі; прибуток до вирахування подат-ків - 100 млн. доларів за останні три роки, з них мінімум 25 млн. доларів протягом одного з трьох років.

Цінні папери, що перебувають в обігу на Нью-Йоркській фон-довій біржі, котируються в одному (офіційному) режимі. Інших режимів котирування не існує. До теперішнього часу основною формою торгівлі є аукціони «з голосу». Котирування курсів, а також клірингові та розрахункові операції виконуються за допомо-гою комп'ютерних засобів.

Торгівлю на фондовій біржі мають право здійснювати тільки члени біржі. Учасники торгів можуть виступати як фахівці, дилери по купівлі та продажу неповних лотів, комісійні брокери, брокери операційного залу, зареєстровані торговці.

Фахівці становлять близько 25 відсотків усіх учасників бір-жової торгівлі. Вони представляють собою певні центри аукціон-ної торгівлі, головне завдання яких полягає у тому, щоб забезпечу-вати ліквідність цінних паперів і послідовність цін на них. Звичайно фахівець торгує акціями 12-14 емітентів. Він повинен мати достатньо велику суму власних, а не позикових грошей (приблизно 500 тис. доларів) або таку суму, яка дозволяє йому придбати 5000 акцій одного емітента, якщо вартість таких акцій вище 500 тис. доларів. Фахівець також повинен мати необхідну професійну підготовку.

Фахівці на Нью-Йоркській фондовій біржі виконують дві основні функції. Вони надають брокерські послуги брокерам, які виконують лімітні та спеціальні накази клієнтів, і є дилерами відносно вищезгаданих акцій 12-14 емітентів. В останньому випадку з метою забезпечення ліквідності фахівці зобов'язані їх купувати, якщо попит на них падає, і продавати вказані акції, якщо попит на них підвищується.

Дилери, торгуючі неповними лотами, здійснюють купівлю або продаж акцій у тих випадках, коли в пакеті менша, ніж звичайно, їх кількість. Звичайним пакетом акцій на Нью-Йоркській фондо-вій біржі вважається пакет, що дорівнює 100 акціям або числу, кратному 100 акціям. Торгівлю неповними лотами акцій на вка-заній біржі почали здійснювати в 1976 році; до цього її здійсню-вали в спеціальній палаті.

Як комісійні брокери на біржі виступають службовці брокер-ських фірм, які є членами Нью-Йоркської фондової біржі. Комі-сійні брокери працюють в операційному залі й виконують дору-чення клієнтів своєї фірми. Замовлення клієнтів на придбання або продаж акцій надходять до комісійних брокерів від службов-ців, працюючих в офісі брокерської фірми.

Брокерами операційного залу є учасники фондової біржі, які не є службовцями брокерської фірми, що працює з інвесторами, але які допомагають комісійним брокерам виконувати замовлен-ня, якщо ті одержують їх одночасно у великій кількості. Брокери операційного залу, таким чином, надають послуги іншим брокерам, торгуючим на фондовій біржі, і не працюють з інвесторами.

Зареєстровані торговці представляють собою таких учасників фондової біржі, яким дозволено продавати і купувати цінні папери за свій рахунок. Ця категорія учасників біржової торгівлі діє на торгах на свій страх і ризик. Торговці не приймають і не викону-ють доручень клієнтів. Вважається, що зареєстровані торговці своїми діями сприяють підвищенню ліквідності цінних паперів, оскільки вони знаходяться в операційному залі, мають доступ до інформації щодо поточних курсів і можуть швидко реагувати на зміни останніх.

Токійська міжнародна фондова біржа

Токійська фондова біржа виникла в 1878 році, проте в сучасному вигляді існує з 1949 року. На вказаній біржі котируються акції близько 1500 емітентів, а також облігації. Учасниками її є 94 організації. Торги цінними паперами проводяться у двох формах: шляхом аукціону «з голосу» та в електронному режимі. Цінні папери котируються тільки офіційно. На Токійській фондо-вій біржі існує два операційних зали: один - для аукціону «з голосу», другий -- для комп'ютерних торгів.

Аукціонна торгівля «з голосу» здійснюється щодо близько 200 акцій, що найбільш активно купуються і продаються. Торги з іншими акціями, включаючи іноземні, проводяться в електрон-ному режимі. В операційному залі, у якому відбувається торгівля «з голосу», також, як і на Нью-Йоркській фондовій біржі, знаходять-ся пости фахівців (Saitory posts) і брокерські місця. Saitory і брокери є основними учасниками біржової торгівлі «з голосу». Обидві категорії учасників виконують функції, аналогічні тим, які здійснюються, відповідно, фахівцями та комісійними брокерами Нью-Йоркської біржі.

В операційному залі електронної торгівлі знаходяться тільки комп'ютери, засоби зв'язку та Saitory. Інші учасники фондової біржі фізично під час торгівлі в цьому залі не присутні. Брокерсь-кі фірми-учасники фондової біржі запитують необхідну інформа-цію, надсилають замовлення та укладають угоди в електронному (комп'ютерному) режимі, не виходячи із своїх офісів, розташова-них поза будівлею біржі. Замовлення надсилаються за допомогою пристрою для зчитування карток замовлень, встановленого в офісі брокерської фірми, а повідомлення про приймання замовлен-ня одержують через спеціальний принтер. Saitory, які знаходяться в залі електронної торгівлі, зіставляють введені до комп'ютерної мережі замовлення на придбання і продаж, що висвітлюються у них на дисплеї комп'ютера. Потім вони приймають рішення про те, які замовлення та в якій мірі мають бути виконані. Підтверд-ження про укладання угоди передаються Saitory брокерським фірмам також у комп'ютерному режимі.

У випадках, коли замов-лення на купівлю співпадає із замовленням на продаж, угода укладається автоматично, без втручання Закон. Saitory також може задати програму комп'ютеру так, щоб замовлення на прид-бання і продаж цінних паперів за цінами з різницею у п'ятдесят ієн теж виконувались в автоматичному режимі. У цей час у режимі електронної торгівлі близько 50 відсотків угод здійсню-ються комп'ютерами без участі Saitory.

Електронна торгівля цінними паперами на Токійській фондовій біржі здійснюється за допомогою комп'ютерної системи надсилан-ня та виконання замовлень. Вказана система була введена в дію у 1982 році, і її використання дозволило значно скоротити період між моментом подачі замовлення і підтвердженням угоди. Раніше на це гайнувалося 15-30 хвилин; із введенням цієї системи даний період скоротився до 30 секунд.

Лондонська біржа була створена в 1770 році. До 1980 року на ній здійснювалось єдине котирування - офіційне, починаючи з 1980 року було введено три офіційних і одне неофіційне.

У теперішній час на вказаній біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включаючи іноземні акції та облігації. Акції, що офіційно котируються, поділені на три групи. До першої групи входять акції, що мають найбільший попит; друга група є найбільш численною і до неї включені акції добре відомих емітентів, на які існує постійний попит; нарешті, третя група охоплює компанії, акції яких звичайно користуються не таким великим попитом, як акції перших двох груп, і обсяги продажів яких звичайно є меншими в порівнянні з обсягами продажів двох інших груп.

Процедура допуску до неофіційного котирування є простішою. Зокрема, статутний фонд таких компаній повинен бути не менше 50 тисяч фунтів стерлінгів; компанія повинна мати задовільні показники господарчої діяльності та фінансового становища; для допуску надається тільки один звіт про 3-річну діяльність.

Неофіційне котирування дає можливість вивчити перспектив-ність цінних паперів, простежити, чи існує на них достатній попит, чи зможуть вони в майбутньому бути переведені в одне з відділень офіційного котирування.

У середині 1980-х років життєдіяльність Лондонської фондо-вої біржі була відзначена двома важливими подіями: по-перше, припиненням проведення аукціонів «з голосу» та введенням замість них електронної торгівлі цінними паперами і, по-друге, злиттям вказаної біржі з іншим інститутом-регулятором - Ор-ганізацією по регулюванню міжнародних цінних паперів.

Наприкінці 1986 року відбулося злиття Лондонської фондової біржі з SEAQ.

SЕАQ представляла собою саморегульовану організацію, учас-никами якої були дилерські фірми, торгуючі у Великобританії іноземними цінними паперами. Вказана організація виникла внаслідок того, що Британська держава після прийняття закону про фінансові послуги (1985) стала проводити більш сувору політику щодо учасників ринку цінних паперів, включаючи позабіржовий сектор торгівлі іноземними цінними паперами. SЕАQ повинна була здійснювати інституційний контроль за по-ведінкою фірм-учасниць, укладати та надсилати до Ради по цінних паперах та інвестиціях, яка виконує функції комісії по цінних паперах, звіти та інформацію про даний сектор британського ринку.

Проте Лондонська фондова біржа і SЕАQ домовились про злиття, внаслідок чого на біржі була додатково створена система автоматичного котирування іноземних цінних паперів. Остання представляє собою самостійну комп'ютер-ну систему, яка функціонує аналогічно вищезгаданій системі SЕАQ. У межах SЕАQ іптегпаїіопаї укладаються угоди винятково з іноземними цінними паперами.

Розділ 2. Цінні папери фінансового ринку

2.1 Цінні папери і їх первинне розміщення на фондовому ринку

Первинне розміщення - це продаж нового випуску ЦП, при якому виручка від продажу йде емітенту.

Ринок, на якому продаються нові випуски ЦП (на відміну від паперів, які вже знаходяться в обороті).

На ринку ЦП через банки, спеціальні кредитні інститути і фондові біржі відбувається емісія ЦП, їх купівля і продаж.

Види цінних паперів.

Усі цінні папери можна поділити на види і типи. В рамках відповідного виду цінних паперів просліджуються її різновидності.

Вид - це якісне визначення якогось ЦП, які відрізняються від інших ЦП.

Крім самого розповсюдженого фінансового інституту - акцій - існують і інші види.

Різноманітність фінансових інструментів пов`язана з їх місцем і роллю в системі відтворення, зі ступінню суспільного поділу праці. Загальним рівнем розвитку економіки і фондового ринку, у тому числі зі ступінню участі держави в емітуванні ЦП.

АКЦІЇ.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначає акцію, як цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує долеву участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в АТ та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації АТ.

Закон визначає такі види акцій:

· іменні

· на пред`явника

· привілейовані

· прості.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду АТ.

Необхідно зазначити, що законодавство України пред`являє особливі вимоги по дотриманню режиму публічності при проведенні емісій акцій. У відповідності з ст.23 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, не менш як за 10 днів до початку передплати на акції, інформація про випуск ЦП підлягає обов`язковій публікації в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі.

Акція має номінальну, балансову та курсову вартість.

Номінальна вартість акції встановлюється при утворенні АТ і визначається за формулою:

Статутний фонд АТ

Номінальна вартість акцій =

Кількість випущених акцій

Номінальна вартість практично ніяким чином не пов`язана з реальною вартістю акцій, оскільки розмір статутного фонду може бути набагато нижчим теперішньої вартості основних фондів підприємства, які періодично підлягають індексації внаслідок інфляції. Крім того, кількість випущених акцій може бути більшою кількості розповсюджених акцій (АТ мають право викуповувати свої акції).

Балансова вартість більш повно віддзеркалює реальну вартість акції:

Чисті активи АТ

Балансова вартість акцій =

Кількість розповсюджених акцій.

Керівники підприємств, які зацікавлені у придбанні за номінальною вартістю акцій свого АТ, всіляко приховують інформацію про величину чистих активів і кількість розповсюджених акцій. Балансова вартість може слугувати лише орієнтиром для встановлення курсової (ринкової) вартості.

Курсова вартість акції, як будь-якого ринкового товару, встановлюється підставі попиту та пропозиції на біржовому та позабіржовому ринку. При цьому, чим більша кількість продавців і покупців має можливість приймати участь у торгах, тим більш об`єктивно буде курсова вартість акції.

Облігації.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначає облігацію, як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов`язання відшкодувати йому номінальну вартість цього ЦП в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначає облігації двох видів:

Облігації внутрішніх державних і місцевих позик.

Облігації підприємств.

На світових фінансових ринках особливе місце займають державні (казначейські) облігації, що пов`язано з особливими гарантіями держави (або державного органу) перед власниками облігацій. В Україні перша спроба випуску державних облігацій була здійснена у квітні 1994 році, коли вийшов Указ Президента “Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України”. Але їх випуск викликав значну хвилю критики у суспільстві і був призупинений. Сьогодні це питання знову стає актуальним. Планується випустити облігації зовнішньої позики, які будуть відповідати вимогам євростандарту, мати форму готівкових ЦП і будуть допущені до продажу на фондових біржах Європи. Обсяг емісії - до $ 5 млн. При номінальній вартості однієї облігації $ 1000. Термін їх погашення буде більш тривалим. ніж облігацій внутрішньої позики - від 3 до 5 років.

Найбільше розповсюдження в Україні отримали облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). 23.08.1994р. вийшла Постанова Кабінету міністрів № 586 “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995р.”

В таблиці 2.2.1. показані результати аукціонів із розміщення ОВДП за 2000р. (станом на 01.07.2000).

Період	Розміщено облігацій, шт.	Залучено коштів до бюджету, тис. грн.
Січень	0	0,00
Лютий	0	0,00
Березень	0	0,00
І квартал	0	0,00
Квітень	14 243 081	1 313 775,20
Травень	0	0,00
Червень	3 929 390	371 579,69
ІІ квартал	18 172 471	1 685 354,89
І півріччя	18 172 471	1 685 354,89
Липень	0	0,00
Серпень	0	0,00
Вересень	0	0,00
ІІІ квартал	0	0,00
Жовтень	0	0,00
Листопад	0	0,00
Грудень	0	0,00
ІV квартал	0	0,00
Усього з початку року	18 172 471	1 685 354,89

2 червня 1997р. в Україні був здійснений перший випуск облігацій державної ощадної позики (ОДОП). Облігації номінальною вартістю 50 грн., випущені в документарній формі на пред`явника і передбачають виплату прибутку, як за рахунок відрізних купонів, так і за рахунок їх дисконтного розміщення. Вперше в Україні обрахунки виплати по купонам поставлені в залежність від рівня інфляції і прогнозованості розвитку української економіки. Крім того, прибуток по ОДОП не обкладається податком, що робить їх привабливими для населення.

Першим в Україні емісію облігацій місцевої позики здійснила Київрада.

Тобто, Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” встановлює обмеження для випуску облігацій акціонерними товариствами. Вони здійснюють випуск облігацій на суму не більше 25 % від суми статутного фонду і тільки після повної сплати всіх випущених акцій. Закон також забороняє випуск облігацій для формування статутного фонду емітента і покриття збитків, пов`язаних з їх господарською діяльністю.

Казначейські зобов'язання.

Закон “Про цінні папери і фондову біржу” визначає казначейські зобов`язання України, як вид цінних паперів на пред`явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. До обігу можуть випускатися короткострокові (до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (від 5 до 10 років) зобов`язання. Кошти від реалізації казначейських зобов`язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Рішення про випуск короткострокових зобов`язань приймається Міністерством фінансів, а середньострокових і довгострокових - Кабінетом Міністрів України. Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов`язань встановлюється Міністерством фінансів виходячи з часу їх придбання. Це свідчить про те, що розміщення таких ЦП буде здійснюватись з дисконтом . Закон встановлює лише найбільш загальні характеристики казначейських зобов`язань. Регулювання кожного їх випуску здійснюється спеціальним підзаконним актом.

Ощадні сертифікати.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і проценту по ньому.

З визначення видно, що тільки банки можуть приймати грошові кошти на депозит і видавати ощадні сертифікати. Слід зазначити також, що Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” подає термін “ощадні сертифікати” і не визначає, як окремий вид ЦП, “депозитні сертифікати”.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред`явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Процедура виконання передавального запису на іменному сертифікаті не визначена, що помітно стримує їх ринковий обіг.

Закон прямо передбачає можливість дострокового повернення власнику ощадного сертифіката грошових коштів, які були розміщені в банку.

Векселі.

В Україні при вирішенні проблем платіжної кризи (у 1926 році бартеризація сягала 80-90 %) не розглядаються на достатньо серйозному рівні питання, пов'язані з вексельним обігом і його розширенням.

Згідно Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселеотримувачу). Випускаються два види векселя простий і переказний. Останній має тут особливість, що право на виплату грошових коштів векселедавець може передавати іншим особам (платникам).

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України. Законодавча база нараховує більше 200 нормативних документів по векселям. Основу вексельного законодавства України складає “Положення про переказний і простий вексель”, яке було введене в дію Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7.08.1937 р. Зазначене положення розроблено у відповідності з женевськими вексельними конвенціями, до яких СРСР приєднався у 1936 році і який є досить ґрунтовним документом. У відповідності з Постановою ВРУ від 17.06.1992 р. всі суспільно-правові відносини, які виникають з приводу використання векселів, підлягають регулюванню у відповідності з Положенням.

Згодом українське законодавство встановило норми, які передбачають деякі виключення з правил Женевських конвенцій. Так Постановою Кабінетів Міністрів і НБУ № 528 від 10.09.1992 р., встановлені такі правила вексельного обігу:

· використовувати векселі а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, які визначаються такими у відповідності з чинним законодавством України;

· векселі можуть видаватись лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, НБУ і комерційних банків України.

Отже, українське законодавство обмежує коло векселедавців тільки юридичними особами і встановлює особливу письмову форму векселя.

З 1994 р. в Україні векселі залучаються для розв'язання проблем неплатежів. Але у більшості суб'єктів підприємницької діяльності відсутні чіткі уявлення про правила вексельного обігу і, як наслідок, замість позитивного ефекту від використання векселя має місце негативний результат. Так, під час проведення в Україні третього заліку взаємної заборгованості підприємств і організацій, векселеотримувачі недотримувались правил, які стосуються термінів для подання протесту по несплаченим векселям.

Приватизаційні папери.

Законом України від 14.10.1992 р. були внесені зміни до Закону “Про цінні папери і фондову біржу”, зокрема, перелік видів ЦП було доповнено ще одним видом - “приватизаційні папери”.

Закон України “Про приватизаційні папери” визначає останні, як особливий вид державних цінних паперів”, які засвідчують про права власника на безоплатне отримання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Встановлюються такі види приватизаційних паперів:

· приватизаційні майнові сертифікати;

· житлові чеки;

· земельні бони;

· компенсаційні сертифікати.

Приватизаційні майнові сертифікати

Приватизаційні майнові сертифікати випускаються на суму вартості майна, що підлягає безоплатній передачі у процесі приватизації майна державних підприємств громадянам України. Обсяг емісії ПМС та їх номінальна вартість встановлюється відповідними актами законодавства України.

Номінальна вартість ПМС визначається шляхом ділення загальної суми емісії цих приватизаційних паперів на число громадян України і розподіляються між ними порівну.

У разі проведення індексації балансової вартості основних фондів у народному господарстві України обов'язковій індексації підлягає номінальна вартість ПМС. Коефіцієнт індексації номінальної вартості ПМС встановлюється КМУ одночасно з проведенням індексації балансової вартості основних фондів.

Закон встановив, що ПМС використовується лише в процесі приватизації. Вони не підлягають вільному обігу і не можуть бути предметом купівлі-продажу, іншої форми відчуження, а також не можуть оподатковуватись. Якщо з вищезазначеною метою укладається угода, то вона буде недійсною. Але практика показала, що купівля-продаж ПМС - це реальний факт нашої моделі здійснення приватизації. Більше того - у засобах масової інформації постійно наводились дані про курсову вартість так званих “чорних” і “білих” ПМС.

На ПМС не нараховуються ні дивіденди, ні проценти. Громадяни, які першими скористались своїм правом на отримання частки державного майна і придбали за ПМС акції підприємств, що приватизуються, вже з 1995 року мали можливість отримати дивіденди або продати належні їм акції.

Підсумовуючи сказане, необхідно зазначити, що ПМС - це особливий вид державних іменних ЦП, оскільки їх емітентом є держава в особі уповноваженого органу. При цьому емітент не несе ніякої відповідальності за їх використанням. ПМС існують в готівковій формі і можуть бути використані тільки для обміну на документи, які засвідчують або право власності на частку державного майна, або право на отримання дивідендів від діяльності інвестиційних фондів чи компаній.

Компенсаційні сертифікати

Через інфляцію грошові кошти громадян України були повністю знецінені. Для грошової компенсації знецінених коштів громадянам України необхідно сплатити 130 млрд. грн. Але, як відомо, держава не має таких коштів.

Указом Президента від 24.11.94 р. № 698/94 “Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку України та Укрдержстраху” встановлено, що компенсація проводиться у вигляді індексації, на суму якої видаються компенсаційні сертифікати. Згідно цього Указу компенсаційні сертифікати вільно обертаються і використовуються для приватизації державного майна. Строк дії сертифікатів встановлено до 1 липня 1997 року, але цей строк помірно продовжують.

Останнім документом з цього приводу є постанова КМУ від 7.02.96 р. № 161 “Про порядок обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колишнього Укрдержстраху”.

Згідно з цією Постановою стосовно компенсаційних сертифікатів між будь-якими юридичними та фізичними особами без обмежень та спеціального дозволу можуть укладати угоди щодо їх купівлі або продажу, дарування та успадкування.

Таким чином, згідно українського законодавства КС - це документ, який має матеріальну форму, вільно обертається і використовується для приватизації державного майна, але має обмежений строк обігу.

КС визначено як засіб платежу, але цей сертифікат має ознаки цінного паперу. По-перше, КС, як і цінний папір, є грошовим документом. По-друге, ЦП можуть бути іменними або на пред'явника, а КС є документом на пред'явника. По-третє, одним з видів ЦП є приватизаційні папери і КС теж передбачається використовувати для приватизації державного майна. Але треба враховувати і певні особливості статусу КС.

Компенсаційний сертифікат має такі розбіжності з приватизаційними паперами:

компенсаційний сертифікат на відміну від приватизаційних паперів не використовується для безоплатної передачі державного майна у приватну власність, а призначений компенсувати втрати громадянам України від знецінення їх заощаджень;

компенсаційний сертифікат є документом на пред'явника, а приватизаційні папери можуть бути лише іменними;

компенсаційні сертифікати обертаються вільно, а приватизаційні папери вільному обігу не підлягають.

Таким чином, для віднесення компенсаційних сертифікатів до ЦП, зокрема приватизаційних паперів, необхідно внести значні зміни до Закону України “Про приватизаційні цінні папери” з урахуванням вищезазначених особливостей.

Визначення компенсаційних сертифікатів як приватизаційних паперів значно обмежує коло юридичних осіб, які можуть здійснювати з ними операції, оскільки згідно з чинним законодавством для здійснення операцій з приватизаційними паперами необхідно отримати відповідну ліцензію ФДМУ.

Передбачений механізм використання КС дозволяє не тільки значною мірою вирішити проблему компенсації населенню втрат від інфляції, але й розширити участь громадян України в процесах приватизації.

Поява КС призвела до значних зрушень у процесі масової приватизації . З 24.04.96 р. розпочалися щомісячні аукціони з продажу пакетів акцій за КС. Указом Президента України № 194/96 від 19.03.96р. також передбачено використання КС на етапі пільгового продажу акцій працівникам підприємств, що приватизуються.

Для забезпечення вільного обігу компенсаційних сертифікатів необхідні такі умови:

укладення будь-яких угод по компенсаційних сертифікатах має здійснюватися без спеціального дозволу;

ціна купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів визначається за погодженням сторін;

будь-які фізичні та юридичні особи, діяльність яких регулюється чинним законодавством, можуть здійснювати операції купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів.

Житлові чеки та земельні бони

Іменні житлові чеки призначені для приватизації державного житлового фонду, а також майна державних підприємств. Номінальна вартість житлового чеку складає 200 грн. Житлові чеки не підлягають вільному обігу.